Історія агрометеорології

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    География, экономическая география
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    162,32 Кб
  • Опубликовано:
    2017-05-13
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Історія агрометеорології

План

Вступ

1.      Історія виникнення та розвитку метеорологічної мережі на Україні

2.      Агрометеорологічні спостереження в Україні

3.      Історія виникнення та розвиток агрометеорологічних спостережень на Полтавщині

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перші дослідження в області метеорології відносяться до античного часу (часів Арістотеля). Розвиток метеорології прискорилося з I-ої половини XVII ст, коли італійські учені Г. Галілей і Е. Торрічеллі розробили перші метеорологічні прилади - барометр і термометр.

В XVII - XVIII століття були зроблені перші кроки у вивченні закономірностей атмосферних процесів. З робіт цього часу слід виділити метеорологічні дослідження М. В. Ломоносова і Б. Франкліна, які приділяли особливу увагу вивченню атмосферної електрики. У цей же період були винайдені і вдосконалені прилади для виміру швидкості вітру, кількості випадних опадів, вологості повітря і ін. метеорологічних елементів . Це дозволило почати систематичні спостереження за станом атмосфери за допомогою приладів, спочатку в окремих пунктах, а надалі (з кінця XVIII ст) на мережі метеорологічних станцій. Світова мережа метеорологічних станцій, провідних наземні спостереження на основній частині поверхні материків, склалася в середині XIX ст.

1.  Історія виникнення та розвитку метеорологічної мережі на Україні

Старе уявлення про різноманітність клімату Землі, закладене ще в 484 - 420 рр. до н. е. Працями грецького історика та географа Геродота, було підкріплено рядом інструментальних спостережень.

Нагромадження даних метеорологічних спостережень дозволило вже наприкінці XVII ст. складати опис погоди, кількісно характеризуючи. Однак це були зародки ідей практичної кліматології, які отримали розвиток у наступному столітті, коли стало можливим використовувати паралельні ряди спостережень метеорологічних станцій для порівняння клімату.

Для того, щоб реалізувати ці ідеї, необхідно було створити мережу метеорологічних станцій, укомплектувати їх однотипним приладами, розробити методику проведення спостережень, а також здійснювати наукове та організаційне керівництво метеорологічної мережею й підготовку кваліфікованих кадрів.

Виникла необхідність у створенні метеорологічних інститутів які б здійснювали таку роботу й водночас обробляли й узагальнювали матеріали спостережень, проводили наукові дослідження з вивчення як метеорологічних явищ, так і клімату, а також теорії атмосферних процесів. І дійсно, у кінці XVIII - на початку IX століття в багатьох країнах почали організовуватись метеорологічні обсерваторії.

2.  Агрометеорологічні спостереження в Україні

На фоні такого стрімкого підйому метеорології в розвинутих країнах світу, викликаного потребами промислового й сільськогосподарського виробництва, почала розвиватись метеорологічна наука і в Україні. Метеорологічні спостереження розпочалися в окремих містах України в середині XVIII ст.: у Харкові - у 1738 р., Києві - у 1770 р. Створення в 1849 році в Петербурзі Головної Фізичної обсерваторії ( сьогодні Головна геофізична обсерваторія ім. О. І. Воєйкова) сприяло організації метеорологічних обсерваторій в Україні (у Києві - у 1855 р., Одесі - у 1865 р. Харкові - в 1891 р.).

Ініціатором і творцем першої метеорологічної мережі в Україні став видатний український учений геофізик Олександр Вікентшович Клосовський (1846 - 1917 рр.), який створив велику метеорологічну обсерваторію в Одесі.

Приклад та ініціатива О. В. Колосовського, підтримані Географічним товариством, стали поштовхом для організації інших місцевих мереж громадського характеру. Так, у 1892 р. професором Київського університету Броуновим була організована Придніпровська сільськогосподарська метеорологічна мережа, яка охоплювала 11 губерній, розташованих у стожищі Дніпра, проводив метеорологічні спостереження а також збір відомостей про стан посівів і врожаю. В галузі наукових досліджень вона здійснювала вивчення деяких явищ в атмосфері, що мали великий науковий практичний інтерес.

Придніпровська метеорологічна мережа налічувала понад 60 пунктів у своєму районі і 150 пунктів у прилеглих губерніях. А часом до неї увійшла перша в Україні дощомірна мережа організована Г. Я. Близніним у 1884 р.

Наприклад, О.К. Величко заснував метеорологічну станцію в м. Лубни та винайшов геліограф - прилад, що реєструє тривалість сонячного сяйва. Це прилад донині успішно використовується на метеостанціях багатьох країн світу.

Перша світова й громадянська війни завдали великих збитків метеорологічній мережі України. По закінченні громадянської війни при Наркомземі Української республіки була створена Метеосекція, що стала методичним і організаційним метеорологічним центром. У кінці 1921 р. Рада Народних Комісарів.

Українська Республіка прийняла постанову про створенні Центральної метеорологічної служби (Укрмет), яку очолив талановитий організатор М. І. Данилевський. Колектив співрс бітників Укрмету за короткий термін проробив величезну роботу, організації мережі метеорологічних станцій та створення прогне стичної служби погоди.

Укрмет став початком Державної гідрометеорологічної служби України.

До початку Великої Вітчизняної війни Гідрометеослужба України налічувала 164 метеорологічних, 27 гідрологічних, 3 стокових станцій, 630 водомірних і понад 1000 метеорологічних постів, а в Києві, Одесі, Харкові діяли обсерваторії.

Війна й окупація німецько - фашистськими військами України завдали великої шкоди українській метеорології та гідрології: була знищена гідрометеорологічна мережа, гідрологічні та метеорологічні станції перетворились в руїни.

3. Історія виникнення та розвиток агрометеорологічних спостережень на Полтавщині

Одним із засновників української національної агрометеорологічної науки є відомий полтавський науковець Михайло Митрофанович Самбікін (1878-1968). Ім’я професора М.Самбікіна відоме також як організатора систематичних метеорологічних досліджень та вищої географічної й сільськогосподарської освіти на Полтавщині.

Починаючи з 1913 р., М. Самбікін завідує протягом двадцяти років новоствореним Відділом метеорології Полтавської сільськогосподарської дослідної станції та системою метеорологічних установ Полтавської губернії. Відділ було створено з метою студіювання впливу клімату на сільськогосподарські культури, а також впливу погоди на їхній ріст, розвиток та врожаї, оскільки постійної систематичної роботи у цьомунапрямі в Україні до цього не проводилося.

На цей час припадає активна наукова робота вченого. Зпоміж основних напрямів діяльності Відділу метеорології було студіювання впливу погоди на сільськогосподарські культури, спостереження за надходженнями і витратами води на поверхні ґрунту (праця «Вогкість ґрунту на Полтавській сільськогосподарській дослідній станції за 1924-1928 рр.», у якій висвітлюються питання про надходження й витрати води в ґрунті під ярою та озимою пшеницею, а також житом у період їх вегетації), дослідження змін температури і вологості повітря в травостої сільськогосподарських культур (праця «К вопросу о влиянии растительного покрова культурных растений на ход ме теорологических элементов в их среде», де висвітлюються питання динаміки атмосфери у травостої культурних рослин), науково-популяризаційна робота (редагування рубрики «На ланах Лісостепу Лівобережної України» у щомісячнику «Полтавський селянин», де систематично подавалася інформація про погоду в минулі роки на теренах Полтавщини та її вплив на сільськогосподарські культури й майбутні врожаї). Результати метеорологічних спостережень на території Полтавщини вчений також друкував у статистичних щорічниках, які виходили друком до 1925 року; оглядах сільського господарства Полтавської губернії (виходили щорічно з 1910 по 1918 рр.). З Полтави вчений неодноразово виїздив у відрядження до Санкт-Петербурга у Головну фізичну обсерваторію Російської АН, де співпрацював із відомим кліматологом, фундатором метеорології й кліматології проф. А. Воєйковим. У 1913 р. М. Самбікін закінчує фундаментальну працю «Атмосферні опади Полтавської губернії» , видану в 1915 році. Ця наукова праця монографічного рівня мала змістовні картографічні додатки, що складалися з 22 кольорових карт, зокрема на одній із них були показані райони випадання граду. В цей час М. Самбікін за організацію дослідної мережі та наукові дослідження в галузі метеорології був нагороджений орденом Станіслава. У 1915 р. професор М. Самбікін обирається вченою радою Імператорського Географічного товариства власним кореспондентом. У тому ж році Російська АН обирає Михайла Митрофановича член-кореспондентом Академії, ввівши його до складу академії.

Професор М. Самбікін під час заняття зі студентами на метеомайданчику

Після перевороту в Російській імперії агрометеорологічна мережа Полтавської губернії переходить до складу Української метеорологічної служби як окремий відділ, яким продовжує ке рувати до кінця 1930 року М.Самбікін. У 1925 р. вийшла друком праця «Нариси кліматичних умов Полтавської сільськогосподарської дослідної станції», в якій було узагальнено результати вивчення кліматичних умов краю за майже тридцять років роботи. Професор М. Самбікін поєднував наукову діяльність із викладацькою роботою на кафедрі Полтавського інституту народної освіти та в Полтавському сільськогосподарському інституті з 1921 р. (ініціатором створення якого виступав, а також був першим завідувачем навчальної частини). Серед основних курсів, які викладав професор М. Самбікін, були кліматологія та метеорологія, а також природнича географія й краєзнавство. Із заснуванням у 1921 р. регіонального часопису «Господарство Полтавщини» проф. М. Самбікін майже у кожному його випуску друкував результати метеорологічних досліджень Полтавщини у контексті їх впливу на розвиток господарства краю У другому номері часопису, наприклад, вийшла друком його стаття «До питання про мінливість клімату», в якій на основі аналізу зібраних власноруч статистичних матеріалів вчений прогнозував розвиток окремих галузей господарства, обґрунтовував їх територіальне розміщення, виходячи з даних про фізико-географічні особливості Полтавщини. У 1923 р. вийшла друком його фундаментальна праця «Матеріали по районуванню Полтавщини», співавторами якої були відомі полтавські науковці В. Ніколаєв та Б. Стопневич. Професору М.Самбікіну належить розділ «Макрокліматичні райони Полтавщини», матеріали якого були викладені на 90 сторінках тексту, що згодом були перевидані. Матеріал дослідження було систематизовано у вісім розділів, серед яких - «Атмосферний тиск та вітер» (розглянуто питання розподілу атмосферного тиску і пануючих вітрів по території Полтавської губернії за сезонами та за рік; добовий та річний хід вітру); «Температура»(загальна картина середніх температурних коливань по території губернії, середні сезонні температурні коливання, середні температурні коливання протягом вегетаційного періоду, середній річний хід температури повітря, середні мінімальні та граничні температури повітря, температури на поверхні ґрунту та різних глибинах, абсолютні амплітуди температур, а також аномальні відхилення в температурному режимі повітря); «Опади» (річний хід їх кількості, розподіл опадів за сезонами та місяцями, середня кількість днів з опадами в кожному місяці та за рік, інтенсивність випадання опадів, добова повторюваність опадів понад 40 мм упродовж 10 років, засухи та інше); «Вологість повітря» (розглянуто хід абсолютної та відносної вологості повітря по місяцях і за рік, добовий хід вологості та її бальнеологічна оцінка); «Інсоляції» (тривалість сонячного світла, хмарність); «Сніговий покрив» (тривалість та потужність снігового покриву); «Строки інтенсивних весняних і перших осінніх заморозків»; «Льодостав та льодохід на річках». Праця вміщувала 23 унікальні карти, низку таблиць, діаграм, малюнків і схем. Отже, М. Самбікін розглядав актуальну в тогочасній науці проблему районування Полтавщини і її окремі регіони з фізико-географічної точки зору, на основі чого, власне, й побудував свою модель комплексного районування території Полтавщини.

Висновки

метеорологічний україна кліматичний полтавщина

Метеорологія - це наука про фізичні процеси та явища в атмосфері Землі в їх взаємодії їз земною поверхнею і космічним середовищем.

Зазначимо, що розвиток метеорології в Україні проходив у тісному зв’язку з розвитком української географії, оскільки метеорологія є невід’ємною частиною комплексу наук про Землю, що яскраво показано в книзі Я. І. Жупанського «Історія географії в Україні».

Результати наукової діяльності професора М. Самбікіна мали суттєве значення для становлення метеорологічної науки в Україні взагалі, оскільки вчений є фундатором агрокліматичного напряму у вітчизняній науці, а для Полтавщини наукові студії Михайла Митрофановича Самбікіна стали початком систематичних метеорологічних досліджень і вузівської географії. Ці дослідження не втратили своєї наукової актуальності й у наш час і можуть бути корисними у наукових дослідженнях, а постать самого вченого потребує подальших ґрунтовних досліджень.

Список використаної літератури

1.      Хромов С. П. Метеорология и климатология для географических факультетов. - Л.: Гидрометеорологическое изд-во, 1964.

.        Ю. И.Чирков Агрометеорология Ленинград Гидрометеоиздат 1986 г.

4.      ВІСНИК Полтавської державної аграрної академії, № 1,2009 р.

.        В. С. Антонов Короткий курс загальної метеорології. Чернівці «Рута» 2004 р.

Похожие работы на - Історія агрометеорології

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!