Боротьба з тероризмом в Україні

Боротьба з тероризмом в Україні

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття терористичного акту та його місце в системі злочинів проти громадської безпеки (історичний і сучасний аспекти)

.1 Правовий аналіз передумов виникнення загрози терооризму в Україні

1.2 Сучасне розуміння понять: терору, тероризму та терористичного акту в правовій системі

.3 Становлення та розвиток відповідальності за терористичний акт в кримінальному законодавстві

Розділ 2. Склад злочину, передбаченого ст.258 КК України

.1 Обєкт злочину та обєктивна сторона злочину

.2 Субєкт злочину та субєктивна сторона злочину

Розділ 3. Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки терористичного акту та його відмежування від суміжних складів злочинів

.1 Характеристика кваліфіковних складів злочину, передбаченого ст.258 КК України

.2 Відмежування терористичного акту від подібних злочинів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Проблема тероризму <#"justify">При написанні дипломної роботи застосовувалися такі спеціально-юридичні методи дослідження:

- діалектичний, що дозволив розглянути питання кримінальної відповідальності за терористичний акт через поглиблене вивчення більш загальних категорій кримінального права;

історико-правовий, що його було використано при аналізі чинників, які зумовлюють кримінально-правову заборону вчиняти терористичні акти, та при дослідженні розвитку законодавства в галузі кримінально-правової охорони громадської безпеки та інших обєктів такої охорони;

порівняльно-правовий, за допомогою якого здійснено відмежування терористичного акту від інших суміжних злочинів;

формально-логічний (догматичний), який дозволив проаналізувати дану норму з точки зору додержання правил законодавчої техніки при її конструюванні, а також сприяв поглибленню понятійного апарата стосовно сфери боротьби з тероризмом;

системно-структурний, використаний при дослідженні багатопланового явища тероризму з позиції рівневого підходу, а також обєктивних та субєктивних ознак розглядуваного злочину під кутом зору зясування змісту й удосконалення норм чинного законодавства.

Розділ 1. Поняття терористичного акту та його місце в системі злочинів проти громадської безпеки (історичний і сучасний аспекти)

.1 Правовий аналіз передумов виникнення загрози тероризма в Україні

Світовий тероризм перетворився на загальнолюдське лихо, що не знає кордонів. Він становить одну із найсерйозніших загроз для міжнародного миру і безпеки та є головною загрозою фундаментальним правам людини.

«Метастазами тероризму» охоплено практично всі континенти, але найбільше людство непокоїть виникнення передумов терору глобального рівня, що нині спостерігається на Євроазійському континенті. Хвиля терористичних актів, що прокотилася останнім часом планетою, вкотре підтвердила відомий постулат, що тероризм не має кордонів [91, с.22].

Сучасна геополітична динаміка, що певним чином породжує умови для виникнення тероризму та його ескалації, значною мірою визначається соціально-економічними та психологічними причинами. Близько мільярда людей відлучені від продуктивної праці: 150 млн. осіб - безробітні, понад 700 млн. - частково зайняті, невизначена статистично, але значна кількість людей втягнута у кримінальну діяльність. Мільярд жителів планети - неписьменні (2/3 з них - жінки), приблизно 2 млрд. осіб животіють в антисанітарних умовах. Майже кожний третій житель Землі досі не користується електрикою, 1,5 млрд. осіб не мають доступу до безпечних джерел питної води, 840 млн. осіб, зокрема 200 млн. дітей, голодують або страждають від недоїдання. У бідних країнах щорічно вмирають 14 млн. дітей від виліковних хвороб і 600 тис. жінок із причин, повязаних з вагітністю і пологами. Половина всіх випадків дитячої смертності у країнах Африканського континенту зумовлена недостатнім харчуванням [127, с.11-78].

На тлі деструктивних процесів глобалізації світової економічної системи доволі обґрунтовано передбачається посилення руйнівного впливу глобальної злочинності, корупції в системі державного управління, втрата національного суверенітету і підвищення ролі тероризму, зокрема, його релігійно-етнічного різновиду. Сама ж світова фінансова система, що переживає у наш час чи не найбільшу кризу у своїй історії, на думку Д.Львова, перетворилась у глобальний спекулятивний конгломерат, що функціонує не в інтересах розвитку національних економік, зростання промислового виробництва та рівня життя людей, а задля закріплення позицій країн «золотого мільярда» [114, с.15].

Реальна перспектива складних криз і конфліктів у майбутньому, в тому числі збройних, що ґрунтуються на тактиці тероризму, тут також цілком можлива. Відомий західний соціолог І.Валлерстайн ще наприкінці минулого століття зазначив, що ми живемо в епоху переходу від існуючої глобальної системи суспільного устрою - капіталістичної світової економіки - до іншої або інших глобальних систем. Немає сумніву, однак, що перехідний період буде винятково важким для тих, хто живе в цей час. Це буде період загострення та посилення безпорядків, що супроводжуватимуться, на думку багатьох, руйнуванням звичаєвих цінностей [158, с. 35].

На думку російського науковця В.Іноземцева, джерела і масштаби нинішніх і потенційних протистоянь визначаються тим, що на порозі ХХІ століття постекономічний лад формується не як самодостатня соціальна система, а як доволі замкнута спільність у межах постіндустріальних суспільств, що породжує два типи конфліктів. З одного боку, країни світового співтовариства, що розвиваються і зіштовхуються з кризою господарства, яка посилюється і обумовлена, насамперед, відсутністю реального попиту на їх продукцію розвинутого світу, обєднаються в опозицію до високотехнологічних, постіндустріальних держав; виникне нова межа, що розділятиме сучасну цивілізацію. З іншого боку, розвинуті країни, що здаються чимось монолітним лише за їх оцінки з погляду громадян «четвертого світу», також будуть уражені зростаючим соціальним розшаруванням, яке відбуватиметься за різними мотивами діяльності представників тієї або іншої соціальної страти. Це може призвести до соціальних конфліктів усередині розвинутих країн, а також спричинити сповільнення становлення постекономічного суспільства або навіть руйнування його внутрішньої логіки [58, с.16].

Окремо слід зазначити, що глобалізація світової економіки, крім відторгнення вже відомих країн і народів так званого «третього» і «четвертого світів», дедалі відчутніше обмежує інтереси середнього класу.

Не викликає сумніву, що основу тероризму становить соціальний конфлікт. Тероризм є проявом деструктивної правосвідомості, тож, для запобігання цьому явищу вкрай важливо виявити особливості способу мислення та мотиваційні механізми носіїв такого типу світосприйняття.

Проблеми тероризму вивчалися такими вітчизняними правниками, як Я.Ю. Кондратьєв, В.О. Глушков, В.В. Крутов, С.М. Мохонук, В.Ф. Антипенко, М.А. Погорецький, Ю.М. Коцюбинська, В.П. Ємельянов, М.В. Семикін, М.О. Свірін, В.А. Ліпкан, С.С. Яценко. Першу кримінально-правову оцінку цьому явищу дала в 1993 році С.О.Допілка на прикладі морського тероризму.

Аналіз робіт наведених вище науковців, а також публікацій закордонних авторів дозволяє зробити висновок, що правосвідомість терористів здебільшого деформована, оскільки ними визнаються тільки їх права та вимоги; вони позбавляють основних природних прав тих людей, проти яких здійснюється терористичний акт: права на життя, на безпеку, на власний світогляд. Терористи завдають своїми діями руйнівного впливу суспільній та індивідуальній правосвідомості, оскільки підривають віру людини у справедливий правопорядок, надійність правоохоронної системи.

Розвиток сучасного тероризму характеризується такими тенденціями:

по-перше, він все активніше зрощується з організованою злочинністю, методи і техніку якої швидко пристосували до своєї діяльності терористичні організації. Терористи відрізняються від «загально-кримінальних» злочинців лише мотивацією своїх дій. Мета терористичного акту - не особиста вигода, а виконання певної політичної або ідеологічної вимоги;

по-друге, терористичні організації набувають все більш інтернаціонального характеру. Через стрімке зростання транснаціональної злочинності ООН приділяє все більшої уваги необхідності міжнародної кооперації і більш тісній співпраці у боротьбі із злочинністю, тероризмом, контрабандою вогнепальної зброї та наркобізнесом;

по-третє, тероризм набуває вигляду індустрії, оскільки великі кошти не тільки вкладаються у цю діяльність, а й повертаються до вкладників з прибутком.

Вчені виокремлюють обєктивні та субєктивні чинники, які породжують тероризм. Розуміння цих причин розкриває більші можливості для аналізу відповідного явища та пошуку шляхів боротьби з ним [34, с.65-67].

Так, обєктивними причинами тероризму вважаються:

а) нерозвязаність соціальних (зокрема територіальних, як, наприклад, конфлікт у Нагорному Карабасі між вірменами й азербайджанцями), національних чи релігійних проблем, що мають для конкретної соціальної, національної, релігійної чи іншої групи суттєве значення, повязане з її самооцінкою і самосприйняттям, традиціями та звичаями;

б) війна або військовий конфлікт, у межах якого терористичні акти стають частиною воєнних дій (Чеченська війна в Російській Федерації);

в) наявність країн чи соціальних, національних, релігійних чи інших груп, що відрізняються від своїх близьких і далеких сусідів високим рівнем матеріального добробуту й культури і через свою політичну, економічну та військову могутність або інші можливості диктують свою волю іншим країнам чи соціальним групам (відносини США з деякими країнами світу, наприклад, з Іраком);

г) існування, як правило, таємних організацій, зокрема релігійних, сектантських (наприклад, секта в Японії «АУМ Сінріке»), які наділяють себе магічними й месіанськими здібностями, виробляють єдино правильний, на їхню думку, шлях до порятунку людства, докорінного покращення його життя, створення ладу загального добра, справедливості й добробуту або вічного порятунку душі;

ґ) невирішеність економічних і фінансових питань, зниження життєвого рівня, стан психологічного дискомфорту, тривоги й безвихіддя, загострене почуття соціальної справедливості, незахищеності;

д) слабкість державної влади, її установ та інститутів, нездатність правоохоронних органів вчасно виявляти і знешкоджувати терористів і тих, хто готує терористичні акти;

е) порушення прав і свобод людини і громадянина щодо представників певної соціальної, національної чи релігійної групи, принизливе, зневажливе ставлення до них, невжиття необхідних заходів для їх економічного та духовного розвитку;

є) доступність бойового потенціалу тощо.

Серед субєктивних причин, що породжують сучасний тероризм, найбільш актуальними вважаються:

а) наявність визнаних (можливо, частково виправданих чи обґрунтованих) владних намагань в окремих осіб (як приклад, Усама Бен Ладен), груп чи організацій (наприклад, радикальне угрупування «Ісламська держава»), соціальних спільнот, коли їх намагання суперечать соціальним, релігійним, національним чи іншим групам і нормам моралі і права, що перешкоджають реалізації відповідних намагань;

б) свідомий вибір терористичного насильства для масової пропаганди своїх намагань і якнайбільш ефективної зброї в боротьбі за владу з опонентом (політика більшовицької влади за часів установлення соціалістичного ладу після Жовтневого перевороту 1917 року, діяльність єврейських екстремістських груп «Штерн» та «Ірнун» у визвольній боротьбі з протекторатом Великобританії в Палестині й завоювання політичної незалежності та визнання держави Ізраїль);

в) підтримуване, позитивне ставлення до терористів з боку їхнього соціального оточення, населення, окремих груп; посилення впливу неформальних норм, що криміналізують суспільні відносини, за яких закон припиняє забезпечувати необхідний рівень соціального захисту значної частини населення;

г) зміна понять про порядок і справедливість, утвердження принципів поведінки, у межах яких насильство стає «законним» засобом досягнення політичних та інших цілей (судові процеси 1934-1954 рр. у СРСР над «ворогами народу»; диктатура чорних полковників у Греції, за часів дії якої страчено близько 60 тис. осіб в середині 60-х років ХХ ст.; у 70-ті роки минулого століття під час керівництва КНР Мао Цзедуном знищено понад 50 млн. громадян; у 80-ті роки - в Чилі при Піночеті і т.п.);

ґ) звернення до духовної спадщини політичних, релігійних та інших організацій екстремістської спрямованості, у яких культ сили та зброї вважається обовязковим елементом побуту і способу життя (як це відбувалося у фашистській Німеччині за часів правління А.Гітлера);

д) усвідомлення себе національними й релігійними спільнотами як пригноблених, позбавлених прав і свобод, відчуття необхідності захисту будь-якими засобами;

е) створення образу ворога, що стає обєднувальним підґрунтям для осіб, схильних до екстремістських дій;

є) бажання продемонструвати іншій соціальній, національній, релігійній групі свою перевагу й одночасно залякати її, руйнування історичних, культурних, моральних, гуманістичних цінностей тощо.

Таким чином, у терориста або терористичного угрупування виникає «особливий» тип правосвідомості, який передбачає визнання тільки власних прав і нехтування правами інших. Правосвідомість терориста сконцентровано не на правових, а на деструктивних методах вирішення суперечностей. Тероризму, як специфічному різновиду соціального насильства, передує суттєва трансформація морально-світоглядних чинників суспільної та індивідуальної свідомості. Сутність цієї трансформації виявляється в необґрунтованому розширеному уявленні про застосування насильства з боку влади, у зміні світогляду, за яким відбувається поділ людей на «своїх» і «чужих», а також в обґрунтуванні фізичного знищення супротивників, примітивізації суспільних відносин, можливості порушення правових норм і в занедбанні загальнолюдської моралі, месіанських претензіях лідерів окремих суспільних груп [129, с.20].

Як правило, деструктивна правосвідомість виникає не тільки на підставі індивідуальних психологічних настанов, а й на ґрунті тоталітарних ідеологій, релігійних культів, у яких закладені в різних формах ксенофобські ідеї. Зрештою виникають релігійні або політичні деструктивні культи як система світогляду і світосприйняття. В основі їх детермінації містяться етнопсихологічні, релігійні та класові суперечності, повязані з конфліктами різних етносів, класів і конфесій. Ядро деструктивних культів становлять зазвичай щирі фанатики, готові помирати заради своїх переконань, а їхня участь у терористичній діяльності стає засобом парадоксальної адаптації до реальної соціальної дійсності.

Проблема укладнюється тим, що терористи мають доступ до багатьох досягнень сучасних наукових технологій (зокрема, у галузі телекомунікацій, міжнародних комп'ютерних мереж тощо) і можуть застосовувати їх у своїх акціях, що не тільки поширює сферу їхньої діяльності, але й робить її прибутковішою. Дана тривожна тенденція буде загострюватись і далі, зокрема, завдяки постійному зростанню міжнародної комерційної та економічної діяльності, транспортних перевезень і туризму. Терористичні організації використовують різну інформацію й можливості розгалуженої банківської системи. Існує загроза застосування ними зброї масового ураження, передусім, хімічної та бактеріологічної. Терористи розробляють або використовують існуючі в комунікаційному просторі порівняно доступні і дешеві технологічні розробки, застосування яких з руйнівною метою можна порівняти з наслідками війни. Вони здатні вплинути на загальнонаціональний рівень свідомості й «перепрограмувати» націю на неадекватну поведінку (наприклад, зумовити ненависть до окремих осіб, соціальних груп або народів).

Деструктивна правосвідомість може поширюватися й серед пересічних громадян під впливом трагічних подій, що призводить до антисоціальної поведінки окремих осіб або суспільних груп.

Збільшення випадків тероризму за останні роки призвело до того, що його вплив став помітний у країнах, які раніше ніколи з цим не стикалися [124, с.46]

Терористичні акти стають дедалі старанніше організованими і жорстокими за допомогою найсучаснішою техніки, зброї, звязку. У різних регіонах світу політичними і націоналістичними радикалами, що взяли на озброєння методи терору задля досягнення своєї мети, організована наявність розгалуженої мережі підпілля, складів зброї та боєприпасів вибухових речовин, які забезпечують структури, фінансові установи. Як прикриття для терористичних організацій функціонує система фірм, компаній, банків і фондів.

Природа тероризму є унакільним симбіозом конспірації і прагнення до широкого висвітлення своїх діянь у засобах масової інформації, щоб вони одержали якомога більший резонанс, вплинули на значну частину населення й за допомогою залякування сприяли впливу на уряди. У цю систему входять і такі дії, як публікація в засобах масової інформації різних маніфестів, декларацій, комюніке, листівок. Це стає невідємною складовою терористичних операцій.

Чисельна кількість терористичних актів здійснюється з використанням легального прикриття, зокрема, дипломатичних звязків, різнноманітних контактів з офіційними інститутами держав, політичними партіями та громадськими організаціями. Значну підтримку терористичні організації отримують від реакційних релігійно-політичних сил і рухів, а також мафіозно-кримінальних міжнародних кланів і груп.

Географія сучасного тероризму, на жаль, має тенденцію до постійного розширення. Однією з причин цього стають соціальні суперечності та конфлікти, обумовлені майновим і соціальним розшаруванням. Відтак стає цілком очевидним, що носіями деструктивної правосвідомості найчастіше стають люди, незадоволені своїм соціально-економічним становищем, а тому вони і є більше схильними до протиправної поведінки.

Так, ще донедавна вважалося, що ризик виникнення тероризму в України є мінімальним, оскільки обєктивні причини його поширення у нашій країні відсутні. Окремі умови, що сприяють проявам тероризму, нібито спосрерігалися науковцями, до них, зокрема, прийнято було відносити:

глибока соціально-економічна криза, в якій опинилася Україна в 2008 році і яку так і не змогла по-справжньому подолати;

високий рівень злочинності, зокрема, організованої;

корумпованість державного апарату; зрощення кримінальних, бізнесових і державних структур;

протистояння між політичними силами;

- концентрація на території держави великої кількості обєктів підвищеної небезпеки, що можуть стати водночас осередками терористичних актів (пять атомних електростанцій включно з Чорнобильською; хіміко-токсичні об'єкти: ВО «Азот» у м.Сєверодонецьку, Приморський завод у м.Одесі, Придніпровський хімзавод у м.Дніпропетровську тощо);

наростання проявів сепаратизму на тлі спроби політиків створити «пасіонарний розлам» України на Східну й Західну (мовне питання, легенда про те, що «Донбас годує Україну тощо»);

базування Російського Чорноморського флоту і тліюче вогнище напруженості в Криму;

- великомасштабний незаконний обіг зброї;

- девальвація моральних та духовних цінностей;

слабкий контроль за нелегальною міграцією;

відсутність єдиної Національної антитерористичної стратегії;

участь України у багатьох миротворчих операціях, експорт нею зброї на світовий ринок;

географічна наближеність до держав, де регулярно спостерігаються хвилі терористичних актів;

посилення геополітичної напруженості у світі; значимість українських транспортних коридорів для Європи [144, с.45].

Втім, незважаючи на всі ці фактори, на практиці серйозного ставлення до цього питання ані з боку держави, ані з боку громадянського суспільства не було.

Однак, з початком російсько-української війни в Україні різко зросли терористичні загрози по всій території країни. Різке збільшення кількости терористичних актів, здійснених протягом останніх двох-трьох років в різних регіонах України (наприклад, кривавий теракт в Одесі у травні 2014 року, вибух 22 лютого 2015 року у Харкові, від якого загинуло четверо людей, в тому числі один неповнолітній), свідчать, що терор стає одним із ключових засобів так званої гібридної війни, яку влада Росії провадить проти України.

Упродовж усіх попередніх років незалежности до початку збройної агресії РФ в Україні майже не було подібних диверсій, адже наведені вище обєктивні та субєктивні причини для поширення тероризму всередині країни насправді були відсутні.

Характер здійснених терористичних актів, об'єкти терористичних атак, географія їх поширення засвідчують, що Україна зіткнулася з дією державного російського тероризму, планованого й координованого з єдиного центру, здійснюваного професійно підготовленими представниками спецслужб РФ та їхньою агентурою.

Терористичні акти в різних регіонах України не можна вважати формою антиурядового повстання, оскільки вони не мають ознак тероризму згідно з міжнародно-правовим визначенням. Тероризм - це цілеспрямована атака мирного населення (а не військовослужбовців або високопосадовців), що має на меті залякати якомога ширше коло населення, позбавити його відчуття безпеки, щоб домогтися ухвалення державою, міжнародною організацією, фізичною чи юридичною особою або групою осіб будь-якого рішення чи утримання від нього.

Метою терористичних актів є зміна свідомости та поведінки населення у вигідному для замовників цих актів напрямку. Тому одним з елементів успішного терористичного акту є швидка реакція екстремістських організацій, що беруть на себе відповідальність за нього. В результаті населення постраждалого регіону переконується, що йдеться не про нещасний випадок чи дії окремої особи, а про спланований акт, що може регулярно повторюватись. Очікування повторення посилює відчуття паніки, стимулює громадський тиск на органи влади з метою запобігання подальшим терактам. Оскільки здебільшого уряд не може швидко знищити розгалужену в глобальному масштабі організацію, він змушений іти на поступки. Наприклад, після терактів у Мадриді 2004 року іспанський уряд під тиском громадськости вивів військовий контингент із Іраку.

В Україні терористичні акти переслідують іншу мету. Вони мають характер диверсій проти військових та стратегічних об'єктів, адресного залякування патріотично налаштованих активних громадян України. Відповідальність за їх здійснення не беруть на себе конкретні організації (або її покладають на неіснуючі утворення). Натомість, спостерігається намагання цю відповідальність перекласти на українську владу та громадян, як, наприклад, це було в Одесі.

Аналогічна ситуація - із харківським терактом. Російська пропаганда намагається створити ілюзію існування проросійського партизанського руху, що невидимо діє на більшості територій України, де населення нібито підтримує проросійські настрої. Водночас, більшість проросійських експертів поклали відповідальність за харківський теракт на українські спецслужби, що начебто прагнуть очорнити проросійських бойовиків.

Характерно, що вчинені російськими терористами вибухи зафіксовано в областях, де проросійські настрої є найсильнішими. В інформаційному плані метою таких дій є впровадження у масову свідомість населення цих областей (певна частина якого досі залишається орієнтованою на російську пропаганду) думки про зв'язок дій української влади, що веде військові дії на Донбасі, з незворотністю терористичної загрози. Водночас, цілеспрямовано транслюються посили про прихід миру в ці міста лише після «звільнення» російськими бойовиками. Розрахунок робиться на те, що подальша інтенсифікація тероризму сприятиме розчаруванню в українській владі та підтримці «мирного врегулювання» на умовах Росії, а після ймовірного наступу ця технологія посилюватиме лояльність населення до окупантів, з приходом яких нібито має закінчитися «безвладдя та хаос».

Окремим об'єктом терористичних атак російських диверсантів є лідери громадських думок, патріотично налаштовані громадяни України, що беруть активну участь у захисті конституційного ладу та територіальної цілісности держави. Залякування, а іноді й фізичне знищення про-українськи налаштованих громадян, мають на меті максимально зменшити публічні прояви (мітинги, акції протесту, використання національної символіки, волонтерський рух) державницької про-українскої позиції, захоплення публічного простору підривними проросійськими елементами.

Тож слід визнати, що Україні варто очікувати терактів і в центральних та західних регіонах - в Києві, Львові та ін. Тут мета полягатиме передусім у розчаруванні здатністю чинної влади захистити населення, стимулюватиме пацифістські настрої з метою анархізації внутрішньої політики України.

Зважаючи, що російська агресія спрямовується, зокрема, на підрив української державности зсередини, протидія тероризму, матеріальному та інформаційному саботажу та диверсіям виносить боротьбу з російським державним тероризмом на перший план. Причому, оскільки Україна зіткнулася з тероризмом, осередки якого перебувають поза межами нашої держави, то повністю унеможливити та усунути причини такого тероризму неможливо. Однак, слід працювати над мінімізацією його проявів шляхом всілякого звуження каналів дії, створення єдиної системи антитерористичної боротьби, максимального залучення громадян для виявлення, попередження та знешкодження терористичних елементів.

В багатьох країхнах світу терористи спираються на певні групи населення (здебільшого етнічні чи релігійні), що відчувають себе дискримінованими і підтримують антиурядові акції. Так, ісламський тероризм у західних державах є успішним завдяки чисельним діаспорам з мусульманських країн. Глобальні екстремістські організації користуються підтримкою лояльних груп населення, а також розвідкою союзних держав.

В Україні немає проблеми дискримінації населення (зокрема, російськомовного в регіонах, де переважно здійснюються теракти). Тому єдиною підтримкою терористів залишається діяльність спецслужб РФ, що зберігають організовану агентуру в Україні. Тому Служба Безпеки України має посилити активність у пошуку російських агентів та максимальному звуженні їхніх можливостей та механізмів інформаційного впливу на українське суспільство.

Крім того, з метою посилення боротьби з тероризмом в Україні б доцільно:

. Створити єдиний координаційний центр протидії тероризму, який відповідатиме не лише за протидію терористичним проявам та їх попередження, а передусім за ліквідацію каналів поширення тероризму. При цьому, слід мати на увазі, що антитерористичний центр СБУ роками був глибоко інтегрований у співпрацю з подібними органами в РФ, тож методику його роботи російські терористи легко прочитують. Тому необхідними є кардинальні зміни кадрового складу, форм роботи, агентурної мережі, підвищення інституційних і матеріальних можливостей новосформованого єдиного центру антитерористичної боротьби. Негайно варто очистити українські спецслужби, воєнізовані формування та органи публічної влади від московської агентури, в тому числі, шляхом проведення люстрації, переатестації та перевірки на детекторі брехні.

. Залучити фахівців з міжнародного права до професійного обговорення проблеми доцільності та наслідків розірвання дипломатичних відносин з Росією, висилання з України представників російського посольства та консульств, запровадження візового режиму з РФ із забороною перетинати кордон України певним категоріям росіян.

. Обмежити інформаційні канали, якими користуються російські терористи, не припускаючи при цьому порушення свободи слова, і одночасно активізувати власну інформаційну політику з метою донесення до населення доказів участі Росії у військовому конфлікті на Україні та висвітлення реального стану справ на окупованих територіях.

. Проводити на всій території держави антитерористичні навчання з метою надання громадянам інформації про правила поводження під час масових заходів, при виявленні підозрілих предметів, необхідності оперативно знайти вихід із транспортних засобів (в тому числі з метрополітену); формування у населення навичок надання першої медичної допомоги, через невчасність якої гине багато жертв тощо.

З кримінально-правової точки зору також необхідно зазначити, що продовження іменування де-факто існуючого на сході Україні військового конфлікту «антитерористичною операцією» є прямою перешкодою у боротьбі з таким суспільно небезпечним явищем, як тероризм, адже фактично унеможливлює правильну кваліфікацію відповідних дій, змішує війну з терором та нівелює діяльність правоохоронних органів щодо розслідування справжніх терористичних актів, від яких неможливо відокремити дії, що їх вчиняють бойовики на лінії зіткнення та в мирних населених пунктах окупованого Донбасу.

1.2 Сучасне розуміння понять: терору, тероризму та терористичного акту в правовій системі

На тлі зростання терористичних загроз, з якими зштовхнулася українська держава протягом останнії років стають особливо актуальними нормативні проблеми у регулюванні боротьби проти тероризму. На жаль, українці змушені на досвіді власної правової системи відчути всю жахливість наслідків неправильного та розширювального тлумачення як самого поняття тероризму, так і терористичної діяльності загалом. Натомість, створення досконалої системи боротьби з терористичною діяльністю є неможливим без розуміння таких основоположних понять, як терор, тероризм та терористичний акт.

Проблеми універсалізації визначень наведених вище складних понять досліджувалася такими науковцями як Р.М. Севдімалієв, В.П. Ємельянов, В.І. Литвиненко, Б. Хоффман, К. Прабга та ін. Однак досягни єдиної точки зору з цього приводу, визнаної на національному та міжнародному рівнях, віднайти дотепер так і не вдалося.

Розробка поняття тероризму - це одна з найскладніших проблем світової науки та практики боротьби зі злочинністю. Це обумовлено як складністю самого явища, яким є тероризм, так і факторами субєктивного характеру, міжнародними та внутрішньодержавними. Однак, спроби створити загальне поняття тероризму продовжуються і можуть досягти успіху, що підтверджується досвідом прийняття на міжнародному рівні визначень таких не менш складних понять як геноцид та агресія [43, с.17].

В низці міжнародних конвенцій, нормативно-правових актах окремих держав та численних працях науковців наводиться величезна кількість визначень поняття «тероризм». Нерідко вони суперечать один одному та, крім того, є або занадто обмеженими та вузькими, орієнтованими в кінцевому рахунку на конкретні терористичні акти і виключають їх багатостороннє тлумачення, або, навпаки, загальними та широкими, щоб не виключити будь-якого можливого тлумачення тероризму [140, с.408]. Тому, для комплексного дослідження цього поняття є необхідним аналіз різних його визначень та підходів до його тлумачення, щоб в кінцевому результаті виокремити ті ознаки тероризму, що є спільним для всіх цих визначень.

Почнемо з етимології. Слово «тероризм» походить від французького «terrorisme», що означає насамперед режим якобінців під час Великої французької революції. На відміну від сучасного значення, в той час це поняття мало виключно позитивну конотацію. Так званий «режим терору» був створений з метою укріплення демократії, як би парадоксально це сьогодні не звучало. Звісно, що наразі таке визначення тероризму, яке і досі застосовується у ряді словників, вже є непридатним для будь-якого застосування анахронізмом [154].

Латинське слово «terror» означає страх, жах. Тож, тероризм можна повязати з будь-якими діями, що використовують залякування як спосіб досягнення мети. І в цьому полягає головна проблема визначення даного поняття, - занадто широке коло застосування. До того ж, визначенням тероризму переважно займались не тільки і не стільки юристи, як люди інших спеціальностей, що і спровокувало не юридичне, а побутове його трактування в літературі [69].

Інша проблема полягає в субєктивному ставленні до тероризму: одна й та сама особа може сприйматися різними групами як терорист або як борець за свободу. Достатньо згадати, наприклад, боротьбу учасників «ОУН» на території міжвоєнної Польщі або бійців «Правого сектору» під час революційних подій січня-лютого 2014 року у м. Києві. Емоційна забарвленість цього терміну також додає певної складності до його правового визначення. До того ж, каменем спотикання у цій сфері є геополітичні інтереси ряду держав в різних куточках світу та методи їх реалізації [140, с.404]

Експерти виділяють більше ста визначень поняття «тероризм», проте спільними між ними є тільки те, що така діяльність передбачає застосування або погрозу застосування насильства. Наприклад, Генеральна Асамблея ООН у своєму звіті від 2004 року визначила тероризм як діяльність, спрямовану на позбавлення життя або спричинення серйозних тілесних ушкоджень цивільному населенню чи некомбатантам з метою залякування населення або примушення державних органів чи міжнародних організацій вчинити певну дію або утриматися від її вчинення [157].

Згідно з Шанхайською конвенцією про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом від 15 червня 2001 року, тероризмом визнається будь-яке діяння, спрямоване на позбавлення життя будь-якої цивільної особи, яка не бере участі у воєнних діях в ситуації воєнного конфлікту, або на нанесення такій особі тяжких тілесних ушкоджень, або значне пошкодження певного матеріального обєкту, а також організація, планування такого діяння, пособництво з його вчинення, підбурювання до його вчинення, коли метою такого діяння, судячи з його характеру чи контексту, є залякування населення, порушення громадської безпеки, чи примушення органів влади або міжнародної організації вчинити певну дію або утриматись від її вчинення, і яке передбачене кримінальним законодавством Сторін [156].

Український законодавець визначає тероризм як це суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоровя ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей [133].

На думку автора, будь-які спроби визначити тероризм шляхом викладу переліку конкретних діянь, в яких він може виявлятися, навряд можна вважати перспективними. Адже з розвитком науки і техніки будуть зявлятися все нові види та форми тероризму які на певному етапі випадуть із сфери дії відповідних «предметних» Конвенцій та внутрішньодержавних нормативно-правових актів.

Більш вдалим здається визначення, запропоноване В.П.Ємельяновим: тероризмом є публічна суспільно-небезпечна діяльність або погроза такої діяльності, яка спрямована на залякування населення чи окремих соціальних груп з метою прямого чи непрямого впливу на прийняття будь-якого рішення чи відмови від нього в інтересах терористів [43, c.38].

Ю.Антонян пропонує дещо інше визначення тероризму: насильство, яке містить загрозу іншого, ще більшого насильства, для того, щоб викликати паніку, зруйнувати або порушити державний чи суспільний порядок, викликати страх, примусити противника прийняти бажане рішення, викликати політичні та інші зміни [7, с.223].

Такі наукові визначення дозволяють виокремити характерні ознаки тероризму:

) організоване насильство, вчинене у формі створення стану загальної небезпеки (реальної небезпеки життю невизначеного кола осіб або іншим охоронюваним благам) або загрози такого стану;

) цілеспрямоване створення на соціальному рівні стану страху, напруженості на соціальному рівні з метою залякування населення або певної його частини;

3)публічний характер виконуваних дій з претензієй на широкий розголос;

4) виконавці, як правило, не приховуються, а, навпаки, беруть на себе відповідальність за вчинені акти насильства, адже відповідний акт є засобом досягнення мети, а не самоціллю

5) здійснення впливу на певних осіб (невинних жерств) з метою спрямувати поведінку інших осіб відповідно до потреб терористів, причому примус спрямовується на значно більш широку соціальну групу, аніж безпосередні жертви насильства;

) кінцеві цілі, як правило, не пов'язані з конкретними проявами насильства, тобто між жертвами та метою, на яку спрямовують свої дії терористи, не має прямого зв'язку;

) тактична мета - звернути увагу до проблеми, стратегічна - досягти певних політичних, соціальних, ідеологічних змін;

) акти тероризму за своєю суттю становлять традиційні форми загально-кримінальних діянь;

) тероризм паралізує протидію з боку громадськості;

) знаряддя впливу - психологічний шок, який породжується усвідомленням того, що будь-хто може стати жертвою незалежно від того, до якого прошарку суспільства він належить;

) нехтування будь-якими правилами чи законами - жертвами актів тероризму можуть стати як дорослі чоловіки, так і жінки та діти;

) як правило, використовується ефект раптовості, неочікуваності та несподіваності;

) мероризм потребує негайного задоволення висунутих вимог, в протилежному випадку вдається до реалізації погроз та насильства.

Західні науковці передусім повязують тероризм із досягненням певної політичної мети. За твердженням Брюса Хоффмана, тероризм прагне змінити систему, що, звичайно, не притаманно іншим видам злочинності. Таким чином, тероризм можна визначити як навмисне створення стану страху за допомогою насильства або погрози його застосування та використання такого стану для досягнення певних політичних змін [154].

В.П.Ємельянов, навпаки, вважає, що для успішної боротьби з цим явищем необхідно зняти політичний ореол з терористичної діяльності. Адже той факт, що багато терористичних злочинів вчиняються з політичних мотивів, не перетворює їх на політичну акцію. Не змінює нічого і те, що тероризм часто набуває міжнародного характеру, адже у звязку з бурхливими інтеграційними процесами, на сьогодні будь-який злочин може стати міжнародним [43, с.264].

На думку автора, політична забарвленість не може ігноруватися при визначенні поняття тероризму, адже, як правило, саме вона й дозволяє відокремити його від інших насильницьких злочинів, хоча, звісно, терористичні злочини, незалежно від того, хто їх учинив, за жодних обставин не є виправданими міркуваннями політичного, філософського або іншого подібного характеру [74].

«Терор» - це поняття, яке доволі часто ідентифікується із поняттям «тероризм». З точки зору лексичного вживання це має сенс, але юридично відповідні терміни слід відрізняти одне від одного.

Терор - це метод впливу шляхом здійснення теракту (терактів) для досягнення певних цілей, за якого жертва теракту є обєктом даного методу впливу, в той час як тероризм - це метод впливу шляхом здійснення теракту задля досягнення певних цілей, за якого жертва теракту не є об'єктом даного методу впливу [139, с.35].

Основними ознаками терору є:

1) масовість насильства, яка означає необмежену кількість осіб, що можуть стати жертвами, а також потенційну можливість його розповсюдження на ще більш невизначену групу людей;

) системність актів насильства, яка означає, що ці акти повинні бути не поодинокі, а складати певну сукупність дій, кінцевою метою вчинення яких є створення обстановки пригніченості, страху, дестабілізації суспільства. Системність не обовязково означає систематичність, важливо лише, що існує певна сукупність актів насильства, об'єднаних однією спільною метою;

) суб'єктами терору може виступати як держава, так і недержавні організації;

) цілеспрямованість щодо досягнення певної мети та індеферентність щодо конкретних жертв.

Терор, як і тероризм, має трьох субєктів (своїх носіїв): окремого індивіда, групу (від малої до великої) і державний апарат. При цьому для кожного субєкта існує своя міра використання терору або тероризму.

При всій уявній тотожності понять терор та тероризм можливо виокремити шість ознак, за якими вони відрізняються одне від одного:

. Терор передбачає необмежену владу над певним соціальним контингентом, тим часом коли терористи, вчиняючі свої акції, не мають влади не тільки над певною групою, але взагалі ні над ким.

. Терор має створення обстановки страху, пригніченості кінцевою метою, тим часом коли для тероризму насильство або загроза насильства є лише засобом досягнення інших цілей.

. Терор може бути легітимним (наприклад, проголошена більшовиками диктатура пролетаріату, «червоний терор»), а тероризм завжди знаходиться поза законом.

. Терор, в силу своєї масштабності та системності, є очікуваним явищем, тим часом коли тероризм передусім характеризується раптовістю.

6. Субєктом вчинення тероризму може бути одинак, тим часом коли терор - явище масове [104, с.39-41].

Терористичний акт - це одиничний прояв тероризму, тобто сама дія, яка привертає увагу державних органів та громадськості до конкретної проблеми або ситуації. Безпосереднім завданням теракту є захоплення заручників, вбивство або викрадення політичних діячів, одержання грошей, спеціальних матеріалів, транспортних засобів або зброї, звільнення політичних вязнів, поширення загального стану страху та паніки. Терористичним актом слід вважати будь-які насильницькі дії проти будь-яких осіб, якщо вони супроводжуються прагненням до широкого розголосу, спрямовані на залякування населення чи його частини і переслідують мету - здійснити вплив на розвиток подій.

Українське законодавством під терміном «терористичний акт» розуміє лише ті дії, ознаки яких передбачено в диспозиції ст.258 КК [88], тим часом, коли, згідно з Конвенцією Ради Європи про запобігання тероризму «терористичний акт» розглядається як складова частина більш широкого поняття - «злочини терористичної спрямованості», яке, в свою чергу, охоплюється ще більш широким поняттям - «терористична діяльність», до якої, окрім злочинів терористичної спрямованості, входить також сприяння таким діянням у будь-якому вигляді: створення терористичної групи чи терористичної організації; фінансування терористичної діяльності; підготовка терористів; пропаганда і поширення ідеології тероризму і т. ін. [74].

Використання ж в Кримінальному кодексі України вузького поняття «терористичний акт» породжує не лише невідповідність їх міжнародним стандартам, але також проблеми і протиріччя в антитерористичному законодавстві взагалі й в кримінальному зокрема.

В.П. Ємельянов зазначає, що терористичний акт є генетично близьким, але не співпадає з поняттям тероризму, оскільки для теракту є обовязковими всі ознаки тероризму, окрім суспільної небезпечності. І тому при графічному зображенні тероризму і теракту вони будуть утворювати собою систему двох кіл, що перетинаються [43, с.41]. Втім, така позиція не відповідає кримінальному закону, адже суспільна небезпека є обовязковою ознакою будь-якого злочину, а терористичний акт - це злочин (ст.258 КК). Тому точніше було б зазначити, що терористичний акт і тероризм мають співвідноситися як частина і ціле.

.3 Становлення та розвиток відповідальності за терористичний акт в кримінальному законодавстві

Тероризм - це явище, знайоме людству ще з давніх часів. Його історія починається з утворення терористичної групи сікаріїх - членів секти, що діяла в Палестині в І сторіччі нової ери. Головною зброєю її членів був кинджал або короткий меч (сека), захований під одягом. Сікарії застосовували незвичайну тактику - атакували супротивника серед білого дня, переважно під час свят, коли Єрусалим був переповнений юрбами людей. Вони думали, що юрба зі своєю щільністю і тиснявою стане для них чимось подібним до темряви, в якій легше залишитися непоміченим або сховатися від переслідування. Сікарії знищували представників династії Іродів, руйнували їхні палаци, спалювали зерносховища, виводили з ладу системи водопостачання.

Втім, заради справедливості слід зазначити, що елементи терористичного насильства можна простежити і в значно більш стародавні часи. Так, ще з чотирнадцятого тисячоліття до нашої ери державний тероризм виявлявся у вигляді деспотичних державних устроїв, якими були централізовані рабовласницькі держави. З певними застереженнями, прообразом сучасного терористичного акту можна вважати вбивство давньоримського імператора Юлія Цезаря, адже воно мало на меті вирішення політичних питань шляхом публічного застосування насильства.

Жах наводили на народи Ближнього Сходу хрестоносці. Система поборів ясаку, яку використовувала Золота Орда, будувалась на загрозі набігів, розправ, спустошень.

Як Середньовіччя, так і епоха Відродження містить чимало прикладів внутрішньодержавних змов і вбивств політичних діячів. Папи навіть «легалізували» у своїх едиктах вбивство королів та імператорів, які не підкорялися Святому престолу. У Середні віки представники мусульманської секти вбивали префектов і халіфів. Тоді ж терористичні акти на політичному підґрунті практикували деякі таємні товариства Індії та Китаю.

Судовий терор в Росії був характерний для внутрішньої політики Івана IV (Грозного) у період опричнини. Позасудовий державний терор почався там у часи «смути» напочатку ХVІІ ст. і використовувся для знищення політичних супротивників.

Як вже зазначалося, саме слово «терор» у перекладі з латині означає жах, страх, жахливість. Саме ця обставина й визначає терор як особливу форму політичного насильства, що характеризується жорстокістю, цілеспрямованістю та удаваною ефективністю. Ці особливості визначили широке використання терору протягом людської історії як засобу політичної боротьби в інтересах держави, організацій та окремих груп осіб. Власне, самий факт публічної страти кримінальних або публічних злочинців чи процес аутодафе (публічне спалення на вогнищі єретиків, єретичних творів) у період середньовічної інквізиції, страта непокірних у період якобінської диктатури у Франції й інші політичні явища стали класичною формою терору в інтересах держави та католицької церкви.

До широкого вжитку термін «тероризм» увійшов наприкінці ХVІІІ ст. Спочатку він означав репресивну політику, що проводилася якобінцями відносно супротивників під час Великої французської буржуазної революції 1789-1784 р.р.

Засновником сучасного тероризму вважають німецького радикала Карла Гейцена, який в 1848 році висунув «філософію бомби», що виправдовує тирановбивство, посилаючись на авторитет Фоми Аквінського та отців християнської церкви.

З другої половини ХІХ ст. терористичні акти стають постійною ознакою суспільного життя у світі. До них удаються російські народники, радикальні націоналісти в Ірландії, Македонії, Сербії, анархісти у Франції 90-х років, а також аналогічні рухи в Італії, Іспанії та США.

В Росії лише протягом 1902-1907 р.р. есери та інші радикально налаштовані угрупування вчинили близько 5,5 тис. терористичних актів (вбивства міністрів, депутатів Державної думи, жандармів, працівників поліції та прокуратури).

Жовтневий переворот в Росії в 1917 році та на ступна за ним громадянська війна - це, по суті, протистояння червоного та білого терору з виявленням небувалої жорстокості з обох сторін.

В умовах внутрішньодержавних та зовнішніх терористичних актів проходила підготовка до захоплення та перерозподілу світу в Німеччині та Італії [152, с.24].

Розвиткові терористичних актів сприяли сучасні війни. Теракти виконували роль допоміжного фактора, з допомогою якого прокладалися шляхи до успіху збройних сил на полях битв.

Досліджуючи історичну генезу становлення санкцій за злочинні діяння стосовно терористичної діяльності й аналізуючи положення законодавства інших країн у частині встановлення відповідальності за створення та діяльність терористичної групи або вчинення терористичних актів, І.С.Шапкін наголошував на тому, що в деяких країнах за досліджувані діяння передбачено вищу міру покарання з урахуванням особливостей кримінального законодавства, тобто або довічне позбавлення волі, або страта [148, с.346]. Установлення такого виду покарання пояснюється надзвичайно великим ступенем суспільної небезпечності терористичних злочинів, оскільки терористичні злочинні групи й обєднання спрямовують свою діяльність на спричинення шкоди чи загрози такої шкоди невизначеному колу осіб, а нерідко й національній безпеці [41, с.365].

Що стосується історії української державності, слід зазначити, що вперше кримінальну відповідальність за терористичний акт було запроваджено в Кримінальному кодексі УРСР, який було введено в дію 01 липня 1927 року [90]. Так, в главі про контрреволюційні злочини містилась ст.548, яка передбачала відповідальність за вчинення терористичних актів проти представників радянської влади або діячів революційних робітничих чи сільських організацій та участь у виконанні таких актів, хоча б і особами, які не належали до контрреволюційної організації.

Слід визнати, що диспозиція цієї кримінально-правової норми не розкривала змісту поняття терористичного акту, але згодом воно було відпрацьовано юридичною наукою. Того часу терористичний акт визначався як один з найтяжчих контрреволюційних злочинів, який полягає у вбивстві, замаху на вбивство, нанесенні тілесного ушкодження та інших насильствах щодо представників радянської влади чи діячів громадських організацій трудящих, у вбивстві чи насильстві над членами їх сімей, а також у пошкодженні чи знищенні майна цих осіб, якщо зазначені дії вчинені з контрреволюційним умислом. Вбивство жінки з метою завадити їі розкріпаченню, будучи «посяганням на політичні та національні здобутки Великої Жовтневої соціалістичної революції», також кваліфікуються як терористичний акт [69, с.4].

28 грудня 1960 року був прийнятий і введений в дію з 01 квітня 1961 року Кримінальний кодекс УРСР [87], в якому термін «терористичний акт» застосовувся у двох кримінально-правових нормах. Так, у ст.58 під ним розумілося вчинення вбивства чи заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, спрямовані проти державного або громадського діяча чи представника влади у звязку з його державною чи громадською діяльністю і з метою підриву чи послаблення радянської влади. У ст.59 під терористичним актом розумілося вчинення вбивства чи заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, спрямовані проти представника іноземної держави з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень.

Після здобуття Україною незалежності відповідальність за вчинення злочинів терористичного характеру отримало закріплення на законодавчому рівні. До нині діючого Кримінального кодексу України, прийнятого 05 квітня 2001 року, було включену статтю 258 (терористичний акт), що належить до злочинів проти громадської безпеки. Диспозиція цієї норми залишається незмінною вже більше пятнадцяти років, хоча, як буде зазначено нижче, її формулювання не є ідеальним і на сучасному етапі не відповідає міжнародному визначенню цього поняття.

Прийняттю даної редакції статті 258 передувало чимало дискусій. Так, в проекті КК первісно передбачалася норма, що встановлює відповідальність за тероризм (а не за терористичний акт). Такий варіант викликав чимало справедливих зауважень. Так, неможна ототожнювати тероризм з вчиненням вибухів, підпалів та інших дій, адже поняття тероризм включає, окрім наведеного, ще й організацію, і фінансування, і підтримку, і створення терористичної групи [2, с.76].

Крім того, вказувалося на необхідність формулювання у законі ознак тероризму таким чином, щоб склад тероризму не вступав у протиріччя з іншими складами злочинів і не примушував у правозастосовчій практиці постійно кваліфікувати підпадаючі під його ознаки діяння по сукупності з іншими злочинами. [43, с.33]. Деякі науковці застережували проти надлишкової деталізації у визначенні злочину, адже це заважає піддавати кримінально-правовій оцінці всю різноманітність його проявів. Абстрактна диспозиція точніше вписується в систему права, вона зручна для застосування закону органами слідства та судом [125, с.49]. Висловлювалися заперечення й щодо положення про таку мету при вчиненні тероризму, як «привернення уваги». Зокрема, зазначалося, що, хоча демонстративність і є притаманною будь-якому терористичному акту, але вона не є метою, бажанням досягти певного стану (речі) тощо, яка на цей момент не є в наявності у особи (групи осіб), що вчинюють терористичний акт [104, с.55].

Як бачимо, законодавець, погодившись з необхідністю відмежовувати поняття «терористичний акт» від більш широкої категорії «тероризм», тим не менш, пішов шляхом конкретизації певних ознак, що мають характеризувати терористичний акт.

Одним із напрямів удосконалення існуючого законодавства у боротьбі з тероризмом є врахування досвіду іноземних держав. У звязку з цим після ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму 21 вересня 2006 року до КК України було внесено зміни, відповідно до яких зі ст.258 виключені частини 4 та 5 ст.258, натомість, додані чотири нові статті: ст.258-1 «Втягнення у вчинення терористичного акту», ст.258-2 «Публічні заклики до вчинення терористичного акту» ст.258-3 «Створення терористичної групи чи терористичної організації», ст.258-4 «Сприяння вчиненню терористичного акту» [134].

Слід визнати, що рішення вітчизняного законодавця щодо вдосконалення національного кримінального закону шляхом внесення до нього нових норм, суттєва зміна і доповнення інших законодавчих актів є наслідком реагування держави на збільшення потенційної загрози пошинення тероризму, терористичних проявів и терористичної діяльності на території України. Однак, на жаль, таке реагування не може вважатися оперативним, послідовним і достатнім.

. Встановлено, що потенційні загрози тероризму, як внутрішні, так і зовнішні, в Україні існують давно, і на цю небезпеку неодноразово звертали увагу науковці. Однак, як державні органи, так і українське суспільство тривалий час перебувало у стані впевненості, що тероризм - це міжнародна проблема, яка є дуже далекою від України. В результаті країна виявилася абсолютно не готовою до терористичної агресії, зненацька і повномасштабно спрямованої на неї з боку Росії. Відтак Україна має вживати невідкладних та ефективних заходів задля протидії терористичним проявам, в тому чилі у законотворчій діяльності. Іменування військового конфлікту «антитерористичною операцією» стає серйозною перешкодою як на шляху вдосконалення законодавчої бази щодо боротьби з тероризмом, так і в практичній діяльності правоохоронних органів, які позбавлені можливості відокремити військові дії, реагувати на які мають Збройні Сили держави, від терористичних актів, що є злочинами і мають розслідуватися внутрішніми органами правопорядку.

. Вивчені поняття тероризму, терору та терористичного акту, виявлені спільні риси і відмінності між ними. Встановлено, що вказані поняття є складними та багатогранними, чим і пояснюється проблема універсалізації їх визначення на міжнародній арені. Проте, це є необхідним для ефективної боротьби з терористичною загрозою та запобігання розширювального тлумачення поняття тероризму, адже у світлі останніх подій ця проблема є досить гострою. Зясовано, що серед учених немає єдиної думки з питання кримінально-правового визначення понять «тероризму» і «терористичний акт». Законодавець також демонструє неповне усвідомлення різниці між тероризмом, як багатогранним явищем, і терористичним актом, як одним з елементів тероризму. Все це, безсумнівно, в значній мірі перешкоджає ефективній антитерористичній діяльності.

. При дослідженні історичних коренів появи тероризму встановлено, що тероризм, як кримінальне явище, вже багато століть являє собою глобальну загрозу для людства, отже, боротьба з ним набуває загальносвітового значення. Сучасні акти тероризму зумовлюють порушення прав людини, основних свобод і демократичних основ суспільства. Доведено, що тероризму можна протидіяти лише шляхом стійкого усеосяжного підходу, включаючи активну участь і співробітництво всіх держав, міжнародних і регіональних організацій, а також шляхом активізації зусиль на національному рівні. Саме таким шляхом йде Україна. Доказом цього є ратифікація нашою державою міжнародних конвенцій, підписання двосторонніх угод щодо протидії виявам тероризму, а також впровадження в КК України кримінально-правової відповідальності за терористичний акт (ст.258), редакція якої істотно відрізняється від змісту, який містила ст.58 (терористичний акт) КК 1960 р.

Розділ 2. Склад злочину, передбаченого ст.258 кк України

.1 Обєкт злочину та обєктивна сторона злочину

Обєкт злочину, з точки зору структури Кримінального кодексу України, - це громадська безпека, адже статтю 258 КК України законодавцем включено до розділу ІХ «Злочини проти громадської безпеки». Аналогічне місце вказаний злочин займає в сруктурі кримінальних кодексів Росії, Азербайджану, Казахстану, Туркменістану, Таджикістану.

Однак, насправді йдеться про складні багатообєктні злочини, які можуть посягати не лише на громадську безпеку, але й на територіальну цілісність, державний устрій, суспільну безпеку, нормальне функціонування організацій, установ, на життя та здоров'я людей. Тому родовий обєкт терористичного акту визначається залежно від того, «охороні яких сфер законодавець надає провідне значення» [29, с.38].

Прикметно, що в Грузії та Латвії тероризм вважається злочином проти державу, у Франції - злочином проти нації, держави та громадського спокою, а Республіка Білорусь взагалі виділяє два окремих види злочинів під назвою тероризм із різними обєктами: міжнародний тероризм - це злочин проти миру та безпеки людства та «звичайний» тероризм - це злочини проти громадської безпеки [24, с.67].

Подібні розбіжності в законодавстві різних країн щодо геополітичної, насправді, проблеми можна пояснити відсутністю єдиної точки зору щодо визначення поняття тероризму як явища і як складу злочину в міжнародному праві та у світовій науці.

Слід назначити також, що серед багатьох правників, які займалися вивченням такого явища, як тероризм, все частіше лунає точка зору, відповідно до якої посягання на громадську безпеку аж ніяк не є головним обєктом відповідного злочину, адже витоки відповідного явища є набагато складнішими. Порушення громадської безпеки - це лише спосіб досягнення основної мети терористичного акту. «Спосіб є додатковою, допоміжною дією, що забезпечує здійснення основної дії, створюючи з тим різновид складної дії. З цього випливає, що спосіб в складній дії є елементом структури, тобто частиною складної дії, і в межах останньої виконує властиву йому функцію - забезпечення виконання основної дії, з якою він внутрішньо повязаний, створює з ним нерозривну єдність» [130, с.55]. Суспілька безпека, на думку деяких вчених, не може бути основним обєктом тероризму. Залякування тут є не самоціллю, а засобом впливу, тим часом коли ціль - це спонукання певних осіб до вчинення бажаних для терористів рішень. Основним же обєктом у тероризмі є національні та наднаціональні інститути (у їх різноманітних варіантах), посягаючи на які через дію на безпосередній обєкт винні особи досягають чи прагнуть досягти головної цілі - порушення їх недоторканності [4].

Головною метою терористичної діяльності на будь-якому етапі її розвитку є примушення відповідних органів влади, фізичних чи юридичних осіб прийняти вигідні для терористів рішення шляхом створення в суспільстві відчуття страху і небезпеки за рахунок демонстративного вчинення якихось дій. Саме ця мета і визначає справжній основний обєкт терористичної діяльності. Як слушно зазначають Г.Азлобін і Б.С.Нікіфоров, мета за своїм змістом включає в себе свідомість і волю людини по відношенню до обєктивного результату їі поведінки. Тому саме мета вказує на дійсний, хоча б і віддалений, обєкт злочинного діяння і виражає ставлення особи до цього обєкта.

Інші ж вчені, на противагу вказаній вище позиції, зазначають, що насправді законодавець цілком вірно зазначає саме громадську небезпеку основним обєктом тероризму, адже:

1) саме посягання на громадську безпеку, з технічної точки зору, може поєднати нескінчений перелік безпосередніх обєктів, на які можуть бути спрямовані конкретні терористичні акти;

) незважаючи на далекоглядні цілі терористичного акту, реальної шкоди в його результаті зазнає саме громадська безпека, тим часом коли конкретному обєкту, на який спрямовується даний злочин (життя на здоровя людей, їхнє майно тощо) шкоди може бути завдано значно менше;

3) віднесення терористичного акту до будь-якої іншої категорії злочинів (наприклад, злочини проти держави, проти миру і безпеки людства тощо) призведе до того, що за основу будуть взяті не найбільш типові, а найбільш тяжкі терористичні акти, тобто суспільна небезпека цього злочину буде штучно підвищуватися [49, с.12].

З точки зору автора, така позиція є дещо застарілою та не відповідає тій реальній загрозі, яку несе в собі тероризм на сучасному етапі.

Втім, для зясування цього питання більш докладно, слід передусім визначитися з поняттям «громадська безпека», адже, так само, як поняття «тероризм», воно визначається науковцями неоднаково. Іноді йдеться про систему заходів або специфічну діяльність державних органів щодо охорони державного і громадського порядку, забезпечення нормальних умов для трудової діяльності та відпочинку громадян, іноді - про безпечні умови повсякденного життя та діяльності членів суспільства [30, с.55].

В.П. Тихий розглядає громадську безпеку як загальне благо, безпеку для всіх, загальну цінність, що відповідає інтересам суспільства й усіх громадян. З потребою у суспільній безпеці, на думку автора, повязані два види благ: по-перше, це захищеність суспільства від різних небезпек, по-друге, самий захист суспільства від небезпек, діяльність по запобіганню небезпекам. Саме наслідком цієї діяльності і є суспільна небезпека як захищеність, певна якість суспільства. Тож, громадська безпека - це система суспільних відносин, що забезпечують відвернення й усунення загальної небезпеки насильницького завдання шкоди правоохоронюваним інтересам взагалі [144, с.2-3].

З точки зору Кримінального кодексу, громадською безпекою є стан захищеності суспільства - таких його цінностей, як життя та здоровя людей, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій від загально небезпечних посягань [11, с.18].

Ми бачимо, що, громадська безпека як обєкт злочину виступає одночасно в різних ролях: як певна цінність, як благо і потреба, як захищеність суспільства від різних небезпек, як діяльність по запобіганню небезпекам, як суспільні відносини, що забезпечують відвернення й усунення загальної небезпеки, як стан захищеності суспільства - таких його цінностей, як життя та здоровя людей, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій від загально небезпечних посягань.

При такому підході до проблеми обєкта злочину його неможливо відокремити від предмета злочину як складової частини обєкта, оскільки вони цілком збігаються. На цю проблему постійно звертають увагу сучасні українські дослідники, зокрема, С.Б. Гавриш та В.П. Ємельянов.

Безпосереднім обєктом злочину є ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певного кримінального закону і яким завдається шкода злочином, що підпадає під ознаки даного складу. Визначення безпосереднього обєкта має важливе значення для зясування характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину, правильної кваліфікації скоєного, сприяє відмежуванню вчиненого діяння від суміжних злочинів тощо. Саме безпосередній об'єкт злочину дозволяє частіш за все і з найбільшою точністю провести розмежування між схожими злочинами, бо у більшості випадків є тим елементом складу, який притаманний тільки цьому і більш ніякому злочинові. Безпосереднім обєктом терористичного акту можуть бути життя, здоровя, честь та гідність громадян, власність тощо. Втім, серед науковців з цього приводу також немає єдиної точки зору. В.В.Мальцев, наприклад, просто зазначає, що об'єктом терористичного акту є суспільна безпека (відносини, що забезпечують безпеку невизначено великого числа членів суспільства) [112]. З точки зору І.А. Попова, терористичний акт є багатооб'єктним злочином, де основний об'єкт - це суспільна безпека, а додатковий - життя, здоров'я, майнові або інші інтереси людей. В.С. Комісаров і А.І. Коробєєв під об'єктом даного злочину розуміють сукупність суспільних відносин, що регламентують основи (корінні інтереси) забезпечення безпечних умов існування суспільства [69, с.4].

На думку автора, в сучасних реаліях терористичний акт неможна вважати злочином, спрямованим на порушення громадської безпеки, адже суспільна небезпека такого явища є значно більшою, аніж, скажімо, бандитизм.

В період глобалізаційних змін в світі, тероризм входить до списку найбільш складних і визначальних проблем сучасності, тому, що представляє велику загрозу громадській та національній безпеці та ставить під сумнів процес подальшого розвитку людства. Тероризм як явище, супроводжує економічні, політичні та соціальні процеси в кожній державі. Тому потрібно ефективно запобігати та протидіяти йому як явищу та злочину, в тому числі за допомогою кримінально-правових засобів.

Необхідною умовою забезпечення прав і свобод людини і громадянина, нормальних умов життя, збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей суспільства є надійна охорона громадської безпеки. Громадська безпека є елементом, складовою національної безпеки України [135] як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. З цього можна зробити наступний висновок: тероризм загрожує не тільки мешканцям країни та нормальному існуванню громадянського суспільства, а й державі в цілому.

Отже, тероризм є багатосуб'єктним злочином і на рівні з громадською безпекою необхідно виділяти державу як об'єкт тероризму. Виникає спір з приводу того, який з цих об'єктів важливіший. Виходячи з того, що громадська безпека є складовою частиною національної безпеки, науковцями розглядається ідея включення цього злочину до Розділу І КК України - «Злочини проти національної безпеки», яка характеризує стан не окремих громадян, а всієї нації як цілісної системи, що містить суспільні відносини й суспільну свідомість, інститути суспільства та їхню діяльність, які сприяють або заважають реалізації національних інтересів у конкретній історично створеній ситуації. Хоча, слід все ж таки зазначити виняткову роль громадської безпеки як об'єкта цього злочину, адже при здійсненні терористичних атак громадська безпека не може бути не порушеною.

Дійсно, на сучасному етапі терористична діяльність є основною, реальною та потенційною загрозою саме національній безпеці України, стабільності в суспільстві у сфері державної безпеки, а протидія такій діяльності постає одним з головних завдань для правоохоронних органів України [147].

З національною безпекою повязували тероризм такі вітчизняні науковці, як В. Антипенко, О. Бантишев, В. Глушков, О. Шамара, В. Журавльов, В. Коваленко, О. Кравченко, Ю. Марченко, Л. Новікова, М. Семикін та інші.

Згідно із Законом України «Про боротьбу з тероризмом» [133] терористична діяльність охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних обєктів з терористичною метою; організацію злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само, як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму. Під самим тероризмом Закон розуміє суспільно небезпечну діяльність, яка полягає у свідомому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя та здоров'я невинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Родовим обєктом злочинів проти громадської безпеки є захищеність природного існування невизначеного кола людей [144].

Тоді як родовим об'єктом злочинів проти основ національної безпеки України є суспільні відносини, що забезпечують державну безпеку, конституційний лад, суверенітет, територіальну недоторканість, обороноздатність, державну, економічну чи інформаційну безпеку, а також національну безпеку в екологічній і воєнній сферах, при наявності в суб'єкта реальної можливості вільного вибору законослухняного поводження [51]. Тобто це суспільні відносини, що, фактично, забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави.

Аналізуючи ці два визначення, можна чітко визначити, що відповідні злочини розмежовуються між собою саме обєктом, тобто тим, чому саме завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння.

Злочини проти основ національної безпеки направлені на підрив конституційного ладу та безпеки держави як найважливіших складових елементів організації суспільства. Спричинення ж конкретної шкоди потерпілим за такими видами прояву терористичного характеру є не самоціллю, а способами підриву конституційного ладу та безпеки держави.

Тероризм, у свою чергу, характеризується спрямованістю на спричинення шкоди невизначеному широкому колу осіб і вчиняється загально небезпечним способом, повязаним передусім зі спричиненням шкоди особі, а з іншого боку - зі знищенням чи пошкодженням матеріальних обєктів. При цьому, як було наведено, шкода, яка завдається матеріальним обєктам, за своєю суттю є передусім формою психічного тиску на людей, способом їх залякування. Саме з цієї точки зору й прийнято вважати, що тероризм становить загрозу саме безпеці суспільства: призводить до численних людських жертв, значних матеріальних збитків, дестабілізує обстановку у державі, формує негативну морально-психологічну атмосферу, відчуття страху громадян за своє життя. Але насправді тероризм в першу чергу спрямований проти національної безпеки, а отже, і держави загалом. За допомогою терактів можна підірвати соціально-політичний баланс держави, спровокувати зміну форми влади, режиму правління, штучно викликати економічний колапс.

По суті, і злочини проти національної безпеки, і злочини проти громадської безпеки посягають на спокійне (безпечне) існування людей у державі. При цьому, злочини проти основ національної безпеки становлять загрозу самої держави, підриву її суверенітету, територіальної цілісності, нестабільності у економічній, інформаційній та воєнних сферах, в звязку з чим виокремлюються в окремий розділ, який за ієрархією має найважливіше значення та більш жорстокі санкції (хоча коректність піднесення інтересів держави на вищий рівень порівняно з інтересами її громадян все ж таки викликає певні сумніви з точки зору ст.3 Конституції України [75], відповідно до якої саме людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю).

Однак з кола злочинів проти громадської безпеки тероризм на сучасному етапі вже явно випадає. З цього приводу пропонується відокремити злочини, повязані саме з терористичною діяльністю, до окремого розділу КК України, доповнивши такий розділ, за необхідності, додатковими диспозиціями або окремими статтями, які б охоплювали усі можливі види терористичної діяльності. Наприклад, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична діяльність охоплює пропаганду і поширення ідеології тероризму, тим часом коли кримінальної відповідальності за таку діяльність КК України не передбачає (на відміну від, скажімо, Кримінального кодексу Республіки Казахстан [147]). Така ситуація значно заважає виконанню своїх повноважень субєктами, на які безпосередньо покладено завдання здійснювати боротьбу з тероризмом, адже разі вчинення особою таких дій, її неможна притягнути до відповідальності.

Протидія тероризму та злочинам проти основ національної безпеки не може бути ефективною без якісного нормативно-правового забезпечення, особливо у кримінально-правовій галузі, оскільки в прийнятих останнім часом міжнародних конвенціях, присвячених проблемам боротьби з тероризмом, намітилася чітка тенденція до розширення сфери кримінально-правової заборони відносно будь-яких терористичних проявів і встановлення спеціальних складів злочинів в національних законодавствах. Тому порівняння обєктів терористичних злочинів і злочинів проти основ національної безпеки має не лише теоретичне, а й практичне значення.

В цьому випадку аналіз класифікації направленості терористичної агресії буде виглядати таким чином: держава є основним об'єктом тероризму, громадська безпека - другорядним, але невід'ємним або обов'язковим, оскільки при терористичних атаках громадська безпека порушується незалежно від того, чи постраждали люди, майно і т.д. Додатковими об'єктами будуть життя, здоров'я, власність, інфраструктура, різні суспільні відносини.

Обєктивна сторона злочину - це зовнішні його ознаки, встановлені кримінальним законом, тобто ті ознаки, в яких проявляється зовні процес вчинення суспільно небезпечного діяння і які відповідають на запитання - як було вчинено злочин [78, с.334].

З практичної точки зору, обєктивна сторона складу злочину - це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на обєкти кримінально-правової охорони, а також обєктивні умови цього посягання.

Зокрема, обєктивна сторона визначає:

а) у чому полягає злочин;

б) яким чином він скоюється;

в) у яких умовах місця, часу, обстановки він протікає;

г) за допомогою яких засобів і знарядь вчиняється.

Ознаки обєктивної сторони зазначаються в диспозиціях статей Особливої частини КК, більш того, сутність злочинів і полягає в суспільно небезпечному діянні, яке є основною ознакою обєктивної сторони. Обєктивна сторона є важливим показником ступеня суспільної небезпеки злочинного діяння, визначає характер заподіяної шкоди обєкту кримінально-правової охорони [84, с.29]

Оцінюючи терористичній акт з точки зору обєктивної сторони, певні вчені наполягають на тому, що він може бути скоєний як у вигляді активних дій, так і шляхом бездіяльності [123, с.3], однак більшість науковців сходиться на тому, що терористичний акт є несумісним з пасивністю.

Особливість способу вчинення актів тероризму - певного методу, порядку і послідовності рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину, - полягає в тому, що він є необхідною, але не конструктивною ознакою в обєктивній стороні злочину, що розглядається. Як елемент злочинної поведінки, що знаходить всій вираз ззовні, спосіб вчинення тероризму наповнюється вольовим (психічним) змістом [43, с.214].

Щодо ставлення до способів вчинення терористичного акту думки вчених розділилися. Перша група науковців розглядає конкретні способи, за допомогою яких може бути вчинений терористичний акт [2, с.77], тим часом коли інша пропонує певну узагальнену класифікацію таких способів:

а) навязування певних доктрин шляхом насильства і залякування;

б) використання засобів, які вже в силу своєї природи приводять до тероризування населення;

в) застосування будь-якого засобу, здатного до тероризування населення.

Український законодавець фактично йде шляхом першої з визначених вище наукових позицій, що навряд чи можна вважати вірним, адже способи вчинення терористичних актів постійно змінюються та доповнюються новими, тим часом коли безцінечно розшировати в законі відповідний перелік - це безглузде обтяження диспозиції і, крім того, ризик завжди на крок відставати від злочинця. Як слушно зазначив російський правник Ю.М. Антонян ще в 1998 році, неможна вважати вичерпним ані перелік способів, ані перелік знарядь тероризму, оскільки людська винахідливість в частині насильства насправді є безмежною [5, с.189].

Обєктивна сторона злочину, передбаченого ст.258 КК України, може проявитися у таких формах:

) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоровя людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків;

) погроза вчинення зазначених дій.

Застосуванням зброї при вчиненні терористичного акту є її використання за призначенням - здійснення прицільних пострілів чи хаотична стрільба в місцях знаходження людей, нанесення ударів холодною зброєю.

Що стосується вчинення вибуху, то тут можливі різні варіанти:

) вибух бомби безпосередньо у тому місці, яке терористи бажають знищити (наприклад, вибухи біля стін Верховної ради 31 серпня 2015 року);

) вибух бомби терористом-камікадзе (наприклад терористичний акт у США 11 вересня 2001 року);

) вибух бомби, що надійшла поштою (наприклад, в квітні 2013 року редакцію італійської газети La Stampa в Турині з ранкової поштою була доставлена посилка з бомбою, яка не спрацювала лише завдяки щасливому збігу обставин;

) вибух бомби у повітряному судні (наприклад, в результаті закладеної на борту бомби 31 жовтня 2015 році впав лайнер Airbus A321 авіакомпанії «Когалимавиа», що здійснював рейс 9268 з Шарм-ель-Шейха до Санкт-Петербурга. На борту літака включно з екіпажем перебувало 224 людини, серед яких були 17 дітей. Всі загинули);

) вибух бомби поруч з обєктом, який необхідно знищити (так, 15 листопада 2009 року терористи підірвали пологовий будинок в Афганістані, в результаті загинула жінка та її новонароджений син);

) вибух бомби в машині (так, 06 жовтня 2016 року в Стамбулі вибухнув легковий автомобіль біля поліцейського відділення, в результаті чого постраждало пять осіб).

Під підпалом розуміється викликання пожежі із злочинними намірами.

Окрім вибухів, обєктивна сторона злочину, що розглядається, може являти собою вбивства, викрадання, різного роду атаки зі стрілецькою зброєю (кулемети, гранатомети тощо), загрози отруєння та багато іншого.

Перераховувати усі можливі способи вчинення терактів, дійсно, є недоцільним. Проте, закріплення у статті про відповідальність за терористичний акт кваліфікованих видів його вчинення вирішує проблему не лише з диференціацією ступеню суспільної небезпеки, а й може служити вагомим підгрунтям при призначенні покарання судом з урахуванням способу, засобів та знарядь вчинення терористичних актів.

До інших дій, які створюють небезпеку, можна віднести вчинки, внаслідок яких виникала реальна загроза настання наслідків у вигляді смерті чи завдання тілесних ушкоджень, знищення чи пошкодження майна, перерви руху транспортних засобів, роботи підприємств, установ, організацій. Це, зокрема, може бути застосування отруйних чи сильнодіючих речовин, затоплення, поширення збудників інфекційних хвороб тощо. Цей перелік дій є інформативним, тобто не є вичерпним. Наприклад, останнім часом терористичний акт цілком може бути здійснений з використанням сучасних компюерних технологій - так званий «кібертероризм» [Цимбалюк В.С. Компютерні технології, с.199]. Враховуючи масову доступність компютерних засобів, вони цілком можуть використовуватися для підготовки терористичних актів (збору необхідної інформації, обміну інформацією при організації, підготовці, та плануванні злочину), а також як предмет злочинного посягання для досягнення мети терористичного акту.

Обов'язковим елементом цієї форми об'єктивної сторони тероризму (дії) є створення небезпеки загибелі людей від таких дій, створення значного майнового збитку або настання інших суспільно небезпечних наслідків. Йдеться про такі зміни в навколишньому світі, коли виникає реальна загроза, високий ступінь ймовірності заподіяння дійсної шкоди життю, здоровю чи власності особи (спричинення її смерті, тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зараження місцевості, розповсюдження епідемій і т.д), нормальному функціонуванню підприємств, установ, органів влади і управління (серйозне порушення діяльності транспорту, звязку, забезпечення споживачів водою, енергією, продуктами харчування тощо). Реальність загрози визначається з урахуванням місця та часу терористичного акту, наявності людей чи матеріальних цінностей, використовуваних знарядь та засобів, їх вражаючих властивостей і потужності.

Значний майновий збиток як наслідок тероризму - оціночне поняття. Для того, щоб встановити, чи є майновий збиток значним,як результат терористичної акції, необхідно визначити вартість і значущість матеріальних цінностей. При оцінці можливого спричинення значного майнового збитку слід виходити з цінності і значущості майна, матеріального і фінансового положення потерпілого.

Оскільки при терористичному акті спосіб здійснення злочину носить загально небезпечний характер, тому реальне спричинення легкої шкоди здоров'ю, незначного майнового збитку і інших подібних наслідків, не охоплюваних поняттям «інші суспільно небезпечні наслідки», слід розглядати як елемент створення небезпеки загибелі людей, спричинення значного майнового збитку або настання інших суспільно небезпечних наслідків [113, с.262].

Наступна форма обєктивної сторони терористичного акту - це погроза вчинення зазначених у статті дій. Тут йдеться про різного роду психічне насильство, що застосовується до потерпілих осіб, аби зламати їх опір щодо прийняття певних рішень чи вчинення дій.

Законодавець, окреслюючи терористичний акт, ставить застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу, чи інші дії, які створюють небезпеку для життя чи здоровя людини, заподіяння значної майнової шкоди, настання інших тяжких наслідків, - в один ряд з погрозою вчинення цих дій, отже, така погроза розглядається як рівнозначна переліченим діям, тобто є безпосередньою і може бути виконана субєктом злочину. Загроза, відповідно до прийнятого в кримінальному праві підходу, включає не просто один тільки виказаний намір заподіяти акт тероризму, але і здійснення дій, що свідчать про серйозність і реальність такого наміру, наприклад придбання вибухових, біологічно небезпечних, радіоактивних речовин або зброї, здійснення «застережливих» вибухів або підпалів, виконання підготовчих дій відключенню об'єктів життєзабезпечення або порушенню технологічних процесів, блокуванню транспортних комунікацій і т.п. Тож, саме реальність наміру, що виражається в конкретних діях, відрізняє загрозу від вислову у формі виявлення наміру і додає їй кримінально-правовий характер.

Погроза може виражатися також в словах, демонстрації зброї або інших предметів, які вказують на реальну загрозу вчинення відповідних дій. Погроза може випливати з обстановки, і, як правило, є чітко сформульованою.

Відповідно до кримінального закону, терористичний акт вважатиметься закінченим злочином з моменту здійснення вибуху, підпалу або інших подібних дій або з моменту створення загрози здійснення вказаних дій (навіть якщо її не була в подальшому втілено у життя).

Час та місце вчинення актів тероризму також мають значення, однак, слід памятати, що при вчиненні актів тероризму вплив відбувається не лише безпосередньо на жертви, а й на невизначене коло осіб, що не є повністю передбачуваним. З цієї точки зору, час та місце вчинення актів тероризму стосовно тероризму є факультативними, хоча суди, звичайно, повинні враховувати їх при призначенні покарання.

Щодо обстановки (ситуації) вчинення злочину, тобто сукупності зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю або наявністю певних подій, то відмінною рисою терористичного акту є те, що дії вчиняються відкрито, демонстративно, вони не обмежуються спрямуванням лише на особистісні інтереси потерпілого, а посягають на більш широке коло відносин і соціальних цінностей (невизначене коло осіб, певний соціальний контингент тощо).

Слід зазначити, що терористична діяльність на сучасному етапі набуває нових форм, в звязку з чим змінюється не лише обєкт, а й обєктивна сторона такого злочину, як терористичний акт. Так, відповідно до останніх тенденцій, діяльність терористів спрямовується не стільки державні установи, органи влади, населення, атака проти яких по суті може нічого і не дати за великим рахунком, а сама влада в державі, яку терористи намагаються або змінити, або запустити і поступово розвивати цей процес. Об'єктами атак також стають громадські місця, інфраструктура, банки, причому держава демонструє дуже низький рівень захисту на такі випадки.

Гібридна війна, розвязана Росією проти України, супроводжується й гібридними терористичними атаками. Тяжкими наслідками від таких дій можуть бути параліч транспортної системи, банкрутство банків, загальна паніка серед населення. Вдалі атаки стають свого роду демонстрацією безпомічності органів охорони правопорядку, що, в свою чергу, означає нездатність держави захистити своїх громадян, ріст недовіри та обурення, агресію громадян, спрямовану проти влади. В такій обстановці виникають сприятливі умови для масових заворушень, очолити які, розвинувши рух непокори до революційних масштабів, можуть і самі терористи. Іноді злочинні посягання терористичного характеру спрямовуються на відомих політиків та громадських діячів, адже усунення людей, які грають визначальну роль в житті суспільства, теж дозволяє досягти глобальних змін. При цьому життя та здоров'я самих потерпіліх є лише факультативним об'єктом злочину, адже основним, як зазначалося, є національна безпека, тобто здатність держави захистити своїх громадян, забезпечити реалізацію їх конституційних прав і свобод.

Все це свідчить про те, що існуюча диспозиція статті 258 КК України потребує ретельного вдосконалення. Так, наприклад, В.П. Ємельянов пропонує виходити в цьому питанні з міжнародного визначення терористичного акту, що включає в себе вчинення не тільки вибухів, підпалів та інших загально небезпечних діянь, але і будь-яких інших суспільно небезпечних діянь, спрямованих на залякування населення, тобто - вчинення будь-якого злочину терористичної спрямованості. Так, терористичним актом слід визнати вчинення або погрозу вчинення вибуху, підпалу, захоплення заручників, транспортного засобу, підприємства, установи чи інших суспільно небезпечних діянь, спрямованих на залякування населення з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи місцевого самоврядування України, інших держав, міжнародними організаціями, обєднаннями громадян, фізичними або юридичними особами. Подібний підхід дозволить усі злочини терористичної спрямованості кваліфікувати за даним складом злочину без додаткової кваліфікації за іншими статтями КК, а в тих випадках, коли діяння не будуть мати терористичної спрямованості, - кваліфікація проходитиме за відповідними статтями КК України [51, с.9].

На думку автора, такий підхід є цілком вірним.

2.2 Субєкт злочину та субєктивна сторона злочину

Субєкт злочину. До числа обовязкових елементів злочину й ознак складу злочину входить субєкт злочину, тобто особа, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності.

Субєкт злочину - це елемент складу злочину, сукупність ознак, за наявності яких певна особа може бути кримінально відповідальною за свої дії, за вчинене нею [78, с.445]

У більш вузькому, спеціальному розумінні субєкт злочину - це особа, здатна нести кримінальну відповідальність у випадку вчинення нею умисного або необережного суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом. Кримінальний закон (ст.18 КК України) наділяє субєкта злочину такими ознаками:

1) вид особи - фізична;

2) осудність;

3) досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Поняття «субєкт злочину» і «особистість злочинця» не є тотожними, адже перше застосовується для вирішення питання про кримінальну відповідальність особи, тим часом коли друге має кримінологічне значення. Особистість злочинця характеризують такі ознаки, як соціальний статус; соціальні функції (ролі), які вона виконує в суспільстві; морально-психологічна характеристика, що відображає її ставлення до соціальних цінностей, тощо.

Субєктом терористичного акту, як і будь-якого іншого злочину, може бути тільки фізична особа (ст.ст.6, 7 і 8 КК України). Тому не можуть бути визнані субєктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації і т.ін. [85, с.101]. Слід зазначити, що часом в науковій літературі зазначається, що, наприклад, «конкретними субєктами тероризму є терористичні організації, групи, а також окремі особи» [91, с.131]. Втім, таке формулювання неможна вважати коректним, адже субєктом терористичного акту можуть визначатися тільки конкретні фізичні особи, які вчиняють такий акт або створюють терористичну організацію, беруть участь в ній, керують нею для здійснення конкретних терористичних цілей.

В країнах англо-саксонської системи права та деяких інших державах (наприклад, Франція) кримінальна відповідальність юридичних осіб допускається. А враховуючи, що такі держави аж ніяк неможна віднести до країн третього світу, і принцип верховенства права в них в дійсності дотримується, а не лише декларується, на цьому питанні було б доцільно зупинитися більш докладно. Російські правники майже одностайно вважають, що така практика є безглуздою. Так, Б.С. Никифоров та Ф.М.Решетніков висловлюють сумніви щодо реальності тих заходів, яким піддаються корпорації, коли порушені проти них кримінальні справи закінчуються судовим процесом і винесенням обвинувального вироку. Збитки від штрафу, накладеного на корпорацію, зазвичай перекладаються нею або на пересічних утримувачів акцій, які не мають ніякого відношення до зловживань ради директорів чи вищих службовців корпорації, або взагалі компенсуються тим, що «послуги», які надаються корпорацією, або товари, що постачаються нею, після сплати штрафу сплачуються споживачами за більш високою ціною [128, с.38]. Автори російського підручника «Кримінальне право зарубіжних країн» також зазначають, що у Франції було декілька випадків притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності, в усіх випадках на юридичних осіб був накладений штраф, хоча «з рішень не видно, чи встановлював суд тих осіб, які в реальності вчинили злочинне діяння» [81, с.130-131].

Наука українського кримінального права (так само, як і російського) однозначно визнає субєктом кримінального правопорушення виключно фізичну особу. Такий стан речей є звичним для нашого розуміння, і автор не пропонує його змінювати. Однак, і подібне зневажливе ставлення до інших правових систем, тим більш, якщо це стосується найбільш розвинених світових держав із сталою системою демократичних цінностей, на нашу думку, також є неприпустимим. По суті, будь-які фінансові санкції, що накладаються на юридичну особу, в кінцевому рахунку відбиваються на гаманці власників (акціонерів) такої особи або споживачів її послуг, адже юридична особа, по суті, є поняттям віртуальним, і її інтереси - це лише опосередковані інтереси тих чи інших фізичних осіб. Але ця обставина не виключає існуючої в будь-яких державах практики притягнення юридичних осіб до відповідальності, наприклад, за вчинення фінансових порушень. Тому, на думку автора, і кримінальна відповідальність для юридичних осіб, в тому числі, за участь у терористичній діяльності, має право на існування, якщо це передбачено системою кримінального законодавства відповідної держави.

Втім, в Україні кримінальна відповідальність має виключно особистий характер, тож для визначення юридичної особи субєктом злочину за будь-яких обставин наразі немає підстав.

Однак, субєктом відповідальності за вчинене субєктом злочину суспільно небезпечне діяння, в тому числі, терористичного характеру, можуть виступати не лише фізичні, але й юридичні особи і навіть держава. Йдеться про цивільно-правову (матеріальну, моральну) або адміністративнy відповідальність. Наприклад, згідно зі ст.24 3акону України «Про боротьбу з терроризмом» організація, відповідальна за вчинення терористичного акту і визнана за рішенням суду терористичною, підлягає ліквідації, а належне їй майно конфіскується. Тобто, не будучи субєктом злочину, юридична особа, тим не менш, відповідає за терористичну діяльність самим фактом свого існування, а також всім належним їй майном.

Дещо складнішою є ситуація, коли сприяння терористам та їх організаціям надають представники державної влади або навіть цілі держави. В науковій літературі ця обставина породжує полемику про субєктів такого роду тероризму і про можливість визнання держави субєктом злочину. Так, В.Ф.Антипенко стверджує, що субєктами міжнародних злочинів як юридичної патології є, передусім, держави, а також фізичні особи, які виступають вїд їх імені і конкретно вчиняють ці злочини [4, с.15].

З такою думкою важко не погодитися, хоча більшість науковців оспорює можливість визнання держави субктом злочинів, зокрема, терористичної спрямованості, а поняття «державного теторизму» іменують термінологічною маніпуляцією, що не має ані правової підстави, ані сутнісного наповнення [43, с.277].

Між тим, незважаючи на подібну позицію державний тероризм як такий реально існує в світі і небажання визнавати цей факт, на жаль, аж ніяк не змінює стану речей. Державний тероризм - це насилля <#"justify">5. Цілі терористичного акту, визначені в ст.258 КК України також потребують істотного узагальнення.

. З огляду на наведене, можна запропонувати таке визначення терористичного акту як злочину проти національної безпеки: «застосування чи погроза застосування насильства або інших загальнонебезпечних дій, які створюють загрозу національній чи міжнародній безпеці, життю чи здоровю невизначеного кола осіб, спричинення майнової шкоди або настання інших суспільно небезпечних наслідків, якщо такі дії спрямовані на підрив атмосфери спокою, дестабілізацію, залякування чи пригнічення суспільства, з метою досягнення політичних, націоналістичних, ідеологічних або релігійних цілей».

Розділ 3. Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки терористичного акту та його відмежування від суміжних складів злочинів

.1 Характеристика кваліфіковних складів злочину, передбаченого ст.258 КК України

У нормах вітчизняного закону про кримінальну відповідальність кваліфікуючі ознаки мають досить велике значення і виконують не одну важливу функцію. Такими ознаками є вказані в законі характерні для частини злочинів відповідного виду суттєві обставини, що відображають типові, значно змінені, порівнюючи з основним складом злочину, ступінь суспільної небезпечності вчиненого і особи винного, а також такі, що впливають на законодавчу оцінку (кваліфікацію) вчиненого та міру відповідальності [101, с.230]. Кваліфікуючі ознаки виступають і одним із засобів диференціації кримінальної відповідальності, передбачених Особливою частиною КК України, а тому від якості їх конструкції та достатності залежить і якість самої диференціації, що, у свою чергу, зумовлює ефективність кримінального закону, який забезпечує захист прав і свобод людини та громадянина, дотримання законності у кримінальних провадженнях.

Стаття 258 КК України передбачає як основний склад злочину (без обтяжуючих обставин), так і кілька складів з обставинами, що посилюють відповідальність (так звані склади з кваліфікуючими ознаками), тобто, крім ознак основного складу, вона містить також ознаки, що характеризують вищу суспільну небезпечність діяння порівняно з основним складом.

Так, частина 2 статті 258 виділяє три кваліфікуючі ознаки терористичного акту:

1) вчинення злочину повторно;

) вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб;

) заподіяння злочином значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків (наприклад, знищення чи пошкодження майна, спричинення тяжкого тілесного ушкодження тощо).

Особливо кваліфікуючою ознакою цього злочину, згідно з ч. 3 ст.258 КК, є загибель людини, тобто смерть хоча б однієї особи.

Відповідно до ст.32 КК України повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу України. Зокрема, повторність має місце, якщо особа, яка вчинила терористичний акт, раніше вже вчиняла такий саме закінчений злочин або ж готування до них чи замахи на них. При цьому у даному випадку йдеться про повторність щодо даного конкретного злочину. Тобто, якщо особа, що звинувачується у вчиненні терористичного акту, раніше здійснювала фінансування тероризму, такі дії не вважатимуться повторністю.

Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений терористичний акт особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято. Терористичний акт не може кваліфікуватися як вчинений повторно у таких випадках, якщо судимість за раніше вчинений акт тероризму знята з винного у порядку амністії або помилування, погашена або знята відповідно до ст.55 КК України; якщо на момент вчинення нового терористичного акту минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин.

Взагалі, як вказано у Кримінальному кодексі, повторність злочинів враховується при кваліфікації злочину, в даному випадку терористичного акту, при призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених Кримінальним Кодексом. Стаття 67 КК України вказує, що при призначенні покарання обставиною, яка його обтяжує, визнається вчинення злочину особою повторно.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) субєктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його обєктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає із ч.2 ст.28 КК України, домовленість повина стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження обєкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо.

Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль.

Ознака «вчинення за попередньою змовою групою осіб» певним чином тісно повязана із самостійною нормою, яка у ст.258-3 КК України встановлює кримінальну відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації. Фактично ця норма була закріплена у частинах четвертій та пятій попередньої редакції ст.258 КК України, але й тоді, і на цей час залишаються не вирішеними питання щодо розуміння поняттям «терористична група» і того, як воно співвідноситься із наявною у ч.2 ст.258 КК України кваліфікуючою ознакою «вчинення за попередньою змовою групою осіб», чи «терористичною групою», бо саме так і тлумачиться поняття в низці літературних джерел.

Закон України «Про боротьбу з тероризмом» (ст.1) визначає терористичну групу як групу з двох або більше осіб, які обєдналися з метою здійснення терористичних актів. Однак, подібне визначення не може вважатися вдалим, адже воно є занадто широким і, до того ж, певною мірою суперечить наявним у кримінальному праві положенням стосовно співучасті у злочині та незакінченій злочинній діяльності. Крім того, це призводить до необґрунтованого посилення репресії щодо багатьох діянь, яким не притаманний великий ступінь суспільної небезпеки. Нарешті, такий підхід до поняття «група» не відповідає міжнародним стандартам. Так, згідно з Палермською конвенцією ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р. рекомендується здійснити криміналізацію участі якої б то не було форми в організованій злочинній групі, яка є структурно оформленою групою у складі трьох або більше осіб [136, с.47-48].

З огляду на сказане можна зрозуміти, чому серед вчених не існує єдиної думки щодо тлумачення поняття «терористична група» та визначення групового характеру терористичного акту як кваліфікуючої ознаки злочину. Так, висловлюється позиція, що віднесення до терористичної групи двох осіб можна зрозуміти і виправдати, оскільки більш жорсткі вимоги до терористів пояснюються підвищеним рівнем суспільної небезпечності злочинів, вчинюваних ними, і це підкреслює законодавець, передбачивши меншу кількість учасників терористичних угруповань у порівнянні зі «звичайними» організованими групами та злочинними організаціями [136, с.21]. Однак, на думку автора, тільки КК України є єдиним інструментом, за допомогою якого мають регулюватися всі питання, що стосуються рівня суспільної небезпечності будь-якого злочину, а також питання співучасті у ньому. Інші закони, у тому числі і спеціальні, не можуть підміняти чи суперечити йому, або звужувати чи розширювати його дію.

З цього приводу було б доречно поняття «терористична група» у ст.258-3 замінити терміном «організована терористична група», що дозволить чітко відмежувати цей злочин від кваліфікуючої ознаки «вчинення за попередньою змовою групою осіб», яка передбачена у ч. 2 ст. 258 КК України.

Науковий і практичний інтерес при дослідженні кваліфікуючих ознак терористичного акту із точки зору їх побудови та наповнення змістом представляють ознаки, повязані із визначенням розміру заподіяння майнової шкоди та інших тяжких наслідків.

Вбачається, що заподіяння значної майнової шкоди у терористичних злочинах за своїм змістом повинно визначатися чіткими економічними (фінансовими) критеріями суспільно небезпечної шкоди, так як це, наприклад, передбачено у злочинах проти власності. Відсутність такої конкретизації суттєво ускладнює встановлення цієї ознаки при правозастосовній діяльності. Законодавець у примітці до ст.258-5 КК України визначив нижчі і верхні межі фінансування тероризму, вчиненого у великому розмірі та особливо великому розмірі, відповідною сумою неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але стосовно наслідків терористичного акту такі розяснення в законі відсутні, що спричиняє різні тлумачення та субєктивний підхід, абсолютно неприпустимий в площині кримінального права.

Деякі науковці вважають, що у ст. 258 КК України зайва вказівка на такий наслідок, як «заподіяння значної майнової шкоди», оскільки це поняття охоплюється наслідком «настання інших тяжких наслідків» [136, с.30]. На нашу думку, погодитися із такою позицією не можна, оскільки майнова шкода, хоча і може охоплюватися тяжкими наслідками, є цілком окремим видом такого наслідку, інша справа, що чіткі межі її мають бути встановлені в законі.

У цьому контексті вважаємо за доцільне навести думку Л.М. Демидової, яка наголошує, що у випадках, коли майнова шкода виступає альтернативним видом тяжких наслідків, вона відображає підвищений ступінь тяжкості, небезпечності як наслідків, так і злочинного діяння [37, с.500].

Той самий автор вважає, що з позицій якості кваліфікуючої ознаки «значна майнова шкода» у ст.258 КК України останню доцільно було б замінити терміном «значна шкода». Так, при використанні терміна «значна шкода» фіксується не тільки комбінований наслідок, різновидом якого є майнова шкода у певному розмірі, а й інші обставини, які оцінюються за допомогою соціального критерію - врахування матеріального становища потерпілого (наприклад, п.2 примітки до ст.185 КК України). Такий термінологічний підхід є виправданим, тому що законодавець правильно враховує можливість заподіяння й іншої шкоди, наприклад, моральної - у вигляді психологічних страждань або комерційних додаткових втрат при знищенні інформації, що призвело до зниження рейтингу та престижу підприємства на ринку послуг, тощо.

Інша ситуація з фіксуванням наслідків за допомогою термінів «значна майнова шкода» та «значна матеріальна шкода», бо описується якісна кількість явища у вигляді майнової і матеріальної шкоди відповідно. Прикметник «значна» виокремлює головну властивість такої шкоди і означає, що вона є не тільки майновою. Вочевидь, це словосполучення є таким, що недостатньо точно відображає зміст майнової шкоди і суперечить загальномовним правилам, тому що не чітко відображає реальні наслідки терористичного акту (ч.2 ст.258 КК України) і фінансування тероризму (ч.2 ст.2585 КК України). При вчиненні терористичного акту таким наслідком є майнова шкода в значному розмірі, тому що вона являє собою вираз пошкодження, знищення, руйнування майна, а при фінансуванні тероризму значна шкода має розглядатися як комбінований наслідок і оціночне поняття, різновидом якого може бути майнова шкода в певному розмірі [37, с. 488-489].

Втім, на думку автора, соціальний та моральний критерій повинні враховуватися і стосовно вчинення терористичного акта, оскільки у сучасних умовах особливо гостро стоїть питання всебічного захисту потерпілих осіб від тероризму, а терористичний акт може завдавати не лише майнову, а й інші види шкоди.

Зясовуючи зміст «інших тяжких наслідків» у злочинах проти громадської безпеки, необхідно виділяти два аспекти:

) „інші тяжкі наслідки, які виражені у заподіянні фізичної шкоди;

) „інші тяжкі наслідки, які виражені у заподіянні матеріальної шкоди [89, с.620].

На сьогодні подібну невизначеність усунуто завдяки окремим розясненням Пленуму Верховного Суду України, в яких подано визначення деяких оціночних понять, у тому числі й «інших тяжких наслідків». Так, під «іншими тяжкими наслідками» слід розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом та більше особам [132, с.221].

Таким чином, при визначенні змісту «інших тяжких наслідків» (якщо вони виражені у заподіяння фізичної шкоди), які найчастіше використовує законодавець, встановлюючи наслідки у складі злочину «терористичний акт», необхідно виходити з того, що цим поняттям охоплюються заподіяння:

) тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам;

) середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам.

Відносно заподіяння легких тілесних ушкоджень, то вони не можуть вважатися «іншими тяжкими наслідками», тому що у переважній більшості цих злочинів психічне ставлення до тяжких наслідків може бути лише необережним, а, як відомо, заподіяння легких тілесних ушкоджень з необережності не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Аналіз законодавчого визначення поняття «інших тяжких наслідків», вищенаведених розяснень постанов Пленуму Верховного Суду України також свідчить про те, що до них законодавець відносить і значну майнову шкоду (ст.258 КК), але ж значна майнова шкода, вживається у статті «Терористичний акт» за самостійну кваліфікуючу ознаку. Виникає питання, чому законодавець виніс це поняття за межі «інших тяжких наслідків». Те, що майнова шкода є значною, а інші наслідки - тяжкими, визначається з урахуванням вартості майна, витрат на відвернення загрози чи ліквідацію збитків, кількості осіб, які потерпіли внаслідок акту тероризму, характеру і розміру заподіяної їм матеріальної, моральної та іншої шкоди тощо.

Очевидно, що визначення та зміст даного оціночного поняття слід узагальними відносно злочинів проти громадської безпеки або взагалі усіх видів злочинів та закріпити його в законі.

Інші кваліфікуючі ознаки терористичного акту, з точки зору їх якості, на сьогоднішній день не потребують вдосконалення, хоча дослідження у цьому напрямку обовязково необхідно продовжувати.

Особливо кваліфікованим є склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності. Що стосується терористичного акту, то такий склад характеризує настання особливо небезпечного наслідку - загибель людини. Більшість терористичних актів, згідно з диспозицією статті 258 КК України, створює реальну або потерційну загрозу життю чи здоровю людей. Але реалізована загроза має більшу суспільну небезпечність, аніж проголошена. Тим більш, коли йдеться про життя людини, що є найвищою соціальною цінністю в демократичній державі (ст.3 Конституції України). Тому якщо в результаті терористичного акту, дійсно, настала смерть хоча б однієї особи, подібні дії кваліфікуються за частиною 3 ст.258 КК України, яка передбачає можливість застосування вищої міри покарання - довічне утримання. Для кваліфікації дій терористів за цією частиною не має значення, настала загибель людини безпосередньо в момент вчинення терористичного акту, або відбулася згодом (наприклад, у лікарні, куди потрапив постраждалий внаслідок теракту).

3.2 Відмежування терористичного акту від подібних злочинів

За обєктивними ознаками (застосування зброї, вибух, підпал, що спричинили загибель людей або завдали їм тілесних ушкоджень, посягання на життя посадової особи, загрози з метою досягти певних протиправних цілей тощо) терористичний акт має спільні риси з багатьма «загальнокримінальними злочинами», передбаченими іншими главами Кримінального кодексу. За таких обставин задля правильної кваліфікації є надважливим розрізняти таки злочини, відмежовувати їх одне від одного. Певною мірою це можна зробити, аналізуючи відповідні злочини у чинній редакції КК України, але в окремих випадках правоохоронна система стикається з обєктивними складнощами, викликаними недосканалістю кримінального законодавства, тож, диспозиція низки статей КК потребує істотних уточнень.

Наприклад, як терористичний акт, так і диверсія (ст.113 КК України) можуть вчинятися шляхом вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоровя людини, заподіяння майнової шкоди. Вчиняючи терористичний акт і діючи з метою впливу на прийняття рішень органами державної влади, особа може погрожувати вбивством державного чи громадського діяча або знищенням заручників. Існуюча подібність терористичного акту до вказаних та інших злочинів за деякими обєктивними ознаками, що у ряді випадків доповнюється подібністю за субєктивними ознаками, обумовлює потребу у проведенні кримінально-правового аналізу та визначенні специфічних ознак терористичного акту.

Розглянемо найбільш близьки до терористичного акту злочини та визначимо основні риси, що дозволяють їх розділяти.

Задля правильного відмежування перш за все слід згадати основні ознаки терористичного акту. Із наведених у попередніх розділах роботи рис, що характеризують терористичний акт, для цілей дослідження найбільш важливими є такі:

1) вчинення загальнонебезпечних діянь або погроза такими діяннями, що породжує загальну небезпеку. Тут слід звернути увагу на поняття «загальнонебезпечний». Будь-яке посягання на життя чи здоровя людини, її майно або громадський порядок є суспільно небечпечним, але для терористичного акту є характерною не просто суспільна небезпечність, а саме загальна небезпечність, тобто небезпечність для необмеженого кола осіб;

2) публічний характер виконання з розрахунком на широкий резонанс;

3) навмисне створення стану страху, напруженості, спрямованого на залякування населення;

) застосування насильства відносно одних осіб (невинних жертв) або майна з метою спонукання до певної поведінки інших осіб (субєктів впливу), від яких залежить прийняття вигідних для терористів рішень (органи державної влади, місцевого самоврядування, міжнародні органі зації, певні фізичні та юридичні особи) [136, с.8-10; 45, с.14-17; 142, с.23-26].

Саме сукупність вказаних ознак у їх взаємозвязку та взаємообумовленості характеризує терористичний акт та дозволяє відмежувати його від подібних за характером вчиненні злочинів. Відсутність у діянні будь-якої з указаних ознак свідчить про відсутніть самого терористичного акту. Цією сукупністю ознак терористичний акт відрізняється від суміжних злочинів, які можуть містити будь-які з цих ознак, але не всі в їх сукупності.

Напевно, серед всіх злочинів найбільш схожим із терористичним актом є диверсія. Отже, виникає необхідність в їх детальному відмежуванні.

Відмінність терористичного акту від диверсії полягає в обєктивних ознаках: обєкті та обєктивній стороні, а також в ознаках субєктивної сторони, а саме - меті вчинення злочину.

Деякі автори наголошують, що відмінність диверсії від терористичного акту за обєктивними ознаками полягає в тому, що ці злочини посягають на різні суспільні відносини, яким заподіюється шкода. Диверсія належить до злочині в проти основ національної безпеки і посягає на внутрішню безпеку держави, її економічні основи. Терористичний акт є злочином проти громадської безпеки і заподіює шкоду стану захищеності суспільства (життю та здоровю людей, власності, довкіллю, нормальній діяльності підприємств, установ та організацій) від загальнонебезпечних посягань або від загроз їх вчинення [27, с.130].

На думку автора, такий критерій, хоча формально він цілком відповідає структурі чинного КК України, на практиці мало допомагає відокремити вказані злочини одне від одного, адже, як було наведено вище, сучасний тероризм вже давно виходить за межі злочинів проти громадської безпеки та, так само, як і диверсія, може посягати на внутрішню безпеку держави, її територіальну цілісність та економічні основи.

Інша відмінність диверсії від терористичного акту, повязана зі способом вчинення суспільно небезпечної дії. Якщо для терористичного акту властива більш відкрита поведінка винних осіб, публічне взяття на себе відповідальності, демонстрація причетності до насталих тяжких наслідків, то для диверсії - це таємність, прихованість дій злочинця, прагнення останнього та можливих організаторів диверсії лишатись якомога довше невідомими. Саме за цих обставин особа, що вчинила диверсію, не припускається до висування вимог, наприклад, щодо виконання органами влади певних дій чи утримання від таких.

Крім цього, терористичному акту притаманний такий спосіб скоєння злочину, як погроза вчинення певних дій. Вчинення ж диверсії шляхом погрози чинним кримінальним законодавством не передбачається.

Відмінність між диверсією та терористичним актом полягає і у моменті визнання цих злочинів закінченими. Так, диверсія є закінченою з моменту вчинення запланованих злочинних дій (вибуху, підпалу, поширення епідемій, епізоотій та інших дій, відповідно до диспозиції ст. 113 КК). Для терористичного акту вчинення вибуху чи, наприкладад, підпалу є, як правило, лише початком виконання обєктивної сторони. Після створення обставин громадського занепокоєння шляхом влаштування вибуху чи підпалу субєкти терористичного акту свої наступні дії повязують із вчиненим, наприклад, вимагають від opгaнів місцевого самоврядування прийняти певне рішення.

За ознаками субєктивної сторони терористичний акт і диверсія відрізняються між собою за змістом мети. Вчинення терористичного акту може бути обумовлене прагненням винного порушити громадську безпеку, залякати населення, спровокувати воєнний конфлікт, міжнародне ускладнення, або вплинути на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, обєднаннями громадян, юридичними особами, або привернути увагу громадськості до певних своїх політичних, релігійних чи інших поглядів. У більшості випадків, особа, що вчинила терористичний акт, ставить собі за мету створення таких умов, за яких органам державної влади, юридичним чи фізичним особам найбільш ефективно навязується воля терориста, терористичної групи, організації. На відміну цьому, мета вчинення диверсії полягає в ослабленні держави з можливим наступним її знищенням як політичної організації суспільства. Щодо громадської занепокоєності, що виникає після диверсійних дій, то вона не охоплюється складом злочину [44, с.227].

Підсумовуючи, відмінності між терористичним актом і диверсією можна сформулювати так:

. Диверсія передбачає реальне вчинення вибухів, підпалів та інших загальнонебезпечних дій, тим часом коли терористичний акт охоплює як фактичне вчинення таких дій, так і погрозу це зробити;

. Заподіяння якоїсь шкоди (руйнування чи пошкодження підприємств, будинків, споруджень, обєктів життєзабезпечення населення, масові отруєння тощо) є остаточною метою диверсії, тим часом коли для терористичного акту такі наслідки є лише засобом досягнення цілі, а сама мета - це залякування населення, створення та підтримання обстановки страху;

. Диверсанти діють таємно і не афішують свою діяльність, тоді як терористи зазвичай діють відкрито, демонстративно із висуненням своїх вимог.

. Диверсія спрямовується на ослаблення держави, підрив її економічної безпеки й обороноздатності, а терористичний акт має дещо інше завдання: вплинути на прийняття якихось рішень або відмову від них. Дещо спрощено можна сказати, що ціль диверсії - послабити державу (зробити так, щоб «вам було погано», щоб «ви стали слабкіше»), ціль терористичного акту - посилити себе, свою організацію (зробити так, щоб «нам було краще», щоб «ми стали сильніше»).

Від захоплення заручників, поєднаного з погрозою знищення людей (ч.2 ст.147 КК), терористичний акт, крім родового та безпосереднього обєкта, відрізняється за кількістю потерпілих, життю яких загрожує винний. При захопленні заручників смерть загрожує лише заручникам і їх кількість відома винному. При терористичному акті винний загрожує вбивством невизначеного кола осіб. Саме за таких обставин законодавець визнав, що при захопленні заручників, на відміну від терористичного акту, вимоги винного можуть бути звернені і до родичів потерпілих [1, с.41]

Ще один подібний до терористичного акту злочин - піратство. Питання про співвідношення терористичного акту та піратства передусім виникає перед дослідниками, що займаються проблемами безпеки морського судноплавства, однак у їхніх наукових працях або взагалі не проводиться розмежування між цими злочинами, або воно проводиться за другорядними ознаками. Наприклад, С.О. Допілка вбачає різницю між тероризмом і піратством лише в тому, що перший відбувається з політичною метою, а другий - за особистими мотивами [40, с.19-21]. Л.А. Моджорян, вважаючи, що поняття морського тероризму взагалі слід включити до концепції піратства, оскільки не вбачає між ними принципової різниці, вказує, що ці діяння підривають «волю морів і спрямовані проти безпеки мореплавства», а що їхньою характерною рисою є «залякування, тобто поведінка злочинця, розрахована на те, щоб викликати жах, який паралізує жертв нападу» [122, с.37]. Не погоджуючись з такою думкою, В.П. Ємельянов наполягає, що «тероризм, як відомо, відбувається не лише за політичними мотивами. Тому він являє собою не політичну акцію, а злочинне діяння». Що ж стосується залякування жертв нападу, продовжує автор, то якщо для піратів це основний момент у процесі залякування, то для терористів залякування є проміжним етапом, який взагалі не спрямований проти жертв нападу, котрі залишаються безвинними жертвами. Залякування при вчиненні терористичного акту здійснюється одночасно на двох рівнях: по-перше, залякування населення (макрорівень), і, по-друге, залякування третіх осіб (субєктів впливу), які зацікавлені у безпеці жертв нападу (мікрорівень) [51, с.236].

Розмежування між терористичним актом і піратством можна проводити за такими критеріями:

. Пірати завжди безпосередньо зустрічаються з потерпілими, тим часом коли потерпілі від терористичних актів (безвинні жертви) доволі часто дистанційовані від винних. Більш того, кінцеві субєкти впливу, від яких залежить прийняття вигідних для терористів рішень, дистанційовані від винних завжди (при піратстві такі субєкти впливу зазвичай взагалі відсутні);

. Мета піратства є цілком корисною - заволодіти судном та майном, що на ньому перебуває (команда судна тут відіграє лише роль заручників), тим часом коли мета терористичного акту ніколи не є повязаною із бажанням власного збагачення, це лише політика, ідеологія або релігія;

. Пірати досягають своїх цілей безпосередньо за рахунок власних дій в момент вчинення нападу на потерпілих, тим часом коли досягнення цілей терористів завжди повязано з поведінкою третіх осіб (субєктів впливу), на яких покликано зробити вплив насильство, вчинене проти безвинних жертв.

Боротьба з піратством (морським розбоєм) регулюється Женевською конвенцією про відкрите море (1958 р.) [73] і Конвенцією ООН по морському праву (1982 р.) [71]. Згідно з цими міжнародними документами піратство - це неправомірний акт насильства, затримання або грабіж у відкритому морі чи в місці, що перебуває поза юрисдикцією держави, вчинений з особистими цілями екіпажем або пасажирами приватновласницького судна чи літального апарату, й спрямований проти іншого судна чи літального апарату, проти осіб і майна, що перебувають на борту. Таким чином, відповідно до міжнародних угод піратськими визнаються лише дії приватновласницьких судів чи літальних апаратів, а також державних судів чи літальних апаратів, екіпаж яких підняв заколот і вийшов з-під контролю державних структур, що виключає можливість вчинення так званого «державного піратства». Дії ж військових судів і літальних апаратів, які знаходяться під контролем держави, повинні кваліфікуватися як акти агресії і тягнути політичну та моральну відповідальність держави, а також кримінальну відповідальність виконавців.

Досліджуючи проблему піратства, І.І. Карпець, намагаючись зясувати, чи правомірно вважати піратством бомбардування й обстріл, приходить до такого висновку: «традиційне поняття піратства повязане із захопленням людей, майна тощо, тобто здобуванням вигоди. Чого досягає «пірат», коли обстрілює корабель або шляхом нальоту з повітря знищує корабель чи людей? Подібність із піратством лише в одному: дії відбуваються у відкритому морі. На цьому подібність закінчується. За традицією такі дії називаються піратством, однак, вбачається, що в подібних випадках є підстави для іншої кваліфікації. Дії злочинців, які знищують корабель і людей, що на ньому перебувають, шляхом нальоту з повітря, скоріше подібні з діями терористів» [64, с.182].

В.П. Ємельянов, за свого боку, також не вважає подібні дії піратством, але одночасно заперечує проти того, що їх можна кваліфікувати як терористичний акт. Так, автор зазначає, що для терористів будь-які акти насильства мають особливий сенс, бо вони нічого не роблять «просто так» без наміру «оприлюднити» свої дії й учинити психологічний тиск на громадськість і субєктів впливу. Тому дії злочинців, які знищують корабель і людей, що перебувають на ньому, шляхом нальоту з повітря або іншим шляхом і які не переслідують ані мети здобуття матеріальної чи іншої вигоди, ані мети спонукання до прийняття якогось рішення, якщо вони вчинені військовослужбовцями певної держави, то підлягають кваліфікації як акти агресії, а якщо вони вчинені приватними особами чи військовослужбовцями, які вийшли з-під контролю владних структур, то такі дії мають кваліфікуватися як бандитизм [51, с.238].

На думку автора, знищення корабля разом з людьми, які на ньому перебувають, вчинені військовослужбовцями за завданням офіційного командування, звісно, є актом агресії. Але в умовах гібридної війни, яку розвязала останнім часом Росія проти ледь не всього світу, цілком ймовірною є ситуація, коли подібні дії цілком підпадають саме під поняття державного тероризму, оскільки агресор, як правило, діє відкрито та має на меті розвязати військовий конфлікт, тоді як Російська Федерація, здається, ставить перед собою дещо інші завдання. Заперечуючи власну причетність до постійних порушень повітряного та морського простору інших держав, обстріли мирних населених пунктів на Сході України та в Сирії (тим часом коли для всього світу є очевидним протилежне), російська держава намагається залякати мирну Європу, довести, що міжнародне право нічого не варте і що у світі перемагає не закон, а сила. Подібні дії характеризують саме тероризм, а не військову агресію.

Вище був згаданий ще один злочин, який має спільні риси з терористичним актом - бандитизм. Відповідно до ст.257 КК України бандитизмом є організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі. Від терористичного акту бандитизм можна відокремити за такими ознаками:

1. Члени бандитського угрупування завжди безпосередньо діють проти потерпілих, і саме за рахунок насильницьких дій щодо потерпілих бандити досягають бажаного результату, тим часом коли при вчиненні терористичного акту шкода заподіюється безвинним жертвам і (або) майну, а бажаний результат винні особи прагнуть досягнути за рахунок дій третіх осіб (субєктів впливу), які завжди дистанційовані від місця насильницьких подій;

. Напад на громадян та організації є безпосередньою метою бандитизму (так само, як і диверсії), тим часом коли основною метою терористичного акту є спонукання субєкта впливу до прийняття вигідних для терористів рішень;

. Стан страху у населення, який може виникати від дій особливо зухвалої банди, як правило, не охоплюється злочинною метою бандитів і виникає як «побічний ефект» від скоюваних ними нападів, тим часом коли терористами стан страху серед населення створюється цілеспрямовано та використовується винними для спонукання субєктів впливу до певних дій чи рішень. З цього приводу все ж таки слід визнати, що й бандити іноді навмисно намагаються залякати мирне населення своєю зухвалістю з метою паралізувати будь-який супротив потенційних (майбутніх) жертв. Достатньо згадати, наприклад, відому банду «Чорна кішка», що діяла в післявоєнні роки в Києві та Одесі. Залишення характерної «візитівки» на місті злочину (малюнок або живе кошеня) є нічим іншим, ніж натяком: ми нічого не боїмося, ми непереможні, супротив не має сенсу. Але тут слід розуміти, що, хоча корисливий мотив і не є конструктивною ознакою складу бандитизму, все ж таки, як правило, напади на підприємства, організації та окремих громадян бандити вчиняють саме з метою наживи. Тому й залякування терористам потрібне не задля здійснення впливу на інших осіб (як це відбувається при здійсненні терористичних актів), а для полегшення подальших нападів та зменшення супротиву з боку потерпілих.

Далі терористичний акт за зовнішніми ознаками може мати спільні риси з умисним вбивством, учиненим небезпечним для життя багатьох осіб способом. Цей вид умисного вбивства має місце тоді, коли для позбавлення життя потерпілого винний обирає такий спосіб, який створює реальну небезпеку для життя інших осіб. Реальна небезпека для життя людей створюється і при вчиненні терористичного акту, який як структурний елемент може містити в собі й вчинення дій, що призводять до загибелі людей у результаті загальнонебезпечного способу насильницького акту.

Тут слід мати на увазі, що при вчиненні терористичного акту позбавлення життя однієї або кількох осіб, яким би не був обраний для цього спосіб, не становить цільову спрямованість дій винного, тоді як при умисному вбивстві загальнонебезпечним способом позбавлення життя потерпілого є той основний та кінцевий результат, до якого прагне винний, обравши такий небезпечний спосіб вчинення вбивства.

Водночас слід зауважити, що умисне вбивство може набути терористичного характеру, але лише тоді, коли буде служити засобом залякування населення та субєктів впливу з метою коригування поведінки останніх в інтересах терористів.

Тут доречно згадати нащодавній замах на відомого догхантера і менш відомого адвоката Олексія Святогора, який відбувся у Дніпровському районі міста Києва 13 січня 2017 року. Невідомі підклали вибухівку у поштову скриньку потенційної жертви, в результаті лише дивом не постраждав рідний брат адвоката, який вирішив перевірити пошту. Олексій Святогор вважає вчинені щодо нього дії терористичним актом лише з тієї підстави, що для його «ліквідації» обрано спосіб, небезпечний для життя багатьох людей. На думку автора, правоохоронці правильно кваліфікували дії невідомих осіб як замах на вбивство (ст.15, ч.1 ст.115 КК України), хоча про можливість розглядати такий спосіб позбавити життя потерпілого, небезпечний для життя багатьох осіб, а даному випадку говорити цілком слушно. Натомість, враховуючи кількість обурених скандальною діяльністю О.Святогора осіб та чисельність вже скоюваних щодо нього замахів, в даному випадку немає жодних підстав вважати, що метою злочинців було залякати населення та змусити органи влади вдатися до тих чи інших дій (терористичний акт), а не залякати або навіть вбити цілком конкретну людину, хоча і доволі небезпечним для інших осіб способом.

Аналогічні відмінності існують також між терористичним актом і політичними убивствами, а також вбивствами «на замовлення». Якщо смерть людини, яка відбулася в результаті вчинення терористичного акту, є засобом створення обстановки страху, напруженості й одночасно засобом впливу на третіх осіб, то політичне або замовне вбивство без елементів тероризування є засобом вирішення певних питань самим фактом його вчинення; тут немає необхідності у спонуканні когось до чогось, усе вирішується в результаті самого настання наслідку.

Виокремлення ж злочину, передбаченого ст.112 КК, може здійснюватися за ознакою відсутності у діях винних осіб наміру порушити громадську безпеку, залякати населення чи досягти іншої мети, притаманної терористичному акту.

Відмінність цих злочинів один від одного полягає і у моменті закінчення злочину. Посягання на життя державного чи громадського діяча є злочином з усіченим складом і визнається закінченим з моменту замаху на вбивство. Терористичний акт є злочином з формальним складом, і його обєктивну сторону утворює сукупність дій, що порушують громадську безпеку і визначають мету такого порушення.

З субєктивної сторони, мета вчинення терористичного акту є більш широкою порівняно з метою вчинення посягання на життя державного чи громадського діяча. У разі посягання на життя державного чи громадського діяча протиправний вплив на його діяльність чи помста за таку є єдиною метою вчинення злочину, при терористичному акті - альтернативною.

Крім того, вчинення при терористичному акті, наприклад, вибуху з метою перешкоджання або помсти державному чи громадському діячеві не завжди повязане з посяганням на його життя і супроводжується, як правило, висуванням нових вимог [69, с. 93].

Частина 1 ст. 228-4 КК України передбачає відповідальність за погрозу вчинити викрадення радіоактивних матеріалів. Відмінність від тероризму можна провести за формою вираження цієї погрози. Так, при тероризмі погроза має демонстративний характер, вона висувається для створення обстановки жаху, пригніченості; тим часом коли у суміжному складі погроза може бути як публічною, так і вираженою у формі конфіденційного повідомлення особі чи обмеженому колу осіб.

Іноді виникають проблеми також у відмежування терористичного акту від вчинення загальнонебезпечних дій на ґрунті хуліганських спонукань. Основна відмінність тут полягає в мотивації та меті злочинного посягання. Хуліганський мотив полягає в прагненні винного відкрито протиставити себе, свою поведінку громадському порядку, суспільним інтересам, показати свою зневагу до навколишніх, виявити цинізм, жорстокість, зухвалість, вчинити буйство та бешкетування, показати грубу силу й у такий спосіб познущатися над беззахисними. У цій частині хуліганський мотив значною мірою схожий з терористичною спрямованістю діяння, але, на відміну від актів тероризму, для яких є характерною мотиваційна конкретність і визначеність, хуліганським спонуканням властива певна легковажність і незначність. Ця легковажність мотивації зумовлює і неясність мети хуліганських дій, на підставі чого у літературі робиться висновок про певне злиття мотиву та мети вчинення хуліганства, бо мета хуліганських дій полягає в самому вчиненні цих дій, тоді як при вчиненні терористичного акту самі по собі насильницькі дії не є самоціллю, а виступають засобом породження у суспільстві стану страху та досягнення мети схиляння субєктів впливу до задоволення інтересів терористів.

Зокрема, звертаючи увагу на можливість використання в момент учинення хуліганських дій вибухових речовин чи вибухових пристроїв, О.А.Івахненко цілком справедливо зазначає, що такого роду вибухи вчиняються «просто так», «заради хохми» і не мають ніякої іншої цільової спрямованості, тобто якщо при використанні вибухових речовин чи вибухових пристроїв із хуліганських мотивів діяння закінчується самим фактом вчинення вибуху, то при вчиненні вибухів терористичної спрямованості самий вибух є лише початковим етапом, за рахунок якого винні особи прагнуть породити у суспільстві стан страху та змусити субєктів впливу (державу, міжнародну організацію, фізичну або юридичну особу) до певних вигідних для терористів дій та рішень [59, с.75-77].

Певні спільні ознаки терористичний акт має і з вимаганням. Базове поняття вимагання наведене в диспозиції статті 189 КК України: вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання). Втім, КК України містить ще сім складів злочинів, що повязані з вимаганням:

викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радиактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст.262);

викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст.308);

викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст.312);

викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням (ст.313);

прийняття пропозиції, обіцянки або одержання працівником підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особою, яка працює на користь підприємства, установи чи організації, неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення будь-яких дій з використанням становища, яке займає працівник на підприємстві, в установі чи організації, або у зв'язку з діяльністю особи на користь підприємства, установи чи організації, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи, поєднані з вимаганням неправомірної вигоди (ч.4 ст.354);

викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем або їх пошкодження (ст.357);

прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, поєднані з вимаганням неправомірної вигоди (ч.3 ст.368).

У науці кримінального права вимагання відносять до злочинів з ознаками тероризування [43, с.87-157; 48, с.131-135; 52, с.7-22], в звязку з чим і виникає необхідність відмежовувати їх від терористичного акту.

Як зазначається в юридичній літературі, сутність терористичного акту зводиться до залякування, переслідування, створення умов страху. Тероризування в даному випадку полягає в тому, що:

) насильницькі та інші дії винного не є самоціллю, а слугують засобом досягнення інших цілей;

) обстановка страху виникає не сама собою як наслідок вчиненого діяння або суспільного резонансу, а цілеспрямовано створюється винним в розрахунку на її сприяння у досягненні кінцевої мети в якості засобу спонукання до прийняття або відмови від прийняття будь-якого рішення в інтересах винного або інших осіб;

) досягнення кінцевого результату здійснюється не за рахунок дій самої винної особи, а за рахунок дій тих осіб (фізичних або юридичних), стосовно яких спрямований залякувальний вплив;

) насильницькі та інші злочинні дії можуть бути спрямовані проти одних осіб (як фізичних, так і юридичних), а досягнення кінцевих цілей винного здійснюється за рахунок дій третіх осіб (як фізичних, так і юридичних), але, можливо, і спрямованість дій і досягнення кінцевого результату повязуватимуться у винного з однією й тією ж особою [52, с.7-22].

У вимаганні ж тероризування має дещо інші ознаки:

1) вимагання - це корисливо-насильницький злочин (наприклад, стаття 189 КК України міститься в розділі VІ - «Злочини проти власності»; інші перелічені вище злочини, поєднані з вимаганням, також передбачають корисливий мотив або інші особисті інтереси). Важливою ознакою вимагання, є те, що застосування погрози насильством, обмеженням прав, свобод або законних інтересів, пошкодженням чи знищенням майна, розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі бажали зберегти у таємниці, виступають засобом досягнення мети - отримання винним чужого майна чи права на майно, або вчинення на його користь будь-яких дій майнового характеру;

2) при вимаганні винний цілеспрямовано викликає страх у потерпілого, розраховуючи що це сприятиме досягненню його кінцевої мети. Застосовуючи погрози насильством, обмеженням прав, свобод або законних інтересів, пошкодженням чи знищенням майна, розголошенням відомостей злочинець намагається спонукати потерпілу особу до прийняття рішення передати йому майно, право на майно, що йому належали чи перебували у його віданні, або вчинити будь-які дії майнового характеру на свою користь, або утриматись від повернення таких майнових благ;

3) реалізація кінцевої мети при вимаганні можлива лише за рахунок дій потерпілої особи, і саме для спонукання особи винний застосовує погрозу (насильство);

4) при вимаганні погроза насильством, обмеження прав, свобод або законних інтересів, пошкодження чи знищення майна, розголошення відомостей повязуватимуться у винного з однією й тією ж особою, але, можливо, що спрямованість дій і досягнення кінцевого результату можуть бути спрямовані проти одних осіб, а досягнення кінцевих цілей винного здійснюється за рахунок дій третіх осіб (як фізичних, так і юридичних).

Отже, вимагання належить до злочинів з ознаками тероризування. Як вказує В.П.Ємельянов, такі злочини за своєю конструкцією є неоднаковими і розрізняються у залежності від того, наскільки в конструкціях цих складів злочинів виражені ознаки тероризування [48, с.87-88]. Автор поділяє ці злочини на три групи:

- перша група - це склади злочинів, у яких тероризування, як властивість діяння, виражена в обовязкових ознаках складу злочину, тобто, воно передбачене безпосередньо у самому складі злочину, і його відсутність у діянні означає й відсутність ознак даного складу злочину;

друга група - це склади злочинів, у конструкції яких ознаки діяння з елементами тероризування виражені факультативно;

третя група - це склади злочинів, що передбачають відповідальність за діяння, які в окремих випадках та за певних обставин можуть набувати характер тероризування [48, с.87-98].

Вимагання в будь-якому з перелічених вище складів злочину слід віднести до першої групи, оскільки у цих злочинах тероризування, як властивість діяння, безпосередньо виражене у самому складі злочину.

Порівнюючи терористичний акт та вимагання, як злочин з ознаками тероризування, можна виділити як спільні риси, так і відмінності у цих кримінально-правових категоріях.

Так, загальною ознакою для вимагань та терористичного акту є, власне, ознака тероризування. Її сутність полягає у цілеспрямованому створенні винним стану страху і прагнення за рахунок створення обстановки страху впливати, спонукати [52, с.15].

Разом із тим, на відміну від терористичного акту, при вимаганні стан страху створюється на індивідуальному рівні, з явним прагненням винної особи не набути широкого розголосу, у той час як при терористичному акті такий стан створюється на загально соціальному рівні.

Як зазначається у літературі, залякувальний вплив при тероризуванні може задаватися не тільки за допомогою насильства або погрози насильством, але і за допомогою ненасильницьких дій, або погрози такими [52, с.15]. Як злочин з ознаками тероризування, вимагання має погрозу розповсюдження відомостей, обмеження прав, свобод або законних інтересів, що не носять характеру загальної небезпечності. При терористичному акті погроза зводиться до вчинення загальнонебезпечних дій.

Слід зазначити, що при вчиненні вимагання, як злочину з ознаками тероризування, залякування відбувається безпосередньо щодо тих осіб, від яких залежить виконання вимог винних і не торкається інтересів тих, хто взагалі не має відношення до конфлікту, тоді як при вчиненні терористичного акту залякувальний вплив на тих, від кого залежить прийняття або неприйняття рішення, справляється за допомогою залякування населення або окремої його частину, тобто за допомогою залякування значної маси людей (невинних жертв), які не мають ніякого відношення до сутності конфлікту.

Якщо вимагання буде вчинятися з претензією на широкий розголос, спрямовуватиметься на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття певного рішення або відмови від нього, то воно стане терористичним злочином. За цією ознакою воно набуде ознак терористичного акту.

Підсумовуючи наведене, можна виділити суттєві недоліки, які виділяють науковці у складі терористичного акта, передбаченого ст.258 КК України. Передусім у даному складі такі ознаки, як «залякування населення» і здійснення «впливу», передбачаються не у взаємозвязку та взаємообумовленості, а в альтернативному порядку, з чого виходить, що є можливим терористичний акт із залякуванням населення, але без впливу на кого-небудь, так само як із впливом на кого-небудь, але без залякування. Така конструкція не відповідає дійсності та уявленням про тероризм, виробленим сучасною наукою, згідно з якими без обох вказаних властивостей тероризму бути не може. Тому в складі відповідного злочину залякування населення повинно передбачатися не як альтернативна, а як конструктивна ознака, адже в інакшому випадку цим складом охоплюються численні діяння, які повинні кваліфікуватися за іншими статтями КК, тобто цей склад став всеохоплюючим і всепоглинаючим настільки, що переважна більшість злочинів повністю підпадає під ознаки складу терористичного акту. Так, під ознаку «вчинення... інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоровя людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків... з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій», без ознаки «залякування населення», підпадають усі злочинні діяння з елементами примушування, протидії, перешкоджання (вимагання, протидія законній підприємницькій діяльності, погроза судді або працівнику правоохоронного органу, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобовязань, тероризування в установах виконання покарань засуджених, погроза або насильство щодо захисника тощо).

З іншого боку, якщо згрупувати такі ознаки терористичного акту, як «вчинення... інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоровя людини або заподіяння значної матеріальної шкоди чи настання інших тяжких наслідків... з метою... залякування населення», то за відсутністю такої альтернативно передбаченої ознаки, як здійснення «впливу» на когось, під ознаки складу терористичного акту також підпадає багато діянь, які зазвичай кваліфікуються за такими статтями КК, як хуліганство, різні види погроз тощо.

Щоб склад терористичного акту був дійсно точним, науково вивіреним і не конкурував би з багатьма іншими складами злочинів, він повинен містити у нерозривній єдності такі ознаки, як спрямованість указаних у ньому насильницьких дій на залякування населення і мету впливу - спонукання субєктів впливу до прийняття рішень, в яких зацікавлені терористи. кримінальний законодавство злочин тероризм

Крім того, необхідно усунути низку технічних недоліків, що мають місце у чинній редакції ст.258 КК України.

Перш за все, явно зайвою деталізацією у чинній конструкціії складу злочину є вказівка на мету «порушення громадської безпеки». Дійсно, оскільки ст.258 КК міститься у розділі IX Особливої частини КК, що має назву «Злочини проти громадської безпеки», така мета є і без того очевидною, адже саме громадська безпека є обєктом усіх злочинів, передбачених у цьому розділі. Оскільки в жодному з інших складів злочинів, віднесених до зазначеного розділу КК, про мету порушення громадської безпеки жодним чином не згадується, то зроблене для терористичного акту виключення за принципом «масло масляне» позбавлене будь-якого юридичного сенсу. Крім того, в такому випадку відбувається змішування обєкту злочину та мети, яка, як відомо, характеризує субєктивну сторону.

Зауваження викликає є вказівка на мету «провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення», оскільки ці обставини мають значення для терористів не як самоціль, а як засіб досягнення мети «впливу». Немає потреби визначати метою терористичного акту і «привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста)», адже «привернення уваги» для терористів є не самоціллю, а способом впливу на тих, хто може врахувати їхні інтереси. Привернення уваги - лише один з етапів здійснення впливу, а тому ця ознака не потребує виділення у самостійну ознаку терористичного акту.

Спірною є й необходність вказівки у диспозиції ст.258 КК на наслідки, оскільки такі діяння, як вибухи, підпали чи інші загальнонебезпечні дії, з неминучістю створюють небезпеку для життя чи здоровя людини, заподіяння значної матеріальної шкоди чи настання інших тяжких наслідків.

Застосування зброї як обєктивна ознака терористичного акту також не сприяє, а лише заважає відокремити його від багатьох інших складах насильницьких злочинів і, при цьому, жодним чином не характеризує терористичне діяння як таке.

Невдалою виглядає і словосполучення «а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою», зазначене наприкінці статті, простіше було б напочатку диспозиції слова «вчинення» замінити словами «вчинення або погроза вчинення».

Крім того, із складу злочину, передбаченого ст.258 КК, необґрунтовано «випадає» конкретна фізична особа як мождивий адресат впливу при вчиненні терористичного акту. По-перше, в реальному житті можливі терористичні акти зі зверненням до конкретної фізичної особи (політика, бізнесмена), тим часом коли формально вони не підпадають під дію ст.258 КК України. По-друге, це суперечить чинному кримінальному законодавству та міжнародним конвенціям, які містять перелік адресатів впливу стосовно інших злочинів терористичної спрямованості. Так, у ст.147 КК (захоплення заручників) і ч.1 ст.266 КК (погроза вчинити викрадення радіоактивних матеріалів) у точній відповідності до міжнародних стандартів серед адресатів впливу вказується також і фізична особа.

. Незважаючи на виявлену у КК України тенденцію до більш глибокої диференціації кримінальної відповідальності за терористичний акт шляхом використання кваліфікуючих ознак, можна констатувати відсутність єдиної концепції їх нормативного урегулювання в кримінальному законодавстві.

При конструюванні певних кваліфікуючих ознак не врахована їх відповідність іншим нормам КК України, зокрема, положенням Загальної частини, що визначають форми співучасті. Крім того, при закріплені кваліфікуючих ознак складу злочину не зведено до мінімуму використання оціночних категорій.

Деякі кваліфікуючі ознаки мають певну схожість щодо своєї конструкції і закріплення між собою та відповідними ознаками інших злочинів, але уніфікації термінології та впорядкування потребує весь комплекс кваліфікуючих ознак, закріплених у КК України. Таким чином, усунення даного типу недоліків у одній статті чи одному розділі кримінального закону не є достатньою мірою. Слід використовувати єдиний сисмематизуючий підхід до кримінального законодавства, який має грунтуватися на наукових розробках кваліфікуючих ознак окремих злочинів та груп злочинів і, крім того, враховувати зарубіжний досвід та загальноприйняті в міжнародно-правових актах, згоду на обовязковість яких на території України, надано Верховною Радою України, терміни і поняття.

. Терористичний акт має багато спільних рис із цілою низкою інших насильницьких злочинів, передбачених різними розділами КК України. Разом з цим, чинне формулювання диспозиції ст.258 КК України не повною мірою відбиває в ознаках цього складу злочину ті властивості, що притаманні саме терористичному акту в реальній дійсності, в результаті чого чітке відмежування цього складу злочину від суміжних складів злочинів не завжди вдається зробити.

Висновки

В дипломній роботі сформульовано низку теоретичних узагальнень щодо комплексного дослідження кримінальної відповідальності за терористичний акт, на підставі чого отримано такі науково обґрунтовані висновки:

. Встановлено, що загроза тероризму в Україні існує на протязі всієї історії незалежності нашої держави, що зазначалося багатьма науковцями та підтверджувалося серйозними і фундаментальними дослідженнями. Однак, зштовхнувшись з масштабною терористичною агресією, яка відбулася з боку Росії, Україна виявилася абсолютно не готовою до цього ані з практичної, ані із законодавчої точки зору. Така ситуація потребує від керівництва держави вжиття невідкладних та ефективних заходів задля протидії терористичним проявам, що, в тому числі, має стосуватися законотворчої діяльності. Доведено, що застосування терміну «антитерористична операція» до стану військового конфлікту перешкоджає як вдосконаленню законодавчої бази щодо боротьби з тероризмом, так і практичній діяльності правоохоронних органів, які змушені розслідувати як терористичний акт чи не кожний обстріл наших позицій озброєними бойовиками, замість того, щоб спрямувати увагу на боротьбу із справжнім тероризмом, що має дещо інші ознаки.

. Зясоване значення понять тероризму, терору та терористичного акту, встановлені ознаки, що розмежовують ці явища. Виявлено проблему неповного усвідомлення законодавцем різниці між тероризмом, як багатогранним явищем, і терористичним актом, як одним з елементів тероризму.

3. Розглянуто проблему тероризму в історичному розвитку, зясовано, тероризм як кримінальне явище вже багато століть являє собою глобальну загрозу для людства, яка з часом лише зростає, а, отже, тероризму як міжнародній проблемі можна протидіяти лише шляхом стійкого усеосяжного підходу, включаючи активну участь і співробітництво всіх держав, міжнародних і регіональних організацій, а також шляхом активізації зусиль на національному рівні.

. Встановлено, що з точки зору ефективної протидії терористичним загрозам на національному грунті, яка вимагає вироблення чіткої концепції та стратегії, чинне антитерористичне законодавства України, зокрема, ст.258 КК, абсолютно не відповідає рівню загрози, яку несе в собі терористичний акт, причому це стосується всіх без виключення елементів складу відповідного злочину.

. Доведено, що віднесення терористичного акту до злочинів проти громадської безпеки нівелює рівень суспільної небезпеки даного виду злочину, адже насправді безпосереднім обєктом терористичних актів на сучасному етапі є національна безпека України як на зовнішньому, так і на внутрішньому рівні: політичний режим, державний устрій, територіальна цілісність держави - це те, на що в дійсності посягають терористи. Крім того, в роботі обгрунтовано доцільність виокремлення в Кримінальному кодексі спеціального розділу, цілком присвяченого тероризму, до якого доречно було б додатково включити такі діяння, як міжнародний тероризм, державний тероризм, пропаганда і поширення ідеології тероризму тощо.

. Сформульовано докази недоцільності конкретизації в обєктивній стороні терористичного переліку дій, за допомогою яких вчиняються відповідні злочини, адже ці способи постійно змінюються та вдосконалюються, йдучи подібним шляхом, законодавець завжди відставатиме від злочинців.

. Визначено потребу включення до конструкції норми, що встановлює відповідальність за терористичний акт, додатково до загального субєкта, ще й спеціального, яким мають бути визнані особи, які займають вищі посади в державі (як у власній, так і в іноземній), адже державний тероризм - це окреме явище, яке характеризується більш високою суспільною небезпекою.

. Запропоновано визнати терористичний акт злочином проти національної безпеки та дати йому таке визначення: «застосування чи погроза застосування насильства або інших загальнонебезпечних дій, які створюють загрозу національній чи міжнародній безпеці, життю чи здоровю невизначеного кола осіб, спричинення майнової шкоди або настання інших суспільно небезпечних наслідків, якщо такі дії спрямовані на підрив атмосфери спокою, дестабілізацію, залякування чи пригнічення суспільства, з метою досягнення політичних, націоналістичних, ідеологічних або релігійних цілей».

. Констатовано відсутність єдиної концепції в кримінальному законодавстві щодо чіткої диференціації кримінальної відповідальності за терористичний акт шляхом використання кваліфікуючих ознак: деякі з них не відповідають іншим нормам КК України, деякі містять оціночні категорії, що є неприпустимим в кримінальному праві, а деякі за своєю конструкцію є надто подібними до ознакам інших злочинів. За таких обставин встановлено, що уніфікації термінології та впорядкування потребує весь комплекс кваліфікуючих ознак, закріплених у КК України, адже усунення недоліків в одній статті чи одному розділі кримінального закону не вирішить проблеми. При вдосконаленні кримінального законодавства слід використовувати єдиний сисмематизуючий підхід та враховувати зарубіжний досвід та загальноприйняті в міжнародно-правових актах терміни і поняття.

. Визначено, що терористичний акт має бугато спільних рис із цілою низкою інших насильницьких злочинів, передбачених різними розділами КК України, тим часом коли чинне формулювання диспозиції ст.258 КК України не повною мірою відбиває в ознаках цього складу злочину ті властивості, що притаманні саме терористичному акту в реальній дійсності, в результаті чого чітке відмежування цього складу злочину від суміжних складів злочинів не завжди вдається зробити.

Список використаних джерел

1.Акімов М.О. Захоплення заручників: особливості кримінальної відповідальності за законодавством країн близького та далекого зарубіжжя // Боротьба з організованою злочинністю та корупцією» - 2003. - №7.

2.Андрушко П.П. Щодо законодавчого формулювання складу злочину <http://ua-referat.com/%D0%97%D0%BB%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD> «Тероризм» // Актуальні проблеми держави <http://ua-referat.com/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0> та права: Збірник наукових праць. Вип.8. - Одеса: Юридична література, 2000. - 76-78 с.

3.Антипенко В.Ф. Теории мирового развития и антитеррористическое право. Логика сопрягаемости [Текст] / В.Ф.Антипенко. - К.: СБУ. Ин-т оперативной деятельности и гос. безопасности, 2007. - 440 с.

4. Антипенко В.Ф. Поняття тероризму (кримінально-правове визначення) [Текст] / В.Ф.Антипенко // Право України. - 1999. - № 2. - С. 92-95.

5.Антипенко В.Ф. Тероризм: кримінологічна та кримінально-правова характеристика [Текст] / В.Ф. Антипенко. - К.: НБУВ, 1999. - 60 с.

6.Антонов А.Д. Теоретические основы криминализации и декриминализации [Текст]: дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / А. Д. Антонов; МГУ. - М., 2001. - 182 с.

8.Багрій-Шахматов, Л. В. Методи боротьби с тероризмом. Погляд світового співтовариства [Текст] / Л.В.Багрій-Шахматов, С.С.Яценко // Тероризм і боротьба з ним: аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. - Т. 19. - К.: НДІ „Проблеми людини; Антитерористичний центр при СБУ України; ОНЮА, 2000. - С. 338-343.

9.Бажанов М.И. О различных трактовках некоторых признаков объективной стороны преступлений в науке уголовного права [Текст] / М.И.Бажанов Проблеми законності: республік. міжвід. наук. зб. / відп. ред. В.Я.Тацій. - Х., 1999. - Вип. 40. - С. 145-155.

10. Бажанов М.И. Уголовное право Украины: Часть Общая [Текст]: конспект лекций. - Днепропетровск: Пороги, 1992. - 168 с.

11.Балгат Д., Балан О. Понятие <http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F>, причины и классификация терроризма / Міжнарод, конф. «Терроризм і національна безпека України». - К., 2003.

12.Бедь В.В. Юридична психологія: Навч. посіб. - 2-ге вид., доп. і переробл. / В.В.Бедь. - К.: МАУП. - 436 с.

13.Бердюк В.І. Використання оперативно-розщукових заходів у протидії тероризму [Текст] / В.І.Бердюк // Наука - 2009: Теоретичні та прикладні дослідження: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (23-24 квітня 2009р.). - Черкаси: СУЕМ, 2009. - С. 64.

.Бова А.А. Транснаціональна організована злочинність (за матеріалами ООН) [Текст] / А.А.Бова // Тероризм і боротьба з ним: аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. - Т. 19. - К.: НДІ „Проблеми людини ; Антитерористичний центр при СБУ України; ОНЮА, 2000. - С. 227-238.

15.Богданов О.П. Навчальна програма дисципліни «Сучасні проблеми боротьби з тероризмом» (для бакалаврів, спеціалістів <http://ua-referat.com/%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82>). - К.: МАУП, 2004. - 12 с.

16.Большой энциклопедический словарь [Текст] / гл. ред. А.М.Прохоров. - Изд. 2-е, перераб. и доп. М.: Большая Рос. энцикл.; СПб.: Норинг, 2004. - 1456 с.

17.Бондаренко Н.О. Боротьба з тероризмом: кримінально-правові питання [Текст] / Н.О.Бондаренко // Тероризм і боротьба з ним: аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. - Т. 19. - К.: НДІ „Проблеми людини; Антитерористичний центр при СБУ України; ОНЮА, 2000. - С. 441-443.

18.Борисов В.І. Системний підхід при визначенні підстав кримінально-правової заборони [Текст] / В.І.Борисов // Методологічні проблеми правової науки: матеріали міжнар. наук. конф. (Харків, 13-14 грудня 2002 р. / упоряд. М.І. Панов, Ю.М. Грошевий. - Х.: Право, 2003. - С. 287-289.

19.Бриллиантов А. Вопросы соучастия при квалификации содействия террористической деятельности [Текст] / А.Бриллиантов // Уголовное право. - 2008. - № 3. - С. 25-30.

20.Будиянский Н.Ф. Корни и психология террора // Социально-правовые аспекты терроризма [Текст] / Н.Ф.Будиянский, Ю.Р.Недоступ / под ред. С. В. Кивалова, В. Н. Дремина. - Одесса: Феникс, 2003. - С. 211-219.

21.Бурковская В.А. Уголовное преследование терроризма [Текст]: монографія / В.А.Бурковская. Е.А.Маркина, В.В.Мельник, Н.Ю. Решетова. - М.: Изд-во Юрайт, 2008. - 160 с.

22.Вереша Р.В. Проблеми вини в теорії кримінального права [Текст] / Р.В.Вереша. - К.: Атіка, 2005. - 464 с.

23.Владимиров В.А. Советская уголовная политика и ее отражение в действующем законодательстве [Текст] / В.А.Владимиров, Ю.И.Ляпунов. - М.: Изд-во Акад. МВД СССР, 1979. - 130 с.

24.Власов И.С. Зарубежное законодательство в борьбе с тероризмом / И.С.Власов. - М: Юридическая литература, 2002. - 144 с.

.Ворошилин В.В. Субъективная сторона преступления [Текст]: учеб. пособие / В.В.Ворошилин, Г.А.Кригер. - М.: Изд-во МГУ, 1987. - 75 с.

26.Гавриш С.Б. Теоретические предпосылки исследования обьекта преступления [Текст] / С.Б.Гавриш // Право и политика. - 2000. - № 11. - С. 4-15.

27.Гізімчук С.В. Терористичний акт та його відмінність від суміжних злочинів// Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим КК України. - Харків, 2003. - 218 с.

28.Глобализация и девиантность [Текст] / науч. ред. Я.И.Гилинский. - СПб.: Юрид. центр Пресс, 2006. - 393 с.

29.Глушков В.О., Долженков О.Ф. Організаційно-правові основи боротьби з тероризмом // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць / Одеса, 2000. - Вип. 8.

30. Гришаев П. И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности и общественного порядка [Текст]: лекции / П.И.Гришаев. - М.: ВЮЗИ, 1957. - 94 с.

31.Грищук В. К. Кримінальне право України: Загальна частина [Текст]: навч. посібник / В.К.Грищук. - К.: Вид. Дім „Ін Юре, 2006. - 568 с.

32.Дагель П.С. Субъективная сторона преступления и ее установление [Текст] / П.С.Дагель, Д.П.Котов. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1974. - 243 с.

33.Даньшинь И.Н. Общественная безопасность и система преступлений, посягающих на нее [Текст] / И.Н.Даньшин // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: матеріали міжнар. наук.-практ. семінару (1-2 жовт. 2002 р.). - Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. - С. 25-28.

34.Деменко А. М. Причини, що породжують тероризм у сучасному суспільстві / А. М. Деменко // Соціально-політичні та соціально-правові проблемисучасності: зб. наук. тез (за матер. XV Харків. політолог. читань). - Х.: Нац.юрид. акад. України, 2004. - С. 65-67.

.Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве [Текст] / Ю.А.Демидов. - М.: Юрид. лит., 1975. - 182 с.

.Демидова Л.М. Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації [Текст]: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Л.М.Демидова; Нац. юрид. акад. України. - Х., 2003. - 20 с.

37.Демидова Л. М. <http://library.nulau.edu.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=PRAVO&P21DBN=PRAVO&S21STN=1&S21REF=&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=&S21ALL=%28%3C.%3EA=%D0%94%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B0,%20%D0%9B.%20%D0%9C.$%3C.%3E%29> <http://library.nulau.edu.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=PRAVO&P21DBN=PRAVO&S21STN=1&S21REF=&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=M=&S21STR=> Проблеми кримінально-правової відповідальності за заподіяння майнової шкоди в Україні (майнова шкода як злочинний наслідок): теорія, закон, практика [Текст]: монографія / Л. M. Демидова. НУ ЮАУ. - Харків: Право, 2013. - 752 с.

38.Державна політика протидії тероризму: пріоритети та шляхи реалізації: збірник матеріалів «круглого столу» / за ред. М.Г.Гуцало. - К.: НІСД, 2011. - 120 с.

.Деречин В.В. Деякі питання організації боротьби з тероризмом: досвід країн СНД // Терроризм і боротьба з ним. - К., 2000. - Т. 19. - С. 355.

40.Допилка С.О. Уголовная ответственность за терроризм и пиратство на море: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / С.О.Допилка; Одесский ун-т им.И.И.Мечникова. - Одеса, 1993. - 192 с.

.Дячкін О.П., Черномазова М.О. Про деякі проблемні питання кримінально-правової характеристики злочинів терористичної спрямованості / О.П.Дячкін // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2013. - № 2. - С.362-367.

42.Емельянов В.П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке [Текст] / В.П.Емельянов // Право і безпека. - 2002. - № 4. - С. 27-28.

43.Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терорезирования (уголовно-правоое исследование). - М: NОТА ВЕNЕ, 2000. - 320 с.

.Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование [Текст] / В.П.Емельянов. - СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. - 291 с.

45.Емельянов В.П. Тероризм как явление и как состав преступления. - Х: Право, 1999. - 222 с.

.Емельянов В.П. Уголовная ответственность за терроризм и преступления с признаками терроризирования [Текст]: автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08 / В.П. Ємельянов; Моск. гос. ун-т. - М., 2001. - 36 с.

47.Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом від 27 січня 1977 р. [Текст] // Офіційний вісник України. - 2006. - № 14. - Ст. 1055.

48.Ємельянов В.П. Злочини терористичної спрямованості [Текст] / В.П. Ємельянов. - Х.: Рубікон, 1997. - 160 с.

49.Ємельянов В. Обєкт тероризму: його ознаки // Право України. - 1999. - №11. - С.12.

50. Ємельянов В.П. Питання удосконалення деяких складів злочинів терористичної спрямованості в проекті Кримінального кодексу України [Текст] / В.П.Ємельянов // Тероризм і боротьба з ним: аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. - Т. 19. - К.: НДІ „Проблеми людини; Антитерористичний центр при СБУ України; ОНЮА, 2000. - С. 541-556.

51.Ємельянов В.П. Терористичний акт: загальне поняття, відмежування від суміжних злочинів та шляхи вдосконалення складу злочину / В.П.Ємельянов // Вісник Асоціації кримінального права України. - 2015. - № 1 (4). - С.233-244.

.Ємельянов В.П. Проблеми застосування антитерористичного законодавства України і шляхи його вдосконалення [Текст] / В.П.Ємельянов // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - 2007. - Вип. 15.- С. 95-104.

53.Ємельянов В.П. Терористичні злочини: кримінально-правова характеристика та питання вдосконалення антитерористичного законодавства [Текст]: монографія / В.П.Ємельянов, Л.В.Новікова, М.В.Семикін; за заг. ред. В.П.Ємельянова. - Х.: Кроссроуд, 2007. - 216 с.

54.Звєрев Є. До питання юридичного визначення тероризму // Право України. - 2003. - № 7. - с. 61-66.

.Зеленецький В.С. Концептуальні основи визначення категоріально-понятійного апарату у сфері боротьби з тероризмом [Текст]: наук.-практ. посібник / В.С.Зеленецький, В.П.Ємельянов. - Х.: Кроссроуд, 2006. - 80 с.

56.Землянський Ю.В. Загроза тероризму в Україні [Текст] / Ю.В. Землянський // Тероризм і боротьба з ним: аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. - Т. 19. - К.: НДІ «Проблеми людини» ; Антитерористичний центр при СБУ України; ОНЮА, 2000. - С.45-50.

57.Злобин Г.А. Умисел и его формы [Текст] / Г.А.Злобин, Б.С.Никифоров. - М.: Юрид. лит., 1972. - 264 с.

58.Иванов В.Н. Феномен терроризма [Текст] / В.Н.Иванов // Социс. - 2005. - № 7. - С. 63-71.

59.Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация. Наличествующие предпосылки и возможные последствия постэкономической революции: науч. изд. / В. Л. Иноземцев. - М.: Academia; Наука, 1999. - 724 с.

60.Івахненко О.А. Чи може визнаватися хуліганським діяння, повязане з використанням вибухових речовин чи вибухових пристроїв? / О.А.Івахненко // Застосування норм міжнародного гуманітарного, національного кримінального та кримінального процесуального права в ході проведення антитерористичної операції на Сході України: матеріали міжкафедрального «круглого столу» 12 лютого 2015 р. / редкол.: О.І.Перепелиця (голов. ред.), С.Є.Кучерина (заст. голов. ред.) та ін. - Х.: Право, 2015. - С.75-77.

.Ізетов А.Е. До питання визначення обєкта втягнення у вчинення терористичного акту [Текст] / А.Е.Ізетов // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2010. - № 1. - С.194 - 202.

62.Ізетов А.Е. Субєкт втягнення у вчинення терористичного акту [Текст] / А.Е.Ізетов // Право і суспільство. - 2010. - № 1. - С. 110-116.

.Ізетов А.Е. Втягнення у вчинення терористичного акту: кримінально-правове дослідження [Текст]: монографія/ А.Е.Ізетов; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. В.П.Ємельянова. - Х.: Право, 2010. - 174 с.

64.Канцір В. С. <http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%80%20%D0%92$> Міжнародний тероризм: проблема наукового визначення / В. С. Канцір // Університетські наукові записки <http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=JUU_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=IJ=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%9623990>. - 2009. - № 2. - С. 220-225.

65.Карпец И.И. Преступления международного характера / И.И.Карпец. - М.: Юрид. лит., 1979. - 264 с.

66.Келина С.Г. Принципы советского уголовного права [Текст] / С.Г. Келина, В.Н.Кудрявцев. - М.: Наука, 1988. - 174 с.

67.Кириченко В.Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву [Текст] / В.Ф.Кириченко. - М.: Изд-во АН СССР, 1952. - 96 с.

68.Клюев А.В. Социально-психологические аспекты борьбы с терроризмом [Текст] / А.В.Клюев // Проблемы противодействия преступности в современных условиях: матеріали междунар. науч.-практ. конф. (16-17 окт. 2003 г.). - Ч. І. - Уфа: РИО БГУ, 2003. - 280 с.

.Коваленко В.В. Кримінально-правовий аспект тероризму [Текст] / В.В. Коваленко, В.П. Журавльов // Тероризм і боротьба з ним: аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. - Т. 19. - К.: НДІ «Проблеми людини»; Антитерористичний центр при СБУ України; ОНЮА, 2000. - С. 380-385.

70.Комиссаров B.C. Терроризм, бандитизм, захват заложников и другие тяжкие преступления против безопасности общества / М. Комиссаров. - М.: Кросналекс, 1997. - 160 с.