Православ'я очима Івана Вишенського

  • Вид работы:
    Статья
  • Предмет:
    Культурология
  • Язык:
    Русский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    11,5 Кб
  • Опубликовано:
    2017-09-19
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Православ'я очима Івана Вишенського

Повернення до витоків української духовної культури може стати одним із найбільш продуктивних шляхів ідейно-морального розвитку українського народу. Традиційно українське суспільство вважається православним, а тому у першу чергу звертається до своїх релігійних звичаїв, у яких шукає відповіді на найскладніші запитання і вирішення найгостріших проблем. Одним із основоположників української духовно-релігійної думки був І. Вишенський саме з цієї причини, на моє переконання, цілком доцільно розглянути його погляди на православну віру і церкву. Вивченню цього питання приділяли увагу такі дослідники, як М. Грушевський, А. Пашук, С. Савченко, В. Литвинов.

І. Вишенський чернець Афонського монастиря переконаний у правовірності лише православної церкви, через це послідовний противник церковної унії, тобто відновлення єдності католицької і православної церкви під головуванням Папи Римського. Присвятив полеміці з прихильниками відновлення єдності традиційних церков усю свою творчість - сімнадцять трактатів і послань, десять з яких об'єднав у рукописну «Книжку», написану у схоластичному стилі. У ній І. Вишенський відстоював ідею відновлення первісного християнства, яка розглядалася мислителем в якості найкращого способу подолання соціальної несправедливості, національного та релігійного гноблення, якого зазнавали його співвітчизники.

Варто розглянути також альтернативну точку зору на роль І. Вишенського в історії української суспільної думки. Наприклад, С. Савченко висловив оцінку мислителя, як ординарного для свого часу, позбавленого яскраво виражених особистісних рис, пасивного книжка, що сховався від світу і у схоластичний спосіб обстоював ідеї раннього християнства на межі XVI - XVII ст. У такий спосіб С. Савченко намагався зняти нашарування кліше і стереотипів, якими оточений образ Івана з Вишні. Чернець особливо легко вписувався у будь-яку політичну концепцію, в якій присутнє протиставлення протилежностей таких як експлуататори - експлуатовані, імперія - пригноблена нація, православ'я - католицизм.

У зв'язку з відстоюванням радикально консервативної позиції мислитель ототожнював православну Русь з Ізраїлем, а поширення католицизму, зокрема концепцію уніатства, з ассірійською навалою, тобто реакцією сатани на святкування Пасхи Божої іудеями за часів правління царя Єзекії в Єрусалимі. Реакцією Господа на облогу ассірійця- ми Єрусалиму стало чудесне розгромлення ассірійського війська. Чернець Іван з Вишні пророкував окатоличенню Русі-України і церковній унії долю ассірійської навали, тому, що переконаний у тому, що тільки православна церква є Тілом Христа і справжнім Ізраїлем Божим, а всі інші християнські утворення покликані у цей світ сатаною для того, щоб розділяти і руйнувати Дім Божий.

Уявлення про Завіт Бога з людьми значно трансформувалися протягом шістнадцяти століть історії християнства, а тому сприйняття ставлення сатани до поновлення цього Завіту ізраїльтянами за шістсот років до Різдва Христового також оцінювався І. Вишенським не з позиції аналізу самої події, а можливості її використання у полеміці з опонентами. У Біблії дійсно записана історія відновлення виконання заповідей Господніх, як ілюстрація сили Завіту Божого у житті Його народу, проте дія Завіту у виконанні його пунктів обома сторонами, бо Завіт (Договір) явище двохстороннє і для своєї ефективності повинно виконуватися двома сторонами в однаковій мірі, тобто кожний суб'єкт, який Уклав Угоду має виконувати свої зобов'язання, що демонструє зазначена біблійна історія.

І. Вишенський закликав зберігати поклоніння іконам. Це відрізняло царя Єзекію від інока Івана, також іудеїв від православних, і призвело до того, що ассірійська навала на Єрусалим була зупинена чудесним чином, а католицька навала на Русь-Україну пройшла без Божого втручання. Річ у тім, що іудеї у той проміжок часу займалися винищенням усіх ідолів, а українські православні в аналогічній ситуації продовжували зберігати ідолопоклонство. Цей феномен мало цікавить учених із атеїстичним світоглядом, оскільки для них Біблія не відіграє роль, у повній мірі, достовірного історичного джерела, а причиною цього джерелознавчого колапсу, не в останню чергу, слугує не повна довіра до Священного Писання православних філософів таких як І. Вишенський. вишенський православний церква

Релігійна ідентичність притаманна людям XVI ст. у випадку Івана з Вишні набувала значно більш сакрального змісту. Вона поєднувала у собі складові частини світоглядного і національного самовизначення через те, що переважна більшість національних традицій носила релігійний характер і у той самий час освіта і культура також були забарвлені у релігійні відтінки. Питання церковної унії на той час здавалися найважливішими. Деякі мислителі і релігійні діячі бачили у ній можливість усунення чи хоч би ослаблення католицького тиску на українську соціальну й інтелектуальну еліту, а інші, серед них І. Вишенський, сприймали угоду з Римом як зраду православної християнської віри, а від так і свого народу.

Сенсом людського життя чернець Іван вважав спасіння людської душі, яке відбувалося шляхом прилучення людини до православної церкви. Завдяки цьому, на його глибоке переконання, світська влада була підпорядкована церковній, а її політична діяльність повинна була ґрунтуватися на євангельських принципах і включати у себе наступні пункти: смирення, милість, щедрість, обачливість, доброчинність і чесність. Підпорядкованість світської влади церковній виражалася також у спілкуванні правителя з духовними людьми, яке виражається у тому, що б дослухатися до їхніх порад, отримуючи благословення на правління загалом і навіть на окремі справи державного значення.

Русь, так би мовити, перебувала у релігійно-культурному просторі між Сходом і Заходом, а тому поєднання східних і західних впливів було цілком природним явищем, а створення греко-католицької церкви, на перший погляд, логічним виявом симбіозу східного обряду з західним централізмом. Однак обрядові питання у цій ситуації прямо кажучи третьорядні, бо на перший план вийшли проблеми віровчення, а на другому виявилися моменти морально-етичного змісту. Як виявилося для І. Вишенського релігія і церква були продуктами не людського розуму, а Божого провидіння, що позбавляло людей права відходити від Божої волі щодо Церкви Ісуса Христа, маніпулюючи питаннями структури, влади і зверхності у Тілі Христовому.

І. Вишенський, полемізуючи з прихильниками церковної унії, наводив аргументи проти римо-католицького церковного устрою теологічного, морально-етичного та історичного характеру. Його теологічні аргументи дуже подібні до протестантських, а тому чернець Іван означувався українським реформатором, незважаючи на те, що піддав критиці протестантські вчення, назвавши їх єретичними. Морально-етична складова аргументації полеміста вибудувана на викритті аморальної поведінки своїх опонентів, історичні факти проявів братерської «любові» католиків

до православних доповнені висвітленням відмінностей у віросповіданні, розкрили перед нами глибину і широту суперечливості національно-релігійної ідентичності українського народу XVI ст.

Важливою складовою життєвого укладу православної церкви було чернецтво, головними завданнями якого можна вважати пости, молитви за тих людей, які не залишали світу цього, і вивчення Священного Писання для того, щоб проповідувати благу звістку. Для виконання цих завдань іноки вели аскетичний спосіб життя, зачиняючись у монастирях, а коли виходили за стіни обителей демонстрували зневагу до цього світу навіть своїм зовнішнім виглядом і манерами. Цей стиль поводження ченців у людській спільноті варто тлумачити у контексті морального ідеалу православного аскетизму притаманного для людей, які проживали на українських землях протягом XVI - XVII ст..

Поведінка і вигляд іноків часто викликали відразу у світських людей, які намагалися виправдати своє негативне ставлення до монахів констатацією недоліків їх зовнішнього вигляду, манер, або браком освіти людей чернечого стану. За критичним поглядом на православне чернецтво приховувалося прагнення шляхти виправдати свої гріхи і не бажання змінювати свій спосіб життя. Віру в Бога представників озброєного прошарку українського суспільства XVI ст. не можна назвати повністю номінальною, проте вона ґрунтувалася на приналежності до християнської конфесії, ритуально-обрядовій складовій релігії і визнанні другорядності способу життя віруючої людини.

Православну церкву в Україні XVI ст. навряд чи можна вважати єдиним повноцінним рушієм освіти науки і культури, проте не слід забувати і про її ідентифікуючу і консолідуючу роль. Людям просто необхідні взірці для наслідування, а також об'єкти для критики, а на цю роль дуже добре підходили діячі церкви, зокрема монахи. Часто не сприйняття чернечого образу було викликано нерозумінням його значення, проте у багатьох випадках іноки поводили себе неадекватно своєму соціальному статусу і виконанню суспільно значущих функцій покладених на представників соціального прошарку православного духовенства. Головна з зазначених функцій зводилася до того, щоб бути прикладом для наслідування віруючих, які належали до інших соціальних прошарків.

Ось з якої причини, поруч із частково надуманими звинуваченнями на адресу православного чернецтва звучало викриття негідної поведінки іноків, зокрема пияцтва, блуду і злодійства. Якщо з першою групою критичних суджень І. Вишенський розібрався просто, висвітливши православне бачення вираження «нелюбові до світу цього», то з другою було значно складніше. Теологу довелося апелювати до гріховної природи людини, пояснюючи, що монах спокутуватиме свій гріх, смиряючи свою плоть постами та молитвами. Про тих іноків, які не здатні принести достойного плоду покаяння, тобто не повторювати своїх гріхів, змушений говорити, що у родині не без виродка і акцентувати увагу на гріхах критиків.

Українське консервативне православ'я межі XVI - XVII ст. старанно намагалося зберегти традиції раннього християнства і відкидало католицькі догмати, які з'явилися після семи перших вселенських соборів і не відповідали постулатам Священного Писання. Полеміка щодо догматики завжди заходили у морально-етичну площину та до питання спасіння людської душі і чистоти церкви. Без цього полеміка і православний консерватизм позбавлені сенсу і це призводило до перетворення цих явищ на звичайну складову інтелектуального плюралізму досліджуваної доби. Незважаючи на такі судження дослідників початку ХХІ ст. полемісти були борцями за пізнання істини і шукачами справжнього блага свого народу.

Поруч із цим І. Вишенський констатував необхідність очищення православної віри від елементів язичництва давніх слов'ян. Головний акцент Іван з Вишні зробив на вилучення з християнських свят язичницьких обрядів, зокрема коляди з святкування Різдва Христового, великодня з святкування святого Христового воскресіння, купала з відзначення дня пам'яті Івана Хрестителя та багатьох інших явищ, які не сумісні з християнською вірою тому, що бісівські по своїй суті. Саме тому він закликав очистити православну церкву від обрядів язичницького походження, проте у цьому процесі також присутній і полемічний елемент, тобто прагнення не бути викритим у тих самих недоліках, у яких православними християнами викрито латинян.

Щоправда православна церква досліджуваного періоду дуже страждала від аналогічних із католицькою хвороб і викриття цих відверто гріховних явищ було частиною духовної діяльності Івана з Вишні. Він піддавав жорсткій критиці наділення єпископським і митрополичим саном людей, які не мали монастирської підготовки до служіння і часто навіть не належали до соціального прошарку православного духовенства. Мислитель апріорі відносив їх до числа прихильників унії, оскільки відновлення єдності католицької і православної церков, а особливо створення нової деномінації відповідало матеріально-соціальним інтересам цих людей, узаконюючи їх соціально-релігійний статус.

Православний консерватизм українських противників унії з римо-католицькою церквою до певної міри був оснований на прагненні збереження релігійно-культурної самобутності українського суспільства, а з іншого боку принциповими невідповідностями Священному писанню деяких основоположних постулатів католицького віровчення. Завдяки цьому захист від окатоличення і збереження своєї душі від вічних пекельних мук у значній мірі сприймався в якості захисту від ополячення. Очевидність зв'язку між цими суспільними процесами не викликало сумнівів і заперечень у людей межі XVI - XVII ст., а тому може слугувати у якості слушного пояснення гостроти суперечностей між східною і західною християнськими церквами на українських землях.

І. Вишенський, зокрема відстоював щиру переконаність у тому, що Україна-Русь не відійде від своєї православної віри, незважаючи на те, що знаходилися деякі зрадники батьківської віри і свого народу. Його впевненість основувалася на щирій вірі у вічне життя, в якому одні люди мають вічне блаженство у Царстві Небесному, а інші - вічні муки у пеклі. Від пекла людина рятується вірою в Ісуса Христа і приналежністю до Його Церкви. З цієї точки зору зрада уніатів і перебіжчиків у латинську віру полягала у прийнятті католицизму чи схилянні православних християн до згоди з Римом і прийняття зверхності над Україною-Руссю спокусника і антихриста у людській подобі - Папи Римського.

Гострота поставки полемістом питання відповідності вчення церкви Біблійному вченню викликана важливістю для монаха Івана з Вишні входження до Царства Небесного і реальністю невідворотності останнього суду, який почнеться з дому Божого і стосуватиметься всіх без винятку людей не залежно від того, що вони про себе думають і як сприймають реальність. Основа бачення перспективи вічності полягає у розділенні віруючих людей на овець і козлів, перші з яких ідуть у життя вічне, а другі у вічну муку. І. Вишенський, ясна річ, прагнув унаслідувати вічне життя, а не страждання, тому серйозно ставився до дослідження всіх нюансів християнського віровчення і приведення свого життя у відповідність слову Божому написаному.

Головний акцент у полеміці між прихильниками і противниками церковної унії робився на перевірку достовірності релігійних догматів, основою якої була і залишається відповідність цих постулатів тим, які записані у Біблії. Питання правильності церкви полягає у збереженні життя у середині себе, щоб Ісус не сказав про церкву і пастора, що він мертвий, а лише носить ім'я ніби живий. І. Вишенський переконував своїх читачів у тому, що саме католицька церква є мертвою, а православна живою, тому закликає католиків до покаяння і збереження прийнятого у далекому минулому Євангелія Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, а православних до піклування про збереження свого живого становища.

Саме з цієї причини у завершальній частині своєї праці чернець Іван з Вишні дійшов висновку про те, що краще вдома у благочесті жити, не бігаючи за латинською мудрістю, хоч і не багато знаючи, зате з Отцем і Сином, і з Духом Святим нероздільно перебувати для спасіння душ, ніж ганяючись за знаннями світу цього душу свою занапастити і приректи на вічні пекельні муки. У цьому він бачив сенс людського життя, тому всі національні, культурні, політичні, соціальні та економічні процеси повинні були цьому підпорядковуватися. У свою чергу історична пам'ять І. Вишенського ґрунтувалася на тезі про те, що Русь православна і це необхідно зберегти і передати нащадкам.

Ці погляди йшли у розріз із ідеями гуманізму, тобто людино центризму, а тому піддавалися жорсткій критиці. Найбільш особливий акцент робився на питання богослужбової мови та поширення освіти, зокрема М. Грушевський вважав, що І. Вишенський виступав проти здобуття освіти, хоч аналізована видатним істориком цитата відверто свідчить про духовні питання у яких не можна допускати не християнських учінь. У свою чергу закиди щодо збереження використання старослов'янської мови на богослужіннях, то це позиція тогочасної православної церкви, а не ченця Івана особисто, що робить цей закид дуже сумнівним і тенденційним, а також позбавленим іманентного погляду на світогляд полеміста.

Фактично монах Іван, будучи захисником традиційного православ'я не спирався на теологічно-філософську думку XVI - XVII ст., а орієнтувався на принципи побудови і функціонування першої християнської церкви, що викликало його відверто негативне ставлення до античної філософії, зокрема вчень Аристотеля і Платона. Поруч із цим у поглядах І. Вишенського домінувало виправдання жалюгідного становища Константинопольського патріархату під владою турок, яке прямо суперечило доктринам апостолів. Аскет пояснював означений стан речей гоніннями на християн, які були пророковані самим Ісусом Христом, а не недоліками способу життя православних Малої Азії.

Знавець книг Старого та Нового Завіту сповнений довіри до слова Божого записаного інок Іван обґрунтовував свої погляди на різні аспекти життя християнської церкви, наводячи фрагменти саме Священного Писання, приділяючи дещо менше уваги творам отців церкви і постановам церковних соборів. Незважаючи на те, що трактати І. Вишенського наповнені посиланнями на Біблію, а також аналізом цитованих чи переказаних місць Священного Писання, філософ не зважив на повідомлення апостола Павла своєму учневі Тимофію про те, що усі азійські залишили його (Павла). Це призвело до досить однобокого тлумачення, м'яко кажучи, скрутного становища Константинопольського патріарха під владою турок у XVI ст.

Отже для І. Вишенського православне християнство було уособленням християнства як такого. Він усвідомлював роль духовної підпорядкованості у спасінні душі, що вважав сенсом людського життя, а тому протидіяв укладанню церковної унії під зверхністю Папи Римського. Захищав самобутність українського православ'я як виразника національно-релігійної ідентичності українців, незважаючи на деякі навіть значні невідповідності православних догматів учінню апостолів, яке сприймав як основоположне для християнського життя. Виступав за очищення християнства від язичницьких обрядів і ритуалів, але пропагував пошанування ікон, закликав до вивчення Біблії і у той самий час відстоював використання старослов'янської мови підчас богослужінь. Неоднозначність і подекуди суперечливість релігійних поглядів І. Вишенського спричинила розмаїття оцінок і суджень про нього, проте православ'я його очима це християнство збудоване на Євангелії Ісуса Христа і вченні святих апостолів, яке просто необхідно очистити від поганських домішок і дотримуючись його мати гарантію входження у Царство Небесне.

Похожие работы на - Православ'я очима Івана Вишенського

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!