Теоретико-методологічні підстави дослідження проблеми формування 'я-концепції' підлітка в перехідний період

Теоретико-методологічні підстави дослідження проблеми формування 'я-концепції' підлітка в перехідний період

Теоретико-методологічні підстави дослідження проблеми формування «я-концепції» підлітка в перехідний період

Свіденська Г.М.

Політичні та соціально-економічні перетворення, які відбуваються в нашій країні в рамках процесу демократизації суспільства, вимагають від її громадян, особливо представників підростаючого покоління, соціальної активності, відповідального ставлення до організації власного соціального й індивідуального життя. Головну передумову розвитку усвідомленої соціальної активності особистості ми вбачаємо в її направленій соціалізації на всіх етапах первинного онтогенезу, окреме місце серед яких посідає підлітковий вік. Перехід особистості до дорослого життя, який здійснюється в цей бурхливий період розвитку людини, заслуговує на особливу увагу педагогів і психологів, науковців і практиків.

Підлітковий вік, що у психології має статус кризового періоду розвитку, є сенситивним до становлення системоутворювальних компонентів самосвідомості особистості («Я-образу», «Я-концепції»), її духовного зростання. Саме тому важливим завданням формування особистості в цьому віці стає наукове проектування психолого-педагогічних умов розвитку самосвідомості підлітка, що й визначає актуальність теми.

Ступінь розробленості проблеми. Істотного значення для розуміння проблеми, що досліджується, набули наукові праці, які безпосередньо повязані з визначенням психологічних особливостей розвитку «Я-концепції», що залежать від змін соціальної ситуації розвитку особистості (В. Агапов, Р. Бернс, Л. Виготський, М. Боришевський, А. Деркач, О. Іваненко, І. Кон, О. Старовойтенко та ін.). Значне місце у визначенні психологічного змісту структурних компонентів самосвідомості особистості сучасні психологи відводять дослідженню самооцінки підлітків (Л. Бороздіна, А. Захарова, А. Прихожан, В. Сафін, С. Флегонтова й ін.), такого особистісного конструкта, як рівень домагань людини (М. Варбан, Н. Гуткіна, А. Рождественський, І. Семенов, О. Старовойтенко, С. Степанов та ін.).

Мета статті здійснити аналіз наукового визначення самосвідомості й розкрити складники самосвідомості «Я-образ» і «Я-концепція».

Виклад основного матеріалу. Проведений загальнотеоретичний аналіз проблеми засвідчив наявність різних підходів до визначення поняття «самосвідомість», психологічних особливостей розвитку цього феномена в період підліткової кризи. Можна стверджувати, що в психологічній науці не існує чіткого визначення та єдиного розуміння поняття «самосвідомість особистості». Свідченням цього є розмаїття трактувань структури самосвідомості й таких повязаних із нею характеристик, як «Я», «Я-концепція», «Я-образ», «Я-ідеал», «самість», «самоідентичність», «Я-система», «Я-конструкт» тощо. Відсутнє як таке й розуміння особливостей структури цього психологічного конструкта, специфіки його функціонування. самосвідомість віковий особистість

Основою дослідження самосвідомості є принцип особистісного підходу, який спирається на висновки С. Рубінштейна про рушійні сили розвитку самосвідомості, що виражаються в зміні характеру стосунків з оточуючими людьми. Самосвідомість розглядається в міру того, як особистість стає самостійним субєктом практичної й теоретичної діяльності. Самосвідомість субєкта розвивається від оволодіння власним тілом до вироблення цілісного світогляду та самовизначення особистості. «Я» формується в процесі пізнання обєктивної реальності через пізнання іншого «Я» [12].

Процес оволодіння обєктом пізнання індивіда має деякі особливості. Обєкт одночасно виступає у двох образах: «Я» як субєкт життя і «Я» як обєкт для себе. Отже, уявлення людини про саму себе є одночасно продуктом свідомості й усвідомлення, тоді як продуктом становлення є «Я-образ» і «Я-концепція».

Стосовно «Я-образу» та «Я-концепції» існують різні погляди вчених. Частина дослідників уважає, що ці поняття є синонімами, інші пропонують розрізняти їх як частину й ціле. Найчастіше «Я-концепція» ототожнюється з «Я-образом», проте у співвідношенні «Я-образ» «Я-концепція» мають різний рівень узагальнення:

1)«Я-образ» більш глобальний і містить у собі «Я-концепцію» поряд із самовідношенням;

2)«Я-концепція» уявляється як глобальний, організуючий початок, що забезпечує наступність, тоді як «Я-образ» є частковим виявом «Я» в конкретних ситуаціях;

3)«Я-концепцію» можна також розглядати як сукупність безлічі «Я-концепцій», кожна з яких сформована стосовно якої-небудь ролі.

Перші теоретичні розробки в галузі «Я-концепції» належать У. Джеймсу, який описав «потік свідомості» почуття власної наступності й неповторності, і розмежував пізнавальне «Я» (як субєкт) і емпіричне «Я», моє (як обєкт) зміст свідомості. В останньому вчений розрізнив фізичне «Я», соціальне «Я», духовне «Я», чисте «Я» (як екзистенцію). Духовне «Я» містить «Я-концепцію», тоді як соціальне «Я» являє собою сукупність соціальних ролей. У. Джеймс пояснював подвійність самосвідомості в такий спосіб: «Про що б я не думав, я завжди в один і той самий час більш-менш усвідомлюю себе самого, своє особисте існування. Разом із тим це ж я усвідомлюю, тобто моя самосвідомість загалом є ніби подвійною й частково пізнає й частково пізнавана, є частково обєктом і частково субєктом» [5, с. 178].

Практично кожен дослідник «Я-концепції» особистості намагався дати своє оригінальне визначення цьому поняттю. Так, на думку Ф. Райса, «Я-концепцію» можна визначити як свідоме когнітивне сприйняття й оцінку індивідом самого себе, тобто думки про себе. «Я-концепцію» можна також назвати «самопередбачуваною, гіпотетичною ідентичністю» [10].

Є. Ісаєв і В. Слободчиков розглядають «Я-концепцію» як сукупність усіх уявлень людини про себе, сполучену з їх оцінкою. Установки, спрямовані на самого себе, становлять: 1) образ «Я» уявлення індивіда про самого себе; 2) самооцінку емоційно забарвлену оцінку цього уявлення; 3) потенційну поведінкову реакцію ті конкретні дії, що можуть бути викликані образом «Я» та самооцінкою. «Я-концепція», на думку вчених, відіграє потрійну роль: вона сприяє досягненню внутрішньої погодженості особистості, визначає інтерпретацію набутого досвіду і є джерелом очікувань щодо самого себе [13].

У колективній праці О. Іващенка, В. Агапова, І. Баришникової поняття «Я-концепція» визначається як системне, інтегральне утворення психіки, що самоорганізується: «Це складна, пережита, багаторівнева, багатокомпонентна й динамічна система вираження відношень особистості до себе й зовнішнього світу» [6, с. 3.].

У психологічному словнику за редакцією А. Петровського та М. Ярошевського поняття «Я-концепція» визначена в такий спосіб: «Я-концепція» відносно стійка, більшою або меншою мірою усвідомлена, пережита як неповторна система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми й ставиться до себе. «Я-концепція» цілісний, хоча й не позбавлений внутрішніх суперечностей образ власного «Я», що є установкою стосовно самого себе і включає такі компоненти: когнітивний образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значимості тощо (самосвідомість); емоційний самоповага, самолюбство, самознищення тощо; оцінно-вольовий прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу тощо» [8, с. 475].

«Я-концепція» формується під дією різних зовнішніх впливів, спрямованих на індивідуума, особливо важливими є контакти зі значимими іншими. Однак із моменту виникнення (у віці після трьох років) «Я-концепція» сама стає активним початком, важливим фактором організації психіки та поведінки індивіда, оскільки визначає інтерпретацію досвіду, сприяє досягненню внутрішньої узгодженості, є джерелом очікувань. «Я-концепція» як раціональне утворення має як усвідомлюваний, так і неусвідомлюваний аспекти.

Порівняльний аналіз моделей «Я-концепції», проведений В. Агаповим, дає авторові змогу поділити аналізовані моделі на чотири групи [1]:

2.Модель як сукупність установок на себе.

3.Рольові моделі як я-презентації та самоуявлення.

4.Модель як продукт взаємодії особистісних і соціальних факторів.

Карл Роджерс визначав «Я-концепцію» (або самість) як систему самосприйнять. Це організований, послідовний концептуальний гештальт, що складається з «Я-реального» сприйняття властивостей «Я», сприйняття взаємин «Я» з іншими, сприйняття взаємин «Я» з різними аспектами життя, цінності «Я», ролі «Я» та «Я-ідеального» властивості, якими повинен і хочу володіти.

Водночас характерними рисами «Я-концепції» є те, що вона:

-завжди зберігає якості цілісної системи;

-символізує головну частину свідомого досвіду індивіда, що визнається й приймається свідомістю;

-доступна усвідомленню, хоча не обовязково усвідомлювана.

Згідно з К. Роджерсом, в ідеалі «Я-концепція» будується на підставі переживання (досвіду) людини, а не переживання перетворюється, щоб відповідати якійсь заздалегідь заданій жорсткій «Я-структурі». «Я-концепція» зявляється в ранньому дитинстві, й оточення істотно впливає на формування позитивного або негативного образу себе [11].

«Я-концепція» моделює реальність із різним ступенем адекватності й із різних аспектів. В образі «Я» поєднуються:

-власні уявлення про себе, сприйняття своїх здібностей, статусу й ролей («Я реальне»);

-уявлення молодої людини про те, якою її бачать інші («Я-дзеркальне»), і ці уявлення впливають на формування уявлень про себе;

-уявлення про те, якою їй хотілось би бути («Я-ідеальне»), ці уявлення можуть бути реалістичними, заниженими або завищеними; занижене «ідеальне Я» перешкоджає досягненням, завищене може призвести до фрустрації, зниження самооцінки;

-уявлення про те, якою людина планує стати («Я-перспективне»).

Аналізуючи «Я-концепцію» в її складниках, ми зупинимося на виділенні «Я-реального», «Я-ідеального» та «Я-можливого», причому:

-«Я-реальне» це уявлення про себе у своїх постійних якостях;

-«Я-ідеальне» те, яким субєкт, на його думку, повинен був би стати, орієнтуючись на стійкі моральні норми, фізичні й моральні звязки;

-«Я-можливе» являє собою проміжне уявлення про себе між «Я-реальним» та «Я-ідеальним», повязане внутрішнім глибинним екзистенціальним співвідношенням «Я-реального» та «Я-ідеального».

Чарльз Кулі сформулював теорію «дзеркального Я», відповідно до якої образ «Я» («Я-концепція») складається під впливом думок оточуючих і включає три компоненти:

1)уявлення про те, яким я здаюсь іншому;

3)повязану із цим самооцінку.

Дзеркальне «Я» виникає на основі символічної взаємодії індивіда зі значимими членами первинних груп, членом яких він є (спочатку це батьки, потім однолітки, у юнацькому віці «альтер-его»: близький друг, коханий). [1, с. 26].

М. Боришевський, вивчаючи психологічний механізм, розглядає феномен, який вивчали Едвардс і Хорст, названий ними social desirability ступінь бажаності того, щоб інші мали певну рису, іншими словами, існування неусвідомлювано сприйнятого деякого соціального стандарту, «Я-нормативного», який індивід прагне привласнити. Вони знайшли тісний звязок як «Я-реального», так і «Я-ідеального» із «соціальною бажаністю». Дж. Левінджер також на основі зібраних нею даних припустила, що здатність формувати уявлення про себе вдосконалюється з віком, освітою, зростанням інтелектуального рівня й соціоекономічного статусу людини. Спочатку поступово формується стереотипний, звичний і соціально прийнятний образ самого себе (підліткова стадія). У міру настання зрілості індивід переборює стереотипи в напрямі диференційованого та реалістичного уявлення про самого себе [2, с. 220].

Р. Грановська та Ю. Крижанська в роботах представили модель «Я-концепції» як складника цілісної моделі світу, сформованої в особистості. У їхньому підході модель світу складається, по-перше, з інформації, що включає соціальні норми і правила; ця система відрізняється фрагментарністю уявлень про світ, підтримуваною структурою мови, що виділяє субєкт, обєкт і їхні взаємини; по-друге, із системи, яка визначає життєвідчування й переживання подій; у ній накопичуються критерії у формі цілісного ідеалу, зразка для наслідування; вона будується через зміну мотиваційних відносин у період виховання шляхом наслідування, імітації та моделювання.

Згідно зі В. Століним, формування «Я-ідеального» відбувається під впливом батьків, котрі забезпечують дитину планами, критеріями, ідеалами й установлюють більш-менш високий рівень домагань. Уявлення про те, якими вони хочуть бути, складаються в дітей до кінця початкової школи. Потім місце батьків посідає романтичний герой, із яким себе ототожнює дитина, у ранньому юнацькому віці «Я-ідеальне» вбирає в себе риси значимих близьких людей.

Для нормальної адаптації індивіда «Я-реальне» і «Я-дзеркальне» повинні бути узгодженими за змістом, тоді як деякі розбіжності між «Я-реальним» і «Я-ідеальним» наявні та є умовою подальшого розвитку особистості. Особливо варто відзначити необхідність відходу від «Я-нормативного», формування «Я-реального» з орієнтацією на «Я-ідеальне», «Я-перспективне» та взяття до уваги «Я-дзеркального». У процесі розвитку особистості форми «Я-концепції» можуть мати неоднакову представленість і виразність із різними домінантами, що вимагає свого дослідження. Також недостатньо дослідженою є типологічна виразність в індивідуальних «Я-концепціях» пяти перерахованих форм [14].

У працях В. Агапова, І. Баришникової, О. Іващенко [6] відстоюється точка зору, що не можна змішувати поняття «самосвідомість», «образ Я», «самовідношення» та «самооцінка». Це різні компоненти структури «Я-концепції». У реальності вони злиті, і розділити їх можна абстрактно в аналізі, щоб усвідомити природу й сутнісну характеристику «Я-концепції». Необхідно розділити поняття «Я-концепція» та «самосвідомість» у звязку з тим, що «Я-концепція» є підсумковим продуктом свідомості, самосвідомості й несвідомого. Багатомірна та багаторівнева «Я-концепція» особистості розгортається одночасно в декількох планах, що розкривають різні масштаби її структурної організації; їй властиві характеристики систем: цілісність, структурність, взаємозалежність від середовища, ієрархічність, керованість, наявність історії [6].

«Я-концепція» не тільки розвивається й реалізується, а й виражається безпосередньо в процесах відображення взаємодії, пізнання і стосунків із іншими людьми, значимими предметами. У моделі «Я-концепції» представлені такі ядерні компоненти: свідомість, самосвідомість, система відносин, самопізнання, самовідношення, диспозиційна система, саморегуляція, самоконтроль та образ «Я». Ці компоненти «Я-концепції», що розвиваються нерівномірно, характеризують її якісні особливості в минулому, сьогоденні та майбутньому. Їх співвідношення має інтегральний характер. Соціально-психологічний зміст структури «Я-концепції» в основному усвідомлюваний і лише частково (психологічний захист, «умовні» цінності) виявляється на підсвідомому й надсвідомому рівнях несвідомого [6].

І. Чеснокова пропонує розрізняти два рівні самосвідомості залежно від тих меж, у яких відбувається співвіднесення знань про себе [15]. На першому рівні таке співвіднесення відбувається в межах зіставлення «Я та інша людина» (формування «Я-реального» за допомогою «Я-дзеркального»). Спочатку деяка якість сприймається й розуміється в іншій людині, а потім вона переноситься на себе. Внутрішніми прийомами самопізнання на цьому рівні є переважно самосприйняття й самоспостереження. На другому рівні співвіднесення знань про себе відбувається в процесі аутокомунікації, тобто в рамках «Я і Я» (співвіднесення «Я-реального» та «Я-ідеального»). Людина оперує вже сформованими знаннями про себе. Внутрішніми прийомами самопізнання І. Чеснокова вважає самоаналіз і самоосмислення. На цьому другому рівні людина співвідносить свою поведінку з тією мотивацією, яку вона реалізує. Так само оцінюються й самі мотиви з погляду загальних і внутрішніх вимог. Вищого розвитку самосвідомість на другому рівні досягає під час формування життєвих планів, життєвої філософії, власної гідності [15].

«Я-концепція», як і «Я-образ», є, на думку О. Бодальова та В. Століна, «продуктом» самосвідомості. Учені припускають, що поняттєво-концептуальне уявлення про самого себе як продукт самосвідомості водночас є і його істотною умовою, і важливим моментом цього процесу. «Я-концепція» не просто продукт самосвідомості, а й важливий фактор детермінації поведінки людини, таке внутрішньоособистісне утворення, що багато в чому визначає напрям її діяльності, поведінки в ситуаціях вибору, контакти з людьми». «Продукт», «умова», «процес» необхідні параметри «Я-концепції» [14].

Говорячи про зміст «Я-концепції», ці психологи виділяють дві важливі утворюючі: перша це приєднувальна утворююча «Я-концепції», за допомогою якої людина відкриває загальні риси й характеристики, що поєднують її з іншими людьми. Друга це диференціювальна утворююча «Я-концепції», за допомогою якої людина виділяє своє «Я» в порівнянні з іншими людьми, відчуває свою унікальність і неповторність.

Т. Драгунова, вивчаючи проблему підлітка, звертається до роботи американського психолога Ф. Райса, який уважає, що в кожної людини існує шість різних «Я»: 1) «реальне Я» людини; 2) «власне Я» в уявленні самої людини; 3) її «Я» в уявленні інших людей; 4) уявлення людини про те, що про неї думають інші; 5) уявлення людини про те, якою їй хотілось би стати; 6) уявлення людини про те, якою її хотіли б бачити інші [10, с. 222].

Р. Бернс зауважує, що «Я-концепція» це сукупність установок, спрямованих на самого себе; до її складу входять когнітивний, оцінний і поведінковий складники. Учений уважає, що існують три основні модальності самоустановок:

-«реальне Я» (установки індивіда, повязані з його уявленням про те, яким він є насправді);

-«дзеркальне Я» (соціальне) (установки, повязані з уявленням індивіда про те, яким його бачать інші);

-«ідеальне Я» (установки, повязані з уявленням індивіда про те, яким би він хотів стати).

Оцінний момент установок стосовно себе це емоційно пережите внутрішнє співвідношення реального, дзеркального й ідеального «Я», що змушують індивіда додавати той чи інший статус, значимість «Я у світі» [3].

У стійкій структурі нашої самосвідомості «Я-концепція» відіграє особливу роль. Будьякі дії і предметні, і психічні можуть виступати як дії, спрямовані на співвіднесення з «Я-концепцією», і тоді вони виступають як дії реалізації самосвідомості. Як соціальне оточення сприяє формуванню «Я-концеп-ції» індивідуума, так і «Я-концепція», у свою чергу, впливає на соціалізацію. Іншими словами, коли «Я-концепція» укорінюється настільки, що починає визначати нашу поведінку, тоді вона стає фактором соціалізації тією самою мірою, що і її продуктом. Цей процес можна подати у вигляді схеми (див. рис. 1) [7, с. 139]. Однак, на нашу думку, у цій схемі стрілки повинні бути з двох боків.

Змістовним «наповнювачем» уявлення про себе є знання, субєктивна оцінка своїх індивідуальних особливостей, соціальних ролей, здібностей, якостей «Я», цінностей «Я», очікувань і домагань «Я», цілей «Я», бажань «Я», стратегій «Я», дій «Я», досягнень «Я». Компоненти цього знання можуть бути більш-менш структурованими, неоднакового ступеня обґрунтованості й опрацювання, можуть оцінюватися вибірково, залежно від того, наскільки вони є важливими для загальної погодженості «Я-концепції». Але будь-яке нове знання стає стійким змістом свідомості тільки в тому випадку, якщо воно зєднується з відповідним відношенням і буде пережите його особистісне значення. Отже, склавши певне уявлення про себе, людина переживає його й оцінює образ себе відповідно до своїх уявлень про те, якою вона має бути. Самопереживання й самооцінка стають, у свою чергу, обєктами рефлексії та можуть бути рушійними факторами подальшого саморозвитку. У результаті самоприйняття й самосхвалення зявляється почуття власної цінності.

Отже, проаналізувавши різні підходи до побудови теорії «Я-концепції», вважаємо за необхідне зазначити таке:

-у структурі «Я-концепції» особливе значення надається досвіду особистості, що формує її соціально-психологічний зміст;

-«Я-концепція» поєднує біологічний, психологічний і соціальний рівні виявів особистості, будучи підсумковим продуктом діяльності всіх трьох її сторін: емоційної, когнітивної та регуляторної;

незважаючи на значні розходження у визначенні внутрішньої структури «Я-концепції», властивих їй функцій і можливої динаміки, усі автори доходять одного загального положення: «Я-концепція» не тільки розвивається й реалізується, а й виражається безпосередньо в процесах відображення, взаємодії, пізнання та відносин з іншими людьми, значимими предметами.

Підсумовуючи описане, виділимо основні загальнотеоретичні підходи до вивчення особливостей розвитку самосвідомості особистості в період підліткової кризи, а саме:

1.Загальнотеоретичний підхід у вивченні особливостей розвитку самосвідомості особистості визначився в дослідженнях, що спрямовувались на обґрунтування вченими структурних компонентів самосвідомості як особливої ознаки вікового становлення самосвідомості.

2.Пріоритетна роль вивчення цієї проблеми дослідниками вітчизняної й зарубіжної психології відведена загальнотеоретичному підходу сутності «Я-концепції» та «Я-образу». У їх змісті, динаміці, наповненості, чіткості визначилися психологічні умови й чинники розвитку самосвідомості особистості.

Література

1.Агапов В.С. Алгоритм моделирования Я-концепции руководителя в управленческой деятельности / В.С. Агапов. М. : РАГС: МОСУ, 2001. 60 с.

2.Барська В.О. Проблема позитивного образу «Я» в сфері управління / В.О. Барська // Психологія : зб. наук. праць / Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. К., 1998. Вип. 3. С. 18-22.

3.Бернс Р. Развитие «Я-концепции» и воспитание / Р. Бернс М. : Прогресс, 1986. 424 с.

4.Битянова Н.Р. Организация психологической работы в школе / Н.Р. Битянова. М. : Совершенство, 1998. 298 с.

5.Джеймс У Принципы психологии / У Джеймс. М. : Наука, 1993. 423 с.

6.Иващенко АВ. Методики изучения Я-концепции личности / А.В. Иващенко, В.С. Агапов, И.В. Барышникова. М. : МГСА, 2000. 265 с.

7.Крайг Г. Психология развития / Г. Крайг. СПб. : Питер, 2000. 992 с.

8.Психическое развитие воспитанников детского дома / под ред. И.В. Дубровиной, А.Г. Рузской. М. : Педагогика, 1990. 264 с.

9.Психотехнічні ігри та вправи / укл. І.А. Слободянюк. Вінниця : Континент-ПРИМ, 1998. 32 с.

10.Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста / Ф. Райс. СПб. : Питер, 2000. 624с.

11.Роджерс К. Консультирование и психотерапия. Новейшие подходы в области практической работы : [монография] / К. Роджерс ; пер. с анг. О. Кондрашовой, Р. Кускаровой. М. : эКСМО-пресс, 1999.464с.

12.Рубинштейн С.Л. Самосознание личности и ее жизненный путь / С.Л. Рубинштейн // Основы общей психологии. СПб. : Питер, 2000. С. 634-644.

13.Слободчиков В.И. Основы психологической антропологии. Психология человека: Введение в психологию субъективности / В.И. Слободчиков, Е.И. Исаев. М. : Школа-Пресс, 1995. 384 с.

.Чеснокова И.И. Проблема самосознания в психологии / И.И. Чеснокова. М. : Наука, 1977. 144 с.