Дослідження соціально-історичних умов розвитку періоду відкритої кризи у психології має важливе значення у нашому історико-психологічному дослідженні. Ярошевський побудував свою «Історію психології» в категоріальному та детерміністичному тлумаченні.
Перегортаючи «літопис минулих знань», він питає про їхню користь для сучасності і відповідає постановкою проблеми: як зробити саму думку про історію вивчення психічних феноменів об'єктом спеціального вивчення? Він використовує термін «історична рефлексія» - як здібність, що дозволяє піднімати й розкривати глибини минулих знань, знаходити в них вічні неминущі цінності. Що б не досліджував учений, історія науки спрямовує його кроки до очікуваних здобутків [12].
Ярошевський відшукує рефлексію різних рівнів. Передрефлексивний рівень: історик психології може виступити як дослідник, його піддослідними є вчені. Зокрема, використовуються інтерв'ю з сучасними науковцями. Далі: історична рефлексія виступає в історії питанням, або у творчому діалозі з минулим. Звертання до історії науки активізується в особливо критичні, поворотні пункти духовного розвитку. Діалог з авторами видатних праць дає могутній пошуковий ефект [11].
Отже завдання історії психології Ярошевський бачить у відтворенні закономірного зв'язку між діяннями, спрямованими на виробництво наукового знання про психіку. Зв'язок досліджень в історії психології складає історіографію психології. Ярошевський. як і переважна більшість інших істориків психології, вважає, що Арістотель здійснив перший огляд минулих досліджень про психіку [7].
Ярошевський показує розвиток науки у взаємодії трьох факторів: соціального, предметно-логічного та особистісного. Соціальний фактор включає вплив суспільства, його потреб, виробництво, ідеологію, культуру, і період відкритої кризи не виключення. Наука має зворотний вплив на ці сфери Предметно-логічний фактор Ярошевський пов'язує:з категоріальним ладом психологічної науки. Наукові категорії поділяються на загально наукові, які організують роботу думки в багатьох галузях знання, і спеціально-наукові, що слугують інструментом побудови окремих предметних галузей науки. До перших він, зокрема, відносить «інформацію», «суспільні відносини», «поведінку». За теоретичною свідомістю (поняття, концепції, гіпотези) приховано категоріальний план [1].
Ярошевський наголошує про розпад шкіл, концепцій, теорій у психології; наводячи думку М. Ланге про те, що психологи виявилися у становищі «Пріама на руїнах Трої». Теорії відмирають, а факти залишаються. Тоді збагачення предмета психології уможливлюється за допомогою категоріального «дерева», невидимого за теоретичною формою, в якій освоювалася психіка. Саме це дерево закарбовує у своїй живій тканині те, що здобуто представниками різних шкіл і напрямів [11].
«В результаті перетворення категоріального апарату науки, - пише Ярошевський, - будується її історично реальний предмет. В історичному становленні психології він виділяє категорії, що визначають своєрідність ЇЇ предмета. Це насамперед «образ», «дія», «мотив», «психосоціальне відношення», «особистість». Вони утворюють цілісну систему знань, що закріплюються пояснювальними принципами - детермінізму, системності, розвитку.
Категорії разом з пояснювальними принципами утворюють завершений категоріальний апарат науки. У перетворенні цього апарату полягає логіка її розвитку. Тут вступає в силу ідея співвідношення логічного та історичного. Ярошевський це співвідношення мислить своєрідно. Зокрема, він відшукує теорію чуттєвого образу в Емпедошш і Демократа, Арістотеля та Ібн-Хайсали, у Дж.Ст. Мілля [1] та Й. Мюллера, Ч. Белла та І. Сєченова [2], чим визначає спорідненість між їхніми концепціями. В такому разі мова має йти про логіко-історичну спіраль [11].
Головне трифакторне визначення розвитку науки - соціальне, предметно-логічне та особистісні - інтегрується у творчості певного суб'єкта, що приводить до поняття дослідницької програми - одиниці наукової діяльності. Вона виступає першоелементом синтезу трьох традиційних спрямувань у дослідженні наукової творчості - соціального, логічного і психологічного [3].
Ярошевський підкреслює також інтегративну функцію історії наукового пізнання, особливо коли зростають диференціація, та спеціалізація знання. Творча особистість, позбавлена збережених історією цінностей, перетворюється в наукового робота.
Автор наголошує на значенні історії психологічної науки для самопізнання вченого. Про це чітко висловився Р. Коллтгвуд: «Пізнання самого себе означає пізнання того, що ви у змозі зробити; оскільки ж ніхто не може знати цього, не намагаючись діяти, то єдиний ключ у відповіді на питання, що може зробити людина, лежить в її минулих діях. Цінність історії і полягає в тому, що завдяки їй ми дізнаємось, що людина зробила, а отже - якою вона є» [12].
В історії приховано весь досвід людства. Ярошєвський з натхненням пише, що заняття історією дає змогу пережити свою пряму причетність до справи, учасниками якої були багато великих і благородних людей, справи, що не загине після того, як обірветься тоненька нитка індивідуальної свідомості. І це переповнює смислом і відчуттям міцності буття людини у світі [12].
Безмежна кількість історико-психологічного матеріалу має бути простежена в історичному зв'язку. Ярошевський обирає для цього ідею детермінізму, покладаючи її в основу періодизації становлення психологічних знань. Правда, форми детермінізму, відшукані ним для психології, не є специфічними для неї (таблиця 1.).
Таблиця 1
Форми детермінізму за М.Г. Ярошевським
№ п/пФорми (види) детермінізмуХарактеристика1.ПередмеханістичнийЙого ідейна база - взаємодія матеріальних стихій. Усі психічні структури походять від змішування та зіткнення матеріальних часточок. Коли між людиною і природою з'явилася машина, детермінізм набув механістичної форми.2.МеханодетермінізмПринципи побудови машин стали «методологічними регуляторами» дослідження природи людини (вчення про рефлекс, асоціативна теорія, механізм емоцій). На думку Ярошсвського, механодетерміністичні причини було взято зі сфери виробничої діяльності людей. Було висунуто положення «людина - машина», зокрема Ламетрі. Категорія образу (відчуття) і дії (рефлекс) успішно створювалась у межах механодетермінізігу.3.Біопсихічннй детермінізмПов'язаний з розвитком учень про рефлекси та органи чуття. Психічне як особлива стихія детермінації виступила в контексті вивчення нервово- м'язових функцій організму. Визначилися поняття ''природного» і «соціального». На їхньому зіткненні виникло поняття «психічної реальності», а це привело до оформлення психології в самостійну наук)' (В. Вундт, Ф. Брентано), коли психологію зрозуміли саме як науку про «безпосередній досвід», а також як феномен інтенціональних актів свідомості.
За Сєченовам, учення якого Ярошевський викладає у своїх працях досить грунтовно, свідомість втратила свою первинність та була включена в структуру рефлексу - Біопсихімний детермінізм вплинув на характер досліджень Вюрцбурзької школи, в якій постали і вирішувались ідеї проблемної ситуації, настановлень (мотивів), цілеспрямовано організованого психічного акту (розумова дія). Настановлення як детермінанта не усвідомлюється. Предмет психології перестав бути пов'язаний безпосередньо з ідеями свідомості. Основні категорії - образ, дія, мотив - піднеслися на новий рівень вивчення. Постали школи психоаналізу, гештальтизму, біхевіоризму [2].
Тут Ярошевський розкладає все «по поличках»: категорію дії вніс біхевіоризм, образу - гештальтизм, мотиву - фрейдизм. Але ці школи вичерпалися, розпалися. На зміну їм прийшли необіхевіоризм, неофрейдизм, неогештальтизм. Це було зумовлено соціально-історичними змінами у світі.
У категоріальне ядро Ярошевським було введено соціальний детермінізм. Соціокультурні фактори, проте, залишилися психічними: у радянській психології колективне мало визначати індивідуальне. У ході освоєння марксистської методології відбувається перехід від біодетерміністської категорії поведінки до соціодстсрміністської категорії діяльності. Замість діадичної схеми (організм - середовище) постає тріадична схема (індивід - діяльність - середовище) [5], [9], [10].
У проблемі детермінізму стикнулися два розуміння: 1) зовнішні причини діють через внутрішні умови (С.Л. Рубінштенн) [8]; 2) внутрішнє діє через зовнішнє (О.М. Леоптьєв). Але головна засада залишилася єдиною: змінюючи зовнішній світ через соціально-практичні дії, суб'єкт змінює і світ внутрішній, психічний світ. Вихідним пунктом (принаймні декларованим) стало відоме положення К. Маркса про те, що предметне буття промисловості є розкрита книга людських сутнісних сил. Психологія, для якої ця книга закрита, не може стати дійсно змістовною і реальною наукою. Слід було звернутися до діяльності та духовного виробництва, де «зашифровано «таємниці психічного життя особистості, до вивчення історичного розвитку свідомості [3].
Ярошевський показує шляхи, якими радянська психологія долала дуалізм поведінки і свідомості - продуктивний «діалог» біологічної та соціальної думки. В західній психології домінували біологічний або соціокультурний редукціонізм [11].
Психічне може розкривати свої таємниці тільки в «діалозі» біологічної та соціальної думки, а не окремо на грунті кожної з них. Зведення психічного до фізіологічного і т. д. (редукціонізм) ігнорує психологічні закономірності й механізми, хоч вони мають самостійну наукову цінність. Лише долаючи редукціонізм, психологія рухалась уперед. Форм рсдукціонізму було чимало в XX столітті (фізіологічний, соціокультурний, кібернетичний тощо).
Ярошевський показує необхідність пошуку своєрідності власне психологічних понять і моделей, які не можуть бути зведені до інших рівнів відображення. Аналогічно пропонується тлумачити і комп'ютерну революцію. Ярошевський відкидає також феномепологізм - тлумачення свідомості як відчуженої від зовнішнього, матеріального світу. Вчування не є єдиним методом проникнення у психіку іншої людини. Відкидається також ідея Гуссерля про «життєвий світ». Феноменологізм у дільтеєвському, гуссерліанському. екзистенціальному розумінні підняв переживання до рангу унікального начала людського духу. Феноменологія мала замінити безпорадність фрейдизму і біхевіоризму, адже вони не змогли осягти унікальність і цілісність особистості в усій повноті її переживань, її відкритості світу і спрямованості до самореалізації [12].
Здійснення наголосу на психологічні детермінанти у взаємозв'язку '', природними і соціальними процесами, на думку Ярошсвського, сприятиме просуванню психології до нових творчих рубежів.
У Ярошевського є спеціальне монографічне дослідження, присвячене розвиткові психології у XX столітті. Друге, доповнене видання (1974 р.) вийшло під назвою «Психологія а XX столітті. Теоретичні проблеми розвитку психологічної науки «Цьому ж періоду присвячені розділи 1-14 його «Історії психології», третє, перероблене видання якої вийшло в 1985 році [11].
Ярошевський у своїх працях здійснює категоріальний підхід у тлумаченні поступу історико-психологічної науки. Досліджуючи форми розвитку психологічного пізнання, з'ясовуючи питання, як була відкрита «психічна реальність», розкриваючи шляхи, якими психологія йшла, формуючись як самостійна наука, вчений разом із тим аналізує ''біологічну модель» поведінки, а також дає характеристику функціональної психології. У XX столітті, на думку автора, відбулося суттєве зімкнення психології з практикою.
Категоріальний підхід, запропонований Ярошевським для розуміння історичного поступу в психології XX століття, полягає у відшукуванні відповідних провідних категорій у тій чи іншій психологічній системі. Тут слід мати серйозну проникливість, щоб побачити у безлічі відповідних понять саме центральні, провідні, поняття, що формують логічні осередки певної психологічної теорії. У біхевіоризмі, як уже було сказано, Ярошевський в якості такого поняття побачив дін, гештальтпсихологія виявила для нього категорію образу, психоаналітичний рух (фрейдизм) було витлумачено через категорію мотивації.
Провідні категорії кожної психологічної системи формують особливості детерміністичного погляду на психіку. «Розвиток наукової психології, - пише Ярошевський, - це історія боротьби за детермінізм. Саме з цим настановленням пов'язується формування категоріальної «сітки» психологічного знання як знання об'єктивного, причинного, систематизованого, доступного емпіричному контролю [12].
Період відкритої кризи у психології вимагає змін у методологічному та експериментальному аспектах, враховуючи соціально-економічні, ідеологічні та історико-психологічні умови. Використовуючи метод категоріального аналізу, ми враховуємо у нашому історико-психологічному дослідження категоріальне ядро психології.
Отже, інваріантне (категоріальне) ядро психології, за Ярошевським. утворюють: 1) категорії: 2) принципи, 3) проблеми. Категорії складають «сітку' - категоріальний лад, котрий є кістяком науки. Регулятивну роль відіграють пояснювальні принципи - детермінізму, розвитку, системності та ін. Категоріальний аналіз має виявити не лише поетапні «зрізи» в розвиткові психології, а й специфіку кожного етапу.
До «вічних» проблем психології кризового періоду Ярошевський відносить об'єктивне (інтерсуб'єктивне) вивчення внутрішнього світу людини. Серед таких проблем виділяється насамперед відображення в загальних поняттях неповторності людської особистості [7].
Про специфіку тематики психологічних досліджень XX століття Ярошевський пише так: «На початку нашого століття стрімко розробляються методи вивчення індивідуальних відмінностей (тестологія), що було пов'язано з потребами виробництва - в оптимізації добору кадрів. У подальшому тестологічний рух поширився з діагностики розумових здатностей на діагностику творчого потенціалу особистості, її мотивів, організаторських здібностей і т. д.»
Зміна категоріального апарату психології у XX столітті відбувалася під впливом редукціоністських тенденцій - зведення психологічних понять до понять інших наук (фізіологічні, кібернетичні, фізичні та інші форми редукціонізму). Тут втрачається специфіка природи психічного. По суті, успіх психології залежатиме від взаємодії на рівних з іншими дисциплінами, а не в розчиненні в їхній субстанції [8].
Наступний вид редукціонізму, зауважує Ярошевський, виявляється у спробах звести до однієї з категорій усі інші. Це чітко видно в біхевіоризмі, фрейдизмі. Так, соціальну мотивацію тлумачать за типом органічних збуджень. Подолання бар'єрів редукціонізму та зміцнення міждисциплінарного, системно-категоріального та рівневого підходів визначають характер психології в доступному для огляду майбутньому [11].
Висновки з даного дослідження і перспективи
Категоріальний аналіз у визначення соціально-історичних умов у визначенні смислу періоду відкритої психологічної кризи, окреслює нові шляхи у пошуках ключового чинника у виникненні цього невідомого для нас, але надзвичайно цікавого історичного періоду у психології.
ярошевський категоріальний детермінізм психологія
Список літератури:
1.Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність. - К.: Інститут психології АПН України, 1992. - Т. 1 - 304 с. - Т. 2. - 222 с.
2.Бехтерев В. М. Общие основы рефлексологии человека. Госиздат. - Л., 1926. - С. 11-73; 146-148; 405-407.
3.Выготский Л. С. Исторический смысл психологического кризисна // Собр. соч., т. 1. - М., 1982 (или любое другое издание).
4.Виготский Л. С. Психология. - М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000 (серия «Мир психологии»).
5.Ждан А. Н. История психологии: от античности до наших дней. - М.: Изд-во МГУ, 1990. - 366 с.
6.Ларін Д. І. Психологічні особливості періоду «відкритої кризи» в контексті психологічної науки. Форум КСПО и ТДО: ІІІ Міжнародна науково-практична інтернет-конференція «Пізнавальний та перетворювальний потенціал історичної психології як науки». Секція № 1. Методологія та методи історичної психології як науки. 28.02.2016. http://kspodn.onu.edu.ua/index.php/kunena/sektsiya-1-metodologiya-ta-metodi-istorichnoji- psikhologiji-yak-nauki/l25-psikhologicheskie-osobennosti-perioda-otkrytogo-krizisa-v-kontekste-psi- khologicheskoj <http://kspodn.onu.edu.ua/index.php/kunena/sektsiya-1-metodologiya-ta-metodi-istorichnoji-psikhologiji-yak-nauki/l25-psikhologicheskie-osobennosti-perioda-otkrytogo-krizisa-v-kontekste-psi-khologicheskoj>
7.Ларін Д. І. Характеристика аналізу періоду «відкритої кризи», її вплив у формуванні історико-психологіч- ного знання. Гуманітарний корпус: [збірник наукових статей з актуальних проблем філософії, культурології, психології, педагогіки та історії] - Випуск 6. - Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2016. - С. 133-135.
8.Рубинштпейн С. Л. Основы общей психологии. - СПб.: Питер, 1999.
9.Фрейд З. Толкование сновидений. - К.: «Здоровя», 1991. - 384 с.
10.Фрейд З. Психология бессознательного. - М.: Просвещение, 1989. - 447 с.
12.Ярошевский М.Г. История психологии. - М.: Мысль, 1985. - 575 с.