Структура комунікативної толерантності: аналіз наукових підходів
Структура комунікативної толерантності: аналіз наукових підходів
Постановка проблеми. На етапі активного розвитку українського суспільства, коли держава переживає перетворення та перебудову в багатьох сферах сучасного життя, відношення людей один до одного, їх вміння домовлятися, будувати стосунки на принципах взаєморозуміння і поваги є необхідною умовою мирного співіснування громадян та розвитку країни. Тому формування комунікативної толерантності на основі розуміння її структури та критеріїв стає пріоритетним завданням сучасної педагогічної психології.
На даний момент в психологічній науці емпіричне дослідження комунікативної толерантності ускладнюється великою кількістю різноманітних поглядів на складові поняття та тим, що більшість компонентів комунікативної толерантності в значній мірі є неопераціоналізованними, недоступними для їх безпосереднього вивчення.
Одним з можливих рішень проблеми вивчення комунікативної толерантності може виступати дослідження поняття через аналіз його структури та її змістовних характеристик.
З огляду на відсутність єдиної загальноприйнятої науковцями дефініції комунікативної толерантності дослідження наукових підходів до визначення структури даного поняття є принципово важливим, актуальним і науково обґрунтованим.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемі вивчення комунікативної толерантності присвячені наукові праці В. Бойко [4], М. Громкової [8], В. Гришука [7], П. Комогорова [13], Л. Мален- кової [15], А. Мудрика [16], Г. Щедровицького [21].
Більшість науковців роблять наголос на значенні формування комунікативної толерантності у старшокласників та студентів, підкреслюючи наявність у молоді необхідного для формування даної якості рівня психологічної зрілості та відзначаючи її вплив на успішність у сфері міжосо- бистісного та професійного спілкування. Різні аспекти формування комунікативної толерантності саме в представників цієї вікової групи розглянуті в працях Є. Балданової [2], Є. Гребенця [6],
О.Калач [10], Л. Ніколаєвої [17], О.Б. Скрябіної [18], С. Толстікової [20], Л. Яцевич [23] та ін.
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. На даний момент поняття «комунікативна толерантність» широко використовується у психолого-педагогічній літературі, алеаналіз сутності терміну показав відсутність чіткої семантичної демаркації даної психологічної категорії, а також те, що більшість дослідників для його опису використовують близькі за значенням терміни як синонімічні. Для подальшого вивчення проблеми доцільно розглянути наукові підходи щодо структури та складових комунікативної толерантності.
Мета статті: здійснити теоретичний аналіз наукових підходів щодо ви-значення структури комунікативної толерантності, визначити найоптимальні-ший в ракурсі перспективи розробки програми формування комунікативної толерантності у старшокласників.
Виклад основного матеріалу. Значна частина науковців, які вивчають комунікативну толерантність, в питанні побудови поняття спираються на дос-лідження його складу шляхом виокремлення компонентів за змістом.
Є. Гребенець в дисертаційному дослідженні «Формування комунікативної толерантності у старшокласників в позанавчальній діяльності» розглядає комунікативну толерантність шляхом аналізу її основоположних складових. Науковець відслідковує еволюцію виникнення поняття «комунікативна толерантність» через вивчення термінів «комунікативний»-«комунікативність»- «комунікація»-«спілкування»-«суспільні відносини» [6, с. 20-23].
Тісний звязок комунікативної толерантності із процесом спілкування є безперечним, тому в ракурсі вивчення структури комунікативної толерантності аналіз наукових поглядів щодо функцій спілкування є доцільним та актуальним.
П. Якобсон виділяє наступні три групи функцій, що реалізуються у спілкуванні: когнітивну (взаємний обмін інформацією і пізнання людьми один одного), афективну (формування міжособис- тісних взаємовідносин), регулятивну (управління кожним учасником спілкування власною поведінкою і поведінкою інших, організація спільної діяльності) [22].
Схожий підхід у Б. Ломова, який виділяє інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну функції. Науковець розкриває зміст кожної функції: інформаційно-комунікативна - обмін інформацією між взаємодіючими індивідами; регуляційно- комунікативна (інтерактивна) - регуляція поведінки і безпосередня організація спільної ді-
яльності людей в процесі їх взаємодії; афективно-комунікативна - регуляція емоційної сфери людини [14].
Є. Клімов розрізняє функції спілкування за критерієм мети: контактна, інформаційна, спонукальна, координаційна, функція розуміння, амо- тивна, функція встановлення відносин, функція здійснення впливу [12].
A.Сухов та А. Деркач визначають наступні взаємоповязані сторони спілкування: комунікативну, інтерактивну і перцептивну [19].
Заслуговує на увагу погляд вчених щодо вивчення толерантності в сутнісному аспекті, який спирається на твердження, що саме толерантність є базисом або основою спілкування. Тобто, толерантність являє собою початок процесу становлення спілкування, і в той же момент, є кінцевим пунктом толерантності. Тому, наочним стає логічний взаємозвязок толерантності та спілкування:взаємодія-толерантність-спілкування-спільність. Різниця полягає в тому, що обєкт толерантності перетворюється на субєкт спілкування. В результаті виходить, що толерантність веде до спілкування, а рівень спілкування визначає рівень розвитку толерантності і її вигляд [9].
Толерантність регулює процес комунікації і становить внутрішню основу ефективної взаємодії. Толерантність - обєктивний показник стилю взаємин між субєктами.
На думку В. Гришука, «комунікативна толерантність - це психосоціальна характеристика особистості з домінантною спрямованістю свідомості на терпиму, безконфліктну комунікативну поведінку, на особливий, доброзичливий тип взаємодії індивіда з іншими людьми» [7].
Л. Яцевич зазначає, що «комунікативна толерантність являє собою професійно важливу якість особистості, яка забезпечує цілісність осо- бистісного і професійного розвитку майбутнього фахівця» [23].
С. Толстикова вказує на те, що «комунікативна толерантність є інтегральним утворенням, що є однією із системоутворюючих характеристик особистості» [20].
О. Скрябіна вважає, що «комунікативна толерантність - це стійкий особистісний стан, що визначає особливий тип взаємодії індивіда з іншими людьми і характеризується наявністю в свідомості субєкта успішного, особистісно-зна- чущого зразка терпимої комунікативної поведінки і домінантною спрямованістю свідомості на її виконання» [18].
B.Бойко трактує дане поняття як «характеристику ставлення особистості до людей, що демонструє ступінь переносимості нею неприємних або неприйнятних, на її думку, психічних станів, якостей і вчинків партнерів по взаємодії» [3].
В умовах відсутності можливості безпосереднього емпіричного дослідження комунікативної толерантності, що викликано складністю та бага- токомпонентністю даного поняття, саме вивченняйого основних складових є ефективною стратегією дослідження вищезазначеної психологічної категорії.
Аналіз поглядів науковців щодо звязку толерантності з процесом спілкування, його функцій та існуючих визначень терміну «комунікативна толерантність» є підґрунтям розгляду структури та визначення компонентного складу комунікативної толерантності.
Під структурою комунікативної толерантності ми будемо розуміти будову і внутрішню форму організації системи, яка виступає як єдність стійких взаємозвязків між її елементами, а також законів даних взаємозвязків.
Одна з найдеталізованіших моделей будови комунікативної толерантності запропонована В. Бойко. Науковець виокремив десять підструк- тур, які на його думку обумовлюють комунікативну толерантність [4].
ціннісно-орієнтаційна - основні світоглядні переконання конкретної особистості, її життєві віддалені і найближчі задуми, потреби, захоплення;
інтелектуальна - особистісні зразки, типи, стилі розумової діяльності;
естетична - специфіка сприймання людиною красивого та потворного, духовного та душевного, смішного та сумного;
етична - духовні, моральні норми, яких дотримується людина;
сенсорна (чуттєва) - особливості чуттєвого сприйняття світу на рівні слухового, зорового, смакового, нюхового, тактильного та рухового відчуттів.
Л. Ніколаєва передбачає в структурі комунікативної толерантності таку підструктуру, як ідентичність, та розподіляє компоненти за трьома сферами: біопсихофізіологічна, набута, сенсо- утворююча [17].
Біопсихофізіологічна сфера включає в себе характерологічі, емоційні, інтелектуальні та сенсорні компоненти. Набута сфера поєднує риси та якості, що розвиваються під впливом соціальних факторів, але не виключають впливу біологічно обумовлених властивостей. Сенсоутворюю- ча сфера включає в себе наступні компоненти: етичний, естетичний, ціннісно-орієнтаційний.
Вагомим внеском у вивчення структури комунікативної толерантності є наукові праці Н. Асташової [1]. Вчений стверджує, що комунікативна толерантність являє собою вияв толерантності особистості в цілому, і в структурі феномену виокремлює наступні компоненти: ког- нітивний, емоційний, діяльнісний.
Когнітивний компонент містить в собі уявлення про толерантність, усвідомлення сенсу толерантної комунікації, її співвідношення з нормами моралі: відображає характер розумової діяльності особистості, особливості сприйняття реальності, знайомі стандарти усвідомлення труднощів, планів, прийняття рішень. Емоційний компонент представлений умовно постійним ставленням особистості до обєктів, до розвитку толерантної взаємодії з ними. Діяльнісний компонент включає схильність до такого типу соціальної поведінки, основою якої є співпраця, визнання, комунікативні вміння. Н. Асташова надає особливого значення діяльнісному компоненту, аргументуючи це тим, що будь-які реальності шикуються в смисловий ряд, в життєву концепцію, в межах діяльності певного субєкта.
Схожий підхід до вивчення толерантності використовує С. Братченко, який описує складні психологічні процеси та явища за допомогою трьох компонентів: емоційного, когнітивного та поведінкового. Однак, додатково рекомендує включити ще один умовний «компонент толерантності» - вербальний. На відміну від когнітив- ного компоненту, який передбачає реальну зміну сприйняття, мислення, вербальний компонент обмежується «знаниевой составляющей», що є поверхневим і простим виміром толерантності. Це говорить про результат знайомства людини з поняттям толерантності, його здатності розповісти про це, але не про його теперішнє ставлення до даної задачі [5].
На основі діяльнісного підходу О. Клепцова розглядає структуру толерантності як комплекс наступних компонентів: когнітивного (прийняття того, що відбувається і часткове розуміння, прояв терпіння, намагання себе стримувати, контролювати); мотиваційно-ціннісного (розуміння світогляду як цінності з вигодою для себе); конатив- ного (терплячість, переконання, моралізування, нотація, маніпуляція, розяснення, застереження) та емоційно-вольового (наявність певного рівня розвитку механізмів терпіння: стримування запальності, врівноваженість, емоційна стійкість, самоконтроль) [11].
С.Толстикова у вивченні структури комунікативної толерантності використовує синтетичний підхід, взаємоповязуючи її підструктури [20]. Науковець виокремлює когнітивну, емоційну та конативну підструктури комунікативної толерантності, що є подібним до вищерозглянутих моделей. Однак, запропонований варіант доповнюється наступними компонентами:
аксіологічний - основні ідеологічні ідеали людини;
ідентичності - спосіб прийняття іншої людини;
сенсорний - специфіка чуттєвого сприйняття світу на рівні нюхового, зорового, смакового, слухового, рухового відчуттів;
соціально-перцептивний - поєднання всіх варіантів (групового, міжособистісного, особистіс- но-групового) сприйняття;
характерологічний - стійкі, типоутворюючі набуті або вроджені риси особистості.
Аналіз всіх розглянутих структур демонструє, що в кожній з них присутні когнітивна, емоційна та конативна підструктури.
Заслуговує на увагу погляд Є. Гребенця, який досліджував формування комунікативної толерантності старшокласників, сприймаючи комунікативну толерантність як інтегративну особистісну якість субєкта, що включає: мотивацію до толерантного взаємодії з партнерами по спілкуванню; позитивне емоційно-ціннісне ставлення до різних учасників спілкування, до їхньої культури, національності, вірувань, соціальної приналежності, поглядів, смаків, типу поведінки; систему знань про комунікативну толерантність, культуру спілкування; сукупність умінь і навичок толерантної поведінки, необхідних для повсякденного безконфліктного спілкування з однолітками, іншими людьми у відкритому полікультурному та полілінгваль- ному світі [6].
Важливим результатом дослідження Є. Гре- бенця є визначення змістовних аспектів комунікативної толерантності старшокласників як єдність компонентів:
мотиваційний-ціннісний - обєднує мотиви, потреби, цінності, емоційно-ціннісні відносини, що регулюють толерантну поведінку особистості;
когнітивний - забезпечує систему знань про комунікативну толерантність, культуру спілкування;
поведінковий - включає вміння та навички толерантної поведінки, вміння слухати і чути співрозмовника, розуміти його, аналізувати свої дії, знаходити продуктивні способи вирішення конфліктів, прощати чужі помилки; забезпечувати досягнення цілей без утиску почуттів і достоїнств співрозмовника; поблажливо ставитися до неприємних або неприйнятних вчинків учасника по спілкуванню; контролювати свої емоції, зберігати адекватну поведінку в нестандартних ситуаціях [6, с. 29-31].
Дана модель структури комунікативної толерантності дозволяє уникнути подрібнення та є досить зручною для використання саме в системі освіти. Якщо за основу психолого- педагогічного впливу на старшокласників взяти триєдину мету, то формування когнітивно- го компоненту комунікативної толерантності гармонійно поєднується із освітньою складовою. В той же час, формування мотиваційно- ціннісного та поведінкового компонентів можуть бути враховані розвиваючою та виховною цілями.
Висновки з даного дослідження і перспективи. Аналіз наукових підходів щодо визначення структури комунікативної толерантності демонструє відсутність чіткої визнаної всіма науковцями моделі даного психологічного феномену. В той же час, більшість досліджених варіантів свідчать про спорідненість наукових поглядів та підходів: розглянуті структури комунікативної толерантності мають багато спільних компонентів. В основному, це стосується когнітивного, емоційного та конативного компонентів. Таким чином, даний рівень дослі- дженості поняття ускладнюється неможливістю чіткого вимірювання його складових, але з іншого боку, залишає науковцям можливість
вибору такого науково підходу, який більш відповідає меті конкретного дослідження.
Так, в ракурсі перспективи розробки програми формування комунікативної толерантності у старшокласників, більш доцільною длявикористання є модель структури комунікативної толерантності, запропонована Є. Гребенцем.
Однак, питання вивчення структури даної психологічної категорії потребує подальшого вивчення та розробки.
Список літератури
комунікативний толерантність спілкування
1.Асташова Н. А. Проблема воспитания толерантности в системе образовательных учреждений / Н. А. Асташова // Толерантное сознание и формирование толерантных отношений (теория и практика) : Сб. науч. метод. ст. - М.: Моск. психолого-педагогич. ин-т, 2002. - С. 74-83, с. 76.
3.Бойко В. В. Коммуникативная толерантность : методическое пособие / В. В. Бойко. - СПб : СПбМАПО, 1998. - 24 с.
4.Бойко В. В. Энергия эмоций в общении : взгляд на себя и других / В. В. Бойко. - М. : «Филин», 1996. - 472 с.
5.Братченко, С. Л. Диагностика личностно-развивающегося потенциала / С. Л. Братченко. - Псков : Изд-во Псковского области, ин-та повышения квалификации работников образования, 1997. - 68 с.
6.Гребенец, Е. С. Формирование коммуникативной толерантности у старшеклассников во внеучебной деятельности : дис. канд. пед. наук / Е. С. Гребенец - Москва, 2013. - 173 с.
7.Гришук В. М. Формирование коммуникативной толерантности у студентов гуманитарных специальностей в вузе : дис. канд. пед. наук. / В. М. Гришук - Киров, 2005. 228 с.
8.Громкова М. Т. Психология и педагогика профессиональной деятельности : Учебное пособие для вузов / Т. М. Громкова - М. : Юнити-Дана, 2003. - 415 с.
9.Каган М. С. Мир общения: проблемы межсубъектных отношений / М. С. Каган. - М. : Политиздат, 1998. - 315 с.
10.Калач Е. А. Учебно-профессиональное взаимодействие как фактор успешного развития коммуникативной толерантности студентов специальности «связи с общественностью» : дис. канд. пед. наук / Е. А. Калач - Ижевск, 2006. - 223 с.
11.Клепцова О. Ю. Психология и педагогика толерантности: учеб. пособ. для слушателей системы доп. проф. пед. образования / Е. Ю. Клепцова. - М. : Академический Проект, 2004. - 176 с.
12.Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности в зависимости от типологических свойств нервной системы / Е.А. Климов. - Казань, 1969. - 237 с.
13.Комогоров П. Ф. Философско-психологические основы толерантности как педагогического феномена / П. Ф. Комогоров // Образование и наука. - 2000. - № 1. - С. 186-197.
14.Ломов, Б.Ф. Психические процессы и общение / Б. Ф. Ломов. - М., 1975.-151 с.
15.Маленкова Л. И. Теория и методика воспитания : Учебное пособие для вузов / Л. И. Маленкова. - М. : Педагогическое общество России, 2002. - 480 с.
16.Мудрик А. В. Общение в процессе воспитания : Учебное пособие для вузов / А. В. Мудрик. - М. : Педагогическое общество России, 2001. - 320 с.
17.Николаева Л. А. Формирование коммуникативной толерантности студентов - будущих юристов на примере университетского образования в России и Германии : автореф. дис. канд. пед. наук / Л. А. Николаева. - Кемерово, 2007. - 24 с.
18.Скрябина А. Б. Педагогические условия формирования коммуникативной толерантности у старшеклассников : дис. канд. пед. наук / А. Б. Скрябина. - Кострома, 2000. - 209 с.
19.Сухов А. Н. : Учебное пособие для вузов / А. Н. Сухов, А. А. Деркач. - М. : Изд. центр Академия, 2001.- 600 с.
20.Толстикова С. Н. Развитие коммуникативной толерантности у будущих социальных педагогов системы образования : дис. канд. психол.наук / С. Н. Толстикова. - Калуга, 2002. - 176 с.
21.Щедровицкий Г. П. Система педагогических исследований (методологический анализ) / Г. П. Щедровицкий // Педагогика и логика. - М. : Касталь, 1993. - 412 с.
22.Якобсон, П. М. Общение людей как соціально-психологическая проблема / П. М Якобсон. - М., 1973. - 683 с.