Досвід сучасної американської комунікативістики для України в сфері дослідження інформаційної демократії
Східноукраїнський національний університет ім. Лесі Українки
Досвід сучасної американської комунікативістики для України в сфері дослідження інформаційної демократії
Митко Антоніна,
доктор політичних наук, доцент
Анотація. У статті розглянуто наукові розвідки американських фахівців - комунікативістів. Визначено, що комунікативістика обєднує наукові розробки фахівців із соціології, політології, мистецтва, етнології, журналістики, права, філософії, психології й інших. Доведено, що комунікативістика стосуються ряду важливих проблем сучасної політичної науки, а саме незалежність мас-медіа від економічних важелів, взаємозвязок між незаангажованими ЗМІ та становленням демократії. Підкреслено, що прискорення в розвитку нових засобів масової комунікації призводить до відновлення ідей справжньої демократії, що надає можливість кожному громадянину брати участь у житті свої держави. Проаналізовано дослідження американських фахівців із цієї дисципліни. Охарактеризовано розвиток сучасних наукових течій у США, досягнення цієї країни у питаннях дослідження інформаційної демократії, які можна користати для досліджень в Україні. Комунікативістами США розроблено основні поняття інформаційної демократії та закладено ґрунтовну основу для подальших досліджень. Прослідковано еволюцію мережі інформаційної демократії у США, а саме: електронна демократія, он-лайн демократія, цифрова демократія, теледемократія, відеодемократія тощо. Зазначено, що фахівці США стверджує, що нові технології виробництва у серії "інформаційних революцій" у США призвели до важливих структурних змін в політиці.
Ключові слова: дослідження, комунікативістика, масова комунікація, засоби масової інформації, інформаційна демократія.
На сьогодні зацікавленість питаннями комунікативістики й інформаційної політики спостерігається в кожній країні, але по праву піонерами цієї галузі можемо назвати Сполучені Штати Америки. У середині ХХ ст. у США формується нова наука, що вивчає систему засобів і гуманітарних функцій масових інформаційних звязків - комунікативістика. Проаналізувавши дослідження американських фахівців із цієї дисципліни, можемо визначити, що комунікативістика є галуззю, що обєднує наукові розробки фахівців із соціології, політології, мистецтва, етнології, журналістики, права, філософії, психології й інших. Автор книги "Медіамерика" Е. Уітмор уявно порівнює її з парасолькою, спицями якої є журналістика, стилістика, театроведення, реклама, телебачення та радіо, риторика та популярна культура [24, с.12].
Важливий внесок у дослідження комунікативістики, а в подальшому в теорію інформаційної демократії, вніс Г. Маклюєн, який усупереч висловлюванням авторитетних істориків, стверджував, що революційні зрушення в розвитку суспільства, культури, свідомості та психології людей детерміновані технічними засобами інформаційного звязку. Нинішній етап розвитку цивілізації, що відходить від принципів "гутерберзької галактики", - науковець повязує з новою електронно-індустріальною основою, де відбувається заміщення книжково - мовного спілкування на радіотелевізійні засоби масової комунікації [2].
У 1975 р. вийшла друком книга "Закони Маклюєна про засоби масової інформації", сутність яких зводиться до абсолютизації інформаційних засобів, структур і мов у формуванні схожого образу життя, діяльності та мислення людей, які живуть у різних країнах, але в ту саму епоху [1, с. 20]. На нашу думку, це дослідження вченого можна вважати першоджерелом, на основі якого розвинув свою теорію інформаційної демократії М. Рокар. Він переніс учення Маклюєна на виборчий процес, в якому на передній план висунув взаємозвязок між виборними державними органами й посадами, засобами масової комунікації та виборцями. Головними складовими частинами інформаційної демократії науковець називає всезагальне виборче право та вільну інформацію, оскільки найбільш справедливо й демократично громадяни можуть реалізувати свої виборчі права лише за умови вільного розповсюдження інформації, відсутності політичних заборон, цензури тощо. Інформація та її носії у таких умовах безпосередньо визначають демократичні дії громадян [3, с.24].
Загальні демократичні віяння та зрушення в соціально-культурному житті ХХ ст., безперечно, відображенні у працях Маклюєна, але в дещо перебільшеній формі, оскільки принципи демократизму поставлені у залежність від технічних засобів масової комунікації та інформації, що створюють, на думку вченого, нову планетарну нервову систему. А це вже перехід досить тонкою межі між інформаційною демократією та інфократією.
Послідовником у дослідженні різних форм передачі інформації, що повязують людей певними нормами моралі, спільність принципів мислення, є У. Онг, який стверджував, що "електронна усність" найтісніше сприяє єднанню людини із суспільством. Однак на відміну від Маклюєна він не фетишизує технічні засоби передачі інформації, не ідеалізує "електронну усність" телевізійної масової культури, а намагається ніби примирити конкуруючі старі та нові мас-медіа в загальній тенденції до "відкритих систем" комунікаційних звязків [17, с.82] у дусі мислення, що враховує необхідність демократизації сучасного суспільного життя та нового ставлення особи до оточення.
У Дж. Мейровіца знаходимо термін "інформаційно-електронне століття", яке перетворює людей на "мисливців та збирачів, але не продуктів харчування, а інформації". Науковець прирівнює общинний устрій кочівників з устроєм людей "інформаційного століття", оскільки і те, й ті позбавлені відчуття місця, є рівноправними у відносинах один із одним, між статями та суспільством; батьки та діти сучасної епохи, так само як і в первинно-общинному суспільстві можуть грати в одні й ті ж ігри, та занурюватися в "джунглі національних й інтернаціональних інформаційних мереж" [16, с.316-317].
Про значення інформації у демократичних системах зазначали фундатор освітньої американської комунікативістики У. Шрам, який закликав науковців приділяти увагу балансу між економічним благополуччям інформаційних засобів і професійною етикою журналістів і суспільними інтересами, та Г. Лассуєл, що визначив функції суспільно-комунікативних процесів: контроль за сферою; кореляцію всіх компонентів суспільства для його збереження; передача соціального спідку наступним поколінням. Відстоюючи ці функції, Лассуєл відмічав, що "в демократичних суспільствах раціональний вибір цінностей залежить від освіченості, яка в свою чергу залежить від комунікації, а особливо від рівності уваги до них лідерів, експертів і масу рядових людей" [14, с.130]. Шрам і Лассуєл також заклали у теорію комукативістики ще один принцип демократії, а саме в підході до вивчення структурно-функціональної взаємодії медіа з суспільними системами, яка гарантують рівновагу між свободою та контролем [1, с.51], що в кінцевому результаті приводить до відносин із використанням комунікацій і інформації для блага соціальної згоди.
У. Шульцем сформована теорія формування громадської думки (інша назва - теорія інструменталізації), що виходить з ідеї невідповідності - розриву між реальною політикою та уявленнями про неї. Вияви цієї невідповідності породжують недовіру до ЗМК, а також викликають занепокоєння щодо контролю над пресою, оскільки самоцензурою в мас-медіа обмежитися не можна. Тут на допомогу може прийти влада розумної демократії, яку автор називає науковою елітою, що на науковій основі відокремлює факти від фікцій і ухвалює правильні рішення про тих, хто які повідомлення повинен отримувати. Необхідна структура, що складатиметься з інтелігенції та стоятиме над урядом, оцінюватиме інформацію та розподілятиме її між владою та народом, забороняючи випуск шкідливої, тієї якої краще не знати. У такому ракурсі розглянуто інформаційні інститути, що повинні стати структурами, в яких функціонують висококваліфіковані фахівці з іміджелогії, паблік рилейшнз та медіа-сфери [21].
Видання У. Ріверса "Новини у друкові. Опис і повідомлення" вказує на перешкоди, які можуть не дозволити виконувати демократичні функції мас-медіа. Такими автор називає фінансово-економічні важелі, які ставлять мас-медіа в залежність від рекламодавців та власників, а не від інтересів суспільства. Виходом з цієї ситуації науковець вбачає створення альтернативних інститутів, таких як усуспільнене мовлення, кабельне телебачення, місцеві публічні станції та відеоцентри, які забезпечують більший вибір і тим самим сприяють децентралізації комерційних трансляцій [8, с.285]. Прояв інформаційної демократії у книзі відображено спонуканням громадськості - читачів, глядачів, слухачів - активніше відноситися до мас-медіа, писати у редакції і студії зі своїми побажаннями, висновками.
У Гонолулському центрі комунікативістики наприкінці 1970-х рр. фахівці мас-медіа висунули протилежну глобальній експансії інформаційної монополізації теорію про створення новин не на основі ідеології, а на комерційній основі, що дозволяє їм бути нейтральними і перебувати в якості інформаційного товару. Таким чином створюються умови для транснаціональних - "горизонтальних" вільних потоків новин, які оминають політичні чи будь-які інші розбіжності в міжнародних відносинах.
Контроль над інформаційними потоками та обмеження з боку урядів інформаційної демократії висвітлено в роботах Г. Шиллера ("Масові засоби інформації та американська імперія", "Маніпулятори відомістю", "Засоби масової інформації та культурне панування"), який констатує процеси перетворення засобів масової інформації у механізм вишуканого керування світоглядом широких мас. Предметом його критики стають деякі національно-урядові рівні розповсюдження інформації: уряд як пропагандист на міжнародній арені, уряд як агент зі звязків з громадськістю всередині країни, і найважливіше, уряд як розпорядник і маніпулятор величезними інформаційними ресурсами, що знаходяться в його розпорядженні [1, с.61]. Як частину інформаційної структури США він розглядає Пентагон, який перетворився в найбільшу в світі інформаційну систему, що обєднує в собі такі різні сфери, як підготовка особистого складу, тактика ведення і матеріально-технічне забезпечення військових дій, електронне стеження та шпіонаж, глобальна інформаційна діяльність.
Подібно до Г. Шиллера, професор Каліфорнійського університету Б. Бегдікіян аналізує внутрішні та зовнішні джерела доходів ЗМІ, рух тиражів, розподілення ефірного часу та передач, створення інформаційно-комерційних конгломератів, стверджує, що мас-медіа підпорядковані політичним і комерційним інтересам власників, що в кінцевому результаті відбивається на якості інформації, що відходить від реальності [5]. Він руйнує міф про обєктивність ЗМІ, доводячи, що інформація завжди знаходиться під контролем влади, подібно як влада контролює армію, а в США цей процес усугубляється створенням нового типу централізованої влади над інформації - національні та мультинаціональні корпорації.
Представник Анненберзької школи Д. Гербнер у трактаті "Масові засоби та теорія звязку людей" звертає увагу на вплив такого атрибуту демократії як громадська думка. Вказуючи на місце та роль ЗМІ в суспільстві він зазначає: "Народне самоуправління можливе лише у тому випадку, якщо люди, виступаючи як громадяни, колективно створять альтернативні політику. і приватні системи "пізнання та поглядів" будуть трансформовані в суспільні системи" [10, с.38].
Подальший розвиток ідей інформаційної демократії в американській комунікативістиці отримали у працях М. Гартнера, який на засіданні у Вашингтонському прес-клубі 1987 р. заявив, що в США інформація є заручницею в руках уряду, який підтримує різного роду форми та мотиви заборон на неї, при цьому посилаючись на захист інтересів держави, її оборони. М. Гартнер казав: "Наша країна ніколи не буде істинно вільною, якщо всі люди не отримають рівний доступ до будь-яких фактів" [9, с.6].
Чим далі, тим більше уваги американські комунікативісти приділяють використання нових комунікаційних технологій у політиці. Цифрова демократія пропонує неоціненно докладні розяснення щодо застосування найважливіших компютерно-опосередкованих систем звязку в політичних цілях. Книга містить широкий критичний аналіз концепції віртуальної демократії в теорії і на практиці. У ній розглядаються, як Інтернет і комп'ютерно-опосередкована політична комунікація впливають на демократію; фокусується на різних теоретичних і практичних питаннях, повязаних з цифровою демократією [8].
Чи може функціонувати пряма демократія в епоху віддаленого звязку? Такими питаннями задалися автори книги "Цифрова демократія: дискурс та прийняття рішень в інформаційну епоху" Б. Гаазі та Б. Лодер [11]. Праця присвячена впливу інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) та їх наслідки для політичних інститутів. Автори дослідили демократії та кіберпростору, місцевої демократії, глобального управління та інтерактивних ІКТ. Детально автори розкрили вплив цифрових технологій на уряд на прикладі наслідків впливу телебачення на британську Палату громад, вплив ІКТ на діяльність політичних партій. На особливу вагу заслуговують питання взаємозв'язку ІКТ з громадянськістю через демократію онлайн, а також шляхи зміцнення ролі громад в інформаційному столітті.
Досягнення в галузі інформаційних технологій та Інтернету надають можливості для підвищення відповідальності та підзвітності політичних інститутів і розширення участі громадян. У книзі "Кібердемократія: технологія, місто і цивільні мережі" [23] наведено теоретичні аргументи за і проти "електронної демократії" і можливості інформаційно-комунікаційних технологій. Книга спирається на ряд тематичних досліджень у США й Європі, які демонструють застосування "електронної демократії" у ряді міст. Автори книги є компетентними у практичних питаннях інформаційної демократії: Р. Тсагаросіану є лектором і дослідником у Центрі з питань комунікації та інформаційних досліджень Університету Вестмінстера, Д. Тамбіні - науковий співробітник університету Гумбольдта в м. Берлін, К. Брайан працює науковим співробітником з питань інформованих джерел, подій в засобах масової інформації та комунікаційних технологій.
"Демократія в цифровій вік" Е. Вільгельма [25] філософське дослідження нових інформаційних та комунікаційних технологій політичної участі в Сполучених Штатах. Вільгельм уважає, що дуже часто поява прогресу не використовується громадянами. Він обговорює чотири особливості цифрового опосередкованого політичного життя (ресурси, відкритість, обговорення, дизайн) і наполягає на необхідності сильної державної інформаційної політики.
Феномен "електронної демократії", можливо, має більший потенціал, ніж усі попередні форми комунікаційної мережі або політичної спільноти для заохочення та розширення реальної участі і дії серед громадян світу. Які реальні можливості та проблеми виникають із он-лайн демократії? Чи має вона потенціал для пожвавлення демократії? Дотримуючись міждисциплінарного підходу, П. Шайном розглянуто перспективи електронної демократії з точки зору того, що електронна демократія повинна оживити демократію, навчивши громадян реалізації демократичних ініціатив технологічно. Зрештою, вкладник виступає за складний, багатопрофільний підхід до теорії електронної демократії, а також до подальшого розвитку і розширення технологічних ініціатив зі сприяння он-лайн демократії [20].
Р. Холландер вводить термін "відеодемократія" в однойменній книзі [12] та стверджує, що новітня електронна відеотехніка, що створює масову культуру, може відродити істинні принципи демократизації суспільства, надаючи всім громадянам можливість співучасті в ній за посередництвом кабельного телебачення та компютерних відеосистем.
Спираючись на нову якість наукової основи трансформаційної політики, Т. Беккер і К. Слейтон писати про теледемократію. Вони досліджувати поточний стан і майбутнє телеголосування, електронні міські збори, а також інших ініціативи покликані повернути громадськість до істинної демократії [6]. Також професор Ф. Артертон представив систематичне емпіричне дослідження про пряму участь громадян, яка може бути успішно мобілізована через електронні засоби масової інформації. Він також приділяє увагу теледемократії та пропонує новий підхід до політичної комунікації, підкреслюючи важливість участі, а не поведінки [4].
Представницькій демократії в інформаційну добу присвячені також праці Г. Лутца "Участь, інформація і демократія: наслідки низького рівня участі та інформації для функціонування демократії" [15] та П. Транакаса "Додаток - демократія та інформаційно-комунікаційні технології" [22].
Специфічно до питання демократії підходить біхевіорист Т. Сілі в "Бджолах демократії", де він зазначає, що медоносні бджоли приймають рішення колективно та демократично. Щороку, перебуваючи перед лицем життя і смерті, у бджіл постає проблема вибору подорожі в новий будинок, бджоли йдуть у ва-банк, який включає в себе колективні фактів, бурхливі дебати, досягнення консенсусу. Т. Сілі показує, що неймовірні комахи можуть багато чому навчити нас, коли мова йде про колективну мудрість та ефективне прийняття рішень. Сілі досліджує, як еволюція відточувала методи прийняття рішень медоносних бджіл протягом мільйонів років. Він робить висновок, що те, що добре працює для бджіл може добре працювати для людей: будь-який процес прийняття рішень група повинна складатися з осіб, що мають спільні інтереси і взаємну повагу, вплив лідера має бути зведене до мінімуму, в дискусії слід шукати різноманітні рішення, більшість повинна розраховувати на надійні рішення. Вражаючі дослідження демократичності поведінки медоносних бджіл показує, що процес прийняття рішень груп, будь то бджола або людини, можуть бути мудрими та розумними [19].
"Інформація й американська демократія: технологія в еволюції політичної влади" - ця книга оцінює наслідки нових інформаційних технологій для американської демократії [27]. Автор стверджує, що нові технології виробництва є четвертими у серії "інформаційних революцій" у США. Кожен із них призвів до важливих структурних змін в політиці. Після повторної інтерпретації історичних американського політичного розвитку з точки зору еволюції характеристика інформації і політичних комунікацій автором оцінюється через наслідки Інтернету та повязані з новими медіа. Аналіз показує, що використання нових технологій вносить свій внесок у "пост-бюрократичні" політичні організації і корінні зміни в структурі політичних інтересів. Висновки автора звязують воєдино групи за інтересами, бюрократію, колективні дії, політичну поведінку з новою теорією про політику в інформаційну епоху.
Досягнення в галузі інформаційних технологій для демократичного управління дослідили також автори "Govemance.com: democracy in the information age". По суті, це бачення управління в ХХІ ст. у Школі імені Кеннеді "Governmentexplores", яким чином інформаційна революція змінює інститути управління [13].
Отже, американські фахівці з комунікативістики внесли значний внесок у розвиток наук, що однією зі складових мають мас-медіа. Питання, які розглядались із середини ХХ ст. до нині, стосуються ряду важливих проблем сучасної політичної науки, а саме незалежність мас-медіа від економічних важелів, взаємозвязок між незаангажованими ЗМІ та становленням демократії. Учені справедливо зазначають, що пожвавлення в розвитку нових засобів масової комунікації призводить до відновлення ідей справжньої демократії, що надає можливість кожному громадянину брати участь у житті свої держави. Комунікативістами США розроблено основні поняття інформаційної демократії та закладено ґрунтовну основу для подальших досліджень.
інформаційна демократія україна комунікативіст американський
Література
1.Землянова Л.М. Современная американская коммуникативистика: теоретические концепции, проблемы, прогнозы / Л.М. Землянова. - М.: Изд-во МГУ, 1995. - 271 c.
2.Маклюэн Г.М. Понимание медиа: внешние расширения человека / Г.М. Маклюэн; [пер. с англ.В. Николаева; закл. ст.М. Вавилова]. - М.: Канон-Пресс/Кучково поле, 2003. - 464 с.
.Рокар М. Трудиться с душой: [пер. с фр.] / М. Рокар. - М.: Междунар. отношения, 1990. - С. 24.
.Arterton F. Teledemocracy: can technology protect democracy? / F. Arterton. - Roosevelt Center for American Policy Studies. - Sage Publications, 1987. - 224 р.
.Bagdikian B. The Media Monopoly / B. Bagdikian. - 3rd edition. - Boston: Beacon Press, 1990. - 288 p.
.Becker T. The future of teledemocracy / T. Becker, C. Slaton. - Greenwood Publishing Group, 2000. - 230 р.
8.Dijk <http://www.google.com.ua/search?hl=ru&tbo=p&tbm=bks&q=inauthor:%22Jan+van+Dijk%22>J. Digital democracy: issues of theory and practice / J. Dijk, <http://www.google.com.ua/search?hl=ru&tbo=p&tbm=bks&q=inauthor:%22Jan+van+Dijk%22> K. Hacker. <http://www.google.com.ua/search?hl=ru&tbo=p&tbm=bks&q=inauthor:%22Kenneth+L.+Hacker%22> - SAGE, 2000 - 228 р.
.Editor and Publisher. - 1987. - April 4. - P.6.
.Gerbner G. Mass Media and human communication theory / Sociology of Mass Media Communicators / G. Gerbner [Ed. by D. McQuail]. - P.38.
.Hague B. Digital democracy: discourse and decision making in the Information Age / B. Hague, B. Loader. - Routledge, 1999. - 227 р.
.Hollander R. Video democracy: the vote-from-home revolution / R. Hollander. - Lomond Publications, 1985. - 161 p.
.Kamarck E. Visions of Governance in the 21st Century (Program) Governance.com: democracy in the information age / E. Kamarck, J. Nye. - Brookings Institution Press, 2002. - 192 р.
.Lasswell H. D. The Structure and Function of Communication in Society / H. D. Lasswell; [Ed.: L. Bryson] // The Communication of Ideas. - N. Y.: Harper and Brothers, 1948. - Р.130.
.Lutz G. Participation, information, and democracy: the consequences of low levels of participation and information for the functioning of democracy / G. Lutz. - LIT Verlag Münster, 2006. - 245 р.
.Meyrowitz J. No Sense of Place: The Impact of Electronic Media on Social Behaviour <http://www.oup.com/us/catalog/general/subject/Communication/FilmTelevisionStudies/?view=usa&ci=9780195042313>/ J. Meyrowitz. - N. Y.: Oxford University Press, 1985. - Р.316-317.
.Rivers W. Responsibility in Mass Communication / W. Rivers, C. Christians, W. Schramm. - N. Y., 1980. - P.285.
.Seeley T. Honeybee Democracy / T. Seeley. - Princeton University Press, 2010. - 280 р.
.Shane P. Democracy online: the prospects for political renewal through the Internet / P. Shane.
.Routledge, 2004. - 279 р.
.Shultz A. Theorie der Relevanz / A. Shultz. - Frankfurt am Mein: Surkampf, 1981. - 211 s.
.Tranakas P. Addendum - Democracy & Information Communication Technology / P. Tranakas. Lulu.com, 2009. - 32 р.
.Tsagarousianou R. Cyberdemocracy: technology, cities, and civic networks. R. Tsagarousianou, Tambini. - Routledge, 1998. - 185 р.
.Whetmore E. Mediamerica. Form, Content and Consequence of Mass Communication / Whetmore. - Belton, California, 1982. - P.12.
.Wilhelm A. Democracy in the Digital Age: challenges to political life in cyberspace A. Wilhelm. - Routledge, 2000. - 184 р.