язані з реформами в освітній сфері та з участю України У Болонському процесі.
Джерельною базою у дослідженні даної теми є Закони України та урядові документи, накази, постанови та розпорядження Міністерства освіти та науки України, міжнародні угоди, а також офіційні представництва та інтернет-сайти європейських освітніх програм. Важливим джерелом у дослідженні даної теми є звітні, статистичні матеріали за попередні роки, а також моніторингові дослідження інтеграції української системи вищої освіти до європейського освітнього простору.
Проблемою реформування освітньої сфери та міжнародної співпраці у сфері освіти і науки, зокрема участі України у Болонському процесі, займається велика кількість європейських та вітчизняних учених, дослідників у сфері права, освіти і науки, також ця тема є досить популярною і висвітлена у працях деяких урядовців та українських політиків різного рівня, керівництва і адміністрації українських вищих навчальних закладів. Серед найвідоміших спеціалістів у цій сфері можна виділити праці В. Кременя [1], Г. Січкаренка [2], О. Литвина [3], М. Згуровського [4], В. Андрущенка [5], В. Вікторова [6], М. Данилишина [7], Г. Калінічевої [8], В. П. Бех [9] та ін.
травня 2005 року Україна, підписавши Болонську декларацію, стала офіційним учасником Болонського процесу, що мав на меті створення єдиного європейського, зрозумілого та сучасного освітнього простору. Разом з тим, наша держава мала дотримуватися основних принципів та загальних європейських освітніх стандартів, передбачених Болонською декларацією [10]. Основними принциповими позиціями створення зони європейської вищої освіти (цілі Болонського процесу) є:
запровадження двоступеневого навчання та освітніх і кваліфікаційних ступенів бакалавр-магістр;
запровадження кредитної системи обліку трудомісткості навчальної роботи студентів. За основу береться ECTS (Europen Credit Transfer Sistem - європейська кредитно-трансферна система), що має накопичувальний характер;
формування системи контролю якості освіти;
покращення академічної мобільності студентів та викладачів;
підтримання привабливості європейської системи освіти з одночасним збереженням кращих традицій і надбань національної системи вищої освіти.
Протягом останніх 12 років керівництво нашої держави, в більшій мірі, намагалося слідувати задекларованим принципам та реформувати вітчизняну систему вищої освіти у вимірі європейської інтеграції та слідуючи принципам Болонського процесу. Однак, як і будь які реформи та зміни, реформа системи вищої освіти в нашій державі проходила досить складно та неоднозначно.
Пріоритетність та важливість реформування системи вищої освіти у звязку з переходом на європейські освітні стандарти було підтверджено у Законі України «Про вищу освіту» № 2984-ІІІ із змінами від 4 листопада 2005 р., та Законі України «Про вищу освіту» від 01.07.14 р. № 1556-VII. Варто зазначити, що визначну роль у запровадженні та реалізації європейських освітніх стандартів відігравало Міністерство освіти та науки України. Ще на початку 2000-х років було прийнято ряд важливих нормативно-правових та законодавчих актів, які мали відповідати європейським освітнім зразкам. У документі, що мав назву «Національна доктрина розвитку освіти» [11], було визначено важливі напрямки розвитку освіти в Україні та вказано на пріоритетність європейської інтеграції в освітній сфері. У процесі переходу на нові стандарти в системі вищої освіти, згідно з європейськими нормами, Міністерство освіти та науки України (МОН) видало ряд наказів та постанов, які стосувалися переходу українських вищих навчальних закладів на європейські освітні стандарти, зокрема, запровадження кредитно-модульної системи та впровадження «Додатку до диплома» європейського зразка. Серед них можна виокремити наступні: «Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу» 12], «Про особливості впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу» [13], «Про впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу» [14], «Про запровадження у вищих навчальних закладах України кредитно-трансферної системи» [15], «Щодо запровадження Додатка до диплома Європейського зразка [16].
З часу приєднання до Болонського процесу в Україні було проведено низку заходів щодо імплементації європейських освітніх стандартів у систему вищої освіти України. Основні досягнення визначено в Аналітичному звіті Болонського Секретаріату, підготовленому на основі Національного звіту із запровадження положень Болонського процесу в системі вищої освіти України у 2007-2009 рр. [19]. До таких, зокрема, відносять: впровадження ступеневої системи, стандартів і рекомендацій забезпечення якості вищої освіти відповідно до вимог міжнародної організації «Європейська мережа забезпечення якості», набуття урядового членства в Європейському реєстрі із забезпечення якості, введення європейської кредитно-трансферної системи, додатку до диплома європейського зразка, розробку національної системи кваліфікацій.
В Україні з 2009 року, за ініціативою Європейської комісії та за підтримки Міністерства освіти і науки України, діє Національна команда експертів з реформування вищої освіти, яка займається підтримкою модернізації системи вищої освіти у країнах-учасницях програми Темпус. Таку команду було створено з метою залучення визначного експертного досвіду, здатного прискорити досягнення цілей Болонського процесу у світлі національних потреб та прагнень, посилити міжнародну складову Болонського процесу[20].
Важливою складовою участі України у Болонському процесі є покращення академічної мобільності студентів, аспірантів та викладачів. Тобто, можливість протягом нетривалого чи довготривалого часу навчатися, стажуватися, переймати досвід, викладати в закордонних, в першу чергу європейських ВНЗ. Незважаючи на приєднання до Болонського процесу в 2005 році та формальне запровадження Європейської кредино-трансферної системи (ЄКТС) поняття мобільності в українському освітньому законодавстві тривалий час не було визначено, а її практична реалізація здійснювалась з посиланням на досить абстрактний розділ ХІІ «Міжнародне співробітництво» Закону України «Про вищу освіту» 2002 року. Окремі наукові публікації з цієї тематики присвячувались звітуванню про реалізацію конкретних міжнародних проектів або залишались загальними розміркуваними навколо цієї проблематики. Лише в Примірному положенні про академічну мобільність студентів вищих навчальних закладів України, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки від 29 травня 2013 року № 635 було записано, що «академічна мобільність передбачає участь студентів у навчальному процесі вищого навчального закладу (в Україні або за кордоном), проходження навчальної або виробничої практики, проведення наукових досліджень з можливістю перезарахування в установленому порядку освоєних навчальних дисциплін, практик тощо». Жодного слова про академічну мобільність викладачів у документі не було.
І лише в новій редакції Закону України «Про вищу освіту» (2014 рік) нарешті дано означення: «академічна мобільність - можливість учасників освітнього процесу навчатися, викладати, стажуватися чи проводити наукову діяльність в іншому вищому навчальному закладі (науковій установі) на території України чи поза її межами» [21, с. 116].
Однак питання академічної мобільності, на жаль і на сьогоднішній день є складним та має цілий ряд перешкод. В першу чергу це повязано з досить низьким рівнем фінансування проектів та грантів з боку держави та української влади, переважна більшість міжнародних наукових, освітній проектів, програм, грантів, міжнародних стипендій фінансується за рахунок іноземних партнерів та міжнародних освітніх організації, зокрема таких як Темпус, Еразмус Мундус, Еразмус + та ін. [20].
Досить складним та дискусійним, а також можна сказати довготривалим, виявився процес запровадження в українській системі вищої освіти багатоступеневого рівня освітніх кваліфікацій за європейським зразком. Найбільше дискусій та проблем виникало з тим, що у більшості європейських країн просто відсутній освітньо-кваліфікаціний рівень «спеціаліста», що за вітчизняною ще радянською системою передбачає 5-ти річний термін навчання у ВНЗ. Натомість європейська система побудована на трьох основних рівнях - бакалавр-магістр, доктор філософії.
Багатоступеневу систему європейського зразка в Україні почали запроваджувати досить давно. Згідно із Національним звітом щодо впровадження положень Болонського процесу від 14 грудня 2006 року у 2006/2007 навчальному році всі ВНЗ Ш-IV рівня акредитації мали перейти на двоступеневу систему підготовки, що відповідало Болонським принципам[22]. Тобто, в Україні почала реалізовувалась багатоступенева система «бакалавр-магістр-доктор філософії», а з 2009/2010 навчального року більшість українських ВНЗ взагалі відмовилися від освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» повністю перейшовши на багатоступеневу систему за європейським зразком та згідно з умовами Болонської декларації. Новий законом «Про вищу освіту 2014 року затвердив у системі вищої освіти України наступні освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший бакалавр-бакалавр-магістр-доктор філософії-доктор наук [23]. Така система освітньо-кваліфікаційних рівнів функціонує в більшості європейських країн та відповідає вимогам Болонського процесу.
Варто зазначити, що в контексті реформи вищої освіти та з переходом на багатоступеневу систему кваліфікаційних рівнів європейського зразка в Україні, зокрема серед академічної спільноти, викладачів та студентів досить довгий час не було однозначної позиції. Проблема полягала у тому, що за європейським зразком освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр» вважається повною вищою професійною кваліфікацією, натомість на ринку праці українських бакалаврів, які мали за 3-4 роки підготовки, не готові були сприймати як висококваліфікований працівників. Наш вітчизняний ринок праці продовжував орієнтуватися на «спеціалістів». Також досить довгий час такі зміни в освітньо-кваліфікаційній рамці викликали незгоду, занепокоєння і навіть супротив керівництва та адміністрації деяких ВНЗ, зокрема технічних та медичних спеціальностей. Головний аргумент, наприклад, був таким «Як можна підготувати висококваліфікованого лікаря, інженера, будівельника всього за 3-4 роки і випускати його на ринок праці?» Однак, нині ми маємо обєктивну ситуацію, коли 100% українських ВНЗ III-IV рівнів готують кадри саме на основі багатоступеневої системи «бакалавр-магістр-доктор філософії». Таким чином, у вітчизняній системі вищої освіти вищі навчальні заклади готують спеціалістів за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» - спрямованих на практичну діяльність із застосуванням здобутих умінь, знань і навичок на практиці, зокрема на підприємствах, а освітньо-кваліфікаційний рівень «магістр» передбачає акцент саме на науково-дослідній роботі, більш теоретичній та складній. Разом з тим, обєктивним є той факт, що відсоток студентів, які прагнуть отримати освітньо-кваліфікаційний рівень «магістра» значно перевищує відсоток «бакалаврів», які все ще залишаються незатребуваними та мало конкурентними на ринку праці. Також окреме питання залишається з визнанням наших вітчизняних кандидатів наук як «дійсних» таких, що реально визнаються в країнах Європи, а не «формальних» умовних, дипломи яких нині видаються Державною атестаційною комісією та Міністерством освіти і науки.
Після приєднання України до Болонського процесу постало завдання наближення вітчизняного освітнього законодавства до європейських зразків одним з важливих напрямів цієї діяльності було створення Національної рамки кваліфікацій (НРК). Відповідна робота розпочалася ще з 2008 р. Постанову Кабінету Міністрів України про затвердження НРК було ухвалено в листопаді 2011 року. Однак, відсутність реальної практики застосування НРК у 2012-2014 роках свідчило, що цей документ носив суто декларативний характер і реально не сприяв процесу європейської інтеграції. Ухвалена РНК не вирішувала завдань реальної гармонізації вітчизняної та європейської систем кваліфікацій. Імплементація НРК в національне законодавство лише розпочалася у 2014 році з ухваленням нової редакції Закону України «Про вищу освіту» [21, с. 33].
На думку вітчизняного експерта, та першого заступника голови комітету Верховної Ради з питань освіти та науки, Олександра Співаковського, серйозні проблеми та перешкоди на шляху до реалізації Болонської декларації виникли у звязку із створенням Національного агенства із забезпечення якості вищої освіти, яке не має можливості протягом декількох років ефективно працювати через різні бюрократичні перепони. Підсумовуючи експерт зазначає, що в результаті за запровадження принципів Болонського процесу Україна отримала від Європейської комісії оцінку 2,2 бали з можливих пяти і посіла почесне 47-ме місце із 48-ми країн учасниць Болонського процесу [24].
Що стосується запровадження в українській системі вищої освіти європейської кредитно-трансферної системи (ECTS) або системи перерахунку навчальних кредитів, то вперше її спробували запровадити ще у 2003-2005 роках. Однак ця система була гібридом європейських рекомендацій та вітчизняної модульно-рейтингової системи. Це у свою чергу призвело до суттєвих розбіжностей та непорозумінь. Врешті решт, у 2014 році з ухваленням нової редакції Закону «Про вищу освіту» ЄКТС в Україні набула належної легітимності. Зокрема, ЄКТС було визначено як «систему трансферу і накопичення кредитів, що використовуються в європейському просторі вищої освіти з метою надання, визнання, підтвердження кваліфікацій та освітніх компонентів і сприяє академічній мобільності здобувачів вищої освіти; введено поняття «кредиту» ЄКТС як одиниці вимірювання обсягу навчального навантаження, обсяг одного кредиту мав становити 30 годин. Навантаження навчального року повинно відповідати 60 кредитам ЄКТС [21, с. 35-36].
Важливим інструментом спільного рівня кваліфікацій та компетенцій в межах європейського простору вищої освіти та наукових досліджень виступає Додаток до диплома (Diploma Supplement), який в Україні називають Додаток до диплома європейського зразка.
У 2006 році Міністр освіти і науки України проголосив про перехід на видачу Додатків до диплому європейського зразка, які будуть оформлюватись англійською мовою, безоплатно і для всіх випускників з 2008/2009 навчального року. Реальне рішення про це було ухвалено в жовтні 2009 року, а відповідний наказ було підписано лише в квітні 2010 року. Цим наказом визначалося, що відповідні документи виготовлятимуться централізовано для акредитованих ВНЗ за єдиною формою, а їх видача не буде обовязковою, а лише за бажанням випускників. Впродовж 2010-2013 років цей процес не набув масового характеру і було видано лише 17 тисяч Diploma Supplement. Тільки близько 100 українських ВНЗ почали реально видавати своїм випускникам ці документи. Більшість Додатків європейського зразка було видано у навчальних закладах Києва, Одеської та Харківської областей, причому основна їх частина видавалась випускникам другого циклу вищої освіти, тобто магістрам. Нова редакція Закону «Про вищу освіту» передбачає обовязковість видачі Додатку до диплома європейського зразка бакалаврам, магістрам та докторам філософії, дозволяючи виготовлення таких документів безпосередньо вищими навчальними закладами, що відповідає міжнародній практиці. Тепер в Україні створено відповідну законодавчу базу для видачі Diploma Supplement. Проте багато ВНЗ ще не до кінця усвідомлюють потенціал цього інструмента, а багато студентів взагалі досі не проінформовані про можливість його отримання [21, с. 40-41].
Таким чином, інтеграція України у європейський освітній простір протягом дванадцяти останніх років реалізовувалася в рамках участі у Болонському процесі, який започаткував становлення єдиного європейського освітнього простору, та в рамках участі у міжнародних освітніх програмах і проектах. У процесі реформування системи вищої освіти наша держава поступово переходить на європейські освітні стандарти. Це, в першу чергу, стосується переходу на багатоступеневу систему та відмову від освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст», відсутнього у країнах Європи, реалізацією європейської кредитно модульної системи ECTS у навчальному процесі, участю українських студентів та викладачів у різноманітних проектах академічного обміну, отриманням міжнародних грантів та стипендій. Все більше українських студентів мають можливість навчатися та працювати у Європейських вищих навчальних закладах, переймати досвід у застосуванні передових технологій, розкривати свій науковий потенціал.
Разом з тим залишається ще ряд невирішених, складних проблем, які в першу чергу повязані з важким економічним станом нашої країни, недостатнім фінансуванням сфери освіти та науки з боку держави, застарілою матеріально-технічною базою більшості ВНЗ в країні, досить низьким рівнем володіння іноземними мовами як студентами, аспірантами, так і молодими науковцями та науково-педагогічними кадрами, проблемами корупції, та подолання бюрократичних перепон. Основоположним документом, що має стати ефективним та дієвим інструментом переходу української системи вищої освіти на європейські освітні стандарти залишається новий Закон України «Про вищу освіту». Дещо вже вдалося зробити, зусиллями Уряду, Міністерства освіти і науки, української дипломатії - з одного боку, та зусиллями керівництва і адміністрації безпосередньо українських вищих навчальних закладів, окремих, викладачів, співробітників, аспірантів і простих студентів. На сьогодні можемо констатувати той факт, що реформа системи освіти в нашій країні триває і вона неухильно рухається шляхом європейської інтеграції.
Список використаних джерел та літератури
1.Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу / За ред. В. Г. Кременя. К.: 2008. - 147 c.
.Січкаренко Г. Г. Трансформація вищої освіти в незалежній Україні: Монографія. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2009. - 362 с.
.Литвин, О. Болонський процес і наші державні стандарти / О. Литвин // Вища освіта України. - 2004. - № 3. - C. 42-44.
.Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи та шляхи структурного реформування вищої освіти України. / М.З. Згуровський. - К.: НТУУ «КПІ», 2006. - 544 с.
.Вікторов В. Нові моделі управління освітою: [Процес перетворень у системі управління освітою України відповідно до вимог Болонського процесу] / В. Вікторов // Вища освіта України. - 2005. - № 2. - C. 66-71.
.Данилишин М. Оболонювання: [Погляд на приєднання України до Болонського процесу: труднощі приєднання] / М. Данилишин // Всеукраїнська технічна газета. - 2005. - № 27 (7 липня). - C. 8-9.
.Калінічева Г. І. Академічна мобільність як складова європейського простору вищої освіти / Г. І. Калінічева // Вища освіта України. - 2010. - Додаток 4, том 1(19) - Тематичний випуск Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору - 576 с.
.Болонський процес: тенденції, проблеми, перспективи / Укл. П.В. Бех, Ю.Л. Маліновський: за ред. академіка В.П. Андрущенка. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. - 221 с.
.Спільна декларація міністрів освіти Європи «Європейський простір у сфері вищої освіти». - Болонья, 19 червня 199 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Національна доктрина розвитку освіти. Затверджена Указом Президента України Л. Д. Кучмою від 17 квітня 2002 року № 347/2002 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Про особливості впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу. Наказ МОН від 20.10.2004 р. № 812 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Про впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу. Наказ МОН від 30.12.2005 р. № 774 [Електронний ресурс]. - Режим доступу:#"justify">.Про запровадження у вищих навчальних закладах України Європейської кредитно-трансферної системи» Наказ МОН України від 16.10.2009 р. № 943 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Щодо запровадження Додатка до диплома Європейського зразка» Лист МОН від 10.06.10. № 1/9-409 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Програма дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки : Наказ Міністерства освіти і науки України № 49 вiд 23 січня 2004 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Про затвердження Плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року : Наказ Міністерства освіти і науки України № 612 від 13 липня 2007 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Аналітичний звіт Болонського Секретаріату - 2009: резюме і оціночний лист, що підготовлені на основі Національного звіту із запровадження положень Болонського процесу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Національний Темпус / Еразмус + офіс в Україні. Національна команда експертів з реформування вищої освіти [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.tempus.org.ua/uk/national-team-here/sklad-i-zavdanna.html - Назва з екрану. - Дата звернення: 29.09.2016.
.Моніторинг інтеграції української системи вищої освіти в Європейський простір вищої освіти та наукового дослідження: моніторинг. дослідж. : аналіт. звіт / Міжнарод. благод. Фонд «Міжнарод. Фонд дослідж. освіт. політики»; за заг. ред. Т.В. Фінікова, О.І. Шарова. - К.: Таксон, 2014. - 144 с.
.Національний звіт України про впровадження положень Болонського процесу. 14 грудня 2006 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Закон України Про вищу освіту (Відомості Верховної ради (ВВР), 2014, № 37-38, ст. 2004 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Співаковський О. Шлях НАЗЯВО: крок уперед, два кроки назад? [Електронний ресурс] / О. Співаковський // Голос України. - Режим доступу: http://www.golos.com.ua/article/271287 - Назва з екрану. - Дата звернення: 15.05.2017.