Лінгвістичні, психолого-педагогічні та лінгводидактичні засади розвитку зв’язного мовлення школярів на уроках української мови
ЛІНГВІСТИЧНІ, ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА ЛІНГВОДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЗВЯЗНОГО МОВЛЕННЯ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Кардаш Л.В.
Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет
імені Григорія Сковороди
У статті розглядається проблема розвитку звязного мовлення учнів з погляду вчених-лінгвістів, психологів, методистів. Мовна освіта в Україні передбачає вдосконалення технологій навчального процесу. Зважаючи, що роль української мови в нашому суспільстві значно зросла, мовна і мовленнєва компетенції учнів ґрунтуються на усвідомленні основної функції української мови - комунікативної, яка забезпечує мовленнєву діяльність її носіїв і впливає на їх духовний розвиток. Особлива увага звертається на праці, у яких висвітлюються питання лінгводидактичних основ формування вмінь і навичок звязного мовлення в учнів. Аналізуються досягнення психолінгвістики, без урахування яких неможлива ефективна робота над формуванням комунікативних умінь і навичок школярів.
Ключові слова: навчання, методика роботи, розвиток звязного мовлення, переказ, твір, комунікативні вміння, аудіативні вміння, мовознавці, педагоги, психологи, лінгводидакти, школярі.
мовлення психолінгвістика школяр методист
Постановка проблеми. Суспільні потреби сьогодення зумовлюють запровадження інноваційних підходів у систему вітчизняної освіти загалом і мовної зокрема. Саме уроки з української мови покликані збагачувати емоційний світ учнів, розвивати образну память, уяву, естетичні смаки, розумові здібності, художнє мислення, підвищувати культуру усного та писемного мовлення, сприяти збереженню багатства національної культури і цінностей. У цьому контексті постає нагальна потреба у пошуках, обґрунтуванні і розробленні ефективної методики мовленнєвого розвитку учнів.
Природний процес засвоєння рідної мови починається для кожної людини в перший рік її життя. Навчання мови в школі є невідємною складовою цього процесу, що проходить більш інтенсивно і спонукає школярів до розуміння сутності значення мови в житті суспільства, переконує, що для успішної діяльності в будь-якій галузі важливо збагачувати та підвищувати свою мовну культуру. У педагогічному процесі особливо велике значення має розвиток мови учнів, що значною мірою впливає і на розвиток їх особистості, їх інтересів, поглядів, художніх смаків, вольових якостей тощо.
Як відомо, на розвиток звязного мовлення впливає багато факторів: мовленнєве середовище, спілкування з однолітками, слухання радіо і телебачення, читання художньої літератури. Вирішальне значення у формуванні такої інтегрованої якості, як звязне мовлення, має навчальний процес, оскільки звязне мовлення - це продукт цілеспрямованого систематичного навчання, який потребує постійного педагогічного керівництва. Вчителі мають памятати, що умовою успішного розвитку мовлення, формування мовленнєвих умінь і навичок у дітей є потреба спілкування, або комунікації, тому під час проведення уроків з української мови необхідно передбачити такі ситуації, які спонукали б дитину висловлювати свою думку, розповідати про щось. Школярі впевнено розкажуть або напишуть лише про те, про що вони знають: у них має бути запас знань, матеріал для розповіді затемою, тоді вони зможуть виділити головне, суттєве. До того ж, як влучно зазначає О.Д. Кулик: «Мовленнєвий розвиток відбувається під впливом мовленнєвого середовища, що оточує учня. Тобто тексти, які ми чуємо, читаємо, вимовляємо створюють ту атмосферу, у якій розвивається особистість» [5, с. 45].
У розвитку мовлення чітко простежуються такі лінії: покращення артикуляції звуків, підвищення культури мови, робота над збагаченням, уточненням і активізацією словника, удосконалення граматичного ладу, робота над побудовою словосполучень, речень, тексту. Тема розвитку звязного мовлення у початковій школі є досить актуальною на сьогоднішній день і є передумовою успішного розвитку мовленнєвої діяльності особистості.
«Сучасний підхід до навчання мови визначається як основними функціями самої мови - бути найважливішим засобом спілкування і пізнання, так і замовленням суспільства - сформувати різнобічно розвинену і соціально активну особистість, якій притаманна справжня культура спілкування в різних видах мовленнєвої діяльності, яка володіє способами самовираження рідною мовою, вміє вести бесіду, дискутувати, доводити, точно й аргументовано висловлювати свої думки, дотримуючись мовної норми і правил мовленнєвої поведінки» [13, с. 9].
Вирішення цих завдань безпосередньо повязане з реалізацією комунікативної мети курсу рідної мови - сформувати вміння і навички вільного володіння рідною мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говоріння, письмо), правильно користуватися її стилями, формами, жанрами. При цьому має забезпечуватися свідоме ставлення учнів до вивчення мови, розвитку звязного мовлення.
У шкільній практиці широко застосовуються різні аспекти роботи з розвитку звязного мовлення учнів як на уроках мови (робота над словом, словосполученням, реченням під час вивчення окремих тем курсу відповідно до навчальних програм), так і на спеціальних заняттях, присвячених розвитку звязного мовлення (робота над темою, планом, композицією тексту, діалогічним і монологічним мовленням, творами різних жанрів).
У науковій, методичній і навчальній літературі останніх років, у новій програмі з мови відображається і нове для науки питання, як використовувати в навчанні усного і писемного монологічного звязного мовлення одиниці більші ніж речення (надречення), структуру яких необхідно вивчати так само, як і синтаксис окремого речення.
Проблеми розвитку мовлення в сучасній лінгвістиці, психології, лінгводидактиці повязують з вивченням одиниць більших ніж речення. В основі чинної Програми з розвитку звязного мовлення лежить не лише проведення тих чи інших творчих робіт, а система формування певних умінь, що забезпечують самостійне складання тексту. Найголовніші серед них - уміння говорити і писати в межах певної теми; збирати і систематизувати матеріал до наступного твору; будувати текст в певному жанрі, в тій чи іншій композиційній формі, а також вироблення навичок аналізу тексту.
Звязне мовлення насамперед передбачає наявність зовнішніх та внутрішніх звязків між реченнями сформованої структури. Встановлення звязків між реченнями та засобів їх вияву у кожній структурі тексту стає орієнтиром учителеві в роботі над розвитком звязного мовлення учнів.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема розвитку звязного мовлення учнів завжди була актуальною для науковців. Відомі мовознавці й педагоги у своїх працях висвітлювали питання лінгводидактичних основ формування вмінь і навичок звязного мовлення в учнів (І.І. Срезнєвський, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський). Підвищенню рівня культури мовлення учнів присвячені наукові роботи Н.Д. Бабич, І.К. Біло- діда, А.П. Коваль, Л.М. Паламар, Є.Д. Чак та ін. Розвиток мовлення особистості в різні періоди її становлення досліджували такі вчені: дошкільний період - Є.І. Тихеєва, Д.Б. Ельконін, та ін.; молодший шкільний вік - М.С. Вашуленко, І.П. Гудзик, М.Р. Львов, М.С. Рождєственський та ін.; середній шкільний вік - М.Т. Баранов, О.А. Баринова, О.М. Біляєв та ін. Т.О. Ладиженська, В.Я. Мельничайко, І.О. Синиця, Л.В. Скуратівський, М.Г. Стельмахович та інші у своїх працях зосереджували увагу на вирішенні комунікативних завдань у процесі оволодіння учнями мовним матеріалом.
У цій статті розглядається проблема розвитку звязного мовлення учнів з погляду вчених-лінгвістів, психологів та методистів.
Виклад основного матеріалу. Проблема розвитку звязного мовлення школярів розглядалася в дослідженнях мовознавців, психологів, методистів. Вона знайшла широке відтворення в лінгводидактичній концепції В.О. Сухомлинського, який зазначав, що «словесна творчість - це могутній засіб розумового розвитку людини, перед якою відкривається світ. З того часу, як слово стає для дитини інструментом, за допомогою якого твориться нова краса, дитина піднімається на нову сходинку бачення світу, досягає якісно нового етапу у своєму духовному розвитку» [11, с. 57]. Важлива особливість методичної системи В.О. Сухомлинського - дотримання чіткої наступності й послідовності на уроках розвитку звязного мовлення.
На сучасному етапі вивчення української мови в школі одним із найважливіших завдань є формування комунікативної компетенції учнів, що невідривно повязана з усіма видами мовленнєвої діяльності й культури мови.
Успішне формування комунікативно-мовленнєвих умінь учнів на уроках мови можливе лише за умови систематичної і цілеспрямованої роботи, постійної уваги до цього аспекту навчання. Способом формування в учнів таких умінь є різні види робіт, передбачені програмою. «Кожен урок рідної мови має бути святом пізнання і творчої праці. Саме на це спрямовані чинна програма і нові підручники з рідної мови» [14, с. 19].
Розвиток звязного мовлення учнів належить до одного з провідних завдань навчання мови в сучасній школі. «Не розвинутий у шкільному віці мовно-рушійний механізм усного мовлення, - слушно зазначає І.К. Білодід, - дається взнаки і в дорослому віці...» [1, с. 41]. Тому завдання курсу української мови в школі якраз і полягає в тому, щоб на основі глибоких і міцних теоретичних знань забезпечити вільне володіння учнями усним і писемним мовленням, що сприяє успішному вивченню інших навчальних предметів, готує молодь до участі в суспільному і трудовому житті.
«Посилення практичної спрямованості вивчення шкільного курсу української мови вимагає великої уваги до одного з його найголовніших розділів - розвитку усного і писемного звязного мовлення» [10, с. 58].
Перспективи для вдосконалення мовленнєвого розвитку школярів розкрилися також у звязку з науковими досягненнями, що належать до такої галузі науки, як психолінгвістика (теорія мовленнєвої діяльності), багато положень якої дали змогу по-новому висвітлити проблему навчання звязних висловлювань (І.О. Зимня, О.О. Леонтьєв, О.М. Шахнарович та ін.).
Доведення важливості знань з галузі функціональної стилістики для розвитку звязного мовлення, необхідності стилістичної роботи з учнями запропоновано в дослідженнях методистів (С.Н. Іконнікова, В.І. Капінос, М.В. Леонової, Л.І. Мацько, В.Я. Мельничайка, С.М. Молодцової, М.І. Пентилюк, Л.М. Симоненкової, М.І. Стельмаховича, О.В. Текучова, Г.Т. Шелехової та ін.).
У лінгводидактиці термін «звязне мовлення» вживається у трьох значеннях: 1) звязне мовлення - процес діяльності того, хто говорить або пише;
продукт цієї діяльності (текст, висловлювання);
назва розділу роботи з розвитку мовлення [8].
Як зазначає Г.Т. Шелехова, «проблема вдосконалення методики звязного мовлення учнів може бути успішно розвязана за умови дотримання відповідних лінгводидактичних принципів, що лежать в основі визначення змісту, вибору форм, методів і прийомів роботи (науковості, системності, наступності й перспективності, послідовності, доступності мовленнєвих знань, умінь і навичок, єдності мови, мовлення і мислення, урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, звязку усного і писемного мовлення та ін.), побудови системи уроків з розвитку звязного мовлення, спрямованої на формування в учнів умінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності, роботи над стилями мовлення» [12, с. 12].
Урок розвитку звязного мовлення є одним із найскладніших уроків, судячи з багатогранності завдань, особливостей їх підготовки: адже такий урок повязаний з інтелектуальним і мовленнєвим розвитком учнів, зі збагаченням їхнього емоційного й духовного світу. «Той рівень розвитку мовлення, якого учень досягнув у школі, забезпечує основу для подальшого навчання, зумовлює соціальну адаптацію, професійну діяльність, бо тільки розвинене мовлення формує здатність особистості користуватися новими засобами, виражати сприйняте, передавати іншим набуті знання» [4].
Проблемі підготовчої роботи до написання творів присвячені дослідження відомих українських і російських лінгвістів, методистів і психологів (Т.О. Ладиженської, В.Я. Мельничайка, Г.Л. Токмань, В.І. Цимбалюк, Г.Т. Шелехової, Г.М. Шипіциної та ін.).
Питання вдосконалення змісту методики розвитку звязного мовлення знайшли своє відображення в дисертаційних дослідженнях К.І. Бикової, А.Г. Галетової, І.П. Лопушинського, Н.М. Сажиної, І.В. Цепової, Г.Т. Шелехової та ін. Значення їх полягає у висвітленні ряду конкретних теоретичних і методичних питань з даної проблеми.
«Розвиток звязного мовлення учнів - одне з найважливіших завдань шкільного курсу рідної мови, вирішення якого безпосередньо повязане з формуванням особистості, яка є носієм мови, дбає про її красу і розвиток, володіє високим рівнем умінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говоріння, письмо), культури спілкування» [12, с. 2].
З огляду на те, що письмові роботи (диктанти, перекази, твори) відіграють важливу роль у навчанні, інтелектуальному і мовленнєвому розвитку учнів, саме з цього починається оволодіння культурою мовлення. А переказ допомагає тренувати мовно-мисленнєві механізми в процесі вивчення двох видів мовленнєвої діяльності - слухання і письма.
Проте робота над переказами різних типів і стилів мовлення в школі залишається і до цього часу актуальною методичною проблемою:
по-перше, тому, що вона не була предметом спеціального теоретичного й експериментального дослідження;
по-друге, тому, що учнів спочатку потрібно навчити слухати і розуміти, а потім - відтворювати;
по-третє, у звязку з постійним прогресом мовної політики в Україні виникає потреба збагачувати мовний запас учнів, розвивати їхнє звязне мовлення.
Сформувати визначені нами навички, не контролюючи результатів навчальної діяльності учнів, не можна. Учні повинні слухати, щоб чути і розуміти. Як зазначив один із французьких педагогів, переказ є чудовим способом перевірки розуміння читача.
Ефективний шлях роботи над розвитком звязного мовлення учнів передбачає переказування невеликих уривків прочитаного чи почутого, оповідань, складання творчих робіт, розвиток умінь висловлюватися усно і на письмі правильно, чіткою і виразною мовою.
Це дає змогу перевірити розвиток у школярів усіх чотирьох видів комунікативних умінь - слухати, читати, говорити і писати.
За правильної організації роботи переказ навчає школярів цілеспрямовано сприймати мовлення на слух, запамятовуючи не тільки зміст висловлювання, а й мовну форму. Він навчає слуханню як виду діяльності.
Дослідники по-різному трактують термін «аудіювання». Так, Т.О. Ладиженська зазначає, що аудіювання - це «смислове сприймання як усного, так і озвученого писемного мовлення» [9, с. 266]. Г.В. Колосніцина розглядає аудіювання «як динамічну багаторівневу системи перцептивно-мислительної, інтелектуальної, мнемічної діяльності», беручи за одиницю цього виду мовленнєвої діяльності «елементарну дію, цілісність якої обумовлена єдністю мотиваційної, цільової та виконавчої сторін» [3, с. 9]. В.І. Ільїна вказує, що «аудіювання - це складний вид мовленнєвої діяльності, що утворюється з багатьох компонентів чи рівнів» [2, с. 18]. В.Ф. Сатінова трактує аудіювання як «активний творчий процес, який передбачає вмотивовані дії слухача, спрямовані на сприймання, пізнавання і розуміння реальної дійсності, закодованої засобами мови та існуючої у свідомості мовця» [9, с. 49]. О.Д. Кулик розуміє аудіювання, як «невиражений зовні, активний внутрішній процес, який здійснюється за рахунок рецепції, переробки інформації і закінчується розумінням смислового змісту або його нерозумінням» [6, с. 44].
Т.О. Ладиженська, М.Р. Львов [9] зазначають, що розвиток аудіативних умінь і навичок здійснюється на основі узагальнених способів мовленнєвої діяльності, а саме на основі чотирьох послідовних і взаємозумовлених фаз:
орієнтування (визначення завдань і умов спілкування, усвідомлення і вибір змісту висловлювання, його теми);
планування (складання програми дій і систематизація матеріалу, визначення послідовності його викладу);
реалізація (побудова висловлювання з дотриманням стилю, типу мовлення, літературних норм);
контроль (перевірка й удосконалення тексту).
З метою розвитку звязного мовлення необхідно навчити школярів орієнтуватися в умовах і завданнях спілкування, планувати своє висловлювання, знаходити слова, речення, інтонацію адекватно меті висловлювання, засоби звязку речень у монолозі, удосконалювати власний текст за змістом, структурою та мовним оформленням.
Переказ має «вести» учня через переказування чужого тексту як зразка до творення свого тексту як форми вже власного висловлювання - фрази, абзацу, тексту. Про переказ (особливо творчий) можна сказати, що це крок до твору, самостійний, але контрольований. Переказ не можна списати, якщо не знаєш заздалегідь тексту. У навчальному процесі має бути надане гідне місце всім трьом формам роботи: диктанту, переказу, твору. Але з метою різних видів контролю їх потрібно частіше змінювати один одним.
Набуті відомості про текст, засоби логічної й емоційно-образної виразності, типи і стилі мовлення можуть бути закріплені, поглиблені й практично застосовані у процесі підготовки до усних і письмових переказів, яким належить особлива роль у системі розвитку звязного мовлення учнів.
За правильної організації роботи, переказ навчає школярів цілеспрямовано сприймати мовлення на слух, запамятовувати не тільки зміст висловлювання, але і його мовну форму. Він чи не найбільше, порівняно з іншими видами робіт, навчає слухання як діяльності, а без цього вміння неможливе успішне навчання.
Працюючи над переказами різних текстів, учні збагачуються прекрасними зразками висловлювань, засвоюють правила побудови текстів різних типів, стилів і жанрів мовлення. У процесі роботи над переказом збагачується мовний запас учнів, розвивається вміння вживати слова в точному їх значенні й користуватися різноманітними засобами мови для вираження певного змісту. Але досягнення цієї мети можливе лише за відповідної організації роботи над переказом.
Визначаючи послідовність у роботі над переказами різних типів і стилів мовлення, слід виходити зі складності оформлення того чи іншого виду, вікових особливостей дітей, рівня їх загальної і мовної підготовки.
Як констатують наукові дослідження, переказ займає особливе місце в системі роботи з розвитку звязного мовлення. Його виокремлюють як своєрідний вид творчої роботи.
Висновки і пропозиції. Отже, творча організація навчальної діяльності забезпечує логічне, послідовне засвоєння матеріалу, сприяє активізації мисленнєвої діяльності учнів і розвиткові їхніх пізнавальних здібностей, забезпечує реалізацію диференційованого навчання як на репродуктивному, так і на творчому рівні, створює умови для виховання загальної і мовленнєвої культури, розвитку звязного мовлення кожного школяра.
Використовуючи на уроках розвитку звязного мовлення різні форми та методи роботи, в тому числі й інтерактивні, вчитель забезпечує виконання основних завдань даних навчальних занять:
розвиток мовленнєвих навичок;
розвиток навички спілкування;
залучення учнів до надбань світової та української культури;
адаптування дітей до життя;
розвиток комунікативності дітей, їх самоствердження;
дарування пізнання радості, творчості, перемоги над своїми страхами та побоюваннями;
виховання почуття прекрасного.
Формування у дітей звязного мовлення -
тривалий процес. Він вимагає неабияких зусиль, витримки, наполегливості і залежить від багатьох чинників. Лише за правильної організації навчання, добору вчителем оптимальних методів, прийомів і форм роботи звязне мовлення може стати підґрунтям до формування у школярів допитливості, яка згодом переросте в стійку рису характеру.
Список літератури
1.Білодід І.К. Людина і мова / І.К. Білодід // Філософська думка. - 1971. - № 2. - С. 35-61.
.Ильина В.И. Аудирование / Ильина В.И. - М.: Изд-во МГУ, 1969. - 187 с.
.Колосницына Г.В. Пути оптимального построения и оформления учебного аудиотекста (на материале русского языка как иностранного) / Колосницына Г.В. - М.: Изд-во Московского ун-та, 1980. - 223 с.
.Кулик О.Д. Вплив психофізіологічних механізмів породження мовленнєвого висловлювання на засвоєння школярами словотвірної системи української мови : [Електронний ресурс] / О.Д. Кулик // Науковий вісник Донбасу (педагогічні науки) / Режим доступу: #"justify">.Кулик О.Д. Пріоритетність текстоцентричного підходу до навчання української мови в загальноосвітній школі / О.Д. Кулик // Теоретична і дидактична філологія: зб. наук. праць. - Вип. 15 - Переяслав-Хмель- ницький: ФОП Лукашевич, 2013. - С. 38-48.
.Кулик О.Д. Розвиток психофізіологічних механізмів аудіювання учнів основної школи (у процесі засвоєння словотвірної системи української мови) / О.Д. Кулик // Теоретична і дидактична філологія: зб. наук. праць. - Вип. 14. - Переяслав-Хмельницький: ФОП Лукашевич, 2013. - С. 42-52.
.Ладыженская Т.А. Методика преподавания русского языка / Ладыженская Т.А., Баранов М.Т., Львов М.Р. - М.: Просвещение, 1990. - 368 с.
.Лопушинський І.П. Лінгводидактичні основи методики роботи над художнім стилем мовлення у 5-7 класах середньої школи: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.02 «Теорія і методика навчання української мови» / І.П. Лопушинський. - К., 1996. - 22 с.
.Сатинова В.Ф. Некоторые вопросы обучения аудированию связной речи в 7 классе средней школы. Обучение связной иноязычной речи в средней школе / Сатинова В.Ф. - Минск: «Народная асвета», 1970. - 314 с.
.Сукомел М.О. Уроки розвитку звязного мовлення в 7 класі / М.О. Сукомел // Українська мова і література в школі. - 1985. - № 11. - С. 53-61.
.Сухомлинський В.О. Слово рідної мови / В.О. Сухомлинський // Українська мова і література в школі. - 1987. - № 7. - С. 51-60.
.Шелехова Г.Т. Система роботи з розвитку звязного мовлення на уроках рідної мови в середній школі: авто- реф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.02 «Теорія і методика навчання української мови» / Г.Т. Шелехова. - К., 1996. - 22 с.
.Шелехова Г.Т. Зміст роботи і система завдань і вправ з розвитку звязного мовлення у нових підручниках / Г.Т. Шелехова // Українська мова і література в школі. - 1991. - № 9. - С. 8-11.