Характеристика сторін та визначення поняття 'особливий суб’єктний склад' у договорі зберігання цінностей у банку
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Національний університет «Одеська юридична академія»
Черкаський факультет
Характеристика сторін та визначення поняття «особливий субєктний склад» у договорі зберігання цінностей у банку
Найдьон А.В.,
здобувач кафедри цивільного права № 2
викладач кафедри спеціально-правових дисциплін
Вступ
Постановка проблеми. Сторони у договорі зберігання цінностей у банку суттєво відрізняються за ознаками та вимогами, яким вони мають відповідати для того, щоб стати субєктами цього договору. Для більшості учасників цивільних правовідносин не суттєва різниця між визначеннями «спеціальний субєкт» та «особливий субєктний склад», більш того, ці поняття вважаються тотожними. Важливим є саме виокремлення таких ознак, які б однозначно вказували на віднесення субєкту до спеціального. Чітка характеристика дозволила у певних видах договорів при характеристиці застосовувати до сторін, наділених спеціальними ознаками, коректну назву. Питання такого співвідношення та й застосування взагалі є дискусійним, таким, що потребує законодавчої розробки.
Ступінь розробленості проблеми. Дослідженням поняття субєктний склад опосередковано займалися Є. Харитонов, Н. Кузнецова, О. Дзера. Проте їхні праці були у більшості спрямовані на визначення загального поняття «субєкт цивільних правовідносин» та поняття «особливий субєктний склад» як один із його видів. Питання використання терміну «спеціальний субєкт» у цивільному праві є дуже спірним та неоднозначним, науковці, що займались дослідженням суміжних питань, не досягнули з цього приводу єдиної думки.
Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні необхідності застосування в цивільному праві терміну «спеціальний субєкт» паралельно із терміном «особливий субєктний склад».
Виклад основного матеріалу
У підручнику цивільного права наведене таке визначення: «Субєктами правовідносин (субєктами права) є учасники (сторони) правовідносин, повязані взаємними субєктивними правами та юридичними обовязками» [1, с. 247].
Коли питання стосується загального визначення, хто саме є субєктом у цивільному праві, як правило, питань не виникає, проте вони зявляються при визначенні їх у конкретному правовідношенні. Дійсно, субєктами правники називають фізичних та юридичних осіб, що беруть участь у правовідносинах, мають певні права та виконують певні обовязки.
Первинним субєктом, звичайно, була фізична особа, яка задовольняла свої потреби, укладаючи примітивні договори, що базувались на задоволені інтересу шляхом виконання простих однотипних дій «ти мені - я тобі».
Для задоволення особистих немайнових та майнових інтересів, що вимагали більших зусиль та взаємодопомоги, люди почали обєднуватися у групи, фактично це й було першим кроком до виникнення юридичних осіб. На сьогоднішній день як фізичні, так і юридичні особи для укладення будь-якого цивільно-правового договору повинні відповідати обовязковим ознакам.
Фізична особа повинна мати належний правовий статус (імя, громадянство, місце проживання, стать, сімейний стан) та мати повну цивільну дієздатність (за певних винятків). Що ж до юридичної особи, то вимоги до них серйозніші, що не є випадковістю, адже їхні правові можливості та відповідальність теж якісно відрізняються у порівнянні із фізичною особою.
Юридична особа стає субєктом цивільних правовідносин, якщо це організація, створена та зареєстрована в законному порядку, має відокремлене майно, є правосубєктною, здатна нести відповідальність за своїми зобовязаннями та у разі порушень може бути позивачем або відповідачем у суді.
У цивільному законодавстві поняття спеціального субєкту не існує, такий поділ характерний для кримінального права та процесу. У ч. 2 ст. 18 Кримінального кодексу України (далі - КК України) вказується: «Спеціальним субєктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, субєктом якого може бути лише певна особа» [2], таким чином кримінальне законодавство нашої країни розділяє відповідальність за субєктним складом на загальну та спеціальну.
Спеціальну кримінальну відповідальність можуть нести тільки особи, наділені конкретними обовязковими ознаками, оскільки й вчинити такого роду злочини можуть лише вони (ст. 139 КК України «Ненадання допомоги хворому медичним працівником», ст. 367 КК України «Службова недбалість», ст. 403 КК України «Невиконання наказу»).
Цивільне право, ґрунтуючись на диспозитивному методі, надає учасникам правовідносин велику кількість можливостей поведінки, і зазвичай ці субєкти не обтяжені обовязками, а наділені правами, проте договір зберігання цінностей у банку належить до тієї невеликої групи договорів, що мають певні обовязкові умови/ознаки щодо сторін.
У ст. 2 ЦК України вказано, що «учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші субєкти публічного права» [3].
Зрозуміло, що в одній статті неможливо охарактеризувати всі субєкти чи охопити всі їхні ознаки, тому законодавець розподілив сторони за принципом поділу на приватних осіб та субєктів публічного права. У цивілістичній та суміжній із нею господарській літературі під поняттям «особливий субєктний склад» здебільшого розуміються субєкти підприємницької діяльності, але такий поділ є недосконалим [4, с. 86]. Так, до особливого субєктного складу потрібно віднести такі субєкти.
1)Відповідно до ст. 3 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» сторонами у договорі повинні бути обовязково вітчизняний субєкт зовнішньоекономічної діяльності та іноземний контрагент, тобто обовязкова привязка до резиденства, а не тільки до підприємницької діяльності [5].
2)Ст. 324 ЦК України передбачається, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є обєктами права власності Українського народу, тобто власником вказаних обєктів може бути тільки народ України, в цьому випадку особливим субєкт стає не за ознакою підприємництва.
3)В ч. 2 ст. 326 ЦК України, де йдеться про право державної власності, вказано, що від імені та в інтересах України право власності здійснюють, відповідно, органи державної влади, що теж говорить нам про конкретизований субєкт, що не займається підприємницькою діяльністю, але належить до спеціальних.
Це ж стосується ст. ст. 327, 374, 698, 712714, 787, 865, 875 ЦК України, в яких чітко зазначені ознаки, яким повинен відповідати субєкт, щоб стати стороною певного договору.
Договір зберігання сам по собі дуже різноманітний та має велику кількість підвидів. ЦК України у ст. 936 дає визначення цього договору, згідно з яким «одна сторона (зберігач) зобовязується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності», а вже у ч. 2 ст. 936 ЦК України є натяк на поділ договорузберігання саме за принципом субєктів: «Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач)».
Таким чином, законодавець вказує на те, що є зберігачі з особливим статусом - субєкти підприємницької діяльності та ті, які є зберігачами без такого статусу.
Договір зберігання цінностей у банку відноситься до спеціальних видів зберігання, а тому і наділений великою кількістю лише йому властивих ознак, в тому числі і з приводу субєкта.
В ч. 1 ст. 969 ЦК України засвідчується: «Банк може прийняти на зберігання», цим чітко визначено, що зберігачем може бути тільки один субєкт - банк. Зрозуміло, що банк є особливим субєктом, діяльність якого регулюється спеціальним законом України «Про банки і банківську діяльність» [5].
Стаття 1 вказаного вище закону дає таке визначення: «Банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків». Для того щоб зареєструвати таку юридичну особу, як банк, потрібно пройти досить велику кількість реєстраційних процедур, перевірок, а тому банк абсолютно справедливо належить до групи особливих субєктів.
Крім того, що до банку предявляються всі вимоги, необхідні для створення та реєстрації юридичної особи, він має ще й поглиблено відповідати певним вимогам, потрібним для створення саме банку.
Так, у гл. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є стаття, що наводить досить широке коло осіб, що можуть бути засновником банку: «Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів» (ст. 14 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Тобто, заснувати банк здатний кожний, хто має матеріальну спроможність, бажання та відповідає загальним умовам, що предявляються до юридичних осіб. Невеличкі обмеження, зазначені в ч. 4 ст. 14 Закону України «Про банки і банківську діяльність» («учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, обєднання громадян, релігійні та благодійні організації»), насправді суттєво не обмежують можливості субєктів у прагненні заняття банківською діяльністю, а лише якісно його обґрунтовують.
Проте привертають до себе увагу ч. 2 та ч. 3 тієї ж статті вказаного вище закону, в яких вказано: «Власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Учасники банку - засновники банку, акціонери банку, який є публічним акціонерним товариством, і пайовики кооперативного банку. Вимоги щодо ділової репутації та задовільності фінансового стану засновників та осіб, які набувають істотної участі у банку, встановлюються Національним банком України» [6]. цивільний спеціальний майновий банк
Зазначена ознака є основною, що якісно відрізняється та беззаперечно належить до особливих ознак в оцінці субєктів, що мають бажання надавати банківські послуги, а отже, автоматично відносить до особливого субєктного складу договір зі зберігання цінностей банком [7, с. 412].
Визначення ділової репутації, звичайно, належить до оціночного поняття, і чіткі критерії проведення такої оцінки відсутні. У ст. 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вказано, що особа, яку уповноважив засновник юридичної особи, який має намір здійснювати банківську діяльність, крім інших передбачених законом документів, для погодження статуту цієї особи подає документи, визначені Національним банком України, що дають змогу зробити висновок про ділову репутацію самого засновника, а для засновника - юридичної особи також і членів виконавчого органу та/або наглядової ради.
А вже у ст. 2 цього ж закону дається пояснення, що «ділова репутація - відомості, зібрані Національним банком України, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи».
Проте немає критеріїв - та й чи можуть вони бути? - для визначення «порядності» чи управлінських здібностей. На нашу думку, така невизначеність цілком прийнятна для Національного банку України, оскільки дає змогу робити великі похибки при віднесенні засновників до тих, що відповідають вимогам про ділову репутацію, і до тих, які неналежно використовують професійні здібності, порушують ділову етику.
Дивним є й те, що не існує в Українському законодавстві морального кодексу чи іншого нормативно-правового акту, в якому б йшлося про обовязкові до виконання моральні норми, проте оцінка таких якостей існує, більш того, вона закріплена законодавчо.
Можливо, перевіряти, чи не було порушень законодавства цією особою, але ж тоді коректніше говорити не про «порядність», а про законослухняність і не виводити такий параметр до особливих, адже всі особи не повинні порушувати закону.
Питання щодо професійних якостей теж має безліч питань, якщо мається на увазі тільки освіта, то чому ця умова зазначається, як «професійні здібності», а не «наявність повної вищої освіти»?
Крім того, хто може надати висновки про професійні здібності: керівництво, високо- посадовці чи, можливо, стартапери (компанія, що має певну бізнес-ідею і хоче розвинути її незалежно від сфери діяльності)? Відсутність конкретних критеріїв, що предявляються до осіб, які мають бажання надавати банківські послуги в нинішній час, є величезним кроком назад, адже принципами Європейського світу є відкритість, доступність, чіткість у питаннях, що стосуються фінансів.
В економічно розвинених країнах кількість нормативно-правових актів щодо банківських правовідносин у порівнянні з Україною значно більша та має велику історію.
Так, основному закону Швейцарії «Про банківську діяльність» цього року виповнилось 82 роки, але банківська система Швейцарії є взірцем надійності та престижу [8]. Діяльність банків суворо контролюється і лише декілька років тому, вимоги до банків у певних питаннях (тих,що не стосуються відповідності засновників та учасників) було лібералізовано, проте беззаперечним залишилось дотримання відкритих чітких правил.
Саме Швейцарія сформулювала правила, які носять назву «знай свого клієнта» і полягають в етиці поведінки банківських працівників до клієнтів та, звичайно, між собою.
Також у 2012 році Швейцарський Національний банк опублікував «етичний кодекс працівника банку».
Якщо б в Україні був такий кодекс, то питання щодо особливого субєктного складу в банківських договорах зникло б. Єдиний приємний з юридичної точки зору крок, зроблений Україною на шляху до налагодження проєвропейських банківських норм, є ратифікація у 2001 році документа «Належне ставлення банків до клієнтів (стандарти Базельського комітету банківського нагляду)» від Банку Міжнародних розрахунків [11].
В Сполучених Штатах Америки питанню банківської діяльності присвячено велика кількість законодавчих актів, більше 20 законів та близько сотні підзаконних нормативно-правових актів. Всі ці акти законодавства характеризуються сталістю та незмінністю, вони складають чітку структуру банківської системи, а тому Америка є однією із найрозвиненіших та економічно забезпечених держав. Хоча в США відсутній єдиний законодавчий акт про банки, це не призводить до плутанини та подвійних стандартів, адже всі норми, що зявляються на рівні штатів без похибок відповідають загальнодержавній політиці, принципам та правилам.
Сьогодні Україна знаходиться у скрутному економічному становищі, та й соціальна напруга з кожним роком збільшується, тому говорити про різкі зміни, особливо в напрямі банківської діяльності неможливо з практичної та юридичної точки зору.
Однією з умов Євроінтеграції є відповідність Українського законодавства законодавству провідних країн Європи, особливо це стосується напрямів, що можуть допомогти у піднятті економіки нашої держави. Демократія - це не просто можливість вибору поведінки, це модель життя, що ґрунтується на відкритості, чесності та обєктивності прийнятих рішень.
Для досягнення таких позицій в Україні потрібно вносити якісні зміни у вже існуюче законодавство. Так, потрібно юридично визначити, що є конкретні ознаки, наявність яких призводить до виокремлення субєктів в окрему групу - «спеціальний субєкт», а не просто особливий субєктний склад. Різниця між цими поняттями, на нашу думку, полягає в:
-обовязковій наявності конкретних ознак сторони договору. У договорі зберігання цінностей у банку субєкт є спеціальним, адже збе- рігачем може виступати тільки банк. Особливим же субєкт може бути тільки в тому випадку, якщо ознаки, яким він має відповідати, є лише уточненням до загальних, наприклад, конкретизація щодо статутного капіталу;
-наявність розгалужених проте конкретних ознак, що виокремлюють субєкта. Тобто юридична особа - ознака особливого субєктного складу, а от юридична особа, яка «на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків» - ознака спеціального субєкту;
-договір зберігання цінностей у банку, згідно з § 3 гл. 66 ЦК України, відноситься до спеціальних видів зберігання, однією з причин такого розподілу і є ознаки сторони-зберігача, тому цілком логічно віднести цей субєкт до спеціальних.
Таким чином, зберігач як сторона у договорі зберігання цінностей у банку охоплює таку сукупність ознак, що дає підстави для виокремлення нового терміну у цивільному праві - «спеціальний субєкт» [10, с. 84].
Висновки
Таким чином, можна зробити висновок, що поняття особливий субєктний склад та спеціальний субєкт є не тотожними, а суміжними.
Чіткі кордони в ознаках дають впевненість стверджувати, що «спеціальний субєкт» - це той термін, який беззаперечно повинен бути введений у використання в цивільному праві для договорів, у яких сторона має конкретні, властиві тільки їй ознаки.
Література
2.Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-Ш // Офіційний вісник України. - 2001. - № 2і. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : #"justify">3.Цивільний кодекс України : науково-практичний коментар / за заг. ред. Є. Харитонова, О. Калітенко. - О. : Юридична література, 2004. - 1112 с.
4.Вінник О. Господарське право України: курс лекцій /О.Вінник. - К. : Атіка, 2004. - 624 с.
5.Про зовнішньоекономічну діяльність : Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 29. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : #"justify">6.Про банки і банківську діяльність : Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-III // Урядовий курєр. - 2001. - № 8. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : #"justify">7.Про Національний банк України : Закон України від 20 травня 1999 року № 679-XIV // Голос України. - 1999. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : #"justify">8.Костюченко О. Банківське право України : [підручник] / О. Костюченко. - 3-тє вид. - К. : Видавництво А. С. К. , 2003. - 928 с.
9.Саркісянц О. Банківська таємниця та протидія відмиванню коштів у Швейцарії / О. Саркісянц // Україна фінансова. - 2009. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : #"justify">10.Мережко А. Договор в частном праве / А. Мережко. - К. : Юстиниан, 2003. - 176 с.
11.Належне ставлення банків до клієнтів (стандарти Базельського комітету банківського нагляду) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : #"justify">Анотація
Характеристика сторін та визначення поняття «особливий субєктний склад» у договорі зберігання цінностей у банку. Найдьон А.В., здобувач кафедри цивільного права № 2 Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, викладач кафедри спеціально-правових дисциплін Черкаський факультет Національного університету «Одеська юридична академія»
Стаття присвячена характеристиці особливостей сторін у договорі зберігання цінностей у банку та співвідношенню поняття «спеціальний субєкт» та «особливий субєктний склад» договору.
Ключові слова: зберігання цінностей, сторона договору, особливий субєктний склад, спеціальний субєкт, обовязкові ознаки сторони.
Аннотация
Характеристика сторон и определение понятия «особый субъектный состав» в договоре хранения ценностей в банке. Найдьон А.В., соискатель кафедры гражданского права № 2 Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, преподаватель кафедры специально-правовых дисциплинин Черкасский факультет Национального университета «Одесская юридическая академия»
Статья посвящена характеристике особенностей сторон в договоре хранения ценностей в банке и соотношению понятий «специальный субъект» и «особый субъектный состав» договора.
Ключевые слова: хранение ценностей, сторона договора, особый субъектный состав, специальный субъект, обязательные признаки стороны.
Summary
Description of the parties and definition of special subject in the contract deposit box at the bank. Naidon AV, Publisher Department of Civil Law No. 2 Yaroslav the Wise National Law University, teacher of the department of special-legal disciplines Cherkasy Faculty of the National University "Odessa Law Academy"article is devoted to the characteristic features of the parties in the contract deposit box at the bank and the ratio of the term special subject and special subjective part of the contract.
Key words: custody, party to the contract, special subjects, special subject, mandatory signs parties.