Народна музична творчість XVIII століття як невичерпне джерело у створенні митцями кращих зразків національної пісенної культури

  • Вид работы:
    Статья
  • Предмет:
    Другое
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    11,35 Кб
  • Опубликовано:
    2017-08-14
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Народна музична творчість XVIII століття як невичерпне джерело у створенні митцями кращих зразків національної пісенної культури















народна музична творчість xviii століття як невичерпне джерело у створенні митцями кращих зразків національної пісенної культури

Біліченко В.П.

Канівський коледж культури і мистецтв

Уманського державного педагогічного університету

імені Павла Тичини

Стан та розвиток сучасного вітчизняного хорового мистецтва у значній мірі обумовлений вокально-пісенними традиціями та звичаями українського народу, що складалися упродовж попередніх століть. Національний фольклор завжди був народною музичною скарбницею та живив українську аматорську і професійну музику. Музична пісенна спадщина українців вирізняється багатогранністю та яскраво вираженим національним колоритом. Їй притаманний живий та безпосередній звязок з ментальністю нації, її потягом до унікальної пісенності. У кращих зразках церковної монодії, духовних і світських хорових партесних концертах та симфоніях ми наочно спостерігаємо елементи української народної пісні та побутові різножанрові танцювальні мелодії.

Ключові слова: українська народна пісня, національний фольклор, народні традиції та звичаї, вокально- хорова музика, музична пісенна спадщина.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її звязок із важливими науковими і практичними завданнями. Українська вокально-хорова музика XVIII століття - це унікальне явище та важлива складова в історії національної музичної культури. Осмислення її художніх здобутків у просторовому культурно-мистецькому вимірі людського буття - неодмінне та актуальне завдання, що постає перед сучасними історіографами, музикознавцями та дослідниками. У період національного відродження знання та переосмислення свого історичного минулого стає все більш нагальною потребою українців. На прикладі кращих зразків музичної пісенної спадщини, зокрема, обробок народних історичних, побутових та ліричних пісень, дум, кантів, пісень-романсів, ми у значній мірі пізнаємо історію свого народу, його звичаї та традиції, доторкуємося до найсокровенніших мрій та діянь своїх пращурів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Музична стилістика, інтонаційно-мелодичне розмаїття та загальне художнє оформлення кращих вітчизняних зразків пісенної культури завжди були і сьогодні залишаються актуальними питаннями у полеміці історіографів, музикознавців та дослідників.

Написання хорових концертів композиторами на віршовані тексти псалмів Псалтиря схарактеризовані Є. Ігнатенко, М. Рицарєвою. Питанням інтенсифікації процесу навчання музичної освіти та використання методу релятивної сольмізації при вивченні вокально-хорових творів присвячені роботи О. Цалай-Якименко. Музикознавча діяльність та спадщина українських композиторів світового рівня М. Березовського, Д. Бортнянського та А. Веделя висвітлена у працях В. Аскочен- ського, Л. Корній, О. Шуміліної. На місце, роль та значення канту як сполучної ланки між побутовою і професійною музикою та музично-стильові

ознаки цього жанру наголошує Н. Герасимова- Персидська. Про вплив кобзарського мистецтва на формування духовних процесів особистості та національної самосвідомості засвідчено у працях О. Михайличенка та К. Квітки. На унікальність української народної пісні як незвичного явища та специфічного жанру поезії вказує М. Шевченко. Проте, актуальність проблеми, а водночас недостатня її розробленість в історико-педагогічній теорії та потреба можливого використання в ро-боті сучасних закладів мистецько-педагогічного спрямування історичного досвіду із означеного напряму, і зумовили вибір теми цієї статті «Народна музична творчість XVIII століття як невичерпне джерело у створенні митцями кращих зразків національної пісенної культури».

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Спираючись на проведений ґрунтовний аналіз історико-педагогічних та музикознавчих джерел, автор намагається доповнити і розкрити окремі маловисвітлені факти у сучасній фаховій періодиці з питання використання елементів національного музичного фольклору при створенні митцями кращих зразків вітчизняної вокально-хорової музики. У статті наголошується, що саме українська народна пісня завжди була й залишається однією з найголовніших рис духовності українського народу. Вона у значній мірі є оберегом та частиною його світогляду, вираженого у специфічній образно-музичній формі. Підкреслено, що певним підсумком духовної пісенної творчості українського народу стало друкування збірки духовних пісень «Богогласника» - антології української музично-пісенної культури, що узагальнила досягнення українців упродовж понад двох століть. Закцентовано, що кращі творіння українських музикантів-аматорів та професійних композиторів XVIII століття у галузі пісенної культури неодмінно повязані та спираються на обгрунтовані концептуальні засади, викладені у працях провідних музикантів-педагогів і теоретиків М. Березовського «Буквар і Граматика», Г. Головні «Партесна азбука» та С. Бишковського «Партесна граматика».

Мета написання статті. Головною метою цієї роботи є розкриття жанрового та інтонаційно- мелодичного розмаїття української народної пісні та використання елементів національного музичного фольклору при створенні митцями кра-щих зразків вітчизняної пісенної культури.

Виклад основного матеріалу. У XVIII столітті широкого розмаху й розквіту набуває народна пісенна творчість. Відбувається інтенсивний процес збагачення її жанрів, сформовується класичний фонд українського музичного фольклору, зароджуються нові види і форми світської професійної музики. Зявляється значна кількість обробок народних пісень, які є специфічним та унікальним жанром поезії, де слова і музика взаємоповязані та емоційно підсилюють одне одного.

Українська народна пісня завжди була й залишається однією з найголовніших рис духовності українського народу, вона у значній мірі є оберегом та частиною його світогляду, вираженого у специфічній образно-музичній формі. У ній символічно стверджується та поєднується краса й гармонійність навколишнього світу, оспівується самобутність української нації. За визначенням

М. Шевченка «українська народна пісня - явище таке ж незвичайне, як і українська історія та український народ, ... - це найобєктивніша наша історія» [1, с. 254].

У XVIII столітті в репертуарі міських оркестрів, кріпацьких капел та у театральних виставах, українська народна пісня посідає першочергове місце, до неї значно зростає зацікавленість зі сторони передових письменників, поетів, музикантів. Поступово вона починає служити основою для різноманітних інструментальних творів - від простої аранжировки у виконанні сольним інструментом чи невеликим ансамблем до введення її у симфонію чи оперу. Своїм змістом і побудовою вона благотворно впливає на творчість музикантів-професіоналів, придає їхнім творам національний колорит.

Становлення та зміцнення козацько-гетьманської держави, внаслідок переможної національно-визвольної війни проти польського поневолення, сприяло активному зростанню національної самосвідомості українського народу, піднесенню і розвитку його творчих сил у всіх сферах людської діяльності. Музиканти-аматори та професійні композитори складають велику кількість історичних та епічних пісень. У них поетизуються та оспівуються героїчні сторінки вітчизняної історії, образи реальних історичних осіб, гетьманів, козацьких ватажків, народних месників. Зокрема, Д. Байди-Вишневецького, Б. Хмельницького, І. Мазепи, С. Кішки, П. Сагайдачного, М. Криво- ніса, І. Сірка, П. Орлика, О. Довбуша та ін. Одним з кращих зразків історичної пісні є «Ой на горі та женці жнуть», в якій поетизуються реальні історичні особи П. Дорошенко та П. Сагайдачний. Про мужність та героїзм українського козацтва розповідається у «Пісні про Байду» [2, с. 348].

Паралельно розвивається і удосконалюється пісенна лірика. У ній оспівується історія людських сердець та душі - чистої і красивої. Шедеврами у цьому напрямі є пісні «Місяць на небі, зіроньки сяють», «Гаю, гаю, зелений розмаю».

Вершин свого розвитку досягають думи - жанр найвидатнішого різновиду української народної епіки. Завдяки їм ми у значній мірі дізнаємося про перебіг тогочасних історичних подій. У праці «Мелос української народної епіки» С. Грица зазначає, що у своїй більшості думи за характером - «це живі, експресивні оповідання з вільною інтерпретацією , де мелодія підпорядковується тексту» [3, с. 188]. У них емоційно і різнобічно кобзарі-лірники оспівували історичне минуле, сьогодення, світогляд, спосіб життя та побут українського народу. Із властивим їм духом протесту та живою реакцією на суспільні події, просвітителі народного середовища - кобзарі, у великій мірі сприяли розвитку народного професіонального мистецтва.

Будучи унікальним, суто українським явищем, кобзарське мистецтво і на сьогодні не втратило свого науково-історичного, культурно-музичного та виховного значення. Воно оригінально поєднало в собі речетативний спів з пісенними інтонаціями та довільними імпровізаціями музичного тексту, стало предметом вивчення та досліджень українських вчених, музикознавців, дослідників. Його досліджували К. Квітка, В. Ду- бровін, Ф. Лавров, Ф. Колесса та ін. У праці «Професіональні народні співці й музиканти. Програма для досліду їх діяльності й побуту» К. Квітка зазначає, що «цей вид народної творчості становить явище в найвищій мірі оригінальне і має велике значення для студіювання історії музичних стилів» [5, с. 13].

Великого поширення набуває позацерковний духовний спів. Відомі культурні діячі, богослови й письменники П. Беринда, Д. Туптало, Ф. Прокопович та інші створюють духовні пісні. Особливим попитом серед міського населення ко-ристуються кількаголосі псалми і канти, що вирізняються музичною самобутністю. У них досить часто інтонаційно прослідковується звязок з народною віршованою поезією, з її яскраво вираженим національним колоритом та демократичним характером.

Дослідниця Н. Герасимова-Персидська у праці «Хоровий концерт на Україні XVII - XVIII ст.» зазначає, що «... кант займав серединне становище у системі жанрів і частково виконував функцію «перекладача» між високим жанром професійного мистецтва і сферою народної пісні» [6, с. 141-142].

Часто канти використовували в духовних драмах та вертепі, виконували під час урочистих зустрічей духовних і світських високопоставлених осіб. Вони безпосередньо впливали на перші обробки народних пісень, на інструментальний супровід ранніх пісень-романсів. У репертуарі українських лірників вони збереглися аж до XX століття.

З часом на зміну псальмам і кантам приходить більш гнучка сольна пісня з інструментальним супроводом - пісня-романс, пісня, що більш глибше і виразніше відображала внутрішній духовний світ людини та в цілому ментальність українського народу. Завдяки своєму яскравому мелодизму, жанровому багатству та емоціональності, на другу половину XVIII століття пісня-романс стає одним із провідних музичних жанрів. У звязку з притаманням цьому жанру великої різноплановості, його водночас вважають проявом народнопісенної творчості та професійної музики (солоспіву).

Розвиток пісні-романсу повязаний із творчістю багатьох композиторів-професіоналів і аматорів. Досить яскраво розкрив себе у цьому жанрі видатний український філософ-просвітитель, поет, педагог і музикант Г. Сковорода. Його збір-ка «Сад божественних пісень» є вершиною творчості у цьому напрямі, а філософсько-сатиричну пісню «Всякому городу нрав і права» використали у своїй творчості І. Котляревський («Наталка Полтавка») та М. Лисенко (однойменна опера).

У 1790 році в монастирській друкарні Почає- ва на Волині вийшла перша в Україні друкована збірка духовних пісень Почаївський «Богогласник» - антологія української музично-пісенної культури. «Богогласник» - це значна, цінна ху-дожня памятка епохи, своєрідний підсумок духовної пісенної творчості українського народу упродовж понад двох століть.

Цінність та значення цієї друкованої збірки охарактеризував І. Франко у статті «Духовна і церковна поезія на Сході і на Заході». Зокрема він зазначав, що «пісні церковно-релігійні, які увійшли в склад «Богогласника», можна вважати вірним образом того стану, в якім найшлася наша інтелігенція, а особливо наше духовенство в XVII і XVIII вв. ... твори письменників православних містяться тут сумирно обік творів єзуїтських, ... побіч пісень у язиці церковно-словянськім бачимо тут пісні в язиці народнім руськім, польськім і латинськім» [7, с. 142-143].

У XVIII столітті все частіше проявляється жанрова диференціація вокально-хорової музики, зявляється велика кількість різноманітних за складом хорів, ансамблів та сольних творів (солоспівів).

Певною віхою та черговим поштовхом у розвитку української музичної фольклористики була публікація збірника М. Львова - І. Прача. У ньому вперше викладено теоретичні погляди на українську народну пісню, зокрема звернено увагу на її мелодику та метро-ритмічні особливості, подана систематизація зразків українського музичного фольклору. З відчуттям національної колоритності у збірнику представлені пісні «Ой гай, гай, гай зелененький», «На бережку у ставка», «В славнім городі Переяславі». Збірник заслужено зберіг за собою історичне й пізнавальне значення у цінителів української народної музичної творчості. На протязі досить довгого періоду він служив основою та джерелом музично-тематичного розмаїття, використовуваного у своїй творчості всесвітньо відомими композиторами Л. Бетховеном, Д. Россіні, П. Чайковським, М. Балакірєвим, М. Мусоргським, С. Рахманіновим та ін.

Кращі творіння українських музикантів-аматорів та професійних композиторів XVIII століття у галузі пісенної культури неодмінно повязані та спираються на обґрунтовані концептуальні засади, викладені у працях провідних музикантів- педагогів і теоретиків М. Березовського «Буквар і Граматика», Г. Головні «Партесна азбука» та С. Бишковського «Партесна граматика». У цих працях сформульовані основи музичної теорії та принципи інтенсифікації процесу навчання музичної освіти. Авторами пропонується чітка система навчання співу з нот методом абсолютно-релятивної сольмізації, акцентується увага на практиці взаємодії вокально-хорового та інструментального мистецтв. Зокрема, «Партесна граматика» С. Бишковського - це оригінальний навчальний посібник з багатьма вправами-етю- дами, призначеними для бажаючих досконалого оволодіння технікою постановки і звучання свого голосу. У цілому вищеназвані праці стали найвищим досягненням музично-теоретичної думки XVIII століття. Ними, у великій мірі, були закладені міцні основи у розвитку української музичної фольклористики.

Генезу та еволюцію використання елементів української народної пісні та танцювальних зворотів особливо можна простежити на прикладах вокально-хорової творчості всесвітньо відомого тріо українських композиторів М. Березовського, Д. Бортнянського та А. Веделя. Ці неперевершені майстри хорового мистецтва XVIII століття у своїх духовних та світських хорових концертах обємно і творчо використовували кращі зразки народної музичної спадщини, узагальнювали та реалізовували естетичні ідеали, смаки і почуття українського народу. Саме через використання у своїй творчості української народної пісні з її яскраво вираженим національним колоритом, кантів, пісень-романсів та текстів псалмів Псалтиря й місцевих розспівів вітчизняної культової музики, що відзначалися високою поетичністю та ліризмом, вони у повній мірі розкрили своє композиторсько-мелодичне обдарування. Особливо це наочно спостерігається у повільних частинах їхніх кращих лірико-драматичних концертів, що насичені яскравими ліричними ансамблями та входять до світової скарбниці вокально-хорової музики XVIII століття. Зокрема, це концерти «Не отвержи мене во время старости» М. Березовського, «Доколь, Господи, забудешимя» та «Помилуй мя, Господи, яко немощен есмь» А. Веделя, «На тя, Господи, уповаю» Д. Бортнянського.

За висловом В. Аскоченського ліричні ансамблі повільної частини концерту А. Веделя «Проповедника веры» (1796 р.) з використання великої кількості народно-пісенних зворотів, надають йому неперевершеного веделівського мелодизму [8, с. 105]. Мелодика хорових творів М. Березовського, Д. Бортнянського та А. Веделя досить виразна, охоплює великий діапазон звучання та тісно пов'язана зі словесними текстами. Використання ж авторами складних і різноманітних рит-мічних малюнків із застосуванням пунктирного ритму, великої кількості акцентів і синкоп та прикрас, у вигляді форшлагів і мелізмів, ще більше її підкреслює та надає музичної виразності.

М. Березовський, Д. Бортнянський та А. Ведель - ці музичні генії XVIII століття «значно поглибили вплив музики на формування особистості, зокрема орієнтуючись як на загальнолюдські цінності, так і на формування особистості з позицій українського менталітету» [9, с. 101].

Висновки та перспективи подальшого дослідження проблеми. Комплексний підхід до означеної проблеми дозволяє створити цілісне бачення та зробити висновки у питанні становлення й поступального розвитку національної вокально- хорової музики, її ролі та значення в історії вітчизняної музичної культури. Сформована протягом багатьох попередніх століть, українська народна музична пісенна творчість у XVIII столітті яскраво проявилася у створенні митцями кращих різножанрових зразків вокально-хорової музики. Підтвердженням тому є поява великої кількості обробок українських народних пісень, дум, кантів, пісень-романсів та значної зацікавленості до них зі сторони передових письменників, поетів, музикантів. Певною віхою та черговим поштовхом у розвитку української музичної фольклористики стала публікація збірника М. Львова - І. Прача, в якому вперше було викладено теоретичні погляди на українську народну пісню та подана систематизація зразків українського музичного фольклору. У свою чергу, на прикладі вокально-хорової творчості всесвітньо відомого тріо українських композиторів М. Березовського, Д. Бортнянського та А. Веделя, зокрема їх кращих духовних і світських хорових концертів, ми наочно спостерігаємо використання елементів української народної пісні та музичного фольклору в цілому.

Започатковані розвідки з означеного напряму дадуть змогу подальшого висвітлення у фаховій періодиці джерелознавчого та фактологічного матеріалу, збагачення змісту мистецької підготовки фахівців галузі новою цінною інформацією.

Список літератури

український музичний пісенний вокальний

1.Шевченко М. Єдина правда непогрішна // Найкращі пісні України / Упорядн. М. Шевченко. - К. : Демократична Україна, 1995. - С. 253-255.

.Колесса Ф. М. Українська усна словесність. Просвіта, Львів. - 1938. - 645 с.

.Михайличенко О. В. Музично-естетичне виховання дітей та молоді в Україні (ретроспективно-теоретичний аспект) : Монографія. - вид. 2 - ге, перероб. і доповнене. - Суми : вид - во «Козацький вал», 2007. - 356 с.

.Квітка К. В. Професіональні народні співці й музиканти на Україні : програма для досліду їх діяльності й побуту / К. В. Квітка // Зб. іст.-філол. відділу УАН, № 13. Праці Етнографічної Комісії, вип. 2. - К., 1924. - 114 с.

.Герасимова-Персидська Н. О. Хоровий концерт на Україні XVII - XVIII ст. / Н. О. Герасимова-Персид- ська. - К. : Муз. Україна, 1978. - 181 с.

.Франко І. Духовна і церковна поезія на Сході і на Заході. Зібрання творів. - Т. 39. - С. 142-143.

.Аскоченский В. И. Киев с древнейшим его училищем Академиею : [в 2-х частях] / В. Аскоченский. - Ч. 2. - К. : Университетская тип-я, 1856. - 566 с.

.Шеремет Л. П. Роль і місце музики у становленні і розвитку особистості / Л. П. Шеремет. - Суми : ВВП «Мрія - 1» ЛТД, 1995. - 160 с.

Похожие работы на - Народна музична творчість XVIII століття як невичерпне джерело у створенні митцями кращих зразків національної пісенної культури

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!