Проблеми родинного виховання на сучасному етапі в Україні
План
Вступ
Розділ 1. Теоретичні питання родинного виховання
.1 Функції сімї. Виховання в системі функції сімї. Мета, завдання та зміст виховання у сучасній українській сімї
.2 Психолого-педагогічні основи сучасного сімейного виховання
.3 Особливості роботи класного керівника з родинного виховання
Розділ 2. Вивчення досвіду родинного виховання в загальноосвітній школі
.1 Загальне дослідження проблем та змісту родинного виховання на сучасному етапі в Україні
.2 Методика і організація дослідження. Результати та обробка даних
.3 Аналіз роботи вчителів з родинами учнів молодших класів
Висновки
Перелік використаних джерел
Додаток 1. Тест агресивності (Опитувальник Л.Г. Почебут)
Додаток 2. Методика "Школа тварин"
Додаток 3. Методика "Малюнок сім'ї"
Вступ
Процес формування і розвитку особистості починається з родини, з моменту народження дитини. Саме батьки вводять дитину в складний світ людських взаємин. Уроки життя, здобуті в родині, мають величезну виховну силу, бо дають їх найближчі люди - мама, тато, бабуся…
Отже, сімя була й лишається головним осередком, де відбувається становлення і розвиток особистості.
Родинне виховання настільки важливе в житті кожної людини, що Генеральна Асамблея ООН, оголосила 1994 рік Міжнародним роком сімї та постановила, що "починаючи з 1994 року, 15 травня щорічно буде відзначати Міжнародний день родини", підкресливши цим величезне значення сімї в фізичному й духовному становленні особистості.
Конвенція ООН про права дитини, схвалена на 44-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. (набула чинності в Україні з 27 червня 1991 р.), визнає, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння.
Законодавчо правовий статус сімї закріплено в статті 51 Конституції України: "Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка". Кожен із подружжя має рівні права і обовязки у шлюбі та сімї. Батьки зобовязані утримувати дітей до їх повноліття. Сімя, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою [12, с.16].
У державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХІ століття) про роль сімї сказано так: "На етапі раннього родинного виховання батьки, як перші педагоги, покликані створити умови для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу".
Сімя несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання своїх дітей [5, с. 61].
Концепція національного виховання трактує, що "родинне виховання - перша природна, постійно діюча і найголовніша ланка національного виховання"[13, с.10].
Питання родинного виховання розглядали М. Стельмахович, О. Духнович, Г. Сковорода, Т. Шевченко, Я. Чепіга, І. Огієнко та інші. З цієї теми написано багато книжок, наукових та дослідницьких робіт. Сьогодні в Україні проблемами сімейного виховання займаються такі науковці, як: В.В. Давидов, Л.С. Славіна, В.А. Семиченко, С.Т. Яценко, А.Б. Рацул, Т.В. Кравченко, В.П. Кравець, А.А. Фролова, Т.Д. Кочубей, В.Л. Федяєва, Н.Ю. Синягіна та інші. Але, не дивлячись на це, в сучасній українській родині існує багато запитань з приводу того, як же найкраще виховувати дитину, все ще існує багато проблем і непорозумінь між батьками.
Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що проблема родинного виховання була і є надзвичайно важливою, бо зумовлена тією величезною роллю, яку відіграє родина у вихованні особистості. В цьому полягає актуальність дослідження.
Мета курсової роботи: визначити сутність, мету, завдання, умови родинного виховання в сучасній сімї.
Для досягнення мети висунуті наступні завдання курсової роботи:
здійснити теоретичний аналіз джерел для визначення сутності, мети та завдання родинного виховання;
дослідити особливості виховання в сучасній українській сімї;
виділити мету, завдання, форми і методи родинного виховання в сучасній сімї;
визначити умови успішного родинного виховання;
дослідити методику здійснення родинного виховання у загальноосвітній школі на сучасному етапі.
Обєкт дослідження - процес родинного виховання школярів.
Предмет дослідження - родинне виховання дітей в сімї.
Методи дослідження: аналіз наукової літератури з теми дослідження, аналіз та узагальнення передового педагогічного досвіду, спостереження.
Гіпотеза дослідження: застосування історичного досвіду українського народу з родинного виховання та нових нетрадиційних інтерактивних форм роботи класного керівника з батьками є центральний напрямок педагогізації освіти батьків.
Розділ 1. Теоретичні питання родинного виховання
.1 Функції сімї. Виховання в системі функції сімї. Мета, завдання та зміст виховання у сучасній українській сімї
Відомо, що родина - природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Родина завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. Сімя впливає на людину протягом усього її життя. Але особливо велика її роль на початку життєвого шляху. Саме в цей період закладаються моральні і психічні основи особистості, відбувається залучення дитини до світу соціальних цінностей і відносин.
Сучасний погляд на сімю інтегрує два основних підходи: аналіз сімї як соціального інституту - її роль, функції та механізм взаємодії з іншими інститутами суспільства та вивчення сімї як малої групи - характер стосунків між індивідами, з яких складається сімя.
Перший підхід дає можливість дослідити такі важливі аспекти: яким чином потреби суспільства впливають на характер сімейно-шлюбних відносин та спосіб життя сімї; які типи сімей мають вважатися дисфункційними щодо суспільних вимог; як змінюються сімейні норми та цінності за певних соціально-економічних, політичних умов, у різних культурах; чим зумовлюється успішність функціонування сімї тощо.
Другий підхід передбачає вивчення динаміки стосунків між членами сімї - подружжям, батьками та дітьми, мотиви та причини стабільності сімї і її розпаду (зокрема розлучень), характер групової взаємодії, груповий контроль, сімейні цінності, норми та зразки поведінки, рольову поведінку, інтегрованість індивіда в сімю, його зацікавленість перебуванням в сімї тощо.
Усі функції сімї розглядають з двох аспектів: суспільної та індивідуальної функції. До основних функції сімї відносять такі:
Економічна функція забезпечує статус сім'ї як повноправної виробничо-господарської одиниці і є необхідною умовою добробуту, фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів.
Репродуктивна функція сім'ї забезпечує відтворення й продовження людського роду, фізичне й духовне поновлення суспільства.
Виховна функція - полягає у передачі дітям дорослими членами сім'ї соціального досвіду, забезпечення їх входження в систему суспільних відносин. Родина передає своїм нащадкам знання, уміння, навички, норми, цінності, необхідні для самостійного життя в суспільстві.
Реактивна функція - це взаємна фізична, матеріальна, морально-психологічна підтримка членів родини з метою збереження їх здоров'я, життєвого тонусу; дотримання режиму праці і відпочинку, харчування, особистої гігієни тощо; захист сім'ї і кожного з її членів від усіх негараздів і бід.
Комунікативна функція задовольняє потребу членів сім'ї у спілкуванні. Від характеру внутрісімейного спілкування, морально-психологічного клімату сім'ї залежить моральне і психічне здоров'я людини, її емоційна культура.
Регулятивна функція забезпечує систему регулювання взаємовідносин між членами сім'ї, в тому числі первинний соціальний контроль діяльності всіх членів сім'ї та реалізацію влади й авторитету батьків. У демократичній сім'ї регулятивна функція здійснюється здебільшого за допомогою моральних норм, особистого авторитету членів родини і, в першу чергу, авторитету батьків. Вона виявляється і у взаємодії всіх членів родини з суспільством, соціальними інститутами, виконанні громадянських обов'язків та здійсненні прав і свобод.
Функції сімї дуже тісно корелюють з умовами життєдіяльності суспільства в цілому, тому їхній характер, ієрархія, пріоритетність, змістове наповнення може змінюватися залежно від стану суспільства, розвитку його окремих сфер, потреб та вимог певного періоду.
Загальні риси сучасних змін у функціонуванні інституту сімї - це індивідуалізація, прагнення незалежності, автономності, зменшення орієнтації на соціальне оточення. Змінюються погляди на репродуктивну функцію сімї - протягом останніх десятиріч під впливом демографічних макропроцесів посилюється її суспільна значимість.
Окреме місце посідає виховна функція сімї, зокрема з погляду її суспільної значущості. За результатами соціологічного опитування молодих сімей "Молода сімя в Україні", яке проводить Український інститут соціальних досліджень, переважна більшість респондентів (90%) визначає народження та виховання дітей основними функціями сімї.
На виховну функцію сімї в сучасних умовах негативно впливають послаблення родинних звязків, зменшення у батьків можливостей щодо спілкування і контролювання дітей, значна зміна стандартів поведінки, сімейних цінностей протягом життя одного покоління (яскравим прикладом можна назвати той факт, що на Україні, де завжди дуже високо цінувалося цнотство до весілля, в 2002 році прийнятий новий Сімейний кодекс України, в якому легалізується спільне проживання жінки та чоловіка без офіційної реєстрації шлюбу[16, c.51]. Такі союзи визнані сімєю); переоцінка досвіду сімейного життя, зменшення кількісного складу сімей (раніше традиційною була трипоколінна сімя; на сучасному етапі найбільш розповсюдженою є сімя, що складається з двох батьків та дітей), зниження можливостей батьківського впливу на дітей в умовах сімї, недооцінка ролі сімї в житті суспільства і кожної людини зокрема.
Виховання - важливе явище родинного та суспільного життя. Воно виникло в процесі трудової діяльності людей у звязку з необхідністю для молодого покоління оволодівати виробничо-трудовим досвідом старших поколінь.
Процес родинного виховання - це сукупність ряду послідовних дій батьків, спрямованих на досягнення гарного виховання своїх дітей [20,с.153].
До основних компонентів педагогічного процесу належать: мета, завдання, зміст, принципи, методи, прийоми й організаційні форми виховання та результат.
Обєктом (предметом) і субєктом виховання в сімї є дитина, яка росте й розвивається шляхом фізичних та психічних, кількісних та якісних змін [20,с.154].
Ідеал родинного виховання - здорова та щаслива людина з багатогранними знаннями і високими духовно-моральними якостями, патріотичними почуттями та працьовитістю [20, с.153 - 168].
Основним завданням родинного виховання в умовах сьогодення є:
соціалізація дітей, надання знань, забезпечення усвідомлення важливості та змісту, формування правил, норм та навичок стосовно всіх інших функцій сімї;
виховання сімейних орієнтацій та орієнтирів, підготовка до виконання сімейних і соціальних ролей виховання фізично і морально здорової дитини, забезпечення необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);
створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань дитини, її самореалізації;
засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабих і людей похилого віку;
залучення дітей до світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислівїв, приказок, дум, лічилок тощо;
виховання поваги до школи і вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;
включення дитини в спільну з дорослими діяльність, розвиток творчої працелюбності, спрямування зусиль на турботу про навколишнє середовище; виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;
формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві і житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для їхньої творчої практичної діяльності;
забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу; прилучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості [25, с.34].
Меті і завданням підпорядковані зміст і методи родинного виховання.
Ефективність батьківського виховання в сімї забезпечується дотриманням таких принципів: народності, наступності й спадкоємності поколінь, участі у праці, природовідповідності, культуровідповідності, самодіяльності (активності й ініціативи), педагогічної компетентності батьків і єдності вимог і виховних напрямків.
У сучасній педагогіці, зокрема в батьківській, чітко виділяються такі поняття, як засоби, методи та прийоми виховання дітей і підлітків.
Під засобами виховання розуміємо той вид діяльності, явище чи предмет, які можуть впливати на особистість у певному напрямку [с.20, с.168]. Їх поділяють на дві категорії - природні і надприродні. До природних засобів виховання належать: авторитет батьків, мікроклімат сім'ї, праця, навчання, навколишня природа, національні звичаї й традиції, громадська думка, література та мистецтво тощо. До надприродних засобів виховання відносять релігію.
Будь-який засіб батьківської педагогіки треба застосовувати лише тоді (якщо він відповідає меті виховання), коли він доречний.
До основних засобів близько прилягають методи виховання, які перебувають в органічному взаємозв'язку. Однак ці поняття не є тотожними, оскільки засіб і метод істотно відрізняються. Найголовніша відмінність полягає в тому, що поняття засобу ширше від поняття методу. Засоби виявляють свою активність у процесі виховання. Кожний засіб може мати певну систему методів.
Успіх родинного виховання залежить від багатьох причин і насамперед від застосування правильних його методів.
Метод (від гр. - шлях дослідження, спосіб пізнання) - спосіб пізнання дійсності і її відтворення в мисленні, невід'ємний компонент виховного процесу [20, с.168].
Під методом родинного виховання розуміємо способи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей, на формування в них благородних якостей, на збагачення їх необхідним життєвим досвідом [24, с.161].
У теорії методів педагогіки існує також поняття прийому, під яким розуміємо, часткове вираження методу, яке актуалізує його дію за певних конкретних обставин. Стосовно методу прийом носить частковий, підпорядкований характер. Скажімо, коли вчимо дитину виконувати якесь завдання, то не раз вдаємося до прийому показу трудової дії, що розкриває точність виконуваних операцій. Розкриваючи моральну норму, використовуємо прийом конкретизації, посилаючись на художні образи, взірцеві вчинки, народні притчі тощо.
Методи виховання прийнято ділити на загальні та часткові. Загальні методи застосовуються в усіх видах виховання, часткові - лише в деяких.
Звичайно, методи виховання, як і його засоби, не є закостенілими. Кожен стан у розвитку сім'ї та суспільства може вносити певні корективи у виховну методику, особливо щодо її змісту та застосування, чи зумовлювати появу нових методів. Остання тенденція особливо активізувалась у зв'язку з відродженням в Україні національної системи родинного виховання.
Найпридатнішою для практичного користування батьками у виховній роботі з дітьми може бути класифікація, за якою методи родинного виховання поділяють на три групи: методи переконання, методи організації життєдіяльності дітей, методи стимулювання культурної поведінки. В окрему групу методів складають молитва та святі тайни (сповідь та причастя).
Методи переконання покликані формувати свідомість дитини, судження, погляди, переконання, ідеали. До них належать: роз'яснення, повчання, порада, бесіда, приклад, розповідь, застереження, читання, дискусія, тобто такі методи, які здатні забезпечувати цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в нього позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільно корисної діяльності або ж подолання негативної поведінки. Вони збагачують розум дитини потрібними знаннями, виробляють життєві установки, ціннісні орієнтації [20, с.169].
Методи організації життєдіяльності дітей націлюють вихованців на "єдність слова і діла", що має надзвичайно важливе значення у формуванні особистості [20, с.171]. Виховання високої свідомості, свідомої дисципліни та культури поведінки не може успішно здійснюватися, якщо воно обмежується лише проповідуванням ідей, поглядів і норм поведінки. Треба ще втілювати їх на практиці, привчати змалку дітей неухильно дотримуватись даної вимоги. Цьому значною мірою сприяє застосування таких виховних методів, як практикування правильної поведінки, дотримання режиму праці та відпочинку, доручення, вимога, привчання (призвичаєння), нагляд (догляд), прохання, наказ, заборона.
Успіх виховного процесу значною мірою зумовлюється застосуванням методів стимулювання культурної поведінки дитини (схвалення, змагання, сугестії (навіювання), заохочення, покарання) [20, с.172]. Головне призначення цієї групи методів - забезпечення педагогічної профілактики, тобто присікання та запобігання лихим думкам і злим крокам, надання простору для добрих помислів і благородних вчинків. Зважаючи на їх особливу витонченість виявлення та застосування, необхідно навести стислу характеристику кожного з них.
Схвалення - визнання батьками дій і рішень дитини правильними, тобто бажаними для їх продовження з метою утвердження доброчинності [20, с.173].
Змагання - виражає природне прагнення дитини постійно звіряти й порівнювати свої сили та можливості з іншою особою, намагання перевершити, перемогти когось у чому-небудь, домагаючись кращих, ніж у когось, результатів, показників, що сприяє розвитку в особистості творчості, наполегливості, винахідливості й ініціативи, об'єктивної оцінки фактів.
Сугестія (навіювання) - психолого-педагогічний вплив вихователя на дитину з метою актуалізації або зміні в неї провідних установок, ціннісних орієнтацій чи вчинків. родинний виховання соціалізація освіта
Заохочення - спонукання дитини до гарних вчинків шляхом ласки, похвал і нагород. До нього вдаємось тоді, коли хочемо відзначити її успіхи у навчанні, працьовитість, старанність.
Покарання - накладання покути за якусь провину. Застосовується у тих випадках, коли дитина свідомо не підкоряється справедливим вимогам, порушує загальноприйняті норми та правила поведінки, нехтує обов'язками в сім'ї. До типових видів покарань належать: вияв незадоволення, осудження, присоромлений, обмеження деяких прав дитини, посилення контролю, за її поведінкою, відстрочка виконання даної дитині обіцянки, поява деякої стриманості в поводженні з дитиною, позбавлення її звичної ласки, нотка відчуження в голосі, гнів, обурення.
Наведений перелік методів виховання не претендує на повну вичерпність. Батьки цілком спроможні і мають право, крім названих, успішно застосовувати (виходячи з конкретних умов) й інші, в тому числі власні педагогічні винаходи, аби тільки вони не суперечили природі дитини.
Наявна класифікація методів з поділом на групи умовна. Адже методи не можуть існувати, а тим паче успішно діяти, коли вони ізольовані один, від одного. Застосовуються вони не відмежовано, а в тісному взаємозвязку та взаємозалежності, у цілісній виховній системі, в контексті реального життя родини, охоплюючи розв'язання усіх напрямів виховання - тілесного, розумового та духовно-морального [21, с. 168 - 174].
.2 Психолого-педагогічні основи сучасного сімейного виховання
століття принесло з собою зміни соціальних та економічних відносин, потужний вплив масової культури й компютеризацію практично всіх сфер життя. Особливо це торкнулося пострадянських республік, зокрема України, де ці зміни порівняно з іншими країнами світу були майже діаметральними й ще більше поглибилися конфліктом поколінь - батьків, які виховувалися в умовах радянського строю, та їх сучасних дітей, які ростуть у зовсім іншому культурно-соціальному середовищі. Ці зміни не могли не відбитися на сімї, її ролі та функціях у суспільстві. Але, не зважаючи на це, сімя, як і раніше, залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління. Актуальність заявленої теми полягає в тому, що вона передбачає дослідження особливостей сімейного виховання на сучасному, якісно новому етапі розвитку суспільства, яке під впливом різноманітних соціально-економічних факторів переживає зміну ролі сімї як соціального інституту. Досліджуючи функціонування сучасної української сімї, науковці зазначають, що сімя переживає кризовий період: значно знижується народжуваність, відбувається девальвація сенсу сімейного життя та орієнтація сімї на виховання дітей. Батьки не мають достатньої теоретичної основи для правильного й цілеспрямованого виховання дітей - часто цей процес будується інтуїтивно й непродумано.
Сімя - провідний чинник розвитку особистості дитини, від якого багато в чому залежить подальша доля людини. Важливість сімї з точки зору виховної функції полягає в тому, що вона є найпершим предметно- просторовим, соціально-поведінковим, подійним та інформаційним оточенням для дитини. Простір родинного середовища не створюється сам собою, він є результатом спільних зусиль матері й батька (наприклад, вони забезпечують необхідні гігієнічні умови, повноцінне харчування; купують відповідні іграшки, книжки та інші засоби виховання; демонструють відповідні зразки поведінки тощо).
Найперше, що характеризує сімю як фактор виховання, - це її виховне середовище, в якому природно організовується життя і діяльність дитини. Адже відомо, що людина вже з дитячого віку розвивається як істота соціальна, для якої середовище є не тільки умовою, але й джерелом розвитку. Взаємодія дитини з соціальним середовищем грає важливу роль у її психічному розвитку та становленні її особистості. Все життя сімї складається з безлічі соціальних ситуацій: прощання на ніч чи привітання одне одного вранці, спільна вечеря, виконання домашніх обовязків тощо. Уміння батьків надати цільову спрямованість тій чи іншій соціальній ситуації перетворює її на педагогічну, коли чинником виховання стає буквально усе: події сімейного життя, форми взаємовідносин і способи спілкування, традиції і звичаї та інше.
Основою сімейного виховання, фундаментом, на якому будується весь виховний вплив, а також основним фактором, що визначає якість і можливості сімейного виховання у кожній конкретній сімї, є її виховний потенціал. Виховний потенціал сімї - це ступінь розвитку її можливостей у формуванні особистості, що реалізується через усі сторони її діяльності та функцій. Він визначається насамперед специфічним осередком духовного, економічного, економічного та соціального розвитку суспільства, особливостями первинного соціального простору та психологічною атмосферою, що створюється батьками. Виховний потенціал включає шість компонентів [2; 3], що наведені у Таблиці 1.
Таблиця 1. Структура виховного потенціалу сімї
Економічний компонент:- рівень доходів; - житлово-побутові умови; - інші матеріальні блага, необхідні для життєдіяльності сімї.Соціальний компонент:- належність до певної етнічної групи; - соціальний статус батьків, їх освіта, професія, культурний і духовний рівень.Організаційний компонент:- структура сімї (повна чи неповна, однодітна чи багатодітна, одне покоління чи більше).Психолого-педагогічний компонент:- психолого-педагогічна культура батьків, рівень знань і умінь для ефективної реалізації виховної функції сімї.Морально-ціннісний компонент:- рівень дотримання і виконання в родині моральних норм і принципів поведінки; - наявність духо вно-моральних соціально значущих цілей; - спрямованість сімейного виховання.Комунікативний компонент:- характер внутрішньосімейних відносин (подружніх, дитячих, дитячо-батьківських); - стиль взаємодії батьків і дітей; - система взаємин із соціумом (друзями, освітніми установами тощо).
Критеріями оцінки виховного потенціалу сімї є:
можливість сімї задовольнити соціально-психологічні потреби особистості;
рівень педагогічної культури батьків;
характер взаємодії у родині;
здатність сімї у разі критичних ситуацій звернутися за допомогою до різних соціальних інститутів.
Сімейне виховання - це процес цілеспрямованого систематичного прищеплення дітям соціально значущих форм поведінки і способів діяльності, система психолого-педагогічних впливів на розвиток мовлення, мислення дітей, формування рис характеру, світоглядних уявлень і понять, здатність виявляти психічну активність, спрямовану на керування своєю поведінкою, психічними станами, процесами відповідно до моральних вимог, веління сумління і почуття обовязку.
Метою сімейного виховання є формування таких якостей особистості, які допоможуть їй гідно подолати труднощі та перепони, що зустрічаються на життєвому шляху. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, первинного досвіду трудової діяльності, моральна та естетична вихованість, емоційна культура і фізичне здоровя дітей, їхнє щастя - усе це залежить від сімї, від батьків, і усе це складає мету сімейного виховання. Саме батьки, як найперші вихователі, мають найсильніший вплив на дітей. Ще Ж.-Ж. Руссо стверджував, що кожний наступний вихователь чинить на дитину менший вплив, ніж попередній.
Сімейне виховання більш емоційне за своїм характером, ніж будь-яке інше виховання, бо його "провідником" є батьківська любов до дітей, що викликає відповідні почуття дітей до батьків. Якщо в сімї немає гармонії почуттів, то розвиток дитини ускладнюється, сімейне виховання стає несприятливим чинником формування особистості.
Сімейне виховання має також широкий часовий діапазон впливу: воно триває все життя людини, відбувається в будь-який час доби, в будь-яку пору року. Його позитивний (або негативний) вплив людина відчуває навіть тоді, коли вона не вдома: навіть сидячи за шкільною партою, дитина подумки і чуттєво повязана зі своєю сімєю. Отже, важливість сімейного виховання полягає в тому, що:
) сімя виступає основою почуття захищеності: вона гарантує безпеку дитини при взаємодії із зовнішнім світом, освоєнні нових способів його дослідження. Крім того, близькі є для дитини джерелом розради в тяжку хвилину;
) сімя надає дитині розмаїття поведінкових моделей, на які вона буде орієнтуватися, набуваючи свій власний досвід. Частково це свідома спроба копіювати поведінку інших, але найчастіше це неусвідомлена імітація. У звязку з цим важливо відзначити, що діти вчаться у батьків певним способам поведінки, не тільки засвоюючи безпосередньо правила, що їм повідомляються (готові рецепти), але й завдяки спостереженню існуючих у взаємовідносинах батьків моделей (прикладів). Тому батькам необхідно завжди слідкувати за своєю поведінкою, адже якщо мати вчить дитину завжди прибирати свої іграшки, а сама завжди розкидає свій одяг, то рецепт не збігається з прикладом, тому й виховного впливу не відбудеться;
) сімя має велике значення в придбанні дитиною знань і розширенні кругозору. Запас дитячих знань багато в чому залежить від того, наскільки батьки забезпечують дитині можливість культурно збагачуватись і пізнавати світ;
) сімя виступає важливим чинником у формуванні дисципліни та поведінки дитини. Батьки впливають на поведінку дитини, заохочуючи або засуджуючи певні типи поведінки, а також застосовуючи покарання або допускаючи прийнятний ступінь свободи в поведінці;
) спілкування в родині стає зразком для дитини. Воно дозволяє дитині виробляти власні погляди, норми, установки та ідеї. Значення сімейного виховного середовища - визначення першого контуру образу світу, що складається в дитини: на конкретних вчинках, способах спілкування, які дитина бачить у найближчому оточенні і в яких сама бере участь, дитина вчиться порівнювати та оцінювати, вибирати ті чи інші форми поведінки та прийоми взаємодії з навколишньою дійсністю. Однак, на жаль, практика показує, що сімейне виховання не завжди буває "якісним" через те, що одні батьки не вміють розвивати власних дітей, інші не хочуть, а треті не можуть через якісь життєві обставини (важкі хвороби, робота, аморальна поведінка тощо), деякі ж просто не надають цьому належного значення.
Як бачимо, виховний потенціал сімї - основа сімейного виховання в цілому. Він зумовлюється багатьма факторами, вплив яких можна регулювати як на державному рівні (економічний, організаційний компоненти), так і на рівні сімї (психолого-педагогічний, комунікативний компоненти). Від того, наскільки високим є виховний потенціал, залежить загальна можливість реалізувати зміст виховного процесу у сімї та виконати усі поставлені перед нею завдання.
У сучасній педагогічній літературі мета сімейного виховання повязується зі спрямованістю педагогічної діяльності батьків на виховну взаємодію з дітьми у трьох виховних сферах - обовязку, інтересу і любові.
Сфера обовязку - її змістом є відповідальність батьків і дітей за нормальне функціонування сімї. Моральна свідомість дітей і батьків у сфері обовязку і відповідальності формується у повсякденній побутовій діяльності на основі взаємної вимогливості та поваги. Активне спілкування в сфері обовязку забезпечується взаємодопомогою, взаємною перевіркою якості виконання дорученої справи і т. д. Почуття обовязку, виховане в сімї, легко переноситься дитиною в інші сфери життя. У сфері обовязку за допомогою сімї здійснюється формування ціннісних ставлень дитини до держави і суспільства, до інших людей, до себе, до праці, до природи, до краси і мистецтва.
Сфера інтересу - загальний сімейний інтерес обєднує і згуртовує батьків і дітей у дружний колектив на основі спільної захоплюючої діяльності. Сфера інтересу має мати точки дотику зі сферою обовязку. Виконання обовязків у такому випадку ґрунтується у особистості не тільки на вольових зусиллях, але й асоціюється з приємними емоціями та переживаннями. Зміцненню виховних функцій у сфері інтересу сприяють спільні заняття фізкультурою і спортом, туризм, спільні подорожі, відвідини музеїв тощо.
Сфера любові - сфери обовязку та інтересу не можуть існувати поза любовю в середині сімї, яка додає сімейному життю особливий, неповторний колорит, формує в дитині тонкі людські почуття. Любов виховується тільки в атмосфері любові, яка органічно вбирається свідомістю дитини і спрямовує її емоційно -вольове ставлення до життя. Справжній гуманізм, відповідальна й діяльна любов батьків до дітей передбачає прояв ними справедливості і вимогливості, надання дитині самостійності та необхідних умов для самоствердження.
Оскільки мета виховання відрізняється деякою абстрактністю та носить узагальнюючий характер, її варто конкретизувати й уточнити за допомогою комплексу завдань виховання, які включають у себе три основні групи:
. Виховні завдання:
формування основ характеру дитини, її вихідних моральних установок і позицій;
закладання основ ціннісного ставлення до праці, працьовитості, прагнення до суспільнокорисної діяльності, порядку й дисципліни, дотримання норм життя суспільства.
. Освітньо-виховні завдання:
здійснення морально-етичної підготовки дитини до формування в майбутньому власних сімейних відносин;
формування почуття любові, доброзичливості, глибокої поваги до батька й матері, сестер і братів;
плекання щирого почуття поваги та любові до представників іншої статі, чоловічої гідності та дівочої честі;
озброєння вміннями та навичками організації побуту, сімейного дозвілля, ведення сімейного господарства.
. Особистісно розвивальні завдання:
Створення умов для фізичного, морального, розумового, трудового, естетичного розвитку, становлення дітей у процесі повсякденної діяльності та спілкування.
Про рівень досягнення цілей виховання дітей у сімї свідчить не тільки їх хороша успішність, яку батьки часто помилково вважають єдиним показником вихованості, але й ступінь прояву працьовитості, творчого підходу до справи, амплітуда інтересів. Не менш важливими є громадська активність, розвинений художньо-естетичний смак, дисциплінованість і сила волі.
Таким чином, мета і завдання сімейного виховання визначені суспільством і мають обєктивний характер, оскільки випливають з обєктивної необхідності. Вони визначають загальну спрямованість сімейного виховання. Але без чіткої стратегії неможлива соціальна перебудова, тому визначення мети і комплексу завдань має відбуватись на державному і навіть міжнародному рівнях і бути основою для кожної сімї, яка потім самостійно надбудовує свої специфічні завдання виховання.
Виховання у нашому суспільстві реалізується в умовах економічних і політичних реформ, у звязку з чим істотно змінилося соціокультурне життя підростаючого покоління, функціонування освітніх установ, засобів масової інформації, молодіжних і дитячих громадських обєднань. У той же час реформування викликало соціальне розшарування суспільства, зниження життєвого рівня більшості населення. Так, більшість нинішніх сімей основні сили і час витрачають на матеріальне забезпечення, а не на духовне формування і розвиток дітей. За даними соціологічних досліджень, працююча жінка на добу приділяє вихованню дітей 16 хвилин, у вихідні дні - 30 хвилин, український батько, в свою чергу, приділяє своїй дитині 4 - 6 хвилин у день [1].
Крім того, багато людей не зуміли пристосуватися до нових умов, сформувати захисні механізми. Це основна причина дезорганізації життя більшості сімей, руйнування сформованих морально -етичних норм і традицій сімейного укладу. Внаслідок правової, моральної, економічної незахищеності посилилась конфліктність відносин між батьками і дітьми.
Педагоги встановили, що відносини батьків і дітей з роками складаються в певні типові варіанти незалежно від того, усвідомлюються вони чи ні. Такі варіанти починають існувати як реальності відносин, і виникають вони поступово. Батьки ж звертаються до педагога, як правило, з приводу конфліктної ситуації, що виникла "вчора", "тиждень тому". Тобто вони бачать не процес розвитку стосунків, не їх послідовність і логіку, а, як їм здається, раптовий, незрозумілий, дивний випадок. Насправді ж, конфлікт у відносинах батьків і дітей рідко виникає випадково і раптово. Сама природа подбала про взаємну потребу батьків і дітей, надавши їм своєрідний аванс у вигляді почуттів любові, потреби один в одному.
У здорових сімях батьки і діти повязані природними повсякденними відносинами. У педагогічному сенсі це означає світоглядні, моральні, емоційні, інтелектуальні, ділові звязки батьків і дітей, тісне спілкування між ними, в результаті якого виникає душевне єднання. Природну основу таких відносин становлять родинні звязки, почуття материнства і батьківства, які виявляються в батьківській любові і турботливою прихильністю дітей до батьків. Проте на сьогоднішній день цей тонкий зв´язок між батьками і дітьми постійно еволюціонує, і, на жаль, досить часто ці зміни виявляються в деградації сімейних відносин, появі найрізноманітніших проблем у спілкуванні, взаєморозумінні, спільних інтересах, вирішенні сімейних конфліктів тощо.
Аналіз тенденцій соціально-культурного вектору, в якому розвивається українське суспільство, дозволили виокремити основні групи проблем, з якими стикається більшість сучасних сімей.
1.Низька культура суспільного життя, подвійна мораль, лицемірство влади, соціальна напруженість, невпевненість у завтрашньому дні, загроза втрати роботи стають причиною підвищеної нервової напруги та стресу, які переносяться на внутрісімейні відносини, підривають моральну та психологічну стабільність і створюють додаткові приводи до виникнення конфліктів. Зовнішні фактори є дуже потужними каталізаторами дисбалансуючих процесів сімейних взаємовідносин і вимагають великих зусиль для їх подолання.
2.Подвійне навантаження на жінку в сімї: ситуація, коли жінка стоїть перед вибором між карєрою та вихованням дитини, не тільки спотворює ціннісні пріоритети суспільства, а й підриває основи розвитку майбутніх поколінь, які залишаються без материнської уваги, тепла, любові, розуміння та підтримки.
3.Високий відсоток розлучень (46 розлучень на 100 шлюбів) - сильний стрес не тільки для подружньої пари, але й для їхніх дітей, які змушені робити вибір на користь одного з батьків. Це викликає у них почуття розгубленості, самотності і навіть озлоблення. Крім того, подальше виховання у неповній сімї має здебільшого негативний вплив на дитину. Особливо, за даними досліджень психологів, структурна деформація сімї впливає на формування хлопчиків.
.Орієнтація більшості батьків на матеріальне забезпечення сімї, що відбувається часто за рахунок проведення часу разом з дітьми. Сьогодні це вже не тільки наслідок важкої економічної ситуації в країні, але й новий тип мислення, споживацький тип особистості.
.Збільшення розриву між сімєю і школою. Звичайна загальноосвітня школа внаслідок багатьох причин стала непрестижною і малопривабливою, майже усунулась від виконання ролі помічника сімї. Благополуччя дитини на її життєвому шляху багато в чому залежить від узгодженості поглядів батьків і педагогів на проблеми виховання, узгодженості їх виховних дій. На жаль, багато батьків недостатньо спілкуються зі своїми дітьми, і цей тягар відповідальності покладають на школу, не усвідомлюючи, що школа може успішно виконувати виховні функції тільки в тісній співпраці з сімєю.
.У батьків відсутня психолого-педагогічна теоретична база для здійснення виховного процесу. Найчастіше він відбувається інтуїтивно й розвивається сам собою, а не цілеспрямовано. На сучасному етапі для виховання молодого покоління недостатньо орієнтуватися на ті моделі, за якими виховувалися батьки, адже в Україні за цей час відбувся перехід від комуністичного ладу до демократичного, і, як наслідок, змінюється уся система виховання.
1.3 Особливості роботи класного керівника з родинного виховання
Сімя не є єдиною структурою, де відбувається процес виховання дитини. На погляди дитини, її поведінку, розумовий, духовний розвиток - тобто на виховання - впливає все, що її оточує. А це й соціальне середовище на вулиці, друзі. Дитсадок, школа, виступаючи як соціальні структури, теж мають неабиякий вплив на виховання дитини. Важливою ланкою у побудові виховної роботи в школі є взаємодія класного керівника з батьками школяра.
Як вже було зазначено вище, характер сімейних відносин, сімейні цінності, сама структура сімї останнім часом зазнали значних змін. Відповідно в складних сучасних умовах сім'ї необхідна кваліфікована допомога зі сторони школи. Лише в процесі взаємодії педагогів і батьків можна успішно вирішувати проблему розвитку особистості школяра.
В роботі з батьками перед школою ставляться такі завдання:
залучення батьків до педагогічної й організаційної роботи з дітьми;
допомога батькам у вихованні дітей;
педагогічна освіта батьків.
Координуючи субєктом роботи школи з батьками є класний керівник, статус якого значно підвищився.
У Положенні про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти записано:
"Класний керівник - це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом учнів класу, окремими учнями, їх батьками, організацією і проведення позаурочної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання та виховання, самореалізації та розвитку учнів (вихованців), їх соціального захисту" [19, с. 3-4].
Головне у роботі класного керівника з батьками міститься в тому, щоб забезпечити єдність вимог до виховання школярів з боку родини і школи, створити нормальні умови для їх домашнього вчення та направляти виховальну діяльність сімї.
Робота класного керівника з родиною передбачає:
здійснення колективного, диференційованого та індивідуального підходу педагогічного впливу на батьків на основі ретельного аналізу;
допомогу батькам у підвищенні їхньої педагогічної культури, організації родинного життя як джерела самовиховання особистості;
залучення батьків до організації позашкільної виховної роботи;
поширення досвіду роботи з батьками, підготовка передач, інтерв'ю, бесід з питань сімейного виховання під рубрикою "Сім'я, традиції, проблеми";
проведення круглих столів, конференцій та семінарів за темою "Виховна функція сім'ї в умовах соціально-економічної розбудови України;
створення банків науково-методичної інформації з проблем сім'ї, роботи з батьками та сімейного виховання [19, с.4-5].
Важливою умовою успіху діяльності класного керівника є кваліфіковане, якісне планування, яке базується на загально педагогічних принципах. Структура плану роботи класного керівника може бути різноманітною, але вона повинна включати в себе і розділ "Робота з батьками", який і реалізує завдання, поставлені перед школою в роботі з батьками.
Напрями роботи педагога з батьками учнів:
ознайомлення з умовами життя сім'ї, її психологічним кліматом, особливостями поведінки дитини в сім'ї;
визначення рівня педагогічної культури батьків. Виявлення труднощів, які відчувають батьки;
виявлення позитивного досвіду сімейного виховання з метою його поширення [4, с.15-16].
Значне місце у роботі класного керівника займає психолого-педагогічна просвіта батьків. Накопичення психолого-педагогічних знань батьків повинно пов'язуватися з розвитком їх педагогічного мислення, практичних умінь і навичок у галузі виховання. Необхідно, щоб інформація носила попереджувальний характер, грунтувалася на практичній доцільності, демонструвала досвід, конкретні факти. Це зумовлює відбір змісту, а також форм організації педагогічної просвіти. У роботі варто практикувати наступні форми роботи:
Університет педагогічних знань - це форма психолого-педагогічної просвіти батьків. Він озброює їх необхідними знаннями, основами педагогічної культури, знайомить з актуальними питаннями виховання з урахуванням віку і запитів батьків у виховній роботі.
Лекція - це форма психолого-педагогічної просвіти, яка розкриває суть тієї чи іншої проблеми виховання.
Конференція - форма педагогічної просвіти, яка передбачає розширення, поглиблення і закріплення знань про виховання дітей. Конференції мають бути науково-практичними, теоретичними, читальними з обміну досвідом, конференціями матерів, батьків.
Практикум - це форма вироблення у батьків педагогічних знань з виховання дітей. Ефективному вирішенню педагогічних ситуацій, які виникають, своєрідне тренування педагогічного мислення батьків-вихователів.
Відкриті уроки, як правило, організуються з метою ознайомлення батьків з новими програмами з предмету, методикою викладання, вимогами вчителя. Найбільш часто відкриті уроки практикуються в початковій школі. Необхідно хоча б раз у півроку давати можливість батькам бути присутніми на відкритому уроці. Це дозволить уникнути багатьох конфліктів, які викликанні незнанням і нерозумінням батьками всієї складності та специфіки навчальної діяльності у сучасній школі.
Педагогічна дискусія (диспут) - одна з найбільш цікавих форм підвищення педагогічної культури. Диспут дозволяє залучити всіх присутніх до обговорення поставлених проблем, сприяє виробленню уміння всебічно ана-лізувати факти і явища спираючись на отримані навички і досвід.
Рольові ігри - форма колективної творчої діяльності з вивчення рівня сформованості педагогічних умінь учасників.
Індивідуальні тематичні консультації. Часто при вирішенні тієї чи іншої складної проблеми педагог може отримати допомогу безпосередньо від батьків учнів і цим не варто нехтувати. Консультації з батьками корисні не лише для них самих, але і для вчителя. Батьки отримують реальну уяву про шкільні справи і поведінку дитини, вчитель - необхідні відомості для більш глибокого розуміння проблем конкретного учня.
Відвідування сім'ї - ефективна форма індивідуальної роботи педагога з батьками учня. Педагог веде бесіду, проводить знайомство з умовами життя учня, дає поради з організації виконання домашніх завдань.
Листування з батьками - письмова форма повідомлення батьків про успіхи їх дітей. Допускається повідомлення батьків про спільну діяльність в школі, поздоровлення зі святами, поради і побажання у вихованні дітей. Головна умова листування - добрий тон, радість повідомлення.
Класний керівник допомагає родині не лише у випадках, коли батьки відчувають труднощі і потребують кваліфікованих порад. Допомагаючи сімї в повсякденній виховній роботі, класний керівник стає реальним вихователем школяра, якщо він встановлює з учнем та його батьками гуманні стосунки і як особистість, і як вихователь-професіонал.
Розділ 2. Вивчення досвіду родинного виховання в загальноосвітній школі
.1 Загальне дослідження проблем та змісту родинного виховання на сучасному етапі в Україні
Інститут проблем виховання АПН України провів опитування батьків щодо вибору форм і методів виховного впливу на дітей (усього було запропоновано 36 різноманітних методів). Результати доводять, що в сучасній сімї превалюють так звані методи авторитарного спрямування, які передбачають безумовне підкорення дитини волі батьків. Наприклад метод повчання користується популярністю у 67,2% батьків, методи вимоги та наказу - 64,8 і 56,6%, тоді як методам розяснення на власного прикладу віддають перевагу лише 24,3 та 19,9% батьків.[16,с.59-60]. Як засвідчили проведені дослідження, у своєму виборі того чи іншого методу і форми його реалізації батьки найчастіше субєктивно визначають їх ефективність. Так, багато батьків найчастіше звертаються до таких методів, як повчання, моралізування, вимоги та накази, і недооцінюють роль особистого прикладу, спільної діяльності, привчання, використання виховних ситуацій.
Загальна мета виховання - формування всебічно розвиненої особистості - визначає зміст виховання і в сім'ї. Це перш за все турбота батьків про здоров'я дитини [24, с.158].
Фізичне виховання включає правильну організацію режиму дитячого життя, заняття спортом, загартування організму тощо.
Сім'я забезпечує розумове виховання, що передбачає турботу батьків про збагачення дітей знаннями, формування потреби їх набувати.
Основи моральної культури дитина засвоює у сім'ї, спостерігаючи за стосунками між членами сім'ї. Дуже важливо виховувати в сім'ї культуру поведінки, що вимагає засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин між людьми, для чого потрібно прищеплення навичок поведінки: турбуватися про членів сім'ї, розуміти їх стан, уміти зберігати свій час та час інших; поважно ставитися до оточуючих людей, виявляти доброту, чесність, сердечність, скромність, сміливість тощо. Одне з центральних питань морального виховання - формування розумових потреб у дітей, бо внутрішні регулятори - совість, обов'язок, гідність - у окремих дітей розвинені недостатньо, що знаходить відбиття в посиленні споживацьких спрямувань. Зайва батьківська турбота, звільнення дітей від постійних обов'язків у сім'ї, відмова від надання допомоги дорослим і малим - все це є основою для формування утриманства, моральної глухоти, егоїзму.
Формування моральності людини нерозривне з організацією трудового виховання в сім'ї. Щоб виховати у дитини повагу до праці, людей праці, звичку працювати, необхідні: спільна з батьками праця, постійні доручення, які мають важливе значення для членів сім'ї (купівля молока, хліба, прибирання). Але трудові завдання повинні бути посильні для дітей і за ступенем складності, і за їх тривалістю. Дитина повинна знати корисність роботи, яку виконує. Організація праці повинна сприяти розвитку творчої ініціативи, інтересів дитини.
Життя вимагає і економічного виховання в сім'ї. Основи його закладені в працях А.С. Макаренка.
Естетичне виховання у сім'ї сприяє формуванню у дітей здібностей повноцінно сприймати, глибоко відчувати і розуміти прекрасне в природі, вчинках людей, у побуті, мистецтві, що можна здійснити в процесі читання літератури, відвідування театрів, музеїв, організації знайомства з мистецтвом, розвитку творчості у дітей. Сутність зазначених питань А.С. Макаренко розкриває в своїх творах.
Усі вказані сторони виховання забезпечують всебічний розвиток особистості.
Дослідження психологів та педагогів, практика роботи виховних закладів висуває ряд умов, лише за наявністю котрих відбувається ефективність виховання у сім'ї [24, с.164-167]:
Знання батьками своїх дітей, їх позитивних і негативних боків: що читають, чим цікавляться, які доручення виконують, яких труднощів зазнають, яке ставлення до однокласників, дорослих, молодших, що найбільше цінують у людей та інше (41 % батьків не знає, які книжки читають їхні діти, 48 % - які кінофільми дивляться, 67 % - яка музика їм подобається, 98 % - яку суспільну роботу виконують).
У той же час діти явно недостатньо знають про ділові якості своїх батьків, їх успіхи на виробництві, позитивні якості, ставлення до них оточуючих, що заважає встановленню атмосфери взаєморозуміння, доброзичливості в сім'ї.
Особистий приклад батьків, їх авторитет, характер стосунків у сім'ї. Ці питання досить глибоко розкриті в роботах А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського. Для завоювання і підтримання авторитету важливо, щоб батькам була притаманна педагогічна тактовність, що знаходить виявлення у вмінні говорити з дітьми так, щоб слово не принижувало, не ображало дитину, а змушувало навіть при негативних вчинках не робити зауважень у присутності сторонніх, уникати настанов, згадувати свої вчинки як приклад для наслідування, виявляти справедливість, повагу до переживання, справ дитини, спиратись на краще, що є в ній. Позитивний вплив батьків на дітей більш ефективний, якщо відносини між батьками характеризуються взаємною любов'ю, відповідальністю один перед одним, довірою, взаємоповагою, взаємодопомогою, любов'ю до дітей; усі члени сім'ї залюбки поділяють радість, переживання.
Спільна діяльність, розумне спілкування. Батьки мало бувають зі своїми дітьми. За даними дослідження вчених, час, коли батько, мати і діти знаходяться разом дома, - менше 1,8 години на добу. Лише в 10 сім'ях із 100 батьки ходять з дітьми на прогулянку, в театри, музеї, кіно, на стадіон, що дає основу для спілкування. Спілкування батьків і дітей проходить переважно під час перегляду телевізійних передач, читання книг, журналів, газет. Спільна праця батьків і дітей впливає на виховання у дітей працелюбності, самостійності, вимогливості до себе, дбайливості, відповідальності.
У процесі спільної праці, походів, прогулянок на природі діти більш відверті, більш балакучі, доброзичливі у стосунках з батьками, що допомагає батькам краще пізнати дітей, їх характер, звички, ставлення до себе та інших, коректувати за необхідності їх поведінку. Якщо немає спільної діяльності, немає й повноцінного спілкування.
Педагогічна культура батьків передбачає засвоєння досвіду виховання дітей у сім'ї, національних традицій, що вимагає організації педагогічної просвіти батьків і стимулювання педагогічної самоосвіти з метою підвищення ефективності педагогічної діяльності в сім'ї. В.О. Сухомлинський вважав, що "педагогіка повинна стати наукою для всіх - і для вчителів, і для батьків" [22, т.5, с.190].
Рівень сформованості у батьків педагогічних умінь істотно впливає на вихованість та інтелектуальний розвиток дітей.
Оволодіння батьками педагогічною культурою сприяє позбавленню від істотних недоліків сімейного виховання [24, с. 167-168]:
негативні приклади з життя сім'ї;
безсистемність виховних впливів;
дефіцит спілкування батьків з дітьми;
невміння організовувати конкретну діяльність дітей, спілкування з ними;
система заборон як основа виховання; неузгодженість дій у сім'ї, а також сім'ї і школі; зниження виховної активності батьків в міру того, як діти дорослішають;
батьківський егоїзм - перебільшене уявлення про здібності дитини, її виключність, прагнення обмежити виховання піклуванням про одяг, їжу, задоволення всіх потреб дітей тощо.
Нажаль проблема педагогічної культури батьків ще досі не вирішена. Між тим педагогічна культура родини завжди відображає певний рівень досягнень суспільства в галузі навчання й виховання підростаючих поколінь. В сучасних умовах надзвичайно важливою проблемою родини є послаблення сімейних стосунків, ролі батьків у вихованні дітей. А вона виникає як завдяки економічному факторові (матеріальна скрута, невпевненість дорослих членів родини у завтрашньому дні призводить до втрати їх авторитету в очах дітей), так і через прогалини в знаннях батьків щодо виховання дітей.
Таким чином, було проведено дослідження найголовніших напрямків виховання дітей у сучасній сімї, хоча, звичайно, у кожній родині є свої особливості, і батьки самостійно мають вирішувати, що є важливішим і актуальнішим для їхньої дитини у кожний конкретний момент їхнього життя.
.2 Методика і організація дослідження. Результати та обробка даних
З метою практичного дослідження проблеми змісту сучасного сімейного виховання молодший школярів, нами було проведено емпіричне дослідження, в якому взяли участь 60 учнів ЗОШ №1 початкової школи у м. Тальне.
У процесі дослідження, нами були застосовані проективні методики "Школа тварин" (Додаток №2) та "Малюнок сім'ї" (Додаток №3). Методика "Школа тварин" призначена для визначення взаємостосунків дитини з учителем та однолітками, а також дає змогу оцінити психічний та емоційний стан молодшого школяра. Методика "Малюнок сім'ї" спрямована на оцінку внутрішньо сімейних стосунків, переживань, сприйняття дитиною свого місця у сім'ї, відношення дитини до сім'ї в цілому і до окремих членів сім'ї.
Результати проведеного дослідження показали, що у дітей молодшого шкільного віку, з одного боку, спостерігається низький рівень прояву негативних емоцій, які повязані з конкуренцією у навчанні, а з іншого невміння адекватно проявляти свої емоції.
Аналіз результатів дослідження за проективною методикою "Школа тварин" (Додаток №2) показав, що "позитивні емоції" у навчанні виявляє 51% учнів; мотивовані до навчання 53% дітей; 44% досліджуваних, психологічний клімат навчальної діяльності, сприймають як позитивний. В цілому, це свідчить про достатньо адекватний розвиток довільної емоційної регуляції у значної кількості молодших школярів та їх зацікавленість навчальним процесом. Також, достатньо позитивними є взаємостосунки цих учнів з однолітками та учителями.
Також, за методикою "Школа тварин" "негативні емоції" у навчальній діяльності мають 46% респондентів; "конфліктні стосунки з однолітками" виявляють 28% учнів; "конфлікт з учителем" мають 14% досліджуваних. Такі результати характеризують низький рівень адаптації до шкільного життя цих учнів, що може спричинити неадекватний та негативний розвиток довільності їх емоційної регуляції. Звертає на себе увагу те, що майже половина досліджуваних показала негативний чи суперечливий емоційний фон навчальної діяльності молодших школярів, що вимагає ґрунтовної профілактичної та корекційної роботи з досліджуваними.
Отже, показники проективної методики "Школа тварин" дозволяють оцінити ставлення дитини до навчального процесу, визначити емоційний фон та рівень емоційного розвитку особистості молодшого школяра та особливостей емоційної взаємодії в системі "учитель-учень".
Для вивчення мікроклімату в оточенні у дітей молодшого шкільного віку, ми використовували проективний тест "Малюнок сім'ї" (Додаток №3). За результатами проведеного дослідження, сприятливу сімейну атмосферу мають 34% досліджуваних, що свідчить про взаєморозуміння між членами їх сім'ї та позитивну емоційної взаємодії між дитиною та дорослими. Сім'я з позитивним психологічним кліматом сприяє розвитку довільності емоційної регуляції у дітей, що сприяє їх адаптації у оточуючому середовищі. У молодшому шкільному віці повинна розвиватися довільна регуляція емоцій, а негативним фактором розвитку може бути розвиток тривожності. За отриманими результатами, 61% учнів з вибірки мають високий та вище середнього рівень тривожності. Ці діти виховуються у сімях з авторитарним стилем виховання, жорсткими вимогами до дитини, або ж у сімях, де проявляються амбівалентні почуття та емоції у спілкування з дітьми. Також, у тривожних батьків, а особливо тривожної матері, діти виховуються у атмосфері постійної тривоги.
Також, 42% учнів початкових класів характеризуються високим рівнем конфліктності стосунків, що свідчить про постійні конфлікти, лайки у родині. У конфліктних батьків, діти не уміють стримувати емоції: вони, як правило, збудливі, агресивні, конфліктні з однолітками та іншими дітьми. Почуття неповноцінності у сім'ї мають 24% досліджуваних.
Помилковий стиль батьківської взаємодії з дитиною спричиняє розвиток низького рівня довільної регуляції та нестриманість емоцій у стосунках з батьками. Неефективна система заохочення та покарання може розвивати у дитини тривогу та підсилювати дитячі страхи, що може сформувати неадекватну чи негативну довільну емоційну регуляцію у молодших школярів.
За отриманими даними, 15% досліджуваних вказують на ворожість у сім'ї. Наявність ворожості може спричинити розвиток невпевненості, відчуття відторгненості та негативні зміни у поведінці дитини.
Отже, вивчення особливостей довільної емоційної регуляції за шкалами "тривожності", "конфліктності у сім'ї", "почуття неповноцінності" та "ворожості" дають можливість оцінити проблеми у сфері сімейних взаємостосунків та негативні зміни у поведінці дитини, викликані неадекватним розвитком довільності її емоційної сфери.
Показники за проективною методикою "Малюнок сім'ї" відображають систему складних стереотипів сімейних стосунків, що формують світогляд та впливають на особистісний розвиток молодшого школяра.
Аналізуючи отримані результати за проведеними методиками з дітьми початкової школи, ми виявили, що важливими чинниками впливу на розвиток молодших школярів, є школа та сімя. Формування позитивного, адекватного контролю емоцій та розвитку довільної сфери у молодшого школяра тісно повязані із взаємостосунками учнів з батьками, вчителями та класним колективом. За отриманими результатами нашого дослідження, спостерігається певна тенденція до виражених тривожних та конфліктних взаємостосунків у сім'ї. Це свідчить про завищені вимоги та низький рівень позитивного емоційного спілкування батьків з дітьми, що спричиняє негативний розвиток довільності емоційної регуляції у молодшому шкільному віці. Також, виявлено негативне ставлення дітей до своїх однолітків та друзів, що свідчить про конкуренцію та невміння контролювати емоції стосовно життя учнівського колективу. Саме тому, потрібно створити та впровадити в освітню практику програму позитивного розвитку довільності емоційної регуляції у молодших школярів, необхідну для контролю емоційних проявів, успішного навчання та взаємостосунків з однолітками і дорослими у дітей молодшого шкільного віку. В подальшому ми плануємо проведення спеціальної розвивально-корекційної роботи, спрямованої на покращення взаємостосунків дітей з членами родини та з класним колективом.
2.3 Аналіз роботи вчителів з родинами учнів молодших класів
Ефективність родинного виховання залежить від багатьох факторів: цілеспрямованої діяльності педагогів на формування педагогічної культури сімї, єдності педагогічного впливу школи і родини у вихованні дітей, оновленні змісту роботи з батьками, оновлення змісту їх педагогічної освіти.
Серед названих факторів чи не найголовнішим є оновлення змісту педагогічної освіти батьків засобами культурно-освітньої роботи та їх педагогічної самоосвіти.
Як показали дослідження, робота педагогів з батьками в ЗОШ №1 м. Тальне здійснюється в двох напрямках: з колективом батьків та індивідуально. В арсеналі педагогів багато традиційних форм роботи: загальні та класні збори батьків; колективні та групові консультації, бесіди, лекції, конференції, відвідування сімей учнів, батьківський всеобуч. При цьому класний керівник намагається забезпечити диференційований підхід до процесу формування педагогічної культури батьків, враховуючи їх освітній рівень, життєвий досвід та вікові особливості їхніх дітей. Такі підходи підвищують рівень педагогізації батьків, дають можливість залучити їх до організації навчально-виховного процесу в школі, керівництва гуртками тощо.
Класний керівник вивчає і рівень обізнаності батьків з родинною педагогікою. З цією метою пропонують батькам анкети. Аналіз анкет дає можливість визначити проблеми, які варто обговорити з батьками на колективних консультаціях, батьківських зборах і які, в свою чергу, розширять обєм знань батьків з родинного виховання на засіданнях народної педагогіки.
В ЗОШ №1 створена бібліотечка родинного виховання. Вона укомплектована творами видатних педагогів та етнографів, збірками статей з журналів та газет.
На батьківських зборах обговорюються проблеми: "Національні традиції українського народу і їх врахування в родинному вихованні", "Про родину демократію", "Мати й батько як першовихователі", "Роль родини в організації дозвілля дитини" та ін.
Міцно увійшли в практику роботи школи конференції. В їх організації і проведенні активну участь беруть батьківські комітети. На таких конференціях йде обмін досвідом родинного виховання. Цікавими є такі тематичні конференції "Шануймо свій рід", "Батьківський авторитет".
Традиційними стають проблемні "круглі столи", наприклад, "Особистий приклад і педагогічний такт батьків".
Проводяться дні відкритих дверей, на яких батьки знайомляться зі змістом, методами та прийомами навчально-виховного процесу.
Поряд з питаннями загальношкільного плану чимало місця відводиться розгляду суто родинних проблем:
побудова внутрішньо родинних стосунків;
створення оптимального мікроклімату в сімях учнів;
організація спільного дозвілля дітей і батьків.
Саме тут для педагогів неоціненним є досвід використання народних традицій.
Аби педагогічна освіта батьків була якнайефективнішою в багатьох школах формуються проекти програм батьківського всеобучу, до якої вносяться найактуальніші проблеми, зокрема:
завдання і зміст родинного виховання в сучасних умовах;
вікові особливості дітей молодшого шкільного віку і їх врахування в родинному вихованні;
роль батька й матері у вихованні дітей в родині;
традиції української родини;
організація дозвілля в сімї;
типові помилки родинного виховання, їх врахування батьками в організації виховного процесу;
культура спілкування в родині;
роль сімї у громадянському вихованні особистості;
виховання у дітей готовності до праці;
можливості родини в естетичному вихованні дитини;
турбота батьків про фізичний розвиток і здоровя дітей та ін.
Практика свідчить, що одним із головних шляхів підвищення ефективності родинного виховання є використання нетрадиційних форм і засобів роботи з батьками, які базуються на народно-педагогічних традиціях.
Висновки
В ході написання курсової роботи було здійснено критичний аналіз наукової літератури з обраної теми. Користуючись цим матеріалом, досягнута мета, що була поставлена на початку дослідження - визначили сутність, мету, завдання та умови успішного родинного виховання в сучасній родині:
Родинне виховання - це процес цілеспрямованого формування всебічно розвинутої особистості дитини під керівництвом батьків. Мета родинного виховання полягає у формуванні гармонійно розвинутої особистості. Загальній меті підпорядковуються завдання родинного виховання, якими є: здійснення фізичного, розумового, морального, трудового, економічного та естетичного виховання.
У надрах української родини сформулювалась своя національна система родинного виховання дітей, яка має культивувати такі якості і особливості характеру людини як:
повагу і відданість батькам, готовність до взаємодопомоги;
шанування культу предків, традицій і звичаїв свого народу;
усвідомлення власної гідності, честі;
готовність як до розумової так і до фізичної праці, захисту Вітчизни;
дотримання принципів вселюдської моралі;
свідоме ставлення до зміцнення власного здоровя;
повагу до Конституції, державної символіки, законодавства України;
високу художньо-естетичну освіченість.
Успішність родинного виховання досягається за наявністю наступних умов: знання батьками своїх дітей; особистого прикладу батьків, їх авторитету, відповідного характеру стосунків у сімї та високої педагогічної культури батьків, складовими частинами якої є оволодіння майстерністю виховання в сімї, культура спілкування, духовне багатство, етика, любов до дітей. Найкращих педагогічних успіхів досягають у сімї ті батьки, які чітко знають виховну мету своїх дій, кінцевий ідеал, до якого прагнуть довести своїх дітей.
Проте аналіз тенденцій соціально-культурного вектору, в якому розвивається українське суспільство, дозволили виокремити основні групи проблем, з якими стикається більшість сучасних сімей.
1.Низька культура суспільного життя, подвійна мораль, лицемірство влади, соціальна напруженість, невпевненість у завтрашньому дні, загроза втрати роботи стають причиною підвищеної нервової напруги та стресу, які переносяться на внутрісімейні відносини, підривають моральну та психологічну стабільність і створюють додаткові приводи до виникнення конфліктів. Зовнішні фактори є дуже потужними каталізаторами дисбалансуючих процесів сімейних взаємовідносин і вимагають великих зусиль для їх подолання.
2.Подвійне навантаження на жінку в сімї: ситуація, коли жінка стоїть перед вибором між карєрою та вихованням дитини, не тільки спотворює ціннісні пріоритети суспільства, а й підриває основи розвитку майбутніх поколінь, які залишаються без материнської уваги, тепла, любові, розуміння та підтримки.
3.Високий відсоток розлучень (46 розлучень на 100 шлюбів) - сильний стрес не тільки для подружньої пари, але й для їхніх дітей, які змушені робити вибір на користь одного з батьків. Це викликає у них почуття розгубленості, самотності і навіть озлоблення. Крім того, подальше виховання у неповній сімї має здебільшого негативний вплив на дитину. Особливо, за даними досліджень психологів, структурна деформація сімї впливає на формування хлопчиків.
4.Орієнтація більшості батьків на матеріальне забезпечення сімї, що відбувається часто за рахунок проведення часу разом з дітьми. Сьогодні це вже не тільки наслідок важкої економічної ситуації в країні, але й новий тип мислення, споживацький тип особистості.
.Загострення конфліктів між поколіннями. Ціннісні орієнтації змінюються з кожним поколінням, а тому зіткнення різних інтересів є нормальним явищем, але вони породжують надзвичайно складні проблеми взаєморозуміння у найрізноманітніших сферах (інтимна сфера, навчання, сучасні технології, побут тощо) і носять затяжний характер, що негативно впливає на атмосферу в сім