ясувати об'єктивну необхідність страхування, розкрити його сутність, функції, принципи та роль в умовах переходу до економіки ринкового типу, висвітлити питання щодо організації та напрямків розвитку страхового ринку і державного регулювання страхової діяльності, розглянути умови особистого, майнового страхування, страхування відповідальності, перестрахування з позицій вітчизняного та зарубіжного досвіду.
На сучасному етапі потенційна роль і необхідність всебічного розвитку страхування є особливо важливою, оскільки для усунення наслідків реалізації прямих та опосередкованих збитків саме відшкодування останніх через систему страхування має позитивні макроекономічні наслідки.
Створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприємців, держави, підтримка соціальної стабільності суспільства неможливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг із широким спектром усіх його галузей та видів.
Завданням даної курсової роботи є детальне вивчення наступних питань: тенденцій розвитку страхування, страхового ринку Великобританії, а також факторів впливу на страхову діяльність.
страховий ринок бізнес великобританія
Розділ 1. Поняття страхового ринку
1.1 Поняття страхування і страхового ринку
Страхування - це такий вид необхідної суспільно-корисної діяльності, при якій громадянин і організація заздалегідь страхують себе від несприятливих наслідків у сфері їх матеріальних і особистих нематеріальних благ шляхом внесення грошових внесків в особливу спеціалізовану організацію (страховика), яка надає страхові послуги, а ця організація при настанні вказаних наслідків виплачує за рахунок коштів цього фонду страхувальнику або іншій особі обумовлену суму.
Таким чином, можна зробити висновок, що страхування - це спосіб відшкодування збитків, які зазнала фізична або юридична особа, за допомогою їх розподілу між багатьма особами [1].
Відшкодування збитків здійснюється з коштів страхового фонду, який знаходиться у віданні страхової організації. Об'єктивна потреба в страхуванні обумовлюється тим, що збитки часом виникають унаслідок руйнівних факторів, взагалі не підконтрольних людині (стихійних сил природи), у всякому разі не тягнуть ніякої цивільно-правової відповідальності. У подібній ситуації буває неможливо стягувати збитки з кого б то не було, і вони "осідають" у майновій сфері самого потерпілого. Заздалегідь створений страховий фонд може бути джерелом відшкодування збитку. Страхування доцільно тільки тоді, коли передбачені правовідносинами страхувальника і страховика страхові події (ризики) викликають значну потребу в грошах. Так, наприклад, фізична особа, у якого ця потреба виникає, як правило, не може покрити її з власних засобів без чутливого обмеження свого життєвого рівня.
Класифікація страхування являє собою наукову систему поділу страхування на сфери діяльності, галузі, підгалузі, види і ланки [15].
На особливу увагу заслуговує характеристика суб'єктів страхового ринку, яка визначає його елементну структуру.
До головних суб'єктів страхового ринку відносять страховиків, страхувальників, страхових посередників та інших учасників. Головне місце серед них займають страховики та страхувальники. Іншими учасниками страхових відносин є: застраховані особи, об'єднання страховиків, перестраховики, товариства взаємного страхування, органи державного нагляду за страховою діяльністю, професійні оцінювачі ризиків (андерайтери, сюрвеєри), професійні оцінювачі збитків (аварійні комісари, аджастери, диспашери).
За формою організації страхування виступає як державне, акціонерне, взаємне.
Перехід до ринкової економіки об'єктивно зумовлює зростання потреби у страховому захисті всіх суб'єктів ринку, а таку потребу, своєю чергою, може забезпечити ефективне функціонування страхового ринку.
Страховий ринок - це особлива сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає специфічна послуга - страховий захист, на якому формуються попит і пропозиція на цю послугу.
Об'єктивними умовами існування страхового ринку є суспільна потреба у страхових послугах та наявність страховика, здатного її задовольнити. На ринку відбувається суспільне визнання страхової послуги, а його головною функцією є акумуляція та розподіл страхового фонду. А тому страховий ринок ще визначають як інструмент розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту фізичних та юридичних осіб.
Головне місце на страховому ринку посідають страховики, які здійснюють укладання договорів страхування та їх обслуговування.
Страховик - це організація, яка згідно з одержаною ліцензією бере на себе за певну плату зобовязання у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальникові завданий збиток або виплатити страхову суму.
За формою власності страховики можуть бути державними і приватними.
За характером здійснюваних операцій вони поділяються на:
)спеціалізовані, що спеціалізуються виключно на окремих видах страхування;
2)універсальні, що виконують різні види страхування; перестрахувальні, які здійснюють страхування великих і небезпечних ризиків [2].
Страхова компанія (страхове товариство) - це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності у формі акціонерного, повного, командитного товариства чи товариства з додатковою відповідальністю, яка має ліцензію на право здійснення страхової діяльності.
Наприклад, поширеною в Україні є акціонерна форма організації страховика. Створюється за допомогою мобілізації грошових коштів шляхом випуску та розміщення акцій [10].
Бувають акціонерні страхові компанії публічного і приватного типу. Товариств повних, командитних, з додатковою відповідальністю на страховому ринку менше, ніж акціонерних. Вони створюються за рахунок внесків засновників і різняться межею майнової відповідальності засновників за зобовязаннями організації.
Також можуть створюватись державні страхові компанії, які є формою організації страхового фонду держави. Формуються шляхом заснування державою або націоналізації акціонерних страхових організацій. Зазвичай функціонують у конкретному сегменті ринку (страхування експортних кредитів, медичне страхування іноземних громадян тощо) [13].
Крім зазначених вище основних субєктів, вирізняють й інших учасників страхових відносин:
)товариства взаємного страхування;
2)перестрахувальні компанії;
)обєднання страховиків;
)орган у справах нагляду за страховою діяльністю.
Дія страхового захисту власних майнових інтересів на основі добровільної угоди між обєднаннями юридичних або фізичних осіб можуть створюватись товариства взаємного страхування. Специфіка взаємного страхування полягає в тому, що при створенні страхового фонду забезпечується безприбуткова основа. Предметом основної діяльності товариств взаємного страхування є забезпечення страхового захисту, однак обсяг ризиків, що можуть бути прийняті на страхування, обмежений. Товариства взаємного страхування, окрім здійснення страхової діяльності, надають фінансову підтримку його членам через інвестування коштів, видачу позик на потреби учасників товариства тощо.
Важливим на страховому ринку є інститут перестрахування та співстрахування. Перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обовязків перед страхувальником в іншого страховика (перестраховика). Цедент продовжує нести перед своїм страхувальником відповідальність у повному обсязі договору страхування. Законодавство допускає послідовне укладання двох або кількох договорів перестрахування: взявши на себе ризик першого страховика - перестрахувальника, перестраховик, у свою чергу, може передати його іншому перестраховику і далі по ланцюжку. При цьому кожний перестрахувальник може передавати ризик повністю або частково, залишаючи собі частину ризику - так зване власне утримання. Подальша передача ризику називається ретроцесією. Відповідно перестраховика, який бере ризик у перестрахування і передає його в подальше перестрахування, іменують ретроцедентом, а приймаючого - ретроцесіонером [9].
Співстрахування є особливим видом спільної діяльності страховиків, коли одночасно два чи кілька страховиків за угодою про співстрахування беруть на страхування великі страхові ризики одного страхувальника з дотриманням принципу пропорційної відповідальності. Кожен із цих страховиків відповідає за свою частину страхових зобовязань безпосередньо перед страхувальником. За наявності відповідної угоди між страховиками і страхувальниками один зі страховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірі своєї частки.
Страховики можуть створювати спілки, асоціації, страхові бюро, страхові пули та інші обєднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів і виконання спільних програм, якщо їх утворення не суперечить чинному законодавству.
Наступним субєктом страхового ринку є страхувальники або клієнти страхових організацій. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування чи є страхувальниками згідно з чинним законодавством. Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб). Обовязки страхувальника не обмежуються лише внесенням страхових платежів.
Особливу роль на страховому ринку виконують страхові посередники, які є зєднальною ланкою між страховиками та страхувальниками. Згідно з вітчизняним законодавством, страховими посередниками можуть бути страхові (перестрахові) брокери та страхові агенти. Посередницька діяльність у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, повязану з підготовкою, укладанням і виконанням договорів страхування чи перестрахування.
Страхові брокери - це юридичні особи або громадяни, які офіційно зареєстровані в установленому порядку як субєкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні. Страхові брокери-громадяни, які зареєстровані як субєкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати страхового відшкодування.
Перестрахові брокери - юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, котрий має потребу у перестрахуванні.
Дозволяється здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера однією юридичною особою за умови виконання нею вимог щодо здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера.
Страхові агенти - громадяни чи юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, повязані з проведенням страхових виплат і страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за винагороду на підставі договору доручення зі страховиком.
Страхові (перестрахові) брокери - нерезиденти можуть надавати послуги тільки через постійні представництва в країні, які повинні бути зареєстровані як платники податку та включені до державного реєстру страхових (перестрахових) брокерів.
Учасниками страхового ринку є також професійні оцінювачі ризиків і збитків, які зазвичай виступають уповноваженими особами страховика та виконують визначені функції. До них належать:
)андерайтер, який має право від імені страховика брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договору страхування цих ризиків на основі норм страхового права та економічної доцільності;
2)сюрвеєр, який здійснює огляд майна, що приймається на страхування, його оцінювання та визначає ймовірний ступінь настання страхового випадку. За висновком сюрвеєра страховик приймає рішення про прийняття ризику на страхування;
)аджастер, який здійснює оцінку ризику після страхового випадку і намагається досягти угоди зі страхувальником щодо суми страхового відшкодування;
)аварійний комісар, що встановлює причини, характер і розмір збитку внаслідок страхового випадку, як правило, ДТП;
)диспашер, котрий є спеціалістом у галузі морського права і здійснює розрахунки у разі загальної аварії, розподіляючи збитки між судном, вантажем і фрахтом. Функції диспашера може виконувати аджастер [12].
Завершальною ланкою в організації страхового ринку у будь-якій державі є державний орган, який здійснює контроль і нагляд за діяльністю страховиків. Державне регулювання страхової діяльності має забезпечувати формування і розвиток у державі ефективно функціонуючого ринку страхових послуг, створення належних умов для діяльності страхових компаній та захист інтересів страхувальників.
1.2 Місце та роль страхового ринку у фінансовій системі
Місце страхового ринку зумовлено двома обставинами. З одного боку, існує обєктивна потреба у страховому захисті, що призводить до утворення страхового ринку у соціально-економічній системі суспільства. З іншого боку, грошова форма організації страхового фонду забезпечення страхового захисту пов'язує цей ринок ще із загальним фінансовим ринком.
Місце страхового ринку у фінансовій системі зумовлено як роллю різних фінансових установ у фінансуванні страхового захисту, продовжує їх значенням як об'єктів розміщення інвестиційних ресурсів страхових громадських організацій і обслуговування страхової, інвестиційної та інших видів діяльності.
У цих відносинах відповідні фінансові інститути виступають як страхувальники і споживачів страхових продуктів. Специфічні відносини складаються між страховим ринком, і державним бюджетом та державними позабюджетними фондами, що пов'язані з організацією страхування.
Функціонування страхового ринку відбувається у рамках фінансових систем, як у партнерській основі, і в умовах конкуренції. Ідеться про конкурентну боротьбу між різними фінансовими інститутами за вільні кошти населення і ще суб'єктів господарювання. Якщо страховий ринок, наприклад, пропонує страхові продукти зі страхування життя, то банки - депозити, фондовий ринок - цінні папери т.д. [10].
Страховий ринок виконує ряд взаємозалежних функцій:
) основна функція страхового ринку - компенсаційна функція, завдяки якій існує інститут страхування. Зміст функції виявляється у забезпеченні страхової захисту юридичним і фізичним людям у вигляді відшкодування збитків в разі настання несприятливих явищ, яке було об'єктом страхування.
) накопичувальна функція забезпечується страхуванням життя і дозволяє нагромадити значення укладеного договору страхування заздалегідь зумовлену страхову суму.
) розподільча функція страхового ринку реалізує механізм страхової захисту. Сутність функції виявляється у її формуванні та про цільове використання страхового фонду. Формування страхового фонду реалізується у системі страхових резервів, що забезпечують гарантію виплат і стабільність страхування.
) попереджувальна функція страхового ринку безпосередньо повязана зі здійсненням страхової діяльності. Ця функція дбає про попередження страхового випадку і зменшення шкоди. Реалізація запобіжної функції забезпечується фінансуванням заходів щодо недопущення чи зменшенню негативним наслідкам нещасних випадків і стихійних лих. Відповідне фінансування з фонду запобіжних заходів. Здійснення запобіжних функцій сприяє підвищенню фінансової стійкості страховиків й виступає важливий чинник забезпечення безперебійності процесу громадського відтворення.
) інвестиційна функція страхового ринку реалізується через розміщення тимчасово вільних засобів у цінних паперів, депозити банків, нерухомість тощо. З розвитком страхового ринку роль інвестиційної функції зростає. Привертає увагу ряд зарубіжних економістів, визначальних страхові компанії як інституціональних інвесторів, основний функцією, що у громадському виробництві визначається мобілізація капіталу у вигляді страхування.
Нині страхування є важливим атрибутом, елементом ринкових відносин, як товар, гроші, власність, кредит тощо. Світова практика не виробила більш економічного, раціонального та доступного механізму захисту інтересів суспільства, ніж страхування. Страхування асоціюється, насамперед, з компенсацією збитків у грошовій формі, а не з відшкодуванням товарно-матеріальних цінностей. З розвитком суспільства зростають і ризики, а, відповідно, потреба у способах захисту та інструментах обмеження ризику. Хоча страхування не може повністю усунути порушень перебігу відтворювального процесу, воно послаблює залежність підприємництва від непередбачуваних негативних випадків. Можна вважати, що це своєрідний механізм підтримки економічної рівноваги в країні.
Страхування є важливим фактором стимулювання економіки, господарської активності окремих суб'єктів, оскільки створює для всіх учасників рівні права, можливість отримати вигоду, бажання ризикувати, надає впевненості у розвитку підприємницької діяльності, створює нові стимули зростання продуктивності праці та забезпечення економічного розвитку. Насамперед, страхування надає впевненості в розвитку бізнесу. Жодний власник не інвестує свій капітал у розвиток виробництва тих чи інших товарів або в сферу послуг, не враховуючи можливого ризику втрат авансованих ресурсів. Передаючи за невелику плату відповідальність за наслідки ризикових подій страховикові, інвестор упевнений, що в разі настання страхового випадку завдані збитки будуть відшкодовані.
Страхування необхідне для новостворених підприємств, які ще не набули достатнього виробничого потенціалу і не нагромадили власних ресурсів.
У сучасному ринковому середовищі підприємства мають потребу не тільки у відшкодуванні збитків, пов'язаних зі знищенням або пошкодженням майна внаслідок природної стихії (землетруси, повені, бурі тощо), випадкових подій технічного й техногенного характеру (пожежі, аварії, вибухи тощо), а й у компенсації неотриманого прибутку, додаткових видатків через вимушені простої підприємств (несвоєчасні поставки сировини, неплатоспроможність покупців та інші непередбачені обставини), зміну податкового законодавства, облікової політики тощо. Об'єктом страхування дедалі частіше стають збитки від різних фінансово-економічних (високий рівень інфляції, коливання курсів валют тощо) та криміногенних явищ (крадіжки, розбійні напади, викрадення транспортних засобів тощо).
Особливо велику роль відіграє страхування в аграрному секторі. Саме тут багато ризиків, зумовлених природними факторами, що призводить до великих втрат.
В умовах ринку актуальним стає страхування від комерційних, технічних, правових і політичних ризиків. Страхування сприяє оптимізації ресурсів, спрямованих на організацію економічної безпеки. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання наслідків стихії чи інших чинників, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи.
Страхування вважається інвестиційним сектором економіки, оскільки зібрані страхові внески використовуються страховиком на інвестиційні цілі, разом із тим, суб'єкти господарювання мають можливість направляти кошти на інвестування. Ефективним способом трансформації заощаджень населення в довгострокові інвестиції виступає страхування життя та пенсійне страхування.
Страхові організації посідають особливе місце в забезпеченні інвестиційного процесу. З одного боку, вони самі здатні виконувати функції інституційних інвесторів, мобілізуючи значну частину фінансових коштів юридичних і фізичних осіб та спрямовуючи їх у різні види інвестицій. З іншого боку, за допомогою страхування можна забезпечити стимулювання інвестиційної активності вітчизняних й іноземних власників капіталу шляхом здійснення страхових операцій за видами страхування, що гарантують інвесторам повернення вкладених коштів, а в багатьох випадках і відшкодування неотриманого доходу при настанні різних несприятливих подій, що призвели до втрати всіх чи частини вкладених сум.
У страховій практиці відома велика кількість видів страхування, що забезпечують страховим захистом майнові інтереси і самих інвесторів.
Розділ 2. Страховий ринок Великобританії
2.1 Розвиток страхового ринку Великобританії
Історично Великобританія є законодавицею мод у страхуванні. Перша у світі страхова компанія по страхуванню вогневих ризиків була заснована в 1666 році в Лондоні. Великобританія є батьківщиною такого унікального світового явища, як страхова корпорація (асоціація, синдикат)"Ллойд.
Законодавчу базу страхової діяльності у Великобританії складає Закон про страхові компанії 1982 року з урахуванням наступних змін і доповнень. У законі містяться правові норми, що регулюють Питання ліцензування страхової діяльності, платоспроможності страховика, оцінки активів і пасивів страхової компанії, інвестицій страхових резервів.
За всіма показниками страховий бізнес Великобританії є одним із найбільших у світі і Європі. Протягом багатьох років він концентрується в Лондоні як світовому фінансовому центрі. Найбільший Лондонський міжнародний страховий ринок обслуговує фінансові потоки багатьох країн і компаній [4].
Лондонський ринок страхування і перестрахування є світовим центром, що акумулює ризики з усього світу. "Ллойд, страхові і перестрахувальні компанії, які працюють у Лондоні, формують цей ринок, розділяючи його на дві приблизно рівні частини - на так званий ринок компаній і "Ллойд.
Члени Інституту лондонських андерайтеров (Institute of London Underwriters - ILU) і члени Асоціації страхового і перестрахувального ринків Лондона (LIRMA - London International Insurance and Reinsurance Market Association) складають основу ринку компаній. Більшість компаній, які працюють в області морського, авіаційного і транспортного страхування, є членами ILU. Членами LIRMA є компанії, що працюють як у вище названих областях страхування, так і в секторі так званого неморського страхування.
Загальна кількість компаній - членів ILU і LIRMA - на кінець XX ст. складала трохи більше 100.
На Лондонському ринку діє багато іноземних компаній, які є членами LIRMA, мають іноземне походження. Причому 20% представлені компаніями США, 13% - із Франції, 9% - Шмеччини, а Великобританію представляють тільки 30% учасників Лондонського ринку [3].
У Лондоні розміщені представництва або дочірні структури всіх найбільших страхових компаній світу. Тут сконцентровані також центральні офіси всіх міжнародних страхових і перестрахувальних брокерів. Працює найстаріше (засноване в 1760 р.) і найбільш авторитетне класифікаційне товариство "Регістр судноплавства "Ллойд". У Лондоні розташовані штаб-квартири деяких міжнародних страхових організацій, а також структури національного страхового ринку, діяльність, яких має міжнародний характер.
Основні особливості англійського страхового ринку:
Не найбільший у світі, але найстаріший і найдосвідченіший, який володіє величезним теоретичним і практичним потенціалом і авторитетом. Англійські страхові компанії працюють у понад 40 країнах і збирають там близько 50% всіх страхових премій.
Авторитет Лондонського страхового ринку спирається на значний кадровий потенціал. У страховому бізнесі зайнято 340 тис. працюючих, що складає третину від загальної кількості працюючих у сфері фінансів.
До цього часу англійський страховий ринок диктував правила й умови страхування у світі.
Англії властива спеціалізація в проведенні певних видів страхування, основні з яких:
морське;
майнове;
авіаційне;
автомобільне;
короткострокове страхування життя.
У кожному з цих видів працює певна група або клуб страхових товариств. Клуби взагалі характерні для страхового ринку цієї країни, а для кожної з цих страхових груп характерним є наявність визнаного лідера.
Англійський страховий ринок, як і всю господарську діяльність Великобританії, відрізняє наявність інституту посередників (брокерів). В Англії їх більше 15 тисяч. У ролі брокерів часто виступають великі брокерські фірми. Наявність авторитетних брокерів забезпечує успішну роботу страхових компаній. Тому брокерські фірми нерідко стають обєктами перекуповування. За останні роки американські брокерські компанії перекупили (або поглинули) близько девяти відомих англійських брокерських фірм.
Страхова діяльність Великобританії відіграє значну роль в економіці країни. Страховому бізнесу належить 20% акцій британських компаній. Вартість послуг страхового ринку, які експортуються за кордон, складає 4 млрд. фунтів стерлінгів, що дорівнює половині вартості експорту нафти й одній третині товарів, які експортує Великобританія.
Діяльність на страховому ринку страхової корпорації "Ллойд" не має аналогів у світі.
Частка страхової індустрії в закордонному прибутку складає 8 млрд. фунтів стерлінгів, 20% інвестицій на ринку акцій належить страховим компаніям. Щодня виплачується 225 млн. фунтів стерлінгів у формі пенсійних виплат і виплат по страхуванню життя; 41 млн. фунтів стерлінгів - по інших видах страхування [6].
Інвестиції страхової індустрії Великобританії, які знаходяться переважно у вигляді акцій, складають понад 1100 млрд. фунтів стерлінгів. Сума інвестицій загального страхового бізнесу - 104 млрд., а довгострокового страхування - 1043 млрд. фунтів.
Інституціональна структура страхового ринку представлена акціонерними товариствами, товариствами взаємного страхування, дружніми товариствами, відділеннями і представництвами іноземних страхових компаній. Велика самостійна ланка національного страхового ринку, яка має міжнародне значення, - страхова корпорація "Ллойд.
Відповідно до директив ЄС починаючи з 1982 року у Великобританії не створюються нові універсальні страхові компанії. Поліси особистого і майнового страхування можуть бути видані в рамках однієї і тієї ж групи страхових компаній. Страхові компанії не мають права займатися будь-якими іншими видами бізнесу, крім страхування [3].
У Великобританії 822 страхові компанії уповноважені урядом або представниками Європейської економічної зони надавати страхові послуги на території Обєднаного Королівства:
близько 600 з них мають право займатися тільки загальними видами страхування (страхування автотранспортних засобів, комерційне страхування та ін.);
компаній уповноважені проводити страхові операції по довгостроковому страхуванню (страхування життя і пенсійне страхування);
% ринку по страхуванню автотранспортних засобів належить 10 найбільшим страховим компаніям;
% ринку страхування майна також контролюється 10 найбільшими компаніями [12].
Особливою структурою на англійському страховому ринку є Управління по захисту прав страхувальників, яке було створене відповідно до закону про захист прав страхувальників 1975 року. Крім того, цей закон забезпечив необхідні умови для створення особливого компенсаційного фонду для страхувальників, який формується за рахунок грошових відрахувань всіх страхових компаній, які мають ліцензії на проведення страхових операцій у Великобританії. Цей фонд призначений для виплат страхових відшкодувань і страхових сум тим страхувальникам, страхові компанії яких виявилися неплатоспроможними [5].
Особисте страхування у Великобританії сконцентровано в спеціалізованих страхових компаніях, пенсійних фондах, а також інвестиційних компаніях, які здійснюють продаж нерухомості населенню. Останніми роками відзначається стійке зростання збору страхових платежів, що повязано зі зміною пенсійного законодавства Великобританії, яке створило економічні стимули для придбання працездатним населенням полісів приватного пенсійного страхування.
Майнове страхування серед населення представлено традиційними видами. Серед них виділяється страхування приватних легкових автомобілів, домашнього майна, цивільної відповідальності та інше майнове страхування також характеризується стійкими темпами розвитку [11].
Велике значення у Великобританії приділяється страхуванню відповідальності: діє обовязкове страхування цивільної відповідальності перед третіми особами за збиток, заподіяний власниками автотранспорту, авіаперевезеннями, особами, які займаються верховою їздою, а також особами, що мають домашніх тварин, небезпечних для оточуючих.
Крім того, передбачено обовязкове страхування професійної відповідальності для адвокатів, бухгалтерів, страхових брокерів, а також операторів атомної енергетичної установки. Державні організації Великобританії питаннями обовязкового страхування не займаються.
Договори страхування укладаються безпосередньо страховими компаніями, а також за допомогою посередників, популярних на англійському страховому ринку. Форми прямого продажу страхових полісів переважно використовуються в практиці укладання договорів особистого страхування. Відзначається також зростаюча популярність комерційних банків і будівельних товариств, за допомогою яких їхні клієнти мають можливість оформити договори страхування життя і домашнього майна.
Прямий продаж страхових полісів здійснюється через рекламу в засобах масової інформації, адресне поштове розсилання інформаційних матеріалів населенню, а також телефонні дзвінки для встановлення безпосереднього контакту з можливими страхувальниками.
Особливістю англійського ринку є агентства андерайтинга, які створюються для продажу страхових полісів у тих регіонах, де страховій компанії економічно не вигідно створювати філію або дочірню компанію. Страхові поліси виписуються клієнтурі від імені страхової компанії, однак персонал агентства андерайтинга не входить до кадрового складу страховика. Агентства андерайтинга не відповідають за зобовязаннями, які випливають з умов укладених договорів страхування, що засвідчуються страховими полісами, виписаними за їх посередництвом.
Значну роль на страховому ринку Великобританії відіграють великі національні міжнародні страхові брокери, а також незалежні страхові агентства, які працюють на комісійних засадах. Приблизно 50% всіх договорів страхування і перестрахування укладаються за їх посередництвом [7].
Законодавчу базу страхової діяльності у Великобританії складає закон про страхові компанії 1982 року з урахуванням наступних змін і доповнень до нього. У законі містяться правові норми, що регулюють питання ліцензування страхової діяльності, платоспроможності страховика, оцінки активів і пасивів страхової компанії, інвестицій страхових резервів.
Страхове обєднання "Ллойд" є, без сумнівну, найважливішою частиною Лондонського ринку страхування і перестрахування. Історія його цікава тим, що вона характерна для Англії, яка глибоко шанує свої вікові традиції. Саме тому маленька острівна країна упродовж багатьох століть зберігає лідируюче положення у світі [8].
Історичні відомості. У 1689 р. якийсь Едвард Ллойд відкрив кафе поблизу Лондонського порту на Тауерстріт. На відміну від таверн, де збирався простий люд, кафе були респектабельними закладами. У той час їх було багато, і щоб залучити відвідувачів, Ллойд став вивішувати в кафе стінгазету з новинами, що могли зацікавити відвідувачів. Популярність закладу значно зросла, і поступово він перетворився в морський клуб. У ньому стали укладатися різні угоди.
Стінгазета перетворилася в періодичний друкований орган, який існує і понині під назвою "Ллойд аркуш. Але ще в 1760 році з нього виділилося друковане видання. Офіційно воно називалося "Ллойдівський регістр британських та іноземних суден" або "Регістр Ллойда, хоча офіційно до "Ллойда вже не відносилося. Нині це найпрестижніший регістр суден у світі.
Згодом у "Ллойді стали проводитися страхові операції. Страхування здійснювалося своєрідним способом. Купець, який бажав застрахувати корабель або вантаж, наймав брокера, що продавав багатим людям частку ризику в обмін на частину прибутку. Якщо з майном нічого не траплялося, страховики мали прибуток, у противному разі вони несли матеріальну відповідальність до повного відшкодування.
Сам Ллойд особисто не займався страхуванням, але забезпечував конфіденційність переговорів. Для цього він встановлював у кафе індивідуальні кабіни і забезпечував клієнтів письмовим приладдям.
Після смерті Ллойда в 1713 р. кафе перейшло до іншого власника, який, як і всі наступні, зберіг колишню його назву. Так Едвард Ллойд, про особисте життя якого відомо мало, увійшов в історію, давши своє імя найбільшій страховій корпорації.
Протягом декількох десятиліть справжніх страховиків і любителів своєрідних парі розділяла лише тонка грань. Бажаючи відмежуватися від недостойного ведення справ, кілька респектабельних брокерів у 1769 р. відокремилися і створили власне кафе під назвою "Нове кафе Ллойда. Там вони стали укладати страхові угоди щодо кораблів і вантажів.
Перший крок до сучасної організації страхової справи був зроблений у 1771 р. (через 83 роки після відкриття кафе), коли 79 купців, андерайтеров і брокерів організували комітет і підписали таку угоду:
"Ми, андерайтери, прийшли до згоди про внесення відповідних передплатних сум у Банк Англії на імя Комітету, який буде обраний шляхом голосування для керування справами в приміщенні нового кафе Ллойда.
Упродовж ста років (до 1871 р.) корпорація "Ллойд" діяла як приватна, яка не має офіційного статусу. І тільки в 1871 р. парламентом Великобританії їй був офіційно наданий статус страхової корпорації, що має право проводити операції по морському страхуванню. У 1911р. Парламент Великобританії дозволив "Ллойду здійснювати всі види страхування.
Традиційно членами товариства були винятково фізичні особи - "Імена. Корпоративний капітал був уперше допущений у "Ллойд" 1 січня 1994 році. Це було повязано з необхідністю збільшити ємність "Ллойда. При цьому принципи його кардинально змінилися. З цього часу його членами змогли стати не тільки "Імена", але й компанії з "обмеженою відповідальністю, так звані "Корпоративні Члени. Це привело до помітної реструктуризації капіталу "Ллойда, корпоративний капітал став відігравати роль основного джерела фінансування майбутніх операцій по страхуванню.
"Ллойд" не несе юридичної відповідальності за претензіями до окремих андерайтерів. Але для збереження престижу може покрити відповідальність Синдикату, який зазнав краху. Вхід до будинку корпорації "Ллойда закритий для страхувальників, він дозволений тільки брокерам.
Кількість андерайтерів "Ллойда налічує кілька тисяч. Для управління такою організацією андерайтери обєднуються в синдикати. Нині корпорація представлена приблизно 400 страховими синдикатами, що мають виражену спеціалізацію за видами страхування.
Кожний Синдикат існує рівно один страховий рік, що дорівнює трьом календарним. Через три календарних роки відбувається повний розподіл прибутків і збитків між "Іменами", поняття нерозподіленого прибутку відсутнє.
Заявлені протягом страхового року збитки не оплачені до його кінця, переходять до синдикату-спадкоємця через систему перестрахування (run of reinsurance). При цьому синдикат, який завершує страховий рік, закриває свої справи за договорами, що закінчилися. Відповідальність по збитках переходить до синдиката-прийомника. У разі, якщо відповідальність по заявлених, але не оплачених збитках неможливо визначити точно, то страховий рік залишається незакритим і складається так званий рахунок (run of account).
Кожний Синдикат представлений на ринку через лідируючого андерайтера, який безпосередньо приймає ризики на страхування від посередника - брокера "Ллойда. Членство корпоративної структури "Ллойда відкрито для всіх громадян Великобританії та іноземців.
Для того щоб стати членом страхового Синдикату "Ллойда, необхідно виконати кілька умов, диференційованих за видами страхування і деякими іншими ознаками. Зокрема, необхідно:
мати майновий ценз не менше 100 тис. фунтів стерлінгів для громадян Великобританії; 135 тис. фунтів стерлінгів для інших;
внести вступний внесок у розмірі 2 тис. фунтів стерлінгів;
внести певний депозит для забезпечення страхової діяльності. Наприклад, для прийняття ризиків на 100 тис. фунтів стерлінгів депозит мае складати 25 тис.
Питання страхової діяльності цієї корпорації регулює особливий закон про страхову корпорацію "Ллойд" 1982 року. Діяльність страхових синдикатів корпорації "Ллойд" безпосередньо не підлягає нагляду з боку Департаменту торгівлі і промисловості Великобританії.
Відповідно до закону функції нагляду за синдикатами передані Комітету "Ллойда, наділеному широкими правами і повноваженнями. У результаті в цивільно-правовому декреті страхова корпорація "Ллойд" розглядається як саморегулююча структура страхового ринку, діяльність якої має яскраво виражений міжнародний характер.
Комітет "Ллойда відповідає за створення нових страхових синдикатів корпорацій. При цьому до уваги береться фінансове дорученя (150 тис. фунт. стерлінгів) не менше ніж від двох вже існуючих синдикатів.
Кожний страховий синдикат, вступаючи в страхові правовідносини, несе необмежену майнову відповідальність за прийнятими зобовязаннями. У цьому звязку синдикати зобовязані на регулярній основі представляти в Комітет "Ллойда докази фактичного становища їхнього майнового стану.
Для кожного страхового синдиката з боку Комітету "Ллойда встановлюються ліміти по збору страхових платежів, величина яких залежить від суми гарантійного грошового депозиту, розміщеного страховим синдикатом у корпорації до початку страхових операцій. Виходячи із суми депозиту і встановленого ліміту страхових платежів, Комітет "Ллойда встановлює кваліфікаційний рівень фінансових ресурсів страхового синдикату і тим самим дає згоду на певні обсяги цедирування ризиків.
Відповідно до статутних вимог до страхової корпорації "Ллойд" щорічно керівнику Департаменту торгівлі і промисловості передається звіт
про результати страхового бізнесу синдикатів, а також сертифікат, який засвідчує рівень їхньої платоспроможності.
Система фінансової надійності "Ллойда висока і можна сказати унікальна.
2.2 Конюнктура страхового ринку Великобританії
Нині понад 800 компаній уповноважені займатися у Великобританії одним чи кількома видами страхового бізнесу. Майже 450 компаній належать до Асоціації британських страховиків. Деякі компанії є, так званими, взаємними закладами на правах власності держателів їхніх страхових полісів. Страхові послуги також надають деякі "дружні товариства" - обєднання фізичних осіб.
Окреме місце на британському страховому ринку посідає корпорація "Ллойд" - це організація, що об'єднує приватних осіб, кожна з яких приймає страхування на свій ризик та несе персональну відповідальність за прийняті зобов' зання всім своїм майном. "Ллойд" можна назвати провідним страховим ринком світу, надходження, по якому складають 20 мільйонів фунтів стерлінгів за кожен робочий день. Портфель корпорації " Ллойд" формується, поряд з традиційними ризиками, за рахунок обєктів страхування, яких не можуть прийняти акціонерні страхові компанії (комерційні супутники зв' язку, супертанкери, атомні електростанції, бурові платформи з добування нафти, газу тощо). Річний вклад від "Ллойд" в економіку Великобританії перевищує 1 мільярд фунтів стерлінгів.
Сьогодні членами "Ллойд" є близько 35 000 чоловік у 70 країнах світу. Члени корпорації згруповані в 374 синдикати, які формуються за визначеними видами страхування: страхування морського та повітряного транспорту, вантажів, атомних ризиків тощо. На чолі кожного синдикату стоїть андеррайтер - це особа, яка уповноважена страховою компанією або синдикатом "Ллойд" приймати на страхування (перестрахування) ризики. Андеррайтер відповідає за формування страхового (перестрахового) портфеля страховика (перестраховика). Взагалі, прийнято говорити, що ризики, які підлягають страхуванню, не страхуються в "Ллойд", а розміщуються в "Ллойда". Про це свідчить і сама процедура такого розміщення. Ризик приймається на розміщення в синдикаті-лідері за певним видом страхування. Відповідальність за прийнятий ризик та сума премії розподіляються між усіма членами синдикату пропорційно розміру сум, внесених ними для забезпечення страхових операцій синдикату. Потім ризик розміщується в інших аналогічних синдикатах, які повністю підпорядковуються рішенню лідера та приймають на свою відповідальність визначену суму за ризик, але ця сума дещо нижча, ніж у синдикаті-лідері. Розміщення ризику триває до повного покриття страхової суми. Слід зазначити, що хоча між синдикатами "Ллойд" є конкуренція, головним чинником є кооперація для здійснення однієї мети - це захист страхувальників, забезпечення інтересів страховиків та високої репутації корпорації [12].
Ллойд страхує велике і різноманітне кількість об'єктів та ризиків. Ллойд має великий досвід страхування незвичайних, унікальних ризиків.
Приклади нестандартних договорів страхування:
Дитячий лепет учасників шоу "Стусани Лі" (Pinky Lee) (поліс на 50 000 доларів);
Ноги Бетті Грейбл (1 млн доларів);
Голос Брюса Спрінгстіна (3,5 млн фунтів);
Портрет королеви та герцога Единбурзького на рисовому зернятку (20000 доларів);
Імовірність виявлення Елвіса живим (1 млн доларів);
Бороди Клубу бороданів у Дербішире від пожежі та "викрадення" (по 20 фунтів кожна);
Імовірність того, що ніхто не помре від сміху під час виступу групи гумористів (1 млн доларів);
Ймовірність повернення на землю космічної станції "Скайлаб" (Skylab) (2,5 млн фунтів);
Найбільша сигара в світі (17 933 фунта 35 центів);
Тіло манекенниці Сьюзан Міззі, рекламує жіночу нижню білизну (10 млн фунтів);
Імовірність того, що лохнеське чудовисько не буде виловлено (1 млн фунтів) [8].
Отже, Великобританія має велику кількість страхових компаній, але із них компанія "Ллойд" посідає окреме місце у страховому ринку.
Розділ 3. Перспективи розвитку страхової діяльності у Великобританії
3.1 Розвиток соціального страхування
Девід Грін розповідає про історію товариств взаємодопомоги в Англії. Ця історія починається в кінці 18-го століття і закінчується у 1911 році. Товариства проіснували до закінчення Другої світової, але їх витіснення зі сфери соціальних послуг почалося саме в 1911.
Товариства взаємодопомоги - це добровільні об'єднання з метою надання допомоги по хворобі, допомоги сім'ям в разі смерті годувальника і т.д. Це не страхові компанії, тобто - це неприбуткові організації. Як і держава, така організація має справу з витратами своїх членів, не отримуючи доходу. В Англії товариства охоплювали робітничий клас.
Товариства взаємодопомоги були основним механізмом "соціального захисту" в Британії, породженим самоорганізуючим громадянським суспільством. У 1910 році в суспільствах взаємодопомоги становило 6,6 мільйона членів, в той час, як в профспілках - 2,5 мільйона і ще стільки ж - в кооперативних організаціях.
Перші організації такого роду виникли ще в 16 столітті. Корпорація погоничів Лейта була організована ще в 1555 році, але бурхливе зростання таких організацій почалося у 18 столітті.
Товариства надавали допомогу по хворобі, надавали медичну допомогу своїм учасникам і членам їх сімей, надавали фінансову і практичну допомогу вдовам і сиротам. Медичні послуги зазвичай надавав лікар місцевого відділення, якого суспільства обирали шляхом голосування, однак, у великих містах у товариств існували свої медичні заклади на кшталт сучасних поліклінік. Крім того, в більшості суспільств існувала спеціальна допомога для того, щоб його члени могли шукати собі роботу [14].
До 1801 року в Англії діяло приблизно 7200 товариств, до складу яких входило 648 000 чоловік (при населенні країни в 9 мільйонів). Через два роки тільки в Англії і Уельсі діяло вже 9672 товариств з 704 350 членами. Протягом 19 століття чисельність товариств взаємодопомоги постійно зростала, причому динаміка росту теж зростала. У 1911 році уряд прийняв Закон про обов'язкове соціальне страхування, його дія поширювалася на 12 мільйонів чоловік. Щонайменше 9 мільйонів з них вже використали страхування в рамках товариств взаємодопомоги.
Типовим місцем виникнення товариства взаємодопомоги була пивна, в якій відпочивали після трудового тижня місцеві пролетарі. Ці люди зазвичай добре знали один одного, так як були сусідами. Така, наприклад, історія Манчестерського союзу підмайстрів, який виник в пивній "Роупмейкерз Армс". Спілка була створена в 1810 році Робертом Нейлором у вигляді "Ложі Аберкромбі". У 1814 ложа запропонувала вже існуючим клубам взаємодопомоги об'єднатися під її егідою "з метою взаємної підтримки, захисту та обміну досвідом". У 1838 році в складі союзу вже було 90 000 членів, в 1848 - 249 000, в 1876 - понад півмільйона.
Різноманіття і розвиток. Спочатку суспільства працювали за простою схемою - всі члени платили однакові внески, з яких робилися виплати тим, хто звернувся за допомогою. В кінці року залишок у касі порівну ділився між членами суспільства [9].
Надалі суспільства розвивалися як організаційно, так і за спеціалізаціями. Були суспільства федеративні та унітарні, які мали чітко прописаний статут і не мали такого, зареєстровані урядом або існуючі без реєстрації, що спеціалізувалися на медичне страхування, широкому спектрі взаємодопомоги, відшкодування збитків при аварії корабля, накопичувальні товариства, "суспільства Холлоуея" і т.д. Розвиток товариств заклало практичні основи страхової справи. Багато суспільств, розпочавшись з групи людей одного віку, з часом з'ясували, що їх внески не покривають витрат на лікування, які з віком збільшуються. Виникли спеціальні системи розрахунку майбутніх внесків, які тепер використовуються в страхуванні. Частина товариств дотримувалася принципу щорічного поділу залишків, це було гарною гарантією від симуляції хвороб, інша частина намагалася знайти способи "з користю" використовувати ці кошти. Депозитні суспільства і суспільства Холлоуея розробили досить складні механізми взаємного страхування. Великі суспільства, такі як Манчестерський союз підмайстрів, забезпечували також пенсійні накопичення. Багато суспільств організовували виплату допомоги по інвалідності і навіть містили санаторії.
Одним з основних видів діяльності товариств було медичне страхування. Система медичної допомоги була досить різноманітною, вона включала в себе приватну практику, медичні установи благодійних товариств, товариств взаємодопомоги і т.д. Цікаво, що ті ж робочі досить часто надавали перевагу приватну лікарську практику. Значний обсяг послуг опинявся безкоштовно. Девід Грін пише, що в Лондоні безкоштовну допомогу поліклініки при товариствах взаємодопомоги в 1877 році надали чверті населення, в 1894 - третини, а в 1904 майже половині. Зрозуміло, що мова йде про медичну допомогу та консультації, а не про лікування. Правда, статистика Лондона відрізняється від решти країни.
Таким чином, практика товариств взаємодопомоги значно розширила обсяги медичної допомоги. Тепер її могли отримати ті, хто не перебував ні в яких суспільствах. Товариства вважали, що не має права відмовляти тим, хто звертається за допомогою такого роду. Однак, розуміння того, звідки беруться кошти на "безкоштовне" обслуговування встановлювало природні рамки в цій практиці.
Самі суспільства практикували три основних способи медичного обслуговування:
)практикуючі лікарі при ложах;
2)власні медичні установи;
)списки "рекомендованих" лікарів.
Школа самоврядування. Товариства взаємодопомоги були чудовою школою самоврядування, особливо великі суспільства, що мали безліч відділень. Питання управління і недопущення концентрації влади вирішувалися по-різному: інститутом референдуму, щорічними з'їздами і т.д. У багатьох суспільствах функції центру виконували по черзі місцеві відділення. Широко використовувався як принцип ротації керівництва, так і вибори. Голови (Благородні Великі, Магістри) обиралися на півроку або на рік, скарбники - на більш тривалі терміни. Як правило, асамблеї (з'їзди) проводилися на виїзді, щоб не створювати "центрів влади", широко застосовувався інститут екс-голів, які повинні були радити та спрямовувати діяльність діючих (назва посади "Попередній Шляхетний Великий Великого Ордена підмайстрів"?).
Добре знайома нам всім трирівнева структура організації, що складається з центрального бюро, місцевих відділень і щорічного з'їзду представників, була вироблена саме практикою британських товариств взаємодопомоги. В кінці 19 століття значна частина з них користувалася саме такою структурою [17].
Товариства взаємодопомоги чітко відокремлювали взаємодопомогу від благодійності. Приймати благодійність вважалося принизливим для людської гідності і допустимим лише в крайніх випадках. Повчання лісничих, приводячи історію про якогось сера Філіпа, який будучи смертельно пораненим, віддав принесену йому воду пораненому солдату. Однак, ці поняття чітко відмежовуються від законного права члена суспільства на отримання допомоги. "Для отримання певного допомоги через хворобу все брати створюють загальний фонд, користування яким є невід'ємне право кожного з членів братства при виникненні обставин, для яких він призначений. Тут мова йде не про великодушність, а про законне право" - прямо вказує повчання.
Держава і суспільства. До 1834 року товариства взаємодопомоги перебували під контролем світових суддів, які дозволяли (або не дозволяли) їх діяльність. У 1834 році ця опіка була ліквідована і суспільства були відпущені на свободу. Була введена державна реєстрація, але вона була не обов'язковою. Реєстрація давала переваги в тому випадку, якщо хтось вирішив привласнити собі касу. У цьому випадку, зареєстроване товариство було стороною в суді.
Держава неодноразово намагалася нав'язувати товариствам "єдину правильну і науково обґрунтовану" систему внесків залежно від віку. Втім, тодішній державі вистачило розуму не робити її обов'язковою і після того, як кілька таких рекомендованих систем зазнали фіаско на практиці, вона відмовилася від цих спроб.
Однак, все це закінчилося з настанням епохи масової політики, боротьби за голоси масового виборця і груп тиску.
У 1909 році уряд опублікував свої наміри запровадження загальнонаціональної системи соціального страхування з німецьким зразком. Незважаючи на те, що первинний проект робив товариства взаємодопомоги частиною цієї системи, він не знайшов у них підтримки.
Великий магістр Манчестерського ордена підмайстрів, виступаючи на щорічному з'їзді в 1909 році говорив: "Наважуся стверджувати, що переважна більшість моїх побратимів, а також тисячі і тисячі членів інших товариств взаємодопомоги однозначно виступають проти того, щоб уряд взяв на себе страхування робітничого класу нашої країни по інвалідності або хвороби в будь-якій формі". Великий магістр визнав, що навіть в рядах його суспільства є невелике число людей, які вважають, що соціальні виразки можна вилікувати, "придушивши індивідуальні добровільні зусилля і повністю поклавшись на державу". Ця точка зору, на думку магістра, не враховувала впливу такої ситуації на характер людей. "Держава може змусити людину брати участь в системі страхування, але вона не зробить його ні обережним, ні бережливим, ні добрим громадянином".
Однак, негативна реакція товариств взаємодопомоги не зупинив уряд. Закон про національну систему соціального страхування був прийнятий у 1911 році. Намірами уряду негайно скористалися групи тиску - насамперед, Британська медична асоціація (БМА), профспілки медиків і страховики, об'єднані в лобістську структуру з промовистою назвою Синдикат. Ці групи були незадоволені конкуренцією з боку товариств взаємодопомоги, лікарі були окремо незадоволені "контролем непрофесіоналів" над своєю діяльністю. Справа в тому, що суспільства слідували нормам загального права, одна з яких говорить, що ніхто не може бути суддею у своїй справі. Тому, конфлікти з лікарями суспільства вирішували шляхом третейського суду. Організації лікарів вважали, що саме вони повинні вирішувати суперечки.
Загалом, в результаті об'єднаних зусиль БМА і Синдикату, початковий проект зазнав кілька змін, а потім до вже прийнятого закону були внесені поправки. Все це підірвало позиції товариств взаємодопомоги, створивши систему, яка фактично дотується державою. Доходи лікарів, що беруть участь в схемах державного страхування на рівному місці збільшилися в два рази.
Однак, суспільства продовжували активну діяльність аж до початку 50-х років. Відомі доповіді БМА, в яких вона скаржиться на товариства взаємодопомоги, діяльність яких не дає лікарям в деяких містах обслуговувати клієнтів за "встановленими тарифами", оскільки послуги лікарів товариств дешеві.
Характерною особливістю соціального страхування у Великобританії, в якому на першому (базовому) рівні застосовується принцип рівності пенсій та допомог, що виражається за рівний внесок, що дорівнює пенсії і допомозі.
Дана концепція соціального захисту була запропонована англійським вченим Беверіджем в 1944 році і отримала законодавче втілення в Акті Національного Страхування 1946 року. Її суть полягає в тому, що основні соціальні допомоги (пенсії по старості та інвалідності, допомоги по безробіттю) повинні бути загальнодоступними благами. Для цього їх фінансування забезпечується за рахунок фіксованих внесків, а розміри - визначаються в однаковому розмірі.
3.2 Шляхи розвитку актуаріїв
Актуарна діяльність у Великій Британії переживає період змін. За останні роки ця галузь стала обєктом постійної критики у звязку з фінансовими проблемами, які мали як пенсійні фонди, так і страхові компанії. Після того, як виникли значні проблеми у компанії "Equitable Life", лідера у страховому бізнесі, за замовленням уряду Великої Британії було здійснено незалежну перевірку стану актуарної галузі, результати якої були оприлюднені в березні 2005 року. Звіт за результатами цієї перевірки містить рекомендації щодо докорінної реструктуризації корпоративного управління в актуарній галузі.
У першій частині цього документу міститься визначення ролі та опис організації актуарної діяльності в тому вигляді, в якому вона існує зараз, включно з тим, які професійні обєднання з правами юридичних осіб було створено в цій галузі, яка сфера їхньої діяльності, як вони здійснюють саморегулювання, професійне навчання, як відбувається співробітництво між ними, як запроваджуються нові методи роботи, забезпечуються корпоративне управління та відповідна інфраструктура. Решта документу розглядає рекомендації, запропоновані у березневому звіті 2005 року (так званому Звіті Моріса), які наразі знаходяться на стадії реалізації та набудуть чинності з 1 квітня 2006 року.
У додатку міститься загальний огляд основних регулятивних органів, що здійснюються нагляд за пенсійним та страховим секторами. Ці органи так чи інакше взаємодіють з актуаріями.
Актуарії в основному займаються кількісною оцінкою та управлінням зобовязаннями в галузі страхування життя, пенсійного забезпечення та загального страхування. Це три основні галузі, в яких працюють актуарії як наймані працівники або як консультанти, та в яких роль актуаріїв закріплена на рівні законодавчих або нормативних актів. У цих галузях у Великій Британії професійна діяльність актуаріїв практично ніколи не стикалася з конкуренцією.
Невідємною частиною роботи актуаріїв є визначення взаємозвязку між активами та зобовязаннями - тобто, визначення потреби в капіталі та того, чи належним чином його інвестовано з огляду на взяті зобовязання. Хоча не лише актуарії займаються цим аспектом фінансового менеджменту, у Великій Британії дуже незначна кількість професій конкурує в цьому з актуаріями. Актуарії також працюють інвестиційними менеджерами, аналітиками та радниками, конкуруючи зі значно більшою кількістю фахівців інших напрямків.
Біля 7 000 кваліфікованих актуаріїв є дійсними членами Інституту та Факультету актуаріїв, з них приблизно 4 500 практикують у Великій Британії, причому 1 000 знаходяться на посадах, які згідно з відповідними законодавчими або нормативними актами можуть обіймати лише актуарії. Актуарії, що практикують у Великій Британії, розподіляються за різними галузями приблизно так:
)Пенсійне забезпечення 40%;
2)Страхування життя 30%;
)Загальне страхування 10%;
)Інвестиційна діяльність 7½%;
)Інше 7½%;
)Діяльність невідома 5%.
Приблизно 30% актуаріїв працюють в галузі страхування життя як співробітники або директори фірм, радники компаній зі страхування життя або як працівники органу нагляду - Управління з фінансового регулювання та нагляду (FSA - Financial Services Authority) [18].
З 1 400 актуаріїв приблизно 120 мають сертифікати актуарія-практика, які дають їм право на статус Призначеного актуарія і на підготовку обовязкової звітності для FSA щодо фінансового стану (кредитоспроможності) їхніх фірм, а ще 300 осіб виконують функцію помічників Призначених актуаріїв і готують звіти щодо стану резервів та оцінки активів. За новими правилами FSA функція Призначеного актуарія була розділена на три окремі частини.
Решта 1 000 актуаріїв, що працюють в галузі страхування життя, має справу з різними аспектами страхування життя, такими як визначення цін на страхові продукти та розроблення продуктів, маркетинг, дослідження, управління ризиками та нагляд.
Виділяються такі області діяльності:
інвестиційний менеджмент та стратегічне планування, в тому числі вироблення стратегій збалансування активів/зобовязань та похідних інструментів;
керівництво фірмами з інвестиційного менеджменту, в тому числі їхній відбір та оцінка ефективності їхньої роботи;
розроблення продуктів для інституційних та дрібних інвесторів;
управління ризиками, включно з методиками кількісного контролю ризиків;
розроблення індексів (в тому числі, наприклад, серії актуарних індексів "Файненшіел Таймс" (the FT-Actuaries series).
Приблизно 300 актуаріїв залучені до сфер діяльності, відмінних від описаних у попередніх розділах. Деякі працюють в галузях, суміжних із тими, де в основному зосереджена діяльність актуаріїв. Наприклад, дехто з актуаріїв працює в галузі охорони здоровя, інші - в банках, виконуючи обовязки радників або як штатні працівники. Відомо також, що актуарії працюють в інших галузях фінансової діяльності, наприклад, у сфері управління ризиками [19].
Призначеного актуарія, який відповідав за моніторинг її фінансового стану (кредитоспроможності) та надавав відповідні поради з цього питання раді директорів. Призначений актуарій також готував для FSA обовязкову звітність щодо оцінки зобовязань компанії згідно з Актом (законом) про страхові компанії 1982 року.
Відповідно до цього закону, до функцій Призначеного актуарія належали, зокрема, визначення та моніторинг всіх ризиків, на які наражається страхувальник та які можуть вплинути на здатність фірми виконувати свої зобовязання перед власниками полісів. Роль призначеного актуарія також передбачала надання порад раді директорів щодо розподілу будь-яких надлишкових коштів серед різних класів та поколінь власників полісів.
У 2005 році інститут Призначених актуаріїв було скасовано. Згідно з новим порядком, було запроваджено три нових актуарних функції:
Виконавець актуарної функції (Actuarial Function Holder) відповідає за надання порад з актуарних питань раді директорів компанії, в тому числі порад щодо розрахунку зобовязань за страховими полісами.
Актуарій прибутків (With-Profits Actuary) відповідає за надання порад з актуарних питань директорам компанії при прийнятті ними рішень щодо операційної діяльності компанії, яка передбачає додаткові доходи для інвесторів (with-profit).
Актуарій-наглядовець (Reviewing Actuary) - актуарій, який не є співробітником фірми, а найнятий аудитором для вироблення думки щодо того, як компанія обчислює свої зобовязання, та щодо інших повязаних із цим питань.
Мета нового режиму - забезпечити виконання вимоги, згідно з якою відповідальність за прийняття рішень покладається на директорів компанії зі страхування життя (які є адресатами порад актуарія), а не на призначеного актуарія. Велике значення має також те, що за нового режиму розширюється обсяг аудиторського висновку, до якого включається актуарна оцінка зобовязань компанії.
Звіт Морріса. Міністр Фінансів Великої Британії ухвалив у Парламенті такі рекомендації:
oРегулювання актуарної діяльності має здійснюватись незалежним чином Управлінням фінансових послуг Великої Британії (FSA), яке також здійснює нагляд за галуззю бухгалтерського обліку та звітності та аудиту.
oFSA повинно створити комітет з актуарних стандартів (за участю більшості членів професійного обєднання актуаріїв та представників користувачів актуарних послуг, споживачів та працівників нагляду) для вироблення технічних стандартів актуарної діяльності.
oFSA повинно також здійснювати нагляд за іншими видами діяльності актуаріїв, в тому числі за визначенням стандартів професійної етики (Кодексів поведінки); професійним навчанням базового та просунутого рівнів; моніторингом виконання професійних стандартів; виконанням дисциплінарних процедур.
oКомітет з актуарних стандартів повинен мати повноваження запроваджувати стандарти професійної етики, якщо вважає їх потрібними або якщо існуючих стандартів недостатньо. У звіті зазначається, що Комітет з аудиторської практики FSA вперше опублікував стандарти професійної етики у грудні 2004 року, які замінили стандарти професійної етики, визначені до того професійними обєднаннями бухгалтерського обліку та аудиту.
Хоча актуарії Великої Британії і стверджують, що вони розпочали реформування своєї діяльності ще до підготовки Звіту Моріса, але все сказане вище вказує на те, що відбувся перехід від системи саморегулювання до системи, де органи управління з наданими законом повноваженнями, в яких працюють не актуарії, мають великий вплив на регулювання професійної діяльності актуаріїв [20].
У Звіт Морріса подекуди міститься досить жорстка критика професії актуаріїв Великої Британії. Оскільки Велика Британія належить до країн з давніми та розвиненими традиціями актуарної діяльності, ця подія спричинила шок і хвилювання серед актуаріїв усього світу та спонукала міжнародні організації актуаріїв розглянути свій власний стан та діяльність. Наразі цей процес ще не завершився.
Висновки
Таким чином, можна зробити висновок, що виникнення страхування пов'язане з багатьма негативними явищами, подіями, що супроводжують людину протягом її життя та діяльності, вимагають захисту від посилення нею збитків.
У Великобританії діє обов'язкове страхування цивільної відповідальності за шкоду перед третіми особами, заподіяну власниками автотранспорту, авіаперевезеннями, особами, які займаються верховою їздою, а також особами, які містять в домашніх умовах тварин, небезпечних для оточуючих. Крім того, передбачено обов'язкове страхування професійної відповідальності для адвокатів, бухгалтерів, страхових брокерів, а також операторів атомної енергетичної установки. Договори обов'язкового страхування (відповідно до чинного законодавства) укладаються страховими компаніями, присутніми на англійському страховому ринку. Державні організації Великобританії питаннями обов'язкового страхування не займаються.
Англійським законодавством встановлені вимоги до обсягу і форм фінансової звітності страхових компаній. Всі страхові компанії, які мають ліцензії, зобов'язані скласти річний фінансовий звіт і довести його до відомості акціонерів. Фінансовий звіт в обов'язковому порядку проходить процедуру зовнішнього аудиту. При цьому застосовуються встановлені в Великобританії норми і стандарти аудиту страховиків. Не пізніше шести місяців після закінчення фінансового року всі страхові компанії зобов'язані представити річний фінансовий звіт до Департаменту торгівлі та промисловості.
Страхові компанії сплачують податок на прибуток від страхової діяльності, а також податок на майно. У деяких випадках страхові операції обкладаються гербовим збором, однак обсяг цих операцій дуже обмежений.
Список використаної літератури
1. Коваль А., Яковлева Т. - Cтрахування // Фінанси, - №12, 2012. - С.15-18.
. Вовчак О.Д. Страхова справа [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.dfp.gov.ua.
. Прандецкий І. Інтеграція страхового ринку зарубіжних країн // Фінансові послуги. - 2013 - № 3. - З.8-12.
. Балабанов І.Т., Балабанов А.І. Зовнішньоекономічні зв'язки: Навч. посібник К.: Центр навчальної літератури Фінанси і статистика, 2012 - 512 с.
. Федосова І.Ю. Цивільне право [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">. Куценко В., Богуш Л. Міжнародна економіка: Навч. - метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2011. - С.14-15.
. Машина Н. Глобальні питання розвитку страхування // Прометей, №1. - 2013. - С.185-195.
. Мінг Дж. Секрети успіху великих компаній, 52 історії зі світу бізнесу і торгівлі. - К.: Крокус, 2010 - 243 с.
. Терсина О. Теорія фінансів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">. Шахов В.В. Страхування, Навч. посіб. "ЮНІТІ", 2012. - 250 с.
11. Класифікація страхування у країнах ЄС [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">12. Глобальний ринок страхування [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Т-во "Знання"; КОО, 2013. - 250 с.
. Козеркевич А. Охорона здоровя як частина системи громадського захисту в європейських країнах [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.healthfin. kiev.ua
. Кінащук Л. Види страхування та їх місце в управлінні ризиками // Підприємництво, господарство і право. - 2014. - № 11. - C.55-57.
. Александрова М.М. Страхування: Навч. посіб. - К.: ЦУЛ, 2012. - 208 с.
. S&P [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">. Baranoff E. G. Insurance. - London, 2013. - C.85-95.
. Sigma [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">. General Insurance in the UK: Market Research Report [Електрониий ресурс]. - http://www.ibisworld. co. uk.