єктом дослідження є мова середньоанглійського періоду, її особливості.
Предметом дослідження виступає характеристика особливостей середньоанглійської мови, характерів запозичень.
Мета дослідження - дати розгорнуту характеристику мови середньоанглійського періоду та дослідити вплив церкви та розвиток мови. Дати аналіз запозичень того часу.
Для досягнення мети необхідно виконати певні завдання:дослідити історичні умови досліджуваного часу, дати характеристику основних передумов виникнення середньоанглійської мови, дати характеристику основних тенденцій розвитку мови того періоду, висвітлити основні типи запозичень, знайти ознаки впливу релігії та церкви на розвиток мови.
Структура і завдання роботи визначаються використанням наступних методів дослідження: описового методу для характеристики запозичень та тенденцій розвитку мови.Научна новизна роботи полягає в різнобічному дослідженні передумов змін мови та появи середньоанглійської мови, а також у детальному вивченні видів запозичень того часу та їх вплив на становлення англійської мови.
Практичне значення полягає в тому, що зібраний матеріал може використовуватись при розробці курсів «Історія перекладу», «Порівняльна лексикологія»,а також при написанні курсових та дипломних робіт.
Структура роботи визначається метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, що складається з 32 позицій.
1.СЕРЕДНЬОАНГЛІЙСЬКИЙПЕРІОД В ІСТОРІЇ
.1 Основні передумови змін мови
Англійська мова у її сучасному стані існувала не завжди. Протягом багатьох віків вона зазнавала змін. Однією з найважливіших причин подібних змін є історія - будь-які історичні події та процеси мали певний вплив на розвиток мови.
Для зручності прийнято поділяти історію англійської мови на три періоди: давньоанглійський (або англо-саксонський, приблизно до 1150 року), середньоанглійський - від початку XII ст. до XV ст. (чимало істориків включають XV ст. в середньоанглійський період; інші вважають його перехідним періодом між середньо- і новоанглійським), і сучасний англійський.
У середині XI століття мешканці північної Франції завойовують Британію. Королем стає Вільгельм Завойовник, за походженням норман.Завоювання Англії почалося з перемоги нормандців у битві при Гастінгсі в 1066 році, після чого герцог Вільгельм став королем Англії. Остаточно завоювання завершилося підпорядкуванням місцевої феодальної знаті новому королю до 1070-1075 років. У результаті завоювання різко посилилася орієнтація країни на континентальну Європу і її залученість в європейську політику, а традиційні зв'язки зі Скандинавією ослабли. Але нормандська культура значно вплинула на розвиток англійської культури.
Вторгнення феодалів-норманів ввело в давньоанглійську мову новий могутній лексичний пласт так званих норманізмів - слів, висхідних до нормано-французького діалекту давньофранцузької мови, якою говорили завойовники. Тривалий час нормано-французька залишалася в Англії мовою церкви, управління та вищих класів. Однак норманські завойовники були надто нечисленні, щоб нав'язати країні свою мову в не зміненому вигляді. Поступово середні і дрібні землевласники, що належали відносно більшою мірою до корінного населення країни - англо-саксів, набули більшого значення. Замість панування нормано-французької мови поступово складається своєрідний "мовний компроміс", результатом якого стає мова, що наближається до тієї, яку ми називаємо англійською. [20]
Після нормандського завоювання як світська, так і церковна влада опинилися повністю в руках нормандців. Англосаксонська військова знать частково загинула в боях або була страчена, частково втекла до Франції; ті, хто залишився, були змушені підкоритися короні. Сільське населення було майже повністю закріпачено. Населення міст було змішаним: воно включало як англійських, так і нормандських ремісників.
Панівний клас - феодальна аристократія й духовенство - складався з людей нормандського походження. Корінне населення, як у сільських місцевостях, так і в містах продовжувало розмовляти англійською.
Англійська була не єдиною мовою, якою говорили і писали після нормандського завоювання. Як зазначено вище, переможці принесли з собою французьку мову; точніше, її північний діалект - нормандський. Протягом найближчих після завоювання століть в Англії утворився так званий англо-нормандський діалект. Англо-нормандський діалект проіснував в Англії до кінця XIV ст., після чого він безслідно зник. До XIV ст. він був не тільки мовою, якою говорила знать, але й мовою художньої літератури.
Протягом тих століть під правлінням норманів у англійської не було офіційного статусу, регуляції. Вона була більше розмовною, і опустилася до креольського рівня. Основними діалектами цього часу називають північний, мідлендський, південний та кентський. Але з часом вони стали так різнитися, що люди які жили у 50 км від інших вже б не змогли зрозуміти один одного.
Існують різні погляди на питання, якою мірою завойовники володіли англійською. Певно, живучи в країні, де основне населення говорило англійською, панівні класи повинні були якоюсь мірою знати цю мову. Мабуть, у другому поколінні нормандці вже могли користуватися англійською, хоча мовою їх домашнього та придворного побуту була, ймовірно, англо-нормандська.
У подальшому нормандська знать дедалі більше англізувалася; протягом якогось періоду, можливо протягом кількох століть, вони були білінгвами. Викладання в школі велося англо-нормандською, судочинство також; англо-нормандська була мовою канцелярської листування. Протягом XII-XIII ст. англо-нормандська була державною мовою Англії.
Нарешті, третьою мовою, яка функціонувала в країні, була латинська, яка в Англії, як і у всій Західній Європі, була мовою церковного вжитку й мовою науки.
Таким чином, в Англії співіснували три мови: англійська, французька (англо-нормандська) та латинська. Англійські діалекти, якими розмовляло корінне населення, були рівноправні між собою.
По мірі зростаючої асиміляції нормандської частини населення англійська проникала у ті суспільні верстви, де раніше мовою повсякденного спілкування була французька (англо-нормандська). Починаючи з середини XIII ст. можна простежити поступове розширення сфери вживання англійської.
У середньоанглійський період ще одна подія має важливе значення. Це скандинавське завоювання, хоча початок його історики відносять до 8 століття, все ж про нього говорять у зв'язку з подіями середньоанглійського періоду. Причини в тому, що скандинави здійснювали набіги, вони захоплювали здобич і поверталися до себе.У 10 столітті скандинави осіли в Британії, створюючи свої поселення, укладаючи шлюби і змішуючись з місцевим населенням. Була створена область датського права (Danelaw).
Той факт, що мови (скандинавські діалекти і діалекти англів, саксів, ютів) ставилися до близькоспоріднених мов і розрізнялися закінченнями, сприяв глибокій асиміляції.
Можливо, це була одна з причин, що викликали редукцію ненаголошених голосних. Ідентичність коренів слів призвела до втрати закінчень, населення звертало увагу на корені слів, а не на закінчення. Близька спорідненість мов робила можливим розуміння без перекладу.
.2 Основні тенденції лексики даного періоду
Середньоанглійський період - це період значних змін у мові. Лінгвісти визначають його як період становлення англійської мови, мови усталеної англійської народності і великої кількості діалектів. Одні дослідники розглядають тільки лінгвістичні риси і визначають його як період зрівняних закінчень, безперервних змін у мові (фонетиці, орфографії, граматиці).
Як було згадано раніше, середньоанглійська мова була сформована на базі декількох мов. Іншими словами, відбувся синтез декількох мов, у процесі якого давньоанглійська мова поповнилася багатьма запозиченнями, які стали загальноприйнятими і зараз сприймаються як англійські слова.
Завоювання неминуче призводять до мовних контактів, в наслідок яких відбуваються зміни в системах контактуючих мов. Одним із серйозних наслідків взаємодії культур є запозичення лінгвістичних одиниць, що одночасно являє собою певну фазу і в процесі запозичення культурних цінностей.
Необхідно підкреслити, що існують мовні явища, тісно пов'язані, практично невіддільні від мовного контакту. Серед них - двомовність (білінгвізм) і інтерференція. Двомовність, або білінгвізм, У. Вайнрайх визначає як практику поперемінного користування двома мовами, а осіб, які її здійснюють, двомовними [4].
Дослідники Б. Шулан, Ч. Хокетт, Л. П. Крисін називали двомовність головною умовою запозичення.
Процеси поповнення лексичного фонду мали таку силу, що чимало найуживаніших англійських слів не витримували конкуренції з боку французьких синонімів і зникали з мови. Французький еквівалент rivire «ріка» витіснив англійське слово ēа, фр. мontagne «гора» - слово beor.
Ще однією тенденцією було співіснування двох синонімів з англійської та французької мов за явної диференціації значень. Наприклад, англійське слово harfest «осінь» під впливом французького аналога autumneзмінило значення. Воно збереглося в англійській мові, але в значенні «урожай».
Важливою тенденцією досліджуваного періоду стало виникнення етимологічних дублетів - лексем, що етимологічно відносяться до однієї основі, але мають різне значення, вимову і написання: catch «ловити» і chase «переслідувати». Як приклад, латинське слово canalis «канал» прийшло в англійську мову через діалект центральної Франції у формі channel і через діалект північної Франції у формі canal, причому ці форми диференціювалися за значенням.
Серед інших необхідно назвати тенденцію до встановлення більш твердого порядку в послідовності членів речення, ніж у давньоанглійський період. Ця тенденція була результатом виникнення омонімів відмінкових афіксів.
На початку середньоанглійського періоду зникає всяка відмінність між формами називного та знахідного відмінків іменників.
Граматична будова мови зазнає в цей період подальші зміни: іменні та дієслівні закінчення спочатку піддаються змішанню, слабшають, а потім, до кінця цього періоду майже зовсім зникають. У прикметників з'являються, поряд з простими способами освіти ступенів порівняння, нові, за допомогою додавання до прикметника слів more ("більш") і most ("найбільше"). До кінця цього періоду (1400-1483 роки) відноситься в країні перемога лондонського діалекту над усіма іншими англійськими діалектами. Цей діалект виник на основі злиття і розвитку південних і центральних діалектів. [20]
Наприкінці давньоанглійського періоду вже почали зароджуватися аналітичні форми перфекта, майбутнього часу і форми пасиву. Але в той період ці форми ще в процесі грамматізаціі і їх ще можна було розглядати як вільні синтаксичні поєднання.Протягом середньоанглійського періоду відбувається остаточна грамматізація названих форм.Протягом середньоанглійського періоду форми перфекта утворювалися подвійним шляхом: з дієсловами руху та стану як допоміжне дієслово використовувалося дієслово ben>be - бути; з перехідними дієсловами і неперехідними дієсловами, що не позначають рух і стан, як допоміжне дієслово використовувалося дієслово have - мати.Форми пасиву остаточно склалися також у середньоанглійський період. У давньоанглійських текстах вже зустрічаються форми пасиву з дієсловом бути. Однак широке поширення ці форми отримують саме в середньоанглійський період. Як відомо, форми пасиву можуть бути утворені тільки від перехідних дієслів. Так, форма теперішнього часу пасиву утворилася за допомогою дієслова бути і дієприкметника II смислового дієслова. Наприклад: is written - пишеться (його пишуть), is taken - береться (його беруть).[29]
В середньоанглійський період проходять значні зміни у розвитку форм умовного способу, яке пояснюється загальними змінами в системі відмінювання дієслів. В результаті цих змін форми умовного способу є в більшості випадків однаковими з формами дійсного способу.
Специфічна форма умовного способу чітко зберігається лише для дієслова ben:
Теперішній час: Bē, bēn
Минулий час: wēre, wēren
Усі структурні моделі речення до кінця середньоанглійського періоду вже оформлюються в тому вигляді, як ми їх зараз знаємо.
Вступивши у зв'язок з лексикою даної мови, запозичені слова підпорядковуються закономірностям розвитку основного словникового фонду, який разом з граматичним ладом перетворює їх за внутрішніми законами розвитку мови. Академік Виноградів вказує, що внутрішні закони розвитку якої-небудь мови - це насамперед закони розвитку її граматичного ладу і основного словникового фонду, структура якого, природно, перебуває у взаємодії зі словниковим складом мови, це закони розвитку кожної окремої мови.
Фонетична асиміляція запозичення полягає в тому, щоб максимально наблизити план вираження запозиченої усної одиниці до вимог фонетики мови-реципієнта. Ця тенденція реалізується у вигляді заміни неприйнятних звуків іноземної мови на звуки, ближчі до мови, що запозичує. Кількість фонем і порядок їх розташування зберігається. В основі цього явища лежить процес міжмовної ідентифікації фонем. Можливий і інший сценарій адаптації: іншомовний звукокомплекс замінюється новоутворенням зі споконвічних звуків на основі акустичного враження носія мови.
Виділяють також морфологічну адаптацію запозиченої лексеми, коли вона включається в морфологічну систему мови, що запозичує, отримуючи відповідні морфологічні категорії. При цьому відбувається втрата морфологічних парадигм, чужих мові, що приймає.
Як підсумок можна виділити основні характерні особливості мови того часу: поступовий перехід від флективної до аналітичної будови, зв'язок між словами здійснюється переважно за допомогою прийменникових конструкцій і службових слів. Відбуваються зміни у системі голосних, скорочується кількість відмін, руйнується категорія роду, спрощується система класифікації дієслів, виникають нові аналітичні форми у системі дієвідмінювання, стає помітною тенденція до сталого порядку слів.
2. ОСНОВНІ ЗМІНИ У МОВІ СЕРЕДНЬОАНГЛІЙСЬКОГО ПЕРІОДУ
.1 Зміни та запозичення, характерні середньоанглійській мові
Запозичення в різних мовах по-різному впливають на збагачення словникового запасу. В певних мовах вони не мали такого впливу, який міг би істотно відобразитися на словниковому запасі мови. В інших мовах у різні історичні епохи вони мали такий істотний вплив, що навіть службові слова як, наприклад, займенники, прийменники, запозичені з інших мов, витісняли корінні службові слова. Оскільки процес запозичення є властивим для кожної мови і особливо значущим для лексичного складу англійської мови, ця тема завжди розглядалася як важлива і актуальна.
Слідом за Бажановською ми називаємо те чи інше слово запозиченням, якщо можливо вказати фактичне джерело цього запозичення[14, с. 14]
Але, наприклад, відомий російський лінгвіст XIX ст. А.А.Потебня вважав, що неправильно запитувати про те, звідки запозичене слово, а потрібно запитувати про те, що додалося, що було створено в результаті діяльності, яка розвивалась завдяки певному поштовху при запозиченні слова від іншого народу.
Коли ми розглядаємо розвиток слова sport, нам не достатньо знати, що це слово запозичене в середньоанглійський період із давньофранцузької мови, в якій воно писалося як desportі походило від пізньо-латинського слова disportus. Важливо те, що слова disport і disportus означали відвертання, відхилення, що під час запозичення відбулась спеціалізація значення, і в середньоанглійській мові це слово мало більш загальне значення, ніж тепер, маючи значення „розвага, спорт, веселість, жвавість. Всловниковомузапасіанглійськоїмовипаралельнозберігаєтьсяідієсловоdisport- „розважатися, якевиявляєтьсямаловживаним.Легкопомітити, щопорядзцимсловомвтойперіоданглійськоюмовоюбулизапозиченібагатослівзфранцузькоїмови, якібулипов'язанізрозвагамивельмож (панства). Цепояснюєтьсятимфактом, щопіслятого, яквXIстоліттінорманськібаронисталиповновладнимигосподарямикраїни, решткианглосаксонськогопанствазасвоювалиїхпобут, традиціїіодночаснонорманськийдіалектдавньофранцузькоїмови.
Давньоанглійське слово burgh означало „фортеця, замок, укріплення. В XI столітті норманські барони принесли з собою слово castel, яке було здрібнілою формою від латинського слова castra, яке позначало той тип феодальних фортець, які вони будували і в яких вони проживали. Після того, як в середньоанглійську мову проникло слово castel, слово burgh втратило значення „замок і „фортеця, але зберегло значення - „укріплене місто
Як зазначалося вище, для середньоанглійського періоду характерними є запозичення з французької, нормандської та латинської мов. Причому деякі слова прослідковують через ряд мов з подвійним запозиченням; вони переходили, наприклад, з латинської до нормандської або французької і вже потім запозичувалися англійською.
Слід зазначити, що запозичені слова, які закріпились в мові, не завжди витісняють відповідні одвічні слова. Викликані ними зміни в словниковому складі можуть проявитися в стилістичному перегрупуванні чи в розмежуванні значень. Наприклад, запозичені слова people (франц. peuple) і remain(давньофранц. remainder) відтіснили одвічні слова folkі abide, перше в розмовну, а друге в поетичну сфери вживання. При цьому слово folkотримало дещо специфічний емоціональний відтінок і додаткове значення. Воно вживається тоді, коли ми говоримо про свою сім'ю, про своїх земляків, односельчан та ін. Це слово є широко вживаним в народній розмовній мові і в народній творчості і недарма входить до складу терміну folklore.
У системі дієслова середньоанглійської мови, так само як і давньоанглійської, виділяються наступні морфологічні класи: сильні (given, risen), слабкі (seggen, libben), претерито-презентні (witan, dowen, can, munen), неправильні (beon, gãn) і суплетивні дієслова. Система особистих дієслівних форм характеризується наступними граматичними категоріями: категорія особи (1, 2, 3 (в одн.)), категорія числа (одн., множ.), часу (теперішній, минулий, майбутній), спосіб (дійсний, наказовий, умовний), стану (дійсний, пасивний) і виду (тимчасової співвіднесеності)[16]
.2 Роль французьких запозичень у формуванні середньоанглійської мови
середньоанглійський мова запозичення
Французька мова по відношенню до англійської мови зайняла пануюче положення як мова двору, феодальної знаті, урядових установ, школи і взагалі як основну мову писемності (разом з латинню).
Слідує, проте, відмітити, що спочатку французька мова поширювалась в Англії головним чином у формі нормандського діалекту, змішаного з елементами північно-східних французьких говорів.
Масове запозичення французьких слів почалося через два століття після завоювання. Між власномовною і французькою лексикою склалися усталені стосунки. Французьке слово запозичувалося, як правило, в одній із його форм, а процес засвоєння зводився до внесення цього слова у даній формі до відповідного парадигматичного ряду. Запозичення багатоскладових слів супроводжувалося явищами спрощення або морфологічного перерозкладу. У запозичених лексемах наголос відрізнявся від англійського, чергування наголосу взагалі було відсутнє і фонетичні зміни врешті закінчувались таким співвідношенням чергових звуків, яке властиве англійській мові.
Проте запозичена лексика частково зберегла і свої особливості. Так, дієслова accord, amend, bill, change, continue, decline, які мали як перехідне, так і неперехідне значення у французькій мові, зберегли їх і в англійській.
Французькі слова, які проникли в англійську мову, були різного походження. Більша частина цих слів успадкована французькою мовою з латини і виявляє всі фонетичні зміни, які відбулися при виникненні французької мови: відпадання післяударних і проміжних складів (так звані "народні слова"): лат. desiderare> фр. desirer> с-а. desiren "бажати "і т.п. Поряд з ними в англійську мову увійшли так звані "вчені слова", які були запозичені книжковим шляхом і тому не виявляють фонетичних змін: лат. dignitatem> фр. dignete> с-а. dignitee.
Серед французьких слів, що ввійшли в англійську мову, є такі, які були запозичені французькою мовою з німецьких діалектів. Таким чином, це були слова, які потрапили до англійської мови, зазнавши в деяких випадках фонетичних змін, характерних для французької мови: с-а. were "війна". Воно запозичене з фр. werre, яке в свою чергу сходить до німецького werra.
У багатьох випадках важко визначити, яким шляхом йшли запозичення: багато з запозичених слів були вже раніше запозичені французькою мовою з латини, і можливо, що частина їх потрапила до англійської мови через французьку. Такі вихідники, як латинські -tio, -tionis, -tionalis в англійській мові вимовлялися з /s/, як у французькій; в результаті і раніше запозичені слова з тим же вихідником, але з французьким написанням - nacioun (лат. natio - nationis) - були латинізовані в написанні.
Багато французьких слів, що були запозичені в 13-14 століттях, позначають предмети і поняття, пов'язані з життям і побутом нормандської знаті. Поряд з ними в англійську мову проникло багато слів повсякденного вжитку, що позначали поняття, які вже мали позначення в англійській. У цьому випадку в англійській створювалися пари синонімів, між якими потім відбувалася боротьба. Результат цієї боротьби був неоднаковий. Можна відзначити 3 основних випадки:боротьба між англійським і французьким словом закінчується на користь останнього, англійське слово зникає з мови; переможцем виявляється англійське слово; французьке, проіснувавши в англійській протягом деякого часу, витісняється з нього; в мові зберігаються обидва слова, але при цьому відбувається диференціація їх значень і іноді чисто семантичного, а іноді стилістичного характеру.
Виразне розмежування значень, відоме з першої глави "Айвенго" Вальтера Скотта, видно в назвах тварин. Англ. слово позначає живу тварину, а фр. слово - страву, вииготовлену з неї: ox «бик» - beef "яловичина"; calf "теля" - veal "телятина"; sheep "баран" - motton "баранина"; pig "свиня" - pork "свинина".
Під впливом французької дещо змінився порядок слів англійського речення. Як відомо, зазвичай в англійській прикметник має передувати іменнику. Але в таких словосполученнях, як «surgeon general» або «secretary general» це не так, тому що вони були запозичені у своєму первісному вигляді і такими і залишилися.[26]
Похідні і складні одномовні слова нерідко виступають у мові, що їх запозичила, як непохідні. Таким чином, з запозиченими іншомовними словами з похідною основою, якщо ці слова не пов'язані з лексичним матеріалом мови, яка запозичує, відбувається процес спрощення. Зазвичай говорять про спрощення слів рідної мови, коли слова, які в умах людей минулого часу розкладалися на морфологічні частини, в умах людей майбутнього часу за невідомих умов не розкладаються, стають простими.Той же процес ми спостерігаємо і у французьких запозиченнях. Французькі іменники control, rendez-vous, char-a-bancs, parterre, - втратили в англійській мові значення своїх складових частин, тобто піддалися спрощенню і сприймаються як прості слова. Порівняйте в російській мові слова: анфас, партер, рандеву. У ряді випадків вони починають писатися разом, відбувається їх фонетична трансформація. Це сталося, наприклад, зі словом control, яке проникло з французької мови в англійську в формі contre-roule (з латинської contra rotula) і позначало заповнений писарем сувій паперу, в який записувалася сплата боргів казначейству.
У творах Чосера випадки коливання наголосу в запозичених словах значно поліпшуються, хоча французький наголос на останньому складі є ще панівним.
У Чосера, як правило, збереглося французьке написання кінцевих складів: conseil, citee, povertee, vitaille, marvaille, champioun.Проте написання ion поступово витісняє ioun, і останнє вживається тільки в римах. Наголос в запозичених словах в цей період відрізняється значною нестійкістю.
.3 Місце латинської та нормандської мов у формуванні середньоанглійської мови
Приплив у країну носіїв нормандського діалекту французької мови та утворення англо-нормандського не могли не відбитися на лексичному складі англійської мови (на граматичний лад нормандське завоювання не вплинуло). Англійська засвоїла величезну кількість романських слів, не тільки знаменних, але й стройових частин мови: прийменників і союзів (except, because). Основна маса запозичень засвідчена з середини 13 століття до кінця 14 століття.
У цей період в англійську мову потрапили слова, які стосуються найрізноманітніших лексичних галузей. Особливо явно запозичення відображають вплив в тих сферах життя, які були пов'язані зі здійсненням керування країною:
назви, пов'язані безпосередньо з життям королівського двору - court, servant, prince. Але назви короля і королеви залишилися англійські - king, queen.
слова, пов'язані з організацією армії і військовою справою - battle, victory. Слово knight "лицар" - англ.
слова, пов'язані з організацією церкви - religion, chapel, to confess; із здійсненням влади у феодальній державі - liege, vassal, government, village; з судочинством - justice, judge, sentence; з міським життям - city, merchant; з міськими ремеслами - butcher, painter, mason, tailor.
Вплив нормандської мови відчувається у середньоанглійській та частково у сучасній літературі. Так, у першому рядку балади про Робін Гуда зустрічаємо: LytheandListin, gentilmen, де lythe, синонім для listen,- слово скандинавського походження. В цій же баладі Шеріф Нотінгемський звертається до Малого Джона з словами Saymenow, whightyoungman, whateisnowthyname, де слово whight(сильний, сміливий) також скандинавського походження (з wight- „сміливий). Вальтер Скотт та Берне вживали слово waur(сканд.) замість worseтощо. [17, с.151]
Частина запозичень перейшла до англійської мови через французьку, наприклад: baggage, barbed, bet, boast. Спільність фонетичного складу окремих морфем дає змогу стверджувати, що ці слова - скандинавського походження. Так, численні лексеми з початковими сполученнями літер -skперед голосними е та і вважаються скандинавськими за походженням, тоді як власні слова під впливом французької вимови змінили це сполучення на ch.
«Скандинавізми» в словарному складі англійської мови в переважній більшості випадків з самого моменту їх появи відносилися до загальновживаної лексики. До цього необхідно додати ще і наступне: скандинавськими запозиченнями не тільки були загальновживані слова, але і дали велику кількість похідних слів: hap - «випадок, щаслива випадковість», haphazard - «випадок, випадковість», haphazard - «випадковий» тощо.
Запозичення латинської лексики пов'язане, головним чином, з трьома подіями в історії англійського народу: римським пануванням (з I по V століття н.е.), прийняттям християнства в Англії (VI-VII ст.) І культурним сплеском в епоху Відродження (XV- XVI ст.). Як можна побачити, у середньоанглійський період запозичення майже не відбувалося. В ці роки латинська використовувалася як мова церкви, науки та навчання.
3. ВПЛИВ ЦЕРКВИ НА РОЗВИТОК МОВИ
Пам'ятки писемності збереглися на всіх діалектах середньоанглійського періоду. Як літературні твори вони не представляють інтересу (за винятком творів Дж. Чосера, Дж. Гауера, У. Ленгленда); але як пам'ятники мови вони надзвичайно цінні. Найперші середньоанглійські тексти, великі і малі, носять релігійний або дидактичний характер. Багато з них написані південно-західним і західно-центральним діалектами кінця 12 ст. і в силу цього безпосередньо продовжують традицію літератури західносаксонським, який був поширений до завоювання.
Пам'ятки релігійного характеру дають вченим можливість охарактеризувати англійські говірки й діалекти середньоанглійського періоду. Серед вчених колишнього Радянського Союзу існує наступний загальноприйнятий розподіл діалектів мови середньоанглійького періоду: північний (Northen), західно-центральний (West-Midland), східно-центральний (East-Midland), південний (Southern) та кентський (Kentish). Такого поділу притримується більшість дослідників. Але Т. Расторгуєва групує діалекти наступним чином: південна група включаючи кетський діалект південно-західна група діалектів, центральна група і північна. Т. Расторгуєва відзначає, що звязки між діалектами були змінними та нестійкими.
Особливе місце серед діалектів займає діалект міста Лондона, який був розташований по обох берегах річки Темзи і після норманського завоювання став столицею Англії. У другій половині XIV століття лондонський діалект являв собою суміш південного і південно-східного діалектів.Лондонський діалект набув широкого поширення завдяки перекладуБіблії на англійську мову Джоном Уікліфом (John Wyclif, 1324-1384). Своє подальше літературне оформлення лондонський діалект отримує у творах видатного письменника (поета) раннього англійського Відродження Джефрі Чосера (1340-1400) та інших поетів.[13, с.33]
Північний діалект, що склався на основі середніх і південних говірок нортумбрійського діалекту, був поширений на північ від гирла річки Хамбер до кордонів шотландського діалекту. Він був представлений великий поемою, що викладає біблійну легенду «CursorMundi» («Той, що біжить по світу») - римована поема, викладає біблійну легенду, написану в 13 ст., релігійно- дидактичною поемою Річарда Ролле Хемпольского (з Хемполя) (RichardRolledeHampole ) «Докори сумління» («ThePrickе ofConscience»).
Східно-центральний діалект представлений великою поемою «Ормулум» ("Ormulum"), написаною на межі 12-13 століть. Це написаний білим віршем переказ частини євангельської легенди, що супроводжується довгими і наївними міркуваннями і поясненнями. Однак цей пам'ятник, мабуть, найбільш цікавий для лінгвіста, так як його автор, чернець Орм, за ім'ям якого названа поема, систематично проводить винайдену ним систему передачі довготи: після короткого голосного - подвійні приголосні букви, після довгих - прості. Висловлюючи стурбованість з приводу того, як люди почали неправильно вимовляти англійську, Орм написав слова саме так як їх треба було читати. Наприклад він використав подвоєння приголосних, щоб показати що попередній гласний є коротким, використав три диференційовані символи на позначення староанглійської літери yogh, і використав сучасніший wh замість старого hw, sh замістьsc. Ця поема представляє великий інтерес як перша спроба систематизації англійської орфографії. Крім того, в ній міститься значний прошарок слів скандинавського походження.
Корупція, що панувала в церковних колах і при дворі спонукала Вільяма Ленгленда в 1362 р написати велику сатиричну поему «Видіння Петра орача» («The Vision Concerning Piers, the Plowman»), яка заслуговує окремої уваги. Вона написана у вигляді алегорії алітераційним віршем і являє собою критику соціальних пороків того часу. У поемі різко виражений протест проти важкого становища селянства, цієї основної частини «чесно працюючих». Пілігримів, бродячих і монастирських ченців, схимників, продавців індульгенцій і все вище духовенство й аристократію він вважає шахраями, які живуть для власної вигоди. Поема укладена в популярну в XIV ст. релігійно-моралізуючу форму «бачення», викладена алегорично. Поет виступав проти практики індульгенцій. За Ленглендом, ніякого прощення гріхів немає, його вигадало духовенство і аристократи, щоб грішити не соромлячись. Своїм різким протестом проти соціальної несправедливості поема зіграла роль у повстанні Уота Тайлера. Про це говорить різноманіття її списків. Францисканський чернець Джон Болл, учасник повстання Тайлера, у своїх проповідях на селянських сходках цитував вірші з поеми Ленгленда.[30]Поема пережила три видання з 1362 по 1390 рр. У ній представлені як західно-центральні, так і лондонські форми, так як її автор, уродженець західної Англії, довго жив у Лондоні.
Дж. Чосер - одна з найбільших фігур англійської літератури. Мова Чосера явно ближче до сучасної англійської, ніж до мови Ленгленда; лондонський діалект став перетворюватися на нормативну літературну мову переважно завдяки поезії Чосера.
Південно-західний (південний) діалект також виражений в «Ancrene Riwle» («Статут черниць») - посланні трьом черницям з вказівками як морально-релігійного, так і чисто побутового порядку (початок XIII ст.).
Кентський діалект представлений релігійною поемою «Poema Morale» («Moral Code»), релігійним трактатом «Докори сумління» (Ayenbite of Inwit), що представляє собою переклад з французької, зроблений уродженцем Кента Даном Мічелом (Dan Michel) у 1340 р, творами Вільяма Шоремського (William of Shoreham) і деякими іншими. [9, с.125]
Приблизно у 1120 роцієпископ Едвінсклав так званий Трійчастий Псалтир, у якому латинський текст супроводжувався паралельними перекладами англо-нормандською та ранньоанглійською мовами. До цього періоду відноситься Оксфордський Псалтир, переклади із якого лягли в основу більшості англо-нормандських версій.
У XII столітті зароджується нова тенденція: зявляються поетичні (метричні) парафрази на тексти Євангелій, Діянь святих апостолів, а в XIII столітті й книг Старого Завіту (Буття і Вихід).
Протягом 1378 і 1379 років Джон Уікліф писав богословські трактати, в яких висловлював думку, що король - це намісник Бога і що єпископи підвладні королю. Після настання Великого західного розколу в 1378 році, Вікліф став таврувати папу як антихриста і стверджувати, що прийняття Константинова дару зробило всіх наступних пап відступниками. У цей період він спонукав своїх послідовників взятися за переклад Біблії на англійську мову. У 1384 році Уікліф видав свій переклад «Біблії» народною англійською мовою. Цей виклик латині як мові Божій вважався революційним актом сміливості в той час, і переклад був заборонений церквою через недвозначні вирази (які, втім, продовжували циркулювати неофіційно). Хоча, можливо, не того ж літературного калібру як Чосер, "Біблія" Уікліфа проте була віхою в англійській мові. У ній більше 1000 англійських слів були вперше зареєстровані, більшість з них на латинській, часто через французьку мову, в тому числі barbarian, birthday, canopy, child-bearing, communication, cradle, crime, dishonour, emperor, envy, godly, graven, humanity, glory, injury, justice, lecher, madness, mountainous, multitude, novelty, oppressor, philistine, pollute, profession, puberty, schism, suddenly, unfaithful, visitor, zeal, а також добре відомі фрази, як an eye for an eye, woe is meі т. ін. Однак, не всі неологізми Уікліфа закріпилися в мові (наприклад, mandement, descrive, cratch).
Етимологічний аналіз, який провели Ільченко О. В., Кравченко Н. А., виявив розширення лексичного складу, що стосується релігії, у середньоанглійський період. Це говорить про те, що мовна картина світу давньоанглійського суспільства в релігійній сфері була сформована не повністю, і середньоанглійське суспільство продовжило більш детальне формування релігійної мовної картини світу і сприяло її розвитку.[32]
З розвитком християнства збільшується кількість позначуваних понять. Так, у середньоанглійський період вже з'являються будинки, що належать церкві або використовуються в церковних потребах - chirche halidai, розширилося поняття вівтаря, тепер виділяється «головний вівтар або престол церкви» - heigh auter, крім того, двері в церкву відкривали ключами - chirche keie.
У середньоанглійський період позначення різних видів церемоній залишаються, але до них додається організація світських заходів, таких як ярмарки - feire. При цьому, незважаючи на церковну орієнтованість ярмарки, на ній розливали світле пиво або ель - chirche ale. Таким чином, церква починає все більше виконувати подвійну функцію: духовну і мирську. А відповідно, в релігії з'являються деякі мирські аспекти.
Окрім того, у середньоанглійський період посилюється уявлення про людину як грішне створіння, звідси і збільшення кількості лексичних одиниць, що позначають грішників: грішник-нехрістіанін (sinner), грішник, що не дотримується правила праведного життя (misder), людина, згрішивший словом (weler).У зазначений період деякі вже існуючі лексичні одиниці набувають додаткових значеннь, пов'язаних з релігією. Наприклад, борг (dette) тепер позначає не тільки матеріальні зобов'язання, але й релігійні. Бруд позначає людську гріховну природу, стіна (wough) - «опір божій волі». На даному етапі церква починає функціонувати не тільки як духовний інститут, але і як складна багатокомпонентна система, що володіє значним впливом, здатна встановлювати свої норми і диктувати умови мирським інститутам.[32]
Вплив релігійного дискурсу на розвиток лексики морально-етичного плану було помітним в епоху Середньовіччя, коли морально-моральні уявлення були невіддільні від релігійних. Тому саме в релігійному дискурсі в цей час йшло формування системи мовних засобів передачі морально-етичних смислів і значень. Даний процес міг відбуватися за рахунок слів і словосполучень, які утворювалися знову або були запозичені з інших мов, а також за рахунок подальшого семантичного розвитку вже наявних у мові слів.Як приклад тут можна навести іменник sloth (сер.-англ. sleuth, sloghness, sloueth, slouhthe, slougth, slought, slothe, sclouthe, slouþe, slowþe, slaught, slauth, slauþhe, sclawth). Воно датується XII ст. і сходить до споконвічного прикметника slow (slaw, slue), яке, згідно лексикографічним джерелами, в досліджуваний період часу було здатне передавати досить широке коло значень: повільний в рухах, у думках, некмітливий, млявий, незграбний, неповороткий, сонний, бездіяльний, ледачий , запізнілий.Невипадково в релігійному дискурсі даного періоду іменник sloth набув такого специфічного значення, як лінощі, повільність у служінні Богові і в справах милосердя.[8, c. 50]
Серед синонімічних зв'язків, придбаних лексемою sloth в релігійному дискурсі, варто особливо виділити синонимию іменникаsloth із запозиченим з латини іменником acedia (сер.-англ. accidie, accyde, accidye). Латинське запозичення, також використовуєтьсядля найменування гріха лінощів, вживалося в англійських релігійних текстах в якості семантичного еквівалента іменникаsloth. Як можна побачити, релігійний дискурс в силу своєї специфіки впливає на формування і розвиток не тільки власне релігійного шару лексики, але і загальновживаних лексичних одиниць, особливо тих, що стосуються морально-етичної сфери.
ВИСНОВКИ
Дослідивши середньоанглійський період розвитку англійської мови, ми дійшли наступних висновків.
Середньоанглійський період охоплює початок XII ст. і триває до XV ст. Це період змін і становлення англійської мови. У ці роки англійська мова розвивалася під впливом нормандської, французької та латинської мов.
Завоювання та близькі контакти з іноземцями зумовили певну асиміляцію, яка полегшувалась через спорідненість контактуючих мов. Внаслідок таких контактів англійська мова поповнила свій лексичний склад безліччю запозичень, встановила більш твердий порядок у послідовності членів речення, зазнала змін у граматичній будові, а також фонетичної та морфологічної асиміляції.
Середньоанглійський період характеризується великою кількістю запозичень. Більшість запозичень середньо англійського періоду прийшли до англійської мови з французької. Це було зумовлено історично, адже вищі верстви суспільства складались з завойовників і розмовляли французькою (нормандським діалектом).
Співіснування кількох мов у країні зумовило розвиток синонімії, зникнення деяких власне англійських слів або диференціацію значень. В окремих випадках слова прослідковуються через ряд мов з подвійним запозиченням. Одночасно з англо-нормандською та французькою в країні функціонувала латина, яка була мовою науки, навчання та релігії.
Провідними мотивами літератри тих часів були релігійні та морально-етичні питання. Твори тих часів наглядно відображають усі особливості тогочасних діалектів та говірок, що є безцінним вкладом до вивчення лінгвістами середньоанглійської мови.
Окрім того, відбулося більш детальне формування релігійної мовної картини світу. Церква доповнила не тільки власне релігійний шар лексики, але і загальновживаний словниковий фонд лексичними одиницями, що стосуються морально-етичної сфери.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Thompson «The Oxford Russian minidictionary» - 1997. - 696 p.
Багана Ж., Бондаренко Е.В. Ассимиляция заимствований из французского языка в среднеанглийских диалектах: Монография. - М.: ИНФРА-М, 2012. - 149 с. - (Научная мысль).
Берне Р. Стихотворения. Поэмы. - М., 1986.
Вайнрайх У. Языковые контакты. - Киев: Вища школа, 1979. - 263 с.
Домброван Тетяна Іванівна. Синергетична модель розвитку англійської мови. - О.,2013.
Іванова І.П., Чахоян Л.П., Беляєва Т.М. Історія англійської мови. - СПб: Лань, 1998. - 152 с.
Иванова, И. П. Практикум по истории английского языка [Текст] / И. П. Иванова, Т. М. Беляева, Л. П. Чахоян. - СПб.: Лань, 2001. - 156 с.
Известия Саратовского университета. 2009. Т. 9. Сер. Социология. Политология, вып. 2 с 49-52
Ильиш Б.А. «History of the English language» - Л.: «Просвещение», 1972. - 351 с.
Ильиш Б.А. История английского языка. - М.:Издательство литературы на иностранных языках, 1958.
История английского языка СПбГУ О.И. Бродович
Корунець І.В. Порівняльна типологія англійської та української мов. - Вінниця, 2003.
Лушпаєва Н. М. Про розвиток англійської мови в давньоанглійський і середньоанглійський періоди (700-1400 рр.). О.:Науковий вісник міжнародного гуманітарного університету, № 2-2011. с.32-35
О. В. Бажановська ; Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. - Луганськ : Альма-матер, 2006. - 66 с.
Расторгуєва Т. А. Історія англійської мови. - М.: Айрис Пресс, 2003. - 536 с.
Решетникова Н. Д. Развитие глагольных категорий в английском языке [Текст] / Н. Д. Решетникова // Филология и лингвистика в современном обществе: материалы III междунар. науч. конф. (г. Москва, ноябрь 2014 г.). - М.: Буки-Веди, 2014. - С. 92-95.