Становлення та особливості функціонування парабанківської системи на фінансовому ринку України

Становлення та особливості функціонування парабанківської системи на фінансовому ринку України

ВСТУП

парабанківський недержавний пенсійний ломбард

Структурні зміни в економіці і фінансовій системі України та закордоном об’єктивно викликають посилену увагу до небанківського посередництва, перспективи розвитку якого за відповідних умов обіцяють бути поступально-динамічними. В провідних країнах світу (Європа, США і Україна) більш важливе місце в фінансово-кредитній системі займають банки, але парабанківські інститути все ж відіграють значну роль і з кожним роком досягають все більшого розвитку і довіри людей. Так в різних країнах до числа небанківських фінансово-кредитних установ відносять відмінні за назвою, але споріднені за ринковими ознаками організації: інвестиційні компанії, фінансові страхові, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо. Більшість зазначених установ характеризуються поглибленою спеціалізацією щодо надання окремих послуг клієнтам. І як населення, так і юридичні особи, так і фінансові ринки в цілому потребують зростання обсягів послуг небанківських посередників.

Сьогодні банківські інститути функціонують майже на рівні з основним елементом кредитної системи - банківським і виконують ті операції, які по різним причинам або не вигідні банкам, або не освоюються ними. Більше того, розвиток небанківських організацій зараз протікає на умовах жорсткої конкуренції з банками, навіть не зважаючи на кризу. Тому зараз досить актуальною проблемою - є вивчення їх розвитку, функціонування для подальшого вдосконалення або навіть реформування.

Багато сучасних вчених-економістів займаються вивченням питань пов’язаних з функціонування та розвитком небанківського фінансового сектору економіки. Серед них: А. Оленчик, П. Козинець, В. Гончаренко, О. Фарат та інші. Однак в економічній літературі бракує комплексного дослідження небанківських фінансових інститутів.

Метою дослідження є вивчення і наукове обґрунтування ролі парабанківської системи України.

Для досягнення поставленої мети у роботі було вирішено такі задачі:

розкрито суть парабанківської системи;

розглянуто елементи парабанківської системи;

охарактеризовано місце небанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку;

здійснено аналіз діяльності небанківських фінансових інститутів в Україні;

здійснено аналіз діяльності ломбардів в Україні;

досліджено динаміку розвитку недержавного пенсійного забезпечення;

визначено перспективи розвитку парабанківської системи в Україні;

визначено перспективи розвитку ринку послуг ломбардів в Україні;

визначено шляхи вдосконалення системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні та перспективи його розвитку.

Об’єктом дослідження є процеси функціонування небанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку.

Предметом дослідження є теоретичні засади становлення небанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку та практичні аспекти їх функціонування в Україні.

Для вирішення поставлених задач у роботі були використані сучасні методи дослідження, такі як спостереження та дослідження відповідної літератури для обраної теми; графічний, а саме наочне представлення статистичної інформації; порівняльно-факторний; емпірично-статистичні підходи дослідження; аналіз та синтез, порівняльний метод.

Інформаційну базу для написання курсової роботи становлять наукові статті, підручники та монографії науковців, навчальні посібники вітчизняних авторів, законодавчо-нормативна база України, офіційні сайти Національної комісії з регулювання ринку фінансових послуг, національного рейтингового агентства «Рюрик» тощо.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІСНУВАННЯ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

.1 Суть парабанківської системи

Подальший динамічний і стабільний розвиток національної економіки України насамперед пов'язаний з ефективно діючим фінансовим ринком у країні, на якому утворюються кредитний та інвестиційні ресурси, що є основою функціонування національного господарства.

Серед суб'єктів фінансового ринку важливу роль у формуванні фінансових ресурсів, окрім банківських установ, відіграють також парабанківські посередники, які здійснюють перерозподіл коштів між тими суб'єктами, що тимчасово мають їх надлишок, та тими, що мають в них потребу.

В основі функціонування парабанківської системи будь-якої країни знаходиться теорія фінансового посередництва. Фінансові посередники - це фінансові інститути, які акумулюють вільні грошові кошти економічних суб’єктів, розміщують їх на ринку позичкових капіталів у формі кредитів і вкладень у різні цінні папери. У радянські часи теорії фінансового посередництва не були актуальними. Акцент у дослідженнях тоді змістився на роль банківської системи у соціалістичній економіці. В. Ленін наголошував, що великі банки є тим державним апаратом, який нам потрібен для побудови соціалізму і який ми беремо готовим у капіталізму [9, с. 41].

Розглядаючи характеристику понять «парабанкіська система» та «небанківські фінансові інститути», слід зауважити, що економічна термінологія та юриспруденція не містять їх вичерпного визначення та тлумачення. Це породжує низку проблем, щодо визначення сумісності цих термінів.

У науковій літературі наводиться кілька тлумачень дефініції «парабанківська система».

Так Гладчук О.М. наводить таке визначення: парабанківська система -система, елементами якої є сукупність різноманітних видів небанківських фінансово-кредитних інститутів у їх взаємозв’язку та взаємозалежності, яка існує в тій чи іншій країні в певний історичний проміжок часу та функціонує в межах єдиного фінансового механізму [9, с. 44].

Версаль Н.І. під парабанківською системою розглядає сукупність небанківських фінансових посередників, які акумулюють грошові кошти економічних суб’єктів, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури, і підпорядковуються різним регулюючим органам [8, с. 91].

Буднік М.М. визначає парабанківську систему як сукупність установ кредитної системи, що акумулюють грошові доходи, капітал та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій (часто кредитування тих сфер, які є ризикованими для приватних банків, наприклад сільське господарство, мале підприємництво) або обслуговування обмеженого кола клієнтури [7, с.153].

Савлук М. зазначає, що парабанківські фінансові інститути переважно функціонують порівняно у вузьких секторах ринку, де вимагаються особливі знання, спеціальні технічні засоби, прийоми [19, с. 459]. Значно більше їх виникло там, де утворились «ніші» у задоволенні попиту на окремі види фінансових послуг. Особливого поширення ці інститути набули в таких сферах:

залучення дрібних заощаджень домогосподарств;

фінансування інноваційної діяльності;

страхування;

мікрокредитування;

забезпечення соціальних гарантій;

довгострокові інвестування капіталу;

розміщення цінних паперів промислових підприємств.

У вітчизняному законодавстві термін «небанківська фінансово-кредитна установа» вживається у багатьох нормативних актах, але у жодному з них немає однозначного визначення цього поняття. Хоча зараз надіслано лист «Про розгляд питання щодо визначення терміну "фінансово-кредитна та небанківська фінансова установа"», але відповіді чи дій ще досі не має. При цьому в різних постановах законодавства України можна знайти деякі визначення даних понять, що представлено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Визначення терміну «небанківська кредитна установа» в різних нормативних актах [24]

Таким чином, аналізуючи існуючі визначення, під системою парабанківських посередників розглядається сукупність фінансових посередників та зв’язків між ними, що взаємодіють із зовнішнім середовищем та мають спільну мету, яка полягає в акумулюванні тимчасово вільних коштів економічних суб’єктів та перетворенні їх в інвестиційні ресурси, тобто перетворення пасивних грошей в активні [10, с. 45].

Виокремлення небанківських фінансових інститутів як об’єкту дослідження зумовлене існуванням певних відмінностей в їх посередницькій діяльності в порівнянні з діяльністю банків, що відображено у табл. 1.2. Системний характер формування і функціонування небанківського сектору як сукупності небанківських фінансових інститутів, що в своїй діяльності спрямовані на задоволення різноманітних індивідуалізованих коротко-, середньо- та довгострокових потреб у фінансових ресурсах домогосподарств та різноманітних суб’єктів господарювання шляхом надання вузькоспеціалізованих фінансових послуг, які відрізняються від банківських установ, зорієнтованих на надання стандартизованих фінансових послуг.

Таблиця 1.2

Порівняльна характеристика діяльності небанківських фінансових інститутів та банків [14, с. 136]

Значення діяльності небанківських фінансових установ, як фінансових посередників, проявляється у їх функціях, основними з яких є такі:

. Акумуляція коштів населення та нагромаджень суб’єктів господарювання. Небанківські фінансові установи шляхом проведення депозитних операцій для населення, випуску своїх фінансових активів та розміщення на ринку фінансових активів позичальників забезпечують "збирання" вільних грошових ресурсів з метою їх подальшого спрямування на розвиток економіки. Ступінь реалізації цієї функції залежить від наявності на ринку привабливих фінансових інструментів та довіри до них з боку заощаджувачів.

. Забезпечення ефективного перерозподілу капіталу між суб’єктами фінансового ринку. Найголовнішим завданням фінансових посередників є спрямування руху вільного капіталу до найефективніших споживачів. В умовах ринку економічні суб’єкти, що працюють ефективно, здатні задовольнити свої потреби в додатковому капіталі за ринковою ціною, а економічні суб’єкти, що працюють зі збитками, такої можливості не мають.

. Досягнення ефективних інвестицій учасниками ринку. Вільний капітал за участю фінансових посередників реалізує свою здатність до пошуку таких об’єктів вкладень, що здатні забезпечити більшу суму прибутку на одиницю інвестицій за визначеного рівня ризику.

. Забезпечення альтернативних банківському кредиту способів фінансування суб’єктів економічної діяльності та споживчих потреб громадян. Діяльність небанківських фінансових установ сприяє заміні прямого фінансування суб’єктів господарювання непрямим через випуск власних фінансових зобов’язань та розвитку нових видів кредитування, що доповнюють традиційні.

. Перерозподіл та зниження фінансових ризиків. Діяльність фінансових посередників забезпечує обмеження дії фінансових ризиків через застосування механізму хеджування, забезпечення страхового захисту, надання гарантій, дотриманнядиверсифікації при формуванні портфеля фінансових активів тощо.

. Сприяння розвитку фінансового ринку та його інфраструктури. Діяльність фінансових посередників сприяє ефективному розвитку фондового, грошового, валютного ринків та забезпечує формування попиту з боку інвесторів на ліквідні та прибуткові фінансові активи [15].

Функції небанківських фінансових установ як фінансових посередників, знаходять свій вираз у формах їх діяльності на фінансовому ринку. Найбільш поширеними серед них є залучення кредитними спілками коштів фізичних осіб на депозитні рахунки, надання позик небанківськими кредитними установами, здійснення фінансових вкладень компаніями з управління активами та інститутами спільного інвестування, довірче управління фондами клієнтів, надання гарантій та порук, страхування, недержавне пенсійне забезпечення тощо.

Отже, беручи до уваги викладене вище, доцільно запропонувати визначення парабанківської системи як системи, елементами якої є сукупність різноманітних видів фінансових посередників, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти суб'єктів господарювання та фізичних осіб з метою надання фінансових послуг. Це визначення ширше характеризує сферу діяльності небанківських фінансових інститутів і спектр фінансових послуг, які вони надають. Це дає змогу здійснити аналіз їх діяльності та оцінити їх рівень конкурентоспроможності.

.2 Елементи парабанківської системи

Оскільки, згідно із законодавством, діяльність небанківських фінансових установ не зачіпає процесу створення депозитів, то залучення коштів здійснюється двома способами: на договірних засадах; шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій). Звідси всіх їх можна розподілити на договірні фінансові установи, котрі залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), інвестиційні фінансові установи, котрі залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо. Серед договірних фінансових установ за видами послуг, які вони надають своїм кредиторам можна виокремити страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові компанії, факторингові компанії [11, с. 212].

До складу парабанківської системи входять:

) спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) - саме парабанківські установи, діяльність яких орієнтується на обслуговування певних типів клієнтури(нерідко на пільгових умовах) або поширюється на такі сфери кредитування, які є ризикованими для приватних банків (сільське господарство, будівництво, мале підприємництво);

Відповідно до світової практики, до небанківських установ (парабанків) належать:

) інвестиційні компанії, фонди;

) лізингові компанії;

) факторингові компанії;

) брокерські і дилерські фірми;

) страхові компанії;

) пенсійні фонди;

) фінансові компанії;

) ломбарди;

) кредитні товариства;

) трастові компанії тощо.

Інвестиційні компанії - це різновидність кредитно-фінансових інститутів, які випускають і продають власні цінні папери, в основному дрібним індивідуальним інвесторам. На отримані кошти купують цінні папери підприємств і банків, забезпечуючи своїм акціонерам дохід у вигляді дивідендів за акціями інвестиційних компаній.

Лізингові компанії - організації, які купують предмети довгочасного кредитування (машин, обладнання, транспортні засоби тощо) і надають їх у довгострокову оренду (на 5-8років і більше) фірмі-орендарю, яка поступового сплачує лізинговій компанії вартістьвзятого в оренду майна.

Факторингові компанії - це організації, які купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов'язану з постачанням товарів або наданням послуг.

Страхові компанії - це фінансові інститути, які утворюються для відшкодування можливих збитків у результаті стихійного лиха, інших несприятливих умов. Ці організації утворюють спеціальний фонд (страховий фонд) за рахунок страхових внесків громадян та юридичних осіб -страхувальників. (Ці внески мають вигляд купівлі страхових полісів).

Кошти страхового фонду, як правило, не набагато перевищують щорічні виплати страхових відшкодувань, тому страхові компанії володіють досить значними та стійкими грошовими ресурсами. Ці ресурси вони вкладають у довгострокові цінні папери з фіксованими строками (головним чином - в облігації промислових компаній).

Пенсійні фонди - це державні чи приватні організації, що утворюються для забезпечення населення коштами на період після виходу на пенсію (виплати пенсій) [13, с. 182].

Вони утворюються за рахунок внесків працюючих та підприємців, володіють досить значними сумами грошових коштів, які вкладають в акції та облігації різних підприємств.

Фінансові компанії спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів на виплат, а також надають комерційні кредити (приблизно 80% усіх активів).

Джерелом грошових ресурсів компанії є власні короткострокові зобов'язання, які розміщуються на ринку, а також кредити комерційних банків.

Ломбарди - це кредитні установи, що надають кредити під заставу рухомого майна. Як правило, це короткострокові (до трьох місяців) кредити, що надаються населенню на споживчі цілі [11, с. 214].

Залежно від виду застави, позика становить 50 - 80% її вартості. Одночасно з позиками під заставу практикується зберігання цінностей клієнтів, а також продаж закладеного майна на комісійних засадах.

Кредитні товариства - це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів у кредиті (кооперативів, орендних підприємств, підприємств малого і середнього бізнесу, фізичних осіб). Їх капітал формується шляхом купівлі паїв та сплати спеціального внеску, який при виході з товариства не повертається. Основними видами діяльності кредитних товариств є надання коротко- і середньострокових кредитів, посередницька діяльність.

Кредитні спілки - це громадські організації, створювані на добровільних засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів через залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Видають позики під мінімальні проценти і не мають на меті одержання прибутку. Фінансову діяльність проводять так, щоб залучені кошти не зменшувались і забезпечували покриття витрат на утримання самої спілки.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути зосереджують свою діяльність на окремих, як правило невеликих, сегментах ринку фінансових послуг, функціонуючи для певного типу клієнтури або пропонуючи відносно вузький спектр можливих операцій [16, с. 286].

Діяльність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів дає змогу заповнити ті ніші на ринку банківських послуг, які з тих чи інших економічних або політико-правових причин залишаються поза увагою банківських установ.

Місце небанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку

Небанківська фінансово-кредитна установа є одним із видів фінансово-кредитних установ і входить до складу фінансово-кредитної системи. Сучасна кредитна система розвинутих країн включає в себе наступні структурні елементи:

а) центральний банк;

б) банківський сектор;

в) страховий сектор;

г) спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні інститути.

Оскільки банки є провідним елементом фінансово-кредитної системи і виконують більшість покладених на неї функцій, то небанківські фінансово-кредитні установи виступають як допоміжний інструмент, який поряд із банками виконує функції фінансової системи. З цієї причини деякі країни Західної Європи та інші розвинуті країни світу включають НФУ до складу банківської системи, що й закріплено в нормативних актах цих країн. Включення НФУ до складу банківської системи робиться для більш зручного регулювання відносин , учасником яких є ці фінансові установи, бо вони регулюються на тих же засадах і тими ж державними органами, що і банківські установи. Це країни, в яких існує трьохрівнева банківська система: центральний банк, банки та НФКУ. Це такі країни як Швейцарія, та Японія. Так, до складу банківської системи Швейцарії відповідно до Федеративного Закону Швейцарії «Про банки та ощадні банки» від 8 листопада 1934 року входять, крім Національного банку та комерційних банків, ще й НФКУ. Банк Японії, комерційні і спеціалізовані банки та НФКУ становлять єдину банківську систему Японії [18, с. 205].

Проте більшість країн не включають всі небанківські фінансові інститути до складу національних кредитно-банківських систем, окрім деяких небанківських спеціалізованих кредитних інститутів - фінансових і страхових компаній, пенсійних фондів, фондів соціального страхування, ощадних кас і т.п. Для прикладу до таких країн належать: США. Банківська система цієї країни дворівнева: перший рівень складає Федеральна резервна система США, а другий - комерційні банки та небанківські спеціалізовані кредитні інститути. У Великобританії ж крім банку Англії та депозитних, кредитних і торгових банків до банківської системи цієї країни входять також небанківські спеціалізовані кредитні інститути. У Франції відповідно до Закону « Про банк Франції» в редакції 1993 року перший рівень кредитної системи складає банк Франції, Комітет з банківської регламентації, Комітет з кредитних установ та банківська комісія. Другий рівень - комерційні банки та небанківські спеціалізовані кредитні інститути [24, с. 337].

Країни СНД пішли по-іншому шляху організації фінансово кредитної системи. Більшість країн колишнього СРСР не включають свої НФКУ до складу Банківської системи, зазнаючи проте, що вони є складовою частиною національної фінансово-кредитної системи, хоча деякі визнають НФКУ як елемент національних банківських систем. Для прикладу: стаття 4 Федерального Закону Російської Федерації «Про банки і банківську діяльність» від 2 грудня 1990 року включає небанківські фінансово-кредитні установи до складу фінансово-кредитної системи Росії, а стаття 5 Банківського кодексу республіки Бєларусь від 25 жовтня 2000 року № 441-3 відносить небанківські фінансово-кредитні організації до складу національної банківської системи. Але виходячи з усього вище сказаного, дослідники виділяють одну загальну модель фінансово-кредитної системи, яка показана на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Схема поділу фінансово-кредитної системи [11]

Отже, можна стверджувати, що і банки НФКУ як за кордоном, так і в Україні через своє відношення до банківської системи та до фінансово-кредитної системи загалом мають спільні риси.

З банками небанківські кредитні організації об’єднує:

а) їх рівнозначна приналежність до банківської системи, так як і ті і інші представляють собою різновиди кредитних організацій;

б) здійснення діяльності на основі реєстрації і видачі центральним банком ліцензій;

в) регулювання діяльності на законодавчому рівні.

Але на відміну від банків небанківські кредитні установи мають також багато відмінностей, які можна виявити через ряд різноманітних ознак, що для кожного регіону чи країни визначаються по-різному в залежності від впливу того чи іншого фактора. На прикладі Росії покажемо, які відмінності існують між банками та небанківськими установами (в Росії називаються - небанківські кредитні організації - скорочено НКО) існують в даній фінансово-кредитній системі:

а) виконання операцій. Банківські установи виконують в основному три традиційні види діяльності: залучення грошових коштів у депозити, розміщення коштів, тобто надання кредитів та розрахунково-касова діяльність. При цьому НКО мають обмежену кількість операцій, серед яких не можлива присутність одразу цих трьох.

б) обслуговування клієнтів. Цей параметр також обмежений для НКО, найчастіше вони мають справу лише з юридичними особами для зниження ризиків - з однієї сторони, але з іншої сторони - можуть виникати труднощі з формуванням ресурсної бази.

в) робота з різними видами валют. НКО не можуть працювати з готівкою іноземних валют. Всі операції з валютами інших країн їм дозволено проводити тільки в безготівковій формі, що також знижує можливість в отриманні доходів, в тому числі від валютно-обмінних операцій.

г) норми регулювання діяльності. В цьому відношенні НКО мають більш м’який, в порівнянні з банками режим, що може слугувати якоюсь мірою стимулом для їх відкриття та розвитку.

д) організаційна структура. Банки можуть розширювати свою діяльність по територіальному принципу, тобто створювати філіали та представництва, які мають різну функціональну направленість, але являються підрозділами під повним контролем головної структури. Якщо дослідити положення, що регулюють діяльність НКО, то можна сказати, що вони такого права не мають, що звужує масштаби їх роботи та можливість територіальної диференціації [14, с. 138].

Умовно можна виділити банківськоорієнтовану і ринково орієнтовану моделі структурної організації фінансового ринку. У країнах, де склалася банківськоорієнтована модель, яку ще називають німецькою (Німеччина, Австрія, Франція тощо, тобто країни континентальної Європи, а також більшість країн Центрально-Східної Європи та інші), основними фінансовими посередниками є універсальні комерційні банки. Кредит у цих країнах відіграє значно важливішу роль, ніж інші форми фінансування інвестицій. Зазначена модель характеризується також високою часткою участі банків у статутних фондах промислових підприємств, різноманітними формами асоціацій банків та підприємств, менш розвинутим ринком цінних паперів та значним впливом на нього банків.

Ринково орієнтована структура, яку часто називають американською, функціонує у США, Великобританії, Канаді, Австралії, Сінгапурі тощо. У цих країнах небанківські фінансові установи успішно конкурують із банками, основним джерелом залучення капіталу для суб'єктів господарювання є цінні папери, а частка прямого банківського кредиту у фінансуванні економіки порівняно невисока [18, с. 206].

Ознаки відповідних моделей можуть більш чи менш яскраво проявлятися в різних країнах, причому спостерігається тенденція до їх зближення. Тому дехто з економістів визначає ще й змішану модель, у якій поєднуються ознаки двох наведених вище. До країн, де сформувалася така модель, належать Ірландія, Нідерланди, Японія, Швейцарія, Корея, Таїланд та інші.

Сьогодні, незважаючи на різні моделі організації фінансового ринку, активний розвиток небанківських фінансових посередників спостерігається у більшості країн світу. Це пояснюється передусім і зростанням доходів населення, розвитком фондових ринків, а також широким спектром послуг кожного виду фінансово-кредитних установ, що, дає змогу успішно конкурувати з банками в акумулюванні заощаджень населения (причому конкуренція має неціновий характер). Шляхом пропозиції значно ширшого набору фінансових інструментів, ніж той, що його можуть запропонувати банки, вони створюють додаткові стимули до залучення заощаджень, зокрема особистих і заощаджень громадян, та до розширення можливостей виробничих підприємств у виборі джерел фінансування [12, с. 112].

Роль НФУ полягає в наступному: по-перше, вони допомагають розвитку повноцінної кредитної системи, яка організована на комплексному обслуговуванні ринкових структур. По-друге, вони допомагають розвитку конкуренції на ринку банківських послуг. Небанківські організації починають активно займатися традиційними банківськими операціями - виконувати грошові розрахунки, надавати короткострокові позички,залучати грошові кошти у вклади. На прикладі Росії можемо розглянути кількісний розвиток кредитних організацій (банківських та небанківських). В період кризи, чисельність банків помітно скорочується, а, отже, занепадає деякою мірою і банківська сфера, а НФКУ тримають свої позиції і навіть збільшуються

За діючим законодавством в Росії дозволено створювати НКО різних напрямків діяльності. Всі ці види можна представити у вигляді трьох основних груп в залежності від спеціалізації діяльності: розрахункові, інкасаторські, депозитно-кредитні. Росія намагається підтримувати нових інвесторів у створенні даного виду кредитних установ. Для цього їм надано більш льготний режим створення і функціонування, в порівнянні з банками, з позиції регулювання, вони мають також менший статутний капітал.

Організації небанківської системи мають більш різноманітні і специфічні цілі діяльності. Наприклад, страхові компанії займаються послугами по страхуванню, пенсійні фонди слугують цілям пенсійного обслуговування своїх клієнтів, інвестиційні компанії реалізовують інтереси малих непрофесійних інвесторів. Деякі організації призначені для надання кредитних послуг в специфічній формі, це такі як ломбарди, пункти прокату, факторингові, лізингові компанії тощо [12, с. 113].

Що ж до контролю та регулювання небанківського сектору, то воно досить різноманітне. Так наприклад, страхові компанії підпадають під регулювання Департаменту Страхового нагляду Міністерства фінансів РФ, пайові інвестиційні фонди - Федеральної комісії по ринку цінних паперів, недержавні пенсійні фонди - Інспекції недержавних пенсійних фондів при Міністерстві праці та соціального розвитку РФ. Для окремих видів інститутів парабанківської системи існують відповідні нормативні акти, на основі яких вони створюються і функціонують.

Небанківські фінансово-кредитні установи протягом останніх десятиріч стали надзвичайно важливими постачальниками інвестиційних ресурсів, у тому числі в інноваційну сферу, шляхом надання кредитів через облігаційні позики, мобілізації капіталу через усі види акцій, надання іпотечних та споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

.1 Аналіз діяльності небанківських фінансових інститутів в Україні

У ролі фінансових посередників небанківських фінансових установ виступають інвестиційні фонди, страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди, недержавні пенсійні фонди, фінансові компанії тощо.

Розглянемо основні показники діяльності небанківських фінансово-кредитних установ за 2010-2013 роки, щоб зрозуміти динаміку їх роботи та охопити весь масштаб розвитку парабанківської системи (табл. А.1, Б.1.)

На рис. 2.1 розглянемо динаміку активів фінансових посередників України за 2010- 2013 роки.

Рис. 2.1 Динаміка активів фінансових посередників в Україні протягом 2010-2013 рр., млрд. грн. [26]

З рисунка випливає, що активи небанківських фінансових установ протягом досліджуваного періоду, залишаються незначними у порівнянні з активами комерційних банків. Обсяг загальних активів як банківських, так і небанківських фінансових установ у 2010-2013 роках зберегли тенденцію до зростання.

Так, активи банків протягом досліджуваного періоду збільшились на 336 млрд грн, або 35,6%, а активи небанківських фінансових установ - на 45,1 млрд грн, або 56,4%.

На рис. 2.2 відобразимо динаміку активів небанківських фінансових установ упродовж 2010-2013 років.

Рис. 2.2 Динаміка активів небанківських фінансових установ протягом 2010-2013 років, млрд. грн. [28]

З рисунка випливає, що серед небанківських фінансових установ провідну роль відведено страховим компаніям. В 2013 році їх активи зросли на 18,3 млрд. грн, або 38%, порівняно з 2011 роком

Вартість активів кредитних спілок у 2013 році порівняно з 2012 роком скоротилася на 0,1 млрд грн, або на 4%, однак щодо попереднього року зросла - на 0,3 млрд грн, або 12,5%. Це пояснюється насамперед тим, що саме кредитні спілки, порівняно з іншими небанківськими фінансовими установами, виявилися найбільш вразливими до проявів фінансової кризи та найменш спроможними щодо її якнайшвидшого подолання.

Незважаючи на значні проблеми, можемо стверджувати, що практично всі небанківські фінансові установи, окрім кредитних спілок, протягом останніх років відображають значні темпи нарощення своїх активів.

У 2013 році на окремих ринках небанківських фінансових послуг мало місце значне зростання обсягів наданих послуг - від 29,0% до 159,0% збільшилися обсяги кредитування іншими кредитними установами, ломбардами, юридичними особами публічного права, що свідчить про відсутність доступу споживачів фінансових послуг до кредитних ресурсів та зниження платоспроможності населення, в результаті чого споживачі вимушені користуватися дрібними та короткостроковими кредитами (табл. 2.1). Як наслідок, що значне зростання обсягів наданих послуг споживачам простежується за ломбардами, а саме протягом 2010-2013 років обсяг наданих послуг збільшився на 557,4 млрд грн, або в 1,5 раза.

Необхідно зауважити, що одним із основних якісних показників, які характеризують систему недержавного пенсійного забезпечення, є сплачені пенсійні внески. Аналізуючи динаміку сплачених пенсійних внесків, потрібно підкреслити їх стрімке зростання на 559,1 млн грн, або на 74,1%.

Зазначимо, що протягом 2010-2012 років внески (вклади) членів кредитних спілок на депозитні рахунки скоротилися на 1773,8 млн грн, або на 60,0%, а кредити, надані членами кредитних спілок, зменшились на 1671,7 млн грн, або на 42,7%. У 2013 році порівняно з попереднім роком простежується незначне підвищення внесків на депозитні рахунки на 100,1 млн грн, або 8,4%, а кредити надані членам кредитної спілки на 344,5 млн грн, або 15,4%.

Таблиця 2.1

Аналіз обсягів наданих послуг за видами фінансових установ протягом 2010-2013 років [26]

Основним чинником зменшення валових страхових премій у 2013 році відносно 2010 року стало скорочення обсягу валових страхових премій, з таких видів страхування, як: страхування майна; страхування фінансових ризиків; страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ; страхування вантажів та багажу. Проте у 2013 році, порівняно з 2012 роком, зріс обсяг валових страхових премій з таких видів страхування, як: обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (ОСЦПВ); страхування життя.

Провівши оцінку основних показників діяльності фінансових посередників в Україні, ми можемо стверджувати, що вони мають неоднаковий вплив на розвиток національної економіки. Значний вплив здійснюють банки, а значно відстають у розвитку недержавні пенсійні фонди, кредитні спілки та інші кредитні установи.

2.2 Аналіз діяльності ломбардів в Україні

Протягом 2013 року кількість діючих ломбардів в Україні зросла на 6 одиниць з 473 до 479 установ. Тенденція зростання кількості ломбардів пов'язана, перш за все, із забезпеченням ними першочергових потреб фізичних осіб у грошових коштах.

Варто відзначити, що, незважаючи на велику кількість учасників, ринок ломбардних послуг характеризується високою концентрацією (рис. 2.3 та рис. 2.4).

Рис. 2.3 Частки перших ломбардів за обсягами наданих кредитів, % [28]

Станом на 01.01.2014 р. на 100 ломбардів, перших за обсягом наданих фінансових кредитів (ТОР 100), припадає 94,3% від загального обсягу кредитів. При цьому, на частку 50 ломбардів, перших за обсягом наданих кредитів, припадає 88,7% від загального обсягу наданих кредитів, що є свідченням того, що ринок ломбардних послуг в Україні наразі переповнений. Разом з тим, значна концентрація ринку призводить до того, що на 379 з 479 ломбардів припадає менше, ніж 6% виданих кредитів клієнтам та лише 8,6% активів.

Рис. 2.4 Частки перших ломбардів за розмірами активів, % [28]

Нижче на рис. 2.5 нами здійснено графічний аналіз динаміки сукупних активів ломбардів.

Активи ломбардних установ станом на 01.01.2014 р. складали 1518,6 млн. грн., що на 39,8 млн. грн. (або на 2,55%) менше, ніж станом на 01.01.2013 р. Розмір активів знизився за рахунок зменшення розміру заборгованості за наданими фінансовими кредитами на 96,0 млн. грн. (або на 6,38%) порівняно з її розміром за аналогічний період 2012 року.

Рис. 2.5 Динаміка активів ломбардів протягом 2010-2013 рр, млн. грн. [26]

Частка дебіторської заборгованості в активах станом на 01.01.2014 р. складає 68,8% сукупного обсягу активів. Заборгованість за наданими кредитами (без врахування процентів) за результатами 2013 року складає 53,18% від сукупного розміру активів ломбардів України (станом на 01.01.2013 р. - 57,9%).

Протягом 2013 року обсяг наданих фінансових кредитів зменшився на 577,3 млн. грн. (або на 6,45%) у порівнянні із аналогічним періодом 2012 року. Зменшення обсягів ломбардного кредитування протягом 2013 року зумовлене посиленням конкуренції з боку банківських установ, які активно видають беззаставні споживчі кредити населенню (під нижчі відсоткові ставки, ніж ломбарди).

Як наслідок, за підсумками 2013 року середній розмір кредиту, виданого вітчизняними ломбардами, складав 689,8 грн., що на 5,4% менше, ніж за результатами 2012 року (рис. 2.6).

Рис. 2.6 Показники діяльності ломбардів за 2010-2013 рр. [28]

В цілому, розмір кредитів, наданих ломбардами, майже відповідає обсягу погашених кредитів, що свідчить про досить високу оборотність коштів ломбардів, яка пов’язана з незначним терміном надання кредитів. Нетривалий період, на який беруть кредити в ломбардах, можна пояснити високою річною процентною ставкою за ними. Так, згідно інформації Нацфінпослуг, середньозважена річна процентна ставка за фінансовими кредитами ломбардів за 2013 рік становила 211,1% (за 2012 рік - 209,2%).

Структура наданих ломбардами кредитів за видами застави представлена в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Обсяги наданих ломбардами кредитів за видами забезпечення [28]

В зв’язку зі зниженням обсягів кредитування та цін на золото, вартість та частка виробів із дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння в сукупному обсязі застави зменшились на (-) 9,82% (або ж на -792,4 млн. грн.). Станом на 01.01.2014 р., частка виробів із дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння в сукупному обсязі застави складає 86,9% Втім, частка побутової техніки в сукупному обсязі забезпечення протягом 2013 року зросла на 3,4 п.п. та наразі становить 12,5%.

Рис. 2.7 Структура залучених ломбардами коштів [28]

За результатами 2013 року значних змін в структурі залучених ломбардами коштів не відбулось (рис. 2.7). Станом на 01.01.2013 р. на кредити банків припадало 64,1%, а на кошти юридичних осіб - 35,5% (станом на 01.01.2013 р. ці показники складали 67,3% та 32,0% відповідно). Обсяг коштів, які ломбарди залучають від фізичних осіб, є незначним.

.3 Динаміка розвитку недержавного пенсійного забезпечення

Система недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) становить третій рівень пенсійної системи, запроваджений Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 року.

Основу такої системи складають недержавні пенсійні фонди.

Протягом 2013 року кількість недержавних пенсійних фондів (далі - НПФ) зменшилась на 13 установ, кількість адміністраторів НПФ зменшилась на 9 учасників. Станом на 01.01.2014 р. в Державному реєстрі фінансових установ міститься інформація про 94 НПФ та 28 адміністраторів НПФ.

Станом на 01.01.2014 р. адміністраторами недержавних пенсійних фондів було укладено 61,4 тис. пенсійних контрактів з 50,1 тис. вкладниками (рис. 2.8), з яких 2,4 тис. вкладників, або 4,8%, - юридичні особи, на яких припадає 1 520,5 млн. грн. пенсійних внесків (95,8% від загального обсягу пенсійних внесків за системою НПЗ), а 47,7 тис. вкладники, або 95,2%, - фізичні особи.

При цьому, порівняно з результатами 2012 року, станом на 01.01.2014р. загальна кількість контрактів з юридичними особами зменшилась на 3,0%, а з фізичними особами зросла на 0,8%.

Рис. 2.8 Динаміка кількості укладених пенсійних

контрактів, тис. шт. [28]

Таким чином, загальна динаміка зміни кількості укладених пенсійних контрактів, яка була позитивною протягом 2010-2011 років, що проявлялось у збільшенні кількості укладених договорів з недержавного пенсійного забезпечення, дещо погіршилась. Так, станом на 01.01.2014 р. кількість контрактів становила 61,4 тис. шт. та в свою чергу зменшилась на 18,13% відносно початку 2012 року.

Протягом 2013 року кількість учасників НПФ збільшилась на 251,4 тис. осіб (рис. 2.9) і станом на 01.01.2014 р. складала 840,6 тис. осіб.

Досить важливим якісним показником, який характеризує розвиток системи НПЗ, є сплачені пенсійні внески.

Рис. 2.9 Динаміка кількості учасників за укладеними пенсійними контрактами, тис. осіб [28]

Аналізуючи динаміку сплачених пенсійних внесків, варто зазначити, що їх розмір протягом 2013 року збільшився на 20,8% (273,8 млн. грн.) і становив 1 587,5 млн. грн. станом на 01.01.2014 р. (рис. 2.10).

Рис.2.10 Динаміка внесків до недержавних пенсійних фондів за 2010-2013 рр., млн. грн. [28]

За результатами 2013 року темп приросту сукупних внесків був вищим, ніж спостерігався протягом 2012 року, і складав 5,7%. При цьому 95,78% загальної суми пенсійних внесків надійшло від юридичних осіб, а 4,2% - від фізичних осіб.

Загальний обсяг активів, сформованих пенсійними фондами, станом на 01.01.2014 р. становив 2 089,8 млн. грн., що на 25,88% більше, ніж на початок 2013 року.

Пенсійні виплати (одноразові та на визначений строк) за 2013 рік становили 300,2 млн. грн. та збільшились порівняно з аналогічним періодом 2012 року на 19,2%. Сукупно недержавними пенсійними фондами було здійснено пенсійних виплат (одноразово та на визначений строк) 69,0 тис. учасникам, тобто 12,2% учасників від їхньої загальної кількості отримали пенсійні виплати. Це зумовлено невеликою часткою учасників вікової групи «старше 60 років».

За результатами 2013 року переважними напрямками інвестування пенсійних активів являються депозити в банках (37% інвестованих активів), акції українських емітентів (14%), облігації підприємств, емітентами яких є резиденти України (32%), цінні папери, дохід за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України (10,0%).

Загальна вартість доходу, отриманого від інвестування пенсійних активів, станом на 01.01.2014 р. дорівнювала 953,3 млн. грн., збільшившись протягом 2013 року на 226,3 млн. грн., або на 31,1%. Сума інвестиційного доходу недержавних пенсійних фондів за підсумками 2013 року в 7,05 разу перевищує витрати за аналогічний період (135,3 млн. грн.) (рис. 2.11).

Витрати, що відшкодовуються за рахунок пенсійних активів, за результатами 2013 року зросли на 26,9%, і в цілому, за час існування пенсійних фондів станом на 01.01.2014 р. становлять 135,3 млн. грн., або 6,5% від загальної суми активів НПФ. Основна частина витрат, що відшкодовуються за рахунок пенсійних активів, припадає на оплату послуг з управління активами недержавних пенсійних фондів - 94,5 млн. грн., або 69,8% від загальної суми витрат.

Рис. 2.11 Динаміка інвестиційного доходу та витрат, що відшкодовуються за рахунок пенсійних активів за 2010-2013 рр., млн. грн. [28]

Витрати на оплату послуг з адміністрування пенсійного фонду становили 29,3 млн. грн., або 21,7% від загальної суми витрат, що відшкодовуються за рахунок пенсійних активів. Оплата послуг зберігача, який здійснює відповідальне зберігання активів пенсійного фонду, складає 7,2 млн. грн., або 5,3% від загальної суми витрат.

Метою інвестування пенсійних активів є, насамперед, збереження пенсійних заощаджень громадян. Тому стратегія інвестування недержавних пенсійних фондів є більш консервативною, ніж у інших фінансових установ.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТИТУТІВ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

.1 Перспективи розвитку парабанківської системи в Україні

На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах ринкової економіки, важливе місце посідає завдання формування ефективної діяльності фінансово-кредитних установ. Банки та парабанки, виступаючи фінансовими посередниками в економіці країни забезпечують рух фінансових ресурсів між усіма її ланками, а, отже, безпосередньо впливають на стан загальноекономічної ситуації. За таких умов значна увага приділяється заходам щодо забезпечення їх прибутковості, підтримки достатньої ліквідності, мінімізації ризиків проведення своєї діяльності.

Концепція розвитку ринку небанківських послуг загалом дала змогу підійти комплексно до важливих проблем розвитку небанківських фінансових установ [5]. Але такі стратегічні напрями, які там були прописані, а саме удосконалення системи державного регулювання небанківських фінансових установ, відновлення довіри до галузі, кадрове забезпечення небанківської діяльності на сьогодні так і не втілені повною мірою в життя. Існуючі моделі державного регулювання фінансової діяльності певною мірою універсальні і водночас значно різняться в національних економічних системах. Універсальність таких моделей полягає:

у формуванні галузевого законодавства;

у виокремленні спеціальної регулятивної структури органів нагляду;

у встановленні правил і критеріїв допуску до надання фінансових послуг;

у здійсненні контролю за поточною діяльністю фінансових установ;

у наявності податкового регулювання [11].

Специфіка і оригінальність моделей регулювання небанківських фінансових установ може проявлятися в різних аспектах: особливостях небанківського і загального законодавства; статусі і структурі органів нагляду за діяльністю небанківських установ; процедурних питаннях допуску до діяльності на ринку небанківських фінансових послуг; методах і формах регулювання діяльності небанківських фінансових установ; ступені популярності й активності використання окремих інструментів регулювання.

Серед проблем нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ фахівці виділяють нестабільність законодавства, пошук оптимального співвідношення контролю за дотриманням законодавства, регулювання фінансової стійкості, розроблення й контроль за виконанням вимог до обліку та звітності й інтегрованого (паралельного усіх небанківських фінансових установ) регулювання [13, с. 183].

Важливість державного регулювання вітчизняного ринку небанківських фінансових послуг зумовлена тим, що його розбудова, включаючи створення якісно нових фінансових умов функціонування й розроблення правових основ регулювання, нових фінансових відносин у сфері небанківської діяльності, відбувається в умовах глобалізації світового фінансового господарства.

Варто зазначити, що система впливу на ринок небанківських фінансових установ з боку держави в Україні досі остаточно не сформована. Це значною мірою зумовлено не лише внутрішніми чинниками розвитку цього ринку як такого, але й є прямим наслідком макроекономічних процесів у економіці нашої держави.

Сьогодні перед Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг стоїть завдання якісного поліпшення контролю небанківських фінансових установ, починаючи зі збирання, аналізу, узагальнення й розкриття звітності (включаючи вдосконалення інформаційних каналів); удосконалення методології аналізу і закінчуючи формуванням оптимального механізму оперативних перевірок небанківських фінансових установ і ефективної системи реагування на синдроми їх неплатоспроможності.

Подальший ефективний та стрімкий розвиток системи небанківських кредитно-фінансових установ залежить від проведення змін у сфері державного регулювання даних установ, а також від запровадження деяких економічних та організаційних змін [25].

В останні роки прослідковується фінансово-економічна нестабільність, яка доводить нам, що державне регулювання парабанківської системи є недосконалим, і що потрібно зазнавати змін в методах регулювання з боку держави, потрібно застосовувати міжнародний досвід як в державному управлінні, так і в організації роботи у самій фінансовій установі.

Основними шляхами удосконалення діяльності небанківськи фінансових інститутів є:

. Забезпечення процесу формування нормативно-правової бази щодо діяльності небанківських фінансових інститутів.

. Зміна механізму оцінки ризиків банкрутства небанківських фінансово-кредитних установ з боку органів держаної влади.

. Стабілізація на фінансовому ринку та подолання усіх економічних проблем шляхом зміни методів регулювання та контролю з боку таких державних органів: Національний банк України, Нацкомфінпослуг та Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

. Забезпечення прозорості діяльності окремих небанківських фінансових установ.

. Запровадження системи нормативів для небанківських фінансових інститутів.

. Створення інституцій, які б захищали небанківські фінансово-кредитні установи від шахрайства, а їх клієнтів від можливого банкрутства даних установ, тобто створення фонду гарантування вкладів фізичних осіб для кредитних спілок, які найбільше видають кредитів серед парабанківських установ;

. Впровадження ефективної системи захисту прав дрібних інвесторів;

. Створення додаткових стимулів до залучення заощаджень для громадян та суб’єктів господарювання, а саме: здійснення постійного моніторингу та контролю за діяльністю небанківських фінансово-кредитних установ, підвищити норми капіталізації даних інститутів, підвищити умови для саморегулюючих організацій, створити систему ефективного податкового стимулювання інвесторів, сприяти розвитку організованого фондового ринку тощо;

. Вдосконалення порядку формування резервів на можливі витрати при здійснені операцій кредитування окремими небанківськими фінансовими установами;

. Застосування нових методик у сфері ризиків, що виникають в діяльності інститутів;

. Поступове підвищення рівня капіталізації у відповідності до зростання показників усього небанківського фінансового сектора і ринку фінансових послуг [25].

Отже, парабанківська система України не є досконалою, їй потрібно зазнати багатьох змін для того, щоб її робота ставала менш ризикованою, стабільнішою. Необхідно покращувати контроль з боку держави, вносити певні зміни в процес управління та регулювання діяльності небанківських фінансово-кредитних установ. Даним установам необхідно створювати нову клієнтську базу, покращувати умови безпеки клієнтів, стимулювання залученню їх коштів. Оптимальним вирішенням проблеми розвитку парабанківської системи України є запровадження деяких змін, а саме: коригування нормативної бази щодо регулювання за діяльністю даних установ з боку держави, покращення умов роботи з інвесторами, зменшення ризиків за рахунок застосування нових методів контролю за діяльністю парабанківських інститутів, створення додаткових стимулів задля залучення більшої кількості інвесторів.

3.2 Перспективи розвитку ринку послуг ломбардів в Україні

Ломбарди залишаються одним із найбільш консервативних і стабільних фінансових інститутів для фізичних осіб: вони орієнтовані на видачу дрібних та короткострокових кредитів, виконують своєрідну функцію соціально-економічних стабілізаторів в умовах будь-яких економічних змін.

Якщо говорити про конкурентні переваги ломбардів над банками, то варто виділити такі:

) для клієнтів: швидкість отримання грошей. Як правило, видача кредитів у ломбардах займає 15-20 хвилин (виняток - надання кредиту під заставу нерухомості). Рішення приймаються на місці і одразу можна отримати кошти; мінімум документів для отримання кредиту: паспорт або інший документ, який посвідчує особу, ідентифікаційний код, документ про право власності на заставлене майно (при заставі автомобіля чи нерухомості). Оцінка заставного майна проводиться, як правило, одразу (виняток - надання кредиту під заставу нерухомості) і клієнт точно може знати яку суму він може отримати під наданий вид застави; клієнту не потрібно підтверджувати свою платоспроможність. На відміну від банківських установ та кредитних спілок, для ломбардів неважливо знати фінансовий стан своїх клієнтів, оскільки у разі неповернення коштів, збитки можна буде компенсувати за рахунок продажу заставленого майна; надання знижок постійним клієнтам;

) для власників ломбардів: менший контроль з боку держави за діяльністю ломбардів на відміну від банківських установ та кредитних спілок, причиною чого є те, що більшість ломбардів не залучають кошти економічних суб’єктів на зберігання; значно менші вимоги щодо розміру статутного фонду ломбардів; можливість надавати супутні послуги та отримувати додатковий дохід; значно менші розміри витрат на відкриття нових відділень у порівнянні з банківськими установами [21].

Однак, поряд з перевагами діяльності ломбардів існують також і недоліки діяльності цих установ:

) для клієнтів: велика вартість кредитних ресурсів, що надаються ломбардами. Якщо порівнювати з банківськими відсотками, то кредит ломбарду обійдеться втричі дорожче, а то й більше; короткостроковість надаваних кредитів. Як правило ломбарди видають кошти на термін від кількох днів до кількох місяців; підвищені вимоги до вартості застави, оскільки кредит може видаватися на суму, що втричі менша за ринкову вартість заставного майна;

) для власників ломбардів: значна недовіра населення країни до діяльності ломбардів, часто ці установи пов’язують із кримінальним сектором, що впливає на обсяги надаваних послуг; відсутність кваліфікованих працівників у сфері надання ломбардних послуг, оцінці заставного майна; необхідність здійснення зберігання заставного майна, що супроводжується ризиками втрати або його пошкодження тощо [21].

Крім того, варто виділити головні проблеми розвитку ломбардів в Україні:

відсутність на законодавчому рівні дієвого механізму захисту прав довірителів фондів фінансування будівництва житла;

відсутність спеціального закону з питань ломбардної діяльності;

обмеженість доступу споживачів фінансових послуг до інформації про діяльність фінансових установ.

Найнеобхіднішим для забезпечення подальшого розвитку діяльності ломбардів є прийняття Закону України «Про ломбарди та ломбардну діяльність».

На сьогодні не існує жодного законодавчого акту, яким би комплексно врегульовувалися найважливіші питання, що виникають під час створення та діяльності ломбардів. Відсутнє навіть загальне визначення поняття «ломбард» на рівні закону. Ті визначення, які є в чинному законодавстві України та стосуються ломбардів, є спеціальними, тобто використовуються в межах одного конкретного нормативного акту. Ломбардна діяльність регулюється Цивільним кодексом України та Положенням «Про порядок надання фінансових послуг ломбардами» [17].

Проект Закону «Про ломбарди та ломбардну діяльність», розроблений Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, покликаний регулювати здійснення ломбардної діяльності в Україні, а також офіційно закріпити за ломбардами статус фінансової установи на рівні закону. Проте слід зазначити, що цей законопроект «гуляє коридорами влади» вже понад 10 років, а тому сподіватись на його прийняття найближчим часом в світлі останньої політичної ситуації в країні не варто.

У розвинених країнах встановлені вимоги до розміру статутного фонду ломбарду. У США він становить 100 тис. дол. і повинен бути внесений виключно грошима. Згідно з розпорядженням Державної комісії з ринків фінансових послуг України, встановлюються вимоги не до статутного фонду, а до власного капіталу ломбарду, який повинен бути більше 200 тис. грн. Цієї суми на сучасному етапі розвитку ринку послуг ломбардів цілком достатньо для забезпечення їх ефективної діяльності, оскільки вони не працюють з залученими коштами та не приймають на себе особливих ризиків, як банки чи страховики [21].

У проекті Закону «Про ломбарди та ломбардну діяльність» встановлений мінімальний розмір статутного фонду у розмірі суми, еквівалентної 30 тис. євро, а також передбачено створення згідно з законодавством резервного фонду та страхового резерву для відшкодування можливих втрат по основному боргу за кредитами. Згідно з аналітичними дослідженнями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, цього буде досить для забезпечення ефективної діяльності ломбардів та захисту інтересів їх клієнтів. Крім того, на сьогодні понад 70 ломбардів зі 311 зареєстрованих вже мають статутний фонд у розмірі, еквівалентному сумі 30 тис. євро та більше. Тому встановлення такого нормативу не створить серйозних проблем на ринку ломбардів, а лише сприятиме підвищенню конкуренції та ефективності їх роботи, а також забезпечить клієнтам ломбардів мінімальний захист їх інтересів.

Однією з найбільших проблем для ломбардів є залучення обігових коштів. Застава ломбардом майна до банківської установи дозволить отримати кредит щонайбільше у 10 тис. грн. Можливий варіант застави до банку майнових прав ломбарду, які виникають в останнього з його клієнтами. Але банки неохоче йдуть на таку заставу, посилаючись на Національний банк, який начебто розглядає майнові права як дуже ризикову заставу. До 1917 року ломбарди мали право залучати кошти населення. Згідно з законодавством, кредитні спілки можуть залучати кошти населення за наявності відповідної ліцензії НБУ. У ломбардах залучені кошти можуть бути захищені не менш надійно - це справа лише прозорості операцій та їх контролю [17].

Варто зазначити, що ломбарди досить часто використовуються для легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, зокрема в 2007 році з 147 перевірених ломбардів порушення вимог законодавства про здійснення заходів з фінансового моніторингу встановлені у 64 ломбардів, за що були накладені штрафні санкції. Тому варто здійснювати перманентний контроль за діяльністю таких установ та посилити відповідальність безпосередньо службовців ломбарду за порушення норм законодавства.

.3 Шляхи вдосконалення системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні та перспективи його розвитку

Система пенсійного забезпечення в Україні знаходиться в стадії кардинальних змін. Чинна пенсійна система, успадкована з часів планової економіки, виявила неспроможність забезпечити достатні виплати пенсіонерам, використовуючи однорівневу модель державного пенсійного страхування. Чітка побудова сучасної європейської моделі пенсійної системи, яка відповідає вимогам ринкової економіки, є основою подальшого розвитку соціальної сфери держави [13, с. 182].

Саме впровадження багаторівневої моделі пенсійної системи в Україні сприятиме зниженню соціальної напруги в суспільстві, дефіцитності державного бюджету та Пенсійного фонду України та забезпеченню обґрунтованості отримання соціальних виплат з пенсійного страхування.

Одним з можливих напрямів вдосконалення системи пенсійного страхування є розвиток недержавного пенсійного страхування, що займає винятково важливе місце у системі соціального захисту працюючої частини населення. В Україні даний напрямок уже активно розвивається, і підтвердженням цього є поява недержавних пенсійних фондів.

Надзвичайно важливою проблемою є забезпечення стабільної діяльності пенсійної системи. Фінансова стабільність пенсійної системи залежить від ряду факторів - це стану розвитку економіки, рівня соціального податку, тобто тарифу страхових внесків або нарахування на фонд оплати праці, демографічного навантаження на працюючу частину населення, співвідношення середньомісячногорозміру пенсії до середньомісячного розміру заробітної плати та наявності коштів у пенсійній системі [23, с. 35].

Проте підвищення ставок відрахування до пенсійної системи не здатне розв’язати проблеми фінансової стабільності. Збільшення тарифу внесків (ставок) на пенсійне страхування є малоефективним, адже воно підвищує макроекономічний ризик і перешкоджає фінансовій стабільності в країні, зокрема сприяє зростанню інфляційних процесів, підвищенню цін на продукти та послуги, сприяє схильності до ухиляння від сплати внесків та підвищення частки тіньової економіки. Зростання демографічного навантаження на працюючу частину населення обумовлено негативними демографічними процесами - старінням населення та від'ємним природний приростом населення України. Низький рівень народжуваності, зниження питомої ваги молодих вікових груп до 16 років у поєднанні з очікуваним майбутнім збільшенням тривалості життя сприятимуть зростанню чисельності пенсіонерів і старіння нації. Збереження сучасних масштабів поширення пільгових пенсій та рівня безробіття призводить до того що вже через 20-25 років кількість пенсіонерів зрівняється з кількістю працюючих, а з 2040 року перевищить її [13, с. 183].

Станом на 2013 рік на одного пенсіонера припадає лише 1,3 працюючого. Збереження пенсійних накопичень та їх примноження за рахунок інвестиційного прибутку знаходиться в розпорядженні фінансових установ, що виконують функції з управління активами НПФ. Таким чином від результативності роботи даних установ залежить спроможність фонду здійснювати пенсійні виплати.

Нацкомфінпослуг, Ради НПФ, КУА і недержавно-пенсійна громадськість (USAІD та Світовий банк) є ключовими елементами для успішного розвитку накопичувальної пенсійної системи.

На даний час виділено три групи проблем, які гальмують реалізацію пенсійної реформи, формування накопичувальної пенсійної системи та недержавного пенсійного забезпечення.

Перша - це проблеми в корпоративному середовищі, куди входять НПФ, КУА тощо, друга - проблеми в державному середовищі, третя - низький рівень фінансової грамотності населення.

Сутність корпоративних проблем полягає в тому, що не існує єдності в роботі серед його учасників. Так, ставлення до запровадження єдиного порядку визначення чистої вартості одиниці пенсійних внесків - це розрахункова вартість одиниці пенсійних внесків, що визначається шляхом ділення чистої вартості активів пенсійного фонду на загальну кількість одиниць пенсійних внесків на день підрахунку. Наявність такого порядку посилює довіру до системи НПФ, адже дає змогу вкладникам порівнювати діяльність різних фондів, бути в курсі того, що відбувається з їхніми пенсійними грошима, і на цій основі приймати обґрунтовані рішення. Світовий досвід засвідчує, що немає іншого шляху для завоювання довіри вкладників, ніж відкритість інформації та зрозуміла система оцінки результатів роботи фондів [13].

Положення про порядок визначення чистої вартості активів НПФ, яке не відповідає ні вимогам, ні потребам ринку ще з моменту його затвердження в 2004 році. Зміну його змісту поставлено в залежність від доопрацювання аналогічного положення з визначення вартості чистих активів ІСІ (інститутів спільного інвестування.

Крім того, слід приділити увагу й збільшенню пропозиції якісних інструментів інвестування для пенсійних фондів. Оскільки їхні активи мають довгостроковий характер, а акції більш стійкі до інфляції ніж боргові інструменти, варто дозволити підвищити частку акцій в портфелі НПФ до 60 відсотків.

Доречно дозволити пенсійним фондам купувати цінні папери інститутів спільного інвестування. ІСІ - це інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, корпоративні інвестиційні фонди та пайові інвестиційні фонди, створені відповідно до законодавства.

Світова практика підтверджує, що таким чином зменшуються ризики управління коштами. До того ж ці фонди диверсифіковані і з них завжди НПФ може вийти [6, с. 46].

Найважливішою проблемою, що гальмує розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення є несприйняття її як альтернативи державній системі.

Останніми роками, замість комплексного розвитку всієї пенсійної системи йде однобічне нарощування ресурсів Пенсійного фонду (і це озвучується як Пенсійна реформа).

Причому коштів не вистачає, й у 2013 році дефіцит ПФ складав за попередніми підрахунками 32%. І це при тому, що в Україні, зокрема, один із найвищих у світі обов’язковий збір до ПФ. А середня пенсія за віком набагато менша ніж в Європі.

Іншою проблемою, що лежить на заваді поширення даного виду фінансових послуг в Україні є низька фінансова обізнаність населення, причому ступінь поширення фінансових послуг в Україні є нижчим порівняно з європейськими державами. Так, за результатами першого всеукраїнського соціологічного дослідження «Фінансова грамотність та обізнаність в Україні» було встановлено, що 39 % населення нашої країни не мають банківських рахунків. Більшість громадян користуються лише базовими фінансовими послугами, серед яких - оплата комунальних платежів через банк (72%), користування пластиковою карткою (68 %), проведення платежів через термінали платіжних систем (38%). Однак населення практично не користується так званими інвестиційними послугами, зокрема такими фінансовими інструментами, як акції, облігації або інвестування в недержавні пенсійні чи інвестиційні фонди [6, с. 46].

При цьому українці не зацікавлені в отриманні більшого обсягу інформації про фінансові продукти. Це пояснюється низкою причин - браком коштів для здійснення інвестицій, слабкою довірою до фінансової системи взагалі або простим нерозумінням того, як користуватися фінансовими послугами.

Через нещодавню світову кризу довіра до фінансової системи була підірвана, а її повне відновлення можливе лише за умови підвищення фінансового освітнього рівня споживачів [13].

Місце НПФ в структурі пенсійного забезпечення, можна розглядати в двох аспектах:

а) через механізм формування фінансових ресурсів та рух грошових потоків у цій системі;

б) як показник активності клієнтів сфери НПЗ.

Механізм руху грошових потоків в пенсійній системі через НПФ відіграє ключову роль у формуванні інвестиційних ресурсів для внутрішнього економічного розвитку країни. Запроваджувана пенсійна система повинна перерозподілити рух грошових потоків такимчином, щоб сформувати основні виплати та внески через другий та третій рівні.

Солідарна пенсійна система на сучасному етапі становлення формує в собі основні пенсійні ресурси у вигляді обов'язкових внесків громадян та їх роботодавців.

Високі ставки внесків змушують останніх приховувати фактичний фонд оплати праці, зменшуючи тим самим надходження до бюджету Пенсійного фонду, який стає дефіцитним. Виникає потреба компенсувати недостатність коштів на виплату пенсій сучасним пенсіонерам через Державний бюджет України. Запровадження другого та третього рівнів повинне вирішити проблему низьких пенсій та надати можливість громадянам отримувати пенсії, відповідні їх заробіткам в період трудової діяльності.

Зрілість системи НПЗ можна визначити за ступенем розповсюдження послуг серед середніх та малих підприємств, а також через фізичних осіб. За даними Нацкомфінпослуг максимальна кількість укладених пенсійних контрактів НПФ саме з фізичними особами. Але на сучасному етапі розвитку пенсійної системи, вони не є визначальними пайовиками фондів, оскільки середня сума пенсійних внесків на один укладений контракт від фізичних осіб значно менша ніж від юридичних. Разом з тим, в умовах початкового етапу формування фінансових ресурсів пенсійні фонди позиціонують себе переважно на великих вкладників, якими є юридичні особи [13].

Зазначимо шляхи вдосконалення системи НПЗ:

. Необхідно вдосконалити відповідну законодавче базу, спираючись на вже отриманий досвід впровадження НПФ.

. Досягнення оптимального для учасників фондів співвідношення між рівнями ризиків і прибутковістю в інвестиційних портфелях НПФ - шляхом внесення урядових змін до регуляторної бази в рамках ширшої програми розвитку ринків капіталу.

. Слід скасувати обмеження на операції з валютою і розглянути можливість запровадження управління ризиками, підпорядкованого детальніше розробленому регулюванню, що має передбачати інвестування в ліквідні інструменти з низьким рівнем ризику, які перебувають в обігу на розвинутих ринках.

. Регулятори повинні дозволяти здійснювати інвестиції лише в такі активи, для яких можна застосовувати методи оцінювання вартості, єдині для всіх фондів.

. Підвищення рівня управління інвестиційним портфелем фонду, завдяки запровадженню в законодавстві загальних положень про управління ризиками та накладенню обмежень на частки акціонерного капіталу, які може утримувати НПФ.

. Дотримуватися граничних допустимих обсягів інвестицій, шляхом моніторингу дотримання законодавчовстановлених обмежень щодо інвестування пенсійних активів, який має ґрунтуватися на їх середньомісячних значеннях.

. Вирішити питання низького рівня прозорості НПФ в Україні шляхом запровадження обов`язковості використання суб`єктами НПЗ міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ).

. Вирішити питання з кількістю недержавних пенсійних фондів, із нерівномірним розміщенням фондів по Україні.

. Також важливим для належного функціонування недержавних пенсійних фондів, зокрема щодо залучення пенсійних активів, є підвищення рівня роз'яснювальної роботи серед населення, роботодавців, профспілок, об'єднань громадян та юридичних осіб, зокрема:

а) поширення серед населення інформації про переваги недержавного пенсійного забезпечення та можливості отримання додаткових виплат під час досягнення громадянами пенсійного віку внаслідок участі в НПФ;

б) запровадження системи публічної оцінки фінансового стану НПФ шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів та введення в дію системи розкриття інформації про недержавні пенсійні фонди.

. Вирішити наявність непрозорої конкуренції шляхом посилення захисту прав споживачів, що будується на принципах:

а) зрозумілості (прозорості) - щоб споживачі могли розуміти даний пенсійний продукт та порівняти його з інших подібних заощаджувальними продуктами;

б) простоти - щоб споживачі могли робити обґрунтований вільний вибір з метою забезпечення максимального прибутку у довгостроковій перспективі та залишатися відповідальними за свій вибір.

. Також, потрібно створити єдиний, державний орган контролю за діяльністю суб’єктів недержавних пенсійних фондів.

. Підвищення ефективності управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функцій управління пенсійними активами [13, с. 184].

Таким чином, визначення шляхів удосконалення, реформування пенсійної системи, їх впровадження мають першочергове значення. Актуальність цих шляхів посилюється у зв'язку з тим, що удосконалення пенсійної реформи відповідатимуть удосконаленню всієї економічної системи тому, що створення обов'язкового накопичувального фонду та системи недержавних пенсійних фондів створять додаткові стимули для виходу економіки з тіні та слугуватимуть великим потенціалом фінансових ресурсів для інвестування і розвитку економіки.

ВИСНОВКИ

У роботі наведено теоретичне узагальнення основ діяльності небанківських фінансових установ, досліджено практичні аспекти їх діяльності Україні та визначено напрями підвищення ефективності функціонування небанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку України. Загальні висновки, одержані в результаті дослідження, полягають у наступному.

Розкрито суть парабанківської системи. Встановлено, що парабанківська система являє собою систему, елементами якої є сукупність різноманітних видів фінансових посередників, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти суб'єктів господарювання та фізичних осіб з метою надання фінансових послуг. Дане визначення ширше характеризує сферу діяльності небанківських фінансових інститутів і спектр фінансових послуг, які вони надають. Це змогу здійснити аналіз їх діяльності та оцінити їх рівень конкурентоспроможності.

Розглянуто елементи парабанківської системи. З`ясовано, що відповідно до світової практики, до небанківських установ (парабанків) належать: інвестиційні компанії, фонди; лізингові компанії; факторингові компанії; брокерські і дилерські фірми; страхові компанії; пенсійні фонди; фінансові компанії; ломбарди; кредитні товариства; трастові компанії тощо. Ці установи істотно потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливими постачальниками позичкового капіталу.

Охарактеризовано місце небанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку. Зясовано, що роль НФУ полягає в наступному: по-перше, вони допомагають розвитку повноцінної кредитної системи, яка організована на комплексному обслуговуванні ринкових структур. По-друге, вони допомагають розвитку конкуренції на ринку банківських послуг. Небанківські фінансово-кредитні установи протягом останніх десятиріч стали надзвичайно важливими постачальниками інвестиційних ресурсів, у тому числі в інноваційну сферу, шляхом надання кредитів через облігаційні позики, мобілізації капіталу через усі види акцій, надання іпотечних та споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

Здійснено аналіз діяльності небанківських фінансових інститутів в Україні, вході якого встановлено, кількість кредитних організацій протягом 2013 року збільшилась на 31 одиницю, і станом на 01.01.2014 р. до Державного реєстру фінансових установ внесено 739 кредитних установ, у т.ч: 624 кредитних спілок; 85 інших кредитних компаній та 30 юридичних осіб публічного права. Серед кредитних установ відбулось збільшення кредитних спілок за цей період на 7 одиниць, кількість інших кредитних компаній зросла на 24 одиниці, а кількість юридичних осіб публічного права не змінилась.

Загальний обсяг активів НФУ станом на 01.01.2014 р. становив 125 млрд. грн. і порівняно з 2012 роком збільшився на 24% (станом на 01.01.2013 р. обсяг активів становив 100,8 млрд. грн.).

Здійснено аналіз діяльності ломбардів в Україні. Так, ринок послуг ломбардів продемонстрував наступні зміни. Активи ломбардних установ станом на 01.01.2014 р. складали 1 518,6 млн. грн., що на 39,8 млн. грн. (або на 2,55%) менше, ніж станом на 01.01.2013 р. За підсумками 2013 року середній розмір кредиту, виданого вітчизняними ломбардами, складав 689,8 грн., що на 5,4% менше, ніж за результатами 2012 року. Протягом 2013 року обсяг наданих фінансових кредитів зменшився на 577,3 млн. грн. (або ж на 6,45%) у порівнянні із аналогічним періодом 2012 року. Зменшення обсягів ломбардного кредитування протягом 2013 року зумовлене як посиленням конкуренції з боку банківських установ, які активно видають беззаставні споживчі кредити населенню (під нижчі відсоткові ставки, ніж ломбарди).

Досліджено динаміку розвитку недержавного пенсійного забезпечення .Встановлено, що ринок недержавного пенсійного забезпечення протягом 2013 року характеризувався збільшенням загального розміру пенсійних внесків на 20,8% (273,8 млн. грн.), що становив 1587,5 млн. грн. станом на 01.01.2014 р. Загальний обсяг активів, сформованих пенсійними фондами, станом на 01.01.2014 р. становив 2089,8 млн. грн., що на 25,88% більше, ніж на початок 2013 року, а основні показники НПФ протягом останніх років показують стабільну позитивну динаміку. З огляду на це, система НПЗ має потенціал для подальшого розвитку пенсійного забезпечення населення України.

Визначено перспективи розвитку парабанківської системи в Україні, серед яких варто виділити: забезпечення процесу формування нормативно-правової бази щодо діяльності небанківських фінансових інститутів; зміна механізму оцінки ризиків банкрутства небанківських фінансово-кредитних установ з боку органів держаної влади; забезпечення прозорості діяльності окремих небанківських фінансових установ; запровадження системи нормативів для небанківських фінансових інститутів; впровадження ефективної системи захисту прав дрібних інвесторів; вдосконалення порядку формування резервів на можливі витрати при здійснені операцій кредитування окремими небанківськими фінансовими установами тощо.

Визначено перспективи розвитку ринку послуг ломбардів в Україні. Встановлено, що найнеобхіднішим для забезпечення подальшого розвитку діяльності ломбардів є прийняяття Закону України «Про ломбарди та ломбардну діяльність».

Визначено шляхи вдосконалення системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні та перспективи його розвитку, основними з яких є: необхідність вдосконалення відповідної законодавчої бази, спираючись на вже отриманий досвід впровадження НПФ; досягнути оптимального для учасників фондів співвідношення між рівнями ризиків і прибутковістю в інвестиційних портфелях НПФ; вирішення питання питання з кількістю недержавних пенсійних фондів, із нерівномірним розміщенням фондів по Україні; також потрібно створити єдиний, державний орган контролю за діяльністю суб’єктів недержавних пенсійних фондів тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 № 2664-ІІІ [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2664-14.

Про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій: Постанова НБУ № 297 від 09.08.2002 р. Електронний ресурс] - Режим доступу: <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0712-02>.

Про порядок реєстрації платіжних систем, учасників платіжних систем та операторів послуг платіжної інфраструктури: Постанова НБУ №43 від 04.02.2014 р Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0348-14.

Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні: Постанова НБУ №637 від 15.12.2004 р. Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0040-05.

Концепція розвитку ринків небанківських фінансових послуг України за 2013-2014 роки [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nfp.gov.ua/files/docs/Prezentacia_syn.pdf.

Білоног А. П. Напрями вдосконалення пенсійного забезпечення в Україні / А.П. Білоног//Вісник УБС НБУ. - 2013. - №3. -с. 43-47.

Буднік М.М. Фінансовий ринок : навч. посібн. / М.М. Буднік, Л.С. Мартюшева, Н.В. Сабліна. - К. : Вид-во "Центр навч. літ-ри", 2009. - 334 с.

Версаль Н.І. Теорія кредиту: навч. посіб. / Н.І. Версаль, Т.В. Дорошенко. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 483 с.

Гладчук О. Парабанківська система як важлива складова фінансового сектора / О. Гладчук // Вісник ТНЕУ. - 2008. - №1. - с. 40-49.

Дубина М.В. Діяльність небанківських фінансово-кредитних установ на ринку фінансових послуг України / М.В. Дубина // Ефективність бізнесу в умовах трансформації економіки / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 29-31 червня 2010 р. - Сімферополь: ЦРОНІ, 2010. - Т. 1. - 236 с.

Кравчук Г.В. Вплив системи пара банківських посередників на розвиток національної економіки/ Г.В. Кравчук// Актуальні проблеми економіки. - 2012. - №5. - с. 108-114.

Легеза Н.Е. Перпективні напрями вдосконалення функціонування системи недержавного пенсійного страхування в Україні/ Н.Е. Легеза// Науковий вісник Ужгородського університету. - 2014. - №42. - с. 182-184.

Литвин П.В. Небанківські фінансові інститути: особливості функціонування механізмів державного регулювання / П.В. Литвин // Вісник Бердянського університету менеджменту та бізнесу. - 2013. - № 4(20). - с. 135-140.

Маслова С.О. Ринок фінансових послуг : навч. посібн. / С.О. Маслова, О.А. Опалов. - К. : Вид-во "Кондор". - 2006. - 192 с.

Мужилівський М.Д. Удосконалення структури фінансово-кредитної системи з метою активізації діяльності небанківських фінансових установ/ М.Д. Мужилійський// Вісник Хмельницького національного університету. - 2010. - №5. - с. 285-288.

Привалов Ю. Аналіз діяльності ломбарів в Україні: тенденції та перспективи/ Ю.Привалов - К.: ПЦ "Фоліант", 2006.

Рубанов П.М. Види та роль фінансових посередників на сучасному етапі розвитку фінансової системи/ П.М. Рубанов//Вісник Запорізького національного університету. - 2012. - №3. - с. 204-209.

Савлук М.І. Гроші та кредит / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін. / за заг. ред. М.І. Савлука. - К. : Вид-во КНЕУ, 2002. - 598 с.

Сіржук Р. Пенсійна реформа в Україні/Р. Сіржук //Цінні папери України. - 2011. - с. 5-12

Сороківська З. Особливості діяльності ломбардів в умовах економічної кризи /З. Сороківська [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Un_msm/2011_14-15/Ukrainska_nauka-14-15_2011/32_Sorokivska.pdf

ХаритоноваЛ.І. Пенсійна реформа в України, навчально-методичний посібник, «Юридична література», Одеса, 2010. - 250 с.

Хорошаєв Є.С. Сучасний стан пенсійної реформи України/Є.С. Хорошаєв //Держава і право: Зб. наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип.34. - с. 34-40

Шелестак Г.Т. Сутність і значення діяльності небанківських фінансових інститутів у розвитку фінансового посередництва/ Г.Т. Шелестак// Науковий вісник НЛТУ. - 2012. -№22. - с. 336-342.