Основи парабанківської системи в Україні

Основи парабанківської системи в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

.1 Суть парабанківської системи.

.2 Елементи парабанківської системи.

.3 Місце небанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

2.1 Аналіз діяльності небанківських інститутів в Україні.

.2 Оцінка ролі пара банківських систем в розвитку України.

РОЗДІЛ 3. підвищення ефективності функціонування парабанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку в Україні

3.1 Перспективи розвитку парабанківської системи.

.2 Напрями вдосконалення пара банківської системи.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Ринкова трансформація національної економіки прискорила розвиток фінансового сектора України, передусім у площині формування його інститутів, як банківських, так і небанківських. Нерозвиненістю вітчизняних інститутів фінансового ринку обумовлює високі трансакції витрати в процесі залучення коштів суб’єктами господарювання, отже особливого значення набуває підвищення ефективності діяльності небанківських фінансових інститутів, які надають вузькоспеціалізовані фінансові послуги для домогосподарств і різноманітних суб’єктів господарювання.

Актуальність теми: За умов економічної кризи особливої актуальності набули проблеми розвитку саме небанківських фінансових інститутів, які в цій фазі економічного циклу ефективно здатні конкурувати з банками на фінансовому ринку, надаючи вузькоспеціалізовані фінансові послуги.

Метою дослідження є аналіз сучасного стану парабанківської системи та перспективи в її розвитку.

Завданням відповідно до визначеної мети сформовано наступний комплекс завдань:

.        Визначити теоретичні основи парабанківської системи в Україїні. А саме:

.1.     Сформулювати суть парабанківської системи;

.2.     Розкрити елементи небанківських фінансових інститутів;

.3.     Установити місце небанківських інститутів на ринку.

.        Дати оцінку діяльності парабанківській системі в Україні, а саме:

.1. Розгянути діяльність небанківських інститутів України;

.2 З’ясувати роль парабанківської системи в розвитку України.

. Встановити підвищення ефективності функціонування парабанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку України а саме:

.1. Схарактеризувати перспективи розвитку парабанківської системи;

.2. Сформулювати напрями вдосконалення парабанківської системи.

Об’єктом мого дослідження є парабанківська система: інвестиційні, лізингові, факторингові, страхові, фінансові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства.

Предметом - теоретичні та практичні аспекти діяльності парабанківської системи в Україні.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

.1 СУТЬ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

В Україні банківська система вже сформована та досить ефективно функціонує. Вона представлена різними типами банків та має відносно повноцінне нормативно-правове забезпечення. Натомість, пара банківська система перебуває лише на етапі становлення та повинна подолати високий бар’єр недовіри з боку економічних суб’єктів.

У науковій літературі наводиться кілька тлумачень дефініції «пара банківська система».

Так Гладчук О.М. і Дубина М.В. наводять таке визначення: пара банківська система - система елементами якої, є сукупність різноманітних видів небанківських фінансово-кредитних інститутів у їх взаємозв’язку та взаємозалежності, яка існує в тій чи іншій країні в певний історичний проміжок часу та функціонує в межах єдиного фінансового механізму.

Версаль Н.І. під пара банківською системою розглядає сукупність небанківських фінансових посередників, які акумулюють грошові кошти економічних суб’єктів, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури, і підпорядковуються різним регулюючим органам.

Парабанківська система, переважно, функціонує у вузьких секторах ринку, де вимагаються спеціальні знання та технічні засоби і прийоми, особливо в таких сферах як: залучення дрібних заощаджень домогосподарств; фінансування інноваційної діяльності; страхування; мікрокредитування; забезпечення соціальних гарантій; довгострокове інвестування капіталу; розміщення цінних паперів промислових підприємств.

Парабанківські (небанківські) фінансово-кредитні установи відрізняються від банківських наявністю вузької спеціалізації запропонованих послуг. Крім того, основною сферою банківської діяльності є виконання трьох базових операцій - депозитних, кредитних та розрахункових. У сукупності їх можуть здійснювати лише банківські установи. Ті ж фінансові посередники, для яких такі операції не є базовими, відносяться до парабанківських.

Таблиця 1.1.

Порівняльна характеристика діяльності банків та небанківських фінансових інститутів

Виокремлення небанківських фінансових інститутів як об’єкту дослідження зумовлене існуванням певних відмінностей в їх посередницькій діяльності в порівнянні з діяльністю банків.(табл. 1.1) Системний характер формування і функціонування небанківського сектору як сукупності небанківських фінансових інститутів, що в своїй діяльності спрямовані на задоволення різноманітних індивідуалізованих коротко-, середньо- та довгострокових потреб у фінансових ресурсах домогосподарств та різноманітних суб’єктів господарювання шляхом надання вузькоспеціалізованих фінансових послуг, які відрізняються від банківських установ, зорієнтованих на надання стандартизованих фінансових послуг.

Так інститути спільного інвестування, головним чином, надають послуги з довгострокового інвестування фінансових ресурсів домогосподарств і суб’єктів господарювання, недержавні пенсійні фонди - довгострокового пенсійного захисту населення, страхові компанії - середньострокового страхування фізичних і юридичних осіб, кредитні спілки - середньострокового кредитування домогосподарств, фінансові компанії - середньо і довгострокового кредитування та інвестування фінансових ресурсів фізичних та юридичних осіб, ломбарди - короткострокового кредитування домогосподарств.

.2 ЕЛЕМЕНТИ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

До складу пара банківської системи входять спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) та поштово-ощадні установи.

Діяльність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів полягає в обслуговуванні певних типів клієнтів (часто на пільгових умовах) або поширюється на такі сфери кредитування, які є ризикованими для комерційних банків (сільське господарство, будівництво, дрібне підприємництво).

Поштово-ощадні установ, в свою чергу,займаються мобілізацією дрібних заощаджень громадян через поштові відділення та кредитування на цій основі інших фінансово-кредитних установ та держави.

Основними елементами фінансово-кредитних установ є:

·        Інвестиційні компанії та фонди;

·        Лізингові компанії;

·        Факторингові компанії;

·        Брокерські та дилерські фірми;

·        Страхові компанії;

·        Пенсійні фонди;

·        Фінансові компанії;

·        Ломбарди;

·        Кредитні товариства;

·        Трастові компанії тощо.

Інвестиційні компанії бувають двох типів: відкритого і закритого. У першому випадку інвестиційні компанії зобов’язуються викупити свої акції в акціонерів, у другому - ні.

Лізингові компанії - установи, які купують предмети довгострокового кредитування (машини, обладнання, споруди виробничого призначення, транспортні засоби тощо) і надають їх в довгострокову оренду (на 5-8 років і більше)фірмі-орендарю, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна. Таке майно є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг, як правило, здійснюється за відповідним договором, який регулює правовідносини між суб’єктами угоди, і, залежно від особливостей здійснення таких операцій, може бути фінансовим або оперативним.

Оперативний лізинг являє собою угоду, за якою лізингоодержувач на своє замовлення отримує уплатне користування від лізингової компанії основні засоби на строк, менший від строку, за який амортизується 90% вартості, визначеної в день укладення такої угоди. Після закінчення строку дії договору, лізингоодержувач має право його продовжити, або повернути об’єкт лізингу лізинговій компанії.

Фінансовий лізинг визначається як договір, внаслідок укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу,визначеної в день укладення угоди. Після закінчення строку дії договору об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю

Факторингові компанії - це фінансові організації, на користь яких з боку виробників здійснюється переуступка права отримання платежів від покупців за постачання товарів або надання послуг.

Страхові компанії - це фінансові інститути, які функціонують з метою охорони майнових й особистих інтересів фізичних та юридичних осіб, шляхом відшкодування їм втрат, що виникають в наслідок стихійного лиха, нещасних випадків або інших несприятливих умов.

Страхові компанії, здебільшого, спеціалізуються на одному виді страхування, серед яких прийнято розрізняти:

-       Майнове (загальне), об’єктом якого виступають різноманітні цінності - будинки, споруди, обладнання, машини та інше майно.

-       Особисте страхування, при якому об’єктом страхових відносин є події у житті фізичних осіб (вік, стать, здоров’я, працездатність людини);

-       Перестрахування, що полягає у страхуванні вже застрахованих суб’єктів з метою зниження ризику та перерозподілу відповідальності по оплаті страхових збитків.

Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові установи, що займаються мобілізацією та використанням коштів пенсійного призначення. Вони утворюються за рахунок внесків працюючих та роботодавців, і володіють досить значними сумами грошових коштів. За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними або державними.

Приватні пенсійні фонди створюються різними фірмами і корпораціями для виплати пенсій та допомог своїм робітникам і службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємства, а також за рахунок прибутку від операцій самих фондів.

Державні створюються за ініціативою центральних та місцевих органів влади, а їх ресурси формуються за рахунок відрахувань з бюджетів різних рівнів, а також внесків працівників державних структур. Як правило, розміщення активів державних пенсійних фондів здійснюється на основі більш обережної інвестиційної політики, ніж приватних і передбачає вкладення коштів здебільшого в облігації державних позик.

Фінансові компанії є кредитними інституціями, що спеціалізуються на наданні споживчих позик, кредитуванні дрібних та серніх підприємств, оформлення чеків та залученні строкових вкладів. Крім того, фінансові компанії можуть здійснювати торгівлю нерухомостю, факторингові операції, страхування тощо.

Ломбарди - це фінансові установи, виключним впливом діяльності яких є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу рухомого майна на визначений строк під визначений відсоток, а також надання ломбардних послуг.

Ломбарди видають позички на строк від 1 дня до 3 місяців у розмірі 75% від вартості оцінки заставлених речей і до 90% вартості виробів із дорогоцінних каменів, металів, годинників у золотій оправі тощо. Відсоткова ставка за кредит встановлюється ломбардом самостійно, зазвичай у розмірі 0,46% за добу. Оцінка речей, що здається на зберігання або під заставу для одержання позички, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних метілів - за державними розцінками. Для розвитку своїх оерацій ломбарди можуть користуватись банківським кредитом.

Кредитні товариства - це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів (кооперативів, підприємств малого і середнього бізнесу, фізичних осіб) у кредитуванні. Капітал цих фінансових організацій формується шляхом купівлі членських паїв та сплати спеціального внеску учасниками. Основними видами діяльності кредитних товариств є падання коротко- і середньострокових кредитів, а також здійснення посередницької діяльності.

Кредитні спілки - це громадські організації, створювані на добровільних засадах з метою фінансового та соціального захисту її членів залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Засновниками кредитних спілок є група фізичних осіб, об’єднаних спільними ознаками (територіальними, професійними тощо). Видача позик кредитними спілками здійснюється під мінімальні відсоткові ставки. Базуючись на засадах кооперацій, кредитні спілки фінансують підприємницькі проекти своїх членів, при цьому не маючи на меті отримання прибутку.

.3 МІСЦЕ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТИТУТІВ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ

У дослідженнях виділяють дві концепції щодо функції фінансових посередників в економічній системі: концепція ефективного розміщення ресурсів в економічній системі та концепція стимулювання економічного зростання за допомогою змін у грошовому обігу. Прихильники першої концепції стверджують, що роль фінансових інститутів полягає у посередництві між економічними агентами з метою подолання диспропорцій при розміщенні фінансових ресурсів. Друга концепція щодо ролі фінансових посередників в економіці базується на положенні щодо стимулювання економічного зростання здійснюється шляхом змін у грошовому обігу.

Функціонування небанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку шляхом надання вузькоспеціалізованих фінансових послуг дозволяє впливати не тільки на економічний розвиток, але й на соціальні аспекти. Саме вузька спеціалізація розширює спектр діяльності небанківських фінансових інститутів, водночас це ускладнює контроль за їх функціонуванням наглядовими органами.

Небанківський сектор слід розглядати також відносно інших системних структур, з якими він взаємодіє і створює більш загальне утворення - кредитно-фінансову систему. Це, зокрема, такі системи як банківська, бюджетна, податкова, валютна. У порівнянні небанківського сектору з іншими виявлено спільні та відмінні риси. Небанківський сектор має здатність до самоорганізації, саморегулювання: якщо один із його інститутів банкрутує, то його «нішу» займають інші; якщо змінюється економічна ситуація в країні, то небанківські фінансові інститути адекватно змінюють методи своєї діяльності.

Важливим елементом системостворюючої інфраструктури є асоціації, спілки та інші об’єднання небанківських фінансових інститутів. Вони виконують різноманітні функції в інтересах цих інститутів: представляють і захищають спільні інтереси перед регулюючим органом, урядом, парламентом; організують інформаційне, консультаційне, правове обслуговування членів.

Визначено специфічні риси небанківських фінансових інститутів на основі узагальненого досвіду їх функціонування у розвинених країнах, в залежності від виду фінансової системи, яка історично склалась у певній країні. Зокрема визначено основні відмінності між організаційними моделями фінансових інститутів. (табл. 1.2.)

Таблиця 1.2.

Порівняльна характеристика моделей структурної організації фінансової системи

На основі здійсненого аналізу запропоновано класифікацію небанківських фінансових інститутів, яка відображає стан та особливості її розвитку в Україні. Обґрунтовано доцільність класифікації, яка проводиться за такими критеріями: за характером залучення вільних грошових коштів на фінансовому ринку і за основними послугами, які надаються клієнтам. Тому небанківські фінансові інститути поділяють на: договірні інститути, які залучають кошти шляхом укладання довгострокових контрактних угод з кредиторами (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, ломбарди, довірчі товариства); інвестиційні інститути, які формують свої грошові ресурси шляхом продажу кредиторам власних акцій, облігацій, паїв тощо (інститути спільного інвестування, фінансові компанії, лізингові і факторингові компанії); депозитні інститути, в яких значну частину мобілізованих коштів складають грошові вклади та депозити (кредитні спілки).

РОЗДІЛ ІІ. ОЦІНКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

.1      АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТИТУТІВ

парабанківський фінансовий ринок ефективність

Аналіз еволюції розвитку та становлення небанківських фінансових інститутів в Україні показав, що вирішальний вплив на формування вітчизняного небанківського сектора здійснюється взаємодією зовнішніх та внутрішніх чинників. Спочатку затяжний і глибокий трансформаційний економічний спад в 90-х роках, а потім і світова економічна криза 2008-2009рр. негативно вплинули на діяльність небанківських фінансових інститутів, тимчасово унеможливили їх ефективну діяльність.

Формування небанківського фінансового сектору відбувалось хаотично, без належного нагляду з боку державних установ і за відсутності законодавчої бази, яка б регламентувала його діяльність, що уможливило масове утворення «пірамідальних» фінансових схем, їх подальшого розвалу та обурення великої кількості вкладників.

З прийняттям Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» та низки спеціальних законів становище у цьому секторів вітчизняної економіки помітно нормалізувалось. У Законі передбачено збереження принципу секторального розподілу функцій між державними наглядовими органами (Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг , Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та Національного банку України).

У структурі фінансової системи України небанківських фінансових інститути посідають незначне місце. Їх сукупні активи у 2014р. становили 1,5% ВВП або 6,2% активів банківської системи.

Домінуюча частина сукупних активів небанківського фінансового сектора України належить страховим компаніям (35%) та інститутам спільного інвестування (52%), що свідчить про невисоку розвиненість інших небанківських фінансових інститутів. У країнах з розвиненою економікою та східноєвропейських країнах структура сектору небанківських фінансових інститутів є більш рівномірною, що уможливлює ефективний розподіл фінансових ресурсів.

На території України на кінець 2014 року було зареєстровано 3640 парабанківських посередників. У порівнянні з аналогічним показником 2013 року їх кількість зросла на 58,32%, а у порівнянні з 2012 роком - на 3%.

Упродовж проаналізованого періоду спочатку відбулося значне зростання основних показників діяльності, випереджаючими темпами щодо обсягів залучених ресурсів були позиції інститутів спільного інвестування та страхових компаній. Валові страхові премії за період з 2013 по 2014 рр. зросли з 12854 млн. грн.. до 24008 млн. грн., а приріст активів страхових компаній становив майже 100%. Щодо інших небанківських фінансових інститутів протягом 2013-2014 років відмічено зростання активів недержавних пенсійних фондів - у 18 разів, інститутів спільного інвестування - майже у 20 разів , кредитних спілок - у 2,5 рази, ломбардів - майже удвічі, фінансових компаній - у понад п’ять разів. Зростала також і доходність вітчизняних небанківських фінансових інститутів, особливо інститутів спільного інвестування, але вже наприкінці 2013 р. ця тенденція змінилась, що зумовлено негативним впливом світової економічної кризи на вітчизняні фінансові інститути (окрім ломбардів, що пояснюється економічною природою їх діяльності).

Протягом останніх років збільшується кількісні та якісні показники діяльності майже всіх небанківських фінансових інститутів, лише із розгортанням світової економічної кризи на території України почали погіршуватись спочатку якісні, а згодом і кількісні показники функціонування небанківських фінансових інститутів в Україні.

На сьогодні, основними показниками стабілізації ситуації у сфері пара банківських посередників можна вважати наступні:зупинилося масове закриття їх філіалів, представниць та відділень, дані установи можуть вже адекватно оцінити власні збитки від несплати позик економічними агентами, відсутність протягом останнього півроку інформації у ЗМІ про банкрутство чи ліквідацію великих пара банківських посередників, поступове повернення деяких економічних агентів, що раніше були клієнтами пара банківських посередників, але змушені були відмовитись від її послуг, до співпраці з ними, підвищення ринкової вартості акцій українських підприємств на фондовому ринку, що знилися з початком кризи та інші показники.

Ринок страхування. Протягом аналізованого періоду І півріччя 2012року - І півріччя 2013року кількість страхових компаній, які мали ліцензії на здійснення страхової діяльності, зменшилась на 31 компанію. Посилення конкуренції та висока концентрація на ринку фінансових послуг стали основними причинами згортання бізнесу багатьох страховиків.

Станом на 01.07.2013 р. всього було зареєстровано 415 страхових компаній (СК), з яких: 62 - СК зі страхуванням життя (65 установ), 353 - СК, що здійснюють види страхування інші, ніж страхування життя (381 установ).

Сукупний обсяг активів за результатами І півріччя зріс на 7 638,9 млн. грн.. (+13,59%) до 63 863,6 млн. грн.. переважно за рахунок збільшення частки інших активів. (рис. 2.1., 2.2.)

Рис. 2.1. Активи страховиків у І кварталі 2011року - І кварталі 2013 року

Рис. 2.2 Динаміка активів страховиків у І кварталі 2011року - І кварталі 2013 року

Протягом І півріччя 2013 року обсяг активів, визначених законодавством для представлення котів страхових резервів, зменшився на 12 931,8 млн. грн. (проте збільшився в порівнянні з періодом 2012 року на 25,98%). Протягом І півріччя 2013 року обсяги сформованих страхових резервів в активах зменшилась та наразі становить 21%

Концепція ринку страхових послуг продовжує зберігатись на досить високому рівні (рис. 2.3.)

Рис. 2.3. Концентрація ринку страхування за розмірами валових премій

Концепція ринку страхування за аналізований період збільшилась на 5,0 п.п. до 49,2%. В той же час на 1,5 п.п збільшилась частка, яку займають 10 найбільших учасників ринку страхування, вона складає 90,7%.

Ринок послуг небанківських кредитних установ. Кількість кредитних організацій протягом періоду І півріччя 2013 року - І півріччя 2014 року збільшилась на 27 одиниць, і станом на 01.07.13р. до Держ. Реєстру фінансових установ внесено 725 кредитних установ, у тому числі: 622 кредитних спілок; 73 інших кредитних компаній та 30 юридичних осіб публічного права. Серед кредитних установ відбулося збільшення кількості кредитних спілок за цей період на 8 одиниць, а також зростання інших кредитних компаній на 18 одиниць.

За результатом І півріччя 2014 року, більшість кредитних спілок (306) об’єднували відносоно не велику кількість членів - до 1000 осіб (60,12% від загальної кількості) ( рис. 2.4.)

Рис. 2.4. Групування кредитних спілок за кількістю членів

Загальний обсяг капіталу кредитних спілок станом на 01.07.14р. становив 1 187, 2 млн. грн. і порівняно з аналогічним періодом 2013 року збільшився на 13,8%. Найбільшу питому вагу в його структурі становив пайовий капітал у розмірі 722,8 млн. грн. Разом зз тим, слід відмітити, до капіталізація останіх відбулася завдяки нарощенню резервного капіталу, який згідно нормативам повинен становити 15% від суми активів. (рис. 2.5.)

Рис. 2.5. Динаміка активів кредитних спілок, млн. грн.

Станом на 01.07.14р. найбільший попит мають споживчі кредити, частка яких становить 61,5% (рис. 2.6.). друге місце посідають кредити на придбання, будівництво, ремонт та реконструкцію нерухомого мйна (23,2%). Частка комерційних кредитів скоротилася з 8,8% до 8,1%.

Рис. 2.6. Структура кредитів, виданих кредитними спілками, за видами

Ринок послуг факторингу. Станом на 01.07.2014 179 компаній мали право на надання факторингових послуг, що на 63 установ більше ніж в минулому році.

Протягом І півріччя 2014 року фінансові компанії уклали 58853 договорів факторингу загальним обсягом 2 429,4 млн. грн.. разом з тим фінансові компанії виконали 50 902 договорів на суму 1 886,2 млн. грн.. Діючими на 01.07.14р. залишаються 13 075 договорів факторингу. (рис.2.7.)

Протягом останнього півріччя спостерігається тенденція до значного збільшення укладених факторингових договорів за одночасного зниження її вартості. За результатати 2013 року порівняно з 2012р. відбулося зменшення на 44,1% операцій факторингу у вартісному вираженні, в той час як кількість уклединих угод зросла в 6,7 раза. Причиною цьому є загострення боротьби на ринку факторингових послуг між банківськими установами, які активно розвивають даний вид бізнесу, та факторинговими компаніями.

В структурі джерел фінансування факторингових операцій відбулись значні структурні зміни. За результатами 2014р. порівняно з 2013р. розмір частки власних коштів, зменшився на 14,3 п.п., до 56,3%, в той час, як частка банківських кредитів помірно збільшилась та наразі становить 35,9%. Частка інших джерел фінансування зменшилас на 2,8 п.п. до 1,6%. (рис. 2.8.)

Рис. 2.8. Розподіл джерел фінансування операцій з факторингу

Ринок послуг ломбардів. Протягом І півріччя 2015 року кількість діючих ломбардів в Україні зросла на 17 одиниць з 461 до 478 установ. Тенденція зростання кількості ломбардів пов’язана, перш за все, із забезпеченням ними першочергових потреб фізичних осіб у грошових коштах.

За результатами І півріччя 2014р. - І півріччя 2015р. значних змін в структурі залучених ломбардами коштів не відбулося (рис. 2.10.). Станом на 01.07.15р. на кредити банків припадало 70,5%, а на кошти юридичних осіб - 28,9%. Тобто ломбарди почали залучати більше коштів на платній основі від банків і менше - від юридичних осіб. (рис. 2.10)

Рис. 2.10. Структура залучених ломбардами коштів

Ринок фінансового лізингу. Станом на 01.07.2014р.до Переліку юридичних осіб, які мають право надавати фінансові послуги та перебувають на обліку в Нацфінпослуг, внесено інформацію про 254 юридичних осіб - лізингодавці, а до Державного реєстру фінансових установ внесено інформацію про 116 фінансових компаній, що надають послуги з фінансового лізингу.

Протягом І півріччя 2014 року фінансовими компаніями та юридичними особами, які не мають статус фінансових установ, але можуть,згідно із законодавством,надавати фінансові послуги, було укладено 5 676 договорів фінансового лізингуна суму 5 185,8 млн. грн.. вартість об’єктів лізингу, що є предметом договорі,становлять 4 481,3 млн. грн.. вартість чинних договорів фінансового лізингу становить 44,5 млрд. грн.

Близько 99,9% усіх послуг фінансового лізингу надається юридичними особами - суб’єктами господарювання, які не є фінансовими установами.

За підсумками і півріччя 2013р. - І півріччя 2014р. відзначилась негативна динаміка щодо кількості та вартості договорів фінансового лізингу, укладених юридичними особами. Так, за 2013р. кількість договорів зменшилась на 8,82% (до 5 676 од) в порівнянні з 2012 роком. Вартість договорів фінансового лізингу, укладених протягом 2013р. зменшилась на 45,53% у порівнянні з 2012р. і становила 5 185,8 млн. грн..

Протягом І півріччя 2013р. - І півріччя 2014р. фінансування транспортної галузі лізинговими компаніями знизилосьна 87,3 млн. грн., а фінансування сфеи послуг на 724,6 млн. грн.. За підсумками 2014 року найбільшими споживачами лізингових послуг є традиційно транспортна галузь ( вартість договорів станом на 2014р. - 24 157,5млн. грн.), сільське господарство (10 440,8 млн. грн.). частка інших галузей в сукупному обсязі лізингових операцій залишається незначною. (рис. 2.11.)

Рис. 2.11. Розподіл споживачів лізингових послуг за галузями

Ринок недержавного пенсійного забезпечення. Протягом І півріччя 2013р. - І півріччя 2014р. кількість НПФ зменшилась на 8 установ, кількість адміністраторів НПФ зменшиласть на 5 учасників. Станом на 01.07.2014р. в Державному реєстрі фінансових установ міститься інформація про 89 НПФ та 34 адміністраторів НПФ.

Станом на 01.07.2014р. адміністраторів НПФ було укладено 61 346 пенсійних контрактів з 49 794 вкладниками (рис. 2.12.), з яких 2 371 вкладник, або 4,8% - юридичні особи, на яких припадає 1 379, 8 млн. грн. пенсійних внесків ( 95,6% від загального обсягу пенсійних внесків), а 47 423 вкладники, або 95,2% - фізичні особи. При цьому, порівняно з результатами 2013р., станом на 01.07.14р. загальна кількість контрактів з юридичними особами зменшилась на 4,22%. ( рис. 2.12)

Таким чином загальна динамі зміни кількості укладених пенсійних контрактів, яка була позитивною протягом 2011-2012р.р., що проявлялося у збільшені кількості укладених договорів з недержавного пенсійного забезпечення, дещо погіршилась. Так, станом на 01.07.13р. к-сть контрактів становила 61,3 тис. шт. та в свою чергу зменшилась на 18,27% відносно початку 2012року.

Рис. 2.12. Динаміка кількості укладених пенсійних контрактів, тис. шт.

Станом на 01.07.14р. серед учасників НПФ переважну більшість становили особи віком ві 25 до 50 років, а саме 64,2 %, та особи вікової групи від 50 до 60 років (24,2%). Частка учасників НПФ вікової групи старше 60 років становить 7,6%, вікової групи до 25 років - 4,0%. (рис. 2.13.)

Рис. 2.13. Розподіл учасників НПФ за віковими групами

.2     
ОЦІНКА РОЛІ ПАРАБАНКІВСЬКИХ СИСТЕМ В РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

В Україні банківська система вже сформована та досить ефективно функціонує. Вона представлена різними типами банків та має відносно повноцінне нормативно-правове забезпечення. Натомість, парабанківська система перебуває лише на етапі становлення та повинна подолати високий бар'єр недовіри з боку економічних суб'єктів.

Парабанківська система переважно функціонує у вузьких секторах ринку, де вимагаються спеціальні знання і прийоми (залучення заощаджень домогосподарств; фінансування інноваційної діяльності; страхування; мікрокредитування; забезпечення соціальних гарантій; довгострокове інвестування; розміщення цінних паперів промислових підприємств).

Парабанківська система (ПС) складається з спеціалізованих фінансово-кредитних установ.

(СФКУ) і поштово-ощадної системи (ПОС). СФКУ характеризується тим, що їх діяльність спеціалізується на обслуговування певних типів клієнтів або певних сфер, що є надмірно ризикованим для банків. Поштово-кредитні установи акумулюють грошові кошти широких верств населення за допомогою своєї розгалуженої системи.

Гроші надаються іншим фінансово-кредитним установам, центральним і місцевим органам виконавчої влади, фондам, спілкам. Такі установи - малоризикові, а відсоткові ставки за депозитними вкладами - низькі.сновними видами парабанківських фінансово-кредитних установ є: інвестиційні компанії та фонди; лізингові та факторингові компанії; брокерські та дилерські фірми; страхові компанії; пенсійні фонди; фінансові компанії; ломбарди; кредитні товариства; трастові компанії тощо.

Парабанківські установи акумулюють кошти підприємств, установ, організацій та населення, зобов’язання яких не є платіжними засобами, а типові пасивні операції не містять депозитів до запитання юридичних і фізичних осіб, не є об’єктом кредитного регулювання і не впливають на пропозицію грошей. Зростанню впливу парабанківських установ сприяють зростання доходів населення, розвиток ринку цінних паперів, надання фізичним та юридичним особам специфічних послуг, які не можуть надавати банки, або є для них недостатньо привабливими.

Специфіка небанківських кредитно-фінансoвих установ полягає в тому, що вони здійснюють діяльність на фінансовому ринку та не випускають власних боргових зобов’язань. Усі зміни у вартості активів і пасивів розподіляються серед акціонерів, а єдиними емітованими парабанками цінними паперами - є інструменти власності. На відміну від них, усі банківські установи випускають власні боргові зобов’язання для додаткового залучення коштів. Оскільки мета парабанків полягає у збиранні грошей і забезпеченні потреб клієнтів, вони не мають можливості покривати свої боргові зобов’язання інакше, ніж через додаткове залучення коштів акціонерів або отримання зовнішніх кредитів.

Таблиця 2.2.

Специфіка інституціональних інвесторів як фінансових організацій

Для подальшого розвитку системи парабанківських посередників необхідно реформувати систему державного регулювання на фінансовому ринку шляхом можливого об’єднання Держфінпослуг та ДКЦПФР, удосконалити державний контроль за діяльністю парабанківських посередників на фінансовому ринку, розробити та впровадити систему ранньої діагностики банкрутства парабанківських посередників, впровадити механізми гарантування вкладів клієнтів посередників від можливого їх банкрутства (фонд гарантування вкладів), сприяти підвищенню довіри економічних суб’єктів до діяльності парабанківських установ. Впровадження зазначених заходів та реформування фінансового ринку загалом та парабанківських посередників зокрема сприятиме якісному покращенню діяльності даних установ та підвищить рівень довіри до них фізичних та юридичних осіб.

РОЗДІЛ ІІІ. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАРАБАНКІВСЬКИХ ІНСТИТУТІВ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ В УКРАЇНІ

3.1    ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Подальший ефект та стабільний розвиток системи пара банківських посередників залежить, у першу чергу, від розуміння необхідності проведення кардинальних змін державного регулювання діяльності даних установ та впровадження сукупності заходів економічного та організаційного характеру.

Фінансово-економічна криза показала, що державний контроль за діяльністю парабанкіських посередників в україні є надто недосконалими і потребує якісного удосконалення. Дана ситуація продемонструвала, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг не може ефективно здійснюапти контроль за діяльністю пара банківських посередників, особливо страхових компаній, кредитних спілок. Так банкрутство деяких великих страхових компаній та зловживання, що були виявлені у деяких національних кредитних спілках, показали, що державний контроль з боку держави взагалі майже відсутній. Численні анулювання ліцензій серед кредитних спілок після того, як до Держфінпослугпочали надходити листи від клієнтів про відмову пара банківськими посередниками віддавати їхні кошти, свідчить, що у регулятора відсутні механізми оцінки потенційних ризиків банкрутства даних установ, розробка та впровадження яких є обов’язковою уомовою подальшого якісного регулювання діяльності пара банківських посередників.

Тривалий час середе науковців триває дискусія щодо інституційного реформування регулювання фінансового ринку. Багато вчених, аналізуючи закордонний досвід регулювання фінансового ринку, вказують на його центричність, тобто контроль та регулювання зза діяльністю фінансових установ здійснює єдиний державний орган. На сьогодні в Україні їх три: національний банк України, Державна комісія з регулювання фінансових ринків та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). На мою думку, об’єднання регулюючих органів лише позитивно вплинуло на розвиток пара банківських установ. Але варто врахувати і вітчизняний досвід та традиції, що складалися на українському фінансовому ринку. Я вважаю, найбільш доцільним було б об’єднання Держфінпослуг та ДКЦПФР, що дало б змогу сконцентрувати регулювання всіх пара банківських посередників в одній установі, адже зараз діяльність страхових компаній, кредитних спілок, ломбардів, фінансових установ, НПФ здійснює Держфінпослуг, а інститутів спільного фінансування - ДКЦПФР.

Однак, реформу щодо об’єднання двох установ не можна проводити зараз, адже на сьогодні головним завданням цих регуляторів є стабілізація ситуації на фінансовому ринку та подолання наслідків фінансово-економічної кризи. Об’єднання Держфінпослуг та ДКЦПФР повинно відбуватися поступово, а програма утворення нового Уповноваженого органу на фінансовому ринку повинна містити чіткі терміни його створення.

Важливою складовою подальшого розвитку парабанківських посередників є створення інституцій, які б захищали дані установи від шахрайства, а їх клієнтів від можливого банкрутства даних установ. Для кредитних парабанівських установ важливою складовою подальшого розвитку є створення фонду гарантування вкладів фізичних осіб для кредитних спілок, які найбільше видають кредитів серед парабанківських посередників, використання послуг кредитних бюро з метою зниження кредитних ризиків, для страхових компаній - створення подібно до бюро кредитних історій бази данних недобросовісних клієнтів, які вчиняли шахрайські дії і тим створювали збитки страховикам, для інститутів спільного інвестування - система гарантування коштів інвесторів, яка ефективно діє у розвинених країніх світу. Саме створення такої системи гарантування внесків івесторів сприяло б підвищення довіри та збільшенню інтересу до діяльності цих установ не лише юридичних, а й фізичних осіб.

Ефективний розвиток небанківських фінансових інститутів Україні залежить передусім від належного інституційного та правового забезпечення їх діяльності. На рівні законодавчого забезпечення основними завданнями є завершення процесу формування нормативно-правової бази щодо функціонування небанківських фінансових інститутів; вдосконалення процедури їх банкрутства; визначення чіткого переліку фінансових установ, які відносяться до небанківських та інше. Важливим завданням також є відродження довіри населення до фінансових інститутів шляхом запровадження ефективної системи захисту прав дрібних інвесторів; формування загальної позитивної громадської думки.

Для стимулювання інвестиційного потенціалу небанківських фінансових інститутів потрібно: здійснювати постійний моніторинг і контроль за їх діяльністю; підвищити норми капіталізації даних інститутів; створити фонди гарантування вкладів їх клієнтів для подальшої розбудови ефективної системи захисту інтересів інвесторів; оптимізувати структуру та обсяги активів, які можна вкладати за відповідними напрями кожному з небанківських фінансових інститутів; підвищити вимоги до саморегулювання організацій; сприяти подальшій розробці і впровадженню стандартів розкриття інформації на фінансовому ринку; стимулювати розвиток організаційного фондового ринку, активізувати функціонування позабіржового фондового ринку для обігу цінних паперів венчурних фондів; створити ефективну систему податкового стимулювання інвесторів; розширити мережі небанківських фінансових інститутів і вирівняти їх територіальні диспропорції розміщення.

У сфері регулювання та нагляду зза функціонуванням небанківських фінансових інститутів протягом останніх років спостерігаються позитивні зрушення щодо забезпечення прозорості діяльності окремих установ та захисту прав споживачів цих послуг. Враховуючи досвід вітчизняної системи нагляду за фінансовими інститутами та зарубіжний досвід, надані пропозиції щодо запровадження нормативів для деяких небанківських фінансових інститутів (страхових компаній, НПФ та інші); впровадження у практику нових методик нагляду у сфері регулювання, в основу яких покладено не тільки аналіз статистичних данних, але й дослідження ризиків, що виникають у діяльності інститутів; вдосконалення порядку формування резервів на можливі витрати при здійсненні операцій інвестування та кредитування небанківськими фінансовими інститутами; вдосконалення нагляду за діяльністю ебанківських фінансових інститутів; стимулювання раннього попередження можливих фінансових проблем в функціонуванні даних інститутів; поступового підвищення рівня їх капіталізації.

На разі перспективним та актуальним є потреба у створенні фондів гарантування вкладів клієнтів небанківських фінансових інститутів. Це сприятиме поліпшенню захисту прав споживачів послуг небанківських фінансових інститутів та підвищить їх конкурентні позиції на ринку.

.2      НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Ефективний розвиток небанківських фінансових інститутів в Україні залежить передусім від належного інституційного та правового забезпечення. На рівні законодавчого забезпечення першочерговими завданнями є завершення процесу формування нормативно-правової бази щодо небанківських фінансових посередників, діяльність яких регулюється нормативними актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг; вдосконалення процедури банкрутства; визначення чіткого переліку фінансових установ, які відносяться до небанківських фінансових посередників і діють на ощадно-договірній основі.

В сфері регулювання та контролю за функціонуванням небанківських фінансових посередників протягом останніх років спостерігаються позитивні зрушення щодо забезпечення прозорості діяльності окремих небанківських фінансових установ та захисту прав споживачів цих послуг. Враховуючи досвід вітчизняної системи банківського нагляду та зарубіжний досвід регулювання і нагляду за небанківськими фінансовими посередниками, внесено пропозиції щодо запровадження системи нормативів для небанківських фінансових посередників, які надають фінансові послуги ощадно-договірного характеру; впровадження у практику нових методик нагляду у сфері регулювання небанківських фінансових посередників, в основу яких покладено не тільки аналіз статистичних даних, але й дослідження ризиків, що виникають у кожній окремій групі; вдосконалення порядку формування резервів на можливі втрати при здійсненні операцій кредитування окремими небанківськими фінансовими установами; вдосконалення системи пруденційного нагляду та стимулювання розвитку системи раннього попередження можливих фінансових збитків окремих небанківських фінансових установ; поступового підвищення рівня капіталізації у відповідності до зростання показників усього небанківського фінансового сектора і ринку фінансових послуг.

Необхідно створити фонди гарантування вкладів фізичних осіб - споживачів фінансових послуг небанківських фінансових посередників, які функціонують на ощадно-договірній основі. До таких фінансових посередників запропоновано віднести страхові компанії, недержавні пенсійні фонди та фінансові компанії, які надають послуги управління фінансовими активами для фінансування будівництва. Організація відповідного фонду створить підґрунтя формування цілісної системи захисту прав споживачів фінансових послуг небанківських фінансових посередників.

А також концепцію реформування організаційної структури Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Необхідно усунути дублювання окремих функцій та завдань між її структурними підрозділами; необхідно вдосконалити регулювання страхового ринку з метою забезпечення підвищення ефективності його діяльності та уникнення можливих ризиків, пов’язаних із банкрутством (через створення департаментів: страхового нагляду, пруденціального нагляду, інспектування страхових компаній та методологічного забезпечення діяльності страхових компаній); забезпечення нагляду за тими напрямками, що не врегульовані в існуючій системі (за фінансовими компаніями, що залучають кошти фізичних і юридичних осіб, фондами фінансування будівництва, технічними небанківськими фінансовими посередниками); акцентування діяльності Державної комісії у напрямі захисту прав вкладників ощадно-договірних небанківських фінансових посередників.

ВИСНОВКИ

Таким чином, розвиток парабанківських посередників є важливою складовою ефективного функціонування фінансового ринку та розвитку національної економіки загалом. Моя робота показала, що фінансово-економічна криза мала значний вплив на розвиток парабанківської системи, але вплив цей був неоднозначним. Для одних установ він став руйнівним та стримуючим (страхові компанії, кредитні спілки. Інститути спільного інвестування) для інших стимулюючим (ломбарди, факторингові компанії).

Проаналізувавши перший розділ можна зробити такі висновки: парабанківська система - це система елементами якої, є сукупність різноманітних видів небанківських фінансових інститутів у їх взаємозв’язку та взаємозалежності. До парабанків належать: інвестиційні, лізингові, факторингові, страхові, фінансові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства, брокерські та дилерські фірми тощо.

Щодо розділу другого. Я провела аналіз кожного елемента парабанківської системи. Стосовно ринку страхування, за аналізований період (І квартал 2013 року - ІІІ квартал 2014року) концепція ринку збільшилась на 49,2%. Групування кредитних спілок з 01.07.2013 - 01.07.2014р.р. зросло на 1%, з 59% до 60%. Протягом І півріччя 2014 року факторингові компанії уклали 58853 договорів загальним обсягом 2 429,4 млн. грн. разом з тим виконали 50 902 договорів на суму 1 886,2 млн. грн. З приводу ломбардів, за аналізований період значних змін в структурі залучених ломбардами коштів не відбулося. Вони почали залучати більше коштів на платній основі від банків і менше - від юридичних осіб. Протягом І півріччя 2013р. - І півріччя 2014р. кількість НПФ зменшилась на 8 установ. До І кварталу 2013 року кількість пенсійних контрактів поступово збільшувалась з 69,7тис. шт. до 75тис. шт., а з ІІ кварталу 2014 поволі знизилась з 74,6тис. шт. до 61,3тис. шт..

Одже, для подальшого розвитку парабанківської системи, що розглянуто в третьому розділі, необхідно: реформувати систему державного регулювання на фінансовому ринку шляхом об’єднання Держфінпослуг та ДКЦПФР; удосконалити державний контроль за діяльністб парабанківських посередників на фінансовому ринку; розробити та впровадити систему ранньої діагностики ймовірності банкрутства парабанківських посередників; підвищити відповідальність за зловживання на фінансовому ринку як зі сторони парабанківських посередників так і їх клієнтів; впровадити механізми гарантування вкладів клієнтів пара банківських посередників від можливого їх банкрутства (фонд гарантування вкладів клієнтів кредитних спілок та інвесторів інститутів спільного інвестування); впровадити механізми підвищення довіри економічних суб’єктів до діяльності парабанківських установ, рівень якої сьогодні є досить низьким.

Впровадження запропонованих заходів та прийняття програми реформування фінансового ринку загалом та парабанківських систем зокрема сприятиме покращенню діяльності даних установ та підвищить рівень довіри до них фізичних та юридичних осіб.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.      Ватаманюк З.Г., Дорош О.Л. Небанківські фінансові інститути у країнах Західної Європи / З.Г.Ватаманюк, О.Л.Дорош // Фінанси України. - 2003. - №12. - С.98-106.

.        ВерсальН.І. Теорія кредиту: навч. посіб./ Н.І.Версаль, Т.В.Дорошенко. - К: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. 483с.

.        ГладчукО.Парабанківська система яка важлива складова фінансового сектора / О. Гладчук // Вісник ТНЕУ. - 2007. - №1. - С.40-49.

.        Дубина М.В. Діяльність небанківських фінансово-кредитних установ на ринку фінансових послуг України /М.В. Дубина // Ефективність бізнесу в умовах трансформації економіки / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 29-31 червня 2009р. - Сімферополь: ЦРОНІ, 2009 - Т.1. - 236с.(С.45-46)

.        Дубина М.В. Удосконалення класифікації фінансових посередників в Україні / М.В. Дубина // Вісник Чернігівського державного технологічного університету. - 2009. №39. - С.209-219.

.        Дубина М.В. Удосконалення поняття «фінансовий посередник» / М.В.Дубина //Матеріали Всеукраїнської научно-практичної конференції молодих науковців «Актуальные вопросы реформирования экономики». Том1. - Николаев:НУК,2009. - 88с.

.        Ільчук В.П. Проблеми розвитку регіональної системи небанківських фінансово-кредитних посередників / Ільчук В.П., М.В. Дубина. //вісник Чернігівського державного технологічного університету. - 2010. - №41. - С.5-14.

.        Науменкова С.В. Зарубіжний досвід організації систем регулювання й нагляду за діяльністю фінансових установ / С.В. Науменкова // Фінанси України. - 2009. - «12. - С.20-27.

10.    Офіційний сайт Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг [Електронний ресурс]. - Режимдоступу: www.dfp.gov.ua <http://www.dfp.gov.ua>.