Озонотерапія та її вплив на серцево-судинну систему

  • Вид работы:
    Дипломная (ВКР)
  • Предмет:
    Медицина, физкультура, здравоохранение
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    1,01 Мб
  • Опубликовано:
    2015-06-15
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Озонотерапія та її вплив на серцево-судинну систему

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ










Предмет: Здоровя людини

Дипломна робота

на тему:

Озонотерапія та її вплив на серцево-судинну систему













ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Аналіз літератури

.1 Зміст основних понять досліджуваної теми

.2 Короткий аналіз будови і роботи серця людини

.3 Нормальні показники функціонування серцево-судинної системи

.4. Традиційні методи визначення інтегральних показників системи кровообігу

.5 Нетрадиційні методи визначення функціонального стану серцево-судинної системи організму

.6 Клінічні ефекти озонотерапії

.7 Протипоказання до озонотерапії

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. Організація та методи наукових досліджень

.1 Методи лікувального впливу озону

.2 Озонотерапія та її вплив на серцево-судинну систему

.3 Експериментальне дослідження

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. Результати досліджень

.1 Аналіз отриманих результатів

.2 Розробка рекомендацій та пропозицій

Висновки до розділу 3

РОЗДІЛ 4. Охорона праці в галузі

.1 Нормативне регулювання служби з охорони праці

в закладах медицини

.2 Аналіз шкідливих та небезпечних факторів

.3 Первинні засоби пожежогасіння та вимоги з пожежної безпеки

.4 Порядок проведення евакуації при пожежі в сучасних закладах медицини

Висновки до розділу 4

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Для нормальної життєдіяльності всі органи людини, і її клітини, повинні постійно отримувати кисень і поживні речовини. Роль постачальника речовин відведена крові людини, яка в свою чергу прокачується серцем по всій системі кровопостачання організму. Серце, як невтомний кров'яний насос регулярно пульсує, поперемінно збільшуючись і зменшуючись в розмірі. Кожен такий цикл скорочення називається серцевим циклом. Розширюючись, воно заповнюється кров'ю з кровоносних судин, а при стисненні з нього з силою виштовхується кров в інші судини організму - артерії. Безперервно перекачувана кров циркулює по тілу, розносячи кисень і поживні речовини в усі його куточки і видаляючи з органів вуглекислий газ та інші відходи.

Серце людини знаходиться в лівій частині грудної порожнини. Серце являє собою порожнистий м'язовий орган. Верхівка його спрямована вниз і вліво. Стінки серця утворені трьома оболонками: внутрішньою сполучнотканинною (ендокардом), середньою м'язовою (міокардом) і зовнішньою сполучнотканинною (епікардом). Ззовні серце оточене еластичною навколосерцевою сумкою - перикардом, яка охороняє його від надмірного розтягування при наповненні кров'ю. Між навколосерцевою сумкою і серцем міститься рідина, що зволожує серце і зменшує його тертя під час скорочень. Маса серця людини коливається в межах 250-360 грамів.

Актуальність дослідження. Серед нових немедикаментозних методів лікування, озонотерапія заслужено отримує все більше поширення у всьому світі. Це пов'язано з властивостями озону впливати на транспортування і вивільнення кисню в тканини його дезинфікуючим дією. Зазначена обставина зумовлює широкий діапазон застосування озонотерапії. Вона використовується в терапії, хірургії, акушерстві і гінекології, дерматології, неврології, стоматології, при інфекційних хворобах.

Озонотерапія - це вид киснетерапії. Молекула озону має особливу структуру, утворену трьома атомами кисню, що забезпечує озону велику активність у приєднанні до живих клітин і високу здатність до окислення.

Виявлено, що озон крім бактерицидної, вируцидного дії володіє і іншими лікувальними властивостями це: активація метаболізму, оптимізація про - і антиоксидантних систем, протизапальний, знеболюючий ефекти, імуномодулюючі властивості, дезінтоксикаційний ефект дозозалежний ефект озону на згортання крові. Незважаючи на майже столітню історію успішного використання озону в медицині біологічні механізми його дії все ще вивчаються. Найбільш широке застосування озонотерапія знайшла в Німеччині, в лікуванні судинної патології, стоматології та геріатрії. Італійські озонотерапевти досягли великих успіхів у лікувальній косметології.

Ступінь розробки теми. Питаннями діагностики та лікування пацієнтів із захворюваннями серцево-судинної системи засобами озонотерапії у своїх дослідженнях займалися такі вчені, як Т. Арутюнов, І. Старовєров, С. Терещенко, Л. Селезньова, P. Карпов, C. Шалаєв, В. Делягін.

Метою даного дослідження є ознайомлення з роботою серця людини та серцево-судинною системою. Провести аналіз її будови і основних функцій, описати традиційні і нетрадиційні методи функціональної діагностики серцево-судинної системи та встановити рівень ефективності озонотерапії в лікуванні таких захворювань..

Об'єктом дослідження є сукупність необхідних умов, що забезпечують найкращі умови використння методів озонотерапії в лікуванні захворювань серцево-судинної системи.

Предметом дослідження є аналіз можливості використання озонотерапії в лікуванні захворювань серцево-судинної системи людини.

Завдання дослідження можна сформулювати так:

Проаналізувати сучасну наукову літературу за обраним напрямом дослідження. Привести визначення основних понять теми.

Провести короткий аналіз будови та роботи серця людини.

Перерахувати існуючі методи діагностики серцево-судинної системи та дати їх опис.

Описати клінічні ефекти озонотерапії та перелічити існуючі протипоказання до цих методів.

Охарактеризувати методи лікувального впливу озону та оцінити їх вплив на серцево-судинну систему.

Провести експериментальне дослідження по вивченню впливу озонотерапії в лікуванні захворювань серцево-судинної системи.

перелічити нормативне регулювання служби з охорони праці в закладах медицини та дати аналіз шкідливих та небезпечних факторів. Вказати первинні засоби пожежогасіння, основні вимоги з пожежної безпеки та способи евакуації під час пожежі.

Методи дослідження: теоретичний аналіз наукової та психолого-педагогічної літератури, аналіз і узагальнення; статистичні методи аналізу літературних даних. озонотерапія серцева лікування

Новизна дослідження. Зроблено широкий літературний пошук з детальним аналізом наукової інформації. Проведено систематизацію та адаптацію отриманих літературних результатів.

Джерелами інформації для вирішення перерахованих вище завдань є збірники наукових праць, монографії, періодична література, підручники і довідники.

Структура роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження структура дипломної роботи складається з вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. За час роботи опрацьовано 33 літературних джерела. Зміст роботи викладено на 90 сторінках машинописного тексту.

РОЗДІЛ 1. Літературний огляд

.1 Зміст основних понять досліджуваної теми

Серце - внутрішній м'язовий орган кровоносної системи, який закачує кров в артеріальну систему і забезпечує її повернення по венах (див. рис. 1.1.).

Судини є системою порожнистих еластичних трубок різної будови, діаметру і механічних властивостей, заповнених кров'ю. У загальному випадку залежно від напряму руху крові судини діляться на:

артерії, по яких кров відводиться від серця і поступає до органів,

вени - судини, кров в яких тече у напрямку до серця,

капіляри - найдрібніші кровоносні судини

Артерії - кровоносні судини, що йдуть від серця до органів і що несуть до них кров. У міру віддалення від серця артерії діляться на гілки і стають все дрібніше і дрібніше [4, c. 90].

Еластичність стінок аорти забезпечує безперервність струму крові по артеріях. В артеріях кров рухається під великим тиском. Стінки артерій складаються з трьох шарів. Зовнішня сполучнотканинна оболонка (адвентиція) додає артеріям міцність і еластичність, що дозволяє їм витримувати внутрішній тиск, розширятися і стискатися; багата судинами і нервами. Середній шар складається з еластичних волокон і гладких м'язових клітин, скорочення або розслаблення яких регулює діаметр просвіту артерії і відповідно кількість крові, що поступає до органу. Внутрішня оболонка (інтима) утворена ендотелієм і сполучною тканиною, переважно містить внутрішню еластичну мембрану, яка додає стінкам додаткову міцність. У людини діаметр різних артерій 0,4-2,5 см, товщина стінок 0,8-0,9 мм., загальний об'єм крові в артеріальній системі (в середньому) 950 мл.

Капіляри - є мікроскопічними судинами, стінки яких складаються з одного шару ендотеліальних клітин. Середній діаметр капілярів близько 7 мкм, товщина стінок близько 1 мкм, довжина 0,2-0,7 мм. Загальна площа перетину всіх капілярів тіла складає 6300 м2. Саме в капілярах кров виконує свої основні функції: віддає тканинам кисень, поживні речовини й виводить двооксид вуглецю та інші продукти дисиміляції. Цьому сприяє разом з дуже тонкою стінкою незначна швидкість руху крові в капілярах. Капіляри утворюють мережі, які пов'язують дрібні артерії і вени [1, c. 31].

Вени - кровоносні судини, несуть насичену вуглекислотою, продуктами обміну речовин, гормонами й іншими речовинами венозну кров від органів і тканин до серця (виключаючи легеневі та пупкову вени, які несуть артеріальну кров).

Кровоо́біг - процес постійної циркуляції <#"175" src="/wimg/17/doc_zip1.jpg" />

Рисунок 1.1. Модель серця людини: A - аорта; B - лівий шлуночок; C - правий шлуночок; D - стовбур легеневої артерії.

Стінка серця утворена поперечносмугастим мязом, що скорочується поза нашою волею. У передсердях мязова стінка дуже тонка, у лівому шлуночку вона набагато товща, ніж у правому. Прохід між передсердям і шлуночком закривається стулковим клапаном. Стулки являють собою тонкі, але щільні плівки, що мають добру опірність проти розтягу. Від їх країв відходять сухожильні нитки, які прикріплюються до внутрішньої поверхні шлуночків. Крім стулкових, серце має ще півмісяцеві клапани. Вони розміщуються на межах лівого шлуночка з аортою і правого шлуночка з легеневою артерією [2, c. 33].

Ритм серцевих скорочень. Серце працює ритмічно: скорочення його мязів правильно чергуються з розслабленнями. Коли кров надходить у передсердя, мяз усього серця розслаблений і перебуває в стані спокою. Стулкові клапани в цей час відкриті і кров без затримки перетікає в шлуночки. В наступний момент відбувається одночасне скорочення обох передсердь, і рештки крові викидаються з них у шлуночки. Виштовхнувши кров, передсердя розслаблюються і починають знов наповнюватись кровю. Зараз же починається скорочення обох шлуночків. Під тиском крові, яка заповнює шлуночки, стулкові клапани закриваються. Через те що натяг сухожильних ниток не дає клапанам прогнутися у бік передсердь, кров не може туди повернутися. В результаті скорочення шлуночків в їх порожнинах наростає тиск крові. Коли він перевищує тиск в аорті і легеневій артерії, відкриваються півмісяцеві клапани, і кров переходить у велике і мале кола кровообігу (див. рис. 1.2.).

Рисунок 1.2. Анатомія серця людини та напрямки руху крові (білі стрілки). 1 - праве передсердя, 2 - ліве передсердя, 3 - верхня порожниста вена, 4 - аорта, 5 - легеневі артерії, 6 - легеневі вени, 7 - мітральний клапан (лівий передсердно-шлуночковий), 8 - аортальний клапан, 9 - лівий шлуночок, 10 - правий шлуночок, 11 - нижня порожниста вена, 12 - трикуспідальний клапан (правий передсердно-шлуночковий), 13 - клапан легеневої артерії.

Слідом за скороченням шлуночків починається їх розслаблення. Протягом деякого часу все серце перебуває в стані відносного спокою. Цей період називається загальною паузою серця. Півмісяцеві клапани в цей час під тиском крові в аорті і легеневій артерії закриваються і не дають крові повертатися в серце. За паузою іде скорочення передсердь, потім шлуночків, знову настає загальний спокій - і так все життя людини. Цю ритмічністю серцевої діяльності можна спостерігати на розтятій жабі, що перебуває під наркозом [25, c. 11].

Робота серця. Робота відділів серця неоднакова. Вона дуже мала у передсердь, що переганяють кров у шлуночки. Найбільша робота у лівого шлуночка, який переборює при своєму скороченні тиск крові в аорті. Це пояснює, чому серцевий мяз тонкий у передсердях, а найбільшої товщини досягає у лівому шлуночку. Тут, як і в інших органах, між функцією і будовою існує тісна взаємозалежність. Серце дорослої людини скорочується протягом хвилини від 60 до 90 раз, в середньому 75 раз. Отже, один цикл скорочення триває 0,8 секунди. З цього часу на скорочення передсердь іде 0,1 секунди, шлуночків - 0,3 секунди, а загальна пауза серця триває 0,4 секунди. Якщо частота серцевих скорочень збільшується, час кожного циклу зменшується. Це відбувається, головним чином, за рахунок укорочення загальної паузи серця [30, c. 50].

Кількість крові, яку викидає кожний шлуночок за одно скорочення, у здорової людини становить в середньому 70 куб. см. Якщо число скорочень на хвилину взяти за 75, то обєм крові, яку виштовхує один шлуночок протягом хвилини, дорівнюватиме 5,25 літра. Енергія, необхідна для роботи серця, звільняється при хімічному розпаді і окисленні органічних сполук, що входять до складу його мяза. Замість зруйнованих речовин у серцевому мязі весь час утворюються нові за рахунок тих поживних матеріалів, що приносить кров. На серце припадає 1/200 ваги тіла, а по вінцевих судинах, що його живлять, протікає 1/10 частина всієї крові організму. З кожним скороченням серце дорослої людини викидає у велике та мале кола в спокої близько 60 мілілітрів крові (у дітей ця цифра менше, але частота скорочень - більше, що й забезпечує нормальний серцевий викид). Помноживши цей обсяг на кількість скорочень в одну хвилину, скажімо, 70 (у спокої), одержуємо 60 х 70 = 4200 мілілітрів, або близько 4-4,5 літрів у хвилину. Виходить, за одну година серце перекачує 4,5 х 60 = 270 літрів, а за добу 270 х 24 = 6 480 літрів крові, або близько 170 мільйонів літрів крові за 70 років, за допомогою 100 000 скорочень і розслаблень протягом однієї тільки доби, або 2,5 мільярдів протягом життя [3, c. 46].

Тренування серця. Сон - це стан найбільшого спокою, при якому потреба клітин у кисні і поживних речовинах стає найменшою. В цей час ослаблюється і робота серця: воно рідше скорочується і при кожному скороченні менше викидає крові. Уже з першими рухами тіла при вставанні з ліжка серце збільшує свою роботу. У міру того як посилюється діяльність людини, дедалі більше наростає і робота її серця. Це здійснюється двома шляхами:

) прискоренням скорочень.

) посиленням їх, через що стає більшим обєм крові, що викидається при кожному скороченні.

Здатність серця збільшувати свою роботу задовольняє зростаючі під час фізичної праці потреби клітин у кисні і поживних речовинах [27, c. 19].

Межа, до якої серце підвищує свою роботу, у різних людей неоднакова. У людини, що займається фізичною працею, серце збільшує роботу в 6 раз, бо здатне подвоїти кількість скорочень і потроїти обєм крові, що викидається при кожному скороченні. Серце людей, які займаються розумовою працею і ігнорують фізкультуру, теж подвоює кількість скорочень за хвилину. Проте обєм викидуваної крові таке серце може збільшити тільки в півтора рази, тому й робота його збільшується лише в три рази. Велике навантаження серце дістає не тільки при фізичній праці. Немалі вимоги ставляться до нього при захворюванні та при підвищенні температури. Дуже часто причиною смерті людини є не хвороба, від якої її лікують, а зупинення серця, яке не справилося з підвищеним навантаженням.

Звідси випливає необхідність тренувати серце, тобто - вправляти його у виконанні підвищеного навантаження. Прекрасними формами тренування є фізична праця, ранкові зарядки, прогулянки, ходьба, біг, катання на ковзанах і лижах. Тренування повинно проводитися систематично, щодня і з таким розрахунком, щоб навантаження серця збільшувалося поступово. Якщо вправа стає важкою, ЇЇ треба негайно припиняти. Форма щоденних вправ і їх тривалість залежать від стану серця, тому тренувати його треба під контролем лікаря [21, c. 34].

Емоції, як відомо, викликають збудження і підвищену активність величезної кількості мозкових структур, миттєво, немов хуртовина, залучаючи до інтенсивну діяльність багато органів і системи. Ця буря іноді безжально обрушується на серцево-судинну та інші системи організму, будучи причиною захворювань. Є різні класифікації емоцій, але нас зараз цікавлять емоції з точки зору їх впливу на серце, тому всі емоції розділимо на три групи: позитивні, негативні стенічні і негативні астенічні. В першу чергу, нас цікавлять саме негативні емоції. Як бачимо, негативні емоції поділяються на стенічні (це гнів, обурення, лють) і астенічні (туга, страх, жах). Стенічні емоції виникають і протікають при підвищенні енергетичної активності, вони мобілізують ресурси організму, стимулюють діяльність м'язів, нервової і серцево-судинної систем. Астенічні емоції, навпаки, протікають на тлі придушення енергетичного та інтелектуального потенціалу організму, пригнічення психічної діяльності, м'язової активності, гальмування будь-яких відповідних реакцій організму. Стенічні та астенічні емоції по-різному діють на серце. Наприклад, якщо при тузі і страху кровоток у судинах серця погіршується, то при гніві і люті, навпаки, збільшується (інша справа, що для хворого серця збільшення кровотоку може виявитися страшнішим його погіршення, але мова йде про принципову різницю між цими станами). Г. Косицька вважає стенічні і астенічні емоції проявами одного єдиного процесу, що виникає у відповідь на мінливі умови зовнішнього середовища, який він називає станом напруженості. Виділяються чотири стадії стану напруженості [8, c. 65]: . Стадія мобілізації резервів організму (у відповідь на якусь ситуацію) - стимуляція діяльності нервової, ендокринної та серцево-судинної систем, посилення активності головного мозку, підвищується тонус і сила м'язів, рівень енергетичного обміну. Часто це супроводжується підвищенням розумової працездатності, настрою, включаються механізми імовірнісного мислення, виникає стан натхнення, осяяння, висока творча активність.. Стенічна негативна емоція (якщо наш організм "вважає", що ситуація критична і потребує великої витрати сил і енергії) - граничне посилення всіх систем, що відповідають за взаємодію із зовнішнім середовищем. Різко підвищуються тонус, сила, витривалість м'язів. Різко мобілізуються всі енергетичні процеси. Посилюється діяльність серця, підвищується артеріальний тиск, вентиляція легень, викид адреналіну. Посилюються імунологічні реакції. Але, на відміну від першої стадії, мобілізація ресурсів відбувається не вибірково (економно, доцільно), а бурхливо, надмірно, надмірно і не завжди адекватно ситуації [28, c. 74].. Астенічна негативна емоція (якщо організм "вважає", що ситуація надзвичайна і наявних у його розпорядженні ресурсів завідомо недостатньо для адекватної відповіді і тому мобілізація цих ресурсів практично марна) - різко знижуються всі види працездатності, виникає виражене стомлення, гальмування кори головного мозку. Пригнічуються імунологічні реакції, гальмуються процеси відновлення клітин, відзначається втрата пам'яті, придушення здатності до мислення, до прийняття рішень, до оцінки ситуації. Іноді страх пригнічує лише розумову сферу, стимулюючи рухову активність, тоді знавіснілий від страху людина з величезною енергією здійснює непотрібні не потрібні дії (паніка) [22, c. 130].. Невроз - остання стадія стану напруженості, коли порушена рівновага процесів в корі головного мозку, "вегетативна буря" (тобто той комплекс проявів перебудови організму, який був описаний вище), характерна для третьої стадії, переходить в "хаос" (якщо в " бурі "збудженню (або пригнічення) піддаються тільки строго певні органи та системи, що входять в" програму "перебудови організму, то в" хаосі "немає навіть подоби системи або програми). Різка втрата працездатності, порушені поведінкові реакції і вчинки, порушення регуляції внутрішніх органів, розвиваються захворювання. Чим приваблива ця система - вона дає чітке уявлення розвитку стану напруги (можна читати і простіше - стресу), визначає фактори, що призводять до цих станів і, головне, дає розуміння методів боротьби з цими станами.

1.3 Нормальні показники функціонування серцево-судинної системи

Система органів кровообігу складається з двох основних частин - серця і судин, їхня робота забезпечує безперервний рух крові в організмі. Цикл серцевої діяльності складається зі скорочення (систоли) спочатку передсердь, а потім шлуночків та наступної паузи (діастоли), під час якої шлуночки й передсердя наповнюються кровю і (накопичують енергію для наступного скорочення. У дорослої людини, яка перебуває у стані спокою, кожний шлуночок виштовхує за одне скорочення близько 65-70 мл крові. Це називається систолічним, або ударним обємом. Лівий і правий шлуночки виштовхують однакову кількість крові. Кількість крові, яку виштовхує серце за 1 хвилину, називається хвилинним обємом [29, c. 34].

Кров рухається в артеріях при певному тиску, який залежить від скоротливої здатності серцевого мяза і тонусу судинної стінки. Найвищий тиск в аорті, при переході крові в артерії, та артеріоли він поступово знижується, досягаючи мінімального значення. Таким чином, артеріальний тиск коливається між високим - максимальним, або систолічним і низьким - мінімальним, або діастолічним. Систолічне підвищення артеріального тиску зумовлено припливом крові в артерії і характеризує роботу серця, а діастолічний спад зумовлено відпливом крові з артерій і характеризує опір судин: при малому опорі кров швидко залишає артерії, й артеріальний тиск досягає нижчого рівня, при збільшеному опорі він залишається порівняно високим до наступної систоли. Висота систолічного і діастолічного артеріальних тисків є важливим показником функціонального стану серцево-судинної системи [9, c. 20].

Максимальний кровяний тиск - це тиск, який утворюється під час викидання крові в аорту в період систоли. У дорослих осіб максимальний артеріальний тиск (при вимірюванні його в плечовій артерії) в середньому становить 110-120 мм рт. ст., мінімальний - 70-80 мм рт. ст. Мінімальним кровяним тиском називається тиск крові на артеріальну стінку в період діастоли. Залежно від різних фізіологічних процесів артеріальний тиск у людини змінюється. Добові його коливання перебувають у межах 10-20 мм рт. ст. Найнижчий тиск звичайно під час глибокого сну, над ранок, а протягом дня він поступово підвищується, досягаючи максимуму надвечір. Різниця між систолічним і діастолічним артеріальними тисками називається пульсовим тиском. У нормі він дорівнює 40-50 мм рт. ст. Артеріальний тиск вище 140/90 мм рт. ст. вважається підвищеним (гіпертензія), нижче 90/50 мм рт. ст. - зниженим (гіпотонія) [23, c. 33].

Пульсом називають поштовхоподібні коливання стінок артерій унаслідок зміни в них тиску крові при кожному скороченні серця. Характер пульсу залежить від діяльності серця і стану артерій. У здорової людини кількість пульсових хвиль відповідає кількості серцевих скорочень і дорівнює 70-80 ударів за хвилину. У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох факторів: віку (в новонародженого - 120-140 ударів, в один-два роки 110-120; в чотири-шість років - 100; у шість-десять років - 90-95; у пятнадцять років - 80 ударів за 1 хв.); мязової роботи, під час якої пульс прискорюється (однак у спортсменів при тренованому серці він буває рідшим); часу доби (в години сну сповільнений); статі (у жінок на 5-10 ударів частіший ніж у чоловіків); психічного стану (при страху, гніві, сильному болі прискорюється); коливань температури повітря; введення в організм різних речовин (алкоголь, ліки пульс прискорюють).

У дорослої людини масою 60-70 кг загальна кількість крові дорівнює 5,0-5,5 л, у кровоносних судинах циркулює близько 3 л крові, решта її міститься у кровяних депо. Роль кровяних депо виконують судини селезінки, шкіри, печінки, легенів, які беруть участь у підтриманні сталої кількості циркулюючої крові при пораненнях, хірургічних операціях, травматичному шоці [6, c. 52].

1.4 Традиційні методи визначення інтегральних показників системи кровообігу

Оцінка функціонального стану серцево-судинної системи організму під час занять фізичною культурою і спортом має першорядне значення у зв'язку з величезною роллю даної системи в пристосуванні до фізичних навантажень різного характеру, оптимальному функціонуванні організму в найрізноманітніших за своїм змістом умовах тренувальної та змагальної діяльності.

Загальновідомо, що нормальне функціонування апарату кровообігу призводить роботу ряду інших фізіологічних систем, забезпечує ефективне використання енергетичного потенціалу організму, сприяє його швидкому відновленню і своєрідному виходу на якісно новий рівень функціонального стану. Під час проведення функціональної діагностики стану системи кровообігу, перед спортивним фізіологом і лікарем неминуче виникають питання, пов'язані з підбором найбільш адекватних цілей, завдань і методичних прийомів, а також з мінімальним відволіканням реципієнта від його тренувальної діяльності. Цілком природно, що за допомогою, наприклад, телеметричних методів або поширеного в даний час холтерівського моніторингу можна організувати досить ефективний контроль за станом серцево-судинної системи. Проте, в цьому випадку цілком ймовірно своєрідне нашарування впливу м'язової діяльності на провідні функціональні показники (ЧСС, АТ, СОК, МОК, ЕКГ), у зв'язку з чим більшою мірою можна говорити про характер їх реакції на навантаження, а не про реальні рівні функціонування системи кровообігу. Ймовірно, більш об'єктивним буде комплексний підхід до оцінки функціонального стану серцево-судинної системи, а саме: проведення реєстрації основних фізіологічних параметрів системи кровообігу в стані відносного спокою в поєднанні з аналізом їх реакції на протест тестуючих навантажень [10, c. 112].

Отже, комплекс методів оцінки функціонального стану серцево-судинної системи осіб, які систематично займаються фізичною культурою і спортом, може включати:

. традиційні методи визначення інтегральних показників системи кровообігу (ЧСС, АТ, СОК, МОК, ШРПХ (швидкості поширення пульсової хвилі), фаз серцевого циклу, ОШК ( об'ємної швидкості кровотоку) - електро-, реофоно-, сфігмо-, полікардіографія, плетизмографія;

. розрахункові методи визначення інтегральних параметрів серцево-судинної системи;

. нетрадиційні методи визначення функціонального стану серцево-судинної системи (варіаційна і амплітудна пульсометрія, балістокардінографія, сейсмографії, ехокардіографія;

. функціональні проби системи кровообігу, за допомогою яких оцінюється тип реакції апарату кровообігу на дозоване фізичне навантаження, орто- і клино-ортостатичні проби, що надають можливість оцінки функціонального стану вегетативної регуляції системи кровообігу). У даній роботі розглянемо такі найпоширеніші методи, як традиційні та нетрадиційні [11, c. 65].

Зважаючи на той факт, що практично всі згадані методи добре відомі і знайшли широке застосування в системі медико-біологічного контролю за функціональним станом осіб , які займаються фізичною культурою і спортом, ми вважаємо за необхідне, з метою дотримання логіки викладу навчального матеріалу, привести короткий огляд цих методів.

Методи визначення артеріального тиску. Величину артеріального тиску (АТ, мм. рт. ст.). Прийнято розглядати як гомеостатичний показник, у зв'язку з чим його відхилення в ту або іншу сторону може свідчити про певні зміни в загальному функціональному стані організму. Так, наприклад, фізична робота, як правило, дещо знижує артеріальний тиск, але психічна напруга, навпаки, сприяє його збільшенню. У процесі охолодження і зниження атмосферного тиску спостерігається тенденція до підвищення артеріального тиску, а при перегріву і підвищення атмосферного тиску, часто спостерігається деяке зниження величини зазначеного параметра. Суттєво змінюється АТ при захворюваннях серцево-судинної та ендокринної систем. Відомо, наприклад, що підвищення артеріального тиску є основним симптомом захворювання при гіпертонічній хворобі, гострому дифузному нефриті, феохромоцитомі (пухлина надниркових залоз). Зниження АТ є ознакою падіння серцевої діяльності і тонусу периферичних артерій. Це буває при гострих інфекційних захворюваннях, втратах крові, гострої судинної недостатності будь етимології . Традиційно виділяють такі основні види АТ, величини яких також традиційно вимірюють за допомогою непрямого методу Н. Короткова з використанням тонометра і фонендоскопа:

АТс - артеріальний тиск систолічний, мм. рт. ст.;

АТд - артеріальний тиск діастолічний, мм. рт. ст;

ПАТ - пульсовий артеріальний тиск, який розраховується як різниця між величинами систолічного артеріального тиску і діастолічного, мм. рт. ст;

АТср. - Середній артеріальний тиск, визначається за формулою [24, c. 203]:

АТ порівн. = АТД + 0,33 АТП

Артеріальний тиск систолічний (АТС) є одним з найбільш інформативних функціональних параметрів і тонко відбиває зміни, пов'язані зі станом його регуляторних ланок: ОПСС, активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи, тонусом вазомоторного центру, силою серцевих скорочень, хвилинним об'ємом кровообігу. Згідно з останніми експериментальними даними , виявлення АТс > 120 мм. рт.ст. у жінок і > 125 мм. рт. ст. у чоловіків, пацієнта доцільно відносити до групи з фактором ризику порушення регуляції артеріального тиску. Критеріями зриву адаптації, незалежно від віку, слід вважати величини АТс > 150 мм. рт. ст. у жінок і > 170 мм. рт. ст. у чоловіків [12, c. 203].

Електрокардіографія. Цей метод призначений для оцінки електричної активності серця (автоматизм, збудливість і провідність серцевого м'яза), поширений в даний час, отримав велику кількість різних модифікацій. Зазвичай, електрокардіограму (ЕКГ) записують у 12 відведеннях (у 6 від кінцівок - Ι, ΙΙ, ΙΙΙ, aVR, aVL, aVF і в 6 грудних - V1 - V6) . На стандартній ЕКГ виділяють 5 основних зубців (P, Q, R, S, T) і 6 основних інтервалів (RR, PQ, QT, TP, ST, QRS).

Фізіологічне значення зубців, інтервалів і комплексів нормальної електрокардіограми відображено в таблиці 2.1.

Фізіологічне значення і кількісні значення зубців, інтервалів і комплексів нормальної електрокардіограми Таблиця 2.1.

№ п/пІнтервалиТривалість (с)Фізіологічна інтерпретація1R-R 0,80 - 0,86 Відбиває тривалість серцевого циклу2P-Q0,12 - 0,20Відповідає часу від початку збудження передсердь до початку порушення шлуночків3Q-T0,24 - 0,55Відбиває процес поширення і припинення збудження в міокарді шлуночків (електрична систола)4T-P 0,26 - 0,39 Відображає стан спокою міокарда (діастола)5S-Tдо 0,15Відбиває фазу повного охоплення шлуночків збудженням6QRS0,06 - 0,10Відбиває час проведення порушення по міокарду шлуночків№ п/пЗубціВольтаж (мВ)Фізіологічна інтерпретація1P0,05 - 0,25Відображає процес збудження в міокарді передсердя2Q0 - 0,3Відбиває процес порушення внутрішньої поверхні шлуночків, міжшлуночкової перегородки, правого сосочкового м'яза, верхівки обох шлуночків і основи правого шлуночка3R0,6 - 2,4Відбиває поступове поширення збудження по поверхні правого і лівого шлуночків до основи лівого шлуночка4S0 - 0,6Відбиває закінчення періоду порушення обох шлуночків5T0,3 - 0,5Відбиває процес припинення збудження в міокарді шлуночків

У стандартних відведеннях аналіз ЕКГ проводять шляхом визначення показників за такою схемою:

. Тривалість серцевого циклу (RR) в секундах (обчислюється середній показник вимірювань трьох циклів ΙΙ відводу).

. ЧСС (уд./хв.). ЧСС = 60 / R-R.

. Характер ритму серця: вважається правильним, якщо різниця між найбільшим і найменшим інтервалами RR в ΙΙ відведенні не перевищує 0,1 с. Ритм вважається неправильним, якщо різниця більше 0,1 с.

Схема аналізу електрокардіограми свідчить про те, що одним з важливих показників, що реєструються за допомогою методу електрокардіографії, є величина частоти серцевих скорочень (ЧСС, уд./хв.). Враховуючи значимість цього параметра для оперативної оцінки стану системи кровообігу, її реакції на фізичне навантаження під час дозування обсягу та інтенсивності м'язової діяльності, ми вважаємо за необхідне навести тут більш детальну характеристику певного параметра.

Відомо, що частота серцевих скорочень, як інтегральний показник рівня функціонування системи кровообігу, підтримується в діапазоні нормальних значень завдяки діяльності безлічі компенсаторних механізмів. У нормі величина ЧСС у здорових нетренованих чоловіків і жінок становить 60-70 уд./хв. Нормальні значення ЧСС для дітей різних вікових груп наведені в додатках. Основними відхиленнями ЧСС від норми є синусна тахікардія і синусна брадикардія. У абсолютно здорових людей синусна тахікардія (збільшення ЧСС від 90 до 150-180 уд./хв. при збереженні правильного синусного ритму) виникає під час фізичних навантажень і емоційної напруги.

Крім цього, причинами тахікардії можуть бути різного роду інфекції, токсичні впливи, підвищення температури, серцева недостатність, ішемія, дистрофічні зміни в синоатріальному (СА) вузлі. Серед здорових нетренованих людей синусна дихальна аритмія найбільш характерна для осіб молодого віку, а також у періоді одужання (реконвалесценції) після інфекційних захворюваннях. Синусна дихальна аритмія є досить поширеною серед молодих людей, хворих на нейроциркуляторну дистонію. Для спортсменів наявність синусної дихальної аритмії в стані відносного спокою деякими фахівцями розглядається навіть як показник високого рівня тренованості - при виконанні фізичних навантажень це явище зникає.

Крім електрокардіографічного методу величину ЧСС визначають також пальпаторно. При цьому, великий палець або 2-4 будь-яких накладають на долонну поверхню передпліччя лівої руки, злегка притискають судину і підраховують кількість коливань артеріальної стінки за 10, 15 або 30 секунд з подальшим переведенням отриманого значення до числа ударів за хвилину [14, c. 30].

Реографії. Для оцінки функціонального стану серцево-судинної системи досить часто використовується метод тетраполярної реографії . За допомогою цього методу експериментальним шляхом визначають такі важливі параметри центральної гемодинаміки, як систолічний (СОК, мл) і хвилинний (МОК, л./хв.) об'єми крові. Систолічний і хвилинний об'єми крові представляють фізіологічні показники , які найбільш повно характеризують кровопостачання організму в цілому. Вони залежать від віку, статі, ваги людини, положення тіла в просторі, температури навколишнього середовища, рівня тренованості. У нормі величина СОК становить у дорослих здорових людей 50-70 мл, а МОК - 3,5-5,5 л./хв ( більш докладні дані щодо величин СОК і МОК у осіб різного віку, статі та рівня тренованості дивись у додатку).

Методика реєстрації реограми за допомогою методу реографії така: два електроди фіксуються на шиї, а два - на грудях реципієнта на рівні мечоподібного відростка. При цьому вимірювальні електроди розташовуються усередині стосовно струмових . Отримана крива (реограма) піддається аналізу, в результаті чого розраховуються інтегральні показники системи кровообігу. Так, величина систолічного об'єму крові розраховується за формулою, запропонованою М. Тищенко та модифікованої Ю. Пушкарем:

СОК = ( 0,45 Q 2 L Ad Tи ) / Z 2

де Q - величина периметра грудної клітини, см; L - відстань між електродами напруги по передній поверхні грудної клітини, см; - амплітуда систолічної хвилі диференціальної реограми від її нульової лінії до піку, Ом / с; и - час вигнання, певне відстанню між початком підйому диференціальної кривої до нижньої точки інцизури, с.; - базовий опір , що визначається за шкалою реографі, Ом. Величина хвилинного об'єму крові (МОК, л./ хв) визначається за формулою:

МОК = СОК ЧСС

де СОК - величина систолічного об'єму крові, визначеного за допомогою методу тетраполярної реографії, мл, ЧСС - частота серцевих скорочень, уд./ хв.

Зареєстровані за допомогою методу реографії величини СОК і МОК роблять обчислення ряду таких комплексних гемодинамічних показників. Об'ємна швидкість вигнання крові:

Е = СОК / tв

де VЕ - об'ємна швидкість вигнання крові, мл / с;

СОК - систолічний об'єм крові, мл; в - час вигнання, с.

Сфігмографія. За допомогою методу сфігмографія, заснованого на графічній реєстрації коливань артеріальної стінки, традиційно визначається швидкість поширення пульсової хвилі (ШРПХ), яка також є важливим діагностичним показником функціонального стану серцево-судинної системи організму. У зв'язку з тим, що ШРПХ істотно залежить від таких параметрів як величина артеріального тиску (в основному діастолічного), в'язкість крові, стан навколишніх тканин, тонічна напруга гладкої мускулатури стінок артерій, цей метод дозволяє оцінювання не тільки даної функції, але і функціонального стану судин в цілому [13, c. 35].

Реєстрована за допомогою цього методу крива (сфігмограма) така, циклічно повторюється з кожним серцевим скороченням. Вона починається крутим підйомом, пов'язаним з кровонаповненням судини під час систоли серця і позначається як анакроти пульсової хвилі. Після крутого підйому відбувається більш тривалий спуск кривої - Катакроту, яка переривається інцизури (efg), яка відображає механічні процеси, пов'язані із закриттям напівмісячних клапана аорти і частковим відтоком крові тому - слідом за рухом клапанів. Однак рух крові назад до серця негайно зустрічає перешкоду: закриті півмісяцеві клапани, які відображають хвилю крові. Вона повертається, знову розтягуючи стінки судини (зубець q). Така форма пульсової кривої характерна для центральних сфігмограм, тоді як криві пульсу периферичних судин значно простіше. Швидкість поширення пульсової хвилі розраховується за формулою:

ШРПХ = L / Δt

де ШРПХ - швидкість поширення пульсової хвилі в аорті, см/с;

Δt - час поширення пульсової хвилі , тобто час відставання пульсової хвилі в стегнової артерії по відношенню до виникнення її в сонній артерії; - довжина аорти, розраховується наступним чином: L = (L1 - L2). - відстань від вирізки грудини до пульсового датчика, розташованого на стегнової артерії; - відстань від тієї ж точки до першого пульсового датчика, розташованого на сонній артерії.

Фонокардіографія. Метод фонокардіографії, що представляє собою графічну реєстрацію тонів і шумів серця, призначений для оцінки стану клапанного апарату серця, наявність у ньому органічних і неорганічних змін. Нормальна фонокардіограма (ФКГ) складається з коливань Ι, ΙΙ і нерідко ΙΙΙ і ΙV тонів серця.

Ι тон складається з 6-10 коливань загальною тривалістю від 0,12 до 0,14 секунди. Він складається з коливань стулок мітрального і трикуспідального клапанів у момент їх закриття та передсерцевого компоненту, який дає низькочастотні коливання, розташовані на початку Ι тони.

ΙΙ тон складається з 3-7 коливань тривалістю 0,07-0,1 секунди. Перша частина ΙΙ тону відповідає закриття півмісяцевих клапанів аорти, друга - закриття клапанів легеневої артерії. За ΙΙ тоном слід тривала пауза діастоли. Іноді в нормі на фонокардіограмі утворюється ΙΙΙ тон серця у вигляді невеликих низькочастотних коливань, наступних через 0,12-0,14 секунди від початку ΙΙ тону. На верхівці серця амплітуда коливань ΙΙ тону менше Ι, біля основи серця амплітуда коливань ΙΙ тону перевищує амплітуду Ι тони. Сила тонів прямо пропорційна амплітуді коливань. У патологічних випадках на ФКГ реєструється посилення тонів, їх розщеплення, шуми [15, c. 24].

Полікардіографія. Метод полі кардіографії, заснований на синхронному запису електрокардіограми, фонокардіограми, а також сфігмограми сонної артерії і використовується для аналізу фаз серцевого циклу. Фазовий аналіз серцевого циклу дозволяє проводити об'єктивну кількісну оцінку функціонального стану міокарда. За полікардіограмою визначають тривалість інтервалів:

а) R - R (по ЕКГ) г) з - f (за СФГ);

б) Ι - ΙΙ тонн (по ФКГ) д) Q - Ι тонн (по ЕКГ і ФКГ );

в) з - е (по СФГ), е) Q - Т (по ЕКГ);

Результати обстежень дозволяють отримати докладну інформацію про тривалість фаз серцевого циклу і величини міжфазових показників:

. Тривалість серцевого циклу (С) = R - R.

. Тривалість фази асинхронного скорочення (АС) = Q - Ι тон.

). Тривалість фази ізометричного скорочення (ІС) = - ΙΙ тон) - (с - f).

. Тривалість періоду напруги (Т) = АС + ІВ.

. Тривалість періоду вигнання (Е) = с - е.

. Тривалість механічної систоли (S м) = ІС + Е.

. Тривалість загальної систоли (Sо) = Т + Е.

.5 Нетрадиційні методи визначення функціонального стану серцево-судинної системи організму

Серед методів цієї групи одне з провідних місць займає метод варіаційної пульсометрії або математичний аналіз серцевого ритму, який призначений для оцінки ступеня напруги механізмів регуляції системи кровообігу. Зазначений метод дозволяє оцінити ступінь напруги регуляторних механізмів серцево-судинної системи, яку вчені справедливо розглядають як основний індикатор реакції організму на комплекс зовнішніх впливів. У загальному вигляді система управління серцевим ритмом можна представити у вигляді двох контурів регуляції - центрального і автономного. Звичайний (нормальний, середній) рівень функціонування фізіологічних систем забезпечується автономним контуром регуляції при мінімальній активації центральних механізмів управління [16, c. 63].

З метою отримання інформації, необхідної для математичного аналізу серцевого ритму (тобто для оцінки напруги регуляторних механізмів), проводиться безперервний запис ЕКГ у реципієнтів в ΙΙ стандартному відведенні на протязі 2-3 хвилин. Після вимірювання величини інтервалів RR (у мм) (не менше 100 інтервалів) будується динамічний ряд, який і піддається статистичній обробці, в результаті чого розраховуються:

Мода (Мо, с), часто зустрічається величина інтервалу RR, яка відображає вплив центрального контуру регуляції на автономний гуморальними каналами;

Амплітуда моди (Амо, %) - число інтервалів RR, відповідних значенням Мо, виражена у відсотках і відображає вплив центрального контуру на автономний нервовими каналами;

Варіаційний розмах (АХ, с) - різниця між максимальним і мінімальним значеннями інтервалів RR, яка характеризує діяльність автономної регуляції ритму серця

АМо / Ах або індекс вегетативного рівноваги (ІВР, у.)

Співвідношення між симпатичної і парасимпатичної регуляції серцевого ритму;

Згідно з отриманими кількісними значеннями ІНссс, виділяють наступні функціональні стану системи регуляції серцевого ритму:

. Норма. Величина ІНссс реєструється в межах від 50 до 200 уо.

. Дизрегуляція з переважанням активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи. ІНссс > 200 уо. Спостерігається у осіб зі зниженими резервними можливостями організму ( після важких захворювань, перенапруг), а також зі зниженою здатністю до мобілізації функціонального резерву.

. Дизрегуляція з переважанням активності парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи. ІНссс < 50 у.о. Спостерігається у осіб з помірною та вираженою брадикардією у випадках перенапруги , надмірного збудження підкіркових центрів, порушеннях метаболічних процесів внаслідок патологічних змін в організмі.

Методом амплітудної пульсометрії був розроблений недавно і призначений для оцінки ефективності функціонування системи кровообігу (Маліков Н.В., 1999). Практична реалізація цього методу полягає в реєстрації електрокардіограми у другому стандартному відведенні та аналізі отриманих масивів кардіокомплексів QRS. На основі статистичного аналізу певної вибірки амплітуд комплексів QRS (не менше 100), розраховуються такі показники [17, c. 71]:

Моh (мв) - величина амплітуди комплексу, часто зустрічається;

АMoh (%) - відношення числа амплітуд комплексів, відповідних Моh до загального числа амплітуд, виражене у відсотках;

AХh (мв) - різниця між максимальним і мінімальним значеннями амплітуд комплексів.

Оцінку ефективності функціонування серцево-судинної системи організму залежно від отриманих значень Персі проводять за спеціальною шкалою, наведеною в таблиці 2.2.

Цілком природно, що запропонована нами методика амплітудної пульсометрії вимагала експериментального підтвердження своєї репрезентативності. Результати обстеження значного контингенту людей, які відрізнялися за такими показниками, як стать, зріст, соціальна приналежність, місце проживання, рівень фізичної підготовленості і дозволили констатувати досить високу інформативність методу амплітудної пульсометрії щодо оперативної діагностики рівня функціонування серцево-судинної системи організму.

Шкала оцінки рівня функціонування серцево-судинної системи організму за запропонованою нами методикою Таблиця 2.2

№ п/п 1Рівні функціонування серцево-судинної системиЗначения ПЕРС7-18 років20-45 та більше років1Низький<65,79<56,362Нижче середнього65,80-82,7556,37-64,793Ссредній82,58-116,1364,80-81,644Вище середнього116,14-132,981,65-90,065Високий>132,90>90,06

Метод балістокардіографії дозволяє оцінити рівень зовнішньої роботи серця, виявити зміни енергетичних процесів в міокарді, що передують змінам метаболізму. Цей метод дає можливість зареєструвати саме початкові порушення координованості скорочень правих і лівих відділів серця, є ранні прояви порушення міокардіально-гемодинамічного гомеостазу, коли всі зміни ще пов'язані з процесами регуляції і немає енергетичних і тим більше, метаболічних змін. Для реєстрації балістокардіограми (БКГ) застосовують спеціальний датчик, який є жорсткою конструкцією з об'єднаних плоскими пружинами двох майданчиків (верхнього і нижнього), між якими вмонтована електромагнітна система для перетворення механічних переміщень в електричні сигнали. Оцінка форми і дихальних варіацій комплексів БКГ дає цінну інформацію про міокардіально-гемодинамічному гомеостазі, тобто про співвідношення між припливом і відтоком крові у відділи серця, силою і синхронністю скорочень правого і лівого шлуночків. Амплітуди хвиль балістокардіограми виражаються зазвичай, у міліметрах і у здорових людей мають певні співвідношення між собою. Методом експертних оцінок виділяють БКГ з різним ступенем відхилення від норми [18, c. 20].

. Норма - при видиху і вдиху співвідношення амплітуди хвиль є нормальним, тобто на видиху амплітуда комплексу IG на 20% менше, ніж на вдиху;

. 1-й ступінь порушень - амплітуда мінімальних комплексів на видиху на 40% менше, ніж на вдиху;

. 2-й ступінь порушень - амплітуда здебільшого комплексів IG на видиху менше 50% амплітуди IG на вдиху;

. 3-й ступінь порушень - амплітуда комплексу IG на вдиху нижче норми, а під час видиху знижується ще більше паралельно з деформацією хвиль;

. 4-я ступінь порушень - всі хвилі різко деформовані і знижені як на вдиху, так і на видиху, важко піддаються диференціації.

.6 Клінічні ефекти озонотерапії

Залежно від концентрації і способів введення озону розрізняють наступні ефекти:

) Вазодилятація. Озон надає активуючі впливи на No-синтетази, що забезпечують підвищення вироблення ендотелієм судин оксиду азоту (No), який відіграє важливу роль у регуляції судинного тонусу і також є інгібітором агрегації тромбоцитів. Звідси друга дія озону.

) Дезагрегація. Активація метоболических процесів в еритроцитах, доведених дослідженнями, відновлює активність, Na-Атфази; в результаті нормалізується концентрація всередині і позаклітинних катіонів, відновлюється електричний потенціал спокою клітини.

) Зв'язування кисню з гемоглобіном. Активація метаболізму озону призводить до активації гліколізу, що призводить до підвищення вмісту 2,3 дифосфогліцерату і водневих іонів, що є основним механізмом терапевтичної дії озону, так як в результаті послаблюється зв'язок гемоглобін-кисень, що забезпечує вивільнення кисню в навколишні тканини. Дослідження встановлено, що в ділянках тканини з недостатнім кровопостачанням віддача кисню відбувається в більшому обсязі. Ефект, який не вдається досягти з допомогою уведення медикаментів.

) Вплив на еластичність мембран еритроцитів. Мембрани еритроцитів містять велику кількість фосфоліпідів з ланцюгами поліненасичених жирних кислот.


Озон вбудовується в місці подвійних зв'язків жирних кислот, перетворюючи їх з довголанцюгових в коротколанцюгові. В результаті еритроцитарна мембрана стає більш еластичною, що забезпечує підвищену пластичність і рухливість еритроцитів і веде до поліпшення реологічних властивостей крові і мікроциркуляції.

) Стимуляція озонідами окислювальних реакцій з утворенням АТФ.


Лікувальний ефект озону полягає в тому, що на клітинному рівні він здатний ліквідувати дефіцит енергії впливаючи на энергосопрягающие процеси. Взаємодія біологічних структур з озоном здійснюється через такий універсальний медіатор як аденинциклаза, яка бере участь в енергозабезпеченні клітин. Діючи через глутатіонову систему вона посилює гліколіз і опоморфні шляхи окислення глюкози, збільшуючи енергозабезпечення. За рахунок зняття дефіциту кисню і відновлення електрохімічного потенціалу іонів водню озон активує протонну Атфазу, яка пов'язує процеси дихання і окисного фосфорилювання і в мітохондріях і, тим самим, бере участь у синтезі АТФ [19, c. 84].

) Протинабряковий ефект озону пов'язаний з впливом озону на проникність судинної стінки, зменшенням її проникності. Перераховані вище ефекти є патогенетичними в лікуванні таких захворювань як: хронічні форми цереброваскулярної недостатності (НПМК, дисциркуляторна енцефалопатія), порушення мозкового кровообігу за типом ішемічних інсультів, мігрені.

) Вегетомодулююча дія озону. Виражена при лікуванні вегетативних дисфункцій.

) Бактерицидний, фунгіцидний і вирицидний. При зовнішньому застосуванні у вигляді газової суміші або озонованих розчинів можливо використовувати високі концентрації озону, які надають пряму окисну дію на мембрану мікроорганізмів. Озон вбиває практично всі види бактерій, грибів, вірусів і найпростіших. Цей ефект використовується для дезінфекції, а так само для лікування гнійних ран, ЛОР-захворювань, в стоматології.

) Протизапальний ефект. Полягає в особливості озону окислювати сполуки, що містять подвійні зв'язки, зокрема, арахідонову кислоту і утворюються з неї простагландини - біологічно активні речовини, що беруть участь у розвитку і підтримання запального процесу. Крім того, озон відновлює метаболічні реакції в тканинах разом запалення і коригує pH. Окисленням подвійних зв'язків в інших (суто патологічних) з'єднаннях, що утворюються з арахідонової кислоти - лейкотрієнів - почасти пояснюється ефект озонотерапії при бронхіальній астмі.

) Знеболюючий ефект. Обумовлений, з одного боку, окисленням продуктів розпаду білкових молекул, так званих алгопептидів, впливають на нервові закінчення в пошкодженої тканини і визначають інтенсивність больової реакції, з іншого боку, нормалізацією антиоксидантної системи і, відповідно, зниженням кількості токсичних молекулярних продуктів перекисного окиснення ліпідів на клітинних мембран,. Протизапальний та знеболюючий ефекти використовуються при лікуванні остеохондрозу, нападів мігрені при місцевому застосуванні озону - введення озоно-кисневої суміші в БАТ або тригерні зони. Зняття больового синдрому через кілька хвилин, на кілька годин.

) Дезінтоксикаційний ефект. Проявляється у корекції та активації метаболічних процесів у тканинах печінки та нирок, що забезпечує виконання ними однієї з основних функцій - нейтралізацію і виведення з організму токсичних сполук. У нашому центрі використовується в комплексному лікуванні тютюнопаління.

) Активація киснезалежних процесів. Введення навіть дуже низьких доз озону супроводжується підвищенням вмісту в крові вільного і розчиненого кисню. Відзначається швидка інтенсифікація ферментів, що каталізують аеробні процеси окиснення вуглеводів, ліпідів і білків з утворенням енергетичного субстрату АТФ. Це оздоровлюючий ефект озонотерапії, лікування синдрому хронічної втоми.

) Оптимізація про - і антиоксидантних систем організму. Є одним з основних біологічних ефектів системного впливу озонотерапії, що реалізується через вплив на клітинні мембрани і полягає в нормалізації балансу рівнів продуктів перекисного окислення ліпідів і антиоксидантної системи захисту.

) Гемостатичний ефект. Носить дозозалежний характер. Високі концентрації, призначувані при зовнішньому застосуванні, викликають виражений гіперкоагуляційний ефект. Парентеральне введення низьких концентрацій озону, навпаки, характеризується зниженням рівнем показників тромбоцитарного та коагуляційного ланок гемостазу і збільшенням фібринолітичної активності.

) Імуномодулюючий ефект. Заснований на взаємодії озону з ліпідними структурами клітинних мембран і залежить від обраної дози. Низькі концентрації озону сприяють накопиченню на мембранах фагоцитуючих клітин, моноцитів і макрофагів, гідрофільних сполук - озоніди, які стимулюють синтез в цих клітинах різних класів цитокінів. Цитокіни, будучи біологічно активними пептидами, сприяє подальшій активації неспецифічного захисту, крім цього, активують клітинний і гуморальний імунітет. Всі разом сприяють лікування вторинних імунодефіцитів. Високі концентрації озону посилюють перебіг процесів перекисного окислення ліпідів клітинної мембрани тих же фагоцетирующих клітин з накопиченням токсичних і жорстких продуктів перекисного окислення ліпідів, які інгібують синтез цитокінів і тим самим припиняють активацію лімфоцитів Т-хелперів, спрямовану на регулювання вироблення В-лімфоцитами иммуноглабулинов (антитіл). Цей ефект дозволяє підтримувати хворих з аутоімунною патологією (ревматойдний артрит, розсіяний склероз, склеродермія) без призначення лікарських препаратів.

.7 Протипоказання до озонотерапії

Протипоказання озонотерапії досить великі. Доводиться відмовлятися від даного методу лікування людям, що перенесли інфаркт міокарда і знаходяться в даний час в гострій фазі захворювання. Відмовитися від озонотерапії краще при гострому алкогольному психозі чи алкогольної інтоксикації. Гострий панкреатит вважається протипоказанням застосування дії озону. Гіперфункція щитовидної залози теж є протипоказанням застосування озонотерапії. Не рекомендується застосовувати даний метод лікування при гліпоклікеміі, гіпотонії, гіпокальцемія, тромбоцитопенії та внутрішніх кровотечах. Менструальні виділення не є серйозним приводом для проведення озонотерапії.

Взагалі, озонотерапія являє собою комплексний метод різноманітних процедур, які люблять застосовувати косметологи. На превеликий жаль і тут існують протипоказання використання цього прогресивного методу. Незважаючи на те, що лікування проводять косметологи, даний метод передбачає медичне втручання. Протипоказання озонотерапії в косметологічних процедурах увазі обов'язкову присутність лікаря. Безпосередньо перед початком оздоровлення необхідно точно знати стан згортання крові, озон безпосередньо впливає на процес згортання крові, значно продовжуючи його. Всякі процедури косметичного характеру з використанням озонотерапії необхідно проводити і підбирати абсолютно індивідуально для кожної окремої людини. Абсолютно правильним буде рішення перед початком проведення процедур зробити імунограму і перевірити стан щитовидної залози. Можливо, слід визначити антиоксидантний статус. Незважаючи на різноманітні протипоказання, озонотерапія чудово лікує різноманітні грибкові захворювання та хвороби шкіри [33, c. 22].

При всій своїй виняткову користь наданої організму людини, існують протипоказання абсолютного характеру. Одним з найбільш часто зустрічаються протипоказань можна назвати індивідуальну непереносимість озону у людей із захворюванням на гемофілію. Необхідно зазначити, що часто бувають протипоказання відносного або тимчасового характеру. Багато пацієнтів відмовляються від оздоровлення озоном внаслідок прийому спеціальних медичних препаратів. До подібних препаратів відноситься, наприклад, лікування аспірином або антикоагулянтами. Часто заборона на озонотерапію знімається після проходження пацієнтами спеціального курсу лікування, або радять все-таки вибрати зовсім інший метод оздоровлення, абсолютно альтернативний. Деякі лікарі призначають лікування озонотерапією, при цьому знаючи про протипоказання, намагаються провести досить щадний курс озонотерапії під пильним наглядом кваліфікованого фахівця. У такому разі протипоказання зводяться до мінімальних значень.

Також дуже важливо не забувати про те, що у деяких пацієнтів зустрічається індивідуальна непереносимість обговорюваної речовини. У цьому випадку від подібних процедур обов'язково потрібно відмовитися, інакше вони можуть призвести до незворотних негативних наслідків. Метод озонотерапії використовується при лікуванні багатьох захворювань, що позитивно позначається на тривалості життя і здоровя людини. У разі відсутності протипоказань, не можна нехтувати новими розробками сучасної медицини.

Висновки до розділу 1

В роботі показано будову та наголошено на тому, що кровоносна система <#"justify">РОЗДІЛ 2. Організація та методи наукових досліджень

.1 Методи лікувального впливу озону

Використання озону в медичній практиці відноситься до 1880-х років. Але в масовому порядку його почали застосовувати як антисептичний засіб німецькі лікарі під час Першої світової війни. Їм обробляли погано загоюються рани, пролежні, гангрени, важкі опіки і зупиняли сильні кровотечі. Однак інтерес до цієї методики, ефективність якої була доведена на практиці, незаслужено згас з появою нових сильнодіючих антибіотиків. Протягомкількох десятиліть вона була забута. І тільки після того як у 70-х роках минулого століття стало очевидно, що застосування антибіотиків у ряді випадків недоцільно, знову згадали про лікувальні властивості озону і включили його в програму міжнародних наукових досліджень. Завдяки цьому були розроблені раціональні методи та оптимальні дози застосування газу [20, c. 73].

В даний час озонотерапію з успіхом використовують лікарі Америки і Європи. У Росії цей метод отримаврозвиток завдяки дослідженням учених Ніжен Новгорода і Москви. Зокрема, першою його стала впроваджувати професор А.В. Змизгова. Основна перевага методу - загальнодоступність і простота застосування. Шляхетний окислювач Висока окисна здатність озону руйнувати навіть метали дуже небезпечна. Підвищена концентрація газу викликає ураження слизової очей, кашель, порушення дихання. Легко розпадаючись на складові частини, він утворює атомарний кисень, або вільнірадикали кисню, що згубно діють на живі клітини і тканини, прискорюючи процес їх старіння. Однак при зменшенні токсичної дози в 50 разів озон служить винятково оздоровчим цілям. Саме такі й більш низькі концентрації використовуються в медицині.

Проникаючи всередину клітини людського організму, озон зв'язується з поліненасиченими жирними кислотами і утворює біологічно активні групи озонідов, які починають надавати окисне вплив на мембрану хвороботворних мікроорганізмів, руйнуючи цілісність її оболонок. Грампозитивні бактерії більш чутливі до озону, ніж грамнегативні, що, мабуть, пов'язано з відмінностями в будові їх оболонок. Як показали випробування, шкідлива мікрофлора в експерименті гине протягом 4-20 хвилин. Саме на такий здатності заснований високий антисептичний ефект озону, який поширюється навіть на сильні віруси, стійкі до антибіотиків, як, наприклад, віруси герпесу, гепатитів А, В, С. Знаменно, що клітини людини при цьому не ушкоджуються, а, навпаки, отримують чудову «підживлення».

Озонотерапія останнім часом стає все більш популярним у всьому світі немедикаментозним методом оздоровлення та лікування. Практика клінік та центрів озонотерапії в нашій країні показує, що за допомогою цього животворящого газу лікується майже двісті різних захворювань. У ряді випадків озон здатний з високим ефектом замінити сильнодіючі ліки, і що найважливіше - не надаючи при цьому абсолютно ніяких побічних дій. Більш того, в поєднанні з озоном ефективність усіх інших методів лікування підвищується . За великим рахунком, він дає позитивний результат при будь-якому нездужанні. Він результативним навіть при лікуванні ішемічної хвороби серця та гострого інфаркту. Досвід озонотерапевтів Нижнього Новгорода, зокрема В.В. Обухової, показує, що цей метод може допомогти і хворим артеріальною гіпертонією . В одному з клінічних спостережень 42 пацієнтам з гіпертонічною хворобою II ступеня в комплексі з медичним препаратом коринфар було відпущено 5 процедур озонованого фізіологічного розчину внутрішньовенно крапельно. Після лікування у них достовірно підтвердилося поліпшення кровотоку через артеріоли, капіляри і венули, посилення активності еритроцитів, зниження небезпеки утворення тромбів.

Успішно піддаються цілющому газу хелікобактерзалежні гастродуоденальні патології - виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічний гастрит і гастродуоденіт. Озон в таких випадках має антимікробну і противірусну дію, стимулює антиоксидантну і імунний захист, покращує мікроциркуляцію. Так, під керівництвом московського професора В.А. Максимова, який впровадив озонотерапію в гастроентерологію, було проведено лікування 287 хворих, які перебували в стаціонарі. На додаток до дієтотерапії їм внутрішньовенно крапельно вводили озоноване фізрозчин, крім того, вони отримували капсули з озонованим маслом і озонованого воду. Після проведення курсу патогенна бактерія виявилася на слизовій оболонці дванадцятипалої кишки тільки у 3% хворих. Справжньою панацеєю може стати озонотерапія для підтримки здоров'я майбутніх матерів , яким протипоказані сильнодіючі медикаменти і процедури. Так, озонування крові в ранні терміни вагітності попереджає токсикоз, а в більш пізні - анемію у жінки і гіпоксію у майбутнього немовляти. Хороші результати дає життєдайний газ при невиношуванні плоду, він допомагає відновленню матері після пологів. Все це говорить про те, що ефективний і економічно вигідний метод озонотерапії може застосовуватися в лікувальній і реабілітаційної медицини - і як самостійна технологія, і як засіб комплексного впливу.

Зовнішній вплив озонотерапії включає в себе:

проточну газацію в пластиковій камері в умовах зниженого тиску;

застосування озонованих розчинів;

аплікація озонованого масла.

До парентеральним методів відноситься:

велика і мала аутогемотерапія озонованою кров'ю;

підшкірні ін'єкції озону, в тому числі біологічно активні точки;

паравертебральное всередині м'язове введення;

внутрішньовенне інфузії озонованого фізіологічного розчину.

Крім того, при озонотерапії спостерігається корекція всіх порушених стадій фагоцитозу. Перш за все має місце скорочення часу адгезії і особливо виражена активація стадії кисневого вибуху, обумовлена утворенням пероксидів. Третя стадія фагоцитозу, визначає сумарний відповідь фагоцитирующей системи, у хворих до лікування озоном відсутня, після лікування ця стадія регистрироваласьна рівні норми. Одним з можливих варіантів активації фагоцитозу є підвищення синтезу фагоцитстимулирующего фактора. Доведено активний вплив озону на згортальну систему крові - знижуючи концентрацію фібриногену, озон зменшує агрегацію формених елементів крові і покращує її реологічні властивості, що вводиться внутрішньовенно озонований фізіологічний розчин підвищує фібринолітичну активність крові пацієнтів, не приводячи до гиперфибринолизу. Активація фібринолітичного ланки системи гемостазу перешкоджає зростанню тромбів, викликаючи частковий або повний тромболізис, веде до лізису фібрину, забезпечує його видалення із судинного русла, є одним з провідних механізмів реваскуляризації та відновлення кровотоку в органах і тканинах (В. П. Балуда, 1995). Практично за всіма показниками коагулограми під впливом озонотерапії отримані односпрямовані зрушення в бік гіпокоагуляції. Причому ці зміни були помірними, не виходячи в більшості випадків за межі нормальних значень. Таким чином, озон впливає на всіх етапах складної ланцюгової ферментативної реакції, якою є процес згортання крові, однонаправленно, помірно зрушуючи системи коагуляційного гомеостазу в бік зниження здатності згортання крові, запобігаючи тим самим внутрішньосудинне тромбоутворення, особливо в ділянках з сповільненим кровообігом. Зменшуючи в'язкість і згортання крові, озонований ізотонічний розчин хлориду натрію покращує мікроциркуляцію, яка охоплює безліч взаємопов'язаних і взаємообумовлених процесів, серед яких в першу чергу слід назвати наступні: циркуляція крові і лімфи в судинах діаметром від 2 до 200 мкм, поведінку клітин крові (деформація, агрегація, адгезія та ін), згортання крові (коагуляція, фібринолізис, тромбоутворення, роль тромбоцитів), транскапілярний обмін та ультраструктурні особливості мікросудин (А. М. Чорнух, П. Н.Александров, О. В. Алексєєв, 1975).

С. П. Перетягін (1992) проводив озонування крові пацієнтам після клінічної смерті і виявили, що це призвело до відновлення її кислородтранспортной функції. Цю думку підтвердили М. С. Акулов і співавт. (1992), досліджуючи ефект дії озону у післяреанімаційних хворих. Вони повідомляли про поліпшення оксигенації крові, відновлення кислотно-лужної рівноваги, поліпшення мікроциркуляції та реологічних властивостей крові. При протезуванні клапанів серця в умовах штучного кровообігу, де використовували озоноване перфузат у 150 пацієнтів, Р. А. Боярів і співавт. (1995) відзначили підвищення утилізації тканинами АТФ, при цьому в еритроцитах наростало вміст 2,3-ДФГ, а в крові знижувався вміст лактату і збільшувалася антиоксидантна активність крові. Озон не надає руйнівної дії на тканини і клітини, він відновлює або збільшує нормальний процес окислення, яке було знижено хворобливим станом. Кров у присутності озону може поглинати в 2-10 разів більше кисню, ніж при звичайних умовах, так як в цьому випадку кисень розчиняється у плазмі. Досліди довели тропізм озону та його фіксацію тканинами. В процесі озонотерапії відбувається насичення киснем як сироватки крові, так і еритроцитів. При цьому можливе підтримання обміну речовин через позаклітинне рідина, незважаючи на порушений тонус судин. При проведенні великий аутогемотерапії з озоном у всіх пролікованих пацієнтів показано статистично значуще підвищення парціального тиску кисню в артеріальній крові, зниження парціального тиску вуглекислого газу і збільшення вмісту гемоглобіну (H. H. WoIff, 1982). Показана можливість збільшення ступеня оксигенації крові при проведенні ректальних инсуфляций озоно-кисневої суміші. Чим краще попередньо очищений товстий кишечник, тим більшу кількість газу всмоктується в кров. Час відновлення (редукції) оксигемоглобіну становить в нормі 130-150 сек. Через 40 хв. після введення озоно-кисневої суміші в кишечник воно збільшується до 200-220 с. Через 24 години ця величина повертається до вихідної, але трохи вище. При проведенні щоденних процедур спостерігається динаміка.

.2 Озонотерапія та її вплив на серцево-судинну систему

Хронічна ревматична хвороба серця характеризується неухильно прогресуючим перебігом, супроводжується високою частотою формування клапанних вад серця, розвитком хронічної серцевої недостатності і є важливою проблемою світової охорони здоров'я (Дорогой А.П., 2005).

За даними Центру статистики Міністерства охорони здоров'я України, у 2006 році серед дорослих та підлітків України на хронічну ревматичну хворобу серця страждало понад 210 тис. осіб, серед них понад 136 тис. - працездатного віку. Серед усіх померлих від ревматизму в Україні в 2006 році було 70% осіб працездатного віку [32, c. 227].

Порушення кровообігу при набутих вадах серця повязані з анатомічними змінами клапанів серця, і ефективна терапевтична допомога можлива тільки на ранніх стадіях формування серцевих вад. Перебіг мітрального стенозу супроводжується виникненням різноманітних ускладнень, повязаних з порушенням кровообігу в малому колі, розладами серцевого ритму й провідності, тромбоемболічними процесами та іншими факторами.

Важким ускладненням мітральних вад серця є хронічна серцева недостатність. Якщо десятирічна виживаність безсимптомних пацієнтів з мітральним стенозом складає 84%, 20-річна - 38%, то у хворих, що мають прояви серцевої недостатності, ці показники становлять 42% і 8% відповідно (F. Rowe et al., 1998). Від 30 до 50% хворих з хронічною серцевою недостатністю поступають до стаціонару повторно впродовж наступних 3-6 місяців (Дядик О.І., Багрій А.Е., 2005).

Впродовж останніх десятиліть відбувається активна розробка і впровадження у клінічну практику озонотерапії. Успішне використання озонотерапії в лікуванні хворих з серцево-судинною патологією пов'язано з її активуючою дією на процеси обміну речовин, антигіпоксичною, протизапальною, імуномодулюючою дією, ефектом оптимізації про - і антиоксидантних систем, покращенням реологічних властивостей крові (Масленніков О., Конторщикова Д., 2003; Rilling S., Viebahn R., 1985; Куліков А.Г., 2005; Тишаков А.Ю. и соавт., 2004; Артеменко А.В., 2003).

Озонотерапія в кардіології з успіхом застосовується при: гіпертонічній хворобі, атеросклеротичному ураженні судин, ішемічній хворобі серця, порушеннях серцевого ритму, облітеруючому ендартериті, інфекційному ендо - і міокардриті, варикозній хворобі нижніх кінцівок.

Ефективність ознотерапії в лікуванні захворювань серцево-судинної системи. Найбільш поширеними захворюваннями є ішемічна хвороба серця, атеросклероз судин серця і мозку, артеріальна гіпертонія. Ці хвороби характеризуються порушенням кровообігу в судинах мозку і серця, в результаті чого розвивається гіпоксія (недолік кисню). Унікальність озонотерапії в тому, що вона дозволяє доставити кисень саме в ті органи та тканини, яким його бракує найбільше. Такого ефекту не може забезпечити жоден лікарський препарат. Крім того, атоми кисню вбудовуються в еритроцити, завдяки чому спостерігається поліпшення забезпечення киснем на тривалий термін.

Озон покращує реологічні властивості крові, роблячи її більш рухомою, має судинорозширювальну дію, сприяє покращанню насосної функції серця, завдяки чому у пацієнта стабілізується тиск і поліпшується кровообіг. Ці властивості озону дозволяють ефективно доповнювати лікування гіпертонічної хвороби. В лікуванні ішемічної хвороби серця особливо важливими є здібності озонотерапії розширювати судини, що живлять тканини серця, надавати оксігенірующее вплив, покращувати приплив до серця крові, насиченої киснем і живильними речовинами. Озон покращує кровообіг у серцевому м'язі, сприяє підвищенню газообміну і відновлення пошкоджених структур, які відповідають за скоротливість серця. Це робить озонотерапію ефективною в лікуванні аритмії.

Крім цього, озонотерапія активізує процеси детоксикації, сприяє пригніченню активності внутрішніх і зовнішніх токсинів. Варто відзначити, що хвороби серцево-судинної системи зустрічаються найчастіше у людей середнього похилого віку. Озонотерапія є прекрасним доповненням до лікування для цієї категорії пацієнтів. Вона дозволяє підвищити переносимість фізичних навантажень, полегшити і стабілізувати перебіг наявних хронічних захворювань і суттєво підвищити якість життя.

Перед проведенням лікування пацієнт приходить на прийом до лікаря-кардіолога, який вислуховує його скарги, збирає інформацію про захворювання, проводить огляд, вимірює артеріальний тиск. Пацієнту може бути відразу ж проведено ЕКГ, реоенцефалографія або спірографія. Потім кардіолог призначає при необхідності додаткові дослідження. На підставі всієї наявної інформації лікар розробляє індивідуальну схему лікування. У більшості випадків озонотерапія доповнюється оптимальним медикаментозним лікуванням. Основними методиками озонотерапії є внутрішньовенне введення озонованого фізіологічного розчину, мала аутогемотерапія, ректальні інсуфляції озону, озонові «чоботи» на кінцівки. Конкретний вид впливу в кожному конкретному випадку вибирає лікар. Курс лікування становить в середньому 4-10 процедур, що проводяться 1 раз в тиждень. Можливе повторне проведення курсу озонотерапії через 4-12 місяців. Результати лікування залежать від багатьох факторів, в першу чергу від захворювання і ступеня його тяжкості. Як правило, виражених позитивний ефект зберігається протягом 3-6 місяців після курсу лікування.

.3 Експериментальне дослідження

Для введення озону використовуються п'ять основних методів:

. Велика аутогемотерапія,

. Мала аутогемотерапія, принципово схожа з великою, тільки для процедури використовується менша кількість крові і вона повертається хворому шляхом внутрішньом'язової ін'єкції,

. Місцеве застосування медичного озону здійснюється шляхом закачування газу в пластикову (спеціального стійкого до озону матеріалу) ємність одна сторона якої відкрита і накладена на область дії таким чином, щоб газ циркулював всередині замкнутого простору. Область дії попередньо змочується стерильною водою, так як озон не здатний впливати на сухі поверхні. Такий метод високо ефективний у лікуванні виразок, ушкоджень шкіри, ран, герпесу і шкірних інфекцій. Варіантом місцевого застосування є використання попередньо озонованих води (при захворюваннях порожнини рота) і медичного оливкової олії (лікування екземи, грибкових уражень, лишаю),

. Ректальне застосування,

. Ін'єкції озону.

Хід дослідження по визначенню вплива курсів озонотерапії на пацієнтів із захворюваннями серцево-судинної системи можна представити такою послідовністю дій (рисунок 2.1.-2.3.). В нашому дослідженні було використано перший метод уведення озону у організм- велика аутогемотерапія.

а) б)

Рисунок 2.1. Обладнання для проведення курсів озонотерапії.

а) Зовнішній вигляд озонатора «Медозонс» та набір медичного обладнання для такої процедури б).

а) б)

Рисунок 2.2. Послідовність виконання курсів озонотерапії.

а) виконання великої аутогемотерапії, забір 100-150 мл венозної крові та забір озонокисневої суміші, певної концентрації - 3000 мкг/л б).

Рисунок 2.3. Введення озонокисневої суміші, певної концентрації.

В процесі процедури, що нагадує крапельницю, пацієнту внутрішньовенно вводять озоновану суміш. При цьому використовується спеціальна апаратура. Дія фізрозчину триває не більше двадцяти хвилин. Обсяг введеного препарату рекомендується лікарем з урахуванням індивідуальних особливостей організму хворого.

Озонотерапія внутрішньовенно (відгуки пацієнтів відзначають, що вона переноситься досить добре) допомагає справлятися з алергічними проявами, усуває синдром хронічної втоми. Нерідко процедура вирішує і проблеми сексуального характеру.

Висновки до розділу 2

В даному розділі проаналізовано методи лікувального впливу озону, де показано, що проникаючи всередину клітини людського організму, озон зв'язується з поліненасиченими жирними кислотами і утворює біологічно активні групи озонідов, які починають надавати окисне вплив на мембрану хвороботворних мікроорганізмів, руйнуючи цілісність її оболонок. Грампозитивні бактерії більш чутливі до озону, ніж грамнегативні, що, мабуть, пов'язано з відмінностями в будові їх оболонок. Доведено активний вплив озону на згортальну систему крові - знижуючи концентрацію фібриногену, озон зменшує агрегацію формених елементів крові і покращує її реологічні властивості, що вводиться внутрішньовенно озонований фізіологічний розчин підвищує фібринолітичну активність крові пацієнтів, не приводячи до гиперфибринолизу.

Окремо описано вплив озону на серцево-судинну систему людини, де важливим є те, що озон покращує реологічні властивості крові, роблячи її більш рухомою, має судинорозширювальну дію, сприяє покращанню насосної функції серця, завдяки чому у пацієнта стабілізується тиск і поліпшується кровообіг. Ці властивості озону дозволяють ефективно доповнювати лікування гіпертонічної хвороби.

Описано способи введення озону в організм та проведено мотивацію вибору методу введення для нашого експериментального дослідження.


РОЗДІЛ 3. Результати досліджень

.1 Аналіз отриманих результатів

Для дослідження було вибрано групу з 20 чоловік, різних вікових груп та статі. Проведено вимірювання частоти серцевих скорочень для кожного пацієнта у стані спокою і до початку процедур озонотерапії і отримані результати представлено в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Антропологічні дані та показники частоти серцево-судинних скорочень до і після призначених процедур із озонотеріпії

ПацієнтПоказникиВік рокиСтать ч./ж.Вага кг.Зріст см.ЧСС уд./хв.125Ч.4517085-87222Ж.6015977-75328Ч.8018977-76430Ж.9117868-66531Ж.8419465-64618Ж.6016780-79725Ч.5317077-76827Ч.6916581-80945Ж.7716960-621040Ч.6717465-641150Ч.8518064-631251Ч.8216068-671360Ж.9916759-581436Ж.9016978-761547Ч.9316574-731649Ж.8417074-721731Ч.8717267-651843Ж.8416670-691920Ж.7016580-782023Ч.5717079-78

Після цього, кожен пацієнт за вказівкою врача прийняв 10 процедур озонотерапії. Кожна процедура включає в себе прийом низьких або середніх доз озону (200-400 мл ОФР із концентрацією озону 2-5 мкг/ мл або 100-200 мл газу концентрації 15-30 мкг/ мл при ректальній інсуфляції). Частота прийому 1-2 рази в тиждень. Ефективність лікування залежить від ступеня тяжкості захворювання, віку пацієнтів та інших факторів. Можливе проведення декількох курсів озонотерапії з інтервалом 4-12 місяців. Після 10 курсів озонотеріпії проведено повторне вимірювання значень ЧСС скорочень для кожного пацієнта. Отримані результати представлено в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Антропологічні дані та показники частоти серцево-судинних скорочень після 10 курсів озонотерапії

ПацієнтПоказникиВік рокиСтать ч./ж.Вага кг.Зріст см.ЧСС уд./хв..125Ч.45170140-138222Ж.60159138-140328Ч.80189144-142430Ж.91178139-138531Ж.84194110-109618Ж.60167147-145735Ч.53170120-118827Ч.69165138-136945Ж.77169100-981040Ч.67174122-1201150Ч.8518097-961251Ч.8216090-911354Ж.9916796-941436Ж.90169150-1481547Ч.93165143-1411649Ж.84170109-1061731Ч.87172145-1431843Ж.8416699-971920Ж.70165140-1382023Ч.57170137-135Провівши інтерпретацію отриманих результатів побудовано 3 діаграми, відповідно до значень ЧСС для кожної вікової групи пацієнтів із захворюваннями серцево-судинної системи. На рисунку 3.1. представлено зміну ЧСС для пацієнтів 20-30 років до та після прийняття 10 курсів озонотерапії та легких фізичних вправ.

Рисунок 3.1. Графічне зображення зміни показників ЧСС (до та після прийняття 10 курсів озонотерапії та легких фізичних вправ) для пацієнтів віком 20-30 років.

На рисунку 3.2. представлено зміну ЧСС для пацієнтів 31-40 років до та після прийняття 10 курсів озонотерапії.

Рисунок 3.2. Графічне зображення зміни показників ЧСС (до та після прийняття 10 курсів озонотерапії та легких фізичних вправ) для пацієнтів віком 31-40 років.

На рисунку 3.3. представлено зміну ЧСС для пацієнтів 41-50 років до та після прийняття 10 курсів озонотерапії.

Рисунок 3.3. Графічне зображення зміни показників ЧСС (до та після прийняття 10 курсів озонотерапії та легких фізичних вправ) для пацієнтів віком 41-50 років.

Проведено розбивку цих показників на інтервали згідно їх значень та вікової групи. За отриманими результатами проведено аналіз ентропійної інформації за Шеноном:

,

де Н -ентропія, k -число інтервалів, якщо у нас вікових 3 інтервали, то буде:

Н = log23 = 1.5849625,

Відповідно ступень організації системи:

,

де Н -поточна ентропія, Нmax- максимальна ентропія в системи.

= 1 - 1.5849 / 1.784 = 0.1116

.2 Розробка рекомендацій та пропозицій

В результаті проведеного дослідження по вивченню впливу озонотерапії на пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями можна зробити такі рекомендації та пропозиції:

. ЧСС скорочень для всіх вікових категорій досліджуваних пацієнтів знаходилась в рамках 85-58 уд./хв. Для вікової групи 20-30 років, ЧСС до початку прийняття курсів озонотерапії була 85-75 уд./хв. Для вікової групи 31-40 років, ЧСС до початку прийняття курсів озонотерапії була 68-60 уд./хв. Для вікової групи 41-50 років, ЧСС до початку прийняття курсів озонотерапії була 74-58 уд./хв. [20, c. 21].

. Після прийняття 10 курсів озонотерапії та легких фізичних вправ, значення ЧСС для кожної групи різко змінились. Для вікової групи 20-30 років, ЧСС стала 144-138 уд./хв. Для вікової групи 31-40 років, ЧСС стала 120-100 уд./хв. Для вікової групи 41-50 років, ЧСС стала 100-98 уд./хв.

. Загальне зростання ЧСС при загрузці (вправи з присідання) для всіх вікових груп пацієнтів є логічним, оскільки при збільшенні навантаження на організм зростаю робота серцево-судинної системи людини, оскільки організму необхідні сили для подолання цього навантаження, проте реакція організму в залежності від віку буде різною, а крім того йде відновлення організму за рахунок впливу озону (адже молекули гемоглобіну відновлюють здатність взаємодіяти з молекулами атмосферного кисню, зростає їх швидкість взаємодії і як наслідок зростає кровяний тиск в організмі пацієнта).

. Для вікової групи 20-30 років значення ЧСС після озонотерапії буде становити 144-138 уд./хв., що на 38 уд./хв. більше за значення для вікової групи 41-50 років у яких ЧСС становить 100-98 уд./хв. Така поведінка організму молоді пояснюється ще не повністю сформованою реакцією організму на дію озону і тому ЧСС так сильно змінюється. У старшого покоління, організм та серцево-судинна система позитивно сприймає вплив озону на молекули крові, тому скачкоподібних змін ЧСС не спостерігається.

Висновки до розділу 3

В цьому розділі описано результати та умови здійснення експериментального дослідження по вивченню впливу озонотерапії на можливість використання для лікування серцево-судинних захворювань. Наведено антропологічні дані пацієнтів та показано графічну інтерпретацію результатів експериментальної роботи. Проведено розбивку цих показників на інтервали згідно їх значень та вікової групи. За отриманими результатами проведено аналіз ентропійної інформації за Шеноном. Зроблено рекомендації та пропозиції, суть яких полягає в тому, що застосування озону сприяє поліпшенню мікроциркуляції за рахунок нормалізації реологічних властивостей крові, а також зростання фібринолітичної активності, зменшення рівня фібриногену та агрегації тромбоцитів. Відбувається нормалізація процесів перекисного окиснення та активація антиоксидантної системи. Порушення кровопостачання, обумовлені артериосклерозом, з витікаючими звідси явищами гіпоксії є переважною областю озоно-кисневої терапії. При цьому істотно посилюється оксигенація тканин, відбувається нормалізація різних метаболічних розладів.


РОЗДІЛ 4. Охорона праці в галузі

.1 Нормативне регулювання служби з охорони праці в закладах медицини

Охорона праці - це система правових, соціально економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоровя і працездатності людини в процесі праці. Ефективним методом організації охорони праці на підприємстві є системний підхід, тобто об'єднання розрізнених заходів з охорони праці в єдину систему цілеспрямованих дій на всіх рівнях і стадіях управління виробництвом шляхом створення і забезпечення функціонування системи управління охороною праці.

Система управління охороною праці (СУОП) - це сукупність взаємопов'язаних органів управління підприємством /підрозділом/, які на під ставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність по здійсненню відповідних функцій і методів управління трудовим колективом з метою виконання поставлених завдань і заходів з охорони праці [26, c. 58].

Створення системи охорони праці в закладах медицини передбачене Законом України «Про охорону праці». Законодавство про охорону праці складається]:

Законом України «Про охорону праці»;

Кодекс законів про працю України;

Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Стаття 13 Закону України «Про охорону праці» говорить про те, що роботодавець - розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці [31, c. 116].

Стаття 27 Закону, нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

Фінансування охорони праці здійснюється із затвердженого на початку року бюджету певного закладу медицини. Крім того, фінансування профілактичних заходів поліпшення стану безпеки, гігієни праці передбачається також у державному і місцевих бюджетах, що виділяється окремим рядком.

Нормативною базою для відділу охорони праці є:

Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

Закон України "Про охорону праці";

постанови Кабінету Міністрів України;

Кодекс законів про працю України;

діючі стандарти, правила, положення, інструкції;

постанови і вказівки Держнаглядохоронпраці.

.2 Аналіз шкідливих та небезпечних факторів

Шкідливий виробничий фактор - виробничий фактор, вплив якого на працюючого, у певних умовах, призводить до захворювання або зниження працездатності.

Небезпечний виробничий фактор - виробничий фактор, вплив якого на працюючого, у певних умовах, призводить до травми або іншого раптового погіршення здоров'я. Шкідливий виробничий фактор, залежно від інтенсивності та тривалості впливу, може стати небезпечним.

Дія електричного струму на живу тканину на відміну від дії інших матеріальних факторів (пари, небезпеки ураження струмом, випромінювання тощо) носить своєрідний і різнобічний характер. Проходячи через організм людини, електричний струм справляє термічне, електричне та механічне (динамічне) дії, які є звичайними фізико-хімічними процесами, притаманними як живий, так і неживої матерії. Одночасно електричний струм виробляє і біологічну дію, яке є специфічним процесом, властивим лише живій тканині.

Термічна дія струму проявляється в опіках окремих ділянок тіла, нагріванні до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, що знаходяться на шляху струму, що викликає в них серйозні функціональні розлади.

Електролітична дія струму виражається в розкладанні органічної рідини, в тому числі і крові, що супроводжується значними порушеннями їх фізико-хімічного складу.

Механічна (динамічна) дію струму виражається в розшаруванні, розриві та інших подібних пошкодженнях різних тканин організму, в тому числі м'язової тканини, стінок кровоносних судин, судин легеневої тканини, в результаті електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини і крові.

Біологічна дія струму проявляється в подразненні і збудженні живих тканин організму, а також у порушенні внутрішніх біоелектричних процесів, що протікають в нормально чинному організмі і найтіснішим чином пов'язаних з його життєвими функціями [3, c. 30].

Два види електричних травм. Зазначене різноманіття дій електричного струму на організм нерідко призводить до різних електротравма, які умовно можна звести до двох видів: місцевим електротравма, коли виникає місцеве ушкодження організму, і загальним електротравма, так званим електричним ударам, коли уражається (або створюється загроза поразки) весь організм із-за порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем. Обидва види травм часто супроводжують один одного.

Місцева електротравма - яскраво виражене місцеве порушення цілісності тканин тіла, в тому числі кісткових тканин, викликане впливом електричного струму або електричної дуги. Найчастіше це поверхневі ушкодження, тобто ураження шкіри, а іноді інших м'яких тканин, а також зв'язок і кісток. Характерні місцеві електротравми - електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні пошкодження і електроофтальмія.

Електричний опік - найпоширеніша електротравма: опіки виникають у більшої частини (63%) постраждалих від електричного струму, причому третина їх (23%) супроводжується іншими травмами - знаками, металізацією шкіри і офтальмії. Залежно від умов виникнення розрізняють два основних види опіку: струмовий (або контактний), що виникає при проходженні струму безпосередньо через тіло людини в результаті його контакту з струмоведучих частиною, і дугового, обумовлений впливом на тіло людини електричної дуги.

Токовий (контактний) опік виникає в електроустановках відносно невеликого напруги - не више2 кВ. При більш високих напругах, як правило, утворюється електрична дуга або іскра, які і обумовлюють виникнення опіку іншого виду - дугового [4, c. 10].

Контактний опік ділянки тіла є наслідком перетворення енергії електричного струму, що проходить через нього, в теплову. Тому такий опік тим небезпечніше, чим більше струм, час його проходження і електричний опір ділянки тіла, що піддалося впливу струму. Оскільки за таких опіках напруга, прикладена до тіла людини, порівняно невелике, струм, що проходить через людину, також невеликий: частки ампера або в гіршому випадку кілька ампер. Проте в місці контакту тіла з струмоведучою частиною щільність струму може досягати великих значень, так як площа зіткнення тіла з струмоведучою частиною зазвичай невелика. Тут же струм зустрічає і найбільший опір, а саме опір шкіри, яке у багато разів більше опору внутрішніх тканин. Тому максимальна кількість теплоти виділяється в місці контакту провідника з шкірою, а точніше, в тому ділянці шкіри, який знаходиться в контакті з струмоведучою частиною. Цим і пояснюється, що струмовий опік є, як правило, опіком шкіри. Лише в рідкісних випадках, коли через тіло людини проходить великий струм, при контактному опіку можуть бути уражені і підшкірні тканини. Крім того, важкі ушкодження внутрішніх тканин можуть виникнути при контактних опіках, викликаних струмами високої частоти. При цьому шкіра може мати незначні ушкодження.

Струмові опіки утворюються приблизно у 38% постраждалих від електричного струму, в більшості випадків вони є опіками I і II ступенів; при напружених вище 380 В виникають і більш важкі опіки - III і IV ступенів.

Дуговий опік спостерігається в електроустановках різних напруг. При цьому в установках до 6 кВ опіки є наслідком випадкових коротких замикань, наприклад при роботах під напругою на щитах і збірках до 1000 В, вимірах переносними приладами (електровимірювальними кліщами) в установках вище 1000 В (до 6 кВ).

Розрізняють такі чотири ступені опіків: I - почервоніння шкіри; II - утворення пухирів; III - омертвіння всієї товщі шкіри; IV - обвуглювання тканин. Зазвичай тяжкість ушкодження організму при опіках обумовлюється не ступенем опіку, а площею поверхні тіла, ураженої опіком. В установках більш високих напруг дуга виникає при випадковому наближенні людини до струмоведучих частин, що знаходяться під напругою, на відстань, при якому відбувається пробій повітряного проміжку між ними; при пошкодженні ізолюючих захисних засобів (штанг, покажчиків напруги тощо), якими людина стосується струмоведучих частин, що знаходяться під напругою; при помилкових операціях з комутаційними апаратами (наприклад, при відключенні роз'єднувача під навантаженням за допомогою штанги), коли дуга нерідко перекидається на людину. У всіх цих випадках виникає потужна дуга, що викликає великі опіки на тілі людини і обумовлює проходження через нього великих струмів - у кілька ампер і навіть десятки ампер. Зрозуміло, що в цих випадках ураження носять важкий характер і закінчуються, як правило, смертю потерпілого, причому тяжкість ураження зростає зазвичай із збільшенням напруги електроустановки. Електрична дуга може викликати великі опіки тіла, вигоряння тканин на велику глибину, обвуглювання і навіть безслідне згоряння великих ділянок тіла або кінцівок. Великий струм, що проходить через людину, викликає важкі опіки в місці входу і виходу. Тканини тіла, що знаходяться на шляху струму, зазнають серйозних змін, а у випадку великої кількості теплоти, що виділяється в них, висушуються і обвуглюються. Разом з тим великий струм, що проходить через людину, зазвичай не викликає фібриляції серця. Пояснення цього парадоксального явища ще не знайдено. Смерть у таких випадках настає, як правило, від паралічу дихання або в результаті великих опіків поверхні тіла людини. Електричні знаки, іменовані також знаками струму або електричними мітками, являють собою різко окреслені плями сірого або блідо-жовтого кольору на поверхні тіла людини, яка зазнала дії струму. Зазвичай знаки мають круглу або овальну форму і розміри 1-5 мм з поглибленням в центрі. Зустрічаються знаки і у вигляді подряпин, невеликих ран, бородавок, крововиливів у шкіру, мозолів і точкового татуювання. Іноді форма знака відповідає формі ділянки струмоведучих частини, якого торкнувся потерпілий, а при впливі грозового розряду нагадує фігуру блискавки. Уражена ділянка шкіри твердне подібно мозолі. Відбувається як би омертвіння верхнього шару шкіри. Поверхня знака суха, які не запалена. Зазвичай електричні знаки безболісні і лікування їх закінчується благополучно: з плином часу верхній шар шкіри сходить і уражене місце набуває первісний колір, еластичність і чутливість. Ці знаки з'являються приблизно у 11% постраждалих від струму.

Металізація шкіри - проникнення у верхні шари шкіри найдрібніших частинок металу, розплавився під дією електричної дуги. Таке явище зустрічається при коротких замиканнях, відключеннях роз'єднувачів і рубильників під навантаженням. При цьому найдрібніші бризки розплавленого металу під впливом виниклих динамічних сил та теплового потоку розлітаються в усі сторони з великою швидкістю. Кожна з цих частинок має високу температуру, але малий запас теплоти і, як правило, не здатна пропалити одяг. Тому уражаються зазвичай відкриті частини тіла - руки та обличчя. Уражена ділянка шкіри має шорстку поверхню. Потерпілий відчуває на ураженій ділянці біль від опіків під дією теплоти занесеного в шкіру металу і відчуває напругу шкіри від присутності в ній стороннього тіла. Зазвичай, з плином часу хвора шкіра сходить, уражена ділянка набуває нормального вигляду і еластичність, зникають і всі хворобливі відчуття, пов'язані з цією травмою. Лише при ураженні очей лікування може виявитися тривалим і складним, а в деяких випадках і безрезультатним, тобто потерпілий може позбутися зору. Тому роботи, при яких можливе виникнення електричної дуги (наприклад, роботи під напругою на щитах і збірках, при знятті і встановлення запобіжників і т. п.), повинні виконуватися в захисних окулярах. Разом з тим одяг працюючого повинна бути застебнута на всі гудзики, воріт закрито, а рукави опущені і застебнуті у запястя рук. Металізація шкіри спостерігається у 10% постраждалих від електричного струму. У більшості випадків одночасно з металізацією виникає дуговий опік, який майже завжди викликає більш важкі ураження, ніж металізація. При постійному струмі металізація шкіри можлива і в результаті електролізу, який виникає при щільному і відносно тривалому контакті тіла з струмоведучою частиною, що знаходиться під напругою. У цьому випадку частинки металу заносяться в шкіру електричним струмом, який одночасно розкладає органічну рідину в тканинах, утворюючи в ній основні і кислотні іони. Метал, з'єднуючись з кислотними іонами, утворює відповідні солі, які надають ураженої ділянки шкіри специфічне забарвлення. Так, зелений колір свідчить про те, що в шкіру занесена червона мідь, синьо-зелений - латунь, а сіро-жовтий - свинець. Цей вид металізації виліковується успішно. Механічні ушкодження є в більшості випадків наслідком різких мимовільних судомних скорочень м'язів під дією струму, що проходить через тіло людини. В результаті можуть відбутися розриви сухожиль, шкіри, кровоносних судин і нервової тканини; можуть мати місце вивихи суглобів і навіть переломи кісток. Зрозуміло, електротравмами не рахуються аналогічні травми, викликані падінням людини з висоти, ударами об предмети і т. п. в результаті дії струму. Механічні ушкодження відбуваються при роботі в основному в установках до 1000 В при відносно тривалому перебуванні людини під напругою. Це, як правило, серйозні травми, що вимагають тривалого лікування. На щастя, механічні пошкодження виникають досить рідко - приблизно у 1,0% осіб, постраждалих від струму. Такі пошкодження завжди супроводжують електричним ударам, оскільки їх викликає струм, що проходить через тіло людини. Деякі з них супроводжуються, крім того, контактними опіками тіла.

Електроофтальмія - запалення зовнішніх оболонок очей - рогівки і кон'юнктиви (слизової оболонки, що покриває очне яблуко), що виникає в результаті впливу потужного потоку ультрафіолетових променів, які енергійно поглинаються клітинами організму і викликають у них хімічні зміни. Таке опромінення можливе за наявності електричної дуги, яка є джерелом інтенсивного випромінювання не тільки видимого світла, але і ультрафіолетових і інфрачервоних променів. Електроофтальмія спостерігається приблизно у 3% постраждалих від струму. Інфрачервоні (теплові) промені також шкідливі для очей, але лише на близькій відстані або при інтенсивному і тривалому опроміненні. У разі ж короткочасної дуги основним.

Озон - газ, токсичний при вдиханні. Він подразнює слизисту оболонку очей і дихальних шляхів, пошкоджує сурфактант легенів. Послідовність хворобливих проявів при вдиханні озону було описано Флюгге. Спочатку настає сонливість, потім змінюється подих: вона стає глибоким, неритмічним. Наприкінці з'являються перерви в подиху. Смерть настає, певне, внаслідок паралічу дихання.

Патологоанатомічні результати засвідчили характерну картину отруєння озоном: кров не згортається, легені пронизані безліччю крововиливами. У результаті встановлено гранично припустиму концентрацію (ГДК) озону повітря робочого приміщення 0,1мг/м2, що у 10 разів більше нюхового порога в людини. При зовнішньому, ентеральному та парентеральному проникненні у терапевтичному діапазоні концентрацій озон не надає токсичної дії на організм людини.

При зовнішньому застосуванні високих концентрацій газоподібного озону іонізованих розчинів виявляються його потужні окисні властивості, спрямовані проти мікроорганізмів. Причому озон ефективніший у вологому середовищі, бо при розкладанні озону у питній воді утворюється високореакційний гідроксильний радикал. Озон вбиває всі види бактерій, вірусів, грибів і найпростіших. При цьому, на відміну багатьох антисептиків, озон не надає руйнівної і подразнюючої дії на тканини, оскільки клітини багатоклітинного організму мають антиоксидантну система захисту.

У дослідженнях проведено випробування бактерицидних властивостей озонованою дистильованої води з концентрацією у ній озону 4 мг/л. Встановлено за умов in vitro, що відбувається повне придушення зростання колоній стафілокока, кишкової і синьогнійної паличок, протіїв, клебсіелли при 102-104КОЕ/мл. За більш високій кількості мікроорганізмів (близько 105-107КОЕ/ мл) відзначається їх неповна інактивація. Причинами бактерицидного ефекту озону найчастіше згадують порушення цілісності оболонок бактеріальних клітин, викликаного окисленням фосфоліпідів і ліпопротеїдів. Грампозитивні бактерії чутливіші до озону, ніж грамнегативні, що, певне, пов'язаніо з відмінностями у структурі їх оболонок. Є й даних про взаємодії озону з протеїнами. Виявлено проникнення озону всередину мікробної клітини, вступ їх у реакцію з речовинами цитоплазми і перетворення замкнутогоплазмида ДНК відкрито ДНК, що знижує проліферацію бактерій.

.3 Первинні засоби пожежогасіння та вимоги з пожежної безпеки

До первинних засобів пожежогасіння відносяться: вогнегасники, ящик з піском, бочка з водою, покривало з негорючого полотна (тканини), пожежні відра, лопати, пожежний інструмент (багор, лом, сокира). Правила експлуатації вогнегасників визначені нормативним актом пожежної безпеки - НАПБ Б. 01.008 - 2004. Цим документом визначено основні вимоги при експлуатації вогнегасників [4, c. 19]:

. Керівник об'єкта або призначені ним особи, а також орендарі, якщо це обумовлено договором оренди, зобов'язані:

забезпечувати організацію експлуатації і техобслуговування вогнегасників;

утримувати вогнегасники у працездатному стані;

не допускати застосування вогнегасників не за призначенням; своєчасно організовувати про ведення огляду вогнегасників;

організовувати навчання працівників правилам застосування вогнегасників за призначенням.

. На підприємстві наказом повинна бути призначена особа, відповідальна за пожежну безпеку на об'єкті. Експлуатація вогнегасників без призначення такої особи, не допускається.

. Основні вимоги до вогнегасників під час експлуатації:

кожному вогнегаснику повинен бути присвоєний інвентарний номер; облік роботи з вогнегасниками ведеться в спец. журналах;

щорічно вогнегасники повинні проходити огляд з метою прийняття рішення про їх подальшої експлуатації або передачі на техогляд або ремонт;

розміщувати вогнегасники необхідно: - в легкодоступних місцях, а також поблизу місць, де найімовірніше може виникнути пожежа; - на висоті не більше 1,5 м від підлоги до нижньої частини корпусу вогнегасника, на шафках ПК, на ПЩ, на підставках, спец. тумбах і пересувних візках; - так, щоб можна було прочитати на корпусі вогнегасника таблички і написи; так, щоб виключити вплив сонячних променів, нагрівальних приладів, системи опалення, хімічно агресивних середовищ; - так, щоб підходи до вогнегасників були вільні; - в теплому приміщенні в холодний період року (прибирати з пожежного щита, залишаючи таблички на ПЩ із зазначенням місця їх знаходження).

. Забороняється: - експлуатувати вогнегасники з наявністю вм'ятин, здутостей або тріщин на корпусі, на запірно-пусковому пристрої, а також у разі порушення герметичності з'єднань вузлів; - наносити удари по вогнегаснику; - розбирати і перезаряджати вогнегасники особам, які не мають права на проведення таких робіт; - кидати вогнегасник у полум'я при його застосуванні і вдаряти ним об землю для приведення в дію; - направляти розтруб вогнегасника під час застосування у бік людей; використовувати вогнегасник не за призначенням. Усі виробничі приміщення, коридори будівель і споруди оснащені первинними засобами пожежогасіння в достатній кількості, відповідному нормативним актам з пожежної безпеки.

Основні вимоги до змісту засобів пожежогасіння.

. Первинні засоби пожежогасіння (відповідно до норм належності) розміщуються в приміщеннях будівель і споруд і здаються відповідальній особі за їх збереження і готовність до дії.

. Розміщуються на поверхах будівель вогнегасники повинні бути, як правило, одного виду і на кожному вогнегаснику повинні бути основні дані і правила експлуатації (інструктивна напис).

. Вогнегасники завжди повинні міститися в працездатному стані. У зимовий час (при температурі нижче 1 ºС) вогнегасники необхідно переносити в опалювальні приміщення. Вуглекислотні вогнегасники повинні охоронятися від надмірного нагрівання і дії сонячних променів.

. Не рідше одного разу на 10 днів вогнегасники повинні піддаватися зовнішньому огляду (перевіряється цілісність запобіжних пластинок у пінних вогнегасників та наявність пломб). Одночасно прочищаються сприском пінних вогнегасників.

Вимоги до вогнегасників. Техніка пожежна. Вимоги безпеки. Ручні та пересувні вогнегасники повинні:володіти, як правило, зовнішніми ознаками, що сприяють пізнанню та забезпечувати зручність доставки до вогнища пожежі і забезпечують швидкість приведення їх в дію. Вони мають забезпечувати безпеку в режимі очікування і в режимі пожежогасіння, забезпечувати можливість автоматизації (механізації) зарядки.

Основні показники і методи випробувань переносних вогнегасників встановлює ГОСТ Р 51057-2001 "Техніка пожежна. Вогнегасники переносні. Загальні технічні вимоги. Названий стандарт поширюється на переносні вогнегасники з повною масою не більше 20 кг, призначені для гасіння пожеж класів А, В, С, Е. Стандарт не поширюється на вогнегасники спеціального призначення (ранцеві, авіаційні, для гасіння лісових пожеж, для гасіння пожеж класу D). ГОСТ Р 51017-97 "Техніка пожежна. Вогнегасники пересувні. Загальні технічні вимоги поширюється на пересувні вогнегасники, що мають повну масу не більше 400 кг, призначені для гасіння пожеж класів А, В, С, і встановлює загальні технічні вимоги та методи випробувань. Даний стандарт не поширюється на вогнегасники спеціального (цільового) призначення. Порядок постановки вогнегасників на виробництво і проведення сертифікаційних випробувань, які встановлюють основні положення постановки на виробництво та сертифікації (в області пожежної безпеки) нових або модернізованих переносних і пересувних вогнегасників, призначених для гасіння осередків пожеж класів А, В, С, Е на промислових підприємствах, в установах, на наземному транспорті, в побуті, а також для використання і призначені для гасіння пожеж класів A, B, C, E, і встановлюють вимоги до вибору, розміщення, технічного обслуговування вогнегасників, а також до технічного оснащення організацій, що здійснюють перезарядку і випробування вогнегасників (норми не поширюються на неперезаряджувані (одноразові) вогнегасники).

Ваговий контроль заряду вогнегасників слід проводити не рідше одного разу на рік. Вогнегасник необхідно дозаряджати, якщо в результаті витоку вуглекислоти при черговому контрольному зважуванні маса заряду складе: для вогнегасника ОУ-2 - менше 1,15 кг, вогнегасника ОУ-5 - менше 3,15 кг, вогнегасника ОУ-8 - менш 5,15 кг. Балони вуглекислотних вогнегасників через кожні 5 років експлуатації підлягають переоглядові. Вогнегасник необхідно замінити, якщо прострочений термін періодичного переогляду балонів. Ємності для зберігання запасу води для цілей пожежогасіння повинні бути не менше 0,2 м3 кожна і комплектуватися відром; ємність ящиків для піску повинна бути не менше 0,5 м3 і комплектуватися совковою лопатою.

До введення в експлуатацію допускаються пожежні крани, обладнані:

Пожежним клапаном з сполучної голівкою;

Напірним пожежним рукавом з приєднаним до нього пожежним стволом;

Важелем для полегшення відкривання клапана.

Насамперед, пожежне обладнання водопровідних мереж і комплектуюче обладнання повинно:бути розраховане на робочий тиск не менше 1 МПа (10 кгс/см2), крім комплектуючого обладнання всмоктуючих комунікацій; не викликати гідравлічного удару при пуску і в робочому режимі в межах, небезпечних для обслуговуючого персоналу;бути встановлено в безпечних місцях, зручних для обслуговування. Відповідно до п. 2.4.6 ГОСТ 12.4.009-83 "ССБТ. Пожежна техніка для захисту об'єктів. Основні види. Розміщення і обслуговування" до введення в експлуатацію допускаються пожежні крани, обладнані:пожежним клапаном з сполучної голівкою; напірним пожежним рукавом з приєднаним до нього пожежним стволом;важелем для полегшення відкривання клапана. Там же встановлено, що пожежний рукав повинен бути приєднаний до клапана і що пожежний кран з перерахованим обладнанням повинен розміщуватися в пожежному шафі. У ГОСТ Р 51844-2001 застосовують такі терміни з відповідними визначеннями і скороченнями:пожежний шафа - вид пожежного інвентарю, призначеного для розміщення і забезпечення збереження технічних засобів, що застосовуються під час пожежі;пожежний кран, ПК - комплект, що складається з клапана, встановленого на внутрішньому протипожежному водопроводі і обладнаного пожежної сполучної головкою, а також пожежного рукава з ручним пожежним стволом;клапан пожежного крана, клапан - запірний клапан, який встановлюється в системі внутрішнього протипожежного водопроводу і призначений для відкриття потоку води в пожежному крані. Рукавна касета, касета - пристрій для розміщення напірного пожежного рукава в шафі. Передбачена наступна класифікація пожежних шаф. Шафи поділяють на такі типи:

Ш-ПК - шафа для розміщення пожежного крана;

Ш-О - шафа для розміщення вогнегасників;

Ш-ПК-О - комбінований для розміщення пожежного крана і вогнегасників.

Шафи типів Ш-ПК поділяють залежно від кількості розміщуваних пожежних кранів (1 і 2) і умовного проходу комплектуючих 40 і 50, або 65 (напірні пожежні рукави внутрішніми діаметрами - 38 або 51, або 66 мм). Допускається установка в шафах кнопок дистанційного пуску пожежних насосів, кнопок системи димовидалення або тривожної сигналізації, а також розміщення засобів індивідуального захисту та інших первинних засобів пожежогасіння.

Шафи типів Ш-О поділяють залежно від кількості та виду розміщуваних вогнегасників за ГОСТ Р 51057-2001 "Техніка пожежна. Вогнегасники переносні. Загальні технічні вимоги. Методи випробувань". Залежно від способу встановлення в будинках і спорудах шафи поділяють на: Н - навісні. Навісні шафи встановлюють (навішують) на стінах всередині будівель або споруд;В - вбудовані. Вбудовані шафи встановлюють у нішах стін; П - приставні. Приставні шафи встановлюють як у стін, так і в нішах стін, при цьому вони спираються на поверхню підлоги. Як видно, в коментованій статті введено нове поняття - "багатофункціональні інтегровані пожежні шафи". Відносно зовнішнього оформлення та інформації про вміст пожежних шаф і багатофункціональних інтегрованих пожежних шаф частина 5 коментованої статті відсилає до нормативних документів з пожежної безпеки. Як видається, слід очікувати, що будуть видані такі документи, що враховують новели коментованої статті.

Пожежні гідранти, гідрант-колонки та пожежні крани повинні не рідше ніж через кожні 6 міс. (Навесні та восени) піддаватися технічному огляду і перевірятися на працездатність водопровідної службою спільно з представниками адміністрації об'єкта та пожежної охорони за допомогою пуску води з реєстрацією результатів у журналі або акті. Колодязі повинні звільнятися від води. Монтаж пожежних клапанів на внутрішньому водопроводі будівель (споруд) повинен виконуватися з дотриманням вимог Будівельних норм і правил на внутрішнє водопостачання, затверджених Держбудом України, а також таких вимог:

Маховичок клапана повинен розташовуватися так, щоб забезпечувалося зручність його охоплення рукою і обертання;

Вихідний патрубок клапана повинен розташовуватися так, щоб забезпечувалося зручність приєднання пожежного рукава і виключався різкий «злам» рукава при прокладанні його в будь-яку від клапана сторону.

Пожежний клапан, виготовлені з чавуну, повинен бути пофарбований у червоний колір. При перевірці електродвигунів пожежних насосів проводиться заливка масла в підшипники, перевіряються болтові з'єднання, щільність і безшумність обертання вала, відсутність перегріву на корпусах електродвигунів. Розміщуються на території пожежні щити повинні бути укомплектовані: вогнегасники - 2 шт., відра - 2 шт., ємність з водою - 0,2 куб. або (лопата - 2 шт. та ящик з піском - 0,5 куб. м) ломи - 2 шт., сокири - 2 шт., багри - 2 шт. Забороняється повне або часткове розукомплектування пожежних щитів, а також використання первинних засобів пожежогасіння та пожежного інвентарю не за прямим призначенням (для господарських потреб, ремонтних робіт тощо).

Визначення необхідної кількості первинних засобів пожежогасіння в конкретному закладі медицини.

При визначенні видів та кількості первинних засобів пожежогасіння слід враховувати фізико-хімічні та пожежонебезпечні властивості горючих речовин, їх ставлення до вогнегасною речовин, а також площа виробничих приміщень, відкритих майданчиків та установок. Вибір типу і розрахунок необхідної кількості вогнегасників в захищається приміщенні або на об'єкті слід проводити в залежності від їх вогнегасної здатності, граничної площі, а також класу пожежі горючих речовин та матеріалів:

клас А - пожежі твердих речовин, в основному органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір);

клас В - пожежі горючих рідин або плавких твердих речовин;

клас С - пожежі газів;

клас D - пожежі металів та їх сплавів;

клас Е - пожежі, пов'язані з горінням електроустановок.

Вибір типу вогнегасника (пересувний чи ручного) обумовлений розмірами можливих осередків пожежі. При їх значних розмірах необхідно використовувати пересувні вогнегасники. Вибираючи вогнегасник з відповідним температурним межею використання, необхідно враховувати кліматичні умови експлуатації будівель і споруд. Якщо можливі комбіновані осередки пожежі, то перевагу при виборі вогнегасника віддається більш універсальному по області застосування. Для граничної площі приміщень різних категорій (максимальної площі, що захищається одним або групою вогнегасників) необхідно передбачати число вогнегасників одного з типів, вказане в таблиці 1перед знаком «+ +» або «+». У громадських будинках та спорудах на кожному поверсі повинна розміщуватись не менше двох ручних вогнегасників. Вогнегасники, відправлені з підприємства на перезарядження, повинні замінюватися відповідною кількістю заряджених вогнегасників. При захисті приміщень ЕОМ, телефонних станцій, музеїв, архівів і слід враховувати специфіку взаємодії вогнегасних речовин з захищеними обладнанням, виробами, матеріалами тощо Дані приміщення слід обладнати хладонового і вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогнегасної речовини.

Вогнегасники порошкові закачані. Заряджені вогнегасною порошком («Пірант», «П-2АПМ») і заповнені інертним газом (повітря, азот, вуглекислий газ) з тиском 16 атм. Призначені для гасіння пожеж класу А, В, С або НД, залежно від типу застосовуваного порошку, а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000 В. Забезпечені запірними пристроями, що забезпечують вільне відкривання і закривання рухом руки. Манометр, встановлений на голівці вогнегасника, показує ступінь працездатності вогнегасника (тиск інертного газу). Експлуатуються при температурі від - 40 ºС до 50 ºС.

Вогнегасники порошкові з внутрішнім джерелом тиску. Призначені для захисту окремих пожежонебезпечних ділянок або всієї площі (обсягу) об'єктів народного господарства, житла, транспортних засобів в якості первинного засобу пожежогасіння. Вогнегасною речовиною є порошкові склади («Пірант», «П-2АПМ»), які витісняються під надлишковим тиском додаткового робочого газу (що зберігається в допоміжному балоні).

Вогнегасники вуглекислотні. Застосовуються для гасіння пожеж, загорянь різних речовин і матеріалів, за винятком речовин, які можуть горіти без доступу повітря, а також для гасіння електроустановок, що знаходяться під напругою не вище 1000 В. Відмінною особливістю вогнегасника є щадне вплив на об'єкти пожежогасіння. В якості вогнегасної кошти використовується двоокис вуглецю (вуглекислота), яка знаходиться в рідкій фазі, а її струмінь, що випливає з насадка у вигляді дифузора, складається з холодного газу і снігу. Температура зберігання і експлуатації від - 40 ºС до +50 ºС.

Стисло розглянемо рівень витрат в сучасних закладах медицини (див. табл. 4.1)

Таблиця 4.1.

Перелік витрат підприємства на охорону праці

№ г/вНазва групи витратНазва різновиду витратСума витрат (тис. грн.)2012 р.2013 р.2014 р.1Додаткові до страхових відшкодувань потерпілим у наслідок травм і професійних захворювань- Тимчасова непрацездатність - Одноразова допомога, включаючи членів родини і утриманців загиблих - Відшкодування витрат лікувальним установам - Санаторно-курортне обслуговування - Витрати на соціальну допомогу інвалідам - Інші доплати 2013 - - 800 12001973 - - - 1200730 - - 400 6002Пільги і компенсації працюючим у важких і шкідливих умовах- Додаткові відпуски - Скорочений робочий день - Лікувально-профілактичне харчування - Надання молока чи інших рівноцінних продуктів - Підвищені тарифні ставки - Доплати за умови і інтенсивність праці - Пенсії на пільгових умовах 700 230 455 - - 170,24820 534 454 - - 213,84432 - 134 - - 246,603Витрати на профілактику травматизму і професійних захворювань- Витрати на працеохоронні заходи за колективним договором - Витрати на додаткові до колективного договора працеохоронні заходи - Витрати на працеохоронні заходи з інших джерел фінансування - - -- - -- - -4Витрати на ліквідацію аварій і нещасних- Вартість зіпсованого обладнання, будівель, інструментів - Витрати на порятунок- -- -- -

Основні вимоги з пожежної безпеки. Електричні мережі та електрообладнання, що використовуються в озонаторах на сучасних закладах медицини, повинні відповідати вимогам чинних «Правил улаштування електроустановок» (ПУЕ), «Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів» (ПТЕ), «Правил техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів» (ПТБ). На промислових об'єктах велике значення має правильний вибір електрообладнання. З цією метою визначення класу вибухо- і пожежонебезпеки приміщень і зовнішніх установок озонаторів повинно проводитися технологами разом з енергетиками проектує або експлуатуючої організації. Біля входу у виробниче приміщення повинен бути напис із зазначенням його класу за вибуховою або пожежної небезпеки. При гасінні пожежі в приміщенні з електроустановками (озонаторами), що перебувають під високою напругою, РТП зобов'язаний незалежно від розміру пожежі і числа працюючих підрозділів створити оперативний штаб пожежогасіння, до якого мають увійти відповідальні працівники адміністрації об'єкта і черговий інженерно-технічного персоналу (всі прийняті рішення узгоджуються з ними). Особовому складу, забороняється самовільно проводити якісь самостійні дії по знеструмленню електроліній, електроустановок та щодо застосування засобів пожежогасіння до отримання письмового дозволу на гасіння пожежі. Під час ліквідації пожежі в приміщенні з наявністю великої кількості кабелів і проводів у гумовій і пластмасовій ізоляції працівник зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо попередження можливого отруєння газами, які виділяються в процесі горіння. Особовий склад повинен працювати в ЗІЗОД. РТП зобов'язаний не допускати скупчення в приміщеннях з електроустановками зайвої кількості особового складу.

При ліквідації аварій та гасіння пожеж в закладах медицини можуть мати місце випадки травматизму особового складу спеціалізованих підрозділів та обслуговуючого персоналу цехів і установок: отруєння і задухи, опіки, теплові та хімічні, механічні травми, ураження електричним струмом. Подряпини, рани на шкірі посилюють небезпеку хімічного ураження людини. Працівники цеху, установки, складу повинні знати свої обов'язки при виникненні пожежі, аварії, вміти користуватися засобами першої медичної допомоги, засобами пожежогасіння, наявними в цеху, а також приладами захисту органів дихання. Відповідальними за дотримання правил техніки безпеки є:

а) при ліквідації аварій - керівник робіт з ліквідації аварій;

б) при гасінні пожежі - керівник гасіння пожежі та начальники бойових ділянок.

Керівники ліквідації аварій або гасіння пожежі в закладах медицини зобов'язані:

а) видалити з небезпечних місць не зайнятих у ліквідації аварії, пожежі людей і вжити заходів для порятунку постраждалих;

б) вжити заходів до запобігання нагріву установок під високим тиском до небезпечних меж, до зниження тиску в цих установках до безпечних меж, збору горючих продуктів в аварійні ємності;

в) уточнити характеристику пожежо- та вибухонебезпечності речовин і матеріалів, що знаходяться в зоні аварії, пожежі, а також їх вплив з водопінними засобами;

г) вказати способи захисту працюючих з ліквідації аварії або гасіння пожежі, при необхідності забезпечити особовий склад захисними костюмами, кисневими ізолюючими протигазами, застосовуваними на даному об'єкті;

д) не допускати зайвого скупчення і пересування в небезпечних зонах особового складу, аварійної та пожежної техніки;

е) з'ясувати наявність і місце розташування апаратури, що знаходиться під тиском, скляної апаратури і вжити заходів до їх захисту та збереження;

ж) організувати розвідку і спостереження за суміжними спорудами, установками й апаратами;

з) передбачити резерв сил і засобів і розташувати його поза зоною можливих поразок;і) організувати пункт медичної допомоги.

Розвідка та роботи з ліквідації аварії та гасіння пожеж в закладах медицини у непридатній для дихання атмосфері повинні проводитися в киснево-ізолюючих, шлангових або інших спеціальних протигазах. Обслуговуючий персонал цехів, установок і складів, де в результаті аварії і пожежі можливе виділення або утворення токсичних продуктів, повинен мати аварійний запас протигазів відповідних марок для захисту органів дихання. Органи дихання, зору і відкриті поверхні тіла осіб, які виконують роботи в приміщеннях з наявністю їдких речовин, що викликають отруєння через шкіру, хімічні опіки і обмороження, повинні бути надійно захищені. Аварійні роботи в приміщеннях з наявністю сильнодіючих отруйних речовин необхідно проводити в спецодязі, гумових рукавичках, ізолюючих протигазах і обов'язково під контролем інженерно-технічного персоналу цеху, лабораторії або установки. Команду про надяганні особовим складом киснево-ізолюючих шлангових протигазів дає командир підрозділу. Надягання протигазів необхідно проводити на чистому повітрі, по можливості ближче до зони з загазованої атмосферою. Виймати мундштук з рота або знімати маску забороняється до моменту виходу на чисте повітря та наказу командира про зняття протигазів. Працюючі в протигазах при дотриманні в не придатною для дихання атмосфері зобов'язані:

а) просуватися в колоні по одному, знати направляє та замикаючого, стежити за порядком руху та станом кожного;

б) рухатися і розташовуватися так, щоб бачити або відчувати товаришів; при русі запам'ятовувати шлях і підтримувати зв'язок з йдуть попереду; передостанній, крім того, повинен тримати зв'язок з замикаючим;

в) для попередження падіння в ями, люки, технологічні отвори і інші отвори йде попереду повинен простукувати підлога (грунт) ломом.

У процесі ліквідації пожеж і при гасінні пожежі на об'єктах з можливим утворенням газонебезпечних середовищ необхідно систематично в різних точках брати проби повітря на аналіз. При гасінні пожежі і ліквідації аварії на хімічних підприємствах, складах і в лабораторіях треба враховувати можливість наявності речовин зі специфічними властивостями, які не тільки можуть викликати хімічне ураження людей, а й виключити або утруднити можливість застосування звичайних засобів гасіння пожежі. Тому керівник гасіння пожежі, приймаючи рішення, повинен використовувати знання і досвід технічного персоналу цеху, установки, лабораторії. Автоматичні установки газового гасіння повинні бути обладнані звуковою та світловою сигналізацією, що оповіщає персонал про подачу вогнегасних речовини в приміщення. У період подання вогнегасної речовини всі люди повинні бути евакуйовані з приміщення, що захищається. Вхід до приміщення, заповнене горючими речовинами, для проведення аварійних робіт може бути дозволений тільки в киснево-ізолюючих протигазах. Щоб уникнути загазованості території або приміщення та можливості при гасінні пожежі вибуху на апаратах з газами і газових комунікаціях не можна збивати факел полум'я без їх відключення або без підготовки до негайного закриття утворився отвори. Одночасно з гасінням пожежі необхідно проводити охолоджування струменями конструктивних елементів будівель, етажерок, технологічних апаратів і трубопроводів, яким загрожує небезпека від впливу високих температур пожежі. Необхідно використовувати всі засоби для запобігання і обмеження розливу їдких, отруйних і горючих рідин, а також плавких речовин і матеріалів При роботах на висоті особовий склад підрозділів повинен надійно страхуватися від падіння, використовуючи для цього рятувальні пояси з карабінами й рятувальні мотузки. Для запобігання опіків особового складу підрозділів від променевої енергії необхідно використовувати природні укриття (екрани, щитки, тепловідбиваючі костюми) і охолоджувати працюючих струменями води. При розтині і розбирання будівель, споруд та апаратів під уникнути обвалення не можна допускати ослаблення несучих конструкцій, пошкодження теплофікаційних і газових магістралей, а також електромережі та електроустановок При ліквідації аварій і гасіння пожежі керівник робіт повинен стежити, щоб особовий склад не перебував на конструкціях, які можуть обрушитися під навантаженням працюють, або в зоні можливого обвалення конструкцій і апаратів. При скиданні з висоти обладнання або матеріалів, при розтині і розбирання конструкцій і апаратів необхідно:

а) звільнити ділянку для скидання від перебування людей, рукавних ліній та іншого пожежного та виробничого обладнання;

б) встановити постового для попередження нещасних випадків;

в) не допускати скидання матеріалів на електропроводи, балкони, виробничі установки та інше обладнання;

г) попереджати сигналом "Бережись" знаходяться внизу людей і скидати тільки в їх відсутність.

При необхідності обвалення конструкцій будівель або споруд (наприклад, загрозливих падінням стін, труб, колон тощо) треба оточити місце пропонованого падіння і попередити працюючих поблизу людей. У випадках коли створюється загроза потужних вибухів обладнання, розповсюдження газової хвилі або розтікання легкозаймистих рідин на значну відстань, керівник ліквідації аварії або гасіння пожежі повинен вжити заходів до захисту осіб, безпосередньо зайнятих на аварійних і на гасінні пожежі, а також вжити заходів до евакуації працюючих на сусідніх установках і на установках, що лежать в напрямку руху газової хвилі або рідини, що розлилася. Загрозливий район слід оточити. Пожежну техніку слід встановлювати в безпечних місцях з урахуванням можливих напрямків дії ударної хвилі вибуху, поширення отруйних парів і газів або розтікання горючих рідин. При гасінні пожежі не допускається подача водяних струменів на дроти і установки, що знаходяться під напругою електричного струму. Включення електромереж напругою вище 200 В може виконувати особовий склад підрозділів та пожежної охорони з дотриманням встановлених запобіжних заходів. Включення електромереж напругою понад 220В виробляє персонал, що обслуговує електромережі або електроустановки. На місці аварії або пожежі необхідно мати аптечку для надання першої медичної допомоги постраждалим.

Перша долікарняна допомога. В аптечці, крім специфічних для даного виробництва засобів надання медичної допомоги, повинні бути: нашатирний спирт, борна кислота, бікарбонат натрію (сода питна), настоянка йоду, перекис водню, марганцевокислий калій, синтоміцинова емульсія, стерильні серветки, вата, бинт, джгут, діамантова зелень (розчин). При термічному опіку уражену ділянку необхідно обробити 3-5%-ним розчином марганцевокислого калію (або новокаїном), змастити синтоміциновою емульсією і накласти пов'язку. При опіку кислотами уражену ділянку промивають великою кількістю води, потім 5%-ним розчином соди і накладають пов'язку. Очі при термічному опіку промивають водою, при опіках кислотами - 3%-ним розчином соди, при опіках лугами - 3%-ним розчином борної кислоти.

Після гасіння пожежі або локалізації аварії при роботі в атмосфері з отруйними та отруйними газами і парами, а також при роботі з такими ж рідинами і твердими речовинами особовий склад, який брав у цьому участь, повинен пройти медичний огляд і при необхідності (за висновком лікаря) профілактичне лікування.

При ліквідації горіння в приміщеннях з електроустановками в сучасних закладах медиицни, в приміщеннях з вибухонебезпечним середовищем, а також у підземних спорудах метрополітенів особовому складу підрозділів ДПС, що бере участь у гасінні пожежі, забороняється самовільно проводити будь-які дії по знеструмлення електроліній та електроустановок, а також застосовувати вогнегасники речовини до отримання , в установленому порядку, письмового допуску від адміністрації організації на гасіння пожежі. Під час ліквідації пожежі в приміщенні з наявністю великої кількості кабелів і проводів з гумовою і пластмасовою ізоляцією посадові особи зобов'язані вжити заходів з попередження можливого отруєння особового складу підрозділів ДПС речовинами, які виділяються в процесі горіння. Особовий склад підрозділів ДПС повинен працювати в ЗІЗОД. При постановці у бойовий розрахунок на пожежні автомобілі генераторів аерозольного пожежогасіння (типу СОГ-5М) необхідно провести з особовим складом відповідну підготовку за правилами їх застосування. До початку їх проведення необхідно провести відключення (або огородження від пошкодження) наявних на ділянці електричних мереж (до 0,38 кВ), газових комунікацій, підготувати засоби гасіння можливого (прихованого) вогнища. Електричні мережі і установки під напругою вище 0,38 кВ відключають представники енергослужби (енергонагляду) з видачею письмового дозволу (допуску), пожежні автомобілі та стволи повинні бути заземлені при подачі піни або води на гасіння. Відключення електропроводів шляхом різання допускається при фазному напрузі мережі не вище 220 В і тільки тоді, коли іншими способами не можна знеструмити мережу. Робота особового складу підрозділів ДПС з відключення проводів, що перебувають під напругою, повинна виконуватися в присутності представника адміністрації організації, а при його відсутності - під наглядом оперативного посадової особи з використанням комплекту електрозахисних засобів. При відключенні проводів, що перебувають під напругою, необхідно:визначити ділянку мережі, де різка електричних проводів найбільш безпечна і забезпечує знеструмлення на необхідній площі (будівля, секція, поверх тощо);обрізати живлять зовнішні дроти тільки у ізоляторів з боку споживання електроенергії з розрахунком, щоб падаючі (обвисає) проводи не залишалися під напругою. Різання проводів робити починаючи з нижнього ряду. Забороняється обрізати одночасно багатожильні дроти і кабелі, а також одножильні дроти і кабелі, прокладені групами в ізоляційних трубах (оболонках) і металевих рукавах. Електрозахисні засоби застосовуються у підрозділах ДПС, відносяться:рукавички гумові діелектричні; калоші (боти) гумові діелектричні; килимки гумові діелектричні розмірами не менше 50 x 50 см з рифленою поверхнею; ножиці для різання електропроводів з ізольованими ручками (вимоги до зазначених електрозахисних засобів визначені ГОСТ); переносні заземлювачі з гнучких мідних жил довільної довжини , перетином не менше 12 мм2 для пожежних автомобілів, у яких основна система захисту - захисне заземлення. Для підготовки робочого місця при роботах з частковим або повним зняттям напруги слід:провести необхідні відключення на головному розподільному щиті і вжити заходів, що перешкоджають подачі напруги до місця роботи внаслідок помилкового чи самовільного включення комутаційної апаратури;вивісити застережні знаки і встановити огородження;застосовувати електрозахисні засоби - діелектричні рукавички, килимки, переконатися у справності приладів і перевірити відсутність напруги на частини установки, призначеної для роботи. При роботах з частковим зняттям напруги відключені струмопровідні частини, що перебувають випадковому дотику, повинні бути огороджені тимчасовими огородженнями. При ураженні електрострумом слід якнайшвидше звільнити потерпілого від дії струму і негайно відключити ту частину електропроводки, якою він стосується. Надає допомогу, не повинен доторкатися до потерпілого без належних запобіжних заходів.

.4 Порядок проведення евакуації при пожежі в сучасних закладах медицини

Безпека в надзвичайних ситуаціях на досліджуваному обєкті. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України Про охорону праці роботодавець зобовязаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів. Для проведення атестації робочих місць і встановлення пріоритету в проведенні оздоровчих заходів використовується Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу.

Виходячи з принципів цієї класифікації умови праці поділяються на 4 класи - оптимальні, допустимі, шкідливі та небезпечні (екстремальні).

клас - ОПТИМАЛЬНІ умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоровя працюючих, але й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів оптимальними умовно вважаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.

Рисунок 4.1. Приклад плану приміщення при евакуації

клас - ДОПУСТИМІ умови праці - характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоровя працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

клас - ШКІДЛИВІ умови праці, які характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, що перевищують нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.

клас - НЕБЕЗПЕЧНІ умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни створює загрозу для життя та високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Таблиця 4.2

Класи робочих зон приміщень з вибухової та пожежної небезпеки

Класи робочих зон приміщеньФактори вибухо- та пожежонебезпечності, інші умовиВибухонебезпечні робочі зони приміщеньВ-ІРобочі зони приміщень, в яких виділяються горючі гази (ГГ) або пари легкозаймистих рідин (ЛЗР) у такій кількості та з такими властивостями, що вибухонебезпечні суміші з повітрям можуть утворюватися при нормальних режимах роботиВ-ІаТі ж самі робочі зони, що й класу В-І, тільки вибухонебезпечні суміші можуть утворюватися лише внаслідок аварії або несправностіВ-ІбТі ж самі робочі зони, що й класу В-Іа, але які мають такі особливості: ГГ мають високу нижню концентраційну межу поширення полумя (15 % і більше) та різкий запах при концентраціях у межах ГДК; при аварії в цих зонах можливе утворення лише місцевої вибухонебезпечної концентрації, яка поширюється на обєм, не більший 5 % загального обєму приміщення (зони); ГГ і ЛЗР використовуються у невеликих кількостях без застосування відкритого полумя, у витяжних шафах або під витяжними зонтамиВ-Іг1.Робочі зони поза приміщеннями: біля технологічних установок, що вміщують ГГ та ЛЗР (за винятком аміачних компресорних установок); біля наземних і підземних резервуарів з ГГ та ЛЗР; біля естакад для зливу (наливання) ЛЗР; біля відкритих нафтовловлювачів, прудів-відстойників з плаваючою нафтовою плівкою та ін. 2.Робочі зони біля промів за зовнішніми огороджуючими конструкціями приміщень з вибухонебезпечними зонами класів В-І, В-Іа та В-ІІ, а також у зовнішніх огороджуючих конструкціях, на яких розміщені елементи для викидів із систем припливно-витяжної вентиляції приміщень з вибухонебезпечними зонами будь-якого класу.В-ІІРобочі зони приміщень, де виділяється пил чи волокна, які переходять у зважений у повітрі стан у такій кількості і з такими властивостями, що можливе утворення вибухонебезпечних концентрацій пилу або волокон з повітрям або іншим окисником при нормальних режимах роботиВ-ІІаРобочі зони аналогічні зонам класу В-ІІ, в яких вибухонебезпечна концентрація пилу і волокон може утворюватися лише внаслідок аварії або несправностіПожежонебезпечні робочі зони приміщеньП-ІРобочі зони приміщень, в яких застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху >61°СП-ІІРобочі зони приміщень, де виділяється горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею поширення полумя >65 г/м3 до обєму повітряП-ІІаРобочі зони приміщень, в яких є тверді горючі речовини або матеріали, що нездатні переходити у зважений станП-ІІІРобочі зони, що розташовані за межами приміщення, та зовнішні установки, де застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху >61°С, або тверді горючі речовини

Таблиця 4.3

Категорії приміщень і будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою

Категорії приміщенняРечовини, що використовуються, та умови їх використанняА-вибухопожежо- небезпечніГорючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28°С у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні паро- і газоповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається надлишковий тиск >5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним у такій кількості, при якій розвивається надлишковий тиск вибуху >5 кПаБ-вибухо- пожежонебезпечніГорючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху >28°С та горючі рідини у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається надлишковий тиск вибуху в приміщенні >5 кПаВ- пожежонебезпечніГорючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали (в тому числі пил і волокна), речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться (використовуються), не належать до категорій А чи БГ - пожежонебезпечніНегорючі речовини та матеріали у гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полумя; горючі гази, рідини, тверді речовини, які використовуються або утилізуються як паливоД - пожежонебезпечніНегорючі речовини та матеріали в холодному стані. (Допускається відносити до категорії Д приміщення, в яких знаходяться горючі рідини в системах змащування, охолодження обладнання та гідроприводах в кількості не більше 60 кГ на одиницю обладнання при тиску не більше 0,2 МПа, а також кабельні електропроводки до обладнання)

Розроблення заходів щодо забезпечення безпечних умов праці в адміністративних приміщеннях закладів медицини. Проведений аналіз законодавчої та наукової літератцри з цього питання, дозволяє встановити місця, де існує потенційна небезпека травматизму або іншої несприятливої дії на персонал і запропонувати заходи щодо забезпечення безпечних умов праці. Заходи можуть бути як технічного, так і організаційного характеру.

Недолік або надлишок повітрообміну, здійснюваного природною вентиляцією може бути компенсований:

збільшенням площі кватирок;

зменшенням часу провітрювання;

влаштуванням механічної вентиляції, найчастіше установкою кондиціонерів, які залежно від марки здатні створити додатковий повітрообмін у межах 500 - 1400 м 3 /год.

Недолік природного освітлення усувається:

більш світлим кольором внутрішніх поверхонь приміщення;

зміною розташування робочих місць в приміщенні (розташовувати їх за можливості якомога ближче до вікон. При цьому розрахунок КПО за спрощеним методом, який наведений вище, застосовувати не можна. Необхідно користуватися уточненим методом, зазначеним на сторінці 38 СНиП II-4-79);

зміною конструкції вікон.

Недолік штучного освітлення усувається:

збільшенням числа світильників;

збільшенням потужності ламп у світильнику;

влаштуванням місцевого освітлення додатково до загального;

заміною ламп розжарювання на газорозрядні.

Доцільність і дієвість всіх запропонованих заходів необхідно перевірити відповідними розрахунками. Крім того, для забезпечення безпечних умов праці в робочому приміщенні можуть бути здійснені такі заходи:

застосування засобів захисту у вигляді огорож, запобіжних пристроїв, блокувань, сигналізацій;

захист від ураження електрострумом улаштуванням заземлення, занулення, захисних відключень;

розроблення і здійснення ергономічних заходів;

захист від електромагнітних, іонізуючих випромінювань;

захист від підвищеного рівня шуму;

розроблення організаційно-економічних механізмів управління охороною праці.

Обовязки та дії працівників у разі виникнення пожежі. У разі виявлення пожежі (ознак горіння) працівник зобовязаний:

негайно повідомити про це по телефону пожежну охорону. При цьому необхідно назвати адресу обєкта, вказати кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище;

вжити заходів щодо евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;

повідомити про пожежу власника закладу та чергового (за його наявності);

у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газову, енергетичну).

Керівник (посадова особа), що прибув на місце пожежі, зобовязаний:

перевірити, чи викликана пожежна охорона (продублювати повідомлення);

у разі загрози життю людей негайно організувати їх рятування (евакуацію), використовуючи для цього наявні сили й засоби;

видалити за межі небезпечної зони всіх працюючих, не повязаних з ліквідацією пожежі;

припинити роботи в будівлі, крім робіт, повязаних із заходами щодо ліквідації пожежі;

здійснити в разі необхідності відключення електроенергії;

перевірити здійснення оповіщення людей про пожежу;

організувати зустріч підрозділів пожежної охорони, надати їм допомогу у виборі найкоротшого шляху до підїзду осередку пожежі та в установці на водні джерела;

одночасно з гасінням пожежі організувати евакуацію і захист матеріальних цінностей;

забезпечити дотримання техніки безпеки працівниками, які беруть участь у гасінні пожежі.

Після прибуття на місце пожежі пожежних підрозділів необхідно забезпечити безперешкодний доступ їх на територію; персонал зобовязаний брати участь у консультуванні керівника гасіння про особливості обєкта. Своєчасна евакуація людей із будівель і приміщень при виникненні пожежі с першочерговим завданням і його успішне здійснення має бути забезпечене під час проектування і реконструкції будівель та споруд. Однією з основних вимог пожежної безпеки є побудова в будівлях необхідної кількості виходів, виїздів для евакуації людей і матеріальних цінностей . Тому при проектуванні нових будинків слід враховувати можливу необхідність евакуації людей Безпека евакуації досягається тоді, коли тривалість евакуації людей з окремих приміщень і будинку закладу медицини в цілому менша критичної тривалості пожежі, яка становить небезпеку для людини

Евакуаційними виходами називають проходи, двері, ворота, перехідні балкони, внутрішні переходи Не вважаються евакуаційними виходи, які пов'язані з механічним приводом (ліфти, ескалатори), сходи, які не розташовані у сходових клітках. Виходи вважаються евакуаційними, якщо вони виводять з приміщення:

першого поверху на двір безпосередньо або через коридор, вестибюль, сходи;

будь-якого поверху, крім першого, в коридор, що веде на сходову клітку (у тому числі через хол): сходові клітки повинні мати вихід назовні безпосередньо або через вестибюль, відділений від прилеглих коридорів перегородками з дверима;

у сусіднє приміщення на цьому самому поверсі, яке має виходи, вказані вище.

У будівлях, які мають два і більше поверхів, в разі одночасного перебування на поверсі понад 25 осіб повинні бути розроблені і вивішені на видних місцях схеми та плани евакуації людей на випадок пожежі.

Висновки до розділу 4

Опрацьовано наукову літератури з питань охорони праці на підприємстві. Наведено визначення основних понять з досліджуваного питання та дано перелік нормативних документів, що регулюють діяльність цієї служби.

В розділі з охорони праці приведено нормативне регулювання служби з охорони праці в закладах медицини та проведено аналіз шкідливих та небезпечних факторів роботи в закладах медицини, де знаходиться озонатор.

Охарактеризовано первинні засоби пожежогасіння та названо основні вимоги з пожежної безпеки в закладах медицини з озонатором. Показано, що при ліквідації аварій та гасіння пожеж в закладах медицини можуть мати місце випадки травматизму особового складу спеціалізованих підрозділів та обслуговуючого персоналу цехів і установок: отруєння і задухи, опіки, теплові та хімічні, механічні травми, ураження електричним струмом.

Окремо описано порядок проведення евакуації при пожежі в сучасних закладах медицини та перелічено категорії приміщень і будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Приведена класифікація робочих зон приміщень з точки зору їх вибухової та пожежної небезпеки. Для прикладу, наведено зразок інструкції про заходи пожежної безпеки у службових приміщеннях.

Дано опис порядку проведення евакуації при пожежі в сучасних закладах медицини та перераховано обовязки та дії працівників у разі виникнення пожежі. Розроблено заходи щодо забезпечення безпечних умов праці в адміністративних приміщеннях.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження можна зробити такі висновки:

Опрацьовано сучасну наукову літературу з обраної теми дослідження. Дано найбільш вдалі визначення таких основних понять теми дослідження, як «серце», «хвилинним обєм», «пульс», «емоції», «максимальний кровяний тиск», «озонотерапія». Показано, що озонотерапія - новий немедикаментозний метод лікування. Дослідження останніх років, також як і результати клінічних спостережень, продемонстрували що з допомогою озонотерапії представляється можливим вирішувати з якісно нових позицій проблеми лікування багатьох захворювань, в тому числі і неврологічних. Властивість озону впливати на транспортування і вивільнення кисню у тканинах, поряд з його дезінфікуючими властивостями забезпечує високий і різносторонній лікувальний ефект від антигипоксического, антиишемического до імуномодулюючої при багатьох хворобах.

Описано нормальні показники функціонування серцево-судинної системи. Показано, що у нормальних фізіологічних умовах частота пульсу людини залежить від багатьох факторів: віку (в новонародженого - 120-140 ударів, в один-два роки 110-120; в чотири-шість років - 100; у шість-десять років - 90-95; у пятнадцять років - 80 ударів за 1 хв.). У дорослої людини масою 60-70 кг загальна кількість крові дорівнює 5,0-5,5 л, у кровоносних судинах циркулює близько 3 л крові, решта її міститься у кровяних депо.

Проаналізовано основні методи діагностики стану серцево-судинної системи людини. Серед традиційних методів визначення інтегральних показників системи кровообігу описано електрокардіографію, реографію, сфігмографію, фонокардіографію, полі кардіографію. Серед нетрадиційних методів визначення функціонального стану серцево-судинної системи організму проаналізовано метод варіаційної пульсометрії, метод амплітудної пульсометрії, метод балістокардіографії.

Проведено експериментальне дослідження по визначенню впливу озонотерпії для 20 пацієнтів різної вікової категорії та статі. Отримані результати представлено у графічній формі. Проведено розбивку цих показників на інтервали згідно їх значень та вікової групи. За отриманими результатами проведено аналіз ентропійної інформації за Шеноном. Зроблено рекомендації та пропозиції.

В роботі приведено нормативне регулювання служби з охорони праці в закладах медицини та проведено аналіз шкідливих та небезпечних факторів роботи в закладах медицини, де знаходиться озонатор. Охарактеризовано первинні засоби пожежогасіння та названо основні вимоги з пожежної безпеки в закладах медицини з озонатором. Окремо описано порядок проведення евакуації при пожежі в сучасних закладах медицини та перелічено категорії приміщень і будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Результати проведеної роботи становлять значний теоретичний і практичний інтерес для студентів і вчених, що працюють в даній області в якості інформаційного джерела, що містить аналіз можливості використання методів озонотерапії для лікування захворювань серцево - судинної системи людини.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Баевский Р.М. Кибернетический анализ процессов управления сердечным ритмом // Актуальные проблемы физиологии и патологии кровообращения. - М.,1976. - 190 с.

. Баевский Р.М., Кириллов О.Н., Клецкин С.З. Математический анализ изменений сердечного ритма при стрессе. - М., 1984. - 220 с.

. Васильева В.В., Семёнов Н.И., Стеночкина Н.А. Функциональное состояние органов кровообращения в процессе адаптации к выполнению длительной напряженной физической работы // Теория и практика физической культуры. 1987. - № 8. - С. 46-48.

. Виру А.А., Юримяэ Т.А., Смирнова Т.А. Аэробные упражнения. - М., 1988. - 185 с.

. Воробьёв В.И. Исследование математико-статистических и периодических характеристик сердечного ритма спортсменов // Теория и практика физической культуры. - 1980. № 2. - С. 21-24.

. Гайтон А. Физиология кровообращения. Минутный объем сердца и его регуляция. - М., 1969. - 164 с.

. Гордон С.М., Кашкин А.А., Седых В.В. Исследование частоты сердечных сокращений и энергетических показателей у спортсменов при однократных и повторных упражнениях // Теория и практика физической культуры. - 1976. №8. - С. 19-24.

. Граевская Н.Д. Кровообращение и тренированность // Сердце и спорт. - М., 1988. - С. 65-72.

. Густов А. В., Котов С. А., Конторщикова К. Н., Потехина Ю. П., Озонотерапия в неврологии. - Нижний Новгород 1999. - 230 с.

10. Зеленін <http://ua-referat.com/%D0%97%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%BD> В.Ф. Хвороби серцево-судинної системи. - М.: Медгиз, 1956. - 397 с.

. Зеркалов Д.В. Охорона праці в галузі. - К.: Основа, 2011. - 150 с.

. Комаров Ф.І., Насонова В.А., Гогін Є.Є. Хвороби серцево-судинної системи, ревматичні хвороби <http://ua-referat.com/%D0%A0%D0%B5%D0%B2%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_%D1%85%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%B8>. - М.: Медицина, 2001. - 430 с.

. Котов С.А. Озонотерапия мигрени // Журнал неврологии и психиатрии им. С.С. Корсакова - 2000. - № 1. - С. 35-37.

. Котов С.А., Эделева А.Н., Мочалов А.Д. Гемодинамические аспекты озонотерапии у больных ишемическим инсультом // Тезисы докладов IV Всероссийской научно-практической конференции «Озон и методы эфферентной терапии в медицине». - Н.Новгород, 2000. - С. 30.

. Котов С. А. Клинико-нейрофизиологическое обоснование озонотерапии заболеваний нервной системы. - Автореф. дисс. докт. мед. наук. - Иваново 2000. - 42 с.

. Малахов В.А., Белоус А.М. Пасюра И.Н., Дорошенко Г.И. Клеточно-метаболические аспекты патогенеза, лечения и профилактики хронических церебральных ишемий и нейродегенеративных процессов. - Харьков: Ранок, 1999. - 177 с.

. Малахов В.О., Ганічев В.В., Трифонова О.О., Пасюра І.М. Застосування озонотерапії в неврології: методичні рекомендації. - Київ, 2007. - 200 с.

. Малахов В.О. Початкові стадії хронічних церебральних ішемій (патогенез, клініка, лікування, профілактика) - Харків, 2004. - 198 с.

. Малахов В.А., Степанова Ю.А. Клинико-саногенетическое обоснование озонотерапии алкогольной полинейропатии // Вестник физиотерапии и курортологии. Специальный выпуск (озонотерапия). - 2005. - Т. 11, вып. 5. - С. 84-85.

. Масленников О. В., Конторщикова К. Н., Практическая озонотерапия. - Н. Новгород, 2003. - 180 с.

. Меерсон Ф.З. Адаптация сердца к большой нагрузке и сердечная недостаточность. - М., 1975. - 154 с.

. Морман Д., Хеллер Л. Фізіологія <http://ua-referat.com/%D0%A4%D1%96%D0%B7%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F> серцево-судинної системи. - М.: Медицина, 2000. - 346 с.

. Мочалов А. Д., Котов С. А., Озонотерапия цефальгий // Озон и методы эфферентной терапии в медицине. - Н. Новгород. - 2000. - С. 33-34.

. Основные принципы и тактика озонотерапии. Пособие для врачей - методическое пособие МЗ Российской Федерации. - Москва, 2003. - 237 с.

. Пасюра І.М. Клініко-патогенетичне обгрунтування використання озонотерапії у комплексному лікуванні хворих на дисциркуляторну атеросклеротичну енцефалопатію // Автореф. дис... канд. мед. наук. - Харків, 2005. - С. 11.

. Самойлова С.В. Общая физиология сердца. - М., 1992. - 220 с.

. Серопегин И.М. Физиология человека: Учебн. для техн. физической культуры. - М.: ФиС, 1979. - 287 с.

. Тихончук Н.С. Влияние озонотерапии на качество жизни и толерантность к физическим нагрузкам больных с ревматическими пороками сердца // Український бальнеологічний журнал. - 2005. - №3,4. - С. 74-76.

. Тихончук Н.С. Вплив озонотерапії та низькачастотної магнітотерапії на показники імунологічної реактивності у хворих з хронічною ревматичною хворобою серця // Український бальнеологічний журнал. - 2006. - №1, 2. - С.34-38.

. Тондій Л.Д., Ганічев В.В., Козін Ю.І. Основні принципи та методи озонотерапії в медицині. Навчальний посібник. - Харків: Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України; Українська асоціація озонотерапевтів і виробників медобладнання, 2001. - 104 с.

Похожие работы на - Озонотерапія та її вплив на серцево-судинну систему

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!