Якісна і кількісна характеристика міграційних процесів в Україні

Якісна і кількісна характеристика міграційних процесів в Україні

Аналітичне завдання

Якісна і кількісна характеристика міграційних процесів в Україні

Населення України постійно зменшується внаслідок демографічних, еміграційних процесів, а останнім часом і через військовий конфлікт на Сході країни. Якщо зменшення населення внаслідок демографічних процесів (зокрема зменшення народжуваності) і поширення процесів його старіння вважається цілком природним, і таким що притаманне розвиненим країнам світу, то зменшення населення внаслідок еміграції вказує на сукупність несприятливих умов всередині країні, які виштовхують населення в міжнародні міграційні процеси.

Найбільш масовими переміщеннями для України є внутрішня міграція, яка переважно відбуваються у напрямку «село-місто», що пов’язано з кращими можливостями працевлаштування, навчання, соціально-економічними умовами в великих містах. Частка сільського населення щороку скорочувалася на 0,1% (або на 80-90 тис.) на користь міського населення [2]: у 2014 р. сільське населення становило 31,0% до загальної чисельності населення, а у 2013 р. - 31,1%. У 2014 р. загальний обсяг внутрішньої міграції був меншим порівняно з 2013 р. (621,8 тис. осіб) та становив 542,5 тис. осіб [2], що може бути пов’язано з відсутністю даних по тимчасово окупованим територіям.

У 2013-2014 рр. в Україні виникає нова хвиля міграції - внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції. За даними Державної міграційної служби, станом на 31 грудня 2014 р. загальна кількість таких осіб, з урахуванням переміщених у межах Донецької та Луганської областей, становила близько 630 тис. осіб [7]. За даними ООН, кількість біженців і внутрішньо переміщених осіб в Україні значно вища - 1,8 млн осіб (з урахуванням тих, хто переїхав в інші регіони України, та тих, хто виїхав за межі країни) [8].

Найбільшими приймаючими регіонами стали відповідно Київська область та м. Київ, Харківська, Запорізька, Дніпропетровська та Полтавська області. Кількість працездатного населення (а це, відповідно, трудові мігранти) складає приблизно 50% від загальної кількості мігрантів з Криму та зони АТО. Про це свідчить дані вибіркового дослідження, проведеного журналом «Forbes Україна»:

Характеристики українських біженців:

Інформацію про характер внутрішніх трудових міграцій можна отримати переважно з соціологічних досліджень. За даними Інституту соціології НАН України [6], 9,0% дорослого населення України у 2013 р. працювало в інших населених пунктах країни, 45,3% - працювало за місцем проживання, 0,5% - за її межами, а решта - не працювала. Більша частка зайнятих в інших населених пунктах працювали в містах (64,8%), менша - у сільських населених пунктах (32,1%). Переважну більшість внутрішніх трудових міграцій складають маятникові мігранти - 70,4% опитаних виїжджали на роботу в інші населені пункти щодня, решта - виїжджали раз на тиждень (12,1%), місяць (5,6%) або півроку (1,2%), а дехто - на весь термін праці на робочому місці (8,6%).

За урядовою інформацією станом на 10 липня 2015 р. з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції до інших регіонів України переміщено 89895 осіб, у тому числі з Донецької, Луганської областей 877445 осіб, з Автономної Республіки Крим і міста Севастополь - 20650 осіб, серед яких 153471 дитина та 433866 інвалідів та осіб похилого віку17.

Наразі найбільше вимушено переселених осіб (ВПО) розміщено в Луганській (196676), Харківській (179433), Донецькій (108925), Дніпропетровській (84174), Запорізькій (64069), Київській (42260) областях та у м. Київ (39047). Найменша кількість розселених у Тернопільській (2601), Чернівецькій (2640), Івано-Франківській (3469), Рівненській (3505), Закарпатській (3865) та Волинській (4027) областях.

З усвідомленням потреби більш рівномірного і тривалого розселення ВПО територією України пов’язаний намір певним чином переорієнтувати потік вимушених переселенців, продемонстрований у проекті Програми працевлаштування та професійного навчання внутрішньо переміщених осіб на 2015─2016 роки, розробленій Міністерством соціальної політики. З метою підвищення мобільності та зайнятості ВПО Програма передбачає сприяння кредитуванню будівництва, добудови, реконструкції житла в сільській місцевості, компенсацію транспортних витрат у разі переїзду з метою працевлаштування, виділення в перспективі земельних паїв спеціалістам, які будуть працевлаштовані у соціальній сфері села.

Таким чином, події на сході України вплинули не тільки на внутрішні потоки трудової міграції, а й на географія напрямів зовнішньої трудової міграції українців. Наймасовішою серед усіх потоків міграції є трудова маятникова міграція, проте така міграція, які й інші внутрішні трудові міграції, не завжди є офіційною та безпечною. Зростає кількість українських трудових мігрантів, які працюють за кордоном не маючи офіційного правового статусу, наслідком чого є порушення їхніх прав і свобод.

З перших років незалежності України ведуться дискусії щодо наслідків зовнішньої трудової міграції громадян України. Дискусії на цю тему загострюються через відсутність однозначної інформації щодо кількості та регіональних особливостей міграції українців за кордон. Різні розрахунки, опитування і дослідження свідчать про відмінність в оцінках на порядок і більше.

Так, закордонний дослідник Ф. Дювел, посилаючись на дані Світового банку, називає Україну другою країною в світі, після Мексики, за величиною міграційного коридору, третьою в списку країн походження емігрантів, після Індії та Китаю, та четвертою в списку приймаючих країн, після Німеччини. Кількісно еміграція оцінена ним у межах 4 - 15 % усього населення або 20 % працездатного населення [10]. У вітчизняних спостереженнях наводяться набагато менші цифри.

У 2013 р. було оприлюднено “Звіт щодо методології, організації проведення та результатів модульного вибіркового дослідження з питань трудової міграції в Україні”, згідно з даними якого виявлено 1,2 млн осіб, які з 1 січня 2010 р. до 17 червня 2012 р. працювали або шукали роботу за кордоном; що складає 5,4 % економічно активного населення або 5,9 % працездатного населення [4].

Офіційна статистика не дає точних даних про чисельність населення, яке працює за кордоном. У 2014 р. на території іноземних держав тимчасово працювали 78,0 тис. громадян України (у 2013 р. - 83,4 тис. осіб) [2].

У 2012 р. чисельність трудових мігрантів оцінено в 1,2 млн осіб, або 3,4% населення працездатного віку [4]. 51% трудових мігрантів (602,5 тис. осіб) працювали або шукали роботу в ЄС, 43,2% (511,0 тис. осіб) - в Росії [4].

Результати соціологічних досліджень свідчать, що у 2015 р. частка розширених сімей, члени яких на момент проведення дослідження працювали за кордоном становить 5,4% (або 515,9 тис. осіб), у 2011 р. - 5,5% (або 504,0 тис. осіб). Досить тривожним є зростання частки мігрантів, які працюють неофіційно: у 2015 р. таких було 40,5% респондентів (оціночна кількість 208,7 тис. осіб), тоді як у 2011 р. - 27,6% (або 139,5 тис. осіб).

За десять місяців 2014 року українці подали майже 319 тис заявок на роботу у Польщі, що на 61% більше порівняно з аналогічним періодом 2013 року. До 2008 року Польща посідала третє місце за популярністю серед українських трудових мігрантів. За три роки країна стала другою, а зараз через погіршення економічної ситуації в Україні Польща особливо приваблива для заробітчан.

населення трудовий міграція демографічний

Кількість виданих дозволів на працю у Польщі в 2010-2014 роках

Джерело: Міністерство праці і соціальної політики Польщі

У 2013 році Польща видала громадянам України 20 416 дозволів на роботу, що становить 52,2% від загальної кількості виданих дозволів. У 2014 році число таких документів сягнуло 26 315 або 60% від загального числа виданих дозволів. З січня по листопад 2014 року кількість таких заяв зросла на 65,7% порівняно з аналогічним періодом 2013 року, сягнувши 345 312 заяв", - повідомили у Міністерстві праці та соціальної політики Польщі у відповідь на запит автора.

Заяви українців на працю у Польщі і видані їм дозволи

Джерело: Міністерство праці і соціальної політики Польщі

Як поінформував прес-секретар Міністерства праці та соціальної політики Польщі Януш Сеймей, За даними, у 2009-2013 роках кількість нелегалів з України становила 2 265 осіб. Однак ця інформація неточна, бо не включає заробітчан, які працюють у сфері послуг чи на сімейних фермах.

Станом на 31 березня 2015 р., за даними Федеральної міграційної служби Російської Федерації, починаючи з 1 квітня 2014 р. до Росії в’їхали і продовжували залишатися на її території 2,5 млн. громадян України. Причини в’їзду різні, у т.ч. сімейні обставини, навчання, працевлаштування. Проте значна частина громадян України змушені були перетнути кордон Росії, рятуючись від війни. Близько 6 тис. українців звернулися за статусом біженця, 325 тис. - за тимчасовим притулком.

Щодо структури мігрантів їх регіонального походження та напрямів міграції обидва опитування наводять дані з незначними відхиленнями. Так, зовнішню трудову міграцію України характеризують такі дані:

трудові міграції більш поширені серед чоловіків (75 % мігрантів - чоловіки);

сільські мешканці складають 54,3 % трудових мігрантів (при цьому рівень участі сільського населення у трудових міграціях у 2,9 рази вищий від міського: до міграцій залучено 6,3 % економічно активного сільського населення, тоді як у містах лише 2,2 % міських мешканців, що обумовлено меншою кількістю робочих місць на селі);

більш високий рівень залучення до трудових міграцій сільських жителів, що спостерігається в цілому по Україні, в основному забезпечується за рахунок західних регіонів (на Заході до трудових міграцій залучено 10,8 % економічно активного населення, тоді як в інших регіонах - менше 2 %).

найбільшими країнами-призначення вітчизняної робочої сили є Російська Федерація (43,2 %), Польща (14,3 %), Італія (13,2 %) та Чеська Республіка (12,9 %). Серед інших країн, куди спрямовані потоки трудових міграцій є Іспанія (4,5 %), Німеччина (2,4 %), Угорщина (1,9 %), Португалія та Білорусь (по 1,8 %);

існують суттєві відмінності в напрямках зовнішніх трудових міграцій чоловіків та жінок. Так, серед основних країн-призначення вітчизняної робочої сили перевага жінок спостерігається серед мігруючих до Угорщини (53,0 %) і, особливо суттєва - до Італії (78,5 %);

видами економічної діяльності українських працівників-мігрантів є будівництво (45,7 % загальної кількості), діяльність домашніх господарств (18,3 %), сільське господарство (11,3 %), торгівля (9,1 %). При цьому розподіл мігрантів за видами економічної діяльності суттєво різниться залежно від статі та країни перебування [4].

Отримані на основі різноманітних обстежень оцінки міграційних процесів засвідчують, що найбільш масовим та визначальним для економіки України є на сьогодні трудовий міграційний потік. Україна продовжує втрачати населення в результаті виїзду за кордон. Це вказує на дві проблеми: ризик втрати частини людського потенціалу, що особливо болюче в умовах демографічної кризи, а також нагальну потребу удосконалити облік міграції, оскільки статистичні дані необхідні для прийняття політичних рішень. Зроблений аналіз факторів “виштовхування” трудових ресурсів за кордон дає можливість встановити, що визначальним серед них є економічний, зокрема низький рівень оплати праці.

Так, в Україні середня заробітна плата у 2012 р. була в 10 - 12 разів нижчою від показників розвинених країн світу, а після 100-ти відсоткової девальвації національної валюти у 2014 р. цей розрив став ще більшим. Так, якщо середня заробітна плата у 2013 р. була 3160 грн, що за курсом долара у 8 грн дорівнювала 395 дол. США, то у 2014 р. та сама заробітна плата, але за курсом долара у 16 грн стала меншою в 2 рази і становила 197 дол. США.

Інфляційні процеси (рівень інфляції у 2014 р. офіційно склав 124,9 % річних [5]) негативно позначилися на купівельній спроможності громадян і призвели до зменшення їх реальних доходів. З цієї точки зору, доходи, отримані в іноземній валюті за кордоном, стають ще більш привабливими.

Більшість респондентів із закордонними амбіціями тримають курс на Захід. У межах Європи - це такі країни як Польща (1,6%), Німеччина (1,5%). Серед потенційних мігрантів є також охочі перетнути Атлантику та оселитись у Північній Америці - у Сполучених Штатах Америки (1,2%) та Канаді (0,6%). На Схід готові податись значно менше респондентів: на Північний Схід - у Росію (1,2%), в Середню Азію - Казахстан (0,1%). А південний напрямок еміграції представляють країни Близького Сходу, серед яких було вказано Туреччину (0,2%) та Ізраїль (0,2%). Серед потенційних емігрантів лише 0,2% є «міграційними дауншифтерами», тобто готовими відмовитись від цивілізаційних благ великого міста й оселитись ближче до природи. Решта - «діти міст». Втричі більше респондентів, що змінювали місце проживання, хотіли б знову емігрувати: 30,8% на противагу 10,6% респондентів, що ніколи не змінювали місця проживання.

Висновки

Отже, отримані на основі різноманітних обстежень оцінки міграційних процесів засвідчують, що найбільш масовим та визначальним для економіки України є на сьогодні трудовий міграційний потік. Україна продовжує втрачати населення в результаті виїзду за кордон. Найперспективінішими країнами для виїзду українці вбачають Польщу, Німеччину, США і Росію. Основною причиною масової міграції за кордон - пошук кращого життя. На фоні збільшення курсу валют, високої інфляції, низької оплати праці та постійного скорочення робочих міст, чоловіки та жінки працездатного віку готові залишити рідні домівки. Ще одним важливим фактором є бойові дії на Сході країни. Неспокійна ситуація призводить до пошуків стабільності за кордоном.

Щодо внутрішньої міграції, то факторами такого пожвавлення в останні роки є збройний конфлікт у східних областях, анексія Криму, мобілізація, відсутність високооплачуваних робочих місць у селах та районах, низький рівень життя в сільських місцевостях.

Отже, задля покращення ситуації і зменшення обсягів міграційних процесів, уряду країни варто прийняти ряд рішень задля покращення рівня життя українців:

         Створювати нові робочі місця

         Підвищити оплату праці

         Підтримувати і стимулювати роботу аграрного сектору

         Сприяти переселенцям та молодим сім’ям у придбанні житла (надання доступних кредитів)

         Приймати усіх можливих заходів задля припинення військового конфлікту в Україні.

Та головне, що всі дії і рішення мають бути продуманими і спланованими, впроваджуватись комплексно і під контролем.

Список використаної літератури

1.      Малиновська О. А. Трудова міграція: соціальні наслідки та шляхи реагування. - К. : НІСД, 2011. - 40 с.

.        Звіт щодо методології, організації проведення та результатів модульного вибіркового обстеження з питань трудової міграції в Україні / Міжнародна організація праці. Група технічної підтримки з питань гідної праці та Бюро МОП для країн Центральної та Східної Європи - Будапешт МОП, 2013.

.        Українське суспільство 1992-2013. Стан та динаміка змін. Соціологічний моніторинг / За ред. д.ек.н. В.Ворони, д.соц.н. М.Шульги. - К.: Інститут соціології НАН України, 2013. - 566 с.

4.      Хоффман М. Українська міграція: аналіз міграційних переміщень в, через та з України / М. Хоффман, Д. Рейхель. - К.: УЦСР, 2011. - 79 с.

.        Черняк Є.О. Поняття «золотого мігранта» в контексті державного регулювання міжнародної міграції робочої сили / Є.О. Черняк // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.-2013. - №10(199). - C.76-80.