Зовнішній державний борг України

Зовнішній державний борг України

Вступ

Попередній досвід проведення ринкових реформ в Україні свідчить, що перебороти кризові явища тільки політичними методами неможливо. Потрібні чіткі економічні важелі стабілізації економіки, до яких відносяться податки, кредит, ціни, тобто необхідна нова економічна політика.

Головне місце в її розбудові належить фінансовій системі, яка проходить шлях становлення і розвитку в період економічної кризи та інфляції, що тяжким тягарем лягли на фінанси держави і зумовили появи бюджетних дефіцитів.

Спад виробництва, інфляція, криза неплатежів, неефективна і неадекватна сучасним вимогам структура народного господарства, бюджетний дефіцит, державний борг, недосконалості, а часом і протиріччя, у законодавстві з економічних питань - ось далеко неповний перелік гострих і взаємопов'язаних проблем, що стоять перед сучасниками і які необхідно вирішувати.

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.

Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов’язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Державний зовнішній борг складається з:

• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

• позик на підтримку національної валюти;

• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

• державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

1. Суть та призначення державного кредиту

.1 Економічна сутність та причини виникнення державного боргу

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення. За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг. Внутрішній державний борг - сукупність зобов’язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).

Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов’язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов’язань.

Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов’язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку. Державний зовнішній борг складається з:

• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

• позик на підтримку національної валюти;

• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов’язань у зв’язку з некомерційними ризиками;

• державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Відповідно до Закону України про Державний бюджет на відповідний рік, визначається граничний розмір дефіциту бюджету та джерела його покриття за рахунок внутрішнього та зовнішнього фінансування, а також встановлюється граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього боргу України на 1 січня наступного за бюджетним роком з визначенням напрямів використання фінансових ресурсів.

Загальний державний борг України з 1992 року поступово зростав. Це обумовлювалося різними чинниками: дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом, несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов’язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 року. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 рр. дещо стабілізувало ситуацію. Але основні причини та джерела дефіциту, і насамперед, незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишалися. Це може призвести у перспективі до подальшого зростання державного боргу. Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов’язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день. Згідно зі Законом України "Про Державний бюджет на 2013 рік" граничний розмір державного внутрішнього боргу України станом на 1 січня 2013 року встановлено в сумі тис. гривень та в сумі 206510,7 в млн. грн., граничний розмір державного зовнішнього боргу України - в сумі, 308999,8 в млн. грн.

Відповідно до нової бюджетної класифікації України, прийнятої Постановою Верховної Ради України від 12.07.1996 р. №327/96-ВР "Про структуру бюджетної класифікації України", як внутрішній, так і зовнішній державний борг класифікується за типом кредитора і типом боргового зобов’язання.

За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.

Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов’язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення. Розрізняють: державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку; державне зовнішнє запозичення - державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватись лише з метою:

• фінансування дефіциту державного бюджету;

• підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

• на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку. Державна гарантія - зобов’язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим німе Україна, зобов’язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

• випуск (емісія) державних цінних паперів;

• укладення угод про позику та гарантійних угод;

• інші способи, передбачені законодавством України.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов’язань позичальника, за якими держава була гарантом.

1.2 Державний борг та його види

Борг є важливим елементом кругообігу "доходи-витрати". Коли в економіці зростають доходи, зростають, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу - це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, або поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власником державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг - заборгованість з держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

Ø збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

Ø  циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

Ø  скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

Ø  вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

o відношення боргу до ВВП;

o   відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу ("борг / ВВП") залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем "у пожежному порядку".

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров’я країни.

Всі гроші, зібрані з допомогою податків, поступають державі на спеціальні банківські рахунки, які вона має в Центральному банку країни. Ці гроші є підвалинами для державного бюджету.

Державний бюджет - це узаконений зведений план зборів доходів держави і використання одержаних грошових засобів на покриття всіх видів її витрат.

Державні бюджети затверджують вищі законодавчі органи країн, а уряди лише відповідають за використання бюджету.

Фіскальна політика признає використання незбалансованих бюджетів для цілей стабілізації економіки. А це може призвести до зростання державного боргу.

Складають бюджет і його виконують спеціалісти по фінансах.

Фінанси - загальна назва системи методів, які використовуються для управління доходами і витратами органів державної влади і господарських організацій.

Дефіцит державного бюджету складається при такій фінансовій ситуації, яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму, ніж можлива величина його доходів. Бюджетний дефіцит - перевищення витрат уряду над його доходами. А накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.

Концепція регулювання бюджету включає: а) бюджет, який балансується на щорічній основі; б) бюджет, який циклічно балансується; в) фундаментальне фінансування. Основна проблема бюджету, який балансується на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний характер, як процеклічний. Досить складно збалансувати бюджет по результатах циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однокового розмаху.

Твердження про те, що великий державний борг може викликати рефінансування уряду, фальшиве, тому що, по-перше, борг потрібно лише рефінансувати, а не погашати, по-друге,уряд має право встановлювати податки і створювати гроші.

Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на майбутнє покоління.

Серйозними проблемами, зв'язаними з державним боргом є такі:

· виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;

·        виплати процентів по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають дію економічних стимулів;

·        виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету - це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обґрунтованої політики його покриття.

Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

Ø  скорочення бюджетних витрат;

Ø  випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;

Бюджетний дефіцит в Україні - це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері долходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

2. Державний борг України

.1 Взаємовідносини України з міжнародними фінансовими інституціями

Трансформаційні процеси в Україні супроводжуються глибокою економічною кризою. У зв’язку з цим загострились питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової. Розбалансованість фінансової системи, платіжна криза, спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, обмеженість внутрішніх нагромаджень та наявність від’ємного сальдо платіжного балансу, об’єктивно обумовили потребу в зовнішніх коштах для відновлення господарської рівноваги, забезпечення стабільного економічного розвитку. З приєднанням України у 1992 році до найвпливовіших міжнародних фінансових інституцій розпочато інтеграцію у світову фінансову систему. Серед зовнішніх фінансових джерел найбільший потенціал мають міжнародні фінансові інститути - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Відносно низька вартість запозичень та велике значення їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредиторів та інвесторів спонукають на даному етапі до тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих принципах міжнародного права.

Запозичення здійснюються з метою сприяння макроекономічній стабілізації у державі і виходу на позитивну економічну динаміку, забезпечення щорічних темпів зростання ВВП на рівні не менше 4-5%. Позичальниками за такими позиками можуть бути державні банки, державні адміністрації, Національний банк України, державні підприємства.

Так, Національний банк України під гарантію Уряду отримав дві кредитні лінії на фінансування малого та середнього бізнесу. Співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями є основним джерелом інвестиційного фінансування.

Результати співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями наведені у табл. 1.

борг державний міжнародний кредит

Табл. 1. Взаємовідносини України з кредиторами на світовому фінансовому ринку (млн. доларів США)

Основним кредитором України є Міжнародний валютний фонд (МВФ). Умови співпраці, які ставить перед Україною МВФ, загалом збігаються з відповідними пріоритетами вітчизняних економічних перетворень. МВФ надав Україні кредити "STF" , "Stand-by" та "EFF" (розширене фінансування) на 10, 5 і 10 років відповідно з відстрочкою сплати процентних платежів по "STF" - 4,5 і "Stand-by" - 3.5 роки. По кредитах EFF проценти сплачуються відразу, а сума основного боргу погашається через 5 років з моменту отримання кредиту. Україна отримала кредити на пільгових умовах. Це виявляється не тільки в наданні пільгового періоду кредитування, а й ставці за кредит нижче за ставку "Libor", тобто нижче ринкового рівня. Кредити МВФ спрямовувались Національному банку України на формування резервів та покриття дефіциту платіжного балансу. Міністерству фінансів України для покриття дефіциту бюджету та обслуговування зовнішнього боргу в іноземній валюті. Позики МВФ для України, яка має низький кредитний рейтинг у світі, створюють можливість її доступу до міжнародних ринків позичкового капіталу.

Від Світового банку Україна отримує системні позики та інвестиційні кредити. Системні позики надаються під реформування окремих секторів економіки із спрямуванням їх траншами безпосередньо до Державного бюджету України.

З метою реструктуризації економіки та проведення ринкових реформ, розвитку деяких галузей економіки Україна отримала кредити від Світовою банку на термін до 17 років з процентного ставкою близько 7% річних.

Ці кредити надавались Україні також на пільгових умовах, тобто термін погашення кредиту довший, а відсоткова ставка менша порівняно з традиційними позиками, що запозичуються на міжнародних ринках капіталу.

Кошти, які надійшли від Світового банку спрямовувались на покриття дефіциту Державного бюджету, оплату за енергоносії, погашення зовнішнього боргу та покриття дефіциту торгового балансу країни. Світовий банк надає також позики на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів:

• розвиток вугільної промисловості, енергетики, насінництва, системи теплопостачання, енергозбереження, водопостачання;

• надання технічної допомоги державним установам у сфері приватизації;

• реалізацію інвестиційних проектів муніципальної інфраструктури;

• поліпшення сільськогосподарського виробництва, модернізацію технологій, застосованих у сільському господарстві;

• впровадження розвинутої автоматизованої системи Державного казначейства, яка відіграватиме роль ефективно діючого інструменту виконання бюджету та управління готівковими коштами тощо.

.2 Управління зовнішнім державним боргом

Суттєвою проблемою державного боргу України є високий рівень валютного ризику, що обумовлено значною питомою вагою зовнішнього боргу у загальній заборгованості держави.

Стратегію щодо залучення коштів від іноземних кредиторів розробляє Міністерство фінансів України, яке є єдиним позичальником від імені уряду, крім кредитів Міжнародного валютного фонду. Розпорядником кредитів, що надає Україні МВФ, є Національний банк України.

На прохання України у квітні 1992 pоку міжнародні фінансово-кредитні установи прийняли рішення про членство України в цих авторитетних фінансових організаціях. А 3 червня 1992 pоку Верховна Рада України ухвалила відповідний Закон "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій". З вересня 1992 p. Україна стала членом МВФ та МБРР.

Слід зазначити, що визнання країни-позичальника Міжнародним валютним фондом викликає довіру до неї з боку інших міжнародних фінансово-кредитних інститутів та приватних іноземних кредиторів. Це дає можливість отримати позики від іноземних кредиторів на вигідних умовах. Країни, що стають членами МВФ, мають можливість отримати позики у вільноконвертованій валюті для покриття дефіциту платіжного балансу та поповнення золотовалютних резервів.

Національний банк України є депозитарієм (зберігачем) коштів МВФ, МБРР, Корпорації, Асоціації та Агентства на території нашої держави. Обслуговування державного зовнішнього боргу перед МВФ здійснюється за рахунок коштів Національного банку України.

Відповідно до угоди між Національним банком України та Європейським банком реконструкції і розвитку, НБУ є позичальником за кредитами для забезпечення фінансування малого та середнього бізнесу під державні гарантії. Національний банк України визначає перелік уповноважених банків та розміри кредитних ліній, у межах яких підприємства-позичальники зможуть отримати кредити для підтримки малого та середнього бізнесу.

Розміщення коштів, акумульованих за рахунок іноземних кредитів здійснює Міністерство фінансів України згідно з Державною програмою запозичень. Зовнішній державний борг має дві складові. Це:

• борг органів державної влади і управління, який виникає в результаті залучення державою іноземних кредитів та випуску державних цінних паперів, які розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього боргу погашається та обслуговується за рахунок коштів державного бюджету та коштів Національного банку України в частині кредитів, отриманих з метою підтримки платіжного балансу;

• борг підприємств, гарантований урядом. Погашає та обслуговує такий борг підприємство-позичальник. Але у разі невиконання боргових зобов'язань підприємством перед іноземним кредитором, набирає чинності державна гарантія, і погашення та обслуговування таких кредитів здійснюється Державним казначейством за рахунок коштів Державного бюджету.

Погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу в Україні забезпечують Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Національний банк України, Укрексімбанк як банк-агент уряду та уповноважені банки України.

Процедура погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу за рахунок коштів державного бюджету здійснюється наступним чином: Щомісячно Міністерство фінансів України направляє інформацію у вигляді графіка платежів по сплаті та обслуговуванню зовнішнього боргу Національному банку України для орієнтира. У Національному банку України відкрито поточний рахунок коштів державного бюджету в іноземній валюті на ім'я Державного казначейства для виконання платежів із зовнішнього боргу. За рахунок коштів, що концентруються на Єдиному казначейському рахунку за дорученням Державного казначейства Національний банк України купує іноземну валюту, в якій необхідно здійснити платіж на користь нерезидента згідно з графіком платежів. Для проведення платежу Державне казначейство з Єдиного казначейського рахунку перераховує кошти в національній валюті Національному банку України для закупівлі іноземної валюти, після цього валюта зараховується Національним банком України на поточний рахунок Державного казначейства в іноземній валюті. За валютним дорученням Державного казначейства Національний банк України здійснює платежі на користь іноземного кредитора і списує суму перерахувань з валютного рахунку Державного казначейства.

На ім'я Міністерства фінансів України в Національному банку України відкрито спеціальний поточний рахунок в іноземній валюті для обліку кредитів цільового спрямування.

.3 Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень

Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне походження від державного кредиту і в умовах економічного сьогодення України набуває особливого значення. Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних активів.

Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йому функції: а) фіскальна - залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків; б) регулятивна - коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.

Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього. Ретроспективний аналіз засад формування і обслуговування державного боргу України, а також управління ним дозволяє виділити кілька етапів цього процесу.

Перший з них (1991 р. - І половина 1994 р.) характеризується безсистемним утворенням і нагромадженням боргу.

На другому етапі (ІІ половина 1994 р. - І половина 1997 р.), поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв’язки з міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг зріс на 56%. Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

Найгостріше проблеми управління державним боргом далися взнаки на третьому етапі, що розпочався з ІІ половини 1997 р. Необхідність виконання Україною своїх боргових зобов'язань, у поєднанні зі світовою фінансовою кризою, дуже загострили ситуацію.

Динаміку державного боргу України (у вартісному обчисленні) показано на малюку 1. Як бачимо, зовнішній борг значно перевищує внутрішній. Спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги зовнішнього боргу в загальній сумі державного боргу України.

Мал. 1. Динаміка державного боргу України.

Станом на 1 січня 2008 р. зовнішній борг складався з таких заборгованостей: за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями (4,817 млрд. дол., або 41,9% від його загальної суми); за позиками, наданими іноземними державами, і в тому числі - за позиками наданими під гарантії Кабінету Міністрів України (3,744 млрд. дол., або 32,6%); за позиками, наданими іноземними комерційними банками (1,767 млрд. дол., або 15,4%); перед РАТ "Газпром"(1,155 млрд. дол., або 10,1%).

У 2009 р. Україна повинна заплатити зовнішнім кредиторам близько 3,3 млрд. дол., а у 2007 р. - 2,4 млрд. дол.; при цьому в 2006 р. виплати по зовнішньому боргу плануються на рівні 7% ВВП.

Особливості функціонування державних фінансів, пов’язані зі станом боргового сектора національної економіки.

По-перше, протягом останніх років бюджетний дефіцит кореспондував з прискореним зростанням державного боргу в Україні.

По-друге, спекулятивно-ажіотажний бум розвитку боргового ринку загальмував інвестиційні процеси.

По-третє, нерезиденти є основними поставниками позичкового капіталу.

По-четверте, за весь час функціонування ринку державних запозичень не з’явилося повною мірою альтернативного джерела для фінансування бюджетного дефіциту.

По-п’яте, з проблемою наявності державного боргу пов’язане недофінансування держвидатків у багатьох сферах.

По-шосте, ринок державного боргу не мав і не має чітких публічних правових рамок функціонування.

Зазначені особливості становлення ринку державного боргу України є парадоксальними і неприйнятними у розвинутому економічному середовищі, оскільки за таких умов неможливими є процеси не тільки розширеного, але й простого відтворення.

Кардинальним шляхом розв’язання проблеми боргів є "сценарій" розрахунків по них, тобто управління боргом, з орієнтацією на поступове абсолютне скорочення заборгованості та згладжування коливань в обслуговуванні боргу.

Нагальним є припинення обслуговування державних облігацій, що перебувають у власності НБУ.

Необхідно започаткувати розробку державних інвестиційних програм, направивши на їх фінансування частину коштів, одержаних на ринку запозичень.

Потребує розвитку повноцінний сектор муніципальних цінних паперів (місцевих облігацій) з метою диверсифікації напрямів прикладання капіталу на боргових ринках. Перерозподіл боргових зобов’язань між різними рівнями управління дозволить реалізувати регіональні програми, розширить можливості місцевого самоврядування і послабить тиск на загальнодержавний бюджет.

3. Зовнішній борг України та проблеми його обслуговування

.1 Зовнішній борг України та його структура

Насамперед зауважимо, що основний документ, який визначав би поняття, склад Державного боргу, принципи утворення, управління ним та контролю за його станом, установлював би порядок його обслуговування та погашення, а також регулював відносини, які виникають у результаті такого утворення, управління, контролю, обслуговування та погашення, сьогодні перебуває лише на стадії доопрацювання у вигляді Проекту Закону України "Про Державний борг".

Регулювання державного боргу в основному здійснюється через накази Міністерства фінансів та окремі постанови Кабінету Міністрів України, що висвітлюють певні аспекти боргового менеджменту, але не дають цілісної картини щодо системи управління в цілому. Також законодавче підґрунтя для залучення зовнішніх коштів та співробітництва з іноземними інвесторами надають Закон "Про Державний бюджет" на відповідний рік та Закон "Про міжнародні договори України".

Закон України "Про Державний бюджет" на відповідний рік є нормативно-правовою підставою для залучення іноземних кредитів з боку Кабміну України від іноземних держав, банківських установ та міжнародних кредитних організацій для покриття дефіциту державного бюджету. У ситуаціях, коли потреба в отриманні позик не передбачена умовами бюджетного балансування, застосовується механізм укладання угоди про залучення іноземного кредиту Кабінетом Міністрів України з наступною її ратифікацією Верховною Радою України.

Нормативною передумовою урядової політики у сфері отримання й використання зовнішніх кредитів та фінансової допомоги є Закон "Про міжнародні договори України" 29.06.2004 №1906-IV, згідно з яким міжнародні договори України з іноземними державами та міжнародними організаціями укладаються від імені уряду, якщо вони стосуються економічних, торговельних та інших питань, які належать до його компетенції.

У перші роки незалежності до державного запозичення не тільки не вдавалися, про нього не було й мови. Поштовхом до його використання стали фінансові проблеми. Дефіцит бюджету, що виник, спочатку фінансувався за рахунок кредитів Національного банку, які мали емісійний характер. Унаслідок зростання рівня інфляції (нагадаємо, у 1993 р. вона становила 10 256%), коли загострилися і проблеми в бюджеті, стало очевидним, що необхідно розвивати неінфляційні способи дефіцитного фінансування. При цьому настільки ж очевидним було і те, що за "обвального" падіння економіки про бездефіцитний бюджет не може бути й мови. Отже, Україні, як і будь-якій іншій країні в умовах економічної і фінансової кризи, державні позики потрібні були для мобілізації коштів, яких не вистачало, а зовсім не для зниження рівня оподаткування та регулювання фінансового ринку.

Питання про те, чи позичати державі гроші, чи ні, до 1994 р. не стояло - без позик не можна було обійтися. Також не було і великої дилеми стосовно того, де й у кого їх позичати. Дефіцит коштів на той час був настільки значним, що брати в борг треба було, де тільки можливо: і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках; і в урядів інших країн, і у фінансових структур, і в міжнародних фінансових організацій, і в приватних осіб. І хоча масового характеру державне запозичення набуло з 1994-1995 рр., початок було покладено міжурядовими позиками ще в 1992 р. З 1994 р. Україна стала одержувати кредити від міжнародних фінансових організацій (МФО), а з 1995 р. залучати кошти через комерційні позики на зовнішньому фінансовому ринку і шляхом випуску облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) на внутрішньому ринку. Так склалася система зовнішнього і внутрішнього запозичення. Проаналізуємо її розвиток у розрізі цих двох напрямів.

Усього за дев’ять років (1993-2001 рр.) в Україну ззовні було залучено 20,7 млрд. дол. США. Ця, досить невелика для міжнародного фінансового ринку сума, не така вже й незначна для України - середньорічні суми зовнішнього запозичення становили біля 8-10% річного обсягу ВВП. У разі збереження подібних темпів позичання за відносно короткий період - до 10 років можна вийти на критичні позначки державного боргу - 60% до ВВП. Необхідно зазначити, що, вдаючись до позичань, Україна в цілому ритмічно погашала свої борги. З загальної суми отриманих кредитів більше половини погашено. При цьому варто враховувати, що за кредитами міжнародних фінансових організацій установлені дуже пільгові терміни погашення. Проблема з платоспроможністю, як зазначалося вище, виникла в 2000 р.

Міжурядові кредити, які спочатку домінували, різко скоротилися і з 1995 р. становлять відносно незначні суми - близько 0,3 млрд. дол. США щорічно (за винятком 1999 р. - 1,22 млрд. дол.). Досить ритмічна динаміка і за кредитами МФО - збільшення кредитів на початковій стадії співробітництва з подальшим зниженням. Крім того, слід враховувати залежність обсягів цих кредитів від економічної і фінансової ситуації в країні, а також від виконання вимог і умов, що установлюються цими організаціями. Найбільшою синусоїдністю відзначається динаміка комерційних позик. Проте ця тенденція має достатньо логічне пояснення: комерційні позики збільшувалися у разі зниження інших запозичень, і навпаки. Використання саме цього виду фінансового запозичення як балансуючого джерела також цілком зрозуміло: ці позики найдорожчі і тому їх залучають тоді, коли не вистачає інших джерел. Характерною ознакою 2001 р. було зниження більше ніж удвічі проти попереднього року обсягів зовнішніх запозичень, які, незважаючи на їх важливість, не є основними чинниками досягнутого економічного зростання.

р. у сфері боргової політики держави ознаменувався поверненням України до нормального стану розрахунків за державним боргом, закріпленням довіри з боку внутрішніх кредиторів та поліпшенням стосунків з іноземними кредиторами, що сприятиме виходу України з 2005 р. на зовнішні ринки капіталу з метою залучення коштів на фінансування бюджету на більш вигідних умовах, ніж у попередні роки. У цьому контексті особливого значення набуває повне та своєчасне виконання Україною своїх внутрішніх та зовнішніх боргових зобов’язань.

Починаючи з 2003 р., збільшилися платежі за державним боргом порівняно з 2002 р. (платежі за державним боргом у 2003 р. по загальному фонду склали близько 2,125 млрд. дол. США, порівняно з 1,8 млрд. дол. США у 2002 р.).

З метою недопущення зростання боргового навантаження необхідно передусім контролювати рівень прямого державного боргу, оскільки операції саме за ним безпосередньо впливають на показники державного бюджету.

Розглянемо можливі наслідки існування зовнішнього боргу для країни:

Державний борг не є чимось загрозливим:

·        якщо його розміри не перевищують прийняті параметри макроекономіки. Наприклад, на відшкодування боргів і сплату процентів витрачається не більше 25% експортних надходжень країни;

·        якщо більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів.

Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем та аналіз ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що єдино можливими шляхами виходу із боргової кризи в Україні є:

·        припинення обслуговування державних облігацій, що перебувають у власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;

·        досягнення первинного профіциту бюджету обсягом 3,5-2,4% до ВВП;

·        скорочення імпорту споживчих товарів через посилення тарифного регулювання;

·        здійснення валютного регулювання та задіяння механізмів зупинення втечі капіталів за кордон;

·        укладення угод з кредиторами щодо реструктуризації заборгованості на умовах зниження боргового навантаження та застосування інструментів активного управління державним боргом.

З метою послаблення боргового тиску на бюджет і платіжний баланс Україна має також домагатися укладення угод з кредиторами щодо реструктуризації боргу на умовах зменшення боргових виплат та обміну боргових зобов’язань держави на майнові активи. При цьому варто враховувати багатий світовий досвід урегулювання зовнішньої заборгованості.

Спираючись на міжнародний досвід та відстоюючи власні національні інтереси, Україна має також задіяти механізми активного управління зовнішнім боргом: започаткувати обмін (своп) боргових зобов’язань держави на акції підприємств, що перебувають у державній власності, ініціювати погашення боргів товарними поставками, викуп державних облігацій на вторинному ринку за грошові кошти.

.2 Сучасний стан зовнішнього боргу України

Зовнішній борг України на кінець 2012 року

Валовий зовнішній борг України за станом на 1 січня 2013 року становив 135 млрд. дол. США. Зростання номінального обсягу валового зовнішнього боргу протягом 2012 року (на 8.8 млрд. дол. США) було зумовлено значними зовнішніми залученнями реального сектору економіки. Водночас банківський сектор продовжив скорочувати свої зовнішні зобов'язання.

Мал. 2. Динаміка валового зовнішнього боргу України.

Відносно ВВП борг скоротився до 76,6% порівняно з 77,3% на початок року.

Зовнішній борг секторів загального державного управління та органів грошово-кредитного регулювання (далі - ЗДУ та ОГКР відповідно) зменшився з початку року на 1.2 млрд. дол. США - до 32.2 млрд. дол. США. Відносно ВВП борг цих секторів скоротився з 20,4% до 18,3%.

Мал. 3. Приріст обсягів валового зовнішнього боргу України.

Збільшення зовнішнього боргу сектору ЗДУ на 1.5 млрд. дол. США (до 27.3 млрд. дол. США) відбулося внаслідок значних розміщень Урядом ОЗДП у другому півріччі 2012 року. Борг сектору ЗДУ щодо ВВП скоротився з 15,8% до 15,5%.

Водночас планові виплати з погашення кредиту МВФ зумовили скорочення зовнішнього боргу сектору ОГКР на 2,6 млрд. дол. США - до 4.7 млрд. дол. США (2,7% від ВВП).

Мал. 4. Заборгованість сектору загального державного управління.

Зовнішній борг банківського сектору України у 2012 році скоротився на 3,6 млрд. дол. США - до 21,6 млрд. дол. США (12,2% від ВВП).

Протягом року заборгованість банків за зовнішніми кредитами та єврооблігаціями скоротилася відповідно на 2,7 та 1,1 млрд. дол. США. Зобов'язання за короткостроковими депозитами і залишки на рахунках нерезидентів в українських банках зменшилися з початку року на 0,6 млрд. дол. США. Водночас унаслідок активізації нерезидентів на внутрішньому ринку боргових цінних паперів зобов'язання українських банків перед нерезидентами за облігаціями в гривнях зросли на 0.7 млрд. дол. США.

Мал. 5. Зовнішній борг банківського сектору України.

З початку 2009 року українські банки скоротили обсяг своїх зовнішніх зобов'язань на 17,9 млрд. дол. США (на 45,4%) та оптимізували строкову структуру зовнішнього боргу в бік зменшення короткострокової його складової (з 23,8% до 19,8%). Зовнішній борг інших секторів економіки (включно з міжфірмовим боргом) за 2012 рік збільшився на 13,6 млрд. дол. США (на 20,1%) - до 81,3 млрд. дол. США (46,1% від ВВП).

Мал. 6. Зовнішній борг інших секторів економіки.

Головними чинниками, що зумовили зростання боргу інших секторів економіки у 2012 році, були:

·        зростання зобов'язань за негарантованими довгостроковими кредитами реального сектору - на 6,7 млрд. дол. США (у тому числі за кредитами від прямих інвесторів - на 1,8 млрд. дол. США);

·        підприємств за зовнішньоторговельними операціями - на 3,5 млрд. дол. США (до 21,3 млрд. дол. США).

Крім того, з початку року на 2,1 млрд. дол. США зросли обсяги довгострокових залучень, гарантованих урядом, у тому числі через розміщення єврооблігацій на фінансування інфраструктурних проектів.

Мал. 7. Структура валового зовнішнього боргу України за секторами економіки.

Питома вага боргу інших секторів, включно з кредитами від прямого інвестора, за 2012 рік зросла з 53,6% до 60,2% валового обсягу зовнішнього боргу України. Частка боргу банківського сектору у валовому обсязі зовнішнього боргу скоротилася протягом року з 20.0% до 16,0%. Борг секторів ЗДУ та ОГКР за 2012 рік скоротився з 26,4% до 23,8%.

У структурі валового зовнішнього боргу за початковим строком погашення питома вага короткострокового боргу скоротилася за рік з 25.9% до 24,6%.

Мал. 8. Валовий зовнішній борг України за початковими строками погашення.

Основною валютою зовнішніх запозичень України на кінець 2012 року залишається долар США - 74,7% від валового обсягу боргу (на початок року - 71,9%). Частки зобов'язань в євро та російських рублях на кінець 2012 року становили відповідно 10,7% та 2,6%. Питома вага зобов'язань у СПЗ перед МВФ за 2012 рік скоротилася з 12,8% до 9,5%. Частка зовнішньої заборгованості в національній валюті залишається незначною - 1,9% від валового обсягу боргу.

Обсяг короткострокового зовнішнього боргу за залишковим терміном погашення на кінець 2012 року становив 60,9 млрд. дол. США, збільшившись порівняно з початком року на 1,6 млрд. дол. США.

Мал. 9. Короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення (за інструментами).

Збільшення майбутніх виплат реального сектору економіки та сектору ЗДУ частково компенсувалося скороченням платежів банківського сектору.

Короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення реального сектору збільшився на 4,7 млрд. дол. США (до 40,4 млрд. дол. США), насамперед, за рахунок торгових кредитів. Загалом зобов'язання за ними за станом на 01.01.2013 року становили більше третини всіх боргових зобов'язань, що підлягають сплаті протягом наступних 12 місяців. Обсяг майбутніх виплат реального сектору за іншими інструментами залишився майже на рівні початку року (18,8 млрд. дол. США).

Мал. 10. Короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення.

Обсяг короткострокового зовнішнього боргу за залишковим терміном погашення державного сектору збільшився на 0,9 млрд. дол. США (до 7,6 млрд. дол. США), насамперед, унаслідок збільшення обсягів майбутніх виплат за кредитом МВФ. Також на збільшення обсягів виплат вплинуло урахування планового погашення урядових єврооблігацій у ІІ кварталі 2013 року.

Мал. 11. Короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення ( за секторами).

Майбутні виплати банківського сектору скоротилися на 2.7 млрд. дол. США (до 11.4 млрд. дол. США) внаслідок активного погашення банками як довгострокових, так і короткострокових зобов'язань.

.3 Показники зовнішнього боргу

Зовнішній борг - це частина державного боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій ніж гривня і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень (прийняття зобов’язань) та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату. Також розглядають зовнішній борг як суму фінансових зобов’язань країни перед іноземними кредиторами.

За методологією Всесвітнього банку визначають низку показників зовнішнього боргу для національної економіки, за якими можна зіставляти стан зовнішньої заборгованості різних країн. Серед них:

Ø  Відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг - ЕDІТ/ХGS. Цей показник має особливість, яка полягає в тому, що при перевищенні критичної відмітки у 275% може частково або повністю списуватися зовнішній борг країни. Такі ситуації вже мали місце по відношенню, наприклад, Польщі та Болгарії на початку 1990-х років. В Україні цей показник ще не сягав цієї точки. Ми йдемо на рівні Німеччини (50% для України і 60% для Німеччини). Кандидатами на списання є В’єтнам, Албанія, Угорщина, Туреччина, Аргентина, Бразилія та ще ціла низка південноамериканських, африканських і південноазіатських країн;

Ø  Відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту - ЕDІТ/GNІ. Цей показник є найбільш всеохоплюючим. Разом із наступним показником він визначає можливість країни без особливих труднощів обслуговувати свій зовнішній борг. За критичне значення прийнято вважати 50%. Якщо зробити глобальне зіставлення трьох континентів, то на Європу, Північну Америку та Азію припадає відповідно 35%, 25% і 25% світового ВВП;

Ø  Відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послуг - ТDS/XGS. Витрати з обслуговування зовнішнього боргу включають усі платежі, які здійснюються позичальником, а саме: основний борг, проценти і комісії. У 2000 р. найбільші витрати мала Мексика (21 млрд. дол.), Бразилія (20 млрд. дол.), Індонезія (17 млрд. дол.), Китай (15 млрд. дол. - майже третина всіх платежів зовнішнього боргу країн, що розвиваються) та Індія (11,5 млрд. дол.). Середнє значення витрати/експорт по країнах з перехідною економікою - 8,2%. Найвищі показники в цій групі - в Угорщини, найнижчі - у Вірменії та Казахстану;

Ø  Відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту - INT/GNI. Середній показник по країнах з перехідною економікою - 1,0%. Найвищий показник у цій групі - в Угорщини, найнижчий - в Албанії та Таджикистану;

Ø  Відношення офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу - RES/ ЕDТ, показує, чи може країна використовувати свої резерви (і яку частку) для погашення зовнішнього боргу. Високі показники мають Ботсвана (700%), Ліван (390%), Естонія (250%), Мальта (243,5%) і Латвія (176,5%)./MGS - відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту товарів та послуг.term/EDT - частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу./EDT - частка довгострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу./EDT - частка боргу міжнародним організаціям боргу в загальній сумі зовнішнього боргу.

Мал. 12. Зовнішній борг на душу населення у світі в цілому, дол. США

Для оцінки платоспроможності окремої країни використовують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ):

,

де СП - сума платежів, яку країна має виплатити іншим державам за певний період;

СВ - сума іноземної валюти, отриманої від експорту товарів та послуг.

Якщо НОБ перевищує 20%, то дана країна є неплатоспроможною.

Показник міжнародної валютної ліквідності (МВЛ) оцінює стан сукупної платоспроможності країн світу чи окремого регіону:

,

де ВР - золотовалютні резерви центральних банків країн світового співтовариства;

ІР - сума річного імпорту товарів та послуг.

3.4 Зовнішній борг та проблеми його обслуговування

Невід’ємною складовою становлення ринкової економіки та формування високого рівня конкурентоспроможності держави є розбудова державних фінансів. Головним інструментом впливу на цей процес є бюджетно-фіскальна політика. При цьому особливого значення набуває проблема зовнішньої заборгованості країни та розробка заходів боргової політики.

Як відомо, до зовнішнього державного боргу відносять фінансові зобов’язання держави перед нерезидентами, що виникли внаслідок позик, здійснених урядом. Платежі з погашення та обслуговування державою зовнішнього боргу здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.

В Україні впродовж 2010 р. та за І кв. 2011 р. зростання зовнішнього боргу відбулося за рахунок випуску ОВДП на 28 млрд. доларів США; розміщення єврооблігацій ряду секторів економіки під державні гарантії на 0,7 млрд. дол. США; накопичення простроченого боргу та короткострокової заборгованості інших секторів за торговими кредитами на суму 2,9 млрд. дол. США. Згідно з даними офіційними статистики на кінець березня 2011 року державний борг України становив 56,4 млрд. доларів США (внутрішній борг 20 млрд. доларів США, зовнішній борг 36,4 млрд. доларів США).

Проблема врегулювання зовнішнього боргу України, управління та формування його оптимальної структури, а також пошук ефективних методів його погашення є головним завданням сьогодення.

Межею небезпеки при оцінці ситуації з погашенням боргу і сплатою процентів вважається відношення процентних платежів до експорту - 15-20%, межею підвищеної небезпеки - 25-30%, критичною межею - коли зовнішні борги перевищують 40% ВВП.

Згідно з показниками таблиці 2 Україна наближається до критичної межі, що негативно впливає на міжнародний імідж держави, на оцінювання її кредитоспроможності та інвестиційну привабливість

Таблиця. 2. Зовнішня заборгованість України щодо ВВП у 2005-2010 роках.

На сьогоднішній день має місце скорочення зовнішнього боргу, що відбулося за рахунок погашення суверенних єврооблігацій на суму 0,6 млрд. дол. США, тоді як внутрішній борг виріс у зв’язку з випуском ОВДП на 5 млрд. грн. з метою рекапіталізації НАК "Нафтогаз України". Питання управління зовнішнім боргом носить комплексний характер, охоплює практично всі аспекти зовнішньоекономічної політики держави та потребує кваліфікованого вирішення.

Позитивним кроком до вирішення проблеми є прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови "Про затвердження Середньострокової стратегії управління державним боргом на 2011-2013 роки". [3].

Основними цілями зазначеної Стратегії є: узгодження напрямів політики управління державним боргом з напрямами бюджетної та грошово-кредитної політики; удосконалення нормативно-правової бази з питань управління державним боргом; проведення щоквартального аналізу та оцінки ризиків, пов'язаних з державним боргом; активізація роботи з випуску державних боргових цінних паперів.

Для України необхідно виробити стратегію соціально-економічного розвитку, яка б узгоджувала і підпорядковувала єдині цілі управління державним боргом, бюджетним дефіцитом, видатками бюджету, податкової та інших політик. Потрібно підготувати та прийняти закони "Про Державний борг України" та "Про Державний зовнішній борг України", а також розробити показники для оцінки ефективності використання позик.

Отже, вирішення проблеми зовнішнього боргу поєднує у собі надзвичайно широкий спектр економічних перетворень. Це не лише прийняття бездефіцитного бюджету, а й здійснення додаткових заходів спрямованих на забезпечення надійної стабілізації валютного ринку, удосконалення структури зовнішньоторговельного балансу, відпрацювання механізмів повернення з-за кордону національного капіталу, сприяння прямим іноземним інвестиціям, утвердження ефективної системи страхування від інвестиційних ризиків тощо.

Висновки

При управлінні зовнішнім боргом велике значення має розрахунок коефіцієнтів платоспроможності держави та її ліквідної позиції, які визначаються спеціальними рейтинговими агенціями. Міжнародна платоспроможність України характеризується кількома макроекономічними показниками, серед яких обсяг державного боргу, співвідношення між внутрішньою і зовнішньою його складовими, експортний потенціал економіки, стан платіжного балансу та забезпечення зовнішнього боргу валовими валютними резервами НБУ. Саме на підставі прогнозів економічного розвитку країни, стану її платіжного балансу, дефіциту бюджету та з урахуванням зазначених коефіцієнтів визначається стратегія управління зовнішнім державним боргом щодо залучення нових іноземних кредитів, виходячи з критичного його рівня.

Існують різні оцінки критичного рівня державного боргу щодо можливості країни його обслуговування. Світовий банк виходить з того, що критичним рівнем державного зовнішнього боргу є понад 50% від валового внутрішнього продукту. За вимогою Маастрихтської угоди державний борг не може перевищувати 60% ВВП країни. Рада національної безпеки Російської Федерації вважає максимально допустимим показник потреби держави в обслуговуванні й погашенні зовнішнього боргу з податкових надходжень зведеного бюджету на рівні 25% (Бондарук Т.Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування // Фінанси України. - 199. - №5). За оцінками спеціалістів, Україна має середній рівень зовнішнього боргу.

Стан зовнішнього боргу можна охарактеризувати за допомогою таких показників:

. Співвідношення зовнішнього боргу до ВВП (критичний рівень: 80-100%). Для України цей показник до жовтня 2011 року знизилося до 77,8% з 85,0% на початок року

. Для характеристики ліквідної позиції економіки країн використовують показник співвідношення планових платежів щодо обслуговування боргу до валютних надходжень держави (експорту). Даний показник свідчить про платоспроможність країни на найближчу перспективу (сприятливим рівнем прийнято вважати значення показника до 20-25%). В останні роки для України цей показник становить менше 16%

. Для оцінки довгострокової платоспроможності використовується співвідношення дисконтованої вартості боргу і експорту (критичний рівень 200-250%). В Україні цей показник не досягає 60%. Зміцнення платоспроможності України лежить у площині прискорення соціально-економічного розвитку, ефективного використання власних матеріальних і фінансових ресурсів, поглиблення процесів ринкової трансформації економіки, а також її детінізації, поліпшення умов міжнародної торгівлі.

Розвиток співробітництва з міжнародними фінансовими інститутами має базуватися на стратегічних пріоритетах економічного і соціального розвитку України. При цьому в основу взаємовідносин мають бути покладені такі засади:

прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабілізації та інтегрування України і Європейський Союз;

відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інституціями пріоритетам її економічного та соціального розвитку;

спрямування цих ресурсів (запозичень) на забезпечення стабільного економічного зростання;

здійснення структурних перетворень, формування розвинутого внутрішнього ринку і припинення практики використання позик для фінансування поточних витрат;

мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів, сприяння надходженню прямих іноземних інвестицій;

Список використаної літератури

1. Законом України "Про Державний бюджет на 2013 рік"

. Закон "Про міжнародні договори України" 29.06.2004 №1906-IV

. Постанова Кабінета Міністрів України "Про затвердження Середньострокової стратегії управління державним боргом на 2011-2013 роки"

. Будаговської Е."Мікроекономіка і макроекономіка", Київ "Основи", 1998 р.

. Богдан Т.П. "Управління державним боргом і макрофінансові ризики в економіці України" / Т.П. Богдан // Фінанси України. - 2011. - №1. С. 13-22

. Вахненко Т. "Концептуальні засади управління зовнішнім національним боргом країни" / Т. Вахненко // Економіка України - 2007 - №1 - с. 14-24.

. Деркач М. "Бюджетний дефіцит". // Економіка України. - 1995. - №1. с. 12-30.

. Кириченко А.А. "Сучасні теорії управління зовнішньою заборгованістю" / А.А. Кириченко

. Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогонов Ю.В. та ін. "Міжнародна економіка". Навчальний посібник. Вид. 2-ге перероб. та доп. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 672 с.

11. Савченка А.Г. "Макроекономіка" за редакцією, "Київ "Либідь", 1995.

12. "Економіка України" Політико-економічний журнал за 2007рік №9 с. 46 52 Колосова В.П.

. "Фінанси України" за 2008рік №5 с. 68-73 Галан Н.І.

. ukrstat.gov.ua - Офіційний сайт Державного комітету статистики.