Інноваційна економіка як система - чинники становлення та функціонування

Інноваційна економіка як система - чинники становлення та функціонування

"ІННОВАЦІЙНА ЕКОНОМІКА ЯК СИСТЕМА - ЧИННИКИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ "

Вступ

У сучасних умовах стійкий довготерміновий розвиток економіки більшою мірою залежить не від наявності та можливості інтенсивного використання обмежених ресурсних можливостей, а від інноваційної активності суспільства.

Реформування вітчизняної економіки на інноваційних засадах, що є неодмінною умовою зростання її конкурентоспроможності у світовому просторі, передбачає оновлення організацій відповідно до сучасних світових тенденцій розвитку. Протягом кількох останніх десятиліть в господарській діяльності підприємств відбулися істотні зміни, пов´язані з появою нових організаційних структур та їх активним поширенням в промисловості. Зростання сили впливу глобалізаційних процесів на економіки всіх без винятку країн породжує бурхливі дискусії навколо можливих змін в умовах виробництв, активності регулювання діяльності підприємств державою, територіального розміщення галузей, структур виробничих суб´єктів, варіантів проведення процесів ресурсозабезпечення і т.д. В наукових колах часто говориться про виникнення так званої «гіперконкуренції», яка характеризується «постійно зростаючою змагальністю в формі швидкоз´являючих товарних інновацій, скороченням часу НДДКР, агресивною конкуренцією цін і компетентностей, і експериментуванням з новими підходами до обслуговування потреб покупців».

Теоретичним засадам дослідження теорії інновацій, проблемам інноваційної діяльності та інноваційного розвитку присвячували свої роботи такі вчені: К. Маркс, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, Ван Гельдерен, А. Сміт, Й. Шумпетер, К.Фрімен, Д. Кларк, Л. Соете, С. Кузнець, Б. Санто, Б. Твіст, П. Друкер, Д.В. Соколов, А.Б. Титов, М.М. Шабанова, Г.М. Добров, А.А. Корінний, В.Б. Мусієнко, Й.М. Піннінгс, Е. Менсфілд, Е. Еймз, Е. Трін.

Актуальність інноваційної моделі розвитку зумовлюється стрімким зростанням впливу науки та нових технологій на соціально/економічний розвиток, що відбувся протягом останніх 20-30 років. Нові технології докорінно і швидко змінили структуру світової економіки. Виявилося, що неспроможність країни здійснити структурну перебудову економіки відповідно до нового технологічного укладу (чи зволікання з цим) не просто гальмує її розвиток, але й призводить до економічної деградації і відсуває її на периферію світових економічних процесів.

Формування інноваційної економіки потребує значних фінансових ресурсів, тому переваги від застосування інноваційної моделі отримали перш за все багаті країни. Для економік, що розвиваються, досягнення цих переваг залежить від ефективності їх спеціальної інноваційної політики проривного типу, що полягає в дієвому державному стимулюванні прогресивної структурної перебудови економіки та реформуванні сфер освіти, науки, інноваційної діяльності на основі наявного науково-технічного потенціалу та з урахуванням світових тенденцій науково-технологічного розвитку.

Можливості, тривалість, конкретні шляхи переходу національної економіки до інноваційної моделі розвитку залежать від наявного у країні інноваційного потенціалу, зокрема: мережі наукових організацій; насиченості економіки науковими кадрами та освіченості робочої сили; обсягів фінансування наукової і науково-технічної діяльності; рівня інноваційної активності промислових підприємств та динаміки виробництва інноваційної продукції; наявності платоспроможного попиту на інноваційну продукцію.

1. Історичні передумови трансформації традиційної економіки на інноваційно-орієнтовану

інновація економіка стратегічний трансформація

Інноваційний тип розвитку економіки характеризується перенесенням акценту на використання принципово нових прогресивних технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, прогресивними організаційними і управлінськими рішеннями в інноваційній діяльності, що стосується як мікро-, так і макроекономічних процесів розвитку - створення технопарків, технополісів <#"875124.files/image001.gif">

           Стара економіка                              Нова економіка

            матеріальні блага

           інформаційні блага

Рис. 1 Зміна парадигми від старої до нової економіки [6]

Особливістю нової економіки є нелінійний характер змін, що проявляється в різних темпах впровадження нових технологій та техніки, принципів організації виробничого процесу в розрізі підгалузей. Швидке поширення інновацій в управлінській та маркетинговій сферах діяльності поєднується з повільною реконструкцією у виробничих процесах. Такий стан речей характерний для більшості підприємств вітчизняної промисловості. В результаті асинхронності трансформацій виникає складність узгодження виробничого потенціалу підприємства із збутовою стратегією та методами управління.

К. Келлі [7] виділив наступні основні риси нової економіки, які створюють новий тип ринку і суспільства:

·        глобальний характер змін;

·        оперування невідчутними благами - ідеями, інформацією, взаємовідносинами;

·        тісне взаємопереплетення і взаємодія окремих сегментів нової економіки.

З огляду на вищесказане, за своїм характером діяльність компанії, яка працює відповідно до вимог нової економіки, значно відрізняється від роботи підприємства, що базується на принципах традиційного економічного укладу. Основні відмінності наведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 Порівняльна характеристика компаній різного типу економіки [8]

Структурні зміни, пов’язані з трансформацією економічного устрою, є важливою причиною необхідності розширення можливостей пристосування підприємств до ринкової нестабільності. Швидкість поширення інформації та збільшення випадків копіювання технологій, ставить все жорсткіші вимоги до підтримання інноваційності підприємства. Організаціям, що функціонують у високодинамічному глобально орієнтованому середовищі, слід постійно працювати над вдосконаленням продукції для збереження власних конкурентних переваг.

3. Концептуальні засади формування та становлення інноваційної економіки

Сутність інноваційної економіки (відносно традиційної) полягає в управлінні складною системою економічних об’єктів, що розвиваються. На початкових стадіях інноваційної діяльності об’єкт (проблема, ідея, винахід, інтелектуальна власність тощо) має неречовий (інтелектуальний) характер, на завершальних стадіях об’єкт має традиційний речовий характер. Практично це є першою особливістю інноваційної економіки.

Друга особливість полягає в складності економічних процесів: існування перехідних процесів від інтелектуального об’єкту до матеріального об’єкту і від інтелектуального виробництва до матеріального виробництва.

У той же час інноваційна економіка не є якою-небудь самостійною сферою відносно сфер традиційної економіки - інноваційна діяльність можлива і необхідна у всіх класичних (традиційних) сферах економіки: промисловості, сільському господарстві, добувній та переробній промисловості. Ця діяльність є новою (сучасною, перспективною) формою виробничих відносин, яка ефективно застосовується в будь-якій сфері економіки. Економічні категорії традиційної економіки (виробництво, праця, продуктивні сили, виробничі відносини тощо) дійсні і для інноваційної економіки. Але необхідно чітко розділяти комплексні процеси виробництва інновацій, які мають істотно відмінні особливості порівняно з традиційними процесами матеріального виробництва. Це є третя особливість інноваційної економіки [9, с.27].

Зміст переходу економіки будь-якого господарюючого суб’єкта на якісно новий тип розвитку, який дозволяє набувати найважливіші риси економічного середовища - економічну стійкість та конкурентоздатність складають переваги використання сукупності інноваційних факторів.

Інноваційний тип як спосіб економічного зростання, збільшення об’ємів виробництва стає можливим при перетворенні більшості факторів-ресурсів у системні утворення (системи машин, технологічні ланцюги і макротехнологічні системи, системний кваліфікований ресурс, який поєднує кваліфікацію дослідника, аналітика, управлінця, робітника і службовця). Має місце перехід продуктивних сил на новий рівень прогресу, який характеризується проявом взаємозалежностей всіх цих елементів. Загострюється необхідність радикальної цільової переорієнтації на складніші і змінюючі потреби людини і окремих угрупувань, колективів тощо. Зростає взаємозв’язок економічних, екологічних, соціальних, духовних та ін. потреб. Іншими словами, повинна відбуватися істотна зміна динаміки інтересів людини, а відповідно, і мотивів її трудової активності. Формується тенденція перегрупування можливостей у системі факторів-ресурсів на користь факторів, що отримуються за допомогою нових цілісних багатогалузевих наукових знань [10, с. 41].

Передумови економічного зростання розкриваються з урахуванням формування стратегічних програм реструктуризації виробництва, забезпечених джерелами і механізмами цільової концентрації інвестиційних ресурсів в інноваційній економіці. Відтворення функцій інноваційних моделей відображає інтенсифікацію відтворювального процесу конкурентного типу. Реструктуризація виробництва є пріоритетним завданням не тільки в умовах трансформації економіки, але й в ефективно функціонуючому відтворенні, що забезпечує безперервну заміну застарілих технологій більш прогресивними, а ядром структурних змін стає інноваційна сфера. Оновлення технологій у виробництві пов’язано із залученням матеріальних та інтелектуальних ресурсів з традиційних і нетрадиційних джерел. Тому можна вважати, що найвищого ступеня економічна інтеграція досягає в інноваційній сфері.

Інноваційна політика держави повинна реалізовуватися за межами науково-технічного прогресу і стати інструментом здійснення значних змін у суспільстві, пов’язувати заходи в рамках державної науково-технічної політики з заходами в рамках соціальної, військової, економічної й екологічної політики. Тому інноваційна політика є складовою і науково-технічної політики, і загальної політики держави.

Одним із значних досягнень новітньої економічної науки слід вважати створення концепції національних інноваційних систем (НІС), які проголошували визначальне значення інституційної складової у формуванні умов для здійснення інновацій.

У світовій практиці сформувалось декілька моделей інноваційного розвитку країн, які відрізняються між собою як методичними підходами до стратегій забезпечення інноваційного зростання економіки, так і за ступенем та характером участі держави, наукових і освітніх установ, промислових підприємств, інших інституцій у процесі підвищення її інноваційності.

. В країнах - лідерах в сфері наукових розробок (США, Великобританія, Канада, Франція) визначальна роль у формуванні інноваційного потенціалу належить державі. Характерне створення мережі центрів поширення інновацій та відповідних органів державного регулювання. Важливе місце приділяється стимулюванню інновацій через підтримку конкуренції. Також для такої моделі є характерною значна кількість масштабних науково-інноваційних проектів, фінансування яких значною мірою проводиться державою.

. Дещо іншим шляхом проходить розвиток інноваційної сфери в Німеччині, Швеції, Швейцарії. Держава підтримує визначальні напрямки нововведень в тих сферах, які є пріоритетними в галузевій структурі народного господарства, намагаючись досягти часткового лідерства в глобальних масштабах. Разом з тим, велика увага приділяється якості освіти як базової компоненти успішного розвитку економіки.

. Стратегія інноваційного розвитку, в основі державного регулювання якого покладене чітке координування синхронного розвитку різних секторів науки і виробництва, орієнтація на довгострокову конкурентоспроможність промисловості та її адаптація до нових умов. Така модель використовується в Японії, Південній Кореї.

Що стосується України, то вона відноситься до країн з перехідним типом економіки і зазначені моделі для вітчизняної економіки ще не можуть бути застосовані. Слід мати на увазі, що досягнення високого рівня ефективності державних інститутів в сфері стимулювання інноваційної активності в промисловості не може бути отримане абсолютним копіюванням закордонного досвіду або перенесенням дієвих в певних регіонах схем на вітчизняний рівень. З огляду на це, потребує вирішення проблема розробки та реалізації ефективної багатовекторної стратегії інноваційного розвитку України, яка би, узагальнюючи досвід розвинених держав, була реальною для виконання та мала довготерміновий характер.

За кордоном велика увага приділяється державній підтримці інноваційної діяльності ще й через непрямі методи регулювання інноваційних процесів, створення сприятливих умов для науково - технічного розвитку. Більшість країн для акселерації інноваційних процесів використовують податкові пільги та субсидії, головною метою яких є збільшення видатків приватного сектора на дослідження та розвиток через збільшення власних коштів підприємства. Основною перевагою податкових пільг над субсидіями є те, що їх затвердження дає змогу самим підприємствам визначати розмір витрат на дослідження, а не фіксувати їх величину в момент затвердження бюджету.

Ще однією важливою особливістю податкових пільг є їх передбачуваність, яка полягає у можливості підприємства користатися з наданих пільг до тих пір, поки воно дотримується визначених умов для їх одержання. Така стабільність та прогнозованість є дуже важливим фактором при плануванні інноваційної діяльності.

В багатьох розвинутих країн використовуються наступні елементи системи податкових пільг:

·        пільгове оподаткування фірм, які займаються науково-дослідними та дослідно-конструкторськими роботами;

·        вирахування з оподатковуваного прибутку розміру інвестицій в нове обладнання та будівництво;

·        вирахування з податку на прибуток у розмірі витрат на НДДКР (податковий кредит);

·        диференційований підхід до оподаткування прибутку;

·        використання механізму прискореної амортизації і т.д.

Крім того, варто виділити наступні неподаткові інструменти, які можуть використовуватися для стимулювання інноваційного розвитку національної економіки:

створення центрів трансферту технологій;

створення науково-дослідних установ;

створення науково-технічних та технологічних парків;

спрощення адміністративних процедур;

страхування кредитів;

державні замовлення інноваційної продукції.

Якщо державна стратегія підтримки національної інноваційної системи в повній мірі не реалізовується, спостерігається хронічне недофінансування наукових та прикладних досліджень. Разом з тим критично важливого значення набуває побудова збалансованої державної політики стимулювання інновацій таким чином, щоб спроби усунути «провали ринку» не завершилися ще й «провалами держави», які характеризуються невиправданими втратами ресурсів національного економічного розвитку.

. Стратегічний розвиток економіки на інноваційних засадах

Інноваційні процеси в економіці України не набули вагомих масштабів, кількість підприємств, що впроваджують інновації, зменшується з кожним роком і становить зараз 12-14%, що менше в 3-4 рази, ніж в інноваційно розвинутих економіках.

Наукоємність промислового виробництва знаходиться на рівні 0,3%, що на порядок менше від світового рівня. При цьому майже третина коштів, що витрачаються на інноваційну діяльність, припадає на закупівлю обладнання, в той час як на придбання прав на нову інтелектуальну власність або на проведення НДДКР витрати на порядок менші. Майже половина з інноваційних підприємств взагалі не фінансують проведення в інтересах свого виробництва наукових досліджень.

Таке становище обумовлено як браком коштів, так і відсутністю в останні роки дійової державної системи стимулювання інноваційної діяльності, зачатки якої були поступово скасовані щорічними в останні 5 років поправками до відповідних бюджетних та інших законів.

Проте низький рівень наукоємності вітчизняного виробництва визначається не тільки дефіцитом грошей або браком стимулів і пільг. Фундаментальне значення має структура економіки. В українській економіці домінують низькотехнологічні галузі виробництва, які природно відносяться до малонаукоємних галузей: добувна і паливна - 0,8-1%; харчова, легка промисловість, агропромисловість - 1,2%. У цілому в Україні домінує відтворення виробництва 3-го технологічного укладу (гірнича металургія, залізничний транспорт, багатотоннажна неорганічна хімія та ін.). Відповідно майже 95% вітчизняної продукції належить до виробництв 3-го та 4-го технологічних укладів. Зростання ВВП за рахунок введення нових технологій в Україні оцінюється всього у 0,7-1%. [11]

При характеристиці сучасного виробництва набуває величезного теоретичного і методологічного значення тенденція до технологічного застосування науки і неухильне поступове перетворення її у безпосередню продуктивну силу. Наука виступає в ролі суспільної продуктивної сили.

Сучасний етап інноваційного розвитку все більше пов'язується з такими його пріоритетними напрямками, як: автоматизація, роботизація, кібернетизація, розвиток мікроелектроніки, біотехнології, інформатики, енергозберігаючих технологій.

Ядром, основою самої ж автоматизації виступає комп'ютерна техніка. Водночас дедалі більшу роль у житті суспільства відіграє інформатика. "Інформатика" - французький за походженням термін, що поєднав у собі два слова: "інформація" і "автоматика". Тому сучасний інноваційний етап можна назвати комп'ютерно-інформаційним.

Революційні зміни найважливіших параметрів електронно-обчислювальних машин за останні десятиріччя привели до кардинальних змін у галузі інформаційної техніки та технології, які можна визначити як перехід до так званої безпаперової інформації.

Інформатика в житті сучасного суспільства починає набувати винятково важливого значення. Зокрема, вона може здійснювати серйозний вплив на інтенсифікацію економіки, насамперед шляхом забезпечення оптимальних зв'язків між галузями промисловості, окремими підприємствами, а також шляхом вдосконалення управління, що спирається на інформатику. Від чітко поставленої оперативної інформації значною мірою залежить дотримання виробничої дисципліни.

Науково-технічний прогрес створює можливість для розвитку суспільства, а як використовуються наукові і технічні досягнення - залежить від конкретної соціально-економічної будови суспільства.

В перспективі буде необхідність у:

зростанні питомої ваги висококваліфікованих робітників і спеціалістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це вивільняє трудові ресурси);

підвищенні вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів;

прискоренні структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї - в сферу науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює зростання концентрації населення в містах, поглиблення міграційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звідси можливість гармонійного розвитку особистості);

"інтернаціоналізації" суспільних відносин (зокрема, неможливо виробляти що-небудь в одній країні, не рахуючись з міжнародними стандартами, цінами на світовому ринку, з міжнародним поділом праці).

Стратегічний розвиток підприємств, регіону, галузі в майбутньому можливий лише на інноваційно-інвестиційній основі. При цьому держава повинна забезпечити єдність управління економікою з врахуванням економічних пропорцій, використання індикативного планування, більш широко делегувати регіонам повноваження з управління власністю, підприємствами, господарським комплексом в цілому. Регіональні органи фонду державного майна жорсткіше повинні ставитись до виконання договірних зобов’язань власниками придбаних підприємств. При найменших порушеннях договірних зобов’язань розривати угоди з врахуванням втрачених можливостей.

Територіальні державні органи управління несуть відповідальність перед населенням регіону, колективами підприємств і центральними органами управління: Кабінетом міністрів та Адміністрацією Президента, не маючи реальних важелів впливу на економічну ситуацію, тим більше на стратегічний розвиток. Вони не володіють достатньою самостійністю, фінансовими ресурсами.

Важливим є зміщення соціально-економічної політики держави в регіони, на місця. У цьому напрямку повинна розвиватися політика держави, повинен відбуватися процесс передачі частини прав і відповідальності на місця, посилюватись тенденції розвитку самоврядування. Регіони повинні активніше працювати в напрямку залучення інвестицій, як місцевих, так і закордонних. Регіональні інвестиційні інтереси сприятимуть стабільній діяльності підприємств всіх форм власності, впровадженню інновацій. При порушенні стабільного виробничого процесу регіон може перейти в розряд депресивних. Для відновлення виробництва на господарюючих суб’єктах потрібні великі кошти та час.

Головною метою регіональної стратегічної політики є:

стабілізація виробництва;

забезпечення економічного зростання;

залучення інвестицій;

впровадження інновацій;

інвестиційна підтримка наукоємних виробництв;

інвестиційна підтримка малих підприємств, що займаються розробкою новацій.

Цього можна досягнути за умов єдності державної та регіональної інвестиційної політики, скоординованого розвитку сучасних структур управління, єдності планування на основі іттерації, розробки державної концепції стратегічного розвитку економіки. На основі державної концепції регіони повинні розробити регіональні програми стратегічного розвитку. Період таких програм повинен охоплювати 8-10 років.

Поряд із програмно-цільовим методом розвитку економіки на інноваційній основі повинні вдосконалюватись:

податкова система, шляхом поступової відміни податків на інноваційні засоби виробництва, в тому числі і на ті, що завозяться з-за кордону;

на державному рівні - нормативні документи, що направлені на м`яке та жорстке регулювання;

на регіональному рівні - пільги щодо відведення земельних ділянок для інноваційно-спрямованих підприємств;

оренда виробничих площ інноваційно-спрямованим підприємствам;

залучення інвестицій, в першу чергу для тих підприємств, які використовують безвідходні технології.

Висновки

Сучасні тенденції глобалізованого світу все більше свідчать про важливість прискореної інновації, без якої вже важко утримати лідерство та неможливо підтримувати динамічний баланс суспільства: традиційний або статичний баланс звичними методами вже не зберегти, а динамічний баланс вимагає безупинного розвитку. Це пов'язане із сутністю інновації, яка не задовольняє потреби, а їх створює. Створюючи нові (невідомі для гомеостазу економіки) потреби, інновація тим самим є прискорювачем, що задає швидкість для сходження економічної системи до вищих еволюційних форм (нових технологічних укладів). Тобто не ринкова економіка визначає темпи інновацій, а навпаки, інновація - той чинник, який визначає темпи зростання економіки.

Інноваційний розвиток став велінням нової доби, неодмінним елементом програм соціально-економічного розвитку країн та окремих регіонів. Саме з ним пов’язуються сподівання на поліпшення господарської ситуації та підвищення життєвого рівня населення.

Проблема інноваційності не нова. Вже більше як півстоліття вона хвилює науковців та політиків, обговорюється на національних та світових форумах. Однак, особливої актуальності вона набула в наш час. Поштовхом цьому послужила господарська глобалізація та глобальна конкуренція.

Можливий вихід країн та підприємств на світові товарні та технологічні ринки безпосередньо пов’язані з інноваційним рівнем виробництва, розвитком інноваційної сфери. Останні можна розглядати як своєрідний пропуск у світове бізнесове середовище.

Актуальність інноваційної моделі розвитку зумовлюється стрімким зростанням впливу науки та нових технологій на соціально-економічний розвиток.. Нові технології докорінно і швидко змінили структуру світової економіки. Виявилося, що неспроможність країни здійснити структурну перебудову економіки відповідно до нового технологічного укладу (чи зволікання з цим) не просто гальмує її розвиток, але й призводить до економічної деградації і відсуває її на периферію світових економічних процесів.

Інноваційна спрямованість стає сьогодні пріоритетним вектором розвитку економіки, що знаходить своє відображення в наукових дослідженнях багатьох економістів та в практичній діяльності господарюючих суб.єктів. Особлива роль в цьому процесі відводиться промисловим підприємствам. Інноваційна діяльність в умовах переходу економіки України на прогресивний шлях розвитку набуває особливого значення. Охопивши різні аспекти ринкових відносин (виробничі, підприємницькі, соціальні, науково-технічні та маркетингові), інноваційний процес сприяє зростанню промислового виробництва, дає змогу підвищувати продуктивність праці, залучати до виробничої сфери нові резерви.

Дослідження інноваційних стратегій розвитку держави зумовлені потребами становлення України як повноправного суб'єкта міжнародної спільноти на основі розбудови економічно розвинутого, демократичного, і що важливо для України, правового суспільства. Адже демократія може розвиватися лише в тих країнах, де діють закони одні для всіх членів суспільства, трактуються однаково для всіх і виконуються всіма, незалежно від посад і владних повноважень. Розмах інноваційних процесів пов'язано як з державною інноваційною політикою підтримки їх зародження та розвитку, так і з ефективним управлінням цими процесами, що має бути забезпечено заходами з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації менеджерів, керівників інноваційних проектів та програм за освітніми програмами інноваційного менеджменту, а також підвищення кваліфікації державних службовців (певних категорій, які займаються питаннями державної інноваційної політики) з проблем інноваційного розвитку України.

Структурні зрушення, що характерні для економік країн під впливом процесу глобалізації, спричиняють пошук механізмів та інструментів розбудови всіх сфер економічної діяльності, а особливо промисловості щодо формування сучасного середовища з принципово новою господарською системою, де основним виробничим ресурсом стає інформація та знання, а роль вирішального чинника виробництва відіграють інновації [12].

Враховуючи необхідність реалізації обраного Україною інноваційного шляху розвитку промисловості, варто зазначити, що формування та ефективне використання інноваційного потенціалу підприємств може бути успішним за умов державної підтримки та створення сприятливого інноваційного клімату, заохочення розвитку виробництв, заснованих на вітчизняних науково-технічних розробках, що в комплексі дозволить отримати конкурентні переваги в довгостроковій перспективі на світовому ринку.

Список використаної літератури:

1. Посталюк, М.П Функциональная роль инновационных отношений в экономической системе [Електронний ресурс] / Евразийский международный научно-аналитический журнал 1/2 (17/18), 2006. - Режим доступа: http://www.m-economy.ru/art.php3?artid=21229.

. Шумпетер, Й.А. Капитализм, социализм и демократия [Текст] / Й.А. Шумпетер; пер. с англ. предисл. и общ. ред. В.С. Автономова. - М.: Экономика, 1995. - 540 с.

. Кузнец, С. Современный экономический рост: результаты исследований и размышлений. Нобелевская лекция [Текст] / С. Кузнец// Нобелевские лауреаты по экономике: взгляд из России под ред. Ю. В. Яковца. - СПб.: Гумапистика, 2003. - 548 с.

. Санто, Б. Инновация как средство экономического развития [Текст] / Б. Санто. - М.: Прогресс, 1990. - 296 с.

. Klodt H. The Essence of the New Economy /H.Klodt //Kiel Discussion Papers 375, Kiel Institute for World Economics.- Kiel, 2001.- 16 р.

. Kelly K. New Rules for the new economy/K.Kelly //Wired Magazine.September:Issue 5.09., 1997.-179 р.

. Маркович I. Особливості змін у промисловості України під впливом переходу до умов “нової економіки”/ І.Маркович. // Галицький економічний вісник. - 2010. - № 1(26). - С. 12-16. - (проблеми мікро- та макроекономіки України)

. Диденко Д.А. Экономика традиционная и инновационная (общее и особенное) / Д.А. Диденко, А.А. Шудренко // Инновации. - 2008. - №2. - С.24-27.

. Фоломьев А. Обоснование инновационного типа воспроизводства / А. Фоломьев // Экономист. - 2005. - №8. - С. 40-45.

. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів (Проект) [Електронний ресурс] / Сайт Комітету з питань науки і освіти. - Режим доступу: http://kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/publish/article?art_id.

. Маркович І.Б. Роль інноваційного чинника в зростанні конкурентоспроможності української промисловості/І.Б.Маркович// Материалы всеукраинской научно - практической конференции молодых ученых, аспирантов и студентов «Организационно - экономические проблемы регионального развития в современных условиях». - Сімферополь: Таврический национальный університет им.В.И.Вернадского, 2010. - С.205-207.