Формування естетичної активності дітей засобами хореографічного мистецтва

Формування естетичної активності дітей засобами хореографічного мистецтва

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади формування естетичної активності дітей засобами хореографічного мистецтва

1.1 Педагогіка творчості та естетична активність як об'єкт наукових досліджень

1.2 Формування компонентів естетичної активності засобами хореографічного мистецтва

1.3 Народний танець як активний засіб формування особистості дитини

2. Дослідження сучасного стану формування естетичної активності дітей засобами хореографічного мистецтва

2.1 Психологічна програма створення художнього образу в українських сюжетних танцях

2.2 Результати дослідно-експериментальної роботи та її аналіз

2.3 Проблеми та перспективи розвитку естетичної активності дітей засобами народної хореографії у сучасних умовах

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Серед предметів художньо-естетичного циклу, у процесі вивчення яких здійснюється естетично-творчий розвиток учнів, одне з головних місць належить хореографії. Хореографічне мистецтво здатне задовольнити прагнення особистості до естетичного зростання, поєднати її внутрішній і зовнішній світ, активізувати творчу уяву та емоційні реакції дитини. Хореографія, що спирається на музично організовані, умовні, образно-виразні рухи людського тіла, сприяє формуванню емоційної сфери особистості, втіленню в танцювальних рухах особливостей її характеру, формуванню в неї духовних цінностей.

Розвиток естетичної активності дітей засобами хореографії здійснюється в закладах позашкільної та шкільної освіти. У навчальних закладах, зорієнтованих здебільшого на культурологічне, естетичне навчання і виховання, організація розвитку естетичної активності засобами танцювального мистецтва чітко сформована і систематизована. Заняття хореографією в них здійснюються за провідними методиками вітчизняних і зарубіжних вчених (Т. Баришнікової, А. Ваганової, К. Василенка, А. Гуменюка та ін.), розрахованими на дітей, які мають спеціальні хореографічні та художні здібності. Достатньо розроблені питання методики хореографічної роботи як засобу розвитку естетичної активності дітей у позашкільних освітніх закладах (Г. Березової, Л. Бондаренко, А. Тараканової та ін.).

Поряд з цим у сучасній національній освітній системі спостерігається стійка тенденція впровадження в навчально-виховний процес середніх загальноосвітніх закладів (традиційні загальноосвітні школи, ліцеї, колегіуми, гімназії, навчально-виховні комплекси) уроків хореографії. Хореографія не входить до складу обов’язкових навчальних предметів загальноосвітніх закладів, проте в практиці початкової школи набуває широкого розповсюдження й викладається як додатковий предмет, завдання якого спрямовані на духовний та фізичний розвиток особистості кожної дитини.

Аналіз змісту розвитку естетичної активності на уроках хореографії в початкових класах загальноосвітніх шкіл показав, що цей процес відбувається без належного програмно-цільового та методичного забезпечення, створення відповідних педагогічних умов. У зв’язку з цим виникає низка суперечностей, які потребують вирішення на науковому рівні. До них можна віднести суперечності між: розумінням необхідності розвитку естетичної активності особистості кожної дитини в теорії педагогіки та відсутністю єдиного підходу до використання хореографічної діяльності для забезпечення означеного процесу в шкільній практиці; потенційними можливостями хореографічної діяльності в забезпеченні естетичної вихованості особистості дитини та відсутністю теоретично обґрунтованих педагогічних умов ефективної організації процесу розвитку естетичної активності; використанням у загальноосвітніх школах традиційних форм і методів хореографічної діяльності та потребою застосування ефективних методик, що забезпечують естетичний розвиток і емоційно-творче виявлення особистості дитини.

Процес розвитку естетичної активності школярів шляхом залучення до мистецтва досліджували видатні педагоги минулого: А. Макаренко, С. Русова, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін. У наукових дослідженнях сучасних вчених (В. Бутенка, О. Комаровської, Н. Миропольської, О. Олексюк, О. Сапожнік, Л. Сбітнєвої, Т. Турчин, Г. Шевченко) підкреслюється важлива роль мистецтва в естетичному розвитку особистості дитини. Упровадженню предметів художньо-естетичного циклу в навчально-виховний процес сучасної школи значна увага приділяється в роботах М. Дергач, П. Коваля, О. Щолокової та ін.

На актуальності розвитку естетичної активності молодших школярів засобами танцювального мистецтва наголошували Л. Богатикова, М. Боголюбська, В. Верховинець, О. Конорова, Б. Мануйлів та ін. Важливість розвитку внутрішнього світу учнів початкових класів засобами танцю доводиться в працях Г. Ільїної, С. Руднєвої, Є. Фіша та ін. Проблема формування творчої сфери дитини засобами хореографії та ритміки розглянута в наукових працях Н. Георгян, О. Горшкової, Ю. Ушакової, Т. Чурпіти. Питання сучасної теорії хореографічного виховання висвітлені в роботах О. Мартиненко, Т. Морозовської, О. Таранцевої, В. Нілова та ін.

Ураховуючи незаперечну цінність існуючих здобутків вчених, зазначимо, що проблема розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності ще не знайшла достатнього висвітлення в науковій літературі та педагогічній практиці. У зв’язку з цим виникає необхідність подальшого вивчення естетично-виховних можливостей хореографічної діяльності, визначення її сутності, виявлення компонентів естетичної вихованості в процесі хореографічної діяльності, а також теоретичного обґрунтування педагогічних умов та розробки методичних рекомендацій щодо успішного вирішення проблеми розвитку естетичної активності молодших школярів у процесі хореографічної діяльності.

Актуальність проблеми, її недостатнє вивчення й висвітлення в науково-педагогічній літературі, необхідність теоретичного обґрунтування, розробки методичних рекомендацій щодо успішного вирішення окреслених питань на практиці зумовили вибір теми дослідження.

Мета роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов, що сприяють підвищенню ефективності естетичної активності молодших школярів у процесі хореографічної діяльності.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

-    розглянути педагогіку творчості та естетичну активність як об'єкт наукових досліджень;

-        дослідити формування компонентів естетичної активності засобами хореографічного мистецтва;

         розглянути народний танець як активний засіб формування особистості дитини;

         розробити психологічну програму створення художнього образу в українських сюжетних танцях;

         сформулювати результати дослідно-експериментальної роботи та її аналіз;

         визначити проблеми та перспективи розвитку естетичної активності дітей засобами народної хореографії у сучасних умовах.

Об’єктом дослідження є естетична активність учнів початкових класів.

Предмет дослідження - педагогічні умови розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності.

Методологічною основою дослідження є філософські положення про всебічний та гармонійний розвиток особистості, пріоритетність естетичних, моральних, соціально цінних якостей особистості; теоретичні положення про формування творчої, емоційно-почуттєвої сфери особистості. Дослідження проводилося з урахуванням Законів України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, Державної національної програми „Освіта” (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку освіти України, Концепції національного виховання, Державної комплексної програми розвитку естетичної активності, Концепції художньо-розвитку естетичної активності учнів у загальноосвітніх навчальних закладах України.

Теоретичною основою дослідження є фундаментальні праці вчених у галузі естетики та культурології (В. Баленок, Л. Левчук, В. Лозовий, О. Семашко), психології особистості та мистецтва (Г. Балл, І. Бех, Л. Виготський, С. Максименко), теорії і методики художньо-естетичної освіти і виховання (В. Бутенко, Л. Масол, С. Мельничук, Н. Миропольська, Г. Шевченко), методики організації хореографічної діяльності школярів (Л. Бондаренко, О. Конорова, О. Мартиненко, А. Тараканова) та розвитку естетичної активності засобами хореографії (М. Боголюбська, В. Верховинець, Б. Мануйлів).

Відповідно до поставлених завдань було використано комплекс методів: теоретичні - аналіз філософської, психолого-педагогічної, мистецтвознавчої літератури, узагальнення програм розвитку естетичної активності та освіти школярів, моделювання педагогічних умов розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності для визначення теоретико-методологічних засад дослідження; емпіричні - педагогічне спостереження, анкетування, тестування, бесіди, інтерв’ю, вивчення і узагальнення педагогічного досвіду організації хореографічної діяльності, що виявляють вплив хореографічної діяльності на розвиток естетичної активності молодших школярів у сучасних загальноосвітніх навчальних закладах; констатувальний і формувальний експеримент з метою вивчення і перевірки ефективності організації розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності; статистичні - статистична обробка дослідно-експериментальних даних для визначення динаміки рівня естетичного розвитку молодших школярів.

Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі початкових класів середніх загальноосвітніх закладів м. Києва.

танець хореографія імпровізаційний

1. Теоретичні засади формування естетичної активності дітей засобами хореографічного мистецтва

.1 Педагогіка творчості та естетична активність як об'єкт наукових досліджень

Нагальна потреба виділення педагогіки творчості в окрему галузь загальної педагогіки зумовлена об'єктивними процесами демократизації і гуманізації освіти, результатом яких є особистісно-орієнтована спрямованість суб'єктно-суб'єктної взаємодії в процесі навчання й виховання. У сучасних соціально-економічних умовах реформування суспільства із загальної педагогіки відокремлюються перспективні галузі, як-от: соціальна педагогіка, позашкільна педагогіка тощо. Соціальна педагогіка визначається як галузь загальної педагогіки, наука про закономірності та механізм становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання в різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтована діяльність освітніх, наукових, культурних і інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей і молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.

Предмет позашкільної педагогіки визначається Т.І. Сущенко як мистецтво розвитку і виховання вільної, духовно повноцінної, творчої особистості з урахуванням її власних потреб і природних даних [30, c. 17].

В умовах демократизації та гуманізації освіти педагогіка творчості набуває рис самостійної наукової дисципліни.

Педагогіка творчості - це галузь загальної педагогіки, яка вивчає закони та закономірності: формування творчої особистості, розвитку та саморозвитку її творчих можливостей в процесі освіти та навчання; створення психолого-педагогічних умов для прояву творчого потенціалу особистості в суспільно-корисних і індивідуально-значущих для неї видах життєдіяльності. Педагогіці творчості, з точки зору розуміння її як фундаментальної науки, притаманна єдність абстрактного й конкретного. У такому контексті можна говорити про емпіричну й фундаментальну фази теорії педагогіки творчості, які відповідно відображають конкретні й абстрактні знання. Педагогіка творчості безпосередньо пов'язана з практикою, тому вона є конкретною і водночас її можна розглядати як синтез абстрактних знань. Головним і найбільш складним явищем, яке вивчає педагогіка творчості, є формування творчої особистості дитини в її навчально-виховній взаємодії з педагогом.

У цьому процесі власні можливості як учня, так і педагога розвиваються й набувають об'єктивного характеру, відбиваючись у конкретних якостях і особливостях їх особистостей. Саме тому процес формування творчої особистості учня неможливо відокремити від творчого розвитку того, хто його навчає й виховує. Цей процес є не тільки сукупністю послідовних і взаємопов'язаних дій педагога й учнів, спрямованих на свідоме й міцне засвоєння системи знань, умінь, навичок, формування світогляду учнів, культури поведінки тощо, а й сукупністю послідовних і взаємопов'язаних «перетворень» у їх творчому розвитку: мотивації, характерологічних особливостях, творчих уміннях, психічних процесах, що сприяють успіху людини у творчій діяльності. Саме цей процес відображає сутність педагогічної творчості. Таким чином, поняття «педагогіка творчості» містить в собі поняття «педагогічна творчість».

Виходячи з концепції творчості Я.О. Пономарьова, педагогіку творчості слід розглядати як фундаментальну науку - галузь загальної педагогіки, яка вбирає в себе результати досліджень психології творчості. Це вимагає зняття вікових обмежень предмета педагогіки, розуміння її як науки про виховання і навчання в широкому розумінні вікових меж. Включення психології творчості лише в наукознавство, яке розглядає проблеми наукової творчості, звужує можливості використання наслідків фундаментальних досліджень у галузі психології творчості [26, c. 104].

Елементи творчості притаманні будь-якому виду діяльності, творчість має велике значення для навчання й особистішого розвитку людини, є запорукою емоційного здоров'я, має суттєвий психореабілітаційний ефект. Саме тому включення до педагогіки проблем наукової, художньої, технічної творчості не тільки зближує навчання й виховання з наукою, технікою, мистецтвом, а й, безумовно, сприяє формуванню особистості як творчої, розвитку її талантів й обдарованості. Включення психології творчості як абстрактної науки до складу педагогіки творчості як конкретної науки - необхідна умова розвитку дієво-перетворюючих знань про творчу діяльність.

У філософії «закон» визначається як «необхідна, внутрішньо притаманна природі явищ реального світу тенденція зміни, руху, розвитку, що визначає загальні етапи і форми процесу становлення і самоорганізації конкретних систем, явищ природи, суспільства і духовної культури людства, які розвиваються». Тенденція саморозвитку системи виявляється як дія імманентних цій системі суперечностей. Відмінність між законом і закономірностями полягає в тому, що закон виступає як конкретне - всезагальне, а закономірність є частковою формою його виявлення, яка висвітлює певний закономірний зв'язок. Виявлені закономірності явищ свідчать про існування закону в їх походженні й розвитку, але сама закономірність таким законом не є.

Педагогічний закон - це об'єктивний, необхідний, загальний і суттєвий зв'язок між завданнями, змістом, методами педагогічного процесу і його результатами, які виявляються у якісній зміні знань, умінь, а також переконань і поведінки вихованців. З одного боку, в педагогіці творчості як і в загальній педагогіці, функціонують загальні закони розвитку і виховання людей, закони і закономірності педагогічного процесу, а з іншого, діють закони і закономірності, притаманні творчому процесу. їх слід вважати специфічними для формування творчої особистості.

Одним з основних законів педагогіки творчості є закон педагогічної розвиваючої взаємодії, який відбиває загальний закон живої і неживої природи - відсутність односторонньої дії та концептуальне положення про творчість як взаємодію, що веде до розвитку. Парадоксально, що відкритий ще Ньютоном закон (сила дії дорівнює силі протидії), який інтуїтивно виражався багатьма народними прислів'ями і яскраво виявляється у сфері людських комунікацій, залишався поза увагою традиційної педагогічної науки, що віддавала перевагу «суб'єктно-об'єктним» педагогічним впливам у системі «педагог-вихованець». Саме закон педагогічної розвиваючої взаємодії зумовлює реалізацію концепції особистісно-орієнтованого навчання, реальну демократизацію та гуманізацію будь-якого навчально-виховного процесу.

Другим законом педагогіки творчості слід вважати закон фасилітаційного режиму педагогічного впливу. Цей закон відбиває об’єктивну реальність, притаманну процесу формування творчої особистості, яка полягає в тому, що розвиток і саморозвиток творчої особистості може відбуватися за певних психолого-педагогічних умов, які сприяють творчій діяльності особистості, стимулюють її творчу активність, полегшують долання психологічних бар'єрів творчості. Процитуємо у зв'язку з цим професора Г.О. Балла: «...стоячи на гуманістичних позиціях, не можна обмежувати діяльність освітніх установ функціями підготовки, хоч би як визначеними. Адже дитина живе сьогодні, а не тільки готується до життя. Тож треба робити все можливе для того, щоб її сьогоденне життя було повноцінним, щасливим, щоб задовольняти її найважливіші потреби. І хоч, на перший погляд, це виглядає парадоксальним - саме в такий спосіб можна, сприяючи розвиткові її особистості, якнайкраще прислужитися підготовці до наступних етапів життя» [3, c. 112].

Третій закон - це закон взаємозумовленості розвитку суб'єктів педагогічного процесу. Цей закон відбиває концептульні положення теорії творчості, як-от: у творчості людина виступає не тільки як суб'єкт пізнання, а й водночас як творець самої себе, своєї творчої сутності; наслідком творчості є творення, формування людини-митця; в процесі творчості реалізуються творчі можливості індивідуальності й здійснюється їх розвиток; особливості процесу творчості полягають у тому, що сам процес впливає на його результат, який виражається не тільки предметно, а й у зміні суб'єкта творчості.

Четвертий закон - це закон неперервної творчої реалізації та самореалізації особистості, який відбиває концепцію життєтворчості людини і стверджує, що творчі можливості особистості реалізуються в самому процесі її життя, самореалізації як засобу самоствердження, самовираження й саморозвитку. Крім того, цей закон вбирає в себе концептуальні положення теорії творчості щодо діяльності як основи творчості, повного виявлення сутності творця саме у творчості, взаємозв'язку у творчості продуктивного й репродуктивного тощо.

Саме тому одним із завдань педагогіки творчості є вироблення психолого-педагогічних концепцій самовдосконалення та залучення особистості до творчого процесу психічного й особистісного саморозвитку.

Принципи педагогіки творчості відображають засоби використання загальних законів у відповідності до сучасного стану системи освіти і соціально-економічного розвитку суспільства. На відміну від законів вони діють протягом часу існування зазначених вище умов. Визначають такі основні принципи педагогіки творчості: принцип взаємозумовленості освіти і творчого розвитку особистості, в основі якого є розуміння будь-якого навчання як джерела нового в психічному розвитку особистості; принцип самоорганізації, що відображає специфіку управління процесом формування творчої особистості й реалізації її творчого потенціалу, зумовлену особливостями управління нелінійними системами [14, c. 18]. Останній принцип орієнтує педагога на внутрішній вплив, на узгодження розвитку учнів з власними тенденціями розвитку, а також на необхідність «збуджувати» й ініціювати творчу активність, враховуючи, що при цьому управління повинно бути непомітним, мінімальним за своїм зовнішнім впливом і здійснюватися опосередкованими методами. Саме в цьому випадку можна говорити не про управління, а про процеси самоуправління. Ідея самоорганізації в сучасних умовах стає найважливішим методологічним і філософським принципом нової парадигми освіти.

Таким чином, педагогіка творчості - це галузь загальної педагогіки, яка вивчає закони та закономірності формування творчої особистості, розвитку та саморозвитку її творчих можливостей в процесі освіти та навчання; створення психолого-педагогічних умов для прояву творчого потенціалу особистості в суспільно,корисних і індивідуально,значущих для неї видах життєдіяльності.

Одним із головних завдань педагогіки творчості є вироблення психолого-педагогічних концепцій самовдосконалення та залучення особистості до творчого процесу психічного й особистісного саморозвитку.

1.2 Формування компонентів естетичної активності засобами хореографічного мистецтва

Проблема всебічного гармонійного розвитку дитини останнім часом досить актуальна у зв’язку із змінами, що відбуваються в соціально-економічній, політичній та культурній сферах України. У її вирішенні суттєве місце належить питанням, пов’язаним із залученням підростаючого покоління до естетичного досвіду людства, освоєння й використання естетичних цінностей, активної художньо-творчої діяльності. Саме тому важливого значення набуває процес розвитку естетичної активності дітей і молоді.

У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, у Державній комплексній програмі розвитку естетичної активності зазначається, що саме в системі освіти цілеспрямовано, послідовно й ефективно здійснюється розвиток естетичної активності дитини, яка здатна сприймати, розуміти та використовувати художньо-естетичні цінності в житті та мистецтві [1, c. 12]. Тож сучасна школа спрямовує свої зусилля на те, щоб забезпечити належним чином процес розвитку естетичної активності учнівської молоді, створити педагогічні умови, які б сприяли підвищенню рівня її естетичної вихованості. Важливим засобом реалізації поставленого завдання є залучення підростаючого покоління до хореографічного мистецтва.

Розвиток естетичної активності дітей засобами хореографії здійснюється в закладах позашкільної та шкільної освіти. У позашкільних навчальних закладах, зорієнтованих суто на культурологічне, естетичне навчання і виховання, організація розвитку естетичної активності засобами танцювального мистецтва чітко сформована і систематизована. Заняття хореографією в них здійснюються за провідними методиками вітчизняних і зарубіжних учених, розрахованими на дітей, які мають спеціальні хореографічні та художні здібності. Достатньо розроблені й питання методики хореографічної роботи як засобу розвитку естетичної активності дітей у позашкільних освітніх закладах.

Поряд з цим у сучасній національній освітній системі спостерігається стійка тенденція впровадження в навчально-виховний процес середніх загальноосвітніх закладів (традиційні загальноосвітні школи, ліцеї, колегіуми, гімназії, навчально-виховні комплекси) уроків хореографії. Хореографія не входить до складу обов’язкових навчальних предметів загальноосвітніх закладів, проте в практиці початкової школи набуває широкого розповсюдження й викладається як додатковий предмет, завдання якого спрямовані на духовний та фізичний розвиток особистості кожної дитини.

У сучасному розумінні суті розвитку естетичної активності складовою цього процесу є формування естетичних потреб, здатності брати участь у створенні краси в житті та мистецтві. Так, Н. Миропольська вважає, що головним в естетичному вихованні є витворення всього багатства людського ставлення до навколишнього світу. Вченою виділені важливі завдання розвитку естетичної активності: формування творчого ставлення учнів до мистецтва, навколишнього світу, вироблення високої культури їх сприйняття. На її думку, провідне місце в творчій діяльності дітей належить сприйманню, оскільки саме завдяки йому у дитини відбувається засвоєння художнього змісту [22, c. 8].

На думку В. Бутенка, сутність розвитку естетичної активності дитини полягає у формуванні здібності адекватно сприймати нею прекрасне в оточуючій дійсності та вміння перетворювати навколишнє за законами краси. Вчений наголошує, що школа повинна стимулювати розвиток духовно-естетичних потреб учнів, створювати умови для прояву їх естетичних здібностей, зробивши процес пізнання змістовним і цікавим [10, c. 58].

Узагальнення досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених з означеної проблеми показало, що до структурних компонентів розвитку естетичної активності належать естетичні почуття і емоції, знання, оцінки, судження, смаки, ідеали, а також естетичні потреби, естетичне сприйняття та творчий потенціал. Саме тому естетичний розвиток особистості дитини повинен відбуватися через формування її основних сфер: мотиваційної, емоційно-почуттєвої, когнітивної та творчої. Розглянемо це положення більш детально.

Більшість дослідників вважають, що одним з головних напрямів розвитку естетичної активності є розвиток емоційно-почуттєвої сфери особистості. На думку І. Зязюна і І. Беха, емоційні почуття та емоційний стан особистості є основною формою усвідомлення нею своєї індивідуальності, неповторності, значущості. Саме тому загальноосвітні школи перших рівнів акредитації повинні звертати особливу увагу на емоційно-почуттєвий світ дитини, адже особистість починається з емоцій та через почуття розвиває свій внутрішній світ. І. Зязюн зазначає, що розвинені емоції і почуття допомагають людині вийти з усіх життєвих протиріч, якщо ж її емоційна сфера недостатньо розвинена, це може стати причиною не лише внутрішніх конфліктів особистості, а й її конфліктів з оточуючим світом [17, c. 38]. Саме тому треба з дитинства виховувати емоційну культуру особистості, котра буде забезпечувати адекватність емоційних реакцій дитини на прояви зовнішнього світу. Більш того, вчений наголошує на безперервному освітньому розвитку людини. На його думку, це забезпечить формування емоційно-почуттєвої сфери особистості впродовж всього періоду її життя.

Також важливим напрямком розвитку естетичної активності є інтелектуальне становлення особистості дитини. На думку багатьох вчених, в ході інтелектуального розвитку у школяра відбувається формування системи знань, естетичного сприймання, оцінювальних, пізнавальних і творчих здібностей, естетичного ставлення до дійсності; виробляється культура розумової праці; набуваються уміння та навички естетико-практичної діяльності. Важливим для інтелектуального розвитку дитини є вміння самостійно здобувати знання, працювати з інформацією та аналізувати її. Також вчені зазначають, що учні повинні не лише засвоювати знання, а й вміти їх творчо використовувати на практиці, створюючи для себе новий, оригінальний, унікальний продукт.

Окрім того, до напрямів розвитку естетичної активності науковці І. Бех, Н. Миропольська, О. Комаровська та інші відносять творчий розвиток особистості. Вони вважають, що активна творчість дитини, її здатність до самовираження та самореалізації є необхідними компонентами ефективного розвитку естетичної активності. На їх думку, творчість нерозривно пов’язана з умінням мріяти та фантазувати [5, c. 48]. У свою чергу, фантазія, мрія, уява виступають імпульсом створення яскравих та виразних художніх образів, які є однією з умов існування сучасної особистості, її найвищим здобутком. У процесі творчості дитина виявляє свої емоції, відчуття, думки. Творчий потенціал особистості, її почуттєва зрілість залежать від емоційної насиченості внутрішнього стану дитини. На думку науковців, творчість передбачає розвинену інтуїцію, ініціативність, завзятість, працездатність, а також вміння застосовувати здобуті знання у будь-якій діяльності. Саме тому творчий розвиток є необхідною умовою розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності.

Аналіз педагогічних підходів щодо розвитку естетичної активності учнів дозволяє визначити пріоритетні напрямки в організації цієї роботи на сучасному етапі розвитку освітньої галузі. Вчені наголошують, що для розвитку мотиваційної, когнітивної, емоційно-почуттєвої, культурно-творчої сфери особистості дитини у навчально-виховний процес школи необхідно впроваджувати гуманістично-орієнтовані технології навчання та виховання.

Таким чином, під естетичним вихованням вчені розуміють цілеспрямований, організований педагогічний процес, що передбачає формування в учнів здатності сприймати, розуміти, оцінювати прекрасне, виховання в них естетичних смаків, ідеалів, ставлень, переживань, переконань, розвиток їх естетичної культури та творчої активності в усіх сферах життя. Зміст розвитку естетичної активності визначається формуванням естетичної сфери особистості дитини: когнітивної, креативної, емоційно-почуттєвої, психофізичної та активно-творчої. Саме тому естетичний розвиток учнів у навчально-виховному процесі сучасної школи повинен відбуватися з урахуванням основних складових естетичної сфери особистості, що регулюють її етично-культурний розвиток.

Танець - одна з найважливіших форм вираження людських почуттів. З глибокої давнини, поряд з іншими видами мистецтва він займає значне місце у культурі й житті кожного народу. Народний танець - фольклорний танець, який побутує у своєму природному середовищі і має певні традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми тощо. Фольклорний танець - це стихійний вияв почуттів, настрою, емоцій; виконується в першу чергу для себе, а потім - для глядача (товариства, гурту, громади).

Необхідно зазначити, що танцювальне мистецтво, як ніщо інше, передбачає культуродоцільність, тобто "відкритість" різних культур. З огляду на це особливого значення набуває знайомство дітей з народним танцем, що, як і кожний витвір народного мистецтва, є "плодом народної творчості, уособленням його смаків і вподобань, дзеркалом національних особливостей художнього мислення народу" [13, c. 78].

Завдяки участі в народних танцях учні мають можливість доторкнутися до джерел українського народного мистецтва, а також традицій народів світу. Танцювальний етнографічний матеріал, що є зразком норм поведінки, музичної та хореографічної культури українського народу, сприяє розвитку національної свідомості, патріотичних почуттів.

Особливої ваги народний танець має для учнів початкової школи, оскільки саме в цьому віці збагачується індивідуальний естетичний досвід дитини, закладається фундамент естетичного мислення учнів.

Виходячи з цього, використання танців різних народів у процесі організації танцювальної діяльності молодших школярів, на наш погляд, сприяє створенню умов для найбільш повного (з урахуванням віку) ознайомлення їх із розвитком культури сучасного суспільства. Цей аспект розвитку естетичної активності у процесі танцювальної діяльності потребує насамперед знань у галузі національної культури.

Танець виступає засобом духовного освоєння дійсності, пізнання прекрасного, прилучення підростаючого покоління до скарбниці народної творчості. Знайомство з народною творчістю не тільки збагачує знання дітей, але й виховує повагу і любов до культури інших народів. Тому метою хореографічної роботи є виховання в учнів важливих духовних якостей.

Важливо пам’ятати, що танець як мистецька дія не може бути безідейним, бо він, як і інші види мистецтва, сприяє формуванню світогляду. Створюючи танці, важливо не прагнути відразу практично втілити свої задуми у відповідну танцювальну форму. Насамперед необхідно вирішити питання його сюжету, ідейної спрямованості. Якщо створюється народний танець, потрібно зберегти його народний колорит і в той же час підібрати такі форми та елементи рухів, які доступні для виконання дітьми. Народний танець, створений в поєднанні з елементами гри, прикрашає його і зацікавлює дітей. Визначивши сюжет і характер танцю, добираємо музичний супровід, ретельно працюємо над особливостями рухів, які залежать від традицій і звичаїв народів світу, їх географічного розташування, історичних подій. Інколи вдало поєднується народне слово, пісня й танець [13, c. 76].

Естетичному вихованню дітей, розвитку їх обдарувань й талантів сприяють творчі імпровізації, створення танцювальних комбінацій, етюдів. Робота над етюдами розпочинається з простих завдань. Спочатку діти повинні навчитися бачити, милуватися, розуміти красу людини, її тіла, рухів, слухати і чути чудову музику. Можна, взявши за основу музичний твір чи пісню, розкрити зміст етюду, обговорити ряд танцювальних рухів, запропонувати вихованцям придумати сюжет та імпровізувати танець. Це дозволить їм проявити здібності, творчу фантазію. Важливо, щоб танець не був «штучним», «фальшивим», а відповідав змісту музичного твору.

"Музика - уява - фантазія - казка - творчість - то є стежинка, йдучи якою, дитина розвиває свої духовні сили", - наголошує В.  Сухомлинський [28, c. 506].

Важливою складовою розвитку естетичної активності є творчість дитини, яка прагне виразити себе, і виразити не лише в наслідках свого навчання, а й у внутрішньому духовному світі. Творче натхнення працею, що створює духовні цінності, - важлива умова повноти її духовного життя. Згадаймо слова видатного педагога: "Творчість починається там, де інтелектуальні й естетичні багатства, засвоєні та здобуті раніше, стають засобом пізнання, освоєння, перетворення світу, при цьому людська особистість немовби зливається зі своїм духовним надбанням" [29, c. 401].

Отже, завдання дедалі широкого прилучення людини до скарбів духовної культури свого народу може бути успішно розв'язане лише за умов, якщо ця робота послідовно здійснюватиметься, починаючи з раннього дитинства.

Ознайомлюючи дітей з танцем, педагог розв’язує наступні завдання:

         виховання гуманістичних якостей, естетичних поглядів та смаків, любові до танцю і усього прекрасного, вироблення умінь примножувати культурно-мистецьке надбання українського народу та народів світу;

         утвердження здорового способу життя, повноцінного фізичного розвитку особистості, гармонії тіла і духа;

         формування гармонійно розвиненої, духовно збагаченої особистості;

         розширення загального кругозору дитини;

         формування інтересів до хореографічного мистецтва, виявлення і розвиток творчих здібностей та нахилів;

         виховання любові до праці та самовдосконалення.

Вище зазначене створило умови для визначення робочого поняття „хореографічна діяльність в системі розвитку естетичної активності молодших школярів”. На наш погляд, „хореографічна діяльність в системі розвитку естетичної активності молодших школярів” - це процес, в основі якого знаходиться активність особистості, спрямована на інтерпретацію та створення танцювальних творів, через які виявляється і розвивається емоційно-почуттєва, психофізична, когнітивна та креативна сфера дитини. Тож мета хореографічної діяльності в системі розвитку естетичної активності молодших школярів полягає у формуванні багатства внутрішнього світу особистості дитини та розкритті його через різні підготовчі вправи класичної, народної, бальної, сучасної хореографії. Змістом хореографічної діяльності є рухові дії та операції з опанування танцювальних вмінь і навичок, що виступають основою для створення нових унікальних для дитини хореографічних проявів. Передбачаємо, що хореографічна діяльність не лише задовольняє потребу школярів у руховій активності, а й сприяє їхньому цілісному розвитку: адекватне вираження в тілесних рухах думок, емоцій, почуттів. Хореографічна діяльність характеризується творчою природою, до якої віднесемо інноваційність, винахідливість мислення дитини, її розвинені знання, емоції та почуття. Саме тому підвищення рівня розвитку естетичної активності особистості дитини залежатиме від формування в неї таких сфер: когнітивної (знання); мотиваційної (зацікавлене ставлення до хореографічної діяльності); психофізичної (взаємозв’язок між внутрішнім і зовнішнім станом особистості та вміння передавати його у відповідних рухах); емоційно-почуттєвої (емоційна насиченість духовних потреб та емоційне оцінювання зовнішнього та внутрішнього світу дитини, формування емоційно-ціннісної шкали ставлення до світу); активно-творчої (самовиявлення та самореалізація в процесі танцювальної творчості).

Отже, сутність хореографічної діяльності в системі розвитку естетичної активності молодших школярів полягає у танцювально-руховій активності дитини, в ході якої набуваються і вдосконалюються не лише спеціальні хореографічні здібності (еластичність м’язів і суглобів, пластичність та краса рухів, виворітність ніг, легкість стрибків тощо), а й формуються вміння відтворювати, інтерпретувати, створювати різноманітні за видами та жанрами танцювальні твори. В процесі їх виконання в учнів виховуються естетичні смаки, художнє мислення, естетичне ставлення до мистецтва, формується естетична культура, естетичне сприйняття світу, накопичуються художньо-естетичні знання, розвиваються естетичні почуття, судження, уміння та виражаються внутрішні переживання особистості дитини, тобто розкривається її індивідуальність.

З огляду на це хореографічна діяльність в системі розвитку естетичної активності молодших школярів спрямована на формування естетично-ціннісного ставлення до танцювального мистецтва, розвиток загальних здібностей (загальні розумові здібності, пам’ять, увагу, почуття та ін.), художньо-образного мислення та уяви, стимулювання творчого потенціалу особистості учня, виховання потреби і здатності до художньо-творчої самореалізації та духовного самовдосконалення відповідно до індивідуальних можливостей та вікових етапів розвитку школярів, а також здатність сприймати, інтерпретувати та оцінювати твори хореографічного мистецтва (висловлювати особисте ставлення до них, аргументуючи свої думки).

Зважаючи на сучасні вимоги освітньої галузі щодо розвитку естетичної активності особистості дитини, організація навчально-виховного процесу з хореографічної діяльності у шкільному закладі повинна враховувати найважливіші параметри естетичного розвитку людини: когнітивної, емоційно-почуттєвої, психофізичної та креативної сфер.

Організація розвитку естетичної активності молодших школярів у процесі хореографічної діяльності на гуманістичних засадах передбачає використання принципів особистісно-зорієнтованого виховання, які спрямовані на реалізацію сутнісної природи особистості дитини.

Розвиток естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності базується на таких положеннях:

         формування найважливіших складових естетичного розвитку дитини, що виступають необхідною умовою виховання її естетичної культури;

         здійснення розвитку естетичної активності молодших школярів на гуманістичних засадах;

         розвиток повноцінної, психічно та фізично вільної особистості дитини;

         формування естетичного ставлення до мистецтва хореографії, основу якого визначають ціннісні орієнтири, смаки та ідеали;

         використання методів стимулювання імпровізаційної активності молодших школярів.

1.3 Народний танець як активний засіб формування особистості дитини

Формування здоров’я дітей, повноцінний розвиток їх організму - є одним з основних завдань сучасного суспільства. Сьогодні медики та педагоги констатують невідповідність розвитку молодших школярів до норм їх фізичного здоров’я. Однією з найактуальніших на наш час можливостей сучасної народної хореографії є не лише досягнення високого рівня виконавської майстерності, а й гармонійного фізичного розвитку дітей. У результаті тривалих занять народним танцем інтенсивно збільшується рухливість в суглобах, гнучкість, сила м’язів, витривалість. Науковці стверджують, що завдяки включенню класичного та народно-сценічного екзерсису в урок народного танцю відбувається зміцнення опорно-рухового апарату, врівноважується правостороннє і лівостороннє формування всіх м’язів корпусу і кінцівок, активується розвиток складної координації рухів, розширюється руховий діапазон, тренуються дихальна та серцево-судинна системи, що сприяє підвищенню життєвої активності організму молодшого школяра.

Однак поряд з руховими навиками, спритністю, координацією рухів, заняття народним хореографічним мистецтво несе в собі яскраво виражені риси естетичної діяльності. А саме естетичне враження, викликане виконанням танцювального твору, художній зміст хореографічного образу, втілений в танці виконавцем і переданий глядачу. При цьому важливо враховувати, що народні хореографічні образи близькі та зрозумілі не лише дорослим, але й дітям. Як відзначає Л.Цвєткова, під час формування програми танцювальної підготовки дітей особливу увагу потрібно акцентувати на розгляді хореографічного образу як особливої, метафоричної форми відображення дійсності, художнього переусвідомлення світу [34, c. 48]. Використовуючи невичерпні можливості пластики людського тіла, хореографія шліфує і розробляє виражальні танцювальні па. В результаті цього складного процесу формується система хореографічних рухів, особлива художньо-виражальна мова, творчий потенціал танцювальної образності.

Основними критеріями ефективності формування особистості молодшого школяра, засобами народної хореографії в даному випадку повинен бути розвиток не лише спеціальних (рухових, танцювальних) якостей дітей, а й загальний (психологічний, особистісний) розвиток, включаючи розкриття творчого потенціалу учнів. Високий рівень художньо-естетичного впливу народної хореографії на дитину пояснюється ще й тим фактом, що народний танець відкриває творчий потенціал людини, сприяє розумінню чарівного мистецтва танцю, розвиває відчуття прекрасного, вчить сприймати образну мову музики, духовно збагачує особистість [35, c. 117].

Формуючи культуру танцю у молодших школярів, доцільно розглядати цей процес невід’ємно з музичним вихованням, адже втілення хореографічних образів відбувається в єдності з музичним мистецтвом та драматургією. Танець, за твердженням В.Захарова, мелодійний і ритмічний звук, що став мелодійним і ритмічним рухом людського тіла, який розкриває характери людей, їх почуття і думки щодо навколишнього світу [16, c. 129]. А краса виконання танцювального матеріалу досягається за рахунок гармонійного поєднання руху і музики. Дослідник виховного впливу танцювального мистецтва на особистість дитини В.Нілов наголошує, що за допомогою рухів дитина пізнає світ: рухаючись під музику, вона вчиться повнішому її сприйняттю, завдяки чому отримує певні враження від музичних творів [24, c. 92]. При цьому у дітей розвивається загальна музичність, творча уява, поступово формується художній смак, розвиваються спеціальні здібності музично-рухового виконавства.

Аналізуючи соціальну ситуацію у колективі початкової школи зазначимо, що з приходом дитини до школи з’являються труднощі щодо адаптації у новому середовищі, незнайоме оточення вимагає утворення нових соціальних зв’язків, у дитини виникає потреба у засвоєнні невідомих для неї навиків спілкування [23, c. 18]. Доказом цього є твердження Я.Коменського про те, що молодший шкільний вік - це особливий період в житті людини [19, c. 421]. Одним із шляхів розв’язання даної проблеми є методично спланований навчально-виховний процес, реалізований під час занять народним танцем сприяє розвитку відповідальності перед товаришами, вмінню рахуватися з їхніми інтересами, оскільки така творча діяльність носить колективний характер. Таким чином заняття народним танцем забезпечують засвоєння учнем початкових класів основних норм етики, формування внутрішньої культури дитини. Витримка, бездоганна ввічливість, почуття міри, увага до оточуючих, доброзичливість, привітність - це ті риси, які виховуються в учнів у процесі занять народним танцем і стають невід’ємною складовою характеру в повсякденному житті.

Тож, у ході дослідження нами виявлено наступні фактори формування особистості молодшого школяра, що забезпечуються засобами народного танцю:

         формування фізично активної та здорової особистості молодшого школяра;

         художньо-естетичний та музичний розвиток учнів початкових класів;

         активізація творчого потенціалу дитини;

         засвоєння норм етики, формування соціальних навиків, внутрішньої культури школярів.

Отже, народний танець, будучи складною синтетичною діяльністю, впливає на розвиток різних сторін психіки дитини через те, що танцювальна підготовка є ефективним засобом не тільки фізичного, а й інтелектуального, морального, художньо-розвитку естетичної активності. Правильна організація процесу викладання народної хореографії дітям шести-дев’яти років дозволить найповніше розкрити творчий потенціал молодшого школяра, сприятиме найбільш успішній адаптації дитини до навчання в школі та забезпечить формування повноцінної особистості молодшого школяра, його різносторонній, гармонійний розвиток.

2. Дослідження сучасного стану формування естетичної активності дітей засобами хореографічного мистецтва

.1 Психологічна програма створення художнього образу в українських сюжетних танцях

У межах традиційної системи організації танцювальної діяльності у сучасних шкільних й позашкільних закладах освіти головна мета розвитку естетичної активності полягає в естетизації танцювальних рухів учнів через багаторазове повторення, технічне удосконалення, осмислене відпрацювання хореографічних вмінь та навичок. Формування гармонійної особистості дитини, її естетично-культурне, емоційно-почуттєве, творче зростання не завжди є основними завданнями хореографічної діяльності, у процесі якої здійснюється естетичне виховання молодших школярів. Саме тому перед початком експериментальної роботи були змінені усталені норми викладання мистецтва танцю у загальноосвітній школі.

У межах експериментальної роботи головним пріоритетом хореографічної діяльності стало формування естетично-збагаченої, всебічно-розвиненої, духовно-творчої особистості дитини. З огляду на це у зміст уроків хореографії впроваджувалися форми та методи танцювальної діяльності з врахуванням психологічних, фізичних, індивідуальних особливостей учнів, такі, які спрямовувалися на виховання в них самостійності й активності. Навчально-виховний процес з хореографії передбачав діалоголізацію у єдиному емоційно-творчому діапазоні, завдяки чому здійснювався естетичний розвиток особистості школяра. Тобто уроки танців проводилися без фізичного та психологічного напруження. Підбір, вивчення і засвоєння танцювальних рухів відбувалися із врахуванням внутрішніх і фізичних закономірностей розвитку дитини, специфіки її емоційно-почуттєвої та психофізичної сфер.

Формування мотиваційної сфери молодших школярів у процесі хореографічної діяльності відбувалося протягом всього етапу експерименту. У ході експериментальної роботи використовувалося таке: здійснення постановочної роботи на засадах врахування індивідуальних якостей особистості дитини, проведення серед учнів початкових класів уроків-концертів та фестивалів танцю, застосування аудіовізуальних та технічних засобів навчання, впровадження тематичних уроків, ознайомлення молодших школярів із творчістю видатних митців хореографії, що значною мірою сприяло активізації мотиваційної сфери школярів-початківців.

Підвищенню рівня вмотивованості учнів до мистецтва танцю, набуттю впевненості у власних силах, прагнення до самоствердження сприяло здійснення постановочної роботи на засадах врахування індивідуальних якостей особистості дитини. Для цього було розроблено низку діагностичних вправ-ігор.

Виявлення психологічних індивідуальних особливостей дітей молодшого шкільного віку відбувалося в ході танцювально-творчої вправи „Метелики та лелеки”. Її зміст полягав у наступному: на першому етапі гри учням пропонувалося прослухати дві музичні композиції, відмінні за характером, темпом, ритмом (перша - спокійна, у розміреному темпі, друга - весела, запальна, у швидкому темпі, з чітким ритмом). Далі всі учні імпровізаційно рухалися, спочатку у супроводі першої мелодії, потім - іншої. Протанцювавши під обидві мелодії, учні обирали, яка музика їм більше до вподоби. Діти, котрі обрали спокійний музичний супровід, умовно називалися „лелеками”. Інші школярі асоціювали себе з „метеликами”, тому що вони віддавали перевагу швидкій мелодії. Наступні імпровізаційні рухи учні виконували по групах. Перша група відображала в рухах повільний та помірний музичний характер, друга - швидкий.

На другому етапі танцювально-творчої вправи учні поділялися на групи, одна з них - „метелики”, інша - „лелеки”. Знову звучала музика, спочатку швидка, динамічна, під яку танцювали „метелики”, виражаючи внутрішні індивідуальні відчуття. Потім виконували імпровізаційний танець „лелеки”, під повільну музику, також розкриваючи свій внутрішній світ.

Упровадження у навчально-виховний процес з хореографії означеної вправи сприяло виявленню природної основи особистості кожної дитини, що допомагало у подальшому обирати образні теми, ролі, асоціативні вправи, танцювальні рухи в хореографічних іграх, етюдах, композиціях, враховуючи емоційні стани та зберігаючи індивідуальність кожного учня. Окрім цього, використання такого методичного прийому значно підвищувало мотивацію учнів до уроків хореографії, активізувало школярів, котрі не мали спеціальних танцювальних здібностей до хореографічної діяльності. Переконані, що використання диференційованого підходу у навчанні з мистецтва танцю сприятиме розвитку у всіх дітей без винятку мотиваційної сфери, формуватиме їх внутрішній світ, творчу уяву та вдосконалюватиме їх фізичні можливості.

Проаналізуємо способи організації такої роботи на прикладі композиції „Бременські музики”. Школярам, котрі мають здібності до мистецтва хореографії, пропонувалося зіграти головні ролі персонажів вказаної казки. Ці учні виконували більш складні танцювальні рухи та відображали конкретні образи. Невпевнені та пасивні учні виконували ролі „городян”, які зібралися подивитися на мандрівних музикантів. Таким дітям добиралися технічно прості елементи, що складалися у невеличкі за обсягом хореографічні комбінації та не вимагали глибокої образної розробки. Школярі, які були активні, впевнені, але не мали природних танцювальних здібностей, отримали ролі „придворних слуг”, котрі прикрашали майдан для виступу „закордонних гостей”. Виконання такої ролі потребувало максимального артистизму при невисокій технічності танцювальних комбінацій.

Для виконання хореографічної композиції „Книга Джунглів” ролі між учнями розподілялися за вказаною вище схемою. Так, враховуючи індивідуальні психологічні та танцювально-фізичні можливості учнів, ролі мавп виконували емоційно-збудливі діти, спокійним урівноваженим школярам були надані ролі левів. Танцювально обдаровані учні отримали головні ролі: Мауглі, ведмідь, пантера, пітон.

Таким чином, здійснення постановочної роботи на засадах врахування індивідуальних якостей дітей дозволяло залучати до створення танцювальних композицій всіх учнів без винятку. Зразками цієї роботи були хореографічні композиції „Бременські музики”, „Книга Джунглів”, „Сорочинський ярмарок”, „Зимове чудо”, „Світова мандрівка” та ін.

Розподіл учнів за їх індивідуально-фізичними та психологічними особливостями сприяв підвищенню рівня їх естетичної вихованості. Тобто диференціація індивідуальної хореографічної діяльності кожного школяра за обсягом, складністю й темпом виконання певної танцювальної вправи, комбінації, композиції значно вмотивовує дітей до хореографічної діяльності, у процесі якої здійснюється естетичне виховання молодших школярів.

Крім означених форм роботи, для формування у дітей зацікавленого ставлення до уроків хореографії, наприкінці навчального року в експериментальних загальноосвітніх закладах проводилися фестивалі танцю серед учнів початкових класів. Основна мета цього заходу полягала у розвитку мотиваційної, емоційної й творчої сфери молодших школярів. Виступ перед батьками, вчителями та іншими учнями підвищував інтерес дітей до вивчення лексики танцювальних номерів, до якості їх виконання, до емоційно-творчого відтворення образів й взагалі до репетиційного процесу. Завдяки цьому у всіх молодших школярів, незалежно від танцювальних здібностей утримувалося бажання гарно виступити, що сприяло розвитку впевненості у своїх танцювальних можливостях.

Надзвичайно популярним серед учнів початкової школи стало проведення уроків-концертів, на які запрошувалися спеціальні гості - школярі, що відвідують хореографічні студії, головною метою яких є професійна танцювальна підготовка вихованців. Виступ дітей, що були більш технічно підготовлені, стимулював молодших школярів до більш плідної роботи на уроках хореографії. Вони мали змогу упевнитися та підтвердити на практиці, що не гірше за інших. Успішний виступ учнів із танцювальним етюдом перед гостями формував їх самоповагу й самовпевненість, а також підвищував мотивацію до хореографічної діяльності.

Нововведенням на уроках хореографії стало застосування аудіовізуальних та технічних засобів навчання. Використання прийому відеозйомки на уроці стимулювало дітей до естетизації рухів, якіснішого виконання танцювальних вправ, комбінацій, етюдів, підвищувало їх хореографічну майстерність, емоційність та виразність втілення танцювальних образів. У ході перегляду та аналізу відеоматеріалів діти знаходили і виправляли помилки, коригували не лише власну танцювальну роботу, а й роботу інших школярів. Крім того, під час такої роботи учні вчилися оцінювати естетично-емоційне виконання власних танцювальних рухів, що, в свою чергу, сприяло розвитку в них естетичного смаку, формуванню естетично-ціннісного ставлення до хореографічного мистецтва.

З метою стимулювання мотивації учнів до хореографічної діяльності з періодичністю один раз на місяць проводилися тематичні уроки. На таких уроках вчитель розповідав про історію створення балетної казки, творчий шлях митців хореографічного мистецтва, особливості танцювальної культури різних народів світу тощо. Розповідь супроводжувалася переглядом відеоматеріалів із зразками шедеврів хореографічного мистецтва. Це значною мірою сприяло активізації мотиваційної сфери учнів початкових класів.

Отже, означені форми роботи сприяли підвищенню вмотивованості молодших школярів до хореографічного мистецтва й одночасно стимулювали їх естетичний розвиток. Застосування зазначених форм роботи виявило:

         підвищення інтересу учнів до уроків хореографії протягом всього навчально-виховного процесу з хореографічної діяльності;

         стимулювання творчості: учні наввипередки презентували індивідуальні імпровізаційні твори, створювали цікаві, змістовно наповнені колективні композиції, яскраво образно виконували асоціативні танцювальні рухи тощо;

         розвиток естетичного смаку молодших школярів, виховання естетично-ціннісного ставлення до мистецтва танцю, формування в них вміння емоційно передавати танцювальні образи та насичувати хореографічні композиції естетично забарвленими рухами;

         підвищення працьовитості дітей під час перевірки домашнього завдання, вивчення та відпрацювання танцювальних елементів, виконання хореографічних етюдів та в процесі виконання змістовно наповнених імпровізаційних етюдів.

Активізації й розвитку когнітивної сфери учнів початкових класів сприяло отримання знань з народно-сценічного танцю. Використання на уроках хореографії танцювально-ігрових методичних прийомів створювало позитивно-емоційний фон для засвоєння знань означених видів хореографічного мистецтва.

Танцювальні вправи з народно-сценічного танцю, враховуючи їх технічну складність, розподілялися на групи наступним чином:

група - положення рук у характері українського, російського, білоруського, молдавського, грузинського, чеського, іспанського танців;

група - притупи (одинарний, двійний, трійний) у характері українського, російського, білоруського, молдавського, чеського, естонського, іспанського танців;

група - основні кроки українського (центральна України, гуцульський), російського, білоруського, молдавського, чеського, угорського, грузинського танців;

група - бокові ходи українського, російського, білоруського, молдавського, іспанського танців;

група - рухи народних танців, які мають однакову лексичну основу;

група - рухи, що притаманні лише українським, російським, білоруським, грузинським, молдавським, угорським, іспанським танцям.

Вивчення танцювальних елементів означених груп відбувалося шляхом диференціації навчального матеріалу. Тому молодші школярі опановували рухи народного танцю у декілька етапів: на першому вивчалася загальна лексична основа; на другому - специфіка виконання тих самих рухів у різних національних характерах. Застосування такого методичного підходу неможливе без вивчення основ народного танцю. Тому першочерговим з учнями І класу було опанування загальних основ народного танцю: позиції ніг, положення рук, легкий біг, подвійний та потрійний притупи, прості малюнки (коло, півколо, лінії, колони). На наступному етапі роботи вони засвоювали положення рук та уклін у характері українського, російського, білоруського, чеського, естонського танців; легкий біг в означених характерах та з різним положенням рук (на поясі, у другій позиції, за спиною), а також з положенням рук у парах; притупи та танцювальні кроки з притупом у тих самих характерах; плескання у характері українського, російського, білоруського, естонського, іспанського танців; прості танцювальні кроки українського (крок-зміна, крок “веснянки”, зальотний), російського (крок на півпальця вперед та назад), білоруського (простий крок із просуванням вперед та назад).

Учні другого класу засвоювали такі народні рухи: положення рук у характері молдавського та польського танцю; відкривання та перехід рук з однієї позиції в іншу в характері українського, російського, білоруського, чеського, молдавського, естонського танців; основні танцювальні кроки українського (бігунець, гуцульський, хід „голубка”), російського (крок із каблука з притупом), білоруський (лявонихи та крижачка); рухи з однаковою лексичною основою - перемінний крок у характері російського, українського, білоруського танців; колупалочка російська, українська (має назву вихилясник), білоруська (з підскоком); моталочка й припадання у характері російського та українського танців; переступання (російське, українське, білоруське, молдавське); крок польки (український, білоруський, чеський, естонський); галоп (російський, білоруський, чеський, естонський), бокові кроки - приставний гуцульський крок, російський крок з виносом каблука, молдавські м’які та приставні кроки; присядка „м’ячик” (російська, українська, білоруська), характерні малюнки народних танців - ворота, зірочка, ланцюжок, корзиночка.

У третьому класі молодші школярі повторювали матеріал, вивчений у попередні роки, та знайомилися з новими рухами: положення рук, корпусу, голови в характері угорського, іспанського, грузинського танців; рухи з однаковою лексичною основою - вірьовочка (українська та російська), технічно спрощені елементарні дрібушки (російська, білоруська, угорська, іспанська), присядки (російська, українська, білоруська), прості обертання.

На четвертому році навчання діти засвоювали танцювальні рухи, які мають однакову лексичну основу: положення рук у парі, притаманне молдавським та угорським танцям; голубець у характері українського, польського, угорського танцю; па-де-баск у характері українського (має назву тинок), російського, білоруського танців; ключ - російський, угорський, польський; прості обертання у характері російського та українського танців.

Оволодіння елементами народної хореографії відбувалося у вже означених формах роботи: танцювально-асоціативні вправи, танцювально-ігрові етюди, імпровізаційні комбінації.

Перший етап вивчення рухів проходив під час виконання маленьких за музичним розміром (4-8 тактів) асоціативних вправ - „Чарівні чобітки”, „Танець рук”, „Підбори”, „Дівчина - весна”, „Веселі парубки”, „За квітами”, „Дзвінкі долоні”, „Візерунки для ніг” тощо.

Засвоєння та закріплення вивченого матеріалу народного танцю також відбувалося в процесі ігрових конкурсів „Танцювальний ринг” та „Слабка ланка”. Під час цих ігор діти застосовували, відпрацьовували та творчо усвідомлювали набуті танцювальні вміння та навички.

Контроль отриманих знань народно-сценічного танцю відбувався під час ігрових завдань „Зачарований танець” та „Царство танцю”. Зміст першої гри був таким: вчитель давав назву руху та його просторово-схематичний орієнтир (руховий малюнок), за яким створювався танцювальний етюд. Для учнів ІІІ-IV класів використовувався більш ускладнений варіант цієї гри. Зміст гри полягав у наступному: діти розподілялися на команди по чотири-п’ять чоловік; вчитель називав рухи, які повинні були виконуватися синхронно, чітко та емоційно, а також пропонував руховий малюнок. Команда, яка вірно і швидко виконувала завдання отримувала два бали. Вигравала та команда, що здобувала найбільшу кількість балів.

У другому танцювальному завданні „Царство танцю” команди демонстрували рухи різних видів танців, які називав їм вчитель. Перемагала команда, котра вірно, артистично та швидко виконувала види танцювальних рухів.

Спираючись на розробки В. Паламарчук, спрямовані на удосконалення дидактичного процесу в національній системі освіти, метою якого є формування всебічно та гармонійно розвиненої особистості дитини, пропонувалося використовувати такі типи нестандартних уроків:

         урок-гра для зацікавлення учнів новим матеріалом та для засвоєння нових знань з мистецтва танцю;

         урок-подорож для засвоєння та застосування у повсякденні набутих хореографічних навичок і вмінь;

         урок-казка для пробудження фантазії, розвитку емоційного стану особистості та її творчості;

         урок-концерт для перевірки засвоєних теоретичних та практичних знань з хореографічної діяльності.

Означені типи уроків сприяли підвищенню рівня розвитку когнітивної, мотиваційної, емоційно-почуттєвої, психофізичної та активно-творчої сфер особистості дитини, що, в свою чергу, впливало на естетичний розвиток молодших школярів.

Набуття знань з основ народного танцю відбувалося під час уроків-мандрівок або уроків-подорожей. В залежності від тематичної спрямованості уроку використовувалося різне змістовно-тематичне наповнення.

У ході експериментальної роботи було виявлено, що естетичне виховання молодших школярів буде ефективним, якщо кожен урок присвячуватиметься вивченню танцювальних рухів, які мають однакову лексичну основу, але різні за національною специфікою виконання. Цей підхід реалізовувався під час уроку „Подорож країнами світу”. Елементарне плескання в долоні у кожного народу має свої стилістичні особливості, а музичний колорит національної музики наділяє його різними характерними відтінками. Наведемо такий приклад: плескання в українському танці має легкий, веселий, запальний характер. Його вивчення повинне відбуватися під музичний твір „Плескач” і виконується у невимушених позах, притаманних українському танцю, а також у поєднанні з plie та relive. При їх виконанні використовуються різні положення рук: руки у другій позиції праворуч або ліворуч від корпусу; рівні, з витягнутими ліктями руки, підняті угору або опущені донизу. Плескання у манері російського танцю опановується під супровід музичного твору „Бариня”. Здебільшого плескання у російському танці зустрічається під час виконання хлопцями „хлопушек”. Тому для дівчат пропонується вивчення цього елемента у поєднанні з трійним притупом та кроком. Плескання з іспанського танцю має напружений, пристрасний, гордівливий характер, який навіюється емоційною насиченістю та яскравою національною своєрідністю іспанської музики - „Пасадобль”, „Фламенко” та інші. Положення рук має бути незмінним, тобто лікті знаходяться на рівні другої позиції, долоні підняті у гору, передпліччя зберігають кут дев’яносто градусів.

За такою схемою пропонується вивчати наступні вправи: приставні кроки у характері гуцульського, молдавського, російського, іспанського танців; голубець - український, угорський, польський; положення рук у характерних позах італійського, українського, російського, іспанського танців; крок польки - у манері чеського, українського, естонського танців.

Під час виконання асоціативно-ігрових вправ, танцювально-ігрових та імпровізаційних етюдів в учнів початкових класів формувалася система хореографічних знань та вмінь, розвивався їх внутрішній світ, виховувалося естетично-ціннісне ставлення до мистецтва танцю, що, у свою чергу, сприяло підвищенню рівня розвитку когнітивної, емоційно-почуттєвої та мотиваційної сфер.

У процесі експерименту, під час виконання виразних рухів, асоціативних, танцювально-ігрових вправ імпровізаційних комбінацій та етюдів за зразком викладача відбувався розвиток емоційно-почуттєвої сфери молодших школярів. Для підвищення рівня сформованості внутрішнього світу особистості дитини пропонувалися певні асоціативні та танцювально-ігрові вправи: „Калейдоскоп почуттів”, „Кольорові відчуття” тощо. Алгоритм виконання першої вправи був таким. - Учні розподілялися на дві групи, кожна з якої отримувала картки із зазначеними різними емоційними станами (спокійний, радісний, боягузливий, сумний тощо) та асоціативними вправами (заєць-стрибунець, похмурий ведмідь, хитра лисиця, злий вовк тощо), які треба було відобразити у виразних рухах. Вигравала команда, яка найбільш виразно, артистично, точно, використовуючи найбільшу кількість естетично-забарвлених рухів втілювала запропоновані образи. Під час виконання танцювально-ігрової вправи „Кольорові відчуття” школярам необхідно було визначити, якому кольорові відповідають певні почуття та передати їх у пластичних рухах. Виконуючи ці вправи, діти вчилися виражати та виявляти у рухах різні емоційні стани. Крім того, емоційно акцентовані, художньо-забарвлені вправи формували в учнів вміння відчувати та аналізувати власний внутрішній світ. Помітно вплинуло на розвиток внутрішнього емоційного світу дитини виконання імпровізаційних вправ та етюдів за зразком викладача. Ролі для учнів у імпровізаційних вправах за зразком викладача розподілялися з урахуванням хореографічних можливостей та індивідуальних властивостей школярів.

Для ефективності естетичного розвитку молодших школярів у зміст хореографічної діяльності впроваджувалися імітаційно-ігрові, пластичні, музично-ритмічні вправи та сюжетно-рольові ігри, в ході виконання яких виховувалась емоційно-почуттєва сфера особистості дитини, активізувалися психофізичні прояви, тобто формувалися зв’язки між її внутрішнім станом й тілесними рухами.

Важлива роль у реалізації психофізичних проявів відводилася ритмічним та пластичним вправам. Так, наприклад, у пластично-ігровій вправі „Зачарований ліс” передбачалося пластичне відтворення рухів дерев, мешканців лісу. Плавний перехід з однієї танцювальної пози в іншу: могутній дуб, плакуча верба, величавий кедр, струнка березка та інші. Пластичне відображення тварин: маленьке жабеня, великий ведмідь, прудкий вужик, хитра лисиця тощо.

Наступна пластична вправа „Танцювальна карикатура” спрямовувалася на відтворення характерних рухових рис, манери поведінки, притаманних однокласникам. Вправа виконувалася таким чином: діти сідали в коло посередині класу. Один з учнів виходив у центр й зображував будь-кого зі своїх друзів. Діти-глядячі вгадували, чиї рухи зображуються. Наступним у коло виходив учень, рухи якого копіював попередній школяр. Вправа тривала доти, доки всі діти виконували наслідувально-пластичні рухи. Перед початком вправи вчитель застерігав учнів від повторень, тобто наслідувати можна лише рухи тих учнів, котрі не брали участі у грі.

Ігрова ритмічно-імпровізаційна вправа „Відображення люстерок” спрямовувалася на формування творчого мислення молодших школярів, вміння підпорядковувати рухи музичному супроводу, концентрувати увагу й створювати асоціативні рухи, а також на розвиток координації рухів, м’язової пам’яті, пластичності та швидкості реакцій дітей. Гра може використовуватися як для дітей І-ІІ класів, так й для ІІІ-ІV. У І-ІІ класах гра відбувалася таким чином: діти вишикувалися у формі півкола і виконували роль дзеркал. Одному із школярів пропонувалося потрапити до „дзеркальної країни”. Учень підходив до дітей, які виконували роль дзеркала й демонстрував асоціативні рухи, що пропонував вчитель. Завдяки дітям, котрі виконували роль дзеркал, відтворювалися задані ритмічно-танцювальні рухи. Вправа продовжувалася, доки всі учні не побували в ролі ведучого ритмічної імпровізації.

Учні ІІІ-ІV класів виконували цю гру у більш складному варіанті: один із школярів у танцювально-імпровізаційних рухах відтворював образи, які називав вчитель. Всі інші школярі, перебуваючи в ролі дзеркал, повинні були чітко та швидко повторювати задані рухи. У будь-який момент вчитель змінював ведучого, котрий продовжував розкривати образ, заданий попереднім виконавцем. Вправа виконувалася під імпровізаційний музичний супровід, у якому відображувався обраний образ.

У пластично-руховій вправі „Хто це?” діти засобами пластичних рухів відтворювали тварин. Для виконання цієї вправи учні розподілялися на дві групи і утворювали посередині танцювального залу два кола. До центру кожного кола виходив учень, який отримував від учителя картку з назвою тварини, яку він повинен зобразити. Школярі, котрі розташовувалися по колу, відгадували втілений у рухах образ. Перемогу одержувала та команда, учні якої зуміли відгадати найбільшу кількість загадок.

На формування в дітей стійкого мотиву до психофізичних проявів значною мірою вплинули імітаційно-ігрові вправи та сюжетно-рольові ігри: „Гулівер та ліліпути”, „Два морози”, „Карасі та щука”, „Бездомний заєць”, „День і ніч”, „Ведмежий бор”, „Білосніжка та сім гномів”.

У ході експерименту було виявлено, що впровадження у навчально-виховний процес з хореографічної діяльності танцювально-асоціативних, імітаційних ігор сприяє підвищенню рівня розвитку естетичної активності учнів початкових класів. Означені ігри цінні тим, що стимулюють дітей до пізнавальної діяльності, сприяють розвитку в них безмежної фантазії, жвавого, художньо-образного мислення, формують здатність адекватно виражати та передавати через рухи думки, емоції та почуття. Тобто в ході застосування вказаних форм роботи у молодших школярів підвищується рівень естетичної вихованості.

У наукових працях І. Беха зазначено, що творчість учнів виступає провідним психологічним механізмом їх естетичного розвитку як особистостей. Цей тип творчості має об’єктивні засади. Перша з них виходить з унікальності життя кожної окремої дитини, її індивідуальності. Друга засада творчості базується на різноманітності життя, що вимагає від особистості школяра активного творчого виявлення [5, c. 78]. Отже, беручи активну участь у хореографічній діяльності, школярі можуть активізувати власну художню творчість, ефективний розвиток якої впливатиме на естетичне виховання особистості дитини.

Для підвищення рівня розвиненості творчої активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності використовувалися асоціативні рухи та вправи з уявними предметами. Крім того, ефективним засобом розвитку естетичної активності молодших школярів у процесі хореографічної діяльності був метод танцювальної імпровізації, що сприяв розвиненості мотиваційної, емоційно-почуттєвої, когнітивної сфер учнів та формуванню в них художньої творчості.

Розвиток імпровізаційної активності учнів початкових класів відбувався декількома методами: ігрової діяльності, ритмічної, пластичної та колективної імпровізації.

З метою активізації танцювальної діяльності методи ігрової, пластичної та ритмічної імпровізації використовувалися впродовж всього періоду організації розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності. Застосування цих методів стимулювало підвищення рівня естетичної вихованості особистості дитини: виховання естетичного смаку, естетичного ставлення до мистецтва, активізація мотивації та потреби брати участь у створенні прекрасного у власній хореографічній творчості.

Розвиток імпровізаційних вмінь молодших школярів залежить від поетапної організації цього виду роботи. На першому етапі учні прослуховують музичну композицію, визначають її характер, темп, ритм. Далі вони виражають музичний ритм через плескання у долоні, тупотіння ногами, передають темп побутовими кроками, бігом, стрибками тощо. Наступним кроком є створення цілісної танцювально-ритмічної імпровізації, через яку діти передають настрій, характер, ритмічний малюнок мелодії. Означена поетапна робота забезпечує якісні зрушення у вмінні школярів підпорядковувати власні рухи музичній організації, сприяє розвитку їх внутрішнього світу та імпровізаційної активності. Результативність цього виду роботи також залежить від застосування під час хореографічної діяльності таких заохочувальних методів, як вправи-змагання та вправи-ігри.

Так, у процесі експерименту школярі мали можливість вдосконалювати імпровізаційні вміння та розвивати індивідуальні творчі здібності у грі „Танцювальні загадки”. Гра виконувалася так. Діти ділилися на дві команди. Перша команда загадувала казковий образ школяреві з другої команди. Він засобами танцювально-ритмічних рухів намагався відтворити вказаний образ так, щоб його команда змогла дати правильну відповідь. Вправа виконувалася під ритмічний супровід, який задавали плесканням у долоні учні першої команди. Потім у грі відбувалася зміна ролей, тобто інша команда пропонувала учневі першої команди відтворити загаданий образ та задавала ритм у виконанні танцювальної імпровізації. Перемогу отримували ті діти, які відгадали більшу кількість загаданих казкових образів.

Використання цієї гри дало можливість молодшим школярам навчитися підпорядковувати рухи певному ритму, відтворювати образи у танцювальних рухах, передавати характери казкових персонажів, розвивати уяву, увагу, фантазію, творче та образне мислення. Тобто використання в ході хореографічної діяльності означеної вправи-гри стимулювало імпровізаційну активність учнів початкових класів, що, в свою чергу, сприяло підвищенню рівня їх естетичної вихованості.

Найбільш ефективно розвивалася творча активність дітей під час створення імпровізаційних танцювально-ігрових вправ та хореографічних творів у групах. Учні початкових класів самостійно розподіляли танцювальні ролі, вигадували сюжети, обирали відповідні рухи. В реалізації колективного задуму брали участь всі діти, що сприяло формуванню в них не лише когнітивності, а й креативності. Стимулювало творчу активність та підвищувало якість виконання імпровізаційних танцювально-ігрових вправ і композицій змагання між групами школярів. Боротьба за кращу танцювальну імпровізацію спонукала учнів до більш продуктивної праці. Особливо важливим є те, що означені форми роботи стимулювали до активної творчості невпевнених у власних силах та психологічно замкнених школярів. У ході роботи вони активно включалися до створення танцювального сюжету, вільно висловлювали думки та сміливіше виконували хореографічну імпровізацію, що сприяло формуванню в учнів естетичної культури, художньої творчості, вихованню вміння відтворювати хореографічні образи.

Так, наприклад, розвиток імпровізаційної колективної творчості відбувався у ході танцювально-ігрової вправи „Будова танцю”, під час виконання якої відбувалося знайомство школярів із законами композиційного будування - зав’язка дії, її розвиток, кульмінація дії та розв’язка. Для виконання цієї вправи клас поділявся на групи по 6-7 учнів. Всім групам пропонувалася однакова тема постановочної роботи. Далі вчитель розповідав про танцювальний сюжет, наголошуючи на однаковій для всіх зав’язці та розвитку дії. Протягом 10 хвилин кожна група самостійно придумувала кульмінацію та розв’язку хореографічного сюжету.

Емоційно-імпровізаційне, рухливо-різноманітне виконання імпровізаційної хореографічної вправи-гри мало декілька наслідків: забезпечувало перемогу у грі, підвищувало гідність й самоповагу кожного школяра, сприяло розвитку їх танцювальної творчості, що загалом підвищувало рівень естетичного розвитку учнів початкових класів.

Покращення вмінь створювати власні хореографічні твори відбувалося під час виконання вправи „Танцювальний кліп”, що будувався за схемою А-Б-А. У літерах відображається будова пісенного твору: А - куплет пісні, Б - приспів. Вчитель розучував з учнями танцювальну комбінацію під приспів пісні. Далі діти вигадували рухи до куплета цієї пісні, або навпаки: вчитель вивчав з учням танцювальні рухи під куплет пісні. Школярі повинні були самостійно створити комбінацію до приспіву пісні.

Також ефективний розвиток творчої активності школярів відбувався під час хореографічної гри „Несправний телевізор”. Зміст гри був таким: перед початком гри учні ділилися на чотири команди по чотири особи. Вчитель оголошував загальну для всіх дітей тему сюжетної імпровізації. Протягом 10 хвилин діти розподіляли між командами сюжетну лінію (зав’язку, розвиток, кульмінацію та розв’язку дії), продумували колективні танцювальні рухи, обирали ведучого імпровізації в кожній команді. Вчитель пропонував учням, котрі не брали участь у грі, виконати роль глядачів, що дивляться відеозапис концерту. Вчитель умовно „вмикав телевізор”, починала звучати музика. Команда дітей, яка готувала зав’язку танцювальної дії, виконувала імпровізацію. Далі вчитель нібито „вимикав телевізор” - учні застигали в позах. Поки „телевізор не працював” діти другої команди, яка працювала над створенням розвитку дії, відтворювали пози першої команди, що залишила танцювальний майданчик. Вчитель „вмикав телевізор” - танцювальну імпровізацію продовжували учні другої команди. Вчитель знову „вимикав телевізор”, учні, зафіксувавши останні пози, залишали танцювальний майданчик. Їх місце займала команда, що готувала кульмінацію дії. Вчитель „вмикав телевізор”, школярі третьої команди продовжували змістовну імпровізацію. Учні-глядачі, оцінюючи наскільки вдалою була імпровізація всіх груп, визначали найкращу команду, яка змогла найкраще відтворити, продовжити та виконати імпровізаційний танець. Далі в танцювально-ігровій вправі брали участь діти, котрі виконували роль глядачів.

Гра „Німе кіно” - танцювальний варіант сюжету мультфільму. Хід гри полягав у наступному: учні ділилися на групи. Кожна група отримувала від вчителя картки з назвою дитячого мультиплікаційного фільму, самостійно розподіляла ролі, обирала змістовну лінію та стиль танцю. Далі учні відтворювали запропонований сюжет у хореографічній композиції, а вчитель давав орієнтири щодо стилістичних особливостей та лексичної мови танцю. Наприклад, втілюючи зміст мультфільму „Козаки”, учні спиралися на елементи українського народного танцю: бігунець, повзунець, вихилясник, колупалочка, тинок та ін.

Для виконання танцювально-ігрової вправи „Телефон” учні розподілялися на дві команди. Перша команда отримувала картку, в якій зазначені цифри з назвами тварин. За першими буквами слів читалося зашифроване слово. Друга команда отримувала картку з „номером телефону”, тобто цифри. Деякі цифри мали букви - підказки (якщо номер телефону п’ятизначний - одна цифра-підказка, семи або восьмизначний - дві цифри-підказки.). Діти другої команди повинні були відгадати, яке слово зашифровано в цифрах. Для цього вони називали цифри першій команді. ЇЇ учасники пластичними рухами зображували тварин, що відповідали названим цифрам. Якщо діти другої команди вірно відгадували тварин, пластично зображених учнями першої групи, вони дізнавалися зашифроване слово.

Танцювальна гра „Відчуй мелодію” виконувалася таким чином: учні першої команди уважно прослуховували декілька музичних композицій. Потім записували отримані враження від музики на картках. Наприклад: чудовий сонячний день або накрапає дощ, розпускається квітка та ін. Далі записи передавалися іншій команді, котра відображала запропонований сюжет засобами хореографії. Третя група учнів виконувала роль арбітрів. Переглянувши танцювальний етюд, вони записували його зміст на картці. Вчитель зачитував обидва твори. Якщо їх зміст співпадав, перша та друга команди отримували по два бали. Якщо твір не відповідав музичній композиції, команди одержували один бал.

Експериментальна робота, в якій застосовувалися ігрові колективні імпровізаційні вправи, спрямовувалася не лише на розвиток творчої активності молодших школярів, а й на формування їх емоційно-почуттєвої сфери, отримання знань з різних видів танцювального мистецтва та музичної грамотності.

Підвищення рівня розвиненості імпровізаційної активності молодших школярів відбувалося в ході створення колективної хореографічної композиції. Результатом творчої активності учнів стало створення колективних танцювальних імпровізацій, зокрема: „На лісовій галявині”. „Зачарований магазин”, „Король лев” „Корпорація монстриків”, „Форсаж” та інших. Розглянемо хід роботи над створенням танцювальної композиції на тему „Зачарований магазин”. Учні поділяються на невеличкі групи (по 3-4 дитини). Перед початком роботи вчитель націлює на творчість. На підготовку танцювального номеру відводилося 15 хвилин, після чого кожна група виконує свій твір. Означена форма роботи, під час якої породжувався дух змагання, сприяла подоланню будь-яких труднощів та продуктивній творчій праці учнів у процесі самостійної хореографічної діяльності, що, в свою чергу, впливало на розвиток естетичної сфери особистості дитини.

Застосування танцювально-творчих ігор, вправ, композицій допомагало урізноманітнити навчально-виховний процес з хореографії, що сприяло формуванню естетичного ставлення учнів початкових класів до хореографічної діяльності. Крім того, активність дітей на уроках хореографії дає змогу зазначити, що в процесі виконання означених ігор, вправ, композицій активізувалася емоційно-почуттєва сфера дітей та розвивався їх творчий потенціал.

У ході експерименту було знайдено й апробовано форми та методи хореографічної діяльності, під час використання яких відбувалося формування компонентів розвитку естетичної активності молодших школярів. Зокрема, активізації мотиваційного компоненту учнів початкових класів сприяло здійснення постановочної роботи на засадах врахування індивідуальних якостей особистості дитини, проведення уроків-концертів і фестивалів танцю серед учнів початкових класів, використання аудіовізуальних та технічних засобів навчання, впровадження тематичних уроків, ознайомлення молодших школярів з творчістю видатних митців хореографії. Більш доречним для розвитку когнітивного компоненту було застосування таких методів роботи, як асоціативно-ігрові вправи, танцювально-ігрові етюди та імпровізаційні комбінації. Розвиток емоційно-почуттєвого компоненту учнів початкових класів відбувався під час виконання виразних рухів, асоціативних, танцювально-ігрових вправ, імпровізаційних етюдів за зразком викладача. Важлива роль у формуванні психофізичного компоненту відводилася сюжетно-рольовим іграм, музично-ритмічним, пластичним та імітаційно-ігровим вправам. Для виховання творчої активності учнів початкової школи у процес з хореографічної діяльності впроваджувалися асоціативні рухи та вправи з уявними предметами, а також використовувалися методи танцювальної імпровізації, що сприяли розвитку естетичних почуттів, суджень й формували естетичну культуру молодших школярів.

Спостереження за хореографічною діяльністю учнів під час проведення експерименту дозволяє стверджувати, що обрані форми та методи цієї діяльності підвищували рівень вихованості мотиваційної, когнітивної, емоційно-почуттєвої сфер молодших школярів, стимулювали їх психофізичні прояви та формували естетично-ціннісне ставлення до творчої діяльності. Для підтвердження ефективності запропонованих педагогічних умов розвитку естетичної активності учнів початкових класів під час відвідування уроків хореографії були застосовані методи статистичної обробки результатів дослідження.

2.2 Результати дослідно-експериментальної роботи та її аналіз

В ході експерименту треба було з’ясувати, чи забезпечує наявна система хореографічної діяльності ефективність розвитку естетичної активності молодших школярів. Для встановлення рівня ефективності розвитку естетичної активності молодших школярів у процесі хореографії на основі аналізу концептуальних положень формування та естетичного розвитку особистості були виокремлені такі компоненти: когнітивний (знання); мотиваційний (зацікавленість учнів хореографічною діяльністю); психофізичний (взаємозв’язок між внутрішнім і зовнішнім станом особистості та вміння передавати свій внутрішній стан у відповідних рухах); емоційно-почуттєвий (емоційна насиченість внутрішніх потреб та емоційне оцінювання зовнішнього та внутрішнього світу дитини, формування емоційно-ціннісної шкали сприйняття оточуючої дійсності); активно-творчий (самовиявлення та самореалізація в процесі танцювальної творчості).

Зміст когнітивного компоненту був визначений такими показниками:

а) рівень наявних знання з основ класичного, народно-сценічного, бального, сучасного танців;

б) елементарна музична грамотність.

Показником мотиваційного компоненту стало:

ступінь зацікавленості учнів хореографічною діяльністю.

Показники емоційно-почуттєвого компоненту були такими:

-        якість пластичного відтворення художніх образів у танцювальних вправах та композиціях;

         передача дитиною в рухах характеру й настрою музики;

         оцінювання власного емоційного стану.

Психофізичний компонент виявляється такими показниками, як:

якість передавання емоційних станів, відчуттів, думок шляхом створення рухових вправ і етюдів.

Показники активно-творчого компоненту є такими:

-        рівень художньо-образної виразності;

         різноманітність рухів у процесі створення імпровізаційного танцювального твору;

         відтворення асоціативних вправ.

Розроблені компоненти і показники дали змогу дослідити рівні естетичної вихованості молодших школярів у процесі хореографічної діяльності.

Зміст дослідницької роботи стосовно виявлення ефективності розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності відповідно до визначених нами блоків зазначено у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Компоненти розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності (за результатами експерименту)

На основі узагальнення оцінок, які отримували учні за виконання танцювальних завдань, були визначені рівні естетичної вихованості учнів початкової школи в процесі хореографічної діяльності: високий рівень - від 10 до 9 балів, середній рівень - 8-7 балів, достатній рівень - 6-3 бали, низький рівень - 2-0 балів.

Також для впорядкування показників, отриманих за виконання теоретичних та практичних завдань, були виокремлені чотири рівні розвитку когнітивного компоненту: високий, середній, достатній, низький. До високого рівня розвитку були зараховані учні, котрі виявили:

         глибокі теоретичні знання лексичної мови з основ класичного, побутового, народно-сценічного, сучасного танців та музичної грамотності;

-        розвинені практичні навички (гарна координація, легкість та пластичність рухів);

         упевнене, чітке, методично вірне виконання рухових тестових завдань з основ класичного, побутового, народно-сценічного, сучасного танців та музичної грамотності;

         уміння швидко реагувати на музичний супровід та лексичну термінологію;

         вірне застосування танцювальної термінологічної бази на практиці.

До середнього рівня розвитку належать учні, які показали:

         добрі теоретичні знання лексичної мови з основ класичного, побутового, народно-сценічного, сучасного танців та музичної грамотності;

-        відносно розвинені практичні навички (добра координація, легкість та пластичність рухів);

         не дуже впевнене, шорсткувате, з деякими недоліками у методиці виконання означених видів танців;

         відносно швидка реакція на музичний супровід та лексичну термінологію;

         деякі помилки при застосуванні танцювальної термінологічної бази на практиці.

         До достатнього рівня підготовленості віднесено учнів, котрі виявили:

         задовільні теоретичні знання лексичної мови означених видів танцювального мистецтва;

         недостатньо розвинені практичні навички (деяка некоординованість та незграбність при виконанні рухів);

         невміння методично правильно виконувати рухи означених видів танцю, відсутність чіткості та впевненості;

         повільне реагування на музичний супровід та лексичну термінологію;

         постійні помилки при застосуванні танцювальної термінологічної бази на практиці.

До низького рівня розвитку належать учні, у котрих:

         відсутні теоретичні знання лексичної мови різних видів танців;

-        нерозвинені практичні навички (відсутність координації, легкості та пластичності рухів);

         методично невірне виконання вправ або відмова від їх виконання;

         відсутня реакція на музичний супровід та лексичну термінологію;

         відсутні навички відтворювання термінології у рухах.

Експеримент безпосередньо було організовано за участю дослідника та викладачів хореографічної діяльності в школі. Дослідження проводилося на базі середніх загальноосвітніх закладів м. Києва. У ньому взяли участь 525 учнів початкових класів. Для здійснення експериментальної роботи були відібрані та адаптовані загальноприйняті соціологічні методи (анкетування, опитування, спостереження) та методи, котрі застосовують у психолого-педагогічній практиці (тестові контрольні завдання та тести у вигляді ігрових танцювально-рухових завдань), а також елементи танцювально-ігрових методів, які використовувалися у роботах О. Горшкової, О. Мартиненко та А. Шевчук.

Рівень розвитку мотиваційного компоненту досліджувався впродовж всього експерименту різними методами: спостереження, танцювально-рухові та танцювально-ігрові завдання. На нашу думку, найцікавішим було танцювальне завдання, що спрямовувалося на виявлення особистісного ставлення учнів початкових класів до хореографічної діяльності. Однак використання такого завдання у навчально-виховному процесі з хореографічної діяльності в чистому вигляді не сприятиме фізично-технічному та естетично-творчому розвитку дітей, тому для його проведення створювалися штучні умови. Зміст завдання полягав у наступному. Вчитель демонстрував учням два нових елементи народного танцю. Дітям пропонувалося самостійно, за встановлений термін, вивчити й відпрацювати перший елемент, причому вчитель наголошував на важливості його якісного виконання, але не акцентував увагу на зовнішньому контролі й оцінюванні роботи дітей. Тобто учні самостійно вирішували, наскільки добре впоралися із завданням, а ті з них, котрі вважали роботу успішно виконаною, мали змогу відпочити. Після показу другого елементу школярам пропонувалося самостійно вирішити, чи потрібен їм час для його засвоєння. Критерієм оцінювання зацікавленості дітей роботою був відрізок часу, в межах якого відпрацьовувалися елементи народного танцю та бажання самостійно їх опановувати.

Враховуючи психологічні та фізичні особливості дітей молодшого шкільного віку, були виокремлені чотири рівні виконання завдання: виконання завдання протягом п’яти-чотирьох хвилин - високий, чотирьох-трьох хвилин - середній, трьох-двох хвилин - достатній, двох-одної хвилини та взагалі не виконання рухів - низький.

Результати дослідження були такими: 126 учнів (24 %) показали високий рівень мотивації; 175 дітей (33,3 %) - середній рівень; 143 школярі (27,2 %) - достатній рівень; 81 учень (15,4 %) - низький рівень.

Аналіз отриманих даних свідчить, що не всі учні початкових класів мають оптимальну мотивацію до хореографічної діяльності. Вважаємо, це пов’язано з методами та формами роботи, які не сприяють заохочуванню молодших школярів до роботи і не стимулюють їх прагнення на досягнення успіху в хореографії.

Когнітивний компонент досліджувався методами анкетування і тестування, зміст яких містив рухові завдання, а також методом незакінчених речень, що був адаптований до хореографічної діяльності. Тобто методи передбачали не тільки теоретичні відповіді, а й практичний показ. Тестові завдання спрямовувалися на виявлення рівня набутих знань з теорії та практики хореографічного мистецтва, а саме: знання елементів народного, класичного, бального, сучасного танців, елементарна музично-ритмічна грамотність.

Рівень теоретичних знань із народно-сценічного танцю з’ясовувався методом незакінчених речень, що спрямовувався на вирішення таких питань: встановити, які назви характерних танців різних національних культур знають учні, та виявити ступінь обізнаності школярів з танцювально-народною термінологією. Для цього учням пропонувалося завершити п’ять незакінчених фраз. Анкетні відповіді оцінювалися за п’ятибальною системою:

балів - всі речення закінчені вірно;

бали - було допущено одну помилку;

бали - дві помилки;

бали - три помилки;

бал - чотири помилки;

балів - всі речення закінчені невірно.

У процесі проведеного аналізу анкет було встановлено, що 34 учня (6,4 %) впоралися із завданням на 5 балів, 109 учнів (20,7 %) - на 4 бали, 188 школярів (35,8 %) - на 3 бали, 132 учня (25,1 %) - на 2 бали, 62 учня (11,8 %) отримали лише 1 бал.

Незважаючи на те що діти правильно відповіли на запитання, аналіз результатів виявив низький рівень знань з теорії народно-сценічного танцю. Більш ніж половина з них не змогли визначити іспанські, молдавські, ірландські танці, які дуже популярні в наш час. Стосовно цього питання, система застосованих експериментальних методів показала наступне: вчителі в процесі вивчення народних елементів найчастіше не розповідають учням початкових класів про історію виникнення того чи іншого народного танцю, його смислове наповнення, характерні особливості тощо; адміністрація шкільного закладу виділяє недостатньо годин на викладання предмета „Хореографія”; зміст програмних документів, котрі застосовують у навчально-виховному процесі учнів першого та другого класу, містять лише рухи українського та російського танців. У третьому й четвертому класах зміст занять розширюється білоруськими та литовськими танцями. Розповсюдженим є твердження про доступність лише цих танців для дітей молодшого шкільного віку.

Виявлення рівня музичних знань відбувалося методом тестування, яке мало умовну назву „Вгадай мелодію” й передбачало виявлення вміння учнів визначати музичні жанри, характер, темп та будову музичного твору. Зміст цієї форми роботи був таким: учні прослуховували п’ять різних аудіозаписів музичних композицій. В отриманих картках вони повинні були знайти і позначити жанр кожної мелодії (пісня, марш, полька, вальс, полонез), їх характер (радісний, сумний, спокійний), темп (швидкий, повільний, помірний), будову (вступ, частини, фінал) а також встановити ритмічну організацію музики й виразити її за допомогою низки мальованих ліній (переривчата, безперервна).

Згідно з даними, отриманими під час проведеного тестування, були визначені такі його результати: п’ять балів отримали 102 учня (19,4 %), у котрих немає помилок; 126 учнів (24 %) допустили одну помилку і отримали чотири бали; у 167 учнів (31,8 %) було знайдено дві помилки, тому вони одержали три бали; 114 учнів (21,7 %) впоралися із завданням на два бали, вони допустили три помилки; і один бал отримали 16 учнів (3 %), котрі допустили чотири помилки; нуль балів не отримав жоден учень.

Когнітивний компонент також досліджувався шляхом виконання дітьми практичних тестових завдань, які спрямовувалися на перевірку їх практичних навичок. Так, вміння, якість та швидкість виконання класичних елементів з’ясовувалися під час ігрового завдання „Подорож у балетний світ”. Хід гри був таким: діти сідали у коло по периметру танцювального класу, виконуючи роль глядачів. Один за одним учні, в якості „артистів балету”, виходили у центр і під музичний супровід виконували п’ять рухів, які називав їм вчитель. Критерієм оцінки цього завдання була відповідність виконання рухів їх назвам, ступінь володіння ними та швидкість реакції дітей. Результати роботи оцінювалися наступним чином:

балів - всі вправи виконано вірно, чітко та впевнено, виконання зразу після назви рухів;

бали - чотири вправи виконано вірно, чітко та впевнено, виконання зразу після назви рухів;

бали - три-чотири вправи виконано вірно, не зовсім чітко та впевнено, виконання вправ через деякий час;

бали - дві-три вправи виконано вірно, не зовсім чітко та впевнено, виконання вправ через деякий час;

бал - одна-дві вправи виконані вірно, не зовсім чітко та впевнено, виконання вправ через деякий час;

балів - всі вправи виконано невірно, не чітко та не впевнено, виконання вправ через деякий час.

Аналіз даних по другому завданню показав, що 59 дітей (11,2 %) виконали завдання на п’ять балів, на чотири бали - 143 дитини (27,2%), на три бали - 177 дітей (33,7 %), на два бали - 110 дітей (20,9 %), на один бал - 32 школярі (6,1 %) і нуль балів отримало 4 дитини (0,7 %).

Загальна сума результатів, отриманих за два завдання, дозволила виявити чотири рівні знань молодших школярів з основ класичного та бального танців. Так, високий рівень - від 10 до 9 балів показало 82 учня (15,6 %), середній рівень - 8-7 балів отримало 145 дітей (27,6%), достатній рівень - 6-3 балів - 269 дітей (51,2 %), низький рівень - 2-0 балів - 29 учнів (5,5 %).

Підсумовуючи результати отриманих даних, зазначимо наступне: хоча молодші школярі й успішно досягли поставленої цілі, показники знань з теорії та практики класичного та побутового-бального танців виявилися на достатньому рівні. Передбачаємо, що це пов’язано з відсутністю індивідуального підходу до кожного учасника навчально-виховного процесу. Спостереження на уроках хореографії виявило, що вивчення елементів ведеться стандартними методами, відсутня адаптація лексичних і технічних вимог з народного танцю до розвитку індивідуальних якостей учнів початкових класів.

Рівень володіння практичними вміннями з народно-сценічного танцю встановлювався в ході ігрового тесту „Народи світу”. На початку гри дітям пропонувалося „помандрувати” країнами світу й спробувати передати засобами рухів характер та манери людей різних національностей. Суть гри полягає в наступному: вчитель розповідає про одну з країн світу, її історію, традиції, обряди, національний характер. Така розповідь супроводжується популярним народним музичним твором. Учень повинен був вгадати, про яку країну йде мова, та виконати два основних рухи, що притаманні її національним танцям. За п’ять відповідей давалося  5 балів, їх отримало лише 12 учнів (2,3 %); відповідно за чотири відповіді - 4 бали - 17 дітей (3,2 %); за відгадку трьох країн - 3 бали - 93 дитини (17,7 %); якщо була дана правильна назва і виконані рухи двох країн, діти отримували 2 бали, цей результат показало 238 дітей (45,3 %); учні, котрі з п’яти загаданих країн назвали хоча б одну й виконали основні рухи, отримували 1 бал, таких виявилося 162 дитини (30,8 %); якщо школярі не відгадали ні однієї країни та їх рухи не відповідали національним танцям, вони отримував 0 балів, таких учнів було 3 (0,5 %).

Достатньо велика кількість учнів початкових класів - 165 осіб (31,4 %) показали низький рівень знань. Це пов’язано з тим, що вчителі хореографії середніх загальноосвітніх закладів не достатньо приділяють увагу вивченню народно-сценічних танців різних країн світу, віддаючи перевагу українським та російським танцям, тобто причини такі ж, що зазначалися вище.

Завдяки даним, отриманим за два завдання, були встановлені рівні знань з народно-сценічного танцю: високий рівень (10-9 балів) показали лише 23 дітей (4,3 %), середній рівень (8-7 балів) - 63 дітей (12 %), достатній рівень (6-3 бали) - 325 учнів (61,9 %), низький рівень (2-0 балів) -114 учнів (21,7 %).

На практиці елементарна музична грамотність оцінювалася в процесі виконання двох ігрових завдань - „Музичні іграшки” та „Запитання - відповідь”, що спрямовувалися на виявлення рівня музичного сприйняття, вмінь учнів підпорядковувати рухи характеру музичного твору та передавати ритмічний малюнок у власній танцювальній композиції. Перше завдання - „Музичні іграшки” виконувалося наступним чином: учневі пропонувалося уявити себе музичною іграшкою, яка починала рухатися під музичний супровід. Для виконання цього завдання використовувалося п’ять різних мелодій. Спочатку учень прослуховував одну мелодію, розповідав про її характер, визначав музичний темп. Далі під музичний супровід, уявивши себе музичною іграшкою, засобами простих рухів (швидкий або повільний крок, легкий біг, стрибки, підскіки, хитання, кружляння) він передавав характер та темп цієї мелодій. Наступні мелодії обігравалися так само.

Друге завдання спрямовувалося на виявлення у дитини вміння передавати ритмічний малюнок. Для цього пропонувалася гра „Запитання - відповідь”, яка складалася з двох вправ. У першій вправі вчитель плесканням у долоні відтворював три ритмічних малюнка, учень, котрий знаходився навпроти нього, повинен був чітко повторити ритм, відбиваючи його ногами. Друга вправа виконувалася так: вчитель задавав два ритмічних малюнка ногами, а учень відповідав плесканням у долоні.

Результати виконаного завдання оцінювалися за такими критеріями:

балів - вірно визначені характер і темп п’яти мелодій, рухи підпорядковані музичному твору, адекватне відтворення п’яти ритмічних малюнків;

бали - невірно визначені характер і темп однієї мелодії, одна комбінація рухів не підпорядкована музиці, вірне повторення чотирьох ритмічних малюнків;

бали - невірно визначені характер і темп двох мелодій, дві комбінації рухів не підпорядковані музиці, адекватне відтворення трьох ритмічних малюнків;

бали - невірно визначені характер і темп трьох мелодій, три комбінації рухів не підпорядковані музичному твору, вірне повторення двох ритмічних малюнків;

бал - невірно визначені характер і темп чотирьох мелодій, чотири комбінації рухів не підпорядковані музиці, вірне повторення одного ритмічного малюнку;

балів - не вірно визначені характер і темп всіх мелодій, жоден із рухів не підпорядкований музиці, невірне повторення ритму.

Аналіз результатів за два завдання показав, що 72 учня (13,7 %) отримали п’ять балів, 104 учня (19,8 %) - чотири бали, 116 школярів (22 %) - три бали, 181 школяр (34,4 %) - два бали, 44 дитини (8,3 %) - один бал,  8 учнів (1,5 %) - нуль балів.

Треба відзначити, що в цілому молодші школярі показали дуже непогані знання елементарної музичної грамотності. Більшість із них вірно встановили характер і темп музики, її ритмічну організацію, але діти часто плуталися у жанрах та будові музичного твору. Також учні не завжди вірно передавали характер та темп музики у рухах. Деякі зі школярів відчували труднощі під час відтворення ритмічного малюнка за зразком.

Сума отриманих балів за теоретичне та практичне завдання допомогла визначити рівень елементарної музичної грамотності: 10-9 балів - високий рівень 87 учнів (16,5 %), 8-7 балів - середній рівень 115 дітей (21, 9%), 6-3 бали - достатній рівень 289 школярів (55 %), 2-0 балів - низький рівень 34 дитини (6,4 %).

Загальні результати проведеного тестування по когнітивному компоненту зазначені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Загальні показники когнітивного компоненту (за результатами експерименту)

При порівнянні даних, отриманих молодшими школярами за теоретичне та практичне завдання, з’ясувалося, що діти мають більш високий рівень теоретичних знань. Вважаємо, це пов’язане з емоційним станом дітей під час практичного показу. Не всі учні мають досвід публічних виступів. Хоча екзаменатор й намагався створити атмосферу взаєморозуміння, взаємоповаги та співпраці, не всі діти почувалися впевнено. Деякі з учнів озиралися один на одного, всміхалися, що завадило їм показати більш високий результат.

Аналіз отриманих даних за всіма показникам когнітивного компоненту дозволив встановити 4 рівні знань з теорії та практики хореографічної діяльності. Загальні результати за рівнями знань зазначені у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Рівні розвиненості когнітивного компоненту (за результатами експерименту)

Наступним кроком експерименту була перевірка емоційно-почуттєвого, психофізичного, творчого компонентів розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності. Для проведення цієї частини дослідження використовувалися ігрові танцювальні тести, які спрямовувалися на вирішення таких питань:

1.  Виявити якість:

а) пластичного відтворення художніх образів та передача дитиною в рухах характеру й настрою музики, оцінювання власного емоційного стану;

б) передавання емоційних станів, відчуттів, думок шляхом створення рухових вправ і етюдів.

2.  Встановити рівні:

а) художньо-образної виразності у танцювальних вправах;

б) різноманітність рухів у процесі створення імпровізаційного танцювального твору, відтворення асоціативних вправ.

Перше завдання здійснювалося під час танцювально-ігрового тесту „Мій настрій”, у якому передбачалося виконання двох вправ. У першій вправі учні відображали різні емоційні стани у п’яти асоціативних вправах: „Радісна мавпа”, „Добре кошеня”, „Злий пес”, „Сумний лев”, „Боягузливий заєць”.

Виконання рухів відбувалося під супровід спеціально відібраних музичних творів. Практичні вміння молодших школярів оцінювалися таким чином:

балів - достеменна передача п’яти емоційних станів та асоціативних рухів;

бали - деяка неточність відтворення емоцій та асоціативних рухів в одній вправі;

бали - неточність відтворення двох емоційних станів та асоціативних рухів;

бали - неточність відтворення трьох емоційних станів та асоціативних рухів;

бал - неточність відтворення чотирьох емоційних станів та асоціативних рухів;

балів - неточність відтворення всіх емоційних вправ та асоціативних рухів.

Оцінка власного емоційного стану досліджувалася в ігровій вправі „Танцюючий пензлик”. На початку гри учні у письмовій формі розповідали про свій настрій, потім, уявляючи себе пензликами, які „танцюють” на білому аркуші, малювали свій настрій фарбами, далі відтворювали його у просторі за допомогою танцювальних рухів.

Виконання завдання оцінювалося таким чином:

балів - відповідність письмової розповіді танцювальним рухам та кольору фарб; емоційність виконання;

бали - невідповідність письмової розповіді танцювальним рухам та неемоційне виконання одного з елементів завдання;

бали - невідповідність письмової розповіді танцювальним рухам та неемоційне виконання двох елементів;

бали - невідповідність письмової розповіді танцювальним рухам та неемоційне виконання трьох елементів;

бал - невідповідність письмової розповіді танцювальним рухам та неемоційне виконання чотирьох елементів;

балів - невідповідність всіх елементів, неемоційне виконання.

Дані, отримані за виконання двох завдань, дивись у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 Загальні показники емоційно-почуттєвого та психофізичного компонентів (за результатами експерименту)

Динаміка розподілення отриманих даних вказує на те, що учні початкових класів показали переважно середні та низькі результати, відтворюючи різні емоційні стани, створюючи виразні асоціативні рухи та оцінюючи власний емоційний стан. Молодші школярі здебільшого відчували труднощі при вираженні емоцій у рухових вправах, деякі з них не розуміли і не вміли відобразити внутрішній стан у тілесних проявах. Тож результати підтвердили відсутність адекватного вираження емоцій і почуттів у танцювальних рухах та підкреслили необхідність розвитку психофізичної сфери учнів початкових класів.

Визначення рівня художньо-образної виразності, різноманітність рухів у процесі створення імпровізаційного танцювального твору відбувалося в процесі ігрового завдання „Оживлення малюнку” і здійснювалося наступним чином: вчитель демонстрував учням п’ять малюнків, на яких були зображені казкові персонажі. Учням пропонувалося передати намальовані образи у невеликій (36 тактів) танцювальній імпровізації під супровід спеціально підготовлених вчителем музичних композицій.

Оцінювання творчої активності молодших школярів здійснювалося за такою схемою: пластичне розкриття п’яти образів, різноманітний малюнок у просторі, підбір, використання та поєднання десяти - дев’яти вивчених рухів - високий рівень; пластичне розкриття образу, різноманітний малюнок, використання восьми - семи вивчених рухів - середній рівень; неточність розкриття образу, різноманітний малюнок, використання від шести до чотирьох вивчених рухів - достатній рівень; неточність розкриття образу, одноманітний малюнок, використання чотирьох - двох рухів та відмова від виконання - низький рівень.

Результати аналізу засвідчили, що більшість учнів початкових класів мають низький рівень практичного досвіду імпровізаційної діяльності. Так, високий рівень показало 36 дітей (6,8 %), середній рівень - 78 дітей (14,8 %), достатній - 199 дітей (37,9 %), низький - 212 дітей (40,4 %). Ці дані вказують на те, що учні мають слаборозвинені імпровізаційні вміння. Деякі зі школярів взагалі відмовилися від виконання завдань, аргументуючи це невмінням імпровізувати та психологічним дискомфортом, що виникає при публічній демонстрації власних танцювальних можливостей.

Аналіз отриманих даних за всіма показниками дозволив встановити рівні естетичної вихованості учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності (таблиця 2.5).

Таблиця 2.5 Узагальнені дані естетичної вихованості молодших школярів за всіма компонентами (за результатами експерименту)

Отже, використана діагностика, яка ґрунтується на танцювально-ігрових методиках (розкриття мотиваційної, когнітивної, емоційно-почуттєвої, психофізичної сфер особистості та її творчої активності), дала можливість комплексно дослідити ефективність розвитку естетичної активності дітей у процесі хореографічної діяльності. Проведене діагностування рівнів естетичної вихованості молодших школярів під час хореографічної діяльності виявило недостатню сформованість в учнів теоретичних знань та практичних вмінь з лексичної мови танців. Вважаємо, естетичне виховання буде ефективнішим, якщо форми та методи хореографії спрямовуватимуться на стимулювання емоційно-імпровізаційних, психофізичних, активно-творчих проявів учнів початкових класів. Тому в подальшому потребують наукового обґрунтування та експериментальної перевірки педагогічні умови ефективної організації розвитку естетичної активності молодших школярів у процесі хореографічної діяльності.

На наступному етапі наукового дослідження здійснювалася контрольна перевірка стану естетичної вихованості учнів І-ІV класів у процесі хореографічної діяльності.

До перевірки результатів формувального експерименту було залучено 250 учнів, котрі брали участь у констатувальному експерименті. З метою отримання об’єктивних результатів динаміки їх розвитку естетичної активності у процесі хореографічної діяльності кількість досліджуваних поділялася навпіл: 125 школярів навчалися за розробленою методикою і визначалися нами як експериментальна група (далі - ЕГ), з них: 28 учнів - І клас, 31 учень - ІІ клас, 34 школярі - ІІІ клас, 32 учня - ІV клас; 125 школярів вивчали хореографію за традиційною схемою - контрольна група (далі - КГ), з них 29 дітей - І клас, 30 учнів - ІІ клас, 34 дитини - ІІІ клас, 32 школярі - ІV клас.

Аналіз результатів формувального етапу експерименту здійснювався за розробленими показниками розвитку естетичної активності учнів молодших класів у ході хореографічної діяльності. Контрольні зрізи проводилися тричі: перший - на початку навчального року (далі - П.р.), другий - в середині (далі - С.р.), третій - наприкінці навчального року (далі - К.р.).

Аналіз результатів формувального експерименту показав, що зростання рівнів сформованості компонентів розвитку естетичної активності молодших школярів у ході хореографічної діяльності відбувалося поступово. Оцінки, що отримували досліджувані в ході підсумкового етапу формувального експерименту, розглядалися як кількісний вимір якісного вираження сформованості компонентів розвитку естетичної активності учнів початкових класів в процесі хореографічної діяльності ( табл. 2.6).

У якісному вимірі це відобразилося так: в учнів початкових класів експериментальної групи підвищився інтерес до уроків хореографії, виявилися глибокі теоретичні знання танцювальної лексики, розвилися координація, легкість та пластичність рухів, почуття темпо-ритму, збільшилася швидкість реакції під час виконання індивідуальних і колективних завдань. В учнів підвищилася здатність емоційно передавати танцювальні образи та насичувати хореографічні композиції естетично забарвленими рухами, оцінювати естетично-емоційне виконання власних танцювальних рухів, створювати цікаві, змістовно наповнені колективні композиції, яскраво, образно виконувати асоціативні танцювальні рухи.

Таблиця 2.6 Порівняльна таблиця розподілу оцінок високого та низького рівнів за компонентами розвитку естетичної активності молодших школярів в ЕГ і КГ

Результати експерименту засвідчили суттєві переваги показників експериментальної групи над контрольною і дозволили зробити висновок про ефективність запропонованих педагогічних умов розвитку естетичної активності молодших школярів у процесі хореографічної діяльності.

2.3 Проблеми та перспективи розвитку естетичної активності дітей засобами народної хореографії у сучасних умовах

Аналіз ґенези естетико-виховного впливу хореографічної діяльності на естетичне виховання особистості дитини та вивчення основних положень розвитку естетичної активності молодших школярів дозволило виявити й обґрунтувати педагогічні умови, які здатні забезпечити оптимальний естетичний розвиток молодших школярів у процесі хореографії.

Зміни в освітньо-виховній системі ХХІ століття детермінують перебудову хореографічної діяльності у загальноосвітніх навчальних закладах. Тобто передбачають упровадження в структуру навчально-виховного процесу з хореографії оновленого змісту, принципів, форм і методів, які сприятимуть повноцінному естетичному розвитку дітей початкової школи. Зважаючи на це, естетичне виховання молодших школярів у процесі хореографічної діяльності повинне ґрунтуватися на таких педагогічних умовах:

-        здійснення розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності на гуманістичних засадах;

- формування у молодших школярів естетичного ставлення до хореографічної діяльності та мотивації на естетичне втілення тілесних проявів;

-        спрямування змісту хореографічної діяльності на формування найважливіших складових естетичного розвитку молодших школярів;

         упровадження форм естетико-виховної роботи з хореографічної діяльності, спрямованих на реалізацію психофізичних станів молодших школярів;

         використання методів стимулювання імпровізаційної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності.

Для більшої наочності визначені педагогічні умови розвитку естетичної активності молодших школярів у процесі хореографічної діяльності подано у схемі (додаток 1).

Розглянемо педагогічні умови розвитку естетичної активності дітей у процесі хореографічної діяльності більш детально.

Здійснення розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності на гуманістичних засадах. При розробці цієї умови ми виходили з того, що провідною парадигмою сучасної системи освіти є її гуманізація, реалізація якої на думку А. Береснєва, І. Беха, О. Бондаревської, В. Євдокимова, Л. Зязюн, С. Подмазіна, І. Якиманської та ін. здійснюється в особистісно-орієнтованій моделі навчання та виховання. Вчені зазначають, що основою виховання є учень як особистість. Тому навчально-виховний процес розбудовується з урахуванням його потреб, інтересів, мотивів, можливостей тощо. Розглядаючи напрями гуманістичної педагогіки, вчені визначили основні завдання особистісно-орієнтованої освітньої системи, зокрема:

         розвиток гармонійно розвиненої, духовно збагаченої дитини, підґрунтям життєтворчості якої є культурно-духовні цінності людства;

         формування естетичних понять і поглядів учнів, на основі яких відбувається сприйняття прекрасного в житті та мистецтві;

         розвиток творчого потенціалу школярів.

У ракурсі сучасних підходів до виховання особистості молодшого школяра завдання гуманістичної педагогіки можуть бути вирішені в ході танцювальної діяльності, яка зорієнтована на розвиток емоційної творчої сфери дитини. На уроках з хореографії реалізація особистісно-орієнтованого виховання здійснюється через вивчення елементів та вправ, посильних для кожного школяра, участь кожного учня в танцювальних постановках, створення ним власного творчого продукту та демонстрації його у хореографічній постановці.

У ході хореографічної діяльності створюються умови, за яких учень є суб’єктом процесу навчання і виховання, а особистість школяра розуміється як вища цінність, як самоціль педагогічного впливу. Форми та методи хореографічної роботи на таких уроках спрямовуються на розвиток індивідуальних якостей кожної дитини, самобутності та неповторності, стимулюють подальший поетапний естетичний розвиток учнів молодших класів.

Одним з основних положень гуманістичної системи виховання є шанобливе ставлення до кожної дитини. Це положення передбачає організацію хореографічної діяльності на основі антропологічного підходу: врахування на уроках хореографії індивідуальних, фізичних, психологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку. Для цього учням початкових класів пропонуються танцювальні завдання з посильним фізичним навантаженням. На жаль, сьогодні не всі учні початкової школи мають гарний стан здоров’я, тому пропонуємо вилучити з процесу танцювальної діяльності методи, які можуть зашкодити фізичному стану учнів: метод багаторазового повторення вправ та метод силового навантаження на організм дітей. Достатнє фізичне навантаження, на наш погляд, можуть дати адаптовані вправи класичного, народного, ритмічного, сучасного танців, які вивчаються і засвоюються дітьми в ході виконання танцювально-ігрових комбінацій та хореографічних етюдів. Крім того, не всі молодші школярі мають м’які, еластичні м’язи тіла, легкий стрибок, струнку поставу тощо.

Тобто ті параметри, що є важливими для професійного хореографічного мистецтва. Тому на уроках хореографії в загальноосвітній школі необхідно вивчати рухи, якими може оволодіти кожна дитина. Для кожного учня образні теми, ролі в ігрових завданнях, асоціативні вправи підбираються індивідуально, згідно з її психологічними, фізично-пластичними, творчими можливостями. Це надасть учням змогу усвідомити свої ролі в процесі навчання. Саме тому слід наповнювати зміст хореографічної діяльності елементами, котрі відповідають фізичним можливостям дітей. До таких відносимо:елементарні рухи народного танцю. Пропонуємо з першого класу вивчати не лише рухи українського та російського танців, а й найпростіші елементи білоруського, молдавського, естонського, грузинського танців. Для успішного оволодіння ними доречно впроваджувати у зміст хореографічної діяльності учнів початкових класів танцювально-театралізовані композиції.

Важливим для естетичного розвитку молодших школярів є створення сприятливого морально-психологічного клімату на уроках хореографії, що забезпечить збереження та зміцнення психічного здоров’я учнів. Для цього у зміст хореографічної діяльності треба впроваджувати танцювально-творчі ігри та завдання з урахуванням особливостей темпераменту учнів. Наприклад, найбільш активні з них можуть реалізовувати емоції, створюючи танці під запальну, швидку сучасну музику, урівноваженим дітям треба пропонувати спокійний музичний матеріал. Також вважаємо за доцільне впровадження самостійного розподілу між школярами танцювально-образних ролей у танцювальних комбінаціях, композиціях, іграх відповідно до їх темпераменту. Використання на уроках хореографії означених форм роботи розвиватиме естетико-оціночні здібності учнів початкової школи, формуватиме в них естетичні судження, потреби та цінності.

Необхідною умовою гуманізації процесу розвитку естетичної активності є ефективний особистісний розвиток учнів, який залежить від апріорного визнання талановитості всіх дітей. Реалізація означеного положення буде успішною, якщо для всіх дітей молодшого шкільного віку створювати на уроках з хореографії ситуацію „успіху”, особливо для тих, котрі не мають спеціальних танцювальних здібностей. Виховання успіхом є однією з важливих умов розвитку особистості. Неможливо формувати позитивну особистість у діяльності, що приносить їй постійні невдачі. Науковці стверджують, що лише успіх формує у дитини віру в себе, а на цьому підґрунті - прагнення стати кращою. Саме тому навчально-виховний процес з хореографії у початковій школі повинен спрямовуватися на розвиток у молодших школярів інноваційного мислення, формування в них естетично-культурної, емоційно-почуттєвої, художньо-творчої сфери.

Важливим у реалізації гуманістичного підходу в процесі розвитку естетичної активності є налагодження в колективі учнів молодших класів гармонійних, щирих, правдивих, взаємодовірливих особистісних стосунків. Для успішного вирішення цього положення слід обирати форми та методи танцювальної діяльності із врахуванням індивідуальних хореографічних здібностей та творчих можливостей школярів. Саме тому необхідно заохочувати до танцювально-постановочної роботи всіх учнів без винятку, незважаючи на їх танцювально-технічні та артистичні здібності, що сприятиме усвідомленню школярами власної значущості, підвищенню їх гідності та творчої активності. Зокрема діти, котрі мають природні танцювальні здібності, можуть виконувати головні ролі у танцювальних композиціях, іншим школярам пропонувати ролі відповідно до їх індивідуальних можливостей. Тобто індивідуальний естетичний розвиток дітей буде успішним, якщо організовувати хореографічну діяльність із врахуванням танцювально-технічних та артистичних здібностей молодших школярів.

Також успішна реалізація гуманістичного підходу в процесі розвитку естетичної активності залежатиме від естетичної активності молодших школярів у хореографічній діяльності, яка характеризується самовираженням і самоствердженням у танцювальній творчості, рівнем естетичної підготовленості, розвитком естетичної культури, широтою естетичних інтересів та потреб. Для розвитку естетичної активності ми пропонуємо учням самостійно створювати сценарії, обмірковувати варіанти розвитку сюжетних ліній та планувати власні образні ролі в майбутніх танцювально-ігрових композиціях. Крім того, важливим є розвиток у школярів здатності самостійно обирати теми до танцювальних етюдів, складати комбінації з вивчених рухів, створювати власні танцювальні твори, в яких утілюватимуться їх танцювально-творчі задуми.

Це надасть дітям можливість не лише розкрити свої невичерпні можливості, усвідомити власну значущість, проявляти самостійність й відповідальність за результат та успіх у хореографічній діяльності, а й привчатиме учнів до колективних форм творчої праці. У процесі спільної танцювальної взаємодії школярів відбуватиметься усвідомлення власної праці як важливої частини колективної творчості. Ця особистісна діяльність важлива для творчої праці всього колективу, позитивна оцінка якого забезпечить відчуття самодостатності учня у загальній справі. Також школярам початкових класів необхідно пропонувати танцювальні завдання, в ході виконання яких вони мали б змогу розкривати свій особистісний потенціал. Усвідомлення і оцінювання дітьми власних танцювальних можливостей сприятиме їх активності у творчій діяльності, в ході якої реалізуються естетичні потреби та формується система естетичних цінностей особистості.

Зазначені положення вимагають від школярів самовіддачі, вміння мобілізовувати свої сили, відстоювати власні творчі інтереси у хореографічній діяльності, спираючись на власну систему естетичних уявлень і уподобань. Тож на уроках хореографії створюються умови для самовираження, самовдосконалення, самореалізації молодших школярів у хореографічній діяльності та здійснюється накопичення банку рухових навичок, які можуть використовуватися учнями у побуті.

Таким чином, здійснення розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності на гуманістичних засадах буде успішним, якщо ґрунтуватиметься на таких положеннях: врахування фізичних, психологічних особливостей учнів та нерівності їх спеціальних танцювальних здібностей, визнання кожного школяра особистістю, апріорне визнання талановитості всіх дітей, здійснення постановочної роботи на засадах врахування індивідуальних психофізичних якостей особистості.

Формування естетичного ставлення до хореографічної діяльності та мотивації на естетичне втілення тілесних проявів дітей. В ході осмислення процесу розвитку естетичної активності провідні вчені вітчизняної педагогічної науки основним фактором естетичного розвитку особистості визначають формування естетичного ставлення до дійсності та мистецтва, яке здійснюється через: пізнання в ході естетичного сприйняття естетичної цінності предмета, явища; оцінювання в процесі естетичного судження предмета, або явища; розвиток естетичних смаків та ідеалів; виявлення в ході практично-творчої діяльності емоційно-почуттєвої реакції щодо цінності предмета, явища та естетичних потреб. Екстраполюючи вказані положення в площину хореографії, зазначаємо, що формування естетичного ставлення молодших школярів до мистецтва танцю пов’язане з розвитком в учнів аксіологічної, емоційно-почуттєвої, когнітивної та креативної сфер особистості.

Особливого значення у формуванні естетичного ставлення дітей та молоді до природного та соціального, на думку В. Бутенка, набуває мистецтво [10, c. 59]. У контексті нашого дослідження важливим є розвиток у молодших школярів вмінь орієнтуватися в естетичних цінностях, судженнях, переживаннях, самостійно оцінювати та творчо використовувати їх в ході створення власного танцю.

Вважаємо за необхідне підкреслити, що естетично-культурний, емоційно-почуттєвий, активно-творчий розвиток учнів молодшої школи лише тоді буде ефективним, коли в них з’явиться бажання навчатися танцювальному мистецтву. Тому важливим компонентом у визначенні рівня естетичної вихованості молодших школярів виступає їх мотивація до хореографічної діяльності.

Узагальнюючи думки вчених, зазначаємо, що ефективність формування інтересу до хореографії відбувається за умов:

         спрямованості змісту танцювальної діяльності на розвиток розумової, емоційної та творчої сфер школярів;

-        розширення досвіду танцювальної діяльності учнів за рахунок впровадження у процес хореографії нової інформації;

         здійснення постановочної роботи в співтворчості дітей та педагога;

         застосування цікавого дитячого хореографічного репертуару;

         організації на різних сценічних майданчиках публічно-виконавчої діяльності молодших школярів;

         використання спонукальних форм та методів танцювальної роботи.

Цей процес буде ефективним, якщо базуватиметься на таких засадах:

-        використання ігрових форм та методів впродовж всього навчально-виховного процесу з хореографічної діяльності;

-        врахування вікових, індивідуальних та статевих особливостей учнів початкових класів;

-        впровадження у зміст хореографічної діяльності різних видів танцювального мистецтва;

         застосування на уроках хореографії сучасних аудіовізуальних технічних засобів навчання.

Отже, наповнення змісту навчально-виховного процесу з хореографії відповідними спонукальними до танцювальної діяльності формами та методами забезпечить розвиток мотиваційної сфери учнів.

Кожному періоду розвитку дитини характерні певні психологічні та фізичні властивості. Дослідження вчених Л. Виготського, Б. Теплова та інших доводять, що в молодшому шкільному віці дітям притаманне пізнавальне ставлення до навколишньої дійсності, тобто в них активізована здатність емоційно реагувати на невідоме, привласнювати його і творчо переробляти. Крім того, в цьому віці у школярів підвищується активність та готовність до активних дій. Саме тому учнів початкових класів об’єктивно зацікавлюють багатообразні імпровізаційні танцювальні композиції, якими слід наповнювати їх хореографічну діяльність.

Впровадження в навчально-виховний процес з хореографії сучасних танцювальних стилів потребує коригування їх змістового наповнення. Тобто необхідно вилучити з танцювальної мови сучасних видів хореографії вправи, що можуть негативно вплинути на естетично-емоційний розвиток учнів початкової школи: брутальні, відверто агресивні жести і пози (імітування стрільби, бійки тощо) та елементи рухів, які виражають вітальні потреби людини. Для виховання естетичних смаків, потреб, цінностей слід ретельно відбирати та застосовувати естетично-забарвлені, емоційно-смислові, лексично-різноманітні рухи. Систематизація сучасних елементів за стильовими напрямками з подальшою розробкою методики навчання сприятиме формуванню в учнів оціночних здібностей та художньо-естетичних інтересів, духовно-емоційного, цілісного ставлення до танцювального мистецтва.

На нашу думку, використання на уроках з хореографії сучасних видів танців під змістовний, багатообразний музичний матеріал надасть можливість виховувати в учнів емоційне, цілісне ставлення до танцювального мистецтва.

Наприклад, з дітьми першого класу пропонується вивчати, окрім ритмічних та колективно-порядкових вправ, рухи брейк-дансу, хіп-хопу, східних танців, тому що в цих рухових вправах відбиваються реалії сучасного життя. Під час вивчення та виконання означених видів танцювального мистецтва у молодших школярів формується сучасний тип світосприйняття та світовідтворення.

Ми переконані, що впровадження у навчально-виховний процес з хореографічної діяльності означених стилів сучасного танцювального мистецтва надасть можливість розвивати у молодших школярів естетично-ціннісне ставлення до хореографічного мистецтва, а також реалізувати їх психофізичні прояви, тобто сприятиме вираженню внутрішніх емоцій та почуттів учнів у естетично забарвлених рухах.

Формування в учнів початкової школи естетичного ставлення до хореографії, оціночних суджень, смаків, накопичення естетичних образів дітей залежить від використання на уроках хореографії технічних засобів навчання, які можна поділити на традиційні та аудіовізуальні. До традиційних відносимо аудіомагнітофони та музичні центри. Використання оригінальної якісної музичної фонограми підвищує інтерес та творчу активність школярів у танцювальному мистецтві.

Для коригування здобутих вмінь учнів у галузі сучасної хореографії вважаємо корисним застосовувати на заняттях аудіовізуальні засоби навчання, які стимулюють учнів до найбільш продуктивної виконавської роботи. Упровадження цієї форми роботи створює передумови для більш активного виявлення внутрішніх відчуттів та емоцій молодших школярів, спонукає їх до продуктивної творчості, підвищує власну гідність та вчить учнів критично оцінювати власну творчу діяльність. Наприклад, при вивченні нового танцювального матеріалу та його відпрацюванні пропонується записувати роботу учнів на відеокамеру, з подальшим переглядом і аналізом відеоматеріалів. Спільний аналіз помилок, коректні зауваження вчителя та самостійний пошук школярами своїх недоліків у виконанні різноманітних елементів сприятимуть продуктивній праці на уроках хореографії, заохоченню молодших школярів до плідної навчальної діяльності, розвитку в них уміння художньо оцінювати себе та інших. Використання означених форм роботи навчить учнів початкових класів отримувати естетичну насолоду від хореографічної діяльності, формуватиме їх самодостатність, яка є однією із складових соціалізації учнів та виступає фактором їх творчої активності.

Ще одним аспектом входження дитини до світу прекрасного й засобом художньо-естетичного розвитку дітей є використання неакадемічних форм спілкування: бесіди, відвідування концертів, вистав тощо. Яскраві враження, отримані від естетично-забарвленого, артистичного, професійного виконання танцювальних композицій, формуватимуть в учнів естетичні цінності, розвиватимуть художні смаки, виховуватимуть у них здатність сприймати й оцінювати мистецькі твори. Окрім цього, цікаві розповіді про захоплюючий, насичений буденними перипетіями життєвий шлях провідних представників танцювального мистецтва збуджуватимуть у молодших школярів інтерес до уроків хореографії, а творчі досягнення видатних танцюристів виступатимуть взірцем у творчості, мотивуватимуть до власної хореографічної діяльності.

На нашу думку, навчання з танцю буде більш продуктивним, якщо заохочувати учнів до цілісної хореографічної діяльності (пізнавальної, творчої, публічно-виконавської), під час якої у школярів підвищуватиметься мотивація до вивчення елементів класичного, народного, бального, сучасного танців. Для реалізації означеної умови пропонуємо організовувати й проводити фестивалі танців між учнями молодших класів або навчальної паралелі початкової школи. Така форма роботи підвищуватиме інтерес школярів до уроків хореографії. Крім того, означена форма роботи стимулюватиме дітей до більш продуктивної праці, що в свою чергу сприятиме вдосконаленню та естетичній насиченості їх рухів, накопиченню художньо-танцювальних вражень, осмисленню власних хореографічних можливостей, а також розвитку власної творчості учнів початкових класів.

Отже, процес формування естетичного ставлення учнів початкових класів до хореографічної діяльності і мотивації на естетичне втілення тілесних проявів буде ефективним, якщо реалізовуватиметься за такими напрямами: відповідність хореографічної діяльності художнім інтересам дітей та врахування їх вікових особливостей, наповнення змісту хореографічної діяльності сучасними формами танцювального мистецтва, використання аудіовізуальних та технічних засобів навчання, ознайомлення учнів з творчістю видатних митців хореографії, спільний перегляд танцювальних відеоматеріалів з наступним обговоренням їх змісту.

Спрямування змісту хореографічної діяльності на формування найважливіших складових естетичного розвитку молодших школярів (емоційно-почуттєва, когнітивна, креативна сфери особистості дитини). Аналіз і узагальнення педагогічних, філософських, хореографічних надбань минулих поколінь засвідчує, що на всіх етапах розвитку суспільства питання формування внутрішньої краси особистості було в центрі уваги як складової частини гармонійного розвитку естетичної активності людини.

Тож формування емоційно-почуттєвої сфери молодших школярів повинне відбуватися через виконання виразних рухів, мімічних жестів, художньо-образних вправ класичної та народної хореографії. Так педагоги-хореографи вказують на гармонійність форм, рухів, жестів класичного та народного танців, що впливають на емоційно-почуттєву сферу особистості дитини, тобто покращують настрій та надають їй впевненості. На їх думку, засвоєння цих вправ сприятиме вихованню в учнів естетичних відчуттів та емоцій, розвитку високохудожнього смаку й творчого потенціалу, що виступає фактором творчої активності учнів і формує бажання творити за законами краси.

Важливим для розвитку емоційно-почуттєвої сфери молодших школярів також є виконання ними імпровізаційних вправ та етюдів на виявлення емоцій, настрою, почуттів. Такі танцювально-образні рухи виконуються учнями самостійно або за зразком викладача. Самостійне створення виразних рухів та художньо образних вправ, зокрема образів казкових героїв, зумовлюють виникнення у молодших школярів емоційних станів, що активізують їх пізнавальну сферу і позитивно впливають на продуктивність якісного асоціативного мислення.

Цілісне естетичне виховання особистості дитини не можливе без формування в неї когнітивної сфери. Вчені розглядають інтелектуальний розвиток учнів як складову їх естетичної сфери. Саме тому наявність сформованих знань є необхідною умовою розвитку естетичної активності молодших школярів у ході хореографічної діяльності.

Зокрема на розвитку в учнів початкових класів когнітивної сфери в процесі танцювальних занять наголошується у наукових та методичних працях педагогів-хореографів О. Конорової, Л. Бондаренко, М. Боголюбської, А. Тараканової та ін. Для цього, на їх думку, зміст хореографічної діяльності повинен будуватися на підготовчих, ритмічних, танцювальних вправах та комбінаціях. Ми цілком згодні з цим твердженням, адже підготовчі вправи класичної, народної, сучасної хореографії забезпечують учнів молодших класів знаннями з основних видів танців, формують танцювальні уміння та навички, розвивають координацію рухів, невимушеність жестів, гарну поставу, танцювальну легкість тощо. Але, на нашу думку, головним є те, що вивчення рухливої мови різних видів танців сприяє розвитку розумового апарату дитини. Виконуючи вправи, учні мають змогу „відчувати” смисл певного танцювального терміну, тому що в самому понятті закладені темп, ритм, характер рухів. Тобто через тілесні дії відбувається формування когнітивної сфери особистості дитини.

Вправи народного танцю є головною складовою в накопиченні учнями танцювальної лексики і у подальшому виступають запорукою створення ними оригінальної, неповторної, естетично забарвленої танцювальної імпровізації. Вправи народного танцю - це універсальна система елементів, засобами яких формується культура та естетична виразність жестів, міміки, рухів, через які дитина осмислено-емоційно передає зміст, характер і духовне наповнення музичних композицій. Крім того, засобами народного танцю розвивається духовна (мислення, емоції, почуття) та тілесна краса людини (сила м’язів, координація рухів, стрибучість, витривалість тощо). Тому дуже важливо у хореографічній діяльності молодших школярів підібрати такі елементи народного танцю, котрі б відповідали їх віковим психофізіологічним особливостям та сприяли набуттю танцювальних умінь та навичок.

Впровадження у хореографічну діяльність школярів елементів народно-сценічного танцю забезпечить не лише емоційність виховного процесу, формування естетично-культурних цінностей учнів початкових класів, а й сприятиме розвитку їх когнітивної сфери. Педагоги-хореографи акцентують увагу на тому, що, вивчаючи різноманітні народні танці, молодші школярі знайомляться з життям, побутом, обрядами багатьох народів світу. Виконуючи ці танці, діти мають змогу збагатити свої знання, долучившись до історичного минулого різних народів, їх духовної культури та морально-етичних норм. Саме тому пропонуємо розширити зміст навчального матеріалу з хореографії дітей молодшого шкільного віку елементами народних танців, що характеризуються єдиною лексичною основою: приставні кроки (у характері центральної України, білоруського, гуцульського, молдавського танців), полька (у характері чеського, естонського, українського танців), голубець (український, польський, угорський) тощо.

Значний вплив на естетичний розвиток молодших школярів мають вправи ритмічного танцю, засобами яких виховується культура сприйняття та оцінки музичних творів, розвиваються внутрішні відчуття метру темпу, ритму та ін. Тож у навчально-виховний процес з хореографічної діяльності учнів початкових класів пропонуємо вводити ритмічні вправи, які б спрямовувалися на реалізацію означених завдань. Корисними для розвитку в дітей молодшого шкільного віку просторово-часових відчуттів є вправи на перешикування. Виконуючи ці вправи, учні початкової школи накопичують навички колективної взаємодії і взаємодопомоги, що сприяє вихованню свідомої дисципліни, яка регулює поведінку всього колективу. Крім того, в ході виконання означених вправ молодші школярі вчаться колективно створювати горизонтальні танцювальні лінії, перестроюватися у колони, діагоналі, клини та рухатися змійками, тобто вивчають малюнок танцю. Також для розвитку ритмічних відчуттів пропонується використовувати імпровізаційні ритмічні рухи під імпровізаційні музичні твори. Це дасть учням змогу навчитися підпорядковувати рухи музичній фразі, темпу, ритму та виконувати їх відповідно до структури музичного супроводження.

Повноцінний естетичний розвиток дітей молодшого шкільного віку на уроках хореографії не може відбуватися без вивчення українського народного танцю. Для засвоєння елементарної мови вітчизняного танцю потрібно використовувати українські народні рухливі ігри та хороводи, у які протягом багатьох поколінь народ закладав виховний і розвивальний зміст. Дуже цікавими й корисними для національно-естетичного розвитку є українські рухливі ігри зі співом, записані та опрацьовані видатним українським педагогом-хореографом В. Верховинцем. Вчений був переконаний, що впровадження у навчально-виховний процес з хореографії українських рухливих ігор зі співом сприяє розвитку національних почуттів дитини, тому що в основі національного лежить особливий духовний шлях.

На думку В. Верховинця, бути патріотом, любити Батьківщину означає не просто любити національний характер свого народу, а й духовність цього національного характеру й водночас характер його духу. „Для того, щоб бути патріотом, любити Батьківщину й мати змогу злитися з нею почуттями, волею та життям, необхідно відчувати духовне життя народу й творчо зміцнювати себе в силах і засобах цього життя, тобто прийняти українську історію, український фольклор, українську пісню, український танець. Лише піднявшись на вершину національної культури, людина може розкрити для себе загальнолюдські цінності. Тільки зміцнившись у національній духовності, особистість може одержати доступ до витворів чужого національного духу” [12, c. 3].

Танцювальні ігри, запропоновані В. Верховинцем, є дуже цінними, тому що поєднуються з літературним текстом та народним співом, у яких закладені характерні особливості українського народу. Саме тому введення у зміст з хореографічної діяльності національних ігор дасть можливість учням початкових класів отримати знання з історії й культури свого народу. Їх усвідомлення допоможе учням у практичному відтворенні духовної культури своєї нації. Окрім того, вивчення українських танців ознайомить молодших школярів з українською музикою, зокрема пісенним фольклором, а також із національним костюмом, його смисловим та символічним наповненням.

Важливим компонентом естетичного розвитку особистості молодшого школяра вітчизняні вчені визначають формування його креативної сфери. Головним у цьому процесі, на думку науковців, є здатність особистості дитини побачити, створити у душі яскравий образ, який слугуватиме поштовхом до активної творчої дії. Тож ефективний розвиток креативної сфери учнів залежатиме від реалізації на уроках хореографії основних завдань з розвитку танцювальної творчості: розвиток музично-ритмічних навичок, оволодіння мовою рухів, їх виразним виконанням, образним перевтіленням, ознайомлення з деякими прийомами композиції танцю. Переконані, розвиток креативної сфери дитини буде успішним, якщо впроваджувати у зміст хореографічної діяльності спеціальні вправи - асоціативні, з уявними предметами, ігри з використанням слова, під час виконання яких відбувається розвиток уяви, уваги, фантазії школярів, тобто стимулюється їх творча активність.

На думку педагогів-хореографів, творча активність у хореографічній діяльності повинна бути супутником кожного учня. Це положення є безперечним, адже саме на основі гнучкої уяви, різноманітних мрій та безмежної фантазії, що є першоджерелом для пошуку ідей, створюються нові, неповторні сполучення рухів. Також у процесі активної танцювальної творчості відбувається розвиток таких якостей особистості, як оригінальність мислення, висока самоорганізація, самоконтроль, цілеспрямованість, працездатність та ін. Безумовно розвиток творчої активності безпосередньо залежить від зацікавленого ставлення дитини до хореографічної діяльності. Впровадження в її структуру методів та форм роботи, що стимулюють мотиваційні дії учнів, буде відігравати головну роль у створенні сприятливих умов для стимулювання їх творчої активності. Для успішного вирішення означених питань у навчально-виховний процес з хореографії пропонується вводити ігрові імпровізаційні вправи - „Танцювальні загадки” та „Відображення дзеркал”.

Отже, образ гармонійної естетично-розвиненої особистості дитини, формування якої відбувається у ході хореографічної діяльності, передбачає передусім розвиток її когнітивної, креативної, емоційно-почуттєвої сфери.  У процесі хореографії діти вчаться володіти своїми емоціями та почуттями, розвивати естетично-культурний та творчий потенціал.

Впровадження у процес хореографічної діяльності форм естетико-виховної роботи, спрямованих на реалізацію психофізичних проявів дітей. Психологічні процеси, що виявляються у фізичних рухах людини, є предметом дослідження вчених різних галузей: психологів, педагогів, арт-терапевтів. У психолого-педагогічних працях науковців В. Клименка, О. Малхазова, С. Максименка зазначається, що особистість людини лише тоді підіймається на вищий естетично-художній, духовно-культурний, творчий рівень розвитку, коли її різноманітні тілесні рухи поєднуються з внутрішніми образами, думками, почуттями. Вчені наголошували на тому, що тілесні рухи удосконалюють мислення людини, наділяючи її душу думками, почуттями, образами, і навпаки мислення людини здатне спонукати її до породження нескінченної кількості дієвих, усвідомлених естетичних рухів. На переконання С. Максименка, все починається з рухів, тому що вони відіграють роль регулятора внутрішньої енергетики особистості, тобто „думки виростають з рухів, набуваючи в цьому процесі досконалості” [21, c. 43]. Вчений зазначає, що основними проявами психофізики є форми рухів, які змінюють положення тіла людини у просторі, переміщують його, виражають емоції і почуття (міміка, жести, пантоміміка), фіксують стан та пози тіла (граціозність постави, апломб, стійкість). На його думку, психофізика людини універсальна тому, що „здійснює психічну регуляцію живих рухів, дій і вчинків, вона - дзеркало мислення, почуттів і уяви” [21, c. 44].

У наукових працях Л. Роговик зазначається, що в побудованих у просторі рухах виявляються емоційні відчуття особистості і це забезпечує її гармонійний розвиток [27, c. 68]. Узагальнення підходів науковців щодо психофізичної організації особистості дозволяє визначити, що її цілісний естетичний розвиток з неповторною, унікальною індивідуальністю залежить від єдності душевно-емоційного життя і фізичної свободи, яка втілюється у тілесно-рухових проявах. Тож зміст хореографічної діяльності, у процесі якої відбувається естетичний розвиток особистості дитини, повинен спрямовуватися на формування її естетичної сфери.

Саме тому вважаємо за потрібне використовувати у навчально-виховному процесі з хореографії форми роботи, що спрямовані на реалізацію психофізичних проявів дітей. До таких відносяться: музично-пластичні, імітаційно-ігрові вправи та сюжетно-рольові ігри.

Думки щодо впливу мистецтва хореографії на розвиток внутрішнього світу особистості, її емоцій та почуттів висловлювала відома танцівниця А. Дункан. Спираючись на її педагогічні настанови стосовно емоційності виконання рухів, вважаємо доцільним у навчально-виховному процесі з хореографії застосовувати музично-пластичні вправи, шляхом виконання яких виявляються та розкриваються внутрішні відчуття дитини. Такі вправи характеризуються технічно простими побутовими рухами, у яких кожний жест, поза, елемент та міміка дитини відтворюють її внутрішній стан [2, c. 156]. Ці елементи породжуються мисленням дитини і виявляються у власних фізичних проявах. Виконуючи вправи, школярі мають змогу з елементів, рухів, комбінацій самостійно обирати та створювати різноманітні танцювальні композиції. Таким чином, відтворення учнями початкових класів пластичних рухів, змістовно наповнених думками, емоціями, почуттями, сприятиме активізації зв’язків між їх внутрішнім станом та фізичними проявами. Діти отримуватимуть емоційну насолоду від власних музично-пластичних рухів та оцінюватимуть власний емоційний стан. Переконані, що впровадження у хореографічну діяльність молодших школярів означених форм роботи сприятиме підвищенню в них рівня естетичного розвитку: естетичних уявлень, понять, знань, емоційно-почуттєвого досвіду, естетичної культури, творчого потенціалу тощо.

Окрім музично-пластичних вправ, в естетичному розвитку молодших школярів у процесі хореографічної діяльності дуже важливе місце посідають сюжетно-рольові ігри. Саме тому необхідною умовою розвитку естетичної активності учнів початкових класів є впровадження в зміст хореографічної діяльності сюжетно-рольових ігор, спрямованих на реалізацію їх психофізичних проявів. Вчені зазначали, що під час гри в учнів стимулюється естетична творчість, що захоплює всі сфери їх духовного життя. На доцільність використання сюжетних ігор у навчально-виховному процесі школи вказувало багато вчених. Вони зазначали, що завдяки грі діти мають можливість більш продуктивно працювати на уроці, оволодівати новими знаннями й творчо застосовувати їх на практиці, зокрема й у танцювальній діяльності. Підвищена емоційність, відсутність стереотипів, готовність до дій є визнаними вченими компонентами психологічного розвитку дітей молодшого шкільного віку. Все вищезазначене сприяє входженню учнів початкових класів до активної ігрової діяльності.

Педагогами-науковцями визначена структура сюжетно-рольової гри дітей молодшого шкільного віку, до якої вони відносять образні ролі, що виконують учасники навчально-виховного процесу та дії, у процесі яких реалізуються ролі. У контексті нашого дослідження важливим є те, що сюжет і зміст сюжетно-рольової танцювальної гри виступають чинниками, які викликають емоційні переживання учнів, а рольові дії втілюються у естетично-забарвлених танцювальних рухах. Особливість сюжетно-рольової хореографічної гри полягає в тому, що розгортання сюжету, розвиток змістовної лінії та відтворення образів детермінуються специфікою танцювальної мови, завдяки якій утворюються певні взаємозв’язки між внутрішнім станом та руховими діями особистості дитини. За допомогою таких зв’язків у школярів початкових класів формується творчий потенціал.

Використання сюжетно-рольових ігор у процесі хореографії допомагає виявити та розкрити „приховані” танцювально-творчі здібності: беручи участь в означених іграх, діти долають внутрішні психологічні бар’єри, реалізують мрії, уявлення, фантазії, тобто підвищують здатність до хореографічної творчості. Також участь школярів у цих іграх сприяє розвитку емоційно-почуттєвої сфери, вмінню виявляти власне, усвідомлене ставлення до обраної танцювальної ролі. Як показує практика, „зажаті”, закомплексовані учні в ході хореографічної гри вчаться отримувати задоволення від власної танцювальної активності. Отже, виконання естетично-забарвлених сюжетно-рольових танцювальних ігор сприяє формуванню емоційної, креативної, психофізичної сфер молодших школярів.

У психолого-педагогічних дослідженнях вчених зазначається, що діти дошкільного і молодшого шкільного віку, граючись, пізнають навколишнє життя через копіювання та імітування його предметів і явищ. Саме тому, для успішної реалізації психофізичних проявів молодших школярів на уроках хореографії, вважаємо необхідним використовувати імітаційно-ігрові вправи. Ці вправи відрізняються від інших видів танцювально-творчих ігор спонукальними мотивами, які закладені в їх змісті. Основою мотивів виступають бажання молодших школярів імітувати тварин, через хореографічні рухи розігрувати сюжетні ситуації, відображати казкові персонажі, героїв улюблених мультфільмів, втілюючи у танці їх манеру поведінки та риси характеру. Виконуючи імітаційні вправи, діти творчо інтерпретують вже існуючі хореографічні образи та створюють нові змістовно-танцювальні комбінації. Тобто відбувається розвиток їх творчої активності. Хореографічна творчість молодших школярів виявляється в пошуках танцювальних жестів, елементів, поз, рухів тощо. Процес імітації потребує від виконавців яскравого зображення запропонованих тем. Особливістю роботи з цими вправами є те, що діти усвідомлено готуються до їх виконання, через що в них формується естетичне творче мислення, виховуються емоції та почуття, розвивається психофізична сфера.

Таким чином, естетичне виховання молодших школярів у процесі хореографічної діяльності буде ефективним, якщо застосовувати форми естетико-виховної роботи, спрямовані на реалізацію психофізичних проявів особистості дитини: музично-пластичні, імітаційно-ігрові вправи та сюжетно-рольові ігри.

Використання методів стимулювання імпровізаційної активності молодших школярів у процесі хореографічної діяльності. Одне з основних місць в естетичному вихованні учнів початкових класів належить методу дидактичної гри. Проблема формування ігрової діяльності як педагогічного методу репрезентована у спадщині видатних вітчизняних педагогів. К. Ушинський зазначав, що гра для дитини цікавіша за дійсність, адже є її власним творінням. На його думку, під час гри учні мають можливість пізнати себе, знаходити у власній діяльності естетичний елемент, що пробуджуватиме в них позитивні емоції [33, c. 219].

Дослідники акцентують увагу на тому, що в умовах дидактичної гри дитина може зробити значно більшу кількість завдань. Ігрові методи навчання, на думку науковців, мають особливе значення у роботі з учнями початкових класів тому, що для дітей цього віку ігрова діяльність є природною та зрозумілою. Крім того, під час дидактичних ігор відбувається обмін духовними цінностями, які взаємозбагачують школярів, підвищують їх емоційно-культурний рівень та приносять естетичну насолоду.

Педагоги-хореографи пропонували використовувати методи гри для підвищення рівня зацікавленого ставлення до мистецтва хореографії. У межах нашого дослідження важливим є застосування методу дидактичної гри для розвитку пізнавальної, мотиваційної, креативної, психофізичної сфер особистості дитини та стимулювання їх імпровізаційної активності. Переконані, застосування ігрового дидактичного методу на уроках хореографії змусить всіх дітей без винятку стати активними учасниками танцювальної діяльності, під час якої вони будуть відчувати себе вільно, комфортно, впевнено. Окрім цього, у молодших школярів підвищується спостережливість, концентрується увага, пробуджується інтерес до навчання хореографічному мистецтву. Використання методу дидактичної гри з метою засвоєння елементарної мови танців дозволяє викладачам відмовитися від багаторазового повтору та виснажливого відпрацювання рухів. Дитина, яка отримує знання під час ігрового дидактичного методу, привчається до активної художньої творчості. Кожна роль, яка створюється у процесі ігрового методу, має свою особливість, рухову мову, свій характер та манеру виконання. Через ігровий дидактичний метод, у якому викладач дає завдання на виконання певних дій, відбувається накопичення навичок танцю. Тому для засвоєння нових елементів народного танцю пропонується використовувати методи роботи у формі асоціативних завдань та ігрових етюдів. Так, наприклад, позиції рук вивчаються у асоціативній вправі „Повітряна куля”, battement tendus - „Кольорові олівці” та інших.

Окрім вище зазначених можливостей, ігровий дидактичний метод також дає поштовх до створення в навчальному процесі вільного танцю - імпровізації. У довідковій літературі зазначено, що імпровізація (від латинського improvises - неочікуваний, раптовий, несподіваний) - створення художнього твору безпосередньо в процесі його виконання. Педагоги-хореографи поняття танцювальна імпровізація трактують як мистецтво миттєвих рухів людського тіла, у яких домінують емоційні почуття людини. У процесі імпровізації відбувається індивідуальний розвиток особистості людини, формуються внутрішні відчуття, що дає людині можливість усвідомлено ставитися до свого тіла й через нього передавати свій емоційний стан. Також хореографи акцентують увагу на тому, що входження людини в художній образ посилює її духовно-енергетичний потенціал, активізує процеси рефлексії, творчості тощо. На їх переконання, імпровізаційні рухи під музичний супровід покращують настрій людини та знімають стрес. Крім того, під час виконання імпровізації розвивається емоційно-почуттєва, психофізична та творча сфери особистості, що, в свою чергу, сприяє підвищенню рівня її естетичної вихованості.

Наприкінці ХХ - початку ХХІ століття у наукових працях педагогів-хореографів наголошувалося на необхідності впровадження в хореографічну діяльність позашкільних та дошкільних закладів освіти методу імпровізації. У деяких працях висвітлювалися прийоми імпровізаційної діяльності. Зокрема, М. Боголюбська підкреслювала, що успіх імпровізації безпосередньо залежить від готовності дитини до творчості [6, c. 41]. Як засіб введення учнів до творчої діяльності вона пропонувала використовувати на уроці націлення дітей на імпровізацію та надавати танцювально-стильовий матеріал орієнтованого характеру. Такий методичний прийом стимулює підвищення та збагачення внутрішнього світу особистості дитини, розвиток художнього мислення, формування її творчого потенціалу.

С. Руднєва зазначала, що залучення молодших школярів до імпровізації повинно відбуватися непомітно, у процесі танцювально-колективних завдань. На її думку, це допоможе дітям, котрі невпевнені у власних танцювальних можливостях, уникнути психологічного дискомфорту.

Отже, імпровізація розглядається нами як основний метод, здатний забезпечити емоційну насиченість, інтерес і можливість самореалізації особистості в процесі хореографічної діяльності.

Аналіз означених положень, у контексті підготовки молодших школярів до творчої активності, дозволяє стверджувати, що метод імпровізації повинен реалізовуватися через поетапне залучення дітей до хореографічної діяльності й здійснюватися на засадах, що відповідають основним дидактичним принципам - від простого до складного, врахування індивідуальних властивостей, емоційне насичення процесу навчання тощо. Так, учням початкових класів необхідно починати напрацьовувати творчі вміння під час створення власних ритмічних комбінацій. Застосування методу ритмічної імпровізації дозволить навчити школярів не лише цілісно сприймати музичний твір, а й водночас виявляти у танцювально-рухових вправах емоційні враження. Крім того, використання музичних композицій, у яких відбувається чергування темпу та розміру, сприятиме розвитку музичного слуху дітей. Пропонуємо також під час ритмічної імпровізації використовувати імпровізаційну музику. Переконані, що застосування цього методичного прийому забезпечить не лише розвиток в учнів вмінь концентрувати увагу та швидко реагувати на структуру музичного твору, а й сформує творчі здібності, творче мислення, емоційно-почуттєву та психофізичну сфери молодших школярів.

Стимулюванню імпровізаційної активності учнів початкових класів сприятиме впровадження у зміст хореографічної діяльності методу пластичної імпровізації. Цей метод передбачає індивідуальне самовираження, самореалізацію та самоствердження особистості дитини під час виконання пластичних етюдів. На наш погляд розвиток пластичної творчості учнів буде ефективнішим, якщо використовувати різні імпровізаційні прийоми:

         створення образів казкових персонажів;

         “жива картина”: оживлення запропонованого вчителем сюжету з його подальшим розвитком в процесі імпровізації;

         створення власного імпровізаційного твору, в якому через емоції та почуття розкривається внутрішній світ дитини.

В імпровізації від учня вимагаються не високотехнічні вміння, а виявлення розгорнутої фантазії, творчості і, найголовніше, відтворення особистісних почуттів.

Поряд із пластичною імпровізацією вважаємо за необхідне використовувати колективну танцювальну імпровізацію, застосування якої сприятиме повільному переходу від індивідуальної до колективної імпровізації. Така танцювальна імпровізація характеризується співтворчістю її учасників. Тобто успішне створення колективно-імпровізаційного танцювального етюду залежить від згуртованості, дружелюбності та естетично-творчої підготовленості всіх учасників навчально-виховного процесу з хореографії.

Використання колективної імпровізації на уроках хореографії в сучасній загальноосвітній школі можливе за умови коригування її змісту та застосування таких поетапних форм роботи:

установка на імпровізацію;

- визначення єдиного змісту танцювальної композиції;

колективний розподіл ролей;

колективний та індивідуальний підбір рухових вправ;

масове виконання танцювальної імпровізації.

На підготовчому етапі розвитку колективно-імпровізаційних вмінь учнів початкових класів вчителю пропонується самостійно розподіляти ролі, конкретизувати зміст, вправи, малюнок танцювальної композиції. Застосування такої форми роботи допоможе проявити імпровізаційну активність невпевненим, психологічно замкнутим дітям. Крім того, у процесі колективної творчості дуже яскраво виявляється індивідуальна самобутність дитини. Тобто прагнення створити цікавий спільний імпровізаційно-хореографічний твір надасть можливість учням реалізувати індивідуальні творчі здібності, що, в свою чергу, сприятиме розвитку емоційно-почуттєвої сфери особистості, загостренню її мислення та пізнавальних можливостей.

Щоб імпровізувати, треба вміти зосереджуватись, швидко реагувати на музичний твір, включати в роботу уяву, увагу, фантазію, емоційну виразність. Імпровізацію можна вважати вдалою лише тоді, коли окремі її елементи (музика, рух) підпорядковані один одному та органічно виражаються в рухах людини. Виділимо основні можливості імпровізаційного методу:

         синтез музики і руху впливає на емоційно-чуттєву сферу учнів, створює атмосферу свободи, творчого розкріпачення та умови для саморозвитку;

         імпровізація є засобом пізнання інших людей, їх прагнень, переживань, почуттів;

         розвиває художньо-естетичну культуру;

         розкриває індивідуальні можливості кожного учня;

         формує потребу до духовного зростання та бажання реалізовувати свої творчі здібності.

Отже, естетичне виховання учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності буде успішним, якщо впроваджувати у її зміст методи стимулювання творчої активності: ігрові, пластичної та танцювальної імпровізації. Означені методи мають значний вплив на естетичний розвиток молодших школярів: сприяють розвитку в учнів початкових класів гнучкого, швидкого мислення, емоцій та почуттів, формуванню в них естетичного смаку, естетичної культури, естетичних цінностей, а також самостійної, оригінальної, творчої думки, жвавої уваги, вихованню наполегливості, винахідливості, прагнення до самовираження.

Таким чином, означені педагогічні умови сприятимуть цілісному естетичному вихованню молодших школярів, яке спрямоване на розвиток їх мотиваційної, емоційно-почуттєвої, когнітивної, психофізичної сфер та стимулювання творчої активності особистості дитини в процесі хореографічної діяльності.

Висновки

Естетичне виховання молодших школярів є актуальною проблемою сучасної педагогічної теорії та практики, для реалізації якої в навчально-виховний процес загальноосвітніх закладів активно впроваджуються предмети художньо-естетичного циклу. В початкових класах окремих загальноосвітніх шкіл естетичне виховання учнів здійснюється у процесі хореографічної діяльності.

Теоретичний пошук дозволив констатувати, що естетично-виховний статус хореографічної діяльності детермінувався роллю й місцем танцю в системах державності, освіти і культури.

Хореографічна діяльність дітей у межах естетичного виховання застосовувалася як засіб розвитку естетичної і фізичної культури, емоційності дітей, їхніх почуттів, естетичного сприйняття національної специфіки мистецтва танцю, а також для задоволення художньо-творчих потреб дитини.

Сутністю хореографічної діяльності в системі естетичного виховання молодших школярів є танцювально-рухова активність дітей, спрямована на опанування, відтворення, інтерпретацію та створення різноманітних за видами і жанрами танцювальних творів. У процесі виконання таких творів в учнів формуються знання, емоції та почуття, розвивається творче мислення, накопичуються вміння, навички естетичного вираження почуттів і думок, виховується фізична краса та здатність до створення нових унікальних хореографічних проявів.

У ході аналізу концепцій естетичного виховання було визначено сутність, структуру і зміст естетичного виховання, що дозволило виділити компоненти естетичного виховання молодших школярів у процесі хореографічної діяльності: когнітивний, мотиваційний, психофізичний, емоційно-почуттєвий, активно-творчий; виявити показники та критерії сформованості компонентів естетичного виховання.

У ході дослідження проведено діагностику ефективності естетичного виховання молодших школярів у процесі хореографічної діяльності за допомогою спеціально відібраних методів. Матеріали експерименту дозволили визначити роль хореографічної діяльності в естетичному вихованні учнів початкової школи, дослідити рівні розвиненості компонентів естетичного виховання молодших школярів. Зазначено, що значна частина учнів початкових класів має низький рівень розвиненості компонентів естетичного виховання. Результати аналізу стану естетичного виховання учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності в загальноосвітніх навчальних закладах підтвердили існування проблемних питань, пов’язаних з відсутністю в системі шкільної освіти теоретичного та методичного забезпечення процесу естетичного виховання молодших школярів в ході хореографічної діяльності.

У процесі дослідження було обґрунтовано педагогічні умови, що сприяють підвищенню ефективності естетичного виховання молодших школярів у процесі хореографічної діяльності: здійснення естетичного виховання учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності на гуманістичних засадах; формування в учнів початкових класів естетичного відношення до хореографічної діяльності та мотивації на естетичне втілення тілесних проявів; спрямування змісту хореографічної діяльності на формування найважливіших складових естетичної вихованості молодших школярів; упровадження в зміст хореографічної діяльності форм естетично-виховної роботи, спрямованих на реалізацію психофізичних станів молодших школярів; використання методів стимулювання імпровізаційної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності.

Експериментально перевірено ефективність педагогічних умов, необхідних для послідовного і цілеспрямованого вирішення проблем естетичного виховання молодших школярів у процесі хореографічної діяльності; укладено методичні рекомендації щодо ефективної організації естетичного виховання учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності; зібрано аудіовізуальні матеріали підготовки і проведення експериментальної роботи.

Експеримент повністю підтвердив позитивну динаміку естетичної вихованості молодших школярів у процесі хореографічної діяльності внаслідок впровадження педагогічних умов, що сприяють підвищенню ефективності естетичного виховання молодших школярів у процесі хореографічної діяльності.

Отримані в процесі дослідження результати дають підстави вважати, що визначені завдання реалізовано, мету роботи досягнуто. Але дослідження не вичерпує всіх зазначених проблем і передбачає подальшу роботу в напрямі розробки методичного забезпечення естетичного виховання молодших школярів у ході хореографічної діяльності, її змістовного та програмного наповнення, впровадження в хореографічну діяльність учнів початкових класів елементів театрального, вокального, літературного мистецтв з метою посилення впливу на естетичну свідомість та вихованість молодших школярів.

Список використаної літератури

1.  Азархин А.В. Мировоззрение и эстетическое развитие личности / Азархин Андрей Виленович ; АН УССР, ин-т философии. - К. : Наук. думка, 1990. - 191, [1] с.

2.      Айседора Дункан : [сборник / сост. и ред. С.П. Снежко ; вступ. ст. и коммент. Н.К. Ончуровой]. - К. : Мистецтво, 1989. - 347, [3] с.

.        Балл Г.О. Орієнтири сучасного гуманізму (в суспільній, освітній, психологічній сферах): Видання друге, доповнене. - Житомир: ПП «Рута», Видавництво «Волинь», 2012. - 228 с.

.        Береснева А.А. Особистісно орієнтовані технології у контексті сучасної парадигми освіти / А.А. Береснева // Гуманітарні науки. - К., 2006. - № 1. - С. 11-16.

.        Бех І.Д. Виховання особистості : у 2 кн. Кн. 1 : Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади : навч.-метод. видання / Бех Іван Дмитрович. - К. : Либідь, 2013. - 280 с.

.        Боголюбская М.С. Музыкально-хореографическое искусство в системе эстетического и нравственного воспитания : учеб.-метод. пособие для клуб. работников / Боголюбская Марианна Сергеевна ; Всесоюз. науч.-метод. центр нар. творчества и культ. просвет. работы. - М. : ВНМЦНТИКПР, 2012. - 92, [1] с

.        Боголюбская М.С. Музыкально-хореографическое искусство в системе эстетического и нравственного воспитания : учеб.-метод. пособие для клуб. работников / Боголюбская Марианна Сергеевна ; Всесоюз. науч.-метод. центр нар. творчества и культ. просвет. работы. - М. : ВНМЦНТИКПР, 2011. - 92, [1] с.

.        Бондаревская Е.В. Ценностные основания личностно-ориентированного воспитания / Е.В. Бондаревская // Педагогика. - 2014. - № 8. - С. 44-53.

.        Бондаренко Л.А. Методика хореографической работы в школе и внешкольных заведениях / Бондаренко Людмила Анатольевна. - К. : Муз. Україна, 22014. - 222 с.

.        Бутенко В.Г. Формирование у старшеклассников эстетического отношения к искусству / В.Г. Бутенко // Педагогика. - 2010. - № 5. - С. 57-61.

.        Бутенко В.Г. Художньо-естетична освіта молоді та шляхи її модернізації / В.Г. Бутенко // Вісник Запорізького національного університету : зб. наук. ст. Серія : Педагогічні науки / голов. ред. Л. І. Міщик. - Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2014. - С. 18-23

.        Верховинець В.М. Весняночка : методичні пояснення до дитячих ігор з співом для дітей дошкільного віку і для молодших дітей трудової школи / В. М. Верховинець. - К. : Держвид. України, 1925. - 90 с.

.        Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю. - 5-е вид. / В.М. Верховинець. - К.: Муз. Україна, 2010. - 150 с.

.        Выготский ЛС. Воображение и творчество в детском возрасте: Психологические очерки: Кн. для учителя. - 3,е изд. - М.: Просвещение, 2011. - 93 с.

.        Євдокимов В.І. Технологія особистісно-орієнтованого навчання як інноваційне педагогічне явище / В.І. Євдокимов // Новий Колегіум. - Харків, 2012. - № 5. - С. 20-26.

.        Захаров Р.В. Мистецтво балетмейстера / Ростислав Володимирович Захаров. - М. : Искусство, 2013. - 428 с.

.        Зязюн І.А. Естетичний досвід особи. Формування і сфери виявлення / І. А. Зязюн. - К. : Вища школа, Вид-во при Київ. ун-ті, 2013. - 174 с.

.        Зязюн Л. Гуманістична парадигма освіти і виховання / Л. Зязюн // Вища освіта України. - 2012. - № 3. - С. 111-116.

.        Коменський Я.А. Вибрані педагогічні твори. Том 1 / Ян Амос Коменський. - М. : Педагогіка, 2012. - 656 с.

.        Конорова Е.В. Хореографическая работа с детьми / Е.В. Конорова, В.Н. Светинская // Эстетическое воспитание во внеклассной работе восьмилетней школы / под ред. Е.Г. Савченко, Ю.В. Рубиной. - М. : Изд. АПН РСФСР, 1963. - С. 209-241.

.        Максименко С.Д. Загальна психологія : навч. посібник для студ. вузів / Максименко Сергій Дмитрович. - 2-ге вид. перероб. та доп. - К. : ЦНЛ, 2014. - 272 с.

.        Миропольська Н.Е. Формування почуття прекрасного / Н.Е. Миропольська. - К., 2014. - 31, [1] c.

.        Мухіна В.С. Вікова психологія, феноменологія: дитинство, підлітковий вік, юність / Валерія Сергіївна Мухіна. - М. : Академія, 2010. - 39 с.

.        Нілов В.Н. Хореографія в системі художнього виховання молодших школярів (Теорія і практика) / В’ячеслав Миколайович Нілов. - М. : Астропрінт, 2012. - 214 с.

.        Подмазин С.И. Личностно-ориентированное образование : Социально-филосовское исследование / Подмазин Сергей Иванович ; Запорожский гос. ун-т. - Запорожье : Просвіта, 2010. - 250 с.

.        Пономарев Я.А. Психология творчества. - М.: Наука, 2013. - 303 с.

.        Роговик Л.С. Психомоторика : практикум : навчальний посібник / Роговик Людмила Степанівна. - К. : Главник, 2012. - 144 с.

.        Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5-ти т. - Т. 3. / В.О. Сухомлинський. - К.: Рад. школа, 2012.- 670 с.

.        Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5-ти т. - Т.4. /В.О. Сухомлинський. - К.: Рад. школа, 2011. - С. 532.

.        Сущенко Т.И. Педагогический процесс во внешкольных учреждениях - К., 2014. - 126 с.

.        Тараканова А. Нові форми організації хореографічного навчання / А. Тараканова // Мистецтво та освіта. - 2012. - № 3. - С. 38-40.

.        Тараканова А.П. Система хореографічного виховання у школах і позашкільних закладах : навч.-метод. посібник / Тараканова Аліса Павлівна ; Інститут змісту і методів навчання. - К. : ІЗМН, 2012. - 282 с.

.        Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори / Ушинський Костянтин Дмитрович. - К. 2013. - 416 с.

.        Цвєткова Л.Ю. Методика викладання класичного танцю / Лариса Юріївна Цвєткова. - К. : Альтпрес, 2010. - 324 с.

.        Чашечнікова Н.В. До проблеми художньо-естетичного спрямування спортивно-бальної хореографії / Наталія Валеріївна Чашечнікова // Проблеми та перспективи розвитку хореографічного мистецтва в контексті Болонського процесу : Матеріали наукової конференції. - Х., 2009. - 289 с.

.        Якиманская И.С. Личностно-ориентированное обучение в современной школе / Якиманская Ираида Сергеевна. - М. : Изд. фирма "Сентябрь", 2014. - 95, [1] с.

Додаток 1

Педагогічні умови ефективної організації розвитку естетичної активності молодших школярів у процесі хореографічної діяльності