Ціннісні аспекти діяльності організації та колективна відповідальність

Ціннісні аспекти діяльності організації та колективна відповідальність

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Гуманітарний інститут

Кафедра історії та документознавства

Курсова робота

Ціннісні аспекти діяльності організації та колективна відповідальність

Київ 2014

Зміст

Вступ

розділ І. Ціннісні аспекти діяльності організації

1.1.Теоретичні основи етичних норм в діяльності організації

1.2. Організаційні аспекти впровадження ціннісно-орієнтованого підходу в компанії

Розділ ІІ. Колективна відповідальність в діяльності організації

.1.Основні засади колективної відповідальності

.2 Етика колективної відповідальності в технологічну епоху

Висновки

Списки використаних джерел

Вступ

Актуальність теми зумовлена тим, що в сучасних динамічних і висококонкурентних умовах розвитку економіки і суспільства системоутворюючим чинником функціонування підприємств виступає цінність як запорука гармонізації інтересів всіх учасників суспільно-економічних відносин, адже саме через її створення для споживачів та інших стейкхолдерів виробники уможливлюють досягнення і власних цільових орієнтирів. Це обумовлює об’єктивну потребу використання принципів ціннісно-орієнтованого підходу в діяльності компаній для формування бажаних конкурентних позицій на ринку, забезпечення довгострокової результативної діяльності.

Значний внесок у формування сучасної парадигми в діяльності організації, в основі якої лежить ціннісна орієнтація, зробили такі вчені, як М.К. Бункіна, Д. Вумек [1], В. Говіндараджан, Д. Джонс, М.Л. Джордж [5], Н.С. Кузнецов, Е. Кургін, В. Левінсон, С.І. Лушин, А.В. Миронов, С. Нокс, М.Е. Портер, М. Ротер [8], А. Сливотськи, А. Стрікланд, А. Томпсон, Н. Чичкова, Дж. К. Шанк [4] та ін.

Концепція колективної відповідальності у ХХІ ст. набуває нового змісту, пов’язаного зі зміною характеру людської діяльності, яка трансформується під впливом сучасної техніки та новітніх технологій, набуваючи в технологічну епоху не тільки вузькоспеціалізованого, а й синергійного характеру та зростаючої опосередкованості в системоорганізованій колективній практиці.

Метою курсової роботи є обґрунтування ціннісних аспектів діяльності організації та колективної відповідальності.

Об’єктом дослідження є морально-етичні цінності та соціальна відповідальність.

Предметом дослідження є характеристика ціннісних аспектів діяльності організації та колективної відповідальності.

Метою написання даного дослідження є обґрунтування організаційних умов та вимог для ефективного впровадження положень ціннісно-орієнтованого підходу в діяльність компаній, а також здійснення філософсько-методологічного аналізу науково-технічного розвитку в умовах глобалізованої колективної діяльності та розкрити його іманентний зв’язок з етикою колективної відповідальності.

Для досягнення мети поставленні такі завдання:

- охарактеризувати теоретичні основи та організаційні аспекти ціннісних етичних норм в діяльності організації;

дслідити основні засади колективної відповідальності;

розглянути етику колективної відповідальності в технологічну епоху.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали як загальнонаукові, так і спеціальні наукові методи, які забезпечили успішне вирішення поставлених завдань. Для з'ясування поставлених завдань, досягнення мети були застосовані наступні методи дослідження: історичний, вивчення та аналіз відповідних джерел; систематизація та узагальнення даних, методи аналізу та синтезу.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Список використаних джерел становить 36 найменувань. Обсяг основного тексту - 26 сторінок, повний обсяг роботи - 30 сторінок.

розділ I. Ціннісні аспекти діяльності організації

.1 Теоретичні основи етичних норм в діяльності організації

Діяльність будь-якої організації підпорядковується певній системі формальних і неформальних правил. Формальні правила - це правила внутрішнього трудового розпорядку. Неформальні правила стосуються одягу, професійного жаргону, взаємин між керівниками і підлеглими тощо. Формальна система спирається на організаційну структуру підприємства, неформальна - це та, яку називаємо "організаційною", або "корпоративною", культурою. етика колективний відповідальність ціннісний

Американський фахівець з менеджменту Е. Шейн дає таке визначення: "Організаційна культура - це набір прийомів і правил вирішення проблем зовнішньої адаптації і внутрішньої інтеграції працюючих, правил, що виправдали себе в минулому і підтвердили свою актуальність нині. Ці правила і прийоми є відправним моментом у виборі персоналом прийнятного способу дії, аналізу і прийняття рішень. Члени організації не замислюються над їх змістом, вони розглядають їх як споконвічне правильні".

У книзі М. Пула і М. Уорнера "Управління людськими ресурсами" зазначено, що термін "культура" завжди мав в організаційній теорії два основних, близьких одне одному значення. По-перше, він означав сукупність цінностей, міфів, символів, історій та артефактів, які є загальними для всіх членів організації, по-друге - спільність базових цінностей, які існують всередині нації. Будь-яка організація - це люди, які в ній працюють. І саме вони є носіями культури. Тобто культура в організації формується поведінкою, взаємодією та спілкуванням, переконаннями та цінностями, яких дотримуються ті люди, що працюють у ній.

Культура розглядається як середовище, в якому люди перебувають на роботі, все те, що навколо них, людська поведінка - як продукт взаємодії культури особистості і культурних факторів середовища, а культурні фактори - як регулятори поведінки людини. Тому культура є потужним стратегічним інструментом, що дає змогу орієнтувати всі підрозділи організації та осіб, що в ній працюють, на спільні цілі. Вона сприяє мобілізації ініціативи працівників, виховує відданість організації, поліпшує процес комунікації та поведінку.

Виходячи з викладеного, можна сказати, що корпоративна культура - це система матеріальних і духовних цінностей, які взаємодіють між собою і відбивають індивідуальність організації, виявляються у поведінці, взаємодії і спілкуванні працівників між собою та із зовнішнім середовищем. У психології корпоративна культура розглядається як система базових передбачень (місія), цінностей і норм організації, що визначає правила поведінки її персоналу, діловий стиль, ритуали, символи і міфи. Саме ці складові корпоративної культури мобілізують внутрішні ресурси, єднають і мотивують персонал, надають змісту його праці і надихають на максимальну самовіддачу, створюють можливість вирішувати складні завдання з випуску якісного продукту і завоювання ринку. За своїм змістом корпоративна культура є системою цінностей, правил та норм поведінки в конкретній організації, це система взаємин і спілкування людей, що в ній працюють. Це складне явище, яке включає в себе матеріальне і духовне, діяльність, поведінку працівників, а також ставлення самої організації до зовнішнього середовища та до своїх працівників.

Деякі вчені розглядають корпоративну культуру як спосіб управління. Вони зазначають, що в умовах високої корпоративної культури окремі люди і команди самі контролюють себе, що сприяє більш чіткому функціонуванню організації. Якщо у формуванні культури беруть участь усі працівники, то вони бережуть її і дотримуються усталених звичаїв, традицій тощо. Якщо культура розглядається ними лише як нав'язаний атрибут, то формування її є лише прерогативою менеджерів та власників організації. Вона тоді не є стабільною, не сприяє єдності громадської думки і не відіграватиме позитивної ролі. Спеціалісти з менеджменту зазначають, що керівники створюють і змінюють культури, а менеджери й адміністратори існують у них. Вони підкреслюють, що талант менеджера визначається його здатністю розуміти значення корпоративної культури і вміти працювати в ній.

Ідея корпоративної культури має абстрактний характер, але вона, як повітря, оточує все і впливає на діяльність організації. Носіями корпоративної культури в організації є її працівники. Оцінити її словами "хороша" чи "погана" не можна. Більшість спеціалістів розглядають корпоративну культуру щодо корпорацій - великих організацій з великою чисельністю працівників і з найбільшими можливостями для формування); її зовнішніх символів. Проте корпоративна культура може існувати в будь-якій організації, незалежно від її розмірів і галузі діяльності. Це пояснюється тим, що будь-яка спільнота має свої цінності, принципи, норми, правила, порядки, ритуали, якими керуються її члени, які передаються наступному поколінню.

Можливість існування культури на різних рівнях (у самій організації, галузева, регіональна тощо), а також те, що вона по-різному сприймається різними групами, які входять до складу організації (наприклад, у транснаціональних компаніях або в одній, але багатонаціональній країні) зумовлює питання про узгодженість культури.

Якщо організація розглядається як певна спільнота, то культура формується із взаємодії членів цієї організації і визначається всіма її рівнями та секторами. У такому разі володарями культури є всі члени організації, а лідери є її хранителями, а не її архітекторами. В іншому випадку джерела культури можуть перебувати навіть поза організацією і культура може нав'язуватися силою. При цьому формування культури є прерогативою менеджерів вищого класу або власників компанії. При цьому передбачається, що культура організації визначається тими загальними цінностями, яких дотримується більшість членів організації.

1.2 Організаційні аспекти впровадження ціннісно-орієнтованого підходу в компанії

Впровадження принципів та положень ціннісно-орієнтованого підходу в компанії вимагає зміни філософії діяльності підприємства, формування нової парадигми діяльності та управління підприємством. Для того, щоб цей процес був дійсно результативним, важливо забезпечити відповідну організаційну підтримку, що передбачає реалізацію таких основних заходів:

) проведення роз’яснювальної роботи і навчання серед працівників для формування розуміння важливості для підприємства і вигоди для них (працівників) застосування положень ціннісно-орієнтованого підходу;

) залучення працівників на всіх рівнях операційної системи до генерування ідей та заходів, що сприяли б ефективному впровадженню організаційних змін. Це може бути реалізовано шляхом створення робочих груп у складі технологів, спеціалістів з маркетингу, виробництва, логістики, ініціативних робітників, завдання яких полягає у розробці ідей і пропозицій зі створення нових виробів, підвищення продуктивності операційної системи, удосконалення виробничого процесу в цілому. Така організація спільної роботи сприятиме формуванню атмосфери новаторства, готовності до сміливих і нестандартних рішень, яка має бути частиною корпоративної культури компанії;

) формування корпоративної культури, відповідно до якої цінність виступає системоутворюючим чинником функціонування компанії. При цьому цінність для споживача розглядається як зовнішній орієнтир діяльності. Головним внутрішнім орієнтиром для підприємства виступають ціннісні очікування його ключових стейкхолдерів;

) створення комплексу інформаційної підтримки, що передбачає налагодження комунікаційної мережі, завдяки якій має забезпечуватися своєчасне інформування всіх працівників про зміни в діяльності компанії через формування якісного зворотного зв'язку від працівників до керівництва на всіх рівнях операційної системи;

) своєчасне та адекватне встановлення функцій і завдань щодо забезпечення ефективного управління потоком створення цінності (ПСЦ) на кожному з рівнів операційної системи, виділення відповідальних за реалізацію відповідних управлінських рішень;

) забезпечення ефективної взаємодії з партнерами - дистриб’юторськими мережами і постачальниками. Це дозволить підвищити як оперативність, так і якість прийнятих рішень, допоможе в повній мірі враховувати специфіку ринку і, як наслідок, створити для партнерів компанії більш вигідні й комфортні умови співпраці. Пріоритетами у взаємовідносинах з партнерами має стати створення прозорої і привабливої для них політики ведення бізнесу, суттєве поліпшення рівня трейд-маркетингової активності в ключових каналах збуту, оптимізація логістичного ланцюга та ланцюга створення цінності [1].

Процес впровадження положень ціннісно-орієнтованого підходу на підприємстві передбачає залучення всіх підрозділів підприємства, адже ціннісно-орієнтоване управління спрямоване на формування нової парадигми в діяльності підприємств, а пов’язані з цим перетворення носять поступальний і системний характер. Одним з ключових моментів при цьому є формування у персоналу та партнерів підприємства бачення та усвідомлення переваг таких змін.

Для забезпечення повноцінного та якісного виконання відповідних завдань необхідно залучати відповідні підрозділи підприємства, кожен з яких має виконувати свою частину роботи, за результати якої встановлюється певний рівень винагороди. В процес впровадження положень та принципів ціннісно-орієнтованого підходу також мають бути залучені спеціалісти різних сфер, працівники всіх рівнів операційної системи.

У зв’язку з цим, ми окреслили коло основних завдань, що передбачається реалізувати на відповідних рівнях операційної системи, кожне з яких включає свої підзавдання. Для їх виконання мають бути визначені повноваження, сфера та ступінь відповідальності кожного з виконавців. На рис. 1 наведено розподіл цих ключових завдань у розрізі ієрархічних рівнів операційної системи, також зазначено основних відповідальних суб’єктів, які мають здійснювати контроль за їх виконанням.

Відповідно до рис. 1, в центрі управління компанії та на ІІІ-му рівні операційної системи процеси мають бути спрямовані на визначення пріоритетів корпоративної стратегії підприємства і враховані інтереси основних його стейкхолдерів. Тому на цьому рівні складаються основні стратегічні плани діяльності компанії та формуються ділові стосунки з ключовими партнерами.

На ІІ-му рівні акценти робляться на організації виробництва, налагодженні відносини з постачальниками сировини і матеріалів та дистриб’юторами. При цьому менеджмент компанії має врахувати ціннісні очікування партнерів, що забезпечать довгострокові та вигідні стосунки в ланцюжку постачальник-виробник-дистриб’ютор.

На І-му рівні операційної системи здійснюється аналіз технологічних процесів виробництва продукції з відповідними ціннісними характеристиками, пошук обмежень потоку створення цінності на основі моніторингу ступеня збалансованості виробничих потужностей, тривалості виробничих циклів, якості сировини і готової продукції, ефективності технологічних рішень тощо. На цьому рівні головне завдання зводиться до діагностування можливостей узгодження ціннісних пріоритетів кінцевих споживачівта ціннісних орієнтирів компанії-виробника, тому тут мають ретельно аналізуватися такі складові ПСЦ як техніко-технологічна, матеріальна та інформаційна для виявлення резервів його збалансування та удосконалення.

Рис. 1. Ключові завдання з реалізації положень ціннісно-орієнтованого підходу та відповідальні за їх виконання на різних рівнях операційної системи

Умовні позначення:

- потік завдань

потік оперативної інформації

Розділ ІІ. Корпоративна відповідальність в умовах діяльності організації

2.1 Основні засади колективної відповідальності в організації

Класичне уявлення про відповідальність, в центрі якого знаходиться окрема людина, що обирає певний спосіб життя і виявляє свої моральні якості в процесі прийняття рішень, стикається з цілою низкою проблем і протиріч, коли мова заходить про складні, спеціалізованих і централізованих формах людської практики. У цій сфері буває складно виокремити суворо локалізований у часі і просторі вчинок одиничного індивіда, породжує наслідки, які значимі з точки зору моралі. Наприклад, значний збиток для життя, добробуту чи здоров'я людей може бути породжений довгим ланцюжком взаємодій безлічі суб'єктів, цілою серією індивідуалізованих рішень, жодне з яких на рівні намірів окремих людей не було націлене на заподіяння шкоди. І навіть більше того, катастрофічні наслідки можуть виникнути в результаті сумлінного і ретельного виконання багатьма людьми інституційних правил, що відносяться до рольової позиції кожного з них.

У цих випадках колективний характер діяльності не дозволяє окремій людині точно передбачати наслідки своїх дій. Але й тоді, коли індивід має узагальненим розумінням небезпеки, яку представляє та чи інша колективна практика, він не в силах поодинці запобігти настанню негативного результату. Окрема людина може перервати свою участь у процесі, провідному до катастрофи, але, як правило, це не служить скільки- ефективним засобом запобігання катастрофи або її пом'якшення. Таким чином, на тлі уявлень про моральну відповідальність, властивих для класичної етики, колективна діяльність в межах централізованих організацій або децентралізованих масових взаємодій вислизає від морального регулювання. У ній виявляється розмитий або зовсім загублений пріоритетний суб'єкт відповідальності.

Це міркування має універсальне значення. Однак його значимість різко зростає в умовах сучасного суспільства, стан якого характеризується небаченої спеціалізацією різних областей людської діяльності, безпрецедентним зростанням можливостей впливу людини на навколишній світ і на себе самого і, нарешті, домінуванням у економічному і політичному житті сложноорганізованних колективних суб'єктів. Зсередини класичної етики нове положення індивідуального носія моральної свідомості неминуче викликає відчуття безсилля. Подолати його можна тільки за рахунок визнання колективної моральної відповідальності.

Один з типів колективної відповідальності - відповідальність організованих колективних суб'єктів (організацій, національних держав і т.д.) Хоча думка про те, що такі суб'єкти можуть піддаватися осуду або бути предметом похвали, часто сприймається як історичний пережиток, насправді моральні оцінки їх діяльності, нетотожні судженням про вчинки їх керівного персоналу і рядових членів, є важливою частиною сучасного морального досвіду.

Теоретичне обгрунтування виправданості морального осуду або схвалення діяльності колективів полягає в доказі можливості виявити у них ті властивості, якими володіє пріоритетний носій моральної відповідальності - окрема людська особистість. Це в свою чергу вимагає звільнити поняття "особистість" від елементів антропоцентризму. Прихильники ідеї колективної відповідальності пропонують розуміти під особистістю такий діючий суб'єкт, який має такі властивості: 1) здатністю до навмисної діяльності, націленої на певний результат; 2) здатністю до коректування поведінки на основі минулого досвіду, особливо на основі врахування скоєних раніше ненавмисних, але якими завдано збитків дій; 3) здатністю приймати в розрахунок плани та інтереси інших особистостей.

Деякі види колективів цілком відповідають цьому набору характеристик. Такі, наприклад, бізнес-корпорації, які мають чітко виражений корпоративний інтерес, володіють структурами, здатними до аналізу умов його реалізації та до прийняття рішень відповідно до нього. Рішення таких структур тісно прив'язані до минулого досвіду корпоративної діяльності і не можуть розглядатися лише як результат роботи індивідуальних членів ради директорів, оскільки вся процедура прийняття рішень глибоко інституціоналізована і значною мірою деіндивідувлізоване. Адже незважаючи на те, що корпорація не може функціонувати без опори на конкретні вчинки окремих представників свого персоналу, діяльність приходять у неї співробітників у багатьох відношеннях зумовлена ​​інституційними рамками, формалізованими процедурами, правилами, традиціями, існуючими в даному організованому колективі. Вплив суб'єктивних якостей і мотивів окремих осіб у підсумку істотно зменшується, а самі якості і мотиви трансформуються в корпоративному середовищі. Це дозволяє вести мову про наявність самостійної ідентичності організації, яка не має жорсткого зв'язку з її персональним складом, мінливим день від дня. Певною мірою, хоча і з низкою застережень, це опис відноситься і до національних держав.

Ряд сучасних теоретиків моральної відповідальності розглядає неантропоцентрістское розуміння особистості як занадто радикальний розрив з індивідуалістичними підставами моралі. Щоб зменшити його, вони шукають точки взаємного переходу індивідуальної та колективної відповідальності. Наприклад, вони пропонують розглядати звернення негативних моральних санкцій на колектив як виправдане тільки в тих випадках, коли в дії, розробленому структурами прийняття рішень, була акумульована воля всіх (або більшості) представників колективу. Звідси випливає, що намеренность корпоративних дій визначається не тільки самим по собі наявністю структур, що відповідають за прийняття рішень, але і їх особливим, демократичним, характером. Рішення може вважатися рішенням колективного цілого тільки в тому випадку, якщо кожен індивід, що входить до його складу, мав вплив на хід розробки рішення або хоча б володів реальним правом вплинути на нього. Ще однією умовою, що виправдує відповідальність колективного суб'єкта, є атмосфера гласності та публічності, яка не дозволяє демократичним процедурам перетворитися на чисту формальність. Перша складність подібного підходу полягає в тому, що на його фоні у недемократичних і закритих організацій виявляється більше шансів дистанціюватися від відповідальності, ніж у демократичних і відкритих. Друга складність стосується того, що демократичність і відкритість можуть бути забезпечені далеко не у всіх типах організацій, а серед тих, які повинні зберігати ієрархічний і закритий характер, багато організацій, що виступають як потенційного джерела значної шкоди для суспільства і природи.

Найпростішою ілюстрацією кваліфікуючої дії, що створює підстави для переживання провини за вчинок іншого члена групи, є формальний вступ в засноване на аморальною ідеології організоване співтовариство і виконання своїх членських обов'язків в ньому. Однак існують випадки, в яких кваліфікуюче дія не є настільки очевидним, оскільки воно має негативний характер - виражається у відмові від фактичного розриву з колективом або символічного дистанціювання від нього.

Перший приклад такого роду - збереження індивідом аморальних переконань, властивих певній групі, і призводять до насильства і несправедливості. Уявімо собі переконаного расиста, покинутого на безлюдний острів і узнающего про расові утиски із засобів масової інформації. У цьому випадку для виникнення замісної моральної відповідальності достатньо того факту, що даний індивід продовжує бути переконаним расистом. Адже те, що він не перебував серед вчинили злочини на расовому грунті, було результатом простого збігу обставин. Збереження небезпечних переконань є і способом підтримки членства в групі, і свого роду необережною поведінкою, яке в будь-який момент може призвести до несправедливості чи насильства.

Другий приклад - отримання благ і переваг від інституціоналізованої несправедливості або її історичних наслідків. Індивід може користуватися привілеями панівного меншини, не будучи безпосередньо включеним у процес збереження панування і навіть не підтримуючи його ідеологічний фундамент. Однак у нього зберігаються всі підстави для переживання провини за аморальні дії членів групи, які забезпечують сьогодні або заклали в минулому основи його добробуту і високого соціального статусу. У даному випадку кваліфікуючою дією є невжиття заходів по зміні свого становища в суспільстві, нездійснення розриву зі структурами, що забезпечують несправедливі переваги.

Третій приклад - збереження індивідом глибокої особистої ідентифікації з певною групою та її історією, незважаючи на скоєні сю або в ім'я неї злидні та акти несправедливості. Таку ідентифікацію породжує прихильність до позитивних проявів колективу, до його позитивних цінностей, а не до тих, які породили насильство або несправедливість. Прагнення належати до групи в таких випадках переважує бажання відмежуватися від неї, а роль кваліфікуючої дії відіграє відсутність символічних актів розмежування. Якщо я ціную свою приналежність до певної культури (нації, конфесії і т.д.), якщо я пишаюся її досягненнями, то всі темні сторінки її історії, як невід'ємна частина моральної характеристики колективного цілого, також є для мене предметом провини, сорому чи моральних жалю. Емоційно забарвлена ​​приналежність до культурного, політичного, конфесійною співтовариству, що конструюють в якійсь мірі особистість людини, позбавляє його позиції неупередженого споглядальника подій, що відбуваються і відбувалися з його групою. Він не може не відчувати гордості за її досягнення і провини за її падіння.

Представлена вище концепція замісної відповідальності та колективної провини робить їх цілком прийнятними для моральної свідомості та етичної теорії. Однак у цілому ряді випадків вона стикається з серйозними, майже нерозв'язними труднощами. Справа в тому, що дистанціюватися від групи, заснованої на єдності культури, особливо якщо індивід належав до неї з дитинства, не завжди можливо. Культура співтовариства може пронизувати його настільки, що будь-яке дистанціювання було б украй поверхневим, фальшивим, які представляють собою особливу форму самообману. Якщо це так, то людина, чия ідентичність сформована груповий культурою, виявляється позбавлений можливості здійснення кваліфікуючих дій. Він не вільно приймає провину за темні сторінки історії своєї спільноти, а безальтернативно приречений на її переживання, як античний грек або старозавітний іудей були приречені нести на собі провину за злодіяння чи святотатство своїх предків.

2.2 Етика колективної відповідальності в технологічну епоху

Розглянуто проблему колективної відповідальності за подальший науково-технічний, технологічний, інформаційний розвиток в умовах зростання науково-технічного знання і техніко-технологічної могутності глобалізованої техногенної цивілізації як фундаментальну проблему збереження біосфери й виживання людства. Доведено, що зміна етичного статусу відповідальності зумовлена необхідністю побудови нової етики колективної відповідальності в умовах колективного характеру пізнавальної та техніко-технологічної діяльності.

Багатовимірність відношення “людина і техніка” може бути виражена крізь призму антропологічних, гносеологічних, онтологічних, екологічних, аксіологічних, культурологічних, естетичних та інших зв’язків. Не менш важливим для філософського осмислення техніки є її етичний аспект. З моменту утворення глобалізованого технічного середовища не тільки теперішнє, а майбутнє людства залежить від сучасної техніки і новітніх технологій, які здатні не лише змінити, а й докорінно повернути соціально-історичний, біологічний і навіть всепланетарний, космічний процес розвитку.

Сучасний світ характеризується інтенсивними економічними, політичними, культурними, комунікативними та інформаційними зв’язками. Вони надають сучасній цивілізації системної якості, що проявляється у зростанні залежності країн, регіонів, континентів від флуктуацій розвитку техніко-технологічних процесів. Технічне середовище інтенсифікує, глобалізує, технологізує взаємозв’язки різних рівнів, сприяє стрімкому планетарному поширенню тих форм фінансово-економічного, соціально-політичного життя, типів і форм культури, цінностей і знань (утилітарних, прикладних), які виявляються найбільш ефективними для задоволення особистих і суспільних потреб. Сучасна цивілізація, відчуваючи на собі тягар технологічної могутності, живе у зовсім новій, унікальній етичній ситуації моральної відповідальності за подальший техніко-технологічний розвиток.

Традиційна етика індивідуального морального обов’язку потребує переорієнтації на нову етику майбутнього (не відкидаючи при цьому й традиційний підхід), предметом якої повинні стати дії не окремого індивіда, а колективні дії.

Критичне осмислення масштабних негативних наслідків технічної діяльності, суперечностей у виборі засобів і цілей розвитку сучасної цивілізації відобразилося у філософії техніки. В її рамках здійснено морально-етичну оцінку техніки, технічної діяльності крізь призму понять “відповідальність”, “благо”, “добро”, “зло”, гостро поставлено питання про суб’єкт відповідальності, ціннісну природу технічного розвитку, оцінки результатів і наслідків технічної діяльності тощо.

Вирішення гострих проблем, пов’язаних із впровадженням нових видів техніки й новітніх технологій, представники філософії техніки Г. Йонас, Х. Ленк, Г. Піхт, Г. Рополь, А. Хунінг та ін. бачили у розробці нової етичної теорії, яка б відповідала новим глобальним масштабам людської діяльності, враховувала перспективи техногенного впливу на все живе, була зорієнтована на збереження біосфери й людства, віддалені наслідки технічної діяльності, майбутнє. Артикуляція морально-етичних проблем з техніко-технологічним розвитком знайшла своє відображення у численних роботах відомих філософів. Зокрема, М. Вебер розробив етику відповідальності в індустріальну епоху; Х. Ортега-і-Гассет, Ф. Юнкер, М. Бердяєв розглянули вплив техніки на духовність людини, її мораль; Ж. Еллюль дотримувався ідеї етики, що полягала у відмові від влади техніки; К.-О. Апель розробив концепцію планетарної етики відповідальності та її дискурсивно-комунікативну інтерпретацію; Е. Агацці, А. Хунінг розглядали проблему відповідальності інженерів, а Ю. Хабермас, Ф. Фукуяма - відповідальності в біотехнологіях; науковий інтерес Г. Йонаса, Х. Ленка, Е. Штрьокер становила ідея колективної відповідальності; Г. Піхт досліджував есхатологічну, а В. Гьосле - екологічну концепцію відповідальності. Серед сучасних російських дослідників, які проаналізували взаємодію техніки та моралі, варто назвати А. Вороніна, П. Гаджикурбанову, Т. Імамічі, В. Канке, Н. Козлову, А. Миронова, А. Платонову, А. Рубенса та ін. Прикладними аспектами етики на засадах етики спільної відповідальності, аналізом легітимаційних, орієнтаційних та регулятивних функцій етичних норм і цінностей стосовно соціальних систем, таких як наука, техніка, технологія, займається український науковець А. Єрмоленко [3; 4].

Не розглянутою залишилася ідея нової етики колективної відповідальності, яка хоча й актуалізувалася, зокрема у філософії техніки, проте ще не стала цілісною етичною системою як практична програма розгортання протидії численним кризам сучасності.

Наприкінці ХХ ст. у середовищі німецької філософії техніки було окреслено ідею створення нової прагматичної етики в рамках німецького критичного раціоналізму. Зокрема, німецько-американський філософ Х. Ленк у праці “Pragmatische Philosophie. Pladoyers und Beispiele fur eine praxisnahe Philosophie und Wissenschaftsteorie” (Hamburg, 1975) закликав мислителів “звернутися до життєво важливих питань вкрай складного світу техніки, науки й індустрії” [15, с. 256]. Основне завдання практичної філософії в технологічну епоху полягає у розробці, по-перше, конкретних рекомендацій, а можливо, й імперативів (категоричний імператив І. Канта доповнити моральним (онтологічним) імперативом, імперативом колективної відповідальності Г. Йонаса) для суб’єктів пізнавальної та практичної діяльності, по-друге, морально-етичних засад техніко-технологічної діяльності, по-третє, подолання будь-якої фахової обмеженості суб’єктів (не тільки пізнавальної і техніко-технологічної діяльності), їх орієнтації на мо-рально-етичні аспекти своєї діяльності. З цього приводу Г. Йонас зазначав, що, враховуючи кардинально нові модальності людської могутності та її можливі породження, “цілина колективної практики, на яку ми ступили з переходом до високих технологій, все ще являє собою білу пляму для етичної теорії” [5, с. 37]. Зрозуміло, що вирішальну роль в актуалізації етики колективної відповідальності відіграли зростаюча технологічна могутність людства та негативні наслідки цієї могутності.

Г. Андерс, К.-О. Апель, К. Баєртц, Ж. Грейш, Г. Йонас, Х. Ленк, Р. Маккіон, Г. Піхт, Ф. Рапп, Г. Рополь, Х. Сколімовскі, В. Гьосле, А. Хунінг, В. Циммерлі, Х. Штаудингер, Е. Штрьокер та ін. вважають, що відповідальність може виступити дієвим морально-етичним чинником стримування негативних наслідків техніко-технологічної діяльності за умови її переосмислення.

Підґрунтям переосмислення феномену відповідальності може виступити новий ступінь свободи, яку надають людству сучасні техніка й технологія. Якщо наука і техніка розширили рамки свободи сучасної людини, то цим рамкам повинен відповідати новий ступінь відповідальності. У трактуванні відповідальності як форми реалізації необхідності відбувається зміна акценту на відповідальність як саму необхідність.

Аналіз змісту відповідальності у філософії техніки здійснювався у двох аспектах. Перший представлений у сфері прикладних та професійних етик, наприклад, біоетика розвивається і функціонує у сфері розвитку біотехнологій (Ю. Габермас, К. Мітчем, Ф. Фукуяма, О. Хьоффе та ін.). Другий аспект пов’язаний з обґрунтуванням універсальної етики відповідальності у глобальних умовах технологічної епохи (В. Гьосле, Г. Йонас, Х. Ленк та ін.). Універсальність моральної відповідальності означає, що ніхто з тих, хто бере участь у реалізації етично неприйнятного проекту чи дії, не може бути звільнений від моральної відповідальності за умови, що у нього була можливість альтернативного вибору чи просто відмови від участі. Х. Ленк у праці “Zur Sozialphilosophie der Technik” (Frankfurt a. M., 1982) зазначає, що сучасна етика повинна бути не тільки більше орієнтованою на все людство, відкритою для майбутнього, соціальною і прагматичною, але й спрямованою на колективного суб’єкта, де через прагматичне застосування у динамічно мінливому світі вона не може бути статичною. Етика повинна враховувати нові можливості впливів, що змінюють природне і людське буття. Вона не може відмовитися від орієнтації на наслідки людської діяльності [15, c. 259].

Концепція колективної відповідальності у ХХІ ст. набуває нового змісту, пов’язаного зі зміною характеру людської діяльності, яка трансформується під впливом сучасної техніки та новітніх технологій, набуваючи в технологічну епоху не тільки вузькоспеціалізованого, а й синергійного характеру та зростаючої опосередкованості в системоорганізованій колективній практиці. Якщо, наприклад, розглянути науково-технічні проекти, то вони, як правило, є великими проектами, тому їх можна вважати проектами суспільства в цілому.

Розпочатий Х. Аренд і К. Ясперсом дискурс колективної відповідальності стосовно національної колективної провини і відповідальності за злочини проти людства, продовжили В. Гьосле, Г. Йонас, Х. Ленк, Г. Рополь, А. Хунінг та ін. у принципово нових екзистенційних умовах технологічної епохи, яка характеризується “іманентним поєднанням, значним розширенням і раціональною систематизацією сфери науки, техніки й індустрії” [15, c. 224]. Окреслені феномени у своїй сукупності створюють інтегровану систему та організацію технології, що перетворює “технічну епоху”, “наукову цивілізацію” в “епоху технологічну”, в якій навіть соціальні проблеми вирішуються надто технологічно (див.: Lenk H. Philosophie im technologischen Zeitalter. - Stuttgart - Berlin - Koln, 1971. - S. 7-17). Нова етика колективної відповідальності зумовлена колективною діяльністю людини в сучасному глобалізованому інформаційно-комунікативному світі. Колективна відповідальність - це “варіант нового етичного проекту, покликаного регулювати науково-технічний розвиток” [9, с. 59].

Техніка, суттєво впливаючи на всі сфери життя людини і суспільства, створила багатоманітність нових ситуацій, зміщуючи акценти у наших уявленнях про моральні цінності. В результаті прискореного науково-технічного розвитку вони виявляються постійно застарілими, формальними, а інколи спотвореними і не придатними для застосування. В умовах технологічного прогресу концепція відповідальності може використовуватися і для описання та дискриптивно-теоретичного пояснення дій, і для їх нормативного оправдання чи обґрунтування, і для нормативної оцінки дій. Неузгодженість технічної та етичної компетентності в умовах техногенної цивілізації дає підставу для висновку про невідповідність традиційної етики новим реаліям. Для подолання наявної неузгодженості потрібна нова етика, яка повинна розтлумачити, що “якщо ми бажаємо разом з технічним прогресом ще й досягти прогресу в гуманності, то ми повинні про техніку та її наслідки розмірковувати по-новому, відтак, ми усвідомимо більше, ніж будь-коли раніше в історії, що техніка й інженерна діяльність взаємопов’язані етичною і соціальною відповідальністю” [14, с. 407].

Людство впродовж усієї історії завжди робило все, що можна було зробити за наявності політичних та економічних умов. Проте проведення науково-технічних досліджень та їх впровадження у життя без врахування соціального та етичного аспектів приховує у собі велику потенційну небезпеку. Етичне ставлення до використання техніки й технології не може обмежуватися тільки професійною етикою інженера, конструктора чи технічного працівника. Воно стосується всіх членів суспільства, техногенної цивілізації загалом, адже “необережне поводження користувачів зі складною технікою може привести до катастрофічних наслідків” [2, с. 305]. Відповідно традиційна етика морального обов’язку, що була орієнтована на окремого індивіда, повинна спрямуватися на колективного суб’єкта, її предметом по-винні стати не дії окремого індивіда, а колективні дії. Індивідуальна відповідальність у технологічну епоху не здатна охопити сучасні соціальні та етичні трансформації в науці, техніці і технології, тому що проблема атрибутивності відповідальності має соціотехнічний характер. Проте існує суттєва проблема у трактуванні самої ідеї колективної відповідальності. Вона пов’язана, по-перше, з невизначеністю самого поняття, по-друге, з високим ступенем опосередкованості та фрагментарності колективної діяльності, які водночас характеризуються вузькою спеціалізацією, по-третє, зі слабкою артикуляцією у сучасному суспільстві, по-четверте, зі здійсненням редукції відповідальності соціального цілого у випадках колективної діяльності до відповідальності окремих індивідів, які входять до складу цього соціального цілого. Окреслені чинники призводять до ухиляння від відповідальності. Навіть сама можливість колективної відповідальності зменшує міру індивідуальної відповідальності, провокуючи на безвідповідальні дії. При цьому “докори сумління індивіда вщухають, якщо він бере участь у діях, за які не несе одноосібної відповідальності” [13, с. 102]. Колегіальне прийняття рішень та колективна діяльність формують “колективну інтенціональність”, яка з необхідністю породжує сукупну, а отже, колективну відповідальність певного співтовариства як єдиного цілого.

Колективна інтенціональність - це певна група, яку можна вважати як особливе особистісне утворення в результаті відмови від розгляду особистості тільки в антропологічному аспекті. Прикладом може бути корпоративна відповідальність. Якщо розуміти особистість як суб’єкт дії, для якого характерні наявність наміру дії, здатність здійснювати аналіз (особливо негативних наслідків), брати до уваги інтереси інших суб’єктів діяльності, то під таке визначення особистості підпадають корпорації, компанії та інші колективні утворення. Відповідно всі вони можуть виступати як суб’єкти моралі, що наділені певними правами й обов’язками, зокрема колективною відповідальністю.

Характер прийняття рішень у корпораціях глибоко інституціоналізований і деіндивідуалізований, він тісно прив’язаний до минулого діяльності корпорації, її традицій, нормативів та цінностей, а тому не може розглядатися як результат індивідуального рішення членів ради директорів. Загалом “колективи-конгломерати” на зразок великих корпорацій, у яких внутрішня персональна ідентичність не має жорсткої кореляції зі сталістю персонального складу, можуть виступати суб’єктами колективної відповідальності [10, с. 79].

Сучасна техніка формує наш життєвий світ, тісно взаємодіючи з соціальними, політичними, юридичними та ін. сферами, вносячи суттєві зміни в усі сфери життєдіяльності людини та суспільства.

Актуальною постала проблема боротьби з кібер-злочинністю, кібер-зломами різноманітних систем, “метою яких є не тільки порушення роботи чи паралізація роботи складних соціотехнічних систем, а й зомбування і навіть перехоплення зовнішнього управління такими системами. Тепер кібер-кримінальність частково стала повсякденною реальністю” [7, с. 310]. Х. Ленк у праці “Філософія в технологічну еру” зазначав, що сплетіння технічних і соціальних процесів утворюють нові, раніше не існуючі та швидко ускладнювані системи - соціотехнічні комплекси. Передбачити їх появу, а тепер і розрахувати їх розвиток та можливі технологічні ризики стає все складніше. У такій ситуації “соціальна відповідальність у техніці розглядається як спрямована на майбутнє, не якась виняткова, а така, що торкається всіх, моральна відповідальність” [7, с. 311].

Взагалі моральна відповідальність стосовно техніки повинна поширюватися на все суспільство, бути відкритою для всіх, спрямованою на майбутнє природи і людства, а також передбачати диференційованість відповідальності стосовно технологічних ризиків відповідно до оцінки міри провини та розподілу обов’язків. Вона не може бути поділена на безліч відповідальностей за виконання завдань, функцій чи ролей, внаслідок чого складається враження анонімності колективних дій, які елімінують можливість персональної відповідальності. Моральна відповідальність не припускає формули: “розділяй відповідальність і будь сам прощений та невинний” [6, c. 159]. Саме тому, підкреслює Х. Ленк, “групову відповідальність недозволенно демократично “розбавляти водою”, розчиняти у безлічі облич, внаслідок чого особиста відповідальність потай зникає, а кількість “співучасників” відповідальності збільшується. Групова відповідальність повинна бути тісно прив’язана до діяльності кожного індивіда у групі, причому доволі конкретно” [6, с. 159].

ехнологізація всіх сфер людської життєдіяльності значно ускладнює соціальне життя. Криза моральності проявляється не тільки в катастрофічному погіршенні моральної статистики, яка стосується масової поведінки, а й у суттєвому погіршенні політичних, економічних, адміністративно-управлінських рішень, які приймають сучасні еліти [8, с. 184].

Отже, нова етика колективної відповідальності покликана стримувати техногенні ризики, катастрофи, викликані техногенною діяльністю людства. Вона повинна відповідати новим масштабам людської діяльності, обов’язково передбачати та враховувати можливі наслідки колективної технічної практики, бути орієнтованою на збереження біосфери, природи людини, її сутнісних сил (атрибутивних характеристик) та майбутнього людства. І якщо людство не може відмовитися від розвитку науки, техніки і технології ні в теперішньому часі, ні в майбутньому, то воно спроможне надати цим людським витворам морального сенсу. Для проектів майбутнього існує нагальна потреба в участі моральності у формі колективної відповідальності. Етика повинна стати практичною філософією будь-якої сучасної дії. Спонукальними мотивами актуального морально відповідального життя сучасності повинні стати далекосяжність прогнозів, глибина замислів, колективна відповідальність за майбутнє людства та ас-кетичний ідеал, який вимагає неабиякої мужності у споживацькому суспільстві.

Для колективної відповідальності мають бути присутні дві умови: я повинен бути притягнутий до відповідальності за те, чого я не робив, і підставою для моєї відповідальності має бути моє членство у групі (колективі), покласти край якому не може жодна моя вольова дія, тобто таке членство, яке відверто неподібне на ділове партнерство, яке я за бажанням можу розірвати. Питання «спільної групової вини» (contributory group fault) має бути залишене без уваги, адже будь-яка участь вже не є опосередкованою. Цей вид відповідальності, на мою думку, завжди є політичним чи-то у старій формі, коли вся спільнота бере на себе відповідальність за все, що би не зробив її член, чи-то коли спільнота притягується до відповідальності за те, що було зроблено в її ім’я. Останній випадок, звичайно, становить для нас найбільший інтерес, тому що він придатний, добре це чи зле, до усіх політичних спільнот, а не лише до представницької форми правління. Кожен уряд бере на себе відповідальність за здобутки і злодіяння своїх попередників, а кожна нація - за здобутки і злодіяння минулого. Це справедливо навіть для революційних урядів, які можуть заперечувати зобов’язання договірних погоджень, у які вступили їхні попередники. Коли Наполеон Бонапарт став правителем Франції, він сказав: «Я беру (на себе) відповідальність за все, що вчинила Франція від часу Карла Великого до терору Робесп’єра».

Висновки

Діяльність будь-якої організації підпорядковується певній системі формальних і неформальних правил. Формальні правила - це правила внутрішнього трудового розпорядку. Неформальні правила стосуються одягу, професійного жаргону, взаємин між керівниками і підлеглими тощо. Формальна система спирається на організаційну структуру підприємства, неформальна - це та, яку називаємо "організаційною", або "корпоративною", культурою.

Процес впровадження положень ціннісно-орієнтованого підходу на підприємстві передбачає залучення всіх підрозділів підприємства, адже ціннісно-орієнтоване управління спрямоване на формування нової парадигми в діяльності підприємств, а пов’язані з цим перетворення носять поступальний і системний характер. Одним з ключових моментів при цьому є формування у персоналу та партнерів підприємства бачення та усвідомлення переваг таких змін.

Для забезпечення повноцінного та якісного виконання відповідних завдань необхідно залучати відповідні підрозділи підприємства, кожен з яких має виконувати свою частину роботи, за результати якої встановлюється певний рівень винагороди. В процес впровадження положень та принципів ціннісно-орієнтованого підходу також мають бути залучені спеціалісти різних сфер, працівники всіх рівнів операційної системи.

Прихильники ідеї колективної відповідальності пропонують розуміти під особистістю такий діючий суб'єкт, який має такі властивості: 1) здатністю до навмисної діяльності, націленої на певний результат; 2) здатністю до коректування поведінки на основі минулого досвіду, особливо на основі врахування скоєних раніше ненавмисних, але якими завдано збитків дій; 3) здатністю приймати в розрахунок плани та інтереси інших особистостей.

Колективна інтенціональність - це певна група, яку можна вважати як особливе особистісне утворення в результаті відмови від розгляду особистості тільки в антропологічному аспекті. Прикладом може бути корпоративна відповідальність. Якщо розуміти особистість як суб’єкт дії, для якого характерні наявність наміру дії, здатність здійснювати аналіз (особливо негативних наслідків), брати до уваги інтереси інших суб’єктів діяльності, то під таке визначення особистості підпадають корпорації, компанії та інші колективні утворення. Відповідно всі вони можуть виступати як суб’єкти моралі, що наділені певними правами й обов’язками, зокрема колективною відповідальністю.

Списки використаних джерел

1. Васильчук Ю. А. Социальное развитие человека в ХХ веке // Общественные науки и современность. -2001. - № 1. - С. 5-26.

. Горохов В. Г. Технонаука и перспективы развития глобальной цивилизации // Человек и его будущее:Новые технологии и возможности человека / отв. ред. Г. Л. Белкина ; ред.-сост. М. И. Фролова ; предисл.Г. Л. Белкиной, С. Н. Корсакова. - М. : ЛЕНАНД, 2012. - С. 296-307.

. Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія : підручник / А. М. Єрмоленко. - К. : Лібра,1999. - 488 с.

. Єрмоленко А. М. Соціальна етика та екологія. Гідність людини - шанування природи : монографія /А. М. Єрмоленко. - К. : Лібра, 2010. - 416 с.

. Йонас Г. Принцип ответственности. Опыт этики для технологической цивилизации / перевод с нем.,предис ловие, примечания И. И. Маханькова. - М. : Айрис-пресс, 2004. - 480 с. - (Человек и мир).

. Ленк Х. Размышления о современной технике / пер. с нем. под ред. В. С. Стёпина. - М. : Аспект Пресс,1996. - 183 с.

. Ленк Х. Социальная ответсвенность человека за надежность сложных социотехнических систем // Человек и его будущее: Новые технологии и возможности человека / отв. ред. Г. Л. Белкина ; ред.-сост. М. И. Фролова ; предисл. Г. Л. Белкиной, С. Н. Корсакова. - М. : ЛЕНАНД, 2012. - С. 308-317.

. Панарин А. С. Глобализация // Глобалистика: Энциклопедия. - М.: ОАО Изд-во “РАДУГА”, 2003. - 1327 с.

. Платонова А. В. Коллективная ответственность “человека технического”: необходимость или путь к безответственности? // Вестник Томского государственного университета. - 2012. - № 357. - С. 59-62.

. Прокофьев А. В. О возможностях реабилитации идеи коллективной ответственности // Вопросы философии. - 2004. - № 7. - С. 73-85.

. Терешкун О. Ф. Морально-етичні аспекти інструменталізації та технізації людини в сучасних біотехнологіях // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. - Вип. 535. Філософія. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2010. - С. 194-201.

. Терешкун О. Ф. Сучасні біотехнології та ідентичність індивіда // Наукові записки. Серія “Філософія”. -Острог: В-во Національного університету “Острозька академія”, 2011. - Вип. 8. - С. 230-242.

. Хёсле В. Философия и экология. - М.: Наука, 1993. - 202 с.

. Хунинг А. Инженерная деятельность с точки зрения этической и социальной ответственности // Философия техники в ФРГ: пер. с нем. и англ. / составл. и предисл. Ц.Г. Арзаканяна и В.Г. Горохова. - М. : Прогресс,1989. - С. 404-419.

. Шишков И.З. В поисках новой рациональности: Философия критического разума. - Изд. 2-е. - М.:Эдиториал УРСС, 2010. - 400 с.