Чистий економічний добробут та його фінансова оцінка

Вид работы:

Курсовая работа (т)
Предмет:

Эктеория
Язык:

Украинский
,
Формат файла:
MS Word

30,18 Кб
Опубликовано:

2015-03-05

Все курсовые работы по экономической теории

Скачать курсовую работу Читать текст online Заказать курсовую
*Помощь в написании! Посмотреть все курсовые работы

Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.

Чистий економічний добробут та його фінансова оцінка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з політичної економії, мікро - та макроекономіки

на тему "Чистий економічний добробут та його фінансова оцінка"

Виконав студент

Маслянчук Юрій Миколайович

Науковий керівник - Власова Т.Р.

ЧЕРНІВЦІ 2012

Зміст

Вступ

1. Суть та показники економічного добробуту

2. Аналіз фінансових показників суспільного добробуту в Україні

3. Шляхи покращення економічного добробуту в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Чистий економічний добробут - показник величини скоригованого валового національного продукту (ВНП), що отримується за допомогою вирахування з нього вартісної оцінки негативних факторів випуску та обліку недекларованих і неринкових доходів.

Актуальність теми полягає у тому, що економічний добробут є основним показником економічного і соціального розвитку суспільства. Розуміння і аналіз економічного добробуту є досить важливим і актуальним.

Метою даної роботи є характеристика і аналіз комплексу понять, а саме основних макроекономічних показників, які використовуються при розрахунку чистого економічного добробуту та в системі національних рахунків (СНР). Вони були створені з метою виміру сукупного виробництва в ринковій економіці. Це необхідно для того, щоб показати, що суспільне рахівництво виконує для економіки ті ж функції, що й бухгалтерський облік для окремого підприємства або суб’єкта, тобто є основною частиною функції управління економікою в цілому.

Предметом курсової роботи є економічні відносини, що впливають та визначають чистий економічний добробут.

Об’єктом курсової роботи показники чистого економічного добробуту.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

сформулювати знання та зрозуміти суть і показники економічного добробуту;

вивчення закономірностей та принципів макроекономічного аналізу показників економічного добробуту ринкового суспільства;

зробити аналіз фінансових показників суспільного добробуту в Україні;

запропонувати шляхи покращення економічного добробуту в Україні.

При написанні курсової роботи були використанні такі методи дослідження як порівняння, розрахунок, узагальнення та індукція.

Структура курсової роботи:

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.

У першому розділі розглядаються суть та показники економічного добробуту.

У другому розділі проводиться аналіз фінансових показників суспільного добробуту в Україні

У третьому розділі пропонуються шляхи покращення економічного добробуту в Україні.

1. Суть та показники економічного добробуту

Будь-якому суспільству притаманна властивість зростати матеріально та духовно. Економічне зростання - це поступове зростання економіки в довгостроковому періоді. Рівень реального валового внутрішнього продукту служить критерієм економічного добробуту суспільства, а зміна валового внутрішнього продукту - показником економічного зростання. Одна з головних цілей макроекономіки - досягти економічного зростання. Основним у теорії економічного зростання є питання, яким чином можна збільшити обсяг валового внутрішнього продукту в довгостроковому періоді, тобто в умовах повної зайнятості.

Економічне зростання вимірюється двома взаємопов'язаними способами:

) зростанням реального валового внутрішнього продукту за певний період часу;

) зростанням обсягу валового внутрішнього продукту на душу населення за певний період часу. Як правило, певний період дорівнює одному року. [7, c.43-48]

Використання того чи іншого означення залежить від проблем, які розглядаються. Наприклад, якщо розглядаються проблеми бюджету країни, то доцільно використовувати перше означення. Якщо вирішуються проблеми добробуту, то перевага віддається другому означенню.

Економічне зростання вимірюється такими показниками: коефіцієнт, темп та темп приросту зростання ВВП.

Коефіцієнт зростання ВВП - це відношення показника розрахункового періоду до показника базисного періоду.

Коефіцієнт зростання ВВП на душу населення - це відношення обсягу ВВП на душу населення розрахункового періоду до відповідного показника базисного періоду.

Темп зростання (ВВП або ВВП на душу населення) - коефіцієнт зростання, помножений на 100 %. [13. c.23]

На практиці використовуються складніші способи обчислення економічного зростання. Наприклад, підрахунок темпів зростання методом найменших квадратів і методом експоненційного згладжування.

Існують два типи економічного зростання:

) екстенсивний, коли збільшується кількість залучених у процес виробництва ресурсів. До нього належать збільшення чисельності зайнятих та фізичного обсягу капіталу;

) інтенсивний, коли зростає ефективність використання ресурсів шляхом вдосконалення техніки та технологій. До цього типу економічного зростання відносять: технологічний прогрес, рівень освіти та професійної перепідготовки кадрів, економія за рахунок зростання масштабу виробництва, поліпшення розподілу ресурсів, законодавчі, інституційні та інші чинники.

У макроекономіці розрізняють три групи чинників економічного зростання.

. Чинники пропозиції - природні ресурси, людський капітал, праця, основний капітал, рівень технології.

. Чинники попиту - споживчі, інвестиційні та державні витрати, чистий обсяг експорту, рівень цін.

. Чинники розподілу - чинники, які забезпечують ефективне використання ресурсів.

Найбільше впливають на економічне зростання чинники пропозиції. [4, c.34-36]

Крім того, чинники економічного зростання поділяють на прямі та непрямі.

До прямих чинників економічного зростання відносяться: збільшення чисельності робочої сили, нагромадження фізичного капіталу, технологічний прогрес.

До непрямих чинників економічного зростання належать: податкова, цінова, зовнішньоекономічна політика держави.

Одним із найпростіших пояснень різниць рівнів життя у бідних та багатих країнах є різниця в продуктивності праці.

Продуктивність праці - це показник кількості товарів і послуг, що їх виробляють за 1 годину робочого часу.

Існує зв'язок між рівнем життя і продуктивністю праці.

Рівень продуктивності праці визначається такими чинниками:

) фізичний капітал;

) людський капітал;

) праця;

) технологічні знання;

) природні ресурси.

Фізичний капітал - устаткування, будівлі та споруди, які використовуються для виробництва товарів та послуг. Людський капітал - кваліфікація і знання людей, що їх здобувають працівники в процесі навчання і трудової діяльності. Підвищення затрат праці як чинника виробництва сприяє збільшенню випуску продукції. Зростання сукупного обсягу виробництва призводить до збільшення випуску продукції. Деяка частка збільшення сукупного обсягу виробництва в розвинутих країнах є результатом підвищення сукупних затрат некваліфікованої праці - зростання сумарної кількості відпрацьованих годин - порівняно з минулим століттям. Однак середня тривалість робочого тижня за останніх 100 років скоротилася. Тому збільшення випуску продукції на 1 людину при меншій кількості відпрацьованих годин свідчить про зростання випуску продукції за 1 годину роботи, тобто про збільшення продуктивності праці. Накопичення технологічних знань є провідним чинником економічного зростання. Природні ресурси - компоненти навколишнього середовища - земля, вода, запаси сировини і корисних копалин, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Різниця в запасах природних ресурсів впливає на рівень життя багатьох країн.

Земля є важливим чинником для бідних країн та країн, що розвиваються.

Основним джерелом економічного зростання та основою більшості моделей є виробнича функція, яка відображає взаємозв'язок між затратами чинників виробництва і обсягом продукції, що випускається. [8, c.56]

Технологічна залежність між структурою затрат ресурсів (чинників виробництва) - працею L та капіталом К - і максимально можливим випуском продукції Υ записується за допомогою такої виробничої функції:

= F (L,K),

Виробнича функція показує, який максимальний обсяг випуску Υ може бути одержаний при кожному конкретному наборі (L,K) витрачених ресурсів і незмінній технології. Зміна технології зумовлює зміну функціональної залежності.

Залежно від кількості чинників виробнича функція визначається як одночинникова, двочинникова, багаточинникова.

Нині в розвинутих країнах провідну роль у поясненні економічного зростання відіграють інтенсивні чинники - технічний прогрес, організація та управління виробництвом, загальна і професійна освіта.

Одні з них стримують економічне зростання, інші, навпаки, можуть його прискорити.

До чинників, які негативно впливають на економічне зростання і, відповідно, стримують його, належать:

) злочини у господарській діяльності;

) недобросовісне ставлення до праці;

) страйки;

) великі капіталовкладення в охорону навколишнього середовища;

) несприятливі погодні умови (для сільського господарства), тобто все, що стримує продуктивність праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.

Підвищення безпеки праці, екологічно чисте повітря та вода характеризують добробут нашого життя і можуть досягатися за рахунок уповільнення темпів зростання продуктивності праці. Водночас підвищення продуктивності праці може викликати збільшення витрат на охорону навколишнього середовища. Чим суттєвіше економічне зростання і вищий рівень життя, тим більше відходів поглинатиме довкілля. Тому економічне зростання необхідно цілеспрямовано стримувати. Усі ці проблеми постають тільки тому, що виробничий процес переробляє природні ресурси й не утилізує їх повністю. Тобто потрібно вирішувати проблему безвідходності виробництва.

До прискорюючих, або позитивних, чинників економічного зростання належать:

) сприятливі запаси природних ресурсів;

) сприятливі кліматичні умови;

) сприятлива соціальна, культурна ситуація в суспільстві;

) стабільність політичної системи.

Основним показником економічного добробуту є валовий національний продукт (ВНП) - сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, що вироблені країною за один рік.

Показник ВНП використовується в багатьох цілях, але найважливішим є те, що він визначає результативність роботи всієї економіки. Різке зменшення вартості товарів і послуг, вироблених економікою, тобто різке зменшення обсягу ВНП спричиняє злидні, банкрутства, невдачі банків, хаос і політичне безладдя.

ВНП - це найобширніша міра сукупного обсягу національного виробництва товарів і послуг. Це сума ринкових вартостей споживання, валових інвестицій, урядових покупок товарів і послуг та чистого експорту.

Для достовірного розрахунку ВНП необхідно враховувати лише товари і послуги, що вироблені у цьому році, один раз а не більше. Під кінцевими товарами і послугами розуміють товари і послуги, що купуються для кінцевого використання, а ні для продажу ні для подальшої обробки чи переробки. Угоди, що включають проміжні продукти, відносяться до купівлі товарів та послуг для подальшої обробки, переробки чи перепродажу. Продаж проміжної продукції не враховується в ВНП, тому що їх вартість вже включена до вартості усіх кінцевих продуктів. Окремий облік проміжної продукції значив би подвійне лічіння і збільшену оцінку ВНП. При розрахунку ВНП необхідно уникнути подвійного рахунку, для цього потрібно стежити, щоб до нього включалися тільки додаткова вартість, створена кожною фірмою. Додаткова вартість є ринковою ціною обсягу продукції, що вироблена фірмою, за винятком вартості спожитої сировини і матеріалів, придбаних у постачальників. Саме тому ВНП є сумою додаткових вартостей, створених усіма фірмами в економіці.

Але треба зауважити, що існують деякі невиробничі операції, які слід виключити з річного обсягу ВНП, тобто з річного обсягу вироблення товарів та послуг. Такі операції існують двох основних видів: виключно фінансові операції, та операції з продажу потриманих товарів.

Саме до фінансових операцій відносять:

. Державні трансфертні платежі, які включають до себе виплати за соціальним страхуванням, допомогу безробітним, пенсії та інші соціальні виплати. Основною відмінністю цих платежів є то, що їх одержувачі у відповідь на ці виплати не вносять ніякого внеску у створення поточного обсягу виробництва. Таким чином, включення цих платежів у ВНП сприяло би до завишення цього показника ВНП для поточного року.

2. Приватні трансферні платежі - наприклад, стипендії, субсидії, отримані студентами з дому, дари від родичів - не є результатом виробництва, а переданням коштів від однієї особи до іншої.

. Операції з цінними паперами - купівля-продаж акцій, облігацій, також виключають з ВНП. Операції на ринку цінних паперів є, за суттю, обміном паперовими активами. Ці операції прямо не припускають збільшення поточного виробництва. Необхідно відмітити, що переливання коштів із рук, тих хто робить збереження, у руки тих, хто вкладає кошти у виробництво, може непрямо сприяти збільшенню обсягу виробництва. [4, c.21]

Продаж потриманих речей також відноситься до невиробничих операцій. Це відбувається тому, що такі продажі або не віддзеркалюють поточного періоду виробництва, або включають подвійний розрахунок. Включення до продажу товарів, придбаних декілька років потому до ВНП сприяло би перебільшенню обсягів виробництва у поточному році. Як що ж перепродається товар, що придбаний у цьому році і його вартість включно до ВНП, то це сприяло б подвійному розрахунку. Тобто вартість потриманих товарів вже була включена до ВНП тоді, коли вони були придбані по-перше та враховуватися двічі не повинна.

ВНП можна виміряти двома незалежними способами. ВНП можна виміряти або як потік товарів, тобто скільки споживач, як кінцевий користувач цієї продукції, сплатив за цю покупку, або як суму доходів, тобто ми можемо скласти усю заробітну платню, рентні платежі, відсоток та прибуток, створені в процесі виробництва. Цій підхід представляє собою техніку розрахунку доданої вартості. Обидва підходи представляють собою два різних погляди на один й той же процес. То що витрачено споживачем на придбання продукції, отримано у вигляді доходу тими, хто брав участь у його виробництві. Рівняння між витратами на виробництво і доходом, отриманим від нього, гарантовано, оскільки балансуючим елементом є доход у вигляді прибутку. Прибуток (збиток) являє собою доход, що залишається після відрахування витрат виробника на заробітну платню, рентні платежі і виплату відсотка. Якщо сума заробітної платні, рентних платежів і проценту, які зобов’язана виплатити фірма, менші за ринкову ціну продукції, то різниця між ринковою ціною та доходом буде відображувати прибуток фірми. Якщо сума заробітної платні, рентних платежів і проценту перевищує усталену ринкову ціну, то прибуток буде величиною від’ємною, тобто збитком.

За подібною схемою будується і обчислення усього обсягу виробництва в економіці. Існує два окремих підходи до вимірювання ВНП. Перший підхід означає погляд на ВНП, як на суму усіх витрат, необхідних для того, щоб викупити на ринку увесь обсяг виробництва. Це підхід до обчислення ВНП за виробництвом, або за витратами. Другий підхід передбачає погляд на ВНП з точки зору доходів, отриманих або створених у процесі виробництва ВНП. Це - підхід до обчислення ВНП за надходженнями, або за доходами. Більш глибокий аналіз цих двох підходів дає можливість розкрити сутність, до якої вини обидва зводяться: ВНП може бути обчислено або шляхом додавання усіх витрат на придбання усього обсягу виробленої у цьому році продукції, або додаванням усіх доходів, отриманих від виробництва усього обсягу товарів та послуг цього року. Обсяг витрат на придбання товарів цього року буде дорівнювати грошовому доходу, отриманому від виробництва продукції цього року. Таким чином, ці дві боки ВНП є двома боками однієї й тієї ж операції.

Те, що витрачено на виробництво продукту, є доходом тих, хто вклав свою працю і матеріальні ресурси у виробництво цього продукту.

Якщо ціна товарів зросте за період від одного року до наступного, то номінальний ВНП збільшиться, навіть якщо обсяг кінцевих товарів і послуг залишиться без змін. Зростання номінального ВНП може відбуватись за рахунок зростання цін, або збільшенню обсягів виробництва. Щоб відокремити впливи змін у цінах та обсягах продукції, слід розрізняти номінальний та реальний ВНП. Для визначення економічного добробуту зазвичай використовують саме реальний ВНП, який вимірює ВНП з урахуванням зміни ціни грошей за визначений період часу. Для коригування цін використовують методи інфлярування або дефлярування. У першому випадку, при існуванні тенденції зростання цін у попередні чи наступні роки показники цих періодів збільшується (інфлюється) до рівня базового року. Це роблять для того, щоб показники номінального ВНП не занижували реальний обсяг виробництва тих років. У другому випадку, коли показники номінального ВНП завищують обсяг виробництва їх дефілюють, тобто зменшують.

Для обчислення реального ВНП, потрібно номінальний ВНП поділити на індекс цін, який відомий як дефлятор ВНП, що включає не тільки ціни споживчих товарів, а також й ціни інвестиційних товарів, товарів придбаних державою, товарів, що продаються та придбаються на світовому ринку. Таким чином дефлятор ВНП є інструментом коригування грошового обсягу ВНП.

Зростання реального ВНП означає збільшення фізичного обсягу продукції. [14, c.76-78]

Отже, основними показниками чистого економічного добробуту є інфляція, валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт і валовий внутрішній продукт на душу населення. Їх зміни суттєво впливають добробут суспільства.

2. Аналіз фінансових показників суспільного добробуту в Україні

Дослідження методологічних засад вимірювання добробуту в економічній науці здійснювалося в кількох контекстах:

. Вимірювання суспільного добробуту. Це завдання вирішується в межах такого наукового напряму, як економіка добробуту переважно шляхом аналізу поточного стану і динаміки ВВП та нерівності розподілу багатства (доходів).

Саме з дискусії щодо впливу на суспільний добробут змін у перелічених показниках і зародився цей науковий напрямок, ключовими моментами якого є такі:

наукова дискусія щодо можливості порівняння індивідуальних корисностей та необхідності впливати на рівень добробуту через регулювання нерівності;

розробка компенсаційного критерію, призначеного для оцінки втрат і виграшів різних членів суспільства від перерозподілу;

обґрунтування функції суспільного добробуту, яка є інструментом вибору найбільш задовільного для суспільства.

. Вимірювання якості розвитку. Цей підхід передбачає розробку таких методик оцінювання якості життєдіяльності, які вимірюють результат забезпеченості благами для людського або соціального капіталу. Над розробкою чи адаптацією відповідних індексів працюють вітчизняні та зарубіжні вчені, їх активними користувачами є міжнародні організації. Одним з найбільш відомих є індекс людського розвитку, до складу якого включено три основні результати розвитку:

) очікувана тривалість життя при народженні;

) досягнутий рівень грамотності дорослого населення та сукупна частка учнів у загальній чисельності населення відповідного віку;

) величина душового доходу з урахуванням різної купівельної спроможності національних валют і швидкого зниження граничної корисності доходу [5, с.121]. Прикладом розгорнутого переліку проявів якісної життєдіяльності є індекс стійкого розвитку суспільства, який включає 22 індикатори, згруповані за п’ятьма категоріями: особистісний розвиток; чисте довкілля, добре збалансоване суспільство, стійке використання ресурсів, стійке середовище [7, с.148].

. Вимірювання рівня та якості життя. Здійснюється за допомогою факторів, що обумовлюють доступність благ, та через визначення кількості наявних благ у індивіда (населення).

Але з точки зору дослідження оцінки впливу добробуту на економічну поведінку населення пропонується виокремити відносно невелику групу показників, що являють собою результат дії цих факторів та безпосередньо визначають рівень задоволення потреб населення:

) рівень купівельної спроможності населення;

) міру забезпеченості товарами тривалого користування;

) ступінь нерівності розподілу доходів (багатства) населення;

) рівень бідності;

) частку якісних ринкових та суспільних благ в їх загальній кількості.

Рівень купівельної спроможності населення може бути оцінений через зіставлення доходів (витрат) з прожитковим мінімумом в певній країні.

Міра забезпеченості товарами тривалого користування доповнює уявлення про добробут населення, оскільки наявність таких товарів залежить не лише від поточної купівельної спроможності. Вони можуть залишатися у спадщину, купуватися в кредит тощо. Для більш повного уявлення бажано враховувати термін експлуатації подібних товарів, але така статистика не завжди є доступною.

Ступінь нерівності розподілу доходів (багатства) демонструє диференціацію умов життєдіяльності населення, хоча цей показник, як і попередній, може мати значну похибку внаслідок існування тіньової економіки. Разом з оцінкою нерівності має акцентуватися увага на рівні бідності, який підкреслює або значимість нерівності в країні, або низькі середні доходи та недостатню купівельну спроможність населення.

Частка якісних ринкових та суспільних благ в їх загальній кількості демонструє їх доступність населенню незалежно від його купівельної спроможності.

Якість благ, що пропонуються, неможливо оцінити єдиним показником. Але є інформація щодо кількості шкідливих речовин, що потрапляють до організму людини з їжею або внаслідок експлуатації товарів, щодо частки товарів, які виробляються з порушенням державних стандартів або не відповідають міжнародним стандартам, якщо останні є більш жорсткими порівняно з національними.

Окремої уваги заслуговують представленість та якість суспільних благ, оскільки держава, що має їх забезпечувати, не завжди є чутливою до потреб суспільства. Якщо ринкові блага пропонуються за вільною ціною, та їх недостатність має призводити до підвищення цін та подальшого зростання величини пропозиції, то обсяг і якість суспільних благ є менш гнучкими, що може обумовити тривале незадоволення потреб у них навіть за умов зростаючих реальних доходів населення.

Спробуємо оцінити добробут населення України, користуючись запропонованою системою показників.

Одним із основних показників економічного добробуту є величина ВВП, його зміна щодо попередніх років та зміна дефлятора. З рисунку 2.1 видно, що номінальний ВВП України постійно зростає Хоч ВВП нашої держави і зростає, що свідчить про покращення добробуту, проте до показників розвинених країн Заходу нам ще далеко. [21]

Таблиця 2.1

ВВП України, зміна його обсягу та зміна дефлятора.

рік	Млрд. грн.	У постійних цінах 2007 року, % до попереднього року
2004	345,1	12,1	15,1
2008	948,1	2,3
2010	1082,6	4,1	13,8
2011	1316,6	5,2	15,7

Рис. 2.1 Порівняння прожиткового мінімуму і середньомісячного доходу на особу. [21]

Як видно з рисунку 2.2, співвідношення місячного доходу та прожиткового мінімуму постійно поступово зростає завдяки переважаючому зростанню доходів та відносно повільній динаміці величини прожиткового мінімуму, яка не відповідає темпам інфляції.

За визначенням, прожитковий мінімум складається з таких вартісних величин: набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я; мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

За даними розрахунками, затверджена в Україні величина прожиткового мінімуму приблизно дорівнює вартості споживчого кошику, який містить лише мінімально необхідну кількість продовольчих товарів. Остання була визначена нами відповідно до норм раціонального харчування, розробленими Всесвітньою організацією охорони здоров’я, у той час як за європейськими стандартами витрати на продовольство мають складати близько однієї третини витрат особи [7, c.121]. Відповідно, можна зробити висновок, що реальна величина прожиткового мінімуму має втричі перевищувати наявну. Крім того, щоб за європейськими стандартами бути віднесеною до середнього класу, особа має отримувати не менше двох прожиткових мінімумів. Тому середня купівельна спроможність українського населення навіть в роки економічного зростання залишається низькою, тоді як під час кризи добробут населення зменшився за цим показником.

Важливим показником є зайнятість населення. В Україні рівень безробіття становив 8,6 %, що є досить високим показником. Проте в Євросоюзі цей показник був більшим і становив 9,7%. [21]

Таблиця 2.2

Економічна активність населення працездатного віку та порівняння безробіття з Євросоюзом.

Показник	2010рік	2011рік
Зайняте населення, тис. осіб	18437	18516
Рівень зайнятості, %	65,6	66,5
Безробітне населення, тис. осіб	1784	1732
Рівень безробіття, %	8,8	8,6
Рівень безробіття у Євросоюзі (27 країн), %	9,5	9, 7

Таблиця 2.3

Середньомісячна номінальна та реальна заробітна плата.

рік	Грн.	У % до відповідного періоду попереднього року
		номінальна	реальна
2008	1806	133,7	106,3
2009	1906	105,5	90,8
2010	2239	120	110,2
2011	2633	117,6	114,7

Проблемною залишається ситуація на ринку житла.

Таблиця 2.4

Забезпеченість населення житлом у середньому на 1 жителя; м²загальної площі.

Рік

2005

2007

2009

2010

Площа, м²

22,0

22,5

23,0

23,3

Кількість сімей, які мають житлову площу в розрахунку на одну особу нижче санітарної норми (13,65 м²)

Рік	2005	2007	2009	2010
Кількість сімей, тис.	7454	7299	7095	7121
У % до загальної кількості	42,5	42,1	41,5	41,8

Незважаючи на поступове зростання обсягів житлового будівництва та житлового фонду на одного мешканця, Україні ще далеко до європейської норми забезпеченості житлом, яка складає 35 м² на одну особу. Житло з часом стає все менш доступним населенню із середніми доходами та доходами, нижчими за середні. [21]

Досить важливим показником також є і зміни споживчих цін. З кожним роком вони значними темпами підвищуються, що свідчить про те, що номінальне збільшення доходів не покращує реальний рівень добробуту населення. [21]

Таблиця 2.6

Зміни споживчих цін, грудень до грудня попереднього року, %

рік	2007	2008	2009	2010	2011
Зміна споживчих цін, %	16,6	22,3	12,3	9,1	4,6

В рейтингу індексу розвитку людського потенціалу Україна займає 78 місце з індексом 0,729. Це звичайно вище ніж в загальному у світі (0,682), проте значно нижче ніж в розвинених країнах. Наприклад, в Норвегії, яка займає перше місце, індекс становить 0,943. [20]

За рівнем ВВП на душу населення Україна займає 106 місце з 3,575 дол., що значно нижче ніж в середньому по світі (9,998 дол.) та у лідера рейтингу - Люксембурга (122,272 дол.). [19]

Незважаючи на постійне покращення економічних показників рівня добробуту в Україні (за винятком кризових років), більшість населення живе за межею бідності через нерівномірність розподілу доходів. В Україні майже відсутній середній клас.

Причин таких макроекономічних диспропорцій існує декілька. По-перше, невідповідність державної податкової політики цілям економічного росту. Мається на увазі, і дії, що направлені на списання та реструктуризацію податкових боргів і надання пільг по оподаткуванню, але податковий тиск на чесних платників не тільки не зменшується, а й зростає. Таким чином, якщо у нашої державі податки хтось сплачує, то він сплачує і за себе і за тих, хто має величезні "індульгенції".

По-друге, це невідповідність рівня податкових надходжень темпам економічного зростання країни. Реальні обсяги ВВП постійно збільшуються, але податкові надходження до бюджетів України зменшуються при збільшенні податкового тиску на тих, хто сплачує.

Наступна причина - неадекватність державної бюджетної політики проголошеним задачам фінансової стабілізації. Постійно говориться про необхідність подолання платіжної кризи, але існує ситуація, коли усі працюючи зобов’язані один одному великі кошти, та любими шляхами уникають їх повернення.

Кожен рік планується виконання задач, що затверджені законом в Державному бюджеті України. Але фактично виконання бюджету регулюється у поточному році "вручну". Звично, по-перше на 100%, а то й більш фінансуються потреби апарату управління, оборонне відомство та силові структури, а в останню чергу розподіляються залишки на фінансування державних науково-дослідних програм та інших "не дуже важливих" напрямків.

Ще одна причина - помилки у корпоративно-дивідендної політики, яка не була спрямована на захист фінансових інтересів держави. Найгірше працюють ті державні підприємства, які керуються органами державного управління, більшість з них є збитковими, погано виконується програма приватизації.

П’ята причина - обслуговування погашення державного боргу, яке є важким тягарем для фінансів країни.

В Україні виникає парадокс: з одного боку зростання деяких об’ємних макроекономічних показників свідчить про закінчення періоду спаду і початку формування нових тенденцій. З другої - ці нові об’єктивні тенденції натикаються на вкрай консервативні і неадекватні механізми керування економікою. Як слідство, маємо гальмування реального економічного зростання.

Отже, протягом років економічного зростання відзначається номінальне підвищення рівня добробуту населення України, хоча реально відбувається покращення життя лише незначної частки населення, а для більшості громадян, які перебувають за межею бідності, економічний добробут залишається незадовільним.

3. Шляхи покращення економічного добробуту в Україні

В Україні дуже багато проблем на шляху покращення економічного добробуту і підвищення його до рівня високорозвинених країн.

Важливою проблемою для України є нестабільний держбюджет. Причинами цього є:

неефективні й негнучкі видатки. Структура видатків бюджету негнучка, що підвищує уразливість економіки щодо шоків. Кожна третя гривня з бюджету витрачалася неефективно;

хронічне перевищення та швидке зростання зобов'язань стосовно бюджетних ресурсів, що спричинює постійне коригування бюджету, податкового законодавства й ускладнює адміністрування та прогнозування податків;

слабкий фіскальний менеджмент. Бюджетне планування обмежується річним горизонтом. Аудит державних фінансів зосереджений на фінансових аспектах, а аналіз ефективності видатків вимагає поглиблення;

слабке управління державним боргом. Значна частка зовнішніх зобов'язань (66,8 %) у сукупному державному боргу робить його уразливим до валютних коливань. Значна частка гарантованого державного боргу (28,4 %) створює ризик зростання урядових зобов'язань;

непрозорість державних фінансів. Неповне розкриття інформації про стан держсектору призводить до прихованих дисбалансів і зростання держсектору.

Проблемний бюджет - це ризик невиконання державою своїх соціальних зобов'язань і гальмування економічного розвитку. Для вирішення цих проблем потрібно провести бюджетну реформу.

Мета реформи - створення системи управління державними фінансами, спрямованої на забезпечення сталого економічного зростання й гарантованого виконання державою своїх соціальних зобов'язань за рахунок:

зниження рівня дефіциту й темпів зростання державного боргу;

підвищення ефективності й гнучкості фіскальних видатків;

оптимізації управління державними фінансами.

Для досягнення наведених вище цілей необхідно вирішити низку конкретних завдань:

посилити фіскальну дисципліну;

поліпшити управління державним боргом;

підвищити ефективність капітальних видатків;

підвищити прозорість державних фінансів і розширити аналіз стану держсектору;

запровадити середньострокове планування й поліпшити фінансовий менеджмент держпідприємств;

здійснити комплементарні реформи в енергетиці, інфраструктурних секторах, сферах податкової й соціальної політики. [22]

Важливою проблемою також є фінансовий сектор України, який на сьогодні належним чином не виконує функцію фінансового забезпечення сталого економічного розвитку. Характерними для нього є:

зменшення обсягів надання фінансових послуг, особливо обсягів кредитування бізнесу й населення;

брак довгострокових фінансових ресурсів;

низький рівень розвитку й низька прозорість фондового ринку.

Хоча безпосереднім поштовхом до кризи фінансової системи стало різке зниження (на 40 %) курсу національної валюти при високій частці кредитів в іноземній валюті в загальному кредитному портфелі банків, доповнене високим інфляційним тиском, переважна більшість причин цих проблем є внутрішніми:

утримання фіксованого курсу гривні протягом тривалого періоду (до травня 2008 р.);

недосконала система захисту прав кредитора, вкладника й інвестора разом з підвищенням рівня кредитних ризиків;

низький рівень стійкості фінансової системи до кризових явищ, викликаний низькою капіталізацією й високою фрагментарністю галузі;

відсутність системи вирішення питань проблемних фінансових установ і недосконалість оцінювання стабільності фінансової системи загалом;

відсутність необхідних нормативно-правових та інституціональних умов для розвитку фондового ринку й різних фінансових інструментів;

недостатньо незалежна, непрозора робота регуляторів фінансового ринку;

економічний добробут фінансова оцінка

недостатній обсяг довгострокових фінансових ресурсів, у тому числі через відсутність обов'язкової накопичувальної системи пенсійного забезпечення й нерозвиненість системи страхування життя.

Метою вдосконалення фінансового сектору є підвищення його спроможності забезпечувати стале зростання економіки України. Для цього необхідно:

забезпечити низький рівень інфляції разом із забезпеченням гнучкого валютного курсу;

збільшити рівень капіталізації фінансової системи;

збільшити обсяг надання фінансових послуг з урахуванням посилення оцінювання фінансових ризиків;

знизити частку проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ;

забезпечити щорічне підвищення капіталізації й обсягу торгів організованого фондового ринку;

З метою утримання низького рівня інфляції необхідно:

затвердити найважливіші пріоритети роботи НБУ - забезпечення низького рівня інфляції й підтримання стабільності банківської системи;

поступово підвищувати дієвість використання процентної ставки як основного інструмента монетарної політики та гнучко управляти обмінним курсом національної валюти;

посилити координацію НБУ й Кабінету Міністрів України щодо вирішення завдань підтримання цінової стабільності;

підвищити політичну незалежність НБУ разом з посиленням підзвітності й прозорості його діяльності, поліпшити корпоративне управління НБУ.

Для підвищення стабільності й збільшення капіталізації фінансової системи необхідно:

завершити рекапіталізацію за рахунок державних коштів, реорганізацію або закриття банків, що втратили платоспроможність під час кризи;

підвищити вимоги до мінімального розміру статутного капіталу фінансових установ;

доопрацювати законодавство для полегшення процесу злиття банків;

виявити банки, недокапіталізовані відповідно до діагностичного обстеження якості кредитного портфеля, здійсненого НБУ, розробити й довести до банків відповідні плани докапіталізації.

Для збільшення обсягу надання фінансових послуг, відновлення нормального кредитування економіки при одночасному зниженні рівня ризиків фінансової системи необхідно:

реформувати процедуру банкрутства;

удосконалити нормативне врегулювання щодо забезпечення виконання зобов'язань позичальників за кредитними договорами з метою підвищення захисту прав кредитора та вкладників банків;

забезпечити повноцінне функціонування агентства кредитних історій;

створити умови для підвищення якості кредитного аналізу платоспроможності позичальників і забезпеченості кредитів, у т. ч. надати фінансово-кредитним установам можливість перевіряти достовірність поданих документів потенційних позичальників;

створити нові інструменти зниження валютних ризиків, у т. ч. за участю НБУ;

підвищити вимоги до розкриття обов'язкової інформації учасниками фінансового ринку, у т. ч. інформації про кінцевих власників фінансових установ;

удосконалити систему гарантування внесків населення, у т. ч. шляхом:

надання Фонду гарантування внесків фізичних осіб (ФГВФО) повноважень з виведення проблемних банків з ринку для забезпечення своєчасності виплат вкладникам ліквідованих банків;

розвитку механізму фінансування ФГВФО за рахунок надання кредитів НБУ й Кабінету Міністрів України в особливих випадках. [22]

Важливим кроком у процесі забезпечення стабільності банківського сектору є розробка й реалізація державної стратегії щодо державних фінансових установ і банків, у яких держава стала основним власником у результаті рекапіталізації.

Для зростання й розвитку фондового ринку й сектору фінансових послуг необхідно:

поліпшити координацію діяльності регуляторних органів фінансового сектору з метою моніторингу системних фінансових ризиків і вироблення погодженої стратегії й тактики регулювання фінансових ринків;

посилити інституціональну спроможність й операційну незалежність регуляторів ринку небанківських фінансових послуг і фондового ринку;

посилити жорсткість вимог до управління ризиками, прозорість діяльності й розкриття інформації учасниками фінансового ринку;

підвищити рівень капіталізації страхових компаній, запровадити принципи страхового нагляду відповідно до стандартів Міжнародної асоціації органів страхового нагляду й створити систему гарантування страхових виплат за договорами страхування життя;

створити законодавчу базу для впровадження нових фінансових інструментів та механізмів перерозподілу коштів, у т. ч. похідних цінних паперів;

удосконалити регулювання іпотечного ринку, у т. ч. вирішити питання обігу заставних інструментів на іпотечному ринку України;

створити єдину систему депозитарного обліку цінних паперів;

увести єдині правила розрахунків біржового курсу цінних паперів, запобігати маніпулюванню ціноутворенням на ринку цінних паперів, посилити на законодавчому рівні відповідальність за використання інсайдерської інформації;

стимулювати збільшення обсягів операцій на організованому сегменті фондового ринку шляхом продажу на фондовій біржі пакетів акцій до 25 відсотків статутного капіталу об'єктів, які приватизуються. [22]

Для покращення економічного добробуту потрібно розвивати підприємництво. Потенціал підприємництва не може реалізуватися повною мірою в Україні через незадовільний бізнес-клімат, який є основним чинником, що стримує інвестиції. Крім того, криза значно звузила внутрішні джерела для інвестицій, а міжнародні фінансові ресурси стали практично недоступними. Багато міжнародних інвесторів вимушені обережніше ставитися до ризиків країни. Зокрема, низький інвестиційний імідж України зробить країну менш привабливою для міжнародного капіталу в посткризовий період.

Причинами незадовільного бізнес-клімату є:

макроекономічна нестабільність, неефективна регуляторна й податкова системи, високий рівень корупції;

нерозвиненість механізмів державно-приватного партнерства;

відсутність ефективних механізмів із залучення інвестицій і захисту прав інвесторів.

Для поліпшення бізнес-клімату й створення сприятливих умов для надходження інвестицій і забезпечення прискореного економічного зростання потрібно зробити наступні необхідні кроки:

. Дозвільна система.

У сфері дозвільної системи основними завданнями є:

істотне скорочення кількості видів діяльності й робіт, що вимагають одержання дозволів;

спрощення процедур видачі документів дозвільного характеру;

зменшення часових і грошових витрат при одержанні дозвільних документів;

збільшення переліку робіт (послуг), що можуть виконуватися на підставі заяви.

Для цього необхідно:

законодавчо затвердити вичерпний перелік документів дозвільного характеру та максимально скорочувати його у подальшому;

перейти від дозвільного принципу започаткування господарської діяльності на заявний за винятком тих видів діяльності, що безпосередньо впливають на безпеку держави, людини й довкілля;

спрощення процедури одержання дозвільних документів;

посилення відповідальності посадових осіб дозвільних органів за порушення вимог законодавства щодо питань надання документів дозвільного характеру;

спрощення дозвільної системи в будівництві.

. Ліцензування.

У сфері ліцензування основними завданнями змін мають стати:

скорочення строків одержання ліцензій;

скорочення кількості видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, як за рахунок безпосереднього скасування, так і за рахунок застосування інших форм державного контролю й ширшого використання саморегулювання.

Для цього необхідно:

уніфікувати принципи і процедури одержання ліцензій;

законодавчо закріпити критерії, на підставі яких ухвалюється рішення про введення ліцензування того або іншого виду діяльності;

переглянути види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню за вказаними вище критеріями, й скасувати ліцензування видів діяльності, що не становлять небезпеки для держави, життя й здоров'я людини й довкілля;

узгодити вартість надання ліцензій з фактичними видатками, пов'язаними з наданням ліцензії.

. Державний нагляд і контроль.

завершення розробки й впровадження критеріїв оцінювання ступеня ризику від ведення суб'єктами господарської діяльності й періодичності проведення планових заходів державного нагляду (контролю);

зміна підходів до здійснення державного нагляду з прямого контролю до профілактики й запобігання порушень законодавства;

скасування дублюючих контролюючих функцій з подальшим скасуванням контролюючих органів, у діяльності яких зникла необхідність.

Для цього необхідно:

скоротити кількість державних контролюючих функцій шляхом проведення аудиту й аналізу контролюючих функцій;

визначити перелік питань для вжиття планових заходів щодо нагляду (контролю) залежно від ступеня ризику;

запровадити відповідальність органів державного нагляду (контролю) за збитки, завдані суб'єкту господарювання неправомірними діями / недотриманням процедури здійснення державного нагляду (контролю).

. Технічне регулювання.

У сфері технічного регулювання головним завданням є створення адаптованої до вимог ЄС і СОТ сучасної системи технічного регулювання, здатної підвищити конкурентоспроможність вітчизняної продукції, забезпечити ефективний контроль за безпекою продукції й домогтися взаємного визнання результатів оцінювання відповідності продукції з торговельними партнерами України.

Для цього необхідно:

поділити функції стандартизації, контролю відповідності й ринкового нагляду між різними органами з метою уникнення конфлікту інтересів;

перейти на систему державного ринкового нагляду за безпекою продукції, розміщеної на ринку, замість державного контролю виробництва продукції;

скасувати реєстрацію виробниками/постачальниками продукції декларацій про відповідність продукції в центральному органі виконавчої влади з питань технічного регулювання;

перейти на добровільний принцип застосування національних і регіональних стандартів за винятком тих, на які є посилання в технічних регламентах;

прийняти технічні регламенти на основі європейських директив Нового й Глобального підходів, а також інших Директив ЄС;

провести модернізацію випробних і метрологічних лабораторій відповідно до вимог ЄС;

виключити з переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, продукцію, оцінювання відповідності якої здійснюється згідно з технічними регламентами, й продукцію (послуги) з низьким ступенем ризику. [22]

Таким чином, для покращення економічного добробуту населення України нашій владі потрібно провести низку реформ для стабілізації держбюджету, розвитку фінансового сектору, та поліпшенні бізнес-клімату.

Висновки

Протягом років економічного зростання відзначається підвищення рівня добробуту населення України, хоча при цьому він залишається відносно низьким. Розглянувши основні макроекономічні показники ВНП, ВВП та його частку на душу населення можна зробити висновок про те, що вони відіграють важливу роль у визначенні економічного здоров’я суспільства. Вони створюють базу дослідження та аналізу макроекономіки.

Безперечно, у показників ВНП та ВВП є певні недоліки. Наприклад, ВНП, як і ВВП, не відображають повністю реальний економічний добробут суспільства. Слід тільки додати, що робота, яка збільшує добробут, але має неринковий характер, а також особливості даної країни, які впливають на вартість життя, тобто багатство, наприклад, кліматичні умови або ж традиції та звичаї, з урахуванням вільного часу також істотно впливають на ці показники.

Однак, не зважаючи на всі вказані недоліки, ВНП, ВВП та його частку на душу населення є найбільш повними показниками, які посідають центральне місце в структурі системи національних рахунків.

Для більш точного визначення чистого економічного добробуту враховуються також багато інших показників, таких як рівень безробіття, рівень середньомісячної зарплати та забезпеченість житлом, що розглядалось в даній курсовій роботі.

Відсутність підвищення рівня добробуту коригує економічну поведінку населення. Падіння купівельної спроможності призводить до зменшення частки витрат на блага, важливі для формування людського капіталу, зменшення заощаджень та, відповідно, пропозиції капіталу з боку домогосподарств, поширення діяльності поза законом. Підвищується ризик послаблення мотивації до активних економічних дій частки населення, що перебуває у стані абсолютної бідності. Збереження високого ступеня нерівності в розподілі благ, наявність відносно великої частки неякісних благ в структурі їх загальної пропозиції також є перешкодами до покращання якості людського капіталу країни. Зазначені зміни економічної поведінки матимуть негативний вплив на подальший економічний розвиток, що обумовлює необхідність здійснення активної соціально-економічної політики, спрямованої на підвищення добробуту населення.

А для покращення економічного добробуту населення України нашій владі потрібно провести низку реформ для стабілізації держбюджету, розвитку фінансового сектору, та поліпшенні бізнес-клімату.

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д. Макроекономіка: Підручник/ В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич, Л.О. Баластрик. - 3-тє вид., випр. - К.: Знання, 2006. - 623 с.

2. Борух В.О. Економічна статистика: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ В.О. Борух, Р.В. Алямкін. - К.: Ліра-К, 2006. - 316 с.

. Василик О., Буковинський С., Павлюк К. "Фінансова стабілізація: суть, заходи проблеми". // Фінанси України - 1996 - №3 - С.25

. Гордей О. Система чинників і фінансові показники вимірювання рівня життя населення / О. Гордей // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 10. - С.222-225.

. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / О.А. Грішнова. - 3-тє вид., випр. і доп. - К.: Т-во "Знання", КОО. - 2007. - 559 с.

. Дзюбик С.Д. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ С.Д. Дзюбик, О.С. Ривак. - К.: Знання, 2006. - 481 с.

. Жаліло Я.А. Теорія та практика формування ефективної економічної стратегії держави: монографія / Я.А. Жаліло. - К.: НІСД, 2009. - 336 с.

. Заблоцький Б.Ф. Національна економіка: Підручник. - Львів: Новий світ-2000, 2009. - 582 с.

. Загуменов М.М. Макроекономічні показники та їх вплив на доходи і видатки бюджету. // Фінанси України. - 2002. - №3. - С.65-69.

. Куценко В.І., Удовиченко В.П., Остафійчук Л.В. Соціальна держава (проблеми теорії, методології, практики): Монографія. - К.: Заповіт, 2003. - 228 с.

. Лугінін О. Є. Статистика національної економіки та світового господарства: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ О. Є. Лугінін, С.В. Фомішин. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 503 с.

. Макроекономіка: Навчальний посібник/ І.І. Вініченко, О.В. Гончаренко, Н.В. Дацій. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 176 с.

. Маламед М. "Методи та проблеми обчислення ВВП за категоріями доходу". // Ж: Економіка України, 1997, №2 С.41-51

. Мочерний С.В. Економічна теорія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр „Академія", 2005. - 640 с.

15. Національна економіка: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. [Білоцерківець В.В., Завгородня О.О., Лебедєва В.К. та ін.]; За ред.В.М. Тарасевича - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 280 с.

16. Національна економіка: Навч. посіб. / Л.О. Петкова, Р.Ф. Пустовійт, А.О. Ходжаян та ін.; За заг. ред. проф. Л.О. Петкової. - К.: "МП Леся", 2009. - 288 с.

. Соціальний розвиток України: сучасні трансформації та перспективи / С.І. Бандур, Т.А. Заяць, В.І. Куценко та ін. За заг ред. д-ра екон. наук, проф., чл. - кор. НАН України Б.М. Данилишина. - 2-ге вид. і переробл. - Черкаси: Брама-Україна, 2006. - 620 с.

. Трансформаційна економіка: навч. посіб. / Савчук В.С., Ю.К. Зайцев, І.Й. Малий та ін.; За ред.В.С. Савчука, Ю.К. Зайцева. - К.: КНЕУ, 2006. - 612 с.

. Вікіпедія - вільна енциклопедія: Список країн за ВВП на душу населення [Електронний ресурс] - Режим доступу:

. http://uk. wikipedia.org/wiki/Список_країн_за_ВВП_на_душу_населення

. Вікіпедія - вільна енциклопедія: Список країн за ІРЛП [Електронний ресурс] - Режим доступу:

. http://uk. wikipedia.org/wiki/Список_країн_за_ІРЛП

. Державна служба статистики України: Соціально-економічний розвиток України за січень-березень 2012 року [Електронний ресурс] - Режим доступу:

. http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2012/so_ek_r_u/soekru_u/soekru__03_12. zip

. Президент України Віктор Янукович - Офіційне інтернет - представництво: Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки [Електронний ресурс] - Режим доступу:

. http://www.president.gov.ua/docs/Programa_reform_FINAL_1. pdf

Чистий економічний добробут та його фінансова оцінка

Чистий економічний добробут та його фінансова оцінка

Вступ

1. Суть та показники економічного добробуту

2. Аналіз фінансових показників суспільного добробуту в Україні

3. Шляхи покращення економічного добробуту в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Похожие работы на - Чистий економічний добробут та його фінансова оцінка