Формування цін на міжнародному ринку

Вступ

Актуальність проблеми удосконалення процесу цiноутворення на експортну продукцiю на ПАТ «АМК» полягає в тому, що збільшення ціни на експортовану продуцію це отримання кращіх фінансових результатів для підприємств, а також для країни, але в той же час це приводить до зниження споживчого попиту, тому основною задачею буде знайти компроміс між високою ціною і попитом, в результаті чого будуть досягнуті предписані результати. Імпортер ставить перед собою завдання купити товар за ціною між отриманої середньою й мінімальної з наведених до єдиної бази, а продавець - продати за ціною між середньою й максимальною. Відповідно імпортери в процесі переговорів вступають із заниженими цінами, а експортери, як правило, завищують ціни в середньому на 10%. У ході переговорів ураховуються аргументи обох сторін і вносяться відповідні корективи в ціну. Крім того, продавець зберігає за собою право коректувати ціну товару аж до моменту його відвантаження відповідно до виникаючих додаткових витрат, пов'язаними з виробництвом, продажем і доставкою товару або ж зі зміною курсу валют [1].

В умовах ринкової економіки проблема процесу ціноутворення на експортовану продукцію підприємств загострюється унаслідок нестабільності, мінливості ринкової кон’юнктури, динамічності зовнішнього середовища, загострення конкурентної боротьби. Звідси випливає важливість дослідження як загальних теоретичних аспектів системи цін, так і проблем практичного ціноутворення. Особливо актуальні зазначені проблеми для підприємств металургійного комплексу України через те, що вони здійснюють свою діяльність на ринку олігополістичної конкуренції та є залежними від рівня цін на продукцію і послуги галузей-монополістів. В ринкових умовах вітчизняні металургійні підприємства зіткнулися з дефіцитом комплексних наукових розробок із проблеми ціноутворення, що не дозволяє їм протистояти впливу можливих негативних змін ринкової кон’юнктури, а також повною мірою використовувати свої конкурентні переваги при сприятливій ціновій ситуації на ринку. Все це обумовлює актуальність, теоретичну і практичну значущість роботи.

Метою дослідження дипломної роботи є обґрунтування теоретичних положень і розробка практичних рекомендацій щодо розвитку систем ціноутворення та управління цим процесом в сфері ЗЕД, що сприятиме підвищенню ефективності їх виробничо-господарської діяльності.

Для досягнення цілей необхідно вирішити такі завдання:

аналіз методів ціноутворення на міжнародному ринку;

- аналіз факторів ціноутворення на експортовану продукцію;

- особливості формування цін на зовнішньому ринку;

- розробка бізнес - процеса цінової політики на експортовану продукцію металургійного підприємства;

- оцінка економічного ефекту при удосконалені ціноутворення на експортовану продукцію.

Економічний ефект досягається за рахунок різниці максимально можливого доходу, який може отримати підприємство при максимально можливій ціні для зазначених додаткових послуг (покращення якості продукції, форми оплати, умови і термінів постачання) і мінімально можливого доходу при мінімально можливій ціні без додаткових послуг (скорочення обсягу послуг, відсутність проведення УЗК якості продукції, наявність незначних відхилень продукції від ДСТ, ТУ).

Об’єктом дослідження дипломної роботи є способи формування та встановлення ціни на експортовану металургійну продукцію ПАТ «АМК».

Предметом дослідження дипломної роботи є теоретичні, методологічні та практичні аспекти формування й розвитку систем ціноутворення в управлінні виробничо-господарською діяльністю металургійного підприємства, а саме попит, собівартість, надбавки и т.ін.

Методи дослідження. В роботі були використані наукові методи, які застосовуються при вивченні соціально-економічних процесів і явищ, а саме: методи наукового узагальнення (при уточненні сутності та класифікації процесу ціноутворення), діалектичний метод (при визначені проблем інформаційного забезпечення процесу ціноутворення), методи індукції і дедукції, класифікації, порівняння, наукової абстракції, системного і комплексного аналізу (при визначенні ціни на продукцію).

Практичне значення отриманих результатів полягає в удосконаленні процесу ціноутворення на експортну металургійну продукцію на підприємстві ПАТ «АМК». Розроблені заходи щодо процесу ціноутворення експортної продукції за ключовими компетенціями можуть бути використані в практичній діяльності підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

1. Сутність процесу ціноутворення на металургійну продукцію на зовнішньому ринку

.1 Поняття та роль ціноутворення на експортну продукцію

ціноутворення економічний ринок експортований

Процес ціноутворення - це комплекс, який включає в себе інформаційну базу, методи і формування результатів на основі яких приймаються управлінські рішення в сфері ціноутворення.

Ціна як важлива складова ринкової економіки є еквівалентом обміну товарів. У загальному вигляді це кількість грошей, за яку продавець бажає продати товар, а покупець - купити його.

Ціна реалізації - це ціна, за якою продукція надходить до покупців. Така ціна, крім витрат та прибутку, містить у собі товарні податки та надбавки. Ціна реалізації, за якою продукція надходить до виробничого споживача (крім населення), називається відпускною [10].

У ринкових умовах ціна, як правило, встановлюється на основі співвідношення між попитом та пропозицією. Але це не означає, що підприємці не беруть жодної участі у встановленні ціни. Вони ще до початку реалізації товару, враховуючи його якісні характеристики, маючи розрахункову величину витрат, знаючи ціни конкурентів і споживчий попит на ринку, починають формувати вихідну ціну на свою продукцію. За такою початковою ціною товар надходить до ринку, де в процесі купівлі-продажу під впливом співвідношення між попитом і пропозицією встановлюється остаточна ціна реалізації [8].

Вихідна ціна має бути в межах між надмірно низькою ціною, яка не дає прибутку, і надмірно високою, яка стримує попит. Тому мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції, а максимальна - наявністю унікальних властивостей товару. Ціни товарів конкурентів і товарів-аналогів обумовлюють середній рівень, на який слід спиратися, встановлюючи ціну.

Процес ціноутворення на експортну продукцію наведено на рис. 1.1.

Рисунок 1.1 - Процес ціноутворення на експортну продукцію

У сучасному маркетингу існує чотири головних типа задач ціноутворення:

- забезпечення процесів виживання;

максимізація поточного прибутку;

завоювання лідерства за показниками частки ринку;

- завоювання лідерства за показниками якості.

Забезпечення процесів виживання - цю задачу ставить перед собою підприємство, що потрапило у важку ситуацію в умовах жорсткої конкуренції і різкої зміни потреб споживачів. Для того, щоб забезпечити роботою підприємство, зберегти трудовий колектив і відносини з каналами розподілу і збуту, підприємство змушене призначати на свою продукцію дуже низькі ціни у надії на збільшення обсягу продажів і доброзичливу відповідну реакцію споживачів. Іноді ціни зменшуються до рівня собівартості. У цьому випадку знижені ціни покликані тільки покривати витрати і гарантувати хоча б просте відтворення до моменту стабілізації ситуації.

Задачу «максимізація поточного прибутку» підприємство ставить перед своєю системою ціноутворення у випадках, коли керівництво фірми турбує моментальний результат, а не довгострокова перспектива. Спеціалісти шляхом оцінки попиту і витрат призначають таку ціну, що забезпечить максимальне надходження поточного прибутку [12].

Завоювання лідерства за показниками частки ринку як задача ціноутворення використовується, коли підприємство ставить перед собою мету довгострокового успішного функціонування на ринку і завоювання лідерства за охопленням максимальної кількості споживачів. Таким чином, формування ціни (максимально можливе зниження) здійснюється з метою завоювання більшої частки ринку в розрахунку на довгостроковий прибуток.

Завоювання лідерства за показниками якості - це задача ціноутворення, яка також направлена на довгострокову успішну діяльність фірми.

На другому етапі процесу ціноутворення необхідно проаналізувати стан попиту на цільовому ринку. Будь-яка ціна, призначена фірмою, так чи інакше позначається на рівні попиту на товар, однак максимально можливий рівень ціни диктується попитом. Залежність між ціною та попитом описується кривою попиту (рис. 1.2).

Для більшості товарів залежність носить обернений або обернено пропорційний характер:

 (1.1)

де у - кількість товарів;

х - ціна.

Коефіцієнти а і b кривої попиту можна визначити методом регресійного аналізу.

А - для більшості товарів.

Б - для престижних товарів.

Рисунок 1.2 - Варіанти можливих кривих попиту

Закон попиту відображає обернено пропорційну залежність між обсягом реалізації і ціною й говорить, що споживач здобуває більшу кількість товарів за низькою ціною, ніж за високою [12].

Для престижних товарів крива попиту має позитивний нахил, тому що споживач вважає більш високу ціну показником більш високої якості. Однак при занадто завищеній ціні (Ц3) рівень попиту виявляється нижче, ніж при Ц2. Крім того для споживачів з високим рівнем доходів, які і є покупцями престижних товарів або товарів особливого попиту, тим цінніше продукт, чим меншій кількості споживачів він доступний. У міру насичення ринку продукцією інтерес до неї такого контингенту поступово знижується незалежно від ціни.

Цінова еластичність попиту визначається відношенням зміни величини попиту (у%) до зміни цін (у%).

Цінова еластичність попиту означає:

. (1.2)

Коефіцієнт еластичності попиту показує на скільки відсотків змінюється обсяг реалізації при зміні ціни на 1%.

Еластичний попит - цінова еластичність >1. Невелика зміна в цінах приводить до великих змін у розмірах попиту. При цьому загальний дохід (виторг) зростає, коли ціни знижуються, тому вигідно знижувати ціни, і зменшується, якщо ціни підвищуються.

Нееластичний попит - цінова еластичність <1. Зміна ціни не значно впливає на обсяг попиту. Загальний дохід збільшується тоді, коли ціни збільшуються, і падає, коли ціни знижуються.

Одиничний (унітарний) попит - зміна в цінах компенсується зміною в розмірах попиту, так що загальний розмір виручки від реалізації залишається незмінним.

Наявність того чи іншого типу попиту залежить від двох критеріїв:

- доступність замін;

- важливість самої потреби.

Якщо існує безліч аналогічних товарів і послуг та немає терміновості в здійсненні покупки, то попит еластичний.

І. Збільшення цін приведе:

- до покупки замінників;

до відкладання покупки.

ІІ. Зменшення цін приведе:

- до збільшення обсягів реалізації;

- до відволікання покупців від покупки;

змусить раніше зробити покупку.

Якщо споживач вважає, що пропозиція фірми унікальна чи існує гостра необхідність у покупці, то попит нееластичний - ні збільшення, ні зниження ціни не робить істотного впливу на обсяг реалізації.

Попит визначає максимальну ціну, яку фірма може запросити за свою продукцію.

Мінімальна ціна, яку підприємство може запросити за свій товар, визначається витратами виробництва, тому на третьому етапі ціноутворення здійснюється аналіз власних витрат фірми. У період швидкого росту цін підприємства можуть поводитися по-різному у відношенні до витрат виробництва [14].

1. Вони можуть не змінювати структуру продукції, яка випускається, і переносити весь ріст витрат на споживачів.

2. Не змінювати структуру продукції і переносити частину витрат на споживачів, а частину брати на себе за рахунок зменшення прибутку.

3. Модифікувати продукцію так, щоб зменшити свої витрати і зберегти рівень цін (використовуючи матеріали більш дешеві чи більш низької якості, зменшуючи розмір виробу (якщо це не впливає на його функціональні якості), пропонуючи мінімальну кількість варіантів виробу).

Модифікувати продукцію так, щоб споживачі не заперечували проти підвищення цін (використовуючи більш якісні матеріали, пропонуючи більше число варіантів виробу чи збільшуючи розміри).

Підприємства прагнуть призначати таку ціну, щоб вона повністю покривала усі витрати виробництва і збуту, включаючи визначену норму прибутку.

Хоча максимальна ціна визначалася попитом, мінімальна - витратами, на встановлені підприємством власного середнього діапазону ціни впливають ціни конкурентів і їхні ринкові реакції, дослідження яких і проводиться на четвертому етапі процесу ціноутворення.

Знання оцінок конкурентів підприємство може використовувати як відправну точку для потреб власного ціноутворення.

Якщо товар аналогічний товарам конкурентів, то ціни цих товарів будуть схожими.

Якщо товар за якістю нижче, то ціна є меншою, якщо товар за якістю вище, то і ціна відповідно вища. Можна сказати, що підприємство користується ціною для позиціонування свого товару щодо товарів конкурентів [17].

Далі здійснюється вибір методу ціноутворення і розрахунок остаточного рівня ціни.

При призначенні остаточної ціни необхідно враховувати сприятливе психологічне сприйняття поданого рівня ціни споживачами, конкурентами, постачальниками, власним торговим персоналом, а також державними законодавчими органами.

Для цього використовуються декілька видів цінових стратегій:

- стратегія призначення високих цін;

стратегія диференціальних цін;

стратегія прориву;

стратегія глибокого проникнення на ринок;

стратегія зняття вершків;

стратегія використання дискримінаційних цін;

стратегія єдиних цін;

стратегія гнучких, еластичних цін;

географічна стратегія;

стратегія неокруглених цін;

стратегія використання системи знижок і надбавок [18].

Стратегія призначення високих цін використовується для товарів відомих марок або коли продукт відрізняється за якісно-експлуатаційним рівнем від усієї продукції, яка пропонується на ринку.

Стратегія диференціальних цін будується на принципі пошуку на ринку товару, який зможе служити базою для ціноутворення за причини співпадіння або знаходження у одному діапазоні функціонально-експлуатаційних параметрів. У цьому випадку задача ціноутворення - визначити величину різниці, яка була б прийнятна для споживачів.

Стратегія прориву направлена на призначення мінімально можливих цін на товари на перших етапах виходу підприємства на ринок з метою стимулювання збуту, а потім, в міру завоювання споживачів, здійснюється поступове підвищення ціни до рівня, який буде відображати його техніко-якісний стан. Ця стратегія ефективна на ринках товарів еластичного попиту і великої ємності, при цьому зріст прибутку забезпечується за рахунок чутливої реакції покупців на низькі ціни і збільшення обсягів купівлі.

Стратегія глибокого проникнення на ринок спрямована на поширення частки ринку, яка належить виробнику, за рахунок використання гнучкої цінової, маркетингової і збутової політики.

Стратегія зняття вершків використовується у випадках виведення на ринок товарів прихованого попиту. Виробник утримує більшу частку загального прибутку за період одноосібного функціонування на ринку і задоволення споживачів, які згодні платити будь-яку високу ціну за товар. По мірі насичення ринку продукцією фірма знижує ціну і переходить на освоєння інших секторів.

Стратегія використання дискримінаційних цін направлена на окремі сегменти ринку, де ціни встановлюються на найвищому рівні. Це можливо здійснювати тільки зі споживачами, які погано орієнтуються у ринковій ситуації і проявляють дуже велику зацікавленість у товарі [20].

Стратегія єдиних цін для усіх покупців зміцнює їх довіру до підприємства-виробника. При цьому з'являється можливість реалізації продукції шляхом використання каталогів та почтового розсилання.

Стратегія гнучких, еластичних цін пропонує керування рівнем ціни в залежності від фінансових можливостей споживачів. Ця політика прийнятна для промислової продукції та товарів тривалого використання.

Географічна стратегія спрямована на призначення різного рівня цін у різних географічних регіонах.

Стратегія неокруглених цін припускає призначення ціни з непарними цифрами, що направлено на психологічне сприйняття продукту і його ціни споживачем. Так більш корисно призначити ціну на товар у розмірі 4 гривні 99 копійок, ніж 5 гривень (у покупця ціна асоціюється з цифрою чотири, а не п'ять).

Управління ціновою політикою підприємства здійснюється шляхом успішного використання системи знижок і надбавок.

Базовий рівень цін може бути скоригований різними видами цінових націнок:

- знижка за оплату готівкою;

сезонні знижки за покупку товарів поза сезоном;

знижки за кількість;

- дистриб'юторські і дилерські знижки постійним посередникам по збуту;

- знижки постійним клієнтам за вірність;

знижки за попередню оплату;

спеціальні знижки на пробні партії і замовлення;

- знижки за повернення раніше купленої в цієї фірми застарілої моделі;

- знижки при продажу старої продукції;

- експортні знижки іноземним покупцям понад знижки, надані на внутрішньому ринку;

- надбавка за індивідуальне замовлення;

надбавка за підвищення якості;

надбавка за розстрочку платежу;

надбавка за додаткові послуги;

- надбавка за упакування, тару [22].

Знижки за кількість призначаються в дуже широкому діапазоні - від 1 до 30%, особливо це актуально для запчастин, що дозволяє уникнути великої кількості дрібних замовлень. У підсумку зростає обсяг продажів, і падають транспортні витрати.

Бонусні знижки надаються постійним клієнтам, якщо вони за визначений період купують зумовлену кількість товарів (5-8%).

Дилерські знижки покривають власні витрати дилера на продаж і сервіс, а також забезпечують йому одержання прибутку.

Спеціальні знижки є предметом комерційної таємниці, вони сягають 8%. Робляться для тих покупців, у яких фірма особливо зацікавлена.

Знижки на автономне постачання - це вид спеціальних знижок, що не являють собою таємниці. Здійснюється у випадку продажу фірмі-посереднику різних елементів системи («розсипом» до 30%). У цьому випадку посередник комплектує і поставляє покупцю ті або інші конфігурації цієї системи.

1.2 Методи ціноутворення на експортовану продукцію

З огляду на предметну галузь основним єлементом формування ціни на експортовану продукцію ціноутворення є методи ціноутворення. Розглянемо структурну схему методів ціноутворення (рис. 1.3).

У ринкових умовах найширше застосовуються методи, які у своїй основі спираються на:

- витрати;

попит;

конкуренцію.

Методи ціноутворення на еспортну продукцію, що ґрунтуються на врахуванні витрат, називаються витратними. До них відносять метод повних витрат, метод надбавок, метод цільового прибутку та агрегатний метод [2].

Витратний метод, або метод «Середні витрати» + «прибуток».

В основі цього методу лежить ідея розрахунку собівартості товару як головної складової ціни. В товарно-грошових умовах собівартість продукції містить у собі всі існуючі витрати, які необхідні на виробництво і збут товару, які зроблені за рахунок підприємства.

Однак існують такі витрати, які пов'язані з виробництвом товару, але не відносяться до собівартості, тому що фінансуються за рахунок прибутку, спеціальних фондів, бюджетних асигнувань і т.ін.

Для розрахунку ціни витратним методом необхідне підсумування сукупних витрат і нормативного прибутку.

До переваг цього підходу відносять:

. Споживач у значно більшій мірі має інформацію про власні витрати на виробництво продукції, ніж про попит, вивчення якого потребує додаткових витрат.

2. Якщо цим методом користується більшість виробників даної галузі, то ціни будуть подібними і цінова конкуренція зводиться до мінімуму.

3. Даний метод вважається справедливим як у відношенні споживачів, так і виробників, тому що при збільшенні попиту на продукцію виробник не наживається на споживачах, одночасно маючи справедливу норму прибутку.

Однак цей метод не адаптовано до сучасних умов господарювання, він не враховує особливості ситуації на ринку збуту і не пристосований до конкурентних відносин між виробниками [19].

Аналіз беззбитковості й одержання цільового прибутку.

Даний підхід до встановлення ціни являє собою різновид методу ціноутворення, що надає інформацію про граничну якість товару і відповідну їй ціну, а також дозволяє визначити оптимальне співвідношення між кількістю і ціною при необхідності одержання величини необхідного прибутку.

Якщо аналізувати ціни в залежності від покриття витрат та рівня утриманого прибутку, то існує три головних типи цін:

- мінімально-гранична ціна - це такий рівень ціни, при якому покриваються змінні витрати. Таким чином, мінімально гранична ціна складає рівень питомих змінних витрат; прибутковості при прогнозованому строку окупності;

ціна беззбитковості - це ціна, при якій підприємство покриває усі сукупні витрати на виробництво одиниці продукції (суму змінних та постійних витрат). Таким чином витрати вже повністю окупаються, а прибуток ще не отримується;

цільова ціна - це такий рівень ціни, при якому підприємець не тільки покриває свої сукупні витрати, а й утримує запрограмований прибуток [21].

Цей метод заснований на побудові графіків беззбитковості (рис. 1.4) та граничної рентабельності (рис. 1.4), на яких представлені валові витрати і передбачувана валова виручка від реалізації при різному рівні обсягів продажів.

Рисунок 1.3 - Методи ціноутворення на експортну продукцію

Крім того у процесі дослідження проводиться розрахунок граничної кількості товару та граничної рентабельності. На основі аналізу перелічених показників та графіків формується оптимальна ціна, яка дасть запланований рівень.

Рисунок 1.4 - Графік беззбитковості

Гранична кількість товару - це оптимальний обсяг виробництва та продажу товарів, необхідний для покриття капітальних вкладень і отримання першого прибутку. При реалізації товару у граничній кількості підприємство має нульовий прибуток, але обсяг продажу у розмірі «гранична кількість продукції + 1 одиниця товару» принесе перший прибуток підприємству. Цей показник можна розрахувати як графічним, так і аналітичним способами (рис. 1.7) [6].

Розрахунок точки беззбитковості можна зробити аналітичним методом. Він полягає у визначенні мінімального розміру виручки від реалізації, при якому норма прибутку рівна нулю.

. (1.3)

Гранична рентабельність визначається трьома головними методами:

–       графічним методом, шляхом побудування точки беззбитковості (рис. 1.5);

Рисунок 1.5 - Розрахунок графічної рентабельності шляхом побудови точки беззбитковості

- аналітичним методом:

. (1.4)

- графічним методом на основі результату від реалізації (рис. 1.6)

Можливо визначити ціну товару, при якій підприємство утримає нульовий прибуток, тобто ціну беззбитковості:

. (1.5)

Рисунок 1.6 - Графічний метод визначення граничної рентабельності на основі результату від реалізації

Цільову ціну можливо визначити, якщо знати рівень інвестиційного капіталу та прогноз відсотка прибутку:

. (1.6)

У свою чергу, розрахунок маси прибутку можна знайти графічно, як показано на рис. 1.5, і аналітично за формулою:

. (1.7)

При більш детальному аналізі є можливість розрахувати строк окупності капіталовкладень, якщо є дані про інвестиційні находження та витрати за роками (місяцями). Це можливо зробити як аналітичним методом, так і графічним. Використовуючи аналітичний метод, необхідно зробити пропорцію між капіталовкладеннями та витратами і співвідносити зі строками. Графічним методом будуються три кривих:

– крива капітальних надходжень за роками;

–       крива витрат за роками;

–       крива різниці між капітальними находженнями та витратами за роками.

Строк окупності буде відповідати точці перетину третьої кривої з віссю періодів (рис. 1.7).

Цей метод ціноутворення вимагає розгляду різних варіантів цін, їхній вплив на обсяг збуту, необхідного для подолання точки беззбитковості.

Основний недолік цього методу в тому, що він не враховує попит, заявлений на даний вид продукції [3].

Наступна група методів ціноутворення на експортну продукцію - це методи, які засновані на попиту. До них відносять:

- метод встановлення ціни на підставі ціннісної вагомості;

метод встановлення ціни на підставі закритих торгів;

тендерний метод.

Метод встановлення ціни на підставі ціннісної вагомості.

Основним фактором ціноутворення вважаються не витрати, а купівельне сприйняття даного товару.

Для формування у свідомості споживача уявлення про цінність товару використовуються нецінові прийоми впливу. Ціна покликана відповідати ціннісній вагомості товару.

Метод встановлення ціни на підставі закритих торгів.

Використовується при необхідності встановлення ціни на підряди, що прагне одержати фірма.

Здійснюється з урахуванням очікуваної цінової пропозиції конкурентів. При цьому майже не враховується взаємовідношення між ціною і власними витратами. Чим нижче встановлена ціна, тим більше шансів на отримання замовлення. Цей метод, як і тендерний, є змішаним, тому що він націлений, як на споживача, так і на конкурентів.

Інвестиційні витрати, грош. од

Рисунок 1.7 - Графік побудови строку окупності

І нарешті, великий інтерес викликають методи, які орієнтовані на конкурентну ситуацію на ринку, до них відносять такі:

1. Установлення ціни на підставі рівня поточних цін.

2. Нормативно-параметричні методи.

2.1 Порівняння питомих показників товару.

2.2 Метод регресійного аналізу.

2.3 Агрегатний метод порівняння.

2.4 Бальний метод зіставлення цін.

.5 Метод експертної оцінки споживчих достоїнств продукції.

2.6 Розрахунок ціни на підставі рівня конкурентоспроможності товару.

2.5 Функціональний метод або метод емпіричної залежності.

2.6 Метод встановлення ціни на основі порівняння продуктивності промислових товарів.

2.7 Метод встановлення ціни на основі визначення граничного рівня.

Установлення ціни на підставі рівня поточних цін.

Фірма відштовхується від цін конкурентів і менше уваги звертає на власні витрати й попит. Цей метод застосовується, коли еластичність попиту складно піддається виміру і фірмі здається, що рівень поточних цін відповідає отриманню справедливої норми прибутку при виробництві даного виду продукції.

Цей метод заснований на зіставленні ціни і якості власної продукції з аналогічним товаром фірм-конкурентів із застосуванням нормативно-параметричних методів, що характеризують ціну за техніко-економічними параметрами та іншим складовим конкурентоспроможності [12].

Порівняння питомих показників товару.

При використанні цього методу розраховуються частка від розподілу ціни товару на головний параметр кожного виробу даного параметричного ряду товарів, шо заміщаються:

, (1.8)

де: Р1…Рn - ціни товарів даного параметричного ряду;

N1…Nn - значення головного параметричного ряду товарів у прийнятих одиницях виміру;

Рпит.пар. - ціна головного параметра даного параметричного ряду, що використовується в поточній аналітичній роботі з перевірки й обґрунтування ціни.

Крім того, рекомендується враховувати прийняту міжнародну практику виміру ціни устаткування в залежності від потужності за формулою:

, (1.9)

де: Р1, Р₀ - ціни порівнюваних товарів;

N1…N0 - потужність чи продуктивність відповідного устаткування;

n - показник ступеня, що враховує показник ціни від потужності чи продуктивності устаткування. Його значення періодично публікується в спеціальних матеріалах.

Метод регресійного аналізу.

Сутність даного методу зводиться до наявності лінійної залежності між головним параметром товару і ціною. При цьому необхідно пройти такі основні етапи:

- визначення класифікаційних параметричних груп виробів;

відбір параметрів, які найбільш впливають на ціну виробу;

- вибір і обґрунтування форми зв'язку, зміна ціни при зміні параметрів;

- побудова системи нормальних рівнянь і розрахунок коефіцієнта регресії.

Прості лінійні регресійні моделі встановлюють лінійну залежність між двома змінними, наприклад витратами на відпустку й складом родини; витратами на рекламу й обсягом випуску продукції; витратами на проживання й валовим національним продуктом (ВНП); зміною ВНП залежно від часу й т.ін. У нашому випадку цей метод будемо використовувати для пошуку залежності ціни від будь-якого технічного або експлуатаційного параметру [23].

При цьому одна зі змінних уважається залежною змінною (у) і розглядається як функція від незалежної змінної (х).

У загальному виді проста вибіркова регресійна модель записується так:

, (1.10)

де у - вектор спостережень за залежною змінною;

;

х - вектор спостережень за незалежною змінною;

;

е - вектор випадкових величин (помилок); ;

 - невідомі параметри регресійної моделі.

Регресійна модель називається лінійною, якщо вона лінійна за своїми параметрами. Отже, вище приведена модель є лінійна регресійна модель. Її ще можна трактувати і як пряму на площині, де - перетинання з віссю ординат, а  - нахил (природно, якщо абстрагуватися від випадкової величини е).

Щоб мати явний вигляд залежності, необхідно знайти (оцінити) відомі параметри  цієї моделі.

У загальному є необмежена кількість прямих , які можна провести через безліч спостережуваних точок. Одна пряма з безлічі розміщена таким чином, що деякі точки перебувають вище, деякі нижчі цієї прямої, на основі чого можна встановити відхилення (помилки) відносно цієї прямої:

 (1.11)

де  - точка на прямій, що відповідає значенню.

Агрегатний метод.

Цей метод полягає в підсумовуванні окремих конструктивних частин параметричного ряду продукції з додаванням вартості оригінальних вузлів чи деталей. Він застосовується, якщо нова продукція складається з різних сполучень основних конструктивних вузлів, ціни яких відомі, а сукупна ціна обчислюється як сума окремих конструктивних елементів шляхом підсумовування (вирахування) цін, що додаються, чи елементів, що знімаються [25].

Бальний метод.

Полягає в здійсненні експертних оцінок значущості параметрів виробу для споживача. Кожному параметру привласнюється певна кількість балів, підсумовування яких дає інтегральну оцінку техніко-економічного рівня виробів.

Множенням суми балів на вартісну оцінку одного бала визначається загальна ціна даного виробу за формулою:

, (1.12)

де Р_н - розрахункова ціна нового виробу;

Рб - ціна базового виробу;

Вні, Вбі - бальна оцінка і-то параметра відповідно нового і базового виробу;

VI - питома вага і-го параметра даного виробу.

Метод експертних оцінок.

Заснований на результатах опитування чи колективної думки експертів про можливу ринкову цінність товару, розміри попиту на нього і вироблення рішень про ціну.

Розрахунок ціни на підставі рівня конкурентоспроможності товару.

Розрахунок ціни здійснюється за формулою:

, (1.13)

де Р₀, Р1 - ціни відповідно базового і поданого товарів;

ІТП, іеп - групові параметричні показники по технічних і економічних показниках конкурентоспроможності товару;

F1 - коефіцієнт пайової участі одиничного показника продажної ціни виробу;

В-частка по вартості ринку базисних товарів;

Q - показник, що відбиває співвідношення між попитом та пропозицією на розглянутий базисний товар (коефіцієнт насиченості).

Функціональний метод або метод емпіричної залежності.

Сучасний рівень розвитку маркетингової системи на підприємстві виставляє дуже жорсткі вимоги до системи ціноутворення на продукцію важкого машинобудування, що пояснюється особливостями промислового маркетингу. Загальні існуючі методи у даному випадку неефективні у результаті того, що вони не враховують специфіку цієї сфери виробництва. При формуванні ціни на машинобудівне устаткування необхідно враховувати, насамперед, його функціональні можливості та їх відповідність споживчим умовам експлуатації. Це забезпечити без використання функціонального напряму у маркетингу дуже складно. Враховуючи сутність цього виду маркетингу, при якому перш за все визначають, які функції повинен виконувати товар, щоб задовольнити споживача, і які для цього існують варіанти. При цьому збір та аналіз інформації проводиться з урахуванням особливостей місць експлуатації обладнання, яке розробляється і пропонується цільовому споживачу, тобто ведеться робота під замовника. Сутність, необхідність, умови використання та характеристики функціонального маркетингу наведені у третьому розділі, які можуть бути використані у якості аргументації ефективності використання функціонального підходу у процесі ціноутворення, котрий представляється у виді послідовного процесу, який складається з шести головних етапів. На початковому етапі, насамперед необхідно визначити кінцеву прикладну мету, для котрої й організовано виконання усіх запланованих робіт. На момент, коли цілі, які намічаються для реалізації, поставлені, а виконавцям зрозуміла суть виконуваних задачу є можливість переходу до другого етапу, який полягає у зборі статистичних даних та інформації, які необхідні для виконання існуючих цілей і проведення аналізу, що вимагається. Далі проводиться визначення класифікаційних параметричних груп виробів. На цьому етапі принциповим є питання формування статистичної бази даних, на основі якої далі буде будуватися уся система. Від цього залежить точність розрахунків. Крім того, для продукції машинобудівного профілю недопустимо проведення будь-якого аналізу без класифікаційної регламентації товарів [17].

На другому етапі здійснюється відбір параметрів, які найбільше впливають на ціну. Усі параметри, характеризуючи машинобудівний товар, в залежності від натури і особливостей їх формування підрозділяються на три головні групи: параметри призначення, показники технічного рівня та показники рівня експлуатації.

Параметри призначення являють собою ті показники, що покликані характеризувати призначення машини, і значення їм привласнюються на етапі проектування кожного конкретного класу виробів у процесі розробки технічного завдання, що є основним фактором четвертого рівня ієрархії функціонування устаткування, і, що істотно впливають на всі попередні рівні ієрархії. Ці параметри на наступних етапах життєвого циклу машини є незмінними (вважаються заданими величинами) і являють собою міцний фундамент, на якому формується конкуренто спроможність і продукції, так як при виборі товару виробничого призначення споживач вибирає серед запропонованих йому машин саме за показниками призначення. Таким чином, за рівень цих показників несе повну відповідальність розроблювач машини, і він повинен поставитися до цього процесу з усією відповідальністю, на підставі маркетингових досліджень вимог потенційних споживачів [26].

Показники технічного рівня покликані характеризувати тільки технічну сторону, що включає технічний рівень експлуатації проекту розроблювача. До них заведено відносити тільки ті показники з загальної їхньої сукупності, які характеризують машину та відбивають рівень якості її виготовлення і технічний рівень використання самого проекту. Аналізовані величини відносяться до груди факторів другого рівня ієрархії функціонування устаткування, від якого залежить ефективність перетворення в реальну машину всіх нововведень, розроблених проектувальником. У випадку збігу в порівнюваних машинах (що конкурують між собою) споживачем при ухваленні рішення про купівлю показників, які входять до складу індексу призначення, подальший добір устаткування він продовжує саме за показниками технічного рівня, за який відповідає виготовлювач машини.

Показники рівня експлуатації характеризують, наскільки повно й ефективно для власного виробничого процесу споживач використовує ті параметри і властивості машини, що були закладені в неї проектувальником і виготовлювачем на попередніх етапах життєвого циклу. На схемі ефективності функціонування устаткування фактори, які роблять безпосередній вплив на ці показники, об'єднані на першому рівні ієрархії в правій частині (якість експлуатації устаткування), що включають ефективність, як використання машини, так і організації праці користувача. Таким чином, у випадку спостереження низької віддачі машини проти очікуваної при відповідному високому рівні індексу призначення і показника технічного рівня винуватцем є тільки сам споживач [16].

При використанні функціонального підходу до ціноутворення до уваги беруться тільки параметри призначення і деякі показники технічного рівня, тому що вони характеризують експлуатаційні параметри та надійність обладнання і визначають його функціональні можливості.

На третьому етапі вибирається та обґрунтовується форма зв'язку. Найбільш ефективною є емпіричне вираження функції, яка шукається, тому що вона найбільш гнучка та лояльна, а крім того, забезпечує ще і достатньо високу відповідність розрахункових результатів і практичних спостережень. Усе це свідчить про максимальну здатність цього методу до впровадження у реальних виробничих умовах. Загальний вид цієї залежності має наступний вигляд:

, (1.14)

де Р - ціна обладнання;

К_м - коефіцієнт пропорційності, який свідчить про існування залежності;  - параметри призначення, які характеризують аналізовану класифікаційну групу;

- показники ступеня, які характеризують ступінь впливу обраних технічних параметрів на ціну.

Метод встановлення ціни на основі порівняння продуктивності промислових товарів.

Для продукції промислового призначення передбачається здійснення зв'язку між ціною устаткування і його продуктивністю:

, (1.15)

де п - показник ступеня, який характеризує залежність ціни від потужності і продуктивності устаткування;

,  - рівні потужностей обладнання.

При використанні цього методу для машинобудівної продукції для підвищення ефекту розрахунку найкраще використання експлуатаційної продуктивності. Сучасний рівень розвитку науки і техніки вимагає в сфері важкого машинобудування забезпечення надійності випускового устаткування, на який покладається місія одного з найбільш важливих показників, що характеризують не тільки технічний рівень і якість, а й ефективність використання досліджуваної машини.

Існує два основних принципи класифікації продуктивності: по-перше, у залежності від джерел її визначення і, по-друге, за сферою використання. Перша група підрозділяється, у свою чергу, на розрахункову продуктивність, під якою розуміють отриману за допомогою розрахунків, а також на фактичну, отриману зі звітних даних.

У залежності від сфери використання конкретної продуктивності, а саме при визначенні основних технічних характеристик і параметрів машини, тобто під час експлуатації машини, розрізняють три основні види продуктивності:

- конструктивна;

- технічна;

експлуатаційна.

При розрахунку конструктивної продуктивності враховують, головним чином, конструктивні властивості машин: параметри робочих органів, потужність двигуна, швидкості руху робочих органів самої машини (при цьому слід застерегти, що і конструктивні властивості машини враховуються також не цілком: не враховується зручність конструкції машини для технічного її обслуговування, не враховується вплив шуму та вібрації в кабіні на стомлюваність робітника, який її обслуговує, і т.ін.). Умови роботи користувача припускаються постійними, закладеними в розрахунках при конструюванні. Припускається, що машиніст, керуючий машиною, має високу кваліфікацію, не враховуються необхідні технологічні й організаційні перерви в роботі устаткування. Для багатьох машин така продуктивність носить умовний характер, тому що робота машини ведеться ухолосту (наприклад, для кранового устаткування не ураховується час ручних операцій для причеплення і відчеплення вантажу від гаків). Таким чином, конструктивна продуктивність характеризує, в основному, конструктивні можливості машини і використовується для попереднього порівняння варіантів машин при їхньому проектуванні [18].

При розрахунку технічної продуктивності устаткування крім конструктивних властивостей ураховуються умови провадження робіт і технологічні перерви, а не беруться до уваги лише організаційні перерви.

Технічна продуктивність визначається для конкретних виробничих умов. Вона є основною для порівняння машин між собою, для визначення ступеня її використання, а також показником технічної характеристики майбутньої машини при розробленні вимог на її проектування. Величина технічної продуктивності не є показником, що залежить від надійності машини, і визначається стосовно кожної одиниці устаткування у відповідності до специфіки її роботи [20].

Технічна продуктивність використовується для розрахунку експлуатаційної продуктивності машини. На відміну від технічної цей вид продуктивності визначається з урахуванням надійності машин, а також технологічних, організаційних перерв у їхній роботі, у тому числі простоїв устаткування при заправленні його паливом; необхідних, перерв у роботі при

його пересуванні, у разі потреби по виробничому простору (наприклад, для вантажопідйомного устаткування таким є будівельний майданчик) і т.ін.; зміни робочого устаткування з урахуванням часу відпочинку робітника, який обслуговує машину, а також інших перерв у процесі функціонування в межах визначеного календарного відрізка часу, передбачених проектом провадження робіт чи відповідними нормами, правилами, інструкціями і технічними умовами. Експлуатаційна продуктивність характеризує здатність техніки виконувати свої функції, але не у визначених (еталонних) умовах, а у фактичних умовах експлуатації [14].

Таким чином, можна зробити висновок, що експлуатаційна продуктивність є комплексним показником функціонування устаткування:

, (1.16)

де  - експлуатаційна продуктивність;

- технічна продуктивність;

- коефіцієнт використання календарного часу.

Величина коефіцієнта використання календарного часу (МТ) залежить від тривалості планових ремонтів, технічного обслуговування; характеру, частоти виникнення відмовлень устаткування й оперативності їхнього усунення; наявності допоміжних операцій у зміні; транспортної системи; числа пересувок транспортних комунікацій, холостих переходів і т.ін.

Метод встановлення ціни на основі визначення її граничного рівня.

При дослідженні економічної складової продукції промислового призначення виникають деякі труднощі. Для здійснення цього процесу необд но використовувати ціну споживання, яка складається з двох основних показників: продажної ціни й експлуатаційних витрат.

Пераваги і недоліки методів ціноутворення на експортну продукцію наведені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Переваги і недоліки методів ціноутворення на експортну продукцію

Визначають у більшості випадків витратним методом, який складається в підсумовуванні загальних витрат і середнього відсотка прибутку. Однак дана методика трохи застаріла й вона не може бути застосована для аналізу конкурентоспроможності у результаті обліку в даному економічному показнику тільки витрат, необхідних на виробництво машини, не враховуючи значущості технічних і експлуатаційних характеристик. Таким чином, на рівень ціни великий вплив робить вартість комплектуючих виробів, сировини і матеріалів.

Як показує світова практика, для найбільш точного визначення і глибокого аналізу споживної вартості випущеного продукту необхідне використання такого показника, як гранична ціна. У сучасних умовах під нею розуміють рівень ціни розглянутого устаткування, при призначенні якого покупець, який придбає досліджувану машину, не одержує абсолютно ніяких переваг у порівнянні з придбанням машини-аналога. Під останнім розуміється той продукт, вироблений конкуруючої фірмою, який має принципово точно відповідати досліджуваному устаткуванню за своїм призначенням. Однак обраний аналог має бути не абстрактним продуктом (товаром-ідеалом, що символізує існуючу потребу), а машиною, ринкова ціна і технічні характеристики якої мають бути свідомо відомі. Крім того, незважаючи на ідентичність призначення, обидва розглянуті товари, як машина-аналог, так і аналізоване устаткування, мають функціональні і класифікаційні показники конкретно заданого рівня, які можуть істотно відрізнятися. З попереднього очевидно, що при подальшому збільшенні ціни після подолання рівня граничної, досліджуване устаткування стає неконкурентоспроможним [13].

Крім того, що особливо важливо, показник граничної ціни дозволяє об'єднати в собі інтереси обох зацікавлених сторін - як споживача, так і виробника. З погляду продуцента в поняття ціни вкладається зміст вартості матеріальних і інших ресурсів, які витрачаються на створення машини і, виходячи з цього, чим вище зазначені витрати, тим вище рівень ціни.

Так виглядає ідеальна ситуація ціноутворення з позиції виробників, до якої кожний з них прагне. Для цього як найбільше ємний показник, що максимально характеризує ціну, прийнято вважати «масу устаткування», тому що вона враховує величину всіх згаданих вище ресурсів.

Що стосується споживача, то з його погляду процес ціноутворення виглядає дещо інакше у результаті того, що він, придбаючи машину, платить не просто за сукупність ресурсів, вкладених у неї виробником, а за ті можливості, що йому ці ресурси, втілені в покупне устаткування, надають, тобто, інакше кажучи, за виконувані ним функції, сукупність яких характеризується визначеними групами показників, а саме класифікаційними, функціональними і показниками призначення. Таким чином, маємо справу з абсолютно різними позиціями, навіть можна з упевненістю сказати, що ці точки зору прямо протиставляються одна одній [9].

Виходячи з цього, з метою перебування загальної точки зіткнення у сфері ціноутворення інтересів споживача і виробника, тобто компромісного рішення проблеми, що створилася, необхідне виведення показника чи групи показників, який міг би відбити позиції обох сторін. Таким показником була обрана маса устаткування, у результаті того, що вона, як і ціна машинобудівної продукції, має функціональну залежність з показниками призначення [13].

Викладене вище буде показано в аналітичному виді:

 (1.17)

де Ц - гранична ціна устаткування;

М - маса машини;

- функція залежності ціни устаткування від його маси;

Р₂ - функція залежності ціни устаткування від класифікаційних і функціональних показників призначення;

 - функція залежності маси устаткування від класифікаційних і функціональних показників призначення.

На ПАТ «АМК» використовується метод витрат.

1.3 Особливості процесу ціноутворення на експортну продукцію

На процес прийняття цінових рішень при здійсненні формування цін на експортну продукцію впливає багато чинників, які пояснюють специфіку процесу ціноутворення на експортну продукцію. Всі чинники можна поділити на такі групи, таблиця 1.2.

Таблиця 1.2 - Чинники, які впливають на процес ціноутворення на експортну продукцію

Одним із найважливіших факторів, що береться до уваги при встановленні ціни, є рівень витрат, пов'язаних із виробництвом і експортом товару, що визначає нижню межу ринкової ціни. Розрізняють витрати: перемінні та постійні, прямі і непрямі, середні і граничні, пов'язані з виробництвом і реалізацією товару на внутрішньому і зовнішньому ринках, витрати у вітчизняній та іноземній валютах. Якщо підприємство має переваги у витратах, то воно може встановити ціну з урахуванням стану конкуренції і власних цілей. Якщо ж витрати вищі ніж у конкурентів, і підприємство не має резервів для маневру, то воно може програти у ціновій конкуренції [7].

Пам'ятаючи те, що будь-яке підприємство прагне максимізувати свій прибуток, слід зважати і на більш реалістичні підходи до визначення бажаного його рівня. Так, у галузях, які виробляють промислові товари, більше значення приділяється досягненню певного рівня прибутковості інвестованого капіталу. А при виробництві унікальних товарів і товарів на замовлення найважливішою метою може бути збереження кадрового потенціалу і завантаження унікального устаткування. При цьому ціни не будуть постійними, встановленими раз і назавжди. При зміні обставин (витрат, умов ринку) підприємство може перег - лянути пріоритетність цілей, що призведе до коригування цінової політики.

Ступінь корисності товару для споживачів є ключовим чинником ціноутворення. Чим більша корисність, тим вища, за інших умов, ціна товару на зовнішньому ринку.

Місце товару в товарній номенклатурі визначає рівень і значення показника цінової еластичності попиту. Так, при загальному правилі про обернено пропорційну залежність між рівнем цін на товар і рівнем попиту є низка товарів з прямо пропорційною залежністю або навіть нульовою ціновою еластичністю. Тому зростання цін на більшість товарів масового споживання зводить до падіння попиту, а здорожчання товарів першої необхідності, навпаки, до зростання попиту на них [6].

Слід також зазначити, що будь-який товар протягом життєвого циклу зазнає значних змін. Це, природно, впливає на здійснення цінової політики. Так, на етапі розробки і впровадження можуть встановлюватись як максимально високі, так і низькі ціни. Класичним прикладом першого підходу до ціноутворення є продаж мікрокалькуляторів за ціною 200 дол. США і вище. Другий підхід - вихід у 70-х роках на ринок японських виробників побутових відеомагнітофонів з ціною, в 2-3 рази нижчою, ніж їх собівартість на той час.

На етапі зростання підприємство отримує можливості для цінового маневру внаслідок розширення обсягів продажу та економії за рахунок зростання масштабів виробництва. Одночасно зростає і конкурентна боротьба.

При виникненні ознак початку стадії спаду перед підприємством постає проблема вибору можливих варіантів зміни ціни:

- підвищення ціни (використовуючи переваги нееластичного попиту) для короткотермінового підвищення прибутковості перед остаточним зняттям товару і компенсації витрат на розробку та виведення на ринок нового покоління товарів;

зниження ціни (навіть нижче собівартості), щоб привернути увагу покупців до супутніх товарів.

Характер впливу такого чинника, як зміна цін інших товарів, залежить від типу товару, ціна якого змінюється. Збільшення цін на одні товари викликає підвищення попиту на експортований товар і, відповідно, зменшення цін на такі товари приводить до зниження попиту (товари-субститути). Для інших товарів збільшення ціни приводить до зниження попиту на експортований товар і, відповідно, зменшення цін - до збільшення попиту на експортований товар (компліментарні товари). Таким чином, встановлюючи ціну, необхідно попередньо з'ясувати, які товари є замінниками експортованого товару, а які - його доповненнями.

Ступінь монополізації пропозиції товару виявляється в контролі продавцем рівня ціни товару. Чим вищий ступінь монополізації пропозиції, тим більший вплив підприємств-виробників на рівень ціни і, отже, тим більший монопольний надприбуток. Виділяють три види структур ринку, що характеризуються істотною монополізацією пропозиції:

- монополія - на ринку діє один продавець товару, що не має близьких товарів-замінників;

- олігополія - на ринку діє обмежена кількість продавців товару з незначною диференціацією споживчих властивостей;

- монополістична конкуренція - на ринку діє велика кількість продавців товару з істотною диференціацією споживчих властивостей. Диференціація споживчих властивостей товару обумовлює виникнення контролю кожного з продавців над ціною його товару [11].

Підвищення ймовірності вторгнення конкурентів змушує монополістів знижувати ціни. Ефективність захисту вже зроблених інвестицій набагато перевершує ефективність проектів, що не обтяжені необхідністю захищати «старі» інвестиції. У зв'язку з цим запобігти вторгненню конкурентів легше і дешевше, ніж конкурувати з ними після вторгнення на цей сегмент ринку.

Окремо доводиться розглядати ступінь монополізації попиту. Нерідко трапляється ситуація, коли коло споживачів товару обмежене. У цьому випадку покупці отримують певну владу над цінами і можуть одержувати монопольний надприбутки за рахунок заниження цін на продукцію, що купується. Структура ринку тільки з одним споживачем товару називається монопсонією. Якщо є декілька споживачів товару, структури ринку називається олігопсонією.

Чинники, що впливають на обсяг попиту, не менш важливі для визначення рівня цін у зовнішній торгівлі. Характер впливу фінансових можливостей покупців залежить від типу товару. Для одних товарів збільшення фінансових можливостей покупців приводить до підвищення попиту на них, відповідно зменшення фінансових можливостей покупців приводить до зниження попиту (нормальні товари). Для інших товарів збільшення фінансових можливостей покупців обумовлює зниження попиту на них і, відповідно, зменшення фінансових можливостей покупців викликає збільшення попиту (товари «низької» якості). Таким чином, при встановленні ціни необхідно попередньо з'ясувати, є товар нормальним чи «низької» якості. Можлива ситуація, коли для одних груп споживачів товар буде нормальним, а для інших - «низької» якості.

У країнах із розвинутими ринковими відносинами держава відіграє істотну роль у процесі ціноутворення, особливо в зовнішньоторговельних операціях. Є декілька інструментів державного регулювання цін:

1. Державне регулювання цін внутрішнього ринку, що здійснюється за допомогою гарантування виробникам рівня продажних цін (наприклад, єдині закупівельні ціни на сільськогосподарські товари встановлені в країнах ЄС) і за допомогою субсидування конкретних видів витрат виробництва.

. Митна політика, що включає встановлення імпортного мита, соціальне оподатковування імпортованих товарів, кількісне обмеження імпорту, ліцензування тощо. За допомогою цих засобів держава тією або іншою мірою захищає внутрішній ринок і сприяє підвищенню цін на товари місцевих виробників [24].

Бюджетне субсидування експорту. Для того, щоб підвищити конкурентоспроможність вітчизняних товарів шляхом зниження експортних цін, уряди видають експортерам субсидії, які є доплатою до експортного виторгу.

Державне регулювання цін внутрішнього ринку має такі форми:

1. «Жорстке» регулювання цін здійснюється через фіксацію державних цін.

. «М'яке» регулювання здійснюється через встановлення граничних рівнів цін, граничних надбавок і коефіцієнтів, встановлення граничних значень різних елементів ціни.

. Непрямий вплив здійснюється через визначення «правил гри» при ринковому ціноутворенні. Він може містити і ряд заборон, зокрема заборону на вертикальне і горизонтальне фіксування ціни, недобросовісну цінову рекламу, цінову дискримінацію, демпінгові ціни і т.ін. При наявності таких обмежень слід, з одного боку, неухильно виконувати вимоги законів, але з іншого - спробувати знайти різні варіанти «захисту» від подібних заборон.

Рівень ціни залежить і від конкуренції на цьому сегменті ринку. На різних сегментах світового ринку складаються неоднакові рівні конкуренції. Зазвичай на сегменті з порівняно низькою інтенсивністю конкуренції є можливість для встановлення більш високої ціни, ніж на ринках з інтенсивною конкуренцією.

Фаза економічного циклу належить до макроекономічних чинників ціноутворення на експортну продукцію. При аналізі динаміки цін світового ринку необхідно брати до уваги вплив економічних циклів, об'єктивною основою яких є цикли відтворення основних фондів економічно відособлених товаровиробників. Зміни цін залежно від фази економічного циклу мають такі закономірності:

- мінімального рівня ціни досягають у фазі економічної кризи;

- під час депресії і пожвавлення спостерігається зростання цін;

- ціни досягають максимуму у фазі підйому, а потім починається зниження цін.

У рамках загальних закономірностей розвитку зміна цін на різні групи товарів відбувається нерівномірно. Найбільш різко і швидко реагують на зміну кон'юнктури в різних фазах циклу ціни на сировину і товари тривалого користування, товари споживчого призначення, менш різко - ціни на напівфабрикати і ще нижча чутливість цін на машинобудівну продукцію виробничого призначення.

Інфляційні процеси у світовій економіці приводять до виникнення постійної тенденції цін до підвищення. Ця тенденція накладається на циклічні коливання цін. У результаті абсолютне зниження цін на світовому ринку в цей час трапляється порівняно рідко. Циклічні коливання цін виявляються в більш-менш швидких темпах зростання цін у різні періоди часу. Наслідком інфляції є мінливість цін на світовому ринку, що підвищує значення проведення постійних кон'юнктурних досліджень.

Поряд з циклічними коливаннями цін, викликаними глобальними змінами попиту і пропозиції, виникають і внутрішньоциклічні короткострокові порушення відповідності попиту і пропозиції. Короткострокові коливання не збігаються із загальними для всього ринку диспропорціями відтворювального процесу і накладаються на вплив економічного циклу й інфляції. Є такі види короткострокових коливань попиту і пропозиції:

- сезонні коливання цін;

зміни цін при вимушеному продажу;

зміни цін при вимушених закупівлях;

спекулятивні коливання біржових котирувань;

зміни цін, викликані раптовими форс-мажорними обставинами (посуха, заморозки, землетрус).

При встановленні ціни важливо не прийняти короткострокові коливання цін за початок загального підвищення або зниження цін.

До особливостей процесу ціноутворення можна віднести різномаїття видів цін на експортну продукцію та методів її формування.

Ціни зовнішнього ринку можна поділити на світові, ціни певних ринків, контрактні, ціни базисних умов поставки, експортні, імпортні та ін.

Світові ціни - це ціни, за якими здійснюються великі експортно-імпортні операції, що значною мірою характеризують стан міжнародної торгівлі конкретними товарами. До світових належать ціни провідних виробників та постачальників, яким належить значна частка в загальному обсязі аналогічної продукції, що реалізується на зовнішньому ринку. Вони відображають середньо-світові умови виробництва та реалізації товарів. Як правило, розрізняють дві основні групи світових цін: на сировинні ресурси та на готову продукцію.

На практиці світові ціни на сировинні товари визначаються рівнем цін країн-експортерів або цінами бірж та аукціонів. Світовими цінами на готову продукцію обробної промисловості зазвичай є експортні ціни провідних виробників, які спеціалізуються на виготовленні даного виду продукції.

Залежно від типу ринку світові ціни поділяються на біржові котирування, ціни товарних аукціонів та ціни торгів [10].

Біржові котирування - це ціни спеціально організованого постійно діючого ринку масових, якісно однорідних товарів. На товарних біржах реалізується сировина, товари сільськогосподарського та мінерального походження (пиломатеріали, бавовна, вовна, зерно, цукор, кава, кольорові та дорогоцінні метали тощо). На сучасному етапі в зовнішній торгівлі через біржі реалізується понад 50 видів сировинних товарів, на які припадає 15-20% усього експорту розвинутих країн.

Ціни міжнародних товарних аукціонів - це ціни публічного продажу попередньо оглянутої покупцями партії товару (лот), як правило, за максимальною запропонованою ціною. Особливістю аукціонів є наявність у більшості випадків значної кількості покупців та одного або кількох продавців, які, на відміну від бірж, здійснюють операції відносно реальних товарів за суворо індивідуальними властивостями.

Під час аукціонних торгів використовуються стартові ціни, ціни аукціонного кроку та ціни фактичної реалізації.

Різновидом цін міжнародних товарних аукціонів є ф’ючерсні ціни. Ф’ючерс - це термінова угода на придбання чи продаж певної кількості товару за умови його майбутньої поставки у визначені строки та місце. Ф’ючерсні ціни не зазнають істотних змін за умов інфляції і тому вигідні покупцям.

Ціни торгів - це ціни особливої форми спеціалізованої торгівлі, яка ґрунтується на видачі замовлень на поставку товарів або отримання підряду на виконання певних робіт за умовами, що заздалегідь оприлюднені у спеціальному документі-тендері. Відмітною рисою такої форми торгівлі є наявність кількох конкурентів, які пропонують свої проекти на виконання певних робіт, з яких замовник вибирає найвигідніший, у тому числі й за ціною. Ціни торгів охоплюють приблизно третину всіх експортних цін на машини та обладнання. Крім того, на торгах оцінюється будівництво промислових підприємств, автомобільних та залізничних доріг, мостів, електростанцій, готелів і т. ін.

Класифікація цін на зовнішньому ринку має наступну структуру (рис. 1.8):

Рисунок 1.8 - Особливості формування цін на зовнішньому ринку

Світові ціни слугують також орієнтиром при формуванні цін міжнародних контрактів. Залежно від способу фіксації контрактні ціни можна поділити на п’ять основних видів: тверді, рухомі, з наступною фіксацією, ковзні та змішані.

Тверда ціна встановлюється на момент підписання контракту й залишається незмінною протягом усього терміну його дії. Така ціна переважно використовується в угодах із коротким строком поставки, коли не очікується істотних змін у цінах.

Рухомою називається ціна, яка також зафіксована в контракті, але може бути переглянута, якщо на момент поставки товару його ринкова ціна змінилася. У цьому разі в контракт уноситься застереження, яке передбачає коригування зафіксованої в ньому ціни. Як правило, контрактом обумовлюється мінімальне відхилення ринкової ціни від установленої в угоді, у межах якого контрактна ціна не переглядається [12].

Ціни з наступною фіксацією застосовуються у випадках, коли протягом виконання контракту очікується значне підвищення цін, яке важко передбачити та оцінити з достатньою мірою точності. У такому разі в контракті обумовлюються джерела цінової інформації та дата, на яку фіксується ціна.

Ковзні ціни застосовуються в довгострокових контрактах на поставку складних та унікальних товарів, які мають значний термін виготовлення (прокатні стани, судна). Така ціна визначається на момент виконання контракту шляхом перегляду початкової договірної ціни. Причиною такого перегляду є істотні зміни у витратах на виробництво продукції, які відбулися протягом виконання угоди.

Ковзна ціна, формула якої визначається в контракті, складається з двох частин: базової та змінної. Базова ціна з установленням її структурних частин узгоджується сторонами при підписанні контракту. Змінна визначається на момент виконання контракту шляхом перерахунку структури ціни, зумовленої відповідними змінами у витратах [9].

Інколи застосовується змішаний спосіб установлення ціни, коли її певна частка фіксується під час підписання контракту, а інша формується як ковзна ціна. У цьому разі ціна називається змішаною.

При встановленні контрактної ціни певного товару застосовуються різні поправки, найважливішими з яких є базисні умови поставок. Під ними розуміють умови відображення у фактурній (купівлі-продажу) ціні витрат на транспортування, завантаження, розвантаження, страхування та митне оформлення товарів у разі їхнього перетину митного кордону тієї чи іншої країни.

В Україні базисні умови поставок регламентуються правилами «Інкотермс» у редакції 1990 р. Правила містять 13 базисних умов поставки, які залежно від ступеня розподілу між продавцем та покупцем зобов’язань щодо поставки товару та відповідальності за ризики пошкодження чи загибелі вантажу поділяються на чотири групи.

Правилами «Інкотермс» визначається також вид транспорту (вид перевезень), який може використовуватися при здійсненні контрактів, що укладені за певними умовами. «Інкотермс-90» дає визначення всіх базисних умов поставки. Так, FОВ (вільний на борту) - це умова, яка використовується тільки для водного транспорту. Вона означає, що продавець за свої кошти повинен доставити товар до вказаного в контракті порту і завантажити його на борт судна. Зобов’язання щодо поставки вважається виконаним після того, як товар перейшов через поручні судна. З цього моменту всі подальші витрати (фрахт, мито, податки) та ризики пошкодження або втрати товару бере на себе покупець.

Ціни, що обслуговують зовнішньоторговельний оборот, можна також поділити на експортні та імпортні.

Основою визначення експортних цін насамперед є власні витрати плюс нормативний прибуток виробника. До них додаються витрати, пов’язані з доставкою товару до пункту, обумовленого контрактом, а також збори за митне оформлення товару. При цьому на відміну від цін на продукцію, що призначена для реалізації на внутрішньому ринку, в ціни експортних товарів не включаються податок на додану вартість та акцизний збір.

В окремих випадках при визначенні експортних цін суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України повинні спиратися на індикативні ціни. Під індикативними розуміють ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортної (а часом імпортної) операції. Такі ціни можуть запроваджуватися на товари, щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи, встановлено режим квотування, ліцензування чи спеціальні режими.

Свою специфіку має також формування імпортної ціни, яка складається з ціни країни-постачальника й тих елементів, які в неї включає країна-покупець. Основою встановлення ціни на продукцію, що імпортується в Україну, є митна (закупівельна) вартість товару з урахуванням фактично сплачених сум мита та митних зборів.

У митну вартість уходить указана в рахунку-фактурі контрактна (договірна) ціна товару, а також фактичні витрати, які не ввійшли в таку ціну. До них належать витрати на транспортування, навантаження, розвантаження та страхування товару від пункту постачальника (продавця) до пункту перетину митного кордону України. Для визначення митної вартості іноземна валюта перераховується в гривні за курсом Національного банку, який діє на день подання митної декларації.

Ввізне мито як податок на товари, що ввозяться до країни, обчислюється за ставками, які поділяються на три види: адвалерні, специфічні та комбіновані. Сума митної вартості та мита є базою визначення в ціні акцизного збору (з підакцизних товарів) та ПДВ [11].

При встановленні в ціні акцизного збору застосовуються такі самі ставки, що поширюються на вітчизняну продукцію. Але при визначенні акцизного збору в ціні імпортних товарів на основі відсоткової ставки існує своя особливість. Якщо на вітчизняну продукцію відсоткова ставка акцизного збору встановлена до ціни, що включає в себе цей податок, то на імпортні товари ставка встановлена безпосередньо до суми митної вартості та мита.

 (1.18)

де МВ - митна вартість, грн;

М - мито, грн.

Податок на додану вартість у ціні імпортної продукції визначається за встановленою ставкою до бази оподаткування. Такою базою є митна вартість товарів з урахуванням мита, а якщо товар підакцизний, то й акцизного збору.

Митні збори справляються за митне оформлення товарів, що ввозяться до країни. Величина цих платежів визначається на підставі «Класифікатора видів та ставок митних зборів» залежно від митної вартості товарів (без урахування мита). Митні збори не враховуються при визначенні в ціні придбання товарних податків. Вони входять до складу валових витрат і враховуються при обчисленні в ціні кінцевої реалізації податку на додану вартість. Сума мита і митних зборів сплачується одночасно зі сплатою акцизного збору та ПДВ.

Отже, ціна придбання товару, що ввозиться в країну, складається з таких елементів:

 (1.19)

де МЗ - митні збори, грн.;

М - мито, грн.;

А - акцизний збір, грн.;

ПДВ - податок на додану вартість, грн.;

МВ - митна вартість, грн.

По суті, така ціна для підприємства-імпортера являє собою суму економічних витрат і показує нижню межу імпортної ціни. Верхньою межею ціни імпортної продукції є ціна її фактичної реалізації на внутрішньому ринку. Різницею між фактичною ціною продажу та ціною придбання є надбавка, яка містить у собі витрати обігу імпортера з реалізації товару на внутрішньому ринку, прибуток та ПДВ.

Крім названого вище, особливість процесу ціноутворення полягає в його законодавчому регулюванні. Сьогодні в Україні існує певна система впливу на процеси ціноутворення суб’єктів господарювання. Ця система, з одного боку, обмежує підприємства у виборі ціни, а з іншого - створює більш-менш справедливі умови функціонування для всіх учасників економічних відносин, сприяє створенню вільного конкурентного середовища, а також обмежує розвиток негативних тенденцій, таких як: монополістичне ціноутворення; штучне підвищення цін на товари першої необхідності тощо.

Управління процесами ціноутворення підприємств в Україні ґрунтується на системі законів та законодавчих актів, головними з яких є:

Закон України «Про ціни і ціноутворення»;

- Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»;

- нормативні документи Верховної Ради України;

- нормативні документи Кабінету Міністрів України;

- нормативні документи Державної Податкової Адміністрації України;

- роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України;

- нормативні документи органів місцевого самоврядування.

Сфера дії Закону України «Про ціни і ціноутворення» поширюється на всі підприємства та організації незалежно від форм власності, підпорядкованості й методів організації праці та виробництва. Цей Закон спрямований на забезпечення:

- рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств;

збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

- протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

- об’єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

- розширення сфери застосування вільних цін;

підвищення якості продукції;

- соціальних гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку зі зростанням цін і тарифів;

- створення необхідних економічних гарантій для виробників;

орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Законом декларується вільне встановлення цін і тарифів на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, з яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Характер державного регулювання цін вміщено у статтях 8, 9 та 10. Згідно з цими статтями державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

- державних фіксованих цін (тарифів);

- граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку [13].

Ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги (в тому числі на електроенергію і природний газ для комунально-побутових потреб населення України), послуги громадського транспорту і зв’язку встановлюються Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до цього Закону затверджують або регулюють ціни (тарифи). Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв’язку зі зміною умов виробництва та реалізації продукції, що не залежать від господарської діяльності підприємств.

У розділі III Закону України «Про ціни і ціноутворення» висвітлюються питання, пов’язані з контролем за цінами. Тут сказано, що державний контроль за цінами здійснюється у разі встановлення і застосування державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому у сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства.

І, нарешті, ст. 14 встановлює відповідальність за порушення державної дисципліни цін. Згідно з цією статтею вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та чинного порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду (арбітражного суду). Особи, винні в порушенні порядку встановлення та застосування цін і тарифів, притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Іншим Законом, що чинить значний вплив на процеси ціноутворення, є Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Цей Закон визначає правові основи обмеження та попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства, ст. 4.

Закон дає визначення діям, що вважаються зловживанням монопольним становищем на ринку. Згідно з цією статтею серед інших дій зловживаннями монопольним становищем вважаються:

- обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

- часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

- встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;

- встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;

- встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.

Додатково до ст. 4 Закону ст. 5 визначає, що антиконкурентними узгодженими діями визнаються погоджені дії (угоди), що призвели або можуть призвести до встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок, націнок.

Регулювання цін на продукцію монопольних утворень здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності, або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін.

Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту постановки її на виробництво).

Слід зазначити, що разом із регулюванням цін внутрішнього ринку на Україні існує механізм регулювання цін на продукцію, що експортується. Цей процес відбувається із застосуванням механізму індикативних цін. Методика формування й використання індикативних цін регламентується наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України №506 від 8 серпня 1996 р. Згідно з цим документом індикативні ціни застосовуються з метою запобігання експорту товарів походженням з України за цінами, які можуть розглядатися як підстава для порушення в будь-яких видах антидемпінгової процедури або вжиття антидемпінгових заходів чи перегляду чинних антидемпінгових заходів.

Під індикативними цінами розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України, а також якісних показників товару, і які затверджено МЗЕЗторгом України.

Формування індикативних цін відбувається за кількома основними напрямами, залежно від виду товару та режиму його експорту з України (імпорту в Україну):

- на товари походженням з України, щодо імпорту яких в інші країни вжиті в будь-яких видах антидемпінгові заходи, а також щодо імпорту яких в інші країни існують зобов’язання (в тому числі й односторонні) у зв’язку із призупиненням антидемпінгових компенсаційних заходів. Наявність таких заходів і процедур МЗЕЗторг України визначає відповідно до офіційної інформації, поданої йому центральними органами державної виконавчої влади в установленому порядку та формі;

- на товари походженням з України, щодо імпорту яких в інші країни ймовірна загроза вжиття антидемпінгових заходів з метою їх попередження. Імовірність застосування таких заходів і процедур МЗЕЗторг України визначає відповідно до офіційної інформації, поданої йому центральними органами державної виконавчої влади в установленому порядку та формі;

на товари походженням з України, імпорт яких обмежений у певні країни світу згідно з відповідними міжнародними угодами України або іншими (в тому числі й односторонніми) міжнародними зобов’язаннями України;

на товари походженням з України, експорт (імпорт) яких з (в) України (у) здійснюється в межах спеціальних режимів (процедур) та інших режимів нетарифного регулювання - на період дії таких режимів, встановлених згідно з чинним законодавством України та її міжнародними зобов’язаннями.

Згідно із затвердженим відповідно до чинного законодавства України переліку індикативних цін фахівцями Держзовнішінформу проводиться моніторинг відповідних ринків, експорту товарів українського походження з використанням таких інформаційних джерел:

- біржові котування;

- ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції;

- довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі відео, комп’ютерних, електронних та інших подібних банків даних;

- статистичні дані митних, фінансових, банківських, інформаційних та інших державних органів і установ та недержавних організацій України;

- комерційні пропозиції, листи, протоколи намірів, прейскуранти та каталоги на продукцію відомих фірм, підприємств, порівняльні індекси цін;

- звіти та довідки торговельно-економічних місій у складі посольств України за кордоном;

- контрактна практика поставок товарів, що підлягають реєстрації в МЗЕЗіТ України;

- прейскуранти та відпускні ціни українських товаровиробників;

- інші інформаційні джерела.

Індикативні ціни, затверджені Міністерством зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України, є обов’язковими до використання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності всіх форм власності при укладенні та здійсненні всіх видів зовнішньоекономічних угод. Контроль за дотриманням експортерами рівнів індикативних цін здійснюється так:

відповідність цін на товари, зовнішньоекономічні угоди на які підлягають реєстрації чи потребують отримання ліцензії в МЗЕЗторзі України, індикативним цінам контролюється фахівцями управління ринкової кон’юнктури та цінової інформації МЗЕЗторгу України. Ціна товару зазначається в картці реєстрації (обліку) контракту чи ліцензії та не потребує додаткового обґрунтування експортером для митних, податкових та інших державних органів;

- відповідність цін на товари, зовнішньоекономічні угоди на які не підлягають реєстрації чи не потребують отримання ліцензії в МЗЕЗторзі України, індикативним цінам контролюється митними органами України у порядку, встановленому Держмиткомом України за погодженням з МЗЕЗторгом України.

У разі відхилення ціни угоди від індикативної ціни на товари, угоди щодо яких підлягають реєстрації чи потребують отримання ліцензії в МЗЕЗторзі України, заявник подає додаткові документи, що підтверджують обґрунтованість можливого відхилення, висновки Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків, який уповноважений готувати експертні висновки для МЗЕЗторгу під час проведення Міністерством офіційних експертиз, або висновки однієї з уповноважених експертних організацій [9].

У разі відхилення ціни угоди від індикативного рівня на товари, угоди щодо яких не підлягають реєстрації чи ліцензуванню в МЗЕЗторзі України, для митного оформлення таких товарів потрібно надати лист-погодження, який видається МЗЕЗторгом України, або експертний висновок Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків, який уповноважений надавати експертну допомогу підприємствам, установам та організаціям під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності на основі наданих заявником додаткових документів, що підтверджують обґрунтованість такого відхилення.

Аналізуючи систему державного регулювання ціноутворення у зовнішньоекономічних операціях, слід звернути увагу на лист Державної митної служби від №13.1/13.1-1996-ЕП від 13 червня 2002 р. Тут подано вичерпний базовий перелік знижок, що можна використовувати на законних підставах під час укладання зовнішньоекономічних контрактів. Зазначений документ прямо вказує на можливість широкого застосування прийомів і методів маркетингової цінової політики у зовнішньоекономічній діяльності підприємства. Згідно з цим листом під час визначення контрактної ціни сторонами контракту можуть бути враховані різноманітні знижки: проста знижка, знижка «сконто», прогресивна, бонусна, дилерська, спеціальна, сезонна, експортна, прихована знижка.

Проста знижка надається з прейскурантної або довідкової вартості товару.

Знижка «сконто» - це знижка у разі готівкового розрахунку. У тих випадках, коли у довідковій ціні передбачено короткостроковий кредит, а покупець згоден розрахуватися за товар готівкою, йому може бути надана така знижка.

Прогресивна знижка надається за умови попередньої домовленості на придбання серійної партії виробів.

Бонусна знижка, або знижка за обіг, надається продавцем своїм постійним агентам за реалізацію певної кількості виробів.

Дилерська знижка надається виробником своїм постійним представникам або посередникам, які займаються питаннями реалізації товару.

Спеціальна знижка надається привілейованим покупцям, у замовленнях яких найбільш зацікавлений продавець. Такі ж знижки можуть надаватися у разі реалізації пробної партії товару.

Сезонні знижки надаються за придбання товару поза сезоном. Розмір знижки залежить від характеру товару.

Експортна знижка надається продавцем у разі продажу товарів зарубіжному покупцю понад діючих знижок для покупців внутрішнього ринку.

Прихована знижка надається у вигляді знижок на фрахт, пільгових та безвідсоткових кредитів, шляхом надання безкоштовних послуг.

В окремих випадках знижка як така не згадується у тексті контракту, а у процесі переговорів визначається кінцева ціна з урахуванням знижки, і ця ціна фіксується у тексті контракту.

Крім того, слід зазначити, що при визначенні митної вартості врахування знижок взагалі та їх розміру зокрема повинно проводитись у кожному конкретному випадку для кожного конкретного товару.

Встановлення митними установами граничного рівня знижок не є можливим, оскільки суперечить вимогам ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення».

Серед широкого кола питань регулювання ціноутворення на внутрішньому ринку України з огляду на ціни експорту-імпорту та світові ціни загалом цікавим є питання валюти, у якій продавець наводить ціни. Тут йдеться про вимогу встановлювати ціни на внутрішньому ринку тільки у національній грошовій одиниці, на противагу встановленню цін у будь-якій іншій валюті. Законодавчо це закріплено постановою Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» №1998 від 18 грудня 1998 р.

У цій постанові вказується на те, що на час її прийняття у галузях народного господарства набула значного поширення практика встановлення цін і тарифів у доларовому еквіваленті.

Стрімке падіння курсу гривні до долара США, яке відбулося у серпні-вересні 1998 р., супроводжувалось значним зростанням оптових цін, насамперед, у галузях з великою питомою вагою імпортних сировини і матеріалів у собівартості продукції. Індекс оптових цін у промисловості в цілому за 11 місяців 1998 р. становив 131,5%, у тому числі в електроенергетиці - 166,1, газовій промисловості - 209,5, нафтопереробній промисловості - 156,5, чорній та кольоровій металургії - відповідно 144,1 та 156%. У низці галузей зростання оптових цін у жовтні перевищило вересневі показники. Почав спрацьовувати ланцюговий ефект, у результаті чого індекс оптових цін у жовтні в машинобудуванні становив уже 106,8% проти 103,9 у вересні, у легкій промисловості - 110,1 проти 102,3% у вересні. У листопаді темпи зростання оптових цін дещо знизились. Проте негативний вплив застосування доларового еквівалента на цінову ситуацію залишається значним.

Ситуацію погіршує те, що в умовах переважно вільного ціноутворення під час формування цін доларовий еквівалент застосовується і на продукцію, в структурі собівартості якої частка імпорту незначна. Це призводить до необґрунтованого дискримінаційного підвищення цін, збільшує запаси неліквідної продукції і, відповідно, зменшує оборотні кошти підприємств, провокує розкручування цін у суміжних галузях і, як наслідок, до інфляції.

Перевірками, проведеними Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки, виявлено непоодинокі факти, коли на підприємствах гірничорудної, металургійної та коксохімічної промисловості зростання оптових цін значно випереджало темпи падіння курсу гривні, хоча частка імпортної складової у собівартості їхньої продукції здебільшого не перевищувала 50%. Не зважаючи на те, що оптові ціни на вугілля у поточному році зросли лише на 5%, а падіння курсу гривні у вересні-жовтні становило близько 51%, вартість коксу для споживачів за цей період збільшилась на 75%.

Однією з причин такої ситуації є несформованість прозорих ринкових відносин, недостатній розвиток конкуренції на ринках продукції базових галузей промисловості, безвідповідальні дії окремих комерційних структур, які здійснюють збут продукції та посередницькі операції з нею, недостатня упереджувальна робота щодо боротьби з проявами монополізму. Незначна частка регульованих державних цін в умовах монополізованого ринку не може ефективно протидіяти зростанню вільних оптових та споживчих цін.

З метою стабілізації цін на внутрішньому ринку, посилення боротьби з монопольними проявами та захисту інтересів вітчизняного виробника і населення постанова встановлює порядок формування цін, за яким встановлення та застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Разом з тим під час формування цін обґрунтованим вважається врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Висновки з розділу. Провідною галуззю національної економіки України є металургійний комплекс, який забезпечує 20 - 30% виробництва ВВП. Тому на сучасному етапі розвитку української економіки проблема розвитку системи, вдосконалення ціноутворення, підвищення цінової конкурентоспроможності продукції на внутрішньому та світовому ринках є актуальною.

На ринку металургійної продукції одним з ключових чинників для прийняття рішення про придбання продукції того або іншого виробника в силу достатньої стандартизації товару, є ціна. Система ціноутворення в умовах ринкових відносин знаходить свій прояв через рівень цін та їх динаміку. Ціна - це одна з найбільш важливих економічних категорій в умовах ринкових відносин. Коливання цін зумовлюється низкою чинників: постійними змінами оточуючого ринкового середовища, посиленням конкуренції та ін., у зв'язку з чим моделювання системи ціноутворення набуває все більшого розповсюдження.

У ринкових умовах ціна, як правило, встановлюється на основі співвідношення між попитом та пропозицією. Вихідна ціна має бути в межах між надмірно низькою ціною, яка не дає прибутку, і надмірно високою, яка стримує попит. Такими міркуваннями потрібно керуватися підприємцям при вирішенні проблеми вибору методу розрахунку ціни. Були проаналізовані настіпні методи ціноутворення на експортну продукцію: метод витрат, метод попиту, метод конкуренції. На ПАТ «АМК» використовується метод витрат, його перевага в тому, що визначається оптимальне співвідношень між кількістю і ціною при необхідності одержання необхідного прибутку; визначається валова виручка від реалізації при різному рівні обсягів продажів; визначається рівень прибутковості при прогнозованому строку окупності.

На процес прийняття цінових рішень при здійсненні впливає значна кількість чинників, які можна поділити на такі групи: внутрішні, що характеризують фінансову та маркетингову ситуацію на підприємстві; товарні, які діють тільки щодо цього товару; ринкові, які характеризують можливості та ризики зарубіжного товарного ринку; витрати на розробку ринку; чинники, які є зовнішніми щодо взаємодії покупців і продавців товару.

Ціни зовнішнього ринку можна поділити на світові, ціни певних ринків, контрактні, ціни базисних умов поставки, експортні, імпортні та ін.

Сьогодні в Україні існує певна система впливу на процеси ціноутворення суб’єктів господарювання. Ця система, з одного боку, обмежує підприємства у виборі ціни, а з іншого - створює більш-менш справедливі умови функціонування для всіх учасників економічних відносин, сприяє створенню вільного конкурентного середовища, а також обмежує розвиток негативних тенденцій, таких як: монополістичне ціноутворення; штучне підвищення цін на товари першої необхідності тощо.

Управління процесами ціноутворення підприємств в Україні ґрунтується на системі законів та законодавчих актів.

Сфера дії Закону України «Про ціни і ціноутворення» поширюється на всі підприємства та організації незалежно від форм власності, підпорядкованості й методів організації праці та виробництва.

2. Аналіз фінансово-господарської та зовнішньо-економічної діяльності ПАТ «АМК»

.1 Загальні характеристика ПАТ «АМК»

«Алчевський металургійний комбінат» (АМК) - одне із старих підприємств південного сходу України (Луганська обл.), засноване в 90-х роках 19 століть. У 1994 р. шляхом перетворення державного підприємства було створено ПАТ «Алчевський металургійний комбінат». є одним з найкрупніших виробників чавуну, толстолистового сортового прокату на Україні. Основним видом діяльності є чорна металургія - виробництво готового прокату сталі і чавуну.

На сьогоднішній день ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» займає монопольне положення на українському ринку по виробництву товстого неіржавіючого листа, сталей спеціального призначення і сталевого дробу.

ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» створено з метою отримання прибутку шляхом здійснення виробничою, комерційною, посередницькою і інших видів діяльності у відповідності і на умовах, визначених чинним законодавством і статутом суспільства.

Мети і предмет діяльності ОАО «АМК» визначені в Статуті підприємства.

Метою діяльності суспільства згідно із Статутом є здобуття прибули за рахунок виробничої і підприємницької діяльності.

Предметом діяльності суспільства є:

- виробництво металопродукції;

- виробництво будівельних матеріалів, щебеню, граншлака;

- здійснення операцій з металобрухтом;

- металеве і сталеве литво;

виробництво і переробка сільгосппродукції;

виробництво товарів народного вжитку;

будівництво житла і інших об'єктів соціально - культурного побуту; здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

комерційна, посередницька, торгівельна та інші види господарської діяльності, не заборонені чинним законодавством;

автомобільні перевезення людей і вантажів;

телерадіомовлення;

надання побутових послуг населенню;

- задоволення соціальних інтересів працівників міста. Суспільство здійснює і інші види діяльності, які не заборонені законодавством України.

ОАО «АМК» є юридичною особою з дня його державної реєстрації, яка здійснює свою діяльність відповідно чинному законодавству України і Статуту підприємства.

Основним акціонером і компанією АМК, що управляє, є Корпорація «Індустріальний союз Донбасу».

До складу комбінату входять 7 основних цехів: агломераційний, доменний, мартенівський, обжимной, толстолистовой №1, толстолистовой №2, сортопрокатний. Річна потужність підприємства на сьогоднішній день дозволяють щорічно виплавляти близько 1,2 млн. тон товстого неіржавіючого листа завтовшки 5-20 мм, 20 тис. тон сталевого двошарового листа (єдиний виробник в Україні), 30-35 тис. тон сталевого дробу (єдиний - в СНД).

Майно Алчевського металургійного комбінату складається з основних засобів і оборотних коштів, а також цінностей, вартість яких відображує в балансі підприємства.

Комбінат має самостійний баланс, розрахунковий, валютний і інші рахунки в банках, фірмову марку і торгівельний знак, які затверджуються правлінням підприємства і реєструються в торгівельно-промисловій палаті, друк зі своєю назвою.

Також підприємство має право укладати угоди (контракти), зокрема угоди купівлі-підряду, страхування майна, перевезень, зберігання, поручення, комісії і інші угоди, які не суперечать чинному законодавству; набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, виступати в арбітражному і третейському суді.

ПАТ «АМК» має право у встановленому чинним законодавством порядку:

випускати коштовні папери;

засновувати об'єднання і брати участь в об'єднаннях з іншими суб'єктами господарської діяльності;

створювати на території України і за її межами свої філії і представництва, а також дочірні підприємства;

здійснювати інші дії, які не суперечать чинному законодавству.

Створені Алчевським металургійним комбінатом дочірні підприємства, філії й представництва можуть наділятися основними засобами й обіговими коштами, які належать комбінату, Керівництво їх діяльності проводиться особами, які призначаються правлінням підприємства [15].

2.2 Аналіз виробничо-господарської діяльності ПАТ «АМК»

Важливу роль в забезпеченні підвищення ефективності виробництва відіграє економічний аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства, який є складовою частиною економічних методів управління. Аналіз є базою планування, засобом оцінки якості планування і виконання плану.

Техніко-економічний аналіз господарської діяльності підприємства є важливою функцією робітників всіх ланків управління господарськими об’єктами незалежно від виду діяльності, форм власності, стану, розвитку і прийнятої моделі економіки. Економічний аналіз сприяє виявленню змін матеріально-технічної бази підприємства, показників ефективності їх праці та забезпечити глибоке економічне обґрунтування приймаючих рішень за подальшим розвитком підприємств.

Змістом техніко-економічного аналізу є комплексне вивчення виробничо-господарської діяльності підприємства з метою об’єктивної оцінки досягнутих результатів і розробки заходів за подальшим підвищенням ефективності господарювання.

В техніко-економічному аналізі першорядну увагу приділяють ефективності використання технічних, матеріальних та фінансових ресурсів, підвищенню продуктивності праці, прискоренню оборотності оборотних коштів, збільшенню рентабельності виробництва. Тому техніко-економічний аналіз відносять до важливого засобу керівництва та контролю виробничо-господарської діяльності підприємства.

Економічний аналіз супроводжується і містить сучасні методи досліджень на основі системного, комплексного підходу до вивчення предмету аналізу.

Аналіз економічної діяльності підприємства передбачає послідовне розглядання його стану за функціями: господарської діяльності, фінансового стану, а також аналізу нововведень та інвестицій.

Предметом техніко-економічного аналізу є господарчі процеси підприємства, які складаються під впливом об’єктивних та суб’єктивних, зовнішніх та внутрішніх факторів виробничої системи.

Техніко-економічний аналіз діяльності підприємства включає:

аналіз виробництва та реалізації продукції;

аналіз собівартості продукції (робіт та послуг);

аналіз структури та використання основних засобів;

аналіз показників з оплати праці.

Для виконання техніко-економічного аналізу ПАТ «АМК» використовуються форми фінансової звітності, показники виробничо-господарської діяльності, статистична звітність та інші інформаційні джерела, надані підприємством.

Найважливішим показником діяльності підприємства є обсяг виробленої продукції та її реалізація. При цьому темпи росту обсягу виробництва продукції, підвищення її якості безпосередньо впливають на величину витрат, прибуток і рентабельність підприємства.

Саме тому для забезпечення ефективності роботи підприємства потрібно систематично здійснювати аналіз щодо обсягу виробництва продукції, її структури, реалізації та якості. Основним завданням аналізу виробництва і реалізації виступають: оцінка виконання плану виробництва і реалізації; вивчення динаміки обсягу і реалізації; вивчення факторів, що впливають на обсяг виробництва; виявлення внутрішньогосподарських резервів зростання обсягів випуску продукції та реалізації, а також розробка заходів щодо їх використання.

ПАТ Алчевський металургійний комбінат - одне із старих підприємств південного сходу України. АМК поставляє свою продукцію на зовнішній ринок більш ніж в 60 країн світу. Продукція Алчевського комбінату постійно експортується на міжнародних ярмарках і виставках в Німеччині, Китаї, Англії і інших країнах.

ПАТ «АМК» є підприємством із повним металургійним циклом, основними видами продукції, що виробляє підприємство є:

1. Чавун переробний П1, П2.

. Товстолистовий прокат з судобудiвельних, конструкційних, вуглецевих i низьколегованих марок сталi в дiапазонi товщини вiд 4 до 50 мм., шириною від 1200 до 3 000 мм., довжиною вiд 2510 до 12 100 мм.

. Сортовий прокат: заготівля трубна діаметром вiд 90 до 150 мм, заготівля прямокутна вiд 100 до 125 мм, смуга стальна товщиною вiд 20 до 25 мм, шириною 180-200 мм, довжиною 6 000 мм, прокат круглий діаметром від 70 до 150 мм.

. Фасонний прокат.

. Тонколистовий прокат товщиною 2-3 мм. вуглецевих марок сталi.

. Гнутi профілі.

. Профіль листовий гофрирований товщиною 2 мм.

8. Заготівля для перекату (сляби).

Аналіз балансу товарообігу «ПАТ АМК». Представлено в Додатоку И.

На основі проведеного аналізу товарообігу (Додаток И), можна зробити висновок, що підприємство працює стабільно.

Таблиця 2.1 - Проектна потужність основних цехів комбінату, фактичне виробництво і рівень освоєння проектних потужностей

* - з урахуванням введення другого 2-х ванного сталеплавильного агрегату (ДСА-2) 31.07.05 р.

** - виробництво безперервно литих слябів в ЦБЛС на МБЛС у стадії освоєння (відладка устаткування, коректування технології).

Станом на 01.01.2012 р. первісна вартiсть основних засобiв пiдприємства становила - 10 783 362 тис. грн., залишкова - 6 691 188 тис. грн. За 2012 рiк надходження основних засобiв становило - 1 260 506 тис. грн. Вибуття основних засобiв за 2012 рiк становило - 617 511 тис. грн. за первiсною вартiстю. За 2012 рiк нараховано амортизацiї основних засобiв - 331 699 тис. грн. Станом на 31.12.2012 року первiсна вартiсть основних засобiв пiдприємства становила - 11 426 357 тис. грн., залишкова - 7 070 434 тис. грн. Станом на 31.12.2012 р. сума власних основних засобiв за залишковою вартiстю складає 7 070 434 тис. грн., орендованих основних засобiв 0 тис. грн. Використання виробничих потужностей у 2012 роцi:

Агломерацiйний цех - 81,4%; Доменний цех - 71,0%; Мартенiвський цех - 71,7%; Конверторний цех: «конверторне вiддiлення - 48,0%;» вiддiлення безперервної розливки сталi - 49,2%; Товстолистовий №1 - 77,1%; Товстолистовий №2 - 87,0%; Сортопрокатний - 74,0%.

Таблиця 2.2 - Аналіз основних засобів ПАТ «АМК» за 2012 рік

Класифікація основних засобів по групах за термінами корисної служби: земельні ділянки - не амортизуються; будівлі - 20 років; об'єкти благоустрою території і інші споруди - 15 років; інженерні комунікації - 15 років; передавальні пристрої і механізми - 10 років; машини і устаткування основного виробництва - 5 років; машини і устаткування допоміжних цехів - 5 років; залізничні транспортні засоби - 10 років; автотранспортні засоби - 10 років; автомобілі загального призначення - 5 років; устаткування і засоби зв'язку - 5 років; офісні меблі - 7 років; інформаційні системи - 5 роки; інші основні засоби (основні засоби соціальної сфери; основні засоби, належні ФДМУ; малоцінні необоротні активи) - 12 років.

Аналізуючи данні товарообігу можна зробити висновок, що обсяг реалізованої продукції за 2012 р. (14439 тис. грн.) у порівнянні із 2011 р. (18676 тис. грн.) зменшився на 4237 тис. грн. (на 22,69%).

Комбінат «АМК» знаходиться в жорсткому конкурентному середовищі в сегменті основних видів продукції (сляби, листовий прокат) на ринках збуту. Це сприяє зниженню обсягу реалізованої продукції комбінату.

Аналіз основних техніко-економічних показників наведений у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 - Аналіз техніко - економічних показників діяльності ПАТ «АМК» за 2011-2012 роки

Використання основних фондів характеризується показниками фондовіддачі, фондомісткості і фондоозброєності праці.

Фондовіддача - це коефіцієнт, який характеризує рівень використання основних фондів підприємства. Даний показник визначається по формулі 2.1:

,  (2.1)

де  - фондовіддача основних фондів, тис. грн.;

 - обсяг випуску продукції, тис. грн.;

 - середньорічна вартість основних фондів, тис. грн.

Фондомісткість - це зворотній показник до фондовіддачі, він характеризує долю капітальних вкладень в витратах на організацію виробництва продукції. Фондомісткість визначається по формулі 2.2:

,      (2.2)

де  - фондомісткість основних фондів, тис. грн.;

Фондоозброєність - це співвідношення основних виробничих фондів () до численності виробничого персоналу. Для розрахунку використовується формула 2.3:

,   (2.3)

де  - фондоозброєність основних фондів, тис. грн.;

 - численність виробничого персоналу, люд.

Даний показник характеризує рівень забезпеченості виробничого персоналу засобами виробництва.

У зв’язку із зменшенням обсягів реалізації продукції на 99,93%, валовий прибуток у 2012 році порівняно із 2011 роком зменшився на 590942 тис. грн. чи на 99,98%. Чисельність працівників на ПАТ «АМК» зменшилась. У 2012 році порівняно із 2011 роком чисельність працівників зменшилась на 907 осіб, що складає 6,59%. Проте у 2012 році відбулося зростання фонду оплату праці на 57397,51 тис.грн. у порівнянні з 2011 роком. Також відзначено зменшення середньорічної вартості основних засобів. У 2012 році їх вартість склала 8307,5 тис. грн., що на 8054834,50 тис. грн. або на 99,90% менше у порівнянні із 2011 роком.

Кадрова політика комбінату полягає у формуванні стратегії кадрової роботи, установленні цілей і завдань, визначення наукових принципів підбора, розміщенню й розвитку персоналу, удосконалюванні форм і методів роботи з персоналом. Сутність кадрового планування полягає в наданні людям робочих місць у потрібний момент часу й у потрібній кількості відповідно до їх здатностей, схильностями й вимогами виробництва. Проаналізуємо чисельність персоналу на ПАТ «АМК» в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 - Аналіз чисельності персоналу ПАТ «АМК» за 2011-2012 рр.