єкту;
висока точність дій та швидкість прийняття рішення, здійснення управлінських функцій;
висока відповідальність за дії та прийняті рішення;
висока готовність до екстрених дій;
обмежена рухова активність, незначні м'язові навантаження;
сенсорна монотонія або поліфонія;
сенсорні, емоційні та інтелектуальні перенавантаження [17].
Ефективність роботи оператора та всієї системи загалом, загалом залежить від раціонального розподілу функцій між людиною та машиною, виходячи з відомостей про переваги та обмеження кожної зі сторін [16].
Діяльність оператора в різних системах має ряд загальних властивостей, проте для кожного окремого випадку притаманні свої особливості. Специфіка діяльності оператора пов'язана зі спрямованістю системи «людина-машина», характером її використання, ступенем участі і кількістю операторів, умовами експлуатації [2].
Відповідно до характеру перебігу процесу управління розрізняють детерміновані, не детерміновані та ігрові системи. Діяльність оператора кожної з даних систем має свої особливості.
Детерміновані системи мають заздалегідь розроблений алгоритм, о обумовлює підпорядкованість оператора встановленим нормам, правилам та прописаним інструкціям. Оператор знає послідовність надходження інформації, її форму, необхідні дії та їх послідовність. Діяльність оператора здійснюється згідно з технологічним графіком, а сам оператор, як правило, виконує роль наглядача або виконавця. Сама діяльність дуже часто характеризується монотонністю.
У недетермінованих системах діяльність оператора, також, підпорядкована певним правилам, але момент появи сигналів і самі сигнали, а також їхня послідовність заздалегідь не відомі оператору. В той же час зміст керуючих дій з появою певного сигналу оператору відомий.
Через те, що характер надходження сигналів є випадковим, діяльність оператора складніша, умови для формування динамічного стереотипу дій не створюються. Людина, очікуючи сигнал, повинна зберігати стан «оперативного спокою», тобто бути постійно напоготові до термінових дій.
В ігрових системах операторові заздалегідь не відомі ситуації, що можуть виникати у процесі управління, кількість таких ситуацій велика і тому не постає можливим їх зберігати в пам'яті. З виникненням ситуації оператор повинен кожен раз визначати новий варіант рішення. Діяльність оператора в таких системах має еврістичний характер і висуває підвищені вимоги до інтелектуальних здібностей, емоційно-вольових якостей людини, пам'яті, уваги [11].
За ступенем безперервності участі оператора у процесі управління можна виділити наступні системи типу «людина-машина»: непереривні; дискретні; змішані.
Для безперервних систем характерним виступає безперервний технологічний процес за якого функції оператора, головним чином, зводяться до спостереження. У разі відхилення від норми оператор активно втручається у технологічний процес і за певний час відновлює його сталість. Для таких систем характерний високий рівень автоматизації виробничих процесів.
У дискретних системах оператор частково втручається у процес управління, вирішуючи певні задачі в певний час. У перервах між ними оператор перебуває у стані очікування і підготовки до вирішення наступної задачі. Час роботи технічної системи і діяльності оператора збігається.
У змішаних системах технологічний процес триває безперервно, а діяльність оператора - дискретно, тобто він періодично вирішує задачі, послідовність яких йому відома. До таких систем належать системи автоматизованого зв'язку, радіолокаційні, транспортні, системи передавання даних [19].
Залежно від часу між моментами отримання інформації і виконання відповідних керуючих дій вирізняють діяльність оператора з негайним і відстроченим обслуговуванням.
За негайного обслуговування з технічних систем надходить незначна кількість простих сигналів, що забезпечує їх симультанне сприймання і негайне виконання керуючих дій. Між сигналами і керуючими діями при цьому існує жорсткий зв'язок, який значно спрощує процес прийняття рішень.
За відстроченого обслуговування з технічних систем надходить складна інформація, що розтягує процес її сприймання і обробки. Завдяки розгорнутому процесові інформаційного пошуку необхідної інформації її обробка дещо затримується. Сама обробка і підготовка інформації до прийняття рішень теж потребують певного часу, тому що функціонують або за відомими алгоритмами діяльності, або за створеними у процесі роботи правилами-евристиками [17].
Таким чином, опис структури та класифікація діяльності операторів сприяє визначенню ролі та місця оператора у системі «людина-машина», розподілу функцій, організації процесу навчання і тренувань, а також визначенню факторів, від яких залежить ефективність і надійність системи.
.2 Типи та етапи операторської діяльності
В інженерній психології переважно розглядається діяльність людини-оператора в автоматизованих технічних системах та виходячи з цього операторів та особливості їх діяльності класифікують наступним чином:
оператор-маніпулятор - керує технічними системами, що підсилюють м'язову енергетику людини або дублюють її рухи. В даній діяльності основну роль відіграють механізми сенсомоторної діяльності, образного і поняттєвого мислення;
оператор-наглядач - контролює роботу технічних систем, що працюють у реальному масштабі часу. До такого роду операторів можна віднести робітників радіолокаційних станцій, диспетчерів енергосистем та транспортних систем. Характерною виступає праця з інформаційними та концептуальними моделями, редукування навичок управління;
оператор-технолог - безпосередньо здійснює керівництво технологічним процесом, працює в режимі негайного обслуговування, виконуючи керуючі дії згідно заданих інструкцій, правил, алгоритмів тощо;
оператор-керівник - управляє соціотехнічними системами. Головна роль діяльності припадає на керування людьми або їх групами. Процес керівництва може здійснюватися безпосередньо, або опосередковано через тезнічні системи та канали звязку. Провідним психічним процесом для операторів даного виду виступає оперативне мислення. До зобовязань оператора-керівника входить не лише досконале знання можливостей технічних компонентів системи, а й урахування психологічних особливостей персоналу, що йому підпорядковується [24].
Залежно від домінування психологічного процесу діяльність оператора може бути розділена на:
сенсорно-перцептивну;
моторну;
інтелектуальну.
У сенсорно-перцептивній діяльності основне завдання оператора полягає у прийнятті та оцінці інформації. Логічна обробка інформації і прийняття рішення зливаються з процесом сприймання повідомлення. Така діяльність характерна для операторів-наглядачів.
Для моторної діяльності властивий значний обсяг дій оператора. Цій меті підпорядковані процеси сприйняття, переробки інформації та прийняття рішень. Прикладом такої діяльності може бути діяльність телеграфістів, операторів введення даних.
Інтелектуальний тип діяльності характеризується тим, що головними є процеси обробки інформації та прийняття рішень. Така діяльність характерна для операторів-дослідників, диспетчерів [12].
Виходячи зі вказаних раніше особливостей операторської діяльності можна виділити її основні етапи:
сприймання інформації щодо об'єктів керування та навколишнього середовища, що постає важливим для процесу розвязання завдань, поставлених перед системою «людина-машина». В обовязки оператора входить ідентифікація сигналу, виділення сукупності найбільш важливих та їх подальше розшифрування. Як наслідок, формується попереднє уявлення про стан керованого обєкта. Якість сприйняття оператором інформації залежить від типу та кількості індикаторів, організації інформаційного поля, характеристик інформації;
оцінка та переробка інформації. На даному етапі відбувається порівняння заданих та реальних режимів роботи системи, відбувається аналіз та узагальнення інформації, виділення критичних об'єктів та ситуацій. На основі відомих критеріїв важливості та терміновості встановлюється черговість обробки інформації. На оцінку та переробку інформації впливають такі показники як: спосіб кодування, обсяг та динаміка змін в системі, відповідність обсягів інформації можливостям пам'яті та мислення конкретного оператора;
прийняття рішення про необхідні дії на основі проведеного аналізу та оцінки інформації, а також на основі інших відомостей про мету та умови роботи системи, можливі способи дії, наслідки правильних та помилкових дій. Ефективність прийнятого оператором рішення залежить від типу задачі, складності логічних умов, алгоритму та альтернативних рішень;
реалізація прийнятого рішення шляхом виконання певних дій або видачі відпорних ситуації вказівок. Для даного етапу окремими діями є перетворення прийнятого рішення в машинний код, пошук необхідного органу управління та маніпуляції з ним [21].
Для кожного етапу постає важливим контроль діяльності - інструментальний або візуальний, таким чином забезпечується надійність роботи оператора.
Загалом, перші два етапи можна назвати інформаційними, інші - реалізацією. Оператор отримує інформацію шляхом сприймання інформаційної моделі обєкта керування. Після декодування сприйнятих сигналів формується логічне знання про керований процес, що перетворюється в концептуальну модель. Дана модель дає можливість поєднувати окремі частини керованого процесу та на основі цього реалізовувати отриману інформацію [25].
.3 Ризик: особливості, види та місце в операторській діяльності
Ризик - поєднання вірогідності та наслідків виникнення несприятливих обставин [8].
Існує безліч визначень ризику, що виникли в різних ситуаційних контекстах. З найбільш поширеної точки зору, кожен ризик, в певному сенсі, пропорційний як очікуваним втратам, які можуть бути заподіяні ризиковою подією, так і ймовірностю цієї події. Відмінності у визначеннях ризику залежать від контексту втрат, їх оцінки та виміру, коли втрати виступають ясними і фіксованими, наприклад, «людське життя», оцінка ризику фокусується тільки на ймовірності події і пов'язаних з нею обставин [23].
З точки зору психології ризик розглядають у наступних вимірах:
ризик як міра очікуваної невдачі у діяльності. Значущість ризику визначається у поняттях вірогідності невдачі та ступеню несприятливих наслідків;
ризик як дія, що загрожує субєкту певними втратами. Тут можна розмежувати наявність мотивованого ризику, що припускає отримання ситуативних переваг у діяльності та немотивований ризик, що не має раціонального обґрунтування. Іншими словами - виправданий та невиправданий ризик;
ризик як ситуація вибору. Вибір між менш привабливою та більш надійною перспективою, та між більш привабливою, хоча не надійною [8].
В більшості випадків ризик має під собою вірогіднісний характер кінцевого результату, при цьому, найчастіше результат розцінюється в негативному аспекті.
Серед властивостей ризику можна виділити наступні його якості, які допомагають кращим образом розкрити сутність поняття:
невизначеність - ризик виникає в тих ситуаціях для яких не існує єдиного вірного виходу;
збиток - ризик існує, коли результат може привести до збитку або іншому негативному наслідку;
наявність аналізу - ризик існує, тільки коли сформована суб'єктивна думка про ситуацію і дана якісна або кількісна оцінка виступає негативною стосовно подій майбутнього;
значимість - ризик існує коли передбачувана подія має практичне значення та торкається інтересів принаймні одного субєкту. Ризик не існує без приналежності до субєкту [6].
І.Г. Абрамова виділяє шість функцій ризику: захисну, розвиваючу, регулятивну, оціночну, експертну та організаційну. В.В. Глущенко, в свою чергу, наводить ще дві функції: компенсаторну та соціально-економічну.
Проте, серед основних функцій ризику слід виділити наступні:
захисна - ризик виступає нормальним станом субєкту і відповідно до цього виробляється раціональне відношення до невдач;
аналітична - наявність ризику передбачає необхідність вибору одного з існуючих варіантів правильного рішення;
інноваційна - стимулювання та пошук нетрадиційних рішень проблем;
регулятивна - спрямовує діяльність індивіда на врегулювання процесу чи власного стану для конструктивного або деструктивного результату прийняття рішення [8].
Виходячи з того, що поняття ризику визначається досить по різному, відповідно до науки або сфери діяльності, то загалом можна виділити таку класифікацію ризиків:
технічний ризик - ймовірність відмови технічних пристроїв з наслідками певного рівня за певний період функціонування небезпечного виробничого об'єкта;
індивідуальний ризик - частота ураження окремої людини в результаті впливу досліджуваних факторів небезпеки аварій;
потенційний територіальний ризик - частота реалізації вражаючих чинників аварії в розглянутій точці території. Окремим випадком територіального ризику є екологічний ризик, який виражає імовірність екологічного лиха, катастрофи, порушення подальшого нормального функціонування та існування екологічних систем та об'єктів в результаті антропогенного втручання в природне середовище або стихійного лиха;
колективний ризик (груповий, соціальний) - це ризик прояву небезпеки того чи іншого виду для колективу, групи людей, для певної соціальної чи професійної групи людей;
прийнятний (допустимий) ризик аварії - ризик, рівень якого допустимий і обгрунтований виходячи з соціально-економічних міркувань. Ризик експлуатації об'єкта є прийнятним, якщо заради вигоди, одержуваної від експлуатації об'єкта, суспільство готове піти на цей ризик. Таким чином, прийнятний ризик являє собою деякий компроміс між рівнем безпеки та можливостями його досягнення. Величина прийнятного ризику для різних товариств, соціальних груп та окремих людей - різна;
професійний ризик - це ризик, пов'язаний з професійною діяльністю людини;
наноризик - особливий вид ризику, пов'язаний із створенням і розробкою, проведенням досліджень, застосуванням наноматеріалів і нанотехнологій, включаючи синергетичний ефект [13].
В залежності від психологічної позиції індивіда, можна виділити ряд ризиків, які тою чи іншою мірою можуть бути актуальними у діяльності оператора.
Навмисний та ненавмисний ризик. Навмисний ризик відображає ситуацію, коли оператор знає про можливий неблагополучний результат свого рішення та свідомо його приймає. Ненавмисний ризик передбачає, що оператор не усвідомлює ризикованість прийнятих їх рішень. Такі помилки можуть бути повязані з неврахуванням або ігноруванням якихось факторів, помилками у виконанні дій.
Обєктивний та субєктивний ризик. У першому випадку слід розуміти ситуації, коли людина обирає професію повязану з ризиком та ризиковою діяльністю (пожежник, рятівник, оператор та небезпечному підприємстві тощо). Другий випадок характерний зовнішнім, ситуаційним впливом, коли оператор має прийняти однозначно ризиковане рішення без наявності альтернатив. Також, при здійсненні помилки в діяльності оператора слід говорити про наявність субєктивного ризику.
Альтернативний ризик. Для даного типу ризику характерними виступають ситуативні варіації:
оператор враховує вірогідність та ступінь можливого ризику;
ризикова діяльність неминуча (посадка авіаційного судна при неполадках шасі, двигуна тощо) і тому індивід намагається знизити передбачувані наслідки ситуації, що склалася;
оператор покладається на удачу у випадку, коли він точно не впевнений у прийнятому ним рішенні;
оператор нехтує ризиком.
Реальний та уявний ризик. Реальний ризик виступає в якості прийняття оператором рішення, яке однозначно призведе до небезпечний наслідків. Реальні ризики повязані з неоднозначність ситуації у якій оператор приймає рішення. Уявний ризик постає реальним лише в уяві оператора, а не в реальності. Так, наприклад, оператор може приймати рішення та розцінювати його ризиковим через те, що йому не вистачає знань або професійного досвіду, щоб адекватно розцінити наявність ризику [8].
Мотивований та немотивований ризик. Мотивований ризик орієнтований на отримання ситуативних переваг в діяльності та розрахований на одноразові переваги зі сторони оператора, що приймає ризикове рішення, здійснює ризикову дію. Немотивований ризик не має раціонального обґрунтування та проявляється в процесі творчості та інтелектуальної активності.
Виправданий та невиправданий ризик. Виправданий ризик пов'язаний зі ступенем ефективності, передбачуваної в момент прийняття рішення (пілот може посадити літак в непризначеній місцевості у разу відмови двигунів заради мінімізації катастрофічності наслідків даної неполадки). У випадку невиправданого ризику, індивід приймає рішення не маючи представлення про його ефективність, успішність.
Прийнятний та неприйнятний ризик. Прийнятний ризик - рівень ризику, який оператор вважає припустимим для отримання максимального результату своєї діяльності. Неприйнятний ризик - ризик, що однозначно призведе до негативних наслідків і тому не має під собою логічного обґрунтування.
Крім того, доречно розцінювати ризик відповідно до того, чим ризикує оператор. Це можуть бути ризики помилкових рішень; фізичні ризики повязані зі здоров'ям або життям; матеріальні та моральні ризики [9].
Висновки до розділу І
В результаті технічного прогресу в суспільстві виникають нові види діяльності, зокрема - операторська діяльність. Від роботи людини-оператора залежить ефективність та надійність всієї системи «людина-машина».
Діяльність оператора вимагає наявність у індивіда розвинутої моторики, пам'яті, стресостійкості, швидкості моторних реакцій, вміння працювати в екстремальних умов, брати на себе відповідальність за прийняті рішення тощо. Оператор повинен вирішувати задачі термінового та відстроченого характеру.
Залежно від специфіки діяльності оператор може бути: дослідником, технологом, наглядачем, маніпулятором або керівником. Серед етапів діяльності виділяють: прийняття інформації, аналіз та оцінка інформації, прийняття рішення, реалізація рішення.
В операторській діяльності завжди існує вірогідній виникнення несприятливих обставин - ризику. Ризик може мати різні характеристики загально від локації, сфери діяльності, залежно від особистісної установки та уявлень, характеру збитків.
Загалом, ризик виступає невідємною частиною діяльності оператора, особливо його значення підвищується в екстремальних, непередбачуваних та нових ситуаціях в яких необхідно прийняти ризиковане рішення.
РОЗДІЛ ІІ. УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В ОПЕРАТОРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
.1 Психологічні особливості оператора в управлінні ризиками
Схильність до ризику являє собою досить стійку характеристику особистості, хоча у другорядну, адже формується на основі інших особистісних якостей: прагнення до пошуку нових відчуттів, наполегливості, екстраверсії, нейротизму, психотизму, імпульсивності, егоцентризму, тривожності, само ефективності [1].
Згідно А.Г. Євдокимова для особистостей, зі схильністю до ризику характерними виступають високі показники імпульсивності, емоційної лабільності, некритичності, істерії, психопатії та гіпоманії.
Також були виділені дві незалежні тенденції, які існують в межах мотиву до прийняття ризикових рішень. Вони характеризують два типи людей відповідно до мотивації досягнення. У випадку з тенденцією досягнення успіху, приступаючи до діяльності, оператор (у нашому випадку) думає насамперед про досягнення успіху. Мотивація уникнення невдач змушує оператора думати головним чином про можливість невдачі, осуду, покарання. Для такого індивіда очікування негативних наслідків стає визначальним. Отже, за першої мотивації оператор може навмисно, хоча й не свідомо, йти назустріч ризику, що може призвести до зниження ефективності та безпеки його діяльності за рахунок певної нелогічності дій. Друга мотивація, в принципі як і перша, має амбівалентний характер. При уникненні невдачі оператор може пригальмувати у прийнятті рішення та цим самим спонукати помилку, з одного боку, а з іншого таким чином він уникає катастрофічних наслідків прийнятого рішення [5].
Дослідження, виконані Д. МакКлелланда, виявили три основні характеристики людей, що мають яскраво виражене прагнення до досягнень:
воліють працювати в таких умовах, які дозволяють їм при вирішенні різноманітних проблем брати відповідальність на себе (операторська діяльність безумовно передбачає повну відповідальність оператора за власну діяльність та її наслідки); операторська діяльність управління ризик
проявляють схильність до заздалегідь прорахованого ризику і ставлять перед собою реальні і досяжні цілі (у діяльності оператора певні види та стратегії роботи з ризиками прописані заздалегідь, крім того реальність до досяжність поставлених цілей є одним з аспектів особистості професіонала);
постійно потребують визнання своїх заслуг та зворотнього, тому що їм необхідно знати, наскільки добре вони працюють [5].
Зв'язок між рисами особистості та роллю інтелектуальних здібностей при прийнятті рішень, пов'язаних з ризиком, обумовлений тим, що оператори які, здатні висувати значне число альтернативних рішень, зазвичай володіють такими якостями, як: віра у власні сили, низький рівень тривоги, екстравертованість. Невпевненість оператора в собі, високий рівень тривоги, інтровертованість - не сприяють пошуку альтернативних рішень.
Важливим психологічним фактором для дій, пов'язаних з ризиком, є оцінка людиною джерела управління. Стосовно до цієї оцінки можна умовно розділити індивідів, що приймають рішення, на дві групи: з внутрішньої та зовнішньої стратегією.
Оператори з внутрішньою стратегією вважають, що їх успіхи або невдачі визначаються насамперед їх особистісними та професійними якостями: здібностями, волею, рівнем інтелекту, рівнем знань, професійної підготовки тощо. Людина-оператор даного типу володіє великою відповідальністю за свої рішення. Оператори, яким притаманна з зовнішня стратегія, навпаки, виходять з того, що їх поразки і перемоги залежать головним чином від зовнішніх факторів, на які вони не можуть впливати. Тобто те, наскільки ефективним буде прийняте ними рішення залежить від справності приладів відображення інформації, характеристики техніки, можливих збоїв в системі «людина-машина» саме з боку техніки тощо. Установка особистості на внутрішню або зовнішню стратегію досягається насамперед вихованням і має велике значення при діях, пов'язаних з ризиком.
Оператори з внутрішньою стратегією значно активніші, більш цілеспрямовані при пошуку інформації в невизначеній обстановці. Вони краще пристосовуються до складних, мінливих умов, легше долають труднощі. Більш об'єктивні в оцінці отриманих результатів і висновках щодо своє діяльності. Оператори з внутрішньою стратегією частіше приймають рішення з середнім рівнем ризику і рідше з максимально високим. Пояснити це можна тим, що особи з внутрішньою стратегією в основному розраховують на свої сили і здібності і не прагнуть приймати рішення при яких доводиться розраховувати на вдачу [11].
У науковій літературі щодо психології ризику виділяють ряд внутрішніх чинників, що впливають на оцінку ризику та можуть бути застосовані по відношенню до людини-оператора.
Оцінка власних можливостей. Дана оцінка значною мірою залежить від субєктивної оцінки оператором сприятливих умов та власних можливостей досягнення успіху в результаті прийняття ризикованого рішення. При високій оцінці власних можливостей та зусиль індивід може оцінити ситуацію як таку, що не має ризику, попри обєктивні обставини.
Спогади. При наявності досвіду ризикованої діяльності спогади про негативні наслідки, асоціації у звязку з цим, посилюють негативне ставлення до ризику та страх при взаємодії з ним.
Упередженість. Під цим розуміється налаштованість у сприйнятті ризику. Оптимістам здається, що вони контролюють ситуацію, тому зона ризику в них вища, у песимістів - навпаки.
Поточний стан. Стан оператора на момент зіткнення з ризиком впливає на оцінку його ступені. При наявності сильних та глибоких емоцій може виникнути звуження свідомості та загальмування мисленнєвих процесів.
Безтурботність та самовпевненість. Недооцінка ступеню небезпеки та ризику через безтурботність та самовпевненість оператора, що може призвести до халатності у діяльності.
Впевненість оператора у тому, що з ним нічого не станеться при управлінні ризиками значно підвищує вірогідність негативних наслідків прийнятих рішень [5, 11].
Отже, особистісні та психологічні характеристики оператора значною мірою обумовлюють його особливості в управлінні ризиками та результати до яких може призвести х діяльність в тих чи інших обставинах.
.2 Засоби мінімізації ризиків в операторській діяльності
Процес мінімізації втрат, які може понести фізична або юридична особа через неконтрольованість подій, називається управлінням ризиком. Ті сфери ризику, в яких існує потенційна ймовірність понести збитки, називаються зонами можливих втрат. Вони діляться на чотири категорії:
втрата власності - через знищення або розкрадання як речових, так і нематеріальних активів. У випадку операторської дана категорія може проявлятися через несправну поламку технічного пристрою в наслідок помилкових дій оператора; прийняття недоцільного рішення в ситуації, що повязана з ризиком;
втрата доходу - через зменшення надходжень або збільшення видатків внаслідок нещасного випадку (зменшення ефективності системи «людина-машина»; зниження продуктивності діяльності внаслідок ризикованого рішення оператора, що мало негативні наслідки);
юридична відповідальність перед іншими особами (операторами), включаючи службовців якої-небудь компанії;
втрата провідних працівників компанії (через нещасні випадки) [3, 6].
Одна подія може спричинити за собою кілька видів втрат.
Управління ризиком пов'язано з розробкою певних програм. Оптимальна програма управління ризиком повинна забезпечити максимальний захист від ризику при мінімальних витратах (зусиллях, витратах часу, фінансів). Вона включає в себе:
оцінку ризику;
вибір таких заходів управління ризиком, які поєднували б страхування та методи запобігання різного роду збитків;
втілення цих заходів у життя і контроль їх виконання [10].
Оскільки не допустити збиток завжди вигідніше, ніж боротися з його наявністю або наслідками, оператор зацікавлений насамперед у попереджувальній діяльності в управлінні ризиками
Під превентивними методами розуміється проведення заходів, спрямованих на попередження можливих негативних подій з метою зниження ймовірності та величини збитку (наприклад, протипожежні заходи, система ідентифікації повторної дії оператора тощо). Превентивні заходи ґрунтуються на контролі ризику як методі мінімізації збитків.
В процесі контролю ризику використовуються наступні прийоми:
ухилення від ризику - здійснення спроби повністю усунути можливість виникнення необхідності приймати ризиковане рішення або звести альтернативи до таких, які з більшою ймовірністю не призведуть до будь-яких неочікуваних наслідків;
запобігання збитків - спроба зменшити конкретні збитки. Наприклад, блокування технічної системи при її ідентифікації неправильної роботи, неадекватно заданого оператором параметру, простої у наданні певно команди і т.д.;
мінімізація втрат - за рахунок дотримання всіх законодавчо встановлених правил можна уникнути будь-яких штрафних санкцій в разі якогось інциденту. При дотриманні нормативних документів оператором, визначається чітко окреслена стратегії управління ризиком, що мінімізує як особисті втрати, так і втрати загалом;
передача контролю за ризиком - спосіб уникнення ризику за рахунок передачі іншій особі або групі осіб реальної власності або діяльності, відповідальності за ризик. У випадку операторської діяльності можна розглядати це наступним чином. Оператор може перекласти прийняття рішення на іншого оператора внаслідок своєї недостатньої підготовки в роботі з ризиком, відсутності досвіду у схожого типу ситуаціях. Відповідальність за ризик може бути переведена на іншу особу, якщо оператор отримує вказівку про спосіб діяльності або про рішення, яке було прийняте іншою особою від начальства [20].
Висновки до розділу ІІ
Схильність індивіда до прийняття рішень повязаних з ризиком може бути детермінована його особистісними характеристиками: екстравертованістю, рівней нейротизму, агресивністю тощо. Крім того, індивіди, що мають мотивацію на досягнення успіху більш схильні до ризикований рішень та дій.
Крім того, схильність приймати рішення при наявності ризику притаманна операторам, які вважають індивіда відповідальним та головним стосовно подій, що відбуваються навкруги.
Для того, щоб уникнути фінансових, юридичних, професійних та технологічних збитків, необхідно використовувати наступні заходи контролю ризику: ухилення від ризику, запобігання збитків, мінімізація втрат, передача контролю за ризиком іншій людині.
ВИСНОВКИ
Виходячи з даних проведеного дослідження операторської діяльності та управлінні ризиками в ній, можна дійти наступних висновків:
. Оператор складної технічної системи виконує свою професійну діяльність в умовах технічного прогресу та перенасичення інформацією. Для успішного здійснення своєї діяльності людина-оператор має володіти розвиненою пам'яттю, моторними навичками, високим рівнем відповідальності, здатність до логічного мислення та раціонального розподілу уваги, готовністю до дій в екстремальних умовах тощо. Оператор отримує значну кількість інформації від приладів з якими працює безпосередньо. На основі цього можна виділити такі етапи операторської діяльності як: сприйняття інформації, оцінка і переробка отриманої інформації, прийняття рішення про подальші дії, реалізація рішення. Ефективність системи «людина-машина» залежить від раціонального та ефективного розподілу обов'язків між людиною та технікою.
. Ризик виступає поєднанням несприятливих можливостей та наслідків прийнятих рішень. Ризик можна розглядати як міру очікуваної невдачі у діяльності; як дію, що загрожує субєкту певними втратами; як ситуація вибору.
Психологічні особливості кожного окремого індивіда роблять можливість виникнення тих чи інших ризиків більш або менш вірогідною. На основі цього в операторські діяльності можна виділити наявність наступних видів ризику: навмисний та ненавмисний ризик; обєктивний та субєктивний ризик; альтернативний ризик (оператор враховує вірогідність та ступінь можливого ризику, ризикова діяльність неминуча, оператор покладається на удачу, оператор нехтує ризиком); реальний та уявний ризик; мотивований та немотивований ризик;и виправданий та невиправданий ризик; прийнятний та неприйнятний ризик.
. Під час взаємодії з ризиком в операторській діяльності та необхідності прийняти повязане з ним рішення, важливу роль відіграють психологічні особливості індивіда. Наявність чи відсутність характеристик детерміную схильність оператора до прийняття та реалізації ризикованих рішень. У випадку, мотивації індивіда на успіх, кількість ризикованих рішень буде більшої, ніж у тих, хто прагне уникати невдач. Такі особистості прагнуть працювати в умовах, що потребують від них прийняття важливих рішень, підвищену відповідальність та приносять їм визнання їх професійної діяльності. Крім того, виділяють ряд індивідуальних особливостей, що впливають на особливості взаємодії з ризиком та прийняттям рішень ситуаціях з ним повязаних: оцінка власних можливостей; спогади про аналогічні ситуації; упередженість; поточний стан індивіда; безтурботність та самовпевненість.
. В управлінні ризиками важливим фактором виступають засоби мінімізації ризиків в діяльності. Це обумовлено тим, що результати прийнятого оператором рішення можуть мати наслідки у вигляді втрати доходів та власності, притягнення співробітників або компанії до юридичної відповідальності, втрати людських ресурсів. В процесі контролю над ризиком оператор може використовувати наступні прийоми: ухилення від ризику; запобігання збитків; мінімізація втрат; передача контролю за ризиком. У випадку, коли оператор не може ідентифікувати наявність ризику у прийнятих них рішеннях або діяльності загалом, існую вірогідність значного зниження надійності, ефективності та сталості системи «людина-машина».
СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
. Адмиральская И., Джавоева И., Петровский В. Фактор риска // Наша психология. 2009. № 5.
. Багдасарьян Н. Г. Профессиональная инженерная культура: структура, динамика, механизмы освоения: автореф. дис. доктора филос. наук / Н. Г. Багдасарьян. - М., 1998. - 28 с.
. ГОСТ Р 51901-2002. Управление надежностью. Анализ риска технических систем. М.:Госстандарт России, 2002.
. Душков Б.А., Королев А.В., Смирнов Б.А. Энциклопедический словарь: Психология труда, управления, инженерная психология и эргономика, 2005 г.
. Евдокимов А.Г. Поведенчиские критерии склонности к рискованому поведению: Материалы научно-практической конференции. Волгоград, 2009.
. Живетин В.Б. Введение в теорію риска и безопасности. М., 2006.
. Зинченко В. П., Мунипов В. М., Смолян Г. Д., Эргономические основы организации труда, М., 1974.
. Ильин Е.П. Психология риска СПб.: Питер, 2012. - 267 с.
Кирьянова Е.Н. Проявление риска в деятельности специалистов опасных професій: Автореф. дис. канд. наук М., 2003.
. Кирюшкин В. Е., Ларионов И. В. Основы риск менеджмента. - Москва.: «Анкил»,, 2009. - 130 с.
11. Кристенсен И., Мейстер Д., Фоули П. и др. (Gavriel Salvendy) Человеческий фактор. В 6-ти тт. Т. 1. Эргономика - комплексная научно-техническая дисциплина / В. П. Зинченко <http://ru.wikipedia.org/wiki/Зинченко,_Владимир_Петрович>, В. М. Мунипов <http://ru.wikipedia.org/wiki/Мунипов,_Владимир_Михайлович>. - М.: «Мир», 1991. - Т. 1. - С. 526. - 599 с.
. Крушельницька Я.В. Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2000. - 232 с.
. Корнилова Т.В. Психология риска и принятия решений. М., 2003.
Хохлов Н.В. Управление риском. М., 2001.
. Корнилова Т.В. Риск в мышлении как условие риска в действии // Управление риском. 1997. №3.
. Котик М. А. Курс инженерной психологии. Таллин, 1978. 368 с.
. Ломов Б.Ф. Справочник по инженерной психологии / Б.Ф. Ломов - М.: Книга по Требованию, 2013. - 368 с.
. Ломов Б.Ф. Человек и техника (очерки инженерной психологи). М.: Советское радио, 1966.
. Методические указания по проведению анализа риска опасных производственных объектов (РД 03-418-01).
.Основыинженерной психологии / Б. А. Душков, Б. Ф. Ломов, В. Ф. Рубахин, Б. СмирновА.; Под ред. Б. Ф. Ломова. 2е изд., доп. и перераб.: М.: Высшая шк.,1986.- 448 с
. Петровский В. А. Активность субъекта в условиях риска. Автореф. дис. на соиск. ученой степ. канд. психол. наук. М., 1977.
. Пископпель А. А. и Щедровицкий Л. П. Инженерная психология и эргономика (1958-1991). Справочник-Обзор , М., 1996.
. Рудашевский В. Д. Риск, конфликт и неопределенность в процессе принятия решения и их моделирование. - Вопросы психологии, 1974, N 2.
. Смирнов Б.А., Долгополова Е.В. Психология деятельности в экстремальных ситуациях
. Стрелков Ю. К. Инженерная и профессиональная психология. М.: Академия, 2005.
. Томашевский Т. Человек в системе труда. - В кн.: Эргономика, 1971.