юнктури глобального рівня. Це певною мірою розмиває межі національних суспільних систем та може суттєво порушувати принцип їхньої органічності.
Серед основних джерел глобалізації науковці виділяють:
лібералізацію міжнародної торгівлі (в чому чи не визначальну роль відіграло поширення умов ГАТТ/СОТ, за якими нині здійснюється близько 95 % усіх світових торговельних оборотів), що обумовила стрімке зростання обсягів та диверсифікацію географії міжнародних потоків товарів і послуг;
лібералізацію міжнародних фінансових потоків, розвиток надпотужних транснаціональних корпорацій, формування глобального фінансового ринку;
технологічний прогрес у сфері транспорту, електроніки, телекомунікацій, інших галузях;
розвиток і вдосконалення засобів комунікації, що сприяло інтенсифікації інформаційного обміну, підвищенню прозорості інформаційних потоків, усуненню перешкод на його шляху, а також уніфікації соціально-культурного простору;
посилення мобільності населення, підтримане як технологічним прогресом, так і посиленням інформаційно-культурного обміну.
Попри очевидну обєктивну суть глобалізації, через недостатню інституційну врегульованість вона досить часто підпадає під субєктивні політичні впливи та використовується як засіб задоволення групових чи регіональних політико-економічних інтересів.
Виділяють такі моделі економічних стратегій:
соціально-ринкова - поступовий інерційний перехід, збереження державного контролю за обігом і розміщенням ресурсів, прямий контроль за власністю, підтримка дрібної приватної власності, соціальний патерналізм;
державний корпоративізм - порівняно з першою моделлю, радикальніше передання стратегічної функції напівприватним корпораціям, локалізація державного контролю, корпоративна конкуренція;
оксамитова революція - поступовий трансформаційний перехід до вільних ринкових відносин, дисперсія прав власності при приватизації,домінування корпоративно-капіталістичної власності;
шокова терапія - одночасне адміністративне руйнування попередньої системи управління, прискорена приватизація, надання швидкими суспільним перетворенням статусу стратегічної мети суспільства.
Метою економічної стратегії держави на першому етапі перехідної економіки має бути перебудова розвиненої сталої ринкової економіки. Отже, ключовою категорією стає ринковий механізм, спроможний замінити державне адміністрування в економіці. Для завершення трансформаційних процесів країнам перехідних економік необхідно вирішити комплекс проблем, які можна обєднати в кілька груп: проблеми макроекономічної політики; програма структурних реформ; реструктуризація підприємства; створення ринкового фінансового сектора; зміна ролі держави; активізація структурної й інституційної реформи. Слід звернути увагу на основні напрями економічного зростання: забезпечення сприятливих макроекономічних умов для зростання виробництва й інвестицій; створення умов для запровадження механізмів добросовісної конкуренції, активізації підприємницької діяльності, ефективної роботи ринкових механізмів; значне підвищення інвестиційної та інноваційної активності, структурна перебудова національної економіки на основі широкого запровадження сучасних технологій, формування процесу добору та механізмів реалізації пріоритетів структурної перебудови економіки на основі випереджального технологічного укладу; випереджальне підвищення оплати праці, її абсолютного та відносного рівнів, подолання вимушеного безробіття, посилення державного регулювання ринку праці й активізація служб зайнятості.
Стратегія сталого економічного зростання базується на розвиненій ринковій економіці, активній ролі держави та залученні значних іноземних інвестицій. В її основу покладено: обмежене втручання держави в економіку при її активній ролі; влада в центрі та на місцях повинна припинити всі види втручання в економіку, при цьому активно працювати в напрямі завершення розбудови конкурентних ринків і надійних механізмів антимонопольного регулювання, підтримки фіскальної і монетарної політики, розвитку мережі соціального захисту, забезпечення розвитку ринкової інфраструктури та ін.; у сферах, де ринкові механізми не розвинені, необхідне втручання держави для розвитку ринку та створення ринкового простору; необхідно підвищити ефективність і якість державного управління, допомагати, стимулювати й доповнювати активність приватного сектора та національного капіталу, щоб відповідати вимогам нової міжнародної економічної парадигми; держава має стати гарантом економічної свободи й вільної економіки, встановити ринкові правила та забезпечити їх дотримання в країні.
Економічна система, що перебуває в трансформаційному періоді, має специфічні риси. Зокрема, на національному рівні не сформувалися ринки та, відповідно, дія ринкових механізмів є неефективною.
Національна економіка все ще зазнає впливу структурних чинників, і як результат - розбалансованість основних структурних елементів економічної системи(як приклад, фінансово-кредитної). Зовсім не діють основні закони ринку, розбалансованим є попит і пропозиція, не діють механізми конкуренції. Такі економічні системи характеризуються глибоким спадом виробництва, активізацією інфляційних процесів, підвищенням рівня безробіття тощо. Недосконалість ринкового середовища в країнах перехідного типу проявляється в нерозвиненості та викривленому характері грошово-кредитної системи, обмеженій мобільності ресурсів і недосконалій фінансовій сфері, нераціональності структури продуктивних сил, недосконалій законодавчій сфері. Під нестабільною економічною системою слід розуміти систему, що перебуває в стані нерівноваги внаслідок дії екзогенних чинників.
Основою нестабільних економічних систем є ринкові відносини як найуніверсальніша форма регулювання взаємовідносин економічних субєктів. У нестабільних економічних системах відсутні чи слабо діють регуляторні механізми, які спроможні були б здійснювати автоматичне антикризове регулювання та справляти стабілізаційний ефект, спираючись на внутрішні закони цієї системи.
Глобалізація відкриває нові можливості для розвитку і одночасно накладає нові обмеження та реалізацію світових економічних стратегій. При цьому можливості створюються на наднаціональному рівні, а їхнє використання, як і запобігання негативним наслідкам глобалізації, належать до першочергового обовязку національних політик. На мою думку, збереження національного суверенітету, неодмінною складовою якого є суверенне право формувати власну економічну політику, виходячи з примату національних інтересів, за сучасних умов можливе лише за врахування під час формування економічної стратегії держави суті та особливостей теперішнього етапу глобалізації, впливу національної економічної політики держави до процесів глобалізації та пріоритету зміцнення національної конкурентоспроможності й забезпечення економічної безпеки країни.
Список використаної літератури:
економічна стратегія глобалізація
Геєць В.М.Пріоритети національного економічного розвитку в контексті глобалізаційних викликів: монографія. Ч.1, 2008 <http://uchebnik-besplatno.com/uchebnik-natsionalnaya-ekonomika/prioriteti-natsionalnogo-ekonomichnogo146.html>.
Интрилигейтор М. Глобализация как источник международных конфликтов и обострения конкуренции // Проблемы теории и практики управления. - 2007.
Глобальная трансформация и стратегия развития / Рук. авт.кол. О.Г.Белорус.- К.: Оприяны, 2010.- 424 с.
Костенко К.А. Економічна стратегія трансформаційних процесів в умовах фінансової глобалізації, 2010 р.
Міжнародні стратегії економічного розвитку: Навч. посібник / М..Жук, Т.В.Бауліна.- К.: Вид-во ПАЛИВОДА А.В., 2006.- 348 с.