Реструктуризація вйськово–промислового комплексу України
Контрольна робота
Реструктуризація вйськово-промислового комплексу України
Зміст
військовий промисловий економіка інвестиційний
1. Мета роботи
. Постановка проблеми
. Аналіз проблеми
. Пропозиції щодо розв'язку проблем
. Здійснення пропозицій урядовими органами
. Ресурси
Висновки
Література
1. Мета роботи
В даній роботі розглядається сучасний стан військово-промислового комплексу України. Окрім характеристики ситуації, що склалася, та описання проблем сьогодення вітчизняного ВПК демонструються також можливі шляхи їх розв'язку.
. Постановка проблеми
Військово-промисловий комплекс (ВПК) є важливою і невід'ємною складовою економічною системою в усіх розвинутих країнах світу. Попри численні озбіжності, існує декілька інтегральних якісних характеристик, які дозволяють говорити про загальні закономірності і перспективи розвитку цієї галузі економіки. По-перше, у ВПК зосереджена переважна більшість наукомістких та високотехнологічних виробництв, перспективних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Через це політика щодо військово-промислового комплексу може суттєво впливати на загальне економічне зростання. По-друге, сьогодні у ВПК ведеться аполегливий пошук шляхів оптимізації його структури і діяльності. Йдеться передусім про отримання замовлень та залучення інвестиційних ресурсів і джерел фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Зараз військово-промисловий комплекс України переживає не найкращі свої часи. Частка України на міжнародному ринці зброї складає приблизно 1 відсоток. Це не так і вже мало, але країна, що займала провідне місце у військово-промисловому комплексі Радянського союзу, могла б постачати на світовий ринок більше. Загальною енденцією виробництва зброї є впровадження все нових і нових наукомістких технологій, а Україна, як відомо, має начний науковий та технічний потенціал… Але на розвинення і найголовніше, на впровадження у масове виробництво технологій, у нашої країни, як завжди, немає потрібних коштів. Це становить разючий контраст із ВПК країн Євросоюзу. На той же час Украйна має обмежений ринок покупців. Українська техніка, що майже завжди мало чім поступається західним аналогам за бойовими арактеристиками, нехтується покупцями заради у кілька разів дорожчої іноземного виробництва. Проблеми українського ВПК можна умовно поділити на три класу: пов'язані з моральним та матеріальним старінням промислової бази українського ВПК (оборонна галузь надзвичайно наукомістка і техніка і технології застарівають тут дуже швидко); пов'язані із внутрішньою ситуацією в Україні; пов'язані із зовнішньополітичними проблемами і ситуацією у світі в цілому.
. Аналіз проблеми
Першою проблемою ВПК України є його фінансування. Щоб якось триматися "на плаву", ВПК повинен постійно економити, і часто - на перспективних, оригінальних розробок. ВПК СРСР, як інші стратегічні галузі, був збитковим і фінансувався державою за рахунок виробництва побутових товарів. Зрозуміло, така ситуація дляУкраїни є неприйнятною. Питання фінансування є дуже складним, і не вирішується "кавалерійським наскоком", - улюбленим методом більшості вітчизняних політиків. Наприклад, використання ВПК кредиту банку може значно підвищити ціну продукції, що буде мати великий негативний вплив. Другим відкритим питанням є відносини між військово-промисловим комплексом та українською армією. Армія України постійно скорочується, техніка з радянських запасів розпродається, і ВПК працює майже повністю на експорт. Те, що Збройні сили України нехтують продукцією вітчизняного виробництва, підриває довіру до неї у потенційних іноземних покупців. Постійною проблемою не тільки України і не тільки військово-промислового комплексу є тіньовий ринок: вітчизняна зброя потрапляє тіньовими каналами до гарячих точок, що шкодить не лише бюджету галузі, а й міжнародному іміджеві нашої держави у цілому. До того ж заслуговує уваги таке питання, як пошук нових шляхів експорту, ринків збуту, перспективних по виробництву партнерів та покупців. Має сенс розглянути можливість переорієнтація українського ВПК: перспективним для України міг би бути не випуск власної зброї, на ринці якої існує жорстка конкуренція, а переобладнання та модернізація до вимог сучасної військової технології застарілої зброї, насамперед - радянського виробництва. Вигідним для Україна могло б бути задовольняння потреб країн азіатського півдня та Африки, що є значними імпортерами стрілецької зброї, і в той же час бажали б зекономити кошти за рахунок модернізації застарілих зразків. Наостанку - last but not least - питання впровадження у масове виробництво різноманітних досягнень сучасної техніки - матеріалів, технологій, ін. Більшість зразків європейської зброї сконструйовано з використанням нових конструкційних схем та технічних розв'язків.
. Пропозиції щодо розв'язку проблем
Україна переважно орієнтується на виробництво бронетехніки, літаків тощо. Але Україна поступається ЄС ще й в політичному плані: оголосивши НАТО своїм стратегічним партнером, Україна іноді вимушена піддаватися вимогам цієї організації, одержуючи значні збитки та заморожуючи перспективні напрями розвитку (як це було, наприклад, в ситуації з Македонією, коли на вимогу НАТО Україна припинила поставки вертольотів та модернізацію македонських танків радянського виробництва, хоча завдяки цьому офіційний Скоп'є зміг протистояти сепаратистам). Тіньовий сектор ринку зброї також є більше українською проблемою та економічній ситуації на Україні з'явилося багато каналів тіньового продажу військової техніки (хоча в подальшому їх регулярно перекривали).Взагалі багато проблем вітчизняного ВПК перекликається із проблемами української економіки (а іноді й політики). Євросоюз в області військової техніки значно переважає Україну; тому головною метою можемо поставити реалізацію таких заходів, що виводять Україну принаймні на той же рівень. Виділимо серед пропозицій щодо розв'язків вищевказаних
нормалізація економіки;
обережний перегляд зовнішньополітичних орієнтирів. Практичні: - налагодження відносин між армією та ВПК; - створення пільгових умов для підприємств ВПК; - створення централізованого органу керування експортом військової техніки України (для запобігання тіньового експорту); - перегляд зовнішньополітичних орієнтирів та реструктуризація зовнішньоекономічних відносин України; - модернізація вітчизняного ВПК згідно до встановленої
системи орієнтирів;
фінансування новітніх розробок сучасної зброї та впровадження їх увиробництво; взагалі всебічна підтримка національного науково-технічного потенціалу.
. Здійснення пропозицій урядовими органами
Перед тим, як перейти до розгляду цього пункту, зауважимо, що взагалі-то більшість основних даних з питань воєнно-промислового комплексу та ринків озброєнь закриті, тому ми можемо користуватися лише "відголосами", що опубліковані в відкритій пресі. Отже, в 1996 р. В Україні було створено державну компанію "Укрспецекспорт", яка стала монополістом в галузі експорту озброєнь. Ця організація об'єднала трьох попередніх експортерів: "Укроборонекспорт", "Прогрес" та "Укрінмаш", поклавши цим край багатоканальній торгівлі зброєю. Після цього були фактично прикриті "чорний" та "сірий" українські ринки озброєнь. Однак, в подальшому боротьба різних бюрократичних угруповань перед президентськими виборами 1999 року призвела до деякого порушення цієї монополії, котра завершилася великим "збройним скандалом" (зокрема, вищезгаданою відставкою директора Харківського заводу ім. Малишева), після якого було створено Держкомісію з питань оборонно-промислового комплексу України, котра контролює організацію та фінансування міжнародної виставкової діяльності ВПК України, гарантуючи ще більш жорсткий контроль над каналами розходження української зброї. Монопольний режим експорту одразу дав відчутні результати: якщо ще в 1996 р. Україна була непомітна, то вже в 1997 р., за даними SIPRI, Україна увійшла в першу десятку експортерів зброї, заробивши $350 млн. В 1999 р. ця цифра складала вже $449 млн. За 2000 р. щорічна доповідь SIPRI Yearbook 2000 називає цифру $67 млн., однак за оцінкою експертів доходи України за 2000 р. складають більше $500 млн.; перший заступник голови СНБОУ Леонід Рожен зазначає, що дані SIPRI спростовуються двома реалізованими в 2000 р. контрактами: 100-млн. грецький контракт на покупку двох десантних кораблів "Зубр" та контракт на поставку в ОАЕ 90 бронетранспортерів БТР-3У (Бачимо високий рівень конфіденційності нформації...). Зазначимо, що більше половини з вказаних 500 млн. були зароблені безпосередньо підприємствами ВПК (в першу чергу, ОАО "Мотор-Січ" та ДАХК "Артем"); це є якісним стрибком нашого експорту. Україна постійно шукає нові ринки збуту своєї продукції. Зараз основні ринки збуту вітчизняних підприємств - це країни Середнього та Близького Сходу, Африки та Латинської Америки (зауважимо, що ті ж самі країни, а також країни Північної Америки є основними імпортерами європейських бронетехніки та стрілецької зброї). Однак, наприклад, зараз ідуть переговори із Китаєм: Україна на китайському ринку не може конкурувати із Росією, але вона надає деякі супроводжуючі вироби (зокрема, ракети для літаків Су-27, деякі запчастини, а також цілі бойові комплекси, такі, як ЗРС С-300), може продавати таку ж продукцію, що й Росія, але за зниженими цінами, а також пропонує такі вироби, відносно яких інші країни займають обережну позицію (в першу чергу, в ракетотехніці).
6. Ресурси
У спадок від Радянського Союзу Україні залишилася майже третина всього його військово-промислового комплексу і біля 20% його наукових центрів. У ВПК входило 3594 підприємства, які було підпорядковано семи машинобудівним і дев'яти оборонним міністерствам СРСР. На них працювало 2,7 млн. осіб і вироблялась третина валового внутрішнього продукту України. Чисто військову продукцію випускало 700 підприємств, в тому числі 205 виробничих об'єднань і підприємств, 139 науково-дослідницьких і проектних організацій, на яких працювало 1 млн. 450 тис. осіб. Україна виробляла 17% всієї військової продукції СРСР. Підприємства ВПК України спеціалізувались в сфері виробництва ракетно-космічної техніки, суднобудування, транспортної авіації, бронетанкової і інженерної техніки, спеціальних радіочастотних систем. Разом з тим в Україні не вироблялись такі важливі компоненти озброєння, як винищувальна, штурмова і бомбардувальна авіація, зенітно-ракетні комплекси, артилерійські системи та ін.
В Україні була розроблена конверсійна стратегія на державному рівні, що включала в себе 22 громадянські програми, які об'єднували 550 підпрограм з реорганізації розробок і виробництва товарів народного споживання. Для фінансування конверсійних програм, які планувалось здійснити головним чином за 1993-1996 роки, передбачалось виділити 600 млрд. крб. (в цінах 1993 г.). І деякі позитивні результати було досягнуто. Але в цілому переорієнтація військового виробництва на випуск продукції громадянського призначення в відповідності з розробленими державними цільовими програмами не дала очікуваних позитивних результатів. Фактично надходило не більше 20-30% від запланованих грошових ресурсів, і ці ресурси використовувались більшістю підприємств на зберігання наявних виробничих потужностей і заробітну платню. ВПК України почав зменшуватися. Вже на початку 1997 р. лише 150 підприємств займалися розробкою і виготовленням продукції оборонного призначення. А будь яке скорочення виробництва спричиняє падіння валового внутрішнього продукту, зменшенню зайнятості, падінню життєвого рівня населення, тощо. Сьогодні Міністерство оборони не може навіть погасили заборгованість по грошовому утриманню військовослужбовців 1998-1999 року. Світовий досвід говорить, що доля найновіших зразків зброї і бойової техніки повинна складати не менше ніж 60%, у нас же він вже зменшився до 30%. Авіаційна промисловість. Україна є однією з дев'яти країн світу, спроможною розробляти і виробляти літаки. Провідними організаціями в цій галузі є: Асоціація державних авіапідприємств "Укравіа", Авіаційний науково-технічний комплекс (АНТК) імені О.К. Антонова, НДІ "Аеропружних систем", Київське ВО ім. Артема, ВО "Мотор- Січ", Київський завод "Авіант", Харківський авіазавод, Харківське агрегатно- конструкторське бюро, Жулянський машинобудівний завод і цілий ряд інших. Літак АН-70, за оцінками спеціалістів випереджає свої зарубіжні аналоги: "Геркулес" (США), Іл-76 (Росія), FLA (Західна Європа) на 8-10 років. Ціна серійного АН-70 може бути в межах 46 млн. доларів, в той час як американський С-17 коштує майже 250 млн. доларів. С-130J коштує приблизно стільки ж, як і АН-70. Орієнтовна вартість FLA - біля 80 млн. доларів. Однак це ще не забезпечує успіх в конкуренції з західними виробниками, адже існує цілий ряд проблем, які обов'язково враховуються західними політиками під час прийняття рішення щодо закупок військової техніки. Великий науково-технічний і виробничий потенціал має авіаційне моторобудування. Воно спроможне виробляти широкий спектр двигунів для літаків і гелікоптерів. Двигуни запорізького АТ "Мотор-Січ" використовуються на літаках майже 60 країн світу. Ракетно-космічна галузь. Провідними організаціями в даній галузі є: НДІ України, НДІ "Аеропружних систем", НДІ "Квант", міжгалузевий НДІ проблем механіки "Ритм", державне КБ "Южноє" ім. М.К. Янгеля, Дніпропетровське ВО "Южмаш", ВО "Топаз", ВО "Комунар", Український НДІ технології машинобудування, центральне КБ "Арсенал", НВО "Хартрон" та ін. Ракета-носій "Зеніт", розроблена КБ "Южноє", яку виробляє ВО "Южмаш" у кооперації з Російською Федерацією, є основою міжнародних проектів "Морський старт" и "Глобал старт". В Пентагоні вони отримали символічну назву "Сатана". ракет. Світовими конкурентами українських "Зенітів" є російський "Протон", китайська ракета "Long March", японська "Н-2", французька "Ariane" і американські "Delta" і "Atlas". Великий інтерес викликають розроблена ракета-носій "Циклон", космічний комплекс радіоелектронної розвідки "Цілина", космічні апарати "Ресурс" і "Океан", системи управління ракетами і орбітальною станцією "Мир. Танкобудування. Провідними організаціями в даній галузі є: Харківське КБ машинобудування ім. Морозова, КБ артилерії, Харківське державне підприємство "Завод ім. Малишева", Київське КБ "Стройдормаш", Кременчуцьке ВО вагонобудування, Київський завод інженерних машин, Київське АТ АТЕК, АТ "Новокраматорський машинобудівний завод", Харківське агрегатно-конструкторське бюро, державна холдингова компанія "Луганськтепловоз", Шосткінський завод "Імпульс", Ізюмський приладобудівний завод та ін. Українським спеціалістам належить пріоритет в розробці надійних двигунів потужністю до 1500 к.с., завдяки яким стало можливим опанування виробництва не лише танків, а й сучасних інженерних машин. Було створено зовсім новий танк Т-84, який з 2000 року українська армія взяла на озброєння. Безумовна перевага Т-84 - він відносно дешевий порівняно з іноземними аналогами. Т-84 коштує 2,5 млн. доларів, американський "Абрамс" на мільйон дорожчий, а ціна німецького "Леопарду" вдвічі більше. Суднобудування. Провідними організаціями в даній галузі є: дослідницький проектний центр суднобудування України, НВО "Славутич", НВО "Машпроект", Чорноморський суднобудівний завод, АТО "Завод Ленінська Кузня", ВО "Море", ВО "Зоря", Миколаївське ВО "Суднобудівний завод ім. 61 комунара", Керченський завод "Затока", ВО "Нептун", завод "Океан", завод ім. Калмикова концерну "Мусон", державне підприємство "Севастопольський морський завод ім. Орджонікідзе". Військово-морські сили або кораблі берегової охорони мають зараз біли 160 держав світу. Але лише великі морські держави мають розвинену суднобудівну промисловість, спроможну будувати бойові кораблі для власних потреб та на експорт. Радіоелектроніка, обчислювальна техніка і засоби зв'язку. Провідними організаціями в даній галузі є: Українська електрона корпорація, Харківське ВО "Знам'я", Запорізьке ВО "Радіоприлад", Київський НДІ "Квант", Тернопільське ВО "Оріон", Київський "Електроприлад", НВО "Славутич", Український радіотехнічний інститут, Черкаський приладобудівний завод, АТ "Лтава", Харківське ВО "Протон", Донецьке ВО "Топаз", Київський завод "Радар", Київський завод автоматики ім. Петровського, Світловодське ВО "Олімп", Запорізьке ВО "Іскра", Ніжинський "Прогрес" та ін. Підприємства України постачають продукцію не лише у вигляді окремих комплектуючих, але й закінчені зразки в цілому (радіолокаційні станції різного призначення, автоматизовані пункти керування, навігаційні системи, аналізатори, пеленгатори та ін.).
Україна є світовим лідером в виробництві навігаційних приладів, головок самонаведення для ракет "земля-повітря", стацій радіотехнічного контролю, звукометричних систем артилерійської розвідки, складних систем управління, апаратури радіозв'язку, радіотехнічної та радіоелектронної боротьби, авіаційних і ракетних систем наведення. Однак конкуренція на світовому ринку електронного обладнання військового призначення жорстка, адже він насичений продукцією провідних в даній галузі і відомих у світі американських ("Loral", "Raytheon", "Litton", "Westinghouse Electric", "Rockwell International", "Texas Instruments", "Allied Signal", "ITT Industries", "GTE", "Harris", "Unisys"), французьких ("Thomson", "SAGEM Groupe", "Dassault Electronique"), англійських ("GEC", "Racal Electronics"), німецьких ("Siemens") та ін. компаній.
В європейських же країнах переважна більшість перерахованих вище галузей промисловості розвинені достатньо для власних потреб та експорту. Тому можні сказати, що перспективами розвитку ВПК саме цих країн є розвиток високоточних та наукомістких галузей промисловості, розробка нових видів брої та технологій її виробництва.
Висновки
Стан національної безпеки держави, в тому числі її оборонної складової, визначається насамперед економічними чинниками, що засвідчено у численних наукових працях та офіційних документах. Такі погляди остаточно сформувалися саме у ХХ столітті. Значною мірою це стало результатом теоретичного осмислення причин виникнення, досвіду та уроків Першої світової війни, сам характер якої надзвичайно актуалізував питання економічних чинників національної безпеки. Однією із характерних ознак кінця ХХ століття є глобалізація багатьох сфер життя людської спільноти, у тому числі економіки. У цих нових історичних умовах вплив економічних чинників на стан глобальної, регіональної чи національної безпеки лише посилюється. Дана тенденція наочно проглядається, наприклад, у такому документі, як "Стратегія національної безпеки США для нового століття". Втім, ці процеси мають досить суперечливий характер. Зокрема, в рамках міжнародних організацій безпеки країнам-учасницям досі не вдалося виробити узгоджених підходів до забезпечення власної економічної безпеки. Окремі наслідки глобалізації економіки поки що не сприяють подоланню існуючих у світі суперечностей між державами та геополітичними центрами сили. У найближчі 20 років прогнозується безумовне лідерство США, "силові" можливості якого характеризуються ВВП майже у 9 трлн. дол. та воєнною міццю, більшою ніж у 10 найрозвинутіших країн світу разом узятих. Це переконливо свідчить про те, що оборонний потенціал держави визначається ефективністю її економіки.Світовий досвід вирішення цих проблем сьогодні вельми актуальний для України як такий, що допоможе скоригувати промислову політику і структурну перебудову з метою використання потенціалу вітчизняного ВПК в інтересах економічного зростання і посилення обороноздатності та економічної безпеки держави. Потенціал українського військово-промислового комплексу складають понад 14% від 55 тис. оборонних підприємств, НДІ та КБ колишнього СРСР. Кількість працюючих у ньому перевищує 1,5 млн. чоловік. Є підприємства ВПК, що мають перспективи на світових ринках товарів та послуг (ВО "Південний машинобудівний завод", ДКБ "Південне", ВО "Харттрон", ВО "Радіоприлад", ВО "Мотор-січ", АНТК ім. Антонова тощо). Вирішенню проблем ВПК як однієї з точок економічного зростання приділяє постійну увагу керівництво держави. Зокрема, напрямки усування структурних диспропорцій, посилення інноваційної складової, тощо, визначені в урядовій програмі "Україна-2010", розробленої за дорученням Президента України Леоніда Кучми. Спрямованість цих заходів відображає притаманну розвинутим країнам тенденцію до подолання відокремленості оборонної галузі від інших сфер економіки та до її виходу у конкурентний сектор світового господарства. Переконливим прикладом є участь України в успішному міжнародному проекті "Sea Launch". Сьогодні потрібно враховувати ряд чинників, які у майбутньому впливатимуть на ситуацію у військово-промисловому комплексі багатьох країн. Є певні підстави очікувати підвищення внутрішнього та зовнішнього попиту на продукцію ВПК (це ілюструється даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI)). Серед причин, які дають підстави очікувати зростання попиту на продукцію ВПК - підвищення рівня глобальної нестабільності, характерне для останнього десятиліття двадцятого сторіччя та початку нового тисячоліття. Це стимулює активний пошук шляхів укріплення політичних механізмів та інститутів регіональної і глобальної безпеки. Водночас спостерігається прагнення багатьох держав посилити свій оборонний, або ж військовий потенціал. Іншим із чинників, що впливатимуть у майбутньому на стан ВПК, є зростання в оборонних бюджетах частки на фінансування науково-дослідних та дослідно- конструкторських робіт, яке, за деякими спостереженнями, супроводжувало в провідних країнах світу процес помітного зниження загальних воєнних витрат у 90-ті роки. У цьому контексті питання ефективної бюджетної політики, особливо для постсоціалістичних країн, вимагають переосмислення та нових підходів. Таким чином може стимулюватися інноваційна складова економіки та економічне зростання взагалі. Характерним у цьому плані є приклад США, де проблема збалансування федерального бюджету не вирішувалася за рахунок зменшення фінансування по статті "Наука, космос, технології" у "воєнній групі" бюджетних видатків. Все наведене в цьому розділі ще раз переконує нас в тому, що наведені в попередніх пунктах шляхи розв'язку проблем України, пов'язаних з ВПК є перспективними для України навіть в контексті тенденцій світової економіки. В 1995-1996 рр., виконавши умови договору "Старт-1", який передбачав масштабні ліквідаційні заходи стосовно ядерної зброї в Україні, наша держава не просто виконала міжнародні зобов'язання, а й набула іншої військово-політичної якості: відбулася складна i болісна трансформація невеликої, Але надмілітаризованої країни, збройні сили якої не могли не становити загрози світовому співтовариству, на країну, зорієнтовану на розв'язання проблеми власної безпеки комплексом заходів, серед яких військова модель гарантування безпеки держави, суспільства i особистості розглядається лише у поєднанні з іншими невійськовими варіантами досягнення стану безпеки. Мілітократична концепція організації суспільства змінилася на демократичну. Суспільство "готовності до війни" поступово стало набирати рис суспільства "стримування війни", що, з огляду на сприятливу ситуацію у взаєминах майже з усіма довколишніми державами, створює необхідні зовнiшньо- i внутрiшньополiтичнi умови для подолання соціально-економічної кризи в Україні. Відсутність продуманої i економічно обґрунтованої військово-технічної політики в Україні ставить під сумнів спроможність нашої держави вплинути на розвиток передових військових технологій.
Але все ж таки, не дивлячись на катастрофічно складне положення, в якому знаходиться вся економіка України, в тому числі - її ВПК, ми маємо надію, котрі пов'язані перш за все з реалізацією тих реальних можливостей, які має наша країна і які ще не до кінця розграбовано і знищено. Більшість критичних технологій, які мав СРСР, опановано спеціалістами ВПК України. Тому просування продукції на світовий ринок зброї та повна їх підтримка - обов'язок держави, яких буде сплачено в повній мірі і який буде сприяти відродженню України. Мабуть, розуміння цього вже є. В березні 1999 року Україна в третій раз брала участь в міжнародній виставці озброєнь "Айдекс-99", яка проходила в столиці ОАЕ Абу-Дабі, окрім нас там представляли свою військову продукцію ще 42 країни і біля 800 фірм-виробників озброєнь. Сьогодні Україна має біля 170 контрактів з 50 держав світу. До тридцяти відсотків контрактів стосується послуг військового і спеціального характеру. Чи це не свідоцтво сформованого "напряму головного удару" для виходу країни з затяжного економічної кризи, можливий шлях задля збереження наявного науков - технічного потенціалу української економіки.
Література
Пошук на сайтах www.avanport.com, www.rambler.ru, www.poiskovik.coм, в тому числі і в новинах, опублікованих на цих порталах і на сайтах news.dinau.com.ua, www.business.kiev.ua, www.slovo.odessa.ua.
Сайти, присвячені різним аспектам експорту озброєнь і торгівлі зброєю, видам зброї (в тому числі тої, що виробляється в світі), нормативним документам, що регулюють міжнародні відносини і суспільно-політичне життя в Україні: www.cast.ru, zluka.isr.lviv.ua, www.niss.gov.ua, www.cnw.mk.ua, morind.euro.ru, mignews.com.ua, www.comparativelaw.kiev.ua, armor.kiev.ua, www.uceps.com.ua, та багато інших.
1. Бенедиктов М., Хрусталев Е. Интеграция военной индустрии стран СНГ // Мировая экономика и международные отношения. - 1998. - №12
. Грешнев М. Реструктуризация ВПК стран НАТО на пороге XXI века // Мировая экономика и международные отношения. - 1999. - №6
. Ежегодник СИПРИ 1998. - М.: Наука, 1999. - С. 195
. Чебанов С. Иностранные инвестиции: тенденции 90-х годов // Мировая экономика и международные отношения. - 1997. - №3
. Шапошников Б.М. Мозг армии. - М.,1927-1929
. Бегма В.М. Оборонно-промислові комплекси України та Росії: співробітництво, партнерство, конкуренція. - К.: НІУРВ, 1998. - С. 110.
. Урядовий кур'єр. - 1995. - 23 листопада
. Шеховцов В., Бондарчук Р. Оборонний промисловий комплекс України: стан і перспективи розвитку // Народна армія.- 1999. - 7 травня
. Мунтиян В. Военно-экономическая безопасность Украины // Арсенал ХХI века. - 2000. - №1. - С. 14
. Глушок Т.И. НАТО и проблемы Украины // Вестник Международного славянского университета (г. Харьков). - 1999. Том ІІ. - №2. - С. 14-15
. Горбулин В. Национальная безопасность Украины и международная безопасность // Политическая мысль. - 1997. №1. - С. 83
. Шеховцов В., Бондарчук Р. Оборонний промисловий комплекс України: стан і перспективи розвитку // Народна армія. - 1999. - 7 травня
. Міхєєв Ю. Воєнно-технічні аспекти стратегічного партнерства України в межах СНД // Нова політика. - 1999. - №4. - С.6
. Народна армія. - 1999. - 7 травня
. Требин М.П. Национальная безопасность Украины и НАТО // Вестник Международного славянского университета (г. Харьков). - 1999. - Том II. - №3. - С.5
. Маначинский А. Современное состояние военно-политической обстановки и некоторые проблемы военной безопасности Украины // Арсенал ХХI века. - 2000. - №1. - С.36
. Бегма В. Теневой рынок, вооружение и локальные конфликты // Арсенал ХХI века. - 2000. - №1. - С. 26
. Борохвостов В. Украина и Россия на мировых рынках бронетанкового вооружения // Арсенал ХХI века. - 2000. - №1. - С. 22.
. Украина прорывается на рынок вооружений СНГ // Факты и комментарии. - 1999. - 28 января