Прогнози Римського клубу і реальність
Міністерство
освіти і науки України
Харківський
національний університет імені В.Н. Каразіна
Факультет
міжнародних економічних відносин
та
туристичного бізнесу
Кафедра
міжнародних економічних відносин
РЕФЕРАТ
з
дисципліни «Основи екології»
на
тему: «Прогнози Римського клубу і реальність»
Студента
(ки) першого курсу групи
УО-11
заочної (дистанційної) форми навчання
Перевірила:
ст. викладач
Касьян
С.А
Харків
- 2014
Вступ
Об’єктивні закони і динаміка
суспільного розвитку геополітичних процесів такі, що виникнення прогресивних
ідей, постання актуальних проблем, формування нових наукових концепцій та
пошуки шляхів і засобів координації соціально-економічних колізій на всіх
рівнях не припиняються ніколи. Друга половина ХХ ст., коли згадані явища і
фактори набули неабиякої яскравості і загостреності, є переконливим тому
підтвердженням. Так, світ зіткнувся з якісно новими проблемами, відмітною рисою
яких став їхній глобальний характер. Загострення глобальних проблем по-новому
поставило багато питань міжнародної політики, змусило переглянути функції та
цілі науки в сучасному світі, спричинило глибоку переоцінку цінностей.
Прогнозування та передбачення цих
процесів має велике значення та актуальність як в минулому сторіччі, так і в
сучасності.
Об’єктом даного дослідження стане
«Римський Клуб» - організація, котра була задуманий як товариство, орієнтоване
на конкретні дії, а не на дискусії заради дискусій. Відповідно до наміченої
програми дій перед ним були поставлені дві основні мети, котрі він мав поступово
здійснювати. Перша мета - усіляко сприяти тому, щоб людство як найясніше і
глибше усвідомило труднощі, що постали перед ним. Друга - використовувати всі
доступні знання, щоб стимулювати встановлення нових взаємовідношень, політичних
курсів та інститутів, які б сприяли виправленню теперішньої ситуації в світі.
Предмет вивчення: серія «Доповідей
Римському клубу» під загальною назвою «Труднощі людства», які створили ряд
видатних вчених для відповіді на поставлені клубом питання. Цими доповідями
«Римський клуб» поклав початок дослідницьким роботам з проблем, які були
названі «Глобальною проблематикою».
Мета даної роботи: розглянути
прогнози перспектив розвитку світу, які складалися з комп'ютерних моделей, а
отримані результати були опубліковані та обговорювалися в усьому світі, їх
реальність та реалізованість в сьогоденні.
Наразі розглянемо базові
футурологічні ідеї, напрацьовані "Римським клубом", оскільки ця
організація ставила, насамперед, за мету привернути увагу громадськості до
наріжних глобальних проблем сучасності. Вивчимо передумови та історію
виникнення «Римського Клубу», основні цілі та ідеї, які ця організація
поставила перед собою. Більш детально зупинимось на розгляді математичних
моделей Дж. Форрестера, Д. Медоуза, М. Месаровича та Е. Пестеля, Д. Габора,
що імітували розвиток світової ситуації (так звана ідея глобального
моделювання). Оцінимо наскільки реальними виявилися прогнози «Римського Клубу»,
та його діяльність в сучасності.
1.
Виникнення Римського Клубу
Навесні 1968р. італійський
економіст, громадський діяч і бізнесмен, член керівництва фірми
"Фіат" і віце-призедент компанії "Оліветті" Ауреліо Печчеї
розіслав запрошення 30-ти видатним європейським вченим та представникам
ділового світу для участі в обговоренні нагальних проблем. 6-7 квітня того ж
року в Римі, в старій Національної академії Деї Лінчеї відбулася зустріч
запрошених, на якій розгорнулися дискусії з найбільш актуальних проблем
сучасності. Ті учасники зустрічі, які підтримали ідею про створення міжнародної
організації об'єдналися в «Римський клуб». Організація прийняла статус
неурядової, не пов'язаної з політичними партіями, класами, ідеологіями. Свою
роботу «Римський клуб» будує у формі організації зборів, симпозіумів,
семінарів, зустрічей з відомими вченими, політичними лідерами, впливовими
бізнесменами.
Шукачем ''глобальної істини'',
організатором і президентом ''Римського Клубу'' був відомий італійський
громадський діяч Ауреліо Печчеї (1908-1984). Яскрава особистість і визнаний
спеціаліст у галузі управління промисловістю, він обіймав ключові посади в
західноєвропейських приватно промислових компаніях, а в минулому, як колишній
учасник італійського Опору, пройшовши через фашистські катівні, зробив
величезний внесок у гуманістичне, моральне та економічне відродження повоєнної
Італії. Талановитий організатор, природжений менеджер, він з власної ініціативи
відходить від справ, щоб із захопленням заглибитися у цілковито нову, незвичну
для нього справу, яку потім назвуть "глобальною проблематикою". А.
Печчеї згадує: «Мандруючи планетою, я бачив, як люди усього світу б'ються - і
далеко не завжди успішно - над розв’язанням багатьох складних проблем, і я все
більше і більше переконувався, що ці проблеми обіцяють стати в майбутньому ще
складнішими для людства... Я відчував, що не зможу бути чесним перед самим
собою, якщо принаймні не спробую так чи інакше попередити людей, що всі їхні
теперішні зусилля недостатні і що необхідно робити щось ще, вживати якихось
заходів, докорінно відмінних від тих, що проводяться зараз»'. «Я вважаю, що
створення Римського Клубу, основною метою якого стало вивчення і виявлення
нового положення, в якому опинилася людина в століття своєї глобальної імперії,
стало хвилюючою подією в духовному житті людства. Буквально з кожною годиною
ростуть наші знання про самі різні речі; разом з тим ми залишаємося майже
неосвіченими в тому, що стосується змін до нас самих. І якщо щось і можна
поставити в заслугу Римському Клубу, то саме те, що він першим повстав проти
цього небезпечного, майже рівносильного самогубству невідання».
Ядро клубу “постійний комітет”
склали шість чоловік. Це Ауреліо Печчеі, Еріх Янц, Олександр Кінг, Макс Монне
(голландський експерт по міжнародних проблемах), Жан Сен-Жур (експерт з питань
економіки й фінансів французької футурологічної школи) і Гуто Тіманн (голова
Баттелевского інституту в Женеві).
За невеликий термін сформувалася
структура організації. Було вирішено, що «Римський Клуб» повинен залишатися
нечисленним, не більше 100 членів, існувати на власний, нехай навіть дуже малий
бюджет, бути транскультурною, по-справжньому неформальною і не політичною
організацією. З певною мірою гумору, а головне, з глибоким усвідомленням
складності завдань, Печчеї говорив: ''Мої думки про наше змішане співтовариство
добре виражає оголошення, яке я випадково побачив якось в Іспанії над входом до
будинку для божевільних: ''Не кожен тут належить до них, не всі, що належать
до них, тут'' [7, с.139].
Як правило, члени урядів не можуть
одночасно бути членами «Римського Клубу». Жоден з учасників не представляє будь-яку
державну організацію і не відображає який-небудь один ідеологічний, політичний
чи національний погляд [7, гл.4].
1.1 Основні
цілі Римського Клубу
Основні цілі, які поставили перед
собою діячі «Римського Клубу»:
• дати суспільству методику, за
допомогою якої можна було б науково аналізувати "труднощі людства",
пов'язані з фізичною обмеженістю ресурсів Землі, бурхливим зростанням
виробництва і споживання - цими "принциповими межами зростання";
• донести до людства тривогу
представників Клубу щодо критичної ситуації, яка склалася в світі по ряду
аспектів;
• "підказати" суспільству,
яких заходів воно має зробити, щоб "розумно вести справи" і досягти
"глобальної рівноваги".
1.2
Основні ідеї Римського клубу
Аналізуючи діяльність Римського
клубу, його творець і лідер Ауреліо Печчеі, сформулював “Основні цілі людства”,
які виклав у своїй книзі «Людські якості» [7].
Печчеі пропонує шість, як він
називає “стартових” цілей, які пов'язані з “зовнішніми межами” планети;
“внутрішніми межами” самої людини; культурною спадщиною народів; формуванням
світового співтовариства; охороною навколишнього середовища й реорганізацією
виробничої системи.
Коротка характеристика для кожної
мети виглядає таким чином:
Перша мета: зовнішні межі.
Присутність людини на планеті, її
діяльність обмежується біофізичними межами (“зовнішніми межами”) Землі. Отже,
людина у своїй діяльності, повинна виходити з можливостей оточуючої її природи,
не доводячи її до крайніх меж.
Друга мета: внутрішні межі.
Ця мета вказує на те, що не тільки планета,
але й можливості самої людини мають фізичні й психологічні межі. Створюючи
власну культуру, цивілізацію, тобто якесь штучне середовище, людина змушена з
однієї сторони гранично напружувати й виснажувати внутрішні резерви свого
організму, а з іншої, через недостатність навантаження йде деградація його
біофізичних здатностей.
Ідея цієї мети (а вона є центральною
для А. Печчеі) складається в удосконалюванні людини, розкритті його нових
потенційних можливостей.
Третя мета: культурна спадщина.
Розвиток технологічної цивілізації
веде до уніфікації культури. Тому тільки дбайливе відношення до культурної
спадщини допоможе зберегти унікальність різних культур. І хоча організації типу
ЮНЕСКО проводять певну роботу, але цього явно недостатньо.
Четверта мета: світове
співтовариство.
Інтеграція в єдине світове
співтовариство дозволяє більш ефективно регулювати міжнародне життя, і отже є
більш ефективним способом співіснування. Однак, таке положення справ не
відповідає інтересам великих держав, а також ряду егоцентричних держав. Тому
необхідно переосмислити ідею національної держави, щоб знайти шляхи для
перетворення нинішньої світової системи у світове співтовариство.
П'ята мета: середовище перебування.
Проблема полягає в тому, як
розмістити на планеті людей, чисельність яких через кілька десятків років стане
вдвічі більше нинішнього.
Шоста мета: виробнича система.
Виробничому істеблішменту належить у
сучасному світі ключова роль. Однак, збої в економічних механізмах, незалежно
від того, що керує - ринок або план - стають все відчутніше. У чому філософські
причини економічних проблем, і якою повинна бути економічна система
майбутнього, щоб забезпечити безупинно зростаюче по кількості населення
планети.
пестель доповідь месарович нобелівський
2.
Доповіді Римського Клубу
Намагаючись волати до людей планети,
«Римський клуб» зайнявся організацією наукових досліджень «глобальної
проблематики» і широкою публікацією отриманих результатів у формі доповідей. За
більш ніж 25 років було проведено аналіз найважливіших світових проблем,
розроблені наукові методи, що увійшли в арсенал нової науки - глобалістики,
висловлені практичні рекомендації, запропоновані альтернативні сценарії
світового розвитку. Серія доповідей Римському клубу наочно відображає історію
становлення глобального мислення. Всього на замовлення «Римського Клубу» було
підготовлено близько 30
доповідей і один доповідь (звіт) був зроблений самим Клубом.
Пік впливу Римського Клубу на
світову громадську думку припав на 1970-1980-ті. Під впливом його діяльності
глобалістика сформувалася як міждисциплінарна суспільствознавча дисципліна. В
1990-2000-ні ідеї глобалістики увійшли в наукову культуру, однак активність
Римського Клубу та увага громадськості до ньогої помітно впали. Виконавши роль
«застрільника» у вивченні глобальних проблем сучасності, Римський Клуб став
однією з багатьох міжнародних організацій, які координують обмін думками між
інтелектуалами по актуальним проблемам сучасності. Таким чином, Римський Клуб є
першою організацією в світі, яка зуміла об'єднати представників світової
політичної та наукової еліти для привернення уваги суспільства з метою
вирішення глобальних екологічних проблем.
Малюнок 1. Типологія глобальних
проблем сучасності
Теоретичні дослідження представників
«Римського Клубу» так само, як і методологія досліджень, використовуються в
різних науках.
Практичні рекомендації враховуються
при прогнозуванні соціально-економічного розвитку окремих країн, галузей
промисловості, корпорацій і фірм.
З ініціативи «Римського клубу»
здійснено цілий ряд дослідницьких проектів, результати яких публікуються у
формі доповідей. Найбільш відомі з них, які викликали бурхливі наукові дискусії
- "Межі зростання", 1972р. (керівник Д. Медоуз), "Стратегія
виживання", 1974р. (кер. М. Месаровіч і Е. Пестель), "Перегляд
міжнародного порядку ", 1976 (кер. Я. Тінберген)," Цілі для людства
", 1977р. (кер. Е. Ласло), "Немає меж навчанню", 1979р. (кер.
Дж. Боткін, М. Ельманджра, М. Маліца), "Маршрути, що ведуть у
майбутнє", 1980р. (Б. Гаврилишин), "Мікроелектроніка і
суспільство", 1982р. (кер. Г. Фрідріхс, А. Шафф), "Революція
босоногих ", 1985р. (Б. Шнейдер) та ін.
Розглянемо найбільш значущі роботи з
тих, зміст яких розкриває різного роду ідеї щодо врегулювання взаємовідносин
між суспільством і природою за допомогою розумного природокористування.
2.1 Моделі
Дж. Форрестера
На початку 70-х років, Римський клуб
пропонує, Дж. Форрестеру, професору Масачусетського технологічного інституту
(США) побудувати першу модель динаміки світового суспільного розвитку, з
використанням розробленого ним математичного методу системних динамік. Опис
моделі, як складної цілісної системи, яка складається з різних, взаємозв'язаних
і взаємодіючих один з одним елементів (процесів), було дано їм у книзі «Світова
динаміка» (1971).
Форрестер аналізує співвідношення
змінних величин, серед яких фігурують не тільки звичайні для економічних
прогнозів дані про зростанні населення, виробництва і споживання, а й такі що
раніше не обліковувались чинники, як граничні значення природних ресурсів і
серед них обмежені можливості природних екосистем поглинати і нейтралізувати
шкідливі відходи людської діяльності. Введення в прогнозні розрахунки цих
змінних, які можна назвати екологічними, одразу перетворили криві прогнозних
графіків з висхідної тенденції в спадну після першої третини XXI століття, коли
виразно позначилися межі екологічних факторів і насамперед тих, які
характеризують стан навколишнього середовища.
А)
Б)
Малюнок. 2. Модель Форрестера
в первісному вигляді: криза зважаючи з виснаження ресурсів. Спочатку падає
матеріальний рівень життя, потім чисельність населення і капітал. Криза
наступає приблизно до 2020-30 р.
На малюнку Б) графіки
представлені в двох масштабах: один показаний на лівій осі ординат, другий - на
правій осі. Тобто, такі змінні, як рівень харчування F, рівень життя C і
кількість ресурсів R змінюються від 0 до 1.2, а частка фондів в сільському
господарстві - від 0 до 0.45
Внаслідок цього, неминучий
криза у взаєминах суспільства і природи, який по прогнозам, Форрестера,
призведе до забруднення навколишнього середовища, занепаду промислового розвитку,
голоду, епідемій, і, отже, до вимирання людей [1].
Можлива невелика відстрочка
настання катастрофи шляхом:
) скорочення чисельності
населення;
) припинення зростання
виробництва;
) створення нових технологій
по компенсації забруднення навколишнього середовища.
Таким чином, динамічна модель
Дж. Форрестера вказувала на колапс в результаті зростання населення,
погіршення екологічної ситуації і вичерпання ресурсів. вихід - необхідність
стабілізації зростання населення, витрати ресурсів, поліпшення якості життя.
Результати його роботи не були оптимістичними і говорили про те, що продовження
колишніх темпів споживання природних ресурсів призведе в 2020-му році до
всесвітньої катастрофи.
2.2
Модель Д. Медоуза
Доповідь Д. Медоуза «Межі
зростання» (1972) є продовженням дослідження Форрестера і ставить своєю метою
вивчити можливі варіанти розвитку світу, а також, за словами Медоуза, «вивчити
комплекс проблем, що турбують людей всіх націй: злидні в оточенні достатку,
деградація навколишнього середовища, втрата довіри до суспільних інститутів,
неконтрольоване поширення міст, ненадійна зайнятість, відчуженість молоді,
зневага традиційними цінностями, інфляція та інші економічно руйнівні явища».
Модель Медоуза і модель світової динаміки у Форрестера концептуально ідентичні
як по діаграмі взаємозв'язків рівневих змінних (темпи промислового розвитку,
швидке зростання населення, попит на продовольство, виснаження невідновних
ресурсів, руйнування навколишнього середовища), так і по ідейній основі
(розвиток людського суспільства з точки зору збільшення населення і розширення
масштабів господарської діяльності, не може бути безмежним і вже наближається
до досягнення певних меж).
Малюнок 3. Модель «Межі
зростання»: стандартна модель
Малюнок 4. Модель «Межі зростання»:
модель з подвоєними ресурсами
Малюнок 5. Модель «Межі зростання»:
модель глобальної рівноваги
«Людина побачив межі світової
системи і ті обмеження, які вони накладають на чисельність населення Землі і
діяльність людей. Сьогодні більш ніж коли-небудь людина прагне все швидше
нарощувати кількість оброблюваної і населеній землі, виробництва, споживання,
витрат і пр., сліпо вірячи, що місце його існування витримає подібну експансію,
що інші поступляться йому місце, що наука і техніка знищать всі перешкоди на
його шляху. Ми хочемо встановити той рівень, на якому прагнення до зростання
залишається сумісним з розмірами нашої невеликої планети і з основними
потребами несформованого світового співтовариства від зниження соціальної та
політичної напруженості до підвищення рівня житті кожної людини ».
Результати спрогнозованих оцінок
стану компонентів системи «природа - суспільство» якісно збігаються в обох
моделей: глобальна катастрофа неминуча. Підтримка стійкості світової системи
можливе тільки, якщо буде забезпечено стан глобальної рівноваги, підтримку
якого може бути гарантовано нульовими темпами зростання населення і національного
продукту. Цього можна досягти за рахунок контролю над народжуваністю населення
планети і введенням більш дешевих і екологічних способів, які «завдають меншої
шкоди довкіллю порівняно з традиційними зусиллями, спрямованими на багаторазове
дублювання вже існуючих індустріальних структур »[7].
Однак обидві вищеописані моделі не
досконалі і дійсність кінця ХХ -початка ХХІ сторіч істотно спростовує деякі їх
розрахунки. Основна розбіжність полягає в оцінці чисельності населення,
швидкість зростання якого в 90-х роках встановилася на величині близько 80 млн.
чол. на рік, пройшовши свій максимум 87 млн на рік і повернувшись в початку ХХI
століть до рівня 1970-х років.
Це пояснюється тим, що моделі
Форрестера і Медоуза обмежувалися досить вузьким спектром впливів в системі
«Природа - Суспільство». Крім того, моделі не враховують пряму роль біосферних
зв'язків і не розглядають просторову неоднорідність цих взаємодій. Але заслуга
авторів цих моделей полягає в тому, що вперше після робіт В.І. Вернадского була
зроблена спроба використовувати математичне моделювання для вивчення еволюції
системи «Природа - Суспільство», щоб наочно продемонструвати, куди може завести
людство гонитва за матеріальними цінностями і нераціональне
природокористування.
Отже, вихід із екологічної та
економічної кризи світової системи, автори вищезгаданих моделей бачать в
реалізації концепції «нульового зростання», згідно з якою необхідно скоротити
чисельність населення планети, призупинити зростання виробництва, узгоджувати
свою господарську діяльність з можливостями біосфери, створити нові технології
по нейтралізації і усуненню забруднення навколишнього середовища [4, 6].
Ця доповідь завоювала репутацію
наукового бестселера, після виходу протягом року вона була переведений на
багато мов, сама його назва стала називним.
Авторами цієї доповіді, найвідомішої
з опублікованих Римським Клубом, були розроблені моделі, побудовані на
екстраполяції тенденцій, що спостерігають зростання населення і виснаження
відомих запасів природних ресурсів. Динамічна модель Д. Медоуза прогнозувала
катастрофи до середини XXI ст. Вихід - «нульове зростання».
Головна вада моделей Д. Форрестера -
Д. Медоуза полягала у не прийнятих в розрахунок факторів науково технічного
прогресу (нові види енергії, успіхи біології і біотехнології тощо),
неврахування державного регулювання, недостовірною екологічної статистикою.
Більш того, економічні тенденції 60-х рр. були механічно екстрапольовані в
майбутнє.
2.3
«Стратегія виживання» М. Месаровича та Е. Пестеля
У відповідь на критику перших
моделей Римський клуб запропонував новий проект - “Стратегія
виживання”(німецький варіант) або "Людство у поворотного пункту"
(американське видання), що був створений під керівництвом М. Месаровича та Е.
Пестеля (1974 р.) в
Ганновері.
Метою цього дослідження було:
проаналізувати більшу кількість факторів у порівнянні з попереднім проектом,
здатних імітувати розвиток, досліджувати можливості локалізації криз, знайти
шляхи їхнього запобігання. Світ у моделі Месаровича-Пестеля представлений у вигляді
десяти регіонів, взаємодіючих через імпорт-експорт і міграцію населення. Автори
цієї моделі прийшли до висновку, що світу загрожує не глобальна катастрофа, а
ціла серія регіональних катастроф, які почнуться значно раніше, ніж пророкували
Форрестр і Медоуз. Месарович і Пестель протиставили концепції “глобальної
рівноваги” концепцію “органічного росту” світу як єдиної системи взаємозалежних
частин, які повинні гармонічно сполучатися. “Органічний ріст” забезпечується
структурною диференціацією елементів системи й функціональною взаємозалежністю
між цими елементами, й протиставляється чисто кількісному недиференційованому
експонентному росту. Вказуючи на взаємозалежність кризових ситуацій, автори
намагаються простежити, як взаємодіють зміни одних параметрів у певних регіонах
зі змінами параметрів інших регіонів. (Наприклад, рівень харчування в регіонах
Азії й Африки й обмеження росту матеріального споживання в країнах Заходу.)
Хоча в цілому автори виступають не за “стримування росту”, а за “органічний
розвиток світу”, вони обмежуються, по суті, рекомендаціями просвітительського
характеру.
Ця доповідь Римському Клубу отримала
щонайменше суперечливу оцінку в зарубіжній літературі, ніж перша. Одні
теоретики розглядали її як "надію і загальний план дії для глобального
виживання" [5], інші ж знаходили її навіть "більш песимістичну, ніж
першу", вважаючи, що "технічна компетенція авторів математичних
розрахунків неадекватна їх самовпевненому вторгненню в складні сфери соціальних
наук і людських мотивів "[8].
Разом з тим, незважаючи на триваючі
дебати в науковому світі навколо цієї доповіді, яка відкрила другий етап в
еволюції Римського Клубу, ідеї та методи побудови "моделі світової
системи", висунуті М. Месаровичем і Е. Пестелем, не тільки отримали
відображення в теоретичних дослідженнях, а й використовувалися в практичній
діяльності деяких держав.
Концепція "органічного
зростання" знайшла, зокрема, відображення в проекті з вивчення відносин
між культурою та природним оточенням, розробка якого була здійснена за межами Римського
Клубу - міжнародною групою вчених з Індонезії, Індії, Японії, Нової Зеландії та
США в Південно-Східному центрі досліджень при Гавайському університеті. Що ж
стосується методології побудови комп'ютерної "моделі світової
системи", розробленої М. Месаровичем і Е. Пестелем, то частково вона була
застосована в практичній діяльності деяких промислових відомств в Єгипті,
Венесуелі, Австрії, Індії, Фінляндії.
2.4
Доповідь Д. Габора
Наступна доповідь "За межами
століття марнотратства" (1976) відображає результати дослідження запасів
природних ресурсів планети, здійсненого під керівництвом англійського фізика
лауреата Нобелівської премії Д. Габора [2].
За задумом керівників Римського
Клубу ця доповідь повинна була заповнити прогавину, що мала місце на перших
двох етапах розвитку даної організації, не приділяючи належної уваги ролі науки
і техніки в вирішенні глобальних проблем, за що, зокрема, робота "Межі
зростання" була піддана справедливій критиці багатьма вченими.
Мета цієї доповіді полягала у
вивченні науково-технічного потенціалу світу і можливостей його використання
для вирішення енергетичних, сировинних і продовольчих проблем.
Автори доповіді дійшли висновку, що
межі економічного зростання і розгортання людської діяльності, труднощі і
проблеми, пов'язані з використанням енергетичних, сировинних і продовольчих
ресурсів, обумовлені не стільки обмеженим науково-технічним потенціалом,
скільки існуючими нині на міжнародному та національному рівнях соціальними
інститутами. Практична переорієнтація в діяльності людства може бути досягнута,
на їхню думку, лише в тому випадку, якщо будуть створені відповідні соціальні
умови для життя людей і побудовано нове, "зріле суспільство", здатне
забезпечити поліпшення "якості життя" всіх жителів планети і розумне
ставлення людини до природи, що не порушує гармонію у світі.
2.5
Римський Клуб в сучасності
В даний час проблемне поле і сфера
діяльності Римського Клубу значно розширилися. Доповіді присвячуються
інтеграційним тенденціям всередині світового співтовариства, змінам в ціннісних
орієнтаціях жителів планети, питанням побудови цілісної прогресивної
цивілізації, в основу якої покладено принцип загальної солідарності.
Доповідь від імені самого Римського
клубу, написана його президентом А. Кінгом і генеральним секретарем Б.
Шнайдером - «Перша глобальна революція» практично є звітом Римського Kлуба за
майже 25 років діяльності. Автори доповіді провели системний аналіз діяльності
Римського Клубу, узагальнили матеріали його доповідей представлених, проробили
величезну дослідницьку роботу і на цій основі запропонували програму дій для
вирішення світової проблематики, дали характеристику нинішнього стану
глобальних проблем з урахуванням контексту нових міжнародних відносин; новій
економічної ситуації, нових пріоритетів в таких глобальних проблемах, як
народонаселення, довкілля, ресурси, енергетика, технологія, фінанси і т. д. Так
автори доповіді «Перша глобальна революція (1991р.) закликали до «всесвітньої
солідарності» перед обличчям загострення глобальних і локальних проблем і
побачили сутність цієї революції не в розтрощенні віджилого суспільства, а в
об'єднанні зусиль народів на основі значущих для всіх морально-етичних норм і
культурних цінностей.
Глобальна революція «породжується
безпрецедентним поєднанням найбільших потрясінь: соціальних, економічних,
науково-технічних, культурних та моральних, різні комбінації яких здатні
створювати непередбачувані ситуації ...» Метою Римського сьогодні клубу є:
«подумки уявити собі світ, в якому ми хотіли б жити, оцінити його ресурсну базу,
сформувати реалістичне і послідовне бачення його перспектив і в підсумку
сконцентрувати енергію і політичну волю людства на побудову нового світового
співтовариства». Під впливом критики прогнозів глобальної екологічної
катастрофи розробники подальших доповідей Римському Клубу стали робити основний
акцент не на описі прийдешніх загроз, а на аналізі шляхів їх запобігання.
Автори іншої доповіді «Фактор чотири: подвоєння багатства, дворазова економія
ресурсів» (1997) Е.Вайцзеккер, Е.Ловінс і Л.Ловінс, проаналізувавши розвиток
ресурсозберігаючих технологій, дійшли висновку, що замість глобальної
катастрофи після 2050 можна очікувати одночасної стабілізації чисельності
населення і промислового виробництва при зниженні рівня забруднення
навколишнього середовища.
Римський клуб в даний час продовжує
дослідження сучасного стану світу, в якому відбулися фундаментальні зміни,
особливо в геополітиці. Варто також пам'ятати про те, що екологічна ситуація на
планеті продовжує погіршуватися. В тісній співпраці з безліччю наукових і
освітніх організацій, Римський клуб у травні 2008 року розробив трирічну
програму «Новий шлях світового розвитку» (A New Path for World Development), в
якій були позначені основні напрямки діяльності до 2012 року. У своїй останній
публікації, «2052-й - Глобальний прогноз на наступні сорок років», Римський
Клуб займає сміливу позицію відносно майбутнього. Шістдесят шість вчених і
економістів, складавших прогноз Клубу (стільки ж, скільки і для першого
прогнозу «Межі зростання» в 1972-м), вважають, що поточне економічний розвиток
незабаром може впасти на лопатки. Римський Клуб знову прогнозує закінчення
росту, на цей раз до 2050 року. Стагнація супроводжуватиметься глобальною
рецесією, яка приведе до скорочення населення.
Висновки
Після написання реферату ми прийшли
до наступних висновків:
. Створення Римського Клубу
ознаменувало прорив в галузі вивчення та пошуку вирішення глобальних
екологічних проблем людства та залучення до них уваги широкої громадськості, а
також осіб, що займають керівні пости в економічній, політичній та ін.
структурах. Члени клубу визначили негативні наслідки, пов'язані з розвитком
науково-технічного прогресу і нерозумної господарської діяльністю людини, що
надає величезний негативний вплив на природу.
. Були сформульовані принципи
раціонального використання природних ресурсів, орієнтовані на вирішення
проблем, пов'язаних з відновленням і підтримкою стійкості системи «суспільство
- природа », основні з яких відображені в концепціях «нульового» і
«Органічного» зростання.
Таким чином, з одного боку,
значимість діяльності Римського Клубу для суспільства досить висока, оскільки
йому вдалося позначити існуючі глобальні проблеми та можливі шляхи їх вирішення
та разом з тим, привернути до них увагу світової громадськості. З іншого боку,
відсутність будь-яких істотних реальних кроків по реалізації його ідей і
рекомендацій з боку урядів, громадськості та кожної окремої людини, зводить
практично всю його діяльність нанівець.
. На цей час є всі підстави
затверджувати, що пора невтримної ейфорії 60 - 80-х років відносно можливостей
використання математичних методів для цілей моделювання й прогнозування
динаміки соціально-екологічних і соціально - економічних систем на різних
рівнях пройшла. Сьогодні вже відомі границі застосування цих методів.
Принципова неможливість повної формалізації систем переваг і ціннісних
установок людини, процедур прийняття рішень, механізмів цілепокладання
соціокультурної адаптації вимагає при розробці стратегії соціально-екологічного
розвитку розумно сполучити методи моделювання з експертними процедурами,
підвищувати рівень обґрунтованості й колегіальності прийнятих рішень.
. Погляд назад на прогнози
70-х років показує, наскільки важко робити надійні передбачення для таких
складних сценаріїв. Люди виявилися більш винахідливими і краще адаптувалися,
ніж очікувалося в доповіді. Нафтова криза 1970-х привів до розробки та
експлуатації раніше невідомих джерел викопного палива. Сьогодні глибоководне
буріння нікого не дивує, хоча в 1972 році сама думка про це була неймовірною.
Також Римський Клуб не зумів
передбачити тиск модернізації, яке привело до структурних змін геть від важкої
індустрії до суспільства з розвиненими технологіями та сервісної економіки:
розквіт ери комп'ютерів в 1980-х, інтернету в 90-х і прогрес в енергетиці та
навколишньому середовищу, а також нанотехнології .
Нове дослідження також ставить ряд
складних питань: чи стане відкриття гідрату метану рішенням енергетичних
проблем майбутнього, або тільки додасть проблем до екології? Яким стратегіям
слідуватимуть політичні лідери? Яку роль нафтоносні піски гратимуть в структурі
енергетики майбутнього? Наскільки швидко поновлювані джерела енергії стануть
по-справжньому конкурентоспроможними?
Нові моделі для прогнозування стають
все більш витонченими і складними. Проте до цих пір існує проблема, яку вони не
в змозі врахувати: ступінь впливу, яку надають ці прогнози самі по собі. Якщо
люди візьмуть ідею того, що зміна політики і поведінки приведе до поліпшення їх
життів, вони, швидше за все, так і почнуть діяти. Генеральний секретар
Римського клубу сьогодні Ян Джонсон заявив, що «бізнес як звичайно», це не
варіант, якщо люди хочуть залишити для майбутніх поколінь планету, на якій все
ще можна жити.
Відтак, можна констатувати, що А.
Печчеї та заснована ним громадська організація «Римський Клуб» своєю діяльністю
довели життєздатність гуманістичних ідей в умовах глобалізації усіх сфер
існування людства в кінці ХХ - на початку ХХІ ст.
Список
використаної літератури
1. Глобалистика
: начала науки о современном мире : куpс лекций / А. П. Федотов. - 2-е изд.,
испp. и доп. - М. : Аспект Пресс, 2002. - 224 с.
2. Кеннеди
П. Вступая в двадцать первый век М. : Весь мир. - 2007. - 480 с.
. Лейбин
В.М. «Модели мира» и образ человека. Критический анализ идей Римского клуба. -
М. : Политиздат, 1982. - 250 с.
. Медоуз
Д.К. Пределы роста / Д. К. Медоуз, Д. Л. Медоуз, Й. Рендерс, В.В. Беренс Ш //
Доклад по проекту Римского Клуба "Сложное положение человечества". -
2-е изд. - М. : МГУ, 1991. - 207 с.
. Медоуз
Д.К. Пределы роста. / Д.К. Медоуз, Д.Л. Медоуз, Й. Рандерс. - М. Издательская
группа "Прогресс", "Пангея" , 1994. - 314 с.
. Пестель
Э. За пределами роста (Глобальные проблемы современности и деятельность
международной организации Римский клуб). - М. : Прогресс, Пангея, 1994. - 272
с.
. Печчеи
А. Человеческие качества. - М. : Прогресс, 1985. - 312 с.
8. Филатов А. Г. Римский клуб - Римский
клуб - Пределы роста. / А. Г. Филатов, Т.Г. Шеремет. - [Електронний ресурс]. -
<http://intkonf.org/filatov-a-g-ken-sheremet-tg-rimskiy-klub-predelyi-rosta/>
. Чумаков А.Н. Философия глобальных
проблем. - М. : Знание, 1994.
. Юридична енциклопедія / Ю.С.
Шемшученко. - М. : «Харківська енциклопедія» ім. М.П. Бажана , 2003. - Т. 5. -
С. 323.