Суть фінансів, їх функції і роль
Зміст
1. Предмет фінансової
науки
2. Сутність фінансів
3. Функції фінансів
4. Роль фінансів у
суспільств
5. Фінансова система
Список використаної
літератури
1. Предмет фінансової науки
Розробка наукових підходів до
трактування сутності фінансів е однією з найскладніших проблем фінансової науки
і практики, оскільки сутність глибоко захована за зовнішніми формами її вияву,
за допомогою яких різноманітні фінансові явища проявляються у розвитку
соціально-економічних процесів.
Наукове обґрунтування сутності фінансів
можна осягнути методом наукової абстракції, а саме шляхом відкидання часткових
ознак, характерних для кожного окремо взятого фінансового явища, і визначення
узагальнених характерних для фінансів властивостей, які у сукупності становлять
предмет фінансової науки. У цілому фінанси асоціюються з процесами розподілу
певної вартості, який здійснюється у різних формах (розподіл доходів, сплата
податків тощо) та обов'язково супроводжується рухом грошових коштів. У процесі
такого розподілу спостерігається виокремлення різних за обсягом і цільовим
характером частин вартості в одного власника, або передача частини вартості у
грошовій формі одним власником іншому. Спільною для таких фінансових операцій є
їхня основа - суспільні відносини, які за своїм характером в економічній науці
називаються виробничими, або економічними, відносинами.
Економічні відносини спостерігаються
на різних стадіях відтворювального процесу, у всіх сферах суспільного життя, на
різних рівнях господарювання та управління тощо. Дослідження особливостей цих
відносин дає змогу глибоко розкрити властивості, специфічні ознаки різних
об'єктів та суб'єктів власності, з'ясувати соціально-економічну природу різних
економічних категорій у певних соціально-економічних системах. Особливостями
економічних відносин є їхній розподільний характер (вони пов'язані з розподілом
та перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту) та вартісне
вираження (ці відносини завжди грошові, оскільки їх носієм є гроші).
Отже, за допомогою економічних
відносин забезпечується розподіл валового внутрішнього продукту. При цьому
однорідні економічні відносини представлені в узагальнюючому абстрактному
вигляді, утворюють економічні категорії, такі як гроші, фінанси,' кредит, ціна,
зарплата тощо. Всі ці категорії є теоретичним відображенням, абстракцією
суспільних відносин. Вони відображають реально існуючі у суспільстві економічні
відносини, що мають об'єктивний характер та соціальне суспільне призначення.
Маючи багато спільних ознак,
економічні категорії відрізняються суспільним призначенням. На відміну від
грошей, кредиту, зарплати, цін, основною метою фінансових відносин є формування
та використання фондів грошових коштів для забезпечення соціально-економічного
розвитку суспільства.
У цілому фінансові відносини є такою
формою суспільних відносин, яка виникає на основі руху вартості у її грошовому
вираженні, безпосередньо пов'язана з існуванням грошей. Розподіл валового
внутрішнього продукту за допомогою фінансових відносин здійснюється виключно у
грошовій формі, внаслідок чого формуються та використовуються різноманітні
цільові грошові фонди усіма суб'єктами цих відносин. Отже, однією з
найважливіших ознак фінансів як об'єктивної економічної категорії є грошовий
характер фінансових відносин, а гроші - необхідною умовою існування фінансів.
Виникнення фінансів було можливе на
порівняно високій стадії розвитку суспільства, яка характеризується широким
застосуванням державою грошей і відносно відокремленим існуванням вартості у її
грошовій формі. У фінансах використовується лише властивість грошей - бути
вищою формою вартості. На відміну від грошей, де субстанція не уособлена,
фінанси як об'єктивна економічна категорія завжди пов'язані з відносинами
володіння вартістю різними конкретними суб'єктами. Економічною основою функціонування
фінансових відносин є не гроші самі собою, а рух вартості у її грошовій формі.
Фінанси виконують роль інструменту розподілу, який дає можливість визначити
частку кожного суб'єкта у виробленому валовому внутрішньому продукті.
Отже, предмет фінансової науки
становить сукупність фінансових відносин, що виникають на різних етапах
розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, різних рівнях
економічної системи, між різними суб'єктами відносин та економічною основою
яких є рух вартості у її грошовій формі.
У фінансовій науці розрізняють три
характерні риси фінансових відносин:
) фінансові відносини - це
розподільні відносини, які виникають у відтворювальному циклі на стадії
розподілу, безпосередньо пов'язані з розподілом і перерозподілом валового
внутрішнього продукту та за допомогою розподілу впливають на всі інші стадії
відтворювального циклу (виробництво, обмін, споживання);
) фінансові відносини - це грошові
відносини, носієм яких є гроші;
) кінцева мета фінансових відносин -
формування і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових
коштів усіх суб'єктів для забезпечення відповідного рівня
соціально-економічного розвитку суспільства та задоволення економічних
інтересів членів суспільства.
Розподіл і перерозподіл валового внутрішнього
продукту передбачає розмаїття грошових відносин, зокрема:
внутрішньогосподарські відносини між
окремими підрозділами суб'єктів господарювання;
міжгосподарські відносини між
різними суб'єктами господарювання;
внутрішньогалузеві відносини між суб'єктами
господарювання окремих галузей та галузевими органами управління;
між суб'єктами господарювання та
робітниками і службовцями;
між суб'єктами господарювання та
акціонерами, учасниками, співвласниками та іншими фізичними особами;
між суб'єктами господарювання і
державою;
між суб'єктами господарювання та
фінансово-кредитними установами;
між суб'єктами господарювання та
їхніми об'єднаннями;
міжгалузеві відносини;
міжтериторіальні відносини;
відносини між державою і населенням;
відносини між державою, галузевими
органами управління та органами місцевого самоврядування;
відносини між державою та іншими
державами, міждержавними об'єднаннями, міжнародними організаціями, іноземними
юридичними і фізичними особами.
Сукупність цих грошових відносин
становить зміст фінансів як об'єктивної економічної категорії.
Дослідження предмета фінансової
науки базується на підходах та методологічних принципах, які охоплюють весь хід
пізнання фінансових явищ, процесів, механізмів та структур. Пояснення фактів,
процесів фінансової діяльності, виявлення сутнісних аспектів фінансових явищ і
процесів, розкриття закономірностей і тенденцій у відносинах людини з природою,
державою, між людьми у процесі трудової діяльності завжди спиралось на
філософські категорії і принципи.
Філософія є методологічною основою
дослідження фінансових явищ і процесів (а також їх глибинного пізнання),
виявлення фінансових проблем, особливостей виникнення, тенденцій розвитку,
функціонування, їх рушійних сил та загроз.
Як ключовий підхід у розумінні
предмета фінансової науки використовується антропологічний, згідно з яким
визначальними у детермінації соціально-економічної, фінансової діяльності є
людина, її потреби та інтереси. В основі аналізу фінансових відносин лежить
фундаментальне положення, що основний суб'єкт діяльності, рушійну силу
суспільного життя становить особистість. За допомогою філософсько-соціологічної
інтерпретації фінансової поведінки індивіда як платника податків, інвестора,
власника, працівника, споживача суспільних благ, громадянина обґрунтовуються
морально-етичні аспекти, орієнтири, деформації, проблеми та визначаються шляхи
їх вирішення.
Антропологічний підхід дослідження
предмета фінансової науки забезпечує розкриття сутності поняття соціально
орієнтованої економіки внаслідок дослідження соціальних змін у суспільстві,
специфіки діяльності політичних і управлінських структур, виявлення характеру
соціально-політичних перетворень, соціального, економічного осмислення
постановки та реалізації завдання духовно-морального оздоровлення суспільства -
виробленні, реалізації національної ідеї.
Фінансова наука - система знань про
фінансові явища і процеси, з виявленими достовірними передумовами виникнення,
механізмами та принципами функціонування, доказовими, обґрунтованими
положеннями та висновками про їх вплив на людину, господарство, суспільство,
цивілізацію, оцінкою здобутків, вигод, втрат.
Ускладнення та урізноманітнення
фінансових явищ та процесів на різних рівнях та у сфері людської діяльності
зумовили необхідність поглибленого їх вивчення. Така соціалізація фінансової
науки, потреба у пізнанні глибинного змісту фінансових процесів, що
відбуваються у житті індивідів, діяльності організацій, регіонів, держав,
міжнародної спільноти, формування, розподілу та використання фінансових
ресурсів, капіталу, грошових та фінансових потоків спричинили концентрацію
уваги дослідників на явищах та процесах у суспільстві.
Складність проблем, продиктованих
вимогою часу у пізнанні особливостей фінансових відносин у сучасний період
стало першопричиною посиленої уваги науковців до дослідження як економічних,
так і позаекономічних аспектів фінансової політики, фінансового менеджменту,
бюджетного менеджменту, податкового менеджменту, фіскального адміністрування,
корпоративного управління.
Предмет фінансової науки потрапляє у
сферу наукових досліджень представників інших наук та наукових напрямів. Процес
інтеграції наук викликав небувалий інтерес до використання математичних методів
та економіко-математичного прогнозування і моделювання для дослідження
фінансових явищ і процесів. Філософське осмислення фінансів, фінансової
політики, управління фінансами, вивчення психологічних, соціологічних, правових
аспектів збагатили світову фінансову науку.
Фінанси віддзеркалюють складну
ієрархічну структуру із субординацією, взаємозалежністю категорій і понять, що
їх виражають. Обслуговуючи відносини власності, систему економічних зв'язків як
способу господарювання з характерними для нього відносинами, методами та
формами впливу на виробництво, розподіл, обмін і споживання, фінанси є чинником
і результатом економічних процесів як на національному (макро-, мікро-,
субмікрорівні), так і на міжнародному рівнях.
2. Сутність фінансів
Фінанси є однією з найбільш
важливих, складних та суперечливих економічних категорій. Правильне розуміння
сутності цієї категорії є дуже важливим. Воно дозволяє формувати фінансову
сферу та здійснювати фінансове управління адекватно до рівня розвитку
національної та міжнародної економіки. Фінанси мають як видиму, так і приховану
форму прояву. Видимість фінансів проявляється у потоках коштів, які рухаються
між суб'єктами фінансових відносин, формують вміст фондів, забезпечують
економічні трансакції. Прихована сторона фінансів пов'язана з обмінними та
розподільчими відносинами, які виникають при формуванні, розподілі і
перерозподілі валового внутрішнього продукту.
Дослідженню теоретичних проблем
розвитку фінансів, з'ясуванню економічної сутності фінансів присвятили свою
увагу багато провідних вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів. Водночас
багато аспектів теорії фінансів недостатньо висвітлені ще й на сьогодні. Це
пов'язано із тим, що сфера фінансів розвивається паралельно із розвитком
світової економіки. Процеси глобалізації, які охопили протягом останнього часу
світову економіку, створення моделей інформаційної економіки у найбільш
економічно розвинених країнах світу, неминуче привносять нові аспекти
фінансових взаємовідносин, яких не спостерігалось раніше. Свідченням
запізнюваності людського усвідомлення явищ і процесів, які відбуваються у
фінансовій сфері, с світові глобальні фінансові кризи 1998 і 2007 років. Тому
дослідження, що стосуються встановлення глибинної сутності фінансів, є і завжди
будуть актуальними.
На сьогодні серед вчених немає
єдності щодо трактування сутності фінансів та функцій, які вони виконують.
Можна, наприклад, зауважити існуючі розбіжності у поглядах на сутність фінансів
у зарубіжних дослідників, які використовували різні підходи для дослідження
фінансів, зокрема їх розгляд на макро- та мікроскопічному рівнях. Більшість цих
науковців на макроекономічному рівні переважно зосереджувалися на фіскальному
аспекті фінансів.
Інша частина зарубіжних науковців
проводила дослідження на мікрорівні, зокрема вони вивчали фінанси фірм,
підприємств. Ці науковці трактують термін "фінанси" як набір
специфічних інструментів та прийомів за допомогою яких можна формувати потоки
коштів на підприємстві. Так на думку Е. Нікбахта і А. Гропеллі, фінанси це
".. застосування різноманітних прийомів для досягнення максимального
достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного в справу".
Звичайно, зазначені вузькі
трактування фінансів, безперечно, відображають окремі суттєві сторони
досліджуваної економічної категорії, але не розкривають її сутності на
узагальненому рівні.
Стосовно вітчизняної фінансової
науки, то тут існує декілька підходів. Досить поширеною серед значної частини
вітчизняних вчених є так звана розподільна концепція фінансів. Наприклад, М.
Романовський, відомий представник Санкт-петербурзької фінансової школи, для
макрорівня формулює це так: "З'єднання двох основ - держави і податків у
їх грошовій формі породжує феномен державних (публічних) фінансів з властивими
їм атрибутами - податками, державним бюджетом, державним боргом". Державні
фінанси є ".. сукупністю перерозподільних грошових відносин,
регламентованих державою і пов'язаних з формуванням і використанням
централізованих (суспільних) грошових фондів (доходів)...", які необхідні
державі для виконання своїх функцій. Найвлучнішим висловлюванням щодо суті
зазначеної концепції можна вважати визначення В.М. Опаріна "Фінанси -
сукупність економічних відносин, пов'язаних із обміном, розподілом і
перерозподілом у грошовій вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), а в
певних умовах і національного багатства". На мікрорівні, в рамках цього ж
підходу, розглядають поняття "фінанси підприємств", під якими
розуміють сукупність економічних відносин, пов'язаних із рухом грошових
потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів
підприємства в процесі його економічної діяльності.
Можна привести ще декілька подібних
означень, які наводяться в фінансовій літературі.
Зокрема відзначаються такі
особливості фінансів.
Фінанси - це система економічних
(грошових) відносин, за допомогою яких створюються, розподіляються та перерозподіляються
фонди грошових коштів;
Фінанси - це сукупність об'єктивно
зумовлених економічних відносин, що мають розподільний характер, грошову форму
вираження, матеріалізуються у грошових доходах і нагромадженнях, які
зосереджуються в державних структурах і суб'єктах господарювання з метою
розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення
соціальних потреб суспільства;
Фінанси - це система економічних
відносин між державою, юридичними і фізичними особами з приводу формування,
розподілу, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих
грошових фондів, які регулюються правовими нормами.
Близьке за змістом і визначення
фінансів, приводиться у "Фінансовому словнику" (Загородній А.Г.,
Вознюк Г.Л.): "Фінанси - це сукупність економічних відносин, що виникають
у процесі формування та використання централізованих і децентралізованих
грошових фондів".
Деякі інші аспекти поняття
"фінанси" виділяються у таких визначеннях.
Фінанси - це діяльність суб'єктів
пов'язана з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою
вирішення поставлених задач.
Фінанси - це елемент бізнесу,
пов'язаний з залученням, розподілом та використанням фінансових ресурсів з
метою забезпечення підприємницької діяльності.
Фінанси - невід'ємна частина
грошових відносин, економічний інструмент розподілу і перерозподілу валового
внутрішнього продукту та національного багатства, знаряддя контролю за
утворенням і використанням грошових фондів.
Із приведеного переліку визначень
поняття "фінанси", які наводяться у вітчизняній літературі, можна
зробити підсумовуючий висновок, що категорія "фінанси" переважно
трактується як економічні відносини, що пов'язані із створенням, розподілом та
перерозподілом ВВП у грошовій вартості. Відносини такого плану визначаються
фінансовим правом і, очевидно, це занадто вузько для розуміння сфери фінансів у
всьому спектрі можливих аспектів. Тому не дивно, що ряд авторів зауважують
статичність розподільчої концепції, в той час як однією із найхарактерніших
ознак фінансової сфери є динаміка, рух коштів. І з ними важко не погодитися.
Без сумніву, в результаті
економічних трансакцій, які супроводжувались рухом коштів, між учасниками
виникають певні економічні відносини. Але фінансисти - це ті фахівці, які
уміють не тільки враховувати норми фінансового права, але й у межах цих норм
регулювати та вимірювати потоки коштів як на макро-, так і на мікрорівні.
Відносини, які при цьому виникають, є наслідком взаємодій між суб'єктами
господарювання, державою, але їх важко оцінити кількісно.
Узагальнивши існуючі позиції, можна
сформулювати наступне визначення фінансів. Фінанси - це регульовані у
визначеному правовому полі за допомогою спеціальних методів, прийомів та
інструментарію потоки коштів, вимірювані у грошовому еквіваленті, які циркулюють
у національній економіці через створювану на макро- та мікрорівні систему
грошових фондів і, в кінцевому рахунку, забезпечують здійснення процесів
формування, розподілу, перерозподілу ВВП, національного доходу і національного
багатства та супроводжуються виникненням економічних відносин між всіма
учасниками цих процесів.
В цьому визначенні враховуються
головні особливості фінансів.
По-перше, динаміка фінансової сфери:
фінанси є там, де відбуваються господарські процеси, вони проявляються через
потоки коштів, які підтримують господарську активність для формування валового
внутрішнього продукту. Всі фінансові трансакції можна оцінити, виміряти у
національній грошовій одиниці.
По-друге, фінанси функціонують у
визначеному правовому полі, яке задається національним бюджетним, податковим,
банківським і т.д. законодавством.
По-третє, існує специфіка засобів
фінансового регулювання. Для забезпечення економічної життєдіяльності різних
суб'єктів (від держави до домогосподарств) використовується широкий спектр
методів, прийомів та інструментарію, притаманних тільки для фінансової сфери.
Це, наприклад, встановлення ставок податків, мита, випуск цінних паперів для
акумулювання коштів, пропонування нових платіжних технологій з використанням
пластикових карток, встановлення розміру відсотків на депозити та кредити у
банках і т.д.
По-четверте, визначення передбачає,
що фінансова сфера має певну самостійність, відокремленість стосовно процесів
господарського життя. Тільки в кінцевому рахунку фінанси забезпечують здійснення
процесів формування, розподілу, перерозподілу ВВП, проте можливі часові та
просторові розриви між рухом коштів та економічними процесами.
По-п'яте, у цьому визначенні
вказується на структурну організацію фінансів: потоки коштів циркулюють через
сформовану систему грошових фондів як на макрорівні (наприклад, державний
бюджет), так і на мікрорівні (фонди підприємств). Фонди також існують у
динаміці і у часовому вимірі, вони, фактично, є віртуальним місцем, де
відбувається розгалуження доходних грошових потоків на видаткові грошові
потоки.
На рисунку 1.1 зображена якісна
модель функціонування ринкової економіки держави. її можна зобразити у вигляді
кругопотоку, у якому взаємодіють домогосподарства (власники ресурсів - таких,
як земля, капітал, інтелектуальні ресурси, робоча сила тощо) і підприємства,
фірми (виробники товарів і послуг). Домогосподарства пропонують на ресурсний
ринок свої матеріальні та інтелектуальні ресурси, працю, а за продані ресурси
отримують доходи у вигляді грошових коштів (потік 1). Кошти надходять від
підприємств (потік 2), які здійснюють видатки для закупівлі необхідних для
виробництва ресурсів: сировини, матеріалів, праці. Вироблену продукцію
підприємства постачають на ринок товарів і послуг, а після її реалізації
отримують грошовий виторг (потік 3). Кошти надходять від домогосподарств (потік
4), які на ринку товарів і послуг здійснюють споживчі видатки для отримання
необхідних їм для життєзабезпечення товарів і послуг.
Рис. 1 - Кругопотік коштів (тонкі
темні і білі стрілки), кругопотік матеріальних ресурсів товарів, послуг (широкі
темні стрілки) та шляхи переливу надлишкових коштів у моделі ринкової економіки
(тонкі сірі стрілки)
Отже, у схемі кругопотоку - два
кола: одне (зовнішнє) відображає рух реальних економічних ресурсів, товарів,
послуг, інше (внутрішнє) відображає протилежно направлений потік коштів:
виторгу та ресурсних витрат підприємств, доходів та споживчих видатків домогосподарств.
Ринок ресурсів та ринок товарів, послуг можуть взаємодіяти з міжнародними
ринками, тому можливі експортно-імпортні операції з відповідними відгалуженнями
потоків коштів.
Наведена модель враховує і місце
держави у функціонуванні національної економіки. Держава здійснює контроль і
регулювання ринків, суб'єктів господарської діяльності, домогосподарств. Для
забезпечення свого існування вона, через використання інструментів фіскальної і
монетарної політики, здійснює бюджетний та монетарний перерозподіл потоків
коштів для формування державного бюджету і інших централізованих грошових
фондів (потік 5 від юридичних осіб та потік 6 від фізичних осіб формують
доходну частину державного бюджету, потоки 7 та 8 формують видаткову частину
бюджету).
Для забезпечення зазначених вище
фінансових потоків у ринковій економіці існує відповідна інфраструктура
фінансової системи, яка забезпечує переливання коштів від фірм, підприємств,
домогосподарств, що мають надлишок коштів (на схемі позначено Н), через систему
фінансових посередників (банки, страхові компанії, пенсійні фонди тощо) і через
фінансовий ринок (торгівля грошима, цінними паперами, валютою, борговими
зобов'язаннями тощо) до фірм, підприємств, домогосподарств, що мають дефіцит
коштів (на схемі позначено Д). Фінансовий ринок та фінансові посередники
постійно взаємодіють як між собою, так і з фірмами, підприємствами,
домогосподарствами, які потребують фінансових послуг.
Суб'єктами фінансової сфери є
державні центральні органи фінансового управління (Міністерство фінансів
України, Національний банк України, Державна податкова адміністрація, Державна
митна служба, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство,
Рахункова палата тощо), суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм
власності та видів діяльності, домогосподарства (громадяни і групи громадян,
робітники та службовці тощо), фінансові посередники (інвестиційні та страхові
компанії, комерційні банки, небанківські фінансово-кредитні установи),
міжнародні фінансові організації.
Інтереси суб'єктів фінансової сфери
досить часто конфліктують між собою. Наприклад, державні фінансові органи
ставлять за мету забезпечити в достатньому обсязі доходну частину бюджету
держави для здійснення запланованих поточних витрат та виконання функцій держави,
передбачених конституцією держави. Для цього держава здійснює свою фінансову
діяльність в рамках законодавства, зокрема, забезпечує мобілізацію фінансових
ресурсів через податкову, митну служби. Методи та обсяги мобілізації державою
фінансових ресурсів не завжди збігаються з інтересами суб'єктів підприємницької
діяльності, оскільки підприємці ставлять за мету максимізацію прибутку при
мінімізації витрат, зокрема, шляхом оптимізації податкових платежів. Занадто
високий податковий тиск змушує підприємців припиняти виробництво, шукати
тіньові схеми продовження підприємницької діяльності. Для уникнення такої
ситуації ставки податків мають бути поміркованими, а податкове законодавство -
стабільним. Знайти рівноважний компроміс між суб'єктами фінансової сфери є важливим
завданням фінансової політики держави.
3. Функції фінансів
Усвідомлення об'єктивних функцій
фінансів мас важливе значення для правильної організації фінансової діяльності,
як на рівні держави, так і на мікроекономічному рівні. На сьогодні питання про
функції фінансів залишається актуальним, оскільки в сучасній економічній
літературі є відмінності щодо трактування функцій фінансів.
В розподільчій концепції
пропагується позиція про те, що на фінанси, які визначаються як сукупність
економічних відносин, пов'язаних із обміном, розподілом і перерозподілом у
грошовій вартості валового внутрішнього продукту, покладаються дві функції -
розподільча і контрольна.
Сутність розподільчої функції
фінансів, на думку авторів розподільчої концепції, полягає в тому, що фінанси
виступають основним інструментом для розподілу валового внутрішнього продукту
(ВВП) та національного багатства між суб'єктами національної економіки:
окремими підприємствами, галузями виробництва, окремими регіонами, країнами,
соціальними групами населення. Подібну функцію, в обмеженому діапазоні, виконує
і ціна. Ціна - це грошовий вираз вартості будь-якого товару. Ціна формується, в
основному, на основі попиту і пропозиції. При визначенні ціни виробником
враховуються всі витрати виробництва й збуту, а також закладається певна сума
накопичень у формі прибутку. Можна дійти висновку, що ціни визначають параметри
фінансових потоків та процеси, пов'язані зі створенням та використанням ВВП.
Але, держава, використовуючи фінансове регулювання, може суттєво впливати на
структуру ціни через зміну відрахувань до фонду амортизації, пенсійного фонду,
фонду соціального страхування і т.д. Ціни на певний товар чи послугу можуть
бути змінені завдяки змінам в оподаткуванні доданої вартості, акцизів, прибутку
підприємств. Ціни можуть бути змінені внаслідок зміни монетарної політики
центрального банку. Наприклад, зміна валютного курсу або відсоткової ставки на
кредит як наслідок зміни облікової ставки, може привести до зміни цін. Отже,
фінанси мають ширший діапазон впливу, ніж ціна. Ціна є спільним результатом,
наслідком ринкового та державного регулювання. Є підстави стверджувати, що
цінові та фінансові методи взаємодоповнюють один одного, а їхнє переважне
використання залежить від конкретної економічної ситуації.
Сутність контрольної функції
пов'язується із фінансовим контролем, який є елементом системи управління
фінансами. Це зумовлено тим, що фінанси надають можливість вартісного контролю
за кожною господарською операцією, процесом, оскільки будь-який етап господарської
діяльності може бути виражений через грошовий вимірник, а його параметри можуть
бути порівняні з розрахунковими. Внаслідок порівняння можна судити про
дотримання суб'єктом господарської діяльності фінансово-господарського
законодавства, доцільності здійснення витрат, економічної ефективності
фінансово-господарської діяльності. Отже, за допомогою фінансових важелів і
показників може бути організований контроль за діяльністю суб'єктів
господарювання, організацій, установ як з боку держави, так і власників.
Державний контроль - це контроль з боку державних органів управління за
фінансовою діяльністю державних установ, юридичних і фізичних осіб. Власники
підприємницьких структур здійснюють внутрішній контроль за
фінансово-господарською діяльністю своїх підприємств шляхом аналізу звітів про
фінансові результати, балансів, показників, які відображають фінансову
стійкість, автономність, ліквідність, рентабельність тощо.
Інші дослідники аргументовано
доводять про необхідність врахування динаміки фінансової сфери, для
відображення цього факту, на їх думку, необхідне збільшення кількості функцій
фінансів. Наприклад, Кудряшовим В.П. до найбільш важливих функцій фінансів
додатково відносяться:
. Мобілізація коштів.
. Розподіл залучених коштів.
. Організація раціонального
використання залучених коштів.
. Здійснення контролю за формуванням
і використанням залучених коштів. Мобілізація коштів суб'єктами підприємницької
діяльності може проводитись, наприклад, шляхом випуску і розміщення акцій.
Мобілізація коштів державою для фінансування державних видатків здійснюється за
рахунок податків, зборів, платежів, надходжень від приватизації, одержання
дивідендів на державні пакети акцій тощо.
В подальшому проводиться розподіл
мобілізованих коштів за різними напрямами з метою забезпечення певної
діяльності. Так, розподіл фінансових ресурсів державою передбачає їх
використання за певним призначенням: фінансування освіти, охорони здоров'я,
охорони навколишнього природного середовища, безпеки держави, утримання органів
державного управління, проведення інвестиційної політики, фінансування
капітальних витрат тощо. Суб'єкти підприємницької діяльності розподіляють
мобілізовані фінансові ресурси для формування та поповнення необоротних та
оборотних активів.
Організація раціонального використання
залучених коштів означає систему різнопланових заходів, які забезпечують на
макрорівні цільове і ефективне використання коштів в рамках державних програм,
раціональний розподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів, на
мікрорівні - оптимальний розподіл фінансових ресурсів господарюючими
суб'єктами. Для ефективного використання цих ресурсів необхідна організація
фінансового контролю як на мікрорівні, так і на макрорівні.
На нашу думку, функції фінансів в
ринковій економіці слід розглядати суттєво ширше. Зокрема, завдяки фінансам
з'являється можливість забезпечення контрольованого переміщення обмежених
економічних ресурсів у часі і просторі.
Фінанси передбачають управління
ризиками. Вони визначають оптимальні способи здійснення розрахунків, які
стимулюють обмін товарами, послугами, активами. Завдяки фінансам забезпечується
можливість об'єднання фінансових ресурсів для створення великомасштабних
підприємств, а також подрібнення капіталу будь-якого підприємства серед значної
кількості власників. Внаслідок цього власник може "плавно", без
видимих наслідків для персоналу підприємств, змінюватись.
Фінанси забезпечують широке
фінансове інформування для можливості прийняття оптимальних рішень суб'єктами
економіки. В ринковій економіці фінанси забезпечують можливість кредитування
економічних проектів, якщо вони економічно ефективні. Фінанси надають
можливість забезпечити ліквідність ("перетікання"з однієї форми в
іншу) фінансових активів. Крім цього фінанси забезпечують можливість накопичення
багатства та формування заощаджень. Нарешті фінанси забезпечують можливість
здійснення фінансового контролю та макрорегулювання національної економіки.
фінанси держава
суверенітет реструктуризація
4. Роль фінансів у суспільстві
Роль фінансів у економічному житті сучасного
суспільства важко переоцінити. Фінанси:
• Забезпечують кругообіг
матеріальних ресурсів, товарів послуг і тим самим неперервність процесу
відтворення виробництва та життєдіяльності суспільства як на макро-, так і на
мікрорівні.
• Забезпечують поступальний розвиток
національної економіки держави, зокрема створення ВВП, формування
централізованих фондів держави.
• Забезпечують перерозподіл
національного доходу через бюджет та через інші централізовані фонди для
забезпечення життєдіяльності незаможних груп населення, закупівлі державою
суспільних благ і послуг (неділимі блага) оборонного, освітнього,
природоохоронного, науково-дослідницького характеру тощо.
• Здійснюють розподіл і перерозподіл
первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами
населення, окремими юридичними і фізичними особами на користь тих, які
економічно є більш ефективними.
• Приймають активну участь у
підтримці виробничого процесу, забезпечуючи його необхідними складовими на
кожному його етапі, контролюючи за ефективним використанням ресурсів, праці.
• Надають можливість здійснення
різноманітних видів ефективної економічної діяльності шляхом мобілізації
грошових ресурсів внаслідок використання фінансових інструментів (наприклад,
випуск цінних паперів) та забезпечують оптимальний розподіл мобілізованих
ресурсів.
• Дозволяють забезпечити ефективного
власника виробничих активів шляхом подрібнення виробничих активів та
"плавного" перетікання їх від одного до іншого власника (власників).
• Утворюють систему фінансових
показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічних і
соціальних сфер суспільства і дозволяють визначити "здоров'я"
економіки.
• Забезпечують можливість перевірки
дотримання законодавства з фінансових питань, своєчасності й повноти виконання
фінансових зобов'язань перед бюджетом, податковими органами, банками, а також
забезпечення взаємних розрахунків підприємницьких структур.
5. Фінансова система
Ефективність організації фінансів та
прагматизм реалізації фінансових відносин і фінансової політики у державі
залежать насамперед від оптимальної побудови та дієздатності фінансової
системи.
Термін "система" (з грец.
- "поєднання", "утворення") найчастіше трактується як
сукупність визначених елементів, між якими є закономірний зв'язок чи взаємодія.
Групування окремих суб'єктів
фінансових відносин у загальну фінансову систему держави може здійснюватися за
багатьма ознаками, що зумовлює дискусійність самого поняття фінансової системи
та проблеми її структурування. Теоретично та методологічно сутність фінансової
системи можна розглядати як за внутрішньою будовою, так і за
організаційно-інституційною структурою. Обидва підходи відображені у науковій
фінансовій літературі.
За організаційно-інституційною
структурою фінансова система - сукупність фінансових органів та інституцій, які
здійснюють управління грошовими потоками та фондами грошових коштів. При цьому
у фінансовій системі держави виділяють систему органів управління фінансами
(Міністерство фінансів, Державна податкова служба, Рахункова палата Верховної
Ради України, Державне казначейство, Контрольно-ревізійна служба), а також
фінансових інститутів, за дія них у розподільних процесах (Національний банк
України, банківські та небанківські фінансові установи, фондові і валютні
біржі, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо).
При вивченні внутрішної (змістової)
сутності фінансової системи у вітчизняній фінансовій науці соціально-економічна
природа фінансів розглядається як досить складне суспільне явище, що охоплює
широкий спектр розподільних відносин, які ззовні відображаються у різноманітних
грошових потоках. За єдиної сутності цих відносин вони мають конкретні форми
вияву, характерні ознаки, а також певні особливості щодо організації фінансової
діяльності, формування і використання фінансових ресурсів, які зосереджені у
розпорядженні держави, підприємницьких структур, певних фінансових інституцій
для фінансового забезпечення їх діяльності.
За внутрішньою будовою фінансова
система - сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних сфер (узагальнена за
певною ознакою складова) та ланок (відособлена складова) фінансових відносин,
які мають певні особливості в мобілізації та використанні фінансових ресурсів,
а також відповідний апарат управління та нормативно-правове забезпечення.
Найчастіше фінансову систему
структурують відповідно до форм власності (рис. 1), основних суб'єктів
фінансових відносин (рис. 2) та рівнів економічної системи (рис. 3).
Рис. 1
Рис. 2 - Структуризація фінансової
системи за рівнями економічної системи
У складі фінансової системи України
виділяють такі основні сфери фінансових відносин: фінанси держави (у тому числі
за рівнями органів державної влади й управління - державні і місцеві фінанси),
фінанси суб'єктів господарювання, фінанси домогосподарств, фінансовий ринок і
міжнародні фінанси (рис. 3). Кожна з цих сфер фінансових відносин
характеризується специфічними рисами і має певне функціональне призначення.
Центральне місце у фінансовій
системі кожної держави займають фінанси держави - сфера, за допомогою якої
здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни.
Державні фінанси відображають розгалужену систему фінансових відносин на різних
рівнях адміністративного поділу між державою, юридичними та фізичними особами з
приводу формування і використання фінансових ресурсів та доходів держави, а
також щодо управління і розпорядження державною власністю. За своєю структурою
це дуже складна і багатофункціональна сфера фінансової системи, основними
ланками якої е державний і місцеві бюджети, державні цільові фонди, державний і
комунальний кредит, фінанси державного і комунального секторів економіки.
У сфері державних фінансів провідне
місце належить бюджетам різних рівнів, сукупність яких утворює бюджетну
систему. В умовах командно-адміністративної системи господарювання державний
бюджет був не просто основною ланкою фінансової системи, що забезпечувала
ресурсами функціонування і розвиток економіки, а домінуючою структурою, без
якої не могли належним чином функціонувати інші ланки фінансової системи. Тут
зосереджувалася основна маса доходів (у бюджеті централізувалося більше 50 %
валового внутрішнього продукту і до 75 % національного доходу), а без
асигнувань з бюджету практично неможливим було функціонування значної частини
підприємств, установ соціально-культурної сфери, будівництво житла, існування
житлово-комунального Господарства тощо.
Рис. 3
З переходом до ринкових умов
господарювання державний бюджет і надалі продовжує залишатися центральною
ланкою фінансової системи України. Значення державного бюджету обумовлено не
лише обсягом коштів, зосереджених у ньому, а й найбільш розвиненою системою взаємозв'язків
з усіма іншими ланками та сферами. Як один із найважливіших інститутів
економічного суверенітету держави державний бюджет:
забезпечує акумулювання коштів
(головним чином через податкові і неподаткові надходження), необхідних для
фінансування потреб держави та проведення державної внутрішньої і зовнішньої
політики;
є невід'ємним атрибутом ринкових
відносин і водночас важливим інструментом реалізації державної політики;
виступає важелем активного впливу на
економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві.
З приєднанням України у листопаді
1996 р. до Європейської хартії про місцеве самоврядування відбулося
реформування бюджетної системи в Україні, що передбачало не лише зміну ролі і
місця місцевих бюджетів у фінансовій системі держави, а й удосконалення
організаційної вертикальної побудови бюджету за рівнями влади, зміцнення джерел
фінансового забезпечення реалізації прав місцевих органів влади і управління.
Водночас власна дохідна база місцевих бюджетів в Україні поки залишається вкрай
низькою. Упродовж останніх років виявляється суперечлива тенденція відставання
процесів формування доходів місцевих бюджетів України від темпів розширення
завдань та обов'язків місцевих органів влади. Внаслідок цього розмір податкових
та інших надходжень на місцевому рівні дуже часто не відповідає розміру
локальних бюджетних витрат. Великомасштабним став прихований дефіцит місцевих
бюджетів. Постійно зростає дотаційна залежність місцевих бюджетів від
державного бюджету. За цих умов фінансові проблеми місцевих органів влади
набули політичної гостроти. Часто вони є причиною ускладнення відносин між
"центром" і регіонами, а також між окремими регіонами. Хронічна
нестача фінансових ресурсів і нестабільність доходних джерел місцевих бюджетів
стали загальнодержавною проблемою, що потребує невідкладного вирішення у
контексті забезпечення політичної та економічної стабільності, демократизації
суспільного життя та побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки.
Самостійною ланкою фінансової
системи України і важливим елементом державних фінансів є державні цільові
фонди.Державні цільові фонди - фонди грошових коштів, які формуються у процесі
розподілу і перерозподілу ВВП за рахунок сплати фізичними та юридичними особами
обов'язкових внесків та інших надходжень. Кошти державних цільових фондів
використовуються на фінансування державних економічних та соціальних програм і
перебувають у розпорядженні центральних та місцевих органів влади. На сучасному
етапі роль державних цільових фондів в Україні є значною - їх бюджети
становлять близько однієї чверті обсягу фінансових ресурсів, якими
розпоряджається держава.
Існування державних цільових фондів
пов'язане з необхідністю задоволення певних економічних та соціальних потреб,
які мають особливо важливе значення. Відокремлення державних цільових фондів
(повне відокремлення від бюджету або виокремлення державного цільового фонду у
складі бюджету) та чітке визначення джерел їх формування і напрямів
використання акумульованих ними фінансових ресурсів сприяв підвищенню рівня
задоволення суспільних потреб та ефективності контролю за цільовим
використанням коштів. В Україні найбільші державні цільові фонди мають
переважно соціальну спрямованість: Пенсійний фонд України; Фонд
загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою
втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; Фонд
загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату
працездатності.
Одним із напрямів розвитку та
реструктуризації державних фінансів у період ринкової трансформації економіки і
формування фінансової системи став розвиток державного кредиту як суспільної
позикової системи і невід'ємної сфери фінансової діяльності держави. Державний
кредит відіграє важливу роль у функціонуванні фінансової системи: використання
державних позик пов'язано з регулюванням фінансових процесів, у тому числі з
певними завданнями податкового регулювання економіки і державного впливу на
стан фінансового ринку.
Державний кредит - рух позикового
капіталу у формі кредитних угод, що здійснюється за участю держави щодо
передачі фінансових ресурсів у борг з розрахунком на певну вигоду. При цьому
держава традиційно виступає у ролі позичальника коштів, рідше - кредитора або
гаранта. Основною формою державного кредиту е державні позики. За правом емісії
розрізняють державні і місцеві позики. Зокрема, державні позики випускаються
центральними органами управління, а надходження від них спрямовуються у
центральний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і
спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. У розвинутих країнах місцеві позики
є важливою складовою фінансів місцевого самоврядування, оскільки дають
можливість мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб регіонального
розвитку. Натомість в Україні місцеві позики не набули поширення, однак у
перспективі можуть стати важливим фінансовим інструментом забезпечення
формування інвестиційної складової місцевих бюджетів.
Фінанси державного сектору економіки
відображають грошові відносини, пов'язані з діяльністю держави як суб'єкта
господарювання. У зв'язку з роздержавленням і приватизацією державний сектор
економіки в Україні останніми роками значно скорочується. При цьому державні
підприємства переходять на ті самі принципи організації фінансів, що й
акціонерні та приватні. Як наслідок, істотно скорочується фінансова діяльність
держави в реальному секторі економіки, відбувається чітке розмежування
державного фінансового господарства і фінансів державного сектору економіки.
Фінанси комунального сектору
економіки відображають грошові відносини, пов'язані з діяльністю місцевих
органів влади як суб'єкта господарювання. Комунальний сектор економіки
пов'язаний з комунальною власністю, яка є власністю відповідної територіальної
громади, тобто спільності громадян - жителів міста, села, селища або їх
об'єднань. Підприємства комунального господарства в основному функціонують у
таких сферах, як житлове господарство, транспорт (автобусні парки, трамвайні та
тролейбусні депо, метрополітен), комунальна енергетика (електричні, газові та
теплові мережі), комунальне обслуговування (готелі), міські шляхи тощо.
Чільне місце у фінансовій системі
держави відведено фінансам суб'єктів господарювання, які відображають
економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків і виникають у
процесі формування, розподілу та використання фінансових ресурсів і доходів на
мікрорівні.
Фінансова діяльність суб'єктів
господарювання може бути організована за такими трьома методами:
) комерційний розрахунок;
) неприбуткова діяльність;
) кошторисне фінансування.
Відмінність між окремими методами
полягає у схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні
взаємозалежності між фінансовими ресурсами, джерелами їх формування, доходами,
витратами і фінансовими результатами. Відповідно до зазначеного до складу
фінансів суб'єктів господарювання належать такі ланки: фінанси комерційних
підприємств і організацій, фінанси некомерційних установ і організацій.
Фінанси комерційних підприємств
(суб'єктів підприємницької діяльності) є вихідною ланкою фінансової системи,
оскільки саме тут створюється більша частка ВВП. Від стану фінансів комерційних
підприємств багато в чому залежить загальне фінансове становище в країні, адже
комерційні підприємства є основним платником податків до бюджету, а також
внесків у державні цільові фонди. Особливістю фінансів комерційних підприємств
є те, що в умовах ринкових відносин ці підприємства діють на засадах
комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку, відшкодування за
рахунок власних коштів всіх затрат на основну діяльність, а також на її
розширення та розвиток. Для таких підприємств прибуток є головним джерелом
виробничого і соціального розвитку.
Некомерційними вважаються установи,
які надають послуги або виконують роботи безкоштовно чи за символічну плату, що
не відшкодовує їхніх затрат. Тобто головна мета функціонування неприбуткових
установ і організацій - забезпечити певні потреби суспільства, а не отримати
прибуток. Виділення неприбуткової діяльності цілком логічне в умовах ринкової
економіки, тому що завжди є певні сфери, які або не можуть бути прибутковими і
тому не цікавлять підприємницькі структури, або повинні бути доступними широким
верствам населення.
До некомерційних установ і
організацій належать:
бюджетні установи та організації,
головним джерелом фінансування видатків яких є бюджетні кошти (лікарні, школи,
дитячі садки, музеї, бібліотеки тощо);
добровільні громадські формування
(громадські організації, політичні партії, благодійні фонди), які об'єднують
громадян на основі єдності інтересів та уподобань для спільної реалізації своїх
прав і свобод, сприяння здійсненню доброчинної благодійницької діяльності.
Головним джерелом доходів громадських організацій є вступні і членські внески,
добровільні і спонсорські пожертвування .
У соціально орієнтованій ринковій
економіці (шляхом розвитку якої йде Україна) однією із важливих сфер фінансової
системи держави є фінанси домогосподарств, що відображають рівень життя та
фінансового забезпечення населення. Отже, стан розвитку та організації фінансів
домогосподарств вказує на ефективність функціонування фінансової системи в
цілому. На жаль, фінанси домогосподарств в Україні ще не мають належним чином
організованих та юридично забезпечених засад функціонування. Саме людина як
найвища цінність є фундаментальною опорою і носієм загальносуспільних інтересів
та важливим суб'єктом фінансових відносин. Громадяни є платниками податків і,
водночас, отримувачами суспільних благ, наданих державою; саме вони в умовах
демократії через своє право голосувати можуть впливати на суспільне життя - визначати
ефективність прийнятих рішень у сфері політики та економіки, через суспільний
вибір приймати рішення щодо кількісних і якісних параметрів державних видатків
і доходів. Не менш важливо враховувати людський фактор і в контексті реалізації
принципу солідарності та забезпечення суспільного добробуту.
Основним джерелом формування доходів
населення в Україні є заробітна плата працюючих членів сім'ї, яка становить
близько 40 % доходів домогосподарств. Все ще велике значення у бюджетах сімей
відіграють натуральні надходження від особистого підсобного господарства.
Натомість не виконують належної ролі ринкові складові - доходи від
підприємницької діяльності та від операцій з цінними паперами і нерухомістю.
Переважну частку витрат
домогосподарств в Україні становлять витрати на харчування, одяг і речі
повсякденного вжитку, на оплату комунальних послуг. Така структура витрат
бюджетів сімей свідчить про низький рівень життя населення. Обмеженість
фінансових ресурсів домогосподарств не дає можливості реалізувати
соціально-культурні потреби кожної людини, одержати якісне медичне
обслуговування тощо.
В умовах розвиненої ринкової
економіки важливу роль у фінансовій та економічній системі держави відіграють
фінансові ринки і фінансове посередництво. Фінансовий ринок як забезпечуюча
сфера фінансової системи має винятково важливе значення для ефективного
розвитку економіки.
Фінансовий ринок - механізм
перерозподілу фінансових активів між окремими суб'єктами підприємницької
діяльності, державою і населенням, а також міжнародними фінансовими
інститутами. Фінансовий ринок через посередників, фірми та інституції, що
надають фінансові послуги, реалізує фінансові рішення домогосподарств,
приватних компаній та урядових організацій.
Тривалий час вітчизняні вчені не
виділяли у складі фінансової системи таких складових, як фінансовий ринок і
фінансове посередництво, мотивуючи це тим, що порівняно невисокий розвиток
фінансових посередників та проблеми становлення і функціонування фінансового
ринку в Україні не дають підстав для виділення відповідних секторів у складі
фінансової системи України. Однак такий підхід був виправданим лише на
початкових етапах ринкових трансформацій української економіки. У результаті
реформування банківської системи і переведення банків на ринкові засади діяльності,
формування конкурентного середовища, становлення та функціонування ринку цінних
паперів на основі відкриття фондових бірж, створення акціонерних товариств,
інституційних інвесторів, відповідної інфраструктури ринку було створено
організаційні і правові засади функціонування фінансового ринку в Україні. Це
дає підстави для виокремлення цієї дуже складної структури (як за змістовим
наповненням - грошовими потоками, так і за організаційною будовою - сукупністю
різноманітних інституцій) як невід'ємного компонента і забезпечуючої сфери
фінансової системи.
Трансформаційні перетворення в
Україні торкнулися не лише формування ринкової економіки і демократичних форм
державності, а й відкритого суспільства. Однією з основних складових фінансової
стратегії України є поглиблення її інтеграції в міжнародний фінансовий простір.
Необхідність цього визначається об'єктивними закономірностями розвитку сучасної
світової економіки.
Міжнародні фінанси є інтегрованою
сферою фінансової системи України. Процеси регіоналізації та глобалізації з
різною інтенсивністю впливають на національні фінансові системи держав, різних
за рівнем соціально-економічного розвитку, суспільного добробуту та зайнятості,
за політичним та економічним устроєм. У свою чергу економічний та фінансовий
потенціали національних держав впливають на світове господарство.
Світове господарство - складна,
структурована, ієрархічна система, що включає систему ринків (інформаційний,
товарний, фінансовий, робочої сили), систему міжнародних відносин, інтернаціоналізацію
господарського механізму та міжнародну конкуренцію.
Злам тисячоліть ознаменував початок
нової геоекономічної епохи. У світовому господарстві та міжнародних фінансах
відбуваються новітні процеси формування та функціонування принципово нової
фінансової архітектури глобальної економіки (геофінансів), яка розчленовується
на самостійні національні фінансові системи, незважаючи на державні кордони,
нарощує концентрацію власності, збільшує обсяги транснаціональних фінансових
потоків, зміцнює конкурентну позицію транснаціональних корпорацій та посилює
вплив на національні фінансові системи міжнародних фінансових інститутів.
Світове господарство пройшло
тривалий шлях розвитку: від обміну товарів та переказу грошових коштів до
нинішньої чіткої системи міжнародних виробничих зв'язків, системи ринків,
насамперед потужного міжнародного фінансового ринку, масштабних фінансових та
грошових потоків, формування транснаціональної економічної власності, зростання
мобільності чинників виробництва.
Поєднання міжнародного фінансового
та інформаційного ринків стало передумовою формування єдиного глобального
фінансового простору, змінило відносну цінність ресурсів, надавши пріоритет
фінансам та інформації, вплинуло на структуру розподілу власності,
співвідношення державного та корпоративного управління, суспільного та
індивідуального вибору.
В умовах глобалізації подальший
розвиток фінансової системи України можливий тільки на основі інтеграційних
процесів. За роки незалежності у сфері інтеграції України в міжнародну фінансову
систему зроблено чимало. Взаємодія українських громадян, приватних підприємців,
фірм, корпорацій, державних закладів з іншими країнами набула бурхливого
розвитку, що зумовило потребу в активізації міжнародних валютно-фінансових
відносин. Україна стала членом головних міжнародних фінансових інституцій -
Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції і розвитку,
інтегрувалася у міжнародну платіжну систему. Створено дієву систему валютного
регулювання з використанням ринкових механізмів курсоутворення. Важливим
напрямом інтеграційних процесів став вихід на світові фінансові ринки.
Ефективна участь України у світових
економічних процесах вимагає посилення відкритості національної економіки. До
цього, зокрема, спонукають вступ України до СОТ, розширення ЄС, інтеграційні
процеси на пострадянському просторі, динаміка кон'юнктури світових ринків та
посилення конкурентного тиску на традиційних ринках українського експорту.
Все це доводить, що концепція
реформування фінансової системи держави без урахування впливу міжнародних
фінансів в умовах глобалізації є необґрунтованою і неповною.
Трансформаційні процеси в Україні
вимагають чіткої координації дій в усіх сферах та ланках фінансової системи, що
є концептуальною основою нової моделі економічного і соціального розвитку
держави. Ця модель має поєднати постійне підвищення добробуту нації і кожного
громадянина та становлення в Україні конкурентоспроможної національної
економіки, яка була б органічно включена в глобальні економічні процеси і
посіла в них гідне місце.
Отже, фінансова система - не просто
набір окремих взаємопов'язаних елементів" а надзвичайно складна за
внутрішньою будовою фінансова архітектура, від ефективності побудови якої
залежить можливість збалансування інтересів і суперечностей, узгодження
прагматизму фінансової політики з раціональністю економіки.
Список використаної літератури
1. Анрущенко
В.Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті: (Теоретична концептуалізація і
наукова проблематика державних фінансів) / В.Л. Андрущенко. - Львів: Каменяр,
2010. -305 с.
2. Базилсвич
В.Д. Державні фінанси: Навч. посіб. / В.Д. Базилевич, Л.О. Баластрнк; за
загальною ред. В.Д. Базилевича. - К.: Атіка, 2012. - 368 с.
. Берлин
СИ. Теория финансов: Учеб. пособ. / СИ. Берлин. - М.: Приор, 2009.
. Білик
М.Д. Фінанси підприємств. Завдання для практичних занять з методичними
вказівками: Навч. посіб. / М.Д. Білик, Н.Д. Бабяк, О.Б. Семенюк. - К.: Центр
"Методика-інформ", 2013. - 202 с.
. Бланк
И.А. Управление денежными потоками / И.А. Бланк. - К.: Ника-Цент: Эльга, 2012.
- 736 с. - (Библиотека финансового менеджмента).
. Бланк
И.А. Управление финансовой стабилизацией предприятия / И.А. Бланк. - К.: Эльга:
Ника-Центр, 2013. - 496 с. - (Энциклопедия фінансового менеджмента; Вып. 4).
. Большаков
СВ. Основы управления финансами: Учеб. пособ. I СВ. Большаков. - М.: ИД
"ФБК-Пресс", 2011.
. Булгакова
СО. Казначейство зарубіжних країн: Навч. посіб. [2 вид. доп. та персроб.] / СО.
Булгакова. - К.: КНТЕУ, 2012. - 418 с.
. Булгакова
С. О. Казначейська система виконання бюджету: Підруч. / СО. Булгакова. - К.:
КНТЕУ, 2010.-416 с.
. Бмунюк
О.П. Фінанси: Навч. посіб. / О.П. Бмунюк, Л.І. Лачкова, В.І. Оспіщев [та ін.];
за ред. В.1. Оспіщсва. - К.: Знання, 2006. -415 с.
. Б'юкенен
Дж. М. Суспільні фінанси і суспільний вибір: Два протилежних бачення держави /
Дж. М. Б'юкенен , Р. Масгрсйв; пер. з англ. - К.: Видавничий дім "КМ
Академія", 2013. - 176 с.
. Василик
ОД., Павлюк К.В. Державні фінанси України: підруч. [для студ. екон. спец. ВНЗ]
// О.Д. Василик, К.В. Павлюк. - К.: Центр навчальної літератури, 2011. - 606 с.
. Ван
Хорн Дж. К. Основы управления финансами / Дж. К. Ван Хорн; пер. с англ. - М.:
Финансы и статистика, 2012. - 800 с.
. Василии
ОД. Теорія фінансів: Підручн. / О.Д. Василик. - К.: НЮС, 2011. - 416.
. Вексельное
обращение: теория и практика / под ред. А.Б. Авакова. - X.: Фолио, 2012. -382
с.
. Геєць
О.В., Домрачее В.М., Лондар СЛ. Основи банківської справи та управління
кредитними ризиками / О.В. Геєць, В.М. Домрачсв, СЛ. Лондар. - К.: Вид-во
Європ. ун-ту, 2013.-235 с.
. Єфименко
ТІ. Податковий кодекс України: питання ефективності та суспільні злагоди / ТІ.
Єфименко // Фінанси України. - 2013. - № 5. - С 3-12.
. Завгородний
В.П. Налоги и налоговый контроль в Украине / В.П. Завгородний. - К.: А.С.К.,
2000. - 639 с.
. КейнсДж.
М. Общая теорія занятости, процента и денег/ Дж. М. Ксйнс; пер. с англ. - М.:
Прогресе, 2009.
. Килячков
A.A. Рынок ценных бумаг и биржевое дело / A.A. Килячков, Л.А. Чалдасва. -М.:
Юристь, 2012.-391 с.
. Кириленко
О.П. Місцеві бюджети України: Історія, теорія, практика / О.П. Кириленко. -К.:
НІОС, 2011.-384 с.
. Кудряшов
В.П. Фінанси : Навч. посіб. / В.П. Кудряшов . - Херсон: Олді-плюс, 2012. -352
с.
. Колтынюк
Б.А. Рынок ценных бумаг: Учебн. / Б.А. Колтынюк . - [2-е изд.] - Спб.: Изд-во
Михайлова В.А., 2010.-427 с.
. Крупка
М.1. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України /
М.І. Крупка. - Львів: вид. центр Львівського національного університету імені
Івана Франка, 20012. -608 с.
. Лагутін
В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. І В.Д. Лагутін. - К.: Т-во
"Знання", КОО, 2012. -215с- (Вища освіта XXI століття).
. Луніна
І.О. Державні фінанси України в перехідний період / І.О. Луніна. - К.: HAH
України. Ін-т екон. прогнозування, 2000. - 296 с.
. Мельник
В.М. Оподаткування та податкове регулювання виробництва: Монографія / В.М.
Мельник. - Одеса: Астропринт, 2011. - 124с.
. Мельник
В.М. Оподаткування : наукове обґрунтування та організація процесу. Монографія /
В.М. Мельник. - К.: Комп'ютерпрес, 2013. - 278 с.
. Мельник
В.М. Оподаткування підприємницької діяльності: Навч. посібник/ В.М. Мельник,
I.A. Грицаєнко, О.С. Іванишина. - К.: "Кондор", 2010. -160 с.
. Озеров
И.Х. Основы финансовой науки / И.Х. Озеров - M.: Тип. Тов-ва Сытина, 2012. -364
c.
. Опарін
В.М. Фінанси: Загальна теорія: Навч. посіб. / В.М. Опарін. - [Вид. 2-ге, доп. і
перероб.] - К.: КНЕУ, 2013. - 240 с.
. Савицкая
Г.В. Методика комплексного анализа хозяйственной деятельности: Краткий курс /
Г.В. Савицкая. - [2-е изд., испр.]. - М.: ИНФРА-М, 2009. - 288 с.
. Смит
А. Исследование о природе и причинах богатства народов / Адам Смит; пер. с
англ. - М.: Соцэкгиз. - 2000. - 684 с .
. Сумароков
В.М. Государственные финансы в системе макроэкономического регулирования / В.М.
Сумароков. - М.: Финансы и статистика, 2006. - 224 с.
. Суторміна
В.М. Фінанси зарубіжних корпорацій / В.М. Суторміна, В.М. Федоров, Н.С.
Рязанова. - К.: Либідь, 2009. - 259 с.
. Страхування;
Підручник / Керівник авт. колективу і наук. ред. С.С. Осадець. - К.: КНЕУ,
2010.-368 с.
. Финансы:
Учебн. [для вузов] / под ред. М.В. Романовского, О.В. Врублевской, Б.М.
Са-банти. -М.: Перспектива; Юрайт, 2000. - 520 с.
. Фінанси
підприємств: Курс лекцій: Навч. посіб. / за ред . ГГ. Кірейцева. - К.: ЦУЛ,
2008. -268 с.
. Юрій
СЛ., Дем'янишин В.Г., Буздуган ЯМ. Антологія бюджетного механізму: Монографія.
- Т.: Бкон. думка, 2011. - 250 с.
. Юрій
СЛ., Іванух РА., Дусановський СЛ. Економічні та соціальні аспекти розвитку
господарського комплексу України. - 2012. - 327 с.
. Андрусенко
Н. Перспективи розвитку системи соціальних внесків в Україні / Н. Андрусенко //
Соціальне страхування. - 2007. - № 8. - С. 5-7.
. Артус
М.М. Фінансовий механізм в умовах ринкової економіки / Артус М.М. // Фінанси
України. - 2009. - № 5. - С. 5-14.
. Лазебник
Л.Л. Щодо теорії фінансової політики: дослідження в координатах
організаційно-економічних відносин / Л.Л. Лазебник// Актуальні проблеми
економіки. -2009. - № 9(63). - С.51-64.
. Лондар
СЛ., Башко ВИ. Методологічні основи управління фінансовими активами єдиного
казначейського рахунку в Україні Входження України у світовий економічний
простір та трансформація фінансових визначень / СЛ. Лондар, В.Й. Башко //
Фінанси України. - 2012. -№ 12. - С. 53.
. Полозенко
Д.В. Планово-індикативне й бюджетне планування в умовах ринку / Д.В. Полозенко
// Фінанси України. - 2008. - № 7. - С. 72.
. Тимошенко
O.B. Роль прямих податків у фіскальній політиці держави / О.В. Тимошенко //
Формування ринкових відносин в Україні: 36. наук. пр. - К., 2012. - Випуск
2(57). -С. 30-35.