Державний борг України

Державний борг України

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема державного боргу та його обслуговування в Україні є дуже актуальною темою в сучасних умовах. Розвиток суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації і виходу з економічної кризи.

Становлення нових економічних відносин в Україні, трансформація економічних і соціальних процесів були розпочаті на фоні розбалансованої фінансової системи. Подолання макроекономічних диспропорцій, що впливають на ефективність перетворень, вимагає вирішення проблеми державного боргу. Від правильності організації процесу формування і використання фінансових ресурсів державою залежить можливість її впливу на економічну і соціальну сферу.

Боргова політика нашої держави характеризується відсутністю систематизованості, плановості, довгострокової спрямованості, а процес регулювання державного боргу - суперечливістю, неефективною дією різних елементів його несформованого механізму. Тому, актуальним є формування теоретичних основ механізму управління державним боргом, який має стати базою для створення концепції наукового управління державною заборгованістю, важливим інструментом реального впливу на раціоналізацію політики державних запозичень, запобігання борговій кризі.

Виникнення державного боргу є результатом фінансування дефіциту державного бюджету, який, в свою чергу, відображає перевищення бюджетних видатків над доходами до бюджету. При наявності дефіциту бюджету державою позичаються грошові ресурси, що призводить до виникнення та зростання державного боргу.

В перехідній економіці України державний борг все більше набуває характеру не лише фінансової, але і соціально-політичної проблеми. Питання управління та обслуговування державного боргу є особливо важливим в контексті тих економічних труднощів, які впродовж останніх років переживає Україна.

Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів економічної стабільності в країні. Від характеру врегулювання боргової проблеми в значній мірі залежить бюджетна дієздатність держави, стабільність її національної валюти, а відтак фінансова підтримка міжнародних фінансових організацій. Необхідність розв'язання цих питань потребує пошуку шляхів вдосконалення механізму управління та обслуговування державного боргу в Україні.

В той же час в Україні недостатньо досліджені питання, що стосуються проблем управління державним боргом, особливостей його формування і розвитку в умовах переходу до ринкової економіки.

До дослідження соціально-економічних передумов і наслідків формування боргових зобов’язань державного та приватного сектора економіки, розробки концептуальних основ управління національним боргом для забезпечення стабільності фінансової системи та розширення інвестиційного потенціалу реального сектора економіки в Україні доклали зусиль багато вітчизняних вчених, зокрема: Вахненко Т.П., Василик О.Д., Гавриленко Є.П., Гальчинський А.С., Савлук М.І., Федосова В.М., Юрій С.І.

Метою курсової роботи є наукове обґрунтування економічної природи державного боргу, виявлення основних тенденцій і специфічних особливостей формування державного боргу в Україні, обґрунтування концептуальних засад щодо вдосконалення механізму управління державним боргом та його обслуговування в умовах перехідної економіки України.

Для досягнення поставленої мети у роботі передбачається вирішити ряд задач, головними з яких є:

1)      обґрунтування економічної сутності державного боргу як складової державних фінансів;

2)      виявлення основних тенденцій формування державного боргу України;

)        визначення основних етапів формування державного боргу, аналіз механізму управління ним;

)        оцінка розміру та динаміки заборгованості України;

)        визначення способів погашення державної заборгованості.

Об’єктом курсової роботи є державний борг України та проблеми його обслуговування.

Предметом дослідження є вивчення закономірностей виникнення державного боргу України, відносин щодо управління державним боргом, а також способів погашення державного боргу в умовах перехідної економіки в Україні.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти, що визначають механізм управління зовнішнім державним боргом, офіційні статистичні матеріали Державного комітету статистики України, звітні дані Міністерства фінансів України та Національного банку України, джерела міжнародних фінансових організацій, наукові праці і монографії вітчизняних і зарубіжних економістів, періодична література.

Методологія дослідження. Для вирішення поставлених завдань ми будемо використовувати такі методи:

1)      загальнонаукові:

¾      аналіз;

¾      синтез;

¾      абстрагування;

2)      загальноекономічні:

¾      позитивний аналіз;

¾      нормативний аналіз.

Структура курсової роботи. Курсова робота включає титульну сторінку, бланк завдання, зміст, вступ, основну частину, яка містить три розділи, висновки, список використаних джерел, а також додатки.

РОЗДІЛ 1. Характеристика та сутність державного боргу країни

Пріоритетними завданнями української держави є забезпечення сталого економічного розвитку, ефективного функціонування елементів державного механізму, поєднання стратегій національної політики в різних сферах економічного, політичного та соціального життя задля досягнення головної мети - підвищення якості життя населення та здобуття гідного місця Україні у світовому просторі.

Для реалізації поставлених цілей залучаються додаткові ресурси, які, з одного боку, є джерелом фінансування структурних реформ української економіки, з іншого, є передумовою виникнення державного боргу.

Державний борг - це сума заборгованості за всіма борговими зобов’язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові зобов’язання держави перед суб’єктами економіки.

Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи надані іноземним позичальникам гарантії за кредитами місцевим органам влади і державним підприємствам. Крім того, до державного боргу включаються неоплачені державні замовлення, заборгованість з заробітної плати перед бюджетниками, невідшкодований податок на додану вартість та ін., оскільки практично ця заборгованість являє собою некоректно оформлений державний борг, на який до того ж не виплачуються відсотки [7, с. 54 - 58].

Економічна суть державного боргу виявляється через такі дві його функції:

1)      фіскальну - залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;

2)      регулюючу - коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів центральним банком країни.

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.

Нерідко державний борг розглядається як сума строкових боргових зобов'язань уряду, що виражені в грошовій формі. Та таке визначення буде не зовсім повним. Воно не охоплює багатьох платежів, які має виконати держава на підставі минулих подій. Так, воно не включає заборгованість, за виплатою зарплати, пенсій, компенсації переплачених податків, надання гарантій за кредитами та ін. Не зовсім вдалим є і визначення боргу, коли суб'єктом називається уряд, а не держава. Адже крім уряду, державна заборгованість може виникати і на підставі діяльності центрального банку, місцевих органів державної влади та ін. Державний борг виникає не тільки на основі зобов'язань відповідних бюджетів, а і бюджетних установ.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

Þ      збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів (бюджетний дефіцит);

Þ      циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

Þ      скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

Þ      вплив політичних бізнес-циклів (наприклад, надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади) [12, с. 68 - 72].

Головною причиною виникнення державного боргу країни є дефіцит бюджету.

Бюджетний дефіцит виникає як результат кризових явищ в економічному та політичному житті держави і призводить до утворення та зростання державного боргу.

Дефіцит державного бюджету - перевищення видатків над доходами.

Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. Дефіцит може бути пов`язаний з необхідністю здійснення значних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризовий стан суспільних процесів, а державне регулювання економічної кон'юнктури, прагнення забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного виробництва. Дефіцит може відображати кризові явища в економіці, її розвал, неефективність фінансово-кредитних зв`язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку бюджетний дефіцит - явище надзвичайно загрозливе, яке вимагає здійснення не лише термінових економічних заходів по стабілізації економіки, фінансовому оздоровленню господарства, але і відповідних політичних рішень [16, с. 123 - 125].

Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему.

Найважливішими з них є такі:

·  загальний дефіцит бюджету, який називають також фактичним чи касовим, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

·        зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

·        внутрішній дефіцит - це загальний дефіцит мінус зовнішній дефіцит;

·        операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

·        первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

·        поточний бюджетний дефіцит (надлишок) утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

В періоди спаду економіки закономірним є помітне скорочення податкових надходжень до бюджету. З іншого боку, в таких ситуаціях нагальним є збільшення витрат бюджету для вирішення соціальних проблем та стимулювання економічного розвитку. В умовах перехідної економіки, коли спад має довготерміновий характер і не перекривається фазою зростання, дефіцит бюджету набуває хронічного характеру.

В періоди економічного росту внаслідок розширення підприємництва і зайнятості, доходи бюджету збільшуються, а видатки скорочуються. Додаткові надходження можуть бути направлені на покриття дефіциту в попередні періоди. Та сьогодні правилом є те, що в фазах зростання в промислово розвинутих країнах дефіцит державного бюджету, як правило, також має місце. Тому за таких умов визначення джерел фінансування дефіциту бюджету є актуальним. Зменшити дефіцит бюджету уряд може шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах або закуплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи мають не інфляційний характер.

Дефіцит державного бюджету може бути виражений у відсотках до ВВП, до доходів бюджету і до видатків бюджету. З іншого боку, дефіцит може розглядатись на різних рівнях: державного бюджету, республіканського бюджету і місцевого бюджету. Розраховується також дефіцит зведеного бюджету.

Наявність бюджетного дефіциту пояснюється багатьма причинами. Серед важливіших з них, експерти називають низьку ефективність економіки і зовнішньоекономічних зв'язків, нераціональну структуру видатків, високу питому вагу держави в економіці, використання малоефективного бюджетного механізму та ін. Так, в Україні частка держави в структурі ВВП оцінюється в 35 %. Це високий показник, який раціональним може бути лише в умовах розвинутої ринкової економіки. В Україні досить високі показники фізичного і морального зносу основних фондів. Мається негативне сальдо платіжного балансу. Заплановані податки збираються недостатньо повно. Не є оптимальною структура неподаткових надходжень. Відсутнє чітке розмежування бюджетів різних рівнів. Помітний вплив на дефіцитність бюджету в Україні завдали спад в економіці і дорога соціальна політика.

Дефіцит бюджету буває двох видів: циклічний і структурний. Циклічний дефіцит - це дефіцит бюджету, який утворюється у зв'язку зі спадом економіки. В такі періоди податкові надходження до бюджету скорочуються, а видатки - зростають.

Структурний дефіцит виникає внаслідок розривів в формуванні доходів і виконанні видатків бюджету. Під впливом багатьох факторів (розвитку підприємницької діяльності, вчасної сплати податків, інфляції та ін.) надходження доходів може відставати від запланованих обсягів. В той же час, видаткова частина бюджету повинна виконуватись за затвердженими графіками.

Джерела фінансування бюджетного дефіциту включають внутрішні і зовнішні джерела.

Внутрішні джерела - це надходження, які мобілізуються шляхом емісії і розміщення державних боргових цінних паперів на внутрішньому ринку та залученню кредитів від операцій на вітчизняному кредитному ринку. Правилом є те, що кошти надходять переважно від таких суб'єктів: центрального банку, резидентів (юридичних і фізичних осіб) і нерезидентів.

Зовнішні джерела охоплюють боргові зобов'язання країни, які розміщуються на міжнародному фондовому ринку, а також кредити, залучені на міжнародному кредитному ринку. Це можуть бути кошти міжнародних фінансових організацій, іноземних держав, зарубіжних комерційних банків. Вони залучаються як в процесі продажу боргових цінних паперів, так і залучення кредитів на основі угод.

Утворення і наявність дефіциту державного бюджету може мати як негативні, так і позитивні наслідки. З одного боку дефіцит бюджету потребує залучення додаткових коштів з метою його фінансування. Результатом є збільшення навантаження на державний бюджет, зростання розмірів державного кредиту та державного боргу. З іншого боку, наявність дефіциту засвідчує про те, що державні органи управління прагнуть не до зменшення видатків бюджету, а до залучення додаткових коштів для їх фінансування.

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у впровадженні реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку.

Подальший розгляд сутності державного боргу як об’єкту регулювання потребує розгляду видів державного боргу, критеріїв та особливостей його класифікації.

Державний борг класифікують за такими ознаками:

1)      залежно від терміну боргу;

2)      за сферою розміщення;

)        залежно від суб’єкта;

)        за способами використання.

Залежно від терміну боргу розрізняють такі види державного боргу:

Þ      короткостроковий державний борг (до 1-го року);

Þ      середньостроковий державний борг (від 1-го до 5-ти років);

Þ      довгостроковий державний борг (5 і більше років).

Найважчими е короткострокові борги. За ними незабаром доводиться виплачувати основну суму з відсотками. Таку заборгованість можна пролонгувати, але це пов'язано з виплатою відсотків. Державні органи намагаються консолідувати короткострокову й середньострокову заборгованість, тобто перетворити її в довгострокові борги, відклавши на тривалий термін виплату основної суми й обмежуючись щорічною виплатою відсотків [25, с. 111 - 114].

За сферою розміщення державний борг поділяють на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній борг - це заборгованість державних органів управління перед іншими державними структурами та перед резидентами.

Згідно з Законом України «Про державний внутрішній борг України», до державного внутрішнього боргу відносяться строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. До складу внутрішнього боргу входять позики уряду, а також позики, здійснені при безумовній гарантії уряду. Державний борг складається із заборгованості минулих років, та поточних зобов'язань. Боргові зобов'язання уряду включають випущені цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом, а також одержані ним кредити [2, п. 3].

Внутрішній державний борг включає сукупність всіх боргових зобов'язань держави, включаючи адміністративно-управлінську заборгованість (зобов'язання з виплати зарплати в державних установах та інших виплат державним службовцям), борги, які виникають у зв'язку з залученням коштів з метою фінансування бюджетного дефіциту та зобов'язання виплат державних пенсій. Розрізняють борги держави, які є офіційно визнаними (експліцитні борги) і не підтверджені, або імпліцитні борги. Останні зобов'язання, як правило, не враховуються у складі державного боргу, але в дійсності вони повинні включатись до його структури.

До складу внутрішнього державного боргу України входять такі зобов'язання:

1) заборгованість КМУ перед НБУ за наданими кредитами та коштами, вкладеними в державні боргові цінні папери;

2) заборгованість з погашення та обслуговування боргових цінних паперів перед комерційними банками;

3) зобов'язання щодо погашення та компенсації виплат населенню на залишки вкладів в Ощадному банку України;

4) грошові кошти, які призначені для погашення зобов'язань з
виплати заробітної плати в державних установах, пенсій, стипендій та
інших передбачених законодавства обов'язкових виплат громадянам;

5) зобов'язання перед комерційними банками і іншими юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик;

6) компенсація заборгованості суб'єктам підприємницької діяльності з поверненням ПДВ.

У сучасних умовах внутрішній державний борг створюють не тільки як фінансовий, але й як політичний інструмент, за допомогою якого уряд створює суспільне коло, матеріальні інтереси якого націлено на зміцнення держави [13, с. 4 - 9].

Зовнішній борг - це сукупність зобов'язань державних органів управління перед міжнародними фінансовими організаціями, іншими країнами та нерезидентами.

Цей вид боргу є для країни найбільшим тягарем, тому що для його погашення держава повинна віддавати будь-які коштовні товари, робити певні послуги.

До складу зовнішнього державного боргу України включаються такі основні види заборгованості (за джерелами фінансування):

1) зобов'язання за позиками, які надані міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, ВБ, ЄС, ЄБРР);

2) заборгованість перед зарубіжними державами (Росії, Туркменістану, Японії, ФРН, США та ін.);

3) зобов'язання за позиками, наданими закордонними комерційними банками (фідуціарні кредити);

4) заборгованість фізичним та юридичним особам-нерезидентам з обслуговування та погашення внутрішніх і зовнішніх позик.

Виходячи з критеріїв мети залучення і використання коштів, зовнішній борг України поділяється на такі групи:

¾      кредити, залучені з метою фінансування дефіциту державного бюджету та підтримку платіжного балансу країни;

¾      пов'язані кредити, надані в рамках міждержавних та міжурядових домовленостей;

¾      інвестиційні кредити, залучені суб'єктами господарської діяльності під державні гарантії;

¾      довгострокові негарантовані кредити, залучені недержавними позичальниками в рамках власних проектів розвитку [11, с. 67 - 78].

Залежно від сукупності боргових зобов'язань державний борг класифікують на капітальний і поточний.

Капітальний борг - це загальна сума заборгованості і процентних виплат, які мають бути сплачені за зобов'язаннями держави на визначені періоди.

Сума капітального боргу дає уявлення про те, яка загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, на протязі яких він повинен бути погашений.

Поточний борг - це сума зобов'язань держави, які підлягають виплаті (разом з перерахованими відсотками) в поточному році.

Залежно від суб'єкта розрізняють державний і муніципальний борг.

Муніципальний борг - це сума місцевих запозичень, що входять до складу державного боргу. Змістом державного боргу є публічні відносини щодо випуску, обслуговування, погашення та визнання боргових зобов'язань уряду у формі державних цінних паперів, в інших формах урядових бюджетних запозичень; боргових зобов'язань, що виникають у результаті порушень бюджетного регулювання, а також інших зобов'язань, взятих на себе державою відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів.

За способами використання державний борг поділяється на активний і пасивний.

Активний борг - це таке використання фінансових ресурсів, яке передбачає забезпечення економічного зростання. Він пов'язаний з проведенням інвестиційної і інноваційної діяльності, і збільшенням попиту в країні, підтримкою конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, збільшенням експортного потенціалу, стримуванням інфляції та ін.

Державний борг розглядається як пасивний тоді, коли одержані кошти направляються на поточне споживання. Такі виплати теж здійснюють вплив на розвиток економіки, але не розглядаються як фактор економічного зростання [8, с. 56 - 60].

Граничні величини державного боргу України, його структуру, джерела і терміни погашення щорічно встановлює Верховна Рада України одночасно з прийняттям Закону "Про Державний бюджет" на відповідний рік.

Конкретний розмір внутрішнього й зовнішнього державного боргу щорічно обнародують у Законі України "Про Державний бюджет" на поточний рік [4, ст. 5].

Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державних боргів не має перевищувати 60% фактичного річного ВВП України. У разі перевищення граничної величини боргу Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити термінових заходів з метою зменшення суми державного боргу до встановленої величини і нижче [1, ст. 18].

Державний борг оцінюють за такими показниками:

1)      борг на душу населення - свідчить, яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни;

2)      співвідношення між державним боргом та індивідуальними доходами - визначається як частка загального несплаченого боргу, що припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу (цей показник дає змогу визначити на скільки обтяжливий борг для населення країни);

)        відносна величина боргу (держаний борг/ВВП).

Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день.

Джерелами погашення державного боргу є:

Ø  бюджетні кошти;

Ø  кошти, отримані від приватизації державного майна;

Ø  нові запозичення;

Ø  золотовалютні резерви країни [14, с. 91 - 96].

Розміри та структура державного боргу відіграють важливу роль в макроекономічному розвитку економіки, вирішені соціальних проблем та динаміці міжнародних відносин. Через макроекономічні фактори державний борг позначається і на змінах в мікроекономічній сфері. Зокрема, державний борг здійснює прямий і непрямий вплив на напрями бюджетної політики, грошово-кредитний механізм, податкову систему, рівень інфляції, розміри і напрями використання внутрішніх і зовнішніх заощаджень, іноземних інвестицій тощо. На мікрорівні боргові зобов'язання держави позначаються на величині залучення кредитних ресурсів підприємствами та установами, ціноутворенні, факторах формування процентних ставок, можливостях залучення іноземних інвестицій для конкретних проектів тощо.

РОЗДІЛ 2. Проблеми управління державним боргом України

В період становлення України як незалежної держави гостро відчувається нестача власних ресурсів для реформування національного господарства. Недостатній розвиток ринку державних запозичень та слабкість його ресурсної бази змушують звертатися як до зовнішніх, так і до внутрішніх джерел мобілізації коштів для фінансування дефіциту бюджету, стабілізації грошово-кредитної системи, поповнення валютних резервів центрального банку, підтримки і врівноваження платіжного балансу.

Залучення запозичених коштів, з одного боку, є джерелом фінансування структурних реформ української економіки, з іншого, є передумовою виникнення державного боргу. Тому, важливим інструментом реального впливу на раціоналізацію політики державних запозичень, запобігання борговій кризі, є механізм управління державним боргом.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

У широкому розумінні, управління державним боргом - це процес формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

Метою управління державним боргом є досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій [15, с. 57 - 61].

При управлінні державним боргом вирішуються такі завдання:

1)      пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2)      ефективне та цільове використання запозичених коштів;

)        забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

)        визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

)        забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.

Стратегічним завданням управління державним боргом є мінімізація вартості його обслуговування. При нарощуванні розмірів державного внутрішнього боргу всі зусилля слід спрямовувати на зменшення реальної вартості його обслуговування та на врахування динаміки заборгованості з темпами економічного росту. Проте чинним законодавством України не дається визначення таких категорій як витрати з обслуговування, погашення та управління державним боргом.

В умовах перехідної економіки України задачі управління державним боргом значно ускладнюються. Причиною є незбалансованість між різними ланками фінансової системи, хронічний дефіцит фінансових ресурсів як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях, нестійкість позицій держави на міжнародних ринках та ін. [22, с. 10 - 13].

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

Ä  безумовності - забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

Ä  оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;

Ä  зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

Ä  прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника [9, с. 36-41].

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

Управління державним боргом без врахування об'єктивних вимог та інтересів суб'єктів фінансових відносин нерідко призводить до негативних наслідків. Результатом може бути зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

Потенційну загрозу економічній безпеці України становить недостатня кількість вільних коштів для обслуговування державного боргу.

У світовій практиці безпечним вважається такий рівень державного боргу, коли сума його обслуговування не перевищує 25 % загальних валютних надходжень країни або 20 % вартості експорту товарів. Межею небезпеки при оцінці ситуації з погашенням боргу і сплатою процентів вважається відношення процентних платежів до експорту 15-20 % %, межею підвищеної небезпеки - 25-30 % [10, с. 28-32].

Управління державним боргом в Україні здійснює Міністерство фінансів України, Державне казначейство, а також Національний банк України, який розміщує державні цінні папери.

На основі аналізу управління державного зовнішнього боргу виділяють такі основні цілі:

1)      економічні цілі - це мінімізація вартості зовнішніх запозичень, які залучаються, покращання умов рефінансування і переоформлення заборгованості;

2)      зниження загальних витрат по обслуговуванню зовнішнього боргу;

)        підвищення ефективності використання залучених ресурсів;

)        політичні цілі управління зовнішнім боргом - полягають у підтримці стабільності функціонування політичної системи;

)        соціальні цілі - це своєчасне фінансування соціальних програм, забезпечення соціальної стабільності та соціальної справедливості.

Управління державною заборгованістю ділиться на три стадії: залучення коштів, розміщення (використання) запозичених коштів та погашення боргу й виплата відсотків.

Державне управління залучення коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом "Про Державний бюджет" на відповідний рік встановлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення. Обсяг залучених позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів.

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління державним боргом держави. Залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, що необхідно для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішньої заборгованості держави.

Таким чином, система управління заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

·      аналіз кредитоспроможності тобто можливості країни позичати кошти;

·        оцінку платоспроможності або здатністю обслуговувати борг;

·        контроль рівня зовнішньої заборгованості;

·        контроль за складом зовнішнього боргу [29, с. 37 - 40].

Для ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи управління державним боргом.

Методи управління державною заборгованістю:

1)    рефінансування - це погашення заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик;

2)      новація - домовленість ніж позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту іншим зобов'язанням;

)        уніфікація позики - це об'єднання декількох позик у одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюють на облігації нової позики (такий захід передбачає зменшення кількості видів цінних паперів, які повертають одночасно, що спрощує роботу й скорочує витрати держави за системою державної позики);

)        конверсія - одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою;

)        консолідація - зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін;

)        відстрочення погашення позик - провадиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик;

)        реструктуризація заборгованості - це метод управління державним боргом, що полягає у тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу;

)        анулювання - це повна відмова держави від своїх боргових зобов'язань (внутрішніх, зовнішніх, за всім державним боргом в цілому).

Анулювання може здійснюватися з двох причин. По-перше, анулювання державного боргу може бути застосовано у випадку фінансової неспроможності держави, тобто її банкрутства. По-друге, анулювання заборгованості може бути наслідком приходу до влади нових політичних сил, що за визначеними причинами відмовляються визнати фінансові зобов'язання попередньої влади.

Конверсію, консолідацію, уніфікацію державних позик зазвичай здійснюють тільки щодо внутрішніх позик. Стосовно новації і відстрочення погашення зобов'язань, то ці міри можливі й щодо нової заборгованості. Відстрочення погашення позик здебільшого проводять за узгодженням із кредиторами. За цього відстрочення погашення боргу може й не зумовити припинення виплати відсотків за ним. Слід мати на увазі, що застосування цих методів вимагає глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних і політичних наслідків [18, с. 101 - 105].

Управління державним боргом включає декілька напрямів:

1) мобілізацію коштів з метою забезпечення фінансування програм, не перекритих іншими (крім пов'язаних з державним боргом) джерелами;

2) організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів;

3) здійснення сприятливого як для держави, так і для кредиторів погашення одержаних в борг коштів за умовами і строками;

4) організацію обслуговування державного боргу у розмірах і структурі, узгоджених з кредиторами.

Мобілізація коштів з метою формування фонду фінансових ресурсів для забезпечення погашення і обслуговування державного боргу може проводитися в різних формах. Це емісія та розміщення боргових цінних паперів держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, залучення кредитів державними органами управління як від вітчизняних, так і зарубіжних кредиторів, проведення взаємозаліків заборгованостей між державами. До факторів, які відносяться до непрямих форм мобілізації ресурсів відносяться: проведення додаткових первинних емісій грошових коштів центральним банком, накопичення заборгованості за виплатою заробітної плати в державному секторі економіки (пенсій, компенсацій та інших платежів населенню, передбачених законодавством), продаж зобов'язань держави фінансовим установам (як правило з дисконтом) з метою зменшення переносу виплат на більш віддалені строки, проведення роботи з ліквідації бюджетної заборгованості суб'єктів господарської діяльності.

В Україні з усіх способів можливого використання залучених ресурсів значного поширення набув найменш ефективний спосіб - нові запозичення спрямовуються на фінансування поточних витрат бюджету, включаючи і обслуговування існуючого зовнішнього боргу. Тому Україні важко розраховувати на ті джерела фінансування, якими зазвичай користуються країни для обслуговування державного боргу [21, с. 16 - 24].

Неефективне управління державним боргом, непослідовність, невчасність прийняття рішень щодо погашення державної заборгованості було причиною того, що з 1991 р. відбувається зростання державного боргу (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Динаміка державного боргу України за 1993 - 2012 рр. [35]

Статистика державного боргу в Україні свідчить про кілька етапів у його формуванні.

Перший етап - 1991 р. - І половина 1994 р.: безсистемне утворення і нагромадження боргу:

¾      залучалися прямі кредити НБУ;

¾      надавались урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам;

¾      урегульовувалися боргові взаємовідносини з Російською Федерацією.

На початок 1994 р. державний борг України становив 4,8 млрд. дол. (у тому числі зовнішній - 75 %).

Другий етап - ІІ половина 1994 р. - І половина 1997 р.: поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг зріс на 56 %.

Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

Третій етап - з ІІ половини 1997 р. - 2000 р.: зростання зовнішньої заборгованості. Державний борг України досягає у 2000 році 48% від ВВП країни. На 1 січня 2000 року загальна сума державного боргу становила 15,2 млрд. дол., у тому числі зовнішній - 12,4 млрд. дол. і внутрішній - 2,8 млрд. дол.

Четвертий етап - з ІІ половини 2001 р. - 2007 р.: період економічного зростання. Прямий державний та гарантований державою борг поступово зменшується до 12,2% від валового внутрішнього продукту України.

П’ятий етап - ІІ половина 2008 р. - нинішній час: глобальна фінансова криза ліквідності. На цьому етапі була врегульована заборгованість України за енергоносії, розпочався випуск облігацій внутрішньої державної позики та поступове заміщення ресурсами, отриманим від облігацій прямих кредитів Національного банку України [30, с. 61 - 70] Цей етап характеризується також падінням експортної виручки, відновленням співпраці з МВФ, зростання прямого державного боргу до 27,4% від ВВП (див. рис. 2.1).

погашення державний заборгованість економіка

Рис. 2.1. Динаміка відношення державного боргу України до ВВП (1999-2011 рр.)

Розрахунки свідчать про те, що співвідношення між державним боргом та ВВП ніяк не гарантує уникнення ризику невиконання боргових зобов'язань. По-перше, стрімке зростання процентних виплат вимагає скорочення всіх інших видатків, незважаючи на дефіцит бюджету. По-друге, значна частка надходжень від експорту має направлятися за межі країни. Якщо зовнішній світ втратить довіру до спроможності України здійснювати ці заходи - наприклад, у ситуації, коли зростає співвідношення між дефіцитом зовнішніх рахунків та ВВП - можливо, виникне потреба у подальшій девальвації гривні.

На даний час маємо такі показники державного боргу України: станом на 29 лютого 2012 року державний та гарантований державою борг України становив 472.901.412,63 тис. грн. або 59.211.115,09 тис. дол. США, в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг - 297.481.735,45 тис. грн. (62,91% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 37.247.140,34 тис. дол. США; державний та гарантований державою внутрішній борг - 175.419.677,18 тис. грн. (37,09%) або 21.963.974,75 тис. дол. США [34].

Державний борг України становив 360.328.094,02 тис. грн. (76,20% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 45.116.017,17 тис. дол. США. Державний зовнішній борг становив 197.024.110,07 тис. грн. (41,66% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 24.669.026,04 тис. дол. США. Державний внутрішній борг становив 163.303.983,95 тис. грн. (34,53% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 20.446.991,13 тис. дол. США [34].

Протягом лютого 2012 року сума державного та гарантованого державою боргу України зменшилася у гривневому еквіваленті на 2.319.044,31 тис. грн. за рахунок проведення платежів на користь Міжнародного Валютного Фонду [34].

Головними причинами зростання державного боргу є, з одного боку, незбалансованість бюджету, з другого - неефективне використання залучених ресурсів.

Незбалансованість бюджету означає, що державний бюджет України знаходиться у дефіциті, а як відомо для покриття дефіциту бюджету необхідно залучати додаткові ресурси, що в свою чергу призводить до збільшення державної заборгованості. Дефіцит державного бюджету України на останній звітний період (станом на 31 грудня 2011 р.) дорівнював 23,1 млрд. грн. або 1,8% ВВП. Безпосередньо для фінансування дефіциту було залучено 32,7 млрд. грн. [34].

Проте запозичені кошти використовуються передусім на фінансування поточних видатків уряду та державних підприємств, а також погашення їх боргів. Для надання кредитів же, що мають інвестиційну спрямованість, бракує належного економічного обґрунтування та контролю за їх цільовим і ефективним використанням. Неефективні напрями використання коштів не тільки не створюють потенціалу для обслуговування боргів у майбутньому, а й закономірно підводять державу до межі боргової кризи.

Аналіз державного боргу України дає змогу зробити висновок, що у структурі державного боргу переважає зовнішня заборгованість. У 2011 році рівень зовнішнього боргу України зменшився до 76,6% від ВВП порівняно з 85,0% на початок року і на 1 січня 2012 року становив 126,2 млрд. дол. США. Зовнішній борг банків та інших секторів скоротився з 61,5% від ВВП до 56,3%.

Незважаючи на погіршення ситуації на світових фінансових ринках, обсяги чистого залучення кредитних ресурсів реальним сектором у 1,5 рази перевищили рівень попереднього року. Водночас банківський сектор продовжив погашати свої зовнішні зобов’язання. Короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення зріс на 6,6 млрд. дол. США - до 56,8 млрд. дол. США.

Основними причинами цього були: збільшення короткострокових зобов’язань інших секторів економіки за торговими кредитами на 3,9 млрд. дол. США, що є наслідком розширення зовнішньоторговельного обороту України, а також урахування обсягів погашення кредиту МВФ протягом 2012 року. На сьогоднішній день (станом на 29 лютого 2012 р.) державний зовнішній борг становить 197.024.110,07 тис. грн. (41,66% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 24.669.026,04 тис. дол. США [34].

Щодо внутрішньої заборгованості, то її структура та обсяги кілька разів переглядалися. Так, у 1997 році було анульовано заборгованість перед НБУ, кредитні емісії якого досить довго були мало не єдиним джерелом фінансування дефіциту державного бюджету України. З іншого боку, на питому вагу внутрішньої заборгованості в загальному заліку державного боргу вплинула девальвація української грошової одиниці. На даний час внутрішня заборгованість України (станом на 29 лютого 2012 р.) становить 163.303.983,95 тис. грн. (34,53% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 20.446.991,13 тис. дол. США [34].

Аналізуючи валютну структуру державного боргу України станом на 31 жовтня 2011 р. можна зробити висновок, що у валютній структурі державного боргу країни найбільшу частку займає українська гривня, в якій номінований майже весь внутрішній державний борг. Зовнішній державний борг номінований переважно у доларах США та СПЗ. Незначну частку в структурі боргу займає євро та японська єна (див. рис. 2.2).

Рис. 2.2. Валютна структура державного боргу України станом на 31 жовтня 2011 р.

Щодо перспективи зменшення державного боргу, то протягом 2012 року передбачається, що загальні виплати за державним боргом, що мають бути здійснені у 2012 році за рахунок коштів державного бюджету, оцінюються на рівні 95482,5 млн. грн., з яких 53207,6 млн. грн. або 55,7 %виплати за внутрішнім боргом та 42274,9 млн. грн. або 44,3 % - виплати за зовнішнім боргом.

У 2012 році обсяг платежів з погашення державного бору становить 65899,6 млн. грн., з яких 34651 млн. грн. або 52,6 % становлять зобов'язання по внутрішньому боргу, а 31248,6 млн. грн. або 47,4 % - зобов'язання по зовнішньому боргу.

Найбільші обсяги передбачено на погашення ОВДП 2010 року в сумі 10667,2 млн. грн., ОВДП 2009 року - 7104,4 млн. грн., ОВДП 2011 року - 3358 млн. грн. та ОВДП 2008 року - 2904 млн. грн., ОЗДП 2007 року - 4050 млн. грн., а також на погашення позик ВТБ Банку - 16200 млн. грн. та МВФ - 6891,3 млн. грн.

Обсяг платежів з обслуговування державного боргу на 2012 рік прогнозується в обсязі 29582,9 млн. грн., з яких 18556,6 млн. грн. або 62,7 % передбачено на обслуговування внутрішнього боргу, а 11026,3 млн. грн. або 37,3 % - відповідно на обслуговування зовнішнього боргу.

Найбільшу питому вагу в обслуговуванні внутрішнього боргу протягом 2012 року матимуть виплати із ОВДП 2009 року в сумі 5146,1 млн. грн., ОВДП 2010 року в сумі 3839,5 млн. грн. та ОВДП 2011 року в сумі 3808,4 млн. грн. [6, п. 1]

Фінансування Державного бюджету України здійснюватиметься за допомогою широкого спектру боргових інструментів (див. додаток А). На внутрішньому ринку буде здійснено запозичень на суму 60.952,7 млн. грн., на зовнішніх ринках - 37.531,9 млн. грн.

Боргові інструменти з фіксованою ставкою становитимуть 84,8%, а з плаваючою - 15,2%. При цьому ОВДП з фіксованою процентною ставкою матимуть 56%, а ОЗДП з фіксованою ставкою - 28,8%. З плаваючою ставкою найбільшу частку становитимуть інструменти за ставкою ЛІБОР 9% (див. додаток Б).

У розрізі сум запозичень до загального фонду найбільшу питому вагу матимуть 10-річні ОВДП - 12 млрд. грн., або 13,6% від загальної суми запозичень (див. додаток В). Також значними за обсягом передбачено випуск 3-річних ОВДП - на суму 9 млрд. грн., або 10,2%, 12-місячних ОВДП - в обсязі 8,4 млрд. грн., або 9,5%, 2-річних ОВДП відповідно на 8,0 млрд. грн., або 8,1%, 9-місячних на 6,5 млрд. грн., або 6,6%. Питому вагу, меншу за 5 відсотків, матимуть 6-місячні ОВДП (4,9%) та 3-місячні ОВДП (1,8%).

За термінами обертання в обігу найбільшу питому вагу матимуть інструменти з терміном погашення від 3 до 12 місяців включно (38,3%), довгострокові інструменти - 31,3% та середньострокові - 30,4%. При цьому короткострокові інструменти з терміном погашення у 2012 році матимуть 11,8%.

У зазначеному періоді до спеціального фонду Державного бюджету України заплановано залучення 5.131,9 млн. грн. від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій, що спрямовуватиметься на реалізацію інвестиційних програм та проектів [6, п. 2].

Запровадження таких заходів з використання широкого спектру боргових інструментів дасть змогу зменшити реальний обсяг державної заборгованості України.

В зв'язку з існуючою на даний час тенденцією до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості нинішній рівень економічної безпеки в Україні явно недостатній. Це дає підставу говорити про необхідність комплексного вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього боргу з метою запобігання можливим загрозам економічній безпеці України.

Виходячи з цього, важливим є питання про можливість використання різноманітних методів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які використовуються в світовій практиці і застосування способів переходу від відстрочки платежів до скорочення боргу, що буде сприяти урегулюванню проблеми зовнішньої заборгованості і забезпечення ефективності економіки України.

Фінансування державних капіталовкладень за рахунок боргу має сенс та є доцільним, якщо нинішня вартість майбутніх доходів є вищою, ніж теперішня вартість суми майбутнього погашення боргу процентних платежів. За таких умов держава не лише не обтяжує наступне покоління додатковими боргами, а навпаки - поліпшує його фінансове становище, тому що доходи перевищують вартість обслуговування боргу. Оскільки визначити майбутню прибутковість таких "інвестицій" державного сектора надзвичайно важко, багато промислово розвинутих країн використовують простий метод: видатки держави розподіляються на споживання (адміністративні витрати, оплата праці та пенсії державних службовців тощо) та капіталовкладення. При цьому робиться припущення, що всі "інвестиції" держави мають позитивну прибутковість, тобто що доходи від них покривають принаймні виплату боргів та відсотків.

Отже, вважається прийнятним, якщо зростання державного боргу за рік не перевищує річного обсягу таких "інвестицій". Теоретично, якщо не трапиться значних потрясінь ззовні, дотримання цієї вимоги з боку держави гарантує, що на середню та довготривалу перспективу вона не матиме проблем з управлінням державним боргом, оскільки поточний дефіцит бюджету та зростання боргу "прив'язані" до ВВП (який зростає тими ж темпами або вище) та зростання податкових надходжень. Втім, у випадку України фактично існує така ситуація:

Ø  від початку перехідного етапу дефіцит бюджету набагато перевищує обсяг капіталовкладень держави;

Ø  було здійснено мало структурних реформ, які можуть оцінюватися залученням інвестицій;

Ø  як номінальні, так і реальні відсоткові ставки за державним боргом є дуже високими [20, с.27 - 30].

Україна дотримується поміркованої політики управління державним боргом, головною особливістю якої є зниження ризиків запозичень шляхом збільшення термінів та зниження вартості обслуговування. Міністерство фінансів ефективно здійснює політику заміщення дорогих запозичень минулих років дешевшими, проте цього недостатньо для досягнення фінансової стабільності.

Нестабільність політичної та економічної ситуації в Україні, а звідси і її низький кредитний рейтинг, обмежили вибір кредиторів і умов надання коштів. Таким чином, залучені Україною позики вирізняються своєю короткостроковістю та високим рівнем процентних ставок.

На жаль, ефективність використання Україною державних позик не відповідає вимогам її основних кредиторів, що значно ускладнює процес залучення додаткових фінансових ресурсів. Одночасно уряд намагається поліпшити умови надання коштів, враховуючи швидке наближення обсягів державного боргу України до межі, за якою - тільки дефолт.

Управління державним боргом для бюджету України, який ще жодного разу не зводився без дефіциту, стає складним. Кожного року на 20 років вперед у бюджет закладатимуться видатки з управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом.

Таким чином, на даний час в Україні не створено цілісної системи управління державним боргом. Чинним законодавством не врегульований порядок витрачання коштів на управління державним боргом. У процесі формування та затвердження Державного бюджету України не виконуються окремі вимоги Бюджетного кодексу України, зокрема, щодо визначення показників фінансування бюджету за категоріями кредитора або власника боргових зобов'язань.

З метою досягнення позитивного впливу державного боргу на розвиток економіки необхідно проводити зважене управління його обсягами, структурою та динамікою. Державні органи управління повинні враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, за рамками яких він із стабілізуючого фактору перетворюється в фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи.

РОЗДІЛ 3. Способи погашення державного боргу

Важливий напрямок управління державним боргом - це проведення погашення одержаних коштів. Погашення державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, відсотків по ній та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

Погашення боргу - це виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.

Погашення державного боргу може здійснюватися у грошовій формі, а за згодою з кредитором - шляхом постачання товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими засобами відповідно до чинного законодавства України.

У світовій практиці використовуються декілька способів погашення державного боргу:

1)      проведення, передбачених умовами позик, виплат основного
боргу в установлені строки;

2)      здійснення рефінансування державного боргу;

)        реструктуризація заборгованості;

)        списання боргу повністю або частково, яке проводиться за ініціативою боржника та за рішенням кредиторів;

)        анулювання боргу (повна відмова від виплати боргу).

Рефінансування державного боргу - це погашення боргу за рахунок коштів, мобілізованих шляхом емісії і розміщення нових боргових цінних паперів або проведення реструктуризації позик. Кожний із названих способів рефінансування боргу має позитивні і негативні сторони. Залучення коштів в процесі розміщення нових боргових цінних паперів держави є більш сприятливим для кредиторів. Адже в такому разі умови і строки погашення боргу не зменшуються. Разом з тим, такі операції є більш затратними для держави. Негативом в використанні цього способу є і те, що відбувається накопичення боргу. В умовах здійснення незваженої політики управління боргом така тактика може привести до так званої перевернутої піраміди, коли поточні борги погашаються за рахунок нових наростаючих емісій. В кінці-кінців цей спосіб може обернутися тим, що фінансування боргу стає нераціональним і навіть збитковим (в порівнянні з іншими способами) для держави.

Для успішного застосування рефінансування державного боргу необхідно, щоб репутація країни на міжнародному фінансовому ринку, а також внутрішня економічна та політична стабільність не викликали сумніву, її досягнення та підтримка міжнародною спільнотою є важливим фактором для успішного управління державним боргом.

Реструктуризація боргу - це угода про прийняття нового плану погашення боргу, в результаті якої можна значно полегшити борговий тягар за рахунок перегляду умов і строків сплати загальної вартості кредиту й процентних платежів.

Ø  пролонгації боргу, тобто перенесення платежів - зміна термінів виплат основної суми боргу, відсотків за ним або платежів з обслуговування позики у цілому на більш віддалений період, ніж було обумовлено спочатку;

Ø скорочення суми боргу - зменшення величини несплаченої заборгованості шляхом або прямого списання частини позики, або продажу його зі знижкою на вторинному ринку, або конверсії у певні національні активи країни-боржника;

Ø  рекапіталізація - обмін боргів на облігації боржників чи надання нових позик з метою сплати минулих кредитів;

Ø  прийняття нової угоди, що передбачає зміну умов погашення боргу;

Ø  введення тимчасового мораторію на виплату процентів або частини основного боргу;

Ø  проведення конверсії позик.

Конверсія позик - це обмін поточних державних позик на нові зобов'язання. При цьому проводиться зміна первісних умов позики: строків погашення, ставок процентів, способів виплати доходів та ін.

Конверсія може бути добровільною, обов'язковою і примусовою. При добровільній конверсії власник державного цінного паперу може вибирати або погодитися з новими умовами, або погасити папір. При примусовій конверсії власник зобов'язаний погодитися з новими умовами позики, яка здійснюється тільки в рамках установленого періоду, а при факультативній конверсії кредитор може або погодитися, або відмовитися від нових умов. Конверсія звичайно здійснюється при надлишку позикового капіталу і зниженні процентної ставки.

При проведенні конверсії державні органи управління, як правило, можуть перенести строки погашення позик на більш віддалені періоди. Це досягається, наприклад, шляхом заміни старих боргових паперів новими. Такі операції є менш затратними з боку їх проведення порівняно з емісією і розміщенням нових, не пов'язаних позик, та вони є більш складними за виконанням. Адже проведення конверсії позик потребує одержання згоди всіх або більшості кредиторів держави [18, с. 112 - 115].

Для погашення державного боргу України уряд широко застосовує конверсію для погашення заборгованості. Прикладом цього є проведення випуску конверсійних облігацій внутрішньої державної позики (КОВДП) 1998 року. В них були конвертовані ОВДП, випущені в 1997 році і в 1998 pоці, які підлягали погашенню в 1999 році. Обмін проводився на добровільних засадах. Одночасно реструктуризації підлягали державні цінні папери, випущені в 1998-2000 рр. з терміном погашення у 2000-2004 рр.

Загалом, можна визначити, що реструктуризація державного боргу України відбувалася шляхом трансформування зовнішнього державного боргу у внутрішній, реалізації конверсійних заходів, списання частини боргу у вигляді відсотків за кредитами НБУ. Однак необхідно усвідомлювати, що всі ці заходи можуть бути успішними за умови дотримання ряду поточних, проте стратегічно важливих умов:

1)      бездефіцитність державного бюджету;

2)      прозорість здійснення запозичень на стадіях їх залучення, використання та погашення;

)        налагодження приватизаційних процесів;

)        розроблення належного правового забезпечення у сфері формування, управління та обслуговування державного боргу.

Україна поступово набуває досвід у реструктуризації боргу на умовах зменшення боргових виплат, подовження строків оплати та обміну боргових зобов’язань держави на майнові активи. Це істотно обмежує бюджетні видатки, послаблює борговий тиск і створює сприятливі умови для економічного розвитку. Стратегія загальної реструктуризації зовнішнього боргу ґрунтується на принципі рівних пропорцій рефінансування боргових зобов’язань для всіх кредиторів України і реструктуризації заборгованості перед офіційними кредиторами шляхом укладення угод з Паризьким клубом, а перед іноземними комерційними банками - з консорціумом комерційних банків [33, с. 25 - 35].

В ситуації, коли державні борги країни накопичуються з великою швидкістю, державні органи управління можуть вдатися до проведення списання їх сум. Здійснення таких операцій передбачає досягнення відповідних домовленостей з кредиторами. Останні можуть дати згоду на повне або часткове списання боргів за наявності певних причин: не прогнозованих умов розвитку країни, погіршення її позицій на світових ринках з незалежних від уряду причин та ін.

Анулювання боргів - держава повністю звільняється від зобов'язань по боргах без їх реальної компенсації кредиторам.

Прийняття рішення про анулювання (відмову від виплати) боргів має місце або на підставі політичних мотивів, або у випадках фінансової неспроможності держави. Коли держава є неспроможною виконати платежі з погашення та обслуговування позик в односторонньому порядку може бути прийняте рішення про відмову виконати передбачені платежі. Така відмова одержала назву дефолту.

Дефолт - визнання неспроможності країни сплачувати борги в строк і в повному обсязі. Об'являється або самим позичальником, або кредиторами. Умови виникнення ситуації дефолту обумовлюються в кожній конкретній угоді про позику (яких-небудь міжнародних стандартів не існує). У якості формальної причини для оголошення дефолту може бути використана будь-яка заява вищої посадової особи держави-позичальника про неможливість виплати будь-яких боргів. Дефолт за одними видами зобов'язань може привести до дефолту по інших зобов’язаннях.

Він можливий за тих умов, що установи управління державою не здатні залучити необхідні кошти для обслуговування позик, в країні бракує валютних резервів, а кредитори не дають згоди на проведення рефінансування боргу [31, с. 253 - 255].

Оголошення дефолту має багато негативних наслідків для економічного і політичного розвитку країни. В таких випадках, вона, як правило, виключається з процесу інтеграції в світову економіку. Зарубіжні кредитори відмовляються надавати додаткові кредити. Можливі фінансові санкції до держави-боржника, включаючи заморожування її активів в іноземних банках, проведення арештів державної власності за кордоном, відтік з внутрішнього фінансового ринку коштів нерезидентів, скорочення експортно-імпортних операцій.

Таким чином, відмова від платежів не тільки принизлива, вона загрожує втратою активів за кордоном, іншими міжнародними санкціями. Оголошення дефолту може принести лише тимчасове полегшення для державного бюджету, але призведе до глобальних наслідків, пов'язаних із зменшенням обсягів іноземних інвестицій в економіку країни, до зменшення обсягів зовнішньої торгівлі, зробить неможливим надалі здійснювати зовнішні запозичення.

ВИСНОВКИ

В результаті проведення даного дослідження було виконано ряд таких завдань:

1)      обґрунтовано економічну сутність державного боргу як складової державних фінансів;

2)      виявлено основні тенденції формування державного боргу України;

)        визначено основні етапів формування державного боргу,

)        здійснено аналіз механізму управління державним боргом України та виявлено ряд проблем, що пов’язані з управлінням заборгованості;

)        здійснено оцінку розміру та динаміки заборгованості України;

)        визначено способи погашення державної заборгованості.

Таким чином, можна сформулювати такі висновки:

1.      Дефіцит державного бюджету, залучення значного обсягу державних запозичень як з внутрішніх, так і з зовнішніх джерел обумовили формування державного боргу в умовах перехідної економіки України.

Державний борг - це сума фінансових зобов'язань держави по відношенню до зовнішніх кредиторів та сума заборгованості держави по випущених і не погашених державних внутрішніх позиках. Державний борг є структурним компонентом державних фінансів будь-якої країни з розвиненими ринковими відносинами.

2.      Обґрунтовано зміст поняття "управління державним боргом".

Управління державним боргом визначається як сукупність заходів держави, пов'язаних з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

3.      Розмір державних позик не повинен перевищувати обсяги державних інвестицій, аби не покладати на наступні покоління тягар сплати державних боргів.

Вирішення проблеми заборгованості потребує в законодавчому порядку відображення таких заходів: обґрунтування нової державної заборгованості, розробка прозорих та переконливих критеріїв надання державних гарантій, встановлення оптимальних розмірів внутрішнього та зовнішнього державного боргу, вдосконалення системи управління та обслуговування державного боргу.

4.      Дослідження динаміки і структури державного боргу України дало змогу систематизувати етапи його формування.

Державний борг України формувався в декілька етапів. Перший етап (1991 р. - І половина 1994 р.) характеризується залученням кредитів Національного банку України та утворенням зовнішнього боргу шляхом отримання іноземних кредитів під гарантії уряду.

Другий етап (ІІ половина 1994 р. - І половина 1997 р.) - отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій та за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики з поступовим заміщенням цими облігаціями кредитів НБУ.

Третій етап (з ІІ половини 1997 р. - 2000 р.) - зростання зовнішньої заборгованості. Державний борг України досягає у 2000 році 48% від ВВП країни.

Четвертий етап (з ІІ половини 2001 р. - 2007 р.) - період економічного зростання. Прямий державний та гарантований державою борг поступово зменшується до 12,2% від ВВП України.

П’ятий етап (ІІ половина 2008 р. - нинішній час) - глобальна фінансова криза ліквідності. На цьому етапі була врегульована заборгованість України за енергоносії, розпочався випуск облігацій внутрішньої державної позики та поступове заміщення ресурсами, отриманим від облігацій прямих кредитів Національного банку України. Цей етап характеризується також падінням експортної виручки, відновленням співпраці з МВФ, зростання прямого державного боргу до 27,4% від ВВП

Останнім часом запозичення уряду диктувались, насамперед, необхідністю погашення та обслуговування накопиченого боргу. Можливості залучення коштів з внутрішнього грошового ринку були майже вичерпані. Незважаючи на відносно низьку ефективність внутрішньої державної позики в Україні, державні облігації є необхідним фінансовим інструментом, який при належному використанні може бути важливим джерелом фінансування державних витрат. Для вдосконалення механізму функціонування державної позики необхідно гарантувати довіру інвесторів, визначати обсяги залучень державою коштів, виходячи із реальних можливостей їх повернення, запозичені кошти необхідно використовувати в інвестиційних цілях, дотримуватися тенденції збільшення строків обігу облігацій та забезпечення їх дохідності.

5.      Зростання державного боргу призводить до збільшення витрат на його обслуговування.

Управління державним боргом повинно бути спрямовано на збільшення терміну погашення заборгованості та скорочення витрат на обслуговування боргу, для цього в загальному обсязі державних зобов'язань довгострокові зобов'язання повинні займати центральне місце.

6.      Нинішній рівень економічної безпеки в Україні, з огляду на триваючу тенденцію до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості, низький.

Розміри державного боргу в своїх абсолютних значеннях можуть досягати досить великих розмірів, проте борг завжди мусить знаходитися в певній залежності відносно величини ВВП. Перевищення показника державного боргу відповідно розмірів ВВП, а відтак й інших макроекономічних показників, починає становити загрозу економічній безпеці країни.

Проаналізувавши динаміку державного боргу України, можна зробити висновок, що він постійно зростає. Причиною цього є незбалансованість між різними ланками фінансової системи, неефективне управління державним боргом, непослідовність, невчасність прийняття рішень щодо погашення державної заборгованості, хронічний дефіцит фінансових ресурсів як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях, нестійкість позицій держави на міжнародних ринках та ін.

В Україні гостро постає проблема дефіциту бюджету, що є першопричиною виникнення і збільшення державного боргу. Бюджетний дефіцит виникає як результат кризових явищ в економічному та політичному житті держави і призводить до утворення та зростання державного боргу.

Дефіцит державного бюджету - перевищення видатків над доходами.

Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.

Здебільшого для фінансування дефіциту бюджету Уряд залучає кредити Національного банку України, що потім,як правило, обертається зростанням цін, а внутрішні запозичення витісняють приватних інвесторів через зростання відсоткових ставок. Тому фінансування дефіциту бюджету значною мірою потребує використання зовнішніх фінансових ресурсів.

Неефективне управління державним боргом, непослідовність, невчасність прийняття рішень щодо погашення державної заборгованості, відсутність належного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин та механізму відповідальності за порушення бюджетного законодавства викликає цілий ряд негативних соціально-економічних наслідків. Серед них найбільш негативний вплив мають:

§  постійне недонесення протягом останніх років належних державному бюджету платежів і у зв’язку з цим недофінансування або затримка у фінансуванні окремих видів видатків;

§  відсутність правового регулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів у випадках взяття зобов’язань, що перевищують обсяг виділених їм асигнувань;

§  послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, що призводить до численних порушень, а відтак до втрат державних коштів;

§  неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують бюджетні установи, органи виконавчої влади від використання власності й здійснення позабюджетної діяльності, що створює систему неконтрольованості у використанні державних коштів та майна.

Щоб говорити про якусь стабілізацію економіки України, а також про подальший розвиток бюджетної системи, потрібно перш за все вирішувати ці проблеми.

Для цього необхідно:

1)      створити єдину нормативно-правову базу щодо управління державним боргом;

2)      краще вивчити макроекономічне становище України з точки зору боргового навантаження та визначити оптимальну середньо- та довгострокову боргову політику;

)        визначити нові боргові інструменти та підготовити нормативну базу їх застосування;

)        вдосконалити структуру державного боргу в розрізі інструментів позичання, ринків розміщення, валют позичання, відсоткових ставок та строків погашення;

)        організувати роботу щодо підвищення кредитного рейтингу України, що в свою чергу покращить інвестиційний клімат.

Комплексне вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього державного боргу із врахуванням запропонованих заходів сприятиме розбудові державних фінансів та покращанню фінансового стану України.

погашення державний заборгованість економіка

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.     Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001 р. - № 2542-III.

.        Закон України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 23.12.2010 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 2857-VI.

.        Закон України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" від 22.12.2011 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 4282-VI.

.        Положення "Про Міністерство фінансів України", затверджене Указом Президента України від 08.04.2011 р. // Вісник Президента України. - 2011. - № 446/2011.

.        Наказ міністра фінансів України "Про затвердження програми управління державним боргом на 2012 рік" від 01.02 2012 р. // Вісник Міністерства фінансів України - 2012. - № 67.

.        Асадчев В.М., Сухоставець А.В. Борги і заборгованість. Різна природа - спільна проблема // Экономист. - 2003. - № 4. - С. 54 - 58.

.        Асадчий Г.В. Структура та динаміка державного боргу України // Формування ринкових відносин в Україні. - 2002. - № 1. - С. 56 - 60.

.        Балацкий Е.М. Принципы управления государственной задолженностью МЭиМО. - 2010. - № 5. - С. 36 - 41.

.        Барановський О.І. Боргова безпека // Банківська справа. - 2010. - № 1. - С. 28 - 32.

.        Башинська О.М. Формування та обслуговування державного зовнішнього боргу // Фінанси України. - 2000. - № 12. - С. 67 - 78.

.        Безунова М.В. Державний бюджет та державний борг України // Проблеми формування і розвитку фінансово-кредитної системи України: Зб. наук. статей. - Х.: Штрих, 2002. - 292 с.

.        Белокур А.В. Внутрішні борги України: розміри та історія виникнення // Закон і бізнес. - 2010. - № 10 - С. 4 - 9.

.        Бондарук Т.Г. Становлення системи фінансів соціального сектора в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. - 2004. - № 9. - C. 91 - 96.

.        Вавилов А.О. Государственный долг: уроки кризиса и принципы управления. - 2 изд., перераб. и доп. - М.: ООО Городециздат, 2003. - 412 с.

.        Василик О.Д. Державні фінанси України. - К.: ЦУЛ, 2003. - 327 с.

.        Вахненко Т.П. Теоретичні засади формування зовнішнього національного боргу // Вісник Національного банку України. - 2006. - № 9. - С. 16 - 25.

.        Вахненко Т.П. Державний борг України та його економічні наслідки / НАН України: інститут економічного прогнозування. - К.: Альтерпрес, 2006. 211 с.

.        Вахненко Т.П. Зовнішні боргові зобов'язання у системі світових фінансово-економічних відносин / НАН України: інститут економічного прогнозування. - К.: Фенікс, 2011. - 536 с.

.        Вахненко Т.П. Державний борг: ситуація в Україні та досвід інших країн Банківська справа. - 2011. - № 6. - С. 27 - 30.

.        Вахненко Т.П. Напрями вдосконалення боргової політики держави // Економіка України. - 2010. - № 5. - С. 16 - 24.

.        Вахненко Т.П. Проблема обслуговування державного боргу України та шляхи її розв`язання // Економіка. Фінанси. Право. - 2011. - № 7. - С.10 - 13.

.        Вахненко Т.П. Соціально-економічні фактори формування зовнішньої заборгованості // Економіка України. - 2009. - № 3. - С. 18 - 27.

.        Козюк В.В. "Ефект витіснення" як наслідок державного боргу в перехідній економіці України. // Вісник ТАНГу, 2005. - № 9. - С. 132 - 133.

.        Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України. - Тернопіль: Карт-бланш, 2009. - 238 с.

.        Козюк В.В. Макроекономічний аналіз зовнішнього боргу України за ринкової трансформації. // Вісник ТАНГу, 2010. - № 7. - С. 29 - 37.

.        Корнєєв В.Б Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень. Економіка України. - К., 2002. - 128 с.

.        Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник. - Херсон: Олді-плюс, 2002. - 393 с.

.        Кучер Г.В. Управління державним боргом та економічна безпека України. Актуальні проблеми міжнародних відносин К.: ВПЦ, 2001. - 216 с.

.        Новицький В.Є., Плотніков О.В. Динаміка боргових зобов'язань України. - К.: Політ. думка, 2011. - 330с.

.        Онищук Я.В. Вплив боргової та фіскальної політики на соціально-економічний розвиток. Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи розвитку) - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 350 с.

.        Орлюк О.П. Фінансове право. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 527с.

.        Редькін О.С., Коктаров О.В. Деякі оцінки практики обслуговування державного боргу в Україні // Фінанси України. - 2011. - №5. - С. 25 - 35.

ДОДАТКИ

Додаток А

Боргові інструменти, за допомогою яких планується забезпечити фінансування державного бюджету у 2012 р. (млн. грн.)

Додаток Б

Структура державних запозичень за типами ставок боргових інструментів у 2012 р. [34]

Додаток В

Структура запозичень у розрізі інструментів у 2012 р. [34]