Свято 'Жнива'

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Інститут філології та суспільствознавства

Факультет української філології

Індивідуальне навчально-дослідне завдання з методики українознавчих досліджень:

"Жнива"

Виконала студентка

групи І курсу

Лосінець Марія

Умань 2014

Зміст

Вступ

Лисик Євдокія Лукашівна

Блищик Галина Іванівна

Виникнення села Біле та походження його назви

Загадкове та чарівне озеро Біле

Жнива

Жниварські пісні

Сценарій Андріївські вечорниці

Додаток

Фото

Жнива завжди на Україні починались за тиждень до свята Петра і Павла або через тиждень після нього. До них готувались, як до великого урочистого свята і водночас до тяжкої праці, бо ж працювали у спеку від зорі і до зорі. До 30-х років нашого століття єдиним знаряддям для збирання хліба був серп і коса. Мабуть тому і назвали цей місяць - серпень.

Лисик Євдокія Лукашівна

Народилась 4 травня 1934 р. у с. Біле, Володимирецього району, Рівненської області. Виховувалась у селі простих селян. Рано залишилась без батька, а так як мала ще менших братиків і сестричок мати не встигала дивитись за всіма, тому можна сказати, що її виховувала тітка, від якої вона навчилась співати українських пісень. В основному вони співали коли щось робили, для кожної роботи були спеціальні пісні. Як для своїх років, вона є доволі спритною, має невеличке господарство, з яким допомагають справлятися діти, адже роки вже не ті. З радістю зустрічає гостей і чекає внуків на гостини.

Блищик Галина Іванівна

Народилась 24 квітня 1955 року у с. Біле, Володимирецького району, Рівненської області. Все життя проживає в селі де й народилася. Вищу освіту так і не здобула. На даний момент - пенсіонерка. Доволі рано залишилась без чоловіка, має 4 дітей і багато внуків. Дві доньки живуть у с. Біле, вчителюють. Син на даний момент проживає у Чернігівській області з сім’єю. Ще одна донька проживає з чоловіком у с. Лозки, також вчителька. Всі піклуються і допомагають Галині Іванівні, хоча вона ще й сама доволі не погано справляється з домашніми сільськими турботами.

Виникнення села Біле та походження його назви

Про походження назви с. Біле в історичних документах нічого не зустрічається. Але, зробивши свої дослідження, я все ж вияснила, що назву отримано від великої наявності тут білого піску, білого озера, яке виблискувало серед темного лісу і великої кількості білої пухівки у навколишніх болотах. Про це повідали легенди старожилів села Біле - Дякової Тетяни Савівни 1914 року народження та Савсюк Оксани Кіндратівни 1910 року народження.

Легенда №1.

Колись, на території села Біле була висока гора. Навколо був густий ліс. Недалеко від гори - озеро, яке біліло серед темного лісу.

Один пан вирішив заснувати тут село. На піщаних білих горбочках з’явилися перші хати. З часом їх стало більше. Виросло ціле село, яке назвали Білим.

Легенда №2.

Колись, дуже давно, жив в одному селі пан і була в нього донька незвичайної краси. Багато парубків сваталися до неї, але вона відмовляла, бо була закохана в сільського коваля. Цей юнак був дуже бідний, тому батько дівчини не дозволяв їм зустрічатися. А хотів віддати доньку за старого, невродливого, але багатого пана. Дівчина це знала, але нічого не могла вдіяти. Тоді вона супроти волі батька повінчалася з ковалем, і вони втекли. Довго вони блукали лісами і побачили невеликий хутір. Вони пішли туди, розповіли людям про своє горе. Ті пустили їх до себе. Зажили вони добре. Та недовгим було їхнє щастя. Батько довідався де його дочка і вирушив з військом, щоб забрати доньку, а коваля вбити. Як побачила це красуня, відразу побігла до лісу, а там кругом були болота.

Вона втопилася. А на тому місці утворилося багато пухівки, яка розлетілася по всьому болоті.

Багато часу пройшло від того дня. Хутір розрісся і став селом. А так як кругом були болота із пухівкою білою, а із східної сторони була біла гора, то і село назвали Білим.

Саме на білому піску з’явилися перші будинки наших пращурів, тому що кругом були непрохідні болота, ліси і озеро, а біля озера біла гора то піщані пагорби.

Загадкове та чарівне озеро Біле

Прадавній польський край. Скільки краси та загадковості. Стало манливою колисанкою озера. Над озером ронить ранкові роси зеленочубий гай. Прибережні берези віддзеркалюються у воді.

Скільки чар навколо нього. Ранкова тиша шелестить ніжним плюскотом хвиль. Все мовчить. Лише хвилі до хвиль загукали грайливо. Війнув вітер - зашелестів загадково очерет на березі.

Озеро - загадкове і чарівне, скільки таємниць воно приховує. Наким ще не досліджене.

Із ним пов’язане минуле та сьогодення села Біле. Навіть у легендах згадується: "…недалечко в лісі біліє озеро…".

Перекази пращурів які дійшли до нинішнього покоління: давно те діялось. Стояв невеличкий хутір, обгороджений з усіх сторін валами, величезною огорожею. А в центрі поселення височіла церква із куполами. Жили люди щасливо, горя не знали, в церкву ходили, віруючими були. Та одного разу вночі, звідкіль не візьмись, почали вибиватись на вверх струмки джерела. Вода била з-під землі. Люди почали рятувати своє добро, але не встигли - всі пішли під воду. Зникли під водою і хутір і церква.

Підтвердженням цієї легенди являються знахідки. Місцеві жителі розказують, що неодноразово купаючись в озері, люди знаходять підсвічники, хрестики, навіть золоту ікону Божої Матері.

Старожили села розповідають, що їхні батьки вели рахунок утоплеників, вони казали, що кожних 10 років озеро забирає в своє царство одну молоду людину. Ніхто не знає, яка магічна сила керує цими подіями.

У 2001 році в зв’язку із загибеллю жителя села Білого, на дно озера спускалися водолази. Розповідали, що на дні озера тягнеться глиняна стіна на 10 метрів, є піщані печери, гранітні скелі, обмерзлі льодом, зустрічаються провалля, де виміряти глибину просто неможливо. Плаває багато риби, яка рівна влюдський зріст. З наукової точки зору, озеро має льодовикове походження, тому його, мабуть, не дарма називають "Син Льодовика".

Жнива

У селі Біле жнива розпочинались через тиждень після святкування свята Павла та Петра - 12 липня. До цього свята місцеві жителі готувались як до Великодня, тому ще свято Петра і Павла вважається престольним святом у селі.

Коли зерна вже майже достигли (через тиждень після Павла та Петра), господині ішли в поле зажинати першу ниву. З собою вони обов’язково брали хліб з сіллю та свічку освячену в церкві. Колосся з першого снопа господині обов’язково приносили додому і ставили під образами. Воно повинно було стояти до кінця збору врожаю, тоді це колосся молотили окремо від усього, зерно несли до церкви, освячували і пекли з нього хліб. А солому розкладали в хлівах у всіх кутках, вважають, що вона зберігає худобі здоров’я.

Перед тим як почати зажинати пшеницю, молодиці водили хород з пшеницею в руках і дякували природі. Це вважалось також магічним ритуалом захисту врожаю від відьм, чаклунів та знахарів.

Коли господині жали - обов’язково співали і не лише жниварських пісень. Говорять, що з піснею було легше працювати, і час проходив швидше і робота робилась не важко.

В останній день жнив, люди ходили полем та плели віночки з останніх колосків. Кілька колосків потрібно було обов’язково залишати, говорилось: "Спасові на бороду". А вже коли робилась Спасова борода, їх потрібно було зібрати і обв’язати червоною ниткою.

Так як в селі всі один одному допомагали, останній день жнив всі святкували разом, господиня накривала стіл і всіх кликала до себе на гостини. Люди співали, танцювали, таким чином проводжаючи ще один рік благополучних жнив.

Жниварські пісні

Пісні є складовою частиною обрядів. Піснями розпочинали та завершували жнива. Головним мотивом обжинкових пісень було величання господаря та господині. Головною піснею обжинок була "Толока".

ОЙ СНОПЕ, СНОПЕ

Ой снопе, снопе,

Снопе великий,

Золотом - зерном

Колос налитий.

Ой снопе, снопе,

Снопе стеблистий,

Добре вродила

Пшениця чиста.

Будемо мати

Хліба доволі,

Бо працювали

Дружно на полі.

Снопе вусатий,

Несеш достаток

У кожну хату.

Несеш достаток

Кожній родині,

Славу велику

Нашій Вкраїні.

ЙДІТЕ, ДІВОЙКИ, В ДОЛИНУ

Йдіте, дівойки, в долину

По червоную калину,

Наламаємо квіточок

Та й обтичемо віночок.

Йдіте, дівойки, до рядка,

Котора здатна до вінка.

Котора не здатна под вінок <#"813256.files/image001.gif">

Блищик Галина Іванівна, 1955 року народження.

Лисик Євдокія Лукашівна, 1934 року народження.

Лисик Євдокія Лукашівна, 1934 року народження, Лосінець Марія.

Лисик Євдокія Лукашівна та Блищик Галина Іванівна.