ємне від уявлення письменника про ідеал, підкреслює в ньому те, що допомагає утвердженню цього ідеалу або суперечить йому [Бодоева А.А.]. Образ нерідко розуміють як елемент або частину художнього цілого, як фрагмент, який володіє самостійним життям і змістом. [Роднянская И.Б.] Художнє узагальнення приймає різні форми. У поєднанні з авторськими емоціями і оцінками, образ може мати репрезентативний характер, коли виділяються, «загострюються» якісь риси реального предмета. Крім цього він може бути символом. (Чернец)
Образ - це факт уявного буття , він щоразу заново реалізується в уяві адресата. В естетичному аспекті образ є організмом, в якому немає нічого зайвого і який справляє враження краси саме в силу досконалої єдності та усвідомленості своїх частин.
Образ в литературі - це характер, персонаж. Часто зустрічається Нерідко будь-який яскравий вислів, кожен троп називають образом .
Художній образ проявляється у творі дуже різнобічно. У прозі він виражається у взаємодії з авторською мовою. Образ відображає життя у всій своїй складності та багатогранності.
Отже, образ є основним смислотворчим інструментом, який відображає явище дійсності за допомогою певних засобів. Він буває у тій чи іншій мірі прихованим, для його простеження потрібно проаналізувати весь твір. Також для повного розуміння образної системи потрібно знати певні моменти із біографії та стилю написання творів цим автором.
.2 Жанрові особливості роману
Роман - епічний жанр, в якому предметом зображення є незавершена історія або минуле, усвідомлене крізь призму понять, інтересів та прагнень, що характеризують сучасність, сприйняту в її динаміці. Роман відтворює досвід особистості і коло її уявлень, що формуються в безперервному контакті з дійсністю, яка так само, як і герой, перебуває в процесі становлення. Постійно в ній відбуваються зміни, сама її незакінченість і непередбачуваність потенційного розвитку позначаються на самовідчутті персонажів, як і на їхніх долях . Особливістю побудови роману визначається вибір персонажів, рух інтриги, характер кульмінаційних епізодів, вмотивованість розв'язки. У ході літературної еволюції структура роману все більш ускладнюється. Виникають різновиди жанру, в яких знайдено оригінальне поєднання напруженої інтриги та психологічної витонченості, а прагнення відтворювати життя поєднується з широким використанням вимислу, що тяжіє до фантастики. Композиція роману включає в себе сукупність персонажів, тобто систему образів. Найважливішим аспектом композиції є послідовність їх введення у розповідь, що сприяє розгортанню художнього тексту. Структура персонажів виникає навколо образу головного героя, який змінюється на протязі усього роману.
Отже, роман, як й інші жанри, відображають світогляд та досвід самого автора. Однак, очевидно, йому характерні свої особливості. Цьому жанру характерні багатоплановість сюжету, велика кількість дійових осіб, послідовність викладу та введення у твір образів. Образна система у романі обертається навколо головного персонажа, який постійно еволюціонує.
.3 Побудова образної системи в художньому творі
Система образів починається там, де «образ входить в образ», де вони накладаються один на одного, взаємодіють один з одним. При цьому виникає так звана ієрархія образів. Часто такі ієрархічні відносини бувають складні, суперечливі та незрозумілі.
Образну систему художнього тексту можна вибудувати у наступному порядку:
Образ самого твору в цілому;
Образ автора (ліричного героя);
Система образів художнього простору і художнього часу (хронотоп);
Образи головних героїв;
Образи героїв другого плану;
Епізодичні персонажі;
Мовні образи;
Образи - деталі, мікрообрази.
Ця схема може змінюватися. Таким чином мовні образи можуть домінувати у творі, образ автора може бути на першому плані, особливо в ліриці, але він зникає з прозових творів.
Образ самого твору пов'язаний з його жанром. Це образ - враження, яке у нас залишається після знайомства з даним твором. Це враження може бути невиразним, розпливчастим, недостатньо визначеним. Це і є читацький образ художнього тексту - блідий або яскравий. Ієрархічно він головний. І якщо він недостатньо виразний, значить художнього тексту для читача ніби й не існує.
Неабиякою мірою образ художнього тексту формується і в світі фантазії самого творця тексту. Це підводить нас до проблеми образу автора. Автор буває часто «невидимий», але в той же час і відчутний у прозових жанрах. Іноді він виступає в ролі оповідача , як би надягаючи особливу мовну «маску». Авторська маска - це спосіб приховування письменником власного обличчя з метою створення у читача іншого, відмінного від реального, образу автора. Цікавою є проблема точок зору в оповіданні, позиції «авторського знання - незнання» того, про що йде мова в художньому тексті. Письменник може займати положення «всезнаючої» людини, він, нібито, знає про своїх персонажів буквально все. Але, вже починаючи з епохи Відродження, стала затверджуватися в літературі позиція «незнання». Це жарт, гра, але гра серйозна, бо позицією незнання, або ж часткового знання письменник моделював хід людської думки, яка не повинна боятися своєї обмеженості. Модернізм і постмодернізм розвінчують категорію пізнання, перетворюючи образ автора та художнього тексту в цілому у щось хаотичне, довільне.
Авторський образ пов'язаний з категорією хронотопу, тобто з художнім часом і художнім простором. Хронотоп комбінує різницю між сюжетом і фабулою. Необхідно пояснити різницю між цими двома поняттями. Обидва ці слова позначають сукупність подій художнього твору. Однак правильніше говорити про сюжет і фабулу як різні сторони одного і того ж явища. Це допомагає сприймати у творі не тільки зовнішню сторону подій , але і їх глибокий зміст. Фабула - це те, що піддається переказу. Читаючи твір вперше, читач з особливою гостротою сприймає його загальну фабульную схему, що служить своєрідним провідником у художньому світі твору. Перечитуючи ж твір, читач обмірковує його зміст, освоює все багатство подій і відносин, у свідомості вибудовується уявлення про сюжет. «Сюжет» означає «предмет», тобто те, для чого написано твір. Сюжет - це мета автора, а фабула - засіб досягнення цієї мети. Буває так , що автор розповідає про події не в тій послідовності, в якій вони відбуваються. Художній зміст твору розкривається не стільки у фабулі, скільки в способі її творчого перетворення, поглибленого письменником. Якщо фабулу можливо приблизно переказати своїми словами, то сюжет осягається тільки через авторське слово. Одне і та ж фабульна подія може увібрати абсолютно різні сюжетні смисли в залежності від того, якими словами вона буде описана. Сюжет міцно пов'язаний зі стилем твору, із загальними законами побудови художнього світу.
Хронотоп художнього тексту допомагає читачеві вільно почувати себе у світі героїв, адже всі вони так чи інакше зміцнені в просторі та часі, тобто більш-менш міцно залежать від створеного автором хронотопу.
.4 Способи втілення системи образів
Система образів втілюється в мові за допомогою лексичних засобів, в яких слово або словосполучення використовуються в перетвореному значенні. Автор використовує численні прийоми. Прийом - це спосіб організації словесного матеріалу в художню єдність. Прийоми використовуються в побудові кожного рівня літературного твору: сюжетно - композиційного, мовного і т.д.
Структурний різноманіття видів образів з відомим огрубленням зводиться до двох первоначалам - принципу метонімії (частина або ознака замість цілого) і принципу метафори (асоціативне сполучення різних об'єктів). Побудова системи образів знаходить своє відображення в композиції.
Композиція ділиться на зовнішню (архітектурну) композицію і внутрішню композицію.
Зовнішня композиція роману реалізується в розподілі тексту на окремі елементи: розділи, абзаци, рядки.
Роман як велика оповідна форма звичайно зводиться до зв'язування новел воєдино.
Типовий прийом зв'язування новел - це послідовний їх виклад, вони зазвичай нанизуються на одного героя і розміщуються в порядку хронологічної послідовності новел.
Кінцева ситуація кожної новели є початковою для наступної. Таким чином, в проміжних новелах відсутня експозиція і дається недосконала розв'язка .
Один з типів романного побудови - це кільцева побудова. Він зводиться до того , що одна новела розширюється, вона розтягується на весь роман, і в неї вставляються в якості проміжних епізодів всі інші новели. У кільцевій побудові новели нерівноправні і непослідовні.
До роману як до великої словесної конструкції ставиться вимога інтересу , і звідси вимога відповідного вибору тематики .
Звичайно весь роман «тримається» на цьому позалітературному тематичному матеріалі. Треба сказати, що тематизм і сюжетна побудова взаємно загострюють інтерес твору.
Система долучення позалітературного матеріалу в сюжетну схему зводиться до того, щоб цей матеріал був художньо мотивований. Один з таких прийомів є використання позалітературних тем як прийому гальмування. При великому обсязі оповіді події необхідно затримувати. Це, з одного боку, дозволяє словесно розгорнути виклад, а з іншого боку - загострює інтерес очікування.
Найбільшою силою вираження володіє поділ на абзаци. Абзац - композиційна одиниця тексту, в якій об'єднуються семантичні, тематичні, комунікаційно - прагматичні аспекти.
Поділ на абзаци відображає смислове членування тексту. Абзац містить відносно самостійні ділянки теми, що дозволяє створювати певний смисловий ритм. Членування на абзаци бере участь в послідовності вираження думки. Межі між абзацами стають сферою читацьких роздумів, реконструюють художній сенс.
Внутрішня композиція забезпечує гармонійний взаємозв'язок відносно незалежних елементів твору - розповідь, опис, діалоги, внутрішні монологи, відступу.
Початок конфлікту, який і є суттю розповіді, описується в зав'язці, події , що знаменує початок розвитку дії .
Розповідь є динамічною, вона дає постійний тривалий звіт про події, що відбуваються у творі. У той час як опис є статичним, це словесний опис предметів, героїв, сцен.
Найповніше персонажі можуть бути описані за допомогою діалогів. Вони максимально наближають читача до дії, яке здається більш живим та інтенсивним.
Внутрішні монологи передають думки і почуття персонажів. Розвиток внутрішнього монологу - це так званий потік свідомості, який справляє на читача враження незакінченого сумбурного перебігу ідей, почуттів і спогадів у голові персонажа.
Відступ - це введення в текст твору матеріалу, який не має безпосереднього відношення до теми або дії цього твору. Вони можуть бути ліричними, критичними, філософськими, іронічними і т.д. Ліричний відступ - це висловлювання автором почуттів і думок у зв'язку з зображуваним у творі.
Для того, щоб ввести персонажів у потік розповіді, необхідно деяке пояснення їх походження і передісторія описуваних подій. Вступна частина твору називается експозіцією. У широкому літературному сенсі слова «експозиція» (від лат. Exposito - пояснення ) - це елемент композиції твору, передісторія подій, про які буде розказано, відомості необхідні автору для того, щоб ввести читача в створюваний ним світ. В експозиції може бути задана і загальна тональність розповіді. Експозиція нерідко виявляється замаскованим прологом, її в цьому випадку називають прямою.
Опис обстановки, місця і часу утворює фон розповіді.
Предмет літературного твору - це основна проблема, яку письменник має намір представити в своїй роботі. Це - головна тема, яку ілюструє одна певна розповідь. Конфлікт в літературі - зіткнення між персонажами або між персонажами і середовищем, героєм і долею, а також протиріччя всередині свідомості персонажа або суб'єкта ліричного висловлювання.
Лейтмотивом називають неодноразово повторюваний елемент оповідної структури твору (мотив , образ , деталь). Деталь - особливо важливий, виділений елемент художнього образу. Почуття, викликані лейтмотивом, фон, характеристика персонажів, загальний ефект від усієї роботи створюють атмосферу твору.
Сюжет твору - це його план і структура дії, що складаються з серії випадків або системи подій.
Епізод - це окремий випадок, що допомагає розкрити дію у великому уривку твору.
Розв'язка - кінцевий етап сюжетної лінії. Вона настає після деякого збігу обставин, рішучої точки розповіді, від якої залежить доля героя і фінальної дії, точки , в якій сторони конфлікту досягають найвищої напруженості, і яка в результаті доводить розповідь до її логічного завершення. У романі розв'язка послідовно готується всім ходом дії, випливає з логіки характерів і соціально-побутових обставин, як їх розуміє автор.
Спосіб приведення розповіді до висновку називається закінченням. Несподіваний поворот сюжету, незрозумілий до самого кінця оповідання - це раптове закінчення .
Центр розповіді випливає від того, хто розповідає. Персонаж може розповідати свою власну історію від першої особи, роблячи це обєктивно, не входячи в свідомість інших персонажів і не даючи своїх власних коментарів (автор-спостерігач).
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ОБРАЗІВ У РОМАНІ ТАУФІКА АЛЬ-ХАКІМА "ПОВЕРНЕННЯ ДУХУ"
.1 Образ сімї як уособлення нації
У центрі твору постає родина, яка складається з братів і сестри, слуги та племінника Мухсіна, який живе зі своїми родичами на час навчання у середній школі. Аналізуючи твір стає зрозуміло, що центральним образом є саме цей хлопчина Мухсін. В дитинстві автор також вчився у каїрській школі та жив з родичами свого батька. Деякі літературні критики вважають, що образ Мухсіна є автобіографіним, про що свідчить наявність у романі й інші схожих події з його життя.
Внутрішній світ хлопця займає провідне місце, він фігурує у численних описах автора. Мухсін наділений виключно позитивними рисами, він описаний дуже здібним і талановитим хлопчиком, який має хист до літератури і легко знаходить спільну мову з товаришами. Проте він має особливий склад характеру :
ЯЗд гНУд ИЗбдУИЙ Збм гд Эн Уде СТндЗ ЪЗЮбЗЎ бЗ нгнб ЯЗЫбИ ЗбЮСЗде Збм ЗбЗбЪЗИ ЗбХИнЗднЙ
[kana muhsin binisba ilв man fо sanihi razоnan вqilan lв yamоlu kaвġlabu-l-qarвnih ilв-l-вlвbi aş-şibiyвnоyati]
"Мухсін здавався розумнішим та серйознішим ніж інші школярі його віку. На противагу більшості ровесників, він не любив галасливих розваг і рідко брав у них участь."
Хлопчина народився у багатій та знатній сімї, у якій жив як аристократ. Проте в душі він був простою дитиною, яка не любила виділятись серед інших. Йому ставало дуже боляче коли він помічав заздрісні погляди своїх товаришів. Автор застосовує екскурс у минуле, тим самим перериваючи розповідь, щоб передати усю глибину його переживань:
жЯЗдгЗ нУгЪ Эн ЗЪгЗЮе ХПм НЯг бЗ нЮИб дЮЦЗ неКЭ: гНУд ОСМ гд ТгСКдЗ... Збм ЗбЗИП
[wa kвinnamв yasmau fо вmвqihi şada hukm lв yaqbalu naqđan yahtafu muhsin ĥaraрa min zurmatinв ilв-l-вbd]
"В глибині його душі неначе лунав голос, який виносив йому беззаперечний вирок: Мухсін покинув наш колектив.... Назавжди."
Зовсім протилежною за своїм характером є матір Мухсіна. Вона, як і Мухсін, жила в достатку та розкоші, проте вже з дитинства була зверхньою та зневажала інших, їй подобалось бути не такою як усі. Вперше автор про неї згадує у розмові хлопця із матірю Саннії Хільмі, у словах якої звучить репліка, яка викриває її панське ставлення до ровесниць:
ЯЗдК КЮжб ЗдЗ ИЯСе ЗИЮм ЫднЙ ОЗбХ. жЗФКСнЯг ЪдПн МжЗС ж ЪИнП
[kвnat taqыlu вna bikurhi вbqa ġanоya ĥaliş wврtaraykum andi рiwвr wa abоd]
"Вона казала: Я буду страшно багатою. Я куплю вас і ви будете моїми рабами."
Починаючи з перших розділів, автор знайомить нас з його персонажами, використовуючи метод розповіді. Першою нам зустрічається Заннуба. Вона постає перед нами неотесаною провінційною жінкою з гіркою долею, в якої не склалося в особистому житті через її потворну зовнішність та примітивність:
дФЗК ТджИЙ Эн ЗбСнЭ МЗебЙ гегбЙ
[naрвt zanыba fо ar-rоf рвhila muhmala]
"Зануба зростала в селищі неосвіченою та покинутою."
жТджИЙ ЯЗЯЛС ЗбЮИнНЗК ЮП нОШС беЗ Яб ФЖЎ ЗбЗ ЮИНеЗ
[wa zanыba kaвkъar al-qabоħвt qad yaĥţaru lahв kul рay' ilв qabħahв]
"Як і більшість потворних жінок, Зануба помічала все, окрім своєї потворності."
Ця жінка неспроможна визнати власну провину, побачити реальну проблему. Невдачі в особистому житті штовхають її на безглузді вчинки - вона витрачає кошти своїх братів на ворожіння, сподіваючись що це принесе їй щастя. Самозакоханість Заннуби проявляється у її власних словах:
дЗЮХдн нЗ ОУЗСЙ ИУ ЗбЗ ЗбЯКЗИЙ ж ЗбЮСЗБ
[nвqişanо ya ĥasвra bas оlв-l-kitвba wa al-qirв']
"Мені бракує лише вміння читати та писати"
Своє ставлення до цього автор помістив у реакцію Мухсіна, який насміхається над наївністю своєї тітки:
ж дЩС ЗбнеЗ ИЪнд УЗОСЙ ж егУ: ИУї
[wa nażara оlвyha biayni saĥira wa hamasa bas]
"Він подивився на неї з насмішкою та прошепотів: Лише?!"
Заннуба не лише не здатна помічати власні недоліки, вона охоче критикує інших під час сімейних чвар. Це яскраво виражено у діалогах персонажів. Інколи у розмовах герої дають певну характеристику одне одному, що теж впливає на формування образу. Наприклад, Заннуба, спілкуючись із Мухсіном, висловлює своє невдоволення поведінкою її брата Абди, що частково формує його образ:
Зббм гЗ НнбКе гд ЦеС ЗбПднЗ ЗбЗ НбЮе жЗбТЪнЮ жЗбЫЗСЙ
[allв ma ħоlatihi min đahri ạd-dunyв оlв ħalqaha wa az-zaоq wa-l-ġвrati]
"... тільки й вміє з самого ранку лаятись, кричати та кидатись на людей..."
Абда зображений вельми агресивним персонажем, однак така гарячкуватість цього персонажа не є найгіршою його рисою. Мухсін виправдовує його, він запевняє, що за цією імпульсивністю ховається хороша натура:
ЪИПе ЮбИе гд МжЗ ЗИнЦ жШнИ Тн ЗбИЗЮннд Ябег
[abda qalbuhu min рawan вbyađ wa ţaоb zо al-bвqооn kulluhum]
"У дядька Абди добре та чисте серце."
В одному з епізодів у романі він навіть стає на захист слуги Мабрука, адже якою б не була людина, вона має такі ж права, як і усі інші. Заради відновлення справедливості він гнівно критикує ставлення до нього своєї сестри Заннуби:
ж гИСжЯ гФ Идн ЗПгї ж гИСжЯ гФ жЗНП гдЗї ж гд ЗгКм гИСжЯ бе гЪЗгбЙ ЫнС гЪЗгбКдЗї-
[wa mabrыk maр bnо вdam wa mabrыk maр wвhid minnв wa min вmtв mabrыk lahu muвmala ġayr muвmalatunв]
" - А Мабрук не людина, чи що? Хіба він не такий, як ми? З яких пір з Мабруком поводяться не так, як з нами?"
Але, коли порозуміння знайти практично неможливо, Абда нерідко розпалює черговий конфлікт. В пориві люті він часто чинить необдумано, емоції заважають йому тверезо мислити. Розгнівано жестикулюючи, він висуває неопаравдані звинувачення своєму братові Селіму:
ЯбдЗ ЪЗСЭнд ЗбгдПнб ЪдП гнд... ЪИПе ЗбЮЭК Збм МеЙ ЗИд Ъге Убнг
[kulnв arifоna al-mandоl anda mоn abda оlqafata оlв рihati ibn ammuhu salоm]
" - Всі ми знаємо у кого хустина... Абда повернувся у бік свого двоюрідного брата Селіма..."
Селім, у свою чергу, виступає у творі безчесним чоловіком. Вустами Зануби, автор розповідає про випадок в минулому, таким чином даючи йому певну характеристику. Її слова переносять нас на кілька місяців назад, коли він, ще будучи офіцером на службі, потрапив у скандальну ситуацію. Його усунули від служби через інгригу з однією молодою дівчиною:
ЗбМгнЪ нЪбгжд Зде ЦЗИШ ИжбнУ гжЮжЭ Ъд ЗбЪгб гдР УКЙ ФежС ИУИИ УжБ ЗУКЪгЗбе УбШЙ
жЩнЭКе. ЭЮПЗКег Эн ИжС УЪнП ИгЫЗТбЙ УнПЙ УжСнЙ КЮШд гдТбЗ ЗгЗг дЮШЙ ЗбИжбнУ.
[al-рamо yalimыna inhu đвbiţ bыlоs mawqыf an al-amal munкu sitta рuhыr bisabab sы' оstimвlihi sulţa ważоfatihi. faqadвthum fо bыr saоd bimuġвzala saоda sыrоya taqţunu manilвn amвma nuqţa al-bыlоs]
"Всі знають, що він колишній поліцейський офіцер, відсторонений півроку тому від роботи за зловживання своїми службовим положенням. В Порт-Саїді його звинуватили в переслідуванні однієї сирійки, яка жила в будинку навпроти поліцейського відділку."
Із цих слів про нього складається враження чоловіка, ласого на молодих дівчат. Це не єдиний випадок у романі, де він проявляє свою хтивість. Якось йому випала нагода завітати до сусідки Саннії, вродливої молодої дівчини, від якої втрачають голову мало не усі чоловіки у творі. Він втрачає контроль над собою коли бачить прекрасний дівочий стан:
нЗ ЪгСн... нЗ ЪгСн Ъбм Пн ЗбдежП!.. ИСКЮЗд ИбПн бУе Ъбм Зге.. нЗ ЪгСн
[yв umrо yв umrо alв dо an-nuhыd burtuqвni baladо lasih alв 'ummihi]
"Життя віддам... Життя віддам за ці груди!.. Апельсини на дереві..
Після цієї зустрічі, Селім написав дівчині листа, який йому повернув її батько лікар Хільмі. Перш ніж він дізнався про це, лист потрапив до рук його брата Абди. Обурений цим, він звернувся до Ханфі, як до старшого у домі.
Ханфі живе на правах почесного голови у сімї, тому у разі виникнення певних непорозумінь, усі мали б звертатись до нього за допомогою. Однак, насправді, у творі він не займає такого статусу. Він завжди намагається дотримуватись нейтралітету у конфліктних ситуаціях. Ханфі не намагається знайти вирішення проблеми, а лише заспокоює своїх родичів:
нЗ ФЪИ ЗХИС! ЗбХИС ШнИ жЗд ЯЗд гС гЗ нЦС
[yв рaab uşbur aş-şabr ţaоb wa вn kвna mur mв yađurru]
" - Ей, народе, потерпіть! Терпіння річ хороша, а якщо воно гірке, теж не біда"
Яскравим прикладом вираження характеру цього персонажа є те, як відгукуються про нього інші. Автор відноситься з іронією до його недоліків і це проявляється у репліках інших дійових осіб. Так, наприклад, висловлюється Мухсін:
Ъгн НдЭн Пе нЗ ОУЗСКе! гЗ ЪдПжФ ЫнС Збджг!
[ammi ħanfо dah yв ĥisвratihi mв andыр ġayr an-naum]
"Як шкода його, мого дядька Ханфі! Нічого у нього немає окрім сну."
Якщо Мухсін стає на захист свого дядька, то Селім навпаки осуджує його:
ЗдЗ ЪЗСЭ Пе гПСУ ЗТЗмї бЗТг Зббм Тм Пе ЗбКбЗгРе гУКЫЭбЗе!
[вnв вrifu dih mudarris izzв вllв zв dih at-talвmiкihi mustaġfalвhu]
"- Хотів би я знати, який він учитель? Такого телепня, як наш Ханфі, школярі повинні вважати дурнем!"
І, дійсно, ми зустрічаємось з таким ставленням учнів. Коли Селім прийшов до школи, в якій працює почесний голова, щоб розшукати його для вирішення своєї проблеми, він розуміє, що навіть діти не сприймають того серйозно. Ось як називають учні свого учителя:
НдЭн ЗЭдПн ЗИж ТЪнТЪ [ħanfо вfandо вbы zaayza] "Ханфі ефенді кисляй!"
Своє місце у творі має образ слуги Мабрука. Для першого ознайомлення читача з цим персонажем, автор застосовує відступ під час розвитку розповіді:
ж гИСЯ бнУ ОЗПгЗ ЪЗПнЗ. Эеж СЭнЮ ХИЗ ЗЭСЗП ЗбЗУСЙЎ ж еж ЗбРн бЗЪИ Эн ЗбХЭС НдЭн ж ЪИПе ж Убнг. бРбЯ еж Эн ЗбЗУСЙ ФИе ОЗПг ФСЭ
[wa mabruk laysa ĥвdiman вdоan fahua rafоq şaban 'ifrвd al-'usra wa hua-l-laко lвiba fо aş-şafri hanfо wa abda wa salоm liкalika hua fо al-'usrati рibhu ĥвdim рarif]
"Мабрук не просто слуга. Він грався з Ханфі, Абдою та Селімом, коли всі вони були ще хлопчиками, і тому живе у цій сімї на правах "почесного слуги"
Покірний та спокійний Мабрук завжди виконує чиєсь прохання, його статус "почесного слуги" тотожне його справжньому положенню "хлопчика на побігеньках". Він майже ніколи не висловлює своєї точки зору у численних сімейних чварах. Крім цього він легко піддається впливу. Його слабодухість демонструється в епізоді, в якому Ханфі наспівує слова із пісні, перевіряючи шкільні зошити, які гіпнотично подіяли на Мабрука:
ж бг нКНСЯ ббЫдЗБ ЗНП гд ЗбНЗЦСнд Ужм гИСЯЎ ЭЗде жЮЭ Эн гдКХЭ ЗбЭУНЙ ж жМее Збм ЮЗЪЙ Збджг НнЛ УСнС ЗбСЖнУЎ жЗОР нХЭЮ ИСЗНКне ЯгЗ нЭЪб ЗбгШнИЗКнЙ
[wa lam yataħarraku lilġinв' вħad min al-ħвđirоn siwв mabruk faоnnahu waqafa fо muntaюafi al-fusħa wa waрhihi оlв qвati an-naum ħayъu sarоr ar-ra'оs wa вĥaкa yuşafiqu birвħatauhi kamв yafalu al-muţayabвtоya]
"Ніхто з присутніх не поворухнувся під дією співу, окрім Мабрука, він встав посеред столової лицем до спальні і почав плескати в долоні, немов вуличний танцівник..."
Отже, проаналізувавши систему центральних персонажів у романі, ми простежили їх тісну взаємодію між собою. Їх образи створені за допомогою різних видів засобів: вони розкриваються у численних авторських описах, відступах, у діалогах дійових осіб та численних тропах. Очевидно, образ сімї уособлює весь народ Єгипту, кожен з персонажів відображає певну верству населення.
.2 Двосторонність другорядних образів у романі
Твір починається із прологу, в якому автор описує квартиру, в якій мешкає головний герой зі своїми родичами. До них на прийом заходить лікар, перед очима якого постає інтерєр цього помешкання:
ЮЗЪЙ жЗНПЙ ЗХШЭК ЭнеЗ ОгУЙ ЗУСЙ "ЪнЗС ИжХЙ жСИЪ" ЗНПеЗ ИМЗдИ ЗбЗОС. жОТЗдЙ жЗНПЙ ЯОТЗдЙ ЗбОШЗШнд гОбжЪЙ ЗНПм ЪЗСЦКнеЗЎ ЭнеЗ ЛнЗИ Ъбм Яб бжд жгЮЗУ жИЪЦеЗ гбЗИУ ИжбнУ СУгнЙ ИЗТСЗС дНЗУнЙ. жЗбЙ гжУнЮнЙ ИгдЭЗО ЪКнЮЙ"еЗСгжднЯЗ" гЪбЮЙ ИЗбНЗЖШ
[qвa wвħida вşţafat fоhв ĥamsa вsarra ayвr bыşa wa ruba вħadahв biрвnibi al-вĥir wa ĥizвna wвħida kaĥizвna al-ĥaţвţоn maĥlыa оħda вriđatоhв fоhв ъiyвb ala kul lawn wa miqвs wa baađihв malвbis bыlоs rasmоya biвzrвr nuħasоya wa вla mыsоqоya biminfвĥ atоqa hвrmыnоkв muallaqa bi-l-ħв'оţ]
"У кімнаті, вишикувавшись в ряд, одна біля іншої стояло пять ліжок, а навпроти височіла велика шафа з відірваними дверцятами. У шафі висів одяг всіх кольорів та розмірів, в тому числі кілька поліцейських мундирів з мідними гудзиками. На стіні красувався старий музичний інструмент з міхами - гармоніка."
Квартира облаштована таким чином, що її мешканці ділять між собою малу площу, тому їм доводиться жити буквально "голова на голові". З одного боку, автор демонструє реалістичну картину життя каїрської сімї, а з іншого - це узагальнена картина життя усіх єгиптян. За задумом автора, безлад у помешканні свідчить про те, що в реальному житті Єгипту теж присутній безпорядок, до подолання якого закликає даний твір.
Також варто згадати про образ Саннії Хільмі, дівчину, яка живе у сусідній квартирі. Як вже було зазначено, в неї закохані ледь не усі чоловіки у творі, кожен з них втрачає голову при зустрічі з нею. Автор з особливою дбайливістю та чуттєвістю описує її вроду, використовуючи такі порівняння:
ЭЗОЭК ЗИКУЗгЙ ОЭнЭЙЎ Лг ЗбКЭКК ИЪнднеЗ ЗбУжПЗжнд ЯЪндн ЗбЫТЗб РжЗК ЗбЗеПЗИ ЗбУжП ЗбШжЗб
[faвĥafat оbtisвma ĥafifa ъumma оltafatat biaynayhв as-sыdвwоna kaaynay al-ġazвl кawвt al-вhdвb as-sawad aţ-ţawвl]
"... і промайнула легка посмішка, потім вона відвела від нього свої чорні, як у газелі, очі, обрамлені довгими чорними віями."
жЮП ИПК ЗУдЗдеЗ ЗбгдКЩгЙ ЯЗдеЗ НМЗСЙ ЯСнгЙ
[waqad badat вsnвnihв al-muntaэima kaоnnahв ħiрвra karima]
"... її рівні зуби блиснули, як дорогоцінні камні..."
Цей образ скоріше можна зарахувати до другорядних, однак він відіграє вельми важливу роль у романі. Деякі літературні критики вважають, що образ Саннії, молодої, вродливої та освіченої дівчини, є алегорією майбутнього Єгипту, молодої та прогресивної нації, перед якою стоїть завдання вивести країну зі стану кризи. Помешкання цієї дівчини - це певний натяк на те, якою багатою та процвітаючою може стати держава, якщо її громадяни нарешті дійдуть згоди, це оселя, де панує спокій та гармонія, яка виступає своєрідним протиставленням помешканню родини Мухсіна, де царюють постійні чвари та безлад:
жМПжЗ ЗдЭУег Эн СПеЙ жЗУЪЙ МгнбЙ ЗбСнЗФЎ ггбжБЙ ИЗбУМЗМнП жЗбЗСЗЖЯ ЗбгжФЗЙ ИЗбЮХИЎ жгЪбЮ Ъбм МПСЗдеЗ СДжУ ЫТбЗд УжПЗднЙ гНдШЙ жЗУдЗд ЗЭнЗб
[waрadы вnfusihim fо radha wвsia рamоla ar-riyвр mamlы'ata bis-saрвроd wa al-вrв'оk al-mawaррвta bil-qaşab wa muallaq alв рadrвnihв ru'ыs ġazalвn sыdвnоya muħannaţa wa вsnвn вryвl]
"...вони опинилися у великій, прекрасно облаштованій кімнаті з безліччю ковриків та подушок, гаптованих золотом. На стінах висіли голови суданських газелей та слонячі бивні."
Не дарма автор зробив ці дві сімї сусідами, він немов хоче показати, що краще майбутнє зовсім поруч. Крім цього аль-Хакім не випадково зводить разом Саннію та Заннубу, він співставляє їх. Остання, неосвічена та потворна, є антиподом прекрасної газелі, вона засвоїла лише зовнішні ознаки поведінки вишуканої жінки, без розуміння їх сутності.
На початку другої частини твору наявний цікавий епіграф. Це витримка з "Книги мертвих", в якій згадані імена древніх єгипетських богів. Ця цитата несе в собі дуже глибокий прихований зміст:
ЗдеЦ. ЗдеЦ нЗ жТжСнУЎ ЗдЗ жбПЯ НжСнУ... МЖК ЗЪнП ЗбнЯ ЗбНнЗЙ... бг нТб бЯ ЮбИЯ ЗбНЮнЮЎ ЮбИЯ ЗбгЗЦн
[вnhađ вnhađ yв wыzыrоs вnв waladuk ħыrоs рa'itu воdu оlayka al-ħayвt lam yazallu laka qalbuk al-ħaqоq qalbuk al-mвđо]
"Пробудись. Пробудись, Озірісе, я твій син Хор... Я прийшов щоб повернути тобі життя... Вічно існує твоє істинне серце, твоє минуле серце."
Згідно з єгипетською міфологією, Озіріс - це син бога Ра, уособлення зівянення та відродження рослинності. У нього була дружина Ізіда, яка народила йому сина Хора. За легендою Озіріс був вбитий його братом Сетом, який порозкидував частини його тіла, а його дружина Ізіда заручилася допомогою інших богів та воскресила його [ст. 94 - 101]. Аль-Хакім у своєму творі уподібнює свою батьківщину даному божеству. Єгипет, так само як і Озіріс, потребує підтримки своїх громадян, які повинні обєднатися та воскресити його, як це зробила Ізіда. Такий алегоричний зміст у творі має свою реалістичну основу. Для членів сімї їхньою богинею є Саннія, вони усі поклоняються їй, як божеству, намагаючись допомогти їй усім, чим можуть, коли це потрібно.
Слід виділити також образ самого автора, який теж заслуговує уваги. Очевидно, що весь твір відображає його внутрішній світ та погляди. Усі діалоги, репліки та внутрішні переживання це ніщо інше, як ідеї самого автора, проте водночас створені ним образи живуть самостійним життям у свідомості читача. Таким чином трапляються моменти, коли образ автора особливо проявляється у деяких моментах, заглиблюючи нас у роздуми. Такий момент настає, коли тимчасово припиняється хід розповіді і зявляються різні описи, відступи, коментарі, які дають оціну тій чи іншій події твору та доповнюють своїм додатковим змістом. Для прикладу можна взяти епізод, коли Мухсін, їдучи у потязі до своїх батьків на канікули, чує розмову пасажирів на різні суспільні теми. Цей діалог плавно переходить в судження самого автора, пояснюючи значення слова "іслам", він ділиться з нами своїм власним досвідом і порівнює дві різні культури:
ЪжЗШЭ нМПеЗ ЗбЗдУЗд Эн гХС ж бЗ нМПеЗ Эн ЗжСжИЗЎ НнЛ ЭФЗЭм дЭжУ ЗбЭСдМ Уг ЗбдЭЪнЙ
[awвţif yaрiduhв al-оnsвn fо mişr wa lв yaрiduhв fо 'ыrыbaв ħayъu faрвfв nufыs al-faranр sam an-nafiya]
"Ці почуття характерні єгиптянам. В Європі ви їх не знайдете, тому що душа франків просякнута отруєною корисливістю."
Отже, ми бачимо, що існують другорядні образи, які несуть свій додатковий зміст. У відступах автора містяться його власна оцінка, які відображають світогляд письменника. Зазвичай навіть другорядні образи та різноманітні деталі слід сприймати у переносному значенні.
роман образ лексичний персонаж
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ:
1.Рак И.В. Мифы Древнего Египта / И. В. Рак ― Екатеринбург: У-Фактория, 2007. ― 400 с.
2.Уланова С.Л. Создание выразительности художественного образа детьми 5-7 лет в процессе восприятия произведений детского фольклора /ФГБОУ ВПО «Мордовский государственный педагогический институт имени М.Е. Евсевьева», Саранск
.Бодоева А.А. Художественный образ и его особенности в творчестве китайского поэта Гу Чэна (1956-1993)/ «Бурятинский государственный университет» г. Улан-Удэ, 2011.
.Чернец Л.В. Введение в литературоведение: Учеб. пособие/В24 В.Е. Хализев, А.Я. Эсалнек и др.; Под ред. Л.В. Чернец. - М.: Высш. шк., 2004.-680 с.
.Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури; підр. для студ.; під ред. Галича О. ― Київ "Либідь", 2001.