Боротьба з наркозлочинами: питання теорії і практики
Боротьба з наркозлочинами: питання теорії і практики
ВСТУП
наркозлочин кріміналістичний правовий
Злочинність у сфері наркообігу, якій властиві організованість, професіоналізм, транснаціональний характер, діяльність якої має особливо тяжкі наслідки становить небезпеку не лише національним інтересам України, а й всьому світовому співтовариству.
Статистичні дані департаменту інформаційних технологій МВС України свідчать про стійку тенденцію зростання обсягів незаконного наркообігу та збільшення кількості споживачів наркотичних засобів в Україні, а традиційно високий рівень латентності злочинів у цій сфері дає підстави для висновку про те, що реальні масштаби наркотизму несуть суттєву загрозу безпеці суспільства і держави. Тому питання боротьби з незаконним наркообігом є надзвичайно актуальними.
Зазначені питання досліджували фахівці у галузях оперативно-розшукової діяльності, криміналістики та кримінального процесу. Так, значний внесок у наукову розробку їх окремих аспектів зробили Ю.В. Баулін, А.В. Бережной, А.А. Венедіктов, О.М. Джужа, В.О. Глушков, Е.О. Дідоренко, І.О. Доброрез, О.Ф. Долженков, О.Ф. Дудар, А.В. Іщенко, Н.С. Карпов, Я.Ю. Кондратьєв, В.С. Кузьмічов, Б.Є. Лукянчиков, О.Р. Михайленко, Л.Ю. Мезенцева, В.Г. Назаренко Д.Й. Никифорчук, Ю.Ю. Орлов, Р.М. Павленко, М. А. Погорецький, Ю.Г. Пономаренко, В.Г. Пшеничний, Е.В. Расюк, І.В. Смірнова, О.О. Сердюк, О.М. Стрільців, Р.В. Тарасенко, М.С. Хруппа та інші науковці. Однак питання боротьби з незаконним наркообігом досліджені не в повному обсязі.
Метою дипломної роботи є виявлення проблем боротьби з наркозлочинами та підготовка пропозицій щодо її вдосконалення.
Для досягнення зазначеної мети ставилися такі основні завдання:
·сформулювати поняття та провести класифікацію наркозлочинів;
·розкрити сутність та загальні засади боротьби з наркозлочинами;
·визначити поняття і структуру механізму протидії наркозлочинам;
·визначити сучасний стан наркозлочинності;
·розкрити зміст основних причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів у сфері незаконного наркообігу;
·провести типологію злочинців у сфері незаконного наркообігу;
·визначити загальносоціальні і спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу.
Обєктом дослідження є суспільні відносини, що повязані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та їх аналогів.
Предметом дослідження є боротьба з наркозлочинами (теоретичні та практичні аспекти).
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система методів і прийомів наукового пізнання. Основним методом є діалектичний метод пізнання соціальних явищ і процесів, що дозволяють розглянути ці явища і процеси у розвитку та взаємозвязку, виявити їх закономірності та тенденції. Застосовано закони діалектики, філософські закони і категорії пізнання соціальних явищ і процесів, зокрема історичний і порівняльний методи, що дозволило у розвитку порівняти структуру, рівень і динаміку злочинів у сфері незаконного наркообігу. Формально-юридичний метод було застосовано для аналізу правових норм, що регулюють обіг наркотиків в Україні, з метою їх оптимізації. На основі системно-структурного методу в роботі зроблено спробу комплексного вивчення злочинів у сфері незаконного наркообігу та піддано аналізу систему попередження вказаних злочинів. Автором було також застосовано соціологічні і статистичні методи збору і аналізу інформації (опитування, інтервювання, вивчення документів).
Правову базу дослідження складають Конституція України [1], міжнародні нормативно-правові акти [2 - 7], кодифіковані законодавчі акти нашої держави [8 - 11], Закони України, що регулюють суспільні відносини у сфері наркообігу [12 - 20], постанови Кабінету Міністрів України [21 - 26], нормативні акти МВС України [27 - 28], а також постанови Пленуму Верховного Суду [29 - 30].
Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що на базі основних положень теорії кримінології проведено комплексне кримінологічне дослідження злочинів у сфері незаконного наркообігу, а також в загальносоціальному та спеціально-кримінологічному аспектах розглянуто питання боротьби зі злочинами у сфері незаконного наркообігу.
Практичне значення дослідження і отриманих результатів. Основні положення роботи мають як теоретичне, так і практичне значення для кримінологічної науки, а також для попереджувальної діяльності, зокрема правоохоронних органів.
Практичні рекомендації поглиблюють знання про проблему злочинів у сфері незаконного наркообігу, особистість злочинця у цій сфері, про детермінацію, а також попередження зазначених злочинів, що є певним внеском у кримінологічну науку.
Положення роботи можуть стати у пригоді практичним працівникам під час складання програм боротьби зі злочинами у сфері незаконного наркообігу, а також у процесі діяльності щодо попередження цих злочинів. Окремі положення й висновки дослідження можуть бути використані під час підготовки відповідних розділів підручників навчальних посібників з кримінології та при викладанні курсу Кримінологія.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають девять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Джерела у списку подаються у порядку згадування в тексті роботи.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БОРОТЬБИ З НАРКОЗЛОЧИНАМИ
наркозлочин кріміналістичний правовий
1.1 Поняття та види наркозлочинів
Питання боротьби зі злочинами у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів сьогодні набувають особливої актуальності, а тому виступають предметом численних наукових досліджень у галузях кримінального права та процесу, кримінології, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності та інших юридичних наук. Аналіз результатів цих досліджень дає підстави для висновку про те, що при вивченні та вирішенні окремих проблем протидії вказаним злочинам вчені по-різному підходять до їх термінологічного визначення. Зокрема, у публікаціях, які відповідно до своїх назв стосуються різних аспектів протидії злочинам у сфері обігу наркотичних засобів, фактично мова ведеться також і про протидію незаконному обігу їх аналогів, прекурсорів та психотропних речовин. Аналогічна ситуація складається щодо назв і змісту нормативних актів МВС України та різноманітних методичних рекомендацій, які розробляють фахівці цього міністерства.
У науці кримінального права досі немає єдиного підходу до формального визначення досліджуваної групи злочинів. Традиційно вони розглядаються у межах більш широкої групи кримінально-карних діянь, яку виділяють вчені на основі спільності родового обєкта протиправних посягань - здоровя населення. Власне саме такі підходи і зумовили виділення у Кримінальному кодексі України розділу XIII „Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоровя населення. Як видно з самої назви, законодавець, незважаючи на поєднання злочинів проти здоровя населення, в окремому розділі чітко розмежовує їх на такі, що повязані, та такі, що не повязані з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Викладене свідчить про актуальність проблеми термінологічного визначення та класифікації досліджуваних злочинів (статті 305-320 чинного КК України). У вирішенні цієї проблеми ви і вбачаємо своє завдання. Для його розвязання вважаємо за доцільне дослідити передусім сутність злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речових, їх аналогів та прекурсорів, що зумовлює необхідність надання кримінально-правової характеристики означеним протиправним діянням, а відповідно виділення та вивчення таких їх елементів, як обєкт, обєктивна сторона, субєктивна сторона, субєкт.
Родовим обєктом всіх злочинів, передбачених статтями 305-320 розділу ХІІІ особливої частини КК України, є здоровя населення. Зазначений термін вітчизняні дослідники розуміють по-різному. За радянських часів В.М. Смітієнко у праці „Кримінально-правова охорона здоровя в СРСР зазначав, що здоровя населення - це врегульована нормами права і моралі єдина й цілісна система відносин, яка створює основу для збільшення тривалості його активного життя та її відтворення у суспільстві, оптимальних умов суспільно корисної праці та відпочинку, повноцінного буття й благополуччя, сприяє більш повному задоволенню матеріальних і духовних потреб усіх членів суспільства, є умовою їх подальшого гармонійного розвитку і прогресу суспільства[31, с. 44].
У наукових працях, що вийшли після проголошення незалежності України, здоровя населення визначалося: як складне комплексне явище, що становить сукупність однорідних суспільних відносин, які забезпечують охорону здоровя невизначеного кола осіб при наданні й отриманні медичної допомоги або використанні сильнодіючих і отруйних речовин чи наркотичних засобів в медичних і наукових цілях[31, с. 9]; як суспільні відносини, що регулюються відповідними правилами та забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і життєдіяльності людського організму[33]; як фактичний або максимально досяжний в Україні стан організму людей, які в ній проживають чи перебувають, необхідний для забезпечення їх біологічного існування, здатності до активного тривалого життя та відтворення здорового людського покоління[34, с. 15].
Найбільш раціональною та юридично правильною нам видається погляд М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, які зазначають, що здоровя населення, як родовий обєкт злочинів, передбачених розділом ХІІІ Особливої частини КК України охоплює безпеку біофізіологічного та психічного стану, що фактично склався, невизначеного кола осіб від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, отруйних, сильнодіючих речовин і одурманюючих засобів, біологічних агентів і токсинів, радіоактивно забрудненої продукції, а також від поширення епідемій [35]. Підтримуючи думку вчених, зауважимо, що виходячи з усталених у кримінальному праві позицій щодо сутності обєкта злочину, все, що вони вкладають у зміст здоровя населення, слід розглядати як систему однорідних суспільних відносин.
Подальша конкретизація обєкта здійснюється шляхом виділення безпосереднього обєкта. Ю.Г. Пономаренко зазначає, що безпосереднім обєктом злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів є суспільні відносини, які забезпечують установлений порядок виробництва, виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин та їх обіг і охорону таким чином здоровя населення.
Безпосередній обєкт складу злочину повязаний з його предметом. Предмет злочину, що існує поряд із обєктом, є самостійною факультативною ознакою складу злочину. Для нашого дослідження як безпосередній обєкт, так і предмет злочину відіграють особливу роль, оскільки мають суттєве значення для формування поняття та класифікації досліджуваних кримінально-карних діянь.
Аналіз норм статей 305-320 розділу ХІІІ Особливої частини КК України дає підстави для висновку, що предметами досліджуваної категорії злочинів можуть виступати: наркотичні засоби; психотропні речовини; прекурсори; аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин; снотворний мак і конопля; кошти, отримані від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів і використані з метою їх відмивання; документи (підроблені чи незаконно одержані) на отримання наркотичних засобів; рецепт (незаконно виданий), що дає право на придбання зазначених засобів або речовин; обладнання, призначене для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Викладене дозволяє дійти висновку про те, що для розуміння сутності досліджуваних злочинів необхідне чітке юридичне розуміння термінів „наркотичні засоби, „психотропні речовини, „прекурсори, „аналоги наркотичних засобів та психотропних речовин. Законодавцем визначено, що наркотичні засоби - це речовини природні чи синтетичні, препарати, рослини, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (далі - Перелік). До психотропних речовин віднесені речовини природні чи синтетичні, препарати, природні матеріали, включені до Переліку. Прекурсори, визначені у Законі як речовини, що використовуються для виробництва, виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, включені до Переліку. Аналогами наркотичних і психотропних речовин є заборонені до обігу на території України речовини синтетичні чи природні, не включені до Переліку, хімічна структура та властивості яких подібні до хімічної структури та властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких вони відтворюють.
Відповідно до усталених у кримінальному праві положень, обєктивна сторона злочину включає такі ознаки: суспільно небезпечне діяння, суспільно небезпечні наслідки, причинний звязок між небезпечними діяннями і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановку, способи та засоби скоєння злочину. Залежно від викладення ознак обєктивної сторони складу злочину у диспозиціях статей Особливої частини КК їх можна поділити на дві групи: обовязкові та факультативні. До першої групи належить власне суспільно небезпечне діяння у формі дії або бездіяльності. Діяння (дія або бездіяльність) - обовязкова ознака обєктивної сторони будь-якого складу злочину. Без нього, тобто без конкретного акту суспільно небезпечної поведінки, не може бути вчинено жодного злочину. Тільки дія або бездіяльність завжди вказується в диспозиції статті Особливої частини КК або випливає з її змісту. До другої групи належать суспільно небезпечні наслідки, причинний звязок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, обєктивні обставини, з якими діяння повязане (місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину). Ці ознаки фактично притаманні злочину як явищу обєктивної дійсності, не завжди вказуються в статтях Особливої частини КК як ознаки конкретного складу злочину[36, с. 81].
Більшість злочинів, повязаних із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів належать до так званих формальних чи скорочених складів. Особливість обєктивної сторони таких злочинів полягає в тому, що суспільно небезпечні наслідки злочину лежать за межами його складу. Склад такого злочину містить кожне діяння, передбачене конкретною статтею КК, незалежно від ступеня, тяжкості та інших ознак його наслідків. Подібна конструкція складу злочину означає, що для наявності складу злочину достатньо вчинення самої дії. Тому настання шкідливих наслідків не впливає на кваліфікацію аналізованих діянь, а лише має враховуватися при призначені покарання[37, с.35].
Злочини, передбачені статтями 305-320 КК України поєднує те, що обовязкову ознаку їх обєктивної сторони складають діяння, які є порушенням встановленого порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. Такий порядок в Україні регламентується як нормами міжнародного права, так і власними законами і підзаконними нормативно-правовими актами. Базовим актом українського законодавства у цій сфері є Закони України „Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори (далі - базовий Закон). Всі діяння із зазначеними речовинами та засобами, що проводяться з порушенням вимог вказаного Закону, є протиправними.
Відповідно до Закону України „Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними, незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - це діяння з: культивування рослин, включених до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, розроблення, виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання, придбання, збуту, ввезення на територію України, вивезення з території України, транзиту через територію України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що здійснюються з порушенням законодавства про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори.
Сутність зазначених діянь, розкривається у базовому Законі. Так, під культивуванням розуміється посів і вирощування рослин, що містять наркотичні речовини, включені до Переліку. Виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин складають усі дії, включаючи рафінування, підвищення в препараті концентрації наркотичних засобів, психотропних речовин, чи переробку наркотичних засобів і психотропних речовин, у результаті яких на основі наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин одержуються готові до використання та (або) вживання форми наркотичних засобів, психотропних речовин, або лікарські засоби, що їх містять, чи інші наркотичні засоби, психотропні речовини. Виробництво наркотичних засобів, психотропних речовин - усі дії, повязані із серійним одержанням наркотичних засобів, психотропних речовин з хімічних речовин та (або) рослин, включаючи відокремлення частин рослин або наркотичних засобів, психотропних речовин від рослин, з яких їх одержують. Використання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - застосування наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин у виробництві, виготовленні, медичній практиці, при розробленні наркотичних засобів і психотропних речовин, проведенні відповідних експертиз, для науково-дослідної роботи та навчальних цілей, передбачених базовим Законом. Ввезення (імпорт) і вивезення (експорт) визначаються законом як переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів за межі України або ввезення їх в Україну з іншої держави. Під перевезенням і пересиланням розуміється переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів з одного місця в інше в межах України.
Однак далеко не всі кримінально-карні діяння у сфері наркообігу знайшли своє тлумачення у нормах вищезгаданих законів. Саме з цих причин обовязкові ознаки обєктивної сторони злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків детально описані в диспозиціях відповідних статей КК України. Так, у ст. 317 розяснено, що кримінально-карним є організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також надання приміщення з цією метою. У диспозиції ст. 306 „Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів визначається, що це розміщення коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, у банках, на підприємствах, в установах, організаціях та їх підрозділах або використання таких коштів для придбання обєктів, майна, що підлягають приватизації, чи обладнання для виробничих чи інших потреб, або використання таких доходів (коштів і майна) з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Аналіз відповідних положень КК України дає підстави для висновку про те, що більшості злочинам у сфері незаконного обігу наркотиків, характерний, загальний субєкт, тобто осудна особа, яка досягла 16-річного віку, крім крадіжки, грабежу, розбою, вимагання таких засобів і речовин, де кримінальна відповідальність настає з 14-ти років. Водночас слід зазначити, що заволодіння наркотиками шляхом зловживання службовим становищем, незаконна видача рецепта на право їх придбання, порушення правил поводження з наркотиками можуть бути здійснені лише спеціальним субєктом.
Особливістю субєктивної сторони злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків є наявність прямого умислу. Умисність скоєння цих злочинів обумовлена характером діянь, що утворюють їх обєктивну сторону. Особа, яка скоює один із вищезгаданих злочинів, усвідомлює суспільно небезпечний характер діянь, передбачає суспільну небезпечність наслідків своєї дії або бездіяльності і бажає або свідомо допускає настання таких наслідків.
Винятки становлять злочини, які передбачені ст. 320 КК України „Порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Ці злочини можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності.
Серед мотивів досліджуваних злочинів, на нашу думку, можуть бути виділені дві основних групи. Першу групу складають мотиви, повязані з бажанням, потягом до вживання відповідних засобів та речовин. Другу групу складають корисливі мотиви.
З огляду на це найбільш значущими критеріями для класифікації злочинів у сфері обігу наркотиків вважаємо предмет та обовязкову ознаку обєктивної сторони наркозлочину (сутність кримінально-карного діяння).
Залежно від предмета, це злочини, які передбачають вчинення діянь з: наркотичними засобами; психотропними речовинами; прекурсорами; аналогами наркотичних засобів і психотропних речовин; наркомісткими рослинами; коштами, отриманими від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів; документами, які дають право на отримання наркотичних зазначених засобів або психотропних речовин; рецептами на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин; обладнанням, призначеним для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Залежно від сутності кримінально-карного діяння (обовязкової ознаки обєктивної сторони наркозлочину), це: контрабанда; незаконне заволодіння (шляхом викрадення, привласнення, вимагання, шахрайства, зловживання службовим становищем); незаконні виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут; використання коштів, отриманих від незаконного обігу наркотиків; незаконне введення в організм іншої особи відповідних засобів і речовин; публічне вживання чи схиляння особи до їх вживання; незаконний посів або вирощування наркомістких рослин; організація місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення; незаконні операції з документами на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів; порушення встановлених правил їх обігу.
Аналізуючи сутність предмета досліджуваних злочинів, можна дійти висновку про єдність кримінально-правової природи протиправних діянь з наркотичними засобами, з психотропними речовинами, з їх аналогами та прекурсорами. За своєю медичною ознакою і наркотичні засоби, і психотропні речовини та їх аналоги можуть бути визнані такими за умови надання їм специфічного впливу на центральну нервову систему людини, що обумовлює патологічне, важко переборне звикання до них, тобто наркоманію. Наркоманія (від грецьк. narke „заціпеніння, mania „безумство, патологічний потяг) - хвороба, що характеризується непереборним потягом до препаратів, які викликають у невеликих дозах ейфорію, а у великих - оглушення, наркотичний сон. Тобто вживання як наркотичних речовин, так і психотропних засобів своїм наслідком має наркоманію. Відповідно, вживання їх аналогів також веде до наркоманії. Щодо прекурсорів, то, виходячи з їх законодавчого визначення, останні слугують засобом для виготовлення як наркотичних засобів, так і психотропних речовин. Таким чином, прекурсори як предмет відповідних кримінально-карних діянь опосередковано повязані з наркоманією.
З огляду на викладене вважаємо за доцільне всі злочини, що передбачені статтями 305-320 КК України, визначити як „наркозлочини.
Вказаний термін Ю.Г. Пономаренко ототожнює зі злочинами у сфері наркообігу [37, с. 51], з чим ми в цілому погоджуємося, адже, виходячи з викладеного вище, поняття «злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів», «злочини у сфері наркообігу», „наркозлочини можна визнати такими, що за своїм змістом охоплюють одні й ті самі діяння.
Зазначимо, що в науковій літературі по відношенню до досліджуваної групи злочинів застосовується термін „злочини, повязані з наркообігом та подібні до нього, що ґрунтуються на „звязку кримінально-карних діянь з обігом наркотиків. На нашу думку, широке тлумачення „звязку дозволяє віднести до таких злочинів діяння, вчинені під впливом введених в організм наркотиків, корисливі злочини, вчинені заради отримання коштів на придбання наркотичних засобів, тощо. Такі злочини дійсно опосередковано повязані з наркообігом. Тому у разі вживання подібних термінів по відношенню до досліджуваної групи злочинів вважаємо за доцільне вказувати не просто на звязок, а й на його безпосередність, скажімо, „злочини, безпосередньо повязані з наркообігом. Так чи інакше термін „наркозлочини є більш зручним для застосування у науці, а при наданні йому юридичного визначення може бути використаний у правотворчості і, відповідно, у процесі правозастосування.
Ю.Г. Пономаренко, надаючи визначення злочинами у сфері наркообігу, зазначає, що це злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, тобто суспільно небезпечні, винні, протиправні діяння, повязані із контрабандою, виробленням, виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням, пересиланням, збутом, викраденням, привласненням, вимаганням названих речовин, а також культивуванням рослин, що містять наркотичні речовини, які завдають шкоди здоровю населення.
Вважаємо, що для більш повного охоплення змісту поняття наркозлочинів, у їх визначенні потрібно врахувати кримінально-карані діяння, які полягають в операціях з документами на отримання або придбання відповідних засобів і речовин. Під такими операціями ми розуміємо незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, а також незаконну видачу рецепту на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин. Крім того, до змісту поняття наркозлочинів вважаємо за доцільне включити і порушення посадовими особами встановлених правил обігу наркотичних засобів, прекурсорів та психотропних речовин. Доречно також врахувати у визначенні і інші діяння, а саме: заволодіння обладнанням для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, організацію місць для їх незаконного вживання, виробництва чи виготовлення; незаконне введення в організм та схиляння осіб до вживання наркотиків, використання коштів отриманих від незаконного наркообігу.
Включення у визначення суспільно небезпечних наслідків наркозлочинів у вигляді шкоди здоровю населення вважаємо необовязковим, оскільки ці злочини мають формальний склад і вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного діяння, незалежно від настання шкідливих наслідків. Розкриття у визначенні наркозлочинів загального поняття злочину як суспільно небезпечного, винного протиправного діяння також вважаємо необовязковим. На нашу думку, в цьому випадку доцільно вживати термін кримінально-карані діяння, який передбачає і протиправність, і винність, і суспільну небезпеку таких діянь.
У новому Кримінальному процесуальному кодексі України, що був прийнятий Верховною Радою України 13.04.2012 замість поняття «злочин» законодавець вживає поняття «кримінальне правопорушення» [9]. З нашого погляду, означені поняття є тотожними та можуть вільно вживатися як у правовій теорії, так і у юридичній практиці.
Таким чином, наркозлочини - це кримінально-карані діяння (кримінальні правопорушення), які полягають у контрабанді, незаконному виготовленні, виробництві, зберіганні, транспортуванні, збуті, придбанні, протиправному заволодінні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів або обладнання для їх виготовлення, порушенні посадовими особами встановлених правил їх обігу, незаконному культивуванні наркомістких рослин, незаконних операціях з документами на отримання або придбання наркотиків, незаконному введенні в організм іншої особи відповідних речовин та засобів, використанні коштів, отриманих від їх незаконного обігу, публічному вживанні чи схилянні особи до вживання наркотичних засобів чи психотропних речовин, організації місць для їх незаконного вживання, виробництва чи виготовлення.
.2 Сутність боротьби з наркозлочинами
Науковий аналіз сучасної кримінологічної характеристики злочинності у сфері наркообігу свідчить про неадекватність засобів боротьби з нею, що на практиці ускладнює чи робить неможливим своєчасне попередження, виявлення, та розкриття наркозлочинів. Подолання такої невідповідності потребує розробки теоретичних та правових основ боротьби зі злочинами у сфері наркообігу, як діяльнісної системи, яка являє собою цілісне соціально-правове утворення, має свою індивідуальну внутрішню структуру та перебуває у взаємозвязку з іншими діяльнісними системами (боротьба з організованою злочинністю, оперативно-розшукова діяльність, кримінальний процес).
Аналіз сучасних фундаментальних праць з обраної тематики [38, 39, 40], а також публікацій у фахових періодичних виданнях [41-60] свідчить про наявність суттєвих теоретичних проблем у сфері боротьби з незаконним наркообігом. Зокрема це термінологічна невизначеність. Так сьогодні терміни «боротьба з незаконним наркообігом», «боротьба з наркозлочинами», «протидія незаконному обігу наркотиків» вживаються вченими без жодних визначень. Тому ми вважаємо необхідним розкрити ці питання.
Розкриття теоретичних питань у боротьби з незаконним обігом наркотичних речовин, потребує визначення сутності і змісту поняття «боротьба». У загальновживаному значенні під боротьбою розуміється діяльність, що має на меті подолати або знищити кого, - що-небудь [61, с. 61]. Тому при визначенні змісту та поняття боротьби з незаконним наркообігом, на нашу думку, слід виходити з концептуальних засад людської діяльності, сформульованих у філософській, психологічній, юридичній та іншій літературі. Провівши глибокий аналіз наукових джерел у зазначених галузях знань, А. А. Венедіктов дійшов висновку, що структурними елементами боротьби зі злочинами у сфері наркообігу, як і боротьби із зазначеними злочинами в цілому є: мета, завдання, дії, та субєкти [62].
Вчений слушно зауважує, що принципи, методи та функції не є структурними елементами змісту боротьби зі злочинами у сфері наркообігу, однак відіграють важливу роль у її функціонуванні, й характеризують внутрішні й зовнішні сутнісні ознаки цього виду діяльності й також можуть бути використані як критерії визначення її звязку та відособленості з іншими видами діяльності, що спрямовані на боротьбу зі злочинністю.
Обовязковим внутрішнім структурним елементом боротьби зі злочинами у сфері наркообігу, як і будь-якої діяльності є її субєкти [63, с. 151]. Аналіз норм Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, дає підстави для висновку про те, що в число субєктів боротьби зі злочинами у сфері наркообігу входять: Міністерство внутрішніх справ країни, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України, Державний митний комітет України, Державна прикордонна служба України, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я України та інші органи виконавчої влади в межах наданихїм законом повноважень.
Органи виконавчої влади, уповноважені законом на здійсненняконтролю у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин іпрекурсорів та вирішення завдань у сфері протидії їх незаконномуобігу, у разі виявлення порушень порядку цього обігу застосовують у межах своєї компетенції відповідні заходи щодо усунення таких порушень, і в разі наявності в діях осіб ознак адміністративного правопорушення чи злочину зобов'язані надіслати інформацію або подати матеріали до відповідних правоохоронних органів, які ведуть боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
Координація діяльності у сфері протидії незаконному обігунаркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійснюється органами виконавчої влади, уповноваженими на вирішення завдань у сфері протидії їх незаконному обігу.
У загальновживаному значенні в українській мові мета визначається як «те, чого хтось прагне, чого хоче досягти; ціль»[61, с. 520].
У філософській та психологічній літературі «мета» визначається як один з елементів поведінки, свідомої діяльності людини, що характеризує передбачення в її мисленні результату діяльності та шляху його отримання за допомогою відповідних засобів; як ідеальний, насамперед, визначений результат людської діяльності, спрямований на перетворення дійсності відповідно до усвідомленої людиною потреби, що є безпосереднім внутрішнім спонукальним мотивом людської діяльності; як вища форма інтеграції окремих людських дій, зусиль у складі культурних цінностей, у межах яких вони набувають свого змісту і призначення; як усвідомлений образ результату, що передбачається, на досягнення якого спрямована дія людини; як ідеально витриманий результат майбутніх дій та ін.
Завдання визначається як те, що хочуть здійснити[61, с. 284]; те, що вимагає виконання, вирішення; питання для вирішення; необхідність для субєкта здійснити в майбутньому певну діяльність.
Важливим елементом у структурі боротьбі зі злочинами у сфері наркообігу, що виражає її активний діяльнісний аспект, є певні дії, як елементарні діяльнісні акти, які у своїй сукупності будучи узгодженими, взаємоповязаними й поєднаними між собою загальними метою та завданнями утворюють систему боротьби з незаконним наркообігом. Вивчення цих засобів за науковими джерелами досліджуваного напрямку свідчить про їх значну кількість, а відповідно і про необхідність класифікації. У звязку з встановленням норми щодо обмеження максимального обсягу дипломної роботи, ми не будемо вдаватися до подробиць проведеного нами аналізу, а лише наведемо його результати. Отже до засобів боротьби з незаконним наркообігом слід віднести: загально-соціальні, спеціально-кримінологічні, адміністративно-правові, кримінально-правові, кримінально-процесуальні.
Таким чином, боротьба з незаконним наркообігом - це державна діяльнісна система, призначена для подолання загрози яку несе наркотизм національній безпеці України шляхом попередження, припинення та розкриття протиправних діянь у сфері наркообігу, що з здійснюється з використанням загально-соціальних, спеціально-кримінологічних, адміністративно-правових, кримінально-правових та кримінально-процесуальних засобів.
Розповсюдження наркотизму та особливо його кримінального різновиду, що проявляє себе у поширенні різних видів наркоманії та вчиненні на цьому ґрунті злочинів як загальнокримінальної спрямованості корисливо-насильницького характеру - злочинності наркозалежних і наркоспоживачів, так і організованих злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів - організованого наркобізнесу, як соціально-правове і кримінально каране явище, що зумовлює масове немедичне вживання наркотиків, несе в собі загрози кримінального переслідування людини і стигматизації (відсторонення) здорової частини населення від хворих на наркоманію, руйнацію духовного і фізичного здоровя нації. Носіями зазначеної проблеми являються не тільки хворі на наркоманію, а й ті, хто має досвід разових, епізодичних проб наркотиків та психотропних речовин. За рахунок зростання кількості дегустаторів з досвідом періодичних наркопроб збільшується і соціальна база наркотизму та наркоманій, що з часом набуває розмаху епідемії.
Стрімке розповсюдження наркотизму та наркоманій провокує державу на застосування традиційних методів протидії заборонно-репресивного характеру, однак покращити (а по суті - хоча би стримувати) наркоситуацію таким чином не вдається. Надзвичайно висока прибутковість наркобізнесу стимулює наркоділків на пошук ефективних способів адаптації до юридичних заборон і кримінально караних переслідувань. Жорстка криміналізація незаконних дій з наркозасобами без мети збуту робить його вкрай латентним, подекуди відмежовує значні прошарки наркоспоживачів від можливості ефективної реабілітації та ресоціалізації. Здебільшого, антинаркотичну роботу замкнено на правоохоронні структури та медичні заклади, що знижує роль програм загальносоціальної профілактики. Не повною мірою використовуються превентивні соціально-психологічні практики, орієнтовані на зміну ціннісних орієнтирів, формування культури здорового способу життя, на реалізацію програм зменшення шкоди від інєкційного наркоспоживання.
Аналіз світового антинаркотичного законодавства, праць закордонних і вітчизняних фахівців в цій сфері дозволяє дійти висновку, що на сьогоднішній день існує три основні стратегії боротьби з наркотизмом:
репресивна (війна з наркотиками - War on Drugs);
ліберальна (зменшення шкоди - Harm Reduction);
рестриктивна (обмежувальна).
Репресивна стратегія розглядає наркоспоживача в якості асоціальної особи, винної у своєму власному незаздрісному становищі, головним рецептом виправлення якої слугує кримінальне покарання, ізоляція та примусове лікування. Наркотизм в рамках цієї моделі являє собою цілком переборне явище, достатньо лише запустити репресивний механізм. Цей шлях найбільш притаманний державам з тоталітарними політичними режимами і міцною президентською владою.
В рамках ліберальної моделі наркоман - хвора людина, яка під впливом зовнішніх обставин, стає жертвою наркоманії. Наркотичний досвід наркомана обумовлений його свідомим добровільним вибором. Наркотизм непереборний, його можна тільки мінімізувати. Увага суспільства зосереджена не на покаранні наркозалежних, не на викоріненні цієї соціальної хвороби за допомогою репресій, а на лікуванні та профілактичній роботі, на забезпеченні жертв наркотизації психологічною і соціально-медичною допомогою, у тому числі шляхом відміни заборон на вільний продаж і відкрите вживання легких наркотиків. Ліберальний підхід в законодавстві та антинаркотичних практиках тягне за собою обмежену легалізацію наркоспоживання. Позитив ліберальної стратегії реагування на наркотизм - виключення беззаперечної заборони, як недостатньо ефективного засобу вирішення проблеми.
Але ця стратегія далеко не беззаперечна. Досить показовим в цьому плані є досвід Швеції. Проблема наркоманії в цій країні дуже загострилась наприкінці 60-х років минулого століття. Для боротьби з цим явищем було обрано шлях ліберального ставлення до споживачів наркотиків. Лікарям було надано право безкоштовно виписувати людині на її вимогу високоякісний наркотик. Ідея була наступною - давати наркотик, щоб стримати кримінал, і наркоспоживачеві не доводилося вбивати, красти заради його отримання. Але ситуація дуже швидко стала абсолютно неконтрольованою. Оскільки наркоспоживач сам вирішував, скільки йому потрібно наркотику, а лікар виписував стільки, скільки просили, наркотиків почали брати більше, ніж було потрібно. Почався своєрідний торгово-спекулятивний наркобізнес. Споживачі швидко перетворилися на розповсюджувачів. Одночасно почала збільшуватись кількість смертей від передозування наркотиків. Стрімко зростала кількість молоді втягнутої до наркоспоживання. Країну охопила справжня епідемія наркоманії. Ситуація почала змінюватись на краще лише завдяки прийняттю більш жорсткого антинаркотичного законодавства. На сьогодні кількість наркоманів в Швеції майже не зростає і тримається в межах 30 тис. осіб (населення країни складає близько 9 млн.), в першу чергу, завдяки зменшенню кількості дегустаторів. Зміна ліберальної моделі антинаркотичної політики держави на рестриктивну (від лат. restrictio - стягую, обмежую) позитивно вплинула на покращення криміногенної ситуації: так на 100 тис. населення скоюється лише 45 тяжких злочинів, тоді, як в Голландії - країні з ліберальним законодавством по відношенню до наркотиків - 260 [64].
Застосування ліберальної моделі в Україні навряд чи доцільне за сучасних умов, оскільки в країні все ще дуже низька загальна і правова культура населення, обізнаність на шкоді та інших наслідках наркоспоживання, а очікування відносно ефективності репресій, - навпаки міцні. Зняття адміністративно-правових заборон і обмежень на вживання навіть легких наркотиків, легалізація їх обігу можуть мати небезпечні соціально-кримінальні наслідки. Саме тому окремі вітчизняні фахівці-кримінологи небезпідставно вважають передчасним перехід до лібералізації наркополітики в державі. Зокрема, І.В. Смирнова зазначає, що заглиблення наркотичної кризи в країні зумовило необхідність вироблення національної антинаркотичної політики і термінової трансформації всієї наявної системи протидії незаконному наркообігу і поширенню наркоманій, що вбачається в обєднанні і координації діяльності правоохоронних, контролюючих та інших державних органів в єдиній міжвідомчій структурі, діяльність якої має бути спрямована на силову протидію наркобізнесу і соціально-психологічну профілактику наркоманій [65, с. 51].
У свою чергу, зазначене підтверджується тим, що Є.В. Курінний робить акцент на відсутності чіткої державної стратегії протидії наркоманій в Україні. Він, зокрема, вказує на превалювання в структурі заходів боротьби елементів кримінально-репресивного характеру і майже на повне ігнорування використання профілактично-попереджувального та ідеолого-виховного інструментарію, на недостатню участь громадських формувань загальнодержавного та регіональних рівнів. Тому завдання побудови ефективної вітчизняної моделі протидії незаконного обігу наркозасобів є першочерговим у системі заходів протидії іншим видам злочинів. Під моделлю протидії незаконному обігу наркотиків пропонується розуміти оптимальну конструкцію організації та здійснення владно-управлінського процесу та правового захисту у сфері боротьби з наркотиками, доцільність запровадження якої обумовлена рівнем суспільного розвитку та належним науково-практичним обґрунтуванням [66, с. 116-117].
У Сполучених Штатах, де запроваджена досить жорстка антинаркотична політика, в рамках нової Національної стратегії з контролю за наркотиками 2003 року, головний акцент було зроблено на освітницькій та профілактичній діяльності, спрямованій на зменшення попиту на наркотики при одночасному збереженні пріоритетних напрямів діяльності правоохоронних органів по боротьбі з їх незаконною торгівлею [67, с. 133].
У сенсі розвитку рестриктивної моделі соціального контролю, реалізація якої вдало апробована в Швеції, слід зазначити що обмежувальний підхід посідає проміжкове положення між розглянутими вище моделями, оскільки включає в себе як заходи репресивного характеру, направлені на боротьбу з незаконним обігом наркотиків і переслідування та засудження осіб, які за рахунок його збагачуються, так і міри диференційованої загальносоціальної та соціально-медичної профілактики наркотизму.
Особа з розладами психіки і поведінки внаслідок зловживання наркозасобами з рестриктивної позиції - хвора людина, що потребує різних форм лікування та реінтеграції в суспільство. Між наркоманом і наркоспоживачем проводяться чіткі розмежування. Наркоспоживач - головний обєкт превентивної антинаркотичної роботи з метою суттєвого обмеження попиту на наркотики. Наркотизм як явище - непереборне, але ефективно контролюється і обмежується.
В рамках рестриктивної моделі пріоритетними стають превентивні практики інформаційного, психологічного, виховного, медичного, освітницького реагування та заходи по зменшенню шкоди при забороні легалізації наркотиків, при введенні жорстких санкцій проти незаконного наркообігу. Такий підхід є більш гнучким і ефективним, оскільки дозволяє використовувати програми замісної (підтримуючої) терапії важких форм оплатної наркоманії та інші соціально-медичні заходи по зменшенню шкоди.
На наш погляд, поміркована рестриктивна (синкретична) стратегія соціально орієнтована і перспективна для України. Вона вільна від крайнощів ліберальної та репресивної моделей, є більш гармонійною та передбачає охоплення набагато більшої кількості наркопроблем, ніж попередні дві. Законодавче закріплення основних її елементів дозволило б знизити латентність і криміналізацію наркотизму, підвищити ефективність антинаркотичної роботи, перш за все за, - рахунок активної загальносоціальної профілактики.
Вітчизняна антинаркотична політика поки що більш схиляється до репресивної моделі, хоча окремі заходи рестриктивної стратегії вже задекларовані в Програмі реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2011-2015 роки [22].
Проаналізувавши українське антинаркотичне законодавство можна дійти висновку, що споживачі наркотиків не розглядаються законодавцем як особистості, наділені певними правами. Внаслідок чого, між іншим, правозастосовча практика спрямована переважно проти всіх, хто втягнутий до наркоспоживання. Правове регулювання у сфері наркотичної злочинності нечітко структурує пріоритети у боротьбі з розповсюдженням наркотиків і їх споживанням. На жаль, законодавством чітко не виписані механізми наркополітики у пріоритетному напрямі - зменшення кількості нових наркоспоживачів, зниження шкоди, що завдається їх здоровю, мінімізації проблем, повязаних з їх ре соціалізацією у сенсі забезпечення вторинної і третинної профілактики.
Ефективній превенції кримінального наркотизму в країні могло б сприяти удосконалення законодавства з використанням елементів рестриктивної моделі соціального контролю та антинаркотичних практик (інформаційної, виховної і освітницької роботи). В рамках цієї моделі доцільно зосередити увагу правоохоронних структур на заходах, спрямованих, перш за все, на зменшення незаконного обігу наркотиків. Загальносоціальна профілактика наркотизму (насамперед, серед молоді) як пріоритетний напрям державної наркополітики, заходи по зменшенню шкоди більше відносяться до компетенції соціально орієнтованих закладів та активних громадських рухів та організацій.
Вважаємо, що створення спеціального міжвідомчого координуючого органу з відповідними повноваженнями позбавило б антинаркотичну роботу надмірної вузьковідомчої орієнтації, неузгодженості та паралелізму.
.3 Поняття і структура механізму протидії наркозлочинам
В умовах формування правової держави актуальним є завдання удосконалення механізму управління всіма сторонами життя суспільства. Існує нагальна потреба подальшого розвитку демократичних засад життєдіяльності, в основі якої повинні бути, насамперед, удосконалення законодавства, зміцнення правопорядку, підвищення дисципліни й законності. Тому в юридичній і спеціальній літературі досить широко використовується така правова категорія, як «механізм».
О.М. Литвинов справедливо стверджує, що механізм протидії злочинності для вітчизняної кримінології - достатньо нова категорія, яка на сьогоднішній день серйозному науковому аналізу не піддавалася. Окремі спроби вивчення не носили концептуального характеру, були розрізненими і безсистемними [68, с.84-85].
В той же час слід визнати, що раніше дана проблема привертала увагу вчених в аспекті управління протидію злочинності. Так, А.Е. Жалинський стверджував, що для управління процесом і вдосконалення його методів необхідно мати уяву про витоки цього процесу, про соціальні явища, що породжують і підтримують його, тенденції розвитку тощо. Це досягається шляхом аналізу механізму попередження злочинів і його закономірностей.
Г.А. Аванесов вважав, що саме завдяки механізму профілактика злочинів стає керованим процесом. Останній є похідним від організаційної структури профілактики злочинів, що відображає дану систему в цілому і окремі її елементи. Вона також втілює в собі певну стійкість звязків між субєктами профілактики (в рамках системи цих субєктів) і «замикає» їх на відповідні обєкти (систему обєктів). При цьому неминуче постає питання про зміст профілактики (методи, заходи, заходи, види, форми) і про забезпечення профілактичної діяльності організаційними засобами.
При дослідженні цього питання, насамперед, слід зазначити, що в життєдіяльності держави і суспільства постійно виникає необхідність свідомого конструювання й удосконалення механізмів управління. Цей процес обєктивно-субєктивного характеру. Іншими словами, конструкція механізму управління завжди є наслідком відбиття, насамперед, обєктивних законів. Порушення цього методологічного положення може привести до того, що реальний процес буде розвиватися не по свідомому, а по стихійно сформованому механізму. А.П. Закалюк звертає увагу на те, що «...проблема управління діяльності щодо запобігання та протидії злочинності потребує нового системного викладення, в тому числі визначення через призму видової особливості його цілей, функцій, принципів, методів, механізму безпосереднього управлінського процесу в цілому, а також заходів забезпечення останнього».
З огляду на важливість порушеної проблематики у вирішенні завдань протидії наркозлочинам питання аналізу сутності цього механізму, його використання та елементів є актуальним та значущими для кримінологічної науки. Розвязанню цієї проблеми і присвячена дана стаття. Її наукова новизна полягатиме у формулюванні поняття та визначенні структурних елементів механізму протидії наркозлочинам.
Дане поняття конкретизовано виражає вимоги діалектики і системного аналізу по відношенню до явищ соціальної дійсності. Відповідно до цього це поняття забезпечує чітке бачення всієї діяльності, яке дає можливість провести його аналіз в рамках існуючих категорій кримінології, прослідкувати форми його проявів в повсякденній кримінологічній та правоохоронній практиці.
Аналіз наукових праць, що різною мірою стосуються категорії «механізм», свідчить, що без застосування системного підходу неможливим є його обєктивне дослідження, а, отже, і теоретичний аналіз, і практичне застосування. Слід констатувати неоднозначність розуміння сутності цієї категорії. Складність вибору підходу до визначення компонентів механізму також обумовлює складність досліджуваного поняття. Дослідження механізму як системи зі всіма її елементами та їх взаємозвязками допоможе повністю розкрити значення цього поняття.
Стосовно такого соціального феномена як протидія злочинності, термін «механізм» повинен застосовуватися, перш за все, в прикладному аспекті, маючи на увазі необхідність досягнення певної результативності від завданого кримінологічного впливу. При цьому поняття «механізм протидії злочинності» дійсно буде похідним від поняття «протидія злочинності». Про ефективність механізму в цьому випадку можна буде вести мову тоді, коли будуть оцінені всі можливі форми його прояву і використання в безпосередній кримінологічній практиці, а також у разі його відповідності нормативно визначеним стандартам.
При всій місткості і багатогранності поняття «механізм» воно у всіх випадках покликане показати системно-динамічний, функціонально-структурний зріз соціальної дійсності, архітектоніку кримінологічного впливу, і цей важливий аспект не можна ігнорувати.
Для того, щоб вивчити сутність механізму протидії наркозлочинності, визначитися з його дефініцією і структурою, доцільно використовувати метод дослідження за аналогією, який дозволяє на підставі одержаних раніше знань вийти на новий рівень узагальнення, генерувати нові ідеї і розробляти наукові положення. Дослідження даного механізму в звязку з цим повинно проводитися на основі аналізу складових аналізованої конструкції компонентів.
Першою з них, поза сумнівом, є «механізм правового регулювання». Наразі в правознавстві цей термін використовується досить часто і в самих різних значеннях, і в інтерпретаціях. Наприклад, Г.А. Аванесов з приводу механізму правового регулювання профілактики злочинів відзначає, що «...даний механізм складається з трьох головних елементів: правових норм, правових відносин, актів реалізації права... Центральна роль в механізмі правового регулювання належить нормам права, які служать моделлю правомірної поведінки і встановлюють відповідальність за поведінку протиправну. Механізм правового регулювання у сфері профілактики не є якимсь особливим, самостійним механізмом, а є проявом механізму правового регулювання в цілому, але стосовно специфічної області суспільних відносин, своєрідного обєкту. Тому (завдяки цій специфіці) механізм профілактичного правового регулювання знаходить як би локальну структуру. В звязку з цим ми і говоримо про особливості правового регулювання у сфері профілактики, про відмітний аспект правового регулювання».
Висловлюється також думка, що «механізм» - це взаємодія деяких елементів, субєктів і обєктів будь-якої діяльності [69, с. 76]. Відповідно до нього механізм в завуальованій формі зводиться до відносин в якій-небудь області, наприклад, механізм управління - до управлінських відносин, а у сфері протидії злочинності - до відносин між відповідними субєктами.
Механізм протидії наркозлочинам в змістовному плані виступає системним і багатогранним утворенням, що допускає різні підходи до свого трактування. Ці підходи, які дозволяють у ряді випадків використовувати науковий потенціал інших наук (перш за все, психології, кібернетики, соціології, різних галузей права, які комплексно вивчають різні аспекти управління), направлені на те, щоб розкрити ті або інші, часом вельми істотні, сторони діяльності з протидії злочинності і властиві їй механізми.
При цьому, в основі дії будь-якого механізму, у тому числі й в середовищі протидії наркозлочинами, завжди лежить взаємодія елементів різних систем. Проте, підхід механічного їх обєднання в єдине ціле не дозволяє змалювати його у вигляді функціонуючої системи, вичленувати в ній визначальні структурні і інтеграційні звязки. Тільки розгляд з використанням системного підходу дозволить розкрити механізм так, щоб теоретичні положення з максимальною ефективністю використовувалися в практичній діяльності.
Механізм протидії наркозлочинами повинен формуватися відповідно до закономірностей, що характеризують виникаючі суспільні відносини. Це очевидне твердження, що не вимагає глибокого аргументування. В реальній кримінологічній практиці субєкти протидії злочинності керуються не закономірностями, а сформульованими на їх основі нормами права (принципами діяльності), на базі яких реалізується кримінологічний вплив. Тому одним з елементів механізму є юридичні підстави (норми, правозастосовні акти, практика) здійснення різних форм кримінологічного впливу на наркозлочинність.
Функціональне призначення механізму протидії наркозлочинам полягає в тому, що він допомагає реалізувати організуючий потенціал, який має правоохоронна система, як соціальне явище, приводить її в динамічний стан. Це значить, що в рамках механізму повинна здійснюватися певна діяльність відповідно до встановлених правил із застосуванням відповідних методів впливу відносно іншого соціального явища, якою є злочинність. Сказане означає, що як елементи механізму протидії наркозлочинам повинні виступати засоби і методи кримінологічного впливу.
Механізм протидії наркозлочинам формується та функціонує в рамках конкретної системи. Отже як середовище, поле реалізації організуючого потенціалу механізму протидії наркозлочинності виступає система протидії злочинності в цілому. Її організаційна структура представлена комплексами цілей, задач, субєктів, обєктів, рівнів, форм і принципів протидії злочинності [70, с.22-24].
Основою всіх перелічених вище елементів механізму протидії злочинності, що звязує, виступають інтеграційні звязки, які зараз розглядаються як універсальні засоби оптимізації його функціонування.
Нарешті завершальною характеристикою механізму протидії наркозлочинам буде процес удосконалення, що в цій системі має безперервний характер, оскільки поки існує управління, буде існувати і постійна потреба в його удосконаленні. Однак безперервність зазначеного процесу аж ніяк не обумовлює однотипність його протікання. Для кожного конкретного періоду часу характерні особливі шляхи й напрямки поліпшення механізму протидії наркозлочинності. Вони залежать не тільки від змін, що відбуваються в самій системі, але й від рівня розвитку суспільства, науки і техніки, а також досягнень передової управлінської практики. Протидія наркозлочинності відноситься до класу так званих систем, що постійно розвиваються, вимагають фактично постійного удосконалення своєї діяльності відповідно до змінюваних зовнішніх умов і виникаючих нових вимог.
Одночасно варто підкреслити, що розвиток і вдосконалення механізму протидії наркозлочинності - це складний, багатоаспектний і циклічний процес, причому його реалізація є можливою за умови цілеспрямованої і повсякденної роботи як окремих працівників, так і їх спільнот на всіх стратах системи протидії злочинності.
Таким чином, оцінюючи механізм протидії наркозлочинності в цілому, варто підкреслити, що це багаторівнева ієрархічна система. Кожному рівню побудови відповідає певний набір елементів. Їх можна виявити, якщо почати спробу розглянути протидію наркозлочинності в таких зрізах, в яких проявляються супутні суспільні процеси і відповідні форми кримінологічного впливу із властивими їм засобами, методами і способами. Крім того, слід мати на увазі, що механізм протидії наркозлочинам функціонує не тільки по вертикалі, але й по горизонталі, тобто відбувається складне переплетення і взаємодія засобів, методів і способів кримінологічного впливу.
Отже, під механізмом протидії наркозлочинам слід розуміти таке системне утворення (узяту в єдності всю сукупність) норм, принципів, інститутів (державно-правових і суспільно-політичних), форм, методів і засобів (організаційних, правових, економічних, соціально-психологічних) звязків і відносин, за допомогою яких забезпечується кримінологічний вплив на специфічні обєкти для досягнення поставлених цілей.
У вузькому розумінні (буквальному) цей механізм являє собою сукупність форм, методів і засобів, за допомогою яких відповідними субєктами здійснюється різноманітна діяльність у сфері протидії наркозлочинам.
Ще раз підкреслимо, що механізм протидії наркозлочинам на різних рівнях охоплює набір елементів, з власними змістовними характеристиками, співвідношеннями і т.д. І, нарешті, практика свідчить, що для будь-якої сфери, будь-якого рівня функціонування механізм кримінологічного впливу, в принципі, залишиться мертвою схемою, кістяком, якщо в ньому буде принижений, забутий субєктивний людський фактор, тому що без кваліфікованих виконавців жоден, навіть добре налагоджений, механізм не в змозі функціонувати.
РОЗДІЛ 2. КРИМІНОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ОРГАНІЗАЦІЇ БОРОТЬБИ З НЕЗАКОННИМ ОБІГОМ НАРКОТИЧНИХ РЕЧОВИН
.1 Сучасний стан наркозлочинності
У кримінології основним предметом вивчення є злочинність, котра являє собою сукупність усіх злочинів, скоєних у певному суспільстві за певний проміжок часу, і яка характеризується кількісними (динаміка, рівень ) і якісними (структура) показниками за допомогою статистично узагальнених даних. Але предметом кримінології є як злочинність у цілому, так і окремі групи (види) злочинів. Отже, можна говорити про кримінологічну характеристику злочинності, окремих груп злочинів та окремих злочинів. Злочинність становить підсумкову сукупність, елементами якої є окремі злочини і злочинці [71, c. 9].
Ми підтримуємо думку тих кримінологів, які вважають, що кримінологічна характеристика - це сукупність статистично значущих показників про злочини, особистість злочинців, що відображують їх кількісно-якісний і структурний стан, а також причини і умови злочинних проявів [72, c. 37].
Одним із найважливіших елементів кримінологічної характеристики усієї злочинності (або той чи іншої групи (виду) злочинів) є її рівень. Ми підтримуємо точку зору, згідно з якою під рівнем злочинності потрібно розуміти кількісну характеристику злочинності у конкретно взятій державі (суспільстві) на конкретну дату або за певний проміжок часу, яка включає в себе кількість скоєних злочинів і кількість осіб, які їх скоїли (абсолютні показники), та коефіцієнти злочинності (відносні показники) [73, c. 64].
Наступний показник, який характеризує злочинність, - її динаміка. Під динамікою злочинності потрібно розуміти зміну її рівня і структури за той чи інший проміжок часу в певному територіальному розрізі. Це комплексне поняття, що характеризує злочинність, як із кількісного, так і з якісного боку. Аналіз динаміки дозволяє встановити тенденції розвитку злочинних проявів у суспільстві.
Ще один показник стану злочинності - структура. Структура злочинності, її якісна характеристика, являє собою частку (питому вагу) і співвідношення різних кримінологічних груп, видів злочинів в їх загальній кількості за певний проміжок часу на певній території [74, c. 120].
Протягом останніх 7 років відмічається стійка тенденція до збільшення кількості злочинів у сфері обігу наркотичних засобів.
Кількість виявлених осіб, які скоїли злочини, пов'язана з кількістю зареєстрованих злочинів. Але є й деякі особливості в обліку виявлених осіб: особи, які вчинили злочини, реєструються лише при розкритті кримінальних діянь, а розкриття злочинів, як відомо, є далеко не повним. Це пояснюється такими чинниками: по-перше, наявністю групової злочинності, коли один злочин вчиняється декількома особами; по-друге, випадками реальної та ідеальної сукупності діянь, коли один правопорушник притягується до кримінальної відповідальності за скоєння декількох злочинів; по-третє, фактами невстановлення всіх осіб, причетних до скоєння виявлених злочинів, коли злочин скоєно в групі. Якщо порівняти за певний період часу кількість зареєстрованих злочинів і кількість осіб, виявлених у звязку з їх скоєнням, то простежується тенденція, за якої кількість зареєстрованих злочинних діянь у сфері незаконного наркообігу перевищує кількість осіб, які відображуються у кримінальній статистиці як особи що вчинили ці діяння [75;76].
Найпоширенішими є злочини, повязані з незаконним виробництвом, виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням, пересиланням наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ст. 309 Кримінального кодексу України).
Необхідно визнати, що сьогодні Україна належить до тієї невеликої кількості держав, які є не тільки споживачами, але й виробниками та зоною транзиту наркотиків [77].
Слід зауважити, що останніми роками сталися якісні зміни у постачанні і розповсюдженні наркотичних засобів. Аналіз фактів вилучення важких наркотиків переконливо свідчить про те, що більшість із них, зокрема героїн, проходять транзитом сухопутними маршрутами з країн Центральної Азії через східні кордони з Російською Федерацією по території нашої держави до західноєвропейських ринків. Певна частина цих наркотиків залишається в Україні, внаслідок чого наркоринок у державі дедалі більше переорієнтовується на наркотичні засоби контрабандного походження.
Якщо ще 2 - 3 роки тому переважна більшість героїну вилучалась у громадян країн Африканського континенту, то нині наркоділками здебільшого є громадяни країн СНД, Пакистану і Афганістану, які безпосередньо організовують канали поставки наркотиків в Україну. Вищезазначене підтверджується виявленням і ліквідацією у 2011 році 94 каналів контрабандного надходження в Україну наркотичних засобів і психотропних речовин. Помітною є тенденція до зростання організованої злочинності у сфері незаконного наркообігу. Вивчення криміногенної ситуації показало, що вживання наркотиків суттєво впливає на погіршення загальної криміногенної ситуації в країні. Аналіз статистичних даних свідчать, що кожний тридцятий злочин в України скоєно наркоманом.
Останнім часом різко збільшується число осіб, які незаконно вживають наркотики, і пропорційно до цього зростає кількість злочинів, вчинених на ґрунті наркоманії. Найбільша кількість наркозалежних осіб 64% була зареєстрована в таких областях, як Дніпропетровська, Донецька, Одеська. Майже 16 % від загального числа тих, хто вживав наркотики, становили неповнолітні. Спостерігається постійне зростання наркологічних захворювань, до того ж частка хворих на наркоманію серед неповнолітніх за останні десять років збільшилась у 6 - 8 разів, а смертність серед осіб цієї групи зросла у 40 разів. Середній вік хворих на наркоманію становить 26 років і має тенденцію до щорічного омолодження. З огляду на те, що переважна частина наркоманів не доживає до 30 років, можна стверджувати, що ця вікова група не дасть нащадків, тобто не вступить у процес відтворення. У Росії вже постало питання про реальну загрозу безпеці суспільства і держави внаслідок епідемічного поширення наркоманії і формування наркоманії [78, c. 30].
Найскладнішим є питання вірогідності кримінально-статистичних даних у зв