Лексика епохи у творах Марії Матіос
Мовна спадщина І.С. Нечуя-Левицького
Вступ
лексика матіос діалектизм
Лексика окремої епохи, окремих галузей, верств населення, сфер життя завжди привертала увагу науковців, фахівців та зацікавлених сторін. Саме через лексичну систему окремого аналізованого сегмента починається вивчення особливостей життєдіяльності досліджуваної групи населення або окремої людини. Це явище випереджає використання певного шару лексики у творчості якогось письменника. Мова завжди відігравала особливу роль у житті людини, вона змінювалась та набувала характерних особливостей залежно від сфери вжитку, часу та сфери діяльності її носіїв. Залучення та утворення нових слів у мові, зміна її словникового складу, оновлення, поява нових значень у давно вживаних слів - все це неодмінно повязане зі сферою і часом вживання окремої мови. Саме словниковий склад мови, її лексика є найбільш рухомою складовою частиною мови, здатною змінюватися із великою швидкістю залежно від потреб та діяльності її носіїв.
Розглядом і вивченням окремих аспектів української лексикології та лексикографії у вітчизняному мовознавстві займалися такі дослідники, як: І. К. Білодід, С. І. Головащук, А.П. Грищенко, Л.А. Коробчинська, Л.С. Паламарчук, М.М. Пилинський, М.Я. Плющ, О.Д. Пономарів, Н.Г. Шкуратяна, І. П. Ющук та інші.
Актуальність роботи полягає у необхідності дослідження «епохальної» лексики у творах Марії Матіос. Дослідження дасть можливість говорити про важливі ознаки індивідуальної манери письма Марії Матіос, відкриє ще один ракурс аналізу художніх образів - мовний - у творчості письменниці, збагатить сучасні лінгвістичні дослідження новою інформацією про значення лексики кін. XX - поч. XXI ст. в семантичному просторі художнього тексту.
Мета роботи - дослідити тематичних груп української лексики кін. XX - поч. XXI ст., використаних у творах Марії Матіос.
Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
)на основі теоретичної літератури зясувати методи та підходи до класифікації лексики;
)виокремити та проаналізувати тематичні групи лексики кін. XX - поч. XXI ст., що вживаються у творах Марії Матіос.
Обєктом дослідження є лексична система української мови.
Предметом вивчення є тематичні групи лексики, зокрема: а) побутова лексика; б) суспільно-політична лексика; в) діалектизми у творах Марії Матіос.
Джерельною базою дослідження є лексичні одиниці, що вживаються у виданні «Вирвані сторінки з автобіографії» [9] та «Солодка Даруся» [10], автором яких є Марія Матіос.
Методи дослідження. Для характеристики лексики з етимологічного, семантичного, стилістичного погляду, а також лексики за частотою вживання слів використовується описовий метод. При визначенні і аналізі тематичної лексики у творах Марії Матіос використовується метод компонентного аналізу. Застосовано також статистичний і зіставний методи.
Наукова новизна дослідження. Уперше на матеріалі досліджень української лексикології та лексикографії визначено тематичні групи «епохальної» лексики у праці Марії Матіос «Вирвані сторінки з автобіографї».
Практичне значення дослідження. Матеріал та результати дослідження можуть бути використані при вивченні лексики творів Марії Матіос, при розробці шкільної програми, в практичній роботі педагога в умовах загальноосвітньої школи.
1. Функціональна класифікація лексики сучасної української мови. Активна та пасивна лексика
У словниковому складі мови зміни відбуваються в таких напрямах: зміна лексичного значення вживаних у мові слів, поява нових слів, зникнення слів [20, с. 245].
Зміна лексичного значення слова виявляється в тому, що в процесі розвитку суспільства й мови слово може набувати нового значення, отже, його лексичне значення розширюється [20, с. 245].
Слово може мати багато значень, а в процесі розвитку одне чи кілька із цих значень зникають - лексичне значення слова звужується; слово набуває нового значення [20, с. 245]. Наприклад: слово квартал зберегло значення назви четвертої частини року; назви частини міста, обмеженої кількома вулицями, що перехрещуються; назви ділянки поля, лісу, чимось засіяної, засадженої, і втратило значення назви податку, який збирався з чверть року; назви відділку міської поліції, що функціонував у Росії до 1862 р. [20, с. 246].
Деяким словам властиве поєднання процесів розширення і звуження лексичного значення. Наприклад: слово залізо постійно вживають для назви хімічного елемента, твердого ковкового металу сріблястого кольору, який, сполучаючись із вуглецем, утворює чавун і сталь. Воно втратило значення назви кайданів і набуло нового значення - залізних виробів, конструкцій, сукупності залізних предметів, машин; назви жерсті, залізних штабів [20, с. 246].
Утративши те значення, з яким слово вживали раніше, - відбувається переосмислення значення слова [18, с. 135].
Наприклад, слово староста в процесі розвитку втратило значення назви керівника місцевого (міського чи сільського) управління чи самоврядування, назви виборної або призначеної особи, що сватає жениха нареченій чи наречену женихові. Водночас воно набуло нового значення - назви виборної чи призначеної особи для ведення справ якогось колективу, товариства. Раніше в цьому значенні слово староста вживалось у словосполученнях церковний староста, староста на селі в часи фашистської окупації в роки Великої Вітчизняної війни. Нині слово вживають для назви призначеної чи обраної особи, яка очолює клас, курс, групу в школі чи вищому навчальному закладі. Зберегло воно й назву духовного служителя - церковний староста. Переосмислення відбулося в значенні назви осіб, які здійснюють сватання нареченої: засилати старостів, старости йдуть (уживають лише у формі множини) [20, с. 247].
Неологізми - це нові слова чи нерозкладні звороти, які зявляються в мові для називання нових предметів, явищ, що виникають у різних галузях життя [14, с. 64]. Утворення неологізмів відбувається з наявних у мові морфем на основі загальноприйнятих способів словотвору, наприклад: обранець, семиліток, профорг [20, с. 248].
Слово неологізмом є впродовж певного часу, доки явище назване ним, стане звичним. Явище, яке колись було новим, стає освоєним, а слово - колись неологізм - загальновживаним, іноді може перейти до основного словникового фонду. Нині вже не сприймають як неологізми, наприклад, слова словозміна, зарплата [14, с. 66].
Неологізмами є й слова іншомовного походження в перші періоди їхнього засвоєння. У різний час неологізмами в українській літературній мові були слова: шосе, депутат, ЕОМ, РТС. Сьогодні частина цих слів є загальновживаними, інші - застарілими [17, с. 219].
Неологізми, які виникають для назви нових понять навколишнього світу, що мають відношення до багатьох людей чи суспільства загалом, називають загальномовними [20, с. 249]. І. Ющук подає інше визначення: загальнонародні неологізми - це слова, які тільки-но зявившись у мові, набувають поширення серед більшості носіїв мови (ваучер, гамбургер, безпіщанка, бомж) [21, с. 227]. О. Пономарів відносить до загальномовних неологізмів такі слова, що називають новее поняття, виконують номінативну функцію [14, с. 65]. А. Грищенко називає такі неологізми узуальними, чи загальновживаними, тобто властивими усному і писемному мовленню якнайширших кіл носіїв літературної мови [17, с. 218].
Індивідуально-авторські (Н. Шкуратяна, А. Грищенко) неологізми чи оказіоналізми (І. Ющук, А. Грищенко) - нові слова, утворені письменниками, наприклад: знайомо-незнайомий голос (Загребельний); що ви пудритесь чи туалетитесь (Вишня) [21, с. 227; 17, с. 219]. О. Пономарів називає такі слова індивідуальними, чи авторськими, які покликані до життя прагненням дати іншу емоційно-експресивну назву поняттю, яке вже має словесне позначення в мові [14, с. 65].
Водночас із появою неологізмів у мові відбувається і протилежний процес - зникнення слів із словникового складу. Його пояснюють двома причинами: 1) зникають із життя певні явища, предмети, - отже, зникають і слова, які їх називали; 2) наявні в навколишньому світі речі, явища набувають нової назви - нові слова витісняють уживані раніше [20, с. 250]. Такі чинники О. Пономарів називає позамовними (екстралінгвальними) [14, с. 67].
Архаїзми - застарілі слова, які вийшли чи виходять з активного словника [20, с. 250] та замінені [18, с. 135] чи витіснені іншими лексемами [21, с. 225], наприклад: чадо, уста, зигзиця, ректи.
Залежно від причин виходу слів з активного вживання їх поділяють на історизми і власне архаїзми. Вони належать до лексичних архаїзмів. І. Ющук уважає, що лексичними архаїзмами є повністю застарілі слова: ланіти (щоки), рать (військо), лицедій (автор) [21, с. 225]. А. Грищенко наголошує на тому, що лише у тих випадках, коли предмети, явища, дії чи поняття зберігаються (у побуті, духовній і матеріальній культурі, різних сферах соціальних стосунків і відношень тощо), а назви їх у процесі розвитку мови замінюють іншими, первісні номінації переходять до розряду архаїзмів [17, с. 217]. Історизми - це застарілі слова, що вийшли з ужитку у звязку зі зникненням предметів і понять, які ними називались, наприклад: боярин, кирея, сідельник, Царгород [18, с. 135;]. Історизми не мають синонімів у сучасній українській літературній мові [21, с. 225].
До власне архаїзмів належать застарілі слова, які по-іншому називають наявні і в наш час поняття, предмети, явища. Ці назви витіснені іншими, які є нині загальновживаними словами: пря (боротьба), чоло (лоб), перст (палець), прихилень (прихильник), ректи (говорити) [17, с. 217].
До лексико-семантичних, чи семантичних (І. Ющук, О. Пономарів) архаїзмів належать слова, в яких застарілими є лише окреме значення: худий (поганий), броня (зброя) [20, с. 251], проте І. Ющук відносить до семантичних архаїзмів слова із повністю застарілим значенням [21, с. 225].
До лексико-фонетичних, чи фонетичних (І. Ющук) - слова, що відрізняються від уживаних нині одним чи кількома звуками чи місцем наголосу (сей (цей), пашпорт (паспорт), глас (голос) [21, с. 225], тобто за фонетичним вираженням (вольний (вільний), велій (великий), миса (миска)) [17, с. 217]. О. Пономарів виділяє і фонетичні (братік (братик), збірати (зібрати)), і лексико-фонетичні (глас (голос, прах (порох)) [17, с. 67].
До лексико-морфологічних, чи морфологічних (А. Грищенко) - застарілі граматичні форми активно вживаних змінних слів: люде (люди) [17, с. 217].
До лексико-словотвірних, чи словотвірних (І. Ющук), словотворчих (О. Пономарів) - слова, що відрізняються від сучасних активно вживаних словотворчими засобами: подаяніє (подання), вознесеніє (вознесіння), вой (воїн) [14, с. 67].
Через те, що в словниковому складі мови постійно відбуваються зміни (зявляються нові слова, зникають застарілі), у мові розмежовують поняття активна і пасивна лексика [20, с. 251].
Активна лексика - це частина словникового складу сучасної літературної мови, яка вільно вживається в повсякденному спілкуванні в усіх сферах життя людського суспільства, у різних формах і стилях літературної мови, наприклад: хліб, сіль, молоко, читати, рідний [14, с. 63].
Пасивна лексика - це частина словникового складу літературної мови, зрозуміла всім, хто володіє цією мовою, але рідко вживана в щоденному спілкуванні. До пасивної лексики належать неологізми та застарілі слова [14, с. 64]. А. Грищенко відносить до пасивної лексики неологізми та архаїзми - два лексичні розряди, поєднані відношенням антонімії [17, с. 215].
Активну і пасивну лексику не слід ототожнювати з активним і пасивним словником кожного мовця. Активний словник кожного носія мови складається зі слів літературної мови, якими він користується в усному й писемному спілкуванні. Пасивний словник окремого мовця складається зі слів, значення яких він розуміє чи здогадується про нього із контексту, однак у своєму мовленні їх не вживає [20, с. 251].
2. Лексика творів Марії Матіос
В анотації до книги Марії Матіос «Вирвані сторінки з автобіографії» написані такі слова: «Дайджест «Вирвані сторінки з автобіографії» нерівний, «горбистий», як моє дотеперішнє життя, як піки гір, де я народилася. Ви будете зашпортуватися. В іменах, подіях і датах. Бо тут є ЖИТТЯ» [9, с. 3]. Тобто твори, що містить ця книга, є творами про реальних людей і події; вони показують життя самої письменниці таким, яким воно є. «Ці сторінки писалися в різні часи - люті часи і часи прекрасні, писалися під різним настроєм, у блокнотах, у газетах, на квитанціях комунальних «платіжок», в листах, але найбільше - памяттю і в памяті… Це кілька вирваних секунд мого життя і життя інших, які вчили мене, як треба і як не треба жити» [9, с. 3]. Саме тому твори дайжесту чи не найповніше, наймасштабніше показують лексику межі XX-XXI ст. Особливо це стосується побутового та суспільно-політичного лексичного шару.
Дайджест Матіос дає можливість по-новому поглянути на більшість подій України часів незалежності до та після 2004 року, а також після лютого-березня 2010 року. Твори дайджесту є безцінним джерелом інформації та «компромату» на суспільство.
Вже з перших сторінок твору Марія Матіос знайомить нас з реальним суспільством: ми бачимо зовнішню характеристику «просто людини», яка передається за допомогою загальновживаної лексики, звичної для всіх. Дзеркало не лукаве - правдиве. Воно тільки байдуже констатує реальність, а більш нічого. Ось він: твій блиск або тьмяність очей - зморщечки - «ямочки» - «веснянки» - сивина [9, c. 4].
Дослідження лексики творів Марії Матіос зосереджуємо на двох шарах - суспільно-політичному і побутовому. Саме на цих рівнях мови особливо відбилася мовна ситуація межі XX-XXI ст., такі слова - це лексика епохи. Така лексика є також індивідуальним засобом Марії Матіос показу своєї душі, її авторським прийомом.
Обійтись без соціально-політичної та побутової лексики письменникові, який пише для народу, неможливо, тому що народ широко користується цією лексикою у багатьох сферах свого життя.
Найбільше авторка використовує суспільно-політичну лексику у таких розділах, як: «Я сапер, а не мінер історії», «На татовій отеччині» («Ґрунь Яковійчукове в контексті сучасності», «Водій для президента»), «Весілля моїх дідів», «Ротоки: мир, війна. І люди», «Чотири президента України», «Марія Матіос: «Життя коротке, щоб «ні» - совісті і стражданню», «Дерева життя і памятники смерті», «Україна від лукавого».
Побутовий шар лексики знаходить своє висвітлення у розділах, у яких розповідається про дитинство, юнацтво авторки, її батьків і взагалі предків. Це такі твори - «Марійко, верніться!», «Із студентських років», «Наші спільні університети», «Ще про моє студентство і не тільки», «Як нас беруть на війни», «Мої вчителі», «Моя перша вчителька», «Моя фамілія», «Мої батьки», «Мої перші заробітки», «Із записів різних років», «Як виповниться вам 80 років».
2.1 Суспільно-політична лексика як засіб зображення епохи
У творі «Я сапер, а не мінер історії» Марія Матіос, налаштовуючи читача на своєрідне сприйняття написаного, пише: Згодом, коли Ти з розпачем чи тугою, нерозумінням чи люттю перегорнеш останню сторінку книжки, на мить задумайся: а це ж могло трапитися й зі мною, якби я жив Тоді і Там! [9, c. 24]. Цими словами письменниця занурює нас у історію, дає можливість трохи повернутися назад. Це аргументує вибір нею подальшої суспільно-політичної лексики.
Марія Матіос, повязуючи людську індивідуальну особу з соціумом взагалі, продовжує: Може трапитися… не в бункері і не в лісі - а в «єврокабінеті», на шахті, на заводі чи навіть у салоні «Мерседеса [9, с. 320]. Такими лексемами, що зявилися у нашій мові порівняно нещодавно вона підкреслює соціальний та економічний стан суспільства, місця та значення в ньому кожної людини. Далі письменниця знайомить нас з історичними подіями, що трапилися на Буковині (її рідній землі) протягом ХХ ст., не відриваючи свою оповідь від сьогодення, повязуючи їх з реальністю.
Українська реальність початку XXI століття така, що в нашому житті є певні (не трансльовані або трансльовані не по-людськи стосовно людини) речі недалекого нашого минулого, про які людям потрібно починати розказувати з азів, розказувати на пальцях, можливо, по букві. І той, хто відважується бути тлумачем минулого саме в сьогоднішній Україні, має бути володарем «бійцівських поясів» за всіма версіями, окрім того, що він повинен мати ще й величезні запаси величезного особистого терпіння і послідовності [9, c. 30]. Саме таким тлумачем стає для читача Марія Матіос. Вона використовує свої авторські фразеологізми «бійцівський пояс», що дає нам зрозуміти, що людина у сучасному світі дійсно повинна боротися і колись стати «володарем» такого пояса.
Я почуваю себе сапером. Тобто тим, хто намагається знешкодити суспільні небезпеки [9, c. 30]. Тут знову бачимо причину використання суспільно-політичної лексики, загостреної уваги до неї: слово - це також зброя і, мабуть, найгостріша і найнебезпечніша.
У творі «Ґрунь Яковійчукове в контексті сучасності» вже присутня суто політична лексика: Новини сказали, що український парламент щойно проголосував за премєра Віктора Януковича [9, c. 77]. Марії Матіос не байдужа політична ситуація у її державі, тому використання такої лексики займає чинне місце у її творах. Авторка не поверхнево описує суспільно-політичну ситуацію, використовуючи загальні фрази, а конкретно, оперуючи реальними фактами - іменами і датами, говорить про явища і події, опираючись на своєрідну лексику межі ХХ - ХХІ ст.
Марія Матіос використовує суспільно-політичні номінації конкретних осіб. Залежно від певних характеристик їх можна класифікувати на такі лексико-семантичні групи:
назви осіб в залежності від виконуваних ними функцій;
назви осіб в залежності від їхньої оціночної характеристики самими автором (бюрократ, націоналіст, фріц, фашист, гітлерівець, окупант, дезертир);
назви осіб в залежності від їхніх посад.
«Назви осіб в залежності від їхніх посад» представлені лексемами премєр-міністр і Президент. «Чотири президента України» - розповідь про Україну за часів правління чотирьох державних діячів: Я «привілейована»: знаю їх усіх. Не зблизька. Але й не з кабінету [9, c. 235].
Леонід Кучма… На тротуарі натовп. Президент України Леонід Кучма спілкується з охочими. Переважно літні жінки. Зауважую, що «протоколісти» не «замакіяжили» прищик на лівій щоці Президента. Але так навіть краще - що не напомаджений. Такий, як усі [9, c. 235]. На цьому прикладі бачимо, що лексика, використана Марією Матіос, є також засобом вираження ставлення до особи - Президента.
За часів Президента Л. Кучми була абсолютна демократія [9, c. 235]. Авторка засобами мови показує й суспільні реалії ХХ ст.
Віктор Ющенко… Вже на початку твору використані такі лексеми: Якщо ви подивитеся в Інтернеті, якого числа місяця лютого 2005 року тодішній Генеральний прокурор України Святослав Піскун доповідав Президентові В. Ющенкові про те, що «справа Ґонґадзе [9, c. 236]. Свята людина! Він, як і решта, не міг уявити, що всі на немислимому огромі цієї людської трагедії робитимуть собі піар і карєри - так, ніби в усіх водномить наступила амнезія, що у них також є діти [9, c. 237]. За допомогою слів піар та карєра виражені суспільні та взагалі моральні явища - зрада, продажництво, ницість. На підтвердження цього Марія Матіос пише: Ми поховали страх і таки встали, не окропивши злою кровю і пяді рідної землі, безжалісно сплюндрованої варварами при краватках [9, c. 237].
Загальний настрій суспільства Марія Матіос порівнює із зародженням вулкану, із кардіограмою: Ви запитаєте, чи не передчасно я тривожуся в час суспільної радості? Не передчасно, тому що письменник, а в ширшому значенні митець, швидше від сейсмологів чує зародження тривожного «кру» в надрах народної душі і розшифровує кардіограму народного серця точніше, аніж найвидатніший Амосов своєї справи [9, c. 240].
Глобальні проблеми суспільства висвітлені таким чином: Дякувати Богу, теперішня Україна якось здолала отого Бен Ладена від шлунку і тепер смачно куштує свій - не контрабандний - «Чумак», делегує свою - не «палену» - «Хортицю» на весь мир, і їде додому з солодким ROSHENoм [9, c. 240].
Марія Матіос згадує сучасних їй діячів культури, мистецтва та спорту: не з баналізованих істин Коельо [9, c. 240], чемпіонським поясом оперезаний Віталій Кличко [9, c. 241], професор Римського університету Оксана Пахльовська [9, c. 241], із персонажів Наталки Сняданко в «Колекції пристрастей» [9, c. 252].
Не оминула письменниця і Радянський Союз: Тому його Голос (Шевченка) розколював мури вязниці під назвою СРСР. Ці дві антилюдські системи впали. Поет сьогодні з нами [9, c. 243].
Прийомом ремінісценції авторка порівнює державний устрій часів Шевченка з сьогоднішнім: Презирливий його лазерний погляд на український політикум: Раби, підніжки, грязь Москви… [9, c. 243-244].
Зачіпають душу Марії Матіос, і тому знаходять відображення у творах питання релігії, яка втратила своє моральне обличчя і перетворилася на мертву: Непримиренний його (Шевченка) моральний вирок одержавленому православю: «…І візантійський Саваоф одурить! Не одурить Бог, карать і миловать не буде: ми не раби його - ми люде!» [9, c. 244].
Не скупиться письменниця і на використання сленгу для показу соціальних реалій. Знов зацитувала Ліну Василівну: про заблоковану для світу українську культуру. Виявляється, в залі сиділа Ганна Герман. Капець! [9, c. 247].
Віктор Янукович… У цьому творі Марія Матіос згадує і про національні свята, які обєднують український народ: Щорічне Міжнародне Шевченківське свято «В сімї вольній, новій». Державний захід, фінансований урядом [9, c. 251].
Неодноразово звертається авторка до лексем, що називають суспільні явища: ЩОЙНО люди з владних верховин адаптували свої артикуляційні органи до вимовляння по складах таких слів, як Євросоюз і євроінтеґрація, зі скрипом навчилися розшифровувати не раз прокляту ними ж абревіатуру НАТО (таку ж залякувальну для суспільства, як для дітей перед вечірнім сном Бабай), а вже, дивися, передвиборна «швидка Настя» вкотре розвертає неповторні українські політичні голоблі біс його знає в якому напрямку, ніби наші керманичі, яким зусібіч блимає EXIT, і справді перебувають на межі безумства [9, c. 310]. Знову Марія Матіос знайомить нас зі своїми неологізмами або ж просто загальновживаними зворотами, вжитими у новому цікавому контексті.
2.2 Побутова лексика
Засобом вираження лексики епохи є також побутова лексика. Побутова лексика - лексика, до складу якої входять слова, що називають предмети та явища, поширені в побуті всіх груп населення. До побутової лексики належать назви житла, меблів, господарських предметів, одягу та взуття, їжі й напоїв, посуду та кухонного начиння, свійських тварин і птахів, знарядь праці, трудових процесів і дій, назви звичаїв, обрядів, ігор, розваг та ін. Закономірно, що основу побутової лексики складають загальновживані слова, якими люди послуговуються в повсякденному житті.
Важливим компонентом мовної тканини твору Марії Матіос «Вирвані сторінки з автобіографії» є значна кількість побутових лексичних елементів. Це можна пояснити тим, що авторка намагається всебічно показати життя та побут різних верств населення, здебільшого своєї родини, які проживають у сучасній Україні, що неможливе без залучення величезного пласту побутової лексики. Крім того, такі елементи письменниця використовує для детальнішого, колоритнішого зображення середовища, у якому розгортаються події твору, а також для залучення до художнього світу читача, для активізації його мислення, уяви, оскільки він, натрапляючи на сторінках твору на найчастіше повторювані в повсякденному житті назви реалій, краще розуміє письменника й зображуваного ним героя, уявляє життя, побут, матеріальні статки, світосприйняття кожного персонажа.
Починаючи читати твір «Мої батьки», бачимо, що є масивними знаряддями праці трудового народу кін. ХХ ст.: Новітні колгоспні безштаньки кіньми і тракторами все ще стягали придорожні хрести чи хрести з-перед людських обійсть, встановлені не мертвим чи живим, а просто так - для молитви і згадки про Бога [9, c. 65].
Функції побутової лексики у Марії Матіос зумовлені сатиричною трансформацією її семантики, наприклад: Одружуватися повинні були за звичаями і вірою своїх предків і живих батьків - присягою перед Богом і вінчанням. Але ж мамине вчителювання! Але ж недремні очі ідеологічних «жандармів»! І мамина мама (моя майбутня бабця Гафія - Соломон по-сільському) домовилась із сільським священиком Іларіоном Климюком про таємну церемонію вінчання [9, c. 66]. Такий обряд вінчання, неприйнятний для ІІ пол. ХХ ст., супроводжується різкими зворотами, підкреслюється ними. Таким чином Марія Матіос наполягає на повній можливості виконання такого обряду сьогодні, при «наших» умовах. Або ж: … хто буде «у дідька за дверима» вчити дітей, як вчила моя мама в Околені? Коли в одній кімнаті - одночасно чотири класи, вчителів не вистачає, а за горбами - і світу не видно?! [9, c. 66].
Способи заробітку грошей Марія Матіос змальовує так: Його (батька) університетами стала важка фізична праця: в лісі, на пилорамі. Тому наш тато все вміє робити руками - від гри на цимбалах і сопілці до деревяних карнизів і «півників» із жерсті [9, c. 68]. А так заробляли студенти: Одного фізика-пятикурсника за писанки після Великодня у його кімнаті в студентському гуртожитку; кількох студентів-істориків із побутовими формулюваннями, але пізніше я дізналася, що то насправді були «політичні» виключення (за читання забороненої літератури, за висловлювання про стиль сучасного життя, за розказані анекдоти) [9, c. 137]. Або ж: Нашій трудовій бригаді медалістів дісталася відповідальна праця: підремонтувати студентські гуртожитки, в яких нам згодом дали місця для проживання [9, c. 140].
У творах Марії Матіос має місце лексика, що в прямому чи переносному значенні стосується кухарської справи. Це назви продуктів харчування: … книжку титульної нації купити, як хліб, як цукор… тепер смачно куштує свій - не контрабандний - «Чумак», делегує свою - не «палену» - «Хортицю» на весь мир, і їде додому з солодким ROSHENом [9, c. 240]. Скупість держави до народу, який прийшов послухати та ще й почути, показано такою фразою: Мама каже, все було розписано, прісно так, як тепер прісним є лаваш [9, c. 72]. Згадуються лексеми-назви напоїв: А на столах, де іскрилося непокірне весільне шампанське, - рівно палахкотіли страшенно яскравим світлом поминальні свічки [9, c. 69].
Звертається Марія Матіос і до змалювання одягу, взуття, аксесуарів: Імпортний «брасматік» для очей коштував 16 руб. Нічна сорочка - 5 руб. Про джинси можна було мріяти! Але ТОДІ у крамницях ні імпортних чобіт, ні туші для очей, і нічого іншого «нормального» - НЕ БУЛО! [9, c. 137].
Важливе місце у своїх творах, присвячених студентському життю, письменниця приділяє змалюванню умов проживання: В тодішні студентські часи гуртожитська інфраструктура передбачала багато зручностей для студентів: читальний зал, їдальня, медпункт, пункт прокату, перукарня, санаторій-профілакторій, ізолятор (на випадок тяжкого чи інфекційного захворювання) [9, c. 74]. Марія Матіос також говорить про житлові споруди: Батьки на своєму подвірї побудували йому «кухоньку» з цегли, де був передпокій, ванна кімната із залізним зеленим «титаном» для обігріву води, а також житлова кімната на 15 метрів [9, c. 74].
Прийомом контрасту авторка показує героїню у чорно-білому одязі, також поряд описує традиції заміжжя та похорон: Там, де 9 травня клали весільний вінок на мою голову і велика естетка, вчителька ручної праці Ганна Дмитрівна Гавюк зодягала молоду у біле, «закріплюючи» мої товстезні коси під фатою 64 (шістдесятьма чотирма!) шпильками - «гарналями», - там 13 травня стояла домовина. А на столах, де іскрилося непокірне весільне шампанське, - рівно палахкотіли страшенно яскравим світлом поминальні свічки. Ще вчора я була в білому, а сьогодні я зичила чорні одежі. І тією самою вулицею, де я йшла «княжною» до клубу, що стояв «перед» Йорчихою, я сьогодні ішла за дідовою труною «за клуб» - «поза» Йорчиху [9, c. 69].
Отже, використання Марією Матіос значної кількості суспільно-політичної і побутової лексики у творі «Вирвані сторінки з автобіографії» свідчить про обізнаність авторки з соціальним та побутовим життям мешканців сучасного соціуму, міста межі ХХ - ХХІ ст., розуміння нею ужитих назв для розкриття характеру персонажа, його світосприйняття, естетичних смаків та уподобань. Письменниця використовує лексеми - назви суспільних явищ, понять, посад, а також слова на позначення одягу, взуття, страв і т. п., що свідчить про те, що вона є великим знавцем культури та побуту свого народу, його історії, психології людей. Авторка використовує як нейтральну лексику, так і стилістично марковану, виражену здебільшого словотвірними засобами або авторськими новотворами мови.
Важливим є те, що побутова лексика, уведена Марією Матіос у незвичну для неї галузь - політику, набувала нового значення, перетворюючись у засіб гострої сатири.
На аналізі мовного матеріалу «Вирваних сторінок з автобіографії» можна зробити висновок, що саме суспільно-політична і побутова лексика є лексикою епохи, у яку живе і працює Марія Матіос - межа ХХ - ХХІ ст.
2.3 Діалектизми у творах Марії Матіос
У творах Марії Матіос діалектна лексика є:
) одним із засобів передачі колоритності буковинського говору;
) домінантним образотворчим чинником (діалектна мова розкриває внутрішній світ персонажів);
) засобом виразності, доповнення ментальності героям на рівні світовідчуття;
) засобом відтворення певних фрагментів навколишньої дійсності;
) однією з ознак індивідуально-авторського стилю Марії Матіос;
) засобом художньої оригінальності при відтворенні картини світуту [3, с. 68].
У творі М. Матіос використовує різноманітні тематичні групи діалектизмів. Особливо вони мають місце при показі народної мудрості, національної свідомості, відображенні народних звичаїв та традицій.
Авторка згадує діалектизми - назви процесів, дій та вчинків героїв, наприклад: Самі видите - терплять обоє - а біду на люде не виносять [10, c. 116], Мають коли попоїсти всякої біди [10, c. 117], Але Бог усе видить, усе памятає [10, c. 169], Скапенівський Дідушенко, запалалась би йому могила, який був поганий та скількох людей вибив [10, c. 170], - Чого ви слинитеся. Небого? - Флинькаю, Мільку любий, бо, як надумаю, що нас усіх тут чекає, то й камінь би заплакав. - Зафайкувала собі й Василина, раз по раз затягуючи носом схлипи [10, c. 79], Веремінність для господині, що має вінчаного господаря, - це не сором. А Матронка ховала свою веремінність до самих злого [10, c. 91].
Мова твору в міру насичена діалектизмами буковинського говору, використаного для відтворення місцевого колориту, для передачі побуту. Наприклад: Але його била кагла сливовими дровами [10, c. 114], Наговорили ви тут три міхи і двоє бесаг чуда [10, c. 115], То не думали бисьте тепер, хто вам має очі закрити, коли ваш час прийде [10, c. 167], Ціла фамілія на пси зійшла [10, c. 168].
Серед діалектизмів, використаних у творі «Солодка Даруся» найбільше використано лексичних. Марія Матіос загальні лексеми - загальні назви, що означають родину і родинні стосунки: Вуйко Василь - материн брат у третьому - дивився на Михайла і співчутливо, і сердито водночас: він добре розумів, яка біда наздогнала його свояка, але не розумів, якої помочі просить у старого ґазди, що тримає в Бозні полонину [10, с. 164], одяг: В селі декотрі ґаздівські дівки не годні приховати від людських очей, що зайшли в передчасну тяж, хоч затискалися поясами і широкі спідниці з фалдами носили, а порядна шлюбна жінка, та ще така дрібна, що й не знати, де тота дитина в ній вмістилася, мало не до Покрови город обходила, щонеділі рівненько шпрунькала до церкви; і черевики сама собі до послідніх днів шнурувала [10, с. 89], І притулились Михайло з Матронкою одне до одного так близько, що навіть через грубі їхні сардаки було чути прискорене биття сердець [10, с. 102], А на пролюдень маєш телячі виробєки [10, с. 110], різних предметів побуту: Дехто, а особливо маєтні ґазди, усміхалися у вус і відмовляли - і тоді, Михайло не міг би сказати, як таке трафилося, але він перечікував у травах чи під стаями доти, доки не можна було вкрасти з видного місця бодай кулачок масла чи ґарчик сметани, і далі сідав на коня.» [10, с. 165], Зверху на вовня ну кацавейку накинула половинку тертого-перетертого, давно вицвілого ліжника [10, с. 25], Хай тато краще питає, чого її так довго не було, ніж має кривитися, що донька ходить, як фіра без дишла [10, с. 27], A з цього боку - поділяться ганічери сушеними сливами в міщуликові, зачепленім до верху довгої і гнучкої ліски чи жердки [10, с. 101].
Марія Матіос використовує діалектизми на позначення осіб, які є героями її творів: Ґаздику ґречний, я знав, що ви ґазда, але ніколи би не подумав, що ви так фальшиво дитину свою вчите! [10, с. 23], - А що, газдику, йдете сього вечірa до кобіти? [10, с. 103].
Згадує Марія Матіос і про діалектизми - назви тварин та птахів: Ґосподарки було не стільки, щоб дуже, але вже трохи було: корова, свиня, кури, троє товару дробу [10, с. 92], Дивися, навіть кані не вступаються від Михайлової ґосподарки [10, с. 126], І чує він якусь неясну тривогу, так, нібито зараз його має украсти оцей половик, що мертво висить над карком, як над мершею, ніби справді цілиться в саме тімя [10, с. 105].
Люди у творах Марії Матіос показані через їхні вчинки та ставлення до інших. Найбільше вона використовує назви негативних дій та вчинків: Аби язик по селу не пускала, та не мольфарила - а решта…най буде [10, с. 87], Іншим разом курка розгребе грядку в сусідськім городі - а на другому краю села ґаздині вже вадяться про цю дурничку [10, с. 95], Та й якої дідьчої мами було пїланитися на дамбу, коли корови пасуться ближче до скалистого берега, на лузі [10, с. 114]. Також подаються лексеми на позначення господарської діяльності простого люду: - Чи то(георгіни) в руки які недобрі дала, чи Варвара вночі вимикала, не мені вам, Марійо, казати, що то за відьма [10, с. 10], Розбуджені зі сну сусіди знизували плечима: увесь день Матронка чипіла в городі [10, с. 93], A я ще, видите, Марійо, тут, а ви вже й дитину вслонили, і корову здоїли, та й пішла з тим до себе, а відтоді Марія її не виділа, бо й сама затяглася до хати ззагоді… [10, с. 94], Вікно Михайло ще два тижні тому відтраджував мельникові, а крупи забрати не встигнув [10, с. 107].
Авторка знайомить нас з героями своїх творів, подаючи нам їх характеристику: Чи то перевізники були у змові зі стражами кордону, чи для заробітку подеколи невиправдано ризикували, чи тамтешні закони були трохи такі, як дишло…а може, те, що Черемошне тулилося у дідька за пазухою, то й дишло туди розверталося поволіше, ніж де-інде, але зрідка із шпаровитими гешефтарями траплялося саме так [10, с. 100], Михайло того не розуміє, бо то газдівства не стосується, а його інтересує лиш робота і господарка, але, Боже прости, Курик у селі такий був каламітний, що ще трохи - і тут тюрму був би собі заробив [10, с. 104]. Моральні якості людей позначено словами: Ви би, Михайлику срібний, якось заглагоїли дитину [10, с. 112], Ще дивіться, через таку любу згине чоловік [10, с. 116].
Отже, діалектизми, які М. Матіос досить часто використовує у творах видання «Солодка Даруся», також показують епоху, служать засобом відображення сучасного письменниці світу, як побутового, так і душевного світу героїв.
Висновки
Зважаючи на поставлені раніше завдання, можна зробити такі висновки:
. На основі теоретичної літератури було розглянуто декілька підходів до класифікації української лексики, які найбільше стосуються лексики, що проаналізована у роботі - слова і вирази межі століть ХХ - ХХІ. Це такі підходи, як: семантичний, стилістичний і найголовніше - тематичний.
2. У роботі зосереджено увагу на дослідження таких тематичних груп, як: суспільно-політична, побутова лексика як засоби передачі реалій ХХ - ХХІ ст. Особливе місце у своїх творах Марія Матіос приділяє діалектизмам, бо вони відтворюють національну епоху, показують «епохальний» колорит буковинського народу, знайомлять нас з українською мовою загалом. Такі типи лексики та діалекти, що представлені різними тематичними групами, є також індивідуальним засобом Марії Матіос відтворення епохи, її авторським прийомом.
. Обійтись без соціально-політичної лексики письменникові, який пише для народу, неможливо, тому що народ широко користується цією лексикою у виробництві і побуті, тому марія Матіос і звертається до цієї лексики.
Важливим компонентом мовної тканини творів Марії Матіос є значна кількість побутових лексичних елементів. Це можна пояснити тим, що авторка намагається всебічно показати життя та побут різних верств населення, здебільшого своєї родини, які проживають у сучасній Україні, що неможливе без залучення величезного пласту побутової лексики. Крім того, такі елементи письменниця використовує для детальнішого, колоритнішого зображення середовища, у якому розгортаються події твору, а також для залучення до художнього світу читача, для активізації його мислення, уяви, оскільки він, натрапляючи на сторінках твору на найчастіше повторювані в повсякденному житті назви реалій, краще розуміє письменника й зображуваного ним героя, уявляє життя, побут, матеріальні статки, світосприйняття кожного персонажа.
Діалектизми, які М. Матіос досить часто використовує у «Солодкій Дарусі», також показують епоху, служать засобом відображення сучасного письменниці світу, як побутового, так і душевного світу героїв.
На аналізі мовного матеріалу видання «Вирвані сторінок з автобіографії» та твору «Солодка Даруся» можна зробити висновок, що саме суспільно-політична та побутова лексика, а також різні за своїм тематичним складом діалектизми є лексикою епохи, у яку живе і працює Марія Матіос - межа ХХ - ХХІ ст.
Список використаних джерел
1.Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе / Бахтин М. // Вопросы литературы и эстетики. - М.: Худож. лит., 1975. - С. 234-240.
2.Білецький О.А. Принципи етимологічних досліджень / А.А. Білецький. - Київ, 1950. - 276 с.
.Голобородько Я. Буковинська орнаментика Марії Матіос / Я. Голобородько // Вісник НАН України. - 2008. - №3. - С. 66-73.
4.Заверталюк Н. І. Фуршет від Марії Матіос: Феміністичний дискурс / Н. І. Заверталюк // Вісник Запорізького національного університету: зб. наук. ст. Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗНУ, 2009. - №1. - С. 55-58.
5.Зборовська Н. Код української літератури / Н. Зборовська. - К.: Смолоскип, 2010. - 570 с.
6.Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти / М.П. Кочерган. - К.: Видавничий центр «Академія», 2000. - 368 с.
7.Крупка М. Ґендерний дискурс у сучасній українській літературі / М. Крупка // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: [зб. наук. праць Рівненського державного гуманітарного університету]. - Вип. 9. - Рівне: РДГУ, 2000. - С. 145-151.
8.Лисиченко Л.А. Лексикологія сучасної української літературної мови (Семантична структура слова) / Л.А. Лисиченко. - Х: Вища школа, 1977. - 113 с.
9.Матіос М. Вирвані сторінки з автобіографії / Марія Матіос. - Львів: Піраміда, 2011. - 368 с.
10.Матіос М. Солодка Даруся: [драма на три життя] / Марія Матіос. - Львів: Піраміда, 2005. - 173 с.