Соціологія як наука про суспільство

Соціологія як наука про суспільство

КОРОТКИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ОСНОВНИХ ТЕМ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОГО ВІДДІЛЕННЯ

ТЕМА 1. Соціологія як наука про суспільство

На сучасному етапі ми часто зустрічаємося з поняттям соціологія. Воно у всіх на слуху. Активно працюють соціологічні служби, проводяться соціологічні опитування. Телебачення, радіо, преса повідомлюють про ці результати: рейтинг яких впливових осіб найвищий, наскільки населення задовольнене рівнем життя тощо. Так, складається враження, що соціологія - це емпірична наука, що задовольняє повсякденні потреби людей. Однак, чи це так? Спробуємо звернутися до цього питання дещо детальніше.

Соціологія як відносно самостійна галузь знань в Україні склалась набагато пізніше, ніж в західних країнах, хоча початки науки йдуть ще з часів Протогора та Античності. І хоча ще відсутнє чітке уявлення про соціологію як науку про суспільство, однак вже досить детально розробляються концепції та доктрини політичної та правової теорії. Починаючи з епохи Відродження знання про суспільство вивільняються від релігійно-теологічної оболонки.

Термін соціологія - похідний від 2х слів: societes (від латинського суспільство) та logos (від грецького слово, поняття, вчення). Отже, етимологічно соціологія - наука про суспільство. Так її і характеризує американський соціолог Смелзер у своїй Соціології. Однак, це досить абстрактне визначення, так як суспільство у різних аспектах вивчають і інші науки - філософія, соціальна філософія, політична економіка, політологія, демографія тощо. На сучасному етапі соціологія - це багатоманітність течій та наукових шкіл, що по-різному пояснюють її предмет та роль. Соціологія вивчає не людину взагалі, а її конкретний світ - соціальне середовище, спільності, в які людина включена, спосіб життя, соціальні звязки та дії. Тому ми дамо наступне визначення соціології:

Соціологія - це наука про суспільство як соціальну систему в цілому, функціонування та розвиток цієї системи через її складові елементи: особистість, соціальні спільності, соціальні інститути. Термін соціологія ввів французький вчений, філософ Огюст Конт, а наукову структуру оформив Е. Дюркгейм.

В якості обєкта тієї чи іншої науки завжди виступає певна сфера субєктивного чи обєктивного світу, тобто це те, на що ми направляємо свою увагу. А предмет - це частина, окрема сторона обєкту, його властивість, яка є результатом теоретичного абстрагування. Розуміння предмету та обєкту соціології на протязі історичного розвитку цієї науки змінювалось. Представники різних шкіл та напрямків висловлювали свої підходи до цього питання. Так, О.Конт вважав, що що соціологія - це позитивна наука про суспільство, однак, та і не дав чіткого формулювання її предмету. Е.Дюркгейм вважав предметом соціології соціальні факти (закони, звичаї, традиції, правила поведінки, колективні уявлення тощо). Німецький соціолог М.Вебер вважав, що предмет соціології - це соціальна поведінка, яку і повинна пояснити соціологія.

Обєкт соціології - це соціальні звязки, соціальні відносини, соціальна взаємодія та спосіб їх організації. Соціологів цікавить соціальне в суспільстві, а воно виникає тоді, коли поведінка одного зазнає впливу іншого або ж групи.

Предмет соціології - діяльність особи, соціальних спільностей та різних верств людей у суспільному житті.

Наприклад: жінка купує 4 квитки на Канари, де хоче провести відпустку з чоловіком та дітьми. Що вивчав би психолог? Чому жінка вибрала квитки саме на Канари. Економіст би розглянув, як гроші можна було б витратити по-іншому. А соціолог - як вплинули чоловік та діти на прийняття саме такого рішення. Соціологія відрізняється від інших наук про суспільство тим, що вивчає суспільство, його функціонування і розвиток через призму соціальних явищ, соціальних процесів та відносин.

Соціологічне знання неоднорідне, воно має складну структуру, яка залежить від різних рівнів та ракурсів вивчення соціальних явищ і процесів. Соціологія, як і будь-яка інша наука потребує інституалізації, тобто вдосконалення внутрішньої структури, наявності чіткого розділення праці всередині дисципліни, формування правил та норм професійної етики, розробки ефективних дослідницьких методів та прийомів. В цьому процесі важливе місце слід відвести структуруванню соціології.

РІВНІ СОЦІОЛОГІЇ

1. Рівень фундаментальних або загальнотеоретичних досліджень. Завдання: накопичення наукового знання шляхом побудови теорій, які розкривають універсальні закономірності і принципи даної області: вивчення історії розвитку соціології, концепцій, внеску соціологів; соціальна структура суспільства, методика та техніка проведення досліджень.
2. Рівень прикладних досліджень - ставиться завдання вивчення актуальних проблем, що мають практичну цінність на основі вже існуючих фундаментальних знань. (Вивчення окремих соціологій - соціології праці, міста, села, побуту тощо).
3. Соціальна інженерія - рівень практичного втілення наукових знань з метою конструювання різних технічних засобів і вдосконалення вже наявних технологій.

Крім цього, виділяють ще макро- та мікросоціологію. Перша досліджує соціальні системи та історично тривалі процеси. Мікросоціологія - вивчає щоденну поведінку людей, їх безпосередню міжособистісну взаємодію. Ці рівні між собою тісно повязані, так як щоденна поведінка людей відбувається в рамках соціальних систем, структур та інститутів.

1. Соціологія як самостійна галузь знань, реалізує властиві суспільній науці функції:
2. Теоретико-пізнавальна - повязана з вивченням закономірностей соціального розвитку та тенденцій до змін різних соціальних явищ та процесів. Ця функція здійснює розробку теорій та методів соціального дослідження, методики та техніки збору і аналізу соціальної інформації.
3. Практична - участь в розробці практичних рекомендацій по управлінню різними соціальними процесами.
4. Описова - опис та аналіз певного обєкту, який вивчають соціологи. Поширена думка, що результати повинні втілюватися, але це не завжди так. Буває, що причина певного явища описана і розкрита, однак, можливості кардинально вплинути нема. Наприклад, проблема безпритульних дітей, наркоманії.
5. Інформаційна - передбачає збір, систематизацію і накопичення соціальної інформації, яку отримують в результаті соціологічних досліджень.
6. Прогностична - висунення науково обґрунтованих прогнозів відносно розвитку суспільства в майбутньому.
7. Управлінська - тісно повязана з практичною. Передбачає використання даних соціологічних досліджень для розробки й прийняття управлінських рішень. В розвинутих країнах Заходу всі управлінські рішення піддаються строгому соціальному вивченню та моделюванню.
8. Функція соціального проектування та соціальних технологій - повязана з визначенням оптимальних шляхів і способів вирішення практичних проблем.
9. Світоглядна - випливає з того, що обєктивно бере участь в соціально-політичному житті суспільства і своїми дослідженнями сприяє прогресу суспільства. Виявляється у використанні справді конкретних даних для переконання людини в чомусь.

Соціальні закони відображують суттєві загальні і необхідні звязки соціальних явищ і процесів, насамперед, звязків соціальної діяльності людей або їх власних соціальних дій. Виокремлюють загальні закони - предмет вивчення філософії та специфічні, які вивчаються саме соціологією та становлять її методологічну основу.

Види соціальних законів у соціології:

• закони, що констатують співіснування соціальних явищ. Якщо є явище одне, то має бути й інше (індустріалізація й урбанізація в суспільстві визначають скорочення зайнятого у сільському господарстві населення;
• закони, що встановлюють тенденції розвитку, обумовлюють зміни структури соціального обєкту, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого (зміна характеру продуктивних сил вимагають змін у відносинах виробництва.)
• закони, що встановлюють звязок між соціальними явищами.
• Закони, що фіксують причинний звязок між соціальними явищами (важливою умовою інтеграції виступає раціональне поєднання суспільних і особистісних інтересів).
• Закони, що стверджують можливість або вірогідність звязків між соціальними явищами (рівень шлюбних розлучень в різних країнах підвищується і коливається разом з економічними циклами).

Соціальні закони проявляються в конкретній формі - в діяльності окремої людини.

1. Метод - це спосіб побудови та обґрунтування соціальних знань, сукупність прийомів, процедур та операцій емпіричного, досвідного та теоретичного пізнання соціальної реальності.

Методи бувають:

• Загальні (методи філософії, зазвичай, матеріалістична діалектика. Синергетика тощо);
• Конкретнонаукові (методи соціометрії, соціальної психології, статистики, факторного, корекційного аналізу тощо).

При вивченні соціальних явищ та процесів використовуються наступні принципи:

1. обєктивності ( вивчення обєктивних закономірностей, що визначають процеси соціального розвитку;
2. історизму (вивчення соціальних проблем, інститутів , процесів у виникненні, становленні та розвитку, розуміння специфіки відповідних історичних ситуацій, сприйняття загальних тенденцій та своєрідності конкретних обставин);
3. системний підхід ( спосіб наукового пізнання і практичної діяльності де окремі частини якогось явища розглядаються в тісній єдності з цілим.
4. Місце соціології в системі суспільних наук визначається, насамперед, тим, що соціологія - наука про суспільство, і включає загальну соціологічну теорію, яка можу служити теорією та методологією багатьох інших суспільних наук. Серед цих наук соціологія виконує функцію інтегратора ідей, теорій.

Соціологія та психологія

• Особистість є важливим субєктом та обєктом як соціології так і психології;
• Вони мають ряд спільних методів дослідження (особистісне опитування, тести, анкети інтервю, проективні методики, спостереження);
• соціологія запозичила у психології ряд теорій ( психоаналіз З.Фрейда, теорія розвитку пізнання Ж.Піаже, діяльнісний підхід А.Леонтьєва);
• психолога цікавить особистість як стійка цілісність психічних процесів і якостей, а соціолог вивчає особистість як обєкт та субєкт соціальних відносин, механізми становлення особистості під впливом соціальних факторів.

Соціологія та політологія

• соціальні спільності, соціальні організації, соціальні інститути є субєктами та обєктами як соціології так і політології;
• політична діяльність являє собою одну з основних форм життєдіяльності особистості та соціальних груп, які безпосередньо впливають на соціальні зміни в суспільстві;
• політика як складне, багатогранне явище проявляється у всіх сферах суспільного життя (економічна політика, соціальна політика, культура) і багато в чому визначає розвиток суспільства в цілому;
• існує така спеціальна соціологічна теорія, як соціологія політики;
• політологія вивчає як люди приходять до влади і використовують її, діяльність політичних партій, організацій та уряду, специфіку поведінки виборців, а соціологія - соціальну реальність та соціальне життя суспільства.

Соціологія та соціальна філософія

І соціологія, і соціальна філософія розглядають суспільство в цілому, однак при цьому соціальна філософія розглядає суспільство у більш широкому ракурсі, аналізує розвиток суспільства з точки зору загально філософських законів. Обєкт та предмет соціології виступає більш конкретним в порівнянні з соціальною філософією. Соціальна філософія виступає як загальнотеоретична та методологічна основа соціології.

ТЕМА 2. ЗАРОДЖЕННЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ

Як і всяка галузь знань, соціологія проходить періоди виникнення, становлення і розвитку. Кожному етапу притаманні свої особливості, що, з одного боку, характеризуються рівнем знань про суспільство та людину, а з іншого - можливістю людини пізнати таємниці суспільних явищ. Історія соціології - наука про виникнення, основні етапи розвитку соціології.

Джерела соціології сягають сивої давнини, коли зявляються перші уявлення про суспільство, виникають ідеї та формуються теорії. Стародавні вчення в Єгипті, Дворіччі, Індії, Китаї відображали основні риси ранніх типів суспільств, які прийшли на зміну первісному. Політична та соціальна думка розвивалась на основі релігійно-міфологічного світогляду, містила залишки первіснопобутових уявлень. Головне місце займали міфи та легенди про божественне надприроднє походження суспільних порядків, з чим тісно повязане обожнювання існуючої влади та її порядків. Обєктивні процеси, які привели до виникнення держави, неминуче ведуть до формування в правлячих класах потреб у соціологічних знаннях. На ранніх етапах вони мізерні, та поступово збагачуються історичним досвідом розвитку суспільства, ускладнюються разом із зростанням суспільних потреб. Основними джерелами соціологічних знань є концепції, теорії, погляди та переконання різних діячів, - не лише соціологів, а, насамперед, філософів. Можна виділити наступні етапи розвитку соціології:

1. Виникнення і розвиток соціальних знань у Стародавньому світі.
2. Розвиток соціальних знань в епоху Середньовіччя.
3. Соціальні знання про суспільство і людину ХVІІ - ХVІІІ ст. (концепції природнього права і суспільного договору)
4. Соціологічні знання ХІХ- ХХ ст.

Соціологічні знання Стародавнього світу сягають своїм корінням ще діяльності софістів (5-4 ст.до н.е.). Це був період, коли в Афінах встановилась рабовласницька демократія, яка надавала право всім вільним громадянинам афінського полісу брати участь в політичному житті, виступати на народних зборах, захищати свої інтереси в суді. Це викликало необхідність підготовки громадян до такої діяльності. Зявились платні вчителі риторики та філософії, яких стали називати софістами, що буквально означає вчитель мудрості, вчитель науки. Найбільш відомими серед них були Протагор, Горгій, Гіппій. Їх соціально-політичні погляди були досить неординарними для того часу - вони висловлювали ідеї рівності людей, стверджуючи, що природа нікого не зробила рабом.

Платон (427 - 347 рр.до н.е.) - один з найвидатніших представників періоду Античності. Справжнє його імя Арістокл. Прізвище Платон отримав від учителя гімнастики за широкий лоб. Платон заснував свою філософську школу, названу академією на честь грецького героя Академа, цей заклад проіснував 915 років. Соціально-політичні погляди найбільш повно вирішуються в його працях Політика, Держава, Закони. Потребу в державі та законах Платон пояснює постійним прагненням людей до задовольнення своїх бажань. Держава задовольняє природні потреби людей, і тому люди і діляться на 3 категорії в залежності від того, яке начало у кого переважає. Розумне - основа категорії правителів - філософів, мужнє - воїнів, чуттєве - ремесленників та землеробів. Кожен стан повинен займатися тим, на що здатен і не втручатися у справи інших станів. В ідеальній державі Платона існує чіткий розподіл функцій між класами людей. Воїнам заборонено мати приватну власність, їх діти повинні виховуватися в суспільних садках та яслях з відривом від батьків. Все повинно бути спрямовано на збереження держави.

Арістотель (384 -322 рр.до н.е.) - виходець із сімї лікарів, навчався в академії Платона, потім там викладав. Виховував Олександра Македонського. Залишив величезну спадщину: вчення про суспільство, владу та державу. Держава - це продукт природнього розвитку, і вона подібна до первинних обєдань, що природньо виникли - як сімя і поселення. Природа держави стоїть перед природою сімї, держава передує особистості. Арістотель виступає захисником прав людини, виділяє в суспільстві класи і верстви вільних людей: землероби, ремісники, торговці, наймані робітники, заможні люди, воїни, стражі, судді та управлінці. Арістотель зібрав та систематизував величезний досвід міст-держав, сформулював 6 форм управління державою, з яких 3 правильні - 3 неправильні. Правильні форми - це ті, в яких правлячі субєкти через систему норм і обмежень різного плану діють в інтересах спільного блага, а в неправильних - у власних інтересах. Правильні форми: монархія - царська влада, аристократія - влада небагатьох знатних осіб, політія - правління більшості, відібраної на основі освіченості. Неправильні форми: тиранія - необмежене правління однієї особи, яка використовує владу повністю у своїх інтересах, олігархія - правління небагатьох знатних і багатих осіб, що використовують владу лише у власних інтересах, демократія - необмежене правління незаможної більшості людей, що здійснюється в інтересах більшості.

Однією з основних рис соціологічної думки Середньовіччя є середньовічний антропоцентризм: людина не просто мікрокосм, а створена Богом привілегійована істота, яка має не 2 виміри (тіло і душу, як вважалось в Античні часи), а 3 - добавляється "дух" як причасність до божественного через віру. Найвища доброчесність - не розум та інтелект, а добра воля, повинування заповідям Божим, суть людини - віра, надія, любов; бути людиною - значить жити по етичним правилам, викладеним Іісусом Христом в Нагірній проповіді. Виокремлюють 2 періоди розвитку філософської (т.ч. соціологічної думки) - патристика (ІІ - Х ст.н.е.) та схоластика (Х - ХІV ст.н.е.). Патристика (від lat pater - отець) означає вчення отців церкви. Це соціально-політичні доктрини християнських мислителів. Представники: Григорій Богослов, Григорій Нісський, Василій Великий, Боецій, Августин Блаженний. Схоластика - (від lat - schola) - філософія, що викладалась в унів ерситетах, монастирях, які були в той час своєрідними духовними освітянськими центрами.

Августин Аврелій - визначний християнський мислитель періоду патристики, який (354-430 рр.). У вченні про суспільство та історію наполягав на думці про єдність роду людського, що походить від Адама та Єви. Намагався довести ідею, згідно якої вся історія людства - це боротьба двох градів - "Граду земного" (розбійницьких організацій, - світська держава, що провокує людей змагатися за матеріальні блага і переслідувати праведників) та "Граду Божого" - божих обранців, що складають невидиму державу - церкву. На думку Августина, Боже Провидіння відкоригує хід історії та приведе до перемоги "Граду божого".

В.Оккам - Вільям із селища Оккам. Відомі його політичні трактати та памфлети. В основному, вони не виходять за рамки схоластики. Це лабіринт різних питань з нескінченними посиланнями, опровергненням тез з тонкою діалектичною аргументацією, однак з живою думкою, прогресивною для своєї епохи. Авторська лінія виражена в вихідній соціальній категорії - "першоначальна", "природня людина", діяння якої обумовлені законами природи. Між цими "людьми природи" царює повна рівність: "…Все люди от природы равны, полагаю в том, что касается поддержания тела, рождения потомства, также заключения браков или соблюдения девственности, или в чем-либо подобном". Власність у "природних" людей загальна, приватної власності немає, власті також немає, так як "людина не повинна слухатись людину, а тільки Бога". Держава створюється через загальний договір людського суспільства. Мета держави - культивування "загального блага", що охороняється суспільними законами. "Загальне благо" є верховним принципом, який йде до законів природи. Участь у державному законодавстві - право кожного члена общини. Фактично законодавче право і управлінська влада передаються особливому органу - правителю (імператору, який наділений "повнотою влади", однак лише як представник народу). "Діалог" - одна з найвидатніших праць. "…во всяком общественном теле власть должна быть вручена лицу не иначе как с согласия всех; каждый народ может сам себе установить закон, следовательно, и избрать себе главу". Джерелом і основою як держави так і церкви є народ. Влада імператора не повинна протирічити супільному благу. Тільки раби безумовно підкорюються господарю, вільними ж людьми можна керувати лише в ім'я загального блага. Поводження з людьми як з рабами - значить приниження людської гідності. Якщо є правитель переступає кордони своїх влади, то народ може використати проти нього меч. Оккам доходить до визнання за народом права повстання проти неугодного йому правителя.

Розвиток соціальної теорії епохи Відродження стає переломним. Рушиться панування богослів'я і схоластики. Державу починають розглядати як суспільне явище. Маккіавеллі, Т.Мор, Мартін Лютер, Томмазо Компанелла, а потім Ж.Ж.Руссо, Тома Гоббс, Барух Спіноза, Гуго Гроцій і т.д. виводять закони суспільних явищ як творіння розуму та досвіду, а не з теології.

Нікколо Макіавеллі (1469-1527 рр.) - державний діяч, історик, поет, військовий письменник. Тривалий час займав різні посади у Флорентійській республіці, мав доступ до державних таємниць. Йому належать ряд політичних творів: "Государь", "О военном искусстве", "История Флоренции". Твори Маккіавеллі поклали початок буржуазній політико-правовій та соціальній ідеології. Його соціально-політичні вчення вільні від теології, ґрунтувались на дослідженій діяльності урядів і досвіді держав античного світу. Природа людини однакова у всіх державах і в усіх народів, інтерес є найбільш загальною причиною людських дій, з яких складаються їх відносини, установи, історія. Щоб керувати людьми, треба знати причини їх вчинків, їх прагнення та інтереси. Устрій держави має будуватися не на абстрактних уявленнях про належне, а на вивченні природи людини, її психології та захоплень. Природа створила людей так, що вони бажають всього, але не можуть досягнути. Тому вони неспокійні, честолюбиві, підозрілі та ніколи не задоволені своєю долею. Варто усіх людей вважати злими і передбачати, що вони завжди виявлять злобність своєї душі, як тільки виникне сприятливий момент. Люди швидше забудуть смерть батька, аніж втрату спадщини. Непорушність приватної власності - це основа міцності держави. Виокремлював 2 соціальні спільності - народну та вищих класів. Народ постійніше, чесніше та мудріше володаря. А знать бажає підкоряти та гнобити народ. Вільна держава має формуватися на компромісах народу та знаті. Розумний правитель не може і не повинен залишатися вірним своїм обіцянкам, якщо це шкодить його інтересам і якщо відпали причини, що змусили давати ці обіцянки; тому віроломство та жорстокість мають звершуватися так, щоб не підривався авторитет верховної влади.

Томас Мор вказував, що основною причиною всіх пороків, існуючих у суспільстві, є лиха приватна власність, і обумовлені нею суперечності інтересів особи та суспільства, багатих і бідних, розкоші та злиднів. Приватна власність та гроші породжують злочини, що піддаються щоденному покаранню, але не припиненню, суспільство "творить" злодіїв і водночас карає їх. Власність - це основа суспільства, що визначає його структуру, психологію, звичаї, установи та закони.

Жан-Жак Руссо - в одній з найвидатніших праць - "Бесіди про походження та основи нерівності між людьми" пише, що спочатку люди жили як звірі, у них не було нічого спільного, всі були рівні і вільні. Однак в по мірі вдосконалення навиків, знань та знарядь праці міцніли суспільні зв'язки, зароджувались соціальні формування: сім'я, плем'я, народність. Період виходу з дикості - це найщасливіша епоха. Далі суспільний розвиток пов'язаний з регресом свободи. Ж.Ж. Руссо виступає за утворення демократичного суспільства.

ТЕМА 3. З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ

Огюст Конт (1798-1857 рр.) - французький вчений, основоположник соціології. Значний вплив на його теоретичні концепції здійснила творчість Сен-Сімона , у якого він працював секретарем 8 років (1817-1824 рр.). однак через серйозні розбіжності у поглядах з теоретичних та політичних питань їм прийшлося припинити співпрацю. Конт не сприймав ідею класової боротьби. І під час революційних подій в Парижі виступав проти дій як пролетаріату так і буржуазії. Він звернувся до групи інтелігенції створити „Партію прогресу та порядку, однак його ідеї на той час не знайшли підтримки.

Основна робота О.Конта - „Курс позитивної соціології, 6 томів (1830 - 1842 рр.). В останньому томі він вводить термін „соціологія і визначає її як позитивну науку про суспільство.

В системі Конта обґрунтування виникнення нової науки знаходить своє пояснення в слідую чому: це здійснено на основі сформульованого ним закону 3-х стадій чи 3-х етапів розумового розвитку людства (етапи відповідають розвитку науки та світогляду).

. ТЕОЛОГІЧНИЙ - (панування функцій та ілюзій), часовий проміжок - від стародавності до ХІІІ ст.. характерні риси: релігійний світогляд, військово-авторитарні політичні режими, а центрі духовного життя - воїни та жерці.

. МЕТАФІЗИЧНИЙ - (влада абстракцій та загальних міркувань). Часовий період - ХІV - ХVІІІ ст. Характерні риси: руйнування теологізму, перехід до нового суспільного порядку, лібералізм, індивідуалізм, демократія. В центрі духовного життя - філософи-метафізики, юристи, літератори, публіцисти.

. ПОЗИТИВНИЙ - (влада реального позитивного знання). Почався в ХІХ ст. Характерні риси: утвердження позитивного наукового світогляду, розквіт науки, промисловості. В центрі духовного знання - вчені, філософи-позитивісти, діячі мистецтва.

Кожному етапу розвитку людства відповідають певні форми політичної суспільної організації і господарства.

КЛАСИФІКАЦІЙНА ПІРАМІДА НАУК О.КОНТА

О.Конт всі науки вибудовує в піраміду, розміщуючи їх у певній ієрархії в залежності від досягнення різними сферами знання позитивного стану. Математика - фундамент всіх наук. На вершині - соціології, тому що в своїх дослідженнях вона опирається на позитивний метод, і в ній немає абстрагувань, метафізичності тощо.

Соціологія

Біологія

Хімія

Фізика

Астрономія

Математика

Вперше проблему вивчення суспільства поставив у рамки окремої науки, однак не зміг чітко визначити її предмет.

Виокремив такі методи вивчення суспільства та соціальних фактів:

1.Спостереження - дає обєктивні факти незалежно від нашої волі.

2.Порівняння - порівнює життя народів, які живуть в різних місцях земної кулі.

.Історичний метод - для того щоб вивести сучасний стан суспільства необхідно спочатку вивчити його минулий стан.

.Експеримент - всі факти потрібно різнобічно вивчати і перевіряти.

Структура соціології:

• соціальна статика - вивчає умови та закони функціонування соціальних систем; в цьому розділі вивчаються основні соціальні інститути: сімя, держава, релігія.
• Соціальна динаміка - розвиває теорію соціального прогресу та обґрунтовує закономірний характер розвитку історії.
• Соціологічна теорія Г.Спенсера.
• Г.Спенсер (1820 - 1903 рр.) - англійський філософ, соціолог, один з засновників позитивізму. Йому належать ряд наукових праць, наукові розроби в різних галузях соціального пізнання.
• Основні роботи: „Соціологія як предмет вивчення, „Основи соціології, „Принципи соціології.
• Його соціологічна теорія базується на 3-х основних елементах:
• еволюційна теорія
• органіцизм (вчення про живі організми);
• вчення про соціальні організації.
• Еволюційна теорія Г.Спенсера є однією з найпопулярніших в ХІХ ст.. На основі вивчення органічного світу на 7 років раніше за Ч.Дарвіна прийшов до висновку про ідею існування еволюції в органічному світі і формулює принципи природного відбору і боротьби за виживання. Ідея еволюції базувалась на наукових фактах і даних а еволюціонізм поширювавcя на всі без виключення процеси та явища у природі та суспільстві - космічні, хімічні, біологічні, соціальні.
• В системі соціології Спенсер розглядає 3 види еволюційних процесів:
• * неорганічні - зміни космічних систем;
• * органічні - поява рослинного та тваринного світу;
• * надорганічні - поява людини та суспільства.
• Спенсер проводить послідовну аналогію між біологічним організмом і суспільством як соціальним організмом. Стверджує, що що постійне збільшення суспільства дозволяє дивитись на нього як на організм, і може бути класифіковане з точки зору морфологічних та психологічних характеристик.
• Соціальний організм складається з трьох головних систем:
• регулятивної
• виробничої (вироблення засобів для життя);
• розподільчої (держава, сімя, економіка, політика).
• Виділяв 2 типи суспільств: військові та індустрійні (промислові).
• Виділяв 5 основних соціальних інститутів, які повинні здійснювати свою регулятивну роль у суспільстві:
• домашні (сімя, шлюб, виховання);
• обрядові (звичаї, традиції);
• політичні (держава, право);
• церковні;
• професійні (обєднання людей за заняттями)

Сформулював „ЗАКОН РІВНОЇ СВОБОДИ: кожен вільний робити все, що забажає, при цьому не порушуючи такої ж свободи інших.

На думку Спенсера, держава повинна забезпечувати виконання цього закону і здійснювати правосуддя. Ідея рівної свободи звертає увагу на обмеження абсолютної свободи людини і одночасно на необхідність утвердження у суспільстві відповідних механізмів самоорганізації спільного життя людей.

Соціологічні погляди Е.Дюркгейма.

Е.Дюркгейм (1858-1917 рр.) - французький соціолог, засновник першого соціологічного журналу „Соціологічний щорічник (1896 р.). Став першим професором соціології в 1887 р. Брав активну участь в політичному житті Франції, займався прикладною соціологією, зокрема, соціологією освіти.

Основні роботи: „Про розподіл суспільної праці, „Метод соціології, „Правила соціологічного методу, „Самогубство.

Розробив методологію соціологічного дослідження:

• систематизував правила збору первинної соціальної інформації;
• провів аналіз звязків між емпіричною інформацією і достовірністю застосовуваних в дослідженнях гіпотез;
• вперше застосував статистичні дані в соціологічних дослідженнях.

Теоретико-методологічна концепція Дюркгейма називається соціологізм чи соціологічний реалізм - нею стверджується принцип специфічності та автономності соціальної реальності. Соціальні явища - це дещо зовнішнє по відношенню до індивіда, і їх можна розглядати як обєктивні речі. Формула - соціальний факт є річ.

Завдання науки - не просто описати і впорядкувати факти, а слід розкривати глибинні звязки і закономірності , наявність яких показує науковий характер соціології. Як первинні факти слід брати лише ті явища, що обєктивно спостерігаються.

РОБОТА «САМОГУБСТВО»

В ній Дюркгейм відкидає пояснення самогубства індивідуальними психологічними мотивами, а відмічає, що лише соціальні фактори є його причиною. Самогубство залежить головним чином від зовнішніх факторів, а не внутрішніх якостей особистості.

Опираючись на офіційну статистику виявив ряд особливостей, зокрема:

• рівень самогубств вищий влітку, ніж взимку;
• чоловіки покінчують життя частіше, ніж жінки;
• люди похилого віку частіше молодих;
• солдати частіше цивільних;
• протестанти частіше католиків. Цікаве пояснення щодо цього: католицизм є більш старою релігійною системою і має силу переконання та неприйняття нововведень більшу, ніж протестантизм, а значить у них більша єдність і солідарність, і таким чином менший рівень самогубств.
• Одинокі та вдови частіше одружених;
• Ступінь самогубств вищий в містах, ніж у селах. Пояснення: діти, сімя, життя в селі є інтегруючим фактором і страхує від почуття соціальної ізоляції.

1.Етапи розвитку людства за К.Марксом

Система поглядів К.Маркса називається діалектичний матеріалізм. Підхід до аналізу суспільства - формаційний. Кожна з формацій (первісно-общинна, рабовласницька, феодалізм, капіталізм, комунізм) розглядаються на основі взаємозвязку базиса і надбудови. Базис - економічні відносини, а надбудова - політичні, правові, політичні, культурні інститути тощо. Протиріччя між виробничими силами та виробничими відносинами створюють передумови для зміни формацій. Революції - це локомотиви історії.

Етапи розвитку людства за К.Марксом

1.Конкретна людина ніби розчиняється в роді, общині, суспільстві і не є самостійною.

2.Відбувається становлення індивідуальності, але одночасно людина відчужується, втрачає сенс свого життя, праці, діяльності, і створені нею ж речі „підкорюють людину собі.

.Майбутній етап, на якому повинно відбутися звільнення людини, відчуження долається і комунізм розуміється як гуманізм.

Таким чином, К.Маркс зробив помітний крок у соціологічному аналізі суспільства:

• запропонував „матеріалістичний підхід до розуміння історії та суспільства;
• економіка та виробництво розглядається як основа соціального розвитку;
• аналіз соціальної структури суспільства стає більш конкретним, в центрі опиняються класи та їх інтереси і взаємодія;
• акцент переноситься з констатації факту соціального прогресу на виявлення його рушійних сил розвитку.

ТЕМА 4. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ В РОСІЇ ТА УКРАЇНІ

Особливості становлення соціології в Росії

Виникнення і становлення соціології як самостійної науки в Росії в ІІ половині ХІХ ст.. мало ряд особливостей:

• було викликано економічними процесами, зокрема перехід до капіталістичного способу господарства, урбанізації та індустріалізації потягли за собою зміни в соціальній структурі суспільства, виникнення нових суспільних рухів і партій обумовили те, що зростає інтерес до соціальних проблем суспільства, зявляються потенційні замовники емпіричних соціологічних досліджень.
• В ІІ половині ХІХ ст.. виокремлюються в соціальній думці Росії два рухи, які протистояли один одному: словянофіли (М.Я.Данилевський) і західники, які в свою чергу мали 3 основні напрямки:
• теократичний (30-і рр., представник Чаадаєв);
• гуманістичний (40-і рр., представник Бєлінський);
• народники (50-60-і рр., Чернишевський, Добролюбов, Писарєв).

По мірі розвитку революційних процесів в Росії посилюється звязок соціології з політикою, в центрі уваги опиняються проблеми політичної соціології.

• соціологія а Росії виникла в традиціях позитивізму, і це визначило початковий період її розвитку. Оформлення соціології в спеціальну наукову дисципліну, яка має свій предмет і методи дослідження, повязано з творчістю М.М.Ковалевського. Поклавши в основу вивчення суспільства ідею О.Конта про соціальну статику та соціальну динаміку Ковалевський вбачав сенс соціології у відкритті закономірностей розвитку суспільства.

ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ В РОСІЇ

1.КІНЕЦЬ 60-х. - 80 рр. ХІХ. (Л.І.Мечников);

2.90-і рр.. ХІХ ст. (М.І.Кареєв, П.Лавров, М.Я.Данилевський, М.Михайловський);

.Початок ХХ ст.. (П.Сорокін).

Соціологічні погляди Л.І.Мечникова

Л.І.Мечников - представник 1 етапу розвитку соціології в Росії, який розвивався в рамках натуралістичного підходу. На цьому етапі розвитку соціології значна увага надавалась географічному фактору в соціокультурному розвитку суспільства. Географічний фактор включає в себе не лише географічне положення, клімат, ґрунт, астрономічні умови, чергування різних ландшафтів, багатство корисних копалин, а і спосіб виживання в природному середовищі.

Вплив природи на устрій суспільства Л.Мечников пояснював географічним фактором, провідна роль в суспільному прогресі відводилась системі морів, річок та океанів. Свої погляди виклав в роботі „Цивілізації та великі історичні річки. Виділяв 3 періоди в історії:

• річковий (перші цивілізації виникли в долинах річок - Стародавній Єгипет, Асиро-Вавилонське царство тощо);
• морський;
• океанічний.

Розглядав 2 вузлові проблеми розвитку суспільства: соціальний прогрес та його критерії, механізм соціального прогресу. Мірилом соціального прогресу вважав солідарність і стверджував, що у суспільстві провідним є прагнення до кооперації.

Соціологічні погляди Л.Мечникова вплинули на подальший розвиток соціологічних досліджень в Росії, однак провідних позицій так і не зайняли.

Розвиток соціологічної теорії в роботах М.І.Кареєва.

М.Кареєв (1850-1931 рр.) був представником другого періоду розвитку соціології в Росії, який формувався переважно в рамках психологічного напрямку. У вивченні суспільства значна увага почала приділятись психологічним основам формування самосвідомості індивіда і групи.

Основне ідейне джерело М.Кареєва - позитивізм, особливо контизм. Основна робота - „Вступ до вивчення соціології. Разом з тим, Кареєв виступає з критикою контівської класифікаційної піраміди наук, вважаючи, що через недостатній розвиток на той час психологічних знань Конт перейшов від біології до соціології, пропустивши психологію. Тому слід між біологією і соціологією вставити психологію, причому колективну. На його думку, колективна психологія здатна стати справжньою основою соціології, оскільки суспільні (колективні) явища є духовною взаємодією між окремими людьми.

М.Кареєв розглядав соціологію як чисто теоретичну дисципліну , і визначав її як науку яка вивчає закони суспільства. „Соціологія - це загальна абстрактна наука по природу та генезис суспільства, про основні його елементи, фактори і сили, про їх взаємовідносини, про характер процесів, що там відбуваються.

Вважав соціологію своєрідним методом пізнання, виділяв їх 2:

• порівняльно-історичний (дозволяє уявити та представити статичну картину суспільства);
• еволюційний (дозволяє прослідкувати суспільство в процесі розвитку).

Саме суспільство розглядав як складний продукт взаємодії біологічних, фізичних факторів і факторів зовнішнього середовища. Розглядає суспільство в абстрактній формі без історичних, економічних та інших особливостей. Суспільство поділяє на 2 складові частини:

1.Культурні групи (предмет індивідуальної психології). Рисами культурних груп є звичаї, традиції, звички, котрі виникають в результаті виховання.

2.Соціальна організація (результат колективної психології і вивчається соціологією). Соціальна організація - це сукупність економічного, юридичного і політичного середовищ.

Одним із перших Кренєв став застосовувати соціологічний метод в історичних дослідженнях.

Теорія культурно-історичних типів М.Я.Данилевського

М.Я.Данилевський - російський історик, культуролог, генерал. Отримав широке визнання лише після смерті, коли було перекладено його книгу „Росія та Європа на французьку та німецьку мови. В Росії вперше було видано її у 1871 р.

Розробив теорію культурно-історичних типів (КІТ). Це одна з циклічних теорій культурного розвитку суспільства. Виділив 11 КІТ чи цивілізацій:

1.Єгипетська

2.Китайська

.Давньосемітська

.Індійська

.Іранська

.Єврейська

.Грецька

.Римська

.Аравійська

.перуанська

.Романо-германська чи європейька

Кожна з цих цивілізацій або КІТ має свою власну історію, і не можна говорити про загальну або універсальну історію людства. Ні одна з цивілізацій не є кращою чи більш досконалою, кожна має свою власну внутрішню логіку розвитку. Кожна цивілізація виникає, розвиває власну морфологічну форму, власні цінності, збагачуючи тим самим спільну скарбницю людських культурних досягнень, а потім відходить, не отримуючи продовження в своїй специфічній сутнісній формі.

КОЖНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ проходить типовий цикл розвитку, який включає 3 періоди:

1.Підготовчий. Триває біля 1000 років. Це період виникнення, коли цивілізація зароджується, приймає різні форми і образ, утверджує свою власну культурну і політичну автономність і мову.

2.Власне культурний. Триває 400-600 років. Період розквіту. Цивілізація повністю розвивається і розкривається її творчий потенціал.

.Упадок і виродження. Цей період наступає тоді, коли запас творчих сил цивілізації вичерпується.

Історію творять люди, але їх історичні ролі різні. Данилевський виділяє 3 типи історичних агентів:

• позитивні діячі історії. Це люди, які створили великі цивілізації.
• Негативні діячі історії. Це люди, які сприяли кінцевому падінню цивілізацій (татари, гунни, монголи).
• „етнографічний матеріал. Люди чи групи народів, у яких відсутнє творче начало. Вони являють собою матеріал, який використовується для побудови власних цивілізацій.

М.Я.Данилевський став родоначальником циклічних теорій в сучасній історіографій і науці про культуру.

Етапи розвитку соціологічної думки в Україні.

Виділяють такі етапи розвитку українського соціологічної думки:

1.Протосоціологічний - най триваліший у часі, розпочинається з княжої доби (ІХ - ХІІІ ст..) і завершується в 60-х рр.. ХІХ ст.. це етап поступового виникнення соціального знання та ідей, елементів наукових поглядів на суспільство, державу, людину тощо.

2.60-і рр. ХІХ ст. - 20-і рр. ХХ ст. Безпосередньо повязаний з виникненням на Заході соціології як окремо науки, ознайомлення з якою породжує в українських дослідників цього періоду певні способи бачення й моделі пізнавальної соціальної реальності, нові підходи і способи аналізу соціальних явищ і процесів. На цьому етапі відбувається становлення вітчизняної академічної соціології, її інституалізація.

.20-і рр. - 60-і рр. ХХ. З одного боку характеризуються безплідністю соціологічних студій в межах марксистської теорії, а з іншого - значним пожвавленням наукової та педагогічної діяльності українських соціологів, які опинились в еміграції і знаходились під впливом західної соціології.

.сучасний етап. 60-і рр. ХХ ст. І по теперішній час. Період політичної відлиги, соціологія починає відроджуватись спочатку у вигляді конкретних соціологічних досліджень, а потім як самостійна наука.

Соціологія М.Грушевського

М.Грушевський - видатний вчений, історик, політичний діяч. Праці О.Конта, Леві-Брюля, Е.Дюркгейма вивчав ще будучи студентом. В 1903 році побував у Парижі, що значно вплинуло на його погляди. З історика соціально-економічних і суспільних явищ став істориком-соціологом. Основна праця - „Історія України-Руси

Суть його концепції в трьох основних поняттях:

1.Народ

2.Держава

.Герой в історії

Досліджуючи історію українського народу висунув ідею „національної самооборони і „національної смерті.

Вся історія українського народу - це розбурхана енергія національного самозбереження перед небезпекою національної гибелі. На цьому ґрунті виростають ідеали українського народу: свобода, рівність, справедливість, автономія.

В своїх історичних працях Грушевський проводить думку про те, не Україна вийшла з Київської Русі, а Київська Русь стала першою і найдавнішою формою українського життя. З особливою чіткістю позначив в історії дві народності - великоруську і українську - дві найбільші серед словянських племен. Причому, роль культурно переважаючого елементу відводилась народності українській, а не великоруській.

Всі народи Російської імперії ділив на 2 категорії - аристократична і демократична (сюди відносив український народ в силу національного характеру та історичних умов).

Розглядав механізм влади і прийшов до висновку, що правляча верхівка обовязково еволюціонує в бік подальшого пристосування до демократичних вимог. Особливе місце в ідеологічному забезпеченні влади відводиться національним почуттям, якими правлячі шари намагаються заповнити моральну пустоту, яка зявилася на місці знищеної їх роботою племенної солідарності.

Цікавився генезисом державності України, тому його погляди мають назву „генетична соціологія. Основою національно-демократичної побудови держави має стати селянство, середній клас. Ідею входження Росії та України як рівноправних членів у склад світової європейської інтеграції вважав ідеалом.

Перебуваючи в еміграції (1919-1924 рр.) проголосив ідею створення наукового центру - Українського соціологічного інституту. Мета - дослідження соціальних рухів, популяризація досягнень соціології в українському суспільстві, звязок з міжнародними організаціями. Діяльність УСІ розгорнулась у Відні (підготовка підручників, читання лекцій, видання історико-соціологічних робіт). Грушевський вважав, що в умовах припинення наукового життя в Україні УСІ - це єдина наукова репрезентація України у світі. В 1922 році розробив план переведення УСІ на Україну, але він не вдався.

ТЕМА 5. СУСПІЛЬСТВО: СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА, ТИПИ

Поняття суспільства в соціології

Е.Дюркгейм: суспільство - це над індивідуальна духовна реальність, в основі якої лежать колективні уявлення.

М.Вебер: суспільство - це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто, орієнтованих на інших, дій.

Т.Парсонс: суспільство - це система відносин між людьми, в основі якої лежать норми та цінності.

К.Маркс: суспільство - це сукупність відносин між людьми, які розвиваються історично і складаються в процесі їх діяльності.

Андрущенко: суспільство - сукупність людей, обєднаних конкретними інтересами, потребами, симпатіями, певним видом діяльності.

Смелзер: суспільство - це обєднання людей, які мають спільні географічні кордони, спільну законодавчу систему, певну національну ідентичність.

П.Сорокін: суспільство - це сукупність індивідів, які безпосередньо або опосередковано повязані з певною територією.

В соціології поняття „суспільство використовують в таких основних значеннях:

* сукупність соціальних спільнот (менш стійкі) і соціальних груп (стійкі, історично склалися);

* соціальний простір, в якому живуть люди;

* сукупність соціальних інститутів, що регулюють соціальні відносини.

ОЗНАКИ СУСПІЛЬСТВА

1.Спільність території перебування, часто ця територія співпадає з державними кордонами;

2.Цілісність і стійкість, колектив та колективна єдність;

.Самовідтворення та саморегуляція;

.Рівень розвитку культури, який знаходить своє вираження у виробленні системи норм та цінностей.

Методологічні підходи до вивчення суспільства в соціології.

Системний підхід

Суспільство розглядається як соціальна система, що включає в себе ряд елементів: люди, соціальні взаємодії та відносини, соціальні інститути та організації, соціальні норми та цінності.

У нас в країна цей підхід сформувався в 70-80 рр. Має таку передісторію: в США перед ІІ Світовою війною емігрант Берталанджі, біолог за освітою, зробив доповідь про системний підхід. І запропонував розглядати наукові проблеми паралельно з природою, мається на увазі види, роди тощо, які розглядаються в цілому. Його доповідь на той час не мала успіху, однак після війни спричинила фурор в науці і слугувала народженню нового методу.

Структурний функціоналізм

Популярний в сучасній американській соціології з 30 рр. ХХ ст.. Представники - Т.Парсонс, Р.Мертон. Суть: суспільство як єдиний організм складається з багатьох частин: економічної, політичної, військової, релігійної. Кожна з цих частин може існувати тільки в рамках цілісності, де вона виконує конкретні строго визначені функції. Наприклад, згідно з Парсонсом існує 4 основні функції соціальних підсистем:

• функція адаптації - виконує економічна підсистема;
• функція цілепокладання - виконує політична підсистема;
• функція інтеграції - правові інститути та звичаї;
• функція відтворення структури - система вірувань, мораль, освіта та виховання.
• Конфліктний підхід
• Представники: Л.Козер, Р.Дарендорф, К.Маркс. Основні ідеї сформовані К.Марксом, який вважав, що нерівність у суспільстві породжує конфлікт. Суспільство розглядав як арену битви.
• М.Вебер виділяв 3 види соціальної нерівності: багатство (економічне становище), рівень та обєм влади, престиж.
• Р.Дарендорф виділяв 15 видів конфліктів, відмічав позитивні їх функції. Головне, не приховувати їх, а намагатися вирішити.
• Р.Дарендорф запропонував конфліктну модель суспільства:
• - кожне суспільство завжди знаходиться у стані змін;
• - у кожному суспільстві завжди існують елементи незгоди, що ведуть до загальних конфліктів;
• - кожний елемент суспільства може сприяти його інтеграції і зміні;
• будь-яке суспільство базується на насиллі одних членів суспільства над іншими, які завжди будуть боротися проти свого пригніченого становища.
• Соціологія повинна займатися вивченням поведінки людей в точні перетину суспільства і окремої людини.
• Цивілізаційний підхід
• Представники: А.Тойнбі, О.Шпенглер. Зміна цивілізацій є вираженням розвитку суспільства, кожна з них включає 3 періоди: підготовчий, власне культурний, упадок або виродження.
• Формаційний підхід
• Представники: В.Ленін, К.Маркс. Кожна з формацій (первіснообщинна, рабовласницька, феодалізм, капіталізм) розглядається на основі базиса та надбудови.
• Основні риси сучасного суспільства
• сучасне суспільство - це індустріальне суспільство. На відміну від традиційного, передбачає ріст міст і розширення міського господарства, машинної промисловості, розвинену сферу послуг.
• сучасне суспільство - це суспільство ринкової економіки, для нього характерні змішані форми власності ат різні типи економічної діяльності, важлива роль відводиться приватному сектору.
• сучасне суспільство - це поліструктурне і стратифіковане суспільство.
• сучасне суспільство - це суспільство демократичного типу;
• сучасне суспільство - це суспільство відкрите в духовно-ідеологічному плані, характеризується плюралізмом думок та толерантністю, і одночасно критичним ставленням до дійсності.

1.Типи суспільств

Класифікація 1.

Американська соціологи запропонували поділяти суспільства на типи в залежності від основного способу добування засобів для життя.

• суспільство мисливців та збиральників (аборигени Австралії та Африки).
• Садівничі суспільства (південь Сахари).
• Аграрні суспільства (ті, що виробляють сільськогосподарські подукти і їх переробляють).
• Промислові суспільства.
• Класифікація 2.
• Зявилась у 1970 році (Д.Белл).
• Доіндустріальні чи традиційні суспільства. В основі своїй сільськогосподарські, консервативні, закритого типу, примітивні, невільні в організації соціального життя;
• Індустріальне - має розвинену промисловість, динамічне, глибше в організації соціального життя.
• Постіндустріальне - суспільства найбільш розвинених країн світу, їх виробничу основу складає використання досягнень науково-технічної, інформаційної та технологічної революцій;
• Інформаційне суспільство- це поняття зявилось останнім часом (10-12 років тому). Це суспільства, в яких якість життя, перспектива соціальних змін і економічного розвитку залежить від інформації та її використання (Германія, США, Японія).

ТЕМА 6. МЕТОДИ ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ У СОЦІОЛОГІЧНОМУ ДОСЛІДЖЕННІ

Інтервю у соціологічному дослідженні.

Інтервю - це метод збору первинної соціальної інформації, оснований на соціально-психологічній взаємодії між інтервюером та респондентом з метою отримання даних, що цікавлять дослідника.

При проведенні інтервю посередником між респондентом і соціологом виступає інтервюер, який задає запитання, передбачені дослідником, організовує і направляє всю ситуацію бесіди і фіксує отримані результати.

ВИДИ ІНТЕРВЮ

• ВІЛЬНЕ - поводиться без заздалегідь підготовленого опитувальника чи розробленого плану бесіди. Визначається лише тема і ключові напрямки бесіди, формулювання запитань, їх послідовність складаються в процесі інтервю і залежать від індивідуальних особливостей респондента та інтервюера і від конкретної ситуації.
• СПРЯМОВАНЕ (СФОКУСОВАНЕ) - план такого інтервю передбачає тільки перелік питань, які слід обовязково розглянути, а послідовність і їх формулювання можуть змінюватись залежно від конкретної ситуації.
• СТАНДАРТИЗОВАНЕ - дослідник розробляє конкретний план, що передбачає строгу послідовність запитань та їх формулювання. Інтервюер повинен дослівно відтворити ці запитання, а респондент вільно на них відповідає. Цей тип близький до анкетування.
• ПЕРЕВАГИ:
• серйозне відношення респондента до опитування;
• можливість пояснити незрозумілі запитання бесіди респонденту;
• можливість отримання більш глибокої інформації про думки, мотиви та уявлення респондентів.
• НЕДОЛІКИ:
• обмежені можливості опитування значної кількості респондентів;
• значні матеріальні і часові затрати;
• складність підготовки висококваліфікованих інтервюерів;
• невирішеність проблеми анонімності;
• виступаючи джерелом впливу, інтервюер може впливати на перекручення особистісних позицій респондента.

Метод експертних оцінок.

Метод експертних оцінок - це метод отримання первинної соціальної інформації шляхом опитування експертів (висококваліфікованих спеціалістів з конкретної досліджуваної проблеми). В результаті дослідник отримує експертні оцінки (відповіді, думки, рекомендації), які використовуються як основні положення та аргументи при прийнятті рішень.

ЕТАПИ ЕКСПЕРТНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1.Розробка програми дослідження, підбір експертів, надання необхідної інформації.

2.Опитування експертів.

.Вироблення експертних оцінок, їх узгодження при формування групового рішення;

.Фіксування результатів та їх обробка.

КРИТЕРІЇ ПІДБОРУ ЕКСПЕРТІВ

1.Рівень компетентності;

2.Формальний професійний статус (посада, науковий ступінь, звання, стаж практичної чи наукової роботи тощо);

.Самооцінка;

.Атестація їх діяльності колегами.

КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКСПЕРТНИХ ОПИТУВАНЬ

1.За формою спілкування: очне і заочне;

2.За способом спілкування: усне і письмове;

.За регулярністю проведення: разове і повторне;

.За формою організації роботи експертів: індивідуальне і колективне (нарада, конференція);

.За процедурою прийняття рішень: консенсус, більшість;

.За видом експертної оцінки: думка, рекомендація, рішення, порада.

В експертних опитуваннях відсутні питання-пастки, виключається анонімність, домінують відкриті запитання.

1.Контент-аналіз

Контент-аналіз - це метод кількісно-якісного вивчення змісту соціальної інформації. Обєктом може бути зміст газет, кінофільмів, публічних виступів, теле- і радіопередач, суспільних і особистих документів, інтервю тощо.

(прикладом успішного застосування контент-аналізу є аналіз деяких видань, проведений американськими соціологами під час ІІ Світової війни, в результаті якого була доведена прихована профашиська орієнтація).

Контент-аналіз використовується вже біля 100 років, і сфера його застосування включає в себе історію, політичні науки, журналістику, освіту, психологію. Суть конвент-аналізу в підрахунку того, як представлені в певному інформаційному масиві смислові одиниці, які цікавлять дослідника.

Контент-аналіз використовують при дослідженні проблем трьох типів:

• в тих випадках, коли вимагається вивчення значних обємів тексту;
• в тих випадках, коли проблема повинна бути досліджена „на відстані (при вивченні історичних документів, мемуарів, радіопередач закордонних радіостанцій);
• якщо треба вивчити в тексті такі повідомлення, які важко побачити при поверхневому огляді (наприклад, вивчення специфіки бесід в чоловічих і жіночих колективах, було встановлено, що в жіночих колективах бесіди зосереджуються навколо між особистісних проблем, в той час як чоловіків цікавлять теми, спрямовані на агресію).

МЕТОДИЧНІ ПРОЦЕДУРИ, ЩО ПЕРЕДУЮТЬ КОНТЕНТ-АНАЛІЗУ

1.Вибір категорій аналізу. В якості категорій аналізу газет найчастіше вибирають такі характеристики:

• тематика газетних текстів (політика, мода, економіка, право, історія, мораль, бізнес і підприємницька діяльність, наука і техніка, криміналістика тощо);
• направленість змісту публікації (позитивна, негативна, збалансована, нейтральна, не виражена);
• жанр публікації (стаття, репортаж, огляд, нарис, нормативний акт, консультація тощо);
• обєкт інформації (окрема особистість, соціальна група, державне підприємство, приватне підприємство, наука тощо).

2.Вибір одиниці аналізу: слово, сюжет, газетна стаття, персонаж тощо.

3.Вибір одиниць підрахунку: це частота і обєм появи вибраних категорій. Вони виміряються шляхом підрахунку кількості публікацій в % до загального обєму публікацій, та площі, яку вони займають в абсолютних значеннях (см ) до загальної площі газети.

В результаті дослідник формулює алгоритм, за допомогою якого аналізується зміст певного масиву інформації. Заключним етапом контент-аналізу є якісна інтерпретація отриманих даних - це науковий опис і пояснення результатів підрахунку. Метою даної процедури є перетворення статистичного факту в соціологічний. Ефективність контент-аналізу зростає завдяки використанню інформаційних систем і технологій, зокрема, спеціальних програм для аналізу текстової інформації (OCA STATISTICA).

Метод спостереження

СПОСТЕРЕЖЕННЯ - МЕТОД ЗБОРУ ПЕРВИННОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ, в основі якого безпосереднє сприйняття досліджуваного обєкта.

Цей метод використовується лише тоді, коли інформація, необхідна досліднику, не може бути отримана іншим способом. Найчастіше спостереження застосовують разом з іншими методами в якості допоміжного.

ВИДИ СПОСТЕРЕЖЕНЬ

1.НЕВКЛЮЧЕНЕ - спостерігач знаходиться поза обєктом спостереження.

2.ВКЛЮЧЕНЕ:

• повне включене - соціолог є спостерігачем і колектив знає, що він спостерігає;
• неповне включене - соціолог є спостерігачем, але колектив не знає, що є спостерігач, або знає, але не знає хто саме.

ОСОБЛИВОСТІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

1.ЗАСНОВАНЕ на особистій участі, тому це найсубєктивніший метод;

2.Його важко повторити, оскільки змінюються часові, просторові та інші фактори;

.Проведення включеного спостереження вимагає навичок.

1.Підготовка спостереження, складання програми (визначається обєкт, предмет, мета і завдання тощо).

2.Розробка технічної документації (інструментарію):

• картка спостерігача;
• протокол спостереження, розширений варіант картки;
• щоденник спостереження, де щоденно фіксуються висловлювання і особливості поведінки окремих осіб, власні міркування, складнощі проведення тощо)
• фото-, звуко-, відеозаписи.

3.Збирання первинної емпіричної інформації.

4.Написання звіту про результати дослідження. Тут вказується місце, час, обставини проведення спостереження, вид, робляться висновки.

.Соціальний експеримент - це метод збору первинної інформації, де в якості „експериментального обєкта виступає певна група людей, поставлена в умови експерименту.

ВИДИ ЕКСПЕРИМЕНТІВ

1.За характером досліджуваного обєкта: соціально-економічні, соціально-психологічні, соціально-правові тощо.

2.За характером експериментальної ситуації: полевий (обєкт знаходиться в природніх умовах), та лабораторний (обєкт включений в спеціально підготовлені умови).

.За логічною структурою доказу гіпотези: паралельний (одночасно беруть участь 2 групи, одна з них контрольна, а інша експериментальна. В контрольній групі експеримент не проводиться, а потім співставляються результати); послідовний (аналізу піддається одна й та сама група, що спочатку є контрольною, а потім експериментальною. Отримані результати порівнюють).

ТЕМА 7. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУПІЛЬСТВА ТА СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ

соціологія дюркгейм суспільство експертний

Поняття соціальної структури суспільства.

Поняття „соціальна структура використовують в 2х розуміннях:

• в широкому значенні це побудова суспільства в цілому та система звязків між його елементами;
• у вузькому розумінні - це сукупність взаємоповязаних соціальних груп та спільнот, що взаємодіють між собою.

Сюди включені такі спільноти:

• соціальні (класи, страти, групи);
• соціально-демографічні (в залежності від віку (молодь, пенсіонери, діти) та статі (жінки, чоловіки));
• професійно-кваліфікаційні (за родом занять - лікарі, вчителі);
• національно-етнічні (болгари, українці, гагаузи);
• соціально-територіальні (за типом поселень - сільські, міські, селищні);

Вихідним в розумінні соціальної структури суспільства є поняття „соціальна група - це відносно стійкі спільноти людей, що склалися історично і відрізняються за місцем та роллю в системі соціальних звязків.

Слід відрізняти соціальні групи від випадкових випадкових нестійких обєднань, наприклад, пасажирів автобусу, любителів книг, тощо.

ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ СУСПІЛЬСТВА

1.Класовий - центральне місце в соціальній структурі займають класи, які обумовлені поділом праці та виробничими відносинами. За марксизмом класи - це великі групи людей, які відрізняються між собою місцем в системі суспільного виробництва, відношенням до засобів виробництва, роллю в суспільній організації праці, способом отримання і розміром доходів.

Поряд з класами виділяють класоподібні соціальні групи:

• інтелігенція (люди, що займаються висококваліфікованою розумовою працею);
• спеціалісти-управлінці, так звана номенклатура чи бюрократія (люди, що знаходяться при владі).

В сучасному суспільстві грубо виділяють такі класи:

. Управлінська бюрократія та рядове чиновництво;

. Господарські керівники вищої, середньої та нижчої ланки;

. Кваліфіковані і некваліфіковані робітники державних підприємств;

. Землероби;

. Інженерно-технічні працівники;

. Науково-технічна і гуманітарна інтелігенція;

. Учні та студенти;

. Особи, що займаються індивідуально-трудовою діяльністю (легально і нелегально), приватні підприємці;

. Декласовані елементи (злочинці, бомжі).

Окрім того, зустрічається ще й такий поділ на класи:

1.Вищий клас - ті, хто володіє чи прямо контролює виробничі ресурси.

2.Середній клас - включає більшість „білих комірців і професіоналів.

.Робітничий клас.

.Селяни - люди, зайняті с/г.

На сучасному етапі йде процес відтворення якісно нової соціальної структури, яка несе відбиток нових економічних, політичних ат соціальних відносин.

2.Стратифікаційний підхід - термін стратифікація походить від латинського strata - прошарок. Страта - це група людей, які обєднані однією чи кількома ознаками спільними соціальними ознаками: рівень освіти, умови праці, розмір прибутків, побутові умови тощо.

Стратифікація - це нашарування груп, які мають різний доступ до соціальних благ в силу їх становища в соціальній ієрархії.

Страти в суспільстві розміщені ієрархічно.

Основа стратифікації - соціальна нерівність між членами суспільства, вона підтримується і регулюється різними соціальними інститутами, постійно відтворюючись.

ВИДИ СТРАТИФІКАЦІЇ

• закрита - передбачає жорстка межі страт, заборону переходу із однієї страти в іншу (кастовий лад в Індії, в країнах Африки);
• відкрита - не обмежує перехід з однієї страти в іншу, не має заборони на змішані шлюби тощо.

Згідно теорії стратифікації західне суспільство пройшло еволюцію від пірамідального типу структури суспільства до ромбовидного, де середній прошарок є найчисельнішим.

Основою віднесення себе до певного прошарку є матеріально-економічний достаток чи диференціація прибутків.

До вищого прошарку - відносять людей, прибуток яких є достатнім для того, щоб ні в чому собі не відмовляти.

До середнього прошарку - відносять людей, прибуток яких такий, що вистачає для придбання необхідних продуктів, товарів і послуг.

До нижчого прошарку - відносять людей, прибутку яких ледь вистачає лише для придбання продуктів харчування, вони часто гроші беруть в борг.

Представники цих прошарків можуть відноситись до різних суспільних груп (робітники, селяни, інтелігенція тощо). Будь-яке суспільство - ієрархічне, і соціальна нерівність - це обєктивне явище, що є наслідком нерівності позицій. Суспільство без розшарування - це міф. Соціальна стратифікація - це постійна характеристика для будь-якого суспільства.

Форми стратифікації

(розроблені соціологом П.Сорокіним в роботі

„Соціальна і культурна мобільність )

1.Економічна стратифікація - виникає на базі майнової нерівності. Флуктуації (коливання) відносяться до економічного падіння і підйому соціальних груп, та до росту і скорочення економічної стратифікації всередині групи. Майнова основа стратифікації періодично змінюється, відповідно сприяє розпаду складних стратифікаційних пірамід і появи нових, тобто у всіх соціальних груп є шанс.

2.Політична стратифікація - виникає на основі політичної нерівності. Гіпотеза зникнення політичних страт невірна. В політичних змінах немає постійної тенденції до скорочення стратифікації, цьому сприяє те, що в будь-якому суспільстві йде боротьба між силами стратифікації та силами політичного вирівнювання.

.Професійна стратифікація - проявляється в двох формах - у формі ієрархії основних професійних груп; у формі внутрішньої професійної стратифікації.

Соціальна стратифікація сучасного українського суспільства:

1.Загальноукраїнські елітні групи - володіють власністю, яка розмірами досягає найбільших західних багатств.

2.Регіональні та корпоративні еліти - власники значних за українськими масштабами багатств та впливу на рівні регіонів.

.Український верхній середній клас - володіє власністю і прибутками, яка дорівнюють західним стандартам життя.

.Український динамічний середній клас - володіє власністю, яка забезпечує середньо українські стандарти життя.

.Аутсайдери - характеризуються низькою соціальною активністю та невеликими прибутками.

.Маргінали - характеризуються низькою адаптацією і антисоціальними установками.

.Криміналітет.

Соціальна мобільність та її особливості. Канали соціальної циркуляції.

Соціальна мобільність - це будь-яке переміщення індивіда чи соціального обєкта з однієї соціальної позиції в іншу.

ТИПИ СОЦІАЛЬНОЇ МОБІЛЬНОСТІ:

1.Горизонтальна - переміщення соціальних обєктів в межах одного соціального прошарку;

2.Вертикальна - переміщення соціальних обєктів з одного соціального прошарку в інший. Буває 2-х типів:

• висхідна
• нисхідна
• Якщо не відбувається вчасний перехід людей по вертикалі, то з часом накопичується „горючий матеріал в соціальному плані, це призводить до бунту.
• КАНАЛИ СОЦІАЛЬНОЇ ЦИРКУЛЯЦІЇ - (це мембрани, отвори, ліфти, через які індивіди можуть переміщатися вгору та вниз). Ці функції виконують соціальні інститути, насамперед:
• армія;
• церква;
• освіта;
• політичні партії та організації;
• професійні організації;
• сімя.

ПІДСУМОК: в стабільному стані будь-яке суспільство здійснює соціальну циркуляцію. Розподіл індивідів за стратами здійснюється за допомогою соціальних інститутів. Ніколи не існувало суспільство, в якому б була відсутня вертикальна мобільність, і вона була б абсолютно вільною, без опору.

ТЕМА 8. СОЦІОЛОГІЯ СІМЇ

Соціологія сімї як галузь соціології. Сімя та шлюб

Соціологія сімї - це галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сімї та шлюбних стосунків в конкретних культурних і соціально-економічних умовах.

Ключовими поняттями та обєктом вивчення є сімя та шлюб.

Шлюб - соціальна форма відносин між чоловіком та жінкою: відносно стійкі подружні відносини, що склалися історично, отримали державну санкцію черех реєстрування і внаслідок цього створюють для батьків та дітей певні права та обовязки, породжують правову та моральну відповідальність членів сімї один перед одним, державою та суспільством.

Типи сімей. Функції сімї. Життєвий цикл.

Типи сімей за складом:

• Нуклеарна - подружжя і діти, що не перебувають у шлюбі.
• Розширена або складана - 2-3 і більше поколінь, що проживають разом і ведуть спільне господарство.
• Повна - коли є обидва члени подружжя;
• Неповна - відсутній один з членів подружжя.
• Типи сімей за владою та ієрархією:
• патріархальна;
• матріархальна;
• егалітарна чи біархатна (рівноправя).
• Типи умовами між особистісних відносин:
• авторитарна - основана на підкоренні жінки та дітей чоловіку;
• демократична - розподіл ролей відбувається у відповідності з особистими якостями та здібностями членів сімї.

Функції сімї:

• репродуктивна: біологічне відтворення населення, прагнення мати дітей;
• виховна: соціалізація молодого покоління, підтримка культурного розвитку суспільства, задоволення потреби в батьківстві, контактах з дітьми тощо.
• Господарсько-побутова: підтримка фізичного здоровя, догляд за дітьми, одержання господарсько-побутових послуг одним членам сімї від інших;
• Економічна: економічна підтримка неповнолітніх і непрацездатних членів родини, одержання матеріальних засобів тощо;
• Функція первісного соціального контролю: моральна регламентація поведінки членів сімї в різних сферах життєдіяльності, відповідальність і зобовязання у відносинах між подружжям, батьками та дітьми, представниками старшого і середнього поколінь, формування і підтримка правових і моральних санкцій за негативну поведінку і порушення моральних норм взаємовідносин між членами сімї.
• Духовна: духовне взаємозбагачення членів сімї, розвиток особистості.
• Соціально-статусна: надання певного соціального статусу , відтворення соціальної структури.
• Дозвільна: організація раціонального дозвілля, соціальний контроль у сфері дозвілля між особистісних інтересів;
• Емоційна: емоційна стабілізація індивідів та їх психологічна терапія, одержання індивідами психологічного захисту, задоволення потреби у щасті та любові.
• Сексуальна: сексуальний контроль і задоволення потреб.

Часто сучасна сімя не в змозі виконати всі ці функції, тому виникають конфлікти, насамперед це:

• конфлікти ролевих образів (повязані з неправильними формуваннями уявлень про образ сімї);
• між ролеві конфлікти (протиріччя криються в протилежності ролевих очікувань);
• внутрішньо ролевий конфлікт (одна роль включає в себе протиречиві вимоги).

Життєвий цикл сімї

1.Утворення сімї - вступ в перший шлюб;

2.Початок дітонародження - народження першої дитини;

.Закінчення дітонародження - народження останньої дитини;

.„Порожнє гніздо - вступ у шлюб і відділення від сімї останньої дитини;

.Припинення існування повної сімї - смерть одного із подружжя.

Історичний розвиток сімейних відносин.

Ще з давніх давен мудреці стверджували, що у внутрішньому світі особистості - джерело її щастя і нещастя, що, не пізнавши і не зрозумівши самого себе, людина не зрозуміє й інших; вони прагнули пізнати людську душу, її сутність, початок формування якої закладається сімєю. Саме сімя на протязі століть виступає необхідним компонентом соціальної структури суспільства, одною з найбільш усталених форм соціальної спільності людей. Значний потенціал сімї, що проявляється у всіх сторонах і на всіх етапах процесу становлення і розвитку особистості, специфічність, комплексність сімейного впливу на свідомість і поведінку, роблять її не лише оптимальною, але й незамінною формою відтворення суспільства, розуміючи під останнім не лише дітонародження, а й соціалізацію особистості. Ще Арістотель відмічав: "…дім, перш за все, і дружина, і бик-землепашець. Відповідно, спілкування, яке природнім шляхом виникає для задоволення повсякденних потреб, є сім'я; про членів сім'ї Харонд каже, що вони їдять з одного ларя, а Епіменід Критянин називає їх такими, що кормляться із одних ясель".

В давні часи сімю та шлюб можна охарактеризувати не як стійкі, а змінні інститути; більш того, коли виникло людство, шлюб взагалі не був відомим. Китайські літописи розповідають, що спочатку люди нічим не відрізнялись від тварин за своїм способом життя: жінки належали всім чоловікам, внаслідок чого діти ніколи не знали своїх батьків. Геродот, Страбон, Пліній, Плутарх повідомляють про безладність статевих стосунків у племен. За Геродотом, агафірси - сусіди скіфів, …зі своїми жінками живуть разом, і тому всі вони брати, у массагетів жінки - спільне надбання, аусійці в Лівії спілкуються зі своїми жінками всі разом, як з худобою, і не мають власних дружин…. Отже, первісні люди вели стадний спосіб життя і економічно залежали від нього, вони не знали соціальної регламентації шлюбних звязків і повністю знаходились в полоні біологічних інстинктів, господарював проміскуїтет. Поступово коло осіб, між якими існувала необмежена свобода в статевих відносинах, одобрюваних суспільством, звужувалось. З нього виключались близькі родичі, і перш за все - батьки й діти. Утворилась кровноспоріднена сімя, в якій допускались статеві звязки між одним поколінням (брат та сестра) і заперечувались між різними. Наступною формою організації сімї стала сімя пуналуа - група чоловіків була в шлюбі з групою жінок. З розвитком продуктивних сил виникла обєктивна потреба у збільшенні чисельності племені, що потребувало обмеження кровозмішання, яке вело до зменшення населення. Виникла екзогамія (звичай, який строго заперечував статеві відносини в межах роду). Шлюби дозволялись лише між представниками різних родів. Поступово шлюб був замінений парним. Для матріархату характерне економічне панування жінки, обумовлене тим, що в організації побуту її праця займала перше місце. Поява приватної власності привела до встановлення фактичної зверхності в сімї чоловіка і батька. Парний шлюб, повязаний з відносною свободою жінки, не давав чоловіку впевненості у батьківстві. Виникла нова форма парної сімї - патріархальна. Вона забезпечувала чоловіка як батька та власника законних спадкоємців.

Першими письмовими законами про шлюб були закони царя Хаммурапі - збірка цивільного й кримінального права, випущена в Древньому Вавилоні. За цими законами дівчата належали своїм батькам до тих пір, доки не були куплені майбутнім чоловіком. Шлюб мав характер економічної, соціально-побутової угоди, контракту між чоловіком та жінкою. Майже у всіх давніх культурах шлюби-угоди були звичайним явищем. Наречений платив викуп за наречену, найчастіше це була ділянка землі. У випадку розлучення за ініціативою чоловіка власність, отримана за рахунок викупу і діти, народжені в шлюбі, переходили до жінки. У тих випадках, коли подружжя не могло вирішити свої суперечки, у Вавилоні практикувався звичай випробування водою: якщо обвинувачений міг плавати, то вважалося, що його оберігають боги, він визнавався невинним, якщо ж хтось із подружжя починав тонути, це було доказом вини. Соціально-побутові відносини між подружжям в Древньому Єгипті також носили відтінок економічних та політичних уподобань: часто в шлюб вступали брати й сестри, щоб не ділити спадок, фараони одружувались навіть зі своїми дочками, щоб зберегти трон та династію. Так, наприклад, Клеопатра (30 рр. до н.е.) спочатку була жінкою свого старшого брата, а після його смерті - молодшого. Ті ж привілеї отримав Марк Антоній, який був її останнім чоловіком. Однак, великого значення надавалось і задоволенню духовних потреб в шлюбі: поезія та пісні кохання звернені до романтичної любові, і часто зустрічаються в піснях слова брат та сестра в значенні коханої, близької людини: Я побачив сестру мою, і душа моя зраділа, а руки мої широко розкрились для обіймів, і серце від щастя з грудей моїх ледве не вискочило….

Хоча жінок поважали і їх права оберігалися законом, у відповідності з релігійними догмами їх вважали нижчими істотами. Так, автор біблейської книги Іова (6-4 ст. до н.е.) відмічав, що прокляття нечистого народження висить над людиною : Хто може чисте добути з бруду? Як може людина бути праведною перед Богом? Як може вона, народжена жінкою, бути чистою? .

Грецька цивілізація найбільш яскраво виражена через два найвідоміші поліси - Афіни та Спарту, які відрізнялися між собою як за способом управління, правами та обовязками громадян, так і за відношенням до шлюбу та організацією сімейного життя. Спартанські чоловіки й жінки приймали участь в шлюбних ритуалах, суть яких заключалась в інсценуванні викрадення нареченої в її новий дім. Наречений, однак, продовжував жити в солдатському бараці, лише вночі приходячи до своєї жінки. До 60 років чоловік продовжував харчуватися разом із солдатами, так як за уявленнями спартанців, досить часта інтимна близькість ставала перешкодою збереженню сил воїна. Хоча загальноприйнятою формою шлюбу була моногамія, шлюб мав відкритий характер, жінки користувалися більшою свободою, мали значну політичну силу, володіли великими земельними наділами. В Афінах же жінки фінансово і юридично залежали від чоловіків, в їх обовязки входила організація побуту, догляд за дітьми. Відомий давньогрецький філософ Піфагор Самоський відмічав, що від чоловіків бере початок порядок і світло, а від жінок - темрява і хаос. Перші закони про шлюб приписують засновнику Риму, Рамулу. За ними жінка після вступу в шлюб ставала частиною власності чоловіка, закон зобовязував повністю пристосовуватись до характеру чоловіка, який, в свою чергу, керував жінкою як своєю необхідною власністю.

В епоху раннього середньовіччя відношення до шлюбу та сімї рідко повязували з романтичними почуттями. Існували три найбільш поширені точки зору щодо цього: за першою шлюб та сімя вважались даром Бога, їх призначення - народження дітей. За другою шлюб - це необхідне зло, і краще одружитися, ніж згоріти від любовної пристрасті. Третя точка зору зводилась до того, що шлюбу і сімейного життя взагалі слід уникати, щоб повністю присвятити себе релігії. В період раннього християнства відбулися зміни в законах про шлюб, так, заперечувались полігамні шлюби й левірат (звичай, за яким брат померлого повинен одружитися на його вдові). Тертулліан вважав, що якщо б Бог позитивно відносився до полігамії, то не взяв би лише одне ребро Адама для створення Єви. В II столітті н.е. шлюб визнавався ділом рук Сатани, а відображенням зла виступало тіло жінки, Тертулліан проголошував, що жінка - це прекрасний храм, який побудований над глибокою прірвою, … жінко, ти - ворота Сатани, ти збиваєш з істиного шляху того, кого не можна вразити відкрито….

В кінці V ст.н.е. Західна Римська імперія була завойована північними племенами варварів (476 р.), які принесли свої поняття щодо організації сімейного побуту та шлюбу, свої сімейні звичаї та обряди; стрижневим уявленням яких було те, що шлюб в цілому існує заради сімї, економічної та сексуальної зручності. Почалась так звана епоха Середніх віків. З посиленням влади королів феодали поступово втрачали право приймати рішення про створення сімей своїх васалів та смердів. Популярності набув новий романтичний напрям вишуканого кохання трубадурів у Південній Франції, який поширився і в інші країни. Принципи лицарського кохання втілені в Легенді про розу, в житті французького філософа, поета, богослова Пєра Абеляра і його коханої дівчини Елоїзи. Однак, романтичне відношення до жінки і критикувалось, так, наприклад, відомий філософ і теолог Фома Аквінський розглядав жінку лише як зіпсований варіант чоловіка.

В епоху Ренесансу, головною рисою якої став гуманізм, особистість отримала більшу свободу в різних сферах життя, нові свободи породжували нові думки: деякі ототожнювали жінку з Євою, з її гріховним та плотським началом, а інші - навпаки, вважали жінку втіленням символу чистоти й святості, як Пречиста Діва. Деяких жінок вважали відьмами і влаштовували на них полювання. В XVI ст. в Західній та Центральній Європі виник широкий суспільний рух, який отримав назву Реформації, і в першу чергу він прийняв форму боротьби проти католицької церкви. Одним з його результатів була зміна законів про шлюб та організацію сімї. Видатний представник Реформації в Германії Мартін Лютер вважав, що мета створення сімї - народження дітей і сумісне життя подружжя у взаємній вірності. В XVII ст. в Германії, Голландії, Шотландії найпоширенішим поглядом на сімю був погляд як на духовну єдність чоловіка й жінки.

Моногамія як форма шлюбу була закріплена з виникненням приватної власності на засоби виробництва з розподілом суспільства на класи. З переходом до феодалізму суспільством був встановлений єдиний і обовязковий церковний шлюб (хоча кріпосні селяни могли вступати в нього з дозволу свого господаря-феодала, часто за його вибором). Однак, якщо брати форми шлюбу в цілому на різних територіях, то можна сказати, що вони досить багатоманітні, адже і зараз в деяких країнах існує патріархальна сімя в формі полігамного шлюбу, коли чоловік має декілька жінок або ж і цілий гарем; а в деяких племенах Тібету, Південної Америки, Африки формою шлюбу виступає поліандрія; в Індії є поширеною братерська сімя, фратеріальна - коли жінка старшого брата стає спільною дружиною для всіх братів.

На сучасному етапі в Україні можна умовно визначити декілька типів шлюбів: традиційні, які за організацією сімейного життя подібні до загальноприйнятої моногамної форми; шлюб для зручності, особистісного інтересу - основою залишається фінансова сторона, сексуальні відносини, можливість досягти престижу, в цьому шлюбі кожен партнер задовольняє свої специфічні потреби; юридично не оформлені союзи, коли партнери можуть розійтися в будь-який час, не маючи проблем з оформленням відповідних документів; шлюб по любові, - почуття подружжя знаходяться в постійному розвитку, коли минуле, теперішнє та майбутнє зливається в один напрям - жити заради коханої людини.

Сутність сімейних відносин своєрідно проявляється у всіх елементах і сторонах цього соціального явища, визначаючись її положенням у суспільній системі, у ролі в житті кожної особистості. Соціальну сутність сімї можна прослідкувати в залежності між шлюбно-сімейними відносинами та розвитком суспільства, перш за все, змінами провідних елементів соціально-історичного розвитку, а також в особливостях внутрішньої організації сімї, як цілісної системи відносин в закономірностях її змін. Питання природи внутрішнього звязку між членами сімї до цих пір являється предметом гострих дискусій. Так, ідеалісти й теологи пояснюють це деяким ідеальним поняттям чи божественною настановою. Точка зору обєктивного ідеалізму в історії філософії найбільш рельєфно виражена у вченні Гегеля, який розглядає сімю як безпосередню субстанціональність Всесвітнього Духу, як результат прояву волі Абсолютної Ідеї. Субєктивні ж ідеалісти вважали першоосновою сімї психіку і свідомість індивіда, заперечуючи обєктивний характер сімейно-шлюбних відносин, проповідуючи свободу вибору форм шлюбу (фрейдисти та неофрейдисти). За християнською релігією, велич подружжя - найтіснішого і найбільшого із звязків, - вознесена Христом до гідності таїнства, обявлена у вислові із проповіді св. Павла, який порівнює подружню любов з любовю до Христа: Чоловіки, любіть своїх жінок, як Христос полюбив церкву…. Перед кожним партнером, окрім обовязків, Бог ставить особливе завдання, тому треба зрозуміти призначення (logos) кожної індивідуальної сімї і її покликання - реалізація ідеального подружжя або героїчне страждання, несення хреста нещасливого подружжя; божественне значення кожного індивідуального подружжя змінюється відповідно до того, якою є найвища точка, досягнута в даній спільності осіб. Метафізики, проголошуючи домінування якої-небудь однієї із сторін внутрішньосімейних відносин (біологічної, психологічної, господарсько-економічної) виводять цілісність сімї із змісту відповідних відносин.

Цікавою є точка зору, яку висунув К.В.Сельченок в роботі Сфера повседневной жизни. Він вважає, що сімейні відносини є найвищою формою розвитку людської свідомості, адже немає більш заплутаніших проблем, як внутрішньосімейні. В основу роботи покладена астрологічна символічна система, основна ідея якої виражена у формулі Покликання кожної сімї - відтворити світостворення. Саме в мікрокосмічності та живому включенні сімї у суспільство слід шукати зачатки революцій, епідемій та економічних блокад. Сімейні відносини, як організм, мають ряд специфічних астрологічних факторів, що повязані один з одним різними способами (Планети - Енергія, Знаки - Форма Енергії, Будинки - Функції, Аспекти - Форма відносин). В основу покладено положення доктрини Езоторизму: сімї створюються на небі і зустріч наречених є еволюційно-необхідним актом їх власних Життєвих Містерій і Загального Планетарного Духовно-Еволюційного Дійства; момент створення сімї визначається Господом, а тому не може бути випадковим; сімейні проблеми можна вирішити шляхом покращення себе.

В кожному вченні є доля істини, і не можна повністю критикувати той чи інший напрям, адже критика не буде конструктивною. Звичайно, скрізь є свої недоліки, однак ми відносимось до цього з позицій холізму - в організації сімї та сімейних відносин мають місце всі розглянуті вище моменти, однак, поєднуючись, утворюється якісно інше ціле, яке не дорівнює сумі складових, а виступає новим, більшим. Утворюється складна система, кожен елемент якої важливий, і сутність та виключний аналіз сімейного життя невичерпний, і завжди буде знаходитись в центрі уваги дослідників.

Визначною памяткою давньоруської писемної культури є Домострой, який розкриває моральні устої, внутрішній світ сімейно-побутових відносин XVI сторіччя. Вважають, що автором Домострою є піп Сильвестр. Однак, переходячи із покоління в покоління, книга доповнювалась доробками невідомих авторів. В основу покладені рукописи XVII сторіччя. Домострой вміщає в собі мудрі повчання про сімейні устої, мораль, соціально-побутові відносини: …кожен день і кожен вечір, виконавши свій душевний обов'язок, вранці треба вставати по дзвону і, після співу, чоловіку з дружиною радитися про улаштування домашнє: на кому що тримається і кому яке діло вести…. Значна увага приділяється релігійному вихованню, організації дня: … заутрені не просипай, обідні не прогулювай, ввечері не погріши і не пропивай, повечерницю і полуночницю і молитву в домі своєму завжди, кажного дня, співай: то всякому християнину Божий обов'язок…. В повчанні дітям відмічається: …май, чадо, щиру правду и любов нелицемірну до всіх; не засуджуй нікого ні в чому, свої гріхи розмірковуй, як викупити їх. Чого сам не любиш, того й іншому не бажай, і бережи чистоту тілесну паче всього…. Деякі моменти Домострою пройшли через віки і не втратили своєї значимості і сьогодні, і самі того не усвідомлюючи, ми дотримуємось їх.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна

1.Волков Ю.Г. Социология: Учебник для студентов вузов. - М.: Гардарики, 2003. - 316 с.

2.Гідденс Е. Соціологія. - К.: Основи, 1999. - 726 с.

.Зборовский Г.Е. История социологии. - М.: Гардарики, 2004. - 608 с.

.Піча В.М. та ін. 3 історії української соціологічної думки. - Львів, 1995. - 64с.

.Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: курс лекций. - М.,1996.

.Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. - К.: Наукова думка, 1995. - 223 с.

.Социология. Наука об обществе. Учебное пособие / Под общей редакцией В.П. Андрющенко, Н.И. Горлача. - Харьков. Институт востоковедения и международных отношений. Харьковский коллегиум. Кафедра истории, философии и политических наук, 1996. - 688 с.

.Соціологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка. - К.: Видавничий центр "Академія", 2005. - 560 с. (Альма-матер).

.Спеціальні та галузеві соцілогії: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.С. Пилипенка. - К.: Каравела, 2003. - 299с.

.Тощенко Ж.Т. Социология: Общий курс. - М.: Прометей, 1994. - 382 с.

.Фролов С.С. Социология: Учебник для студентов высших учебных заведений. - М.: Гардарики, 1999. - 344 с.

.Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. - К.: Кальварія, 2003. - 540 с.

.Ядов В.А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. - Самара: Самарский университет, 1995. - 329 с.

.Ядов В. А. Стратегия социологического исследования: описание, объяснение, понимание социальной реальности: Учебник для студентов вузов. - М.: Добросвет, 2000. - 596 с.

Додаткова

1.Антипова Г.С. Теоретико-методологическая проблема исследований малых социальных групп. - М.,1989. - С. 3-141.

2.Батыгин Г.С. Лекции по методологии социологических исследований. -М.: Аспект-Пресс, 1995. - 286 с.

3.Батыгин Г.С. Происхождение социологии // Вестник АН СССР. - 1991.- № 2. - С. 68-79.

4.Бачинский Г.А. Социоэкология: теоретические и прикладные аспекты. - К., 1991.

5.Бутенко И.А. Анкетный опрос как общение социолога с респондентами. - М.: Высшая школа, 1989. - 175 с.

6.Васильчук Ю.А. Социальное развитие человека. Фактор социума // Общественные науки и современность. - 2004. - № 1. - С. 5-16.

7.Вебер М. Основные понятия стратификации // Социс. - 1994. - № 5. -С. 147-156.

8.Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. - К.: Основи, 1998. - 534с.

9.Войтович С. Проблема соціальних інститутів у соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. - № 2. - С. 151-165.

10.Гаспарян Ю.А. Семья на пороге 21 века: социологические проблемы. -СПб., 1999. - 320 с.

11.Гидденс Э. Стратификация и классовая структура // Социологические исследования. - 1992. - № 9. - С. 112-123.

12.Глотов М.Б. Социологическое исследование: определение, структура, классификация // Социс. - 2003. - № 10. - С. 13-20.

13.Головаха Е.И. Изменение социальной структуры и формирование среднего класса в Украине // Социологический журнал. - 1997. - № 4. - С. 22-32.

14.Дворецкая Г.В., Махнарылов В.П. Социология труда. - К.: Высш. шк., 1990.

15.Діти, жінки та сім'я в Україні: Стат. Збірник. - К., 1998. - 344 с.

16.Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. -М.: Наука, 1991. - 572 с.

17.Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение. - М.: Канон, 1995. - 352 с.

18.Иванов В.Н. Девиантное поведение: причины и масштабы // Социально-политический журнал. - 1995. - № 2. - С. 47-57.

19.Илле М.Е. К вопросу о предмете социологии // Социально-политический журнал. - 1994. - № 11,12. - С. 100-113.

20.Интерпретация и анализ данных в социологических исследованиях. - М., 1987. - 255с.

21.Ионин Л.Г. Социология культуры: путь в новое тысячелетие. - М.: Издательская корпорация "Логос", 2000. - 432 с.

22.Костенко Н.В. Ценности и символы в массовой коммуникации. - К.: Наукова думка, 1993. - 129 с.

23.Котигоренко В. Знания про соціальний конфлікт: абсолют чи відповідність? // Політичний менеджмент. - 2003. - № 2. - С. 137-155.

24.Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и сознание. - Новосибирск, 1987.

.Куценко О.В. Становления соціальних класів як вияв самоорганізуючих процесів у суспільстві // Соцілогія: теорія, методи, маркетинг. - 2002. - № 4. - С. 122-133.

26.Лакутин О.В., Толстова Ю.Н. Качественная и количественная информация в социологии // Социол. исслед. - 1992. - № 5. - С. 88-92.

27.Математические методы анализа и интерпретации социологических данных / Под ред. В.Г. Андреенкова, Ю.Н. Толстовой. - М.: Наука, 1989. -175с.

29.Методы сбора информации в социологических исследованиях: В 2-х кн. / Под ред. В.Г. Андреенкова, О.М. Масловой. - М.: Наука, 1990.

30.Никонорова Е.В. Экологическая культура и факторы ее формирования: философско-социологический аспект проблемы. - М., 1994.

31.Овсянников В.Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. - Л.: ЛГУ, 1989. - 133 с.

32.Овсянников В.Г. Методы социологии: их содержание и особенности // Социально-политический журнал. - 1993. № 3. - С.40-49.

33.Овчаренко В.И., Грицанов А.А. Социологический психологизм. Критический анализ. - Минск: Высшая школа, 1990. - 203 с.

34.Огаренко В.Н., Малахова Ж.Д. Социология малых групп. - Запорожье: ЗГУ, 2002. - 305 с.

35.Панина Н.В. Технология социологического исследования. - К., 1998. -278 с.

36.Паніна Н.В., Головаха Е.Л. Тенденції розвитку українського суспільства (1994 - 1998 рр.). Соціологічні показники: таблиці, ілюстрації, коментар. - ІС НАНУ, 1999.-154с.

37.Паниотто В.И., Максименко В.С. Количественные методы в социологических исследованиях. - М., 1992. - 272 с.

38.Пахомов Ю.Н., Александрова Ю.В. Теоретико-методологические основы экологизации личности. - СПб., 1997.

.Піча В.М. Соціологія сім'ї. - Львів, 1994.

40.Портякин Б.А. Размышления о микро- и макросоциологии // Социол. исслед. - 1992. - № 1. - С. 116 - 118.

41.Практикум по социологии / Под ред. И.М. Слепенкова, Н.И. Дряхлова, В.Я. Нечаева и др. - М.: Изд-во МГУ, 1992. - 196 с.

42.Региональные проблемы социальной мобильности / Под ред. Ф.Р. Филиппова. - М.: Наука, 1991. - 141 с.

43.Рубчевский К.В. Социализация личности: интериоризация и социальная адаптация // Общественные науки и современность. - 2003. - № 2. - С. 147-152.

44.Сорокин П. А. Система социологии. В 2-х томах. - М.: Наука, 1993.

45.Социология молодежи: Учебник / Под ред. В.Т. Лисовского. - СПб.: Изд-во СПУ, 1996. - 457 с.

46.Социология молодежи: Учебное пособие для студентов вузов / Под ред. Ю.Г. Волкова, В.И. Добренькова, Ф.Д. Кадария и др. - Ростов - н/Д.: Феникс, 2001. - 575 с.

47.Сосунова И. Экологическая мораль как социальная категория // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2003. - №4. - С. 130-138.

48.Статистические методы для ЭВМ / Пер. с англ. М., 1986. - 378 с.

49.Тощенко Ж.Т. О понятийном аппарате социологии // Социс. - 2002. - № 9. - С. 3 - 16.

50.Филиппова Т.В. Социология в Интернете // Социологические исследования. - 2000. - № 5. - С. 131-137.

51.Черныш М.Ф. Социальная мобильность и массовое сознание // Социологические исследования. - 1995. - № 1. - С. 134-138.

52.Шаленко В.Н. Программа социологического исследования. - М.: МГУ, 1987. - 116с.

53.Эльпинер Л.И. Социально-экологические вопросы использования водных ресурсов. - М.: Наука, 1992. - 133 с.

54.Яковенко Ю.И., Паниотто В.И. Почтовый опрос в социологическом исследовании. - К.: Наукова думка, 1988. - 137 с.

55.Ядов В.А. Размышления о предмете социологии // Социс. - 1990. - № 2. - С. 3-16.

Довідкова

1.Большой толковый социологический словарь: Соllins / Под ред. Д. Джери, Д. Джери. - М.: Вече, АСТ, 1999. (Т. 1. - 1999. - 543 с.; Т. 2. -1999. - 527с.).

2.Современная западная социология: Словарь / Сост. Давыдов Ю.Н. и др. - М.: Политиздат, 1990.

3.Социальная энциклопедия / Сост. Горкин А.П. и др. - М.: Большая Российская энциклопедия, 2000. - 436 с.

4.Социологический справочник / Под общ. ред. В.И. Воловича. - К., 1991.

.Соціологія: Терміни. Поняття. Персонали / За ред. В.М. Пічі. - К.: Каравела; Львів: Новий Світ - 2000, 2002. - 460 с.

.Хто є хто в західній та вітчизняній соціології. Навчальний соціологічний словник для студентів. - Львів: Світ, 1999. - 160 с.