Діти війни в історичному контексті американо-іракських конфліктів 1990–1991 та 2003–2010 років

Діти війни в історичному контексті американо-іракських конфліктів 1990–1991 та 2003–2010 років

Зміст

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЯ, ІСТОРІОГРАФІЯ І ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА

.1   Історіографія і джерела вивчення проблеми

1.2    Методологія дослідження американо-іракських конфліктів

РОЗДІЛ 2. АМЕРИКАНО-ІРАКСЬКІ ПРОТИСТОЯННЯ НАПРИКІНЦІ ХХ-НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ: ПРИЧИНИ, ХІД, НАСЛІДКИ

.1   Американо-іракська війна 1990-1991 років

2.2    Американо-іракська війна 2003-2010 років

РОЗДІЛ 3. ДІТИ ЯК СУБ’ЄКТ АМЕРИКАНО-ІРАКСЬКИХ КОНФЛІКТІВ

.1   Діти-солдати та використання їх у військових операціях

3.2    Становище дітей в зоні воєнних дій: спосіб та умови життя

3.3    Діяльність міжнародних та громадських організацій по захисту дітей

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Перелік умовних скорочень

AПI - Асоціація психологів Іраку;

АІК - антиіракська коаліція;

БМП - бойова машина піхоти;

БНД - Bundesnachrichtendienst (Німецька федеральна розвідувальна служба);

БНС - багатонаціональні сили;

ВВП - валовий внутрішній продукт;

ВМС - військово-морські сили;

ВПС - військовоповітряні сили;

ВТЗ - високоточна зброя;

ВФП - Програма шкільного харчування” (“Тhe WFP School Feeding Programme”);

ДРВ - (літаки) дальнього радіолокаційного виявлення;

ЗМУ - зброя масового ураження;

ЗПН - засоби повітряного нападу;

ЗРК - зенітно-ракетний комплекс;

ЗС - збройні сили;

КА - космічні апарати;

КАБ - керована авіаційна бомба;

KЗС - кульові зіркові скупчення;

КПД - Конвенції про права дитини;

КРП - Курдська робоча партія;

ЛАД - Ліга арабських держав;

ОІК - Організація Ісламська конференція;

ООН - Організація Об’єднаних Націй;

ПННО - повітряно-наземна наступальна операція;

ПНОП - програма ООН “Нафта в обмін на продовольство”

ППО - протиповітряна оборона;

РБ - Рада Безпеки (ООН);

РЕБ - радіоелектронна боротьба;

РСЗВ - реактивна система залпового вогню;

СВ - сухопутні війська;

СОІ - Стратегічна оборонна ініціатива;

СРСР - Союз Радянських Соціалістичних Республік;

США - Сполучені Штати Америки;

ЦРУ - Центральне Розвідувальне управління;

ЮНЕП - The United Nations Environment Programme (Програма ООН по навколишньому середовищу);

ЮНІСЕФ - The United Nations Childrens Found (Дитячий фонд ООН).

Вступ

діти солдат іранський війна

Діти та молодь - невід'ємна частина сучасного людства зі своїми специфічними проблемами і інтересами. Усвідомлення цього стало важливим здобутком сучасної цивілізації. В ХХ - на початку ХХІ ст. були розроблені, прийняті та ратифіковані багатьма країнами міжнародно-правові акти, спрямовані на захист прав та інтересів дітей та молоді. В найбільш розвинутих державах діють закони, що регулюють правове положення молоді та неповнолітніх. Універсальним документом у цьому відношенні є Конвенція про права дитини. Проте, найболючішим та найгострішим питанням сучасності є проблема війни і участі в ній дітей, оскільки саме вони складають майбутнє всіх країн світу незалежно від віросповідання, кольору шкіри чи політики.

Дослідження крупних збройних конфліктів приводить до дуже страшної картини: все більше регіонів світу занурюється у моральний вакуум. У цьому просторі відсутні основні людські цінності: тут дітей вбивають, калічать, піддають насильству, використовують як солдатів, прирікають на голод та піддають крайньо жорстокому терору.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що переосмислення сучасною історіографією способів, характеру, методів та умов ведення війни, зумовило зростання зацікавленості проблемою дітей війни на різних історичних етапах розвитку регіонів світу. Одним із таких періодів є кінець ХХ - початок ХХІ століття, коли на території Іраку проходили дві масштабні, за різноманітністю використання зброї, війни, у 1990-1991 та 2003-2010 рр.

Вивчення становища сотень тисяч дітей, втягнутих у збройні конфлікти, в яких вони виступають не сторонніми спостерігачами, а їх прямими жертвами, зумовлено причинно-наслідковими явищами розвитку сучасного суспільства. Одні стають жертвами у війнах проти громадянського населення в цілому; інші гинуть у процесі здійснення політики зумисного геноциду. Є й інші діти, які потерпають від сексуального насильства або численних утисків у ході збройних конфліктів, які прирікають їх на голод та хвороби. Крім того, тисячі дітей і молоді цинічно використовуються в якості комбатантів - дітей-солдат. Отже, діти війни - це діти віком до 18 років, які проживають чи перебувають на території здійснення військового конфлікту і є його жертвами та / або учасниками [83, c. 7]. Ця проблема за своєю суттю та змістом вимагає означення і поняття “діти-солдати”. Діти-солдати - це діти віком до 18 років, що завербовані у збройні сили та беруть участь у політичному насильстві [83, c. 14].

Варто відмітити, що означення військових конфліктів у Перській затоці 1990-1991 та 2003-2010 рр. як американо-іракських, зумовлене причинно-наслідковими явищами і факторами процесу історичного розвитку цього географічного регіону в контексті зональності американського впливу, який полягає в очоленні США обох кампаній, фактах оголошення Сполученими Штатами війни та миру і т. п.

В цілому для сучасних збройних конфліктів характерні відсутність контролю, безпорядки і хаос. Спостерігачі вказують на катастрофічні політичні перевороти: безкомпромісну боротьбу за контроль над ресурсами перед лицем зростаючої бідності і економічної розрухи. Інші вважають, що жорстокість, присутня у сучасних війнах, є природним продовженням соціальних революцій, що руйнують традиційні суспільства.

Головною вимогою, незалежно від характеру причин прояву жорстокості по відношенню до дітей у наші дні, - покласти край участі дітей у воєнних діях.

Мета дослідження полягає у конкретно-історичному вивченні і висвітленні впливу американо-іракських воєн 1990-1991 та 2003-2010 рр. на життя та здоров’я дітей, а також діяльності міжнародних та громадських організацій сприяння дітям під час і після збройних конфліктів. Досягнення цієї мети передбачає послідовне опрацювання та вирішення таких наукових завдань:

–       охарактеризувати стан вивченості та джерельну базу означеної проблеми;

–       проаналізувати причинно-наслідкові зв’язки виникнення високоточних та швидкоплинних воєн 1990-1991 та 2003-2010 рр. та особливості їх ведення;

–       встановити характер та наслідки впливу війни на життя та здоров’я дітей;

–       вивчити факти застосування дітей в якості солдатів як урядовими військами, так і повстанськими групами;

–       з’ясувати роль міжнародних та громадських організацій з питань захисту дітей в зоні військових дій.

Об’єктом дослідження є американо-іракські конфлікти 1990-1991 та 2003-2010 рр.

Предмет дослідження - діти війни в історичному контексті американо-іракських конфліктів 1990-1991 та 2003-2010 рр.

Географічні межі охоплюють територію сучасного Іраку та сусіднього з ним Кувейту, де з 2 серпня 1990 р. по 23 лютого 1991 р. відбувались головні акції протистояння.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше зроблено спробу на основі комплексного підходу дослідити тему, яка не отримала всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній науці. Уточнено головні напрямки, тенденції та етапи вивчення положення дітей війни Іраку за допомогою комплексного дослідження міжнародно-правових документів, літературних джерел та преси як окремого цілісного документального комплексу і важливих історичних джерел досліджуваного періоду. Визначено основні підходи та методики розробки цієї проблеми, вплив суб’єктивних факторів на значну частину наукових досліджень. Поряд з цим, шляхом аналізу джерельних матеріалів, показано раціональне бачення причин американо-іракських конфліктів та поразок збройних сил Іраку. За допомогою низки матеріалів синтезовано погляди міжнародного співтовариства на проблему дітей війни із заключеннями лікарів, психологів та центрів реабілітації, які безпосередньо працювали в зоні воєнних дій.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дослідження та нагромаджений в ньому фактичний матеріал може бути використаний при написанні конкретно-проблемних та узагальнюючих праць із всесвітньої історії кінця ХХ - поч. ХХІ ст.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки магістерської роботи доповідалися на засіданнях кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн та на попередньому захисті магістерських робіт. Окремі положення були викладені в тезах доповіді “Війна проти Іраку 2003-2010 рр.: передумови та причини” (прийнято до опублікування) IV Міжнародної науково-практичної конференції студентів і аспірантів “Молода наука Волині: пріоритети та перспективи” (14-15 травня 2012 р., м. Луцьк)

Структура роботи обумовлена метою, завданнями і характером дослідження. Праця складається з вступу, трьох розділів (сім підрозділів), висновків, додатків, списку використаних джерел (118 бібліографічних позицій). Загальний обсяг тексту - 79 с. Додатки нараховують 25 с.

РОЗДІЛ 1. Методологія, історіографія і джерельна база

1.1    Історіографія і джерела вивчення проблеми

З огляду на невелику кількість праць, безпосередньо присвячених американо-іракським конфліктам 1990-1991 та 2003-2010 рр., дослідження становища дітей війни, як найуразливішої частини населення, проводилося на основі проблемного принципу. Відтак, студії з обсягу магістерської тематики можна розділити на два типи в залежності від предмета їхнього дослідження. До першого типу належать праці, автори яких акцентують увагу на дітях-солдатах. До другого типу включено праці, в яких досліджуються різного роду наслідки війни на дітей - хвороби, безграмотність, відсутність нормальних умов для росту і розвитку особистості і т. п.

Хронологічні межі періоду, впродовж якого були написані праці першого типу, можна означити першою половиною 90-х років ХХ-початку ХХІ століття. Його характерною рисою є компілятивний метод, при якому відомості з міжнародного права та міжнародного гуманітарного використовуються як джерела, на основі яких в переважній більшості написані праці Jo. De Berry [46], R. Brett [31; 32; 33], M. McCallin, I. Cohn, G [42], Goodwin-Gill [42].

 Так, I. Cohn і G. Goodwin-Gill з Оксфордського університету, у своїй новаторській праці Child Soldiers: The Role of Children in Armed Conflicts [42] дають оцінку становищу дітей-солдатів в міжнародному праві і підкреслюють, яким чином міжнародне гуманітарне право не в змозі забезпечити ефективний захист дітей під час внутрішніх конфліктів, як одного із найпоширеніших видів війни. На основі емпіричних даних, зібраних з місць конфліктів зі всього світу, автори розглядають їх наслідки для дітей-солдатів, їх сімей і спільноти в цілому та приходять до висновку, в якому закликають до більш узгодженої політики в плані лікування тих дітей, які брали участь в актах насильства. Дещо конкретизовані матеріали по даній темі містяться в статті наукового співробітника Американської Академії Політики і Соціальних Наук Jo. De Berry [46], який трактує поняття "дитини-солдатa" з точки зору "Конвенції про права дитини". Таким чином, ми можемо сказати, що теоретичні напрацювання вчених останньої декади ХХ століття характеризуються компілятивністю та аналізом основних джерел досліджуваної теми.

На початку ХХІ століття намічається відхід від компілятивної практики, а праці починають містити більше практичних рекомендацій, в яких, на основі доповідей міжнародних організацій про нормативно-правові акти, матеріалів періодичної преси, свідчень очевидців, лікарських записок та нотаток, зроблено аналіз основних причин використання дітей в якості солдатів, методи їх навчання в спеціалізованих вишкільних таборах, способи вербування і т. п. Подібне трактування поняття “діти-солдат” якісно вирізняє працi L. Alfredson [23], S. Valentine, S. W. Giefenbrun, S. I. Ervin [104], C. Chelala [35], R. Clark [40; 41], M. Hicks [70], J. Sloboda, V. Achvarina [21], P. W. Singer [105; 106; 107], R. Tynes, R. Daller, D. Ellis, M. Wesselles, D. H. Danson.

Сьогодні найбільш повно ця тема знайшла своє відображення в працях американського вченого P. W. Singer, наукового співробітника дослідного інституту Брукінгса в Каліфорнії, який систематизував відомості щодо історичного застосування дітей в якості солдат, а також дав рекомендації та застереження, спрямовані на практичну підготовку солдат до збройних сутичок з дітьми, як перш за все моральну дилему, що здатна дезорієнтувати та знизити процес реакції солдат на полі бою. Однак, ці дані обмежені лише інформацією про дітей-солдат чоловічої статі. Відомості про дівчат-солдат, як дітей з особливими потребами, містяться в працях R. Brett [31], M. McCallin, R. O'Shea, M. J. Fox [59], K. Hak [67], G. Hoogensen [71], S. V. Rottem, які наполягають на необхідності особливої реабілітації та реінтеграціїї цих дітей в суспільство, оскільки відсутність норамальних умов для росту і розвитку найчастіше компенсується для таких дітей остракізмом та загальним несприйняттям суспільством. Також відмічається, що зазвичай такі дівчатка прагнуть відновити чи розпочати навчання, але через відсутність мінімального матеріального забезпечення, вони просто змушені важко працювати.

Другий тип наукових досліджень спрямований на вивчення наслідків впливу війни на дітей в цілому. Якісно вирізняють цю групу праці Lauren P. G. [79], Nosworthy D. [90], Perry A. [935], Achvarina V. [21], Blustein P., Clark R. [40; 41], Garfield R. [63], Boyden Jo.[32]. Характерною рисою напрацювань вчених другого періоду є залучення великого масиву фактичного матеріалу, свідчень, статистичних даних по кількості та якості доступу до тих чи інших засобів повноцінного розвитку особистості.

Особливий наголос ставиться на відсотку смертності, захворюваності та каліцтв, - як наслідку системних військових дій, економічних та політичних санкцій, руйнації інфраструктури країни тощо. Значна увага приділяється вимушеній дитячій праці та жебрацтву.

Отже, досліджувана в магістерській роботі тема представлена скромним масивом публікацій, різних за формою та змістом. Вона вивчалась і вивчається головним чином зарубіжними науковцями. Спостерігається повна відсутність праць представників української історіографії. У наявних дослідженнях питання історії дітей війни Іраку розглядаються практично лише в контексті функціонування міжнародно-правових програм та центрів фізичної та психологічної реабілітації дітей після війни. Нерідко увага концентрується на подачі вже відомого матеріалу.

Практично не розроблені питання дітей війни періоду другої американо-іракської війни 2003-2010 рр., проте значна увага приділяється наслідкам впливу санкцій міжнародного співтовариства у міжвоєнний період. Відсутні узагальнюючі праці, де б у комплексі були розглянуті перші кроки становлення, зміст та результати діяльності міжнародних та громадських організацій з питань захисту дітей в зоні військових конфліктів. Тому й надалі існує потреба ґрунтовної розробки теми в загальному контексті вивчення історії арабського регіону.

У ході дослідження з’ясовано, що більшість документів, які відтворюють проблему дітей війни, мають іншомовне походження, що ускладнює прямий доступ до матеріалів. Значною мірою, такий недолік компенсується наявністю великого масиву джерел на паперових та електронних носіях. Їх відбір, систематизація та аналіз дозволили встановити наукову цінність джерел у вивченні ґенези дітей війни.

В основу принципу класифікації документів по досліджуваній темі, було покладено принцип походження того чи іншого документа, його відповідність певному напряму проблеми та наукову значущість як джерела вивчення як дітей війни, так і суспільно-політичної історії країн світу.

Відповідно до сукупності зазначених критеріїв, джерела з питання дітей війни можуть бути класифіковані на три групи: документальні джерела, періодична преса, матеріали конкретно-соціологічних досліджень.

Не зважаючи на умовність такої класифікації, вона цілком виправдана, оскільки максимально враховує як критерії класифікації, так і характер документообігу в міжнародному законодавстві. Окремі групи джерел більш або менш інформативно насичені, однак у сукупності вони дають необхідну фактичну основу для цілісного, об’єктивного вивчення ґенези питання дітей війни.

З огляду на значний масив документальних джерел, доцільно поділити його на наступні системні підгрупи: основні документи; документи в ключових тематичних областях (діти-солдати; демобілізація, роззброєння і реінтеграція; гендерне насильство; освіта в надзвичайних ситуаціях; стрілецька зброя; травми і лікування).

До першої підгрупи першої групи можна віднести: Конвенцію про права дитини (прийнята та відкрита для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією Генеральної Асамблеї A/RES/44/25 [62], 20 листопада 1989 року. Вступила в силу 2 вересня 1990 року), яка визначила основні засади питань захисту дітей як в мирний час, так і під час збройних конфліктів (стаття 38). Своєрідним доповненням і продовженням піднятих у вищезазначеному документі питань, є Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах [63], прийнятий та відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією Генеральної Асамблеї A/RES/54/263 від 25 травня 2000 року (вступив в силу 12 лютого 2002 року) і гарантував дітям до 18 років статус охоронюваних осіб, порівняно з 15-ма роками, запропонованими Конвенцією.

Важливу інформацію щодо безпосередньої участі дітей у збройних конфліктах та наслідків військових дій для дітей не комбатантів містять доповіді Спеціального представника Генерального секретаря з питань дітей і збройних конфліктів. У співпраці зі Спеціальним представником Генерального секретаря, ООН представляє щорічну доповідь Раді Безпеки. В цій доповіді розглядається діяльність і прогрес, досягнутий протягом звітного періоду в області захисту дітей, які постраждали від збройних конфліктів, а також у виконанні попередніх резолюцій. Показовою в цьому плані є доповідь Граси Машел під назвою “Наслідки збройних конфліктів для дітей” (1996 р.), A/51/306.Add.1 [83], яка в ході дослідження, пропонує елементи всеосяжної програми дій держав-членів і міжнародного співтовариства щодо поліпшення захисту та догляду за дітьми в конфліктних ситуаціях.

Питаннями використання дитячої праці присвячена Конвенція МОП № 182 “Найгірші форми дитячої праці”, прийнята 17 червня 1999 року Генеральною конференцією Міжнародної організації праці [118] (вступила в силу 19 листопада 2000 року). Вона визначає і забороняє "примусове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах", як однієї з найгірших форм дитячої праці (ст. 3а).

Римський статут Міжнародного кримінального суду [97], прийнятий Дипломатичною конференцією повноважних представників Міжнародного кримінального суду, прийнятий 17 липня 1998 року (вступив в силу 1 липня 2002 року), означив набір дітей у віці до 15 років як військовий злочин, і уточнив, що тільки особи старше 18 років можуть бути судимі.

Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення (Оттавський договір) [109], відкрита для підписання в Оттаві 3-4 грудня 1997 року та набрала чинності 1 березня 1999 року. Щороку міни вбивають або ранять тисяч дітей, а тому заборона протипіхотних мін є важливим кроком у справі захисту дітей та інших цивільних осіб в збройному конфлікті.

Отже, документальні джерела визначають не тільки характер впливу збройних конфліктів на дітей, а й містять певні положення щодо конкретних дій по захисту дітей в зоні проведення військових дій.

Друга підгрупа документів характеризується різноманітністю підтем. Так, проблема дітей-солдат представлена доповіддю Ізабель Макконан і Сари Аппард “Діти - не солдати: Керівництво по роботі з дітьми-солдатами та дітьми, пов'язаними з бойовими підрозділами” (січень 2001), “Врятуйте Дітей” [87]. Великобританія. Цей документ забезпечує керівництво для тих, хто працює з дітьми, що безпосередньо брали участь у збройному конфлікті Спираючись на існуючі та нові уроки з досвіду різних країн, в ньому висвітлюються питання, що викликають особливу стурбованість міжнародного співтовариства. Ще одним важливим документом із цього питання є Глобальна доповідь Коаліції за припинення використання дітей-солдатів від листопада 2004 року під назвою “Діти-солдати” [36]. Це найбільш повне обстеження дітей-солдатів на сьогоднішній день. У доповіді розглядаються тенденції і події, починаючи з 2001 року в 196 країнах. У ньому говориться, що незважаючи на деяке поліпшення, в окремих країнах ситуація залишається вкрай нестабільною.

Проблему гендерного насильства найкраще висвітлює доповідь Бет Ванн на консорціумі підтримання репродуктивного здоров'я в конфліктах (RHRC) "Гендерне насильство: нові проблеми в програмах, які обслуговують переміщене населення" (вересень 2002). Цей документ містить довідкову та оперативну інформацію про гендерне насильство в постраждалому від збройного конфлікту регіоні. Він дає конкретні поради та приклади, а також список цінних ресурсів для отримання додаткової інформації.

Питання освіти найкраще продемонстровані в доповіді "Глобальне опитування з питань освіти в надзвичайних ситуаціях" (2004 р.) Жіночої комісії у справах жінок і дітей. Представлена інформація про те, який відсоток біженців, переміщених осіб і репатріантів серед дітей та підлітків мають доступ до освіти.

Вплив стрілецької зброї на дітей подані в другому робочому документі Робочої групи з питань дітей, які постраждали від збройних конфліктів і переміщення Міжнародного союзу допомоги дітям, під назвою “Жертви наземних мін: комплексний підхід до політики і практики” (2000 p.). Документ розглядає становище дітей, які постраждали від протипіхотних мін, пояснює серйозність травм, викликаних цим видом зброї, психологічний вплив, вразливість дітей, що отримали травми, міжнародне законодавство щодо протипіхотних мін та важливості общинних програм реабілітації постраждалих дітей.

Ще одним, не менш важливим, масивом джерел даної проблеми треба вважати пресу.

Преса - своєрідне й багатопланове джерело як за змістом, так і за структурою опублікованих матеріалів, що містить подієво-фактичний матеріал. Преса є не лише джерелом інформації, у ній завжди так чи інакше відображається політична, суспільна боротьба, а також погляди і позиції суспільства, політичних партій і груп, з більшою чи меншою силою обґрунтовуються на її сторінках. Вона дає змогу простежити історію кожного зафіксованого явища, глибоко розкрити проблему, користуючись хронологічно-систематизованими даними, відтворити картину подій суспільно-політичної історії.

Тематика дітей війни найкраще висвітлена на сторінках таких періодичних видань, як The World Today [32], Times [93], The Telegraph (London) [57], Guardian Weekly [79], Sunday Herald [84], Global Research [100], Z Magazine [106], The Epoch Times [35].

Важливу статистичну інформацію щодо кількості дітей-солдат, переміщених осіб і т. п. містять незалежні статистичні організації, такі, як Уор Уоч, Ірак Боді Каунт [72] і т. д.

Таким чином, аналіз джерельної бази нашого дослідження вказує на те, що для об’єктивного висвітлення як історії дітей війни, так і багатьох аспектів цієї проблеми є різноманітне та достатнє документальне підґрунтя.

1.2    Методологія дослідження американо-іракських конфліктів

Для всебічної характеристики проблеми “Діти війни в історичному контексті американо-іракських конфліктів 1990-1991 та 2003-2010 рр.” залучались загальнонаукові методи аналізу та синтезу, міждисциплінарні та спеціальні джерелознавчі методи, з опорою на принципи об’єктивності, системності та історизму, які зумовлюють вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу усього комплексу джерел та літератури стосовно предмета дослідження шляхом зіставлення, синтезу та перехресної перевірки даних. З їх допомогою картина життя дітей в зоні військових конфліктів представлена цілісним явищем.

Хронологічно-проблемний метод став визначальним при аналізі історіографічного доробку. На підставі методу періодизації було виділено кілька періодів, порівняння в рамках яких допомогло цілісно представити предмет праці на окремі дослідницькі проблеми (діти-солдати, спосіб та умови життя дітей в зоні воєнних дій, діяльність міжнародних та громадських організацій по захисту дітей).

Історико-компаративний метод дозволив порівняти близьких в політико-правовому плані авторів та визначити, наскільки їхнє бачення проблеми співвідноситься із положеннями, запропонованими в історіографії, міжнародних документах, угодах і т. п. Це дало можливість вивчити стан сучасної суспільно-політичної думки в контексті основних тенденцій розвитку досліджуваного предмета.

В основі дослідження лежить системний метод, який дає змогу віднайти кореляцію між взаємодіючими елементами, вивчити закономірності і механізми утворення складного об’єкта (війни) з певних складових: зовнішніх та внутрішніх причин та чинників. При цьому особлива увага звертається на різноманіття внутрішніх і зовнішніх зв’язків системи американо-іракських конфліктів в 1990-1991 та 2003-2010 роках, на процес (процедуру) об’єднання основних понять у єдину теоретичну картину, що дає змогу виявити сутність цілісності системи і виявити “правила” такої взаємодії, а також забезпечити інтеграцію і систематизацію аналітично отриманого матеріалу. Виходячи із об'єкта, предмета і мети праці, серед аналітичних підходів вибір було зроблено на користь порівняльного підходу, а саме казусно-орієнтованого порівняння, яке дозволяє детально розглянути специфічні риси воєн в Іраку 1990-1991 та 2003-2010 рр. В рамках такого типу порівняння проводиться бінарний аналіз, що передбачає аналіз двох казусів з метою виявлення спільних і особливих моментів в контексті мети і завдань дослідження.

В дослідженні також застосовується історичний підхід, оскільки виявлення історичних умов розвитку і формування поліскладової держави Ірак є необхідним для адекватного розуміння сучасних державотворчих процесів в регіоні.

Окрім того, були використані інституціональний і неоінституціональний підходи, в рамках яких аналізувався вплив інституціонального дизайну і цінністно-нормативної мотивації на політичні процеси до, перед та після досліджуваних воєн. В обох розглянутих випадках проведено детальний аналіз ендогенних і екзогенних факторів, що впливали і продовжують впливати на динаміку розвитку як іракського, так і американського суспільств.

Аналіз політичних змін в Іраку та США вимагав використання як структурного, так і процедурного підходів, розгляд ролі залучених в пошук балансу влади еліт і лідерів.

Задіяно також культурологічний підхід, який дозволяє зрозуміти особливості поведінки і взаємодії етноконфесійних сегментів в досліджуваних війнах.

Застосований метод аналогій дав змогу встановити відношення еквівалентності (відповідності, схожості) між двома війнами, що розглядаються, за деякими спільними ознаками (передумови, причини, хід, наслідки).

Використано діалектику як всезагальний метод дослідження, що становить собою систему фундаментальних принципів, зокрема на основі міжнародних угод ведення війни, які регулюють пізнавальну і практичну діяльність. При цьому встановлено якісну визначеність досліджуваного предмета (діти війни), його кількісну характеристику, в межах якої цей предмет залишається сам собою, враховано діалектичний взаємозв'язок якості й кількості негативних факторів воєн як антисоціальних актів, що проявляється в повній мірі через страх, убивства, насильства і тому подібне.

Наступним кроком було виявлення в предметі тих суперечностей, "боротьба" яких служить джерелом його розвитку, передбачено шляхи і способи розв'язання цих суперечностей через посилену опіку іракських дітей силами міжнародних та громадських організацій.

Всебічне дослідження предмета передбачило використання всієї системи категорій діалектики, кожна з яких сприяє осмисленню відповідного аспекту досліджуваного предмета - його явища чи сутності, форми чи змісту, причини чи наслідку, необхідного чи випадкового тощо.

Ставши на позиції матеріалістичної діалектики, до основних принципів було зараховано і принцип об'єктивності підходу, тобто врахування дійсного стану речей, осмислення явищ такими, якими вони існують у дійсності поза і незалежно від свідомості і волі людей (на основі статистичних і звітних даних організацій, зокрема ООН та її структурних підрозділів).

Отже, методологічну основу нашої роботи становлять принципи об’єктивності, системності та історизму, які зумовлюють вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу усього комплекму джерел та літератури стосовно предмета дослідження. Для їх реалізації застосовано історико-компаративний, хронологічно-проблемний, системний методи дослідження.

РОЗДІЛ 2. Американо-іракські протистояння наприкінці ХХ-на початку ХХІ століття: причини, хід, наслідки

.1 Американо-іракська війна 1990-1991 років

Війна в зоні Перської затоки 1990-1991 рр. - це широкомасштабний локальний конфлікт кінця ХХ століття, відомий небаченим в історії розмахом застосування авіаційних ударів, що, на думку багатьох фахівців, знаменував якісно нову епоху у військовій справі. Вона тривала з 2 серпня 1990 р. (напад Іраку на Кувейт) по 28 лютого 1991 р. (прийняття президентом США Дж. Бушем рішення про припинення воєнних дії).

Війна в Перській затоці переслідувала своєрідні політичні цілі, які визначили її характер і способи ведення. Їх суть полягала в наступному: захистити територію Саудівської Аравії, домогтися беззастережного виведення іракських військ з окупованої території Кувейту, відновити при владі його законний уряд. Про це багато говорилося у відкриту, задля створення у світової громадськості думки про благородну миротворчу місію Сполучених Штатів та їх союзників. Проте, були й інші, не менш масштабні цілі: встановити повний контроль США (Сполучені Штати Америки) над цим стратегічно важливим районом світу і його нафтовими джерелами; створити нову військово-політичну коаліцію з арабських країн за участі та під егідою США, а тому, потрібно було зруйнувати військово-економічний потенціал Іраку, розгромити його збройні сили, усунути режим Саддама Хусейна і забезпечити безпеку регіональних союзників США.

У зоні Перської затоки були зосереджені більше 2,5 млн. чоловік, з них 676 тис. у військах антиіракської коаліції і 1 млн 840 тис. в армії Іраку; 2240 бойових літаків (1740 і 500 відповідно); 7637 танків (3673 і 4000); 162 бойових кораблі (147 і 15) і багато іншої військової техніки [27, c. 2].

Весь період війни умовно розділяють на чотири етапи:

1-й етап - 2-3 серпня 1990 р., вторгнення іракської армії на територію Кувейту;

2-й етап - 7 серпня 1990-16 січня 1991 рр., операція “Щит пустелі”, під час якої проходило зосередження багатонаціональних сил (БНС) антиіракської коаліції (АІК) в зоні Перської затоки та підготовка до активних воєнних дій;

-й етап - 17 січня-23 лютого 1991р., операція “Буря в пустелі” як вирішальний етап війни, що тривав 38 діб, або 91 відсоток часу воєнних дій;

-й - заключний етап війни, 24-28 лютого 1991 р., операція “Меч пустелі” - повітряно-наземна наступальна операція (ПННО) тривалістю 100 годин, або 9 відсотків часу воєнних дій.

З другої половини 1989 р. іракська преса розпочинає активну широкомасштабну пропагандистську кампанію проти політики країн Ради співпраці арабських держав Перської затоки в ОПЕК, звинувачуючи їх у зменшенні квоти Іраку, що призвело до тимчасового блокування процесу відновлення іракської економіки після недавньої Ірано-іракської війни. Поступово ця політика починає кваліфікуватися як “економічна війна” [51, c. 2].

Вже 30 травня 1990 р. на засіданні Ради Ліги арабських держав (ЛАД) Саддам Хусейн заявляє, що “економічна війна стала нестерпною”. 17 червня він прямо звинувачує Кувейт в ініціюванні “економічної війни” та незаконному користуванні нафтових родовищ Румейли, що знаходяться на іраксько-кувейтському кордоні. Як компенсацію за “крадіжку іракської нафти” Саддам Хусейн вимагає від протилежної сторони виплати 2,4 млрд. доларів, а потім доводить цю суму до 10 млрд. Прагнучи всіляко уникнути розростання конфлікту, уряд Кувейту заявляє про свою готовність обговорити всі спірні питання і виділити Іраку позику у розмірі 9 млрд. доларів. Проте рішення вже ухвалене і іракська армія починає вторгнення на територію сусідньої держави.

Вночі 2 серпня 1990 р. чотири регулярні дивізії іракської армії вторглися на територію Кувейту. Зважаючи на повну військову перевагу супротивника наземні підрозділи збройних сил (ЗС) Кувейту вели стримуючі бої, одночасно відступаючи на територію Саудівської Аравії. Основна частина авіації ВПС (військовоповітряні сили) Кувейту встигла перебазуватися на саудівські аеродроми. До кінця дня Ель-Кувейт знаходився під контролем іракських збройних сил (ЗС). Такий успіх операції з окупації Кувейту був зумовлений значною кількісною і якісною перевагою військ вторгнення над національною кувейтською армією.

Станом на початок кризи в США не було чіткої позиції щодо того, яким чином і наскільки рішуче треба відповідати на агресію Іраку. Саддам Хусейн, попередньо прозондувавши дипломатичні канали, отримав натяк, що США займуть порівняно нейтральну позицію у суперечці з Кувейтом [53, c. 2; 93, c. 23; 109, c. 203]. Протягом осені лоббістські групи інтересів у Вашингтоні схилили рішення уряду до початку військової кампанії.

Певною мірою Саддам покладався на те, що традиційне протистояння двох наддержав (США та СРСР) не дасть повною мірою мобілізувати антиіракські сили, і що ті будуть обмежені в свободі своїх дій [34, c. 143; 78, c. 26]. Але СРСР (Союз Радянських Соціалістичних Республік), станом на 1991 р., перебував у стадії напіврозпаду, відчуваючи величезні внутрішні проблеми, і відтак не зміг сформулювати достойної відповіді на кризу, окрім формального засудження агресії в ООН (Організація Об’єднаних Націй) [113, c. 259]. Фактично СРСР зайняв позицію пасивного спостереження, а його колишні сателіти по Варшавському договору приєдналися до дій коаліції, надіславши військові контингенти.

2 серпня Рада Безпеки (РБ) ООН прийняла резолюцію № 660, в якій засудила вторгнення і зажадала від Іраку негайно вивести свої війська з Кувейту. Іракське керівництво проігнорувало цю резолюцію. У Кувейті був встановлений “тимчасовий уряд”, який звернувся до Іраку з проханням включити Кувейт у свій склад. 8 серпня було оголошено про фактичну анексію Кувейту. Частина території країни була приєднана до іракської провінції Басра, а територія, що залишилася, проголошена 19-ою провінцією Іраку. Місто Ель-Кувейт було перейменоване в Кадхиму [48, c. 9].

Рада Безпеки ООН продовжувала регулярно повертатися до кувейтської кризи і приймати резолюції (в цілому до кінця 1990 р. таких було винесено 12). На Ірак була накладена низка санкцій, введена морська блокада.

29 листопада 1990 року РБ ООН приймає резолюцію № 678, яка надавала Іраку півтора місяці для припинення окупації Кувейту. Якщо цього не відбудеться, держави-члени ООН, що співпрацюють з урядом Кувейту, уповноважуються “використовувати всі необхідні засоби з тим, щоб підтримати і виконати резолюцію № 660 (1990 p.) і всі подальші відповідні резолюції і відновити міжнародний мир і безпеку в цьому регіоні”. Це означало, що ООН надала коаліції Багатонаціональних Сил (БНС), що вже сформувалася на той момент, право на проведення військової операції зі звільнення Кувейту [92, c. 54].

січня 1991 р. Конгрес США ухвалив рішення про застосування збройних сил для звільнення Кувейту від окупації. Позиції урядовців розійшлися: “за” - 52-47 в сенаті і 250-183 в палаті представників. Це стало мінімальною підтримкою застосування зброї з боку Конгресу від часу війни 1812 р. Одразу потому інші держави коаліції послідували цьому прикладу.

Операція із забезпечення безпеки країни отримала назву “Щит пустелі” (Desert Shield). Аналіз воєнних дій у Перській затоці показує, що вони велися не за класичною схемою і не укладалися в рамки звичних стреотипів. Відбулося якісне розширення масштабів збройної боротьби, з включенням в орбіту воєнних дій космічного простору. Ця війна, на думку керівника американської програми СОІ (Стратегічна оборонна ініціатива) Г. Купера, стала “першою війною, в якій вирішальну роль зіграв космос” [12, c.18].

У зоні конфлікту був створений принципово новий елемент стратегічного угрупування БНС АІК - космічний ешелон. У складі його діяли дві групи об’єктів: група КЗС (кульові зіркові скупчення) - орбітальне угрупування як основа космічного ешелону та наземні об’єкти космічної інфраструктури (пункти управління, контролю прийому і передачі інформації). До орбітального угрупування входили понад 60 космічних апаратів (КА) розвідки, до 20 ШЗС зв’язку, а також супутники постійно діючих космічних систем навігіції, метеозабезпечення і виявлення запуску ракет.

В операції “Щит пустелі” головним завданням космічних засобів було ведення стратегічної розвідки. Вони надавали вичерпну інформацію щодо противника. Це дозволило БНС досягти інформаційної переваги, що стало першим кроком у досягнення перемоги над Іраком.

Космічні засоби застосовувалися на трьох етапах ведення війни: на стратегічному, оперативному і тактичному рівнях.

Станом на початок військових дій Ірак мав добре озброєну, переважно радянською зброєю, півмільйонну армію. Долею витрат військового бюджету відносно ВВП (валовий внутрішній продукт) у передвоєнні роки Ірак поступався лише Ізраїлю. Першим завданням коаліції було подолання і руйнація протиповітряної оборони противника для завоювання повної свободи дій у повітрі Кувейту і Іраку. Для порівняння, ППО (протиповітряна оборона) Ірака під час кампанії 2003 р. за оцінками військових спостерігачів складала всього 2% від рівня 1990 р.

На відміну від попередніх війн, іракське командування при формуванні бойового потенціалу врахувало досвід двох світових та деяких локальних війн, зокрема, свій досвід війни з Іраном у 1980-1988 рр. Судячи по всьому, перед наступом на Кувейт в Іраці вже існувало могутнє угрупування сухопутних військ (СВ) у складі 65 дивізій, 8,5 тис. систем, мінометів та РСЗВ (реактивна система залпового вогню), 5,3 тис. танків. Військове керівництво Іраку вважало, що маючи перевагу перед багатонаціональними силами антиіракської коаліції (БНС АІК) по загальновійськових з’єднаннях (4:1) та артилерії (2:1), рівне співвідношення сил по танкових військах, воно зуміє якщо не розгомити ворога, то відбити його удар. До того ж іракці діяли на власній, освоєній території воєнних дій. Крім того, вони мали можливість підготувати глибокоешелоновану оборону, насичену вогневими засобами і розвинуту в інженерному плані. Армія Іраку, на відміну від армії БНС АІК, укомплектованої професіоналами-контрактниками, була укомплектована солдатами на основі загальної військової повинності.

Першим етапом війни з боку Іраку була тривала безконтактна фаза: із 17 січня по 24 лютого відбувалися масовані удари з повітря, в яких було задіяно до одної тисячі літаків, які базувалися як на наземних військово-повітряних базах, так і на 6 авіаносцях. Ірак, крім ударів у відповідь, обстрілював балістичними ракетами “Скад” територію Ізраїлю, який не брав участі у війні і проводив “акції екологічного терору”, тобто зливав нафту в Перську затоку [108, c. 13].

Іншим був бойовий потенціал БНС АІК. Поступаючись іракцям за кількістю загальновійськових з’єднань та артилерії, союзники багаторазово переважали їх за сучасними видами зброї. Зокрема, по найновіших літаках у 13 і по бойових вертольотах у 16 разів. Вони мали величезну перевагу в бойових кораблях (20:1). І, особливо, мали абсолютну перевагу за космічними засобами розвідки, зв’язку та навігації, засобами РЕБ (радіоелектронна боротьба) і системами ВТЗ [99].

З боку багатонаціональних сил (БНС) антиіракської коаліції (АІК) засобами повітряного нападу (ЗПН) була розгорнута повітряна наступальна операція “Буря в пустелі”, яка розглядалася як вирішальна. Фактор раптовості був використаний при нанесенні першого масованого удару засобами повітряного нападу БНС. Подібні випадки раптовості не були новими. Однак, принципово новим виявилося масове введення в дію командуванням силами коаліції нових засобів збройної боротьби - ВТЗ (високоточної зброї) та найновіших засобів РЕБ, а також малопомітних для РЛС літаків Ф-117А (МПЛ), здатних без втрат долати систему ППО противника. Разом з тим, іракське командування очікувало, що БНС АІК, після їх стратегічного розгортання, перейдуть у наступ великим угрупуванням сухопутних військ (СВ) при підтримці авіації. Так було майже у всіх попередніх війнах ХХ століття. Повною несподіванкою для іракського командування виявився, замість вторгнення великого угрупування СВ, масований повітряний напад ВПС на всю стратегічну глибину (повітряний простір Кувейту і Південного Іраку).

У результаті збройним силам Іраку була нанесна поразка засобами повітряного нападу. Наступальна операція “Буря в пустелі” тривала 38 діб, або 91 відсоток загальної тривалості воєнних дій. В цілому авіація та крилаті ракети нанесли таку поразку іракській армії, що вона призвела до закінчення війни. Коаліційні сили здобули перемогу з мінімальними втратами.

Приблизно через добу, після того, як система ППО Іраку була знищена, а панування союзників у повітрі стало безперечним, у хід були пущені стратегічні бомбардувальники В-52, які здійснили “килимові” бомбардування чотирьох бронетанкових і механізованих дивізій республіканської гвардії Іраку, розташованих на північ від Кувейту.

У повітряно-наступальній операції військами коаліції було застосовано значну кількість крилатих ракет “Томагавк” зі звичайним зарядом для ударів по точкових цілях системи ППО Іраку, літаки дальнього радіолокаційного виявлення (ДРВ) для контролю ситуації в повітрі. А також, стратегічні бомбардувальники В-52 для ударів звичайними засобами, літаки F-117А “Стелс” та протиракетні засоби, засновані на нових принципах дії.

Характерними рисами повітряного наступу було значне підвищення точності бомбардування завдяки широкому використанню керованих боєприпасів і застосуванню новітніх авіаційних засобів.

США вперше в історії практично використовували проти однієї з країн “третього світу” весь діапазон свого авіаційного арсеналу, що дозволило їм в реальних умовах превірити його, виявити сильні і слабкі сторони кожного виду авіатехніки і намітити раціональні шляхи її подальшого вдосконалення та розвитку.

У зоні Перської затоки сухопутні війська обох сторін вирішальної ролі не зіграли. Сухопутні війська коаліції були введені в бій лише на заключному етапі. Операція “Меч пустелі” проводилася 24-28 лютого 1991 р., або ж продовжувалася лише 100 годин [102, c. 14]. Військові аналітики відмічають таку малу питому вагу наземних воєнних дій вперше, а деякі автори називають заключну фазу війни електронно-вогневим бойовищем і схилються до думки, що кінцева перемога могла бути досягнута і без вторгнення СВ на територію противника. В операції механізовані і танкові з’єднання не зустріли організованого опору противника. На саудівсько-іракському кордоні оборона противника було неглибокою і осередковою. На саудівсько-кувейтському - глибокоешелонована, насичена вогневими засобами і розвинута в інженерному плані, але іракські війська її залишили напередодні переходу до наступу СВ БНС. Під час операції, ближніх боїв практично не було. Контратаки були зірвані ударами авіації.

В повітряно-наземній наступальній операції “Меч пустелі” космічні засоби були застосованіі не тільки в стратегічному і в оперативному плані, але і в тактичному масштабі. В діях військ широко використовувалося навігаційне поле, створене космічною системою “Навстар”. Приладами прийому навігаційних сигналів оснащувалися не тільки частини і підрозділи, а навіть танки. Це сприяло успішному веденню бойових дій БНС в умовах величезного простору пустелі.

В операції “Буря в пустелі” космічні засоби задіювалися в оперативному масштабі. Зокрема, для створення регіональної системи протиракетної оборони. Американці отримали перший досвід успішного застосування наземно-космічних розвідувально-ударних комплексів, в яких розвідувально космічні апарати системи “Імеюс” були інтегровані з наземними засобами ураження (ЗРК “Петріот”).

Фахівці з історії воєн схиляються до думки, що ця війна стала підсумком воєн минулого і ознаменувала перехід до нової епохи космічних війн.

Друга принципова відмінність війни в Перській затоці в 1990-1991 рр. від попередніх локальних війн полягає в тому, що в ній вперше у масовому масштабі застосовані найновіші різновиди високоточної зброї. Перш за все - це крилаті ракети морського та повітряного базування “Томагавк”, КАР класу “повітря-земля” 91-АМ, КАБ (керована авіаційна бомба) із лазерною системою наведення “Пейвуей”, ПРР з удосконаленою системою наведення НАРМ, найновіші ПРР АІ-АРМ, ЗР “Петріот”, здатні уражати балістичні ракети противника. На думку іноземних військових спеціалістів, за засобами ведення збройної боротьби відкривається епоха війн високих технологій. Вважається, що в нових війнах не йтиметься про шквал вогню, як було раніше, а про “хірургічні операції” із знищення найважливіших об’єктів противника за допомогою інтелектуальної високоточної зброї.

Екіпажі винищувачів, бомбардувальників, бойових вертольотів США, Великобританії і Саудівської Аравії отримали завдання на знищення сотень цілей. Повітряним бомбардуванням піддалися не тільки заводи, електростанції, об'єкти нафтової галузі, що мали військово-стратегічне значення. Зруйновані були також водоочисні споруди, фармацевтичні фабрики, підприємства, що випускають дитяче харчування, мости і навіть школи.

Хоча армія Саддама Хусейна була розбита, війська коаліції не пішли на іракську територію, не усунули уряд Саддама і не окупували Ірак.

Дані про втрати міжнародної коаліції носять розрізнений характер. Отже, втрати є наступними: США - людські втрати: 148 чоловік загинуло в бойових діях, 145 - в не бойових подіях до початку війни, під час і після закінчення війни. Бойові поранення отримали 467 чоловікю. Втрати в авіації: 40 літаків (зокрема 28 від дій супротивника), 23 вертольоти (зокрема 5 від дій супротивника) [114, с. 243]. Втрати в бронетехніці вимагають уточнення: офіційні безповоротні втрати - 9 танків M1A1 “Абрамс”, 1 - M60, 20 - БМП (бойова машина піхоти) M2 “Бредлі” (в основному в інцидентах “дружнього вогню”). Великобританія, людські втрати - 47 загиблих. Втрати авіації: не менш, ніж 12 літаків (11 “Торнадо” і 1 “Ягуар” в небойовій події напередодні війни). Саудівська Аравія - близько 40 загиблих. Втрачено 2 літаки. Єгипет - 10 загиблих. Франція - 9 загиблих (зокрема 2 - під час війни). ОАЕ - 6 загиблих. Сирія - 3 загиблих. Кувейт - 1 загиблий. Втрачено 1 літак. Італія - загиблих не було, втрачено 1 літак.

Існують різні оцінки втрат Іраку у війні 1991 р. Відразу після завершення бойових дій в західних ЗМІ повідомлялося, що число загиблих іракців може досягати 100 тис. чоловік. Деякі автори дотримуються ще вищих цифр - до 200 тис. загиблих [112, с. 412]. Згідно з офіційними даними іракського уряду, опублікованими після війни, жертвами повітряних нальотів в 1991 р. стали 2 тис. 278 мирних жителів.

Втрати іракської армії офіційно не повідомлялися. За оцінкою дослідника Карла Конетти, в результаті повітряних бомбардувань і наземних бойових дій іракські збройні сили втратили близько 20 тис. чоловік убитими.

Нижче приведена оцінка матеріальних втрат збройних сил Іраку, обнародувана Центральним командуванням ЗС США 7 березня 1991 р. [112, с. 428]. Авіація: знищено 104 літаки (з них 36 в повітряних боях) і 19 вертольотів (з них 5 у повітряних боях). Крім того, 137 літаків перелетіли до Ірану. Бронетехніка: знищено, виведено з ладу, захоплено 3,7 тис. танків, 2,4 тис. інших одиниць бронетехніки.[98, с. 258]. Артилерія: знищено, виведено з ладу, захоплено 2, 6 тис. стволів артилерії. Кораблі: знищено 19 кораблів ВМС Іраку. В цілому знищено або втратили боєздатність 42 дивізії збройних сил Іраку. Сили США захопили в полон 71 тис.204 іракських військовослужбовців (інформація про кількість полонених у військах інших країн коаліції відсутня).

У ході війни в Перській затоці в Іраку було зруйновано близько 85% промислових підприємств. У результаті військових дій підприємствам нафтовидобувного комплексу Іраку було завдано серйозного збитку. З 820 свердловин, що діяли в 1990 р., залишилося лише 58.

Проте збиток від введених услід за ініціативою США економічних санкцій відносно Іраку значно перевершив воєнні втрати. На Ірак була накладена контрибуція, яка формально перевищувала контрибуцію Німеччини після Другої світової війни. Після війни Ірак міг імпортувати нафту і отримувати взамін продукти експорту через спеціально створений орган ООН у 1996 р. у рамках програми “Нафта в обмін на продовольство”. Тільки від зниження рівня експорту нафти втрати Багдаду за 13 років економічних санкцій перевищили 200 млрд. доларів. За деякими оцінками, забезпечення населення основними продуктами харчування і медикаментами складало всього лише близько 10% від потреб.

Для усунення іракської військової загрози в майбутньому ООН призначила інспекцію, що мала знайти зброю масового ураження (ЗМУ) та запобігти її появі в майбутньому. Міжнародні експерти контролювали будь-які об'єкти на території країни на власний розсуд, включаючи навіть президентські палаци [19, c. 59].

Під приводом захисту шиїтського і курдського населення повітряні сили США і Великої Британії оголосили “безполітну зону” на півдні і півночі Іраку. Польоти ВПС Іраку в безполітній зоні були заборонені. Але американські і британські літаки не тільки контролювали небо Іраку, але й завдавали ракетних і бомбових ударів по військових і цивільних цілях. Так, 17-20 грудня 1998 року об'єднані сили США і Великобританії провели операцію “Лис в пустелі” [113, c. 7]. Їй передувала ескалація кризи у відносинах між військовими інспекторами ООН (UNSCOM) і іракською владою. У середині грудня глава UNSCOM Річард Батлер оголосив, що Ірак продовжує заважати інспектуванню. Співробітники ООН були евакуйовані з Багдада, після чого почалася військова операція. За чотири ночі було проведено 650 ударів, випущено 90 крилатих ракет класу “повітря-повітря” і 325 - морського базування. В ході операції були завдані ракетні удари по 93 іракських об'єктах, що нібито мали відношення до створення зброї масового ураження. Проте, крім 30 заводів оборонної промисловості, ще 27 бомбардованих об'єктів входили в систему ППО, 20 - були пунктами управління військами, 10 - місцями дислокації Республіканської гвардії, шість - авіабазами. У число цілей потрапило і нафтопереробне підприємство в Басрі [112, c. 341].

Отже, підводячи підсумки, воєнні теоретики дійшли висновку, що війна в зоні Перської затоки відкрила початок нової епохи у воєнній історії за двома категоріями:

–       за масштабами ведення збройної боротьби - знаменує початок епохи космічних війн;

–       за засобами ведення збройної боротьби - початок епохи війн високих технологій.

Також було доведено, що якісна технологічна перевага однієї сторони здатна звести нанівець кількісну перевагу другої сторони в загальновійськових та звичайних озброєннях. Важливою складовою частиною бойового потенціалу став рівень професіоналізації особового складу армії, принципи їх комплектування. Вперше в історії військового мистецтва протистояли армії, укомплектовані високопрофесіональними контрактниками з одного боку та солдатами на основі закону загальновійськового обов’язку з іншого. Принципово новим стало масове введення в дію командуванням сил коаліції високоточних засобів збройної боротьби в масованому застосуванні.

Війна в зоні Перської затоки тривала всього 43 доби, але на вивчення і оцінку її військово-політичних, економічних, екологічних та соціальних наслідків потрібні роки. Складна ситуація конфлікту виявила стійку прихильність ряду політичних лідерів вирішувати проблеми міждержавних відносин силовими методами [41, c. 214].

Незважаючи на усвідомлення людством взаємозалежності держав і націй, розуміння необхідності переходу до політичних способів подолання суперечностей, кількість і запеклість збройних конфліктів не знижується. Однак, недоцільно повністю заперечувати початок формування нових структур безпеки, оскільки механізми, здатні регулювати міжнародні відносини, ще не отримали належного розвитку. Саме з цієї причини агресія Іраку проти Кувейту в серпні 1990 р. не тільки стала можливою, але і поставила під загрозу економічні та політичні інтереси багатьох держав як на Заході, так і на Сході, а також підтвердила наявність потенційних джерел військових конфліктів у країнах “третього світу”. Отже, війна в зоні Перської затоки дозволяє стверджувати, що на сьогоднішній день гонка озброєнь - головна загроза виживанню людства, його безпеки та поставила на межу реальності застосування ядерної та хімічної зброї.

Факт зневажливого ставлення до міжнародних угод, прямого віроломства з боку саддамівського керівництва тут у наявності. Війна загострила економічні, екологічні та ряд інших світових проблем, створила критичну соціальну ситуацію всередині самого Іраку і поставила під сумнів раціональність політичної мети, яка могла б бути досягнута за допомогою військових засобів.

2.2 Американо-іракська війна 2003-2010 років

Стрімкість військових перемог США в Афганістані та Іраку суттєво змінили вже сформований після розпаду СРСР світоустрій. Інші великі світові держави змушені зважати на факт тотожності, що США може здійснювати масштабні військові операції в односторонньому порядку, не зважаючи на Статут ООН і міжнародне право. На початку 2000-х рр., в політичній еліті США посилились позиції прихильників жорсткої “комплексної дії” щодо країн традиційної антиамериканської орієнтації, у першу чергу із так званої “осі зла”, до якої офіційно зараховувалися Іран, Сирія, частково Саудівська Аравія та Північна Корея. А тому постає логічне запитання: чи не стане котрась із цих країн наступним “об’єктом комплексного впливу”?

Основною метою дослідження є конкретно-історичне вивчення передумов і причин війни в Іраку 2003-2010 pp.

Війна в Іраку 2003-2010 pp. - це вторгнення збройних сил (ЗС) Сполучених Штатів та збройних сил Великобританії 20 березня 2003 року на територію Іраку, за підтримки урядів країн, що входили у міжнародну коаліцію, яка за словами Дж. Буша-молодшого, нараховувала 48 держав.

У звіті “Foreign Policy in Focus”, що у той час вийшов у Вашингтоні, наголошується, що більше третини держав, які включені до списку коаліції, згідно з останнім індексом Freedom House, є “не вільними” або лише “частково вільними”. Дев’ять з них, за доповіддю держдепартаменту США, мають “надто” або “дуже” низький рівень забезпечення прав людини. Два десятки - себто половина “коаліції” - визначені організацією Transparency International як такі, що мають надзвичайно високий рівень корупції. До речі 15 з них побажали залишитися неназваними [16, c. 20]. Умовно коаліцію можна поділити на 3 групи: перша - США, Великобританія, Іспанія, Австралія; друга - “куплені” - Туреччина, Прибалтика, Польща, Чехія, Угорщина; третя - 15 держав інкогніто, за деякими припущеннями сусіди Іраку (Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія) та група країн із “подвійним” статусом (наприклад, Катар - база США і “Аль-Джазіра” розташовані на її території) [8, c. 29]. Тобто, в склад БНС АІК входили і держави-партнери Іраку по ЛАД.

Разом з тим, перед безпосередньою загрозою військового удару США по Іраку ХІV сесія ЛАД на вищому рівні (27-28 березня 2002 р., Бейрут) в своїй заключній резолюції заявила “про повне відвернення атаки проти арабської країни, особливо Іраку”. Резолюція також призвала зняти санкції ООН, накладені на Багдад, підкреслюючи при цьому потребу поваги до резолюцій ООН [88, c. 2]. Отже, згідно цього документу, ЛАД зобов’язувався підтримати Ірак, але, як із попередніх свідчень видно, цього так і не відбулося. Такий розвиток подій можна пояснити тим, що створена як релігійна альтернатива світським формам міжурядового і неурядового співробітництва, ОІК (Організація Ісламська конференція) не змогла врегулювати самостійно жодного із збройних конфліктів між її членами. В основі такої неспроможності лежали не тільки фактори військово-економічного потенціалу ОІК і її членів, але, перш за все, розбіжності національних інтересів і цілей окремих держав - членів ОІК, а фактор релігійної солідарності, в свою чергу, спрацьовував лише тоді, коли він не суперечив національним інтересам.

Як відомо, перед атакою США звернулися до Ради Безпеки, але зовсім не для того, щоб в рамках її компетенції врегулювати проблему правовим шляхом, а щоб прикрити прапором ООН своє рішення. Реально, це була амбіційна спроба підкорити Право Силі [3, c. 6]. Вочевидь, США розраховували, що члени Ради Безпеки підпишуть ствердну резолюцію, проте, 11 із 14 її членів не підтримали такої позиції Вашингтона. Але, 19 березня уряд США оголосив про “початкову стадію воєнної кампанії”. Наступного ранку була оприлюднена заява Генерального секретаря ООН…: “Сьогодні, незважаючи на всі зусилля Міжнародного співтовариства та Об’єднаних Націй, в Ірак прийшла війна, утретє за останню чверть століття.

Хоча, якби ми виявили довшу наполегливість, Ірак був би роззброєним мирним шляхом, або - якщо ні - для розв’язання цієї проблеми світ застосував би дії, ухвалені в результаті колективного рішення, додавши їм більшої легітимності, а відтак ширшої підтримки, ніж це є зараз” [15, c. 8-9].

березня Генеральний секретар ООН отримав листи представників Сполучених Штатів, Великої Британії та Австралії, в яких повідомлялося про початок військових дій проти Іраку з огляду на, нібито, порушення цією країною вимог резолюції Ради Безпеки ООН. За відповідь на ці листи можна вважати оприлюднений у штаб-квартирі прес-реліз Постійного представництва Іраку в ООН, в якому військові дії США та союзників були визначені як акт агресії, а також указувалося на намір іракської сторони звернутися до Генерального секретаря і Ради Безпеки виконати їхні зобов’язання згідно статуту ООН. Того ж дня іракська сторона передала Генеральному секретареві ООН письмове звернення, на яке 22 березня відгукнулась лише голова Програми ООН з питань довкілля (ЮНЕП), в якій говорилося, що “… на цій території, під час післявоєнного відновлення країни має бути приділена особлива увага людині та дикій природі” [15, c. 9]. Проте, все ж військові дії розпочалися.

За офіційний привід для вторгнення правив зв'язок режиму Саддама Хусейна з міжнародним тероризмом, зокрема рухом “Аль Каїда”. “Ми знаємо, - заявив Джордж Буш в Цинцинатті в жовтні 2002 р., - що Ірак і “Аль Каїда” контактують впродовж десятиліття” [3, c. 5].

Ще однією причиною була інформація ЦРУ (Центральне Розвідувальне Управління) про наявність в Іраку запасів зброї масового ураження (ЗМУ). Прикметно, що цю інформацію ЦРУ надала Німецька Федеральна розвідувальна служба (БНД - Bundesnachrichtendienst), яка, в свою чергу, отримала її від іракського перебіжчика з кодовим ім’ям Кервболл, колишнього інженера-хіміка, який, нібито, працював по 1995 р. в одній з мобільних лабораторій Багдаду, що виробляла ЗМУ. Тільки в травні 2004 р. ЦРУ визнало свою помилку і видало наступний меморандум: “У потоці наданої Кервболлом інформації, були виявлені неузгодження, які свідчать про те, що він втратив доступ до інформації в 1995 р. Таким чином, ми вважаємо, що Кервболл, швидше за все, вдався до фабрикування цього потоку інформації” [14, с. 15].

Неофіційною, проте більш реальною причиною цієї війни була нафта. Для пояснення реальних причин військової кампанії проти Іраку варто звернути увагу на окремі положення “Стратегії національної безпеки США” - основного документу для визначення цілей, завдань і напрямків діяльності американської адміністрації в сфері зовнішньої політики. Так, в цьому документі зазначається, що “… проблеми, такі, як вичерпання ресурсів, … мають серйозний вплив на безпеку США”. До того ж, “… окремі країни все ще погрожують сувуренітету сусідніх держав та доступу міжнародного співтовариства до природних ресурсів. В Південно-Західній Азії Ірак і Іран володіють таким потенціалом, що становить загрозу для сусідніх держав та може завадити безперешкодним поставкам нафти…” [14, с. 16].

Енергетичні потреби США на 40 % задовільняються за рахунок нафти, близько половини якої імпортується…

Відповідно до нещодавних підрахунків британських вчених, якщо темпи видобутку нафти в світі будуть на такому ж рівні, то країни світу використають свої національні запаси:

–         США - через 10 років;

–         Росія - через 20 років;

–         Іран і Азербайджан - через 67 років;

–         Саудівська Аравія - через 85 років;

–         Ірак - через 120 років.

Існують ще й інші дані, за якими, Ірак має, після Саудівської Аравії, другий за значенням запас нафти в світі (17 і 35 млрд. т відповідно), а тому, за рахунок дешевої іракської нафти впала б залежність США від саудівської нафти [9, c. 3].

Проте, які б там цифри не стояли, з обох свідчень ми можемо чітко побачити, що найбільш перспективним напрямком для доступу до енергетичних ресурсів, зокрема до “чорного золота” є Ірак. Суть проблеми полягає в тому, що вже наступного дня після усунення від влади Саддама Хусейна іракська нафтова індустрія стала доступною для всіх. Так, Боб Герберт в газеті “Нью-Йорк Таймс” пише: “Не буде непатріотично сказати, що в Іраку нас чекають мільярди доларів і золота лихоманка. Це ж факт” [7, c. 20].

Легітимність вторгнення опинилась під сумнівом: збройний напад без санкцій Ради Безпеки ООН є по своїй суті актом агресії, позаяк у документах ООН, ухвалених 1974 р., чітко визначено, що агресором є той, хто першим здійснює збройний напад.

Використання збройної сили в міжнародних відносинах правомірне лише у двох випадках:

.        здійснення права на самооборону;

.        рішення Ради Безпеки ООН проти порушника миру чи агресора, що вважаються примусовими діями ООН [20, с. 3].

Таким чином, держави можуть використовувати силу тільки для захисту у разі збройного нападу на них (право на самооборону). У решті випадків застосування збройних сил допустиме тільки за рішенням Ради Безпеки ООН.

Отже, можна зробити висновок, що США та союзники не мали жодних прав чи повноважень розпочинати цю війну. Звідси, в свою чергу, постає логічне запитання: чим же керувалися сили коаліції? Відповіддю є, безсумнівно, стаття 51 Статуту ООН, що стала базовою, поряд із меморандумом міністра оборони США Дональда Рамсфельда від березня 2001 р. Останній, за словами самого Рамсфельда, хоча і не є офіційним документом, проте міністр його перечитує, “коли щось стається”, і використовує для консультацій президента Дж. Буша з питань курсу по відношенню до Багдаду, а також є основою для створення нової Стратегії національної безпеки, виголошеної Джорджем Бушем 20 вересня 2002 р., що суттєво ламала стереотипи і відходила від звичної американської зовнішньополітичної стратегії.

Як вказано в меморандумі, керівники Америки повинні швидко зробити висновок, якщо дипломатія виявляється безсилою, а потім здійснити “потужні передчасні дії в передкризовий період”, щоб попередити відкритий конфлікт. Якщо ці дії виявляються недостатніми, то Америка повинна проявити рішучість “ввести в дію сили, необхідні для того, щоб отримати перевагу, плюс ще декілька”. Підкреслюється, що державне керівництво за жодних обставин не повинно “гальмувати” завдання заради того, щоб досягти підтримки з боку громадськості, Конгресу США, ООН чи союзників [18, с. 25]. Так, газета “Нью Йорк Таймс” в липні 2003 р. прийшла до висновку: “Тепер вже немає жодних сумнівів в тому, що адміністрація Буша обманом втягнула нас у війну”. Тандем Блер-Буш - “два світових лідери, які влаштували змову з метою вторгнення” [3, c. 23].

Що ж до самої стратегії, то, перш за все, вона закликала до запобіжних воєнних дій проти держав та терористичних груп, що намагаються володіти ЗМУ. По-друге, Стратегія національної безпеки наголошує на тому, що США не дозволять будь-кому заперечити їх статус глобальної військової потуги, оскільки, за словами, Джорджа Буша “Жодна нація не може відчувати себе поза зоною дії американських принципів свободи і справедливості… ці принципи не обговорюються, з їх приводу не торгуються” [17, с. 33].

По-третє, США закликають до проведення міжнародних військових операцій, однак, запевняють, що в разі потреби зможуть здійснити їх і самостійно, з метою захисту національних інтересів і національної безпеки. До того ж, вищезгаданий документ містить положення, в яких йдеться про право США поширювати цінності демократії та права людини на усій планеті, особливо в ісламських державах: США будуть “досягати і підтримувати ріст демократичних рухів, демократичних інститутів в кожній країні і культурі з кінцевою ціллю покласти край тиранії в нашому світі - це і є політика Сполучених Штатів” [110].

Одночасно підкреслюється: “Ми прагнемо надати світу свою форму, а не просто чекаємо, що він сформує нас”[3, с. 5]. В практичному світі такий ідеал демократизації означає заяву на право США міняти “антидемократичні ‘режими на свій розсуд і намір “пересадити” в потрібні країни демократію на американський манер’”. Журнал “Нейшн” характеризуючи таку “доктрину” Буша, підсумовує: “У відповідності з ‘доктриною’ Буша США привласнюють право проектувати свою руйнівну силу там і тоді, де їм захочеться, втручатись в держави, які їм не подобаються, скидати їх режими і трансформувати ‘ворожі тиранії’ в дружні демократії. Це програма світового панування, що рухається відчутною загрозою Америці, але також є сучасною версією імперіалістичних амбіцій”. “Наші бомби, - писала “Нью-Йорк Таймс”, - викличуть шок і трепет у цілому світі (не тільки в Іраку)” [113, c. 3].

Запропонована Бушем стратегія наголошує на неприпустимості попереднього використання збройних сил для запобігання набуття терористами чи державами, що їх підтримують ЗМУ. Дане твердження у Стратегії національної безпеки є найбільш сумнівним з міжнародно-правової точки зору, оскільки фактично допускає превентивні атаки навіть тоді, коли місце і час можливої атаки з боку противника не є визначеним.

Військова операція США спершу мала кодову назву Operation Iraqi Liberation (“Операція Звільнення Іраку”), про що повідомив Арі Фляйшер 24 березня 2003 р., однак була незабаром перейменована на Operation Iraqi Freedom (“Операція Свобода Іраку”), назва що її використав Джордж В. Буш 2 квітня 2003 р. На рівні чуток така зміна пояснювалась небажанням адміністрації використовувати назву, що її акронім звучав би як O.I.L. (“нафта” англ.). Військова операція Великобританії називалась Operation Telic, австралійські збройні сили використовували назву Operation Falconer.

Що ж до завдань, які ставились перед військами антиіракської коаліції у військовій операції, то вони були наступними: силове усунення від влади в Іраку Саддама Хусейна, недопущення чи максимальне зменшення збройного спротиву як серед військових, так і серед мирного населення країни. Таким чином створювалися сприятливі умови для приходу до влади проамериканського режиму, здатного забезпечити доступ інших країн до природних ресурсів Іраку.

Варто відмітити, що сили антиіракської коаліції до певного моменту все ж намагалися усунути від влади Саддама Хусейна без застосування активних військових дій саме через інтенсивне застосування спеціальних служб, іракської опозиції і т. п. Остаточною метою їх намірів було добровільне складання урядом Іраку своїх владних повноважень [11, c. 2].

Більшість спеціалістів бачили цю військову операцію як зразок 1991 р., коли воєнні дії розпочалися з проведенням повітряної наступальної операції. Але, як показала ситуація, захоплення повітряного простору було досягнуто вже до 20 березня 2003 р. Обраний силами антиіракської коаліції варіант воєнної операції передбачав потужний вплив на противника засобами повітряного нападу, з практично одночасно розпочатими активними діями наземних груп військ.

Внутрішнє життя Іраку на початок військових дій коаліції було і без будь-якого впливу критичним. За період після війни 1990-1991 рр. смертність населення зросла майже в 20 разів. Згідно офіційних даних, в Іраку щомісячно помирало більше 9 тис. осіб., з яких 6,5 тис. - діти, що є прямим наслідком дій санкцій проти Іраку. Ірак вже давно був фактично розділений на три території, і став небаченим до цього в історії триелементом. Курди, араби-суніти і араби-шиїти відповідно населяють північ, центр і південь країни. Територіальна цілісність цієї держави в реальності - химера. Тільки сильна влада може втримати трьохелементний, розірваний протиріччями Ірак. Шиїти складають майже 60 % населення країни. А поряд - Іран, де шиїзм - головний релігійний напрямок, а тому Ірак апріорі був приречений на сунітську диктатуру.

Проте, розвиток подій показав, що всупереч уявленням американських політиків і військових стратегів, іракське населення далеко не завжди виявляло окупантам той гостинний прийом, на який вони розраховували. Навіть в шиїтських південних районах Іраку, де зазвичай були сильні антисаудівські настрої, населення повело себе по відношенню до американців і британців насторожено і неприязно, хоча іракські шиїти зовсім не збирались грудьми ставати на захист режиму Саддама Хусейна [1, с. 20]. А тому, ставкою Сполучених Штатів у цій війні були: Іракський національний конгрес (Кенсінгтон, Великобританія), в який з 1992 р. формально входили всі провідні опозиційні сили на чолі з Ахмедом Чалабі та ще одна опозиційна організація - Іракська національна згода (очолює Аяд Алаві, брав участь в секретних операціях США в Іраку, зокрема в невдалій спробі перевороту 1996 р.). Отже, можна стверджувати, що місцеве населення не сприйняло “визволення” від жорстокого режиму Хусейна [1, с. 21].

Збройні сили Іраку відігравали ключову роль у підтримці стабільної ситуації в країні. Характеристика самих збройних сил Іраку сильно відрізнялася в різних джерелах. За основу можна взяти матеріал, поданий на сторінках “Воєнного балансу”, друкованого видання Лондонського інституту стратегічних досліджень. Станом на 2003 р. у регулярних збройних силах Іраку нараховувалось 389 тис. чоловік, а також близько 44 тис., що складали різні воєнізовані формування. Сухопутні війська були найчисельнішим видом ЗС (350 тис. чоловік): 7 штабів корпусів, 23 дивізії, 11 окремих бригад. Озброєння: до 56 пускових установок оперативно-тактичних і тактичних ракет, близько 2,6 тис. танків, до 3,4 тис. броньованих машин, близько 2,3тис. одиниць польової артилерії, 164 вертольоти. Військово-повітряні сили нараховували 37 тис. чоловік та 316 бойових та інших машин (МіГ-21, -23, -25, -29; Су-22, -24; “Міраж F.1” і т. д.).

У військах протиповітряної оборони (ППО) на озброєнні знаходилось більше 100 пускових установок зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) середньої і малої дальності, а також інші ЗРК в військах ППО сухопутних військ, близько 700 одиниць зенітної артилерії.

У військово-морських силах залишались лише один ракетний і один патрульний катери [112, c. 127-128]. Вищезазначений склад іракських ЗС в будь-якому випадку поступався коаліційним, а якщо порівнювати їх якісні характеристики, то очевидно, що шансів на гідну відповідь Ірак не мав.

Для участі в операції США та союзниками було створено потужну армію, яка включала як сухопутні, повітряно-космічні, так і військово-морські сили. Сухопутні війська США нараховували шість і окремий бронекавалерійський полк. Їх дію підсилювали частини морської піхоти та військові формування ЗС Великобританії. Також було задіяно 150 літаків стратегічної бомбардувальної авіації (більше 10 В-2А, 115 В-52Н, 25 В-1В), близько 1,6 тис. літаків тактичної і палубної авіації США і Великобританії. Військово-морські сили складались із семи авіаносців (6 - США, 1 - Великобританія), не рахуючи інших авіаносних кораблів. В інтересах забезпечення швидких дій були задіяні на різних рівнях також дані військової і комерційної супутникової розвідки, навігації, систем зв’язку США.

Безпосередньо військові дії на території Іраку набагато раніше запланованої дати 20 березня 2003 року, що дало привід окремим спеціалістам провести певну паралель із війною 1990-1991 рр., в якій також вирішальна роль належала сухопутним військам. Проте варто відмітити, що подібні висновки мають раціональне зерно тільки у випадку ведення відліку початку військових дій з офіційної дати, але успіх 20 березня був підготовлений систематичними діями ЗС США із завоювання повітряного простору, а отже їх сухопутні війська діяли майже в “учбових полігонних умовах” [5, c. 21].

Фактично застосування військової сили у співвідношенні з силою політичного, дипломатичного, економічного і інформаційного тиску на Ірак було розпочато вже давно, а останні 12 років голоду і хвороб, спричинених міжнародними санкціями і програмами та військова операція під кодовою назвою “Лис пустелі”, проведена 17-20 грудня 1998 року об’єднаними силами США та Великобританії, призвели до жахливих наслідків: 60 % території країни прийшло в запустіння.

Отже, вищезазначені фактори вже до 20 березня 2003 р. фактично паралізували систему ППО Іраку, а тому відпала потреба в проведенні таких масштабних повітряних операцій, свідком яких була світова спільнота в 1990-1991 рр.

Загалом, ВПС США базувались в Бахрейні, Йорданії, Кувейті, Омані, ОАЕ, Катарі, Саудівській Аравії, а також на шести авіаносцях, чотири з яких знаходились в Перській затоці, а два - в Середземному морі. Всього в цьому районі знаходився 1 тис.801 літальний апарат ВПС США. ВМС і Морський корпус залучили до участі в операції проти Іраку 408 і 372 літака відповідно. ВПС Великобританії складали 113 бойових літаків.

На морі вклад Британії складався із частин Об’єднаного військового командування на авіаносці “Арк Ройял” і вертолітоносці “Океан”. ВПС Австралії складали чотирнадцять F/A-18A Hornet та вісім інших літаків, а від ВПС Канади надійшло три військово-транспортні літаки.

березня Туреччина офіційно відмовилася надати свої аеродроми силам коаліції, а тому всі повітряні удари наносились виключно з південного напрямку. Операцію розпочали винищувачі F-117 Nighthawk. Противника було атаковано 40 крилатими ракетами Tomahawk, які були випущені з шести бойових кораблів ВМС США та підводних човнів. Одночасно літаки F-15E Strike Eagle і GR. Mk 4 Tornado (озброєними снарядами PGM, ALARM, Storm Shadows та оснащеними системою повітряної розвідки RAPTOR) штурмували позиції ППО навколо Багдада та в районі Басри. Дві іракські ракети класу “земля-земля” були перехоплені зенітно-ракетними комплексами Patriot Кувейту.

На третій день війни припали основні удари. Так, у 18.00 за середнім часом Гринвіча, силами коаліції було запущено більше 1,7 тис. ракет, 504 з яких були морськими та запускались з бойових кораблів, а також бомбардувальників В-52 Н. Того ж дня сухопутні війська розпочали захоплення найважливіших аеродромів та нафтових полів в Румалі на півдні Іраку. За весь час операції не відбулося жодного повітряного бою.

Більшість іракських бойових літаків простояли всю війну замаскованими чи заритими в пісок. Значну військову активність проявили сили іракської ППО, які використовували ракети класу “земля-повітря” і зенітну артилерію (збили декілька літаків союзників, включаючи три А-10А Thunderbolt II та декілька безпілотних літальних апаратів) та піхотинці.

Пасивність іракських ВПС дали змогу силам союзників здійснити серію повітряних ударів по стратегічних об’єктах Іраку. Важкі американські бомбардувальники В-1В, В-2А та В-52Н скидали керовані боєприпаси по цілях, інформацію про які надавали сухопутні війська.

березня повітряний штурм відкрив Північний фронт. На півдні 3 квітня сухопутні підрозділи США розпочали наступ на міжнародний аеропорт Саддам і через два дні увійшли в Багдад. До того часу аеропорт Таліль вже повністю перебував під контролем ВВС США. 6 квітня командування сил коаліції офіційно оголосило про повне захоплення повітряного простору Іраку, хоча масштабні бойові операції ще продовжувались до 14 квітня.

Всього з початку військових дій було нанесено більше 90 серій ракетно-авіаційних ударів по об’єктах державного і військового управління, теле- і радіостанціях, елементах військової інфраструктури, промисловості, іракських ЗС, можливих місцях зберігання ЗМУ та ракетної зброї.

За останніми підрахунками, за період з 20 по 22 березня 2003 року, в ході повітряної операції було запущено з кораблів і підводних човнів близько 400 ракет “Томагавк” та здійснено майже 250 бойових вильотів літаків палубної авіації [5, c. 20-22].

Вперше було використано нові боєприпаси, включаючи ракети, що запускались поза зоною дій ППО противника (MBDA) Storm Shadow, кластерні (касетні) бомби CBU-105, -107 і керовані ракети AGM-86D, оснащені спеціальними радарами та тепловими датчиками і спеціальною бoєголовкою для ураження підземних чи бетонованих цілей з метою досягнення втрат у міських умовах ведення бойових дій.

Одночасно розпочали наступальну операцію і сили сухопутних військ. Обставини, що склалися для військ коаліції, змусили останніх діяти в умовах міст, що вимагало зміни попередніх напрацювань в цьому напрямку. Тактичне новаторство в даному випадку полягало в зміні способів ведення ближнього бою шляхом ізоляції міста та подальшого знищення таких його складових як урядові та військові об’єкти, максимальне ураження сил противника, а вже потім поетапне завоювання міських околиць. Задля мінімалізації кількості втрат серед мирного населення було використано нові засоби ведення бойових дій, наприклад, спеціальні радари, теплодатчики і т. п. Широко застосовувались і дані космічних розвідувальних систем, що в апріорі передбачувало всілякі дії іракських ЗС, відомості про місцевість і погоду та паралізувало будь-які спроби військового чи диверсійного спротиву силам коаліції.

Через 21 день американські війська (командуючий генерал Томмі Френкс) вступили у Багдад, а 14 квітня 2003 р. вступили у місто Тікріт, де народився Саддам Хусейн. Символом повалення режиму Хусейна стало зруйнування пам`ятника диктатору в центрі Багдаду. Сам Хусей зник, країна впала в хаос: безвладдя, мародерство, голод тощо. Ні американці, ні англійці не були готові до такого розвитку подій. Першочерговим завданням стало відновлення структур влади, але на демократичній основі, забезпечення поставки гуманітарної допомоги. Ірак вступає у свій новий етап розвитку. З метою здійснити перехід до демократичного правління було створено тимчасову адміністрацію на чолі з відставним американським генералом. Проте опанувати ситуацію американці не змогли. Незважаючи на проголошення завершення бойових дій (1 травня 2003 р.) у країні почала ширитися партизанська війна. Для її угамування навіть не допомогло полонення Саддама Хусейна, прийняття тимчасової конституції країни і обіцянки передати влади 30 червня 2004 р. цивільній іракській адміністрації. Спочатку її вели прихильники колишнього диктатора, потім до них приєдналися суніти і всілякі ісламські терористичні організації, а в березні 2004 р. спалахнуло повстання шиїтів. У різних районах країни розгорілися запеклі бої. Криваві терористичні акти стали звичайним явищем.

30 червня 2004 року Саддама Хусейна та 11 інших членів баасистського режиму, серед яких були й колишні прем'єр-міністр Тарік Азіз та міністр оборони Султан Хашімі, передали іракській владі.

1 липня 2004 року відбулося перше засідання суду у справі колишнього диктатора. Йому були висунуті звинувачення в злочинах проти людства та військових злочинах. Серед звинувачень: знищення близько 5 тисяч курдів з племені барзані в 1983 році; використання хімічної зброї проти жителів Халабаджі в 1988 році, внаслідок чого загинуло також близько 5 тисяч людей; військова операція “Аль-Анфаль” того ж 1988 року, коли було знищено біля 80 курдських сіл; розв’язання війни з Іраном в 1980-1988 та агресія проти Кувейту в 1990 році.

5 листопада 2006 року Вищий кримінальний трибунал Іраку присудив Саддама Хусейна до смерті через повішення за звинуваченням в розправі на 148 шиїтами в Ед-Дуджейлі <#"806020.files/image001.gif">

Interactive graph

Frequency of killings by coalition

Подано за: Iraqi deaths from violence 2003-2011. Analysis and overview from Iraq Body Count (IBC): [Електронний ресурс]. - Iraq Body Count 2003-2012. - 2012. - pp. 1-2. - Режим доступу: <#"806020.files/image003.gif">

У дитини повністю відсутні очі

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image004.gif">

У дитини потріскана шкіра

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image005.gif">

У дитини відсутнє лице і є лише одне око

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image006.gif">

У дитини жахлива діарея

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image007.gif">

Дитина з потрісканою шкірою та деформаціями тіла

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image008.gif">

У дитини вада розвитку рота і відсутнє одне око

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image009.gif">

У дитини велика діра в спині, що є крайньою формою розщеплення хребта

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image010.gif">

Дитина з гідроцефалією та дефектами мозкових нервів

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image011.gif">

У дитини пороки розвитку рук: майже повне злиття всіх фаланг

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image012.gif">

Дитина з важкою вадою розвитку особи

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image013.gif">

У дитини чформовано дві голови

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image014.gif">

Дитина з важкими деформаціями рук

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image015.gif">

Дитина з важкими деформаціями тіла

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image016.gif">

Дитина з потрісканою шкірою та важкими деформаціями тіла

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image017.gif">

У дитини відсутні рот та очі

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image018.gif">

Діти з подібними деформаціями

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image019.gif">

Дитина з невідомою пухлиною рота

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image020.gif">

Дитина з гідроцефалією

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image021.gif">

Дитина з важкими деформаціями тіла

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image022.gif">

Дитина з гідроцефалією і дефектами мозкових нервів

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image023.gif">

Не життєздатна дитина

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <#"806020.files/image024.gif">

Дитина з потрісканою шкірою та незрозумілими деформаціями тіла

Не життєздатна дитина

Подано за: Mirkarimi Ross B. EXTREME BIRTH DEFORMITIES. Unborn children of the region [are] being asked to pay the highest price, the integrity of their DNA: (The Arms Control Research Centre, from report: “The Environmental and Human Health Impacts of the Gulf Region with Special Reference to Iraq”): [Електронний ресурс] / Ross B. Mirkarimi. - May 2006. - Режим доступу: <http://www.xs4all.nl/~stgvisie/VISIE/extremedeformities.html>.