язаних з процесами оновлення і трансформації класичного танцю та його синтезу з різноманітними формами української народної хореографії.
. Для становлення професійної хореографічної освіти від перших студій та шкіл в ХІХ ст. велике значення мало оволодіння законами класики і засадами російської та західноєвропейської, зокрема французької та італійської шкіл. Саме у 20-30-ті роки ХХ ст. були закладені основи і започатковано систему навчальних хореографічних закладів, засновану на традиціях класичного танцю, яка продовжує існувати і розвиватися сьогодні.
Розвиваючись протягом тривалого часу, класичний танець знайшов точні і узаконені форми - струнку систему. Система класичного танцю складалася протягом століть і знайшла свої закони в процесі розвитку балетного мистецтва. Вона в русі і понині, бо класичний танець весь час збагачується новими пластичними формами з невичерпного джерела народної хореографії та інших танцювальних систем [14. c. 5-187].
.2 Класичний танець як один із компонентів хореографічної освіти
Класичний танець користується великою популярністю в усьому світі, так як це основа будь-яких видів танців і система виразних засобів хореографічного мистецтва. На цьому уроці осягаються тонкощі балетного мистецтва. Це велика гармонія поєднання рухів з класичною музикою. Навчання класичному танцю включає в себе: вивчення основних позицій рук, ніг і постановки корпусу, ознайомлення з професійною термінологією, історією розвитку балету, постановку маленьких класичних форм: етюдів, адажіо, варіацій і т.д. Неодмінні умови класичного танцю: виворітність ніг, великий танцювальний крок, гнучкість, стійкість, обертання, легкий високий стрибок, вільне і пластичне володіння руками, чітка координація рухів, витривалість і сила. Поділ на елементи, систематизація та відбір рухів послужили основою школи класичного танцю. Вона вивчає групи рухів, об'єднаних загальними для кожної групи ознаками: група обертань (pirouette, tour, fouette), група присідань (plie), група положень корпусу (attitude, arabesgue) та інші.
У кожному мистецтві техніка виконання і художнє виконання танцю має велике значення [30. с.43]. Ці якості можуть бути досягнуті лише в результаті послідовної і систематичної підготовчої навчальної роботи. Щоб бути гарним і виразним, рух має бути правильним, вільним, невимушеним. Оволодіння танцювальними рухами дається лише в процесі систематичного тренування, тіло людини набуває стрункість, стає більш міцним і гнучким, а рухи його - гармонійними і закінченими.
В основі навчальної танцювальної підготовки учня лежить система підготовчих вправ класичного танцю [26. с.7]. Він вважається головним у процесі підготовки виконавців. І це закономірно, оскільки класичний танець і його школа <#"center">класичний танець освіта бальний
2. Значення класичного танцю у хореографічному вихованні
Класичний танець самостійно та безперервно розвивається, втілюючи у собі багатовіковий досвід балетних шкіл усього світу. У ньому є все - досконалість форм, віртуозність обертань, витонченість жанрово-побутових образів, життєві фарби, ігрова виразність польотів і зупинок, стрибків і падінь. Класична хореографія виховує як танцюриста, так і глядача, закладає естетичні основи моральності, краси. Спадщина класичного танцю важлива, не тільки тому, що вона сама по собі цінна, естетична, абсолютна, саме вона багато в чому визначає пошуки нових шляхів, нові відкриття, знахідки - це відправна точка більшості сучасних танцювальних напрямків. Саме тому навчання танцям, на наше глибоке переконання, має починатися саме з основ класичної хореографії.
Здавалося б, вчимо нове «сучасне» навіщо нам вчити те, що було до нас, але усі новаторства по суті, одночасно глибоко і тонко пов'язані з традиціями. Потрібно пам'ятати, що всі нові течії це ні що інше, як синтез хореографічної спадщини різних часів і народів минулих років. Все нове це звичайно здорово, але не слід втрачати те, що називають «силою радянської хореографічної школи», а слід знати так, як абетку, без якої мистецтво хореографії неможливо. Слід страхувати себе від неминучих втрат, які з роками стають все більш значними. За кордоном платять колосальні гроші за те, щоб навчатися російській класичній школі. Там не втрачають часу дарма, не упускають жодної слушної нагоди і знімають усе, що вдається побачити: уроки, репетиції, вистави, а ми часто діємо безгосподарно, легковажно, не цінуємо тими цінностями, якими володіємо. Я не говорю про те, що кожен сюжет, кожна тема повинна виражатися винятково класичними танцювальними формами. Рух мислителя не як абстрактний знак, «підійшов» до даного танцювально-смислового контексту, а як неповторний єдино виправданий образно-пластичний спосіб вираження даного змісту [16.].
Скажу про те, що танець не тільки тішить, але й також приносить користь глядачам, добре їх виховує, багато чому навчає. Танець витончує погляди красивими видовищами, захоплюючи слух найчарівнішими звуками і показуючи прекрасну єдність душевної та тілесної краси. Мистецтво класичної хореографії незамінне в якості підготовки для тих, хто хоче освоїти будь-який з численних видів танцю. Заняття хореографією дуже важливі і корисні не тільки для тих, хто прагне до вершин балетного мистецтва. Вони незамінні в якості підготовки для тих, хто хоче опанувати будь-який з численних видів танцю. Хореографія допомагає в боротьбі з м'язовими болями, проблемами з хребтом, виправленням дефектів ніг, постави. Класика - це основа будь-якого танцю, без цієї основи не буде максимальної виразності танцю. Людина, яка займається хореографією, завжди вигідно відрізняється в натовпі «простих обивателів» стрункістю, підтягнутістю, витонченістю і грацією у рухах.
«Її постава видавала в ній балерину ...» - писав в одному зі своїх творів Ернест Хемінгуей. Зрідка в буденній суєті ми помічаємо чоловіків або жінок, які одній лише манерою правильно триматися створюють про себе беззастережно позитивне враження. Ще не заговоривши, будучи ще зовсім невідомими персонами в суспільстві, з легкої і граціозною ходою, що виділяється з натовпу, пливуть вони серед нас, викликаючи захоплені вигуки або заздряще мовчання [6. c.53].
Танець - мистецтво пластичне. Тіло виконавця є засобом вираження ідей, думок, змісту танцювального твору. Тому, чим краще він буде ним володіти, тим вірніше, яскравіше й виразніше стане його танцювальна мова.
Говорячи про культуру виконання танцювальних постановок учасниками самодіяльних колективів, ми маємо на увазі під цим поєднання виразності виконання, музикальності, свободи і закінченості жесту, танцювальної техніки. Регулярно проводені навчально-тренувальні заняття є неодмінною умовою творчих успіхів колективу. Без цих занять, обмежуючись тільки роботою над репертуаром, не можна добитися високої танцювальної техніки, виразного виконання. Відсутність тренувальних вправ, перш за все, відбивається на техніці виконання: рухи рук танцюристів будуть одноманітні, скуті, позбавлені виразності. Неправильне поставлене дихання <#"justify">Щоб оволодіти високою виконавською майстерністю класичного танцю, необхідно пізнати та засвоїти його природу, його засоби вираження, його школу.
Найкращим прикладом того, яким повинно бути виконавське мистецтво класичного танцю, може слугувати творчість Галини Уланової.
Щоб оволодіти виразними жестами актора балетного театру, необхідно проникнути в суть, природу і взаємозв'язок виконавських елементів класичного танцю.
Ми прослідили, що саме класичний танець, впливає на формування сценічної культури, яка не завжди знаходитися на належному рівні. І саме засоби класичного тренажу сприяють формуванню виконавської культури хореографічних колективів.
2.1 Загальні тенденції класичного танцю та його місце у стилях бальної, сучасної та народної хореографії
Використовуючи невичерпні можливості пластики людського тіла, хореографія впродовж багатьох століть шліфувала і розробляла виразні танцювальні рухи. В результаті цього складного процесу виникла система власне хореографічних рухів, особлива художньо-виразна мова пластики, що становить творчий матеріал танцювальної образності. Відбираючи з невичерпного джерела, якою є народна танцювальна творчість, характерні виразні рухи, хореографія їх по-новому пластично осмислює, поетично узагальнює, додає їм необхідну багатозначність і широту виразу. Виразні рухи лягли в основу класичного танцю, відмінні риси якого покликані виражати пристрасний людський порив у височінь, активну спрямованість в незвідане, піднесеність, натхненність. Такий танець виявився здатним породити душею виконаний політ, в якому на основі вигостреної танцювальної техніки воєдино зливаються воля, емоція і пристрасть.
Танці існують вже так довго, що за час свого існування пережили дуже багато трансформацій. Балет зберігає в собі, у чистому вигляді, усі основи хореографії. В інших стилях танців йде вже інтерпретація на базі класичної хореографії.
Балет - вища «театральна» форма хореографічного мистецтва, в якій воно піднімається до рівня музично-сценічного. Головний виразний засіб балету - система європейського класичного танцю. В історично сформованій програмі підготовки артистів балету класичний танець є базою, що формує комплекс з наступних дисциплін сценічного танцю: дуетний-класичний танець, характерний, історичний, бальний та сучасний танці, акторська майстерність [8. c. 17].
В основі виразних засобів балету лежить сценічний танець - один з основних видів хореографічного мистецтва, призначений для глядачів і передбачає створення хореографічного образу на сцені.
Класичний балет можна назвати фундаментом всіх сценічних видів танцю. Основи класичного танцю настільки універсальні, що навіть досвідчені танцюристи інших танцювальних напрямків не припиняють занять класикою, бо вона є платформою до розвитку координації, граціозності, а також необхідних для будь-якого танцювального напрямку даних, таких як, виворітність, розтяжка, гнучкість, стрибок і т.д.
Характерний танець у своєму нинішньому сценічному вигляді багато в чому тісно пов'язаний з класичним. Частина вправ характерного танцю народилися в результаті запозичень і переробок тренажу класичного танцю. Це цілком природний процес, тому що класичний танець, в свою чергу, будувався, користуючись елементами народного танцю. Повільний рух характерного танцю, як правило, ближче до класики, швидкий - далі від неї.
Характерний танець рясніє різними рухами, яких в класичному танці ми не зустрічаємо. Але, на ряду з цим, він запозичує деякі рухи з класики. Основна стилістична ознака характерного танцю - у зближенні його з конкретною дійсністю, з танцювальної народною творчістю, а технологічна - у великій свободі рук, корпуса і ніг, у виборі положень, поворотів і т.д.
Один із принципів класичної школи - гранично витягнуті ноги - дотримується в характерному танці не так суворо. Багато характерних рухів засновано на не витягнутих ногах, зі злегка призігнутими колінами, інакше загубиться гострота і характерність малюнка танцю. Що ж стосується іншої основи класичного танцю - виворітності ніг, то в рухах характерного танцю, побудова на класичній основі, виворітності дотримується. Цікаво зауважити, що застиглим класичним па в процесі обробки їх характерним танцем повертаються риси першоджерел. Так, в іспанському танці зміцнюються pas de basque, а pas de bouree проникає в багато народних танців і т.д. Це зайвий раз доводить, що тут повертається в народний танець те, що колись було з нього взято класичним танцем.
В народно-сценічному танці застосовуються ті ж позиції, що і в класичному танці. Однак ці позиції виконуються дещо інакше, а саме, менш виворітно, ніж в класиці. Позиції рук відповідають позиціям класичного танцю. Основна частина народно-сценічного уроку - азбука класичного танцю [2.].
Класичний балет у період його блискучого розвитку на російському національному ґрунті зробив багато запозичень з української танцювальної лексики, збагачуючи, насамперед, чоловічий танець. "Немає такого руху в класичній хореографії, який не був би породженням народної хореографії. Це однаково стосується і партерних, і повітряних рухів", - розповідав на лекціях і демонстрував на прекрасних ілюстраторах Р.Захаров.
Хореографія, безумовно, не бере з інших форм мистецтва елементів, невластивих для того чи іншого виду, жанру. Механічне перенесення рухів з одного виду хореографії до іншого збіднює його виражальні можливості мистецтва, порушує його не тільки формотворчу, але й ідейно - тематичну побудову. Потрібна філігранна обробка руху в цілому, його деталей, порядкування їх новим завданням.
Одна з найцікавіших сторінок обопільного мистецтва синтезу - це поєднання класичного танцю з українським народним. Балетмейстери, запозичуючи рухи, жести, пози чи окремі елементи класичного танцю, ускладнюють їх, творчо осмислюють, надають їм нової форми, манери виконання. Деякі класичні рухи у більш - менш зміненому вигляді в сукупності з іншими знову увійшли до лексики українського народно-сценічного танцю.
Творче взаємозбагачення класичного і народного танцю розширює межі пластичної мови, надає їй багатоплановості, цьому процесі значну роль відіграє не лише кількість, а й якість, стилістична зумовленість трансформації структурних часток того чи іншого руху з арсеналу класичної або народної лексики.
Розвиток сучасного класичного танцю, безперечно, змінює канонічні форми стрибків, особливо їхню фіксацію. Переосмислення та переінтонування сталих, традиційних форм руху розширюють його образно - дійову амплітуду. В сучасних балетних виставах спостерігаємо, як, завершуючи віртуозний - стрибок, танцюрист приходить в arabesque чи attitude поєднуючи їх з наступним па. Нагадаємо, що саме в нестійкості цих положень закладена подальша динаміка, а поєднання їх у наступних па веде до органічної будови хореографічної фрази, періоду, створюючи логічний розвиток дії. Цей принцип впроваджується зараз і в народному танці.
На основі технології обертання, притаманного жіночому класичному танцю, у поєднанні в основному з en dedaus, як виняток з en dehors, створено цілий ряд жіночих круток: веретено, крутка по діагоналі на одній нозі, крутка з флік - фляком, тощо.
Народно-сценічний танець лишається своєрідним різновидом народного танцю з ускладненою лексикою і досить складною позиційно-архітектонічною побудовою. Безперечно, класичний балет впливає на його розвиток. У багатьох творах Вірського відчуваємо філігранний сплав елементів класичного Народного танцю. Саме у цьому виявляється стильовий ямок творчості видатного майстра. П.Вірський користувався досконало обома хореографічними мовами. Ось чому в постановках народних танців ми відчуваємо "класичний балет", ансамблі у кращих балетних виставах, побудованих на органічному сплаві класичної та народної хореографії.
Завдяки самобутньому таланту українських хореографів В.Верховинця, В.Авраменка, П.Вірського народний танець розвинувся як народно-сценічне мистецтво, увібравши в себе академізм народної хореографії. Органічно поєднуючи елементи українського фольклору з класичною пластикою, П.Вірський створив якісно нову танцювальну мову - лексику сучасної української народно-сценічної хореографії.
Сучасний рівень розвитку сценічного танцю потребує підготовки висококваліфікованих технічних виконавців, які досконало володіють своїм тілом, мають достатній запас акторської майстерності, можуть у чіткій пластичній формі передати національні особливості танців різних народів. Вирішальну роль у вихованні артиста усіх згаданих якостей відіграє методично розроблена й глибоко продумана система тренування.
У сценічному танці зявилася низка нових прийомів, прийшли певні рухи, в інші натомість стали використовувати рідше, тобто відбувається закономірний поступовий прогрес. Сьогодні сценічний танець потребує від виконавця максимальної виразності всіх частин тіла: гнучкості й рухливості корпуса, чіткості й краси малюнку рук, свободи й природних положень голови, еластичності й гостроти рухів ніг. Тому значне місце під час тренувань посідають вправи, які, крім тренування ніг, допомагають найбільш повному розвитку всього тіла танцівника.
Особливе місце серед танцювальних напрямків займає бальний танець. Тільки бальні танці на даний момент визнані Міжнародним олімпійським комітетом видом спорту і отримали нову офіційну назву - «спортивні танці».
Класичний екзерсис повинен бути адаптований для спортивного танцювання, так як в балетних вправах багато корисного для балансу, еластичності м'язів і сухожиль, то їх потрібно грамотно відбирати і складати комбінації елементів, що не суперечать вимогам латиноамериканських та європейських танців.
Історичний танець (історико-побутовий, бальний) - вид сценічних танців, що представляють собою переробку бальних, побутових танців різних епох на основі класичного танцю. В результаті цього бальна, побутова сутність цих танців знаходить сценічний, умовний характер
Виворітність, яка розвивається у класичному танці, якщо вона не носить надмірного характеру, також для бальників дуже потрібна. Адже це важливо для правильного маху, ефектної пози, для кроку, для шпагату. Також виворітність дуже важлива для балансу. На жаль, навіть дуже досвідчені бальники, які танцюють у фіналах міжнародних турнірів, балансом похвалитися не можуть. Саме через неправильну роботу стоп.
Необхідність збереження танців класичної спадщини в сучасному бальному репертуарі обумовлюються слідуючими причинами. По-перше, вони являються найбільш яскравими зразками періоду зародження та формування міжнародної програми, загальновизнаної у більшості країн світу, перехідною ланкою від усталених традиційних танцювальних форм, що склалися протягом кількох століть, до новітніх авангардистських різнохарактерних течій і тенденцій, що з'явилися у другій половині ХХ ст. По-друге, їх вивчення готує базу для успішного засвоєння наступних - сучасних зразків бальної хореографії, які потребують універсальної підготовки м′язів. По-третє, зразки першої та другої підгруп являються, по суті, етикетними танцями, в яких закріплюються основні принципи світського етикету, взаємовідносин між чоловіком та жінкою в культурно-дозвіллєвій діяльності.
Крім самого затвердження танцю як високого мистецтва і самостійного виду театрального дійства, здатного розвивати сюжет без допомоги співу або декламації, балет виробив термінологію танцю і систему підготовки танцюристів, з невеликими змінами використовувану і в інших стилях. Тому танцюристам рекомендується починати з уроків класичного танцю, навіть якщо вони, пізніше спеціалізуються в танці модерн, шоу-балеті або джазовому танці.
«Сучасний танець» об'єднує в собі красу практично всіх існуючих танцювальних напрямків, академічність класичного танцю, і свободу театру. В кінці 19 в. виник новий напрям, умовно названий танець «модерн» (вільний, пластичний) витоками пов'язаний з методом Ф. Дельсарта і системою Е. Жак-Далькроза. На формування танцю «модерн» зробило також вплив мистецтво А. Дункан. У 40-60-і рр.. в країнах Європи і в США спостерігався процес взаємодії і взаємозбагачення танцю «модерн» і класичного. Отримує розвиток і естрадний танець, що відрізняється прагненням виконавців і постановників до віртуозності, лаконізму виражальних засобів, гостроти виконання. Особливого поширення танцювальне мистецтво одержало в СРСР, де розвинена мережа самодіяльних художніх колективів, а також професійних ансамблів танцю. У народів, які не мали в минулому розвиненої танцювальної культури або які втратили її (туркмени, казахи, киргизи), створені свої національні танці. Радянські балетмейстери використовують класичний танець як найбільш досконалу танцювальну систему.
Джаз-модерн - це один з найпопулярніших танців «класичного» напрямку. На заняттях танцю в стилі модерн-джаз велику увагу приділяють освоєнню технік «ізоляції» і «напруга / розслаблення». Техніка ізоляції передбачає, що частини тіла рухаються незалежно один від одного. Це досить складно, але саме такі рухи надають особливу барвистість танцювальним композиціям. З технікою ізоляції тісно пов'язане вміння розслабляти одну частину тіла, у той час як інша - напружена. Заняття розвивають музикальність, відчуття ритму, правильне дихання, постановку корпусу, координацію рухів і вміння володіти своїм тілом.
У методиці навчання танцювальної техніки у «Денішон» переважно використовувався балетний екзерсис босоніж на середині залу, піруети та різні комбінації glissade і gete, трансформовані в сторону більшої свободи та гнучкості, а також партерний екзерсис на розтягування [15].
Сучасний танець в основному - це «витяжки» з класичного, народного і бального танців. Змінено тільки манера виконання виконання рухів. Якщо хлопці рухаються, займаються акробатикою, але зовні виглядає грубо і не красиво, то, звичайно, це відбувається там, де не приділяється належної уваги на хореографічну підготовку (класичний тренаж). Багато колективів сучасного танцю це зрозуміли і класика у них поставлена на досить високому рівні.
Як показує практика, усі напрямки сучасного танцю ускладнюються внесенням до них різних обертань і поворотів на підлозі, в повітрі. Якісне виконання неможливо без певної підготовки. А класичний танець, є необхідною базовою основою для красивого виконання не тільки класичних па і піруетів, а й багатьох інших стилів і напрямів сучасного танцю (джаз-модерн, контемпорарі і т.д.). При отриманні знань на базі класичного танцю, тіло людини починає прекрасно розуміти і відчувати манеру виконання і лексику усіх напрямків сучасної хореографії, дозволяє приручити тіло діяти в незвичному для себе режимі фізичних навантажень, а кожен рух і найменший жест наповнюється красою і виразністю.
Якщо людина займається тільки бальним танцем, або східним, іспанським чи циганським, стилем диско або брейк-дансом, або ще якимось стилем - вона буде володіти тільки одним цим жанром. Але якщо танцівник має хоча б три класи класичної хореографії, то він зможе танцювати і схід, і фламенко, і все вище перелічене. Природно те, що треба буде навчитися манері виконання, яка і забарвлює рухи у конкретний стиль. В іспанському танці поворот кисті і кут ліктя, піднятий корпус і опущена голова видає «Іспанію». І це видно по одній тільки позі, ще без руху! У «сході», ті ж пози і рухи виконуються по іншому [24].
Напрямок класичного танцю можна назвати вершиною хореографії. В принципі усі інші напрями базуються, саме, на засадах класичного танцю. Постановка рук, ніг, корпусу, тренажі і т. д. - це екзерсис класичного танцю. Якщо в якій-небудь танцювальній школі не вчать основ класичного танцю - це все що завгодно, але не хореографія. Без навичок основ класичного танцю не можливі ні краса, ні правильність танцювальних рухів, ні грація виконання танцю. Не випадково в багатьох Західних університетах і коледжах вводять обов'язкове заняття класичним тренажем, навіть багато англійських футбольних клубів теж ввели у себе на тренуваннях заняття «класикою». Класичний танець розвиває гнучкість, силу, грацію, красу тіла.
ВИСНОВКИ
У результаті дослідження теми «Класичний танець як засіб формування формування виконавської культури в хореографічних колективах», ми обгрунтували актуальність теми, досягли мети і вирішили поставлені завдання, обгрунтували теоретичну і практичну значущість роботи.
. Система класичного танцю формувалась напротязі багатьох століть та увібрала в себе усе тільки найнеобхідніше та найкорисніше. Тому класичний танець може підготувати людину до подальшого вивчення та засвоєння будь-якого напрямку танцювального мистецтва. Потрібно пам'ятати, що усі нові течії це ні що інше, як синтез хореографічної спадщини різних часів і народів минулих років. Мистецтво класичної хореографії постійно розвивається і видозмінюється, адже мова пластики, мова танцю, якою володіють її провідні митці, завжди привертатиме увагу і викликатиме захоплення у глядачів усього світу.
. Класичний танець - це «канонізована система виразних засобів хореографічного мистецтва, яка заснована на принципі поетично-узагальненого трактування сценічного образу; розкриття емоцій, думок та почуттів засобами пластики». Загальна техніка, форма цієї системи складалася протягом довгого часу, відповідаючи вимогам певної епохи та національним особливостям кожного народу. Неодмінні умови класичного танцю: виворітність ніг, великий танцювальний крок, гнучкість, стійкість, обертання, легкий високий стрибок, вільне і пластичне володіння руками, чітка координація рухів, витривалість і сила. Хореографічне виховання як складова загальної освіти формує творчу особистість, що здатна сприймати та розуміти мистецтво. Хореографічне виховання людини не можна собі уявити без піклування про її фізичний розвиток. Танцюрист, який легко володіє корпусом і легко координує рухи, повніше і глибше розкриває зміст танцю.
. Кожен хореографічний твір вимагає від учня емоційності, творчої активності, мобілізації всіх його фізичних і духовних сил. Люди , які систематично займаються хореографією, набувають гарної, стрункої постави, легко і граціозно рухаються. Тому завдання класичного верстата - домогтися належної постановки корпусу і спини. Як вид мистецтва танець розвиває здатність до самоусвідомлення та сприймання навколишнього світу і є важливим чинником естетичного виховання, розвитку творчих здібностей особистості, її інтелекту. У кожному виді мистецтва техніка виконання і художнє виконання танцю має велике значення. Ці якості можуть бути досягнуті лише в результаті послідовної і систематичної підготовчої навчальної роботи. Щоб бути гарним і виразним, рух має бути правильним, вільним, невимушеним. Оволодіння танцювальними рухами дається лише в процесі систематичного тренування, тіло дитини набуває стрункість, стає більш міцним і гнучким, а рухи його - гармонійними і закінченими.
. В основі навчальної танцювальної підготовки учасників самодіяльного колективу лежить система підготовчих вправ класичного танцю. Він по праву вважається головним у процесі підготовки виконавців. І це закономірно, оскільки класичний танець і його школа є єдиною всеосяжною системою виховання людського тіла, яка існує вже більше чотирьохсот років. Екзерсис, заснований на класичному танці, давно довів право <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE> на перше місце в освоєнні танцювального мистецтва. Ця система є найбільш розробленою, стрункою і продуманою. Вправи класичної системи дуже послідовні, кожне з них має свою певну задачу. Вони не тільки тренують тіло людини, але й збагачують його запасом рухів, які стають виразним засобом танцю. Помилково думати, що тренаж класичного танцю необхідний лише майбутнім класичним танцівникам. Він дає розвиток і навички, вкрай потрібні для всякого роду сценічних танців. У системі хореобразованія він залишається основою основ, і на викладання його доводиться звертати дуже пильну увагу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Балет <http://ua-referat.com/%D0%91%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%82>: Енциклопедія. / Гол. ред. Ю. М. Григорович. М.:-1981.-623с.
2. Бахрушин О.А. Історія російського балету. М 1973 с.314
. Бєлов М. Естетичне виховання <http://ua-referat.com/%D0%95%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B5_%D0%B2%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F> засобами хореографічного мистецтва. М.: - 1953 .- 46с.
. Баришникова Т. К. Азбука хореографии:-1996-256с.
. Ваганова О. Я. Основи класичного танцю. З-П.:-2002.-192с.
6. Васильєва Є. Танець. М.:-1968.-248с.
7. Головкіна С.К. Уроки класичного танцю в старших класах. М.:-1989.-160с.
. Гусєв Г.П. Методика <http://ua-referat.com/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%87%D0%BA%D0%B0> викладання народного танцю. М.:-2002.-208с.
. Дорога до танцю Державний академічний ансамбль народного танцю СРСР під керівництвом І. Моісеєва. М.:-1989.-89с.
. Зацепина К., Климов А., Ріхтер К. Народно - сценічний танець. М.:-1976.
. Звездочкін В.А. Класичний танець. Ростов н / Д.:-2005.-410с.
. Івановський. Н. А.Я. Ваганова статті, спогади, матеріали <http://ua-referat.com/%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%B8>. Л-М.: -1958.
13. Костровицький В. 100 уроків класичного танцю. Л.:-1981.-262с.
14. Костровицький В, Писарєв А.. Класичний танець. Л.:-1968-264с.
15. Кутасова Т. Самодіяльний танцювальний колектив. М.:-1954.-112с.
16. Литкіна І.М. Хореографічний колектив художньої самодіяльності. М.:-1957.-156с.
. Моріц В., Тарасов М., Чекригін А. Методика класичного тренажу. М-Л.:-1940.-237с.
. Пасютін В. Чарівний світ танцю. М.:-1985.-223с.
. Погребняк М.М. «Contemporary dance»:- 2010.-69с.
. Рогозін І.В. Танець в колективі художньої самодіяльності. М.:-1960.-160с.
. Станіславський К.С. Зібрання творів. Т 3.
. Ткаченко Т.С. Народний танець. М.:-1967.-656с.
. Уральська В.І. Природа <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0> танцю. М.:-1881.-112с.