Контрольні повноваження Антимонопольного комітету України

  • Вид работы:
    Дипломная (ВКР)
  • Предмет:
    Основы права
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    68,03 Кб
  • Опубликовано:
    2014-07-25
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Контрольні повноваження Антимонопольного комітету України

Зміст

Вступ

Розділ 1. Місце і роль антимонопольного комітету України в системі органів виконавчої влади

1.1 Нормативно-правове регулювання і статус Антимонопольного комітету України в системі органів виконавчої влади

1.2 Основні функції та напрямки діяльності Антимонопольного комітету України

1.3 Система органів Антимонопольного комітету України та форми взаємодії з правоохоронними органами

Розділ 2. Державний контроль як функція управління у сфері конкуренції

2.1 Попередній контроль як різновид контролю у сфері конкуренції

2.2 Поточний (оперативний) контроль як різновид контролю у сфері конкуренції

2.3 Право доступу до інформації в механізмі реалізації державного контролю у сфері конкуренції

Розділ 3. Шляхи удосконалення конкурентного законодавства України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. В Україні відбувається стрімкий розвиток ринкової економіки на конкурентних засадах. Держава (у особі уповноважених органів та посадових осіб) має забезпечувати якісний розвиток, зокрема, шляхом розробки та впровадження державної конкурентної політики, застосування заходів і засобів регулювання економічної конкуренції. Конкурентна політика в нашій державі являє собою комплекс організаційно-правових заходів, спрямованих на розвиток та захист конкуренції, подолання монопольних тенденцій та недобросовісної конкуренції в економіці України, регулювання сфер функціонування природних монополій, сприяння фінансовій, матеріально-технічній, інформаційній, інноваційній, консультативній, а також іншій підтримці субєктів господарювання, яка забезпечує розвиток конкуренції та здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління і контролю. Державне регулювання економічної конкуренції здійснюється за допомогою системи заходів, що застосовуються спеціально уповноваженим органом - Антимонопольним комітетом України.

Слід зазначити, що проведення в Україні адміністративної реформи, а також адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу вплинули на законодавче закріплення правового статусу Антимонопольного комітету України, який дотепер займає невизначене становище у системі органів державної влади. За таких умов не втрачає актуальності дослідження проблем адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України, характеристика його структури та функцій, а також розробка на цій основі пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання його діяльності та конкурентного законодавства загалом.

антимонопольний комітет україна повноваження

Таким чином, існує достатньо нормативних і теоретичних передумов для розгляду правових основ діяльності АМК з метою забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Потреба здійснення аналізу вказаної проблеми ґрунтується на відсутності у сучасній адміністративно-правовій науці спроб їх системного проведення, адже в дослідженнях вивчалися лише окремі аспекти діяльності щодо державного захисту економічної конкуренції. Так, Л.Р. Біла, Д.М. Лукянець досліджували проблеми адміністративної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства, процесуальний аспект притягнення до відповідальності за недобросовісну конкуренцію вивчала О.В. Когут, питання адміністративної відповідальності юридичних осіб у сфері економічних відносин досліджував Д.Д. Лилак.

Проблемні питання діяльності АМК, а також особливості становлення і розвитку антимонопольного законодавства складали предмет досліджень з господарського права (В.К. Мамутов, Н.О. Саніахметова, Н.М. Корчак, С.А. Кузьміна, О.Л. Чернелевська, І.А. Шумило та інші).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб визначити зміст і структуру контрольних повноважень Антимонопольного комітету України, особливості його правового статусу, розробити рекомендації та пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, яке регулює діяльність Антимонопольного комітету України у сфері державного захисту економічної конкуренції.

Зазначена мета дослідження зумовлює постановку та розвязання наступних завдань:

визначити особливості державного захисту конкуренції в Україні враховуючи світовий досвід у цій сфері;

здійснити систематизацію правових основ діяльності Антимонопольного комітету України;

визначити основні функції та напрямки Антимонопольного комітету України;

визначити структуру та систему Антимонопольного комітету України;

визначити форми взаємодії з правоохоронними органами;

окреслити межі компетенції Антимонопольного комітету України;

сформулювати рекомендації щодо змін і доповнень до чинного законодавства, спрямовані на удосконалення конкурентного законодавства України.

Обєктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері діяльності Антимонопольного комітету України.

Предмет дослідження становить контрольні повноваження Антимонопольного комітету України.

Методи дослідження. Методологічною основою магістерського дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. Для аналізу правового статусу та контрольних повноважень Антимонопольного комітету України як складної правової конструкції використовувались методи аналізу та синтезу. Структурно-логічний та порівняльно-правовий метод використано для аналізу структурних елементів правового статусу та контрольних повноважень Антимонопольного комітету України. Методи класифікації‚ групування застосовувалися для виокремлення видів повноважень Антимонопольного комітету України як складових його правового статусу. За допомогою статистичного методу і документального аналізу встановлено недоліки правового регулювання статусу Антимонопольного комітету України.

Нормативну базу роботи склали Конституція України, чинне адміністративне та господарське законодавство, нормативно-правові акти інших галузей права, окремі норми, що регулюють питання правового статусу Антимонопольного комітету, практика їх застосування.

Розділ 1. Місце і роль антимонопольного комітету України в системі органів виконавчої влади

1.1 Нормативно-правове регулювання і статус Антимонопольного комітету України в системі органів виконавчої влади

Розгляд питань діяльності Антимонопольного комітету України (далі - АМК), його місця у системі органів захисту економічної конкуренції потребує зясування правових основ реалізації ним свого призначення. Це обумовлюється тим, що, по-перше, Антимонопольний комітет України виступає як орган державної виконавчої влади, покликаний забезпечувати законність у конкурентних відносинах. Це означає, що він, як і інші субєкти публічно-владних повноважень, повинен діяти згідно положень ч.2 ст. 19 Конституції України, тобто на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

По-друге, діяльність АМК, відповідно вимог законності, здійснюється у межах статей 15, 42 Конституції України. Так, стаття 15 визначає, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах, зокрема - економічної багатоманітності, а стаття 42 - обовязок держави забезпечити захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Конституцією України встановлено заборону зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісну конкуренцію, а також визначення законом видів і меж монополії [1].

По-третє, діяльність АМК з метою забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель, реалізації норм Конституції України здійснюється виключно у правовій формі. Це відповідає правовій доктрині щодо засад діяльності державних органів - "повинні діяти так, як прямо передбачено в законі.

Нормативно - правові акти, які визначають повноваження АМК, підстави та форми його діяльності з метою захисту економічної конкуренції, є правовою основою цієї діяльності. Умовно їх можна поділити на акти загального та спеціального законодавства. До загальних належать відповідні положення Конституції України, Законів України "Про природні монополії" [9]; "Про зовнішньоекономічну діяльність" [10]; "Про захист прав споживачів" [11]. До спеціальних: Закони України "Про Антимонопольний комітет України" [6], "Про захист економічної конкуренції" [7], "Про захист від недобросовісної конкуренції" [8].

Також правову основу АМК формують ті підзаконні нормативно-правові акти, що спрямовані на реалізацію положень вказаних законів. До загальних підзаконних нормативно-правових актів слід віднести: Укази Президента України від 17.11.1998 р. № 1257/98 "Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих субєктів у сфері природних монополій" [19], від 19.08.1997 p. № 853/97 "Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій" [20]; постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, які приймаються з окремих питань розвитку конкурентних відносин. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.1995 р. № 135 " Про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень" [22], Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.02.1998 p. № 90-р "Про створення умов для стимулювання вітчизняного виробництва конкурентоспроможних телевізорів та захисту прав споживачів" [23].

До спеціальних, наприклад: Указ Президента України "Про регулювання деяких питань забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України" від 27.06.1999 № 741/99 [21].

Значне коло питань антимонопольного регулювання знаходять розвязання у нормативно-правових актах Антимонопольного комітету України: наказах, розпорядженнях та інструкціях. Наприклад, в розпорядженнях АМК "Про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції" від 25.12.2001 № 182-р [24]; "Про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію)" від 19.02.2002 № 33-р [25]; Тимчасові правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України від 19.04.1994 № 5 [27].

Слід зазначити, що правові норми, які регулюють діяльність АМК можна поділити на норми матеріального і норми процесуального права.

Матеріально-правову основу формують акти різної юридичної сили, які визначають структуру та компетенцію АМК, принципи діяльності та основні завдання. До таких варто віднести: ч.4 ст.13, ч.3 ст.42 Конституції України, ст.3, ст.4, ст.6 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", та інші.

Норми, які встановлюють порядок здійснення АМК управлінської діяльності, а також участі АМК у процесі розгляду справ щодо порушень антимонопольного законодавства, утворюють процесуально-правову основу державного захисту Антимонопольним комітетом України конкуренції у сфері підприємницької діяльності. Серед процесуальних норм слід відокремлювати норми адміністративного права і господарсько-процесуального права. Необхідність такого відокремлення ґрунтується на складній правовій природі відносин, учасником яких є АМК. З одного боку, АМК належить до системи органів виконавчої влади і тому його діяльність має переважно виконавчо-розпорядчий характер, а з іншого - він є учасником економічних відносин, адже його діяльність повязана із їх упорядкуванням [57, c. 207-211]. Наприклад, такими процесуальними нормами є: ст.57, ст.59, ст.60 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" і ст.12 Господарського процесуального кодексу та інші.

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються Законом України "Про Антимонопольний комітет України", іншими актами законодавства [50, c.275].

Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та восьми державних уповноважених.

Державні уповноважені є членами Антимонопольного комітету України як вищого колегіального органу.

З числа державних уповноважених призначаються перший заступник та заступник Голови Антимонопольного комітету України.

Відповідно до Конституції України і Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Голова Антимонопольного комітету призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України. В областях України, містах Києві та Севастополі утворено територіальні відділення Антимонопольного комітету України, які є юридичними особами та виконують завдання Антимонопольного комітету України на регіональному рівні.

В Антимонопольному комітеті України, його територіальних відділеннях утворюються відповідно адміністративні колегії Антимонопольного комітету України та адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України, які розглядають питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Антимонопольний комітет України (як вищий колегіальний орган), адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державні уповноважені Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України є органами Антимонопольного комітету України.

Закон України "Про Антимонопольний комітет України", а саме ст.3 встановлює повноваження АМК за різними сферами:

) у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;

) у сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією;

) у сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності АМК та застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

В своєму дослідженні Н.М. Корчак звернула увагу, що характер завдань, виконання яких покладено на антимонопольні органи законодавцем, обумовлює, по-перше, характер їх діяльності: контрольний; репресивний, розбудовчий; по-друге, широкі організаційно-правові заходи антимонопольного регулювання, які реалізуються у формі спостереження, а також контрольно-профілактичній формі та присікальній формі [42, c.15].

В своїй дисертації О. Бакалінська наводить такі критерії класифікації повноважень, котрі реалізуються в межах діяльності антимонопольних органів. Повноваження в залежності від їх змісту: повноваження закріплені в нормах матеріального права; повноваження, закріплені в нормах процесуального права; в залежності від завдань антимонопольного органу: повноваження, спрямовані на розвиток конкуренції та підприємництва; повноваження, повязані із здійсненням державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства; повноваження з застосування заходів відповідальності до порушників антимонопольного законодавства [29, c.125].

З урахуванням викладеного, слід вважати за доцільне здійснення аналізу повноважень антимонопольних органів через призму виконання ними контрольно-профілактичних, організаційних та присікально-каральних завдань.

В межах контрольно-профілактичних завдань реалізуються повноваження, зокрема, щодо:

проведення досліджень ринку, визначення меж товарного ринку, а також становища, в тому числі монопольного (домінуючого), субєктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

визначення наявності або відсутності відносин контролю між субєктами господарювання або їх частинами та склад групи субєктів господарювання, що є єдиним субєктом господарювання;

перевірки суб'єктів господарювання, обєднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації та проведення розслідування за цими заявами і справами;

прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами та справами;

перевірки та перегляду рішень у справах, прийнятих в межах компетенції антимонопольних органів України;

надання висновків щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

надання обовязкових для розгляду рекомендацій органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, субєктам господарювання, обєднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічно конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

контролю за дотриманням законодавства при здійсненні господарської діяльності субєктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контрою щодо субєктів господарювання.

Організаційні завдання в діяльності антимонопольних органів реалізуються, зокрема, в процесі:

утворення територіальних відділень, адміністративних колегій та дорадчих органів Антимонопольного комітету України;

дачі рекомендацій та внесення пропозицій органам державної влади, установам, органам місцевого самоврядування та їх обєднанням щодо проведення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням конкурентного законодавства;

дачі рекомендацій органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, субєктам господарювання щодо припинення дій (бездіяльності), що містять ознаки порушень конкурентного законодавства, усунення причин цих порушень і умов, що їм сприяють, а після припинення порушення - про вжиття заходів по усуненню наслідків цих порушень у визначені строки;

участі у розробці та внесенні у встановленому порядку проектів актів, що регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки;

участі в укладенні міждержавних угод, розробці та реалізації міжнародних проектів та програм, а також здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції Комітету;

прийнятті нормативно-правові акти у формі розпоряджень з питань їх компетенції та здійсненні офіційного тлумачення власних нормативно-правових актів;

узагальнення практики застосування законодавства про захист економічної конкуренції та внесення до відповідних органів державної влади пропозицій щодо його удосконалення.

Присікально-каральні завдання виконуються в процесі, зокрема, реалізації таких повноважень:

розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проведенні розслідування за цими заявами і справами;

прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами та справами;

надання дозволів або заборон щодо узгоджених дії, концентрації;

у разі порушення субєктом господарювання законодавства про захист економічної конкуренції, внесення антимонопольним органом до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування обовязкові для розгляду подання щодо:

анулювання ліцензій;

припинення операцій, повязаних із зовнішньоекономічною діяльністю;

звернення до суду (господарського суду) з позовами, заявами у звязку з порушеннями законодавства, зокрема:

про визнання недійсними актів органів влади, органів місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю та припинення ними дій, що обмежують конкуренцію, в разі невиконання ними у встановлені строки розпоряджень Антимонопольних органів про скасування неправомірних актів, припинення правопорушень тощо;

про стягнення не сплачених у добровільному порядку штрафів та пені;

про припинення субєктами господарювання порушення законодавства;

про зобовязання виконати рішення антимонопольного органу;

про вилучення незаконно отриманого внаслідок зловживання монопольним (домінуючим) становищем, антиконкурентних узгоджених дій, недобросовісної конкуренції прибутку;

про безоплатне вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та (або) копій виробів іншого субєкта господарювання;

вилучення, накладення арешту на майно, документи, предмети, інші носії інформації у місцях проживання та інших володіннях особи;

розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" під час виконання покладених на Антимонопольний комітет України завдань органи та посадові особи Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень керуються законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та субєктів господарювання, а також політичних партій та інших обєднань громадян чи їх органів. Втручання вказаних субєктів у діяльність Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень забороняється, за винятком випадків, визначених законами України [6].

Дослідження повноважень АМК свідчить, що діяльність цього органу спрямована, перш за все, на реалізацію функції управління у сфері конкуренції. Це дозволяє зробити висновок, що АМК належить саме до системи органів виконавчої влади, але специфіка завдань цього органу обумовлює його особливе місце у цій системі. Сучасне визначення АМК як "державного органу із спеціальним статусом" є недостатньо чітким, оскільки поняття "державний орган" є загальним і може охоплювати як орган законодавчої так, так і виконавчої влади, а врешті-решт може тлумачитись і як "центральний орган виконавчої влади". Така неоднозначність створює передумови для зловживань і потенційних помилок при вирішенні питань щодо формування, підзвітності та підконтрольності АМК, що має досить вагоме значення з точки зору забезпечення незалежності його функціонування від інших органів державної влади. З огляду на це, на думку Плетньової О.О., Антимонопольний комітет України необхідно визначити як "спеціальний орган виконавчої влади" без віднесення цього органу до категорії "центральних". Водночас, з метою уникнення плутанини між "спеціальними органами виконавчої влади" та "центральними органами виконавчої влади із спеціальним статусом" необхідно на нормативно - правовому рівні визначити місце спеціальних органів виконавчої влади у системі державної влади [55, c.50-52]

Отже, відповідно до законодавства яке регулює діяльність АМК, особливості його спеціального статусу полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених, голів територіальних відділень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів.

1.2 Основні функції та напрямки діяльності Антимонопольного комітету України

Необхідність дослідження проблемних питань, повязаних із визначенням функцій Антимонопольного комітету України ґрунтується на потребі уточнення правового положення цього органу у структурі органів виконавчої влади до Концепції адміністративної реформи в Україні. Щоправда, сьогодні в працях багатьох вчених - адміністративістів питання про зміст функцій Антимонопольного комітету України не отримали достатнього ступеню вивченості [56, c.265-269].

Взагалі функції органу виконавчої влади є визначальними щодо характеру його прав та обовязків. Закон України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 року № 3659-ХІІ (далі - Закон) визначає мету діяльності АМК (ст.1) та відповідні завдання (ст.3), основні принципи діяльності (ст.4), повноваження (ст.7), його територіальних відділень (ст.12), посадових осіб (ст.9-11, 15, гл. ІІІ), встановлює виключну компетенцію АМК і його адміністративних колегій (ст.13, 14).

Для виділення функцій АМК слід звернутись до теоретичних положень науки адміністративного права, якими визначені функції державного управління та провести на цих теоретичних засадах узагальнення положень чинного законодавства. Так, термін "функція" застосовують для позначення діяльності будь-яких державних органів, незалежно від їх мети.

Функція є і обовязок, і коло діяльності, й призначення. Функція управління як поняття - це певний напрям спеціалізованої діяльності виконавчої влади, зміст якої характеризується однорідністю та цільовою спрямованістю. Функції державного управління не можна ототожнювати із функціями її окремих державних органів, які є частиною апарату держави і відображаються у компетенції, у предметі відання, у правах і обовязках, закріплених за ними. Зазначається, що функції - це окремі періоди (стадії), напрямки управлінської діяльності, повязані між собою єдиною кінцевою метою, заради досягнення якої здійсниться процес управління [30, c.780]

Спільним для усіх теоретичних положень щодо змісту функції є визначення її як певного напрямку управлінської діяльності, який характеризується однорідністю і цільовою спрямованістю. Водночас, функції органів виконавчої влади визначають як відносно самостійні та якісно однорідні складові діяльності цих органів, які характеризуються цільовою спрямованістю.

Такий вчений як В.Б. Аверянов сформулював такі ознаки функцій органу виконавчої влади:

) основні напрямки діяльності,

) кожен напрям діяльності є самостійним та однорідним, тобто виконуючим власні завдання у межах загальних завдань діяльності органу виконавчої влади,

) здійснюється з певною метою, що є частиною загальної мети діяльності органу виконавчої влади,

) у функціях знаходить вираз і конкретизацію призначення органу виконавчої влади,

) їх реалізація здійснюється відповідними притаманними їй методами, визначеними чинним законодавством [33, c.668]. У такому розумінні зазначені у ст.3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" положення можна назвати функціями, адже кожне положення являє собою однорідні за змістом та цілями напрямки діяльності Комітету. Разом з тим, ці функції можна узагальнити, враховуючи, що окремі з них реалізуються спільними методами. Наприклад, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції включає і контроль за концентрацією, узгодженими діями субєктів господарювання.

У діяльності Комітету доцільно виділити два напрямки - внутрішній та зовнішній. Внутрішній (внутрішньо-організаційний) напрямок діяльності повязаний із упорядкуванням відносин усередині Комітету органу виконавчої влади, тобто певної управлінської структури. Зовнішній напрямок управлінської діяльності Комітету полягає в упорядкуванні відносин поза межами Комітету і повязаний із реалізацією завдань, покладених на нього чинним законодавством. Зовнішня діяльність Комітету, порівняно із внутрішньою, значна за обсягом повноважень і є основною. Враховуючи зазначене, доцільно класифікувати функції за ознакою напрямку управлінського впливу: внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх функцій доцільно віднести: планування, організацію, координацію, функцію забезпечення, обліку та контролю. Внутрішні функції за складом характерні для будь-якого органу виконавчої влади. Різниця визначається предметом управлінської діяльності конкретного органу виконавчої влади. Зовнішні функції являють собою групи дій, за допомогою яких Комітет упорядковує конкурентні відносини відповідно до визначеного чинним законодавством призначенням його діяльності. Конкретно до зовнішніх функцій віднесені: нормотворча, організаційна (управлінська), регулятивна, контрольна, правоохоронна, інформаційна [56, c.265-269].

Основним завданням Антимонопольного комітету України відповідно до Закону України "Про Антимонопольний комітет України" є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики України, яке здійснюється шляхом:

) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

) контроль за концентрацією та узгодженими діями субєктів господарювання;

) контроль за регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) субєктами природних монополій;

) сприяння розвитку добросовісної конкуренції (включає в себе, зокрема: взаємодію з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, підприємствами, установами та організаціями з питань розвитку, підтримки, захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки; надання обов'язкових для розгляду рекомендацій та внесення зазначеним субєктам пропозицій щодо здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції; участь у розробленні та внесення в установленому порядку пропозицій щодо законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки; міжнародне співробітництво з питань, які належать до компетенції Антимонопольного комітету України);

) методичне забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції (складається з узагальнення та аналізу практики застосування законодавства про захист економічної конкуренції, здійснення офіційного тлумачення власних нормативно-правових актів та надання рекомендаційних розяснень з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції).6) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель [62, c.136].

Забезпечення ефективності виконання покладених завдань та функцій на АМК є суддівський контроль та можливість оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України субєктами господарювання. Слід зазначити, що функціонування економіки передбачає наявність господарських правовідносин, які є основою будь-якої ринкової економіки. Виникнення цих відносин насамперед регулюється нормами Цивільного та Господарського кодексів України. Похідною нормою від цих законодавчих актів є Закон України "Про захист економічної конкуренції". Саме тому забезпечення ефективного функціонування економіки здійснюється Комітетом шляхом виконання управлінських функцій та прийняття владних рішень, що спрямовані на регулювання господарських правовідносин. Такі рішення виникають власне із господарської діяльності господарюючих субєктів. Звісно, не зі всіма рішеннями АМК погоджуються учасники господарських правовідносин, щодо прав та обовязків яких приймаються ці владні рішення.

Тому стаття 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" надає можливість господарюючим субєктам, які вважають, що їх права та охоронювані законом інтереси порушують прийняті АМК рішення, оскаржити їх до суду [7].

Необхідно зауважити, що в розумінні вказаної статті судами, до підвідомчості яких належить оскарження рішень органів АМК, є виключно господарські суди України.

Частина 2 статті 60 Закону встановлює пiдсуднiсть справ. Поряд з цим, територіальна пiдсуднiсть спорів про оскарження та визнання недійсними рішень органів Комітету визначається статтею 15 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПКУ).

Отже, зі змісту статті 60 Закону випливає, що всі рішення АМК підлягають оскарженню виключно до господарських судів.

Поряд із цим, з 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАСУ).

До набрання ним чинності, порядок оскарження рішень АМК був чітко визначений та зрозумілий, і здійснювався відповідно до положень ГПКУ.

Але з набранням чинності КАСУ межа між справами, які підвідомчі адміністративним та господарським судам, зникла. Тому постає питання: до якого суду звертатися за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів у разі прийняття владних рішень АМК?

Так, згідно з частиною 1 статті 2 КАСУ, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частина 2 статті 17 КАСУ визначає, що компетенція адміністративних судів поширюється на: спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між субєктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням субєкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, повязаних з виборчим процесом чи процесом референдуму [5].

Натомість, до справ адміністративної юрисдикції, відповідно до положень пункту першого статті 3 КАСУ, відносяться не всі спори за участю субєктів владних повноважень, а лише ті, які мають публічно-правовий характер. Віднесення до них тих спорів, які виникають із економічних (господарських) відносин, зокрема, із захисту економічної конкуренції з огляду на ГПКУ, є неправильним. Враховуючи те, що ГПКУ відносить державний контроль і нагляд за господарською діяльністю до сфери господарських, а не публічних відносин, здійснення розгляду господарськими судами справ по спорах між господарюючими субєктами та АМК є абсолютно правильним з точки зору відповідності норм господарського процесуального закону матеріальним нормам Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Підтвердженням цієї тези є положення статті 12 ГПКУ, яка передбачає, що господарським судам підвідомчі справи, зокрема за заявами органів Антимонопольного комітету України [4].

Також унеможливлюють розгляд даної категорії справ за КАСУ положення частини 2 статті 2 даного кодексу, згідно з якими, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, чітке визначення статтею 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та статтею 12 ГПКУ підвідомчості господарським судам справ при оскарженні рішень комітету, з одного боку, та унеможливлення їх розгляду за КАСУ (враховуючи положення частини 2 статті 2 даного кодексу), - з іншого, мають забезпечити подачу господарюючими субєктами даної категорії скарг саме до господарських судів.

Але, незважаючи на це, з спірною підвідомчістю КАСУ та ГПКУ є певні проблеми. Слід зазначити, що створення системи адміністративних судів в Україні є перейманням досвіду окремих країн Євросоюзу, в яких і було запроваджено систему адміністративних судів. На відміну від України, адміністративні суди європейських країн здійснюють розгляд справ, які випливають із правовідносин, що виникають виключно між фізичними особами та субєктами владних повноважень. Правовідносини, що повязані з господарською діяльністю, до компетенції таких судів не належать. Українські законодавці пішли далі своїх західних колег і віднесли до компетенції адміністративних судів також взаємовідносини, що виникають між субєктами владних повноважень та господарюючими субєктами.

Така ініціатива сьогодні призводить до того, що не тільки юристи, а навіть і судді подекуди не можуть визначитися, за правилами якого кодексу здійснювати розгляд справ за заявами господарюючих субєктів на рішення органів АМК. Судова практика з цього питання досі несформована. І це в свою чергу надає можливість вибору суду, до якого звертатися з позовною заявою, а це може спровокувати прийняття по однакових справах різних рішень судами різної спеціалізації з застосуванням різних правових норм. Такий непродуманий розподіл справ між господарськими та адміністративними судами суттєво ускладнить здійснення правосуддя, створить перешкоди однаковому і правильному застосуванню правових норм.

Також необхідно зазначити, що система місцевих та апеляційних адміністративних судів досі не сформована, а перспективи її формування невідомі. Склад адміністративних судів формується головним чином із суддів загальних суддів, які не мають достатнього досвіду для застосування законодавства з захисту економічної конкуренції.

Предметом розгляду справ на рішення АМК є вкрай важливі конкурентні правовідносини, які можуть мати глобальний вплив на нормальний розвиток та становлення української економіки. Затягування або неправильний розгляд даної категорії справ може призвести до суттєвих негативних для економіки та суспільства держави наслідків.

Зрозуміло, що в цій проблемі треба ставити крапку. Намаганням поставити таку крапку та вирішити цю та інші проблеми, повязані з застосуванням КАСУ, є зареєстрований у Верховній Раді України за № 8579 проект Закону України "Про внесення змін та доповнень до Кодексу адміністративного судочинства України щодо розмежування компетенції адміністративних та господарських судів". Ним пропонується внести зміни в КАСУ з метою остаточного встановлення підвідомчості між адміністративними та господарськими спорами.

Так, запропонованим проектом закону пропонується внести зміни до частини 2 статті 17 КАСУ та доповнити її новим пунктом 5, який покликаний встановити, що компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи щодо спорів між субєктами владних повноважень та господарюючими субєктами, що виникають із господарської діяльності.

В світлі сьогоднішньої ситуації, що склалася з застосуванням КАСУ та ГПКУ, прийняття подібного закону буде досить доречним і корисним для всіх учасників правовідносин. Його прийняття усуне колізії в чинному законодавстві, що виникли після набуття чинності КАСУ, та забезпечить чітке розмежування підвідомчості справ адміністративним та господарським судам.

Тому не можна погодитись з висновком Головного науково-експертного управління Верховної Ради України, відповідно до якого даний законопроект пропонується відхилити. Юристам-практикам зрозуміло, що повноваження адміністративних судів потребують деталізації. Можливо, даний законопроект необхідно доопрацювати та чітко визначити, на які саме спори, що виникають із господарської діяльності, не поширюються повноваження адміністративних судів. Доцільно також визначити органи публічної влади, скарги на рішення яких і в яких випадках не розглядаються такими судами.

Але внесення змін до КАСУ є обовязковою умовою для забезпечення гарантованих Конституцією України принципів верховенства права та права на оскарження судових рішень [70].

Отже, виходячи з положень норм КАСУ та ГПКУ, очевидно, що за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів при прийнятті рішень АМК особі, права якої порушено, слід звертатися до господарського суду.

1.3 Система органів Антимонопольного комітету України та форми взаємодії з правоохоронними органами

Система органів Антимонопольного комітету України визначена у ст.6 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", відповідно до якої це Комітет, його адміністративні колегії, державні уповноважені, адміністративні колегії територіальних відділень Комітету.

Систему органів Комітету очолює Антимонопольний комітет України як вищий колегіальний орган. Вищий колегіальний орган покликаний розглядати та вирішувати першочергові завдання у сфері захисту та розвитку економічної конкуренції. Комітет як вищий колегіальний орган може розглядати будь-яке питання, що належить до компетенції його органів.

Виключно до компетенції Комітету, як вищого колегіального органу належать:

надання дозволу або заборона узгоджених дій;

перевірка рішень, прийнятих державними уповноваженими та адміністративними колегіями Комітету, перевірка законності та обгрунтованості постанов про адміністративні правопорушення, винесених державними уповноваженими та адміністративними колегіями Комітету. (Це обмеження не розповсюджується на випадки перевірок, розслідувань і судових розглядів відповідними правоохоронними органами і судами);

перегляд рішень, прийнятих Комітетом, у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та за заявами і справами про узгоджені дії, концентрацію;

затвердження власних нормативно-правових актів;

затвердження разом з іншими заінтересованими органами виконавчої влади міжвідомчих нормативно-правових актів;

схвалення проектів нормативно-правових актів, розроблених Комітетом з питань, що належать до його компетенції, відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів і надання рекомендаційних розяснень з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

затвердження Положення про територіальне відділення Комітету;

затвердження положень про дорадчі органи Комітету та їх склад;

утворення постійно діючих адміністративних колегій Комітету;

заслуховування звітів державних уповноважених, голів територіальних відділень, керівників структурних підрозділів апарату Комітету;

затвердження звітів про діяльність Комітету для подання їх Верховній Раді України.

Для реалізації повноважень Комітету у сфері захисту та розвитку економічної конкуренції утворюються й інші колегіальні органи. Так можуть утворюватися: постійно діючі адміністративні колегії, тимчасові адміністративні колегії, адміністративні колегії територіальних відділень.

Постійно діючі адміністративні колегії Антимонопольного комітету України утворюються Комітетом з числа державних уповноважених у складі трьох осіб. Постійно діючу адміністративну колегію очолює перший заступник або один із заступників Голови Комітету.

Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного комітету України має такі повноваження:

розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами;

приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, попередні висновки стосовно узгоджених дій, концентрації;

перевіряти рішення адміністративних колегій територіальних відділень Комітету;

переглядати рішення, прийняті постійно діючою адміністративною колегією Комітету;

при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від субєктів господарювання, обєднань, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), субєктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

визначати наявність або відсутність контролю між субєктами господарювання або їх частинами та склад групи субєктів господарювання, що є єдиним субєктом господарювання;

вносити до органів виконавчої влади обовязкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення операцій, повязаних із зовнішньоекономічною діяльністю субєктів господарювання, у разі порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції;

надавати обовязкові для розгляду рекомендації органам влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, субєктам господарювання, обєднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

розглядати справи про адміністративні правопорушення, виносити постанови, а також перевіряти законність та обґрунтованість постанов, винесених адміністративними колегіями територіальних відділень Комітету, в цих справах;

звертатися до суду із запитами щодо надання інформації про справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного комітету України має право надавати обовязкові для розгляду рекомендації та вносити пропозиції органам державної влади, місцевого самоврядування, установам, організаціям, субєктам господарювання, обєднанням щодо здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, що можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Тимчасові адміністративні колегії Антимонопольного комітету України утворюються Головою Комітету з числа державних уповноважених та голів територіальних відділень Комітету у складі не менше ніж три особи. Тимчасову адміністративну колегію очолює державний уповноважений. Така колегія утворюється на певний визначений строк або для досягнення певної мети. Компетенція тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України майже подібна до компетенції постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України.

Адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України утворюється головою територіального відділення з числа керівних працівників територіального відділення у складі не менше ніж три особи. За згодою Голови Комітету до складу адміністративної колегії територіального відділення можуть входити посадові особи Комітету. Адміністративну колегію територіального відділення Антимонопольного комітету України очолює голова територіального відділення або його заступник.

Діяльність адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України координує голова відповідного територіального відділення. Адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має такі повноваження:

розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами;

приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, попередні висновки стосовно узгоджених дій;

розглядати справи про адміністративні правопорушення, виносити постанови в цих справах;

переглядати рішення, прийняті адміністративною колегією територіального відділення Комітету;

при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від субєктів господарювання, обєднань, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), субєктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

визначати наявність або відсутність контролю між субєктами господарювання або їх частинами та склад групи субєктів господарювання, що є єдиним субєктом господарювання;

вносити до органів виконавчої влади обовязкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності субєктів господарювання у разі порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції;

надавати обовязкові для розгляду рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, субєктам господарювання, обєднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

звертатися до суду із запитами щодо надання інформації про справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

Адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має право надавати обовязкові для розгляду рекомендації та вносити до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, субєктів господарювання, обєднань пропозиції щодо проведення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, що можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Члени Комітету, його адміністративної колегії, адміністративної колегії територіального відділення Комітету мають рівні права щодо розгляду питань, що належать до компетенції цих органів відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі під час прийняття розпоряджень і рішень.

Рішення адміністративної колегії Антимонопольного комітету України приймається від імені Комітету, а рішення адміністративної колегії територіального відділення від імені територіального відділення Комітету.

Формою роботи Комітету та його адміністративних колегій, адміністративних колегій територіальних відділень Комітету є їх засідання. Такі засідання є правомочними за умови присутності більшості від їх встановленого складу. Розпорядження та рішення Комітету, його адміністративної колегії, адміністративної колегії територіального відділення Комітету приймаються шляхом голосування більшістю голосів присутніх на їх засіданнях членів.

У разі перевірки Комітетом рішення, прийнятого державним уповноваженим, адміністративною колегією Комітету, перевірки законності та обґрунтованості постанови про адміністративне правопорушення, винесеної адміністративною колегією Комітету, державним уповноваженим, засідання є правомочним, якщо на ньому присутня більшість від встановленого складу Комітету, без урахування осіб, які приймали рішення, виносили постанову, що перевіряється. У такому разі рішення приймається Комітетом більшістю від його встановленого складу. При цьому особи, які приймали рішення, виносили постанову, що перевіряється, не беруть ь участі у голосуванні.

Державні уповноважені Комітету є однією із головних осіб при розгляді справ та доведенні вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Вони координують діяльність працівників Комітету під час розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначає напрями їхньої роботи, приймає розпорядження та постанови в межах своєї компетенції, робить запити до підприємств та установ тощо.

Державні уповноважені призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України за поданням Премєр-міністра України, яке вноситься на підставі пропозицій Голови Комітету. Строк їх повноважень становить сім років. Після закінчення цього строку державний уповноважений продовжує виконувати свої обовязки до призначення на цю посаду нової особи. Державним уповноваженим може бути призначено громадянина України, який досяг тридцяти років, має вищу, як правило, юридичну чи економічну освіту, стаж роботи за фахом не менше пяти років протягом останніх десяти років. Державні уповноважені є членами Комітету як вищого колегіального органу та очолюють або входять до складу адміністративних колегій, а також виконують інші обовязки за дорученням Голови Комітету.

Державний уповноважений Комітету має такі повноваження:

розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про відмову в розгляді справи, проводити, організовувати розслідування або дослідження за цими заявами і справами, закривати провадження у цих справах незалежно від їх підвідомчості іншим органам Комітету, вносити, передавати їх в установленому Комітетом порядку на розгляд цих органів для прийняття рішення;

приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, попередні висновки стосовно узгоджених дій;

складати протоколи, розглядати справи про адміністративні правопорушення, виносити постанови в цих справах;

проводити перевірки субєктів господарювання, обєднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

безперешкодно входити до приміщень підприємств, установ та організацій під час проведення перевірок та розслідувань за заявами і справами про порушення, законодавства про захист економічної конкуренції за умови предявлення службового посвідчення і документів, що підтверджують проведення перевірки чи розслідування;

при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

викликати для надання пояснень під час розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції посадових осіб і працівників субєктів господарювання, обєднань, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, інших юридичних осіб, їх структурних підрозділів, філій, представництв, а також фізичних осіб;

призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів субєктів господарювання - юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;

залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій за погодженням з їх керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою;

проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), субєктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

визначати наявність або відсутність контролю чи узгодженості дій між субєктами господарювання або їх частинами та склад групи субєктів господарювання, що є єдиним субєктом господарювання;

вносити до органів виконавчої влади обовязкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення операцій, повязаних із зовнішньоекономічною діяльністю субєктів господарювання, у разі порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції;

надавати обовязкові для розгляду рекомендації та вносити пропозиції щодо здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, що можуть мати негативний вплив на конкуренцію;

надавати обовязкові для розгляду рекомендації щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у звязку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

представляти Комітет без спеціальної довіреності в суді;

здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції.

Рішення та розпорядження державних уповноважених приймаються від імені Комітету. Без згоди Комітету як вищого колегіального органу державний уповноважений не може входити до складу комісій, комітетів та інших органів, що створюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування. Державний уповноважений зобовязаний виконувати вимоги законодавства України, бути обєктивним та неупередженим під час здійснення своїх повноважень.

Він може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності (крім звільнення) на загальних підставах в порядку, встановленому законом. Державний уповноважений може бути звільнений з посади за станом здоровя, який перешкоджає продовженню роботи, за власним бажанням, в разі грубого порушення службових обовязків або вчинення ним злочину. Крім того, він має право на відставку в порядку, визначеному законом.

Державним уповноваженим забороняється займатися підприємницькою діяльністю або здійснювати будь-яку іншу діяльність за сумісництвом. Виключенням є наукова, викладацька та творча діяльність. Вимоги державних уповноважених в межах їх повноважень є обовязковими для виконання у визначені ними строки. Невиконання їх законних вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Важливу роль у забезпеченні функціонування системи органів Антимонопольного комітету України відіграє апарат Комітету, його територіальних відділень. Він здійснює роботу із забезпечення діяльності Комітету та його органів, територіальних відділень, в тому числі організаційну, технічну, аналітичну, інформаційно-довідкову та іншу роботу.

Посадові особи апарату Комітету та його територіальних відділень за дорученням Голови, державного уповноваженого чи іншого органу Комітету можуть здійснювати такі дії:

проводити розслідування за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження за заявами і справами про надання дозволу та попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації субєктів господарювання, проводити дослідження ринків;

проводити перевірки субєктів господарювання, обєднань, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

безперешкодно входити до приміщень підприємств, установ та організацій під час проведення перевірок та розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, за умови предявлення службового посвідчення і документів, що підтверджують проведення перевірки чи розслідування;

при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів субєктів господарювання - юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;

залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій за погодженням з їх; керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою;

складати протоколи про адміністративні правопорушення [67, c.95-102].

У 2013 році до Антимонопольного комітету України надійшли 7 902 заяви та звернення з приводу порушень законодавства про захист економічної конкуренції, що на 23,6 відсотка більше, ніж у 2012 році.

За результатами реалізації антимонопольними органами законних повноважень всього припинено 7 704 порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що майже на 32 відсотки більше, ніж у 2012 році. З них 3 228 порушень - у вигляді зловживань монопольним (домінуючим) становищем, 684 - антиконкурентних узгоджених дій субєктів господарювання, 1 940 - антиконкурентних дій державних органів, 1 259 - недобросовісної конкуренції.

Із загальної кількості припинених порушень:

142 (53,8 відсотка) одиниці припинено шляхом прийняття рішень про застосування передбаченої законом відповідальності;

562 (46,2 відсотка) - шляхом надання рекомендацій органами Антимонопольного комітету [61].

Слід зазначити, що ефективність виконання завдань які покладені на органи Антимонопольного комітету України, не можливе без умови тісної співпраці та взаємодії з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органів.

Окремої статті взаємодії з правоохоронними органами в чинному Законі України "Про Антимонопольний комітет України" не зазначено, але в статтях Закону можна простежити окремі моменти їх співпраці, особливо в положеннях які повязані з реалізацією органами АМК покладених на них повноважень.

Наприклад, з аналізу ст.11 та ст.15 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" випливає, що Державний уповноважений Комітету, посадові особи апарату Комітету та його територіальних відділень за дорученням Голови, державного уповноваженого чи іншого органу Комітету можуть здійснювати такі дії:

у разі перешкоджання працівникам Комітету виконувати повноваження, залучати працівників органів внутрішніх справ для застосування передбачених законом заходів, необхідних для подолання перешкод;

залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших правоохоронних органів до забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема в разі проведення розслідування, в тому числі збирання та вилучення доказів, накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації;

Також, ч.3 ст.22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначає взаємодію АМК з правоохоронними органами в сфері надання інформації. Тому інформація з обмеженим доступом яка була отримана органами АМК, у процесі здійснення своїх повноважень, може бути надана органам досудового розслідування або суду відповідно до закону. Це означає, що за запитом органу досудового розслідування або суду може бути отримана інформація, яка має важливе значення для певного кримінального провадження.

Під час проведення перевірок органами АМК та у разі виявлення ними кримінального правопорушення, яке передбачено законом про кримінальну відповідальність, одразу ж повідомляють правоохоронні органи та надають необхідні матеріали [24].

Наприклад, відповідно до звіту Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за 2012 рік, до прокуратури Луганської області було передано матеріали стосовно посадових осіб тендерного комітету МКП "ЕЛУА", які під час проведення тендеру порушили вимоги законодавства про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти [60].

Відповідно до ст.45 Закону України "Про захист економічної конкуренції", для забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, органи внутрішніх справ, органи доходів і зборів та інші правоохоронні органи зобов'язані надавати у межах наданих їм прав допомогу Антимонопольному комітету України, його територіальним відділенням [7].

Наприклад, в межах взаємодії з Управлінням СБУ в Луганській області територіальним відділенням Антимонопольного комітету було створено комісію та проведено перевірку ТОВ "ЛЕО". Комісію очолив працівник Територіального відділення. За її результатами було розглянуто дві справи та припинено чотири порушення, накладено 41 тис. грн. Штрафів [59].

На сучасному етапі реформування органів державної влади, Верховною Радою України був прийнятий новий Закон України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14.10.2014 [13], який передбачає створення нового органу в правоохоронній системі України, завданням якого є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

Стаття 17 даного Закону передбачає право Національного Бюро на витребування в установленому законом порядку за рішенням Директора Національного бюро від інших правоохоронних та державних органів, органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для виконання обовязків Національного бюро, у тому числі відомості про майно, доходи, витрати, зобовязання фінансового характеру посадових осіб, які ними декларуються у встановленому законом порядку, відомості про використання коштів Державного бюджету України, розпорядження державним або комунальним майном, а також безкоштовно одержувати інформацію з питань, що належать до компетенції Національного бюро, з автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування. Використання цієї інформації здійснюється Національним бюро із дотриманням законодавства про захист персональних даних. Субєкти, яким адресовано зазначений запит, зобовязані протягом трьох робочих днів надати відповідну інформацію. У разі неможливості надання інформації у зазначений строк з обґрунтованих причин за зверненням відповідного субєкта Національне бюро може продовжити строк надання інформації до десяти днів.

Відповідно з дня набрання чинності данного Закону та створення Національного Бюро, за відповідним запитом, Антимонопольний комітет буде зобов'язаний надавати зазначену інформацію.

На мою думку, питання взаємодії АМК з правоохоронними органами необхідну виділити в окрему статтю Закону України "Про Антимонопольний комітет України" для чіткого визначення та конкретизації їх форм та меж взаємодії, наприклад, як це планують зробити до Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14.10.2014.

Розділ 2. Державний контроль як функція управління у сфері конкуренції

2.1 Попередній контроль як різновид контролю у сфері конкуренції

Основною метою контрольної діяльності держави є приведення соціальної системи в заздалегідь окреслені рамки функціонування, та не менш важливими цілями контрольної діяльності є: виявлення порушень чинного законодавства і накладення відповідних санкцій, а також превентивну мету контролю, яка стримує субєкта від скоєння правопорушень.

Через контрольні повноваження держава в особі антимонопольних органів перевіряє дотримання законності і допустимість поведінки того або іншого субєкта господарювання, гарантуючи тим самим захист прав споживачів та інших субєктів від порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Крім того, за допомогою такого контролю забезпечується реалізація інтересів самої держави, наприклад, у діяльності, яка є монополією держави.

Так, контроль є одним з важливих елементів у сфері захисту економічної конкуренції, за допомогою якого забезпечується своєчасність внесення коректив у діяльність субєктів господарювання, органів влади та місцевого самоврядування, відхилень від встановлених стандартів і правил конкуренції, отримання інформації про реальний стан розвитку і функціонування ринку.

Таким чином, можна вважати, що сутність здійснення контролю в сфері захисту економічної конкуренції полягає в попередженні, виявленні та припиненні порушень субєктами господарювання законодавства про захист економічної конкуренції, відповідно до напрямків та форм контролю, що здійснюється антимонопольними органами [66, c.228-234].

Спеціальними ознаками державного контролю у сфері конкуренції є:

.його здійснюють відповідні державні органи, наділені компетенцією, виключно повязаною з таким контролем - АМКУ та його обласні територіальні відділення.

2.в основі такого контролю, знаходяться відносини влади та підпорядкованості.

.це різновид спеціального контролю (наявність спеціального органу, спеціальних форм і методів, що визначають спеціальним статусом).

.такий контроль має активний характер спрямований на вжиття конкретних заходів із захисту економічної конкуренції.

Отже, державний контроль у сфері конкуренції - це самостійна функція управління, яка здійснюється Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями та їх посадовими особами, із перевірки та виконання вимог конкурентного законодавства субєктами господарювання, органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю при реалізації ними своїх повноважень [65, c.18].

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України [7].

Особливості реалізації контрольних функцій Антимонопольного комітету України найбільш яскраво проявляються при розподілі контролю на попередній, поточний (оперативний) та наступний.

Попередній контроль у процесі конкуренції здійснюється до початку вироблення прогнозних висновків і прийняття відповідних рішень до початку здійснення господарської діяльності та реалізації управлінських рішень з метою попередження високої концентрації виробництва та обігу, шляхом попереднього погодження з антимонопольними органами дій, що можуть привести до монополізації ринку, або будь-яким іншим чином негативно вплинути на структуру ринку, а також шляхом надання антимонопольними органами рекомендацій щодо запобігання порушень конкурентного законодавства.

Поточний контроль за дотриманням конкурентного законодавства провадиться в процесі виконання управлінських рішень, поставлених завдань, взятих зобовязань, здійснення господарської діяльності і має на меті обмеження та усунення проявів монополізму та зменшення рівня концентрації виробництва на ринках, захист від негативних проявів монополістичної діяльності та недобросовісної конкуренції. Завдання поточного контролю реалізуються шляхом здійснення планових та позапланових перевірок дотримання конкурентного законодавства та розгляду справ про порушення конкурентного законодавства.

Наступний контроль, на відміну від попередніх видів контрольної діяльності, має на меті зясувати відповідність результату до започаткованого рішення. Наступний контроль у сфері дотримання конкурентного законодавства здійснюється антимонопольними органами шляхом аналізу стану розвитку конкуренції на окремих ринках і знаходить своє відображення в державних програмах демонополізації і розвитку конкуренції [29, c.125].

Якщо говорити про попередній контроль, то він здійснюється в таких напрямках (формах):

) Контроль за концентрацією субєктів господарювання, результатом здійснення якого є:

Надання дозволу на концентрацію або заборона концентрації.

Погодження змін до установчих документів господарських товариств, об'єднань.

-Надання висновків про можливість оренди та умови договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного підрозділу, що перебуває у державній чи комунальній власності або належить АРК [25].

У 2013 році Антимонопольним комітетом України розглянуто 962 заяви про надання дозволу на концентрацію субєктів господарювання, що майже на 2 відсотки перевищує кількість заяв за попередній рік (944 заяви) та на 27,2 - за 2011 рік.

В цілому протягом звітного року Комітетом був наданий дозвіл у 779 випадках концентрації субєктів господарювання.

У 183 випадках заяви були повернуті заявникам без розгляду або учасники концентрації відмовилися від її здійснення до прийняття рішення Комітетом.

Найбільш поширеними видами концентрації субєктів господарювання, на які Комітет протягом 2013 року надав дозвіл, як і в попередні роки, були придбання акцій (часток, паїв) - 76,8 відсотка загальної кількості, набуття контролю в інших формах - 14,1 відсотка та спільне створення субєкта господарювання - 4,3 відсотка [61]. 2) Контроль за узгодженими діями суб'єктів господарювання, результатом здійснення якого є:

Надання дозволу на узгоджені дії або заборона узгоджених дій [26].

У 2013 році органами Антимонопольного комітету було розглянуто 134 заяви про надання дозволу на узгоджені дії субєктів господарювання. У 2012 - 73, у 2011 - 58.

У 86 випадках, оскільки умови узгоджених дій не містили загрози монополізації товарних ринків, дозвіл на їх здійснення було надано без встановлення додаткових зобовязань.

Протягом звітного року Антимонопольним комітетом України було розглянуто 6 справ про надання дозволу на узгоджені дії субєктів господарювання, оскільки існували підстави для заборони узгоджених дій або проведення поглибленого дослідження.

У 8 випадках Комітет обумовив надання дозволу на здійснення концентрації чи узгоджених дій субєктів господарювання певними [61].

) Контроль за виконанням рішень КМУ про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, результатом здійснення якого є:

Підготовка АМК та Міністерством проекту рішення КМУ щодо внесення змін, втрати чинності або визнання недійсним рішення КМУ [7].

) Контроль за дотриманням конкурентного законодавства у сфері природних монополій, результатом здійснення якого є:

Зведений перелік субєктів природних монополій, який ведеться Антимонопольним комітетом України на підставі реєстрів субєктів природних монополій у сфері житлово-комунального господарства, що формуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, а в інших сферах, в яких діють субєкти природних монополій, - національними комісіями регулювання природних монополій у відповідній сфері або органами виконавчої влади, що здійснюють функції такого регулювання до створення зазначених комісій [9].

Протягом 2013 року було розглянуто з притягненням порушників до відповідальності 1184 справи про зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що майже на 8,6 відсотка більше, ніж у попередньому періоді. За результатами розгляду справ припинено 1408 порушень, що на 3,4 відсотка перевищує показники минулого року.

На субєктів господарювання, які зловживали монопольним (домінуючим) становищем, органами Антимонопольного комітету України протягом 2013 року накладені штрафи в загальному розмірі 291 млн грн [61].

) Контроль за дотриманням конкурентного законодавства при перетворенні об'єктів державної власності, результатом здійснення якого є:

Участь у комісіях з приватизації.

Надання пропозицій щодо зменшення ринкової влади монополістів, що приватизується.

Сприяння продажу контрольних пакетів акцій ліквідних підприємств.

Розгляд планів приватизації, розміщення акцій тощо [12].

) Контроль за дотриманням конкурентного законодавства при прийнятті рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю, результатом здійснення якого є:

Погодження рішень, які можуть призвести до обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержання згоди АМКУ на створення, реорганізацію, ліквідацію субєктів господарювання, створення обєднань підприємств, при перетворенні органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю в обєднання у випадках, передбачених конкурентним законодавством [6].

) Контроль щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель, результатом здійснення якого є:

Прийняти рішення про встановлення або відсутність порушення

процедури закупівлі.

Кваліфікувати дії як антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються

спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів [14].

Відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель" Антимонопольний комітет України є органом оскарження у сфері державних закупівель.

Захист прав та законних інтересів осіб, повязаних з участю у процедурах державної закупівлі, забезпечує Постійно діюча адміністративна колегія з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель (надалі - Колегія), створена Комітетом у 2010 році відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Протягом 2013 року до Комітету надійшло 1182 скарги, що на 50,1 відсотка більше показника 2012 року (787). Сума коштів, що були сплачені до державного бюджету України за подання скарг, становить 5905,1 тис. грн, що на 44,7 відсотка перевищує показники 2012 року (4080 тис. грн).

У 2013 році, порівняно з 2012 роком, на 4 відсотки зросла кількість проведених засідань Колегії − відповідно з 296 до 308. На засіданнях протягом звітного року прийнято 2074 рішення, що на 44 відсотки більше, ніж у попередньому році. З цих рішень: рішення про прийняття скарг до розгляду - 1024 (у 2012 році - 712), в тому числі про призупинення процедур закупівель - 454 (у 2012 році - 253); про відмову у задоволенні скарги - 341 (у 2012 році - 171); про задоволення скарги - 467 (за 2012 рік - 338), в тому числі про відміну процедур закупівель - 213 (за 2012 рік - 186) [61].

Особливими формами попереднього контролю у сфері конкуренції є:

) Надання антимонопольними органами висновків у формі рекомендаційних розяснень щодо відповідності дій субєктів господарювання вимогам конкурентного законодавства.

) Надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій концентрацій субєктів господарювання.

) Надання обовязкових для виконання рекомендацій стосовно припинення дій, які мають ознаки порушення і умов що їм сприяють.

) Погодження з АМК правил та кодексів професійної етики, що розробляється субєктами господарювання за допомогою ТПП.

У 2013 році органами Антимонопольного комітету України іншим органам державної влади, органам місцевого самоврядування, субєктам господарювання було надано 1542 рекомендації щодо вжиття заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток конкуренції та запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції [61].

Отже, контроль в сфері захисту економічної конкуренції є одним із важливіших організаційних заходів здійснення антимонопольної політики держави. Зважаючи на те, що вичерпний перелік видів державного контролю визначити складно, оскільки єдиного підходу до розподілу контролю на види не існує, види контролю в сфері захисту економічної конкуренції можна класифікувати залежно від: змісту контролю; сфери контролю; субєктів, що здійснюють контроль; обсягу повноважень контрольного органу; характеру відносин субєкта господарювання з підконтрольним обєктом. Антимонопольні органи здійснюють зазначені види контролю, зокрема, плановий та позаплановий контроль. Разом з тим, вони здійснюють й інші види контролю, а саме - попередній, поточний та наступний контроль, які не визначені у відповідних нормативно-правових актах.

2.2 Поточний (оперативний) контроль як різновид контролю у сфері конкуренції

Поточний контроль, визначає стан обєкта перевірки у ході проведення операції та здійснюється безпосередньо під час самої перевірки, ревізії тощо. Поточний контроль забезпечує регулювання державою в особі антимонопольних органів ринкової поведінки субєктів господарювання. До дій, що обумовлюють проведення поточного контролю, відносяться: антиконкурентні узгоджені дії субєктів господарювання; дії, які можна кваліфікувати як зловживання монопольним домінуючим становищем; антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; обмежувальна та дискримінаційна діяльність субєктів господарювання, обєднань тощо.

Слід зазначити, що на відмінність від попереднього контролю, який має запобіжно-профілактичний характер, поточний контроль має репресивний характер та спрямований на попередження, виявлення та припинення правопорушення.

Формою державного контролю в сфері захисту економічної конкуренції є перевірка, процедура розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також внесення рекомендацій на запобігання та припинення порушень, які здійснюються безпосередньо антимонопольними органами в межах наданих повноважень і компетенції [65, c.18].

Проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється органами Антимонопольного комітету з метою забезпечення державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захисту інтересів субєктів господарювання та споживачів від його порушень при здійсненні господарської діяльності субєктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю щодо субєктів господарювання.

Проведення уповноваженими працівниками Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень планових і позапланових виїзних перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції при здійсненні господарської діяльності субєктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодо субєктів господарювання здійснюється на підставі Положення про порядок перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25 грудня 2001 року №182-р. Перевірки, що здійснюються органами Антимонопольного комітету України, можна поділити на два види:

. Планові виїзні перевірки додержання законодавства про захист економічної конкуренції.

. Позапланові виїзні перевірки додержання законодавства про захист економічної конкуренції [67 c.125].

Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка обєктів, яка проводиться за їх місцезнаходженням або за місцезнаходженням їхнього відокремленого структурного підрозділу, у комплексі питань уповноваженими працівниками Комітету, відділення, виходячи з їхніх функціональних повноважень, і передбачена планами роботи.

Планова виїзна перевірка одного і того самого обєкта перевірки проводиться за наказом Голови Комітету чи голови відділення не частіше одного разу на календарний рік у межах компетенції Комітету (відділення). Підставою для проведення планових перевірок є план-графік перевірок, затверджений Головою Комітету, головою відділення.

Планова виїзна перевірка додержання законодавства про захист економічної конкуренції може бути проведена лише в тому разі, якщо особі у якої планується здійснити перевірку не пізніше ніж за десять календарних днів до дня її проведення надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати, проведення такої перевірки.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи Комітету, відділення і може проводитися без попереднього письмового повідомлення. Така перевірка проводиться відповідно до наказу Голови Комітету, голови відділення, розпорядження органу Комітету за місцезнаходженням обєкта перевірки або за місцезнаходженням його відокремленого структурного підрозділу уповноваженими працівниками Комітету, відділення, виходячи з їхніх функціональних повноважень. Позапланова перевірка може бути проведена лише у таких випадках:

за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України;

за заявами субєктів господарювання, громадян, обєднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених Законом України "Про захист економічної конкуренції;

за поданням органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

за ініціативою органів Комітету, голови відділення, відповідно у разі безпосереднього виявлення державними службовцями Комітету, відділення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

за ініціативою органів Комітету, у разі надходження від заявника клопотання про можливість настання негативних наслідків, повязаних із поданням заяви, та з метою захисту його інтересів;

у разі виявлення недостовірності даних, заявлених обєктом перевірки в документах, поданих на обовязковий запит органу Комітету, голови відділення;

у разі подання обєктом перевірки в установленому порядку скарги про порушення законодавства посадовими особами Комітету, відділення під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;

у разі виникнення потреби в перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з обєктом перевірки (якщо він не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обовязковий запит органу Комітету, голови відділення протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту щодо додержання законодавства про захист економічної конкуренції);

на особисте прохання обєкта перевірки;

за дорученням спеціальних органів боротьби з організованою злочинністю.

Крім того, Комітет, Голова Комітету мають право прийняти рішення щодо повторної перевірки додержання законодавства про захист економічної конкуренції обєктом перевірки лише у тому разі, коли стосовно уповноважених працівників Комітету, його відділення, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного обєкта перевірки, розпочато службове розслідування або розпочате кримінальне провадження.

Відповідно до звіту АМК за 2013 р, Київським міським відділенням Комітету на підставі звернення Прокуратури Дарницького району м. Києва була проведена перевірка ТОВ "СЛ-Гарант" на предмет дотримання законодавства про захист економічної конкуренції на ринку надання послуг з паркування транспортних засобів на паркувальних майданчиках Дарницького району м. Києва. Комітетом були виявлені порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються обмеження доступу на ринок інших субєктів господарювання [61].

Але підстави для проведення таких перевірок за зверненням органів прокуратури в Положенні про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції не передбачено.

Тому, на мою думку, необхідно доповнити обставини, за яких АМК має право проводити позапланову перевірку. Це проведення позапланової перевірки, за зверненням правоохоронного органу України.

Органи Комітету, голова відділення, уповноважені ними державні службовці мають право проводити зазначені перевірки лише в межах наданої компетенції та відповідно до визначених завдань. Основними завданнями перевірок є:

здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції;

своєчасне попередження, виявлення та припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а у разі, якщо порушення припинено, - вжиття заходів для усунення наслідків цих порушень;

збір доказів у заявах і справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

оцінка діяльності обєктів перевірки щодо додержання законодавства про захист економічної конкуренції та виконання рішень чи розпоряджень органів Комітету;

аналіз рішень органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю на відповідність законодавству про захист економічної конкуренції.

Для проведення перевірки за наказом Голови Комітету, голови відділення, розпорядженням органу Комітету утворюється Комісія з перевірки у складі не менше двох фахівців.

До роботи Комісії можуть залучатися в установленому порядку працівники інших підприємств, установ і організацій та фахівці (експерти). У кожному конкретному випадку строки проведення перевірок та склад Комісії з перевірки визначаються з урахуванням обєкта перевірки та очікуваного обсягу роботи, необхідного для виконання поставленого завдання.

Персональний склад Комісії, її голова, заступник та строки проведення перевірки затверджуються наказом Голови Комітету, голови відділення, розпорядженням органу Комітету з делегуванням Комісії відповідних повноважень щодо проведення перевірки. Комісія проводить перевірку в установлені терміни і в обсязі завдання на проведення перевірки. Комісію очолює голова. На голову Комісії покладено певні обовязки. Так голова Комісії відповідно до покладених на нього обовязків:

забезпечує повідомлення керівника обєкта перевірки не менш як за 10 календарних днів до дня її проведення про проведення перевірки;

організовує роботу Комісії, визначає коло питань, що підлягають перевірці, виходячи з того, чи є перевірка плановою чи позаплановою;

розподіляє між членами Комісії конкретні завдання для перевірки;

забезпечує координацію роботи між членами Комісії та взаємодію зі структурними підрозділами Комітету та його відділеннями, контрольними органами, які здійснюють перевірку зазначеного обєкта, при підготовці та проведенні перевірки;

подає Голові Комітету, органу Комітету, голові відділення пропозиції щодо змін у персональному складі Комісії. Перевірка проводиться на підставі певних документів.

Для її проведення потрібні такі документи:

. Наказ (розпорядження) про проведення перевірки та створення Комісії.

. План проведення перевірки. Він складається головою Комісії і затверджується органом, посадовою особою, яка видала наказ (розпорядження) про проведення перевірки та створення Комісії, і має містити в собі: визначення завдань перевірки; визначення кола питань, які потрібно зясувати в ході перевірки; строки перевірки.

. Доручення Голови Комітету, державного уповноваженого Комітету, голови відділення про делегування відповідних повноважень щодо проведення перевірки. Воно має містити в собі вказівку про делегування голові та членам Комісії на час проведення перевірки визначених актами законодавства повноважень, а саме:

безперешкодно входити на підприємства, в установи, організації за службовим посвідченням і мати доступ до документів та інших матеріалів, потрібних для проведення перевірки. Для перевірки підприємств, установ, організацій з особливим режимом роботи допускаються державні службовці органів Комітету, що мають відповідний допуск до державної таємниці, оформлений в установленому порядку;

вимагати усних або письмових пояснень посадових осіб і громадян;

вимагати необхідні документи та іншу інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, таку, що є комерційною таємницею, у звязку з реалізацією своїх повноважень;

залучати за погодженням з відповідними центральними та місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами й обєднаннями їхніх спеціалістів, депутатів місцевих рад для проведення перевірки.

Перед проведенням перевірки структурні підрозділи Комітету, відділення здійснюють попередній аналіз відповідного ринку товарів, вивчають нормативні акти, що регулюють діяльність обєкта перевірки, при потребі готують та направляють в установленому порядку запити про надання інформації щодо діяльності субєкта господарювання.

На основі підготовчої роботи розробляється план (програма) перевірки, у якому визначаються період перевірки, її мета; визначаються основні питання, на яких слід зосередити увагу.

Першим днем перевірки вважається день прибуття членів Комісії на обєкт перевірки. У перший день перевірки голова Комісії повідомляє про мету і термін перевірки, надає керівникові обєкта перевірки (у разі відсутності керівника - особі, що його заміщує) документи про склад Комісії, повноваження її членів; перелік питань, які слід зясувати при проведенні перевірки, а також пропонує керівникові (або особі, що його заміщує) створити належні умови для забезпечення роботи Комісії.

Залежно від завдання і мети перевірки голова та члени Комісії запитують у керівництва обєкта перевірки, зокрема керівників і членів органів управління, керівників структурних підрозділів, документи, письмові та усні пояснення та іншу інформацію, що стосується завдань та мети перевірки (у тому числі з обмеженим доступом), потрібну для здійснення Комісією своїх функцій. Отже, уповноважені особи Комітету можуть витребувати будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Такі фактичні дані можуть складатись, зокрема, з вхідної та вихідної документації, ураховуючи тексти факсів і телефонограм, матеріалів діловодства всіх підрозділів обєкта перевірки; наказів, розпоряджень, резолюцій керівництва обєкта перевірки; переліку акціонерів (учасників) субєкта господарювання; відомостей про собівартість виробленої продукції (робіт, послуг) та їх відпускну вартість; документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності; угод, підписаних субєктами господарювання як постачальниками або споживачами продукції (робіт, послуг), у тому числі зовнішньоторговельних та іншого.

Комісії повинна бути надана повна, всебічна та обєктивна інформація з усіх питань, які містить у собі план проведення перевірки.

Усні пояснення службових чи посадових осіб обєкта перевірки, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі, складеному Комісією та підписаному членами Комісії і особою, що дала пояснення.

У протоколі зазначається: дата і місце його складання, повна і скорочена назви обєкта перевірки, прізвища, імена та по батькові і посади членів Комісії з перевірки та службової чи посадової особи обєкта перевірки, яка дала усні пояснення, короткий виклад причин, у звязку з чим надані пояснення, повний виклад пояснень. У разі відмови цієї особи підписати протокол, про це зазначається у протоколі.

У разі, коли зазначена особа вважає за необхідне уточнити надані нею пояснення або пояснити причини відмови від підписання протоколу, ця особа має право власноручно зробити це на цьому самому протоколі або ж окремо, що має бути додано до протоколу. Після чого протокол підписують члени Комісії.

Результати перевірки члени Комісії оформляють довідкою, що має містити в собі аналіз, висновки та пропозиції з усіх питань, які перевірялися.

Голова Комісії підсумовує подані матеріали та складає акт перевірки у двох примірниках. Акт підписується головою Комісії та її членами, керівником обєкта перевірки, а в разі потреби й іншими відповідальними працівниками обєкта перевірки. Один примірник акта подається Голові Комітету, органу Комітету, голові відділення, другий - в термін не більше пяти робочих днів після закінчення перевірки вручається під розписку на першому примірнику акта (направляється в установленому порядку) керівникові обєкта перевірки, а в разі його відсутності - здається до канцелярії під розписку в акті із зазначенням прізвища та посади працівника, що прийняв акт, або надсилається рекомендованим листом із поштовим підтвердженням про вручення поштового відправлення.

Акт перевірки повинен містити наведені результати перевірки з усіх питань, передбачених планом проведення перевірки; обєктивна оцінка діяльності обєкта перевірки щодо додержання законодавства про захист економічної конкуренції; пропозиції щодо порушення справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції тощо.

Член Комісії, який не погоджується з висновками Комісії, викладеними в акті, має право письмово викласти свою окрему думку, що долучається до акта.

При відмові керівника обєкта перевірки від підписання акта про результати перевірки службові особи, що здійснили перевірку, засвідчують це відповідним записом за своїми підписами в кінці акта.

За наявності заперечень або зауважень до акта перевірки керівник чи інші особи, які підписують акт, роблять про це застереження перед своїми підписами і не пізніше ніж через пять календарних днів з дня їх підписання подають з цього приводу письмові пояснення чи заперечення.

У тих випадках, коли потрібно вжити термінових заходів щодо усунення виявлених порушень законодавства про захист економічної конкуренції, у період перевірки, не чекаючи на її закінчення, складається проміжний акт, від посадових осіб вимагаються пояснення. Ці матеріали негайно подаються керівництву Комітету, голові відділення, у разі потреби готується повідомлення правоохоронним органам. Факти, викладені в проміжних актах, включаються до загального акта перевірки.

Результати перевірки викладаються в акті на підставі перевірених даних і фактів, що випливають із наявних оригіналів документів обєкта перевірки, а також інших даних. При складанні акта перевірки повинна бути додержана обєктивність і вичерпність опису виявлених фактів і даних. Не допускається включення до нього висновків, пропозицій та даних, не підтверджених документами. Крім того, в ньому слід указати, які операції та документи перевірені, за який період і в який спосіб (вибірково чи суцільно).

Голова Комісії протягом пяти робочих днів після завершення перевірки доповідає про її результати органу, посадовій особі Комітету, відділення, що видала наказ (розпорядження) про проведення перевірки та створення Комісії, з наданням акта та інших матеріалів Комісії, складених за результатами перевірки, з відміткою про вручення його керівнику обєкта перевірки, а в разі необхідності також уносить подання про початок розгляду справи або готує рекомендації [24].

Наступною формою поточного контролю є розгляд справ про порушення конкурентного законодавства. Справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у межах компетенції розглядаються органами АМК: Комітетом; Постійно діючою адміністративною колегією Комітету; тимчасовою адміністративною колегією Комітету; державним уповноваженим АМК; адміністративною колегією територіального відділення АМК.

Розпорядженням АМК від 19 квітня 1994 р. № 5 затверджено Правила розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які визначають підвідомчість справ органам АМК України, що розглядають справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції [27].

Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

Органи АМК розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:

) заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

) поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

) власною ініціативою органів АМК.

У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі наслідків такого порушення, органи АМК приймають розпорядження про початок розгляду справи. Розпорядження про початок розгляду справи надсилається відповідачу протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. У разі коли відповідача визначено після початку розгляду справи, йому протягом трьох робочих днів надсилається розпорядження про залучення до участі у справі як відповідача разом із розпорядженням про початок розгляду справи. Повідомлення про початок розгляду справи надсилається заявнику та третім особам [38, c.148].

Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить 5 років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.

Строк давності притягнення до відповідальності за:

) неподання інформації АМК, його територіальному відділенню у встановлені органами АМК, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

) подання інформації в неповному обсязі АМК його територіальному відділенню у встановлені органами АМК головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

) подання недостовірної інформації АМК, його територіальному відділенню;

) створення перешкод працівникам АМК, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації, становить 3 роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.

Строк давності притягнення до відповідальності за недобросовісну конкуренцію становить 3 роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення [8].

У процесі розгляду справи органи АМК за поданою суб'єктом господарювання заявою про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб'єктів господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про:

) заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів;

) обов'язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.

Попереднє рішення може бути оскаржене в порядку у п'ятнадцятиденний строк з дня його одержання. Цей строк не може бути поновлено.

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи АМК приймають рішення, в тому числі про:

) визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

) припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

) зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

) визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

) примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

) накладення штрафу;

) блокування цінних паперів;

) усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

) скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно з чинним законодавством;

) оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації АМК чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;

) закриття провадження у справі.

Чинним законодавством також передбачена кримінальна та адміністративна відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Відповідно до ст.12 ГПК України справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції підвідомчі господарським судам. Так, зокрема, господарськими судами розглядаються справи за позовами органів АМК про стягнення із суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства.

Справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів АМКУ заявником, відповідачем чи третьою особою також підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами ГПК України. Згідно з ч.1 ст.60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду в двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлений [69, c.186-207].

2.3 Право доступу до інформації в механізмі реалізації державного контролю у сфері конкуренції

Питання доступу до інформації регулюються різними нормативно-правовими актами України, серед яких: Конституція України, закони України "Про інформацію", "Про доступ до публічної інформації", "Про державну таємницю" та ін.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про інформацію", інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді [15].

Закон України "Про захист економічної конкуренції", також, надає визначення поняття інформація, відповідно до якого інформація - це відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості [7].

Частина 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначає обовязкові вимоги, щодо обмеження доступу до інформації:

) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні [16].

Особливості реалізації права на інформацію Антимонопольним комітетом є те, що:

) Органи Антимонопольного комітету України у здійсненні наданих їм повноважень не обмежені у виборі джерела отримання інформації

) Органи Антимонопольного комітету України мають право запитувати у суб'єкта господарювання інформацію і у тих випадках, коли вона не стосується його основного виду діяльності і складає комерційну таємницю або коли це є необхідним при розгляді заяв чи справ про порушення конкурентного законодавства

) Обовязок подання інформації у визначених антимонопольними органами строках покладається як на суб'єктів господарювання, так і на органи державної влади та управління.

Відповідно до Закону України "Про Антимонопольний комітет України", державний уповноважений АМК чи голова територіального відділення в частині доступу до інформації мають право:

) Безперешкодно входити на підприємства, в установи та організації за службовим посвідченням та мати доступ до документів та інших матеріалів, необхідних для проведення перевірки, якщо інше не передбачено законом.

) Вимагати усних та письмових пояснень посадових осіб та громадян.

) Вимагати для перевірки дотримання законодавства необхідні документи та інформацію.

Інформація з обмеженим доступом, одержана Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у процесі здійснення своїх повноважень, використовується ними виключно з метою забезпечення виконання завдань, визначених законодавством про захист економічної конкуренції, і не підлягає розголошенню.

Суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції [6].

Види порушень права на інформацію субєктами господарювання відповідно до ст.251 Господарського кодексу України є:

) Неподання інформації.

) Подання інформації в неповному обсязі.

) Подання недостовірної інформації.

) Створення перешкод доступу до інформації під час проведення: а) перевірок; б) вилучені та накладенні арешту на майно, документи чи носії інформації [2].

У разі вчинення таких порушень, накладається штраф у розмірі до 1% доходу (виручки) від реалізації продукції за останній звітній рік.

Строк притягнення до відповідальності - три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого - з дня закінчення вчинення порушення [7].

На сьогодні, існує проблема законної реалізації АМК своїх повноважень, щодо доступу до інформації, а саме в сфері банківської таємниці. Про що, йдеться у зверненні Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до Конституційного Суду України від 14 вересня 2014 року. Дане звернення полягає в необхідності офіційного тлумачення положень статті 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у взаємозвязку з положеннями пункту 3 частини першої статті 62 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Необхідність такого тлумачення обґрунтовується наступним.

Так, ч.1 ст.1076 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України визначено обовязок банку гарантувати таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом про банки.

В силу положень ч.2 ст.4 ЦК України, інші закони не можуть суперечити ЦК України [3].

Визначення "банківської таємниці" наведене в ч.1 ст.60 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якої інформація та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку є банківською таємницею.

В силу ж ч.2 ст.60 Закону України "Про банки та банківську діяльність", банківською таємницею, зокрема, є:

) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

) фінансово-економічний стан клієнтів;

) системи охорони банку та клієнтів;

) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;

) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Порядок розкриття банківської таємниці визначений ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність", в п.3 ч.1 якої зазначено, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України - на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - субєкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.

З п.3 ч.1 ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність" однозначно випливає, що даною правовою нормою встановлено вичерпний обсяг інформації, яка розкривається комерційними банками на вимогу органів Антимонопольного комітету України, а саме встановлено обмеження по операціях за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - субєкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу [17].

Також, слід зауважити, що в силу імперативних приписів ч.1 ст.56 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк видає нормативно - правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обовязковим для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб [18].

Одним з таких нормативно - правових актів і є Правила зберігання захисту, використання та розкриття банківської таємниці, відповідно до яких, банк відмовляє в розкритті інформації, що містить банківську таємницю, якщо за своєю формою або змістом вимога відповідного державного органу не відповідає нормам ч.2 ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

В той же час, згідно з п.5 ст.17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", голова територіального відділення Антимонопольного комітету України наділений, зокрема, такими повноваженнями: при розгляді заяв та справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від субєктів господарювання, обєднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно - господарського управління та контролю, їх посадових осіб, і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Статтею 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обовязковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.

Невиконання розпоряджень, рішень, та вимог органу АМК, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Статтею 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що субєкти господарювання, інші юридичні особи, їх посадові особи та працівники зобовязані на вимоги голови територіального відділення Антимонопольного комітету України подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання територіальним відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції [6].

При цьому, п.13 ч.1 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначає, що неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно правовими актами строки є одним з видів порушення законодавства про захист економічної конкуренції, наслідком чого є, як то передбачено ч.1 ст.52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", накладення штрафу у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) субєкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф [7].

З аналізу наведених положень антимонопольно-конкурентного законодавства випливає, що законодавець, наділив голову територіального відділення АМК України правом витребувати від субєктів господарювання банківську таємницю не зазначаючи при цьому, в яких обсягах така інформація може запитуватися та чи повинні голови територіальних відділень АМК України враховувати приписи Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Тому на практиці маємо те, що голови територіальних відділень АМК України витребують від комерційних банків банківську таємницю будь-якого характеру, нехтуючи встановленим п.3 ч.1 ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність" обмеженням на можливість витребування лише інформації по операціях за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - субєкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу. При цьому, направляючи заявлені вимоги до банківських установ, голови територіальних відділень АМК України керуються спеціальним законом, який регулює діяльність органів АМК України - Законом України " Про Антимонопольний комітет України" та який не встановлює будь-яких обмежень щодо витребування від комерційних банків банківської таємниці лише певного характеру.

Судова практика склалася таким чином, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди першої, апеляційної та касаційної інстанції дійшли висновку про те, що витребування головою територіального відділення АМК України інформації від комерційних банків, що виходила за межі п.3 ч.1 ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність" було цілком правомірним, а тому неподання такої інформації підпадає під ознаки порушення, встановленого п.13 ч.1 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

На підставі викладеного, існує нагальна необхідність в наданні Конституційним судом України офіційного тлумачення приписів ст.22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у взаємозвязку з п.3 ч.1 ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність" в аспекті можливості і правомірності витребування головами територіальних відділень АМК інформації, що становить банківську таємницю, та яка виходить за межі, встановлені п.3 ч.1 ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а також можливості і правомірності дій комерційного банку по наданню витребуваної інформації в таких випадках [43].

Розділ 3. Шляхи удосконалення конкурентного законодавства України

Один із основоположних принципів ринкової економіки - це вільна конкуренція товаровиробників.

Термін "конкуренція" (competition, concurrence) походить від латинського слова "concurentia" (від concurrere) - стикатися.

Взагалі, конкуренція є змагальністю господарюючих суб'єктів, коли їх спільні дії ефективно обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови обігу товарів на даному ринку і стимулюють виробництво тих товарів, які потрібні споживачеві. Конкуренція - це економічна боротьба між підприємцями за кращі умови господарювання: за найбільш вигідні умови виробництва і реалізації продукту і отримання максимального доходу. Конкуренція є ефективно діючим механізмом змагання на ринку. Саме дія механізму конкуренції примушує всіх учасників ринкового господарства не зупинятися на досягнутому, а перебувати в постійному пошуку нових можливостей. Конкуренція діє як примусова сила, примушуючи підприємців боротися за збільшення прибутку шляхом пошуку нових форм і методів виробництва, використання новітньої технології, нових способів організації й управління [32, c.704].

Тому, у зв'язку з розвитком господарської діяльності та посиленням конкуренції важливість захисту від антиконкурентних дій у сфері економічної конкуренції значно зростає. Законодавство про захист економічної конкуренції, спрямоване на підтримку та охорону конкурентних відносин на ринку, має пріоритетне значення у захисті від антиконкурентних дій.

З точки зору українського законодавства, конкурентне право можна охарактеризувати як галузь права, що цілком ґрунтується на нормах законодавства про захист економічної конкуренції.

На думку Удалова Т.У., термін "законодавство про захист економічної конкуренції" має широке тлумачення. По-перше, він підкреслює кінцеву та позитивну мету правового регулювання - створення умов для розвитку підтримки та захисту економічної конкуренції. Це принципово відрізняє термін "законодавство про захист економічної конкуренції" від терміна "антимонопольне законодавство, який мав негативний відтінок та не зовсім чітко визначав цілі правових норм і засобів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції (в Україні монопольне становище не заборонено, заборонено лише зловживання ним). По-друге, термін "законодавство про захист економічної конкуренції" застосовують для визначення правового регулювання конкуренції та інших тісно повязаних з нею суспільних відносин. У такому розумінні цей термін охоплює правові інститути публічно-правового і приватно-правового характеру. Вони покликані врегулювати цілий комплекс суспільних відносин, що виникають у процесі розвитку конкуренції, її захисту та участі в ній підприємців [67, c.100]

Зараз, коли конкурентне законодавство в Україні сформувалося, особливо важливим є його розвиток і удосконалення у напрямку забезпечення ефективного правового захисту від дій у конкуренції, що порушують встановлені правила конкурентної поведінки [40, c.91-94].

Конкурентне законодавство представляє собою законодавчо закріплені основні правила діяльності на ринку господарюючих суб'єктів, органів державної влади та управління.

Основними завданнями конкурентного законодавства є:

а) забезпечення сприятливих умов і стимулів для розвитку конкуренції і підприємництва в національній економіці;

б) зняття всіх перешкод на шляху активізації конкуренції на правовій основі, що дозволяє виключити монопольні дії суб'єктів ринку, центральних органів влади та управління, диктат суб'єктів господарювання;

в) визначення правового режиму регулювання відповідальності за монопольні дії та порушення правил чесної конкуренції;

г) захист інтересів малого та середнього підприємництва від свавілля крупного бізнесу;

д) створення умов для розвитку національного господарства [63, c.125].

Підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом та необхідність подальшої гармонізації українського законодавства з європейським ставлять перед АМКУ декілька ключових задач. Слід зазначити основні:

По-перше, це підготовка нормативно-правових актів, повязаних із запровадженням нещодавно прийнятого Закону "Про державну допомогу субєктам господарювання". Боротьба за прийняття цього закону велася близько 10 років. Його відсутність донедавна гостро критикувалася нашими європейськими партнерами.

По-друге, необхідно прийняти закон, яким внести зміни до правил економічної концентрації субєктів господарювання. Залишається невирішеним питання щодо підвищення порогових показників, при яких субєкти мають прийти до Антимонопольного комітету за отриманням дозволу на концентрацію. Тобто під час злиття субєкти господарювання мають одержати у комітету дозвіл на економічну концентрацію. Щороку АМК розглядає більш ніж півтисячі подібних заяв. Це доволі багато для України і свідчить про те, що так звані порогові показники економічної концентрації, прийняті ще у 2001 році, у нас занижені. Минуло вже більше 13 років, рівень української економіки та валовий національний продукт значно зріс, тому порогові показники треба істотно підняти. Варто також розробити спрощену процедуру прийняття рішень щодо економічної концентрації та інших процедур АМК, усунувши так звану корупційну складову, тобто знівелювати можливість чиновників незаконно впливати на прийняття рішень.

І третє важливе завдання - обєднання всіх антимонопольних процедур у єдиний нормативно-правовий документ. Існує розроблений проект Конкурентно-процесуального кодексу, який згодом набув форми Закону "Про забезпечення доказів у справах, що розглядаються органами Антимонопольного комітету". Цей документ повністю врегулює всю процедуру діяльності АМК, зробить роботу комітету прозорою і відкритою.

Конкуренція є запорукою розвитку ринкових відносин та економіки в цілому. Сторони Угоди про асоціацію з ЄС розуміють, що одну з вагомих ролей у розвитку взаємовигідного економічного співробітництва відіграє застосування антимонопольних механізмів на принципах прозорості, своєчасності та недискримінаційності. Тому один з розділів Угоди присвячений вимогам до конкуренційного законодавства.

Забезпечення принципу прозорості неможливе без прийняття та оприлюднення документу, що встановлював би принципи калькуляції та застосування штрафних санкцій до порушників законодавства. Наразі, як відомо, передбачена лише гранична межа штрафних санкцій (до 1%, 5% чи 10% річного доходу субєкта господарювання в залежності від виду порушення), що можуть бути накладені органами АМКУ.

Відсутність нормативно закріплених принципів калькуляції штрафних санкцій призводить до того, що відповідачі не можуть у повній мірі реалізувати своє право на захист у справах про порушення. Це пояснюється тим, що вони не розуміють, які фактори можуть помякшити їхню відповідальність, та не мають гарантій зменшення розміру можливого штрафу в разі, наприклад, визнання порушення, усунення його наслідків, сприяння розслідуванню тощо.

Поява методики розрахунку штрафних санкцій може запустити в дію й процедуру leniency - механізму звільнення від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій особи, що раніше за інших учасників таких дій добровільно повідомила про це органи АМК та надала інформацію, яка має суттєве значення для прийняття рішення у справі. В країнах ЄС така процедура є одним із основних засобів розслідування картелів. В Україні ж вона хоча й передбачена законодавчо, однак на сьогоднішній день не знайшла активного застосування.

Однією із причин непопулярності даної процедури в нашій країні є, на наш погляд, відсутність методики калькуляції штрафних санкцій за порушення конкуренційного законодавства. Субєкти господарювання, що вчинили антиконкурентні узгоджені дії, не можуть виважено оцінити потенційний штраф, що їм загрожує, й порівняти його з тими негативними наслідками, що можуть настати в разі звернення до АМК із заявою про звільнення від відповідальності й викриття своїх "партнерів" по картелю. Безумовно, це не єдина проблема, що заважає застосуванню процедури leniency, однак хочеться вірити, що її розвязання дасть поштовх до вирішення й інших.

Крім того, законодавчо не закріплено можливість зменшення штрафних санкцій у випадках, коли порушення вчинено вперше, коли порушник розкаявся та самостійно вжив заходів для усунення наслідків порушення тощо.

Тому вчена Чернелевська О.Л. пропонує доповнити статтю 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" таким змістом:

"Розмір штрафу може бути зменшений органами Антимонопольного комітету у разі, коли порушення вчинено вперше і порушник до завершення розгляду справи про порушення вжив заходів для усунення наслідків порушення, коли порушення було спричинене змінами у законодавстві, у разі, коли мали місце лише наміри вчинити певні дії, але ці дії не заподіяли шкоди конкуренції. Зменшення розміру штрафу не може перевищувати половини розміру штрафу, встановленого законодавством" [42, додаток 4]

Ще одним із документів, запровадження яких прямо вимагається Угодою, є принципи оцінки горизонтальних угод. Ні для кого не секрет, що саме вони можуть мати найбільш суттєвий вплив на конкуренцію на відповідних ринках, тому поява єдиної політики оцінки таких угод також є важливим кроком у забезпеченні прозорості застосування конкуренційного законодавства.

Крім того, Угода передбачає забезпечення процесуальної справедливості та права на захист відповідачів у справах про порушення. Так, стороні, що обвинувачується у порушенні конкуренційного законодавства, має бути гарантоване право бути заслуханою особами, які розслідують справу, надавати будь-які докази, заявляти клопотання. Держава також має забезпечити існування незалежної системи оспорювання рішень АМК.

Безумовно, Угода не конкретизує, які саме зміни мають бути внесені у законодавство з метою удосконалення процедури розгляду АМК справ про порушення - це має бути вирішено законодавцем на власний розсуд. У той же час, ми розуміємо, що процедура розгляду справ Антимонопольним комітетом носить квазісудовий характер, тому в цих справах варто проводити певну аналогію з судовим процесом. Так, відповідачі у жодному випадку не можуть бути обмежені у праві давати пояснення, знайомитися з матеріалами справи, подавати клопотання, отримувати розяснення від АМК тощо. На сьогоднішній день відомі випадки, коли відповідачі дещо обмежуються у своїх правах. Наприклад, досить часто їм не дозволяється фотографувати матеріали справи під час ознайомлення, або не забезпечується їхнє право бути заслуханими під час участі у слуханнях. Тому доцільно доопрацювати нормативні акти, що регулюють розгляд порушень конкурентного законодавства антимонопольними органами, що буде сприяти забезпеченню прав відповідачів та беззаперечно якісному, швидкому і економічному розгляду справ.

Також хочу відзначити, що результативність конкурентної політики України не є цілком задовільною. Монопольні структури не просто зловживають, а дедалі зухваліше зловживають своїм становищем. Системи тепло - та водопостачання, телекоми, залізниці, різного роду посередницькі структури просто ставлять на коліна своїх споживачів. Внаслідок цього не тільки погіршується якість наданих ними послуг, а й розкручується спіраль підвищення цін у всіх сферах. Органи влади, які повинні всіляко сприяти формуванню конкурентного середовища, створенню рівних умов для всіх підприємців, на кожному кроці встановлюють непереборні бар'єри на їхньому шляху. Самі підприємницькі структури теж часто порушують правила конкуренції шляхом змов між собою про обмеження цін, розподіли ринків, поводять себе вкрай некоректно по відношенню одне до одного [39, c.17].

На мою думку, вирішити дані питання можливо використовуючи понад віковий досвід конкурентної політики розвинених ринкових країн. Тому при доопрацюванні конкурентного законодавства необхідно використовувати, у першу чергу, досвід США, Франції, Японії, а також інших країн, конкурентне законодавство яких створювалося в схожих умовах і позитивно вплинуло на розвиток внутрішнього товарного ринку країни. І вчитись краще не на своїх помилках, а на помилках інших.

Враховуючи такий досвід, конкурентне законодавство повинне бути більш жорстким, що може виражатися в:

а) більш широкому використанні принципу заборони. Дії, заборонені законом, можуть бути визнані правомірними, якщо суб'єкти господарювання доведуть, що їхні угоди, погоджені дії сприяли або будуть сприяти вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару, техніко-технологічному, економічному розвитку, розвитку малих або середніх підприємств, оптимізації експорту чи імпорту товарів, розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари, раціоналізації виробництва. Звуження принципу контролю і регулювання на користь принципу заборони є позитивною новацією;

б) обмеженні кількості винятків із чинного конкурентного законодавства.

Сьогодні конкурентне законодавство містить велику і не завжди виправдану кількістю винятків для суб'єктів малого бізнесу, постачальників товарів та власників інтелектуальних прав (статті 7, 8, 9 Закону України "Про захист економічної конкуренції");

в) повинна бути створена система органів, відповідальних за проведення конкурентної політики, оскільки сьогодні це питання вирішене декларативно.

Важко налагоджуються взаємовідносини органів, відповідальних за проведення конкурентної політики, у першу чергу АМК, господарських судів, органів, що здійснюють контроль за діяльністю природних монополій, органів державної виконавчої влади.

Також необхідно при доопрацюванні конкурентного законодавства враховувати історичні особливості формування конкурентного законодавства, тобто повну відсутність конкуренції в ряді галузей у період його створення, у зв'язку з чим першочергове значення необхідно приділяти нормам, що стимулюють розвиток конкуренції. В даний час конкурентним законодавством дані галузеві норми практично не розроблені [42, 146-148].

Одним із пріоритетних напрямів діяльності АМК відповідно до річного звіту 2013 року є вжиття заходів щодо сприяння виконанню рекомендацій, наданих Конференцією ООН з питань торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) за результатами здійсненого у 2013 році Огляду політики та законодавства у сфері конкуренції в Україні.

У зв'язку з цим, Указом Президента було затверджене завдання з розробки Загальнодержавної програми розвитку конкуренції в Україні на десятилітній період. Правовим підґрунтям для розробки зазначеної Програми є Господарський кодекс України, яким передбачено, що держава реалізує антимонопольно-конкурентну політику на основі загальнодержавних програм.

Відправною точкою розробки концепції Програми стало визначення проблем, які заважають розвитку конкуренції. Ці проблеми були виявлені та систематизовані за результатами наукових досліджень, практики правозастосування та досліджень стану відповідних ринків, що здійснювалися АМКУ. Ці напрацювання покладені в основу концепції Програми, яка вже затверджена Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до концепції Програми вона спрямована на:

створення ефективного конкурентного середовища;

забезпечення умов для ефективного функціонування ринків;

удосконалення антимонопольного регулювання;

підвищення дієвості захисту конкуренції.

Для реалізації зазначеної мети Програма має передбачати заходи:

для ринків з конкурентною структурою, але за відсутності на них значної конкуренції - створення передумов виникнення і розвитку ефективного конкурентного середовища;

для ринків з конкурентною структурою і ознаками значної конкуренції - удосконалення державної політики захисту конкуренції, у тому числі подальшу гармонізацію законодавства про захист конкуренції із законодавством ЄС;

для ринків, які на сьогодні не мають конкурентної структури - підвищення ефективності державного регулювання цих ринків.

Крім того, Програма має передбачати:

створення системи моніторингу стану і тенденцій розвитку конкуренції на ринках;

запровадження практики періодичних доповідей про стан конкуренції на товарних ринках;

формування в українському суспільстві однозначного сприйняття конкуренції як суспільної цінності;

забезпечення активної участі інститутів громадянського суспільства в захисті і розвитку добросовісної конкуренції.

Очікуваними результатами реалізації Програми мають бути:

зниження рівня монополізації товарних ринків;

інтенсифікація вступу на ринки нових субєктів господарювання;

мінімізація негативного впливу на конкуренцію рішень органів влади;

гармонізація законодавства про захист конкуренції із законодавством ЄС;

підвищення обізнаності суспільства про переваги конкуренції.

Прийняття Україною Загальнодержавної програми розвитку конкуренції в Україні на 2014 - 2024 роки створює чудову нагоду для прийняття реформ, безпосередньо пов'язаних з АМК, і для більш масштабної переорієнтації економічної системи України до більш конкурентоспроможного, ринкового підходу.

Конференцією ООН з питань торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) були адресовані такі рекомендації законодавцям:

. Попередження ухилення від обов'язку зі сплати штрафів.

Рекомендується внести поправки у закон з метою запобігання можливості для порушників уникати відповідальність сплачувати штрафи шляхом ліквідації існуючих суб'єктів господарювання та реєстрації нових підприємств.

. Посилення слідчих повноважень АМК.

Рекомендується визначити на законодавчому рівні детальні процедури реалізації повноважень АМК для проведення раптових перевірок з метою обшуку службових приміщень і вилучення доказів щодо можливих порушень

законодавства у сфері конкуренції.

. Збільшення свободи дій у визначенні пріоритетів.

Рекомендується внести поправки у закон з метою надання АМКУ більшої свободи у визначенні необхідності порушення справи після отримання належним чином отриманої скарги, та визначення справ, які будуть розслідуватися відповідно до повноважень, наданих ЗПЗЕК та ЗПЗНК.

. Визначити антиконкурентну змову на торгах як порушення у законі про державні закупівлі.

Рекомендується внести поправки в закон про держзакупівлі з метою встановлення безумовної відповідальності за змову під час торгів для її учасників та санкцій у вигляді штрафів і дискваліфікацій для порушників.

. Переглянути програму помякшення відповідальності з метою зменшення штрафів для сторін, які надають інформацію не першими.

Рекомендується внести поправки в закон, щоб дозволити АМКУ знижувати штрафи або інші санкції для сторін, які хочуть брати участь у програмі зменшення відповідальності, але звертаються не першими.

. Уточнення юрисдикції судів для покращення спеціалізації.

Рекомендується внести зміни до законодавства, які забезпечать:

кращу спеціалізацію судів для розгляду справ про конкуренцію;

можливість оскарження рішень АМКУ у справах про конкуренцію в першій інстанції лише в господарських або адміністративних судах.

. Уточнення закону про держзакупівлі

Рекомендується:

розділити повноваження АМКУ та Міністерства економічного розвитку і торгівлі таким чином, щоб між ними не було перетину;

Міністерство має зосередитися на здійсненні регуляторної функції, тоді як АМК має бути уповноваженим органом з розгляду скарг;

для забезпечення правової визначеності необхідно внести зміни у визначення терміну "моніторинг" таким чином, щоб МЕРТ займалося лише економічним аналізом ефективності процедур державних закупівель;

порядок реалізації функції моніторингу МЕРТ має бути визначений у первинному законодавстві (Законі України "Про здійснення державних закупівель").

. Підвищення ефективності контролю за концентраціями.

Рекомендується внести поправки у законодавство, які заборонять здійснення концентрації субєктам господарювання, що приховують реального власника, використовуючи реєстрацію в офшорних зонах, а також підвищать порогові показники отримання дозволів на здійснення концентрації.

. Об'єднання в АМКУ ресурсів і повноважень, що стосуються роботи АМКУ.

Рекомендується:

розглянути питання про передачу АМКУ ресурсів, які в даний час використовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі на державний контроль за цінами (Державну цінову інспекцію),

розглянути питання про передачу АМКУ функцій і ресурсів Державного комітету у справах захисту прав споживачів. Рекомендації які адресовані до Уряду:

. Заснувати постійний комітет з економічної ефективності.

Рекомендується, щоб прийняття Загальнодержавної програми розвитку конкуренції було використане як нагода для формування постійного комітету, який готуватиме періодичні оцінки стану конкуренції в економіці України і проводитиме дослідження, пов'язані з поліпшенням умов конкуренції.

. Усунення причин, а не симптомів неефективної конкуренції: як приклад, ситуація з контролем цін.

Рекомендується визначити у Загальнодержавній програмі розвитку конкуренції бачення щодо основних структурних бар'єрів для конкуренції, усунення яких дозволить ефективніше перерозподілити ресурси АМКУ, що зосереджені на боротьбі з завищеням цін та інших питаннях цінового контролю.

. Усунення непрозорості у сфері держзакупівель.

Рекомендується створити прозору систему держзакупівель шляхом впровадження електронних закупівель на основі найкращих міжнародних практик.

В сфері удосконалення законодавства АМКУ рекомендовано забезпечити підтримку запропонованих поправок до конкуренційного права у Верховній Раді. Тобто рекомендується забезпечити підтримку запропонованих поправок до Закону України "Про захист економічної конкуренції" у Верховній Раді, включаючи поправки, які збільшать порогові показники отримання дозволів на здійснення концентрацій, з тим щоб забезпечити зосередження уваги на трансакціях, які можуть становити реальну небезпеку для конкуренції.

Також до АМКУ було рекомендовано

. Створення механізмів поліпшення і формалізації відносин з галузевими регуляторами.

АМКУ рекомендується створити офіційні механізми для покращення своїх відносин і співробітництва з галузевими регуляторами. Це можна забезпечити шляхом створення робочих груп за участю представників відповідних організацій або підписання меморандумів про взаєморозуміння з відповідними регулюючими органами.

. Посилення механізму контролю за виконанням накладених зобовязань.

Рекомендується:

АМКУ має розробити електронну базу даних, яка буде містити записи про всі накладені зобов'язання, їх виконання, а також всі зміни прав власності або статусу сторін, на які поширюються відповідні зобовязання;

АМКУ має в рамках процедур повсякденної практики вимагати від сторін, на які накладено зобов'язання, надавати періодичні звіти про стан їх виконання та зміни у правах власності;

. Розробити програму оцінки.

Рекомендується наступне:

АМКУ має розробити програму регулярної оцінки застосуванняконкурентного законодавства;

у програмі оцінки має бути відповідальний приділена увага моніторингу ефективності переглянутої програми пом'якшення відповідальності.

. Посилити взаємодію зі ЗМІ

АМКУ має посилити взаємовідносини зі ЗМІ, розробити медіа-план для охоплення більшого кола ЗМІ та проводити постійні семінари-навчання працівників прес - служби.

. Розширити використання досліджень ринків

АМКУ має розширити використання ринкових досліджень для визначення стану конкуренції та підготовки пропозицій щодо його покращення, особливо у секторі природних монополій та у висококонцентрованих сферах [37].

Роблячи висновок з наданих рекомендацій, то Конференцією ООН з питань торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) були визначені основні напрями удосконалення конкурентного законодавства, але не стільки текстів конкурентного законодавства, скільки правозастосовної діяльності АМКУ, яка має бути більш чітко орієнтована на відповідність найкращій міжнародній практиці.

Продовжуючи тему удосконалення конкурентного законодавства, неможливо не звернути увагу, що після прийняття Господарського кодексу України, у господарському праві зявилась проблема різної регламентації господарських відносин у Господарському кодексі та спеціальному законодавстві, зокрема конкурентному.

Оскільки Господарський кодекс України є загальним законодавчим актом господарського законодавства, а конкурентне законодавство має статус "lex speciаlis, необхідно зупинитися саме на розбіжностях і неузгодженостях норм ГК і актів конкурентного законодавства.

Слід зазначити, що в ГК вміщені норми Закону України "Про обмеження монополізму і недопущенні недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" у редакції ще 1998 року. На зміну цьому закону 11 січня 2002 року прийшов Закон України "Про захист економічної конкуренції", що вивів конкурентне законодавство на якісно новий рівень, який став результатом розвитку конкурентного законодавства і його адаптації до законодавства ЄС. Тому з прийняттям і введенням ГК України в дію у регулюванні конкурентних відносин було зроблено значний крок назад.

Така ситуація зумовила потребу у детальному аналізі тих суперечностей, які існують сьогодні.

Так, у п.2 ст.18 ГК України встановлено, що "Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Зазначена норма не відповідає ст.4 Закону "Про захист економічної конкуренції", якою захист від недобросовісної конкуренції не покладено на інші органи, крім Комітету. Саме практика недопущення дублювання функцій державних органів покладена в основу реформування органів виконавчої влади відповідно до рекомендацій ЄС.

Наступним прикладом неузгодженості може бути п.3 ст.18 ГК України, де передбачено, що "Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Зазначена норма не відповідає ст.15 Закону "Про захист економічної конкуренції", оскільки існує повна заборона надання окремим суб'єктам господарювання пільг чи переваг, і практика роботи Комітету довела, що доведення обґрунтованості або необґрунтованості ускладнює процедуру та призводить до суб'єктивізму.

Ст.25 ГК України "Конкуренція у сфері господарювання передбачає, що "Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Така норма суперечить положенням ст.1 Закону "Про захист економічної конкуренції", оскільки умови реалізації завжди визначаються умовами угод і є предметом регулювання цивільного права. З метою подолання цього недоліку вважаємо за доцільне замінити термін "реалізації товару на ринку" терміном "оборот товару на ринку, що є предметом регулювання господарського права.

Також певні неузгодженості містить п.3 цієї ж статті: "Уповноважені органи державної влади і органи місцевого самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня конкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодо упорядкування конкуренції суб'єктів господарювання. Наведена норма суперечить вимогам ст.4 Закону "Про захист економічної конкуренції" та ст.8 Закону "Про Антимонопольний комітет України: визначати межі товарних ринків, а також монопольне становище суб'єктів господарювання на ньому та здійснювати державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень є повноваженнями виключно органів Антимонопольного комітету України.

Ще одним недоліком норм ГК, що регулюють конкурентні відносини, як відзначає С. Іващенко, є те, що Кодексом встановлюється абсолютна заборона на узгоджені дії. У той же час у Законі "Про захист економічної конкуренції" було враховано напрацьований досвід, що показав недоцільність зборони всіх узгоджених дій тому, що вони можуть у певних випадках приносити користь ринку та економіці в цілому.

Саме враховуючи досвід роботи органів Антимонопольного комітету України, в Законі "Про захист економічної конкуренції" нині встановлено, що горизонтальні узгоджені дії (їх здійснюють суб'єкти господарювання, що займаються однаковим видом діяльності на ринку) можуть бути дозволені Антимонопольним комітетом (якщо ці дії сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному, економічному розвитку; розвитку малих або середніх підприємців; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва) або Кабінетом Міністрів України (якщо їхні учасники доведуть, що в результаті позитивний ефект для інтересів суспільства буде переважати над негативними наслідками обмеження конкуренції).

За цих самих обставин можуть бути дозволені і вертикальні узгоджені дії (їх здійснюють суб'єкти, що є ланками у виробничому ланцюзі - від виробництва продукції до її надходження споживачу), які містять менше загрози для ринку, і також повністю заборонені Господарським кодексом. Проте економічний і правовий аналіз останніх років показав, що вертикальні узгоджені дії, а точніше, обмеження, на які вони спрямовані, можуть бути корисними і навіть стимулювати конкуренцію (наприклад, підтримка якості товару, захист торгової марки, вихід на нові ринки). Тому Законом вертикальні узгоджені дії допускаються доти, доки не викликають істотного обмеження конкуренції на всьому ринку або в значній його частині, у тому числі - монополізації ринків. Отже природно, що ці норми застосовуватися не будуть до врегулювання зазначених розбіжностей.

У Законі "Про захист економічної конкуренції" встановлена необхідність підтримки і розвитку малого і середнього підприємництва. Тому малим і середнім підприємцям не забороняється діяти узгоджено стосовно загального придбання товарів у тому випадку, якщо такі дії не призводять до істотного обмеження конкуренції, а навпаки, сприяють підвищенню їхньої конкурентоздатності. У той же час ГК не містить подібних винятків, що робить його, на наш погляд, більш дискрімінаційним щодо малого підприємництва.

Крім того, Закон "Про захист економічної конкуренції" дозволяє здійснювати узгоджені дії без дозволу Антимонопольного комітету України в тому випадку, якщо вони відповідають типовим вимогам до певних видів узгоджених дій, встановлених Антимонопольним комітетом України. Господарським кодексом таких винятків не передбачено.

Дослідження змісту норм п.2 ст.40 ГК засвідчує, що вони регулюють процес економічної концентрації, а саме: з метою запобігання монопольному становищу окремих суб'єктів господарювання на ринку створення, реорганізація та ліквідація суб'єктів господарювання (суперечить вимогам ст.22 Закону, оскільки лише злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого є концентрацією), придбання їх активів, часток (акцій, паїв) господарських товариств (відповідно до ст.22 Закону - набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання), а також утворення об'єднань підприємств або перетворення органів влади в зазначені об'єднання у випадках, передбачених законодавством, здійснюються за умови одержання згоди на це Антимонопольного комітету України. Підстави для надання згоди на концентрацію суб'єктів господарювання визначаються законом.

В ГК України не знайшов свого відображення цілий пласт процесів економічної концентрації, а саме: призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи.

Ще одним із важливих аспектів, що може значно ускладнити застосування конкурентного законодавства, є невідповідність термінології, що вживається в ГК України і в спеціальних актах конкурентного законодавства. Зокрема серйозну стурбованість викликають визначення поняття "суб'єкт господарювання, наведене у ст.55 ГК, та поняття "громадянин у сфері господарювання (ст.128 ГК). Так, відповідно до ГК суб'єктами господарювання є:

) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

Таке визначення не узгоджується з визначенням поняття суб'єкта господарювання, встановленим ст.1 Закону "Про захист економічної конкуренції, згідно з якою "суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.

Дослідження змісту норм ст.253 ГК засвідчує, що прибуток (доход), незаконно одержаний суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення статей 29, 30 і 32 ГК, стягується за рішенням суду до Державного бюджету України. Законом "Про захист економічної конкуренції" не передбачено вилучення незаконно одержаного прибутку (доходу), а лише встановлено, що особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, господарського суду із заявою про її відшкодування (ст.55 Закону). Тобто, у разі одночасного застосування норм ГК і норм конкурентного законодавства порушник понесе подвійну відповідальність у вигляді відшкодування шкоди та вилучення незаконно одержаного прибутку, що суперечить правовій доктрині відповідності відповідальності тяжкості вчинення порушення.

Головною на сьогодні є проблема фактичної реалізації норм ГК та актів спеціального конкурентного законодавства на практиці. Тому було б доцільним: розширити і поглибити фундаментальні наукові дослідження актуальних питань господарського права; у найближчий час прийняти нормативно-правові акти, що прямо передбачені ГК; систематично вивчати і узагальнювати судову та іншу практику з питань правозастосування.

Враховуючи вищевикладене, на сьогодні існує безліч проблем та розбіжностей в загальних та спеціальних актах конкурентного законодавства, тому перед законодавцем стоїть завдання щодо їх удосконалення, шляхом внесення фундаментальних змін до законодавства, виконання рекомендацій запропонованих Конференцією ООН з питань торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), гармонізацію українського законодавства з європейським та враховувати міжнародний досвід в цій сфері. Такі зміни підвищать ефективність захисту економічної конкуренції, що сприятиме розвитку конкуренції і підприємництва в національній економіці та створенню необхідних умов для розвитку національного господарства в Україні [42, 137-154].

Висновки

За результатами проведеного дослідження щодо місця і ролі Антимонопольного комітету України в системі органів виконавчої влади, його правового статусу та контрольних повноважень, державного контролю в сфері конкуренції та шляхів вдосконалення конкурентного законодавства. Можна зробити наступні теоретичні висновки і узагальнення:

. Нормативно - правові акти, які визначають повноваження АМК, підстави та форми його діяльності з метою захисту економічної конкуренції, є правовою основою цієї діяльності. Слід зазначити, що правові норми, які регулюють діяльність АМК можна поділити на норми матеріального і норми процесуального права. Запропонований підхід, відповідає положенням теорії права щодо видів правових норм, які приймаються з метою забезпечення функціонування суспільних відносин у сфері державного управління. Розмежування матеріальної і процесуальної частин правового регулювання діяльності АМК дозволяє з урахуванням матеріальних і процесуальних принципів та правил законодавчої техніки усувати існуючі прогалини і колізії у чинному антимонопольному законодавстві, досягати найбільшої повноти та досконалості законодавчого визначення відповідних питань.

. Отже, відповідно до законодавства яке регулює діяльність АМК, особливості його спеціального статусу полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених, голів територіальних відділень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів.

. Функціями Антимонопольного комітету України є напрямки його діяльності, що характеризуються однорідністю та цільовою спрямованістю. Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність у двох напрямах: внутрішньому та зовнішньому. Внутрішній напрям: планування, організація, координація, функція забезпечення, облік та контроль. Внутрішні функції за складом притаманні для будь-якого органу виконавчої влади. Різниця визначається предметом управлінської діяльності конкретного органу виконавчої влади. Зовнішня діяльність Антимонопольного комітету, порівняно із внутрішньою, значна за обсягом повноважень і є основною. Зовнішні функції: нормотворча, управлінська, контрольна, правоохоронна, інформаційна.

. З набранням чинності КАСУ межа між справами, які підвідомчі адміністративним та господарським судам, зникла. Тому постає питання: до якого суду звертатися за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів у разі прийняття владних рішень АМК?

Таким чином, чітке визначення статтею 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та статтею 12 ГПКУ підвідомчості господарським судам справ при оскарженні рішень комітету, з одного боку, та унеможливлення їх розгляду за КАСУ (враховуючи положення частини 2 статті 2 даного кодексу), - з іншого, мають забезпечити подачу господарюючими субєктами даної категорії скарг саме до господарських судів.

. Система органів Антимонопольного комітету України включає у себе: Антимонопольний комітет України, його адміністративні колегії, державні уповноважені та адміністративні колегії територіальних відділень антимонопольного комітету України.

. Слід зазначити, що ефективність виконання завдань які покладені на органи Антимонольного комітету України, не можливе без умови тісної співпраці та взаємодії з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органів.

Окремої статті взаємодії з правоохоронними органами в чинному Законі України "Про Антимонопольний комітет України" не зазначено, але в статтях Закону можна простежити окремі моменти їх співпраці, особливо в положеннях які повязані з реалізацією органами АМК покладених на них повноважень.

На мою думку, питання взаємодії АМК з правоохоронними органами необхідну виділити в окрему статтю Закону України "Про Антимонопольний комітет України" для чіткого визначення та конкретизації їх форм та меж взаємодії, наприклад, як це планують зробити до Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14.10.2014.

. Сутність механізму державного контролю в сфері захисту економічної конкуренції полягає в попередженні, виявленні та припиненні порушень субєктами господарювання законодавства про захист економічної конкуренції, відповідно до напрямків та форм контролю, що здійснюється антимонопольними органами.

Державний контроль у сфері конкуренції - це самостійна функція управління, яка здійснюється Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями та їх посадовими особами, із перевірки та виконання вимог конкурентного законодавства субєктами господарювання, органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю при реалізації ними своїх повноважень. Даному виду контролю притаманні такі спеціальні ознаки:

) контроль у сфері захисту економічної конкуренції здійснюють відповідні державні органи, наділені компетенцією, виключно повязаною з таким контролем;

) в основі державного контролю, який здійснюється антимонопольними органами, знаходяться відносини влади та підпорядкованості;

) контроль у сфері захисту економічної конкуренції є спеціальним контролем (наявність спеціального органу, спеціальних форм і методів, що визначають спеціальним статусом);

) даний контроль має активний характер, спрямований на вжиття конкретних заходів із захисту економічної конкуренції.

Отже, контроль в сфері захисту економічної конкуренції є одним із важливіших організаційних заходів здійснення антимонопольної політики держави. Зважаючи на те, що вичерпний перелік видів державного контролю визначити складно, оскільки єдиного підходу до розподілу контролю на види не існує, види контролю в сфері захисту економічної конкуренції можна класифікувати залежно від: змісту контролю; сфери контролю; субєктів, що здійснюють контроль; обсягу повноважень контрольного органу; характеру відносин субєкта господарювання з підконтрольним обєктом. Антимонопольні органи здійснюють зазначені види контролю, зокрема, плановий та позаплановий контроль. Разом з тим, вони здійснюють й інші види контролю, а саме - попередній, поточний та наступний контроль, які не визначені у відповідних нормативно-правових актах.

. Запропоновано внесення змін до процедурних питань проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції, а саме доповнити обставини, за яких АМК має право проводити позапланову перевірку. Це проведення позапланової перевірки, за зверненням правоохоронного органу України.

. Особливості реалізації права на інформацію Антимонопольним комітетом є те, що:

) органи Антимонопольного комітету України у здійсненні наданих їм повноважень не обмежені у виборі джерела отримання інформації;

) органи Антимонопольного комітету України мають право запитувати у суб'єкта господарювання інформацію і у тих випадках, коли вона не стосується його основного виду діяльності і складає комерційну таємницю або коли це є необхідним при розгляді заяв чи справ про порушення конкурентного законодавства;

) обовязок подання інформації у визначених антимонопольними органами строках покладається як на суб'єктів господарювання, так і на органи державної влади та управління.

. Також, була розглянута проблема необхідності офіційного тлумачення приписів ст.22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у взаємозвязку з п.3 ч.1 ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність" в аспекті можливості і правомірності витребування головами територіальних відділень АМК інформації, що становить банківську таємницю, та яка виходить за межі, встановлені п.3 ч.1 ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а також можливості і правомірності дій комерційного банку по наданню витребуваної інформації в таких випадках.

. В роботі був проведений аналіз річних звітів діяльності Антимонопольних органів та розглянуто рекомендації, які надані Конференцією ООН з питань торгівлі і розвитку (ЮНКТАД). В яких були визначені основні напрями удосконалення конкурентного законодавства, але не стільки текстів конкурентного законодавства, скільки правозастосовної діяльності АМКУ, яка має бути більш чітко орієнтована на відповідність найкращій міжнародній практиці.

. Головною на сьогодні є проблема фактичної реалізації норм ГК та актів спеціального конкурентного законодавства на практиці. Тому було б доцільним: розширити і поглибити фундаментальні наукові дослідження актуальних питань господарського права; у найближчий час прийняти нормативно-правові акти, що прямо передбачені ГК; систематично вивчати і узагальнювати судову та іншу практику з питань правозастосування.

. Враховуючи вищевикладене, на сьогодні існує безліч проблем та розбіжностей в загальних та спеціальних актах конкурентного законодавства, тому перед законодавцем стоїть завдання щодо їх удосконалення, шляхом внесення фундаментальних змін до законодавства, виконання рекомендацій запропонованих Конференцією ООН з питань торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), гармонізацію українського законодавства з європейським та враховувати міжнародний досвід в цій сфері. Такі зміни підвищать ефективність захисту економічної конкуренції, що сприятиме розвитку конкуренції і підприємництва в національній економіці та створенню необхідних умов для розвитку національного господарства в Україні.

Список використаних джерел

1.Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141

2.Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - № 19-20. - № 21-22. - Ст.144

.Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-44. - Ст.356

.Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 № 1798-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 6. - Ст.56

.Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 35-36. - № 37. - Cт.446

.Закон України "Про Антимонопольний комітет України" від 26.11.1993 № 3569 - ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - N 50. - Ст.472

.Закон України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 № 2210-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - N 12. - Cт.64

.Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 07.06.1996 № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - N 36. - Ст.164

.Закон України "Про природні монополії" від 20.04.2000 № 1682-III // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 30. - Cт.238

.Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 № 959-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - N 29. - Ст.377

.Закон України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 № 1023-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 30. - Ст.379

.Закон України " Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 № 2163-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 24. - Ст.348

.Закон України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14.10.2014 № 1698-VII // Відомості Верховної Ради. - 2014. - № 47. - Ст. 2051

.Закон України "Про здійснення державних закупівель" від 10.04.2014 № 1197-VII // Відомості Верховної Ради. - 2014. - № 24. - Ст.883

.Закон України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - N 48. - Ст.650

.Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 32. - Ст 314

.Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 07.12.2000 № 2121-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - N 5-6. - Ст.30

.Закон України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 № 679-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - N 29. - Ст.238.

.Указ Президента України "Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих субєктів у сфері природних монополій" від 17.11.1998 p., № 1257/98 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 46. - С.12.

.Указ Президента України "Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій" від 19.08.1997 p., № 853/97 // Урядовий курєр. - 28.08.1997.

21.Указ Президента України "Про врегулювання деяких питань забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України" від 27.06.1999 № 741/99 // Офіційний сайт Верховної Ради України. - www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua>.

.Постанова Кабінету Міністрів України "Про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень" від 22 лютого 1995 р. N 135 // Офіційний сайт Верховної Ради України. - www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua>.

.Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про створення умов для стимулювання вітчизняного виробництва конкурентоспроможних телевізорів та захисту прав споживачів" від 18.02.1998 p. № 90-р // Офіційний сайт Верховної Ради України. - www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua>.

.Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції: Розпорядження АМК від 25.12.2001 № 182-р // Офіційний сайт Верховної Ради України. - www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua>.

.Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію субєктів господарювання (Положення про концентрацію): Розпорядження АМК від 19.02.2002 № 33-р // Офіційний вісник України. - 2002. - № 13. - Ст.679

.Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання: Розпорядження АМК від 12.02.2002 № 26-р // Офіційний сайт Верховної Ради України. - www.rаda.gov.ua <http://www.rаda.gov.ua>.

.Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України: Розпорядження АМК від 19.04.1994 № 5 // Офіційний сайт Верховної Ради України. - www.rada.gov.ua <http://www.rada.gov.ua>.

.Адміністративне право України: підручник / за заг. ред. акад. С.В. Ківалова. - Одеса: Юридична література, 2003. - 896 с.

29.Бакалінська О.О. Захист економічної конкуренції: організаційно-правові засади державного управління. Дис…. канд. юрид. наук: 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. - Київ, 2003. - С.125.

30.Бандурка О.М. Теорія і практика управління органами внутрішніх справ України / О.М. Бандурка. - Х.: Вид. Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. - С.780

.Бахрах Д.Н. Административное право: крат. учеб. курс / Д.Н. Бахрах. - М.: Норма, 2000. - 275 с.

.Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: підручник / З.М. Борисенко. - К.: Таксон, 2004. - 704 с.

.Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред.В.Б. Аверянова. - К.: Видавничий Дім "Ін-Юре", 2002. - С.668.

.Вступ до теорії правових систем / За заг. ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко: Монографія. - К.: Видавництво "Юридична думка", 2006. - C.432.

.Глібов А.Н. Функція субєкта управління (питання структури) / А.Н. Глібов. - К.: Наукова думка, 1992. - 276 с.

.Дідківська Л. Теоретико - методологічні засади вдосконалення конкурентної політики держави // Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України. - 2007. - № 2 (25). - С.22 - 27.

.Добровільний експертний огляд конкурентного законодавства та конкурентної політики України // Конференція організації обєднаних націй // офіційний веб-сайт: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: // htpp // amc.gov.ua amku/doccatalog/document? id=98780&schema=main

.Журик Ю.В. Розгляд антимонопольними органами України справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції: Монографія. - Камянець-Подільський: ПП Мошак М.І., 2006. - C.148.

.Ігнатюк А., Ніколенко В. Проблема протидії монополізму та формування конкурентного середовища при переході до ринку. Аналіз і прогноз // Нова політика. - 1996. - №2. - С.17.

.Каштанов О.С. Деякі аспекти правового захисту від антиконкурентних дій субєктів господарювання // Матеріали наук. - практ. семінару "Правове регулювання корпоративних відносин в Україні. - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України. - 2003. - С.91-94.

.Колпаков В.К. Адміністративне право України: підручник / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 544 с.

.Конкурентне законодавство України: формування, зміст та розвиток [Текст]: дис. канд. юрид. наук: 12.00.04/Чернелевська Олена Леонідівна; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2006. - Додаток 4

.Конституційний суд України / офіційний веб-сайт: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ccu.gov.ua/doccatalog/document? id=253487 <http://www.ccu.gov.ua/doccatalog/document?id=253487>.

.Копиленко О., Клименко О. Проблеми розвитку конкурентного законодавства України // Конкрунеція. Вісник Антимонопольного комітету України. - 2008. - № 2 (29). - С.2-5.

.Корчак Н.М. Правові питання антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні: Автореферат дис. канд. юрид. наук. - К., 1996. - С.15.

.Кузьмина С.А. Проблемы применения законодательства о конкуренции / С.А. Кузьмина // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - № 9. - С.6-8.

.Кузьміна С.А. Правове регулювання запобігання недобросовісної практики в конкуренції / С.А. Кузьміна // Право України. - 2000. - № 3. - С.91-93.

.Лукянець Д. Правова природа і особливості відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції / Д. Лукянець // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 8. - С.78 - 80.

.Малиновський В.Я. Державне управління: навчальний посібник / В.Я. Малиновський. - [вид.2-ге, доп. та перероб.] - К.: Атіка, 2003. - 576 с.

.Мачуський В.В., Постульга В. Є. Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2004. - С.275.

.Мельник С.Б. Монопольне (домінуюче) становище субєкта господарювання на ринку: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. - Донецьк, 2001. - 20 с.

.Мельниченко О.I. Інструменти конкурентної політики // Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України - 2003. - №3. - С.51‒ 56.

.Першиков Є.В. Антимонопольне законодавство і правові питання недобросовісної конкуренції в Україні // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 1. - 50-55 с.

.Підлісний В. Право на інформацію // Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України - 2002. - №2. - С.43 - 47.

.Плетньова О.О. Нормативно-правове визначення статусу АМКУ / О.О. Плетньова // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №8. - С.50-52.

.Пономарьов О.В. Завдання та функції АМК України / Пономарьов О.В. // Кримський юридичний інститут ХНУВС Кримський юридичний вісник "Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів" - 2008. - № 1 (2) - С.265-269.

.Пономарьов О.В. Правові основи діяльності АМК України /О.В. Пономарьов // Форум права. - 2007. - № 3. - С. 207-211.

.Проблемы теории государства и права: Учебн. Пособие / Под ред. М.Н. Марченко. - М., 2001. - С.263.

.Річний звіт Антимонопольного комітету України за 2011 р. // <http://www.amc.gov.ua/amku/control/main/uk/publish/article/89514>

.Річний звіт Антимонопольного комітету України за 2012 р. // http://www.amc.gov.ua/amku/doccatalog/document? id=95114&schema=main <http://www.amc.gov.ua/amku/doccatalog/document?id=95114&schema=main>

.Річний звіт Антимонопольного комітету України за 2013 р. // http://www.amc.gov.ua/amku/doccatalog/document? id=103172&schema=main <http://www.amc.gov.ua/amku/doccatalog/document?id=103172&schema=main>

.Семенова Л.Н. Антимонопольне і конкурентне право: Курс лекцій. - Київ: Вид - во Европейського ун-ту фінансів, інформ. Систем, менеджменту і бізнесу, 1999. - 136 с.

.Сухотин О.В., Богачев В.Н. и др. Монополизм и антимонопольная политика - М., 1994. - С.125.

.Тотьев К.Ю. Конкурентное право (правовое регулирование конкуренции). Учебник. - М.: Издательство РДЛ, 2000. - 352 с.

.Трегубець Н.О. Механізм здійснення державного контролю антимонопольними органами в сфері захисту економічної конкуренції: автореф. дис. канд. наук з держ. упр.: 25.00.02/Н.О. Трегубець; Донец. держ. ун-т упр. - Донецьк, 2009. - С.18.

.Трегубець Н.О. Щодо правового регулювання організації перевірок антимонопольними органами / Н.О. Трегубець // Правничий часопис Донецького університету. - 2013. - № 1. - С.228-234.

.Удалов Т.Г. Конкурентне право. - Видавництво "Школа, 2004. - С.95-102.

.Шуміло І.А. Відповідальність за порушення законодавства про захист конкуренції. Дис…канд. юрид. наук: 12.00.04/Інститут економіко - правових досліджень НАН України - Донецьк, 2001. - С. 207.

.Щербина В.С. Господарське право: підручник/ В.С. Щербина. - К.: Юрінком Інтер. - 2013. - С.186 - 207

.Юридичний журнал " #7/2006 " - Оскарження рішень органів антимонопольного комітету України: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article. php? id=2343 <http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2343>

Похожие работы на - Контрольні повноваження Антимонопольного комітету України

 

Не нашли материал для своей работы?
Поможем написать уникальную работу
Без плагиата!