Відмінність спілкування психолога та інших спеціалістів

Відмінність спілкування психолога та інших спеціалістів

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТТЯ СПІЛКУВАННЯ

.1 Спілкування, його функції, види та стилі

.2 Комунікація як необхідна складова процесу спілкування психолога

.3 Значення емоцій у спілкуванні

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ВІДМІННОСТЕЙ СПІЛКУВАННЯ ПСИХОЛОГІВ ТА ФАХІВЦІВ ІНШИХ ГАЛУЗЕЙ

.1 Характеристика методичного інструментарію та вибірки досліджуваних

.2 Аналіз результатів емпіричного дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

ВСТУП

Питанням психології спілкування цікавляться багато людей, але для майбутнього психолога цей інтерес носить професійний характер. Психолог не тільки має сам ідеально та досконало володіти секретами встановлення психологічного контакту з людьми, а і навчати цьому інших.

Наша робота присвячена дослідженню комунікативної сфери діяльності психолога, а саме тим ґрунтовним особливостям на яких базується спілкування та, що саме визначає його ефективність та продуктивність. Тему спілкування досліджували такі вчені як: Злобіна О.Г., Леонтьєв О. М., Ломов Б. Ф., Дж. Міллер, М. Штейнберг та інші.

Дана тема є актуальною через те, що спілкування психолога не вписується у рамки спілкування пересічної людини. Спілкування людини даної професії це ціле мистецтво, яким може оволодіти не кожен, але саме воно допомагає людям створює новий простір для взаємодії. Тому наше завдання полягає у знаходженні таких особливостей, які б вказали на відмінність властивостей спілкування. З точки зору реалізації мети, спілкування психолога має гуманістичну спрямованість, воно дозволяє задовольнити потребу людини у розумінні, співчутті, співпереживанні. Говорячи про ефективність спілкування психолога, звертається увага на розуміюче спілкування як цілеспрямовану взаємодію, орієнтовану на розуміння і прояв поваги до особистості співбесідника та складається з безоцінних реакцій на його вислови.

Тому особливість спілкування психолога є проявом його особистих якостей. Тобто тих якостей, які він проявляє під час спілкування. Цей суб’єктивний внесок і впливає на ефективність і результат комунікації. Це така здібність, якої не можна навчитись, вона є цілком індивідуальною та залежить темпераменту і характеру людини. Загальноприйняті та професійні норми спілкування є базовими, а індивідуальні відмінності виступають як надбудова, яка часто займає провідне місце.

Об’єкт дослідження: Комунікативні особливості діяльності психологів та фахівців інших галузей.

Предмет дослідження: Спілкування як один із основних способів міжособистісної взаємодії.

Мета дослідження: Проаналізувати особливості спілкування, які відрізняють взаємодію психологів та спеціалістів інших галузей.

Гіпотеза дослідження: Професійна діяльність особи носить значущий вплив на комунікативну сферу особистості та вид спілкування.

комунікація спілкування психолог

Розділ І.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТТЯ СПІЛКУВАННЯ

.1 Спілкування, його функції, види та стилі

Функціональні можливості спілкування реалізуються на різних рівнях, залежать від особливостей соціально-психологічного середовища, соціальної ситуації, змісту і мети взаємодії.

Функції (лат. - виконання, здійснення) спілкування - зовнішній вияв властивостей спілкування, ролі і завдання, які воно виконує у процесі життєдіяльності Індивіда в соціумі.

Більшість класифікацій функцій спілкування пов'язана з обміном інформацією, взаємодією та сприйняттям людьми одне одного. На думку Б. Ломова, існують такі функції спілкування:

інформаційно-комунікативна (обмін інформацією). Охоплює процеси формування, передавання та прийому інформації. Реалізація її має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей щодо інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень передбачає передавання інформації та прийняття рішень (спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін.). Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших (спілкування спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів);

регуляційно-комунікативна (регуляція поведінки, спільної діяльності у процесі взаємодії). Завдяки спілкуванню людина регулює не тільки власну поведінку, а й поведінку інших людей і реагує на їхні дії;

афективно-комунікативна (регуляція емоційної сфери людини). Вона характеризує емоційну сферу людини, в якій виявляється її ставлення до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

З огляду на мету спілкування розрізняють функції, які реалізуються в будь-якому процесі взаємодії і забезпечують досягнення у ньому певних цілей (Л. Карпенко):

контактна. Передбачає встановлення контакту як стану взаємної готовності до прийому і передавання повідомлення та підтримання взаємозв'язку під час взаємодії;

інформаційна. Полягає в обміні повідомленнями (інформацією, думками, рішеннями, задумами);

спонукальна. Суть її в стимулюванні активності партнера по спілкуванню, що спрямовує його на виконання дій;

координаційна. Передбачає взаємне орієнтування і узгодження дій для організації спільної діяльності;

розуміння. Виявляється в адекватному сприйманні і розумінні сутності повідомлення, а також партнерами один одного;

амотивна. Реалізується через стимулювання у партнера по спілкуванню потрібних емоційних переживань і станів, у зміні за його допомогою власних переживань і станів;

встановлення відносин. Полягає в усвідомленні і фіксуванні індивідом свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків;

здійснення впливу. Наслідками її дії є зміна стану, поведінки, особистісно-змістових утворень партнера.

Осмислення особливостей структури і функцій спілкування доводить його багатоаспектність, яка виявляється в тому, що спілкування є потребою людини і умовою її виживання; має інформаційно-комунікативне та інтерактивне навантаження; передбачає процес обміну цінностями і соціальним досвідом; є специфічною знаковою системою і посередником у функціонуванні різних знакових систем (семіотичний аспект спілкування); є засобом нормативного регулювання поведінки індивідів; формує ставлення партнерів до індивіда, його до партнерів та суспільства тощо.

Стиль спілкування істотно детермінує поведінку людини при її взаємодії з іншими. Конкретний вибір стилю спілкування визначається багатьма факторами: особистісними особливостями людини, її світоглядом і становищем у суспільстві, характеристиками цього суспільства та іншим. Скільки існує стилів спілкування відповісти важко. Однак якщо виходити з того , що стиль спілкування - це просто більша готовність людини до тієї чи іншої ситуації , то можна говорити про три основні стилі. Їх умовно можна назвати ритуальними, маніпулятивним і гуманістичним. Ритуальний стиль породжується міжгруповими ситуаціями, маніпулятивний - діловими, а гуманістичний - міжособистісними .

Надалі ми будемо виходити з того, що стиль спілкування - це скоріше схильність до певного спілкуванню, направленість, готовність до нього, яка виявляється в тому, як людина схильна підходити до більшості ситуацій. Однак стиль не повністю визначає спілкування людини, він може спілкуватися і в чужому стилі. Наприклад, якщо людині властивий в основному маніпулятивний стиль, це не означає, що її спілкування з найближчим другом теж буде діловим .

Ритуальне спілкування. Тут головним завданням партнерів є підтримка зв'язку із соціумом, підкріплення уявлення про себе як про члена суспільства. При цьому важливо, що партнер у такому спілкуванні є ніби необхідним атрибутом виконання ритуалу. У реальному житті існує величезна кількість ритуалів, дуже різних ситуацій, в яких кожен бере участь як деяка " маска " з наперед заданими властивостями Ці ритуали вимагають від учасників тільки одного - знання правил гри.

Маніпулятивне спілкування. Це спілкування, при якому до партнера ставляться як до засобу досягнення зовнішніх по відношенню до нього цілей. Важливо продемонструвати співрозмовнику в маніпулятивному спілкуванні тільки те , що допоможе досягненню мети. У маніпулятивному спілкуванні ми " підсовуємо " партнеру стереотип, який ми вважаємо найбільш вигідним в даний момент. І навіть якщо у обох партнерів є свої цілі по зміні точки зору співрозмовника, переможе той, хто виявиться більш майстерним маніпулятором, тобто той, хто краще знає партнера, краще розуміє цілі, краще володіє технікою спілкування .

Не слід робити висновок, що маніпуляція - це негативне явище . Величезна кількість професійних завдань психолога має на увазі саме маніпулятивне спілкування . По суті будь-яке навчання (суб'єкту необхідно дати нові знання про світ ), переконання , управління завжди включають в себе маніпулятивне спілкування. Саме тому ефективність цих процесів багато в чому залежить від ступеня володіння законами і технікою маніпулятивного спілкування.

І нарешті існує зворотний вплив маніпулятивного спілкування на особистість, яка його використовує. Існує маніпулятивна деформація особистості в тих випадках, коли в силу частого професійного вжитку маніпулятивного спілкування, гарної техніки щодо її використання і, відповідно, постійних успіхів, на цьому терені людина починає вважати маніпулятивне спілкування єдино правильним. У такому випадку все спілкування людини зводиться до маніпуляції (і тоді, коли це потрібно, і коли воно абсолютно невиправдано ) .

Гуманістичне спілкування. Це більшою мірою особистісне спілкування, що дозволяє задовольнити таку людську потребу, як потреба в розумінні, співчутті, співпереживанні . Ні ритуальне, ні маніпулятивний спілкування не дозволяють цілком задовольнити цю життєво важливу потребу. Цілі гуманістичного спілкування не закріплені, не заплановані спочатку. Його важливою особливістю є те, що очікуваним результатом спілкування є не підтримка соціальних зв'язків, як в ритуальному стилі спілкуванні, не зміна точки зору партнера, як в маніпулятивним спілкуванні, а спільна зміна уявлень обох партнерів, яка визначається глибиною спілкування.

Види зв'язку на базі мети і стилю:

Ґрунтуючись на стилі і цілі, є дві основні категорії спілкування і вони обидва несе свої особливості. Типи зв'язку на основі стилю і мети є:

Формальна зв'язок

Неофіційне спілкування

Формальна зв'язок

В офіційній зв'язку, певні правила, конвенції та принципи слідують в спілкуванні повідомлення. Формальна комунікація відбувається у формальному і офіційному стилі. Зазвичай професійні налаштування, корпоративних зустрічей, конференцій проходить у формальній картини.

В офіційній зв'язку, використання сленгу і лихослів'я розірваний і правильну вимову потрібно. Орган лінії необхідні, яким необхідно слідувати в офіційній зв'язку.

Неофіційне спілкування

Неформальне спілкування здійснюється за допомогою каналів, які на відміну від формальних каналів зв'язку. Це просто випадкова розмова. Встановлено для соціальних приналежності членів в організації і лицем до лиця обговорення. Це відбувається в колі друзів і сім'ї. У неофіційному використанні зв'язку сленгові слова, лихослів'я не обмежується. Зазвичай. неформальне спілкування здійснюється в усній і за допомогою жестів.

Неформальне спілкування, На відміну від формального спілкування, не слід авторитетні лінії. В організації, він допомагає дізнатися, скарг персоналу як люди висловлюють більше, коли мова йде неофіційно. Неформальне спілкування допомагає в побудові відносин.

Розрізняють два види спілкування: вербальне і невербальне. Спілкування, що здійснюється за допомогою слів, називається вербальним (від лат. § verbalis - словесний ). При невербальному спілкуванні засобом передачі інформації є невербальні ( несловесні ) знаки (пози, жести, міміка, інтонації, погляди, територіальне розташування і т.д.).

Мова здатна точно і неупереджено фіксувати інтелектуальні міркування людини, служити засобом передачі однозначно трактованих повідомлень. Саме тому мова успішно використовується для закріплення і передачі різного роду наукових ідей, а також координації спільної діяльності, для осмислення душевних переживань людини, її взаємин з оточуючими.

Жива мова містить в собі безліч відомостей, укладених в так званих невербальних елементах спілкування, серед яких можна назвати наступні.

. Пози, жести, міміка. В цілому вони сприймаються як загальна моторика різних частин тіла (рук - жестикуляція, обличчя - міміка, пози - пантоміма). Ця загальна моторика відображає емоційні реакції людини. Саме ці особливості і називаються ​​кінетикою.

. Паралінгвістика або просодика - особливості вимови, тембр голосу, його висота і гучність, темп мови, паузи між словами, фразами, сміх, плач, зітхання, мовні помилки, особливості організації контакту.

Паралінгвістичні та екстралінгвістичні системи являють собою " добавки" до вербального спілкування .

Паралінгвістика - це якість голосу, його діапазон, тональність. Екстралінгвістіка - це включення в мову пауз, покашлювання, сміху, а також темп мови.

. Проксемика (від англ. Proximity - близькість) . Засновник проксемики Е. Хол називав її просторової психологією .

. Візуальне спілкування - контакт очей.

Невербальні засоби спілкування найчастіше використовуються для встановлення емоційного контакту з співрозмовником і підтримування його в процесі бесіди, для фіксації того, наскільки добре людина володіє собою, а також для отримання інформації про те, що люди насправді думають про інших. Американський психолог Дж.Трейгер назвав немовні засоби спілкування емоційною мовою, оскільки найчастіше вони "говорять" нам саме про відчуття співрозмовника .

Невербальні засоби спілкування можуть повідомити про:

По-перше, вони здатні вказати співрозмовнику на особливо важливі моменти повідомлення.

Наприклад , ми повільно, з паузами вимовляємо номер телефону, який записує співрозмовник. Розповідаючи, як дістатися до потрібного місця, особливо виділяємо (за допомогою слів) вказівки - " направо", " два квартали " і т.д.

По-друге, невербальні засоби спілкування доповнюють зміст висловлювання.

По-третє, невербальні засоби спілкування свідчать про ставлення до співрозмовника, оскільки в них висловлюються почуття.

Ми ясно відчуваємо зарозумілу зневагу того , хто " цідить слова крізь зуби", і відчуваємо глибоку повагу до співрозмовника, у якого хороша мова з паузами уваги в очікуванні відповідної репліки. Бажаючи показати своє негативне ставлення, ми можемо додати за допомогою відповіді інтонацією образливий сенс, або звичайну форму ввічливості типу "дякую вам", " будьте люб'язні ", і самі нейтральні слова наповнити ніжними почуттями.

По-четверте, невербальні засоби спілкування дають можливість судити про саму людину, про його стан в даний момент, про його психологічних якостях.

Незважаючи на те, що кожна людина є досвідченим інтерпретатором мімічних реакцій інших людей, її висновки залежать від безлічі суб'єктивних причин.. Хтось може довго не помічати явного виразу обличчя партнера, прагнучи захистити себе від інформації, що поранить, інший, напроти, бачить тільки ти знаки, що підтверджують його установку і прогноз з приводу ситуації. Третій помічає тільки ті емоції, що характерні для нього самого, не сприймаючи те, що для нього не властиве.

Власне обличчя люди зазвичай знають погано, оскільки бачать себе в дзеркалі скоріше такими, якими б хотіли, щоб їх бачили інші. Між тим, знання своїх особливостей і уміння «читати» обличчя інших людей - явища взаємопов’язані.

Психологи Л. М. Кроль і Є. Л. Михайлова (Кроль Л. М., Михайлова Є. Л. Людина-оркестр: мікроструктура спілкування. - М.: Незалежна фірма «Клас», 1993), описують тренінг, мета якого - познайомити учасників з їх власними обличчями. Кожному учаснику групи пропонується влаштуватися перед великим дзеркалом і максимально точно і докладно описати те, що він бачить. Спілкування з іншими учасниками і ведучим групи - питання, відповіді, коментарі - може відбуватись тільки через дзеркало. Завдяки цьому власне відображення залишається в полі зору людини весь час. Виявляється, що тривале і докладне спілкування зі своїм обличчям - непросте заняття, вимагає напруги сил, терпіння і сміливості. Людям не вистачає слів, певний вираз на обличчі виявляється неочікуваним або неприємним, власний опис здається неточним. Але з цих зусиль з'являється нове знання про себе і про інших.

Важливу роль при читанні інформації " з обличчя " грає направлення погляду.

Наприклад , дуже неприємно говорити з людиною, котра весь час не дивиться на вас, " відводить очі ". Також не дуже приємно, коли на вас весь час пристально дивляться. Закордонні психологи вважають, що погляд пов'язаний з процесом формування висловлювання - і труднощами цього процесу . Коли людина тільки формулює думку , вона найчастіше дивиться в сторону ( " в простір " ); коли думка повністю сформульована - на співрозмовника. Коли мова йде про складні речі, на співрозмовника дивляться менше. Взагалі ж той, хто в даний момент говорить, менше дивиться на партнера - він дивиться на нього тільки для того, щоб перевірити його реакцію і зацікавленість . Хто слухає ж більше дивиться в сторону говорить і " посилає " йому сигнали зворотного зв'язку.

Однак хоча особа є головним джерелом психологічної інформації, проте в багатьох ситуаціях вона набагато менш інформативна, ніж нам здається. Це пов'язано з тим, що міміка обличчя добре контролюється людиною , незважаючи на розходження уявлення про те, що особа може видавати людини навіть тоді, коли він цього не хоче ( "як на обличчі написано" ) .

За певних обставин (наприклад , дотриманні правил етикету), коли людина хоче приховати свої почуття, то вона стає малоінформативною, а тіло стає головним джерелом інформації для партнера. Деякі психологи навіть називають тіло місцем " витоку інформації" про наш душевний стан.

Хода , наприклад , також є одним з найважливіших ключів до розуміння внутрішнього стану людини. Чи недарма хода так пізнавана, вона дуже індивідуальна. По ході досить легко розпізнати емоційний стан людини. Причому виявилося, що "найважча " хода - в стані гніву, найбільша довжина кроку - у стані гордості. Коли людина відчуває страждання, вона майже не розмахує руками, вони "висять", - а якщо вона щаслива, то ніби "летить ", у неї більш часті і легкі кроки .

Для того щоб вміння розуміти партнера почало проявлятися в спілкуванні, необхідні не тільки і не стільки знання і досвід, наскільки щось інше - особливе ставлення до партнера, особлива спрямованість на нього. Якими б досвідченими і навченим життям і знаннями ми не були, для того щоб зрозуміти людину , потрібно цього хотіти : хотіти зрозуміти, про що вона думає, чому переживає, його точку зору і образ думок.

Основними механізмами пізнання іншої людини в процесі спілкування є ідентифікація, емпатія і рефлексія .

Ідентифікація (від лат. Identifico - утотожнення , уподібнення ) висловлює простий емпіричний факт, що одним з найпростіших способів розуміння іншої людини є уподібнення себе йому. Це, зрозуміло, не єдиний спосіб, але в реальних ситуаціях взаємодії люди користуються таким прийомом, коли припущення про внутрішній стан партнера по спілкуванню будується на основі спроби поставити себе на його місце.

Існує тісний взаємозв'язок між ідентифікацією і другим близьким за змістом явищем - явищем емпатії ( від грец. Empatheia - співпереживання ). Емпатія - це здатність до осягнення емоційного стану іншої людини в формі співпереживання. Тільки в цьому випадку мається на увазі не раціональне осмислення проблем іншої людини , а, скоріше, емоційний відгук на його проблеми. Емоційна природа емпатії виявляється саме в тому, що ситуація іншої людини, наприклад, партнера по спілкуванню, не так продумується, скільки відчувається .

Термін " емпатія " введений Е. Тітченер, який говорив : "Я не тільки бачу в інших важливість, скромність чи гордість ... Я відчуваю ці риси, програю їх в думці ..."

Однак поглянути на речі з чиєїсь точки зору необов'язково означає утотожнити себе з цією людиною. Якщо я утотожнюю себе з кимось, то це означає , що я будую свою поведінку так, як будує його цей інший. Якщо я виявляю до нього емпатію, я просто беру до уваги його лінію поведінки (ставлюся до неї співчутливо ), але свою власну - можу будувати зовсім по -іншому . І той, і інший аспекти важливі. Але обидва випадки потребують вирішення ще одного питання : як партнер по спілкуванню буде мене розуміти ? Від цього залежатиме наша взаємодія .

Іншими словами, процес розуміння один одного ускладнюється явищем рефлексії (від лат. Reflexio - звернення назад) . Це не просто знання чи розуміння партнера , а знання того, як партнер розуміє мене, своєрідний подвоєний процес дзеркальних відношення один з одним.

З точки зору реалізації мети, спілкування психолога має гуманістичну спрямованість, воно дозволяє задовольнити потребу людини у розумінні, співчутті, співпереживанні. Говорячи про ефективність спілкування психолога, звертається увага на розуміюче спілкування як цілеспрямовану взаємодію, орієнтовану на розуміння і прояв поваги до особистості співбесідника та складається з безоцінних реакцій на його вислови.

Тому особливість спілкування психолога є проявом його особистих якостей. Тобто тих якостей, які він проявляє під час спілкування. Цей суб’єктивний внесок і впливає на ефективність і результат комунікації. Це така здібність, якої не можна навчитись, вона є цілком індивідуальною та залежить темпераменту і характеру людини. Загальноприйняті та професійні норми спілкування є базовими, а індивідуальні відмінності виступають як надбудова, яка часто займає провідне місце.

Стиль спілкування - це сукупність стійких, повторюваних прийомів ведення самого процесу спілкування. Різноманітні комунікативні установки, знання, вміння і навички у кожної людини утворюють відносно стійку єдність яка відрізняє спілкування однієї людини від спілкування іншої.

Співставлення індивідуального стилю спілкування із загальноприйнятим дозволяє виділити три види їх співвідношення: 1) копіюючий, 2)індивідуалістичний, 3) оптимальний стиль.

Копіюючий стиль відображає механічне засвоєння окремою особою загальноприйнятих норм, стандартів спілкування. Виступ в копіюючому стилі стандартне, формальне та не носить особистісний характер.

Індивідуалістичний стиль характеризується протиріччям відносно загальних норм. Це протилежний до копіюю чого стиль, при якому яскраво виражається оригінальна логічна і граматична недбалість мови.

Оптимальний стиль характеризується гармонійним поєднанням індивідуального стилю і загальноприйнятого та проявляється як індивідуальні варіації комунікативної поведінки в межах загальноприйнятої норми.

Існує стільки варіацій індивідуальних стилів спілкування, скільки існує людей. Варіації стилів спілкування перечислити неможливо, тому потрібно виділити хоча б деякі параметри для їх відмінності. Стилі зручно розрізняти за видами контактів у спілкуванні (особистісні, когнітивні, емоціональні, діяльністні характеристики стилю).

Особистісні характеристики стилю відображають домінування в його оцінках, соціально-психологічні або індивідуально-психологічні особливості особистості, яка спілкується. Знайти свій стиль спілкування в рамках загальноприйнятих оцінок - це формування оптимального стилю спілкування. Оптимальний стиль варіює за особистісними параметрами і за ступенем його співвідношення загальноприйнятому стилю в різних сферах спілкування. Оптимальний стиль не можливо розглядати як щось стале та незмінне. Він постійно змінюється, вдосконалюється під впливом досвіду, навчання та роботи особистості над собою. Саме оптимальний стиль спілкування окремих людей в кінцевому результаті стає джерелом збагачення та вдосконалення соціального досвіду комунікативної діяльності.

.2Комунікативність як необхідна складова процесу спілкування психолога

Комунікація дозволяє людям досягти кращого розуміння один одного і контекст бесіди. Спілкування - це комунікація , тобто обмін думками, переживаннями, настроями, бажаннями і т.д. Зміст конкретної комунікації може бути різним: обговорення новин, повідомлення про погоду або суперечка про політику, рішення ділових питань з партнерами тощо . Що б це не було - це завжди комунікація, і уявити собі спілкування без неї неможливо.

Комунікація як діяльність потребує розвитку автоматизованих навичок, творчих мовленнєвих вмінь та "відчуття мови" психолога. Безумовно, знання, особливо лексичні, граматичні, фонетичні, становлять основу, з якої розвиваються навички психологічної та консультативної діяльності. Ці знання людина одержує ще в школі. Але головна вада навчального процесу в школі полягає в тому, що учні, вивчаючи мову, не володіють нею, тобто не вміють застосовувати вже набуті знання в конкретній мовленнєвій ситуації.

Необхідно пам'ятати , що комунікація в спілкуванні завжди важлива для її учасників , так як обмін повідомленнями відбувається не без причини, а ради досягнення якихось цілі, задоволення якихось потреб і т.д.

Вивчення міжособистісного спілкування є однією з найбільш яскравих областей для соціальної наукової теорії дослідження та психологічної концепції спілкування. Цей інтерес є виправданим , так як діада вже давно розглядається як сполучна ланка для обміну повідомленнями та еволюцією відносин . Процес міжособистісного спілкування, не може розглядатися в якості явищ, які просто «відбуваються », але слід розглядати як процес, який включає в себе учасників переговорів, їх роль у цьому процесі, будь то свідомо чи несвідомо.

Відомо, що комунікація торкається всіх сфер свідомої діяльності людини. На це є причини. Людина - соціальна істота, яка може нормально жити і діяти тільки в оточенні інших людей, разом з якими індивід входить у суспільні структури і виконує громадські функції. Кожен із нас є особистістю, що проявляється через соціальні ролі чи в родині, чи на роботі, в навчанні, на відпочинку та ін. Соціалізація індивіда, тобто його включення у структуру суспільства, - це мотив, що спонукає дітей засвоювати рідну мову, а дорослих мотивує вивчати іноземну мову. Отже, соціалізація досягається через комунікацію. Згадайте історію Робінзона Крузо: опинившись поза соціальним оточенням, він сконструював собі умовного співрозмовника у вигляді щоденника, з яким і обговорював свої плани.

Таким чином, комунікація спирається на надзвичайно важливі цілі - взаєморозуміння і взаємодію та могутній мотив - потребу у соціалізації. Без комунікації неможливе існування суспільства і, відповідно, життя індивіда. Якщо немає мотиву і мети, ми надаємо перевагу мовчанню, намагаємось обійтися без комунікації, якщо можемо обійтися без чужої допомоги. Безумовно, мова має і інші функції, наприклад, когнітивну (функцію пізнання: в словах накопичені наші знання про світ), естетичну (нам може подобатися вірш навіть безвідносно до його змісту) та ін. Але ці функції мови вторинні, вони є похідними від комунікативної або супроводжують її.

Отже, головна мета комунікації - обмін інформацією різного роду. Спілкування та обмін інформацією між людьми здійснюється не тільки за допомогою мови. З давніх часів у людському суспільстві використовувалися додаткові засоби спілкування і передачі інформації, багато з яких існує й дотепер. Наприклад, аборигени Африки використовують мову свисту, сигнали барабанів, дзвіночків, гонгу та ін. "Мова квітів", поширена на Сході, також є засобом передачі інформації, яку в деяких випадках не дозволяється передавати словами. Дорожні знаки, сигнали світлофора, сигналізація прапорами тощо, усе це засоби передачі інформації,

Більшість вітчизняних дослідників розмежовують поняття "спілкування" і "комунікація", підкреслюючи, що, на відміну від комунікації, у спілкуванні відображена вся складність реального світу людських відносин з його цінностями і суб'єктивними смислами. Крім того, якщо в понятті "спілкування" наголос робиться на взаємному обміні інформацією (діалогічність, взаєморозуміння), то в понятті "комунікація" наголошується на передачі інформації. Теорія комунікації свідчить, що спілкування включає в себе відправника і одержувача ( або одержувачів ) передачі інформації по каналу зв'язку. Відправники і одержувачі, звичайно, є дуже важливими для аналізу зв'язку. Ролі відправника і одержувача не є окремими, поки обидві сторони спілкуються один з одним, навіть якщо дуже тонкими способами, такими як зоровий контакт ( або відсутність ) і спільна мова тіла. Є багато інших тонких способів, за допомогою яких ми спілкуємося (можливо, навіть несвідомо ) з іншими, наприклад, тон нашого голосу може дати ключ до нашого настрою або емоційного стану, в той час як сигнали для рук або жести можуть додати інформацію.

Люди можуть обмінюватись різними типами інформації на різних рівнях розуміння. Відомо, що спілкування не вичерпується усними або письмовими повідомленнями. У цьому процесі важливу роль грають емоції, манери партнерів, жести. Психологами установлено , що в процесі взаємодії людей від 60 до 80 % комунікацій здійснюється за рахунок невербальних засобів вираження і лише 20-40 % інформації передається за допомогою вербальних . Ці дані змушують нас замислитися над значенням невербального спілкування для взаєморозуміння людей, звернути особливу увагу на значення жестів і міміки людини, а також породжують бажання оволодіти мистецтвом тлумачення цієї особливої ​​мови, якою ми усі розмовляємо, навіть не усвідомлюючи цього.

Ефективна комунікація включає зведення до мінімуму потенційного непорозуміння і подолання бар'єрів для спілкування на кожному етапі в процесі комунікації. Ефективний комунікатор розуміє свою аудиторію , вибирає відповідний канал зв'язку , відточує їх повідомлення на цей канал і кодує повідомлення для зменшення непорозумінь отримувачем. Майже для всіх людей дуже важливо вміти спілкуватися таким чином, щоб їх вірно зрозуміли, щоб їх слова не наштовхували на нерозуміння, щоб їх слухали і чули. Але для психолога вміння "донести" свою думку, точку зору, свої знання до клієнта є необхідною частиною їх професії. Для всіх, хто зацікавлений в ефективній комунікації, важливо знати способи подолання психологічних бар'єрів.

До умов успішності професійного спілкування психолога слід також віднести комунікативні вміння психолога, які є важливим елементом його професійно-кваліфікаційної характеристики. Під комунікативними вміннями І.Г. Малкіна-Пих розуміє «якості особистості та готовність до свідомого успішного здійснення комунікативної діяльності (спілкування) в єдності трьох її сторін (комунікація, інтеракція, перцепція)» [2,69]. Комунікативна сторона спілкування пов’язана з обміном інформації, збагаченням знаннями, тобто вміннями, які спрямовані на вирішення інформаційно-змістових аспектів спілкування; інтеракційна полягає в організації взаємодії та включає в себе вміння обрати оптимальну стратегію і тактику спілкування, саморегуляцію; перцептивна забезпечує формування образу іншої людини та забезпечує сприйняття людей один одним.

І.Г. Малкіна-Пих виділяє такі інтегративні комунікативні вміння, необхідні психологу: вміння орієнтуватись в ситуації спілкування і використовувати різні засоби спілкування; вміння керувати своєю поведінкою; вміння слухати і розуміти співбесідника [2].

У процесі спілкування з клієнтом психолог, на думку повинен виявляти такі якості:

. Здатність до емпатії, співпереживання, співчуття. Під цією здатністю розуміють вміння глибоко проникати у внутрішній світ іншої людини - клієнта, розуміти його, бачити те, що відбувається, з його позиції, сприймати світ його очима, визнавати його точку зору правомірною та допустимою. Головним в емпатії є готовність, бажання і здатність людини психологічно відчувати і розуміти іншу людину. Саме завдяки цій якості психолог здатен краще та глибше розуміти клієнта та допомагати йому.

. Відкритість. Як властивість особистості відкритість має кілька проявів. По-перше, це готовність психолога бути відкритим як особистість для клієнта (правда не настільки, щоб позиції клієнта і психолога помінялися). Міра відкритості повинна визначатися почуттями клієнта: якщо він вважає психолога відкритою людиною і не боїться розкриватися перед ним, то це свідчить про бажаний рівень відвертості психолога.

. Емпатія супроводжує відкритість, одне без іншого існувати практично не може. Разом вони дозволяють створити атмосферу партнерства між психологом та клієнтом.

. Вияв особистої турботи про клієнта за допомогою співчуття до нього, а також міміки, пантоміміки, жестів. Тобто такої зовнішньої поведінки психолога, яка демонструє щиру зацікавленість, турботу психолога про клієнта. Така турбота однак не повинна бути надмірною. Психологу не рекомендується у спілкуванні з клієнтом бути занадто емоційним.

. Доброзичливість. Емоційно позитивне ставлення до клієнта, особиста зацікавленість і участь у розв'язанні його проблем. Хоча ця особистісна якість корелює практично з усіма перерахованими вище якостями особистості, але вона має і свої індивідуальні прояви. До них, зокрема, відноситься вміння в будь-яких ситуаціях, за будь-якої поведінки клієнта зберігати рівний, доброзичливий стиль спілкування.

. Особливе місце в практиці психологічної допомоги займає довіра до клієнта, віра в його здібності і можливості самостійно подолати проблеми. Довіра виявляється також і в тому, що психолог готовий розділити думку клієнта і прийняти її, відмовившись від своєї власної, якщо вона виявляється необ'єктивною.

. Вміння вибирати і зберігати оптимальну психологічну дистанцію у спілкуванні з клієнтом. Тобто психолог повинен вміти так спілкуватися з клієнтом, щоб зберігати відкритість і довіру. Разом з тим стосунки психолога і клієнта не повинні бути надміру близькими, інтимними. При цьому у клієнта не повинно виникати відчуття, що консультант психологічно то віддаляється, то наближається.

Розглядаючи питання комунікації не можна залишити без уваги такий фактор як культура та народ. Особливості спілкування того чи іншого народу, описані в сукупності, є опис комунікативної поведінки цього народу.
 Термін комунікативну поведінку вперше був використаний в роботі І.А.Стерніна.

Різноманіття комунікативного поведінка зумовлена ​​наявністю в кожній культурі певних даних комунікативної лінгвістики про особливості процесу мовної комунікації, про специфіку прямих і непрямих мовних актів, про співвідношення вираженого і мається на увазі сенсу у висловленні й тексті, про вплив контексту і ситуації спілкування на розуміння тексту, та інших факторів , що визначають комунікативну поведінку людини, наприклад, норми комунікативної поведінки, які я виніс в окремий (наступний) пункт плану.

Загальнокультурні норми комунікативної поведінки характерні для всієї лінгвокультурної спільності і в значній мірі відображають прийняті правила етикету, ввічливого спілкування. Вони пов'язані з ситуаціями самого загального плану, що виникають між людьми незалежно від сфери спілкування, віку, статусу, сфери діяльності і т.д. Це такі ситуації, як залучення уваги, звернення, знайомство, вітання, прощання, вибачення, комплімент, розмова по телефону, письмове повідомлення, поздоровлення, подяка, побажання, утіха, співчуття, співчуття. Це - стандартні ситуації. Загальнокультурні норми спілкування національно специфічні. Так, у німців і американців при вітанні обов'язкове посмішка, а в українців - ні. Подяка за послугу обов'язкова в українців, але не потрібна в китайському спілкуванні, якщо співрозмовник - ваш друг або родич і т.д.

Групові норми відображають особливості спілкування, закріплені культурою для певних професійних, соціальних та вікових груп. Є особливості комунікативної поведінки чоловіків та жінок.

Ситуативні норми виявляються у випадках, коли спілкування визначається конкретною екстралінгвістичної ситуацією. Такі обмеження можуть бути різні за характером. Так, обмеження за статусом спілкуються дозволяють говорити про два різновида комунікативної поведінки - вертикальний (вищий - нижчий) і горизонтальний (рівний - рівний). Кордон між різними типами рухливий, він може порушуватися. Крім того, тут також спостерігається національна специфіка: так, спілкування чоловіка і жінки в українській культурній традиції виступає як горизонтальне, а в мусульманській - як вертикальне; спілкування старшого з молодшим у мусульман більш вертикальне, ніж в українців і т.д.

Індивідуальні норми комунікативної поведінки відображають індивідуальну культуру і комунікативний досвід індивіда і являють собою особистісне заломлення загальнокультурних і ситуативних комунікативних норм у мовній особистості.

Велика частина нашого життя йде на спілкування з іншими людьми. Обмін своїх думок і розуміння почуттів іншої людини є найважливішими навичками для функціонування в будь-якому суспільстві у світі. Не дивно, що труднощі з комунікацією є питання № 1, яке приводить людей на консультування і лежить в основі багатьох інших речей, з якими ми працюємо.

Спілкування це єдина дисципліна, що має історію суперництва , яка походить із Сократівських діалогів і багато в чому робить його першим і найважливішим мислителем всіх ранніх наук і філософії. Прагнучи визначити "спілкування" як єдину дисципліну не можна досягти повного розуміння без комунікації. Деякі визначення дуже широкі і торкаються гіпотези, що тварини можуть спілкуватися але деякі з них більш вузькі, та включають тільки людську істоту в межах параметрів символічної взаємодії людей.

Проте, комунікація зазвичай описується за трьома основними параметрами : зміст, форма та призначення. Приклади змісту зв'язку включають акти, які визначаються знаннями та досвідом. Ці дії можуть приймати різні форми, у тому числі соціальні сигнали і атрибути , жести,

( невербальну комунікацію , мову жестів і мову тіла ) , написання , або усний виступ. Форма залежить від знакових системах, використовуваних у звертанні. Разом зміст і форма комунікації роблять повідомлення.

Є багато теорій комунікації , і поширене припущення, що повідомлення повинно бути направлено до іншої фізичної або юридичної особи. По суті , це ігнорує внутрішньо особистісний зв'язок через щоденники або розмову з самим собою.

Елементами зв'язку є:

Джерело: Шеннон називає це джерело інформації, що створює повідомлення або послідовність повідомлень, які будуть доведені до приймача.

Відправник : це передавач, особа яка "працює на повідомлення, в деякому роді, щоб відправити сигнал повідомлення, відповідний для передачі по каналу.

Канал: це " тільки носій, який використовується для передачі сигналу від передавача до приймача.

Приймач : "виконує операцію, зворотну, що зроблено за допомогою передавача та реконструкції повідомлення від сигналу відправника" .

Напрямок : це є "людина (або річ) , для якої повідомлення призначене .

Повідомлення : від Латинської mittere , " відправити" . Концепція , інформація , спілкування або заяви, яка надсилається в усній , письмовій чи записаній формі одержувачу .

Зворотній зв'язок.

Ці основні елементи спілкування стають об'єктом вивчення теорії комунікації.

.3 Значення емоцій у спілкуванні

Людськими емоціями і почуттями є специфічні способи реагування людей на зміни, що відбуваються у внутрішньому або зовнішньому середовищі. Основна відмінність між ними пов'язана з такими параметрами, як тривалість чи короткочасність, стійкість чи мінливість.

Почуття - стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ у зв'язку з її потребами і мотивами.

На відміну від власне емоцій і афектів, пов'язаних з конкретними ситуаціями, почуття викликаються явищами, що мають для людини стабільну мотиваційну значущість.

Емоції і почуття знаходяться в складній взаємодії. В процесі розвитку конкретної людини почуття виявляються пізніше, ніж власне емоції, і виникають як результат узагальнення окремих емоцій. Проте, сформовані почуття багато в чому визначають виникнення і зміст ситуативних емоцій. Одне і те ж почуття може реалізовуватися в різних емоціях, причому нерідко різних за знаком. Цим пояснюється така властивість відчуттів, як подвійність (амбівалентність). В той же час, будучи формами переживань людини, емоції і почуття мають між собою багато принципово спільних рис. Схожість їх полягає перш за все в тому, що вони є мотивуючою системою в життєдіяльності людини.

Основні характеристики емоційно-чуттєвого переживання включають:

певний рівень збудження (загальна зміна швидкості і інтенсивності

протікання психічних, моторних і вегетативних процесів);

- знак (яке значення - позитивне або негативне - має для суб'єкта подія,

предмет, людина);

предметність (спрямованість на щось або когось, адресність ставлення);

модальність, або зміст і якість емоції і почуття (наприклад, здивування, радість, тривога, печаль і т. д.).

Саме наявність знаку відрізняє емоційно-чуттєві переживання від всіх

інших реакцій організму на навколишнє середовище. За допомогою емоцій людина відокремлює небезпечне і безпечне, приємне і неприємне, проводить вибір моделі поведінки, відповідної його актуальним потребам, а в міжособистісних відносинах - вибір партнерів, способи і засоби взаємодії з ними.

Зазвичай виділяють наступні форми, в яких реалізується організуюча

функція емоцій:

- виразні рухи, або реакції;

емоційні дії;

опис емоційного стану.

Виразні реакції - наслідок емоційного збудження (тобто вони носять, як правило, реактивний характер), це зовнішній прояв емоцій. Кожна емоція

супроводжується фізичними змінами в міміці, тілі, голосі, в зовнішності в цілому.

Тим самим наші почуття дають знати про те, як люди, ідеї і середовище впливають на нас.

Емоційні дії здійснюються для того, щоб проявити або редукувати емоційний стан. Вони викликаються не тільки пережитими емоціями, але і зовсім іншими причинами, наприклад, бажанням заслужити схвалення або страхом викликати чиєсь незадоволення. Емоційні дії можуть представляти складноорганізовану діяльність. Скажімо, для того, щоб виразити свій гнів, людина пише сатиричний памфлет. Індійці, щоб виразити свої відчуття (любов, гнів і т. д.), розмальовують обличчя різними фарбами. Емоційна дія може виконуватись для досягнення певного емоційного ефекту.

Описи емоцій виконують функцію посередника між індивідом і його

емоцією. Зріла емоція доступна опосередкованій регуляції, рефлексії, основним засобом якої є мова. В процесі соціалізації людина з об’єкта природної спонтанної емоції (наприклад, новонароджена дитина), перетворюється на суб'єкт емоції, може сказати про те, що вона відчуває. Цей процес лежить в основі формування знарядь управління емоціями і почуттями.

Емоції і почуття виконують регулюючу функцію у взаємодії між людьми завдяки тому, що постають як готовність діяти певним чином стосовно тих або інших людей та визначають стосунки. Так, ненавидіти когось - означає бути готовим діяти агресивно або захищатися від нього. На активність емоційних проявів істотний вплив справляє ступінь інтенсивності емоцій і почуттів. Виділяють наступні рівні інтенсивності емоцій:

нейтральний стан - відсутність явно вираженого емоційного процесу;

помірний рівень емоції - емоція вже достатньо виразна, щоб

усвідомлюватись, але ще не настільки сильна, щоб порушити протікання дій, з'являються виразні реакції;

високий рівень інтенсивності - емоція спрямовує дії людини, людина поводиться емоційно, проявляє гнів, радість, ніжність, тривогу.

В емоційному стані високого рівня інтенсивності людина схильна сприймати, пригадувати тільки те, що відповідає домінуючій емоції. Виникає своєрідне «зачароване коло»: зміст того, що сприймається і згадується, підсилює і зміцнює емоцію, а це, у свою чергу, зміцнює тенденцію до зосередження на утриманні емоції. Наприклад, людина в стані глибокого неспокою помічає в собі і навколо себе все нові приводи для тривоги, підсилюючи її, в стані образи - все нові приводи для того, щоб відчути себе ображеною; закохана - все нові чесноти коханої особи. Саме тому, як правило, безуспішними виявляються спроби вплинути на сильні емоції за допомогою умовлянь, пояснень і інших способів раціональної дії. Зі всієї інформації, що повідомляється, людина вибирає, сприймає, запам'ятовує тільки те, що відповідає домінуючому емоційному процесу. У таких випадках важливіше допомогти людині розрядити емоцію, тобто створити такі умови, за яких якнайповніший вираз емоції знижує на деякий час її інтенсивність, після чого з'являється можливість усунути джерело емоції і попередити її повторення. Інший спосіб виходу з такого становища - створення нового емоційного осередку, достатньо сильного, щоб загальмувати колишню емоцію.

Іноді сильні емоції приводять до парадоксального ефекту «блокування» всього, що з ними пов'язане. У такому разі людина перестає помічати явища, які викликають ці емоції, починає забувати пов'язані з ними події, спрямовує потік асоціацій якнайдалі від них. Такий стан спостерігався у деяких в'язнів концтаборів, у хронічних безробітних та ін.

Дуже високий рівень інтенсивності веде до повного відключення всіх неемоційних механізмів, регулюючих поведінку. Так виявляються лють, паніка, екстаз, шаленство, відчай і тому подібне При цьому зміни в психічній діяльності не залежать від «знаку» емоції. Люди, «сп'янілі щастям» такою ж мірою відключені від реальності, як і люди, що «збожеволілі від горя» або «не пам'ятають себе від люті».

Виникнувши, почуття мають тенденцію зберігатись, в більшості випадків люди неохоче змінюють своє ставлення до оточуючого та ухитряються зберігати одну і ту ж оцінку кожного зі своїх знайомих майже незалежно від того, що ті насправді роблять.

Почуття можуть передувати явній дії. Наприклад, образи майбутнього здатні викликати страх, радість, приємні передчуття змін, впливаючи на теперішню ситуацію, актуальні рішення та дії людини. Репертуар почуттів у кожної людини формується в процесі його спілкування з обмеженим числом людей, що входять в його оточення. Реакції таких людей дуже важливі для створення і зміцнення її «Я-концепції». Ті, від кого залежить її підтвердивши, можуть бути позначені як значущі інші. Кожен з нас вельми чутливий до вимог таких осіб, оскільки ми не можемо собі дозволити втратити підтримку цієї аудиторії.

Значущі інші - це всі особи, з ким людина близько знайома. Високий ступінь інтимності при цьому не є необхідним. Коло значущих інших включає від 3 до 22 осіб. Він утворюється рідними і друзями, число яких приблизно однакове (52 і 48 %). Відносини з друзями менш стійкі, ніж відносини з родичами. Загалом ієрархія значущих людей виглядає таким чином: мати і батько, подружжя, діти, друзі.

Емоційно-чуттєві переживання, які виникають в міжособистісному спілкуванні, мають специфічні риси в порівнянні з емоціями і почуттями, викликаними певними подіями, предметами, явищами природи, тощо. Відзначимо три важливі моменти:

. Емоційна реакція учасників спілкування носить двосторонній характер. Почуття до певної людини визначає характер поведінки стосовно неї і викликає відповідні реакції у відповідь. Сказане стосується кожного з учасників взаємодії. У міжособистісних відносинах часто має місце не просто реакція одного партнера на почуття іншого, а так звані двосторонні почуття, коли кожна сторона підходить до іншої декілька інакше. Тривалість відносин залежить від того, наскільки вони задовольняють тих, до них залучений. Ставлення до почуттів, які люди викликають один у одного, варіюється в залежності від особливостей людини. Соромливість і боязкість того, хто пропонує свою любов, можуть викликати гордовитість з боку одних і вдячність - у інших.

Агресивні дії зазвичай викликають ворожість, але є люди, які відповідають покорою і слухняністю. Чи будуть реакції однієї сторони достатніми для продовження взаємин, залежить від особистості іншої сторони. Але у будь-якому випадку неможливо уявити, щоб двоє або більш за людей могли взаємодіяти, залишаючись байдужими один до одного.

. Будучи за своєю природою індивідуальними переживаннями, в

міжособистісному спілкуванні емоції і відчуття набувають характеру послання іншому, тобто становляться знаками, значення яких потрібно ще зрозуміти. Отже, цілком можливі викривлення, неточності або навіть повне нерозуміння змісту емоційних повідомлень, що передаються один одному. Іноді одна і та ж емоція може бути інтерпретована абсолютно різним способом.

Висновок про внутрішні переживання іншої людини конструюється, головним чином, шляхом приписування їй певних мотивів. Ми можемо тільки припускати, що інші схожі на нас самих, і намагатися зрозуміти їх поведінку, проектуючи на них власні переживання. Але неможливо проектувати почуття, яких ніколи не доводилося відчувати. Таким чином, те, які мотиви будуть приписані іншому, залежить від картини світу сприймаючого, від його інтересів і життєвого досвіду. Особливе значення для збереження відносин має здатність партнерів до децентрації, тобто відсторонення від свого «Я» і наближення до «Я» іншої людини.

. Формуючись в процесі соціалізації, емоції і відчуття піддаються жорсткому соціальному контролю. Відносно несоціальних об'єктів відчуття практично не піддаються обмеженню (важко уявити наявність заборони на позитивне або негативне ставлення, наприклад, до квітів, тварини, пори року). Проте, як тільки справа стосується соціальних відносин, починають діяти певні санкції, що накладають обмеження на те, що людина має або не має робити. Різні культури і групи пропонують свої правила і норми, але всі вони сходяться в одному. Емоційно-чуттєва сфера життєдіяльності людей піддається суворому контролю з боку співтовариства, до якого вони належать. Відмічено що, коли людей питають про їх ставлення до оточуючих, вони зазвичай називають почуття, які санкціоновані даною групою або культурою. Багато соціальних норм, що стосуються прояву відчуттів, так глибоко укорінялися, що люди не можуть дозволити їх порушити навіть собі. Людини, яка не любить своїх батьків або ненавидить свого сусіда, часто переслідує почуття провини. Відкриті прояви таких почуттів зазвичай стримуються. Співвідношення справжніх і так званих конвенціональних (тобто відповідних культурним нормам) відчуттів легко виявляється в критичних ситуаціях.

Виділені особливості - взаємна спрямованість емоційних реакцій, знаковий характер емоційних послань і соціальний контроль за їх проявом - зумовлюють як можливості, так і труднощі в управлінні емоційно-чуттєвою сферою людини. Управління емоціями і почуттями в першу чергу передбачає їх усвідомлення і контроль за формою прояву. У міжособистісному спілкуванні йдеться як про контроль за власними переживаннями, так і про здатність розпізнавати, вірно інтерпретувати і впливати на переживання партнерів зі спілкування. Коли ми говоримо, що людина усвідомлює свій стан, то маємо на увазі, що деякий стан зафіксований у людини настільки виразно, що з’являється можливість управління та контролю за цим станом і людина здатна виразити цей стан в знаковій формі.

При цьому ступінь усвідомленості емоцій і відчуттів може бути різним. Людина може знати, що він переживає щось і що це переживання явно відрізняється від всіх попередніх. Інший рівень, який можна назвати власне усвідомленням, виявляється в тому, що людина здатна знання про свій стан висловити в словесних (вербальних) категоріях. Саме на цьому рівні можливий контроль над емоціями, тобто:

• здатність передбачати їх розвиток;

• розуміння чинників, від яких залежить їх сила, тривалість і їх наслідки.

Одне з головних спостережень, зроблених Фрейдом, а пізніше

підтверджених численними експериментальними дослідженням, полягає в тому, що емоційні процеси усвідомлюються не повністю і не завжди. Не усвідомлюються, перш за все, ті процеси, які виникли і формувалися в ранньому дитинстві. Тому багато емоційних переживань і асоціації цього періоду ніколи не отримують свого виразу в знакових формах, хоча і можуть брати участь в регуляції поведінки дорослої людини. Не усвідомлюються і почуття, що стали звичними, до людей, з якими є найбільш тісний зв'язок. Поки почуття формуються, існує високий ступінь усвідомлення. Але у міру того як взаємини встановлюються, усвідомлення відповідно зменшується, поки те, що відбувається не починає сприйматися як належне.

Основний показник зрілої нормальної емоції - її довільний характер. Довільність при цьому розуміється як можливість опосередкованого управління виразом, переживанням і породженням емоції. Розмежування переживання емоції і її прояву, можливість відстроченої, зміненої або пригніченої реакції - все це результат формування довільності. Емоція набуває довільності не безпосередньо, а за допомогою знаково-символічних операцій.

Усвідомлення емоцій відбувається завдяки процесам навчання. Людина спочатку вчиться виділяти в недиференційованій масі переживань деякі специфічні переживання, пов'язані, наприклад, з голодом, неспокоєм, гнівом, страхом. Після диференціації своїх та чужих почуттів відбувається процес їх позначення (називання), встановлення зв’язку з предметом, що їх викликав і навчання формам виразу. Цей процес здійснюється при активному сприянні інших людей, набуваючи тим самим суто соціального характеру.

Важливим моментом в усвідомленні власних емоційних реакцій і станів є ухвалення або неприйняття їх в даній культурі. Ускладненим є усвідомлення тих емоцій, прояв яких супроводжується покаранням, наприклад емоція страху у чоловіків. Діапазон засуджуваних емоцій визначається не тільки соціальними нормами, але і життєвим досвідом людини.

В процесі навчання дитини спочатку просто наближають до об'єктів позитивних і віддаляють від об'єктів негативних (що викликають відповідні емоції). З часом ці об'єкти набувають більш менш постійного емоційного знаку. В результаті предмет (або навіть просто роздуми про нього) починає викликати пов'язані з ним переживання. Емоція як знак несе інформацію про те, що об'єкт має певне значення для суб'єкта, а модальність почуття розкриває характер значущості: приємний, необхідний, небезпечний, байдужий, неприємний. У свою чергу предмет, ставлення до якого відоме, стає могутнім інструментом управління емоціями. Неможливо наказати собі «не відчувати» або «не переживати» певні емоції, але можливо так перебудувати діяльність, розширивши або змінивши контекст даної події, що це приведе до розрядки емоції або її зміни. Ефективним інструментом при цьому виступає інтерпретація, маніпуляція з предметом емоцій дає можливість так організувати ситуацію, що це приведе до появи бажаних відчуттів. Приклад подібних маніпуляцій можна знайти у фільмі Я. Фріда «Собака на сіні» (пісенька Трістана). Порушення орієнтації в емоційних явищах може виявлятися в наступних формах:

неусвідомлення самого факту виникнення емоцій (наприклад, людина не помічає свого неспокою, почуття, що зароджується тощо);

неправильна категоризація емоцій (людина трактує образу як моральне обурення, а боязнь неуспіху - як відсутність зацікавленості);

невірна інтерпретація причини виниклої емоції (наприклад, людина вважає, що його гнів викликаний чиєюсь негідною поведінкою, тоді як насправді причиною гніву є нестача уваги);

неправильна інтерпретація зв'язку між емоцією і вчинком, що її викликав (так, людина вважає, що карає дитину «для її ж користі», тоді як в дійсності робить це для демонстрації своєї переваги).

Таким чином, усвідомлення емоційного процесу припускає здатність дати вербальну характеристику самій емоції і розуміння зв'язків між емоцією і чинниками, що викликали її, з одного боку, і дій, до яких вона схиляє, з іншого. У психології емоцій використовується поняття «емоційний інтелект», яке охоплює наступні здібності:

) розпізнавання власних емоцій;

) володіння емоціями;

) самомотивація;

) розуміння емоцій інших юдей.

Управління переживаннями реалізується не стільки на рівні породження, скільки на рівні прояву емоцій, а власне проблема управління емоціями в спілкуванні полягає в пошуку тієї міри, яка дозволяла б людині дотримуватись Необхідно пам'ятати, що:

Емоції, ставлення до них і способи їх прояву - частина стилю спілкування будь-якої людини. Недостатня емоційна експресивність (втім, як і надмірна), її неадекватність умовам - одне з найважливіших джерел конфлікту в міжособистісних відносинах. Невиявлені почуття створюють атмосферу нерозуміння, спотворення, роблять необ'єктивними думки і дії. У багато разів важче стає вирішувати міжособистісні проблеми. Якість відносин набагато поліпшується, якщо партнери вільні в прояві як позитивних, так і негативних почуттів. Тривале придушення почуттів може з часом стати причиною того, що людина виявляється взагалі нездатною відчувати.

Прояв ситуативної емоції швидкоплинний, проте реакція на неї іншої

людини може бути тривалою. При цьому діють як фактор самооцінки, так і ефекти сприймання.

- Емоція може бути неточно закодована або декодована. Хтось не вміє

виявляти емоції, а хтось викривляє емоцію, боячись виказати власні почуття, наприклад, із страху втратити самоконтроль або бути скомпрометованим, знехтуваним або висміяним. Декодування, пов'язане з перевіркою правильності власного сприйняття, припускає оцінку настрою інших у формі припущення. («Ви здивовані тим, що ..?», «Мені здається, що ви …?», «Можливо, ви …?»)

- Для багатьох людей найважчим виявляється повідомити про негативні емоції, які переживаються тут і зараз, в очі присутній людині. Найпростіше - говорити позитивно про відсутню людину, згадуючи ситуацію, яка була у минулому.

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ВІДМІНОСТЕЙ СПІЛКУВАННЯ ПСИХОЛОГІВ ТА ФАХІВЦІВ ІНШИХ ГАЛУЗЕЙ

.1 Характеристика методичного інструментарію та вибірки досліджуваних

Емпіричне дослідження відмінностей у спілкуванні між психологами і спеціалістами інших напрямків проводилось у Хмельницькому національному університеті та ЧНУ ім. Ю. Федьковича. В ньому взяло участь 40 респондентів, відповідно 20 з них це психологи як студенти так і фахівці уже із досвідом роботи та 20 це студенти і фахівці інших галузей.

Вибір методів та конкретних психодіагностичних методик дослідження для отримання необхідної інформації здійснювались відповідно до мети і завдання даної роботи. У дослідженні нами були використані такі методики як:

Тест на оцінку самоконтролю в спілкуванні (М.Снайдер);

Методика на дослідження рівня комунікабельності

(В.Ф. Ряховського);

) Методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні (В.В. Бойко);

) Методика діагностики «Перешкод» у встановленні емоційних контактів (В.В. Бойко);

Тест на оцінку самоконтролю в спілкуванні М. Снайдера була використана нами з метою дослідження здатності респондентів контролювати власну поведінку та спілкування.

Шкала соціального самоконтролю була розроблена в 1974 році американським психологом з університету Міннесоти Марком Снайдером. Метою автора було створення опитувальника для вимірювання індивідуальних відмінностей в здатності людини керувати своєю поведінкою і виразом своїх емоцій. В основі розробки концепції соціального самоконтролю лежить потреба в прогнозі поведінки людини в соціальних ситуаціях.

М.Снайдер припустив, що ці індивідуальні відмінності обумовлені різною виразністю соціального самоконтролю, і описав особливості осіб з високим і низьким рівнем розвитку цієї якості. Рівень соціального самоконтролю, згідно М.Снайдеру, визначається тим джерелом інформації, який індивід використовує для управління своєю поведінкою.

Вибираючи той чи інший спосіб поведінки, індивід з розвиненим соціальним самоконтролем спирається на різні елементи «підказки» в конкретній ситуації. Одним з таких елементів є експресивна поведінка інших людей, поведінкою.

Особи з високим рівнем самоконтролю схильні чуйно сприймати емоційні та поведінкові прояви оточуючих і орієнтовані на них в тих ситуаціях , коли не знають, як вчинити. Поведінка таких людей сильно варіює залежно від ситуації. Крім того, у них можливо неузгодженість у вираженні емоцій за різними експресивним каналах: наприклад, вираз обличчя у такої людини може свідчити про одне емоційному стані, а голос - про інше. Поведінка, найбільш точно відображає їх внутрішнє афективний стан, такі люди проявляють лише в ситуаціях з мінімальними « підказують » елементами. В цілому, осіб з високим рівнем соціального самоконтролю відрізняє заклопотаність соціальної придатністю своєї поведінки, чутливість до експресивного поведінки інших і використання його в якості керівництва з управління власної експресією. Такі люди ефективно контролюють свою поведінку і без праці можуть створити у оточуючих потрібне враження про себе.

Індивіди з низьким рівнем соціального самоконтролю володіють протилежними якостями: вони мало стурбовані адекватністю своєї поведінки та емоційної експресії і не звертають уваги на нюанси поведінки інших людей. Це не означає, що вони менш емоційно виразні. Просто їх поведінку і емоції залежать більшою мірою від їх внутрішнього стану, а не від вимог ситуації. Звідси випливає і більша стабільність поведінки таких людей в різних ситуаціях, і велика узгодженість у вираженні емоцій по різних каналах. В цілому, можна сказати, що особи з низьким рівнем соціального самоконтролю не мають розвинених навичок контролю та управління своєю поведінкою.

Опитувальник складається з 25 тверджень, з кожним з яких респондент повинен висловити ступінь своєї згоди або незгоди. Частина пунктів інтерпретується в прямих значеннях, частина - у зворотних. За шкалою підраховується один загальний бал, який може бути переведений в стандартні оцінки (Додаток А).

Методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні (В.В. Бойко)

Дозволяє визначити домінування однієї зі стратегій психологічного захисту в спілкуванні (миролюбність, уникнення, агресія) чи присутність їх однаковою мірою в поведінці респондента. Звернення нами до цієї методики допоможе визначити чинники комунікативних бар’єрів, пов’язані зі стратегіями взаємодії.

В даний час все більша увага приділяється не тільки теоретичному аналізу конфліктів, їх типів і структури, а й розробці психотехніки комунікативної поведінки, істотно знижує рівень конфліктності в процесі спілкування і взаємодії людей. Знання особливостей комунікативної поведінки допомагає уникати непотрібних конфліктів у спілкуванні і діяти психологічно грамотно.

Досліджуваним пропонується 24 питання до кожного з яких пропонується 3 варіанти відповідей. Вони повинні вибрати відповідь, яка найточніше характеризує їх поведінку. Для визначення властивої респондентові стратегії психологічного захисту в спілкуванні з партнерами треба підрахувати суму відповідей кожного типу: Варіант "а" - миролюбство; Варіант "b" - уникнення; Варіант "c" - агресія. Чим більше відповідей того або іншого типу, тим чіткіше виражена відповідна стратегія; якщо їх кількість приблизно однакова, значить у контакті з партнерами випробуваний активно використовує різні захисту своєї суб'єктивної реальності.

Миролюбство- психологічна стратегія захисту реальності особистості, у яких провідну роль відіграють інтелект і характер. Інтелект нейтралізує більшою мірою енергію емоцій у тих випадках, коли виникає погроза для самої особистості.

Миролюбство припускає партнерство і співробітництво, уміння йти на компроміси, робити поступки й бути піддатливим, готовність жертвувати деякими своїми інтересами. Уряді випадків миролюбство означає пристосування, прагнення уступати напору партнера, не загострювати відносини.

Уникнення - психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності, заснована на економії інтелектуальних і емоційних ресурсів. Індивід зазвичай обходить або покидає без бою зони конфліктів. При цьому він відкрито не розтрачує енергію емоцій і мінімально напружує інтелект .

Уникання носить психогенний характер, якщо воно обумовлене природними особливостями індивіда. Можливий інший варіант: людина володіє від народження потужним інтелектом, щоб іти від напружених контактів, не зв'язуватися з тими, хто докучає. Нарешті можливий і такий варіант, коли людина змушує себе обходити гострі кути в спілкуванні й конфліктні ситуації. Для цього треба мати добре розвинену нервову систему, волю і, безсумнівно, життєвий досвід.

Агресія - психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності особистості, що діє на основі інстинкту. Це пояснює той факт, що агресія не виходить з репертуару емоційного реагування. Досить поглянути на типові ситуації спілкування, щоб переконатися, наскільки, легко вона відтворюється у жорстких або м'яких формах. Її потужна енергетика захищає «Я » особистості на вулиці в міській юрбі, у черзі, на виробництві, вдома, у взаєминах зі сторонніми та близькими людьми, з друзями та колегами.

Таким чином, стратегія миролюбності будується на основі гарного інтелекту і жвавого характеру, тобто вельми високі вимоги до особистості. Уникання може здаватися простішим виходом з ситуації, оскільки воно нібито не вимагає значних розумових і емоційних витрат. Однак і воно обумовлене підвищеними вимогами до нервової системи і волі. Інша річ агресія - використовувати її як стратегії захисту свого «Я» набагато простіше, адже із збільшенням загрози для суб'єктної реальності особистості її агресія зростає.

Результати представлені у відсотках (%) (Додаток Б).

Методика діагностики «Перешкод» у встановленні емоційних контактів (В.В. Бойко)( (Райгородский Д.Я. (редактор-составитель) Практическая психодиагностика. Методика и тесты. Учебное пособие. - Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1998. - С. 591-593.))

Спрямована на виявлення тих «перешкод», що притаманні досліджуваним і, які заважають чи створюють перепони у ефективній взаємодії з оточуючими. Методика дозволяє виявити такі «перешкоди» як: невміння керувати емоціями, дозувати їх; неадекватне емоційне вираження; домінування негативних емоцій; негнучкість, нерозвиненість, невиразність емоцій; небажання зближатися з людьми на емоцій­ній основі.

Методика містить 25 тверджень з якими досліджуванні погоджуються або не погоджуються. Якщо респондент погоджується з твердженням, то це означає, що йому притаманна така манера поведінки чи опис відповідних особистісних характеристик. Обробка даних здійснюється відповідно до ключа за яким і визначають вид домінуючих перешкод.

Сума балів може коливатись від 0 до 25 відповідно становити 4 рівні (низький, середній, підвищений та високий).

Низький рівень- емоції зазвичай не зава­жають спілкуватись та не створюють перешкод у спілкуванні і взаємодії з оточуючими.

Середній рівень- свідчить про те, що у досліджуваного присутні деякі проблеми у повсякденному спілку­ванні, але вони є не дуже вагомими.

Підвищений рівень- свідчить про те, що «емоції на кожень день» певною мірою ускладнюють спілкування з партнерами. Тобто емоції можуть «брати гору» над інтелектом, раціоналізацією та вольовим контролем.

Високий рівень- емоції явно заважають вам встановлю­вати контакти з людьми, можливо досліджуваний підпадає під вплив деяких дезорганізуючих реакцій чи станів. Контроль емоцій явно ослаблений або зовсім відсутній.

Отримані результати ми переводили у відсоткове значення (%), (Додаток В).

Методика на дослідження рівня комунікабельності (В.Ф. Ряховського)

Спрямована на встановлення на виявлення того рівня комунікабельності, який присутній у досліджуваного. Тобто наскільки людина відкрита до контактів, чи активна у спілкуванні, як легко знаходить спільну мову з оточуючими та чи йде на компроміс у спілкуванні.

Методика включає 16 питань, що передбачають відповідь «так», «ні», «іноді». Обробка здійснюється відповідно до ключа. За результатами можемо виявити один із 7 рівнів комунікабельності респондента.

Рівні ієрархічно структуровані, тобто 1-рівень-найнижчий (комунікабельність носить хворобливий характер, досліджуваний дуже балакучий, багатомовний, втручається в справи, до яких немає ніякого відношення), а 7-рівень-найвищий (явний прояв некомунікабельності і через це страждає сам респондент і його найближче оточення).

Результати представлені у відсотковому значені (%) (Додаток Г).

.2 Аналіз результатів емпіричного дослідження відмінностей спілкування психологів та фахівців інших галузей

Здійснюючи аналіз за методикою оцінки контролю в спілкуванні (М.Снайдер), нами були виявленні наступні результати (Додаток Д). Більша частина респондентів має високий рівень комунікативного контролю (22 особи); здатні стежити за своїм спілкуванням, знають де і як поводитись, керують вираженням своїх емоцій. Також дуже поширеним є середній рівень самоконтролю (11 осіб). Психологи та фахівці інших галузей, що належать до цієї групи, здатні контролювати свою емоційну та комунікативну сферу, але не так вправно як це роблять досліджуванні з високим рівнем самоконтролю в спілкуванні. Вони відкриті для оточуючих та легко встановлюють контакти.

І найменшу кількість становлять респонденти, що мають низький рівень самоконтролю (7 осіб), тобто вони не вважають за потрібне змінювати свою поведінку в залежності від ситуацій, ці досліджуванні не люблять несподіваних ситуацій, та мають конкретно визначену манеру поведінки (Табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Виявлення оцінки самоконтролю в спілкуванні(М.Снайдер) у (%)

Якщо порівнювати рівень самоконтролю в залежності від професії, то явно прослідковується домінування психологів, що свідчить, на нашу думку, про вплив професійного досвіду на комунікативну сферу особистості. Фахівці інших галузей мають нижчі результати комунікативного контролю, це може бути пов’язано із тим, що самоконтроль не є досить актуальним для спілкування.

Ці результати свідчать про те, що досліджуванні психологи здатні переносити отриманні знання та досвід професійної діяльності у повсякденне життя. Інші фахівці, можливо, не мають такого досвіду, або вважають не дуже важливим контролювати свої емоції у спілкуванні. Відмінність полягає у вимогах професії, яка має вагомий вплив на особисте становлення та реалізацію особистості у соціумі. Психологія вимагає великої концентрації уваги на собі, власних почуттях, висловлюваннях та проявах емоцій, тому свідомо чи ні респонденти переносять це у своє особисте життя.

Аналізуючи результати методики рівня комунікабельності (В.Ф. Ряховського) нами були виявлені такі дані, що свідчать про ступінь комунікативної активності респондентів. Проаналізувавши результати ми прийшли до висновку, що переважаючим рівнем є середній, тобто той, який не має явних границь дуже високої чи дуже низької комунікативної активності (Таблиця 2.2).

Більша частина досліджуваних як психологів так і фахівців є досить комунікабельними, не мають проблем у встановлені контактів з оточуючими, є допитливими, охоче слухають цікавого співрозмовника, достатньо терплячі в спілкуванні, відстоюють свою точку зору без запальності. Без неприємних переживань йдуть на зустріч з новими людьми. У той же час не люблять гучні компанії.

Психологи мають вищі результати у межах середнього рівня, що свідчить про кращу здатність орієнтуватись у комунікативній сфері (14 осіб).

Спеціалісти інших галузей теж мають домінуючим середній рівень, але у них також проявляються ознаки або надмірної комунікативної активності, або замкнутості та збідненого спілкування (12 осіб). Це може свідчити про недостатній досвід комунікативної діяльності або не зважання на важливість комунікативного впливу.

Таблиця 2.2

Розподіл респондентів за рівнем комунікативності у (%)(В.Ф. Ряховського)

Отже за результатами ми бачимо активну позицію у комунікативній сфері як фахівців психології, так і інших спеціалістів.

Аналізуючи результати методики діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні (В.В. Бойко), ми прийшли до висновку, що стратегія миролюбності домінує у всіх респондентів не залежно від галузі професії. Миролюбність припускає партнерство і співпрацю, уміння йти на компроміси, робити поступки і бути податливим, готовність жертвувати деякими своїми інтересами в ім'я головного - збереження гідності. У ряді випадків миролюбність означає пристосування, прагнення поступатися натиску партнера, не загострювати відношення і не вплутуватися в конфлікти, щоб не піддавати випробуванням своє Я. Одного інтелекту, проте, часто не достатньо, щоб миролюбність стала домінуючою стратегією захисту. Важливо ще мати відповідний характер - м'який, урівноважений, комунікабельний.

Стратегія уникнення проявляється також дуже активно, але не є домінуючою. На (Рис. 2.1.) ми можемо бачити, що стратегія уникнення більш притаманна фахівцям не психологічної галузі. Це свідчить про те, що індивід звично обходить або без бою залишає зони конфліктів і напруг, коли його Я піддається атакам. При цьому він відкрито не розтрачує енергію емоцій і мінімально напружує інтелект. Уникання носить психогенний характер, якщо воно обумовлене природними особливостями індивіда. У нього слабка вроджена енергія: бідні, ригідні емоції, посередній розум, млявий темперамент.

Рис. 2.1 Виявлення домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні

Результати даної методики свідчать нам про те, що така стратегія як «агресія», проявляється дуже рідко, і в більшості випадків у фахівців інших галузей. Тобто більшість респондентів схильні до ефективної взаємодії з оточуючими, враховують думку інших та можуть поступитись своїм принципам.

Аналізуючи методику діагностики «Перешкод» у встановленні емоційних контактів (В.В. Бойко) нами було виявлено динаміку переважання низького рівня «перешкод». Найкраще ця динаміка прослідковується у психологів, що дає нам інформацію про те, що дана група респондентів краще встановлює емоційні контакти, вміє добре керувати своїми емоціями та знаходити баланс між когнітивною та емоційною сферою. Можна зробити висновок, що професія дає перевагу у сфері спілкування. Психологи більш обізнані у цій галузі та знають більш різноманітні варіанти поведінки та емоційного реагування.

Фахівці других спеціальностей мають більше перешкод у взаємодії з оточуючими та встановленні емоційних контактів. Допустимим є припущення про те, що дана група володіє не такими ґрунтовними знаннями та поняттями про спілкування, тому і виникають певні труднощі та дискомфорт.

Високий рівень «перешкод» у спілкуванні не проявляється дуже яскраво, що свідчить про добре володіння прийомами у спілкуванні, хоча при цьому можливі певні труднощі при встановленні емоційних контактів. Адже цей рівень характеризується тим, що емоції явно заважають встановлю­вати контакти з людьми. Та припускають вплив деяких дезорганізуючих реакцій чи станів, контроль емоцій явно ослаблений або зовсім відсутній.

Результати представлені на (Рис. 2.2).

Рис. 2.2. Виявлення «перешкод» у встановленні емоційних контактів (В.В. Бойко)

На основі вище вказаних проаналізованих методик, ми виявили, що професія має ґрунтовний вплив на тип спілкування. Результати яскраво зображують краще орієнтування психологів у комунікативній сфері, краще оволодіння різноманітними знаннями і навичками, що допомагають встановлювати соціальні контакти та взаємодіяти з оточуючими. Також дуже важливим є вміння психологів переносити чужий досвід та теоретичні знання у своє особисте життя.

Фахівці інших спеціальностей показали нижчі результати в оволодінні комунікативними навичками. Це в першу чергу пов’язано з опануванням та вимогами їхньої професії. Адже більшість з них не передбачає спілкування у форматі людина-людина.

Отже, гіпотеза, запропонована нами на початку роботи про те, що професійна діяльність особи носить значущий вплив на комунікативну сферу особистості та вид спілкування, підтвердилась.

ВИСНОВОК

Дана робота присвячена вивченню впливу професійної діяльності на тип спілкування особи. В роботі теоретично досліджено поняття спілкування та комунікація, розглянуто зарубіжні та вітчизняні концепції спілкування як основного способу взаємодії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Абулъханова-Славская К.А. Стратегия жизни. - М., 1991.

. Азбука делового общения: Бизнес для всех. Вып. 1. - М., 1991.

. Алътшулер Г.С., Верткин И.М. Жизненная стратегия личности. - Петрозаводск, 1991.

. Бодалев В.А. Восприятие и понимание человека человеком. - М., 1982.

. Большой психологический словарь / Сост. и общ. ред. Б. Мещеряков, В. Зинченко. - СПб., 2003.

. Бороздина Г.В. Психология делового общения. - М., 1998.

. Браим І.Ф. Этика делового общения. - Минск, 1996.

. Власова Н.Г. И проснешься боссом... // Справочник по психологии управления. - Новосибирск, 1994.

.Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. - К., 1989.

. Грановская РЖ. Элементы практической психологии. - Л., 1968.

. Гриншпун ИЛ. Введение в психологию. - М., 1994.

. Гришина Н.В. Психология конфликта. - СПб., 1999.

. Дзвінчук Д. Психологічні основи ефективного управління. - К., 2000.

. Коломинский Я Л. Психология общения. - М., 1984.

. Конева E.B. Психология общения: Учеб. пособие. - Ярославль, 1992.

. Кочетков В.В. Психология межкультурных различий: Учеб. пособие для вузов. - М., 2002.

. Краткий психологический словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - 2-е изд. - М., 1999.

. Кузин Ф. Культура делового общения. - М., 2000.

. Лабунская ВЛ. Невербальное поведение. - Ростов-на-Дону, 1986.

. Леонтьев АА. Психологические механизмы и пути воспитания умений публичной речи. - М., 1972.

. Леонтьев АА. Психология общения. - М., 1997.

. Лисина М.И. Проблема онтогенеза общения. - М., 1986.

. Лихачев Д-С. Культура как целостная среда // Новый мир. - 1994. - № 8.

. Ломов Б.Ф. Психические процессы и общение // Методологические и теоретические проблемы социальной психологии. - М., 1975.

). Лунева О.В., Хорошилова ЕЛ. Психология делового общения. - М., 1987.

. Ниренберг Д., Калеро Г. Читать человека как книгу / Пер. с англ. - М., 1994.

. Ниренберг Д. Маэстро переговоров. - Минск, 1996.

. Ножин ЕА. Мастерство устного выступления: Учеб. пособие. - М., 1989.

. Ньюстром Дж., ДевисК. Организационное поведение. - М., 2000.

. Обозов НЛ. Психология межличностных отношений. - К., 1990.

. Основы педагогического мастерства / Под ред. И.А. Зя-зюна. - М., 1989.

. Основы психологии и педагогики пропагандистской работы / Под ред. Т.К. Чмут, Р.Х. Шакурова. - К., 1988.

. Основи психологи* / За ред. О.В. Киричука, В.А. Ро-менця. - К., 1995.

. Отто Э. Слово предоставляю Вам: Практические рекомендации по ведению деловых бесед и переговоров. - М., 1998.

. Палеха ЮЛ. Ділова етика: Навч. посіб. - 4-е вид. - К., 2002.

. Палеха Ю.І. Ключі до успіху, або організаційна та управлінська культури. - К., 2000.

. Паскаль В. Об искусстве убеждать // Химия и жизнь. - 1990. - № 3.

. Пахомов Ю.Н., Крымский СВ., Павленко Ю.В. Пути и перепутья современной цивилизации. - К., 1998.

. Петровский В А., Ярошевский МТ. История психологии. - М., 1994.

. Психологія професійної діяльності і спілкування / За ред. Л.Е. Орбан, Д.М. Гриджука. - К., 1997.

. Психология / Под ред. А.А. Крылова. - М., 1999.

. Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - 2-е изд. - М., 1990.

. Социальная психология и этика делового общения: Учеб. пособие / Под ред. В.Н. Лавриненко. - М., 1995.

. Хараш А.У. Психология коммуникативного воздействия. - М., 1986.

. Чмут Т.К. Культура спілкування: Навч. посіб. - Хмельницький, 1999.

. PsyLab.info - энциклопедию психодиагностики;