Житлово-комунальне господарство Львівської області

Житлово-комунальне господарство Львівської області

ВСТУП

Актуальність теми. Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) є дуже динамічною сферою. Відбувається реформування цієї сфери Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства на загальнодержавному та місцевими органами влади - на локальному рівні.

Тому визначення сучасного стану житлово-комунальної сфери є актуальною проблемою і має важливе значення. Одночасно дуже важливим є визначення шляхів подальшого розвитку ЖКГ.

Останнім часом житлово-комунальне господарство стало об'єктом дослідження численних наукових робіт, зокрема розглядались економічні [95], юридичні аспекти [8; 28], сфера адміністративного управління ЖКГ [1; 3; 14; 27; 124]. Також були визначені основні проблеми житлово-комунального господарства України та запропоновані шляхи його реформування [3; 33].

Водночас з суспільно-географічної точки зору ЖКГ України і, зокрема, Львівської області розглянуто недостатньо. Разом з тим, суспільно-географічний аналіз житлово-комунального господарства має величезне значення, оскільки за його допомогою можна встановити суттєві геопросторові закономірності та моделювати подальший розвиток ЖКГ конкретної території на всіх рівнях.

Об'єктом дослідження є житлово-комунальне господарство Львівської області як сукупність галузей, що забезпечують життя й роботу населення області в нормальних умовах шляхом надання послуг водопостачання та водовідведення, тепло-, електро-, газопостачання.

Предмет дослідження - суспільно-географічні аспекти, чинники розвитку та геопросторова організація (розміщення в просторі, наявність взаємозв'язків і функціонування) житлово-комунального господарства Львівської області.

Мета роботи полягає у вивченні суспільно-географічних аспектів житлово-комунального господарства Львівської області, виявленні геопросторових закономірностей організації цієї сфери, визначенні головних проблем ЖКГ та шляхів їх подолання.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

вивчення територіально-галузевої структури житлово-комунального господарства;

оцінка матеріально-технічної бази ЖКГ Львівської області та окремих районів;

визначення головних суб'єктів житлово-комунального господарства Львівської області та їх характеристика;

характеристика забезпеченості населення районів Львівської області житлово-комунальними послугами;

вивчення специфіки функціонування житлово-комунального господарства Львівської області;

визначення актуальних проблем та перспектив ЖКГ Львівської області.

Методи дослідження. У роботі використано філософські принципи (історизму, взаємозумовленості, взаємозв'язку та причинності), загальнонаукові методи (аналізу, синтезу, індукції, дедукції), порівняльно-географічний метод, методи аналізу аналогових ареалів, генералізації, моделювання, формалізації, системний підхід; галузевий метод, районування; картографічний метод; статистичні (групування, кореляційний та регресійний аналіз) та математичні (багатовимірний аналіз) методи.

Матеріал дослідження. Матеріалом є суспільно-географічна література з питань-розвитку житлово-комунального господарства, статистичні збірники, нормативно-правові акти, інформація з періодичних видань та засобів масової інформації, дані з офіційних інтернет-порталів ключових суб'єктів ЖКГ та органів влади. Обсяг матеріалу є достатнім для характеристики суспільно-географічних аспектів ЖКГ Львівської області, її геопросторової організації, головних проблем та шляхів їх подолання.

Наукова новизна:

вперше:

здійснено багатовимірний аналіз забезпеченості населення Львівської області комунальними послугами;

розроблено класифікацію проблем житлово-комунального господарства за їх характером та шляхами вирішення.

вдосконалено:

підходи до визначення структури житлово-комунального господарства;

способи оцінки впливів демографічних чинників на розвиток ЖКГ;

підходи до визначення місця ЖКГ Львівської області в ЖКГ України;

класифікацію суб'єктів ЖКГ;

узагальнено способи використання кількісних показників ЖКГ для суспільно-географічного аналізу;

алгоритм суспільно-географічних порівнянь тарифів на житло та комунальні послуги;

шляхи подолання актуальних проблем ЖКГ;

способи моделювання функціонування ЖКГ в майбутньому.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати дають змогу оцінити суспільно-географічні аспекти житлово-комунального господарства Львівської області. Виділені в результаті багатовимірного аналізу таксони можуть слугувати елементами для застосування однакових заходів, спрямованих на покращення ситуації в сфері ЖКГ, оскільки у сукупності районів, що утворюють таксон дуже схожі параметри ЖКГ.

Аспекти взаємодії населення зі сферою ЖКГ у сфері оплати комунальних послуг доцільно використовувати при плануванні тарифів. Встановлення місця ЖКГ Львівської області в ЖКГ України має практичне значення для пошуку напрямів розвитку комунальної сфери області, аналізуючи досвід областей зі схожою ситуацією.

Запропонована класифікація проблем житлово-комунального господарства має на меті визначити пріоритетність проблем та групи заходів, використання яких дозволить їх подолати.

Розроблені прогнози функціонування ЖКГ Львівської області у майбутньому дають змогу відстежувати напрямки розвитку галузі та коректувати їх, відповідно до намічених планів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення магістерської роботи доповідалися та обговорювались на кафедральних студентських наукових конференціях.

Положення, що їх винесено на захист:

суспільно-географічні особливості суб'єктів ЖКГ Львівської області;

суспільно-географічна характеристика забезпеченості населення житлом та комунальними послугами;

функціонування ЖКГ (суспільно-географічні аспекти);

суспільно-географічна характеристика тарифів на послуги ЖКГ;

класифікація проблем ЖКГ за їх характером та шляхами вирішення;

проблеми і перспективи ЖКГ (з акцентом на їх суспільно-географічних аспектах).

Структура роботи. Логіка дослідження зумовила таку структуру магістерської роботи: вступ, розділи "Теоретичні та методичні основи роботи", "Передумови функціонування житлово-комунального господарства львівської області", "Суспільно-географічна характеристика суб’єктів господарської діяльності в житлово-комунальній сфері львівської області", "Суспільно-географічна характеристика житлово-комунального господарства львівської області", "Проблеми, плани та перспективи житлово-комунального господарства львівської області", "Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях", висновки, список використаних джерел із 147 найменувань, 6 додатків.

. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОБОТИ

.1 Житлово-комунальне господарство та його компонентний склад

Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) - сукупність галузей, що забезпечують життя і роботу населення країни в нормальних умовах, а також постачання підприємств галузей народного господарства необхідними ресурсами води, газу, тепла й електроенергії [110].

Житлово-комунальне господарство має дві головні складові: житлове господарство та комунальне господарство. Житлове господарство - це галузь економіки, що забезпечує утримання в належному стані і функціонування житлового фонду (житлових та допоміжних приміщень) [110].

Функціональним призначенням житлового господарства є створення оптимальних умов для проживання населення [109]. Житлове господарство задовольняє потреби населення у житлових послугах, а саме: забезпечує реконструкцію, ремонт та технічну експлуатацію житлового фонду; утримує житлові будинки, прибудинкові території та місця загального користування, надає комплекс додаткових супутніх послуг [110].

Житлові послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил [91].

Комунальне господарство - сукупність підприємств, служб і господарств, які задовольняють матеріально-побутові потреби населення у комунальних послугах [8].

Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи в забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням; вивезення побутових відходів [91].

До складу житлово-комунального господарства належать [127]:

. Житлово-експлуатаційні підприємства - підприємства з експлуатації житлових приміщень.

. Водно-експлуатаційні підприємства - підприємства водопостачання та водовідведення.

. Енергетичні підприємства - електричні, газові та теплофікаційні розподільні мережі, опалювальні котельні, ТЕЦ і електростанції, газові заводи, які обслуговують населені пункти.

. Санітарно-технічні підприємства - підприємства з прибирання територій населених місць та санітарної очистки домоволодінь, пральні, лазні, купально-плавальні споруди.

. Транспортні підприємства - міський громадський пасажирський транспорт (метрополітен, трамвай, тролейбус, фунікулер, канатні дороги, автобуси, таксі), водний транспорт місцевого призначення.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяють на [4]:

а) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів тощо);

б) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання приміщень будинків і прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування мереж усередині будинку, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

в) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (утримання на балансі, укладання договорів на виконання послуг, контроль за дотриманням умов договору тощо);

г) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна, підсилення елементів конструкцій і мереж, їх реконструкція, відновлення спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

До основних видів житлово-комунальних послуг належать [91]:

капітальний ремонт будинків, споруд, обладнання, поточний ремонт житлового фонду, обслуговування ліфтів;

постачання та відведення води;

теплопостачання;

газопостачання;

електропостачання;

вивезення й знешкодження відходів і сміття, прибирання території населеного пункту, утримання місць загального користування, чищення димоходів, здійснення протипожежних заходів, дезінфекція та ін.;

послуги міського транспорту, ремонт доріг.

Водопостачання - це забезпечення водою різних водоспоживачів (населених пунктів, виробничих підприємств та інших об'єктів) для задоволення господарсько-питних, технологічних і протипожежних потреб. Система водопостачання (водопровід) - комплекс інженерних споруд, що виконують завдання водопостачання [92].

Система водопостачання забезпечує одержання води з природних джерел, її очищення, транспортування і подачу споживачам [109].

Система водопостачання включає в себе три підсистеми [92]:

. Підсистема забору води - водоприймачі, до яких вода надходить із джерела

. Підсистема очистки природної води - змішувачі (додавання хімічних речовин для знезараження води), відстійники (відділення крупних домішок в осад), фільтри (видалення з води дрібних забруднень)

. Підсистема подачі й розподілу води - насосні станції, які подають очищену воду до споживачів спочатку магістральними водопроводами, а потім розподільною мережею.

Водопровід складається з таких ланок [27]:

) джерело водопостачання (поверхні джерела - ріки, озера, ключі; підземні - криниці, артезіанські свердловини);

) станції першого підйому для подачі води на очисні споруди;

) очисні споруди (відстійники, фільтри тощо);

) резервуари чистої води (для накопичення очищеної води, що надходить з очисних споруд);

) станції другого (або другого і третього) підйому, що забезпечують подачу води до місця водоспоживання);

) водогони;

) водонапірні резервуари (водонапірні вежі);

) вулична мережа;

) дворові відгалуження;

) будинкове обладнання.

Існують такі різновиди водопостачання:

. Водопостачання з кругообертом води (замкнений цикл водопостачання), - спосіб водопостачання з багаторазовим використанням відпрацьованої води, що пройшла необхідне прояснення. Втрати води при цьому поповнюються з водного джерела [32].

. Питне водопостачання - діяльність, пов'язана з виробництвом, транспортуванням та постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та систем питного водопостачання [61].

. Місцеве або децентралізоване водопостачання - забезпечення індивідуальних споживачів питною водою з джерел питного водопостачання, за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та постачання фасованої питної води [61].

. Централізоване холодне водопостачання - цілодобове забезпечення споживача холодної питної водою належної якості, що подається в необхідних обсягах з приєднаної мережі в приміщення або до водорозбірної колонки [28].

. Централізоване гаряче водопостачання - цілодобове забезпечення споживача гарячою водою належної якості, що подається в необхідних обсягах з приєднаної мережі в приміщення [28].

За призначенням розрізняють міський водопровід для водопостачання населених міст; виробничий водопровід для виробничого водопостачання, який, у свою чергу, розрізняють за галузями промисловості (теплових електростанцій, металургійних заводів і т.д.), систем сільськогосподарського водопостачання. При обслуговуванні однією системою водопостачання ряду об'єктів влаштовують групові або районні системи [109].

За способом подачі води розрізняють водопроводи гравітаційні; водопроводи з механічною подачею води (за допомогою насосів), а також зонні водопроводи, де вода подається в окремі райони окремими насосними станціями [109].

Вода витрачається споживачами на найрізноманітніші потреби. Більшість цих витрат може бути зведена до трьох основних категорій [109]:

. Витрата води на господарсько-питні (побутові) потреби населення включає всі витрати води, пов'язані з побутом людей: для пиття, приготування їжі, умивання, прання, підтримки чистоти житла і т.п. До цієї ж категорії можуть бути віднесені всі витрати води, необхідні для забезпечення благоустрою міста чи селища: поливання вулиць, зелених насаджень та ін.

. Витрата води для виробничих (технічних) цілей: промисловості, транспорту, енергетики, сільського господарства (паротворення, охолодження, конденсація пари, виготовлення різних фабрикатів, промивання продукції).

. Витрата води для пожежегасіння і власні потреби водопроводу (промивання фільтрів, водоприймальних пристроїв, мережі та ін.) [109].

Важливим показником в роботі водопроводу є якість питної води. Забезпечення нормативної якості води залежить не тільки від якості джерел води, складу споруджень і способів водопідготовки, але й від реалізованих безперервних технологічних режимів - від джерел, водозабірних споруджень, насосних станцій першого підйому та ін. [124].

Водовідведення - це технологічний процес, що включає в себе відвід стічних вод, їх транспортування на очисні споруди, наступну очищення та утилізацію [141].

Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом [61].

Система водовідведення (каналізація) - комплекс інженерних споруд і санітарних заходів, призначених для збору стічних вод в місці утворення, відведення (транспортування) їх за межі обслуговуваного (каналізованого) об'єкта, очищення, знешкодження і знезараження стічних вод і утворюваних осадів, випуску очищених стічних вод у водоймища [92].

Система водовідведення включає в себе три підсистеми [92]:

. Підсистема збору та відведення стічних вод - стічні води збираються у місці утворення, системою трубопроводів та каналів транспортуються територією населеного пункту, а далі насосами подаються на очищення

. Підсистема очистки стічних вод - включає гратки, піскоуловлювачі, первинні відстійники, засоби біологічного очищення, вторинні відстійники, за допомогою яких відбувається очистка вод

. Підсистема скидання очищених стічних вод - канали (випуски), через які вода повертається до джерела водопостачання

Система водовідведення складається з наступних елементів [92]:

) внутрішні каналізаційні пристрої - приймачі (санітарні прилади), мережа відвідних труб, стояків і випусків до першого зовнішнього каналізаційного колодязя;

) зовнішня каналізаційна мережа - розгалужена мережа труб, каналів, що збирають і відводять стічні води самопливом до насосних станцій або до очисних споруд;

) насосні станції і напірні водоводи (колектори);

) споруди для очищення стічних вод і обробки осаду;

) випуски у водоймище - трубопроводи, які призначені для відведення очищених стічних вод у водоймище.

Каналізація - це комплекс обладнання, мереж і споруд, призначених для прийому і видалення забруднених стічних вод за межі населеного пункту, їхнього очищення, знезаражування, утилізації і скидання у водойму [109].

Функції підприємства міського каналізаційного господарства [109]:

прийом, перекачування, очищення і відведення стічних вод, підтримка належної санітарно-екологічної обстановки міста;

вивезення твердих побутових відходів, рідких забруднень;

експлуатація центральних колекторів зливової мережі й об'єктів водозниження, вирішення завдань по боротьбі з підтопленням;

експлуатація і утримання в належному стані рік і водних об'єктів міста; догляд за прибережними смугами, зміцнення берегів, технічне спостереження, утримання і експлуатація гідроспоруд.

Потужність (пропускна спроможність) каналізації визначається витратою, що виражається обсягом стічних вод, віднесеним до одиниці часу [109].

Розрізняють такі системи каналізації [109]:

. Загальносплавна. Усі стічні води - побутові, виробничі і дощові сплавляються по одній загальній мережі труб і каналів за межі міської території на очисні споруди.

. Роздільна. Дощові води і ті, що не потребують очищення, виробничі стічні води відводять по одній мережі труб і каналів, а побутові й забруднені виробничі стічні води по іншій одній чи декількох мережах. Роздільна система каналізації може бути повною і неповною:

а) повна роздільна система включає дві чи три зовсім самостійні каналізаційні мережі: мережа відведення дощових і не потребуючих очищення виробничих стічних вод; мережа для відводу побутових і частини забруднених виробничих вод, що допускаються до спуску в побутову каналізацію; мережа, по якій відводять забруднені виробничі води, що допускаються до неспільного відведення з побутовими;

б) неповна роздільна система каналізаційних мереж передбачає відведення тільки найбільш забруднених виробничих і побутових стоків; атмосферні води при цій системі стікають у водні протоки по кюветах проїздів, відкритих лотках, канавах і тальвегах;

в) напівроздільна система складається з тих же самостійних каналізаційних мереж, що і повна роздільна система, і одного головного колектора, що відводить на очисні споруди побутові, виробничі, талі води, води від миття вулиць і частину найбільш забруднених дощових вод;

. Комбінована система з'явилася в результаті розширення міст, що мають загальносплавну систему каналізації. Оскільки в суху погоду загально-сплавні колектори завантажені не повністю, до них приєднували побутову і виробничу каналізаційні мережі від районів будинкової забудови, а для атмосферних вод, що вже не могли бути прийняті в існуючі загальносплавні колектори, прокладали самостійні дощові каналізації з випуском атмосферних вод у найближчі водойми без очищення [109].

Теплопостачання - це сфера діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії споживачам [62].

Центральне опалення - сукупність джерел теплової енергії потужністю понад 20 Гкал/год, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж. Основне призначення систем опалення - підтримання внутрішньої температури повітря у приміщеннях відповідно до норми [109].

Системи гарячого водопостачання забезпечують споживачів гарячою водою, яку в житлових, громадських, комунальних будівлях, а також на промислових підприємствах використовують для ванн, душових, прання білизни, миття посуду, технологічних потреб [109].

Електропостачання - це комплекс технічних засобів і організаційних заходів для забезпечення споживача електроенергією; надання електричної енергії споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії.

Газопостачання - послуга, яка передбачає реалізацію природного або скрапленого газу шляхом транспортування його до споживача.

Організація збору і видалення твердих побутових відходів (ТПВ) - послуга, яка покликана забезпечувати покращення благоустрою населених пунктів шляхом збору відходів, їх знешкодження або переробки.

Основними системами збору і видалення ТПВ є [109]:

) контейнерна - відходи вивозять разом з контейнерами, а замість них встановлюють порожні;

) незмінювана - відходи завантажують безпосередньо в сміттєвози, а контейнери після вивантаження ставлять на місце.

Вибір тієї чи іншої системи визначають такі фактори: відстань до місць розвантаження сміттєвозних машин; санітарно-епідеміологічні умови; можливість санітарної обробки безпосередньо в домоволодіннях; тип і кількість сміттєзбиральних машин; кількість жителів, поверховість забудови і рівень благоустрою будинків; наявність приватного сектора; рельєф місцевості тощо [109].

До споруд зовнішнього благоустрою населених місць, які входять до складу комунального господарства належать дороги і тротуари, мости та шляхопроводи, підземні та наземні транспортні, пішохідні переходи та естакади, споруди і мережі зливової (водостічної) каналізації, набережні, різні гідротехнічні споруди, призначені для запобігання зсувів та затоплення територій, їх осушення, берегоукріплення, зелені насадження загального користування, вуличне освітлення та інші [110].

До комунального господарства входять також готелі, служби землекористування, інвентаризації будівель, споруд і мереж, ремонтно-експлуатаційні організації, які обслуговують житловий фонд, цвинтарі, крематорії, надають ритуальні послуги та ін. У сферу діяльності комунального господарства входить також і експлуатація і утримання житлового фонду, з якими органічно пов'язані комунальні підприємства та служби зовнішнього благоустрою населених місць [110].

Виконання завдань, пов’язаних з функціональним призначенням житлово-комунального господарства, здійснюється спеціалізованими житлово-експлуатаційними організаціями (ЖЕО), які залучають на договірних засадах інші підприємства, насамперед комунального господарства, які виконують роботи і надають послуги, потреба в яких виникає у процесі експлуатації та обслуговування житлового фонду [110].

.2 Місце житлово-комунального господарства в КВЕД

Класифікатор видів економічної діяльності (КВЕД) - це складова частина державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації в Україні. З 1.01.2012 р. чинності набула редакція КВЕД (ДК 009:2010), так званий КВЕД-2010, який замінив КВЕД-2005 [114].

Відповідно до класифікатора видів економічної діяльності 2010 року (КВЕД-2010) сфера житлово-комунального господарства належить до секцій D ("Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря") та E ("Водопостачання; каналізація, поводження з відходами") (таблиця 1.1) [114].

Секція D включає діяльність з постачання електроенергії, природного газу, пари, гарячої води тощо засобами постійної інфраструктури - лініями електропередач, мережами кабелів, газопроводів і водопроводів. Розмір мережі не є вирішальним для класифікації одиниці у цій сфері; ця секція також включає розподілення електроенергії, газу, пари, гарячої води тощо як для промислових об'єктів, так і для житлових будівель. Ця секція включає функціонування підприємств енергопостачання та газопостачання загального користування, які здійснюють виробництво, контроль і розподілення електроенергії або газу, а також включає діяльність із забезпечення парою та кондиційованим повітрям.

Таблиця 1.1

Місце житлово-комунального господарства в структурі КВЕД-2010

Секція D включає діяльність з постачання електроенергії, природного газу, пари, гарячої води тощо засобами постійної інфраструктури - лініями електропередач, мережами кабелів, газопроводів і водопроводів. Розмір мережі не є вирішальним для класифікації одиниці у цій сфері; ця секція також включає розподілення електроенергії, газу, пари, гарячої води тощо як для промислових об'єктів, так і для житлових будівель. Ця секція включає функціонування підприємств енергопостачання та газопостачання загального користування, які здійснюють виробництво, контроль і розподілення електроенергії або газу, а також включає діяльність із забезпечення парою та кондиційованим повітрям.

Секція D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря" включає розділ 35 "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", в якому виділено групи: 35.1, 35.2, 35.3.

Група 35.1 "Виробництво, передача та розподілення електроенергії" включає виробництво електроенергії, її передачу від генеруючих систем до пунктів розподілення, розподілення кінцевим споживачам. Вона включає класи 35.11, 35.12, 35.13, 35.14:

Клас 35.11 "Виробництво електроенергії", який охоплює експлуатацію генеруючих систем із виробництва електроенергії; у т.ч. теплових, ядерних, гідроелектричних і газових турбін, дизельних станцій чи інших поновлюваних джерел

Клас 35.12 "Передача електроенергії", який включає експлуатацію систем передачі електроенергії від місця виробництва до пунктів розподілення

Клас 35.13 "Розподілення електроенергії", який включає експлуатацію розподільчих систем (які включають лінії електропередач, опори ЛЕП, вимірювальні прилади та кабелі), які доставляють електроенергію від розподільчих систем до кінцевого споживача

Клас 35.14 "Торгівля електроенергією", який охоплює продаж електроенергії споживачам; діяльність посередників або представників, які організовують постачання електроенергії через мережі електропередач, що їх експлуатують інші особи; контроль подачі електроенергії та пропускної здатності

Група 35.2 "Виробництво газу; розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи" включає виробництво газу та розподілення природного або синтетичного газу споживачам через систему місцевих (локальних) газопроводів. Діяльність продавців газу або посередників у цій сфері, що беруть участь в організації продажу природного газу через розподільчі системи, що їх експлуатують інші особи, також віднесені до цієї групи. Вона включає класи 35.21, 35.22, 35.23:

Клас 35.21 "Виробництво газу" включає виробництво газу для цілей газопостачання підземною газифікацією вугілля, використання побічних продуктів сільського господарства та відходів; виробництво газоподібного палива визначеної питомої теплоти згоряння з газу різного походження, у т.ч. природного газу, шляхом його очищення, змішування та інших процесів перероблення.

Клас 35.22 "Розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи" включає розподілення та постачання газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи.

Клас 35.23 "Торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи" включає продаж газоподібного палива споживачам через системи місцевих (локальних) мереж газопостачання; діяльність посередників або агентів, які організують постачання газу місцевими (локальними) розподільчими газопроводами, що їх експлуатують інші особи; споживання і транспортування газоподібного палива.

Група 35.3 "Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря" включає клас 35.30 "Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря", який охоплює виробництво, збирання та розподілення пари, гарячої води для центрального опалення, виробництва енергії та інших цілей; виробництво та розподілення охолодженого повітря; виробництво та розподілення охолодженої води з метою охолодження; виробництво льоду як для харчових, так і для нехарчових цілей (для охолодження).

Секція Е "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" включає поводження (у т.ч. збирання, оброблення та розміщення) з будь-якими відходами, такими як тверді або не тверді промислові та побутові відходи, а також розчищення забруднених ділянок. Результатами процесу оброблення відходів і стічних вод може бути їх розміщення або використання як сировини для інших виробничих процесів. Діяльність, пов'язана із водопостачанням також включена до цієї секції. Вона включає розділи 36, 37, 38, 39.

Розділ 36 "Забір, очищення та постачання води" включає групу 36.0 "Забір, очищення та постачання води", в якій виділений клас 36.00 "Забір, очищення та постачання води". Цей розділ включає забір, очищення та розподілення води для побутових і виробничих потреб. Забір води з різних джерел, а також її розподілення у будь-який спосіб також включені до цього розділу. Цей клас включає: забір води з рік, озер, свердловин тощо; збирання дощової води; очищення води для водопостачання; оброблення води для виробничих та інших потреб; знесолення морської води або підземних вод для виробництва води як основної продукції; розподілення води водопроводами, транспортом або іншими засобами; роботу зрошувальних каналів.

Розділ 37 "Каналізація, відведення й очищення стічних вод" (містить однойменні групу 37.0, клас 37.00) включає роботу каналізаційних систем та установок для очищення стічних вод; збирання та транспортування побутових або промислових стічних вод одноразового або багаторазового використання, а також дощової води, засобами каналізаційної системи, колекторів, цистерн та інших засобів транспортування (наприклад, транспортних засобів для збирання стічних вод тощо); спорожнення та очищення вигрібних ям, стічних колодязів і септичних резервуарів, обслуговування хімічних туалетів; очищення стічних вод (у т.ч. побутових і промислових стічних вод, води з плавальних басейнів тощо) за допомогою механічного, хімічного та біологічного оброблення, такого як додавання хімікатів, фільтрація, седиментація тощо; технічний огляд і чищення стічних труб і дренажних каналів, у т.ч. прочищення каналізаційних труб гнучкими стержнями.

Розділ 38 "Збирання, оброблення й видалення відходів; відновлення матеріалів" включає збирання, оброблення та видалення відходів. Це також включає місцеві перевезення відходів та експлуатацію засобів утилізації відходів (тобто одержування з відходів відсортованих відновлюваних матеріалів). Розділ включає групи 38.1, 38.2, 38.3.

Група 38.1 "Збирання відходів" включає забирання побутових і промислових відходів у місцях їх накопичення, сміттєвих контейнерах, місткостях тощо. До цієї діяльності відносять збирання як безпечних, так і небезпечних відходів, наприклад, побутових відходів, таких як відпрацьовані елементи живлення, використані харчові олії та жири, відпрацьовані технічні та моторні олії, а також будівельні відходи. Ця група містить класи 38.11, 38.12.

Клас 38.11 "Збирання безпечних відходів" включає збирання безпечних твердих побутових і промислових відходів у місцях їх накопичення, сміттєвих контейнерах, місткостях тощо та змішаних відновлюваних матеріалів; збирання матеріалів, придатних для вторинного використання; збирання сміття з урн у громадських місцях; а також збирання будівельних відходів та відходів розбирання будівель; збирання та видалення сміття, такого як щітки та щебінь; збирання відходів текстильного виробництва; діяльність з вивезення безпечних відходів у місця їх перероблення.

Клас 38.12 "Збирання небезпечних відходів" включає збирання твердих та нетвердих небезпечних відходів, таких як вибухові речовини, що окислюються, займисті, токсичні, що викликають подразнення, шкідливі, канцерогенні, їдкі, що викликають зараження, або інші речовини та препарати, шкідливі для здоров'я людини і навколишнього середовища. Зазначені відходи також можуть проходити ідентифікацію, оброблення, пакування, етикетування для цілей їх подальшого транспортування.

Група 38.2 "Оброблення та видалення відходів" включає видалення та оброблення відходів перед їх утилізацією різними способами, такими як оброблення органічних відходів з метою їх видалення; оброблення та знищення інфікованих живих або мертвих тварин та інших заражених відходів; оброблення та видалення радіоактивних відходів лікарень та ін.; захоронення сміття у воді або закопування у ґрунт; видалення уживаних товарів, таких як холодильники, для знищення шкідливих відходів; видалення відходів кремацією або спалюванням, а також включає одержування теплової енергії від спалювання відходів і сміття. Група містить класи 38.21 і 38.22.

Клас 38.21 "Оброблення та видалення безпечних відходів" включає видалення та оброблення твердих або нетвердих безпечних відходів перед їх утилізацією: експлуатацію полігонів для захоронення безпечних відходів; видалення безпечних відходів шляхом спалювання або іншими методами, з одержуванням електроенергії або пари, компосту, замінників палива, біогазу та інших побічних продуктів для подальшого використання, або без їх одержування; оброблення органічних відходів для їх подальшої утилізації.

Клас 38.22 "Оброблення та видалення небезпечних відходів" включає видалення та оброблення твердих або нетвердих небезпечних відходів, таких як вибухові речовини, що окислюються, займисті, токсичні речовини, що викликають подразнення, шкідливі, канцерогенні, їдкі речовини, що викликають зараження або інші речовини та препарати, шкідливі для здоров'я людини та навколишнього середовища.

Група 38.3 "Відновлення матеріалів" включає класи 38.31 і 38.32

Клас 38.31 "Демонтаж (розбирання) машин і устаткування" включає демонтаж автомобілів кораблів, комп'ютерів, телевізорів та іншого устаткування, що зазнало аварії або поломки, задля утилізації їх відходів.

Клас 38.32 "Відновлення відсортованих відходів" включає перероблення металевих і неметалевих відходів і брухту у вторинну сировину, зазвичай за допомогою механічних або хімічних процесів трансформації.

Розділ 39 "Інша діяльність щодо поводження з відходами" включає надання послуг з відновлення, тобто очищення забруднених приміщень і ділянок, ґрунтів, поверхневих і ґрунтових вод. Цей розділ містить групу 39.0 "Інша діяльність щодо поводження з відходами"та клас 39.00 "Інша діяльність щодо поводження з відходами", який включає очищення ґрунтів і ґрунтових вод у місцях їх забруднення, як на місці робіт, так і за їх межами, з використанням, наприклад, механічних, хімічних або біологічних методів очищення промислових установок або центрів; знезаражування та очищення поверхневих вод після випадкових забруднень, наприклад, збирання забруднювачів або використання відповідних хімікатів; очищення розливів нафти та інших забруднень на ґрунті, поверхневих водах, в океані та на морі, у; інші спеціалізовані заходи щодо охорони навколишнього середовища [114].

.3 Головні поняття житлово-комунального господарства

Житлово-комунальне господарство має розгалужену структуру, яка сформувалась в результаті його тривалого розвитку. Для забезпечення ефективного управління в сфері ЖКГ сформувався розвинений поняттєво-термінологічний апарат.

Однією з ключових категорій житлового господарства є житловий фонд. Житловий фонд - сукупність нерухомого майна, що використовується як помешкання, незалежно від форм власності, включаючи житлові будинки, спеціальні будинки, гуртожитки, квартири, службові та інші житлові приміщення в будівлях, придатних для проживання [125].

Розрізняють такі види житлового фонду: державний; громадський (колективний); кооперативний; індивідуальний (приватний) [45].

Державний житловий фонд - сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що знаходяться у власності місцевих рад народних депутатів, державних підприємств, установ, організацій і призначаються для проживання людини і громадянина.

Громадський (колективний) житловий фонд - сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що належать колгоспам, іншим кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілкам та іншим громадським організаціям.

Кооперативний житловий фонд - сукупність жилих будинків, що належать житлово-будівельним кооперативам і призначаються для проживання їх членів.

Індивідуальний (приватний) житловий фонд - сукупність житлових будинків (приміщень), що знаходяться в особистій і приватній власності.

Житловий фонд також може перебувати у власності кондомініумів, які в Україні найбільш поширені у формі об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ).

Кондомініум - це специфічна форма володіння нерухомістю (на праві спільної сумісної власності), при якій особа володіє не тільки житловими приміщеннями, але й певною часткою нежитлових приміщень, головною метою якої є покращання утримання будинку, використання платежів мешканців на утримання того будинку, в якому вони проживають. В об’єднанні співіснують два різновиди приватної форми власності: приватно-індивідуальна та спільна сумісна власність. Існування спільної власності веде до необхідності створення юридичної особи, уповноваженої приймати рішення щодо спільної власності. В Україні було використано термін "об’єднання співвласників багатоквартирного будинку", який за своїм змістом аналогічний поняттю кондомініуму [4].

Асоціація об'єднань власників житлових будинків згідно з українським законодавством - юридична особа, створена для представлення спільних інтересів об’єднань (як орган для захисту інтересів власників-членів ОСББ). До складу асоціації можуть входити об’єднання та власники садиб, що використовують спільно внутрішньоквартальні інженерні мережі (споруди) [4].

За призначенням житловий фонд можна поділити на [35]:

а) житловий фонд загального призначення - сукупність житла всіх форм власності, призначеного для проживання фізичних осіб, що використовується на загальних приватноправових засадах;

б) житловий фонд соціального призначення - сукупність соціального житла, що надається громадянам України, які відповідно до закону потребують соціального захисту. В межах житлового фонду соціального призначення можна виділити житло соціального захисту, до якого відносяться: соціальні гуртожитки, спеціалізовані будинки для інвалідів, самотніх громадян похилого віку, притулки, спеціалізовані будинки для бідних та безпритульних;

в) житловий фонд спеціального призначення - до якого можна віднести службове житло, гуртожитки для проживання самотніх громадян та гуртожитки сімейного типу, житлові приміщення із фонду тимчасового проживання.

До житлового фонду не включаються нежилі приміщення в жилих будинках, що мають торговельне, побутове та інше призначення непромислового характеру [45].

У складі житлового фонду не враховуються також дачі, літні садові будинки, спортивні та туристичні бази, мотелі, кемпінги, санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, будинки для приїжджих, готелі, залізничні вагони й інші будівлі та приміщення, призначені для сезонного і тимчасового проживання, незалежно від часу проживання в них громадян [125].

До житлових будівель відносяться житлові будинки (будинки масової забудови, котеджі та будинки підвищеної комфортності, будинки садибного типу, будинки житлові готельного типу) та гуртожитки (житлові будинки для колективного проживання, включаючи будинки для людей похилого віку та інвалідів, студентів, дітей та інших соціальних груп, наприклад, будинки для біженців, гуртожитки для робітників та службовців, гуртожитки для студентів та учнів навчальних закладів, будинки дитини та сирітські будинки, притулки для бездомних і таке інше) [109].

У житловому господарстві також часто використовуються поняття житловий будинок та квартира, які виступають структурними одиницями житлового фонду.

Житловий будинок - незалежна споруда, що має дах, зовнішні або розподіляючі стіни, які сягають від фундаменту до даху, має поштовий номер та основна частина якої (більше половини загальної площі) використовується під житлові приміщення [19].

Багатоквартирний будинок - жилий будинок з двома і більше квартирами (приміщеннями) за наявності хоча б одного власника цих квартир (приміщень). Залежно від кількості поверхів багатоквартирні будинки поділяють на малоповерхові (1-4 поверхи) та багатоповерхові (5 поверхів та вище) [56].

Одноквартирний будинок - будинок, що складається з окремої квартири (автономного житлового блоку) [11].

Житловий будинок садибного типу - будівля капітального типу, що споруджена з дотриманням вимог, передбачених чинним законодавством, іншими нормативно-правовими актами, поверховість якої не повинна перевищувати 4-х поверхів, і призначена для постійного у ній проживання [19].

Квартира - комплекс взаємопов’язаних приміщень, використовуваних для проживання однієї сім’ї різного чисельного складу або однієї людини, який включає (як мінімум): житлову (житлові) кімнату, кухню, ванну кімнату (душову), вбиральню або суміщений вузол, передпокій тощо [19].

Головними поняттями водопровідно-каналізаційного господарства є: водопровід, окрема водопровідна мережа, водовід, вулична водопровідна мережа, водоканал, каналізація, окрема каналізаційна мережа, головний колектор, вуличні каналізаційні мережі, стічні води.

Водопроводом вважається сукупність водозабірних споруд, очисних споруд та розподільної мережі труб, які використовуються для водозабезпечення [40].

Окрема водопровідна мережа - водопровідне господарство, яке не має водозабірних та очисних споруд; це тільки розподільна мережа, в яку вода потрапляє від водопроводу іншого підприємства, організації.

Водовід - трубопровід, який прокладено від місця забору води (джерела водопостачання) до перших вуличних розподільних мереж [40].

Вулична водопровідна мережа - це мережа трубопроводів, які прокладено вздовж вулиць, проїздів, провулків і т.п. Внутрішньоквартальною вважається мережа трубопроводів, які укладено вздовж внутрішньоквартальних проїздів. Внутрішньодворовою вважається мережа трубопроводів, які укладено на території домоволодінь [40].

Підприємство централізованого питного водопостачання - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів системи централізованого питного водопостачання для постачання питної води споживачам, а також як товарної продукції, призначеної для купівлі-продажу [63].

Послуги водопостачання в Україні надають комунальні підприємства: водоканали, водопровідно-каналізаційні господарства. Водоканал - підприємство, яке виробляє послуги з централізованого постачання холодної води (водопостачання) і водовідведення та забезпечує їх розповсюдження в межах системи комунального водопостачання та каналізації, які знаходяться на його балансі [52].

Основними завданнями водоканалів у галузі водопостачання є [131]:

видобування питної води;

транспортування води по магістральних водогонах;

експлуатацію міських внутрішньо-квартальних та дворових водопровідних мереж;

подачу води для мешканців;

хімікобактеріологічне дослідження якості питної води;

утримання водно-господарських об'єктів в належній якості.

Об'єкт спільного водопостачання та водовідведення - цілісний майновий комплекс із завершеним циклом виробництва питної води та надання послуг водопостачання та водовідведення, що надаються для більш як однієї територіальної громади [60].

Каналізація - сукупність споруд для відводу стічних вод з території населеного пункту або його частини, яка складається з мережі труб і колекторів (каналів) та власного випуску [109].

Окрема каналізаційна мережа - мережа, яка не має власного випуску, а передає стічну рідину до каналізаційних споруд інших підприємств.

Вуличні каналізаційні мережі - трубопроводи, які прокладено вздовж вулиць, проїздів, провулків, набережних населеного пункту, включаючи протяжність збірних колекторів (без головних та приєднань).

Головний колектор - трубопровід (або канал), який збирає стічні води з усієї території, що має каналізацію, та відводить їх на очисні споруди або у водоймище.

Стічні води - це води, що використовуються на виробничі, побутові та інші потреби, забруднені додатковими домішками, що змінили їх первісний хімічний склад і фізичні властивості; води, що стікають з території населених пунктів у результаті випадання атмосферних опадів або поливання вулиць [109].

Міські стічні води - це суміш побутових стічних вод житлових, громадських будинків, виробничих стічних вод промислових підприємств і підприємств комунально-побутового обслуговування, громадського харчування, місцевої і харчової промисловості [109].

Розрізняють три види стоків: побутові (господарсько-фекальні); виробничі (промислові); дощові (атмосферні) [47].

Побутові стоки утворюють води від кухонь, туалетних кімнат, душових, лазень, пралень, їдалень, лікарень, миття приміщень. За природою забруднення це фекальні - забруднені фізіологічними відходами, і господарські - забруднені різними господарськими відходами. Побутові стоки крім органічних домішок містять біологічні домішки, що складаються з хвороботворних бактерій, здатних викликати епідемічні захворювання, а тому вони дуже небезпечні [109].

Виробничі стічні води - води, що використовуються в технологічному процесі, не відповідають вимогам, що ставляться до їхньої якості. Вони забруднені відходами виробництва, містять речовини, які економічно доцільно утилізувати [109].

Дощові води утворюються в результаті атмосферних опадів. Їх підрозділяють на дощові і талі, що утворюються від танення льоду і снігу. Води від миття і поливання вулиць, фонтанів і дренажів за характеристикою забруднюючих домішок близькі до дощових і видаляються разом з ними [109].

Підприємство централізованого водовідведення - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів системи централізованого водовідведення [63].

Послуги водовідведення як і послуги водопостачання в Україні надають водоканали, водопровідно-каналізаційні та житлово-комунальні господарства.

Головними завданнями підприємств у галузі водовідведення є [131]:

відведення стічних вод;

надання послуг по експлуатації каналізаційних колекторів;

повну механічну та біологічну очистку стічних вод на каналізаційних очисних спорудах.

Благоустроєними населеними пунктами вважають такі, які мають централізоване водопостачання та каналізацію, а саме: міста, селища міського типу та сільські населені пункти, в яких водопроводи й окремі водопровідні мережі відпускають воду населенню та на комунально-побутові потреби централізовано, а каналізації здійснюють централізоване відведення стічних вод із житлових будинків та комунально-побутових підприємств [93].

В сфері теплопостачання ключовою категорією є система теплопостачання.

Система теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільних) теплових мереж, засобів розподілення теплової енергії, які об'єднані спільним режимом виробництва, транспортування та постачання теплової енергії. Система теплопостачання включає системи опалення та гарячого водопостачання.

Системи опалення залежно від джерела вироблення теплової енергії поділяють на місцеві й центральні.

Місцевим опаленням називають таку систему, при якій паливо спалюється в печі (грубі), розташованій в опалюваному помешканні, а тепло, одержане від спалюваного палива, передається в помешкання від поверхні нагрітої печі. Така піч (груба) може обслуговувати одну або декілька кімнат. Крім місцевого грубного опалення застосовують місцеве газове або електричне опалення [109].

Централізованою системою опалення називають такий пристрій, при якому тепло виробляється в якомусь центрі, наприклад, в центральній котельній, а теплоносій по трубопроводах передає тепло нагрівальним приладам, встановленим в окремих помешканнях [109].

В централізованій системі опалення тепло виробляється в якомусь центрі (котельні) передається теплоносію, а теплоносій, після переміщення трубопроводами, передає тепло нагрівальним приладам, встановленим в окремих помешканнях [109].

Системи гарячого водопостачання, як і опалення, бувають місцеві й централізовані. У місцевих системах гарячого водопостачання гаряча вода готується на місці її використання. У централізованих системах гарячого водопостачання гаряча вода готується в одному місці, з якого вона транспортується до споживачів по трубопроводах [109].

За джерелом виготовлення тепла розрізняють три види систем теплопостачання [109]:

високоорганізоване централізоване теплопостачання на базі комбінованого вироблення тепла і електроенергії на теплоелектроцентралях (ТЕЦ) - теплофікація;

централізоване теплопостачання від районних опалювальних і промислово-опалювальних котельних;

децентралізоване теплопостачання від малих котельних, індивідуальних опалювальних печей і т.п.

За теплоносіями розрізняють водяні й парові системи теплопостачання [109].

Водяні системи теплопостачання залежно від способу приєднання до споживачів поділяються на: закриті й відкриті [109].

У закритих системах гаряча вода, віддавши тепло споживачам (системам опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і споживаючим тепло приймачам), із мережі не розбирається, а повертається назад до джерела теплопостачання [109].

У відкритих системах теплопостачання гаряча вода частково або повністю розбирається з теплової мережі для потреб гарячого водопостачання і виробничо - технологічних процесів. У цьому разі до джерела теплопостачання повертається не вся вода, а тільки та її частина, яку не використали споживачі. Звичайно в котел повертається охолоджений теплоносій тільки від систем опалення і вентиляції [109].

Головними поняттями теплопостачання є: теплопостачальна станція, теплоцентраль, теплова мережа, тепловий вузол, тепловий пункт, теплова мережа.

Станція теплопостачання - комплекс устновок (парових, водогрійних і пароводогрійних котлів та теплообмінників), які є джерелом теплопостачання [110].

Теплоцентраль - енергопідприємство, до складу якого входять котельні з паровими і водогрійними котлами, теплообмінниками, які є джерелом теплопостачання [110].

Теплова мережа - сукупність устаткування (помпи, трубопроводи, арматура, засоби вимірювальної техніки), за допомогою якого подається від джерела тепла нагрітий теплоносій (пар або гаряча вода) до споживачів тепла і повертається після часткового використання тепла (охолодження) у вигляді конденсату пари та відпрацьованої гарячої води до джерела тепла [110].

Тепловий вузол - комплекс пристроїв, призначених для приєднання систем теплоспоживання до теплової мережі з метою керування ними та забезпечення відповідного режиму теплоспоживання [110].

Тепловий пункт (ТП) - спеціально обладнане приміщення, із якого здійснюється керування місцевими системами теплоспоживання (опаленням, гарячим водопостачанням, вентиляцією, технологічним навантаженням). У ньому відбувається трансформація параметрів теплоносія за видами споживання тепла, облік тепла тощо [110].

Розрізняють такі види теплових пунктів [110]:

. Індивідуальний тепловий пункт (ІТП). Використовується для обслуговування одного споживача (будівлі або її частини). Як правило, розташовується в підвальному або технічному приміщенні будівлі, однак, в силу особливостей обслуговуваної будівлі, може бути розміщений в окремій споруді.

. Центральний тепловий пункт (ЦТП) - тепловий пункт, до якого приєднані системи теплоспоживання двох і більше будівель (споруд). Використовується для обслуговування групи споживачів (будівель, промислових об'єктів). Частіше розташовується в окремій споруді, але може бути розміщений у підвальному або технічному приміщенні однієї з будівель.

. Блочний тепловий пункт (БТП). Виготовляється в заводських умовах і поставляється для монтажу у вигляді готових блоків. Може складатися з одного або кількох блоків. Обладнання блоків монтується дуже компактно, як правило, на одній рамі. Зазвичай використовується при необхідності економії місця. За характером і кількістю підключених споживачів БТП може відноситись як до ІТП, так і до ЦТП.

Теплові мережі (теплопроводи) - зовнішні трубопроводи, по яких тепло від джерел теплопостачання подається споживачам. До складу теплових мереж входять теплопроводи, конденсатори, відключаюче, регулююче і оберігаюче обладнання, яке встановлюється у спеціальних камерах, насосні станції, теплові пункти [109].

За призначенням теплові мережі поділяються на такі категорії [109]:

магістральні, що йдуть від джерела тепла до території мікрорайонів населених місць або промислових підприємств;

розподільні - прокладені від магістральних теплових мереж по території мікрорайонів або промислових підприємств до вузлів відгалуження теплових мереж до окремих будівель;

відгалуження, що йдуть від розподільних теплових мереж (в окремих випадках - від магістральних) до фундаментів будівель.

В газопровідному господарстві головними поняттями є вуличні, внутрішньоквартальні та внутрішньодворові газові мережі, газифікація квартир.

Вуличними газовими мережами вважаються газопроводи, які прокладені по вулицях, площах, і т.д. міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів від газорозподільних станцій на магістральному газопроводі при вході в місто, селище міського типу, сільський населений пункт [40].

До внутрішньоквартальних і внутрішньодворових мереж відносяться газопроводи, прокладені від вуличної розподільчої мережі в місці розгалуження, до відключаючих пристроїв, встановлених у сходових клітках (в цокольному поверсі) [40].

Газифікованою квартирою вважається житлове приміщення для постійного проживання, відокремлене від інших приміщень капітальними стінами, яке має самостійний вихід на сходову клітку, в загальний вестибюль (коридор) або безпосередньо назовні (на вулицю, у двір і т.п.), в якому встановлена підлогова газова плита, що постачається газом [40].

Електрична підстанція - електроустановка, призначена для перетворення та розподілу електричної енергії. В залежності від призначення можуть бути трансформаторнимим або перетворювальними.

Об'єднана енергетична система України - сукупність електростанцій, електричних і теплових мереж, інших об'єктів електроенергетики, що об'єднані спільним режимом виробництва, передачі та розподілу електричної й теплової енергії за їх централізованого управління.

В сфері санітарної очистки та поводження з твердими побутовими відходами важливе значення мають поняття полігонів ТПВ.

Відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються в процесі людської діяльності і не мають подальшого використання на місці утворення або виявлення і від яких їхній власник має намір чи повинен позбутися шляхом утилізації або видалення [109].

Полігон твердих побутових відходів (ТПВ) - інженерна споруда, яка призначена для захоронення побутових відходів і повинна запобігати негативному впливу на навколишнє природне середовище і відповідати санітарно-епідеміологічним і екологічним нормам [49].

Головними поняттями, що використовуються у сфері взаємодії населення з житлово-комунальним господарством виступають комунально-побутові потреби, тарифи на житлово-комунальні послуги, субсидії.

Комунально-побутові потреби включають відпуск газу, води, теплоенергії таким підприємствам, установам та організаціям: дитячим дошкільним, середнім і вищим закладам освіти, лікувальним, спортивним, видовищним установам, будинкам для людей похилого віку та інвалідів, ресторанам, буфетам, столовим, кафе, готелям, будинкам і гуртожиткам для приїжджих, робочим і студентським гуртожиткам, військовим частинам і т.п., підприємствам служби побуту, які виконують невиробничі види побутових послуг населенню, а також на комунальні і культурно-побутові потреби всіх інших підприємств, установ і організацій [40].

До тарифів на житлово-комунальні послуги належать: тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; на послуги водопостачання і водовідведення; теплопостачання; газопостачання; електропостачання.

Базовий тариф на послуги водопостачання та водовідведення - розмір плати, що забезпечує відшкодування витрат операційної діяльності, фінансової діяльності, витрат (або їх частки) на здійснення капітальних вкладень, витрат з податку на прибуток, у розрахунку на одиницю послуги, і визначається підприємством на основі показників виробничої програми базового року, погодженої Уповноваженим органом щодо регулювання (встановлення) цін (тарифів) відповідно до компетенції [50].

Баланс водоспоживання та водовідведення - співвідношення між фактично використаними обсягами води з усіх джерел водопостачання та обсягами стічних вод, що відводяться за визначений термін [93].

Тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання - вартість вироблення, транспортування та постачання одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат з урахуванням планованого прибутку [48].

Структура тарифів - складові економічно обґрунтованих витрат, пов'язаних із провадженням у планованому періоді певного виду ліцензованої діяльності, які групуються за статтями, визначеними уповноваженими органами відповідно до стандартів бухгалтерського обліку, що затверджені Мінфіном, та складові планованого прибутку, на основі яких розраховуються та встановлюються тарифи.

Одноставковий тариф на теплову енергію - вартість одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості, що реалізується споживачам, визначена як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування, постачання з урахуванням планованого прибутку і не розподілена на умовно-змінну та умовно-постійну частини тарифу [48].

Двоставковий тариф на теплову енергію - грошовий вираз двох окремих частин тарифу (умовно-змінної та умовно-постійної). Умовно-змінна частина двоставкового тарифу - вартість одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості, що реалізується споживачам як грошовий вираз змінної частини планованих економічно обґрунтованих прямих витрат на її виробництво, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва теплової енергії з урахуванням планованого прибутку. [48].

Умовно-постійна частина двоставкового тарифу - абонентська плата за одиницю (1 Гкал/год) теплового навантаження об'єктів теплоспоживання як грошовий вираз решти планованих економічно обґрунтованих витрат, що включаються до повної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, є постійними і не змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва теплової енергії з урахуванням планованого прибутку.

Двоставковий тариф відрізняється від одноставкового тарифу тим, що в основу тарифу покладена розбивка витрат теплопостачального підприємства на умовно-змінні та умовно-постійні витрати. Перша частина двоставкового тарифу - це плата за фактичний об‘єм спожитої теплової енергії. Друга частина двоставкового тарифу - це умовно-постійні витрати, які пов‘язані з необхідністю підтримання в робочому стані джерел теплової енергії та теплових мереж, а також теплопостачального обладнання. Джерелом покриття умовно-постійних витрат при двоставковому тарифі є плата за 1 м2 опалювальної площі квартири [95].

Тарифи на надання послуг з централізованого опалення - вартість надання одиниці послуги з централізованого опалення відповідної якості, розрахована на основі економічно обґрунтованих планованих витрат з урахуванням планованого прибутку.

Тарифи на надання послуг з централізованого постачання гарячої води - вартість надання одиниці послуги з централізованого постачання гарячої води визначеної кількості та відповідної якості, розрахована на основі економічно обґрунтованих планованих витрат з урахуванням планованого прибутку [48].

Субсидія - це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам [110].

Право на призначення субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг мають сім’ї, у яких розмір плати за житлово-комунальні послуг у межах норм споживання з урахуванням пільг перевищує обсяг визначеного Кабінетом Міністрів України обов’язкового відсотка платежу (10 чи 15% середньомісячного сукупного доходу).

Субсидія призначається уповноваженому власнику (співвласнику) житла, наймачу державного та громадського фонду, членові житлово-будівельного (житлового) кооперативу, власнику (співвласнику) житлового приміщення, на якого відкрито особовий рахунок за місцем реєстрації.

.4 Головні показники роботи житлово-комунального господарства

Для характеристики роботи житлово-комунального господарства застосовують ряд показників, що характеризують матеріальну базу та забезпеченість населення окремими послугами.

До головних показників житлового господарства належать: загальна площа житлового фонду (всього, міського, сільського), забезпеченість населення житлом, кількість квартир, кількість житлових будинків, рівень обладнання житлового фонду, площа аварійного житлового фонду, площа зношеного житлового фонду.

Загальна площа житла визначається як сума загальної площі нових житлових будівель та приросту загальної площі, отриманої у результаті розширення, реконструкції існуючого житлового фонду та інших будівель [19].

Загальна площа квартир у житлових будівлях складається із житлової площі і площі підсобних приміщень. До житлової площі включається площа житлових кімнат усередині квартири. До підсобних приміщень зараховуються приміщення всередині квартири: кухні, коридори, санвузли, ванні і гардеробні кімнати та інші [19].

У гуртожитках до підсобних приміщень крім вищевказаних відносяться приміщення культурно-побутового призначення і медичного обслуговування [109].

Не включається до загальної площі квартир в житлових будівлях: площа призначена для нежилих приміщень (крамниць, аптек, перукарень, ательє та ін.), а також площа вестибюлів, тамбурів, холів, сходових площадок, загальних коридорів [19].

Забезпеченість населення житлом визначається як частка від ділення загальної площі житлових приміщень за мінусом площі лоджій, балконів і терас на чисельність постійного населення на 1 січня наступного за звітним року [19].

Обладнання житлового фонду - загальна площа у житлових будинках, нежилих будівлях та гуртожитках уважається обладнаною водопроводом, каналізацією, центральним опаленням, ваннами (душовими), газом (включаючи балонний), гарячим водопостачанням, підлоговими електроплитами, у тому числі в будинках з окремо розташованою кухнею (зокрема в приватних будинках), у тому разі, якщо у будинках установлені перераховані види благоустрою навіть у випадках, коли той чи інший вид благоустрою тимчасово не діє [19].

Площа аварійного житлового фонду - площа житлового фонду у стані, при якому її подальша експлуатація повинна бути негайно припинена заради безпечного проживання людей [19].

Площа зношеного житлового фонду - площа будівель, встановлена оцінка технічного стану якої відповідає її фізичному зносу (більше 60% для дерев’яних будівель та 70% для кам’яних будівель) [19].

Головними показниками, що характеризують водопостачання є кількість водопроводів, окремих водопровідних мереж, свердловин, установок питного водопостачання; одиночна протяжність водоводів, вуличної водопровідної мережі, внутрішньоквартальної та внутрішньодворової мережі; встановлена виробнича потужність насосних станцій першого підйому, очисних споруд, водопроводу; відпуск води споживачам.

Одиночна протяжність водоводів визначається по довжині труб, прокладених в одну лінію. Якщо водовід складається із двох та більше трубопроводів, враховується протяжність кожного трубопроводу [40].

Потужність насосних станцій першого підйому визначається як сума продуктивності всіх установлених насосів на кінець року, незалежно від того, знаходяться вони в роботі, простої з різних причин (у ремонті, по режиму роботи) [40].

Кількість води поданої в мережу за рік визначається за даними водомірів, установлених на водоводах в місцях їх з’єднання з вуличною розподільчою мережею водопроводу [40].

Показник "подано води в мережу" враховує всю воду, яку фактично було подано в мережу, незалежно від джерела її надходження - піднята вона насосами першого підйому, самопливом чи одержана зі сторони (від підприємства чи іншого водопроводу).

Кількість води відпущеної усім споживачам включає воду відпущену населенню, на комунально-побутові і виробничі потреби, а також іншим водопроводам, окремим водопровідним мережам.

Водовідведення характеризується такими показниками: кількість каналізацій, окремих каналізаційних мереж, одиночна протяжність головних колекторів та вуличної каналізаційної мережі; встановлена пропускна спроможність очисних споруд та каналізацій; обсяги пропущеної та відведеної стічної води. Дані показники визначають аналогічно до показників водопостачання.

Потужність (пропускну спроможність) підприємств водопровідно-каналізаційного господарства розраховують виходячи з необхідності забезпечення максимально можливого попиту. Вона характеризується обсягом води (пропущених стічних вод), віднесеним до одиниці часу. Технологічний процес на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства складається з декількох ланок, тому пропускна спроможність підприємства в цілому визначається за принципом "вузької ланки" [27].

До головних показників теплопостачання належать: кількість котелень різної потужності, сумарна потужність котелень, кількість встановлених котлів, протяжність теплових та парових мереж, обсяги виробленої та відпущеної теплової енергії, втрати теплової енергії.

Сумарна теплова потужність котелень на кінець звітного року визначається за сумою номінальних паспортних потужностей усіх встановлених в них котлів у Гкал/год [40].

Кількість встановлених котлів (енергоустановок) на кінець року включає у себе котли всіх видів, утилізаційні установки, енергоустановки встановлені в котельнях, на електростанціях, в окремих приміщеннях (в умовних котельнях), а також взятих в оренду, незалежно від того, знаходяться вони у роботі, резерві, ремонті, очікуванні ремонту або простоюють з інших причин.

Протяжність теплових та парових мереж розраховується по довжині траси, каналу з вкладеними в ній двома трубопроводами (прямого і зворотного) без включення дворових мереж [40].

Вироблена теплова енергія включає всю теплову енергію, а також тепло використане на власні виробничі потреби котельні, електростанції і т.п.

Кількість виробленого тепла визначається по кількості та теплоутриманню відпущеної пари та гарячої води.

Втрати теплової енергії визначаються як різниця між кількістю тепла, поданого в мережу (включаючи кількість виробленого тепла і придбаного зі сторони з відрахуванням тепла, витраченого на власні виробничі потреби котелень) і кількістю тепла, спожитого всіма споживачами (абонентами).

Газопостачання характеризують такі показники: кількість газифікованих квартир природним і зрідженим газом (всіх, міських, сільських), протяжність газових мереж, обсяги відпущеного природного та зрідженого газу, втрати газу в мережі.

Протяжність вуличної газової мережі враховується в одиночному обчисленні, тобто в одну лінію. Якщо по вулиці прокладені труби в дві і більше ліній, то для протяжність газової мережі визначають як суму протяжностей всіх ліній.

Відпуск природного газу всім споживачам включає також газ, відпущений на енергетичні, виробничо-технологічні потреби всіх підприємств, організацій і установ [40].

Втрати газу в мережі визначаються як різниця між кількістю газу, яка подана в мережу і кількістю газу, яка відпущена всім споживачам [40].

.5 Правові основи роботи житлово-комунального господарства

Житлове право в Україні регулює специфічний вид суспільних відносин, які виникають у сфері задоволення людиною та громадянином природної потреби в житлі.

Роботу житлово-комунального господарства регулює система нормативно-правових актів. Систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові відносини в Україні, складають: Конституція України; Житловий кодекс; Закони України; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти.

Право громадян України на житло закріплено ст. 47 Конституції України. Конституційне право на житло вважається забезпеченим лише тоді, коли громадянин України має житло, що відповідає установленим нормам і придатне для проживання.

Суб'єктивне право на житло - можливість людини й громадянина мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом і вимагати від зобов'язаних суб'єктів забезпечення реалізації цього права у повному обсязі.

В Україні й сьогодні чинним залишається Житловий кодекс Української РСР, який був прийнятий ще 30 червня 1983 року [20]. З того часу до кодексу були внесені численні зміни й зараз діє редакція №5290-VI від 18.09.2012 року.

Новий Проект Житлового кодексу України від 17.03.2009 року не був прийнятий у зв'язку із своєю недоопрацьованістю та суперечністю Конституції України [5].

Незважаючи на те, що до Житловий кодекс Української РСР були внесені численні поправки, незмінною залишається назва й преамбула, текст якої починається фразою: "В результаті перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції" [20]. На нашу думку, зважаючи на те, що Україна вже 23 роки як отримала незалежність, доцільно було б перейменувати "Житловий кодекс Української РСР" в "Житловий кодекс України" й внести відповідні правки в текст відповідно до сучасних реалій.

Житловий кодекс (ЖК) Української РСР прийнято 30 червня 1983 р. і введено в дію з 1 січня 1984 р. Він складається з семи розділів (193 статей): "Загальні положення", "Управління житловим фондом", "Забезпечення громадян жилими приміщеннями. Користування жилими приміщеннями", "Забезпечення схоронності житлового фонду, його експлуатація та ремонт", "Відповідальність за порушення житлового законодавства", "Вирішення житлових спорів", "Заключні положення" [35].

Житловий фонд на території України складають жилі будинки та інші жилі приміщення. Згідно зі статтею 4 Житлового кодексу розрізняють такі види житлового фонду: державний; громадський; кооперативний (ЖБК); індивідуальний.

Серед всіх Законів України, що регулюють житлово-комунальні відносини виділимо такі: "Про житлово-комунальні послуги", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про теплопостачання", "Про електроенергетику".

Напрями розвитку житлово-комунального господарства України визначені у Постанові Кабінету міністрів України від 27 лютого 1995 року №150 "Про Концепцію розвитку житлово-комунального господарства в Україні" [53]:

реформування економічних відносин у галузі з метою прискорення інтеграції в ринкову економіку, проведення радикальних

змін в існуючому порядку фінансування, кредитування, оподаткування та ціноутворення;

поступовий перехід (у міру реформування системи оплати праці) до самоокупності в користуванні житлом і комунальними послугами та до адресних субсидій окремим категоріям громадян для компенсації їх витрат на комунальні послуги;

формування багатоукладної економіки житлово-комунального господарства на основі створення підприємств різних форм власності, впровадження в практику недержавних джерел інвестування розвитку галузі;

забезпечення збалансованого розвитку тепло-, водо-, газопостачання та водовідведення у ході реалізації програм житлово-цивільного та промислового будівництва.

докорінне реформування житлової політики з метою послідовного нарощування обсягів будівництва житла всіх форм власності шляхом економічного та фінансового стимулювання, підвищення рівня його комфортності, всебічного сприяння громадянам у розв'язанні їх житлових проблем;

забезпечення житлом за рахунок державного житлового фонду громадян, що потребують соціального захисту;

забезпечення умов для прискорення роздержавлення житлового фонду з метою створення ринку житла, що сприятиме поліпшенню громадянами своїх житлових умов;

розроблення та реалізація державної цільової програми забезпечення населення якісною питною водою;

технічне переоснащення галузі на основі широкого застосування вітчизняних і зарубіжних науково-технічних досягнень, зокрема в енерго- та ресурсозбереженні, впровадження екологічно чистих технологій;

удосконалення правового регулювання питань функціонування і розвитку житлово-комунального господарства.

Взаємовідносини між виробниками та споживачами житлово-комунальних послуг регулює Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року [47].

Крім того окремі сфери житлово-комунального господарства регулюються спеціальними нормативно-правовими актами. Так, Наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства "Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій" від 17.05.2005 визначає норми технічного обслуговування жилих будинків та утримання приміщень [51].

Централізоване водопостачання та водовідведення регулюють такі нормативно-правові акти: Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" від 10.01.2002 р. [61]; Наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства "Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України" від 27.06.2008 р [50].

Відносини у галузі теплопостачання регулюються Законом України "Про теплопостачання" від 2.06.2005 року [62], а в галузі електропостачання - Законом України "Про електроенергетику" від 16.10.1997 р. [46].

Важливим нормативно-правовим актом в сфері регулювання ціноутворення на житлово-комунальні послуги є Постанова Кабінету міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" [48]. Дана постанова затверджує:

порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води;

порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення;

порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій;

порядок розрахунку роздрібного тарифу на електричну енергію;

порядок встановлення роздрібних цін на природний газ для населення.

Актуальним питанням житлово-комунального господарства є створення та функціонування об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Для ефективного функціонування ОСББ в Україні, є повна законодавча та методична база, а саме: Закони України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку"; "Про приватизацію державного житлового фонду"; "Про Загальнодержавну програму реформування житлово- комунального господарства на 2004-2010 роки"; Постанова Кабінету Міністрів України "Про реалізацію Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", Наказ Державного комітету України з питань житлового господарства "Про затвердження Типового статуту ОСББ та Типового договору відносин власників житлових і нежитлових приміщень та управителя" тощо [131].

Таким чином житлово-комунальне господарство України регулюють Конституція України, Житловим кодексом, Закони України "Про житлово-комунальні послуги", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про теплопостачання", "Про електроенергетику", "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", Постанова Кабінету Міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги", Наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства "Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій" та інші нормативно-правові акти, що забезпечують правову базу для розвитку житлово-комунального господарства загалом України і, зокрема, Львівської області.

.6 Суспільно-географічні методи дослідження

При будь-якому науковому дослідженні застосовують певні методи. Метод наукового дослідження - це система розумових і (або) практичних операцій (процедур), які націлені на розв'язання певних пізнавальних завдань з урахуванням певної пізнавальної мети [97].

У суспільній географії застосовуються багато різноманітних методів, підходів і прийомів, які тісно пов'язані між собою логічно, структурно чи у процесі дослідження, тобто вони утворюють систему. Всі наукові методи можна розділити на три великі групи: філософські, загальнонаукові, та конкретнонаукові [97].

Серед філософських принципів найбільше значення для суспільно-географіного дослідження мають принципи історизму, взаємозумовленості, взаємозв'язку та причинності. Принцип історизму необхідно враховувати при характеристиці сучасного стану об'єкта, оскільки цей стан є результатом історичного розвитку. Принципи взаємозумовленості, взаємозв'язку та причинності дозволяють визначати взаємозв'язки об'єктів в межах системи та різних систем і на основі цього встановлювати причинно-наслідкові ланцюги, а отже визначати причини функціонування системи.

З групи загальнонаукових методів в даній роботі застосовуються методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції.

Аналіз дозволяє розкласти складні системи на системи нижчих рівнів. Він застосовується як при галузевому (вивчення всього житлово-комунального господарства через його складові: водопостачання, водовідведення, теплопостачання, газопостачання, електропостачання тощо), так і при територіальному (вивчення ЖКГ області через ЖКГ адміністративних районів) підходах.

Синтез - поєднання абстрагованих сторін предмета і відображення його як конкретної цілісності; метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин [2]. Він дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле.

Індукція - метод пізнання, що ґрунтується на формально-логічному умовиводі, який дає можливість одержати загальний висновок на основі окремих фактів. Дедукція - метод, який полягає в одержанні часткових висновків на основі знання якихось загальних положень [25].

Важливе значення в процесі суспільно-географічного дослідження належить порівняльно-географічному методу, аналізу аналогових ареалів, генералізації, моделювання, формалізації, системний підхід.

Порівняльно-географічний метод дозволяє порівнювати різні геопросторові об'єкти між собою, знаходити їх спільні й відмінні риси. Цей метод конкретизується у методі ААА (аналіз аналогових ареалів), при якому застосовуються ще географічний аналіз та географічний синтез [97].

Метод генералізації є конкретним проявом методу логічного абстрагування. Він передбачає усунення під час дослідження несуттєвих другорядних властивостей та відносин і виділення головного, визначального [97].

Метод моделювання полягає у дослідженні об'єктів, явищ і процесів не безпосередньо, а з допомогою їхніх замінників - моделей. У процесі моделювання експеримент у натурі замінюється експериментом на моделі [97].

Метод формалізації - це вивчення об'єктів шляхом відображення їхнього змісту, структури, форми чи функціонування у знаковому вигляді за допомогою знакових систем [97].

Системний підхід (системний аналіз і системний синтез) - це вивчення географічних об'єктів, які трактуються як складні і (або) великі системи [97].

Система - це взаємопов'язана множина елементів, яка утворює певну цілісність [97].

Системний аналіз використовується для того, щоб розкласти складні системи на системи нижчих рівнів, а системний синтез - для того, щоб встановити зв'язки між окремими елементами, виділення на цій підставі підсистем та об'єднання їх у складнішу системи.

Для будь-якого географічного дослідження важливе значення має картографічний метод, який дозволяє узагальнити географічну інформацію, представити її в наочному вигляді й на її основі здійснювати подальший аналіз.

Картографічний метод - це складання картографічних моделей (окремих карт, їхніх серій, атласів) і одержання нового знання шляхом їх аналізу і перетворення. Карта - це носій геопросторової інформації, її зберігач і передавач [97].

Серед спеціальних методів суспільної географії особливу увагу слід звернути на галузевий метод та метод районування.

Галузевий метод - це засіб вивчення компонентної (в тому числі компонентно-функціональної) структури господарства регіону чи національного комплексу [97].

Метод районування полягає у аналізі набору характеристик територіальних утворень, на основі якого здійснюється виділення певних просторових сукупностей елементів зі схожими ознаками (районів).

.7 Статистичні методи дослідження

Суспільно-географічні дослідження зазвичай опираються на статистичну інформацію. Для опрацювання цієї інформації застосовують статистичні методи, які полегшують її географічну інтерпретацію.

Вихідна статистична інформація найчастіше подається у зведеному вигляді у формі статистичних таблиць.

Статистична таблиця - це форма раціонального наочного представлення числових даних, результатів зведення і обробки статистичних матеріалів [29].

Статистична таблиця має підмет і присудок. Підмет таблиці - це об'єкти дослідження, а присудок - це система показників, які характеризують об'єкти [29].

Залежно від структури підмета статистичні таблиці поділяються на прості, групові та комбінаційні. Підмет простої таблиці являє собою перелік одиниць явища чи процесу і в присудку відсутнє групування статистичних даних. У групових статистичних таблицях підмет групується за однією ознакою, а у комбінаційних за двома і більше ознаками [29].

Для визначення територіальних одиниць зі спільними ознаками на основі досліджуваних показників застосовують метод групування.

Групування - це розподіл сукупності спостережень на групи за будь-якою істотною ознакою. Це метод розчленування складного масового явища на істотно різні групи з метою глибокої їх характеристики. Ознака покладена в основу групування називається групувальною.

Групування може здійснюватись за кількісною (структурне) і якісною (типологічне) ознаками. В результаті структурного групування отримується варіаційний ряд (ряд розподілу), а в результаті типологічного - атрибутивний ряд [29]. Групування буває первинне і вторинне. Первинне здійснюється на основі результатів дослідження, а вторинне - на основі первинного [39].

В процесі дослідження використовуються абсолютні та відносні величини. Абсолютні величини - кількісні показники, які виражають рівень, обсяг, чисельність досліджуваних явищ. Вони мають певні одиниці виміру: натуральні, умовно-натуральні, трудові, вартісні [29].

Відносні величини - це узагальнюючі кількісні показники, які виражають співвідношення порівнюваних абсолютних або інших відносних величин [29].

Найчастіше зустрічаються такі 4 форми відносних величин [29]:

) просте відношення (коефіцієнт, частка) - показує у скільки разів одна досліджувана величина більша від іншої;

) відсоток або процент (%) - частка досліджуваного явища у ширшому явищі, що дорівнює простому відношенню помноженому на 100;

) проміле (‰) - просте відношення помножене на 1000;

) продециміле (о/ооо) - просте відношення помножене на 10000.

Розрізняють такі види відносних величин [39]:

) відносні величини динаміки - характеризують зміни суспільно-географічних явищ і процесів у часі;

) відносні величини структури - характеризують склад того чи іншого суспільно-географічного явища, тобто показують, яку питому вагу займають окремі частини в усьому явищі.;

) відносні величини координації - характеризують співвідношення між складовими частинами цілого;

) відносні показники порівняння - це результат зіставлення одних і тих же характеристик двох різних сукупностей, груп чи одиниць;

) відносні величини інтенсивності - відображують ступінь поширення одного явища порівняно з іншими взаємопов'язаними явищами;

) відносні величини диференціації - результат порівняння двох структурних рядів, один з яких характеризує співвідношення частин сукупності за чисельністю одиниць, а другий - за величиною будь-якої ознаки.

Для узагальнення показників, що характеризують типовий рівень варіюючої ознаки в якісно однорідній сукупності використовують середні величини.

Середні величини - це узагальнені показники, які характеризують досліджувану ознаку в якісно однорідній сукупності або окремій її частині. Найчастіше застосовуються степеневі (середнє арифметичне, середнє геометричне, середнє квадратичне, середнє гармонійне) та структурні (середина розмаху, мода, медіана) середні величини.

Степеневі середні величини бувають незважені (прості) і зважені. У зважених величинах крім значень усереднюваної ознаки (хі) та їх кількості (m) використовують ще й частоту повторень (вагу) індивідуальної ознаки у варіаційному ряду [29].

Середнє арифметичне - це найпоширеніший вид середніх величин. Незважене середнє арифметичне обчислюється діленням загального обсягу значень ознаки на обсяг сукупності: . Воно застосовується для усереднення абсолютних показників.

Зважене середнє арифметичне застосовують для усереднення відносних показників або для усереднення згрупованих абсолютних показників, де обсяги груп виконують роль ваг. Формула зваженого середнього арифметичного має вигляд:

Середнє гармонійне - це обернене до середнього арифметичного із обернених значень ознак. Її обчислюють, коли необхідно усереднення обернених індивідуальних значень ознак шляхом їх сумування:

Середнє квадратичне використовується для визначення показників варіації (коливання) ознаки - дисперсії та середнього квадратичного відхилення:

Середнє геометричне застосовують у тих випадках, коли обсяг сукупності формується не сумою, а добутком індивідуальних значень ознак:

Середніми величинами в статистичних рядах розподілу є мода і медіана, які відносяться до класу структурних (позиційних) середніх. Їх величини залежать лише від характеру частот, тобто від структури розподілу. На відміну від інших середніх, які залежать від усіх значень ознаки, мода і медіана не залежить від крайніх значень. Це особливо важливо для незакритих крайніх інтервалів варіаційних рядів розподілу [29].

Мода (Мo) - це значення варіанти, що найчастіше повторюється в ряду розподілу. Спосіб обчислення моди залежить від виду статистичного ряду. Для атрибутивних і дискретних рядів розподілу моду визначають візуально за значенням варіанти з найбільшою частотою (часткою) [29].

В інтервальному ряді спочатку визначається модальний інтервал (інтервал з найбільшою частотою) і значення моди в середні інтервалу розраховується за формулою:

,

де ak-1 - нижня межа модального інтервалу, ak - верхня межа модального інтервалу, fk-1, fk, fk+1 - частота відповідно передмодального, модального та післямодального інтервалів [29].

Медіаною (Ме) називають варіанту, що ділить ранжирований (впорядкований за мірою зростання або зменшення) ряд на дві рівні за обсягом частини. Медіана для дискретного ряду з непарним числом варіант (m) [29]:

=xk,

Медіана для дискретного ряду з парним числом варіант:

,

Для інтервального ряду спочатку визначають медіанний інтервал. Для цього обчислюють усі часткові суми частот:

=0, S1=f1, S2=f1+f2, …, .

Медіанним інтервалом є інтервал, в якому половина загальної суми частот міститься між частковими сумами частот:

.

На медіанному інтервалі знаходять саме значення медіани:

Статистична інформація, зазвичай, відображає зміну певних показників за деякий проміжок часу, тобто представлена у вигляді рядів динаміки.

Рядом динаміки називається ряд розміщених у хронологічній послідовності числових даних (статистичних показників), які характеризують величину суспільно-географічного явища на даний момент або за певний період часу [29].

Ряди динаміки складаються з двох елементів: рівнів ряду уі (і=1, 2,..., n) та часу tі. Рівнями ряду називають числові дані того чи іншого показника ряду динаміки; вони можуть бути виражені в абсолютних, відносних та середніх величинах і задаватися в табличній формі або графічно. Час ряду відповідає конкретним моментам або періодам, до яких відносяться рівні [29].

За ознакою часу ряду динаміки можуть бути двох видів: моментні та інтервальні. Моментними називають такі ряди динаміки, рівні яких фіксують стан явища на даний момент часу (дату). Інтервальним називають такий ряд, рівні якого характеризують явище за певний період часу [29].

Щоб мати узагальнюючі характеристики ряду динаміки явища розраховують також середні значення. Для інтервальних рядів за формулою середнього арифметичного:

,

Для моментних рядів середнє значення обчислюється за формулою середнього хронологічного:

Для характеристики рядів динаміки також застосовують такі показники: середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації, середній абсолютний приріст, середній темп зростання, середній темп приросту.

Середнє квадратичне відхилення рядів динаміки:

Коефіцієнт варіації:

Абсолютний приріст:

Середній абсолютний приріст:

Темп зростання:

Середній темп зростання:

Середній темп приросту:

Для оцінки динаміки певного показника широко застосовується індексний метод.

Індекс - це відносна величина порівняння, яка характеризує зміну соціально-економічних явищ і процесів у часі, просторі або порівняно з планом (нормою, стандартом). Формою вираження індексів є коефіцієнти або проценти [29].

Індекси бувають індивідуальні й загальні. Індивідуальні індекси характеризують мінливість простого показника, а загальні - для певної сукупності [29].

Індивідуальні індекси застосовується для одного елемента сукупності або для елементів однорідної сукупності. Ланцюговий індивідуальний індекс обчислюється як відношення показника в досліджуваний період до відношення показника в попередній період.

Серед загальних агрегатних індексів найчастіше використовуються агрегатний індекс вартості продукції, агрегатний індекс кількості продукції, агрегатний індекс ціни продукції.

Агрегатний індекс вартості продукції:

Агрегатний індекс кількості продукції:

Агрегатний індекс ціни продукції:

,

де p0, p1 - ціна одиниці продукції в базовий та досліджуваний періоди; q0, q1 - обсяг продукції в базовий та досліджуваний періоди.

В процесі суспільно-географічного дослідження велике значення мають регресійний та кореляційний аналіз, оскільки вони дозволяють створювати моделі залежності між різними показниками та математично обґрунтовувати причинно-наслідкові зв'язки.

Регресійній аналіз слугує для встановлення форми зв’язку, або виду рівняння регресії, та визначення параметрів рівняння регресії [29]. Він дозволяє встановити характер зміни одного показника за зміною іншого та створити регресійну модель цієї зміни.

Рівняння регресії - це функціональний зв'язок, який наближено, але максимально точно описує реальну статистичну залежність між ознаками. Найчастіше застосовуються лінійне та квадратичне рівняння.

Лінійне рівняння регресії має вигляд: у=а0+а1х. Його побудова полягає у визначенні коефіцієнтів а0, а1. Інформаційною базою служить масив спостережень за значеннями факторної (xi, i=1, 2, …, m) та результуючої (уi, i=1, 2, …, m).

Провідним методом визначення коефіцієнтів рівняння є метод найменших квадратів. Він полягає в тому, що коефіцієнти а0, а1 вибираються з умови мінімуму суми квадратів відхилень регресійних значень результуючої змінної від її фактичних значень. Застосувавши метод найменших квадратів отримуємо формули для коефіцієнтів а0, а1:

,    

,  

Квадратичне регресійне рівняння має вигляд: y=a0+a1x+a2x2. Для визначення коефіцієнтів існуєть такі формули.

,   ,           

,    

Кореляційний аналіз служить для оцінки впливу факторної ознаки на результуючу та встановлення адекватності теоретичної залежності між ознаками фактичним даним [29].

Тісноту зв’язку між ознаками оцінюють за допомогою таких характеристик: коефіцієнт детермінації; коефіцієнт кореляції (кореляційне відношення) та ін.

Коефіцієнт детермінації показує, якою мірою варіація результативної ознаки у визначається варіацією факторної ознаки х [29]. Він використовується як при лінійному, так і при нелінійному зв’язку між ознаками і у випадку парної регресії розраховується за формулою:

,

де yi - і-те спостереження за результуючою змінною,  - регресійне значення результуючої змінної обчислене за формулою вибраної регресійної моделі.

Коефіцієнт кореляції (кореляційне відношення) показує, наскільки значним є вплив ознаки х на y [29]. Коефіцієнт кореляції розраховується за формулою:

.

.8 Математичні методи дослідження

Математичні методи мають дуже велике значення для суспільно-географічних досліджень. Особливо широко в суспільній географії такі методи: просторова та взаємна регресія географічних полів, багатовимірний аналіз, методи прогнозування.

В загальному розумінні географічне поле - це просторово поширене суспільно-географічне явище. В математичному розумінні географічне поле - це такий розподіл на земній поверхні певної кількісної ознаки, при якому кожна її точка (частина) визначається конкретною величиною (скаляром) [96].

Таким чином географічне поле можна розглядати як математичну функцію f(x;y), областю визначень якої є ареал поширення певного явища (x та y - координати точок), а областю значень - діапазон точок, які характеризують поле [9].

Просторова регресія дає змогу вивчити загальні особливості та просторові тенденції розміщення суспільно-географічних явища. Її застосовують тоді, коли досліджуване явище можна розглядати як географічне поле, що є спостережуваним на визначеній території [9].

Для аналізу географічного поля можна скористатися різними формами рівняння просторової регресії. Найчастіше використовуються лінійні рівняння, які мають форму: . Провідним методом визначення коефіцієнтів рівняння є метод найменших квадратів. Після його застосування отримуємо формули:

,   ,             ,

,  

Для моделювання залежності одного географічного поля від іншого здійснюється побудова регресійної моделі зв'язку між цими полями [9]. На практиці найчастіше застосовується лінійна регресійна модель, яка має вигляд:

,

де u(x; y) - факторне географічне поле, w(x; y) - результуюче географічне поле.

Побудова такого рівняння полягає у визначенні коефіцієнтів а0, а1. Інформаційною базою служить масив спостережень за полями u та w. Після застосування методу найменших квадратів отримуємо формули:

,    

,  

Встановлення взаємної регресії географічних полів дозволяє визначати взаємозалежність геопросторово-розподілених явищ та виявити для всіх досліджуваних геопросторових елементів трендову (глобальну) та залишкову (локальну) складові, що визначають формування даного явища.

Суспільно-географічні об'єкти дослідження доцільно розглядати у сукупності взаємопов'язаних ознак. Для цього використовують багатовимірний аналіз.

Багатовимірний таксономічний аналіз - метод вивчення територіальних суспільних комплексів шляхом виділення в них таксонів. Таксон - це сукупність елементів об'єкта, яка характеризується близькими значеннями за сукупністю ознак [96].

Багатовимірна таксономізація дає змогу встановити ієрархічну класифікаційну структуру і вийти на науково-обґрунтовану типізацію територіальних елементів [9].

Особлива цінність багатовимірного таксономічного аналізу полягає у можливості враховувати будь-яку кількість ознак, тобто об'єктивно здійснювати багатовимірний аналіз та інтегральне картографічне районування [9].

Багатовимірний таксономічний аналіз охоплює такі етапи [96]:

. Стандартизація ознак. Полягає у обчисленні на основі матриці вхідних даних  матриці стандартизованих даних . Для цього найчастіше використовують метод нормалізації, який передбачає обчислення елементів за формулою:

,

,                 

. Метризація елементів полягає у визначенні матриці таксономічних відстаней  між усіма територіальними елементами у багатовимірному просторі ознак. Метризація здійснюється за допомогою методу Евклідової метрики, що випливає з формули Піфагора для n-вимірного простору:

                   (i=1, 2, …, m; k=1, 2, …, m)

. Редукція матриці таксономіних відстаней та побудова графа "дерево поєднань". Редукція матриці таксономічних відстаней здійснюється за алгоритмом. Спочатку в матриці знаходимо найменше додатне (відмінне від 0) число (djk). З матриці викреслюють j-ий та k-ий рядки й j-ий та k-ий стовпці. А замість них дописують новий рядок і новий стовпець з номером (M+1), який є півсумою викреслених. В результаті отримуємо матрицю розміром (M-1)х(M-1).

На графі на горизонтальній осі розміщуємо M вершин. Вертикальна вісь відображає відстань. На відстані, що відповідає мінімальному додатному значенню djk ставимо вершину M+1 і сполучаємо її ребрами з вершинами з порядковими номерами викреслених рядків та стовпців (j та k).

В одержаній матриці знову знаходимо найменше число (djk). Знову викреслюємо по два рядки і стовпці й дописуємо новий (М+2), що є півсумою викреслених. Отримуємо матрицю розміром (M-2)х(M-2).

На графі на мінімальній відстані djk з нової матриці ставимо вершину M+2 і сполучаємо її ребрами з вершинами j та k (порядкові номери викреслених рядків та стовпців).

Процедуру повторюємо до тих пір, поки отримаємо матрицю 2х2 і зв'язний граф дерево.

. Географічна інтерпретація. Для цього вибираємо деяку відстань і на цій відстані розрізуємо граф. Утворені частини графа показують таксони. В результаті картографічного зображення таксонів отримує типологію територіальних одиниць за сукупністю досліджуваних ознак.

Отже, багатовимірна таксономізація методом "дерева поєднань" є інструментом типологізації певної сукупності об'єктів (елементів) на основі певної системи показників (атрибутів).

В суспільно-географічних дослідженнях невід'ємним елементом є оцінка розвитку досліджуваних об'єктів, явищ, процесів у майбутньому, тобто прогнозування їхнього стану.

Особливо цінними є прогнози здійснені з допомогою математичних методів, оскільки вони дозволяють математично обґрунтувати прогноз та отримати числові прогнозні значення досліджуваного показника.

Найчастіше застосовують такі математичні методи прогнозування: регресійна часова лінійна екстраполяцій і регресійна часова квадратична екстраполяція.

Регресійна часова лінійна екстраполяція полягає у створенні регресіної лінійної моделі, що описується функцією . Коефіцієнт а розраховується за формулою [9]:

,                 ,    

Регресійна часова квадратична екстраполяція описується регресійною формулою . У загальному випадку формули для обчислення коефіцієнтів a, b, c є досить складними. Однак, якщо моменти часу t1, t2, …, tn слідують один за одним через однакові проміжки, то для обчислення коефіцієнтів є прості формули:

,     ,                

, ,

На основі отриманого рівняння регресії розраховуються регресійні значення досліджуваного показника для довільного моменту часу у майбутньому, тобто створюється прогноз.

2. ПЕРЕДУМОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

.1 Демографічні передумови

.1.1 Розселення населення

Аналізуючи житлово-комунальне господарство території необхідно враховувати демографічну ситуацію, оскільки демографічні тенденції дають змогу прогнозувати зміну потреб населення в житлово-комунальних послугах.

Демографічна ситуація визначає обсяг та характер потреб населення в житлово-комунальних послугах, а ці потреби, в свою чергу, вказують напрямок розвитку житлово-комунального господарства. Демографічні особливості дозволяють прогнозувати, які будуть потреби населення в послугах ЖКГ при збереженні існуючих тенденцій.

Кількість населення у Львівській області постійно змінюється. Зі здобуттям Україною незалежності приріст населення у Львівській області, як і в державі загалом, почав зменшуватись. Проте до 1993 року кількість населення все ще зростала, що пов'язано з інертністю демографічних процесів. З 1994 до 2002 р. кількість населення стрімко скорочувалась (на 15-25 тис. осіб щорічно) [99]. З 2003 зменшення кількості населення почало уповільнюватись, проте населення зменшується й досі.

У Львівській області станом на 1 січня 2013 року проживало 2540,7 тис. осіб [99]. Найбільше населення проживало у Львові (751,1 тис. осіб), Дрогобичі (98,1 тис. осіб), Червонограді (82,4 тис. осіб) та Стрию (60,1 тис. осіб), а серед районів - у Яворівському (57,8 тис. осіб) та Жовківському (38,3 тис. осіб) [99]. Тобто найбільше населення проживає у містах обласного підпорядкування.

Якщо міста обласного підпорядкування включити до складу адміністративних районів, то найбільша кількість населення спостерігається у Львові (751,1 тис. осіб), Дрогобицькому (239,2 тис. осіб), Сокальському (175,9 тис. осіб) та Стрийському (128,2 тис. осіб) районах (рис. 2.1) [99]. Отже, найбільша кількість населення характерна для районів з великими містами та порівняно розвинутою економікою.

Найменше населення проживає у Перемишлянському (39,8 тис. осіб), Буському (46,3 тис. осіб), Сколівському (47,5 тис. осіб), Радехівському (48,5 тис. осіб) та Турківському (50,2 тис. осіб) районах (рис. 2.1) [99], тобто в карпатських районах та районах з низьким рівнем розвитку господарства.

Населення розміщене по території області нерівномірно. Середня щільність населення у Львівській області становить 116,4 особи/км2. Найщільніше заселені Львів (4439,2 особи/км2), Дрогобицький (184,4 особи/км2 з врахуванням міст обласного підпорядкування), Миколаївський (131,9 особи/км2), Пустомитівський (120,1 особи/км2) та Сокальський (110,6 особи/км2) райони (рис. 2.1) [99]. На основі цього можна стверджувати, що найвища щільність населення спостерігається у Львові та його приміській зоні, а також у районах з великими містами.

Найменша щільність населення характерна для Сколівського (32,3 особи/км2), Турківського (42,1 особи/км2), Радехівського (42,4 особи/км2) та Пермишлянського (43,4 особи/км2) районів (рис. 2.1) [99]. Отже, найслабше заселені райони, де проживає невелика кількість населення.

Щільність населення району не дає чіткого уявлення про характер розподілу населення по території, оскільки міське населення концентрується на невеликій площі. Тому доцільно розглядати показник щільності сільського населення.

Найвищу щільність сільського населення мають Пустомитівський (104 особи/км2), Стрийський (74 особи/км2), Миколаївський (68 осіб/км2), Самбірський (62 особи/км2), Городоцький (62 особи/км2) і Дрогобицький (57 осіб/км2) райони. Найменш щільно сільське населення розміщене у Сколівському (24 особи/км2), Бродівському (29 осіб/км2), Радехівському (31 особа/км2), Перемишлянському (32 особи/км2) та Турківському (35 осіб/км2) районах [99].

Рис. 2.1 Населення Львівській області у 2013 році

Отже, через нерівномірність розміщення населення у Львівській області виникають різні потреби в житлово-комунальних послугах. Найбільші потреби в послугах ЖКГ виникають у Львові, Дрогобицькому, Сокальському, Стрийському та Пустомитівському районах.

.1.2 Урборуральна структура населення

Житлово-комунальне господарство по-різному розвивається в міських поселеннях та сільській місцевості. Тому вивчення урборуральної структури населення є необхідним при аналізі структури ЖКГ.

У Львівській області налічується 44 міста (в тому числі 9 обласного підпорядкування), 34 селища міського типу та 1850 сільських поселень (632 сільські ради) [99].

З врахуванням населених пунктів, які підпорядковані міським радам міст обласного підпорядкування найбільше міст налічується у Сокальському (6 - Червоноград, Сокаль, Соснівка, Великі Мости, Белз, Угнів) та Дрогобицькому (4 - Дрогобич, Борислав, Трускавець, Стебник) районах. У Жовківському, Самбірському та Старосамбірському районах є по три міста, а підпорядкуванні Львівської міської ради та в Городоцькому, Жидачівському, Золочівському, Миколаївському, Мостиському, Перемишлянському, Стрийському та Яворівському - по два. У всіх інших районах (Бродівський, Буський, Кам'янка-Бузький, Пустомитівський, Радехівський, Сколівський і Турківський) по одному місту, яке і є районним центром.

Селищ міського типу найбільше у Яворівському районі - 4. У Дрогобицькому, Жидачівському та Кам'янка-Бузькому районах - по три селища міського типу, у підпорядкуванні Львівської міської ради та в Буському, Жовківському, Сколівському, Сокальському і Старосамбірському - по два, а у Бродівському, Городоцькому, Золочівському, Миколаївському, Пустомитівському, Радехівському, Самбірському, Стрийському та Турківському - по одному. Селищ міського типу немає взагалі у Мостиському та Перемишлянському районах.

В середньому на 1 сільську раду припадає 2,9 сільські поселення. Найвищим цей показник є у Бродівському (4,4), Яворівському (4,3), Жидачівському (4,0) та Жовківському (4,0) районах, а найнижчим - у Дрогобицькому (1,6), Сколівському (1,7) та Стрийському (1,8).

Найбільше сільських населених пунктів у Жовківському (160), Яворівському (132) та Жидачівському (113) районах, а найменше - у Сколівському (53), Миколаївському (57) та Турківському (65).

В міських поселеннях Львівської області проживає 1546,1 тис. осіб міського населення та 994,5 тис. осіб - сільського. Рівень урбанізації становить 60,9% [99].

Рівень урбанізації у Львівській області постійно змінюється. Тенденції зміни рівня урбанізації загалом збігаються із загальноукраїнськими (рис. 2.1). З 1989 до 1995 року рівень урбанізації зростав за рахунок міграцій населення з сільських поселень у міста. В період 1995-2002 рр. відбувається зниження рівня урбанізації, що пов'язано з великим природним скороченням кількості міського населення при порівняно незначному скороченні сільського. З 2002 року рівень урбанізації Львівської області повільно зростає, що пов'язано зі скороченням кількості сільського населення через від'ємні природний та механічний прирости населення.

Найбільше міського населення проживає у Львові (759,1 тис. осіб, 49,1% всього міського населення області), Дрогобицькому (171,1 тис. осіб), Сокальському (116,9 тис. осіб), Стрийському (68,5 тис. осіб) та Яворівському (57,8 тис. осіб) районах [99].

Найменше кількість міського населення у Турківському (8,6 тис. осіб), Перемишлянському (10,7 тис. осіб), Радехівському (13,0 тис. осіб), Сколівському (13,1 тис. осіб) районах [99].

Тобто міське населення концентрується у районах із містами обласного підпорядкування. Натомість у гірських районах та районах зі слабо розвиненим господарством міського населення дуже мало.

Найвищий рівень урбанізації спостерігається у Львові (100%), Дрогобицькому (71,5%), Сокальському (66,5%), Стрийському (53,8%) та Миколаївському (50,4%) районах, а найнижчий - у Пустомитівському (13,1%), Турківському (17,1%), Старосомбірському (23,0%) та Радехівському (26,8%) районах [99].

Отже, найвищий рівень урбанізації в економічно розвинених районах, де знаходяться міста обласного підпорядкування. Низький рівень урбанізації спостерігається у приміській зоні Львова, гірських та периферійних районах області.

Медіана рівня урбанізації становить у Львівській області становить 40,2%. Тобто рівень урбанізації перевищує 40% лише в половині адміністративних одиниць області.

Оскільки медіана рівня урбанізації (40,2%) є значно нижчою за рівень урбанізації (60,8%), то можна стверджувати про те, що міське населення у Львівській області розміщене дуже нерівномірно і переважно концентрується у великих містах, особливо у Львові.

Сільського населення найбільше проживає у Пустомитівському (98,7 тис. осіб), Жовківському (71,2 тис. осіб), Дрогобицькому (68,1 тис. осіб), Яворівському (66,3 тис. осіб) та Старосамбірському (60,2 тис. осіб) районах, а найменше - у Перемишлянському (29,1 тис. осіб), Буському (30,1 тис. осіб), Бродівському (34,2 тис. осіб), Кам'янка-Бузькому (34,3 тис. осіб), Сколівському (34,4 тис. осіб) та Радехівському (35,5 тис. осіб) районах.

Отже, найбільша кількість сільського населення концентрується у приміській зоні Львова та найбільших за чисельністю населення районах. Найменше сільського населення проживає у районах із порівняно незначною кількістю населення та середнім рівнем урбанізації.

Таким чином урборуральна структура населення у Львівській області відображає перевагу міського населення, що визначає необхідність розвитку житлово-комунального господарства у містах, насамперед Львові та містах обласного підпорядкування. При цьому важливо враховувати переважання сільського населення у приміській зоні Львова, периферійних та гірських районах. ЖКГ на цих територіях повинно в першу чергу орієнтуватись на потреби сільського населення.

.1.3 Вікова структура населення

Статево-вікова структура населення є важливим чинником, який визначає потреби населення в житлово-комунальних послугах. Також вона визначає необхідність розширення житлової площі.

Демографічна ситуація у Львівській області змінювалась. В 1989-1990 рр. спостерігалось зростання загального приросту населення, що пояснюється зниженням рівня еміграції.

З 1990 до 1995 р. відбувалося різке скорочення загального приросту населення. Це пояснюється зниженням природного приросту та сальда міграції. У 1995-1998 рр. природний приріст і сальдо міграції були від'ємними проте залишались на одному рівні. Їх подальше зниження відбулося лише в 1998-2001 роках. У 2001 році був зафіксований найнижчий загальний приріст населення - -10,4‰ (в тому числі -3,7‰ - природний та -6,7‰ - механічний). У 2001-2002 рр. відбулося зростання загального приросту за рахунок механічного руху населення. У 2002-2012 рр. механічний приріст продовжує зростати. Одночасно відбувається також зростання природного приросту. Тому загальний приріст населення зростає й можна прогнозувати, що в недалекому майбутньому досягне додатних значень.

Зростання загального приросту у майбутньому і, як наслідок, зростання кількості населення Львівської області підтверджує також регресійний аналіз даного показника (додаток А.1).

Аналізуючи динаміку загального приросту населення у Львівській області доцільно створити регресійну модель загального приросту за менший період часу з 2001 до 2012 р. Така модель є лінійною і її описує функція у(t)=-2,9546+0,4664*(t-2007) (додаток А.1). Дана модель відображає динаміку загального приросту за останні 11 років й дозволяє прогнозувати його зміну в майбутньому. Так, прогнозовані значення становлять: 2013 рік - -0,16‰, 2014 - 0,31‰, 2015 - 0,78‰. На основі даного прогнозу можна зробити висновок про те, що загальний приріст населення Львівської області з 2014 року досягне додатних значень й продовжить зростати в майбутньому.

Для аналізу динаміки природного приросту населення Львівської області у 1989-2012 рр. застосуємо квадратичну регресійну екстраполяції. В результаті модель зміни природного приросту населення буде описуватись функцією у(t)=- (додаток А.1). На основі даної моделі можна зробити висновок про те, що з 2001 року відбувається зростання природного приросту населення. Прогнозовані значення природного приросту становлять: 2013 рік - 0,76‰, 2014 - 1,69‰, 2015 - 2,70‰. Отже, природний приріст населення Львівської області досягне у найближчому майбутньому додатніх значень і продовжить зростати. Проте треба зазначити, що темпи зростання природного приросту, очевидно, будуть меншими від прогнозованих значень, що пов'язано з інертністю демографічних процесів.

Загальний коефіцієнт народжуваності у Львівській області в 2012 році складав 11,9‰, а смертності - 12,5‰. Сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою за все її життя) становив 1,6 [99].

На житлово-комунальні потреби населення також впливають такі показники як шлюбність та розлучуваність. У Львівській області показник шлюбності становить 6,3‰, а розлучуваності - 0,7‰ [99].

Показники народжуваності, шлюбності, розлучуваності, середньої кількості дітей в сім'ї дозволяють визначити найбільш затребувану кількість кімнат у квартирах.

У 2012 році у Львівській області спостерігався від'ємний приріст населення. Він складав -0,1‰. При цьому природний приріст становив -0,6‰, а механічний - 0,5‰. Таким чином від'ємний приріст населення формується за рахунок природного приросту.

У міських поселеннях загальний приріст населення складав 0,8‰ (в тому числі 0,4‰ природний та 0,4‰ механічний), а в сільській місцевості - -1,5‰ (-2,1‰ природний та 0,5 механічний) [99].

Серед адміністративних одиниць Львівської області загальний приріст населення був додатнім лише у Пустомитівському (6,9‰), Яворівському (3,7‰), Сколівському (2,5‰), Жовківському (2,1‰) районах та Львові (1,2‰). Натомість найнижчим загальний приріст був у Жидачівському (-9,8‰), Перемишлянському (-5,7‰) та Самбірському (-2,9‰) районах (рис. 2.3) [99].

Природний приріст населення у 2012 році був додатнім у Яворівському (3,8‰), Турківському (3,1‰), Жовківському (2,6‰), Пустомитівському (0,9‰) та Сколівському (0,7‰) районах. Найнижчі значення природного приросту спостерігались у Жидачівському (-9,8‰), Перемишлянському (-5,7‰) та Буському (-3,8 ‰) районах (рис. 2.3) [99].

Найвищі показники механічного приросту населення характерні для Пустомитівського (6,0‰), Старосамбірського (2,1‰), Сколівського (1,8‰), Буського (1,2‰) районів та Львова (1,2‰). Найнижчим механічний приріст був у Турківському (-4,4‰), Жидачівському (-2,6‰) та Самбірському (-1,7‰) районах (рис. 2.3) [99].

Рис. 2.3 Демографічна ситуація у Львівській області в 2012 році

У міських поселеннях найбільший приріст населення спостерігається у Яворівському (8,6‰), Сколівському (6,4‰), Пустомитівському (5,6‰) та Мостиському (3,6‰) районах, а найменший - у Жидачівському (-3,9‰), Турківському (-2,4‰) та Сокальському (-1,7‰) районах [99].

У сільській місцевості загальний приріст був додатнім у Пустомитівському (7,1‰), Жовківському (3,4‰) та Сколівському (1,0‰) районах. Найнижчим серед сільських поселень загальний приріст був у Жидачівському (-14,1‰) та Перемишлянському (-8,6‰) районах [99].

Просторові відмінності у демографічних показниках слід враховувати при прогнозуванні розвитку житлово-комунального господарства. Наприклад, демографічна ситуація у Львові, Пустомитівському, Яворівському, Жовківському, Сколівському та Турківському районах вимагає розвитку житлово-комунальних послуг і, зокрема, розширення житлового фонду. Тому у найближчому майбутньому роль ЖКГ у цих адміністративно-територіальних одиницях повинна зростати.

При прогнозуванні потреб населення у житлово-комунальних послугах (в першу чергу - потреби в житлі) слід враховувати статево-вікову структуру населення.

Вікова структура населення Львівської області відображає звужений тип сучасного відтворення (рис. 2.3). Спостерігається нижча частка молодших вікових груп, порівняно зі старшими. В області дуже велика частка осіб старших за 70 років (10,5%), особливо жінок (13,5%).

Найбільшу частку мають вікові групи 25-29 років (8,6%), 50-54 роки (7,8%), 30-34 роки (7,7%), 20-24 роки (7,6%). Тобто, найбільша кількість населення входить у п'ятирічні вікові групи з діапазону 20-39 років, менша - у вікові групи 40-64 роки. У вікових групах до 20 років чисельність населення є ще нижчою [99].

У Львівській області спостерігається динаміка зменшення частки осіб віком до 14 років. За рахунок такого зменшення зростають частки осіб у віці 15-64 роки та старших за 65 років (рис. 2.4). При цьому демографічне навантаження на працездатне населення знижується.

Вікова структура населення у Львівській області неоднорідна. Найбільша частка населення у вікових групах до 15 років у Турківському, Сколівському та Яворівському районах, 20-40 років - у Стрийському, Яворівському районах та Львові, 45-60 років - у Сокальському, Стрийському, Дрогобицькому та Миколаївському районах, 60 років і старші - у Жидачівському, Перемишлянському, Дрогобицькому, Пустомитівському районах та Львові

Середній вік населення Львівської області становить 39,2 років. При цьому середній вік чоловіків є нижчим (36,8 років), ніж жінок (41,5 років), що пов'язано з меншою тривалістю життя. Медіанний вік є дещо нижчим, ніж середній - 38,0 років (35,2 - чоловіки та 40,9 - жінки) [99].

У молодших вікових групах переважають чоловіки, а в старших - жінки. Рівновага статей наступає у віці 37 років. Найбільша перевага чоловічого населення спостерігається у віковій групі 25-29 років (51,9%), жіночого - у групі 70 років і старші (68%).

У 2013 році у Львівській області проживало 1193,5 тис. чоловіків (47,3% населення) та 1328,8 тис. жінок (52,7%). При цьому перевага жіночого населення у міських поселеннях (53%) була більшою ніж в сільських (52,2%) [99]. Це в першу чергу пов'язано з перевагою жіночого населення у старших вікових групах.

Жіноче населення переважає над чоловічим у всіх адміністративних одиницях Львівської області. Найбільша відносна перевага жіночого населення спостерігається у Буському (53,4%), Городоцькому (53,4%) та Перемишлянському (53,4%) районах, а найменша - у Турківському (50,3%) та Яворівському (50,8%) (рис. 2.3) [99].

У міських поселеннях найбільша перевага жіночого населення спостерігається у Перемишлянському (53,9%), Радехівському (53,8%) та Дрогобицькому (53,6%) районах, а найменша - у Жовківському (50,2%), Турківському (51,3%) та Яворівському (51,8%) (рис. 2.3) [99].

У сільській місцевості цей показник найбільший у Буському (53,3%) та Городоцькому (53,3%) районах, а найменший - у Яворівському (50,0%) та Турківському (50,1%) районах (рис. 2.3) [99].

Отже, найбільша відносна перевага жіночого населення спостерігається у міських поселеннях області, а найменша - у районах із низьким рівнем урбанізації або додатнім природним приростом.

У 2013 році у Львівській області було 819,8 тис. домогосподарств. Їх середній розмір становив 3 особи. При цьому переважали домогосподарства із 4 і більше осіб (36,9%), дещо менше складалося з двох осіб (23,9%), трьох осіб (20,8%) та однієї особи (18,4%). Діти до 18 років були у 45,5% домогосподарств. При цьому у 67,6% домогосподарств з дітьми була одна дитина, 29,2% - двоє дітей, 3,2% - 3 і більше дітей [99]. Кількість та розмір домогосподарств є важливим чинником, який визначає потребу населення в конкретному типі житла.

Отже, демографічні передумови мають велике значення при оцінці потреб населення в житлово-комунальних послугах. Урборуральна структура населення дозволяє визначити необхідний набір комунальних послуг, а статево-віковий склад та демографічні тенденції - прогнозувати зміну потреб в комунальних послугах. У Львівській області демографічні передумови визначають найбільшу необхідність розвитку ЖКГ у Львові, Дрогобицькому, Сокальському, Стрийському та Пустомитівському районах.

.2 Житлові передумови

.2.1 Забезпеченість населення житловою площею

Житлові передумови є важливим елементом розвитку житлово-комунального господарства. Житлове господарство створює передумови для розвитку комунальних послуг.

Забезпечення населення житлом є одним з найважливіших показників добробуту населення. Розширення житлового фонду з метою задоволення потреб населення є головним завданням житлового господарства.

У Львівській області в 2012 році житловий фонд охоплював загальну площу 55847,1 тис. м2, в тому числі 30564,2 тис. м2 (54,7%) - в міських поселеннях та 25282,9 тис. м2 (45,3%) - в сільській місцевості [19].

Житлова площа житлового фонду складала 34959,2 тис. м2 (19137,2 тис. м2 в міських поселеннях та 15822 тис. м2 - в сільській місцевості) [19].

У Львівській області налічується 887339 квартир (одноквартирних будинків). В середньому на одне помешкання припадає 2,3 кімнати, але цей показник дуже відрізняється у міських (2,2 кімнати) і сільських (3,4 кімнати) поселеннях [19].

У середньому на одне помешкання припадає 61,7 м2 загальної площі. У міських поселеннях цей показник становить 56,1 м2, а у сільській місцевості - 69,9 м2 загальної площі [19].

Таким чином у сільських поселеннях менший обсяг житлового фонду, але помешкання в середньому мають більшу загальну та житлову площу.

Обсяг загальної площі житлового фонду у Львівській області в період 1990-2012 рр. зріс на 11,7 млн м2 (на 26,6%) [93]. При цьому середньорічний темп приросту у сільській місцевості (1,12%) був вищим, ніж у міських поселеннях (1,04%).

Загалом забезпеченість населення житлом у Львівській області постійно зростає. Так, у 2000-2012 рр. показник забезпеченість загальною площею житлового фонду у міських поселеннях зріс з 17,1 до 19,7 м2/особу, а в сільській місцевості - з 21,1 до 25,2 м2/особу [19].

Отже, спостерігається позитивна динаміка розширення житлового фонду Львівської області, що створює передумови для покращення стану забезпечення населення житлом.

Загальна площа житлового фонду у Львівській області складала 55847,1 тис. м2. Найбільшу загальну площу житлового фонду мали Львів (14940 тис. м2, 26,8% всього житлового фонду області), Дрогобицький (5337,3 тис. м2), Сокальський (3549,2 тис. м2), Пустомитівський (3368,4 тис. м2) та Стрийський (2751,9 тис. м2) райони. Найнижчим цей показник є у Перемишлянському (998,1 тис. м2), Сколівському (1055,3 тис. м2), Турківському (1137,3 тис. м2), Буському (1144,9 тис. м2) та Радехівському (1170,1 тис. м2) районах (рис. 2.6) [19].

Загальна площа житлового фонду у 2000-2012 рр. зростала у всіх адміністративних одиницях області. Найбільший абсолютний приріст загальної площі був у Пустомитівському (967,2 тис. м2), Дрогобицькому (810,8 тис. м2) районах, Львові (663,2 тис. м2), Яворівському (393,1 тис. м2) та Жовківському (302,1 тис. м2) районах. Найменше розширення житлового фонду було характерне для Старосамбірського (59,8 тис. м2), Буського (64,8 тис. м2), Турківського (68,2 тис. м2), Перемишлянського (73,6 тис. м2) та Бродівського (75,8 тис. м2) районів [19].

Рис. 2.6 Житловий фонд Львівської області у 2012 році

Найвищі середньорічні темпи приросту загальної площі за 2000-2012 рр. спостерігались у Пустомитівському (2,9%), Сколівському (1,7%), Самбірському (1,5%), Кам'янка-Бузькому (1,5%) та Яворівському (1,5%) районах, а найнижчі - у Старосамбірському (0,3%), Стрийському (0,4%) районах та Львові (0,4%).

Найбільша частка міського житлового фонду у Львові (100%), Дрогобицькому (66,5%), Сокальському (62,4%) та Стрийському (47,0%) районах, а сільського - у Пустомитівському (92,5%), Турківському (82,4%), Радехівському (78,6%), Старосамбірському (77,1%) та Перемишлянському (76,7%) районах.

Міський житловий фонд найбільшу загальну площу має у Львові (14940 тис. м2, 48,9% площі всього міського житла), Дрогобицькому (3548,1 тис. м2), Сокальському (2214,7 тис. м2), Стрийському (1214,7 тис. м2) та Самбірському (1113,5 тис. м2) районах. Найменша загальна площа міського житлового фонду у Турківському (199,7 тис. м2), Перемишлянському (232,9 тис. м2), Радехівському (250,7 тис. м2), Пустомитівському (254 тис. м2) та Сколівському (279,7 тис. м2) районах [19].

У 2000-2012 рр. найбільше загальна площа міського житлового фонду збільшилась у Львові (663,2 тис. м2), Дрогобицькому (578,3 тис. м2), Городоцькому (200,4 тис. м2) та Самбірському (198,4 тис. м2) районах, а найменше - у Буському (31,3 тис. м2), Пустомитівському (32,6 тис. м2), Золочівському (33,6 тис. м2) та Перемишлянському (35,3 тис. м2) районах [19]. Найшвидше міський житловий фонд зростає у Городоцькому (3,4% на рік), Кам'янка-Бузькому (2,6%), Мостиському (2,6%), Сколівському (2,4%) та Турківському (2,3%) районах, а найповільніше - у Львові (0,4%) та Сокальському районі (0,5%).

Найбільша загальна площа сільського житлового фонду зосереджена у Пустомитівському (3114,4 тис. м2), Дрогобицькому (1789,2 тис. м2), Жовківському (1610,5 тис. м2) та Яворівському (1533,8 тис. м2) районах. Найменший сільський житловий фонд у Перемишлянському (765,2 тис. м2), Сколівському (775,5 тис. м2), Бродівському (869,1 тис. м2) та Буському (830,7 тис. м2) районах [19].

Найбільше сільський житловий фонд за 2000-2012 рр. збільшився у Пустомитівському (934,6 тис. м2), Яворівському (277,1 тис. м2), Стрийському (244,8 тис. м2), Дрогобицькому (232,3 тис. м2) та Самбірському (229,3 тис. м2) районах. Найменше сільський житловий фонд зріс у Бродівському (14,5 тис. м2), Старосамбірському (19,5 тис. м2), Мостиському (20,6 тис. м2) та Турківському (20,9 тис. м2) районах [19].

Найвищі середньорічні темпи приросту загальної площі сільського житлового фонду спостерігались у Пустомитівському (3,0%), Яворівському (1,7%) та Стрийському (1,5%) районах, а найнижчі - у Старосамбірському (0,1%), Бродівському (0,2%), Мостиському (0,2%) та Турківському (0,2%) районах.

Отже, найбільша частка житлового фонду концентрується у Львові, Дрогобицькому, Сокальському, Самбірському та Стрийському районах (переважно за рахунок міського житлового фонду), а також у Пустомитівському та Жовківському районах (за рахунок сільського житлового фонду). Тобто загальна площа житлового фонду найбільша у районах з найвищою концентрацією міського населення, а найменшу площу житлового фонду мають периферійні райони області, що пов'язано з низькою щільністю населення.

Найбільше розширення житлового фонду в 2000-2012 рр. відбулося в Пустомитівському, Дрогобицькому районах, Львові, Яворівському та Жовківському районах. Тобто найактивніше цей процес відбувається у Львові та його приміській зоні, а також у найбільших за чисельністю населення районах, де виникають найбільші потреби в розширенні житлового фонду. Зокрема в приміських зонах великих міст, зокрема Львова, розширення житлового фонду пов'язано з процесами субурбанізації.

Найвищі темпи приросту загальної площі житлового фонду у 2000-2012 рр. спостерігались у поселеннях Пустомитівського, Сколівського, Городоцького, Кам'янка-Бузького, Жовківського районів, тобто в районах де при порівняно невеликих обсягах житлового фонду виникають умови для його розширення.

Забезпеченість населення Львівської області житлом зростає. В середньому у Львівській області у 2012 році забезпеченість житлом становила 21,9 м2/особу, що на 2,9 м2 більше ніж у 2000 році. У міських поселеннях цей показник становив 19,7 м2/особу (у 2000 р. - 17,9 м2/особу), а в сільській місцевості - 25,2 м2/особу (у 2000 р. - 20,7 м2/особу) [19].

Населення Львівської області забезпечене житлом неоднаково. Найвищі показники забезпеченості житлом характерні для Пустомитівського (29,4 м2 загальної площі на особу), Городоцького (26,2 м2/особу) та Самбірського (25,0 м2/особу) районів, а найнижчі - для Львова (19,4 м2/особу), Яворівського (19,5 м2/особу) та Сокальського (20,2 м2/особу) районів (рис. 2.6) [19].

Забезпеченість населення житлом найшвидше зростає у Пустомитівському (за 2000-2012 рр. на 8,0 м2/особу), Перемишлянському (5,8 м2/особу) та Кам'янка-Бузькому (5,5 м2/особу) районах, а найповільніше - у Львові (0,5 м2/особу), Дрогобицькому (0,7 м2/особу) та Сокальському (0,8 м2/особу) районах.

Міським житловим фондом найкраще забезпечене населення у Городоцькому (24,7 м2 загальної площі на особу), Самбірському (24,2 м2/особу) та Мостиському (23,4 м2/особу) районах, а найгірше - у Яворівському (15,4 м2/особу), Жовківському (16,8 м2/особу), Пустомитівському (17,0 м2/особу) та Золочівському (17,5 м2/особу) районах [19].

Найшвидше забезпеченість загальною площею міського житлового фонду у 2000-2012 роках зростала у Городоцькому (8,6 м2/особу), Кам'янка-Бузькому (6,6 м2/особу) та Мостиському (6,4 м2/особу) районах, а найповільніше - у Львові (0,5 м2/особу), Золочівському (0,7 м2/особу) та Яворівському (0,9 м2/особу) районах.

У сільській місцевості житлом найкраще забезпечені Пустомитівський (31,3 м2 загальної площі на особу), Буський (27,3 м2/особу), Жидачівський (27,1 м2/особу) та Городоцький (27,0 м2/особу) райони, а найгірше - Старосамбірський (21,8 м2/особу), Сколівський (22,2 м2/особу) та Турківський (22,3 м2/особу) райони [19].

Серед сільських поселень найшвидше забезпеченість загальною площею житлового фонду у 2000-2012 рр. зростала у Пустомитівському (8,8 м2/особу), Перемишлянському (6,5 м2/особу), Жидачівському (5,4 м2/особу), Самбірському (5,4 м2/особу) та Миколаївському (5,2 м2/особу) районах, а найповільніше - у Старосамбірському (1,5 м2/особу), Турківському (2,5 м2/особу), Бродівському (3,0 м2/особу) та Мостиському (3,0 м2/особу) районах.

Отже, в сільській місцевості населення житлом забезпечене краще, ніж в міських поселеннях. Найкраще житлом забезпечені в приміській зоні Львова та інших великих міст, а також в районах з порівняно невеликою кількістю населення та складною демографічною ситуацією. Забезпеченість населення житлом найшвидше зростає в районах, де активно відбувається розширення житлового фонду та в районах, де відбувається швидке зменшення чисельності населення.

Найбільша загальна площа сільського житлового фонду знаходиться в районах з великою кількістю населення, а також пов'язана з процесами субурбанізації та розвитку сільських територій поблизу великих міст. Так, величезна загальна площа сільського житлового фонду Пустомитівського району пов'язана з тим, що міське населення концентрується у Львові, а території даного району розвиваються в процесі субурбанізації. Схожою є ситуація в Дрогобицькому районі, де сільські території розвиваються навколо Дрогобича, Борислава, Трускавця.

Загалом забезпеченість населення житловим фондом найкраща у переважно сільських районах за рахунок великої загальної площі житлового фонду в сільській місцевості, а найгірша - в районах з містами обласного підпорядкування та великою часткою міського житлового фонду.

Проте, забезпеченість населення Львівської області житлом залишається порівняно низькою. Тому виникає необхідність розширення житлової площі в області, особливо у міських поселеннях.

Таким чином забезпеченість населення загальною площею житлового фонду у Львівській області постійно зростає. Найшвидше цей процес відбувається у великих містах та приміських зонах. У сільській місцевості забезпеченість населення житлом є вищою, ніж у міських поселеннях. У Львівській області найкраще житлом забезпечені в приміській зоні Львова (Пустомитівський, Городоцький, Кам'янка-Бузький райони) та в слабозаселених (Сколівський, Перемишлянський, Жидачівський) районах. Натомість у Львові та районах з великою кількістю міського населення (Дрогобицький, Сокальський, Самбірський, Стрийський), незважаючи на розширення житлового фонду, забезпеченість населення загальною площею житлового фонду все ще залишається порівняно низькою.

Таким чином просторова диференціація в сфері житлового господарства у Львівській області пов'язана з такими факторами:

) чисельність населення, що визначає абсолютні потреби в житловому фонді;

) рівень урбанізації та співвідношення чисельності міських та сільських поселень, що визначає переважний характер забудови, рівень забезпеченості населення житлом та інші показники житлового господарства;

) розташування стосовно обласного центра та інших великих міст: прилеглі до Львова території мають значно вищі показники забезпеченості сільським житловим фондом, що пов'язано з інтенсивними процесами субурбанізації.

Отже, забезпеченість населення житловою площею є однією з головних передумов розвитку житлово-комунального господарства, оскільки створює можливість розвитку всіх інших видів комунальних послуг.

.2.2 Забезпеченість населення квартирами

При характеристиці житлових умов важливим елементом є структура житлового фонду, зокрема забезпеченість населення квартирами та їх розподіл за кількістю кімнат.

У Львівській області в 2013 році налічувалось 819,8 тис. домогосподарств. З них 53,1% володіли окремою квартирою, 43,8% - індивідуальним будинком, 1,9% - частиною індивідуального будинку, 1,1% - проживали у гуртожитках та 0,1% - в комунальних квартирах [99].

У 2012 році у Львівській області налічувалось 465644 житлових будинків. Найбільше житлових будинків було у Дрогобицькому (40450), Пустомитівському (32689), Самбірському (28620), Жовківському (27807) районах, тобто у районах з великою кількістю сільського населення, а також у Львові (25909). Найменше житлових будинків було у Радехівському (13795), Сколівському (14309), Турківському (15824) та Буському (15845) районах, тобто у найменш населених районах [19].

Серед всіх житлових будинків Львівської області у 2012 році тільки 3445 мали 5 і більше поверхів. Найбільше багатоповерхових будинків було у Львові (1972, 57%), Дрогобицькому (372), Сокальському (308) та Стрийському (201) районах, тобто в найбільших містах області, а найменше - у Турківському (2), Перемишлянському (4), Буському (7) та Старосамбірському (7) районах, тобто на територіях з малою кількістю міського населення [19].

Загалом у Львівській області у 2012 році налічувалось 887339 квартир. З них 526851 (59,4%) - у міських поселеннях та 360488 (40,6%) - у сільській місцевості [19].

Кількість квартир (одноквартирних будинків) у Львівській області впродовж 2000-2012 рр. зросла на 32360 (3,8%). При цьому у міських поселеннях (4,8%) зростання було більшим, ніж у сільській місцевості (2,3%).

У 2012 році найбільша кількість квартир була у Львові (266,9 тис. од., 30% від всіх квартир області), Дрогобицькому (82,9 тис. од.), Сокальському (60,1 тис. од.), Стрийському (42,6 тис. од.), Пустомитівському (39,3 тис. од.) та Самбірському (38,6 тис. од.) районах, а найменша - у Сколівському (16,0 тис. од.), Радехівському (16,5 тис. од) та Турківському (16,7 тис. од.) районах [19].

За 2000-2012 рр. найбільше кількість квартир зросла у Львові (на 5642), Дрогобицькому (5106), Пустомитівському (4321), Яворівському (2423) та Самбірському (2278) районах, а найменше - у Старосамбірському (58), Мостиському (133), Жидачівському (200) та Перемишлянському (251) районах.

Найвищі середньорічні темпи приросту квартир у 2000-2012 рр. спостерігались у Пустомитівському (0,97%), Кам'янка-Бузькому (0,65%), Яворівському (0,55%), Дрогобицькому (0,53%) та Самбірському (0,51%) районах, а найнижчі - у Старосамбірському (0,02%), Мостиському (0,05%), Жидачівському (0,06%) та Перемишлянському (0,12%).

У міських поселеннях у Львівській області у 2012 році налічувалось 526,9 тис. квартир (одноквартирних будинків). Найбільше їх було у Львові (266,9 тис., 50,7% всіх квартир міського житлового фонду), Дрогобицькому (58,2 тис.), Сокальському (40,9 тис.) та Стрийському (23,6 тис.) районах, а найменше - у Турківському (3,1 тис.), Радехівському (3,7 тис.), Перемишлянському (3,9 тис.), Пустомитівському (4,2 тис.) та Сколівському (4,3 тис.) районах [19].

Найбільше кількість квартир у міському житловому фонді за 2000-2012 рр. зросла у Львові (на 5642), Дрогобицькому (4252), Городоцькому (2129), Самбірському (1646), Сокальському (1590) та Кам'янка-Бузькому (1532) районах, а найменше - у Старосамбірському (126), Перемишлянському (254), Золочівському (275) та Буському (297) районах.

Серед міського житлового фонду найвищі середньорічні темпи приросту квартир у 2000-2012 рр. були характерні для Городоцького (2,48%), Кам'янка-Бузького (1,66%), Мостиського (1,07%) та Турківського (1,03%) районів, а найнижчі - для Старосамбірського району (0,17%) та Львова (0,18%).

Найбільше квартир у сільській місцевості в 2012 році налічувалось у Пустомитівському (35,1 тис.), Дрогобицькому (24,7 тис.), Жовківському (23,3 тис.), Самбірському (21,9 тис.), Яворівському (21,7 тис.) та Старосамбірському (19,5 тис.) районах, а найменше - у Сколівському (11,7 тис.), Буському (12,8 тис.), Радехівському (12,8 тис.) та Бродівському (13,4 тис.) районах.

У 2000-2012 рр. у сільській місцевості найбільше кількість квартир зросла у Пустомитівському (на 3918), Яворівському (1098), Жовківському (942) та Дрогобицькому (854) районах. В той же час в деяких районах кількість квартир зменшилась: Городоцький (-654), Мостиський (-472), Жидачівський (-183), Бродівський (-107).

Найвищий середньорічний приріст кількості квартир у сільському житловому фонді у 2000-2012 рр. спостерігався у Пустомитівському (0,99%), Яворівському (0,43%) та Жовківському (0,34%) районах, а найнижчий - у Городоцькому (-0,31%) та Мостиському (-0,25) районах.

Отже, найбільша кількість квартир зосереджена у Львові і його приміській зоні та найбільш населених районах, а найменша - на периферії області, де чисельність населення є нижчою. Кількість квартир у області постійно зростає. Найбільше розширення житлового фонду відбувається у Львові, містах обласного підпорядкування та їхніх приміських зонах. Ці ж території мають найвищі середньорічні темпи приросту кількості квартир. Разом з тим, у деяких сільських поселеннях відбувається скорочення кількості квартир.

Показник кількості квартир не відображає забезпеченості населення житлом оскільки не враховує чисельності населення. Тому доцільно використати показник середньої кількості мешканців, що припадає на одну квартиру: чим він нижчий, тим краща забезпеченість житлом.

У Львівській області в 2012 році на одну квартиру (одноквартирний будинок) в середньому припадало 2,86 особи. При цьому в сільській місцевості (2,76 особи) даний показник був нижчим, ніж в міських поселеннях (2,93 особи).

Оскільки кількість квартир у 2000-2012 рр. зростала, а чисельність населення зменшувалось то забезпеченість населення житлом зростала. Так, показник середньої кількості мешканців, що припадають на 1 квартиру знизився з 3,07 до 2,86 особи (на 0,21).

Найменше мешканців на одну квартиру у 2012 році припадало у Перемишлянському (2,19), Жидачівському (2,50), Кам'янка-Бузькому (2,61), Буському (2,62) та Золочівському (2,62) районах, а найбільше - у Жовківському (3,29), Яворівському (3,26), Миколаївському (3,16), Старосамбірському (3,03), Стрийському (3,01) та Турківському (3,00) районах.

У міських поселеннях в середньому на одну квартиру найменше мешканців припадало у Кам'янка-Бузькому (2,71), Турківському (2,77) та Самбірському (2,77) районах, а найбільше - у Жовківському (3,84), Яворівському (3,54), Пустомитівському (3,51) та Радехівському (3,49) районах.

Серед сільських поселень найменше мешканців в середньому на 1 квартиру припадало у Перемишлянському (2,03), Жидачівському (2,24), Золочівському (2,34) та Буському (2,35) районах, а найбільше - у Стрийському (3,14), Старосамбірському (3,08) та Сокальському (3,07) районах.

Отже, найкраще квартирами забезпечені у районах із переважання сільського населення, невеликою кількістю населення та складною демографічною ситуацією. Натомість найскладнішою ситуація із забезпечення житлом є в районах з великою кількістю міського населення.

Для характеристики житлових умов важливе значення має розподіл квартир за кількістю кімнат, який визначає здатність задовольняти різні потреби населення. У Львівській області найбільше двокімнатних (335956 одиниць, 38%) та трикімнатних (267820 од., 30,3%), менше однокімнатних (183905, 20,8%), а найменше - квартир з чотирма і більше кімнатами (97161, 11%) (рис. 2.7) [19].

Рис. 2.7 Квартири і житлове будівництво у Львівській області в 2012 році

Розподіл квартир за кількістю кімнат відображає переважаючі потреби населення в житлі. Більша частина населення Львівської області живе в двокімнатних або трикімнатних квартирах. Домінація дво- і трикімнатних квартир у житловому фонді області зумовлена потребами основної частини населення області, що тісно пов'язано з демографічною поведінкою населення (переважання малодітних сімей). Однокімнатні квартири покликані забезпечити потреби в житлі одинаків або молодих сімейних пар. Квартири з чотирма і більше кімнат орієнтовані на великі сім'ї та заможні верстви населення.

Двокімнатні квартири переважають у більшості адміністративних одиниць Львівської області. Лише в Городоцькому, Пустомитівському та Старосамбірському районах більше є трикімнатних квартир.

Найбільша загальна площа житлового фонду припадає на трикімнатні (19952,7 тис. м2, 35,8%) та двокімнатні (17947,0 тис. м2, 32,2%) квартири. Незважаючи на те, що чотирикімнатних і більших квартир вдвічі менше ніж однокімнатних, на них припадає значно більше загальної площі (11120,2 тис. м2 або 19,9%, тоді як на однокімнатні лише 6708 тис. м2 або 12,1%) [93].

Розподіл квартир за кількістю кімнат дещо відрізняється у міських та сільських поселеннях. У них приблизно однакова частка двокімнатних (38,8% у міських та 36,6% у сільських) та трикімнатних (28,4% і 32,9%) квартир. Проте частка однокімнатних квартир у міських поселеннях (25,1%) є вищою, ніж в сільській місцевості (14,5%), а частка чотирикімнатних і більших, навпаки, у селах (15,8%) значно вища, ніж в містах (7,3%) [93]. Отже, для сільської місцевості характерна більша кількість кімнат у квартирах, ніж для міських поселень.

Отже, найпоширенішими у Львівській області є двокімнатні та трикімнатні квартири. Однокімнатних квартир найбільше у великих містах та районах з невеликою кількістю міського населення. Чотирикімнатні і більші квартири найбільш представлені у сільській місцевості у приміській зоні Львова.

У Львівській області в 2012 році налічувався 451 гуртожиток, загальна площа житлового фонду яких становила 1095,5 тис. м2 [19]. Спостерігається тенденція до зменшення кількості та площі житла в гуртожитках. Так, за 2000-2012 рр. площа гуртожитків скоротилась на 349 тис. м2 (24,2%) [19].

Найбільше гуртожитків налічувалось у Львові (183), Дрогобицькому (42), Сокальському (27) та Стрийському (24) районах, а найменше - у Радехівському (1), Перемишлянському (3), Жидачівському (4), Буському (5) та Мостиському (5) районах [19].

Найбільшу площу гуртожитки мають у Львові (657,1 тис. м2), Дрогобицькому (82,9 тис. м2), Сокальському (60,3 тис. м2) та Стрийському (42,1 тис. м2) районах, а найменшу - у Радехівському (3,1 тис. м2), Перемишлянському (4,6 тис. м2), Жидачівському (5,2 тис. м2), Сколівському (6,1 тис. м2) та Мостиському (6,2 тис. м2) районах [19].

У 2000-2012 рр. найбільше загальна площа гуртожитків скоротилась у Львові (на 229,7 тис. м2), Сокальському (33,6 тис. м2) та Дрогобицькому (30,2 тис. м2) районах. В окремих адміністративних районах спостерігалось незначне зростання площі гуртожитків, зокрема у Турківському (5,7 тис. м2), Мостиському (1,6 тис. м2), Кам'янка-Бузькому (1,3 тис. м2) та Сколівському (0,8 тис. м2) районах [19].

Отже, загалом кількість гуртожитків у Львівській області поступово знижується. Найбільшу загальну площу гуртожитки займають у Львові та адміністративних районах із великою кількістю міського населення.

При оцінці забезпеченості житлом слід також враховувати, що частина житлового фонду належить до категорій аварійного та зношеного, а отже потребує заміни.

У 2012 році у Львівській області аварійний житловий фонд мав загальну площу 37816 м2. Обсяг аварійного житлового фонду постійно змінюється (рис. 2.5). При цьому в залежності від переважаючої тенденції в конкретний період він то збільшується, то зменшується. Так, в 2007-2010 рр. загальна площа житлового фонду зменшилась з 39,7 тис. м2 до 34,9 тис. м2, а в 2010-2011 рр. зросла на 3,7 тис. м2, після чого знову почала зменшуватись. Загалом в період 2007-2012 рр. загальна площа аварійного житлового фонду скоротилась на 1,9 тис. м2 (рис. 2.5) [19].

Частка аварійного житлового фонду в 2007-2012 рр. також коливалася. За 2007-2010 рр. вона зменшилась з 0,076% до 0,064% всього житлового фонду, проте в 2010-2011 зросла до 0,070% і знову почала спадати. В 2012 році до аварійного житлового фонду належало 0,068% всієї загальної площі житла.

До категорії зношеного житлового фонду у Львівській області в 2012 році належало 81891 м2 загальної площі. З 2007 року цей показник постійно знижується. При цьому це зниження відбувається доволі стрімко: за 2007-2012 рр. загальна площа зношеного житлового фонду зменшилась з 108,0 тис. м2 до 81,9 тис. м2 (на 24,2%) (рис. 2.5) [19].

Також постійно зменшується частка зношеного житлового фонду: За період з 2007 до 2012 рр. вона скоротилась з 0,206% до 0,147% всієї загальної площі житлового фонду.

Найбільшу загальну площу аварійний житловий фонд має у Львові (6107 м2), Бродівському (5098 м2) та Жидачівському (3867 м2) районах. Натомість взагалі відсутній аварійний житловий фонд у Дрогобицькому районі (разом з містами обласного підпорядкування). Також незначну площу він має у Старосамбірському (46м2), Золочівському (107 м2) та Пустомитівському (392 м2) районах (рис. 2.5) [19].

Найбільшу частку аварійний житловий фонд має у Бродівському (0,37%), Жидачівському (0,23%), Буському (0,17%) та Кам'янка-Бузькому (0,17%) районах, а найменшу - у Старосамбірському (0,003%), Золочівському (0,007%) та Пустомитівському (0,012%) районах (рис. 2.5).

Зношений житловий фонд займає найбільшу загальну площу у Дрогобицькому (10612 м2), Жовківському (9221 м2) районах, Львові (8987 м2), Стрийському (8929 м2) та Сокальському (7144 м2) районах. Найменша площа зношеного житлового фонду - у Старосамбірському (718 м2), Кам'янка-Бузькому (1070 м2) та Пустомитівському (1220 м2) (рис. 2.5) [19].

Зношений житловий фонд найбільшу частку має у Сколівському (0,59%), Жовківському (0,41%) та Стрийському (0,32%) районах, а найменшу - у Пустомитівському (0,04%), Старосамбірському (0,04%), Самбірському (0,05%) районах та Львові (0,06%) (рис. 2.5).

Отже, аварійний та зношений житловий фонд у Львівській області в сумі займають близько 0,21% всієї загальної площі житлового фонду. При цьому їх обсяги поступово скорочуються. Найбільший аварійний фонд знаходиться у Львові, та районах, де давно не відбувалося його оновлення, а зношений - у найбільш заселених районах.

Благоустрій населених пунктів також характеризує оснащеність ліфтами. Загалом ліфтами обладнано 1334 будинки Львівської області, що становить 38,7% всіх будинків з 5 і більше поверхами. Найбільше ліфтів знаходяться у Львові (1004; 75,3% всіх ліфтів області), Дрогобицькому (128) та Сокальському (78) районах [19].

Ліфтами оснащено 50,9% будинків з 5 і більше поверхами у Львові, 36,4% - у Яворівському районі, 34,4% - у Дрогобицькому, 30,0% - Кам'янка-Бузькому та 25,3% - у Сокальському. Також ліфти є будинках Миколаївського, Стрийського, Жовківського та Пустомитівського районів [19].

Серед житла, яке було введено в експлуатацію у 2012 році у міських поселеннях Львівської області ліфтами було оснащено 30% загальної площі житлового фонду, тобто більшість багатоповерхових будинків [19].

Важливим показником, що характеризує забезпеченість населення житловим фондом є кількість сімей та одинаків, які перебували на квартирному обліку. Цей показник у Львівській області за 1990-2012 роки знизився з 156,4 тис. до 65,9 тис., тобто майже у 2,5 рази [19].

У 2012 році на квартирному обліку перебувало 65907 сімей та одинаків, з них 64950 (98,5%) - у міських поселеннях, в тому числі 48142 (73,0%) - у Львові [19]. При цьому спостерігається поступове покращення житлових умов. Так у за 2007-2011 рр. житло отримали 1354 сім'ї та одинаки [93]. Проте в останні роки цей показник постійно знижується.

Отже, у Львівській області більша частина квартир зосереджена у міських поселеннях, зокрема у Львові, Дрогобицькому та Сокальському районах. Також в цих районах, а також приміській зоні Львова кількість квартир зростає найшвидшими темпами.

У структурі квартир у Львівській області переважають двокімнатні, велика частка також трикімнатних. Частка чотирикімнатних і більших квартир порівняно невелика, проте на них припадає значна загальна площа. Квартири з великою кількістю кімнат частіше зосереджені у сільській місцевості, де переважає індивідуальна забудова.

Обсяги аварійного та зношеного фонду у Львівській області порівняно невисокі та поступово зменшуються. Найгіршою ситуація із аварійним житловим фондом є у Львові у районах з невисокою кількістю населення та складними економічними умовами, а зі зношеним - на найбільш населених територіях.

Основна частина сімей та одинаків, які перебували на квартирному обліку у Львівській області зосереджена у Львові. Позитивною є динаміка поступового зменшення цього показника.

Таким чином показники житлового господарства відображають рівень забезпеченості населення окремих територій житлом, що в свою чергу визначає характер потреб населення даної території в житлово-комунальних послугах.

Забезпеченість населення Львівської області квартирами є однією з умов, що визначає функціонування житлово-комунального господарства. Також важливе значення має розширення житлового фонду, яке забезпечує розвиток ЖКГ в майбутньому.

.2.3 Житлове будівництво

Потреби населення в житлі постійно зростають. Для їх задоволення важливе значення має житлове будівництво, яке створює передумови для розширення житлового фонду. Воно також є фактором, який визначає динамічність розвитку всього житлово-комунального господарства.

Житлове будівництво потребує значних капіталовкладень. Тому саме капітальні інвестиції визначають можливість його функціонування.

Обсяг капітальних інвестицій у житлове будівництво у 2000-2008 рр. поступово зростав. У 2009 році у зв'язку з економічною кризою відбулося різке скорочення інвестицій, проте зараз вони знову зростають. Загалом з 2000 до 2012 рр. обсяг інвестицій зріс на 122,7%. Проте при цьому слід також враховувати зростання за цей період рівня цін на будівельно-монтажні роботи [93].

У 2012 році у житлове будівництво Львівської області було інвестовано 2315,8 млн гривень, що складало 20,7% всіх капітальних інвестицій в області. При цьому 1524,6 млн грн (65,8%) становили кошти населення на індивідуальне житлове будівництво [19].

В структурі капітальних інвестицій переважали інвестиції на нове будівництво (2138,7 млн грн, 92,3%). Також частина інвестицій була направлена на поліпшення, вдосконалення, реконструкцію та модернізацію існуючого житла (157,6 млн. грн, 6,8%), капітальний ремонт (15,6 млн грн, 0,7%) та придбання (3,9 млн грн, 0,2%) житла [19].

Головними джерелами фінансування капітальних інвестицій у нові житлові будівлі були кошти населення на індивідуальне житлове будівництво (1403,8 млн грн, 65,6%), кошти інвестиційних фондів (181,3 млн грн, 8,5%), власні кошти підприємств та організацій (117,8 млн грн, 5,5%), кошти населення на будівництво власних квартир (111,3 млн грн, 5,2%), кошти державного бюджету (30,8 млн грн, 1,5%), банківські кредити та інші позики (22,1 млн грн, 1,0%) та інших джерел фінансування (271,6 млн грн, 12,7%) [19].

Недоліком структури капітальних інвестицій у житлове будівництво Львівської області є відсутність серед джерел інвестицій коштів іноземних інвесторів, які могли б значно стимулювати розширення житлового фонду. Тому залучення іноземних інвестицій є вадливим напрямком діяльності у сфері будівництва житла.

Капітальні інвестиції в житлове будівництво між адміністративними одиницями розподілені нерівномірно. Найбільший їх обсяг у 2012 році був у Львові (849,6 млн грн, 36,7% всіх інвестицій в житлове будівництво), Пустомитівському (399,7 млн грн, 17,3%), Дрогобицькому (150,2 млн грн, 6,5%) та Яворівському (130,6 млн грн, 5,6%) районах. Натомість найменше капітальних інвестицій було направлене у житлове будівництво Перемишлянського (5,2 млн грн, 0,2%), Старосамбірського (7,8 млн грн, 0,3%), Турківського (8,6 млн грн, 0,4%) та Радехівського (13,4 млн грн, 0,6%) районів [19].

Частка інвестицій в житлове будівництво у загальному обсязі капітальних інвестицій найвища у Мостиському (68,0%), Сколівському (64,9%), Самбірському (63,4%), Старосамбірському (53,1%) та Яворівському (52,1%) районах, а найнижча - у Перемишлянському (4,7%), Жидачівському (7,1%), Кам'янка-Бузькому (11,7%) районах та Львові (13,0%) [19].

Отже, капітальні інвестиції у житлове будівництво Львівської області повільно зростають. Головним їх джерелом є кошти населення на індивідуальне будівництво. Одна з проблем інвестування житлового будівництва полягає у відсутності залучення коштів іноземних інвесторів. Основна частина інвестицій спрямована на нове будівництво. Найбільші інвестиції направлені у Львів, його приміську зону та інші великі міста області.

Львівська область має позитивні тенденції до розширення житлового фонду шляхом введення в експлуатацію нового житла. У 2012 році у Львівській області було виконано будівельних робіт на суму 2515,8 млн грн, в результаті чого було введено 731,4 тис. м2 загальної площі житла [93].

Обсяги прийняття в експлуатацію житла залежать від економічних чинників. Тому вони постійно коливаються. З 2000 до 2008 року відбувалось стрімке зростання площі введеного в експлуатацію житла (з 378 до 780 тис. м2). Однак, у зв'язку з економічною кризою, в 2009 році відбулося різке скорочення введеного в експлуатацію житла (до 392 тис. м2). Після цього обсяги введеного в експлуатацію житла знову почали зростати.

У 2012 році в експлуатацію було прийнято 4960 квартир загальною площею 731,4 тис. м2. Це в середньому становило 2,0 квартир та 290 м2 загальної площі в розрахунку на 1000 осіб наявного населення [19].

З усієї загальної площі прийнятого в експлуатацію житла у Львівській області в 2012 році 539,1 тис. м2 (73,7%) становило індивідуальне житлове будівництво [19].

У 2012 році у Львівській області в експлуатацію було прийнято 2470 житлових будівель, з них 1196 (48,4%) - у міських поселеннях та 1274 (51,6%) - у сільській місцевості. При цьому 2382 будівлі (96,4%) належало до індивідуальних. В сільській місцевості частка індивідуальних будівель становила 99,6% і була вищою, ніж у міських поселеннях (93,1%) [19].

Прийняття в експлуатацію житла у міських поселеннях відбувається швидше, ніж в сільських. Так, в 2012 році 3444 квартири (69,4%) були прийняті в експлуатацію у міських поселеннях та 1516 квартир (30,6%) - у сільській місцевості [19].

Також у міських поселеннях в експлуатацію в 2012 році було прийнято більшу загальну площу житла (455 тис. м2), хоча її частка була дещо меншою (62,2%), ніж кількості квартир [19].

Показник прийняття в експлуатацію житла на 1000 осіб в період 1990-2012 рр. зазнавав значних змін (рис. 2.9). З 1990 до 2001 року відбувалось його зниження через стрімке скорочення введення в експлуатацію житла у міських поселеннях. З 2001 року прийняття в експлуатацію загальної площі житлового фонду на 1000 осіб поступово зростало, хоча незначне зменшення спостерігалось у 2005-2006 рр. У зв'язку з кризою у 2009 році відбулося різке зниження даного показника, проте у 2010-2012 рр. він знову почав поступово зростати.

Загалом показник прийняття в експлуатацію загальної площі житлового фонду в розрахунку на 1000 осіб у міських поселеннях (298,9 м2) є вищим, ніж у сільській місцевості (276,4 м2) [19].

Отже, обсяги прийнятого в експлуатацію житла у Львівській області постійно коливаються, що пов'язано з економічною ситуацією. Основну частину прийнятого в експлуатацію житла становлять індивідуальні житлові будівлі. Загалом темпи введення в експлуатацію житла у міських поселеннях є вищими, ніж у сільській місцевості.

У структурі прийнятих в експлуатацію в 2012 році будівель одноквартирні будинки (548311 одиниць, 75,0%) переважали над багатоквартирними (179520, 24,5%). Також в експлуатацію було прийнято 3611 (0,5%) гуртожитків [19].

Серед прийнятих в експлуатацію житлових будинків переважали одно- й двоповерхові (2388; 96,7%). Значно менше було 3-5 поверхових (53), 6-8 поверхових (16) та 9-12 поверхових (13) [19].

Серед 4960 квартир, які прийняті в експлуатацію в 2012 році було 852 (17,2%) однокімнатних, 1170 (23,6%) двокімнатних, 1038 (20,9%) трикімнатних, 744 (15,0%) чотирикімнатних, 602 (12,1%) п'ятикімнатних, 347 (7,0%) шестикімнатних, 108 (2,2%) семикімнатних та 99 (2,0%) восьмикімнатних і більших [19].

Прийняті в експлуатацію у 2012 році індивідуальні будинки майже всі були одноквартирними (у 2382 новобудовах налічувалось 2385 квартир). Натомість не індивідуальні житлові будинки були багатоквартирними (у 88 будинках знаходиться 2575 квартир) [19].

Середній розмір прийнятих в експлуатацію квартир становив 134,6 м2 загальної площі. При цьому середній розмір прямо залежав від кількості кімнат і коливався від 46,9 м2 (однокімнатні) до 399,6 м2 (з 8 і більше кімнатами) [19]. В середньому в залежності від кількості кімнат в квартирах на одну кімнату припадало від 36 до 44 м2 загальної площі.

Введення в експлуатацію житла у Львівській області відбувається нерівномірно. Найбільші обсяги у 2012 році були у Львові (242,5 тис. м2), Пустомитівському (115,4 тис. м2) та Дрогобицькому (87,0 тис. м2) районах, а найменші - у Перемишлянському (2,4 тис. м2), Турківському (2,9 тис. м2) та Бродівському (3,3 тис. м2) районах [19].

Найвищі індекси прийняття в експлуатацію житла у 2012 році по відношенню до 2000 р. були у Сколівському (320,4%), Городоцькому (319,7%), Кам'янка-Бузькому (282,8%), Пустомитівському (271,3%), Золочівському (266,9%) районах та Львові (252,8%). Найнижчі індекси були у Жидачівському (33,9%), Старосамбірському (57,7%) та Перемишлянському (80,4%) районах [19].

Найбільша кількість будівель у 2012 році була прийнята в експлуатацію у Пустомитівському (436), Дрогобицькому (350) районах та Львові (326), а найменша - у Перемишлянському (12), Турківському (12), Бродівському (19) та Старосамбірському (21) районах [19].

У 2012 році найбільше квартир було прийнято в експлуатацію у Львові (2297; 46,3%), Пустомитівському (694) та Дрогобицькому (441) районах, а найменше - в Перемишлянському (12), Турківському (12) та Бродівському (19) районах [19].

В одноквартирних будинках найбільше квартир у 2012 році було прийнято в експлуатацію у Пустомитівському (431), Дрогобицькому (348) районах та Львові (290), а найменше - у Перемишлянському (12), Турківському (12) та Бродівському (19) районах [19].

Загальна площа прийнятого в експлуатацію житла в одноквартирних будинках найбільшою була у Пустомитівському районі (99,9 тис. м2), Львові (94,4 тис. м2), Дрогобицькому районі (81,2 тис. м2). Найменшим даний показник був у Перемишлянському (2,4 тис. м2), Турківському (2,9 тис. м2) та Бродівському (3,3 тис. м2) районах [19].

Нові багатоквартирні будинки у Львівській області в 2012 році були прийняті в експлуатацію у 7 адміністративних одиницях: Львові (38 будинків із 2007 квартирами), Пустомитівському (5), Дрогобицькому (2), Городоцькому, Жовківському, Золочівському, Сколівську (по 1) районах [19].

Загальна площа введеного в експлуатацію у 2012 році багатоквартирного житлового фонду становила 179,5 тис. м2. Найбільше вона була зосереджена у Львові (144,5 тис. м2, 80,5%), Пустомитівському (15,5 тис. м2, 8,6%) та Дрогобицькому (5,0 тис. м2, 2,8%) районах [19].

У міських поселеннях у 2012 році було введено в експлуатацію 455065 м2 загальної площі. Найбільшим цей показник був у Львові (242,5 тис. м2, 53,3% всього введеного в міських поселеннях житла), Дрогобицькому (57,2 тис. м2, 12,6%) та Сокальському (26,0 тис. м2, 5,7%), а найменшим - у Перемишлянському (0,9 тис. м2), Турківському (1,7 тис. м2) та Бродівському (2,3 тис. м2) районах [19].

У сільській місцевості в експлуатацію було прийнято 276377 м2 загальної площі. Найвищими були показники у Пустомитівському (106,2 тис. м2, 38,4% введеного в селах житла), Дрогобицькому (29,8 тис. м2) та Яворівському (25,2 тис. м2) районах, а найнижчими - у Бродівському (0,9 тис. м2), Радехівському (1,0 тис. м2) та Турківському (1,2 тис. м2) [19].

Для об'єктивних порівнянь обсягів розширення житлового фонду між різними адміністративними одиницями доцільно використовувати показник введеного в експлуатацію житла в розрахунку на 1000 осіб (рис. 2.7). За цим показником, найвищі темпи введеного в експлуатацію в 2012 році житла були характерними для Пустомитівського (1017,5 м2/1000 осіб), Городоцького (375,0 м2/1000 осіб), Дрогобицького (363,4 м2/1000 осіб) районів та Львова (323,0 м2/1000 осіб). Найменше житла було введено у Старосамбірському (53,1 м2/1000 осіб), Бродівському (54,0 м2/1000 осіб) та Турківському (57,2 м2/1000 осіб) районах [19]. Це свідчить про те, що найбільш інтенсивні процеси розширення житлового фонду характерні в першу чергу для міських поселень та приміських територій.

Отже, основна частина прийнятих в експлуатацію будинків у Львівській області є одноквартирними, одно- або двоповерховими. Найбільші обсяги житла вводяться у найнаселеніших районах та приміській зоні Львова.

Станом на 1.01.2013 р. у Львівській області налічувалось 163 незавершених житлових будівель із загальною площею 863916 м2. При цьому у 85 з них будівництво здійснюється, а в 78 тимчасово призупинене або законсервоване [19].

Основна частка загальної площі незавершених будівель припадає на багатоквартирні будинки (799 тис. м2, 92,5%), і значно менше на одноквартирні будинки (35 тис. м2, 4,1%) та гуртожитки (30 тис. м2, 3,4%) [19].

Найбільша кількість незавершених житлових будівель знаходиться у Львові (62), Дрогобицькому (22), Стрийському (12) та Пустомитівському (10) районах [19]. При цьому найбільше будівель, будівництво яких тимчасово призупинене або законсервоване знаходиться у Львові (17), Дрогобицькому (9) та Стрийському (9) районах [19].

Найбільша загальна площа незавершених житлових будівель зосереджена у Львові (512,2 тис. м2), Пустомитівському (68,5 тис. м2), Дрогобицькому (66,6 тис. м2) та Яворівському (51,7 тис. м2) районах [19].

Таким чином основна частина незавершених житлових будівель представлена багатоквартирними будинками. При цьому близько половини незавершеного житлового будівництва тимчасово призупинене або законсервоване. Основна частина незавершених будівель зосереджена в районах де відбуваються процеси розширення житлового фонду.

Отже, житлове будівництво дуже залежить від капіталовкладень. Обсяг інвестицій, і як наслідок прийняття в експлуатацію, житлових приміщень з 2000 року загалом зріс. В 2009 році відбулося різке зменшення цього показника, однак після цього він знову почав зростати. Головним джерелом інвестування є кошти населення. Тому в структурі введеного житла переважають індивідуальні будівлі, які переважно є одноквартирними та одно- або двоповерховими. Загалом введення в експлуатацію житла у міських поселеннях відбувається швидше, ніж в сільській місцевості. У Львівській області найінтенсивніше процеси введення в експлуатацію загальної площі житла відбуваються у Львові, Дрогобицькому та Сокальському районі (розширюється міський житловий фонд), а також у Пустомитівському та частково Яворівському районах (розширюється житловий фонд у приміській зоні Львова).

.3 Матеріальна база

.3.1 Водопостачання

Для надання комунальних послуг необхідна відповідна матеріально-технічна база. Її розширення, підтримка в належному стані, оновлення належить до головних завдань комунального господарства, оскільки визначає можливість функціонування житлово-комунального господарства.

Водопостачання конкретної території потребує наявності певних матеріально-технічних умов. Матеріальною базою водопостачання слугують водопровідні споруди: водопроводи, окремі водопровідні мережі, свердловини, установки питного водопостачання, насосні станції, очисні споруди тощо.

У Львівській області у 2012 році водопровід був у 271 населеному пункті, в тому числі 42 містах, 26 селищах міського типу та 203 селах [19]. Централізоване водопостачання було у всіх районних центрах, за винятком міста Турка.

В області спостерігається позитивна динаміка збільшення кількості населених пунктів, що мають водопровід. Таке збільшення відбувається за рахунок сільських поселень. Так з 2000 до 2012 р. кількість сіл, що мають водопровід зросла на 47 [19]. При цьому 24 з них отримали водопровід у 2011-2012 рр., що є свідченням прискорення процесу розширення матеріальної бази водопостачання в останні роки.

Загалом водопостачанням забезпечено 63,0% загальної площі житлового фонду. При цьому у міських поселеннях цей показник був значно вищий (87,7%), ніж у сільській місцевості (33,7%) [19].

Крім того у Львівській області спостерігається тенденція до розширення частки загальної площі житлового фонду, охопленої водопроводом. Так, у 2000-2012 рр. у міських поселеннях даний показник зріс на 5,4%, а в сільській місцевості - на 23,2% [93]. Тобто відбувається доволі стрімке розширення бази водопостачання, особливо у сільській місцевості, що створює передумови для надання послуг водопостачання.

Важливим фактом, що стимулює розвиток матеріальної бази систем водопостачанням є охоплення водопроводом житла, що вводиться в експлуатацію. Так, водопроводом було охоплено 640651 м2 (96%) загальної площі житла, що була введена в експлуатацію у 2012 році. Характерно, що цей показник є високим і у міських (99,2%), і у сільських (91,3%) поселеннях [19].

Загалом у 2012 році у Львівській області було 219 водопроводів [40]. Кількість водопроводів з 1990 р. зросла на 102. При цьому зростання продовжується.

У міських поселеннях у 2012 році було 109 водопроводів, а в сільській місцевості - 110. При цьому з 2000 року їх кількість у міських поселеннях зросла на 3, в той час як у сільській місцевості - на 34 [93]. Отже, розширення матеріальної бази водопостачання останнім часом у Львівській області відбувається в першу чергу за рахунок сільських поселень.

Окремих водопровідних мереж у Львівській області у 2012 році налічувалося 228 [40].  Їх кількість за 1990-2012 рр. збільшилася на 160. Найшвидше збільшення відбувалося у 1995-2000 рр., проте триває й зараз.

У сільській місцевості кількість окремих водопровідних мереж у 2012 році була більша (146), ніж в міських поселеннях (82) [93].

Для забезпечення населених пунктів питною водою у 2012 році експлуатувалося 753 свердловини і їх кількість збільшується [40]. За 1995-2012 рр. в систему питного водопостачання було включено 123 нові свердловини.

У 1990-2012 рр. відбувалося зниження кількості вуличних установок питного водопостачання (будок, колонок кранів) з 2482 до 1056 [40]. Таке зниження пов'язано із зниженням в них якості води та розширенням централізованого водопостачання будинків [100].

Насосні станції першого підйому у Львівській області у 2012 році мали встановлену потужність 968,2 тис. м3/добу [40]. Даний показник зростав у 1990-2000 рр. (з 910,1 до 997,7 тис. м3/добу), після чого почав зменшуватись (до 901,8 тис. м3/добу у 2010 році) [40]. Останні кілька років знову спостерігається стійка тенденція до збільшення встановленої потужності насосних станцій першого підйому.

Водопровідні мережі у Львівській області здатні пропускати до 937,3 тис. м3 води за добу [40]. Даний показник з 2009 року зростає, проте все ще не перевищив показник 1995 р. (960,5 тис. м3/добу) [40].

Основна частина встановленої потужності водопровідних мереж припадає на міські поселення (871,7 тис. м3/добу, 93,0%). В сільській місцевості цей показник був значно меншим (65,6 тис. м3/добу, тобто лише 7,0%) [93].

Негативною тенденцією в сфері водопостачання є зниження встановленої потужності очисних споруд. Так, даний показник зростав у 1990-2000 рр. (з 140,8 до 232,3 тис. м3/добу), після чого почав стрімко падати і в 2012 році становив 94,0 тис. м3/добу [40].

Загалом можна зробити висновок про те, що встановлена виробнича потужність очисних споруд є значно меншою, ніж потужність насосних станцій та водопроводу. Тому очисні споруди визначають максимальну спроможність доставити очищену воду споживачам. Модернізацію водопровідних систем необхідно розпочинати саме з них.

У Львівській області у 2012 році водоводи мали одиночну протяжність 1677,3 км, вуличні водопровідні мережі - 2643,9 км, внутрішньоквартальні та внутрішньодворові мережі - 871,8 км [40].

У міських поселеннях одиночна протяжність водоводів була вищою (1457,0 км, 86,9%), ніж в сільській місцевості (220,3 км, 13,1%). Аналогічна ситуація була і з одиночною протяжністю вуличної водопровідної мережі (2170,6 км тобто 82,1% припадало на міські поселення і 473,3 км, тобто 17,9% - на сільську місцевість) [93].

Одиночна протяжність водоводів у Львівській області у 1990-2000 рр. стрімко зростала. У 2000-2010 рр. відбулося скорочення протяжності водоводів. Зараз відбувається збільшення цього показника, проте доволі повільно. Натомість з 1990 р. постійно зростає протяжність вуличних та внутрішньоквартальних і внутрішньодворових мереж.

З 1990 року відбувається збільшення протяжності ветхих та аварійних водопровідних мереж. Так, за 2000-2012 рр. частка ветхих та аварійних водоводів зросла з 292,4 км до 762,8 км, вуличних водопровідних мереж - з 447,1 км до 1100,4 км, внутрішньоквартальних та внутрішньодворових мереж - з 92,1 км до 423,0 км. Загалом у 2012 році до категорії ветхих та аварійних належало 45,5% водоводів, 41,6% вуличних та 48,5 внутрішньоквартальних та внутрішньодворових мереж (додаток Б). Загалом до ветхих та аварійних належить 2286,2 км (44%) усіх водопровідних мереж області [40].

Сільські водопровідні мережі у Львівській області переважно експлуатуються вже понад 50 років. Тому значна їх частина потребує заміни. Це особливо стосується деяких сіл Городоцького (Мшана, Суховоля), Дрогобицького (Рихтичі, Волоща, Літиня, Раневичі), Жовківського (Зашків, Зарудці), Кам'янка-Бузького (Неслухів, Батятичі), Пустомитівського (Ямпіль), Радехівського (Стоянів, Павлів, Бишів, Вузлове, Тетевчиці) та Стрийського (Дуліби, Угерсько, Ланівка) районів [65].

Отже, у Львівській області відбувається повільне зростання одиночної протяжності водопровідних мереж. При цьому швидко зростає частка ветхих та аварійних мереж, що є свідченням погіршення ситуації із матеріально-технічною базою водопостачання.

Для роботи в нормальних умовах водопостачання потребує великої кількості електроенергії. Так, в 2012 році суб'єктами водопостачання було спожито 127784,8 тис. кВт*год електроенергії [43].

Матеріальна база водопостачання відрізняється у адміністративних районах Львівської області. Найбільша кількість водопроводів знаходиться у Бродівському (47), Радехівському (20), Пустомитівському (16) та Стрийському (16) районах. Найменше їх - у Городоцькому (2), Перемишлянському (2), Мостиському (3) та Жидачівському (4) районах [40]. У Турківському районі централізоване водопостачання відсутнє взагалі.

Окремих водопровідних мереж найбільше у Жовківському (39), Пустомитівському (35) та Яворівському (31) районах [40]. Велика кількість окремих водопровідних мереж пов'язана з тим, що водопостачання на даних територіях досить сильно розгалужене, а отже водопостачанням охоплена більша площа. Окремі водопровідні мережі відсутні у Турківському, Сколівському, Перемишлянському, Мостиському та Камянка-Бузькому районах [40].

Серед 753 свердловин, які є джерелами води у Львівській області найбільше належать до систем водопостачання Львова (224), Бродівського (63), Дрогобицького (61) та Яворівського (60) районів [40].

Найбільше установок питного водопостачання зосереджено у Жовківському (450), Золочівському (114) та Миколаївському (90) районах [40].

Отже, наявність та кількість водопровідних споруд відрізняється у адміністративних районах Львівської області. Найбільше їх у Бродівському, Пустомитівському та Яворівському районах.

Наявність великої кількості водопровідних споруд свідчить про розгалужену систему водопостачання в районі, що дозволяє охопити більші території. Разом з тим в окремих містах обласного підпорядкування мала кількість водопровідних споруд пояснюється невеликою площею, яку дані водопровідні споруди здатні обслуговувати без додаткових затрат на кількісне розширення матеріальної бази водопостачання. Одночасно можна стверджувати, що окремі адміністративні одиниці (Турківський район) потребують створення та розширення водопровідних мереж.

Встановлена виробнича потужність водопровідних споруд відрізняється у адміністративних одиницях. Насосні станції першого підйому найбільшу встановлену потужність мають у Львові (472,6 тис. м3/добу), Дрогобицькому (113,2 тис. м3/добу) та Бродівському (73,8 тис. м3/добу) районах, а найменшим - у Городоцькому (0,8 тис. м3/добу) та Мостиському (2,3 тис. м3/добу) районах [40].

Встановлена виробнича потужність водопроводу була дещо нижчою, ніж насосних станцій першого підйому, проте територіальна структура була аналогічною. Найбільшу встановлену виробничу потужність водопроводи мали у Львові (471,0 тис. м3), Дрогобицькому (111,1 тис. м3/добу) та Бродівському (73,8 тис. м3) районах, а найменшу - у Городоцькому (0,8 тис. м3/добу) та Мостиському (1,9 тис. м3/добу) районах [40].

Очисні споруди найбільшу встановлену потужність мають у Дрогобицькому (35,8 тис. м3/добу), Миколаївському (14,4 тис. м3/добу) та Яворівському (13,5 тис. м3/добу) районах [40]. У Бродівському, Городоцькому, Жовківському, Золочівському, Перемишлянському та Сокальському районах, незважаючи на наявність систем водопостачання, очисні споруди відсутні.

Отже, встановлена виробнича потужність насосних станцій першого підйому та водопроводів є значно вищою від потужності очисних споруд у всіх адміністративних одиницях. В багатьох районах очисні споруди відсутні. Тому в області гостро постає питання постачання якісної питної води.

Водопровідні мережі мають неоднакову протяжність у різних адміністративних одиницях Львівської області. Одиночна протяжність водоводів найбільша у Львові (674,7 км), Дрогобицькому (187,1 км) та Сокальському (171,6 км) районах, а найменша - у Городоцькому (7,7 км), Самбірському (16,6 км), Перемишлянському (16,9 км) та Мостиському (17,0 км) районах [40].

Вуличні водопровідні мережі найбільшу одиночну протяжність мають у Львові (809,1 км), Дрогобицькому (245,7 км), Стрийському (209,7 км) та Бродівському (183,5 км) районах, а найменшу - у Сколівському (9,8 км), Мостиському (18,3 км), Старосамбірському (24,3 км) та Перемишлянському (29,2 км) районах [40].

Найбільша одиночна протяжність внутрішньоквартальних та внутрішньодворових водопровідних мереж - у Львові (251,2 км), Дрогобицькому (159,1 км), Яворівському (82,6 км) та Сокальському (72,7 км) районах, а найменша - у Сколівському (0,3 км), Мостиському (4,0 км) та Буському (7,1 км) районах [40].

Загалом всі водопровідні мережі найбільшу одиночну протяжність мають у Львові (1735 км), Дрогобицькому (591,9 км), Сокальському (417,8 км) та Стрийському (328,8 км) районах, а найменшу - у Сколівському (29,4 км), Мостиському (39,3 км), Перемишлянському (57,0 км) та Кам'янка-Бузькому (60,4 км) районах [40].

Найбільшу протяжність ветхі та аварійні водоводи мають у Львові (480,3 км), Сокальському (41,5 км), Золочівському (38,1 км) та Яворівському (33,0 км) районах [40]. Найбільшу частку ветхі та аварійні водоводи займають у Золочівському районі (83,9%), Львові (71,2%) та Перемишлянському районах (62,7%).

Ветхі та аварійні вуличні водопровідні мережі найбільшу протяжність мають Львові (473,8 км), Дрогобицькому (86,0 км) та Стрийському (74,7 км) районах [40]. Їх частка найбільша у Городоцькому районі (68,4%), Львові (58,6%), Золочівському (57,2%) та Миколаївському (54,8%) районах.

Ветхі та аварійні внутрішньоквартальні та внутрішньодворові мережі найбільшу протяжність мають у Львові (220,0 км), Дрогобицькому (47,4 км) та Миколаївському (31,8 км) районах [40]. Найбільша їх частка - у Львові (87,6%), Миколаївському (77,4%) та Мостиському (75,0%) районах.

Загалом ветхі та аварійні водопровідні мережі найбільшу протяжність мають у Львові (1174,1 км), Дрогобицькому (149,2 км), Золочівському (123,1 км) та Миколаївському (121,7 км) районах [40]. Найбільша їх частка - у Львові (67,7%), Золочівському (64,9%), Городоцькому (59,9%) та Миколаївському (52,1%) районах.

Таким чином водопровідні мережі найбільш розвинені у Львові, Дрогобицькому та Сокальському районах, тобто переважно у великих містах. Вони ж мають найбільшу одиночну протяжність категорії ветхих та аварійних мереж. Найбільшу частку ветхі та аварійні водопровідні мережі мають у Львові та районах з невеликою протяжністю водопровідних мереж, які тривалий час не оновлювалися.

Загалом матеріальна база водопостачання Львівської області є неоднорідною. З одного боку міські території й, особливо, міста обласного підпорядкування володіють відповідною матеріальною базою, необхідною для задоволення потреб споживачів у воді. З іншого боку в області наявні райони, водопровідні споруди в яких відсутні, або наявні в незначних кількостях і не можуть задовольняти потреби більшості споживачів. Тому Львівська область має розвинену систему водопостачання, але окремі території потребують створення та розширення матеріальної бази.

Матеріально-технічна база водопостачання у Львівській області постійно розвивається. Проте у всіх адміністративних одиницях вона потребує оновлення. А у Турківському районі необхідно створити технічні передумови для налагодження централізованого водопостачання.

.3.2 Водовідведення

Система водовідведення дуже тісно пов'язана з системою водопостачання. Тому при оцінці матеріальної бази водовідведення необхідно враховувати цю залежність. Оскільки послуги водовідведення є похідними, то їх матеріальне забезпечення зазвичай дещо поступається водопостачанню.

Каналізаційна мережа тісно пов'язана з водопровідною. Розвиток водопровідної мережі зазвичай супроводжує створення системи каналізацій. Матеріальною базою каналізаційного господарства служать каналізації, окремі каналізаційні мережі, колектори, очисні споруди тощо.

У Львівській області у 2012 році каналізацію мали 103 населених пункти, в тому числі 41 місто, 18 селищ міського типу та 44 сільських населених пункти [19].

Таким чином водовідведення відсутнє у 168 населених пунктах, які мають централізоване водопостачання [19]. Це становить екологічну загрозу, оскільки неочищені стоки часто потрапляють у навколишнє середовище та можуть забруднювати підземні води.

Темпи охоплення населених пунктів централізованим водовідведенням доволі низькі. Так, з 2000 до 2012 р. кількість населених пунктів, що мають каналізацію зросла всього на 11. Тому ситуація із централізованим водовідведенням є складнішою від централізованого водопостачання.

У 2012 році у Львівській області налічувалось 125 каналізацій та 110 окремих каналізаційних мереж [40]. Переважна їх більшість (83 каналізації та 80 окремих каналізаційних мереж) була зосереджена у міських поселеннях [93].

Кількість каналізаційних споруд за 1990-2012 рр. значно зросла: було створено 49 каналізацій та 80 окремих каналізаційних мереж [40].

У Львівській області у 2012 році всі каналізаційні мережі мали одиночну протяжність 1719,2 км, в тому числі 749,1 км - головні колектори та 970,1 - вуличні каналізаційні мережі [40]. Основна частина каналізаційних мереж (1547,3 км, 90%) припадала на міські поселення. Зокрема у міських поселеннях головні колектори мали протяжність 637,0 км (85%), а вуличні каналізаційні мережі - 910,3 км (93,8%) [93].

Загальна протяжність каналізацій за 1990-2012 рр. зросла на 498,1 км. Одиночна протяжність головних колекторів за цей період зросла на 234,1 км, вуличної каналізаційної мережі - на 264,0 км [40].

Установлена пропускна спроможність каналізації становить 974,3 тис. м3/добу, а очисних споруд - 882,5 тис. м3/добу [40]. Отже, потужність очисних споруд є меншою від потужності каналізацій. При цьому спостерігаються значні відмінності між міськими поселеннями і сільською місцевістю. Установлена пропускна спроможність каналізацій у міських поселеннях становила 917,9 тис. м3/добу (94,2% всієї пропускної спроможності), а в сільській місцевості - 56,4 тис. м3/добу. Очисні споруди у міських поселеннях мали пропускну спроможність 842,2 тис. м3/добу (95,0%), а в сільській місцевості - 40,3 тис. м3/добу [93].

Загалом у сільській місцевості ситуація із очищенням стоків є гіршою, ніж у міських поселеннях. Так, відношення встановленої пропускної спроможності очисних споруд до пропускної спроможності каналізації у сільській місцевості становить 71,5%, а в міських поселеннях - 91,8%.

Каналізацією охоплено 55,7% загальної площі житлового фонду Львівської області. У міських поселеннях цей показник становить 87,7%, а в сільській місцевості - 32,2% [19]. Отже, каналізацією не охоплено 1,5% загальної площі сільського житлового фонду (0,7% всього житлового фонду області), яка охоплена водопостачанням.

Загалом простежується збільшення частки загальної площі охопленої водовідведенням. Так, у 2000-2012 рр. даний показник у зріс на 5,6% у міських поселеннях та на 24,7% - у сільській місцевості [93]. Отже, незважаючи на незначне зростання кількості населених пунктів, що мають каналізацію, водовідведенням охоплюється все більша загальна площа житлового фонду. Це відбувається за рахунок розширення вже існуючих каналізаційних мереж у населених пунктах.

Каналізацією охоплено також 640,1 тис. м2 (96,0%) загальної площі житлового фонду, яка була введена в експлуатацію у 2012 році (99,2% у міських та 91,3% - у сільських поселеннях) [19]. Площі охоплена каналізацією та водопостачанням у введеному в експлуатацію в 2012 році житлі повністю співпадають.

Практично всі очисні споруди каналізації збудовані до 1990 року в даний час вимагають реконструкції, а в окремих населених пунктах - будівництва нових [65].

Найбільша кількість населених пунктів, що мають каналізацію, зосереджена в Пустомитівському (13) та Миколаївському (11) районах, що пов'язано із високим рівнем охоплення водовідведенням сільських населених пунктів в них [40].

Найбільше каналізацій знаходиться у Миколаївському (16), Пустомитівському (12), Буському (12), Яворівському (11) та Жовківському (10) районах. Окремих каналізаційних мереж найбільше у Львові (13), Стрийському (13), Жовківському (11) та Пустомитівському (10) районах [40].

Найбільшу одиночну протяжність мають каналізації Львова (441,0 км), Сокальського (212,2 км) та Дрогобицького (188,6 км) районів. Головні колектори мають найбільшу протяжність у Сокальському районі (142,9 км), Львові (79,7 км), Дрогобицькому (78,3 км) та Пустомитівському (58,3 км) районах, а вуличних каналізаційних мереж - у Львові (361,3 км), Дрогобицькому (110,3 км), Стрийському (73,7 км), Сокальському (69,3 км) та Миколаївському (68,3 км) районах [40].

Одиночна протяжність головних колекторів та вуличних каналізаційних мереж вказує на охоплення території каналізаціями. Велика протяжність вуличної каналізаційної мережі характерна для міст, що мають розгалужену систему каналізацій, а отже забезпечені відповідним матеріальним фондом.

Отже, найрозвиненіші каналізаційні мережі знаходяться у великих містах та приміській зоні, що добре охоплена комунальними послугами, зокрема водопостачанням та водовідведенням.

Найбільшу пропускну спроможність каналізації мають у Львові (499,4 тис. м3/добу), Дрогобицькому (154,3 тис. м3/добу), Сокальському (66,3 тис. м3/добу) та Жидачівському (49,2 тис. м3/добу) районах [40].

Установлена потужність очисних споруд найбільша у Львові (494,8 тис. м3/добу), Дрогобицькому (100,2 тис. м3/добу), Сокальському (85,0 тис. м3/добу), Миколаївському (33,2 тис. м3/добу) та Стрийському (32,2 тис. м3/добу) районах [40].

У багатьох адміністративних одиницях пропускна спроможність очисних споруд є меншою від пропускної спроможності каналізацій. Найкритичнішою така ситуація є у Жидачівському (очисні споруди здатні очистити 28,5% води, яку теоретично може пропустити каналізація), Радехівському (56,4%) та Дрогобицькому (64,9%) районах.

Таким чином найбільшу встановлену пропускну спроможність каналізаційні мережі та очисні споруди мають у Львові та районах з великою кількістю міського населення. Найбільша різниця між пропускною здатністю мережі та системи очищення спостерігається у районах із потужною каналізацією та незадовільним станом очисних споруд.

Пропускна спроможність очисних споруд та каналізацій дозволяє визначити максимальний об'єм води, що може пропустити каналізаційна мережа. Висока пропускна спроможність очисних споруд та каналізації свідчить про належний рівень матеріальної бази, який здатний задовольнити потреби населених пунктів в каналізації.

Отже, матеріальна база каналізаційного господарства представлена мережею каналізаційних та очисних споруд, на основі пропускних спроможностей яких можна робити висновок про рівень матеріального забезпечення каналізацій на певній території. Каналізаційна мережа Львівської області має відповідну матеріальну базу але її розподіл по території є нерівномірним.

Матеріально-технічна база водовідведення тісно пов'язана з водопостачанням, але загалом розвинена дещо слабше. Каналізаційні мережі розвинені головним чином у міських поселеннях. Найкращі передумови для надання послуг водовідведення виникають у Львові та найбільших містах області.

На основі всього переліченого можна зробити висновок про велике значення матеріально-технічної бази для надання послуг водопостачання та водовідведення. Це означає, що в адміністративних одиницях із потужною матеріально-технічною базою виникають найсприятливіші передумови для функціонування водопровідного та каналізаційного господарства.

.3.3 Теплопостачання

Теплопостачання є важливою сферою житлово-комунального господарства, яка забезпечує населення тепловою енергією, що реалізується у наданні послуг опалення та гарячого водопостачання.

До матеріально-технічної бази теплопостачання належать котельні, центральні теплові пункти (ЦТП), індивідуальні теплові пункти (ІТП), теплові та парові мережі.

Теплопостачання здійснюється централізовано від районних теплоенергетичних об’єктів (котелень, ЦТП), від локальних котелень (вбудовані, підвальні котельні) та від індивідуальних джерел теплової енергії. Для виробництва тепла переважно використовується природний газ [78].

Останнім часом спостерігається тенденція до переходу від централізованого до індивідуального опалення. Особливо цей процес поширений у невеликих містах, які не мають розвиненої матеріальної бази теплопостачання або вона дуже застаріла, що призводить до високої собівартості теплової енергії.

Опаленням у Львівській області в 2012 році було охоплено 55,7% загальної площі житлового фонду. У міських поселеннях цей показник був значно вищим (75,3%), ніж в сільській місцевості (32,5%) [19].

Частка охопленої опаленням площі постійно зростає. В період 2000-2012 рр. вона у міських поселеннях збільшилась на 10,3%, а в сільській місцевості - на 18,6% [93].

У житлі, що було введено в експлуатацію у 2012 році переважна більшість загальної площі була охоплена опаленням від індивідуальних установок (93,8%), тоді як централізованим - лише 5,1%, а пічним - 1,1%. У міських поселеннях опалення від індивідуальних установок становило 91,2%, а в сільській місцевості - 97,8% [19].

Також в 2012 році 51,9% загальної площі житлового фонду Львівської області було охоплено гарячим водопостачанням (74,9% у міських поселеннях та 24,7% у сільській місцевості) [19].

За 2000-2012 рр. частка охопленої гарячим водопостачанням загальної площі житлового фонду у міських поселеннях зросла на 6,1%, а в сільській місцевості - на 20,2%) [93].

Загалом у Львівській області у 2012 році налічувалося 1457 котелень. З них 1276 мали потужність до 3 Гкал/год, 139 - від 3 до 20 Гкал/год, 32 - від 20 до 100 Гкал/год, 10 - понад 100 Гкал/год. Переважна більшість котелень працювали на газоподібному паливі (1124), а частина також на твердому паливі (299). На рідкому паливі працювало лише 3 котельні [43].

Таким чином Львівська область в основному орієнтується на використання газоподібного палива. Котельні на твердому паливі (в основному вугіллі) переважають у сільській місцевості і є відображенням орієнтації котелень на тверде паливо в минулому. У Львівській області є лише поодинокі котельні на рідкому паливі, які не мають особливого значення в теплопостачанні області.

У міських поселеннях котелень було більше (836; 57,4%), ніж у сільській місцевості (621; 42,6%) [40].

Кількість котелень у 1990-2012 рр. змінювалась. З 1990 до 2000 р. їх кількість зменшилась на 236, а у 2000-2012 рр. - збільшилась на 113. При цьому спостерігається зменшення кількості котелень, що працюють на твердому (з 417 у 1990 р. до 299 у 2012 р.) та рідкому (з 57 до 3) паливі й збільшення кількості котелень, що працюють на газоподібному паливі (з 1107 до 1124) [40].

Характерно, що кількість котелень у міських поселеннях в 1990-2012 рр. постійно зменшувалась (загалом з 1306 до 836), а в сільській місцевості - постійно зростала (з 276 до 621) [40]. Це свідчить про розвиток централізованого теплопостачання у сільських населених пунктах та про перехід міських поселень до індивідуального опалення.

І у міських, і у сільських поселеннях поселеннях у 1990-2012 рр. спостерігалось зменшення кількості котелень, що працюють на рідкому паливі (з 44 до 2 у міських поселеннях та з 13 до 1 у сільській місцевості). У міських поселеннях також зменшувалась кількість котелень, що працюють на твердому (з 267 до 89) та газоподібному (з 995 до 734) паливі. В той же час у сільській місцевості їх кількість зростала. Так, за 1990-2012 рр. у селах Львівської області кількість котелень, що працюють на твердому паливі збільшилась з 150 до 210, а на таких, що працюють на газоподібному паливі - з 112 до 390 [40].

Отже, в структурі котелень за типом палива з 1990 року відбулися зміни: практично зникли котельні на рідкому паливі, різко скоротилась чисельність котелень на твердому паливі, натомість зросла частка котелень на газоподібному паливі. Такі зміни пов'язані з переорієнтацією підприємств теплопостачання на використання газоподібних енергоносіїв (природного газу).

Сумарна потужність котелень у Львівській області у 2012 році становила 6992,6 Гкал/год. Міські поселення мають значно вищу сумарну потужність котелень (6430,8 Гкал/год, 92%), ніж сільська місцевість (561,8 Гкал/год, 8%) [40]. Найбільшу потужність мають котельні потужністю понад 100 Гкал/год - 3835,6 Гкал/год (54,9%). Сумарна потужність котелень потужністю до 3 Гкал/год становила 1135,5 Гкал/год (16,2%), потужністю 3-20 Гкал/год - 1036,9 Гкал/год (14,8%), 20-100 Гкал/год - 984,6 Гкал/год (14,1%) [43]. Отже, більше половини теплогенеруючих потужностей Львівської області зосереджено в 10 найбільших котельнях. Разом з тим в адміністративних одиницях діють численні невеликі котельні, які забезпечують місцеві потреби.

Сумарна потужність котелень зростала у 1990-2005 рр. За цей період даний показник зріс з 7690,7 Гкал/годину до 9547,5 Гкал/год. З 2005 року сумарна потужність котелень почала зменшуватись. За 2005-2012 рр. показник знизився на 2554,9 Гкал/год. Зараз даний показник продовжує знижуватись, причому це відбувається як в міських поселеннях, так і в сільській місцевості [40].

Загалом у Львівській області налічувалось 3458 котлів (енергоустановок), з них 985 (28,5%) мають термін експлуатації понад 20 років [43]. Кількість встановлених котлів у міських поселеннях (2210) більша, ніж у сільській місцевості (1248) [40]. При цьому 22,6% котлів мають коефіцієнт корисної дії нижчий від 80% [64]. Висока частка котлів з тривалим терміном експлуатації свідчить про необхідність оновлення та модернізації матеріально-технічної бази котелень Львівської області.

Кількість встановлених котлів (енергоустановок) за 1990-2012 роки зменшилась на 358. При цьому стрімке зменшення їх кількості відбувалося у міських поселеннях (з 3233 до 2210), в той час як у сільській місцевості, навпаки, кількість котлів зростала (з 583 до 1248) [40].

Теплові та парові мережі Львівської області у 2012 році у двотрубному обчисленні мали протяжність 1456,4 км. З них 418 км (28,7%) належало до категорії ветхих та аварійних [43]. Більша частина теплових та парових мереж була зосереджена у міських поселеннях (1345,8 км, 92,4%) [40].

Загальна протяжність теплових та парових мереж у стрімко зростала у 1990-1995 рр. (з 1187,3 км до 2022,2 км, тобто на 834,9 км), після чого почала зменшуватись і у 2012 р. становила 1456,4 км (тобто зменшилась на 565,8 км) [40].

Отже, Львівська область загалом має доволі розвинену матеріально-технічну базу. При цьому спостерігаються значні відмінності в оснащенні міст та сільської місцевості: близько 90% всієї матеріальної бази теплопостачання зосереджено у міських поселень. В результаті тривалої експлуатації системи теплопостачання виникає необхідність оновлення матеріальних фондів.

З 20-ти районів Львівської області послуги централізованого теплопостачання надаються на території 14-ти районів. В Буському, Городоцькому, Кам'янка-Бузькому, Мостиському, Пустомитівському та Турківському районах теплопостачальні підприємства ліквідовані [64].

Загалом у Львівській області налічується 22 теплопостачальних підприємства: 2 у Львові (ЛМКП “Львівтеплоенерго”, МКП “Залізничнетеплоенерго”), 4 у Дрогобицькому (КП “Бориславтеплоенерго”, КП “Дрогобичтеплоенерго”, ДКП “Стебниктеплокомуненерго”, КП "Трускавецьтепло"), по 2 у Стрийському (КП “Моршинтеплоенерго”, КП “Стрийтеплоенерго”), Миколаївському (ЗАТ “Енергія-Новий Розділ”, МДКП “Миколаївтеплокомуненерго”), Сокальському (КП “Червоноград-теплокомуненерго”, КП “Сокальтеплокомуненерго”), по 1 - у Самбірському (ПТМ “Самбіртеплокомуненерго”), Бродівському (ДКП “Бродитеплоенерго”), Жидачівському (МКП “Жидачівтеплокомуненерго”), Жовківському (КП “Жовкватеплоенерго”), Золочівському (МКП “Золочівтеплоенерго”), Перемишлянському (ДКП “Перемишляни-теплокомуненерго”), Радехівському (МКП “Радехівтеплоенерго”), Сколівському (КП “Сколетеплоенерго”), Старосамбірському (КП “Ст.Самбіртеплокомуненерго”) та Яворівському (ТзОВ НВП “Енергія-Новояворівськ”) районах [64].

Теплопостачальні підприємства в різних адміністративних одиницях Львівської області мають різну матеріально-технічні умови. Загалом найбільша матеріальна база теплопостачання зосереджена у Львові.

Найбільшими виробниками теплової енергії у Львові є спеціалізовані комунальні теплопостачальні підприємства ЛМКП “Львівтеплоенерго” і ЛКП “Залізничнетеплоенерго”, які виробляють понад 90 % всієї теплової енергії у місті [78].

Загалом у Львові до сфери управління цих двох підприємств належить 141 котельня та 153 центральні теплопостачальні пункти (ЦТП). Протяжність теплових мереж міста становить 563 км, встановлена потужність теплопостачальних підприємств - 1979,2 Гкал/год [78].

ЛМКП "Львівтеплоенерго" охоплює 122 котельні, 120 центральних теплопостачальних пункти та 431 км теплових мереж. За рік підприємство споживає 236 млн м3 газу та 73,6 млн кВт*год електроенергії. Щорічно ЛМКП "Львівтеплоенерго" реалізує 1,1 тис. Гкал/год теплової енергії, що становить 63,4% встановленої потужності [78].

ЛКП "Залізничнетеплоенерго" експлуатує 19 котелень, 33 центральні теплопостачальні пункти, 132,2 км теплових мереж. Річне споживання природного газу становить 60,8 млн м3, електроенергії - 11,7 млн кВт*год. Підприємство використовує 83,9% встановленої потужності та відпускає понад 300 Гкал/год теплової енергії [78].

Територіальна диференціація матеріальної бази теплопостачання має певні закономірності й загалом є більшою в адміністративних одиницях з великою кількістю міського населення.

Найбільша кількість котелень зосереджена у Львові (359), Дрогобицькому (150), Старосамбірському (97) та Стрийському (83) районах, а найменша - у Перемишлянському (5), Радехівському (9), Сколівському (9) та Кам'янка-Бузькому (10) районах (додаток В) [40].

У всіх адміністративних одиницях найбільше котелень потужністю до 3 Гкал/год. Найбільше їх у Львові (281), Дрогобицькому (118), Старосамбірському (96) та Яворівському (72) районах. Котельні потужністю 3-20 Гкал/год є у всіх районах за винятком Кам'янка-Бузького. Найбільше їх у Львові (54), Дрогобицькому (24) та Стрийському (13) районах. Котельні потужністю 20-100 Гкал/год є у Львові (20), Дрогобицькому (7), Сокальському (2), Стрийському (2) та Жидачівському (1) районах. З 10 найпотужніших котелень (понад 100 Гкал/год) Львівської області 4 знаходяться у Львові і по 1 - у Кам'янка-Бузькому, Дрогобицькому, Жидачівському, Миколаївському, Сокальському та Яворівському районах [40].

Таким чином найкраще забезпечений котельними різної потужності Львів, що пов'язано з великою кількістю населення та значними потребами в тепловій енергії. Найгіршою є ситуація в Радехівському районі, де знаходиться лише 9 котелень, причому всі мають потужність меншу за 20 Гкал/год. Схожою є ситуація в Перемишлянському та Сколівському районах. Натомість, мала кількість котелень у Кам'янка-Бузькому районі компенсується наявністю серед них котелень потужністю 1626 Гкал/год (найпотужніша котельня Львівської області, що працює на базі Добротвірської ТЕС), яка забезпечує потреби в теплопостачанні району. Таким чином розміщення котелень у Львівській області неоднорідне.

Отже, найбільше котелень зосереджено у Львові та найбільш урбанізованих районах, що пояснюється розвитком в них систем теплопостачання. Найпотужніші котельні концентруються у найбільших містах (Львів, Дрогобич, Червоноград, Самбір, Стрий, Миколаїв) та промислових центрах (Добротвір, Жидачів).

Котельні, що працюють на газоподібному паливі є у всіх адміністративних одиницях Львівської області. Найбільше їх у Львові (347), Дрогобицькому (123) та Стрийському (78) районах. Котельні, що працюють на твердому паливі є у всіх районах за винятком Перемишлянського. Найбільше таких котелень у Старосамбірському районі (69), де цей тип котелень переважає, а також у Сокальському (30) та Яворівському (30) районах, де однак переважає газоподібний тип палива. На рідкому паливі у Львівській області працює лише 3 котельні: по одній у Львові, Дрогобицькому та Буському районах (додаток В) [40].

Отже, у адміністративних одиницях Львівській області переважають котельні, що працюють на газоподібному паливі. У районах, що мають запаси вугілля залишаються також котельні, що працюють на твердому паливі. Котельні, що працюють на рідкому паливі у Львівській області майже повністю ліквідовані. Таким чином матеріальна база визначає залежність теплопостачання від наявності природного газу, що становить енергетичну загрозу.

Сумарна потужність котелень найбільша у Львові (2515,3 Гкал/год), Кам'янка-Бузькому (1635,8 Гкал/год), Дрогобицькому (680,0 Гкал/год) та Сокальському (446,4 Гкал/год) районах, а найменша - у Перемишлянському (13,2 Гкал/год), Радехівському (16,3 Гкал/год) та Турківському (17,8 Гкал/год) районах (додаток В) [40].

У різних адміністративних районах значення котелень різної потужності неоднакове. В сумарній потужності котельні потужністю до 3 Гкал/год найбільшу частку мають у Мостиському (91,2%), Старосамбірському (86,6%), Турківському (77,5%), Городоцькому (75,4%) районах, потужністю 3-20 Гкал/год - у Самбірському (56,8%), Золочівському (54,0%), Жовківському (51,7%) та Сколівському (51,6%) районах; потужністю 20-100 Гкал/год - у Стрийському (33,3%) та Дрогобицькому (28,3%) районах; потужністю понад 100 Гкал/год - у Кам'янка-Бузькому (99,4%), Миколаївському (86,3%), Жидачівському (62,5%), Яворівському (59,7%) районах та Львові (51,4%) (додаток В) [40].

На основі цього можна зробити висновок про те, що котельні з невисокою потужністю найбільше значення мають у районах з невисоким рівнем урбанізації. Натомість котельні з високою потужністю найбільшу частку в сумарній потужності мають у адміністративних одиницях з великою кількістю міського населення або у районах, де теплова енергія використовувалась у виробництві. Наприклад розвиток матеріальної бази теплопостачання у Жидачівському районі пов'язаний з розвитком целюлозно-паперової промисловості (у технологічному процесі виробництва паперу використовується велика кількість підігрітої води).

Інтенсивність експлуатації матеріально-технічної бази теплопостачання відрізняється у різних адміністративних одиницях. Найвищий коефіцієнт використання встановленої потужності був у Львові (71,7%), Золочівському (43,0%) та Стрийському (41,5%) районах, а найнижчий - у Миколаївському (14,5%), Старосамбірському (19,2%) та Яворівському (25,2%) районах [64].

Важливою проблемою теплопостачання є зношеність матеріальної бази внаслідок тривалої експлуатації. Загалом знос основних фондів теплопостачальних підприємств у 2012 році становив 50,5%. Найвищі показники характерні для Миколаївського (56,9%), Дрогобицького (56,6%) та Бродівського (55,8%) районів, а найнижчі - для Жовківського (30,4%), Сколівського (31,9%) та Золочівського (35,8%) районів [64].

У котельнях Львівської області експлуатуються 3458 котлів. Найбільша кількість котлів у Львові (923), Дрогобицькому (416), Сокальському (197) та Яворівському (191) районах. Найбільше котлів, що експлуатуються понад 20 років у Львові (321), Дрогобицькому (138) та Старосамбірському (100) районах [40]. Зношені котли найбільшу частку мають у Кам'янка-Бузькому (81,3%), Перемишлянському (66,7%), Сколівському (65,4%) та Самбірському (63,6%) районах.

Теплові та парові мережі найбільшу протяжність мають у Львові (661,9 км), Сокальському (148,1 км), Дрогобицькому (129,9 км) та Миколаївському (90,4 км) районах. Найбільша протяжність ветхих та аварійних теплових та парових мереж характерна для Львова (343,5 км), Яворівського (13,5 км) та Миколаївського (12,4 км) районів. Найбільшу частку ветхі та аварійні мережі мають у Львові (51,9%), Буському (49,5%), Радехівському (28,6%) та Жовківському (25,3%) районах [40].

Таким чином, теплові та парові мережі найбільш розгалужені у Львові та інших міських населених пунктах, що свідчить про забезпеченість даних територій послугами теплопостачання. Разом з тим висока частка ветхих та аварійних теплових та парових мереж свідчить про необхідність оновлення матеріального фонду.

Отже, матеріальна база теплопостачання охоплює котельні та інші інші підприємства, що виробляють теплову енергію, а також теплові та парові мережі, які забезпечують її транспортування. У Львівській області рівень охоплення житлового фонду опаленням і гарячим водопостачанням постійно зростає. Разом з тим існує значна диспропорція між матеріальною базою міських та сільських населених пунктів.

Останнім часом спостерігається тенденція переходу від централізованого до індивідуального опалення. Послуги централізованого теплопостачання надаються у Львові та 14 районах. Ще в 6 районах теплопостачальні підприємства ліквідовані.

Більшість котелень у Львівській області мають невелику потужність та працюють на газоподібному паливі. Котельні з високою потужністю зазвичай зосереджені у великих містах або промислових центрах. На твердому паливі працюють котельні у районах, що забезпечені вугіллям.

Найбільша сумарна потужність котелень та найбільш різноманітний їхній склад за потужністю характерні для Львова та районів з містами обласного підпорядкування, що пояснюється найбільшими потребами даних територій в теплопостачанні. Теплопостачання в сільській місцевості здійснюється переважно за рахунок великої кількості котелень з невеликою потужністю, які обслуговують потреби окремих населених пунктів.

Найбільшу протяжність теплові та парові мережі мають у великих містах. Значна частка теплових та парових мереж використовуються тривалий час та потребують заміни.

Отже, Львівська область має розвинену матеріальну базу теплопостачання, що представлена різними типами котелень та розгалуженими тепловими та паровими мережами. Проте для забезпечення належної якості послуг теплопостачання необхідно провести оновлення та модернізацію матеріальних фондів. Крім того слід звернути увагу на розвиток матеріальної бази теплопостачання в окремих адміністративних одиницях Львівської області, де послуг теплопостачання не вистачає. Це дозволить охопити більшу частку споживачів.

.3.4 Газопостачання

Газопостачання - одна з ключових комунальних послуг. Забезпечення населення газом створює передумови для його нормального функціонування. Система газопостачання має дві складові: постачання природного газу та постачання зрідженого газу.

Роль газопостачання останнім часом зросла у зв'язку з переходом квартир та житлових будинків до індивідуального газового опалення. Разом з тим зростання ролі газопостачання створює загрозу енергетичній безпеці, оскільки посилює залежність від імпортованих енергоносіїв.

Матеріальна база газопостачання включає газові мережі, в тому числі магістральні та місцеві газопроводи, а також технічне оснащення будинків та квартир, що дозволяє їм отримувати та використовувати природний газ.

Газопостачанням у 2012 році було охоплено 1624 населених пункти Львівської області: 44 міста, 34 селища міського типу та 1546 сільських населених пунктів. В тому числі 1389 населених пунктів (42 міста, 32 селища міського типу, 1315 сільських населених пункти) постачалися тільки природним або природним і зрідженим газом, а 235 (2 міста, 2 селища міського типу та 231 сільський населений пункт) - тільки зрідженим газом [40].

Загалом у 2012 році природним або зрідженим газом постачалося 84,2% населених пунктів (100% міст, 100% селищ міського типу та 83,6% сільських поселень). Тільки природним або природним і зрідженим газом постачалося 72% населених пунктів (95,5% міст, 94,1% селищ міського типу та 71,1% сільських поселень). Тільки зрідженим газом постачалося 12,2% населених пунктів (4,5% міст, 5,9% селищ міського типу та 12,5% сільських населених пунктів) [40].

Газопостачання - найпоширеніша комунальна послуга (за винятком електропостачання) у населених пунктах Львівської області. Це пов'язано з величезною кількістю сільських поселень, що постачаються природним газом.

За 1990-2012 рр. кількість населених пунктів, що постачаються природним або зрідженим газом зросла на 126, переважно за рахунок розширення систем газопостачання у сільських поселеннях [40].

У Львівській області спостерігається зростання кількості населених пунктів, що постачаються природним газом. Це пов'язано з переходом населених пунктів до опалення помешкань на основі природного газу.

За 1990-2012 рр. кількість населених пунктів, що постачаються природним газом зросла на 863. В тому числі було газифіковано 9 міст, 8 селищ міського типу та 846 сільських населених пункти [40]. При цьому газифікація сільських поселень триває, що є сприятливим фактором розвитку газопостачання у майбутньому.

Кількість населених пунктів, що постачаються тільки зрідженим газом у 1990-2012 рр. стрімко скорочувалась. За цей період цю категорію залишило 737 населених пункти, зокрема 6 міст, 10 селищ міського типу та 721 сільський населений пункт [40]. Це пов'язано із розвитком систем постачання природним газом та переходом цих поселень до категорії газифікованих природним і зрідженим газом.

Отже, у Львівській області спостерігається процес зростання кількості та частки населених пунктів, охоплених постачанням природного газу, що свідчить про якісний розвиток системи газопостачання.

Житловий фонд Львівської області добре охоплений газопостачанням. Загалом у 2012 році газопостачанням було забезпечено 87,8% загальної площі житлового фонду. В тому числі газопостачанням охоплено 91,4% загальної площі міського житлового фонду та 83,7% - сільського [19].

Частка охопленої газопостачанням площі у 2000-2012 рр. практично не змінилась. Так, у міських поселення даний показник виріс на 0,1%, а в сільській місцевості - на 2,8% [93]. Це пов'язано з високими абсолютними показниками охоплення житлового фонду газопостачанням, через що частка змінюється доволі повільно.

У Львівській області спостерігається тенденція до зменшення темпів прийняття в експлуатацію газопроводів. Так, нові магістральні газопроводи не вводились в дію з 2009 року, а введення місцевих газопроводів постійно уповільнюється (в 2009 р. було введено 249,9 км, 2010 - 119,4 км, 2012 - 59,1 км) [40].

У 2012 році природним газом було газифіковано 766764 квартири. При цьому їх кількість постійно зростає. За 1990-2012 рр. кількість квартир зросла, газифікованих природним газом зросла на 231724 (тобто на 43%) [40].

У міських поселеннях природним газом газифіковано більше квартир (525174), ніж у сільській місцевості (289347). При цьому у 1990-2012 рр. їх кількість у сільській місцевості зростала значно швидше (на 179575, тобто на 163,6%), ніж у міських поселеннях (на 99906, тобто 23,5%) [40].

Кількість квартир газифікованих зрідженим газом постійно зменшується. За 1990-2012 рр. їх кількість зменшилась на 100816 і у 2012 році становила 47757. При цьому у сільській місцевості їх було значно більше (41670), ніж у міських поселеннях (6087) [40].

Вуличні газові мережі у Львівській області в 2012 році мали одиночну протяжність 16314,2 км. Даний показник з 1990 року постійно зростав. За 1990-2012 рр. було введено в експлуатацію вуличні газові мережі протяжністю 10388,4 км [40].

Вуличні газові мережі у сільській місцевості мають більшу протяжність (11863,8 км), ніж у міських поселеннях (4450,4 км) [40]. Це пов'язано з великою кількістю сільських населених пунктів, газифікованих природним газом і меншою щільністю житлової забудови у сільських поселеннях.

Найбільшу одиночну протяжність мають газові мережі у Дрогобицькому (1238,4 км), Пустомитівському (1207,0 км) районах, Львові (1138,2 км) та Яворівському районі (1010,2 км). Найменша ж вона - у Турківському (82,1 км) та Сколівському (195,9 км) районах [40].

Таким чином послуги газопостачання мають важливе значення. Останнім часом спостерігається постійне зростання матеріальної бази газопостачання природним газом. Натомість постачання зрідженого газу скорочується.

Матеріальна база газопостачанням краще розвинена у міських поселеннях. Проте нерівномірність забезпечення міських і сільських поселень газопостачанням є значно меншою, ніж у інших комунальних послугах.

Одиночна протяжність вуличних газопровідних мереж у сільській місцевості вища, ніж у міських поселеннях. У Львівській області вона найбільша у районах із великою кількістю сільського населення та Львові. Протяжність вуличних газопровідних мереж зростає, причому у сільських поселеннях цей процес відбувається швидше, ніж у містах.

Отже, у Львівській області наявні розвинені газопровідні мережі, які створюють передумови для розвитку послуг газопостачання. Проте в деяких адміністративних одиницях, в яких газопровідних мереж мало, матеріальну базу необхідно розширювати з метою покращення їх забезпеченості комунальними послугами.

.3.5 Електропостачання

Електропостачання має величезне значення для забезпечення функціонування населення та господарства в нормальних умовах. Для надання будь-яких комунальних послуг необхідна електроенергія.

Тому розвиток матеріальної бази електропостачання є дуже важливим і забезпечує населенню не тільки постачання електроенергії, а й можливість надання інших комунальних послуг.

До матеріальної бази електропостачання належать енергогенеруючі потужності (електростанції), підстанції, кабельні та повітряні лінії електропередач, що формують магістральні та розподільчі електричні мережі.

Складовими матеріальної бази електропостачання є електростанції, які забезпечують виробництво електроенергії та лінії електропередач (ЛЕП), які створюють передумови для її транспортування.

Львівська область входить до складу Західної електроенергетичної системи, яка є складовою Об'єднаної енергетичної системи (ОЕС) України [129].

Електроенергія, що відпускається у Львівській області виробляється на атомних, теплових, гідро-, сонячних електростанціях. Серед теплових електростанцій для Львівської області найбільше значення мають Добротвірська ТЕС та Бурштинська ТЕС, які входять до складу публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" [134]. Частину електроенергії виробляють також теплоелектроцентралі (ТЕЦ), які є у всіх великих містах.

Рівненська АЕС має встановлену потужність 2835 МВт. У 2012 році вона виробила 17893,3 млн кВт*год [129]. Частина електроенергії, виробленої Рівненською АЕС була відпущена споживачам Львівської області.

Добротвірська ТЕС у 2012 році виробила 2346,3 млн кВт*год електроенергії. Коефіцієнт використання виробничої потужності становив (КВВП) 53,4%. На власні потреби було використано 226,1 млн кВт*год (9,6%). Споживачам було відпущено 8691,3 млн кВт*год електроенергії [134]. Значна її частина була реалізована на території Львівської області.

У 2012 році на Бурштинській ТЕС було вироблено 9632 млн. кВт*год електроенергії. З неї 9,7% було витрачено на власні потреби. Коефіцієнт використання виробничої потужності становив (КВВП) 47,6%. Споживачам було відпущено 8691,3 млн кВт*год електроенергії [134]. Дана енергія була відпущена споживачам в межах "Бурштинського острова" (Закарпатська, захід Івано-Франківської та південь Львівської областей) а також експортована в країни Європи.

Позитивною тенденцією у Львівській області є створення матеріальної бази для використання нетрадиційних джерел енергії. Так, у 2013 році було введено в дію сонячну електростанцію (СЕС) "Самбірська", яка має потужність 10 МВт та виробляє 8,82 млн кВт*год електроенергії на рік [138].

Отже, основна частина електроенергії, що відпускається у Львівській області виробляється за її межами (за винятком Добротвірської ТЕС). Поряд з традиційною енергетикою у області розпочалося використання нетрадиційних джерел, зокрема сонячної енергії.

Транспортування електроенергії від енергогенеруючих підприємств до розподільчих систем здійснюється за допомогою магістральних ліній електропередач та системи підстанцій, що є складовими ДП "НЕК "Укренерго" та є елементами Об'єднаної енергетичної системи (ОЕС) України [129].

У Львівській області функціонують три відокремлені підрозділи Західної електроенергетичної системи ДП "НЕК "Укренерго": Підстанція 750 кВ "Західноукраїнська", Львівські магістральні електромережі та Стрийські магістральні електромережі [129].

Підстанція (ПС) 750 кВ "Західноукраїнська" розташована в Жидачівському районі та має потужність 3000 МВА. Вона має безпосередні електричні зв'язки на напрузі 750 і 330 кВ з Рівненською і Хмельницькою АЕС, Бурштинською ТЕС, Рівненським (ПС 330 кВ "Рівне", "Радивилів") та Львівським (ПС 330 кВ "Львів південна") енерговузлами [129].

На ПС встановлені три групи однофазних автотрансформаторів напругою 750/330 кВ і потужністю по 1000 МВА та сім груп шунтуючих реакторів напругою 750 кВ потужністю 330 МВА кожна [129].

Частина підстанції 750 кВ "Західноукраїнська", до якої входять приєднання повітряних ліній 750 кВ "Альбертірша" і повітряних ліній 330 кВ "БуТЕС №1" працює в складі "Острова Бурштинської ТЕС" ("БуТЕС") [129].

Для забезпечення стабільної роботи відбувається регулярно відбуваються ремонт та оновлення матеріальної бази підстанції. У 2004-2005 роках була завершена реконструкція підстанції, яка проводилась з метою забезпечення можливості переведення на проектну напругу 750 кВ повітряних ліній Рівненська АЕС - ПС "Західноукраїнська" та створення умов для надійної видачі потужності Рівненської АЕС після введення в роботу на ній енергоблоку №4. З 2004 року на підстанції замінено 11 фаз пошкоджених і морально застарілих шунтуючих реакторів 750 кВ, а також застарілих і фізично зношених повітряних вимикачів 750 і 330 кВ на сучасні елегазові вимикачі в кількості 14 штук. Протягом 2013-2014 років передбачається завершити заміну на елегазові всіх повітряних вимикачів 750 і 330 кВ ПС 750кВ "Західноукраїнська" [129].

Львівські магістральні електромережі (МЕМ) обслуговують електромережі напругою 220 кВ і вище, у Львові, Бузькому, Бродівському, Городоцькому, Золочівському, Жидачівському, Кам'янка-Бузькому, Миколаївському, Радехівському, Пустомитівському, Перемишлянському і Яворівському районах [129].

Львівські МЕМ експлуатують чотири підстанції напругою 220 і 330 кВ загальною встановленою потужністю силових трансформаторів 2057 МВА та 1043,4 км ліній електропередач 220, 330 і 750кВ, в тому числі: 3 підстанції 330 кВ (Львів південна, Львів західна, Яворів) загальною потужністю трансформаторів 1762 МВА; 1 ПС 220 кВ (Львів-2), потужністю трансформаторів 295 МВА; ЛЕП 750 кВ протяжністю 376,6 км; ЛЕП 330 кВ протяжністю 303 км; ЛЕП 220 кВ протяжністю 363,8 км [129].

Підстанції і ЛЕП, які експлуатують Львівські МЕМ, утворюють кільце зовнішнього електропостачання Львова, забезпечують видачу потужності великих електростанцій регіону, обмін електроенергією з суміжними енергосистемами ОЕС України та електропостачання відповідальних енерговузлів області [129]. Виробнича база Львівських МЕМ експлуатується з 2001 р. [129].

Стрийські магістральні електромережі (МЕМ) обслуговують електромережі напругою 220 і 750кВ в Жидачівському, Миколаївському, Сколівському, Стрийському і Дрогобицькому районах [129].

В зоні обслуговування Стрийських МЕМ є три підстанції напругою 220 кВ (Стрий, Борислав, Розділ) загальною встановленою потужністю силових трансформаторів 770 МВА та 528,05 км ліній електропередач (ЛЕП) 220, 750 кВ, в тому числі: ЛЕП 750кВ протяжністю 113,2 км; ЛЕП 220кВ протяжністю 414,85 км [129].

Всі об'єкти, які експлуатують Стрийські МЕМ, входять до складу "Острова Бурштинської ТЕС" і забезпечують надійність його паралельної роботи з європейським енергооб'єднанням ENTSO-E та електропостачання споживачів електроенергії нафтогазової і хімічної промисловості Дрогобицько-Бориславського і Роздільського енерговузлів [129].

Виробнича база Стрийських МЕМ знаходиться в м. Стрий і експлуатується з 2001 року. База має всі необхідні адміністративні, виробничі і допоміжні приміщення та обладнання для забезпечення потреб підрозділу [129].

Отже, постачання електроенергії магістральними електромережами від енергогенеруючих підприємств до місцевих розподільчих електромереж у Львівській області відбувається за рахунок ліній електропередач і підстанцій Львівських МЕМ та Стрийських МЕМ, а також підстанції 750 кВ "Західноукраїнська".

Електропостачанням охоплена вся територія Львівської області. Електрифіковано всі населені пункти. У Львівській області передачу та постачання електричної енергії місцевими електромережами за регульованим тарифом споживачам здійснює ПАТ "Львівобленерго" [128].

Система електропостачання Львівської області охоплює 37087 км повітряних та 3824 км кабельних ліній електропередач. Найбільшу протяжність лінії електропередач мають у Львові (2912 км), Дрогобицькому (2741 км), Жовківському (2245 км) та Пустомитівському (2208 км) районах, а найменшу - у Миколаївському (1033 км), Кам'янка-Бузькому (1198 км), Городоцькому (1251 км) та Буському (1257 км) районах [128].

Загальна протяжність ліній електропередач не відображає рівень їх розвитку, оскільки не враховує площу території, яку вони покривають. Тому доцільно застосувати показник щільності ліній електропередач.

Найщільніше лінії електропередач розташовані у Львові (17,0 км/км2), Пустомитівському (2,3 км/км2), Дрогобицькому (2,1 км/км2) та Самбірському (2,0 км/км2) районах, а найменш щільно - у Сколівському (0,9 км/км2), Сокальському (1,1 км/км2), Турківському (1,2 км/км2) та Яворівському (1,2 км/км2) районах.

Нові лінії електропередач останнім часом прокладаються дуже повільно. Для прикладу у 2012 році було введено в дію 51 км ліній електропередач, в тому числі 15 км напругою 35-150 кВ, 15,5 км напругою 6-20 кВ, 20,5 км напругою 0-4 кВ [93].

Отже, лінії електропередач мають доволі високу протяжність у всіх адміністративних одиницях Львівської області, проте найбільш розвинуту мережу утворюють у районах з найбільшою щільністю населення. Найкоротші мережі ЛЕП - у невеликих компактних районах, а найменш щільно розміщені - у районах з великою площею та гірських районах, що зумовлено природними умовами.

В області діють 8729 підстанцій із загальною потужністю трансформаторів 5201 МВА. В тому числі 213 підстанцій розраховані на напругу 35-110 кВ та мають трансформатори потужністю 3100 МВА і 8516 підстанцій розраховані на напругу 6-10-35/0,4 кВ із потужністю трансформаторів 2101 МВА [128].

Найбільша кількість підстанцій зосереджена у Львові (1012), Дрогобицькому (687), Пустомитівському (661) та Жовківському (529) районах, а найменша - у Буському (239), Сколівському (252) та Радехівському (257) районах [128].

У 2013 році в мережу було подано 4601,6 млн кВт*год електроенергії. Технологічні витрати електроенергії становили 14,8%, що не перевищувало встановлених нормативів (17,4%) [128]. Обсяг споживання електричної енергії у Львівській області у 2013 році становив 4436,7 млн кВт*год [132].

У Львівській області у 2013 році налічувалося 967428 споживачів електроенергії. Найбільше споживачів у Львові (270158), Дрогобицькому (84847), Стрийському (45884), Пустомитівському (41327) та Самбірському (40074) районах, а найменше - у Турківському (16731), Сколівському (17788), Перемишлянському (18780) та Буському (19325) районах [128].

Структура споживання електроенергії відрізняється у адміністративних одиницях. Найбільше електроенергії споживають побутові споживачі (населення). Промисловість, сільське господарство та інші споживачі загалом споживають менше половини відпущеної електроенергії.

Таким чином матеріальна база електропостачання охоплює засоби виробництва, транспортування та розподілу електроенергії. Головними генеруючими потужностями є електростанції (АЕС, ТЕС). Транспортування електроенергії від електростанцій забезпечують магістральні мережі, що охоплюють лінії електропередач та підстанції розраховані на високу напругу, а передачу та постачання електроенергії споживачам - місцеві електромережі. Отже, розвиток електропостачання забезпечує функціонування всього житлово-комунального господарства. Тому розвиток його матеріально-техічної бази розвиток має першочергове значення для функціонування населення й господарства в нормальних умовах.

.3.6 Інші сфери

Для функціонування житлово-комунального господарства важливе значення мають також матеріальні бази інших його складових, зокрема міського громадського пасажирського транспорту, утримання об'єктів дорожньо-мостового господарства, санітарної очистки та поводження з твердими побутовими відходами, ритуальних послуг, зовнішнього освітлення, озеленення та інших.

Матеріальною базою міського громадського пасажирського транспорту у Львівській області в першу чергу виступає рухомий склад - автобуси, мікроавтобуси, трамваї, тролейбуси тощо.

В основному матеріальна база автомобільного міського транспорту належить приватним підприємствам та залучається до обслуговування міських маршрутів на тендерній основі.

У Львові перевезення пасажирів автотранспортом здійснюють автобуси та мікроавтобуси, що належать таким перевізникам: ЛКП АТП №1, ТзОВ "Міра і К", ТзОВ "Фіакр-Львів", ПАТ "Львівське АТП-14630", ТзОВ "Успіх БМ" [131].

Матеріальна база електротранспорту Львова перебуває в управлінні ЛКП "Львівелектротранс". Йому підпорядковано 2 трамвайні та тролейбусне депо [131].

Важливим є те, що розпочався процес оновлення рухомого складу. Так у 2013 році був прийнятий в експлуатацію новий трамвай марки "Електрон T5L64", виготовлений у Львові за участю українських та німецьких виробників [131].

У Львівській області у 2012 році загальна протяжність вулично-дорожньої мережі становила 8924 км. Мережі з твердим покриттям мали 6273 км доріг, з удосконаленим покриттям - 948,4 км. Освітлювані вулично-дорожні мережі Львівської області мали протяжність 2326 км. Ще 626 км мережі було обладнано закритою дощовою каналізацією [43].

У Львівській області налічується 243 мости та шляхопроводи загальною протяжністю 8,32 км [43].

Матеріальною базою дорожньо-мостового господарства виступають дороги у межах населених пунктів (комунальні дороги). В управлінні місцевих рад населених пунктів у Львівській області перебувало 2695,3 км комунальних доріг, у тому числі 1281,4 км (48%) з твердим покриттям, з яких 946,4 км шляхів мають удосконалене покриття [66].

Стан дорожнього полотна в процесі експлуатації постійно погіршується. Тому необхідно здійснювати його ремонт. У 2012 році у Львівській області на ремонт вулиць, доріг, мостів і шляхопроводів було витрачено 173,5 млн гривень [43].

Важливим елементом матеріальної бази у сфері санітарної очистки та поводження з твердими побутовими відходами є сміттєзвалища. У Львівській області у 2012 році налічувалося 671 сміттєзвалище загальною площею 661 га [38]. В тому числі 11 сміттєзвалищ площею 68 га були перевантаженими, а 57 сміттєзвалищ площею 61 га не відповідало встановленим нормам екологічної безпеки [43].

Найбільша кількість сміттєзвалищ зосереджена у Золочівському (71), Самбірському (65), Бродівському (56), Яворівському (56) та Перемишлянському (53) районах, а найменша - у Сколівському (2) та Турківському (8) районах [38].

Сміттєзвалища найбільшу площу займають у Жовківському (152,2 га), Самбірському (58,8 га), Сокальському (48,3 га) та Золочівському (41,8 га) районах, а найменшу - у Турківському (4,1 га), Сколівському (4,6 га) та Городоцькому (7,7 га) районах [38].

Найбільший середній розмір сміттєзвалища мають у Жовківському (52479 м2), Сколівському (23050 м2) та Кам'янка-Бузькому (16167 м2) районах, а найменший - у Городоцькому (2655 м2), Перемишлянському (3611 м2) та Буському (4118 м2) районах [38].

Матеріальна база у сфері поводження з твердими побутовими відходами вимагає розширення. Зокрема існує потреба в щонайменше 4 нових полігонах площею понад 200 га [43].

Послугами зі збирання твердих побутових відходів охоплено 80% населення Львівської області [43]. Разом з тим у деяких сільських населених пунктах централізований збір сміття відсутній, що створює передумови для виникнення стихійних сміттєзвалищ і становить загрозу екологічній ситуації в області.

До матеріальної бази у сфері санітарної очистки та поводження з твердими побутовими відходами належить також спецтранспорт. У Львівській області налічується 202 сміттєвози. Ступінь зношеності спецавтотранспорту становить 80% [43].

Матеріальна база галузі поховання у Львівській області розвинена, проте потребує розширення. У 2012 році налічувалося 1783 місця поховання. При цьому існувала потреба в створенні 65 нових місць поховання [43].

До матеріально-технічної бази зовнішнього освітлення у Львівській області у 2012 році належало 3013 км мереж та 72,5 тис. світлоточок. За рік вони споживають 30337 кВт*год електроенергії, витрати на яку складають 11,9 млн гривень [43].

У Львівській області площа зелених насаджень складає 36677 га. Зелене господарство охоплює 6170,9 га зелених насаджень загального користування. Витрати на їх утримання складають 20,8 млн гривень [43].

Таким чином до матеріальної бази житлово-комунального господарства також належать транспортна інфраструктура, сміттєзвалища та спецтранспорт, кладовища, мережі зовнішнього освітлення та зелені насадження.

Львівська область має доволі розвинену матеріальну базу комунальних послуг, проте її все ще необхідно розширювати. Крім того значна її частина є застаріла та зношена і потребує оновлення.

Отже, у Львівській області наявні передумови для розвитку всіх видів комунальних послуг. Разом з тим комунальне господарство для нормальної роботи потребує постійного фінансування.

2.4 Економічні передумови

.4.1 Інвестиції в основний капітал

Житлово-комунального господарства дуже залежить від економічної ситуації. В Україні майже всі послуги ЖКГ перебувають в монополії державних підприємств, які є збитковими. Тому для нормальної роботи житлово-комунальне господарство потребує значних інвестицій.

Діяльність житлово-експлуатаційних організацій тісно пов’язані з економічними чинниками, зокрема, зростанням суспільної продуктивності праці; збільшенням обсягів наданих послуг; зниження рівня безробіття і стабілізація економіки в цілому [109].

Економічні передумови є важливим фактором, який визначає можливість розвитку житлово-комунального господарства, оновлення та розширення його матеріальної бази.

Всі інвестиції в основний капітал у Львівській області у 2011 році становили 13,1 млрд грн [93]. Капіталоінвестиції у промисловість у 2011 році становили 2,4 млрд грн (18,6% всіх інвестицій) [93]. Проте вони дуже нерівномірно розподілялись за видами економічної та промислової діяльності.

Найбільші інвестиції серед всіх галузей житлово-комунального господарства припадають на житлове будівництво, що пов'язане з великим вкладенням населенням власних коштів у індивідуальне будівництво.

У 2011 році капітальні інвестиції у житлове будівництво складали 1819,2 млн гривень, тобто 13,9% всіх капітальних інвестицій. Цей показник у 2000-2008 рр. постійно зростав (з 147,8 млн грн до 1799,3 млн грн). У 2009 році через економічну кризу відбулось зменшення капіталоінвестицій до 808,8 млн грн, після чого вони знову почали зростати [93].

Частка капітальних інвестицій у житлове будівництво у загальній структурі капіталоінвестицій у 2011 році становила 13,9%. У 2000-2005 рр. даний показник зменшувався (з 13,9% до 10,6%). З 2005 року розпочалось зростання частки капітальних інвестицій і у 2008 році даний показник становив 16,7%. У 2009 році частка капітальних інвестицій у житлове будівництво різко зменшилась і становила 12,1%. У 2010 році вона знову зросла до 17,0%, що свідчить про швидке відновлення цієї сфери після економічної кризи. З 2010 року частка капіталоінвестицій у житлове будівництво знову зменшувалась і у 2011 р. становила 13,9% [93].

Капітальні інвестиції у виробництво та розподілення електроенергії, газу та води у Львівській області у 2011 році складали 333,8 млн гривень, що становило 13,7% від інвестицій в промисловість та 2,5% від всіх капітальних інвестицій [93].

Обсяг капіталоінвестицій у виробництво та розподілення електроенергії, газу та води у 2005-2011 рр. змінювався (рис. 2.10). У 2006-2008 рр. обсяг капітальних інвестицій у цю сферу зріс на 195,8 млн грн, тобто удвічі. У 2009 році у зв'язку з економічною кризою відбулося зменшення обсягу капітальних інвестицій на 129,3 млн грн. Проте у 2010 році даний показник стрімко зріс і сягнув показника 504,2 млн грн, після чого знову почав зменшуватись (на 170,4 млн грн у 2010-2011 рр.) [93].

Капітальні інвестиції у сферу санітарних послуг прибирання сміття та знищення відходів у 2011 році становили 71,5 млн грн, тобто 0,55% всіх капітальних інвестицій [93].

Розмір капіталовкладень у у сферу санітарних послуг прибирання сміття та знищення відходів у 2006-2007 рр. зріс на 24,3 млн гривень. У 2007-2009 рр. відбувалось зменшення даного показника на 21 млн грн. Після цього він знову почав зростати і за 2009-2011 рр. збільшився на 45,6 млн гривень

Слід зазначити, що стрімке зростання обсягів капіталовкладень у 2010 році пов'язаний зі значною інфляцією внаслідок економічної кризи 2009 року. Тому стрімке зростання інвестицій в цей період не зумовлює такого ж стрімкого розвитку житлово-комунального господарства.

Частка капітальних інвестицій у комунальні послуги у загальній структурі капітальних інвестицій протягом 2005-2007 рр. зменшилась з 5,4% до 3,1%. У 2007-2010 рр. відбулося зростання даного показника до 5,9%, після чого він знову почав зменшуватись і у 2011 р. становив 3,1% [93]. При цьому слід зазначити, що зменшення частки капітальних інвестицій у комунальні послуги у 2009 році під час економічної кризи не відбулося, що свідчить про важливість даних галузей.

Таким чином капітальні інвестиції у житлово-комунальне господарство визначають його розвиток. У Львівській області найбільші капітальні інвестиції серед галузей ЖКГ припадають на житлове будівництво за рахунок коштів населення на індивідуальне будівництво. Розвиток матеріальної бази комунальних послуг забезпечують інвестиції у виробництво та розподіл електроенергії газу та води і у санітарні послуги прибирання сміття та знищення відходів. Капітальні інвестиції є дуже залежними від економічних умов, а тому постійно змінюються. Житлово-комунальне господарство є дуже важливою галуззю, а тому обсяги інвестиції в цю сферу потрібно збільшувати.

.4.2 Реалізація товарів та послуг

Важливим показником роботи житлово-комунального господарства є реалізація комунальних послуг. Разом з тим вона виступає в якості важливого джерела доходів, що принаймні частково покриває собівартість комунальних послуг.

Реалізація комунальних послуг характеризує економічний аспект функціонування житлово-комунального господарства, вказує на співвідношення встановлених тарифів на послуги ЖКГ і їхньої реальної собівартості та визначає економічні передумови для подальшого розвитку цієї сфери.

При оцінці реалізації комунальних послуг слід враховувати зміну споживчих цін на них. Так, індекс споживчих цін на житлово-комунальні послуги у 2011 році становив 189% по відношенню до 2007. В тому числі індекс цін на оплату за власне житло (квартирну плату) становив 195%, на утримання та ремонт житла - 162%, послуги водопостачання - 230%, водовідведення - 241%, опалення та гаряче водопостачання - 160%, електроенергію - 118%, природний газ - 231% [93].

Загалом на надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури та спорту у Львівській області у 2011 році припадало 3,1% всіх реалізованих послуг та 5,5% послуг реалізованих населенню [93].

Обсяг реалізованої продукції у галузі виробництва та розподілу електроенергії газу та води у 2011 році становив 5933,5 млн гривень, що становило 18,3% всієї реалізованої промислової продукції. Даний показник з 2005 року постійно зростав і загалом збільшився на 4252,7 млн грн. При цьому частка виробництва та розподілу електроенергії, газу та води у загальному обсязі реалізованої промислової продукції зросла на 4,0% (з 16,3% до 18,3%) [93].

Операційні витрати на реалізацію продукції в галузі виробництва та розподілення електроенергії, газу та води становили 100,1 коп./грн [93]. Це свідчить про те, що загалом підприємства галузі в результаті своєї економічної діяльності зазнають збитків.

В структурі операційних витрат в галузі виробництва та розподілення електроенергії, газу та води найбільша частка припадає на матеріальні витрати (63,1%), вартість товарів і послуг придбаних для перепродажу та реалізованих без додаткової обробки (19,5%), витрати на оплату праці (8,4%), відрахування на соціальні заходи (3,0%), амортизація (2,8%) та інші витрати (3,2%) [93].

У сфері санітарних послуг прибирання сміття та знищення відходів обсяг реалізованих послуг у Львівській області в 2011 році становив 239,8 млн грн, в тому числі 73,1 млн грн (30,5%) населенню [93].

Обсяг реалізованих послуг у сфері санітарних послуг прибирання сміття та знищення відходів за 2000-2011 рр. зріс на 219,3 млн грн, в тому числі населенню - на 71,5 млн грн [93]. При цьому спостерігається також зростання частки послуг даної сфери, реалізованих населенню (з 7,8% у 2000 р. до 30,5% у 2011 р.).

Отже, реалізація комунальних послуг є важливим джерелом доходів. Загалом обсяг реалізованих послуг ЖКГ у Львівській області постійно зростає. Проте зростання рівня споживчих цін свідчить про те, що реальний ріст галузі відбувається повільніше, ніж збільшення обсягу реалізованих послуг. В сфері виробництва та розподілу електроенергії, газу та води операційні витрати на реалізацію продукції дещо перевищують дохід від її реалізації, що свідчить про те, що галузь не приносить прибутку. Таким чином реалізація послуг житлово-комунального господарства відображає економічні умови функціонування ЖКГ.

.4.3 Характеристика зайнятих в сфері ЖКГ

Для здійснення економічної діяльності житлово-комунальне господарство потребує залучення великої кількості трудових ресурсів. Працересурсний капітал ЖКГ забезпечує стабільність його функціонування.

Зайнятість населення у сфері житлово-комунального господарства характеризують показники кількості зайнятих, в тому числі найманих працівників, їх структура, середньомісячна заробітна плата тощо.

У 2011 році у Львівській області у сфері надання комунальних та індивідуальних послуг, культури та спорту було зайнято 37 тис. осіб, в тому числі 20,6 тис. осіб найманих працівників [93].

Середньорічна кількість найманих працівників у сфері виробництва та розподілення електроенергії газу та води у 2011 році становила 19678 осіб [93].

Облікова кількість штатних працівників у сфері надання комунальних та індивідуальних послуг, культури та спорту у Львівській області в 2011 році становила 17284 осіб. Серед них 5933 особи (34,3%) мали повну вищу освіту та 4847 осіб (28,0%) - неповну або базову вищу освіту [93].

У цій сфері з усіх найманих працівників 4035 осіб (23,3%) належали до категорії пенсіонерів. Серед них 76% отримували пенсію за віком, 20,7% - за інвалідністю та 3,3% - за вислугу років [93].

Найманих працівників у віці 15-34 роки у сфері надання комунальних та індивідуальних послуг, культури та спорту було 4107 осіб (23,8% всіх штатних працівників). Частка жінок серед них становила 53,6% [93].

У Львівській області в 2011 році на підприємствах-суб'єктах підприємницької діяльності, що здійснювали діяльність у сфері надання комунальних та індивідуальних послуг, культури та спорту налічувалось 8023 найманих працівники, з них 3987 (49,7%) - на малих підприємствах. Їх кількість з 2006 року зменшилась на 4148 [93].

Сфера надання комунальних та індивідуальних послуг, культури та спорту характеризується доволі швидкою плинністю кадрів. Так, у 2011 році було прийнято 3473 особи, що становило 20,6% середньооблікової кількості штатних працівників, а вибуло 3737 осіб (22,1%) [93].

У 2011 році у Львівській області у сфері комунальних та індивідуальних послуг, культури та спорту фонд робочого часу у середньому на одного працівника становив 1855 годин. З них було відпрацьовано 1655 год, а невідпрацьовано - 200 годин, в тому числі 139 год через відпустки, 27 год - через тимчасову непрацездатність, 19 год - переведення з економічних причин на неповний робочий день, 3 год - відпустки без збереження заробітної плати. Загалом коефіцієнт використання фонду робочого часу становив 0,89 [93].

У сфері виробництва та розподілення електроенергії газу та води фрнд робочого часу у середньому на одного працівника становив 2021 год. З них відпрацьовано було 1782 год, а невідпрацьовано - 239 год, в тому числі 152 год через щорічні відпустки, 48 год - тимчасова непрацездатність, 15 год - переведення з економічних причин на неповний робочий день, 1 год - відпустки без збереження заробітної плати. Коефіцієнт використання фонду робочого часу становив 0,88 [93].

Сфера виробництва та розподілення електроенергії газу та води загалом характеризується порівняно складними умовами праці. Загалом у 2011 році 6302 особи (30,8% всіх штатних працівників) працювали в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Серед них налічувалось 1163 жінки (17,2% штатних працівників-жінок) [93].

За роботу зі шкідливими та важкими умовами праці 18816 працівникам (35,7%) в сфері виробництва та розподілення електроенергії газу та води встановлено пільги та компенсації. В тому числі пільги та компенсації отримують 2780 жінок (15,7% працівників-жінок) [93].

Середньомісячна заробітна плата найманих працівників у сфері надання комунальних та індивідуальних послуг, культури та спорту у Львівській області у 2011 році становила 2067 грн. З 2005 року вона зросла на 1559 грн [93].

Середньомісячна заробітна плата найманих працівників у сфері виробництва та розподілення електроенергії газу та води у 2011 році у Львівській області складала 2895 гривень. За період 2005-2011 рр. вона зросла на 2015 грн [93].

Таким чином у сферах виробництва та розподілення електроенергії газу та води і надання комунальних та індивідуальних послуг, культури та спорту у Львівській області зайнята достатня кількість трудових ресурсів, що забезпечує стабільну роботу житлово-комунального господарства. Разом з тим існує проблема невідповідності умов праці встановленим санітарно-гігієнічним нормам.

Отже, економічні передумови є одним з факторів, який забезпечує роботу житлово-комунального господарства. Зайнятість населення забезпечує стабільність роботи ЖКГ, капітальні інвестиції стимулюють його розвиток, а реалізація комунальних послуг становить основу його функціонування.

Загалом у Львівській області економічні передумови створюють можливість для розвитку житлово-комунального господарства. Проте існує потреба впровадження нових економічних заходів для покращення економічної ситуації в галузі та створення умов для отримання прибутку від діяльності ЖКГ.

.5 Місце житлово-комунального господарства Львівської області в житлово-комунальному господарстві України

.5.1 Місце Львівщини за показниками житлового фонду

Житлово-комунальне господарство Львівської області є складовою житлово-комунального господарства України. Тому в результаті порівняння ЖКГ областей України можна визначити місце Львівської області в ньому. Це дозволить визначити області з найбільш схожою житлово-комунальною інфраструктурою, визначити спільні проблеми та використовувати досвід їх вирішення.

На Львівську область припадає 3,6% території та 5,6% населення України. При цьому у Львівській області проживає 4,9% міського та 7,0% сільського населення України [93].

У Львівській області у 2012 році налічувалось 466113 будинків (4,6% від всіх будинків в Україні) та 887339 квартир (4,6%) [43].

Загальна площа житлового фонду у Львівській області у 2012 році складала 55847 тис. м2, що становило 5,1% житлового фонду України. За цим показником Львівська область займала 6 місце в Україні. Вищим він був лише у Донецькій (101950 тис. м2), Дніпропетровській (79074 тис. м2), Харківській (64891 тис. м2) областях, Києві (61598 тис. м2) та Київській області (57034 тис. м2) [19].

Частка загальної площі житлового фонду Львівської області в загальній площі житлового фонду України постійно зростає, що свідчить про порівняно швидке його розширення.

Міський житловий фонд у Львівській області має загальну площу 30564 тис. м2, що становить 4,4% міського житлового фонду України. Львівська область за обсягом міського житлового фонду займає 7 місце в Україні - після Донецької (91342 тис. м2), Дніпропетровської (64123 тис. м2) областей, Києва (61598 тис. м2), Харківської (50717 тис. м2), Луганської (47553 тис. м2) та Одеської (32062 тис. м2) областей [19].

У Львівській області загальна площа сільського житлового фонду становить 25283 тис. м2, що складає 6,4% всього сільського житлового фонду України. Львівська область за цим показником займає 3 місце в Україні і поступається лише Київській (28395 тис. м2) та Вінницькій (27626 тис. м2) областям [19]. Таким чином житловий фонд Львівської області є одним з найбільших в Україні. При цьому Львівська область є одним з лідерів за обсягом сільського житлового фонду, в той час як міський житловий фонд має в Україні дещо меншу частку.

Незважаючи на великий обсяг житлового фонду Львівська область дуже слабо забезпечена житлом. В середньому на одного мешканця у Львівській області припадає 21,9 м2 загальної й 13,9 м2 житлової площі. Це значно менше, ніж в середньому по Україні (23,7 м2 й 15,2 м2 відповідно). За забезпеченістю населення житлом Львівська область займає лише 21 місце, поступаючись більшості областей України. Вона випереджає лише Автономну Республіку Крим (20,3 м2 загальної площі на 1 мешканця), Волинську область (20,9 м2), Севастополь (21,1 м2), Київ (21,3 м2), Рівненську (21,4 м2) та Миколаївську (21,8 м2) області (рис. 2.11) [19].

При цьому особливо низька забезпеченість житлом у Львівській області характерна для міських поселень (19,7 м2 загальної й 12,6 м2 житлової площі на 1 мешканця). За цим показником Львівська область займає 25 місце, тобто входить в трійку з найнижчою забезпеченістю. Вона випереджає лише Волинську (18,7 м2 загальної площі на 1 мешканця) та Рівненську (18,8 м2) області [19].

За забезпеченістю населення житловою площею в сільській місцевості (25,2 м2 загальної та 15,8 м2 житлової площі на 1 мешканця) Львівська область займає 16 місце та випереджає Миколаївську область (10,9 м2 загальної площі на 1 мешканця), Севастополь (14,2 м2), Автономну Республіку Крим (18,2 м2), Херсонську (22,6 м2), Волинську (23,2 м2), Закарпатську (23,6 м2), Рівненську (23,6 м2), Тернопільську (24,7 м2), Івано-Франківську (25,1 м2) та Чернівецьку (25,1 м2) області [19].

Отже, населення Львівської області порівняно з іншими областями України слабо забезпечене житловим фондом. Особливо гострою ситуація є у міських поселеннях. Тому існує необхідність розширення житлового фонду за рахунок введення в експлуатацію нових житлових приміщень.

Капітальні інвестиції у житлове будівництво у 2012 році у Львівській області склали 2315,8 млн гривень, що склало 6,0% від всіх капіталоінвестицій у житлове будівництво в Україні. За цим показником Львівська область займала 5 місце поступаючись Києву (7478,2 млн грн), Київській області (4115,6 млн грн), Автономній Республіці Крим (3105,4 млн грн) та Одеській області (2438,7 млн грн) [19].

У Львівській області у 2011 році було виконано будівельних робіт на суму 2538 млн грн, що складало 4,2% обсягу виконаних в Україні будівельних робіт. Цей показник за 2000-2011 рр. зріс на 1977 млн грн, проте частка Львівської області в Україні зменшилась на 3% [93]. Це свідчить про порівняно повільне зростання обсягу будівельних робіт у області.

За обсягом виконаних будівельних робіт Львівська область у 2011 році займала 8 місце. Її випереджали Київ (14340 млн грн), Донецька (8871 млн грн), Дніпропетровська (4464 млн грн), Харківська (3816 млн грн), Одеська (3516 млн грн), Полтавська (3304 млн грн) та Київська (2659 млн грн) області [93].

У 2012 році у Львівській області в експлуатацію було прийнято 732 тис. м2 загальної площі житлового фонду, що становило 6,8% всього введеного в експлуатацію житла в Україні. При цьому цей показник з 1990 року виріс на 360 тис. м2, а частка області в Україні зросла на 1,7% [19].

Серед житла прийнятого в експлуатацію індивідуальними забудовниками в Україні на Львівську область в 2012 році припадало 7,7%. За 1990-2012 рр. її частка зросла на 1,4%. За цим показником Львівська область займала 3 місце в Україні [19].

Львівська область впродовж тривалого часу має вищі за середні по Україні темпи введення в експлуатацію житла в розрахунку на 1000 осіб населення. В 2012 році цей показник становив 290 м2/1000 осіб, а Львівська область займала 11 місце в Україні. З 2000 року забезпеченість населення житлом зросло на 152 м2 загальної площі, тобто більше ніж у два рази [19].

Станом на 1.01.2013 р. у Львівській області налічувалось 163 незавершених будівлі (4,4% від всіх в Україні), що мали загальну площу 863,9 тис. м2 (4,7%). За цим показником Львівська область поступалась лише Києву (6583,8 тис. м2), Одеській (1412,9 тис. м2) та Донецькій (930,2 тис. м2) областям [19].

Таким чином Львівська область є одним з лідерів за показниками житлового будівництва та введення в експлуатацію нової житлової площі. Це створює позитивну тенденцію до підвищення рівня забезпеченості населення житловим фондом і є передумовою для покращення місця Львівської області в Україні.

У Львівській області у 2012 на квартирному обліку перебувало 65907 сімей та одинаків (з них 50959 - понад 10 років). Львівська область за цим показником займає 3 місце в Україні і поступається лише Києву (144315 сімей та одинаків) та Донецькій області (74029) [19].

При цьому покращення житлових умов відбувається дуже повільно. Так, у 2012 році у Львівській області житло одержало 116 сімей та одинаків. За цим показником Львівська область перебувала в Україні тільки на 16 місці, поступаючись більшості областей.

Таким чином незважаючи на високі темпи введення в експлуатацію нового житла у Львівській області проблема нестачі житла залишається доволі актуальною, про що свідчить велика квартирна черга та дуже повільне її зменшення.

Отже, Львівська область володіє великим обсягом житлового фонду. Але при цьому Львівська область за забезпеченістю населення житлом (особливо в міських поселеннях) відстає від більшості областей України. Разом з тим у області зберігаються високі темпи введення в експлуатацію житла, що свідчить про позитивну тенденцію розширення житлового фонду.

Таким чином житлове господарство Львівської області має доволі високі абсолютні показники, проте за за відносними показниками займає в Україні невисокі місця. Але при цьому ЖКГ Львівської області дуже стрімко розвивається, що є передумовою для покращення ситуації в цій сфері у майбутньому.

.5.2 Місце Львівщини за показниками газопостачання та теплопостачання

Послуги газопостачання та теплопостачання є важливими складовими житлово-комунального господарства. Визначення місця Львівської області за їх показниками дає змогу виявити територіальні закономірності розвитку цих сфер на загальнодержавному рівні. На основі цього можна спрогнозувати розвиток ЖКГ України в майбутньому та значення для нього Львівської області.

У Львівській області у 2012 році природним або зрідженим газом постачалося 44 міста, 34 селища міського типу та 1546 сільських населених пункти [40].

Загалом у Львівській області газифіковано 100% міст. Така ж ситуація спостерігається у більшості областей України за винятком Миколаївської (88,9%), Рівненської (90,9%), Луганської (94,6%) та Київської (96,2%) областей [40].

Також природним або зрідженим газом постачалося 100% селищ міського типу Львівської області. Не всі селища міського типу мали доступ до природного або зрідженого газу у Луганській (58,7%), Дніпропетровській (80,4%), Миколаївській (94,1%), Донецькій (95,4%) та Київській (96,7%) областях [40].

У 2012 році природним або зрідженим газом у Львівській області постачалися 83,6% сільських населених пунктів. За цим показником Львівська область перебувала на 24 місці в Україні й випереджувала лише Луганську (51,4%) та Донецьку (75,3%) області [40].

Отже, всі міські поселення Львівської області постачаються природним або зрідженим газом. Натомість газопостачання сільської місцевості відбувається порівняно слабо. Це пов'язано з тим, що дуже мало розвивається постачання сіл зрідженим газом. Крім того в області як паливо також використовується вугілля, що призводить до деякого зменшення значення природного газу.

Одиночна протяжність вуличних газових мереж Львівської у 2012 році складала 16314,2 км, що становило 5,8% всіх вуличних газових мереж України. За цим показником Львівська область займає 4 місце в Україні і поступається лише Київській (21950,9 км), Дніпропетровській (20129,0 км) та Полтавській (17727,6 км) областям [58].

Внутрішньоквартальні та внутрішньодворові газові мережі у Львівській області в 2012 році мали одиночну протяжність 7893,0 км, тобто 6,7% всіх таких мереж України. Львівська область за цим показником перебувала на 4 місці. Вищі значення мали тільки Київська (15249,4 км), Полтавська (10697,7 км) та Дніпропетровська (8309,3 км) області [58].

Отже, Львівська область є одним з лідерів за протяжністю газових мереж. Наявність такої матеріальної бази створює сприятливі передумови для розвитку газопостачання в області.

Загалом газопостачанням охоплена найбільша з усіх комунальних послуг (за винятком електропостачання) частка квартир (одноквартирних будинків) в Україні (83,8%) (рис. 2.11). У Львівській області цей показник у 2012 році становить 89,1% і вона займала серед адміністративно-територіальних одиниць 15 місце, тобто мала середні значення [21]. Це пов'язано з тим, що у Львівській області як паливо певною мірою все ще використовується вугілля, а у сільських поселеннях інколи ще й деревина. Тому не всі квартири обладнані газом.

У міських поселеннях Львівської області газопостачанням охоплено 93,5% квартир (одноквартирних будинків). Львівська область за цим показником займає в Україні 10 місце, поступаючись Черкаській (98,2%), Кіровоградській (97,9%), Тернопільській (97,4%), Чернівецькій (96,6%), Сумській (95,5%) областям, Севастополю (94,2%), Київській (94,1%), Хмельницькій (94,0%) та Івано-Франківській (93,7%) областям (рис. 2.11) [21]. Однією з причин чому Львівська область за цим показником поступається багатьом центральним та західним областям України є значно більший обсяг міського житлового фонду, що ускладнює його повне охоплення комунальними послугами.

Газопостачанням порівняно добре забезпечені й сільські населені пункти. У Львівській області у 2012 році газопостачанням було охоплено 82,8% квартир (одноквартирних будинків) в сільській місцевості. За цим показником Львівська область займала 15 місце і наближалася до середнього по Україні значення (84,1%) (рис. 2.11) [21].

Отже, незважаючи на порівняно добру забезпеченість газопостачанням Львівська область має в Україні середні значення. Тому система газопостачання у області потребує розширення для охоплення більшої частки споживачів.

У 2012 році у Львівській області було відпущено 1912,6 млн м3 природного газу, що становило 4,3% всього відпущеного природного газу в Україні. За цим показником Львівська область займала 9 місце. Її випереджали Дніпропетровська (5725,2 млн м3) та Донецька (3835,9 млн м3) області, Київ (3674,3 млн м3), Харківська (2991,0 млн м3), Одеська (2495,6 млн м3), Київська (2491,8 млн м3), Черкаська (2224,7 млн м3) та Полтавська (2163,3 млн м3) області [40].

Зрідженого газу у 2012 році у Львівській області було відпущено 1612 тонн, тобто 1,8% відпущеного в Україні зрідженого газу. За цим показником Львівська область випереджала лише Закарпатську (863 т), Тернопільську (1262 т) та Черкаську (1387 т) області [40].

Таким чином у Львівській області доволі добре розвинене постачання природним газом. Натомість постачання зрідженим газом дуже незначне, що пов'язано з переходом до природного газу і свідчить про модернізацію системи газопостачання.

У 2012 році у Львівській області налічувалось 1457 котелень, що становило 4,1% від їх загальної кількості в Україні [40]. При цьому на Львівську область припадало 5,2% котелень потужністю понад 100 Гкал/год [43].

За показником кількості котелень Львівщина займає 14 місце і відстає від Донецької (2609), Дніпропетровської (1989), Полтавської (1943), Чернігівської (1881), Харківської (1823), Луганської (1780), Одеської (1749), Черкаської (1635), Івано-Франківської (1519), Рівненської (1510), Київської (1508) областей, Автономної Республіки Крим (1497) та Закарпатської області (1458) [40]. Отже, обсяг матеріальної бази теплопостачання у Львівській області загалом перебуває на середньому рівні.

Теплопостачання охоплює послуги з опалення та гарячого водопостачання. Теплопостачання в Україні загалом розвинене дещо слабше, ніж газопостачання. Особливо це спостерігається сільських поселень, де ці послуги охоплюють порівняно незначну частку квартир.

Опаленням у Львівській області у 2012 році було охоплено 54,8% квартир (одноквартирних будинків). За цим показником вона займала в Україні 18 місце випереджаючи лише Вінницьку (42,3%), Івано-Франківську (43,1%), Житомирську (43,2%), Чернівецьку (44,3%), Чернігівську (46,6%), Рівненську (50,2%), Кіровоградську (50,8%), Волинську (51,0%) та Хмельницьку (52,0%) області [21]. Таким чином Львівська область загалом в Україні має невисокі показники обладнання опаленням, проте лідирує за цим показником серед західних областей. Це свідчить про провідну роль житлово-комунального господарства Львівщини на заході України.

Міські поселення охоплені теплопостачанням краще за сільську місцевість. У Львівські області опалення мають 74,6% квартир в міських поселеннях. За цим показником Львівщина перебуває на 12 місці в Україні і поступається Києву (99,5%), Харківській (91,9%), Київській (90,4%) областям, Севастополю (87,5%), Тернопільській області (84,9%), Автономній Республіці Крим (79,5%), Дніпропетровській (79,2%), Сумській (78,9%), Запорізькій (76,0%), Миколаївській (75,5%) та Рівненській (75,1%) областям (рис. 2.11) [21].

У сільських поселеннях Львівської області опалення розвинене слабо. У 2012 році опаленням було охоплено 25,8% квартир в сільських населених пунктах і Львівська область займала 20 місце в Україні. Вона випереджала лише Донецьку (17,9%), Івано-Франківську (21,5%), Луганську (23,5%), Житомирську (24,0%), Кіровоградську (25,4%) та Вінницьку (25,7%) області (рис. 2.11) [21].

Отже, за показниками опалення Львівська область займає в Україні доволі низькі місця. Проте вона порівняно добре забезпечена цими послугами в порівнянні з іншими західними областями.

Гарячим водопостачанням у 2012 році у Львівській області було охоплено 52,2% квартир. За цим показником вона займала 7 місце, поступаючись Києву (97,8%), Севастополю (78,9%), Харківській (61,1%), Запорізькій (58,5%) областям, Автономній Республіці Крим (58,2%) та Миколаївській області (52,5%) [21].

У міських поселеннях Львівської області у 2012 році гарячим водопостачанням охоплено 75,1% квартир. За цим показником Львівська область поступалась лише Києву (97,8%) і Севастополю (81,8%) і займала перше місце серед областей України (рис. 2.11) [21].

У Львівській області у 2012 році у сільських поселеннях гарячим водопостачанням було обладнано 18,7% квартир. За цим показником вона займала 5 місце і поступалась Автономній Республіці Крим (28,4%), Закарпатській (22,2%), Чернівецькій (20,7%) та Миколаївській (19,2%) областям (рис. 2.11) [21].

Отже, Львівська область за забезпеченістю сільських населених пунктів гарячим водопостачанням поступається лише південним регіонам, де добре розвинене централізоване водопостачання і на його базі розвивається також гаряче водопостачання, а також західним областям з невеликим обсягом житлового фонду, що забезпечує порівняно високі відносні показники забезпеченості комунальними послугами.

Таким чином Львівська область має доволі високий рівень охоплення квартир гарячим водопостачанням, що в першу чергу пов'язано з високими показниками у міських поселеннях. Тому вона є одним з лідерів за рівнем розвитку послуг гарячого водопостачання.

Загалом у Львівській області в 2012 році було відпущено 3259,4 тис. Гкал теплової енергії, що становило 3,4% всієї теплової енергії відпущеної в Україні [43]. За цим показником Львівська область займала 9 місце в Україні. Її випереджали Київ (14695,7 тис. Гкал), Дніпропетровська (11921,5 тис. Гкал), Донецька (10081,0 тис. Гкал), Харківська (9793,1 тис. Гкал), Луганська (5107,0 тис. Гкал), Запорізька (4695,1 тис. Гкал), Полтавська (4564,1 тис. Гкал) та Одеська (3445,6 тис. Гкал) області [59]. Загалом Львівська область виробляє та відпускає достатню кількість теплової енергії для забезпечення потреб населення і має порівняно високі показники в Україні.

Газопостачанням охоплено велика частка поселень області, проте вона є нижчою, ніж в середньому по Україні. Частка квартир Львівської області, охоплених газопостачанням має середньоукраїнські значення. Теплопостачання в області має добре розвинену матеріальну базу. Проте за показниками опалення вона займає доволі низькі місця в Україні. Натомість Львівська область є одним з провідних регіонів України за показником гарячого водопостачання, особливо у міських поселеннях.

Отже, за показниками газопостачання та опалення Львівська область в Україні має середні значення. Натомість за показниками гарячого водопостачання вона займає провідні позиції.

Житлово-комунальне господарство Львівської області постійно розвивається. Тому враховуючи відповідну матеріальну базу вона має передумови для покращення свого становища за показниками газопостачання та теплопостачання в Україні.

.5.3 Місце Львівщини за показниками водопостачання та водовідведення

Системи водопостачання та водовідведення в Україні постійно розвиваються. Але це по-різному відбувається у різних адміністративно-територіальних одиницях. Тому важливе значення має встановлення місця Львівської області за показниками водопостачання та водовідведення в Україні. Це дозволить робити міжрегіональні порівняння та прогнозувати подальший розвиток житлово-комунального господарства області в ЖКГ України.

У Львівській області у 2012 році водопроводи були у 42 містах, 26 селищах міського типу та 203 селах [40]. Загалом водопроводом було охоплено 95,5% міст області. Майже у всіх областях України цей показник становить 100%. Тому Львівська область за часткою міст оснащених водопроводом займала останнє місце. Для покращення цієї ситуації необхідно створити систему централізованого водопостачання у містах, що її не мають, зокрема, у Турківському та Мостиському районах.

Водопроводом оснащено 76,5% селищ міського типу Львівської області. За цим показником вона займає 21 місце і випереджає лише Івано-Франківську (58,3%), Закарпатську (68,4%), Луганську (73,4%) та Сумську (75,0%) області [40].

Централізоване водопостачання було у 11,0% сільських населених пунктах Львівської області, яка за цим показником займала 19 місце. Вона випереджала Чернівецьку (2,0%), Івано-Франківську (2,2%), Закарпатську (2,8%), Вінницьку (5,1%), Сумську (7,4%), Тернопільську (9,4%) та Житомирську (10,6%) області [40].

Таким чином централізованим водопостачанням у Львівській області охоплено порівняно невелика частка населених пунктів. Тому база водопостачання потребує розширення для забезпечення потреб більшої кількості населених пунктів.

Одиночна протяжність водоводів у Львівській області в 2012 році складала 1677,3 км, що становило 3,3% протяжності всіх водоводів України. За цим показником Львівська область займала 9 місце і поступалась Донецькій (6201,3 км), Дніпропетровській (4859,4 км), Одеській (4813,1 км), Херсонській (4243,5 км), Київській (3639,8 км), Луганській (3575,5 км) областям, Автономній Республіці Крим (3266,5 км) та Запорізькій області (2352,5 км) [57].

У Львівській області 45,5% загальної протяжності водоводів належали до категорії ветхих та аварійних. В Україні за часткою ветхих та аварійних водоводів Львівська область посідала 5 місце. Вищим цей показник був у Києві (92,7%), Севастополі (65,7%), Автономній Республіці Крим (50,5%) та Луганській області (49,0%) [40].

Вуличні водопровідні мережі у Львівській області мали протяжність 2643,9 км, тобто 2,5% всіх вуличних водопровідних мереж України. Львівська область за цим показником посідала в Україні 13 місце. Її випереджали Донецька область (13232,1 км), Автономна Республіка Крим (8664,8 км), Дніпропетровська (8224,6 км), Луганська (7418,4 км), Запорізька (6399,6 км), Херсонська (6364,2 км), Одеська (6357,9 км), Миколаївська (5152,2 км), Київська (4062,0 км), Полтавська (3950,6 км), Кіровоградська (3053,2 км) і Черкаська (2727,6 км) області [57].

Ветхі та аварійні вуличні водопровідні мережі у Львівській області становили 41,6% всіх вуличних водопровідних мереж. За цим показником Львівська область займала 8 місце в Україні, поступаючись Луганській області (66,9%), Севастополю (56,6%), Автономній Республіці Крим (54,5%), Донецькій (50,7%), Дніпропетровській (45,0%), Кіровоградській (43,4%) та Херсонській (42,1%) областям [40].

Внутрішньоквартальні та внутрішньодворові водопровідні мережі у 2012 році у Львівській області мали протяжність 871,8 км, що складало 4,3% всіх таких мереж в Україні. За протяжністю внутрішньоквартальних та внутрішньодворових мереж Львівська область займала в Україні 10 місце, відстаючи від Донецької (4379,9 км), Дніпропетровської (2666,5 км) областей, Автономної Республіки Крим (1588,9 км), Одеської області (1231,1 км), Києва (1223,9 км), Полтавської (1140,4 км), Київської (1018,0 км), Херсонської (1003,0 км) та Вінницької (884,8 км) областей [57].

Частка ветхих та аварійних внутрішньоквартальних та внутрішньодворових водопровідних мереж у Львівській області становила 48,5%. Львівщина за цим показником перебувала на 5 місці в Україні поступаючись Луганській області (60,4%), Автономній Республіці Крим (58,1%), Донецькій (55,4%) та Запорізькій (49,7%) областям [40].

Таким чином Львівська область має дещо більшу, ніж в середньому по Україні протяжність водоводів, вуличних, внутрішньоквартальних та внутрішньодворових водопровідних мереж. Разом з тим вона також є одним з лідерів за часткою ветхих та аварійних водопровідних мереж, що свідчить про необхідність оновлення та модернізації матеріальної бази водопостачання області.

Загалом у Львівській області у 2012 році водопостачанням було охоплено 63,7% квартир. За цим показником вона займала 11 місце в Україні. Її випереджали Київ (99,0%), Севастополь (96,7%), Автономна Республіка Крим (77,5%), Донецька (70,9%), Дніпропетровська (69,2%), Херсонська (68,8%), Харківська (67,7%), Одеська (67,2%), Закарпатська (66,0%) та Запорізька (65,2%) області [21]. Отже, Львівська область поступається областям з великою часткою міського житлового фонду та південним областям України, де історично розвинулись розгалужені мережі централізованого водопостачання.

У міських поселеннях Львівської області у 2012 році водопостачання було у 88,7% квартир. За цим показником Львівська область поступалась лише Києву (99,0%) і Севастополю (89,8%) і займала перше місце серед областей України (рис. 2.11) [21]. Таким чином Львівська область є лідером за рівнем охоплення міських поселень централізованим водопостачанням.

Водопостачанням у Львівській області охоплено також 27,3% квартир в сільських населених пунктах. За цим показником Львівщина займала 13 місце. Вона поступалась Севастополю (97,2%), Автономній Республіці Крим (57,6%), Закарпатській (57,5%), Херсонській (45,8%), Одеській (42,2%), Донецькій (34,8%), Миколаївській (33,7%), Дніпропетровській (33,5%), Київській (30,0%), Волинській (28,5%), Запорізькій (27,8%) та Тернопільській (27,4%) областям (рис. 2.11) [21].

Таким чином водопостачанням квартири Львівської області охоплені нерівномірно. У міських поселеннях Львівська область є одним з лідерів за цим показником. В той же час сільська місцевість Львівщини має середні значення охоплення водопроводом в Україні. Тому загалом водопостачання Львівської області має високе місце в Україні, проте поступається областям з великою часткою міського фонду та добре розвиненими водопровідними мережами.

У 2012 році у Львівській області налічувалось 536825 споживачів води, тобто 4,8% всіх споживачів в Україні [43]. За кількістю споживачів води Львівська область займала 7 місце в Україні. Її випереджали Донецька (1787741), Дніпропетровська (971705), Луганська (863633) області, Автономна Республіка Крим (725651), Одеська (712120) та Запорізька (654898) області [40].

Всього у Львівській області у 2012 році було відпущено 80211 тис. м3 води, що становило 2,9% всієї відпущеної в Україні води [43]. За цим показником Львівська область займала в Україні 9 місце після Донецької (657105 тис. м3), Дніпропетровської (562746 тис. м3) областей, Києва (238259 тис. м3), Луганської (167260 тис. м3), Харківської (158239 тис. м3), Одеської (124809 тис. м3) областей, Автономної Республіки Крим (113365 тис. м3) та Запорізької області (115545 тис. м3) [57].

Витік та невраховані втрати води у Львівській області в 2012 році складали 48,2% всієї води, що надійшла в систему. За цим показником Львівська область займала 2 місце після Севастополя (50,9%) [40]. Таким чином проблема витоку води є дуже актуальною. Тому вирішення проблем модернізації матеріальної бази водопостачання в Україні слід розпочинати з Львівської області.

У 2012 році каналізація у Львівській області була у 41 місті, 18 селищах міського типу та 44 сільських населених пунктах. Загалом каналізація була у 93,2% міст Львівської області і вона посідала 22 місце в Україні. Нижчі показники були лише у Чернівецькій (81,8%), Харківській (88,2%), Волинській (90,9%) та Кіровоградській (91,7%) областях [40].

У Львівській області серед селищ міського типу каналізація була у 52,9%. Вона перебувала на 17 місці в Україні і випереджала Івано-Франківську (33,3%), Черкаську (40,0%), Донецьку (41,2%), Херсонську (41,9%), Луганську (43,1%), Запорізьку (45,5%), Чернігівську (48,3%) та Дніпропетровську (50,0%) області [40].

Каналізація у Львівській області у 2012 році була у 2,4% сільських населених пунктів. За цим показником Львівщина займала 9 місце. Вищі показники були у [40].

Отже, за охопленням населених пунктів каналізацією Львівська область має нижчі за середні по Україні значення. Тому виникає необхідність розширення матеріальної бази водовідведення на більшу кількість поселень області.

Одиночна протяжність головних каналізаційних у Львівській області в 2012 році становила 749,1 км, що становило 5,1% протяжності всіх головних каналізаційних колекторів України. За цим показником Львівська область займала 7 місце і поступалась Донецькій (1904,0 км), Дніпропетровській (1234,3 км), Харківській (1063,4 км) областям, Автономній Республіці Крим (939,5 км), Київській (906,8 км) та Луганській (904,8 км) областям [36].

У Львівській області до категорії ветхих та аварійних належало 23,6% загальної протяжності головних каналізаційних колекторів. Львівська область за часткою ветхих та аварійних головних каналізаційних колекторів посідала 19 місце в Україні. Нижчим цей показник був у Києві (12,2%), Рівненській (18,2%), Полтавській (18,2%), Київській (19,4%), Івано-Франківській (20,4%), Дніпропетровській (22,7%), Вінницькій (23,0%) та Закарпатській (23,3%) областях [36].

Вуличні каналізаційні мережі у Львівській області мали протяжність 970,1 км, тобто 4,5% всіх вуличних каналізаційних мереж України. Львівська область за цим показником посідала в Україні 8 місце. Її випереджали Донецька (2753,1 км), Дніпропетровська (1995,1 км), Луганська (1730,9 км), Харківська (1443,5 км) області, Автономна Республіка Крим (1370,2 км), Київська область (1333,2 км) та Київ (1153,6 км) [36].

Ветхі та аварійні вуличні каналізаційні мережі у Львівській області становили 25,9% всіх таких мереж. За цим показником Львівська область займала 19 місце в Україні, випереджаючи Закарпатську (14,9%), Вінницьку (19,3%), Рівненську (20,4%), Волинську (21,1%), Миколаївську (21,6%), Івано-Франківську (23,1%), Дніпропетровську (24,7%) та Київську (25,0%) області [36].

Внутрішньоквартальні та внутрішньодворові каналізаційні мережі у 2012 році у Львівській області мали протяжність 563,2 км, що складало 3,8% всіх таких мереж в Україні. За протяжністю внутрішньоквартальних та внутрішньодворових каналізаційних мереж Львівська область займала в Україні 8 місце, відстаючи від Донецької (2492,9 км), Дніпропетровської (1784,5 км) областей, Києва (1324,3 км), Автономної Республіки Крим (718,2 км), Київської (678,8 км), Харківської (633,6 км) та Запорізької (621,7 км) областей [36].

Частка ветхих та аварійних внутрішньоквартальних та внутрішньодворових водопровідних мереж у Львівській області становила 27,6%. Львівщина за цим показником перебувала на 20 місці в Україні. Нижчі значення були у Вінницькій (9,4%), Київській (15,2%), Рівненській (16,3%), Черкаській (22,0%), Миколаївській (22,9%), Закарпатській (23,7%) та Чернівецькій (25,4%) областях [36].

Отже, Львівська область має вищу, ніж в середньому по Україні протяжність каналізаційних мереж. При цьому частка ветхих та аварійних каналізаційних мереж в ній значно менша, ніж у більшості областей України. Це свідчить про кращу матеріальну базу каналізаційного господарства Львівської області порівняно з іншими адміністративно-територіальними одиницями.

Каналізацією у Львівській області у 2012 році було охоплено 63,0% квартир. За цим показником Львівська область займала в Україні 9 місце після Києва (99,0%), Севастополя (88,9%), Автономної Республіки Крим (58,0%), Донецької (69,1%), Харківської (67,7%), Дніпропетровської (66,2%), Закарпатської (65,3%) та Запорізької (63,4%) областей [21].

У міських поселеннях Львівської області централізованим водовідведенням було охоплено 88,6% квартир. За цим показником Львівська область займає в Україні 3 місце, поступаючись лише Києву (99,0%) та Севастополю (89,8%), тобто має найвищі значення серед областей України (рис. 2.11) [21].

Охоплення централізованим водовідведенням квартир в сільських населених пунктах Львівської області становить 25,7%. Львівщина за цим показником займає 8 місце в Україні. Вона поступається Севастополю (64,9%), Закарпатській області (56,3%), Автономній Республіці Крим (45,4%), Одеській (30,1%), Херсонській (30,0%), Київській (28,1%) та Донецькій (26,5%) областям (рис. 2.11) [21].

Таким чином Львівська область загалом доволі добре забезпечена централізованим водовідведенням, особливо у міських населених пунктах. Це свідчить про високий рівень організації житлово-комунальних послуг у області.

У 2012 році у Львівській області було відведено (скинуто) 197550 тис. м3 стічних вод, що становило 9,6% всіх відведених стічних вод в Україні [43]. За цим показником Львівська область посідала 4 місце. Вищі показники мали тільки Київ (291633 тис. м3), Дніпропетровська (227716 тис. м3) та Харківська (218260 тис. м3) області [36].

Таким чином водопроводом у Львівській області охоплено порівняно невелика частка населених пунктів. Проте вона загалом має порівняно високі місця в Україні за забезпеченістю водопостачанням та водовідведенням. Львівщина є лідером серед областей України за рівнем розвитку цих послуг у міських поселеннях, а у сільській місцевості - має середні показники.

Тому можна зробити висновок про те, що Львівська область має доволі розвинену матеріальну базу водопостачання, яка забезпечує водою велику частку квартир. Проте спостерігається нестача послуг постачання в деяких населених пунктах.

Отже, у Львівській області існують сприятливі передумови для подальшого розвитку житлово-комунального господарства області в системі ЖКГ України.

3. СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНІЙ СФЕРІ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

.1 Загальна характеристика суб’єктів ЖКГ

У сфері житлово-комунального господарства взаємодіють численні суб'єкти. Загалом цю взаємодію можна охарактеризувати системою "постачальник послуги" - "споживач". Постачальниками послуг виступають комунальні підприємства, а споживачами - населення (71%), бюджетні підприємства, установи та організації (19%), інші споживачі (10%) [74].

Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає таких учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг: власник житла, споживач послуг, виконавець послуг, виробник послуг [47].

Діяльність суб'єктів житлово-комунального господарства в Україні регулює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг [133]. Вона здійснює державне регулювання діяльності таких суб'єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність з [133]:

централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення в одному чи декількох населених, чисельність або сукупна чисельність населення яких перевищує 30 тисяч осіб та обсяги реалізації послуг яких становлять відповідно: з централізованого водопостачання - понад 300 тисяч м3 на рік; з централізованого водовідведення - понад 200 тисяч м3 на рік;

виробництва теплової енергії з відпуском теплової енергії споживачам в обсязі, що перевищує 20 тисяч Гкал на рік;

транспортування та постачання теплової енергії з теплових мереж і теплових пунктів, з яких для потреб споживачів відпускається теплова енергія в обсязі, що перевищує 18 тисяч Гкал на рік;

перероблення та захоронення побутових відходів, що обслуговують населені пункти з чисельністю населення понад 100 тисяч осіб, та потужністю перероблення чи захоронення понад 50 тисяч тонн або 200 тисяч м3 побутових відходів на рік.

Головними завданнями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг є [133]:

ліцензування господарської діяльності підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, виробництва теплової енергії (крім ТЕЦ, ТЕС, АЕС) та її транспортування і постачання;

контроль діяльності суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання на суміжних ринках; застосування відповідних санкцій за порушення ними умов і правил провадження відповідних видів господарської діяльності;

контроль тарифів на комунальні послуги суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких вона здійснює.

У Львівській області регулювання житлово-комунального господарства здійснює Головне управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації.

На місцевому рівні координацію здійснюють галузеві структурні підрозділи районних державних адміністрацій, виконкомів міст обласного значення, міста Львова та виконкомів міст, міських, селищних і сільських рад.

У Львові головним органом виконавчої влади в сфері житлово-комунального господарства є Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, до складу якого входять управління житлового господарства, інженерного господарства, капітального будівництва, транспорту і зв'язку [131]. Основним в діяльності департаменту є планування та організація роботи щодо покращання основних критеріїв оцінки ефективності роботи виконавчих органів у сфері житлово-комунального господарства та інфраструктури [131].

Головні завдання Департаменту житлового господарства та інфраструктури є [131]:

) формуванні та реалізації єдиної політики у житлово-комунальному господарстві Львова;

) підготовка програм комплексного розвитку ЖКГ міста;

) координація діяльності підприємств усіх форм власності, що обслуговують житловий фонд у місті, і міських комунальних підприємств;

) покращання доступності придбання житла, рівня якості надання житлово-комунальних послуг, транспортного забезпечення, стану доріг, благоустрою, зовнішнього освітлення, паркування автотранспорту;

) сприяння створенню та функціонуванню об'єднань співвласників багатоквартирних.

Координацію діяльності житлово-комунального господарства у сільських поселеннях здійснюють місцеві підрозділи Укрсількомунгоспу (Українське сільське комунальне господарство).

Головними суб'єктами житлово-комунального господарства Львівської області є: комунальні підприємства (КП), які обслуговують населення. В окремих районах також продовжують діяти виробничі управління житлово-комунального господарства (ВУЖКГ).

Загалом у житлово-комунальному господарстві Львівської області функціонує 201 підприємство із середньообліковою чисельністю працюючих 18 тисяч осіб. Експлуатацію наявного житлового фонду всіх форм власності здійснюють 83 комунальних і державних підприємства (ЖЕК, МКП, БУ), а також 2 приватних житлово-експлуатаційних підприємства. Надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення забезпечує 24 спеціалізованих підприємств, а надання послуг теплопостачання - 22 теплопостачальних організації, з яких 2 підприємства - у містах Новому Роздолі та Новояворівську створено із залученням приватного капіталу [74].

Житлово-комунальне господарство є складною системою. В кожній його галузі існують свої суб'єкти, які відповідають за надання комунальних послуг. Хоча ці суб'єкти є незалежними вони тісно пов'язані виробничими зв'язками. Так, наприклад, всі водоканали області тісно пов'язані з "Львівобленерго", оскільки вони є великими споживачами електроенергії. Крім того суб'єктами в усіх сферах ЖКГ є населення як споживач комунальних послуг.

Суб'єкти житлово-комунального господарства функціонують переважно в умовах державної монополії. Проте в окремих видах діяльності (наприклад, послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) розвивається конкуренція, що створює позитивну тенденцію до покращення якості цих послуг.

В сфері надання комунальних послуг з обслуговування будинків і прибудинкових територій діють різні суб'єкти. Це насамперед комунальні підприємства, які надають ці послуги споживачам. Також в цій сфері учасниками є об'єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), які з метою кращого задоволення потреб в цих послугах часто укладають договори з недержавними підприємствами, які в свою чергу також виступають суб'єктами ЖКГ.

Активними суб'єктами житлово-комунального господарства останнім часом стають житлово-будівельні кооперативи (ЖБК) й особливо об'єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). У 2013 році у Львівській області налічувалось 1027 об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, 264 житлово-будівельні кооперативи та 8 приватних підприємств

Особливістю багатоквартирного житлового фонду, що зосереджений в новобудовах, є те, що він обслуговується дочірніми компаніями забудовників або компаніями-управителями житла [4]. ЖЕКів чи інших комунальних підприємств в таких будинках не було ніколи.

У 2012 році у Львівській області налічувалось 188 підприємств з виробництва та розподілу електроенергії, газу та води [93].

В сфері водопостачання у Львівській області діє 48 підприємств. З них 24 спеціалізованих, 20 багатогалузевих і 4 відомчих [66]. Вони забезпечують водопостачання у 42 містах, 26 селищах міського типу та 203 селах області [40]. Ці ж підприємства (переважно водоканали) також забезпечують надання послуг з водовідведення.

Базовим підприємством в сфері водопостачання та водовідведення Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства визначило МКП "Львівводоканал" [127].

Наданням послуг з теплопостачання у Львівській області займаються 22 теплопостачальних організацій [66]. В тому числі послуги теплопостачання безпосередньо надають 19 комунальних підприємств (КП, ЛКП, ЛМКП, ДКП, МКП, МДКП), 1 підприємство теплових мереж (ПТМ), 1 закрите акціонерне товариство та 1 товариство з обмеженою відповідальністю [64]. Базовим підприємством в сфері комунальної теплоенергетики є ЛМКП "Львівтеплоенерго" [127].

Крім того в сфері теплопостачання суб'єктами є також окремі котельні (1006), що займаються опаленням закладів охорони здоров'я (124), культури (39) та освіти (843) [64].

Головним суб'єктом, що надає послуги з електропостачання у Львівській області є публічне акціонерне товариство (ПАТ) "Львівобленерго". Його структурними одиницями є "Львівенергоналадка" та "Львівенергоавтотранс". "Львівобленерго" має також ряд дочірніх підприємств: "Львівенергоком", "Львівенергософт", "Львівенергоконсалтинг", "Львівенергорембуд", 5 районів Львівських міських електричних мереж (ЛМЕМ), Львівський високовольтний район електромереж (ЛВВ РЕМ), Дрогобицький високовольтний район електромереж (ДВВ РЕМ) та 22 райони електромереж [128].

"Львівобленерго" для забезпечення потреб споживачів співпрацює з "ДТЕК Західенерго", яка є енергетичним підрозділом приватного акціонерного товариства "Систем Кепітал Менеджмент" (СКМ). "ДТЕК Західенерго" діє в галузі генерації електроенергії. До його складу серед інших входить і Добротвірська ТЕС. Складовими "ДТЕК Західенерго" є також сервісні підприємства "Львівенергоспецремонт" та "Львівенергоавтотранс" [134].

Головним суб'єктом у сфері надання послуг з газопостачання у Львівській області є публічне акціонерне товариство (ПАТ) "Львівгаз", яке має 21 управління експлуатації газового господарства на території області [135].

ПАТ "Львівгаз" тісно співпрацює з управлінням магістральних газопроводів (УМГ) "Львівтрансгаз", що забезпечує транспортування газу по території північно-західних областей України і є філією ПАТ "Укртрансгаз". В складі "Львівтрансгазу" у Львівській області діють Бібрське лінійне виробниче управління магістрального господарства (ЛВУМГ) та Стрийське виробниче управління підземного зберігання газу (ВУПЗГ) [136].

Багато суб'єктів ЖКГ є у сфері міського громадського пасажирського транспорту. Координацію цих підприємств з метою задоволення потреб споживачів в переміщенні в межах населених пунктів здійснює місцева влада. У Львові, наприклад, роботу міського пасажирського транспорту всіх форм власності координує Управління транспорту та зв'язку Львівської міської ради [131].

Суб'єктами житлово-комунального господарства є також підприємства, що забезпечують підтримку дорожнього полотна населених пунктів в належному стані. Головним підприємством в цій сфері є державне підприємство "Львівоблавтодор", який має свої філії на території області. Загалом у сфері утримання об’єктів дорожньо-мостового господарства задіяні 45 підприємств різних форм власності [66].

Серед інших суб'єктів житлово-комунального господарства можна виділити підприємства, що займаються покращенням благоустрою (зовнішнє освітлення, озеленення тощо) населених пунктів; забезпечують вивезення твердих побутових відходів; надають ритуальні послуги та інші.

У сфері санітарної очистки населених пунктів Львівської області задіяно 70 підприємств. Частина з них - альтернативні підприємства різних форм власності [66].

У населених пунктах Львівської області ритуальні послуги населенню надають 100 суб’єктів господарювання різних форм власності, з яких: комунальних - 20, приватних - 31, окремих підприємців - 49 [66].

Суб'єкти житлово-комунального господарства, які забезпечують надання комунальних послуг споживачам поширені у всіх адміністративно-територіальних одиницях Львівської області.

Керівні органи суб'єктів, що поширюють свою діяльність на територію всієї області (Головне управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації, "Львівобленерго", "Львівгаз", "Львівоблавтодор" тощо), зазвичай, зосереджені у Львові.

Комунальні послуги з обслуговування будинків та прибудинкових територій у Львові надає 51 ЛКП (Львівські комунальні підприємства) [131]. Послуги водопостачання та водовідведення надає ЛКП "Львівводоканал". Теплопостачання міста забезпечують два підприємства: ЛМКП "Львівтеплоенерго" та ЛКП "Залізничнетеплоенерго". У сфері газопостачання у Львові діє аварійна служба ПАТ "Львівгаз", що має відділи у всіх районах міста. В галузі електропостачання міста крім "Львівобленерго" діє також ЛКП "Львівсвітло". ЛКП "Львівелектротранс" забезпечує роботу міського електротранспорту Львова (координує роботу трамваїв та тролейбусів) [131].

У Дрогобичі в житлово-комунальній системі міста працює 4 підприємства: КП "Дрогобичтеплоенерго", КП "Дрогобичводоканал", КП "Житлово-експлуатаційне об’єднання", КП "Комбінат міського господарства". Їх діяльність координує департамент міського господарства Дрогобицької міської ради [77].

Життєдіяльність міста Новий Розділ в галузі тепло-, водо-, електропостачання та водовідведення забезпечує ТзОВ "Енергія-Новий Розділ", на якому працює майже 300 осіб [80].

У Трускавці діють такі комунальні підприємства: КП "Трускавецьтепло", КП "Трускавецьжитло", КП "Парк Курортний" та КП "Автотранспортне підприємство". Їх діяльність координує управління житлово-комунального господарства та будівництва (УЖКГіБ) [82].

У Бродівському районі забезпечення споживачів послугами житлово-комунального господарства здійснюють підприємства комунальної власності: КП "Бродитеплоенерго", КП "Бродиводоканал", КП "Броди" [67]. На території Підкамінської селищної ради створено КП "Підкаміньжитлокомунгосп" [67].

У Буському районі послуги житлово-комунального господарства надають Буське будинкоуправління, Буське МКП, Буське ПВКГ, Красненське СКП та інші [68].

В сфері житлово-комунального господарства Городоцького району діють 5 головних підприємств, де працює 150 осіб. В структурі наданих послуг найбільшу питому вагу займають послуги з водопостачання та водовідведення (55,6%), або 5,5 млн грн. Крім цього, надано послуги на утримання житла - більше 1,1 млн грн, вивіз сміття - 620 тис. грн, інші послуги - 890,0 тис. грн [69].

Головними підприємствами житлово-комунального господарства Жовківського райоу є КП "Жовківське ВУВКГ" (виробниче-управління водопровідно-каналізаційного господарства) та КП "Жовківське МВУЖКГ" (міське виробниче управління житлово-комунального господарства) [72].

У Самбірському районі житлово-комунальні послуги з утримання будинків та прибудинкової території, водопостачання, водовідведення, теплопостачання, прибирання та вивезення твердих побутових відходів надають три житлово-комунальні підприємства - Рудківське ВУЖКГ, Ралівське УЖКГ, Новокалинівське ВУЖКГ, в яких налічується 103 працівники [84].

У Яворівському районі житлово-комунальні послуги надають підприємства ТзОВ НВП "Енергія-Новояворівськ", ТзОВ "Енергія-Тепловодосервіс", ТзОВ "Інженерно-виробничий центр" (теплопостачання), МКП "Новояворівськводоканал", МКП "Яворіввода", МКП "Яворівканал", ТзОВ "Енергія-Тепловодосервіс", КП "Комфорт-Янів", КП "Шкловодоканал" (водопостачання), КП Яворівської міської ради "Житлокомунсервіс", КП "Новояворівськжитло" (утримання будинків та прибудинкових територій), ПП "Чікель" та ТзОВ "Санком-Львів", ТзОВ "Трініті Еколоджі", ТзОВ НВП "Маст" (поводження з твердими побутовими відходами) [87].

Отже, в житлово-комунальному господарстві взаємодіє багато суб'єктів. Суб'єктами є постачальниками комунальних послуг у всіх сферах. Координацію їх діяльності здійснюють спеціальні управління органів місцевого самоврядування. Суб'єктами виступають також споживачі послуг, зокрема ОСББ. Комунальні підприємства, що поширюють свою діяльність на всю область зосереджені переважно у Львові, але мають свої філії у районах області. Крім того у всіх районах та містах обласного підпорядкування діють місцеві підприємства, що надають комунальні послуги. Всі суб'єкти житлово-комунального господарства тісно пов'язані між собою функціональними зв'язками.

.2 Житлово-комунальні управління

В сфері житлового господарства Львівської області головними суб'єктами виступають житлово-комунальні управління та комунальні підприємства, що надають послуги з утримання будинків та прибудинкових територій. Суб'єктами ЖКГ є також споживачі послуг - ОСББ, окремі власники квартир тощо.

Державний контроль за використанням і збереженням житлового фонду здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування, які керують житловим господарством, підпорядкованими підприємствами, установами й організаціями галузі, забезпечують комплексний розвиток, збереження, правильну експлуатацію, капітальний і поточний ремонт житлового фонду [91].

У Львові діяльність комунальних підприємств у сфері житлового господарства координують спеціальні управління департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, а саме управління житлового господарства та управління капітального будівництва [131].

Головними завданнями Управління житлового господарства Львівської міської ради є: координація діяльності підприємств усіх форм власності, що обслуговують житловий фонд у місті; залучення на конкурсних засадах підприємств та організацій до утримання і обслуговування міського житлового фонду; розробка та погодження з управлінням економіки тарифів на житлові послуги; здійснення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов; здійснення підготовки проектів рішень щодо надання житла черговикам; здійснення підготовки щодо організації створення житлово-будівельних кооперативів; організація підготовки житлового господарства міста до роботи в осінньо-зимовий період; залучення проектних організацій до виконання протиаварійних не передбачуваних ремонтних робіт у житловому фонді міста; вироблення загальної політики міста з питань збирання, транспортування, утилізації твердих побутових відходів; розгляд звернень громадян та юридичних осіб з питань житлового господарства [131].

Основні завдання управління Управління капітального будівництва: забезпечення реалізації державної та місцевої політики у галузі будівництва, реконструкції та ремонту; виконання функцій замовника будівництва, ремонту і реконструкції житлових будинків; сприяння впровадженню у будівництво прогресивних проектних рішень, нових будівельних матеріалів, конструкцій та виробів; реалізація міських програм; взаємодія з органами державної влади, місцевого самоврядування і самоорганізації населення [131].

У сфері послуги з утримання будинків та прибудинкових територій, на відміну від більшості галузей ЖКГ, розвивається конкурентне середовище, що створює позитивну тенденцію до покращення якості цих послуг.

З метою сприяння розвиткові такого конкурентного середовища у Львові підготовлено Положення "Про порядок конкурсного відбору виконавців послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій у житловому фонді, що є у власності територіальної громади міста Львова" [43].

Житлово-комунальні управління надають послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які включають: прибирання прибудинкової території; прибирання сходових кліток; вивезення побутових відходів; прибирання підвалу, технічних поверхів та покрівлі; технічне обслуговування ліфтів; обслуговування систем диспетчеризації; технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення, зливової каналізації; дератизацію; дезінсекцію; обслуговування димовентиляційних каналів; поливання дворів, клумб і газонів; прибирання і вивезення снігу, посипання частини прибудинкової території, призначеної для проходу та проїзду, протиожеледними сумішами; експлуатація номерних знаків на будинках; освітлення місць загального користування і підвалів та підкачування води; періодична повірка, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку води та теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки [112].

Експлуатацію наявного житлового фонду всіх форм власності у Львівській області здійснюють 83 комунальних і державних підприємства (ЖЕК, МКП, БУ), а також 2 приватних житлово-експлуатаційних підприємства [74].

В управлінні комунальних підприємств перебуває 12565,9 м2, що становить 57,7% всієї загальної площі багатоквартирного житлового фонду Львівської області [6].

Суб'єкти житлового-комунального господарства, які надають послуги з утримання будинків та прибудинкових територій є у всіх адміністративно-територіальних одиницях Львівської області.

У Львові послуги з обслуговування будинків та прибудинкових територій надають Львівські комунальні підприємства (ЛКП). Загалом у Львові налічується 51 ЛКП [131]. З них 7 у Галицькому районі (Айсберг, Каменяр-Центр, Княже місто, Снопківське, Старий Львів, Центральне, Цитадель-центр), 9 - у Залізничному (Богданівка, Граніт, Левандівка, Нове, Привокзальне, Сигнівка, Скнилівок, Сріблястий, Сяйво), 8 - у Личаківському (Віра, Господар, Дім, За Замком, ЛКП №500, ЛКП №503, ЛКП №504, ЛКП №507), 8 - у Сихівському (Бондарівка, Дністер, Житловик-С, Новий Львів, Під Зуброю, Старий Сихів, ЖЕП ТОВ Стимул-Сихів, Хуторівка), 10 - у Франківському (Вулецьке, Затишне, Листопадове, Львівський Ліхтар, Магістральне, Навколо базару, Південне, Сокільницьке, Сонячне, Старий квартал) та 9 - у Шевченківському (Балатон-409, Варшавське-407, Збоїща-408, Північне-411, Під Голоском-410, Рясне-402, Рясне-403, Тополя-406, Янів-405). Схема розташування ЛКП у Львові наведена на рис. 3.1.

У Дрогобичі головним підприємством в сфері житлового господарства є КП "Житлово-експлуатаційне об’єднання" [77]. У Трускавці під керівництвом Управління житлово-комунального господарства і будівництва (УЖКГіБ) діє підприємство КП "Трускавецьжитло" [82]. У Бродівському районі діють КП "Броди" та КП "Підкаміньжитлокомунгосп" [67]. У Буському районі послуги житлового господарства надають Буське будинкоуправління, Буське МКП, Красненське СКП та інші [68]. Головними підприємствами житлово-комунального господарства Жовківського райоу є КП "Жовківське ВУЖКГ" та КП "Жовківське МВУЖКГ" [72]. В Кам'янка-Бузькому районі діють два підприємства по утриманні та експлуатації житлового фонду: Міське комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства" (МКП "УЖКГ") в місті Кам’янка-Бузька та КП "Підприємство по обслуговуванню житла" (КП "ПОЖ") [73]. Отже, послуги з утримання будинків та прибудинкових територій у Львівській області надають переважно комунальні підприємства (КП).

Суб'єктом житлового господарства виступає також населення як споживач комунальних послуг. Найактивнішими суб'єктами споживачами послуг з утримання будинків та прибудинкових територій є об'єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), які для задоволення потреб в цих послугах часто укладають договори з недержавними підприємствами, які в свою чергу також виступають суб'єктами ЖКГ.

У Львівській області створено 1027 ОСББ [6]. Найбільше їх у Львові (486), Золочеві (88), Дрогобичі (85), Бродах (43), Стрию (40), Самборі (32), Трускавці (28) [117]. Загалом до ОСББ належать 1214 будинків, що мають 2694 тис. м2 загальної площі житлового фонду [6].

У Львові у 2013 році функціонувало 486 ОСББ, на обслуговуванні яких перебувало 518 житлових будинків. Для стимулювання створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків у Львові в міській раді діє Ресурсний центр ОСББ [131].

Львів є одним з перших міст України, в яких на базі ефективно діючих ОСББ самостійно організовуються управляючі компанії, так звані Асоціації ОСББ. Асоціація здійснює пошук і підбір постачальників послуг, контролює якість послуг. Позитивним елементом такого процесу є створення підґрунтя для розвитку управляючих компаній і стимулювання ринку послуг [4]. Створення Асоціацій пов'язано з тим, що окремому ОСББ фінансово невигідно самостійно утримувати бухгалтера, юриста та інших штатних працівників.

Загалом у Львові існує 4 Асоціації ОСББ: "Сихівчани" (об'єднує 17 ОСББ сихівського мікрорайону, вул. Антонича), "Оберіг" (4 будинки по вул. Стрийська), "Галичина" (3 будинки) та "Південь" (2 будинки) [4].

На початок 2013 року у м. Броди створено 45 об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ), які забезпечують експлуатацію 85 житлових будинків загальною площею 141,55 тис.м² [67]. В Буському районі налічується 209 будинків житлового фонду з них: 141 - комунальної власності, 7 - ОСББ, 1 - житлово-будівельний кооператив, 1 - гуртожиток, 20 - відомчі, 39 - територіальних громад [68]. У місті Самбір було створено 30 об’єднань співвласників багатоквартирних будинків [81].

Крім ОСББ активними суб'єктами житлово-комунального господарства є також житлово-будівельні кооперативи (ЖБК). Юридично ЖБК не є суб’єктами господарювання, предметом діяльності яких є надання житлово-комунальних послуг. Вони організовуються з метою забезпечення житлом членів кооперативу та їхніх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком [127]. Житлово-будівельний кооператив є власником будинку і може як самостійно утримувати житловий будинок, так і укладати договір щодо надання житлово-комунальних послуг із суб'єктом господарювання, статутом якого передбачено надання цих послуг. Також передбачено можливість реорганізації житлово-будівельного кооперативу в ОСББ за рішенням загальних зборів.

У 2013 році у Львівській області налічувалось 264 житлово-будівельні кооперативи, які обслуговували 1247,5 тис. м2 загальної площі будинків [6].

Також у 2013 році у Львівській області діяло 8 приватних підприємств, які забезпечували надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій у 335 будинках загальною площею житлового фонду 1571,1 тис. м2 [6].

Особливістю багатоквартирного житлового фонду, що зосереджений в новобудовах, є те, що він обслуговується дочірніми компаніями забудовників або компаніями-управителями житла [4]. ЖЕКів чи інших комунальних підприємств в таких будинках не було ніколи.

Суб'єктами житлового господарства також є всі власники квартир. Вони зобов'язані забезпечувати збереження будинків і квартир, здійснювати за свій рахунок їх поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку прилеглу територію. Ремонтувати будинки (квартири), що належать громадянам, на договірних засадах можуть спеціалізовані підприємства різних форм власності [91].

Частина житлового фонду Львівської області належить до відомчого. Його обслуговування здійснюють житлово-експлуатаційні організації, підпорядковані відповідним відомствам, а в разі їх відсутності - підприємства та установи, з якими укладається договір [7]. У Львові, зокрема, досить поширеними є будинкові управління квартирно-експлуатаційних частин (БУ КЕЧ), що формально підпорядковані Міністерству оборони України.

Отже, головними суб'єктами в сфері житлового господарства та обслуговування будинків і прибудинкових територій є комунальні підприємства, що надають ці послуги, органи місцевої влади, що координують їх діяльність, а також споживачі послуг, зокрема ОСББ, ЖБК та окремі власники квартир.

.3 Суб’єкти водопостачання

Головними суб'єктами у сфері водопостачання та водовідведення є водоканали, які надають послуги з постачання та відведення питної води.

У сфері водопостачання вони забезпечують постачання споживачам питної води з комунального водопроводу. Реалізація послуг водопостачання здійснюється на договірній основі між комунальним підприємством водоканалу (КПВ) та споживачем [91].

Водоканали відповідають за утримання водопровідних мереж в належному стані, усувають їх пошкодження. На прохання споживача водоканали замінюють, ремонтують несправні водолічильники [91].

По водопровідних мережах водоканалів питна вода подається до стіни будинку, а далі її доставка залежить від стану внутрішньобудинкових водопроводів, які експлуатуються житловими організаціями (ЛКП, ЖБК та ОСББ) [131].

В сфері водопостачання у Львівській області діє 48 підприємств [66]. З них 24 спеціалізованих, 20 багатогалузевих і 4 відомчих [74]. Вони забезпечують водопостачання у 42 містах, 24 селищах міського типу та 203 селах області [40].

У Львові послуги водопостачання та водовідведення надає ЛКП "Львівводоканал" [131]. Це підприємство Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства визначило базовим в сфері водопостачання та водовідведення у Львівській області [127].

У структурі Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради діє управління інженерного господарства, яке забезпечує взаємозв'язок між комунальними підприємствами Львова та координує їх дії [131].

Управління готує та реалізовує програми щодо розвитку інженерного забезпечення міста, в тому числі й покращення водопостачання з метою забезпечення у місті якісного цілодобового водопостачання. При управлінні створено технагляд за веденням робіт на комунальних об’єктах [131].

На комунальному підприємстві "Львівводоканал" працює близько 1500 робітників та понад 300 спеціалістів і службовців. ЛКП "Львівводоканал" забезпечує [131]:

видобування питної води зі 182 артезіанських свердловин (глибина від 40 до 200 метрів), об’єднаних у 17 водозаборів, які розташовані на території Львівської області (від 20 до 110 км від Львова);

транспортування води по магістральних водогонах загальною протяжністю понад 600 км;

експлуатацію міських внутрішньо-квартальних та дворових водопровідних мереж загальною протяжністю 1 100 км;

подачу води для 750 тисяч мешканців міста Львова та мешканців 67 сіл депресійної лійки;

хімікобактеріологічне дослідження якості питної води.

ЛКП "Львівводоканал" експлуатує 50 насосних станцій (з них 27 водопровідних другого, третього й четвертого підйомів та 23 локальної підкачки). Підприємство утримує 1750 км водопровідних мереж, в тому числі 655 км магістральних водогонів (діаметр до 1400 мм), 850 км вуличних водопровідних мереж та 245 км внутрішньоквартальних та внутрішньодворових мереж [131].

ЛКП "Львівводоканал" обслуговує 260 тис. абонентів. В середньому на добу підприємство здійснює подачу 280 тис. м3 води, яка перед тим проходить через процеси хлорування та знезалізнення [131].

У Львівській області серед комунальних підприємств, що надають послуги з водопостачання найпоширенішими є водоканали. Так, наприклад, водопостачання у Дрогобичі забезпечує КП "Дрогобичводоканал" [77], в Золочеві - МКП "Золочівводоканал", у Новояворівську - КП "Новояворівськводоканал" [113], у Бродівському районі - КП "Бродиводоканал" [67].

Інколи водопостачанням займаються підприємства, що мають інші назви: у Буському районі послуги водопостачання та водовідведення надає Буське ПВКГ (підприємство водопровідно-каналізаційного господарства), в Перемишлянському районі - Перемишлянське ПВКГ [68].

В частині районів послуги з водопостачання надають структури, що входять до виробничих управлінь житлово-комунального господарства (ВУЖКГ), та виробничих управлінь водопровідно-каналізаційного господарства (ВУВКГ). Зокрема в Жовківському районі постачальниками цих послуг є КП "Жовківське ВУВКГ" (район) та КП "Жовківське МВУЖКГ" (місто Жовква) [72]. У Самбірському районі послуги водопостачання поряд з іншими комунальними послугами надають КП "Рудківське ВУЖКГ", КП "Ралівське УЖКГ" та КП "Новокалинівське" ВУЖКГ [84]. Водопостачання Городка забезпечує КП "Городоцьке ВКГ" [107].

У Яворівському районі населення послугами водопостачання забезпечують МКП "Новояворівськводоканал", МКП "Яворіввода", МКП "Яворівканал", ТзОВ "Енергія-Тепловодосервіс", КП "Комфорт-Янів" та КП "Шкловодоканал" [87].

Таким чином, головними суб'єктами водопостачання є водоканали, підприємства водопровідно-каналізаційного господарства (ПВКГ), виробничі управління житлово-комунального господарства (ВУЖКГ), виробничі управління водопровідно-каналізаційного господарства (ВУВКГ) та деякі інші комунальні підприємства. Вони забезпечують видобуток, транспортування та подачу питної води до споживача, утримують водопровідні мережі та здійснюють їх ремонт.

.4 Суб’єкти водовідведення

Системи водопостачання і водовідведення дуже тісно пов'язані між собою. Тому надання послуг водопостачання і водовідведення здійснюють одні й ті ж суб'єкти.

Надання послуг водовідведення відбувається на договірній основі між підприємством водовідведення і споживачем. Підприємства, що надають послуги водовідведення (водоканали) повинні забезпечувати споживачу приймання стічних вод до комунальної каналізаційної системи [91]. Водоканали забезпечують утримання каналізаційних мереж в належному стані та усунення їх пошкоджень [91].

У Львівській області не всі суб'єкти водопостачання одночасно є суб'єктами водовідведення. Це пов'язано з тим, що каналізаційні мережі мають менше населених пунктів. Так, централізоване водовідведення у Львівській області наявне у 41 місті, 18 селищах міського типу та 44 селах [40]. Таким чином каналізації відсутні в 6 селищах міського типу та 159 селах, які мають централізоване водопостачання. В місті Турка відсутнє як централізоване водопостачання, так і централізоване водовідведення.

Управління інженерного господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради здійснює програми, спрямовані на модернізацію систем водовідведення міста [131].

У Львові послуги водовідведення, як і послуги водопостачання, надає ЛКП "Львівводоканал", яке забезпечує:

надання послуг по відведенню стічних вод та експлуатацію каналізаційних колекторів;

повну механічну та біологічну очистку стічних вод на міських каналізаційних очисних спорудах [131].

ЛКП "Львівводоканал" експлуатує 15 каналізаційних насосних станцій. Підприємству належить 605 км каналізаційних водопровідних мереж, в тому числі 70 км - головні колектори. В середньому ЛКП "Львівводоканал" очищує 440 тис. м3 стічних вод за добу механічним, бактеріологічним та хімічним способами [131].

У Львівській області найпоширенішими суб'єктами водовідведення є водоканали. Зокрема послуги водовідведення надають комунальні підприємства Львівводоканал, Дрогобичводоканал, Червоноградводоканал, Новояворівськводоканал, Бродиводоканал, Жидачівводоканал, Золочівводоканал, Яворівканал та інші [113].

Крім того діяльність у сфері водовідведення провадять підприємства водопровідно-каналізаційного господарстві, зокрема Буське ПВКГ та Перемишлянське ПВКГ [68].

Поширеними у Львівській області були виробничі управління водопровідно-каналізаційного господарства (ВУВКГ). Зараз вони переважно трансформувались у водоканали. Проте окремі з них продовжують функціонувати, зокрема діють КП "Жовківське ВУВКГ" та КП "Городоцьке ВКГ" [107].

Отже, через тісні зв'язки сфер водопостачання і водовідведення у них переважно діють одні й ті ж суб'єкти. Однак через дещо менше забезпечення населення водопостачанням, кількість суб'єктів даної галузі є меншою, ніж у водопостачанні. Головними суб'єктами водовідведення є водоканали, виробничі управління водопровідно-каналізаційного господарства (ВУВКГ) та інші підприємства водопровідно-каналізаційного господарства (ПВКГ). Вони надають споживачам послуги відведення стічних вод, здійснюють експлуатацію каналізаційних колекторів, очистку стічних вод, підтримують каналізаційні мережі в належному стані та усувають їх пошкодження.

.5 Суб’єкти теплопостачання

У сфері теплопостачання діють різні суб'єкти, зокрема виробники теплової енергії, теплопостачальні організації, які надають відповідні послуги населенню та окремі об'єкти теплопостачання (котельні), що забезпечують опалення закладів охорони здоров'я, освіти, культури тощо.

Суб'єкти теплопостачання забезпечують надання двох головних комунальних послуг: опалення будинків в осінньо-зимовий період та підігрів води для надання, спільно з суб'єктами водопостачання, послуг гарячого водопостачання.

Координація діяльності теплопостачальних підприємств здійснюється органами місцевого самоврядування. Зокрема у Львові цю функцію виконує Управління інженерного господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради [131].

Суб'єкти теплопостачання зазвичай мають у своїй структурі підрозділи по виробництву теплової енергії (теплоелектроцентралі (ТЕЦ), котельні тощо). Проте для забезпечення кращої якості послуг надання теплової енергії споживачам вони можуть купувати теплову енергію в незалежних підприємств.

Зокрема найбільшу у Львівській області встановлену потужність для виробництва теплової енергії має Добротвірська ТЕС (1626 Гкал/год). Проте реально вона виробляє лише 73,5 тис. Гкал на рік (використовує лише 0,5% своєї встановленої потужності) [40]. Не залучення Добротвірської ТЕС до системи теплопостачання Львівської області пов'язана з тим, що вона є структурною частиною приватного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго", що зумовлює високу ціну на теплоенергію [134].

Характерною тенденцією у Львівській області є зменшення кількості суб'єктів теплопостачання, що пов'язано із переходом багатьох міст від централізованого до індивідуального опалення.

Тому можна стверджувати, що кількість великих суб'єктів у сфері централізованого виробництва та постачання теплової енергії у Львівській області буде зменшуватись. Натомість необхідно враховувати зростання кількості квартир із індивідуальним опаленням, які відіграють значну роль у взаємодії суб'єктів теплопостачання.

Наданням послуг з теплопостачання у Львівській області займаються 22 теплопостачальних організації [66]. В тому числі послуги теплопостачання безпосередньо надають 19 комунальних підприємств (КП, ЛКП, ЛМКП, ДКП, МКП, МДКП), 1 підприємство теплових мереж (ПТМ), 1 закрите акціонерне товариство та 1 товариство з обмеженою відповідальністю [64].

Базовим підприємством в сфері комунальної теплоенергетики є ЛМКП "Львівтеплоенерго" [127].

Теплопостачальні організації експлуатують 303 котельні із загальною встановленою потужністю теплогенеруючого обладнання 3455 Гкал/год [66].

Крім того в сфері теплопостачання суб'єктами є також окремі котельні (1006), що займаються опаленням закладів охорони здоров'я (124), культури (39) та освіти (843) [64].

З 20 районів Львівської області послуги централізованого теплопостачання надаються на території 14. В решті районів (Буському, Городоцькому, Кам'янка-Бузькому, Мостиському, Пустомитівському, Турківському) теплопостачальні підприємства ліквідовані [64].

У Львівській області є 22 теплопостачальних підприємства: ЛМКП "Львівтеплоенерго", МКП "Залізничнетеплоенерго", КП "Борислав-теплоенерго", КП "Дрогобичтеплоенерго", ДКП "Стебниктеплокомуненерго", КП "Моршинтеплоенерго", ЗАТ "Енергія-Новий Розділ", ПТМ "Самбіртеплокомуненерго", КП "Стрийтеплоенерго", КП Трускавецьтепло, КП "Червоноградтеплокомуненерго", ДКП "Бродитеплоенерго", МКП "Жидачівтеплокомуненерго", КП "Жовкватеплоенерго", МКП "Золочів-теплоенерго", МДКП "Миколаївтеплокомуненерго", ДКП "Перемишляни-теплокомуненерго", МКП "Радехівтеплоенерго", КП "Сколетеплоенерго", КП "Сокальтеплокомуненерго", КП "Ст.Самбіртеплокомуненерго", ТзОВ НВП "Енергія-Новояворівськ" [64].

Теплопостачальні підприємства в Новому Роздолі (ТзОВ "Енергія-Новий Розділ") та в Новояворівську Яворівського району (ТзОВ НВП "Енергія-Новояворівськ") створено із залученням приватного капіталу [74].

У Львові теплопостачання здійснюється централізовано від районних теплоенергетичних об’єктів (котелень, централізованих теплових пунктів), від локальних котелень (вбудовані, підвальні котельні) та від індивідуальних джерел теплової енергії [78]. Головним джерелом для виробництва теплової енергії є природний газ.

Найбільшими виробниками теплової енергії у Львові є спеціалізовані комунальні теплопостачальні підприємства ЛМКП “Львівтеплоенерго” і ЛКП “Залізничнетеплоенерго”, які виробляють понад 90 % всієї теплової енергії у місті [78].

ЛМКП "Львівтеплоенерго" здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Головне завдання підприємства - задоволення потреб населення та юридичних осіб у тепловій енергії, яка використовується для опалення приміщень та подання гарячого водопостачання [131].

До складу підприємства ЛМКП "Львівтеплоенерго" входить: 112 котелень, 119 ЦТП (центральних теплових пунктів); 430 км теплових мереж. Також до складу підприємства входять Львівська ТЕЦ-1, ТЦ (теплоцентраль) "Північна", ТЦ "Південна" [130].

На ЛМКП "Львівтеплоенерго" працює понад 2100 осіб. Підприємство щороку реалізує 1300 тис. Гкал. Для нормальної роботи підприємство в рік потребує до 300 млн м3 природного газу та 70 млн кВт*год електроенергії [130].

Другим за величиною теплопостачальним підприємством Львова є ЛКП "Залізничнетеплоенерго", яке охоплює близько 25% споживачів теплової енергії міста. Споживачами послуг є населення, бюджетні організації, підприємства і організації комерційно-побутової сфери. На ньому працює 530 осіб [131].

ЛКП "Залізничнетеплоенерго" щороку реалізує 320 тисяч Гкал теплової енергії. Тепло надходить у 515 житлових будинків, з яких 366 - з гарячим водопостачанням [131].

Отже, у сфері теплопостачання взаємодіють різні суб'єкти, що забезпечують виробництво, транспортування та постачання теплової енергії споживачам. У Львівській області налічується 22 теплопостачальні організації, які надають послуги у Львові та 14 районах. Особливе місце серед них посідають ТзОВ "Енергія-Новий Розділ" та ТзОВ НВП "Енергія-Новояворівськ", які функціонують за рахунок приватного капіталу. Останнім часом багато міст області переходять від централізованого до індивідуального теплопостачання. Зокрема від централізованого теплопостачання відмовились Буськ, Городок, Кам'янка-Бузька, Мостиська, Пустомити та Турка. Таким чином у сфері теплопостачання відбуваються зміни, що позначиться на взаємодії суб'єктів даної сфери у майбутньому.

3.6 Суб’єкти електропостачання

Система електропостачання охоплює суб'єктів, що забезпечують виробництво, транспортування та відпуск електроенергії споживачам. Система електропостачання є найбільш централізованою та структурованою з усіх систем комунальних послуг.

В Україні існує природна вертикально інтегрована монополія в галузі передачі електроенергії - державне підприємство (ДП) "Національна енергетична компанія (НЕК) "Укренерго", яке належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. Вона є технологічною ланкою, яка об'єднує виробників електроенергії - енергогенерувальні компанії атомних (АЕС), теплових (ТЕС) і гідроелектростанцій (ГЕС) та обласні енергопостачальні компанії, взаємодіє з енергосистемами суміжних країн, забезпечує експорт та імпорт електроенергії [129].

Мета і основні напрями діяльності ДП "НЕК "Укренерго" полягають у [129]:

здійсненні централізованого оперативно-технологічного управління Об'єднаною енергетичною системою (ОЕС) України із забезпеченням надійної паралельної роботи електростанцій, об’єднаних магістральними електромережами;

здійсненні передачі електроенергії магістральними та міждержавними електричними мережами;

здійсненні державного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії.

ДП "НЕК "Укренерго" об’єднує 8 електроенергетичних систем (Дніпровську, Донбаську, Західну, Кримську, Південну, Південно-Західну, Північну та Центральну), яким підпорядковані 32 структурні підрозділи з експлуатації магістральних і міждержавних електричних мереж [129].

Львівська область є складовою Західної електроенергетичної системи, головними напрями діяльності якої є [129]:

забезпечення функціонування енергосистеми Західного регіону (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська області) як складової Об'єднаної енергосистеми (ОЕС) України;

контроль та координація діяльності відокремлених підрозділів з експлуатації магістральних та міждержавних електричних мереж, які знаходяться на її території.

У Львівській області функціонують три відокремлені підрозділи Західної енергетичної системи ДП "НЕК "Укренерго": підстанція 750 кВ "Західноукраїнська"; Львівські магістральні електромережі; Стрийські магістральні електромережі [129].

Підстанція 750 кВ "Західноукраїнська" знаходиться в Жидачівському районі за 65 км від Львова. Підстанція має встановлену потужність 3000 МВА [129].

Підстанція 750/330 кВ "Західноукраїнська", крім вказаних вище, має безпосередні електричні зв'язки на напрузі 750 і 330 кВ з Рівненською і Хмельницькою АЕС, Бурштинською ТЕС, Рівненським (підстанції 330 кВ "Рівне", "Радивилів") та Львівським (підстанції 330 кВ "Львів південна") енерговузлами [129].

Львівські магістральні електромережі обслуговують електромережі напругою 220 кВ і вище, у Львові та в Бузькому, Бродівському, Городоцькому, Золочівському, Жидачівському, Кам'янка-Бузькому, Миколаївському, Радехівському, Пустомитівському, Перемишлянському і Яворівському районах Львівської області [129].

Львівські магістральні електромережі експлуатують чотири підстанції напругою 220 і 330 кВ загальною встановленою потужністю силових трансформаторів 2057 МВА та 1043,4 км ліній електропередач (ЛЕП) 220, 330 і 750кВ. Підстанції напругою 330 кВ (Львів південна, Львів західна, Яворів) мають загальну потужність трансформаторів 1762 МВА; підстанція 220 кВ (Львів-2) - 295 МВА [129].

Підстанції і ЛЕП, які експлуатують Львівські МЕМ, утворюють кільце зовнішнього електропостачання Львова, забезпечують видачу потужності великих електростанцій регіону, обмін електроенергією з суміжними енергосистемами ОЕС України та електропостачання відповідальних енерговузлів області [129].

Стрийські магістральні електромережі обслуговують електромережі напругою 220 і 750кВ в Жидачівському, Миколаївському, Сколівському, Стрийському і Дрогобицькому районах Львівської області. В зоні обслуговування Стрийських МЕМ є три підстанції напругою 220 кВ (Стрий, Борислав, Розділ) загальною встановленою потужністю силових трансформаторів 770 МВА та 528,05 км ліній електропередач 220, 750 кВ [129].

Всі об'єкти, які експлуатують Стрийські МЕМ, входять до складу "Острова Бурштинської ТЕС" і забезпечують надійність його паралельної роботи з європейським енергооб'єднанням ENTSO-E та електропостачання Закарпатського регіону, а також відповідальних споживачів електроенергії Дрогобицько-Бориславського і Роздільського енерговузлів [129].

Важливим суб'єктом енергопостачання є Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) України. У Львівській області діє Львівське територіальне представництво НКРЕ України. Головні завдання НКРЕ у сфері електропостачання [132]:

. Державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в електроенергетиці.

. Встановлення тарифів на електричну енергію.

. Сприяння розвитку конкуренції у сфері виробництва електричної енергії, постачання електричної енергії.

. Забезпечення проведення цінової і тарифної політики в електроенергетиці та встановлення тарифів на електричну енергію.

. Захист прав споживачів у сфері електроенергетики.

. Видача суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на виробництво електричної енергії.

. Контроль за додержанням ліцензіатами умов здійснення ліцензованої діяльності.

Головним суб'єктом, що надає послуги з електропостачання у Львівській області є публічне акціонерне товариство (ПАТ) "Львівобленерго" [128].

ПАТ "Львівобленерго" - це енергопостачальна компанія, що здійснює передачу та постачання електричної енергії місцевими електромережами за регульованим тарифом. Підприємство забезпечує електроенергією понад 961 тис. споживачів Львівської області. "Львівобленерго" щорічно відпускає 4615,8 млн кВт*год електроенергії, що становить 2,55% від загальної величини відпущеної електроенергії по Україні [128].

ПАТ Львівобленерго експлуатує 8731 підстанцію із загальною потужністю трансформаторів 5154 МВА. Довжина повітряних ліній електропередач становить 36821 км, а кабельних - 3780 км. На підприємстві працює понад 4500 осіб [128].

Метою діяльності ПАТ "Львівобленерго" є надання надійних та якісних послуг електропостачання [128]. Основними видами діяльності ПАТ "Львівобленерго" є [128]:

) передача електричної енергії місцевими (локальними) електромережами;

) постачання електричної енергії за регульованим тарифом.

В структурі ПАТ "Львівобленерго" діють "Львівенергоналадка" та "Львівенергоавтотранс".

Структурна одиниця "Львівенергоналадка" здійснює ремонтні, пусконалагоджувальні, проектні та інші види робіт, метрологічне забезпечення виробництва, ремонт і калібрування лічильників електричної енергії [128].

Проектні та пусконалагоджувальні роботи включають виконання монтажних, режимних і пусконалагоджувальних, ремонтних робіт та випробувань електротехнічного, тепломеханічного, вентиляційного обладнання, релейного захисту, зв'язку, телемеханіки і автоматики; вугільних, мазутних, газифікованих парових і водогрійних котлоагрегатів та посудин, що працюють під тиском, контрольно-вимірювальних приладів і автоматики, технологічних захистів, хімводоочистки, теплотрас; засобів охоронної та пожежної сигналізації, систем протипожежного захисту, ремонт засобів вимірювальної техніки, перевірка стану та замір опору ізоляції електрообладнання, замір опору контуру заземлення [128].

Ремонт електрообладнання охоплює виготовлення запасних частин і комплектуючих для електротехнічного і тепломеханічного обладнання, ремонт електротехнічного обладнання, виготовлення металоконструкцій, регенерація трансформаторної оливи, пошук місця пошкодження і ремонт кабельних ліній електропереда напругою 0,4-10 кВ [128].

Структурна одиниця "Львівенергоналадка" складається з Центральної метрологічної служби, Проектно-конструкторського бюро, цехів з наладки, випробування і діагностики електрообладнання й тепломеханічного обладнання, цехів з ремонту обладнання та з ремонту електролічильників (Львів), цеху з теплопостачання (Трускавець), цеху з ремонту обладнання (Дрогобич), дільниці з ремонту трансформаторів (Броди) [128].

Структурна одиниця "Львівенергоавтотранс" надає транспортні послуги ПАТ ”Львівобленерго”, його структурним одиницям та дочірнім підприємствам [128].

ПАТ "Львівобленерго" має ряд дочірніх підприємств: "Львівенергоком", "Львівенергософт", "Львівенергоконсалтинг", "Львівенергорембуд", 5 районів Львівських міських електричних мереж (ЛМЕМ), Львівський високовольтний район електромереж (ЛВВ РЕМ), Дрогобицький високовольтний район електромереж (ДВВ РЕМ) та 22 райони електромереж [128].

Львівські міські електромережі (ЛМЕМ) розділені на 5 районів: Франківський РЕМ-1, Галицький РЕМ-2 ЛМЕМ (охоплює Галицький та Сихівський мікрорайони Львова), Шевченківський РЕМ-3, Личаківський РЕМ-4 та Залізничний РЕМ-5 ЛМЕМ [128].

Територія Львівської області розділена між 22 районами електромереж (РЕМ): Бориславський РЕМ (Борислав, Трускавець та південно-західна частина Дрогобицького району), Бродівський РЕМ, Буський РЕМ, Городоцький РЕМ, Дрогобицький РЕМ (Дрогобич, Стебник, смт. Меденичі та 45 сіл низинної північно-східної частини Дрогобицького раону), Жовківський РЕМ, Жидачівський РЕМ, Золочівський РЕМ, Кам'янка-Бузький РЕМ, Миколаївський РЕМ (Миколаїв, Новий Розділ та інші населені пункти району), Мостиський РЕМ, Перемишлянський РЕМ, Пустомитівський РЕМ, Радехівський РЕМ, Самбірський РЕМ (місто Самбір та район), Сколівський РЕМ, Сокальський РЕМ (Сокаль, Червоноград та інші населені пункти району), Старосамбірський РЕМ, Стрийський РЕМ (Стрий, Моршин та інші поселення району), Турківський РЕМ, Яворівський РЕМ [128].

"Львівобленерго" для забезпечення потреб споживачів співпрацює з "ДТЕК Західенерго". "ДТЕК Західенерго" є енергетичним підрозділом приватного акціонерного товариства "Систем Кепітал Менеджмент" (СКМ) і діє в галузі генерації електроенергії [134].

Всього у Львівській області у 2012 році було вироблено 2787 млн кВт*год електроенергії. Найбільшим виробником було ВП (виробниче підприємство) "Добротвірська теплова електрична станція" [122].

Характерним для Львівської області є те, що рівень споживання електроенергії перевищує рівень її виробництва. Тому вона отримує додаткову електроенергію з інших областей. Зокрема, важливе значення має той факт, що південна частина Львівської області належить до "Острова Бурштинської ТЕС", а отже постачається її електроенергією [129].

У складі "ДТЕК Західенерго" перебувають три теплові електростанції (Бурштинська, Добротвірська та Ладижинська). Добротвірська ТЕС має 4 енергоблоки загальною встановленою потужністю 500 МВт. На підприємстві працює понад 1600 осіб [134]. Складовими "ДТЕК Західенерго" у Львівській області є також сервісні підприємства "Львівенергоспецремонт" та "Львівенергоавтотранс" [134].

Важливими суб'єктами електропостачання є споживачі. Загалом найбільше електроенергії споживає населення, а на промисловість, сільське господартсво та інших споживачів припадає менше половини спожитої електроенергії. Проте найбільшими споживачами зазвичай виступають промислові підприємства (табл. 3.1) [128].

Отже, головними суб'єктами електропостачання в Україні є державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго", яке об'єднує виробників електроенергії та обласні енергопостачальні компанії. До сфери НЕК "Укренерго" належать магістральні електромережі.

Таблиця 3.1

Головні споживачі електроенергії у адміністративних районах Львівської області

Крім того важливу роль відіграє Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ), яка контролює надання послуг електропостачання та встановлює на них тарифи.

У Львівській області головним суб'єктом, що надає послуги з електропостачання є публічне акціонерне товаристо "Львівобленерго", яке 5 обслуговує Львівські міських електричні мережі, Львівський високовольтний район електромереж, Дрогобицький високовольтний район електромереж та 22 райони електромереж у області.

.7 Суб’єкти газопостачання

В сфері газопостачання найважливішими суб'єктами є підприємства, що займаються транспортування та відпуском природного газу споживачам, а також державні установи, що здійснюють координацію їх дій, регулюють тарифи на природний газ тощо.

Послуги газопостачання надають газопостачальні підприємства та організації, а також державні комунальні підприємства на договірній основі. Ця група послуг охоплює здійснення газифікації; безперебійне постачання природного газу; проведення перевірок і планового ремонту газопостачальних мереж; встановлення і ремонт газових приладів (кухонні плити, газові колонки, газові котли) на замовлення споживачів; встановлення та опломбування газових лічильників, перевірка їх справності [91].

Діяльність суб'єктів у сфері газопостачання контролює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, яка має свій відділ у Львівській області [132].

Головні завдання НКРЕ у сфері газопостачання [132]:

. Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ, нафти та нафтопродуктів.

. Сприяння розвитку конкуренції на ринку природного газу.

. Встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення.

Головним суб'єктом у сфері надання послуг з газопостачання у Львівській області є публічне акціонерне товариство (ПАТ) "Львівгаз", яке має на території області 21 структурну одиницю (управління та служби) [135]. Вони забезпечують транспортування та відпуск газу споживачам.

ПАТ "Львівгаз" надає такі послуги [135]:

газифікацію житлових будинків, об’єктів комунально-побутового призначення, виробничих приміщень;

реконструкція та заміна підземних газових мереж, внутрішніх газових мереж приміщень виробничого призначення;

встановлення побутових та промислових газових лічильників;

поточний ремонт та заміна газопроводів, газопроводів або їх ділянок; газових приладів та обладнання.

В структурі ПАТ "Львівгаз" діє 8 Управління експлуатації газового господарства УЕГГ: Львівське, Буське, Дрогобицьке, Пустомитівське, Самбірське, Стрийське, Червоноградське, Яворівське. Крім того УЕГГ мають додаткові служби в районах. Загалом діє 13 районних служб: Бориславська (Дрогобицького УЕГГ), Бродівська (Буське УЕГГ), Золочівська (Буське УЕГГ), Городоцька (Яворівське УЕГГ), Жовківська (Яворівське УЕГГ), Жидачівська (Стрийського УЕГГ), Сокальська (Червоноградське УЕГГ), Радехівська (Червоноградське УЕГГ), Кам'янка-Бузька (Червоноградське УЕГГ), Миколаївська (Пустомитівське УЕГГ), Перемишлянська (Пустомитівське УЕГГ), Мостиська (Самбірське УЕГГ), Старосамбірська (Самбірське УЕГГ) [135].

ПАТ "Львівгаз" тісно співпрацює з управлінням магістральних газопроводів (УМГ) "Львівтрансгаз", що забезпечує транспортування газу по території північно-західних областей України і є філією ПАТ "Укртрансгаз". В складі "Львівтрансгазу" у Львівській області діють Бібрське лінійне виробниче управління магістрального господарства (ЛВУМГ) та Стрийське виробниче управління підземного зберігання газу (ВУПЗГ) [136].

ПАТ "Львівтрансгаз" виконує такі головні завдання [136]:

постачання природного газу споживачам;

транзит природного газу;

зберігання природного газу в підземних сховищах;

експлуатація, реконструкція і сервісне обслуговування магістральних газопроводів і об’єктів на них;

діагностування, атестування і сертифікація основного та допоміжного обладнання;

будівництво і монтаж газопроводів високого і низького тисків та об’єктів на них;

науково-дослідні, конструкторські і проектні роботи в галузі транспортування і зберігання газу.

Таким чином головним підприємством в сфері газопостачання Львівської області є публічне акціонерне товариство "Львівгаз", який забезпечує відпуск природного газу споживачам. "Львівгаз" співпрацює з ПАТ "Львівтрансгаз", яке відповідає в першу чергу за транспортування природного газу. Контроль за діяльністю суб'єктів в сфері газопостачання, а також встановлення тарифів на природний газ здійснює Національна комісія, що о здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

.8 Інші суб’єкти ЖКГ

В забезпеченні споживачів житлово-комунальними послугами важливе значення мають й інші суб'єкти, які зокрема діють в сферах: міського громадського пасажирського транспорту, утримання об'єктів дорожньо-мостового господарства, санітарної очистки та поводження з твердими побутовими відходами, ритуальних послуг, зовнішнього освітлення, озеленення та інших.

Багато суб'єктів ЖКГ є у сфері міського громадського пасажирського транспорту. Координацію цих підприємств з метою задоволення потреб споживачів в переміщенні в межах населених пунктів здійснює місцева влада. У Львові, наприклад, роботу міського пасажирського транспорту всіх форм власності координує Управління транспорту та зв'язку Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради [131].

Головними завданнями Управління транспорту та зв'язку є [131]:

) координація роботи; погодження схем, маршрутів та графіків руху міського пасажирського транспорту;

) проведення конкурсів на право перевезення пасажирів, видача перевізникам необхідних дозволів;

) управління підприємствами транспорту та зв’язку, що перебувають у комунальній власності;

) розробка програм розвитку міської транспортної інфраструктури.

Міський транспорт - це комплекс різних видів транспорту, що здійснюють перевезення населення і вантажів на території міста і найближчої приміської зони, а також що виконують роботи, пов'язані з благоустроєм міста [91].

У містах перевезення пасажирів найчастіше здійснюють автомобільний та електричний транспорт. До автомобільного транспорту належать підприємства, що перевозять пасажири та вантажі, автобуси, легкові автомобілі, дорожні зупинки, гаражі, службові приміщення, ремонтні заводи та інші підприємства, установи та організації, що забезпечують його роботу. Серед автомобільного транспорту найбільшу роль відіграють автобуси. Вони невимогливі до траси (рухаються звичайними дорогами), автобусні зупинки дешеві в обслуговуванні [91].

У Львівській області громадський автомобільний транспорт є у всіх містах. Він забезпечує перевезення пасажирів у межах міста та в приміській зоні. Найрозвиненішу систему міського транспорту має Львів.

У 2012 році у Львові було введено нову транспортну систему. Зараз у Львові налічується 10 автобусних маршрутів (1А, 2А, 3А, 4А, 5А, 6А, 16, 31, 47А, 53) та 42 маршрути мікроавтобусів (№7-15, 17-30, 32-46, 48-51). Також функціонує 39 маршрутів приміських автобусів (102, 105, 110, 111, 114, 116, 117, 120, 121, 124, 125, 129, 131, 133, 138, 140, 141, 142, 144, 147, 150, 151, 156, 160, 170, 171, 180А, 184А, 185, 195, 199, 217А, 287, 288, 295, 333, 1001, 1003, 1004) [139].

Маршрутні перевезення у Львові здійснює 5 суб'єків підприємницької діяльності: ЛКП АТП №1 (17 маршрутів, в т. ч. 7 автобусних), ТзОВ "Міра і К" (10 маршрутів), ТзОВ "Фіакр-Львів" (10 маршрутів), ПАТ "Львівське АТП-14630" (10 маршрутів) та ТзОВ "Успіх БМ" (5 маршрутів) [137].

До міського електротранспорту належать підприємства, що здійснюють перевезення, трамваї, тролейбуси, трамвайні і тролейбусні лінії, ремонтно-експлуатаційні депо, службові приміщення, фунікулери, канатні дороги, ескалатори, ремонтні заводи, споруди енергетичного господарства та інші підприємства, установи та організації, що забезпечують його роботу. За багатьма критеріями цей вид транспорту є найбільш ефективним, економічним, екологічним, доступним. Специфіка його роботи залежить від особливостей маршрутів, графіка руху, стабільності електропостачання, чисельності пільгових категорій населення, що ним користується, підтримки органів влади [91].

Діяльність електротранспорту у Львові координує ЛКП "Львівелектротранс". Його головні завдання [131]:

надання послуг з перевезення населення електротранспортом;

організація руху транспорту;

будівництво, експлуатація, технічне обслуговування і ремонт трамвайних колій і колійних споруд; споруд та електрообладнання тягових підстанцій; систем телеуправління; електромереж; споруд та устаткування сигналізації і зв'язку; будівель і споруд підприємства;

експлуатація, діагностика, технічне обслуговування і ремонт електротранспорту.

Також ЛКП "Львівелектротранс" підпорядковані 2 трамвайні та тролейбусне депо [131].

У великих містах у світі та в Україні важливе значення для міського пасажирського транспорту має метрополітен. У Львівській області метрополітену немає в жодному населеному пункті.

Суб'єктами житлово-комунального господарства є також підприємства, що забезпечують підтримку дорожнього полотна населених пунктів в належному стані. Головним підприємством в цій сфері є державне підприємство "Львівоблавтодор", який має свої філії на території області.

У сфері утримання об’єктів дорожньо-мостового господарства задіяні 45 підприємств різних форм власності. На балансі місцевих рад населених пунктів області знаходиться 2695,3 км комунальних доріг, у тому числі 1281,4 км (48%) з твердим покриттям, з яких 946,4 км шляхів мають удосконалене покриття [66].

У Львові за утримання доріг відповідає ЛКП "Шляхово-ремонтне підприємство". Воно виконує такі головні завдання [131]:

проведення робіт з реконструкції, поточного і капітального ремонту доріг, тротуарів та елементів благоустрою;

санітарне прибирання (ручне та механізоване) доріг, тротуарів, скверів, газонів та підземних переходів.

Обслуговування доріг різного значення зазвичай обслуговують різні суб'єкти. Наприклад автомобільні дороги у Яворівському районі обслуговують філії ДП "Львівський облавтодор": "Яворівська ДЕД" (дороги державного значення) та "Яворівський райавтодор" (дороги місцевого значення). Дороги комунального значення м. Яворова обслуговуються КП Яворівської міської ради "Житлокомунсервіс", міста Новояворівська - КП "Новояворівськжитло" [87].

У сфері санітарних послуг, прибирання сміття та знищення відходів у Львівській області в 2012 році діяло 169 підприємств [93]. Зокрема у сфері санітарної очистки населених пунктів задіяно 70 підприємств. Частина з них - альтернативні підприємства різних форм власності [66].

У сфері поводження з твердими побутовими відходами у Львівській області діють 75 підприємств, в тому числі 56 комунальних, 2 - за участю комунальної власності та 17 приватних [43]. На цих підприємствах працює 1094 особи [43].

Відходи у Львівській області зазвичай захоронюють на сміттєзвалищах, не залучаючи їх у процес повторного виробництва. Проте існують окремі суб'єкти, які здійснюють переробку деяких відходів. Зокрема переробку макулатури здійснюють ВАТ "Жидачівський целюлозо-паперовий комбінат" та ВАТ "Кохавинська паперова фабрика" [101].

У Львові діє ряд приватних підприємств, які забезпечують вивіз твердих побутових відходів. Серед них найважливішу роль відіграє ТОВ "AVE Львів".

Послуги у сфері поводження з твердими побутовими відходами добре розвинені у Яворівському районі, де збиранням відходів з місць їх нагромадження, вивезенням і захороненням крім двох комунальних підприємств (КП Яворівської міської ради "Житлокомунсервіс" та КП "Новояворівськжитло") займаються також ПП "Чікель" та ТзОВ "Санком-Львів". Для Яворова утилізацію та захоронення твердих побутових відходів здійснює КП "Новояворівськжитло" [87]. Також у місті Новояворівськ запроваджено роздільне збирання відходів (фірма ТзОВ "Трініті Еколоджі", ТзОВ НВП "Маст", КП "Новояворівськжитло"), що значно спрощує їх подальшу переробку [87].

Ритуальні послуги у Львівській області населенню надають 112 суб’єктів господарювання різних форм власності, з яких: комунальних - 20, приватних - 35, окремих підприємців - 57 [43]. Крім того діють 32 ритуальні служби [43].

У Львові головним підприємством у сфері ритуальних послуг є ЛКП "Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг". Головні його завдання [131]:

організація поховання померлих і надання ритуальних послуг;

торгівля товарами ритуального призначення;

надання населенню послуг з перевезення тіл померлих та осіб, що їх супроводжують;

утримання місць поховання згідно із встановленими правилами та санітарними нормами, організація надання послуг населенню по догляду за могилами;

виготовлення похоронної атрибутики.

Серед інших суб'єктів житлово-комунального господарства слід також виділити підприємства, що займаються покращенням благоустрою (зовнішнє освітлення, озеленення тощо) населених пунктів.

У сфері зовнішнього освітлення у Львівській області у 2012 році діяло 46 підприємств, в тому числі 39 комунальних, 3 приватних та 4 з іншими організаційно-правовими формами господарювання. На цих підприємствах працювало 270 осіб [43].

У сфері озеленення у 2012 році функціонувало 58 підприємств, в тому числі 39 комунальних, 12 приватних та 7 з іншими організаційно-правовими формами господарювання. На цих підприємствах налічувалося 791 працівник [43].

У Львові діяльність у сфері покращення благоустрою міста, а також екологічного нагляду та нагляду за станом зовнішньої реклами, здійснює КП "Адміністративно-технічне управління" [131]. У сфері вуличного освітлення у Львові монополістом є ЛКП "Львівсвітло" [131].

Львівське комунальне підприємство "Зелений Львів" (колишня назва Львівський міський виробничий трест зеленого господарства) здійснює догляд за зеленими насадженнями загального користування на площі 1765 га. На підприємстві працює близько 150 осіб [131].

На балансі підприємства знаходяться такі об'єкти: парки "Стрийський", "Високий Замок", "Снопківський", Парк імені Івана Франка, "Залізна вода", "Скнилівський", "Левандівський", "Личаківський", "Студентів", "Горіховий гай", "Боднарівка", "Піскові озера", "Замарстинівський", Парк 700-річчя Львова; лісопарки "Білогорща", "Погулянка", "Зубра"; озеро "Левандівське"; Пагорб Слави; зелені зони "Майорівка" і "Кортумова Гора" [131].

Парки імені Івана Франка, "Залізна вода", озеро "Левандівське", лісопарк "Зубра" і зелена зона "Кортумова гора" утримують приватні структури, всі решта парки перебувають на обслуговувані ЛПК "Зелений Львів" і його дочірніх підприємств [131].

Фінансування парків здійснюється управлінням інженерного господарства міської ради, а фінансування вуличних насаджень і скверів ведеться відділами комунальних господарств районів міста. Парки "Знесіння" та парк Культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького мають свою дирекцію і окреме фінансування [131].

У Трускавці діє КП "Парк Курортний" (санітарна очистка, вивезення твердих побутових відходів, облаштування зелених зон, утримання кладовищ) [82].

За зеленими насадженнями у Львові та інших населених пунктах області доглядають також інші комунальні підприємства - "Зеленбуди". Вони виконують такі функції: догляд за газонами, клумбами, садом та елементами садово-паркового мистецтва; видалення дерев та корчування пнів; садіння та пересаджування дерев, кущів та квітів тощо.

У сфері поводження з безпритульними тваринами у Львові діє ЛКП "Лев". Основними напрямками діяльності ЛКП "Лев" є [131]:

відлов безпритульних тварин з метою регулювання їх кількості;

надання необхідної ветеринарної допомоги;

тимчасове утримання відловлених тварин;

повернення відловлених тварин їх власникам;

збір трупів домашніх тварин.

Отже, важливими суб'єктами житлово-комунального господарства є підприємства, які забезпечують роботу міського громадського пасажирського транспорту, утримання об'єктів дорожньо-мостового господарства, санітарну очистку та утилізацію твердих побутових відходів, надання ритуальних послуг, зовнішнє освітлення, озеленення.

Головними суб'єктами у сфері пасажирського транспорту є автобусні перевізники. У Львові у цій сфері діє також ЛКП "Львівелектротранс". Утримання дорожнього полотна забезпечують філії ДП "Львівоблавтодор", а також інші комунальні підприємства.

Важливе значення мають також комунальні підприємства, які здійснюють санітарну очистку (ТОВ "AVE Львів"), прибирання сміття та знищення відходів (ЛКП "Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг"), забезпечують зовнішнє освітлення (ЛКП "Львівсвітло"), утримують зелені насадження загального користування (ЛКП "Зелений Львів"), здійснюють відлов безпритульних тварин (ЛКП "Лев") та інші.

4. СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

.1 Забезпеченість населення водопостачанням

.1.1 Загальна забезпеченість водопостачанням

Львівська область має розвинене житлово-комунальне господарство. Проте в середині області показники ЖКГ дуже відрізняються. В тому числі спостерігаються значні відмінності в забезпеченості комунальними послугами населення різних типів поселень та різних адміністративно-територіальних одиниць.

Забезпеченість водопостачанням у Львівській області дуже відрізняється у міських поселеннях і сільській місцевості. Загалом водопровід має 271 населений пункт (14,1%), в тому числі 42 міста (95,5%), 26 селищ міського типу (76,5%) та 203 сільські населені пункти (11,0%) [40].

Найбільше населених пунктів, що мають водопровід знаходиться у Бродівському (38), Жовківському (38), Пустомитівському (31), Яворівському (27), Дрогобицькому (18), Городоцькому (17), Золочівському (14), Радехівському (12), Стрийському (12) та Миколаївському (11) районах [40]. Цей показник формується переважно за рахунок забезпеченості водопостачанням сільських населених пунктів.

Разом з тим у Турківському районі водопроводу не має жоден населений пункт, що свідчить про відсутність централізованого водопостачання та належної матеріально-технічної бази для його розвитку.

Важливе значення для оцінки забезпеченості населення водопостачанням має показник частки загальної площі житлового, охопленої водопроводом. Він характеризує можливість постачання води до населення незалежно від розвитку систем централізованого водопостачання.

Загалом водопостачанням охоплено 63,0% загальної площі житлового фонду [19]. Проте всередині області спостерігаються значні територіальні відмінності.

Найкраще водопостачанням забезпечені Львів (97,8%), Пустомитівський (71,1%), Дрогобицький (66,3%), Сокальський (66,0%), Стрийський (64,0%), Миколаївський (61,6%), Бродівський (61,5%), Золочівський (57,5%) та Яворівський (53,7%) райони [19].

Найкраще водопроводом обладнаний житловий фонд у Львові та районах з містами обласного значення (тобто з високою часткою міського житлового фонду), а також Пустомитівський район, де сільський житловий фонд має найвищий в області рівень обладнання комунальними послугами.

Таким чином забезпеченість водопостачанням вища у адміністративних одиницях з великою часткою міського житлового фонду, який краще забезпечений комунальними послугами, а також у районах з невеликим обсягом житлового фонду, що мають високі відносні показники забезпеченості. Крім того дуже високі значення спостерігаються у приміській зоні Львова, що пов'язано з процесом субурбанізації.

Забезпеченість водопостачанням найнижча у Турківському (17,2%), Мостиському (20,8%), Старосамбірському (21,6%), Радехівському (27,1%), Сколівському (32,2%), Городоцькому (34,2%), Буському (35,3%), Перемишлянському (37,0%), Жидачівському (37,0%) та Кам'янка-Бузькому (39,2%) районах [19].

Найскладніша ситуація із водопостачанням виникає у периферійних районах з порівняно великою часткою сільського житлового фонду та слабо розвиненою й застарілою матеріально-технічною базою водопровідного господарства.

Можна зробити висновок про те, що забезпеченість населення Львівської області послугами водопостачання є неоднорідною. Міські поселення загалом забезпечені водопостачанням краще, ніж сільська місцевість. Найкраще водопроводом обладнаний житловий фонд у Львові, прилеглих до нього територіях та районах з містами обласного значення. Найгірша ситуація в периферійних районах, що не мають розвиненої системи водопостачання.

.1.2 Забезпеченість водопостачанням у міських поселеннях

Міські поселення загалом послугами водопостачання забезпечені краще, ніж сільська місцевість. У 2012 році у Львівській області водопровід мали 68 міських поселень, в тому числі 42 міста та 26 селищ міського типу [40].

Найбільше міських поселень, що мають водопровід знаходяться у Сокальському (8), Дрогобицькому (5), Жидачівському (5), Яворівському (5), Жовківському (4), Кам'янка-Бузькому (4) районах та належать до Львівської міської ради (4) [40].

Таке поширення водопроводів тісно пов'язане з адміністративно-територіальним устроєм Львівської області, оскільки водопроводом охоплено 95,5% міст та 76,5% селищ міського типу [40].

Ключовою проблемою забезпеченості водопостачанням Львівської області є відсутність водопроводів у ряді селищ міського типу та, особливо, містах Турка та Судова Вишня.

У 2012 у міських поселеннях Львівської області водопроводом було охоплено 87,7% загальної площі житлового фонду [19]. З 2000 року цей показник збільшився на 5,4% [93].

У міських поселеннях рівень охоплення житлового фонду водопроводом найвищий у Золочівському (99,7%), Перемишлянському (99,7%) районах, Львові (97,8%), Бродівському (93,3%), Яворівському (92,4%), Стрийському (89,9%), Миколаївському (88,6%), Сокальському (88,2%) та Пустомитівському (86,0%) районах (рис. 4.1) [19].

Отже, забезпеченість водопостачанням міських поселень найкраща у районах з невеликим обсягом міського житлового фонду, які при порівняно невеликих розмірах мають розвинену матеріальну базу і, як наслідок, добре охоплені комунальними послугами. Дещо гірша ситуація у районах з містами обласного підпорядкування, які незважаючи на значно вищі абсолютні показники мають меншу частку житлового фонду, охоплену водопостачанням.

Охоплення житлового фонду водопостачанням у міських поселеннях найнижча у Старосамбірському (31,0%), Турківському (34,9%), Мостиському (45,1%), Радехівському (55,7%) та Сколівському (59,6%) районах (рис. 4.1) [19].

Таким чином ситуація із забезпеченістю водопостачанням найскладніша у периферійних районах із невеликою часткою міського житлового фонду та недостатньо розвиненою комунальною інфраструктурою. Зокрема це пов'язано з тим, що районні центри, на які припадає значна частка міського житлового фонду не мають розвиненої системи водопостачання.

.1.3. Забезпеченість водопостачанням у сільській місцевості

У сільській місцевості водопостачанням населення забезпечене гірше, ніж у міських поселеннях. Проте ця різниця поступово скорочується через вищі темпи розвитку комунальних послуг у сільських поселеннях.

Водопровід у Львівській області мали 203 сільських населених пункти. Найбільша їх кількість була у Бродівському (36), Жовківському (34), Пустомитівському (29), Яворівському (22), Городоцькому (14), Дрогобицькому (13), Золочівському (11) та Радехівському (10) районах. Не було водопроводів у сільських поселеннях Турківського, Перемишлянського та Сокальського районів [40].

Протягом 2000-2012 рр. кількість населених пунктів, що мають водопровід зростала, переважно за рахунок створення водопровідних мереж у сільських населених пунктах, оскільки більшість міських поселень вже мали водопровід. За цей період водопровід було проведено до 47 сільських населених пунктів.

У 2012 у сільській місцевості Львівської області водопроводом було охоплено 33,7% загальної площі житлового фонду [19]. З 2000 року цей показник збільшився на 23,2% [93]. Таким чином сільська місцевість при значно меншій частці охопленого водопроводом житлового фонду має вищі темпи росту даного показника, ніж міські поселення.

Найвищі показники забезпеченості сільської місцевості послугами водопостачанням у Пустомитівському (70,0%), Бродівському (42,9%), Миколаївському (42,3%), Стрийському (41,1%) та Дрогобицькому (40,1%) районах (рис. 4.2) [19].

Отже, найвищі показники забезпеченості водопостачанням має сільська місцевість у приміській зоні Львова та інших міст обласного підпорядкування.

Житловий фонд в сільській місцевості найменше охоплений водопроводом у Мостиському (12,5%), Турківському (13,7%), Жидачівському (18,2%), Перемишлянському (18,2%), Старосамбірському (18,8%) та Радехівському (19,5%) районах (рис. 4.2) [19].

Рис. 4.2. Забезпеченість сільської місцевості Львівської області комунальними послугами у 2012 році

Таким чином найскладніша ситуація із забезпеченістю водопостачанням виникає у периферійних районах, які не мають достатньої матеріальної бази для розвитку комунальних послуг.

Отже, найвища частка загальної площі сільського житлового фонду, обладнаної водопроводом характерна для сільських поселень, що зосереджені в приміських зонах, найнижча - для районів зі слабо розвиненими водопровідними мережами.

.2 Забезпеченість населення водовідведенням

.2.1 Загальна забезпеченість водовідведенням

Забезпеченість Львівської області послугами водовідведення загалом є дещо нижчою від забезпеченості водопостачанням. При цьому водопроводи та каналізації мають дуже схоже територіальне поширення.

Каналізацію (окрему каналізаційну мережу) у Львівській області має 203 населених пункти (5,3%), в тому числі 41 місто (93,2%), 18 селищ міського типу (52,9%) та 55 сільські населені пункти (2,4%) [40].

Найбільше населених пунктів, що мають каналізацію (окрему каналізаційну мережу) знаходиться у Пустомитівському (13), Миколаївському (11), Буському (6), Жидачівському (6), Жовківському (6), Кам'янка-Бузькому (6), Стрийському (6) та Яворівському (6) районах [40]. Тобто найбільше їх у районах з великою кількістю міських поселень, що пов'язано з низьким рівнем охоплення водовідведенням сільських поселень.

Найменше населених пунктів мають каналізацію у Бродівському (1), Турківському (1), Миколаївському (2), Перемишлянському (2), Буському (3), Жидачівському (3), Жовківському (3), Кам'янка-Бузькому (3), Стрийському (3) та Яворівському (3) районах [40].

У населених пунктах області в основному функціонує загальносплавна каналізаційна система та експлуатується 60 каналізаційних насосних станцій, де встановлено 315 насосних агрегатів [66].

Практично всі очисні споруди каналізації збудовані до 1990 року на технологіях, розроблених у 60-70-их роках минулого століття і на даний час вимагають реконструкції або будівництва нових, і таких очисних налічується 30 одиниць [66].

Такий стан справ у водопровідному та каналізаційному господарстві, відсутність каналізаційної мережі у 13% міст і селищ області, оснащених централізованим водопостачанням, створює проблеми у житлово-комунальному господарстві Львівської області [66].

Забезпеченість населення послугами водовідведення характеризує показник частки охопленої каналізацією загальної площі житлового фонду.

У Львівській області в 2012 році каналізацією було охоплено 62,3% житлового фонду [19]. Проте цей показник дуже відрізнявся у різних адміністративних одиницях.

Найкраще водовідведенням забезпечені Львів (97,8%), Пустомитівський (70,1%), Дрогобицький (66,2%), Стрийський (64,0%), Бродівський (61,5%), Миколаївський (61,0%), Сокальський (60,3%), Золочівський (55,3%) та Яворівський (52,3%) райони [19].

Отже, найкраще водовідведенням, як і водопостачанням, забезпечені адміністративні одиниці з великою часткою міського житлового фонду, який краще забезпечений комунальними послугами, а також райони з невеликим обсягом житлового фонду, що мають високі відносні показники забезпеченості. Крім того через процеси субурбанізації комунальними послугами і, зокрема, каналізацією добре забезпечені приміські зони великих міст, зокрема Львова.

Найнижча забезпеченість водовідведенням характерна для Турківського (15,9%), Мостиського (20,8%), Старосамбірського (21,1%), Радехівського (25,4%), Сколівського (30,7%), Городоцького (34,2%), Буського (35,1%), Жидачівського (36,9%), Перемишлянського (37,2%) та Кам'янка-Бузького (39,2%) районів [19].

Отже, найменше водовідведенням забезпечені райони з порівняно великою часткою сільського житлового фонду та периферійні райони, яка мають слабо розвинену й застарілу матеріально-технічну базу каналізаційного господарства.

Таким чином загалом ситуація із забезпеченістю водовідведенням у Львівській області майже повністю повторює забезпеченість водопостачанням, але загалом є дещо нижчою.

Отже, забезпечення населення Львівської області каналізацією відрізняється між типами поселень та районами. Міське населення загалом забезпечене каналізацією краще від сільського.

Найвища частка обладнаної каналізацією загальної площі характерна для районів з високою часткою міського житлового фонду (зокрема районів з містами обласного підпорядкування), а також приміських зон великих міст. Найнижчим даний показник є у периферійних районах зі слабо розвиненими каналізаційними мережами.

.2.2 Забезпеченість водовідведенням у міських поселеннях

У Львівській області у 2012 році каналізацію (окрему каналізаційну мережу) мали 59 міських поселень, в тому числі 41 місто та 18 селищ міського типу [40].

Найбільше міських поселень, що мають каналізацію знаходяться у Сокальському (5), Яворівському (5), Дрогобицькому (4), Жовківському (4), Кам'янка-Бузькому (4) районах та у підпорядкуванні Львівської міської ради (4) [40].

Найменше їх у Бродівському (1), Золочівському (1), Турківському (1), Буському (2), Мостиському (2), Перемишлянському (2), Пустомитівському (2), Радехівському (2) та Сколівському (2) районах [40].

Каналізації (окремі каналізаційні мережі) відсутні у трьох містах Львівської області (Белз, Угнів, Глиняни), а також в 16 селищах міського типу.

У 2012 у міських поселеннях Львівської області каналізацією було охоплено 87,7% загальної площі житлового фонду [19]. З 2000 року цей показник збільшився на 5,6% [93]. Таким чином міські поселення водопостачанням і каналізацією охоплені охоплені на одному рівні.

Найкраще каналізацією забезпечені міські поселення у Перемишлянському (99,7%), Золочівському (99,6%) районах, Львові (97,8%), Бродівському (93,3%), Яворівському (92,4%), Стрийському (89,9%), Миколаївському (88,6%), Сокальському (88,0%) та Пустомитівському (86,0%) районах (рис. 4.1) [19].

Таким чином забезпеченість каналізацією у міських поселеннях збігається із забезпеченістю водопостачанням. Найкращою ситуація є у районах з невеликим обсягом міського житлового фонду, які мають високі відносні показники. Дещо нижчі відносні показники забезпеченості спостерігаються у районах з великими містами, які проте мають вищі абсолютні показники.

Серед міських поселень найнижча забезпеченість послугами водовідведення спостерігається у Старосамбірському (30,2%), Турківському (34,9%), Мостиському (45,1%), Радехівському (55,7%) та Сколівському (59,2%) районах (рис. 4.1) [19].

Отже, забезпеченість водовідведенням найнижча у периферійних районах із та недостатньо розвиненою комунальною інфраструктурою. При цьому показники забезпеченості водовідведення такі ж як і водопостачанням, або дещо нижчі від них у всіх адміністративних одиницях.

Таким чином найвища частка загальної площі міського житлового фонду обладнана каналізацією у Львові та районах:

а) з низькою часткою міського житлового фонду, де порівняно невеликі міста мають високі відносні (проте низькі абсолютні) показники обладнання комунальними послугами;

б) з високою часткою міського житлового фонду, що мають розгалужені каналізаційні мережі у районних центрах та містах обласного значення.

Найнижча частка загальної площі міського житлового фонду, обладнаної каналізацією характерна для районів, міські поселення яких мають слаборозвинену комунальну інфраструктуру.

.2.3 Забезпеченість водовідведенням у сільській місцевості

Каналізацію (окрему каналізаційну мережу) у Львівській області мали 44 сільських населених пункти. Найбільша їх кількість була у Пустомитівському (11), Миколаївському (8), Буському (4), Жидачівському (3), Радехівському (3) та Стрийському (3) районах. Не було каналізацій у сільських поселеннях Бродівського, Городоцького, Перемишлянського, Сокальського та Турківського районів [40].

У 2012 у сільській місцевості Львівської області каналізацією було охоплено 32,2% загальної площі житлового фонду [19]. З 2000 року цей показник збільшився на 24,7% [93].

Отже, у сільській місцевості частка охопленого каналізацією житлового фонду значно менша, ніж у міських поселеннях. Проте вона зростає набагато швидше. Також у сільській місцевості спостерігається більша різниця між площею житлового фонду, що охоплені водопроводом і каналізацією (1,5%).

Найбільша частка загальної площі сільського житлового фонду охоплена водовідведенням у Пустомитівському (68,9%), Бродівському (42,9%), Миколаївському (41,4%), Стрийському (41,1%) та Дрогобицькому (39,9%) районах (рис. 4.2) [19].

Таким чином найкраще водовідведенням забезпечені сільські поселення, що розташовані в приміській зоні великих міст, де комунальні послуги швидко розвиваються через процес субурбанізації.

Сільські поселення найменше забезпечені водовідведенням у Турківському (12,1%), Мостиському (12,5%), Сокальському (14,5%), Радехівському (17,4%), Жидачівському (18,2%), Перемишлянському (18,2%) та Старосамбірському (18,5%) районах (рис. 4.2) [19].

Найскладніша ситуація із водовідведенням у сільських населених пунктах периферійних районів, де відсутня належна матеріальна база і охоплення комунальними послугами відбувається дуже повільно.

Таким чином найвища частка загальної площі житлового фонду, обладнаної каналізацією спостерігається в районах, де значка частка сільського житлового фонду припадає на приміські території навколо великих міст, зокрема міст обласного підпорядкування. Найнижчим даний показник є у периферійних районах зі слаборозвиненими каналізаційними мережами.

.3 Забезпеченість населення теплопостачанням

.3.1 Загальна забезпеченість теплопостачанням

У Львівській області послуги централізованого теплопостачання надаються на території 14-ти районів. В решті районів теплопостачальні підприємства ліквідовані. Це пов'язано з тим, що багато поселень, особливо невеликих міст, через зношеність матеріальної бази та підвищення собівартості теплової енергії переходить на індивідуальні системи опалення та підігріву води.

Централізовані системи теплопостачання відсутні у Буському, Городоцькому, Кам'янка-Бузькому, Мостиському, Пустомитівському та Турківському районах [64].

Опаленням у Львівській області у 2012 році було охоплено 55,7% загальної площі житлового фонду. Найвищим цей показник був у Львові (83,0%), Пустомитівському (68,1%), Сокальському (62,7%), Дрогобицькому (57,9%), Миколаївському (57,1%), Яворівському (56,%) та Стрийському (51,7%) районах [19].

Пустомитівський район, незважаючи на відсутність централізованого теплопостачання має добре охоплений опаленням житловий фонд. Це свідчить про наявність добре розвинених систем індивідуального опалення та про оновлення матеріальної бази теплопостачання району.

Отже, опаленням найкраще забезпечені у Львові з приміською зоною та районах з великою кількістю міського житлового фонду через кращу його забезпеченість комунальними послугами та розвиненість комунальних послуг в сільських поселеннях поблизу великих міст.

Найнижчі показники забезпеченості опаленням спостерігаються у Турківському (10,5%), Сколівському (20,4%), Старосамбірському (22,3%), Радехівському (25,2%), Перемишлянському (29,0%) та Мостиському (29,1%) районах [19].

Таким чином найгірше ситуація із забезпеченням опаленням виникає у периферійних районах, що пов'язано з переважанням сільського житлового фонду та його поганим охопленням комунальними послугами.

Отже, опаленням населення Львівської області забезпечено дещо слабше, ніж іншими комунальними послугами. При цьому між адміністративними одиницями існують значні відмінності. Найвища частка загальної площі житлового фонду, обладнаної опаленням характерна для Львова та районів з високою часткою міського житлового фонду, що добре обладнаний комунальними послугами, а також Пустомитівського району (за рахунок високого рівня обладнання опаленням сільського житлового фонду). Найнижчий рівень обладнання житлового фонду опаленням характерний для периферійних, зокрема гірських, районів, де дуже низький рівень розвитку централізованого опалення.

Гарячим водопостачанням загалом охоплено 51,9% загальної площі житлового фонду Львівської області. Найвищі значення спостерігаються у Львові (88,7%), Пустомитівському (68,5%), Стрийському (59,5%), Миколаївському (57,5%), Сокальському (55,0%) та Дрогобицькому (50,2%) районах [19].

Тобто гарячим водопостачанням найкраще забезпечені ті ж адміністративні одиниці, що й іншими комунальними послугами. Це переважно райони з великою кількістю міського житлового фонду та великим обсягом приміської зони великих міст.

Забезпеченість населення гарячим водопостачанням найнижча у Турківському (охоплено 3,8% загальної площі житлового фонду), Мостиському (7,4%), Радехівському (11,0%), Старосамбірському (16,2%), Жовківському (16,6%), Городоцькому (20,0%) та Кам'янка-Бузькому (20,1%) районах [19].

Забезпеченість гарячим водопостачанням дуже різко відрізняється у міських й сільських населених пунктах. Найкраще гарячим водопостачанням забезпечене населення районів із містами обласного підпорядкування, які мають найкращі в області показники як у міських, так і в сільських поселеннях. Найгірше гарячим водопостачанням забезпечене населення периферійних районів, де комунальна інфраструктура порівняно слабко розвинена. Деякі адміністративні райони вже перейшли від централізованого до індивідуального теплопостачання, що в перспективі може покращити ситуацію із забезпечення гарячим водопостачанням.

Отже, теплопостачання у Львівській області розвинене дещо менше, ніж інші комунальні послуги, що пов'язано зі зменшенням ролі централізованого теплопостачання у міських поселеннях.

Забезпеченість теплопостачанням (опаленням та гарячим водопостачанням) у районах області дуже відрізняється. Міське населення теплопостачанням загалом забезпечене краще, ніж сільське. Львів та райони з високою часткою міського житлового фонду, а також Пустомитівський район, де високий показник забезпеченості сільського населення, опаленням забезпечені найкраще. Натомість найгірша ситуація у гірських Сколівському та Турківському районах, де теплопостачання слабо розвинено.

4.3.2 Забезпеченість теплопостачанням у міських поселеннях

У міських поселеннях забезпеченість послугами теплопостачання є вищою, ніж у сільській місцевості. Проте вона дещо поступається забезпеченості іншими комунальними послугами.

Опаленням у міських поселеннях Львівської області у 2012 році було охоплено 75,3% загальної площі житлового фонду [19]. З 2000 року цей показник збільшився на 10,3% [93].

Найвища частка загальної площі міського житлового фонду охоплена опаленням у Яворівському (93,3%), Пустомитівському (92,3%), Миколаївському (87,0%), Буському (85,0%), Сокальському (84,4%) районах та Львові (83,0%) (рис. 4.1) [19].

Таким чином опаленням найкраще забезпечені міські поселення в районах з невеликим обсягом міського житлового фонду, а також в районах з містами обласного підпорядкування, які мають розвинені системи теплопостачання.

Найгірше опаленням забезпечені міські поселення у Старосамбірському (29,2%), Турківському (31,8%), Мостиському (32,6%) та Радехівському (35,4%) районах (рис. 4.1) [19].

Отже, ситуація із опаленням найскладніша у периферійних районах зі слабо розвиненою комунальною інфраструктурою та застарілою матеріальною базою.

Таким чином найвищий рівень обладнання опаленням міського житлового фонду характерний для районів з порівняно невеликими містами, що мають добре розвинену мережу теплопостачання, а найнижчий - у віддалених районах, де міста погано забезпечені централізованим опаленням.

Гарячим водопостачанням у міських поселеннях Львівської області у 2012 році було охоплено 74,9% загальної площі житлового фонду [19]. З 2000 року цей показник збільшився на 8,1% [93]. Отже, показник забезпеченості гарячим водопостачанням у міських поселеннях зростає повільніше, ніж забезпеченість опаленням.

Найкраще гарячим водопостачанням міські поселення забезпечені у Перемишлянському районі (97,2%), Львові (88,7%), Миколаївському (85,6%), Стрийському (83,3%), Сокальському (81,8%), Пустомитівському (80,6%) та Бродівському (80,4%) районах (рис. 4.1) [19].

У міському житловому фонді найкраще гарячим водопостачанням забезпечені Львів та райони з:

а) високою часткою міського житлового фонду, що добре обладнана комунальними послугами;

б) незначним міським житловим фондом, який проте має високі відносні показники забезпеченості комунальними послугами.

Отже, найвища забезпеченість гарячим водопостачанням спостерігається у районах з невеликим обсягом житлового фонду. Високі показники також у районах з великою часткою міського житлового фонду, який зосереджений у містах обласного підпорядкування, що добре забезпечені комунальними послугами.

Найменша частка загальної площі міського житлового фонду охоплена гарячим водопостачанням у Турківському (5,8%), Мостиському (15,8%), Радехівському (20,3%) та Старосамбірському (21,8%) районах (рис. 4.1) [19].

Найнижчий рівень забезпеченості міського житлового фонду гарячим водопостачанням спостерігається у периферійних районах, міські поселення яких не мають розвиненої комунальної інфраструктури. При цьому у деяких районах спостерігаються дуже низькі показники, що свідчить про недостатнє охоплення міських поселень послугами гарячого водопостачання.

Таким чином частка загальної площі житлового фонду, охоплена теплопостачанням у міських поселеннях є нижчою від аналогічних показників інших комунальних послуг. Проте вона також збільшується дещо швидше від них.

4.3.3 Забезпеченість теплопостачанням у сільській місцевості

Сільська місцевість послугами теплопостачання забезпечена гірше, ніж міські поселення. У 2012 у сільських поселеннях Львівської області опаленням було охоплено 32,5% загальної площі житлового фонду [19]. З 2000 року цей показник збільшився на 18,6% [93].

Опаленням найкраще забезпечені сільські населені пункти у Пустомитівському (66,2%), Городоцькому (43,5%), Золочівському (39,4%), Дрогобицькому (37,6%), Миколаївському (35,6%), Бродівському (35,3%), Яворівському (35,1%), Стрийському (33,9%) та Самбірському (32,9%) районах (рис. 4.2) [19].

Таким чином найкраще опаленням забезпечені сільські поселення, розташовані у приміській зоні великих міст, зокрема Львова та інших міст обласного підпорядкування.

Найнижчі показники охоплення загальної площі сільського житлового фонду опаленням спостерігаються у Турківському (6,2%), Сколівському (7,2%), Перемишлянському (14,5%), Буському (16,8%), Жидачівському (17,3%) районах (рис. 4.2) [19].

Отже, найгірше опаленням сільські населені пункти забезпечені у карпатських та інших периферійних районах, де комунальна інфраструктура розвинена слабо.

Гарячим водопостачанням у 2012 році у Львівській області було охоплено 24,7% житлового фонду [19]. За 2000-2012 рр. цей показник зріс на 19,2% [93]. Таким чином забезпеченість гарячим водопостачанням у сільській місцевості є меншим забезпеченості опаленням, проте зростає швидше.

Найкраще гарячим водопостачанням сільські населені пункти забезпечені у Пустомитівському (67,6%), Стрийському (38,4%), Дрогобицькому (37,9%), Миколаївському (37,4%) та Самбірському (34,6%) районах (рис. 4.2) [19].

Тобто найвищі показники забезпеченості гарячим водопостачанням загалом повторюють забезпеченість опаленням і спостерігаються у приміській зоні великих міст.

Найменше гарячим водопостачанням сільські поселення забезпечені у Турківському (3,4%), Мостиському (4,6%), Буському (4,9%), Жовківському (5,6%), Радехівському (8,5%), Кам'янка-Бузькому (9,6%) та Сокальському (10,6%) районах (рис. 4.2) [19].

Таким чином показники охоплення сільського житлового фонду гарячим водопостачанням низькі у більшості адміністративних одиниць. При цьому послугами гарячого водопостачання найменше забезпечені сільські поселення у периферійних районах.

Загалом сільське населення гарячим водопостачанням найкраще забезпечене в приміських зонах міст обласного підпорядкування, а найгірша ситуація - в районах, де гаряче водопостачання мають лише окремі сільські населені пункти.

Отже, послуги теплопостачання у сільських населених пунктах загалом розвинені слабше, ніж у міських поселеннях. Особливо це стосується централізованого гарячого водопостачання. Найвища частка обладнаної теплопостачанням загальної площі сільського житлового фонду характерна для районів з великою часткою приміських сільських територій з добре розвиненою комунальною інфраструктурою. Найнижчий рівень обладнання сільського житлового фонду теплопостачанням пов'язаний із периферійними районами зі слаборозвиненим теплопостачанням.

.4 Забезпеченість населення газопостачанням

.4.1 Загальна забезпеченість газопостачанням

Газопостачанням населення Львівської області загалом забезпечене краще, ніж іншими комунальними послугами. Це пов'язано з високим рівнем охоплення газопостачанням сільського житлового фонду.

У 2012 році у Львівській області налічувалось 814,5 тис. газифікованих квартир, в тому числі 766,8 тис. квартир газифіковано природним газом, а 47,7 тис. - зрідженим газом [40].

Найбільша кількість газифікованих квартир зосереджена у Львові (257,2 тис.), Дрогобицькому (82,0 тис.), Сокальському (57,2 тис.), Стрийському (42,3 тис.), Пустомитівському (41,7 тис.), Самбірському (35,3 тис.) та Яворівському (35,0 тис.) районах. Найменше їх - у Турківському (8,6 тис.), Сколівському (10,1 тис.), Радехівському (13,3 тис.), Буському (13,7 тис.), Перемишлянському (13,8 тис.), Мостиському (16,9 тис.), Бродівському (17,3 тис.) та Кам'янка-Бузькому (18,4 тис.) районах [40].

Природним газом найбільше квартир газифіковано у Львові (257,2 тис.), Дрогобицькому (76,9 тис.), Сокальському (51,2 тис.), Стрийському (42,3 тис.), Пустомитівському (41,7 тис.), Самбірському (35,3 тис.) та Яворівському (34,8 тис.) районах. Найнижчі показники характерні для Турківського (2,3 тис.), Сколівського (4,3 тис.), Перемишлянського (10,4 тис.), Радехівського (12,8 тис.), Буського (12,9 тис.) та Старосамбірського (15,0 тис.) районів [40].

Зрідженим газом найбільше квартир постачаються у Жовківському (9,5 тис.), Турківському (6,3 тис.), Старосамбірському (6,0 тис.), Сокальському (6,0 тис.), Сколівському (5,8 тис.) та Дрогобицькому (5,1 тис.) районах. У Львові, Городоцькому, Золочівському, Миколаївському, Пустомитівському, Самбірському та Стрийському районах постачання квартир зрідженим газом не відбувається [40].

Загалом газопостачанням у Львівській області у 2012 році було охоплено 87,8% загальної площі житлового фонду. Найвищі показники спостерігались у Пустомитівському (97,7%), Миколаївському (94,4%), Самбірському (94,1%), Жидачівському (93,0%) районах, Львові (92,7%), Стрийському (92,4%), Дрогобицькому (91,9%), Городоцькому (91,7%) та Яворівському (90,0%) районах [19].

Таким чином найвищі показники забезпеченості газопостачанням спостерігаються у районах що мають велику кількість міського житлового фонду, а в сільських поселеннях внаслідок поширення процесів субурбанізації добре розвинена комунальна інфраструктура.

Забезпеченість газопостачанням найнижча у Турківському (32,8%), Сколівському (66,1%), Старосамбірському (67,3%), Мостиському (77,6%), Радехівському (78,5%), Перемишлянському (78,9%) та Жовківському (79,3%) районах [19].

Ситуація із забезпеченість газопостачанням у Львівській області найскладніша у периферійних, зокрема карпатських, районах, що пов'язано з недостатньо розвинутими системами газопостачання. Проте показники забезпеченості газопостачанням тут вищі, ніж інших комунальних послуг і при цьому вони зростають найшвидше.

Позитивною тенденцією є охоплення газопостачанням сільських населених пунктів в гірській частині області. Так, наприклад, на території Сколівського району газифіковано 9 населених пунктів, зокрема: м. Сколе, смт. Верхнє Синьовидне, смт. Славсько, с. Нижнє Синьовидне, с. Межиброди, с. Дубина, с. Козьова, с. Орявчик, с. Тухля [85].

Отже, Львівська область послугами газопостачання забезпечене краще, ніж іншими комунальними послугами. Високий рівень забезпеченості населення газопостачанням характерний для багатьох районів і пов'язаний з високим рівнем обладнання житлового фонду газопостачанням як у міських поселеннях, так і в сільських населених пунктах. Найнижча забезпеченість газопостачанням у Турківському районі пов'язана з дуже низьким рівнем розвитку комунальної інфраструктури в даному районі.

.4.2 Забезпеченість газопостачанням у міських поселеннях

У міських поселеннях Львівській області у 2012 році налічувалось 525,2 тис. газифікованих квартир. З них 519,1 тис. постачалися природним газом, а 6,1 тис. - зрідженим [40].

Найбільша кількість газифікованих квартир у міських поселеннях знаходиться у Львові (257,2 тис.), Дрогобицькому (60,0 тис.), Сокальському (40,8 тис.), Стрийському (24,2 тис.), Яворівському (18,0 тис.), Самбірському (16,7 тис.) та Миколаївському (15,2 тис.) районах [40]. Найменше їх - у Турківському (3,1 тис.), Сколівському (3,9 тис.), Перемишлянському (3,9 тис.), Радехівському (4,1 тис.), Мостиському (5,1 тис.), Пустомитівському (5,3 тис.) та Буському (5,6 тис.) районах [40].

Природним газом найбільше квартир в міських поселеннях газифіковано у Львові (257,2 тис.), Дрогобицькому (59,2 тис.), Сокальському (39,9 тис.), Стрийському (24,2 тис.), Яворівському (17,8 тис.), Самбірському (16,7 тис.) та Миколаївському (15,2 тис.) районах [40]. Найнижчі показники у Турківському (1,9 тис.), Сколівському (3,7 тис.), Перемишлянському (3,9 тис.), Радехівському (4,1 тис.), Мостиському (5,1 тис.) та Пустомитівському (5,3 тис.) районах [40].

Найбільше квартир у міських поселеннях постачаються зрідженим газом у Жовківському (2,6 тис.), Турківському (1,2 тис.), Сокальському (0,9 тис.) та Дрогобицькому (0,8 тис.) районах. Зрідженим газом не постачаються квартири у міських поселеннях Городоцького, Золочівського, Кам'янка-Бузького, Миколаївського, Пустомитівського, Самбірського та Стрийського районів, а також Львів [40].

Газопостачанням у міських поселеннях Львівської області у 2012 році було охоплено 91,4% загальної площі житлового фонду [19]. З 2000 року цей показник збільшився на 0,1% [93].

Отже, послугами газопостачання міське населення забезпечене найкраще з усіх комунальних послуг. При цьому зростання цього показника в містах відбувається дуже повільно.

Міські поселення газопостачанням найкраще забезпечені у Жидачівському (99,9%), Пустомитівському (99,3%), Яворівському (98,3%), Перемишлянському (98,1%), Самбірському (98,1%), Буському (97,6%), Дрогобицькому (96,5%) та Стрийському (95,3%) районах (рис. 4.1) [19].

Отже, у більшості адміністративних районів дуже висока забезпеченість міських поселень газопостачанням. Найвищі показники у районах з невеликим обсягом міського житлового фонду, а також деяких районах з містами обласного підпорядкування.

Найнижчі показники забезпеченості газопостачанням спостерігаються у Турківському (31,2%), Старосамбірському (55,6%), Радехівському (59,9%) та Мостиському (64,9%) районах (рис. 4.1) [19].

Таким чином деякі міські поселення в периферійних, зокрема карпатських, районах все ще мають дуже низьку забезпеченість послугами газопостачання.

Отже, загалом міські поселення Львівської області добре забезпечені газопостачанням. У міському житловому фонді газопостачанням найкраще забезпечені райони з порівняно невеликими містами (високі відносні показники) та райони з містами обласного підпорядкування, які мають дуже високу забезпеченість газопостачанням. Найгірше газопостачанням забезпечені міські поселення периферійних районів, зокрема Турківського, що мають недостатньо розвинуті системи газопостачання.

У всіх адміністративних одиницях Львівської області рівень охоплення загальної площі житлового фонду газопостачанням вищий від інших комунальних послуг. Разом з тим в деяких районах міські поселення все ще недостатньо забезпечені газопостачанням. Тому збільшення обсягу послуг газопостачання у периферійних районах Львівській області залишається актуальним питанням.

.4.3 Забезпеченість газопостачанням у сільській місцевості

У сільській місцевості Львівської області в 2012 році було газифіковано 289,3 тис. квартир. З них природним газом постачалося 247,7 тис., а зрідженим - 41,6 тис. квартир [40].

Найбільша кількість газифікованих квартир у сільській місцевості зосереджена у Пустомитівському (36,4 тис.), Дрогобицькому (22,0 тис.), Самбірському (18,7 тис.), Стрийському (18,0 тис.), Жовківському (17,1 тис.) та Яворівському (17,0 тис.) районах. Найменше їх у Турківському (5,6 тис.), Сколівському (6,3 тис.), Бродівському (8,6 тис.), Радехівському (9,2 тис.) та Перемишлянському (9,9 тис.) районах [40].

У сільській місцевості природним газом найбільше квартир постачається у Пустомитівському (36,3 тис.), Самбірському (18,7 тис.), Стрийському (18,0 тис.), Дрогобицькому (17,7 тис.), Яворівському (17,0 тис.) та Городоцькому (15,4 тис.) районах. Найменше їх у Турківському (0,4 тис.), Сколівському (0,6 тис.), Перемишлянському (6,4 тис.), Буському (7,4 тис.), Бродівському (8,5 тис.), Радехівському (8,7 тис.), Старосамбірському (9,5 тис.) та Кам'янка-Бузькому (9,8 тис.) районах [40].

Зрідженим газом у сільській місцевості найбільше квартир постачаються у Жовківському (7,0 тис.), Старосамбірському (5,8 тис.), Сколівському (5,7 тис.), Сокальському (5,1 тис.), Турківському (5,1 тис.) та Дрогобицькому (4,3 тис.) районах. Натомість постачання зрідженим газом відсутнє у квартирах сільських населених пунктах Городоцького, Золочівського, Миколаївського, Пустомитівського, Самбірського, Стрийського та Яворівського районів [40].

У 2012 у сільській місцевості Львівської області газопостачанням було охоплено 83,7% загальної площі житлового фонду [19]. З 2000 року цей показник збільшився на 2,8% [93].

Отже, у сільській місцевості забезпеченість газопостачанням є значно вищою, ніж усіх інших комунальних послуг. При цьому вона продовжує зростати.

Найкраще газопостачанням забезпечені сільські населені пункти у Пустомитівському (97,5%), Миколаївському (94,4%), Городоцькому (93,0%), Самбірському (91,2%), Стрийському (89,9%), Жидачівському (89,4%), Сокальському (86,4%), Золочівському (85,2%) та Яворівському (85,2%) районах (рис. 4.2) [19].

Таким чином сільські поселення найкраще забезпечені послугами газопостачання у районах з містами обласного підпорядкування та великим обсягом приміської зони.

Газопостачанням у сільській місцевості найменша частка житлового фонду охоплена у Турківському (33,1%), Сколівському (57,6%) та Перемишлянському (73,2%) районах (рис. 4.2) [19].

Забезпеченість сільських населених пунктів газопостачанням є вищою від інших комунальних послуг у всіх адміністративно-територіальних одиницях. Разом з тим у деяких районах, передусім гірських, показники охоплення житлового фонду газопостачанням ще доволі низькі і їх необхідно збільшувати.

Отже, сільське населення загалом добре забезпечене послугами газопостачання. Більшість районів мають високий показник рівня обладнання сільського житлового фонду газопостачанням. Проте недостатня забезпеченість газопостачанням чітко спостерігається в деяких периферійних, зокрема гірських районах.

.5 Багатовимірна характеристика забезпечення комунальними послугами

.5.1 Загальна забезпеченість комунальними послугами

Комунальні послуги тісно пов'язані між собою і водночас прив'язані до конкретної території. Різні територіальні елементи можуть мати схожі показники розвитку комунальних послуг. Це означає, що на території Львівської області формуються схожі між собою за рівнем забезпеченості комунальними послугами територіальні одиниці, які можна об'єднати в певні групи.

Для того, щоб виділити схожі між собою територіальні утворення доцільно здійснити багатовимірну таксономізацію методом дерева поєднань [96].

Для загальної характеристики забезпеченості комунальними послугами всього житлового фонду використаємо такі показники (додаток Г):

) частка загальної площі міського житлового фонду, обладнаної:

а) водопостачанням;

б) каналізацією;

в) опаленням;

г) газопостачанням;

ґ) гарячим водопостачанням;

) частка загальної площі сільського житлового фонду, обладнаної:

а) водопостачанням;

б) каналізацією;

в) опаленням;

г) газопостачанням;

ґ) гарячим водопостачанням.

В результаті таксономічного аналізу отримаємо розподіл адміністративно-територіальних одиниць Львівської області на 7 таксонів (рис. 4.3):

. Місто з високим рівнем обладнання комунальними послугами міського житлового фонду й відсутністю сільського житлового фонду. До даного таксону належить одна адміністративно-територіальна одиниця - місто Львів. Воно має високу частку загальної площі міського житлового фонду, обладнану водопостачанням, каналізацією, опаленням, газопостачанням та гарячим водопостачанням. Відсутність сільського житлового фонду робить недоцільним його порівняння з адміністративними районами.

Львів як обласний центр має високі показники розвитку комунальних послуг в міському житловому фонді. Однак через величезні розміри відносні показники забезпеченості міських поселень комунальними послугами Львова не є найвищими в області.

. Райони з високим рівнем обладнання комунальними послугами міського житлового фонду та середнім - сільського. До цього таксону належать 5 адміністративних районів: Бродівський, Золочівський, Перемишлянський, Сокальський та Яворівський.

Рис. 4.3 Типологія районів Львівської області за рівнем обладнання загальної площі житлового фонду комунальними послугами

Всі ці райони мають високу частку загальної площі міського житлового фонду, обладнану водогоном, каналізацією газопостачанням. Натомість частка міського житлового фонду, обладнана опаленням відрізняється між районами даного таксону: найвища вона у Яворівському районі, дещо нижча у Сокальському та Перемишлянському і ще нижча у Бродівському та Золочівському районах. За забезпеченістю гарячим водопостачанням виділяється Перемишлянський район, який має вищі значення від аналогічних показників інших районів таксону.

У обладнанні сільського житлового фонду послугами комунального господарства всі райони мають приблизно однакові значення тільки в частці площі, обладнаної газопостачанням. В обладнанні водопроводом Бродівський район має вищі, ніж в середньому по таксону значення, а Перемишлянський - нижчі. Сокальський район має нижчі від середніх значення частки сільського житлового фонду, обладнаної каналізацією та опаленням, а Бродівський та Золочівський райони вищі за середні рівні обладнання гарячим водопостачанням.

Загалом в районах даного таксону частка міського житлового фонду є меншою, ніж в середньому по області, що створює передумови для високих відносних показників розвитку комунального господарства в міських поселеннях.

. Район з середнім рівнем обладнання комунальними послугами міського житлового фонду та дуже високим - сільського. Цей таксон сформований лише Пустомитівським районом. Він має найвищі в області показники обладнання сільського житлового фонду водопостачанням, каналізацією, опаленням, газопостачанням та гарячим водопостачанням. При цьому Пустомитівський район також має високу обладнання міського житлового фонду всіма комунальними послугами.

Пустомитівський район має високі показники розвитку комунальних послуг у сільській місцевості та міських поселеннях передусім за рахунок того, що виступає приміською зоною Львова.

. Райони з середнім рівнем обладнання комунальними послугами міського житлового фонду та високим - сільського. До даного таксону належать 4 адміністративних райони: Дрогобицький, Миколаївський, Самбірський та Стрийський. Дані райони мають дуже схожі показники обладнання сільського житлового фонду всіма комунальними послугами. У міському житловому фонді райони мають приблизно однакові показники газопостачання. Обладнання ж міського житлового фонду водопостачанням, каналізацією та опаленням, нижче від середнього в таксоні у Самбірському районі, а гарячим водопостачанням - у Самбірському та Дрогобицькому районах.

Райони даного таксону мають високу частку міського житлового фонду, що призводить до середніх по області відносних значень розвитку комунальних послуг у міських поселеннях. Проте за рахунок великої приміської зони в даних районах формується високий рівень розвитку комунальних послуг в сільських поселеннях.

. Райони з середнім рівнем обладнання комунальними послугами міського житлового фонду й середнім сільського. До даного таксону входять 5 адміністративних районів: Буський, Городоцький, Жидачівський, Жовківський та Кам'янка-Бузький.

Загалом дані райони мають дуже схожі показники забезпеченості всіма комунальними послугами міського житлового фонду. Тільки Буський район має вищі, ніж середні по таксону, значення обладнання міського житлового фонду опаленням та гарячим водопостачанням. У сільських поселеннях рівні забезпеченості районів комунальними послугами є схожими. Тільки Городоцький район має вищі значення частки загальної площі житлового фонду, обладнаної опаленням. Однак в таксоні значно відрізняється рівень забезпеченості сільського населення гарячим водопостачанням. Найвищим даний показник є у Жидачівському районі, дещо нижчим - у Городоцькому, низьким - у Жовківському і Буському та дуже низьким - у Кам'янка-Бузькому районі.

Даний таксон складають райони із збалансованою структурою житлового фонду, які при цьому мають середні рівні забезпеченості комунальними послугами як в міських, так і у сільських поселеннях.

. Райони з низьким рівнем обладнання комунальними послугами міського житлового фонду та низьким - сільського. До даного таксону належать 4 адміністративних райони: Мостиський, Сколівський, Старосамбірський та Радехівський.

У забезпеченості комунальними послугами міського житлового фонду даних районів спостерігається неоднорідність. Старосамбірський район має нижчі, ніж середні по таксону значення рівня забезпеченості міських поселень водопроводом, каналізацією та опаленням, а Мостиський і Радехівський - гарячим водопостачанням. Водночас Сколівський район має вищий рівень забезпеченості міського житлового фонду газопостачанням.

У сільському житловому фонді нижчу, ніж середня у таксоні, забезпеченість водогоном та каналізацією має Мостиський район, опаленням та газопостачанням - Сколівський, а гарячим водопостачанням - Мостиський та Радехівський.

Отже, даний таксон охоплює райони, що є периферійними у Львівській області, а тому мають низькі показники забезпеченості комунальними послугами як в міських, так і в сільських поселеннях.

. Район з дуже низьким рівнем обладнання комунальними послугами міського житлового фонду та дуже низьким - сільського. Цей таксон становить лише Турківський район. Він має найнижчі в області показники забезпеченості комунальними послугами.

Турківський район має найнижчий рівень забезпеченості комунальними послугами як міського, так і сільського населення. Це пов'язано з його віддаленістю від центру області та природними умовами.

.5.2 Забезпеченість комунальними послугами у міських поселеннях

У житлово-комунальному господарстві Львівської області простежуються значні відмінності між міськими та сільськими населеними пунктами. Тому доцільно здійснити типологію адміністративних одиниць Львівської області за показниками забезпеченості житлово-комунальним господарством окремо у міських поселеннях та сільських населених пунктах.

Для характеристики забезпеченості комунальними послугами міського житлового фонду використаємо такі показники (додаток Д):

) частка міського житлового фонду у всьому житловому фонді області;

) частка загальної площі міського житлового фонду, обладнаної:

а) водопостачанням;

б) каналізацією;

в) опаленням;

г) газопостачанням;

ґ) гарячим водопостачанням.

На основі даних показників проведемо таксономічний аналіз методом дерева поєднань [96]. В результаті отримаємо розподіл адміністративно-територіальних одиниць Львівської області на 5 таксонів (рис. 4.4):

. Адміністративна одиниця з дуже високою часткою міського житлового фонду та високим рівнем обладнання міського житлового фонду комунальними послугами. До цього таксону належить лише місто Львів. У зв'язку з цим частка міського житлового фонду становить 100%. Львів має одні з найвищих показники обладнання загальної площі житлового фонду водопостачанням, водовідведенням та гарячим водопостачанням, а також високі - опаленням та газопостачанням.

Отже, весь житловий фонд Львова є міським. Львів має високі показники обладнання міського житлового фонду всіма комунальними послугами. Але у зв'язку з дуже великою площею житлового фонду відносні показники забезпеченості міських поселень Львова комунальними послугами не є найвищими в області.

. Райони з високою часткою міського житлового фонду та високим рівнем обладнання міського житлового фонду комунальними послугами. До даного таксону належать 2 адміністративних райони: Дрогобицький і Сокальський. Ці райони дуже схожі між собою. Сокальський район дещо випереджає Дрогобицький за рівнем обладнання міського житлового фонду опаленням та гарячим водопостачанням.

Рис. 4.4 Типологія районів Львівської області за рівнем обладнання міського житлового фонду комунальними послугами

Загалом райони цього таксону мають високу частку міського житлового фонду, яка формується за рахунок наявності міст обласного підпорядкування. Вони мають добре розвинені комунальні інфраструктури та високий рівень обладнання комунальними послугами.

. Райони з середньою часткою міського житлового фонду та високим рівнем обладнання міського житлового фонду комунальними послугами. До цього таксону належить 8 адміністративних районів: Бродівський, Буський, Золочівський, Миколаївський, Перемишлянський, Пустомитівський, Стрийський, Яворівський. Ці райони схожі за рівнем обладнання міського житлового фонду комунальними послугами, проте дещо відрізняються за часткою міського житлового фонду. Так, найвищу частку міського житлового фонду мають Стрийський (47,6%) та Миколаївський (41,9%) райони, а найнижчу - Пустомитівський (7,8%). Рівень обладнання міського житлового фонду комунальними послугами у більшості районів таксону дуже схожий. Тільки Буський район має дещо нижчі, ніж середні по таксону рівні обладнання водопостачанням, водовідведенням та гарячим водопостачанням, а Бродівський - теплопостачанням.

Райони даного таксону характеризуються низькою часткою міського житлового фонду, який проте має високі відносні показники обладнання комунальними послугами.

. Райони з середньою часткою міського житлового фонду та середнім рівнем обладнання міського житлового фонду комунальними послугами. Даний таксон охоплює 6 районів: Городоцький, Жидачівський, Жовківський, Кам'янка-Бузький, Самбірський, Сколівський. Ці райони мають схожі частки міського житлового фонду та рівні обладнання опаленням та газопостачанням. Частка обладнаної водопроводом та каналізацією загальної площі житлового фонду дещо нижча від середніх по таксону значень у Сколівському, а гарячим водопостачанням - у Кам'янка-Бузькому районі.

Даний таксон складають райони, що мають середню частку міського житлового фонду, який комунальними послугами обладнаний на середньому рівні. Отже, даний таксон виступає проміжною ланкою між районами з високим та низьким рівнями обладнання міського житлового фонду комунальними послугами.

. Райони з низькою часткою міського житлового фонду та низьким рівнем обладнання міського житлового фонду комунальними послугами. Даний таксон складають 4 адміністративних райони: Мостиський, Радехівський, Старосамбірський та Турківський. Всі райони мають схожі показники частки міського житлового фонду та близькі рівні обладнання опаленням. Водопостачанням та каналізацією краще, ніж в середньому в таксоні, обладнаний міський житловий фонд Радехівського району, а гірше - Турківського. З обладнанням газопостачанням найкраща ситуація в Мостиському районі, а найгірша - в Турківському. Рівень обладнання гарячим водопостачанням у Мостиському та Турківському районах є значно нижчим, ніж в середньому в таксоні.

Райони даного таксону розташовані на периферії Львівської області й мають низький рівень урбанізації, а отже низьку частку міського житлового фонду, який до того ж недостатньо обладнаний комунальними послугами.

На основі даної типології можна зробити висновок про вплив географічного положення та частки міського житлового фонду на рівень обладнання міських поселень комунальними послугами.

.5.3 Забезпеченість комунальними послугами у сільській місцевості

Для того, щоб виявити характерні особливості житлово-комунального господарства сільських поселень скористаємось системою таких показників (додаток Е):

) частка сільського житлового фонду у всьому житловому фонді області;

) частка загальної площі сільського житлового фонду, обладнаної:

а) водопостачанням;

б) каналізацією;

Рис. 4.5. Типологія районів Львівської області за рівнем обладнання сільського житлового фонду комунальними послугами

в) опаленням;

г) газопостачанням;

ґ) гарячим водопостачанням.

В результаті таксономічного аналізу отримаємо розподіл адміністративних районів Львівської області на 5 таксонів (рис. 4.5):

. Район з дуже високою часткою сільського житлового фонду та дуже високим рівнем обладнання сільського житлового фонду комунальними послугами. До цього таксону належить лише Пустомитівський район. Він має найвищу в області частку сільського житлового фонду та найвищий рівень обладнання сільських населених пунктів всіма комунальними послугами.

Пустомитівський район має величезну частку сільського житлового фонду, оскільки міське населення концентрується переважно у Львові. При цьому оскільки Пустомитівський район межує зі Львовом і має велику приміську зону, то рівень обладнання сільського житлового фонду є найвищим у області й значно випереджає всі інші райони за всіма показниками.

. Райони низькою часткою сільського житлового фонду та високим рівнем обладнання сільського житлового фонду комунальними послугами. Цей таксон охоплює 4 адміністративних райони: Дрогобицький, Миколаївський, Самбірський і Стрийський. Всі ці райони мають дуже схожі всі показники забезпеченості сільського житлового фонду комунальними послугами. Частка ж сільського житлового фонду нижча, ніж в середньому по таксоні лише в Дрогобицькому районі.

Райони даного таксону мають низьку частку сільського житлового фонду, що пояснюється високою концентрацією населення в містах обласного підпорядкування. Але при цьому рівень обладнання сільського житлового фонду комунальними послугами є високим, що пояснюється інтенсивним розвитком приміської зони.

. Райони з середньою часткою сільського житлового фонду та середнім рівнем обладнання сільського житлового фонду комунальними послугами. До даного таксону належить 12 адміністративних районів: Бродівський, Буський, Городоцький, Жидачівський, Жовківський, Золочівський, Кам'янка-Бузький, Мостиський, Перемишлянський, Радехівський, Старосамбірський та Яворівський.

У зв'язку з великою кількістю районів даного таксону між ними спостерігаються певні відмінності. Частка сільського житлового фонду у Радехівському та Старосамбірському районах є дещо вищою, ніж в середньому по таксоні, а в Бродівському, Кам'янка-Бузькому та Яворівському - дещо нижчою. Вища, ніж в середньому по таксоні забезпеченість водопостачанням спостерігається в Бродівському районі, а нижча - у Мостиському. Опаленням та газопостачанням найкраще з таксону забезпечений Городоцький район, а найгірше - Перемишлянський та Старосамбірський. Найвища в таксоні забезпеченість гарячим водопостачанням у Бродівському районі, а найгірша - у Кам'янка-Бузькому та Мостиському.

Даний таксон охоплює райони, що за часткою сільського житлового фонду та рівнем його обладнання комунальними послугами займають проміжне положення.

. Район з низькою часткою сільського житлового фонду та середнім рівнем обладнання сільського житлового фонду комунальними послугами. До даного таксону належить лише Сокальський район. Даний район має низьку частка сільського житлового фонду. При цьому сільське населення району на середньому рівні забезпечене водопостачанням, опаленням та газопостачанням і недостатньо каналізацією та гарячим водопостачанням.

Даний таксон виділяється низькою часткою сільського житлового фонду, що пов'язано з концентрацією населення в Червонограді та Сокалі. При цьому район має середній рівень обладнання комунальними послугами.

. Райони з високою часткою сільського житлового фонду та низьким рівнем обладнання сільського житлового фонду комунальними послугами. Даний таксон охоплює два адміністративних райони: Сколівський та Турківський. Обидва райони мають високу частку сільського житлового фонду та погану ситуацію із забезпеченістю сільського населення водопостачанням, каналізацією, опаленням, газопостачанням та гарячим водопостачанням. При цьому слід відзначити, що частка сільського житлового фонду вища в Турківському районі, а забезпеченість сільського населення всіма комунальними послугами - в Сколівському.

Райони даного таксону мають високу частку сільського житлового фонду і при цьому погано забезпечені більшістю комунальних послуг, що пов'язано з природними умовами та периферійним положенням районів.

Отже, на основі типології адміністративних районів за рівнем обладнання сільських поселень комунальними послугами можна зробити висновок про те, що у Львівській області переважають райони із середньою часткою житлового фонду та середнім рівнем обладнання сільських поселень комунальними послугами. Із низькою часткою сільського житлового фонду пов'язаний високий рівень обладнання комунальними послугами, оскільки в цьому випадку сільські поселення виступають приміською зоною. Висока частка сільського житлового фонду при відсутності великих міст в сусідніх адміністративних одиниць призводить до низького рівня обладнання сільських поселень комунальними послугами.

Отже, територіальна структура забезпеченості Львівської області комунальними послугами залежить від структури житлового фонду та вигідності географічного положення області.

.6 Відпуск води населенню

Для забезпечення потреб споживачів підприємства водопровідного господарства (водоканали) здійснюють забір води, її подачу в мережу, транспортування, очищення та відпуск населенню, на комунально-побутові, виробничі та інші потреби, а також відведення води через системи каналізацій.

У Львівській області в 2012 році насосними станціями першого підйому було піднято 139,8 млн м3 води, в тому числі 136,5 млн м3 (96,7%) - підземної [40].

При цьому спостерігається динаміка скорочення обсягів піднятої води: так за період 1990-2012 рр. обсяги скоротились з 293,8 млн м3 до 139,8 млн м3, тобто більш ніж вдвічі [40]. Це пов'язано в першу чергу зі зменшенням використання води у промислових цілях.

Найбільше води насосними станціями першого підйому у 2012 році було піднято у Львові (103,5 млн м3, 74% всієї піднятої води), Дрогобицькому (12,9 млн м3) та Сокальському (6,7 млн м3) районах, а найменше - у Городоцькому (37 тис. м3), Сколівському (189 тис. м3), Старосамбірському (222 тис. м3), Буському (239 тис. м3) та Мостиському (247 тис. м3) районах [40].

Отже, найбільше води було піднято у адміністративних одиницях з найбільшою кількістю населення та високим рівнем урбанізації, що пов'язано з їх потребами у великому обсязі води.

Загалом у Львівській області в 2012 році в мережу було подано 154715 тис. м3 води, в тому числі 138270 тис. м3 (89,4%) своїми насосами та 16442 тис. м3 одержано зі сторони. [40].

Найбільший обсяг поданої в мережу води був у Львові (104253 тис. м3), Дрогобицькому (16295 тис. м3), Стрийському (7415 тис. м3), Сокальському (6712 тис. м3), Яворівському (3429 тис. м3) та Жовківському (3378 тис. м3) районах. Найменше води в мережу було подано у Сколівському (192 тис. м3), Старосамбірському (222 тис. м3), Мостиському (227 тис. м3), Буському (234 тис. м3), Перемишлянському (318 тис. м3), Радехівському (413 тис. м3) та Жидачівському (731 тис. м3) районах [40].

У Львівській області у 2012 році на очисних спорудах було очищено 5562 тис. м3 води, що складає 3,6% всієї води поданої в мережу. Найбільший об'єм води був очищений у Дрогобицькому (2451 тис. м3) та Кам'янка-Бузькому (1196 тис. м3) районах, а частка - у Мостиському (100%), Кам'янка-Бузькому (96,2%), Дрогобицькому (91,5%) та Жидачівському (87,0%) районах [40].

У 2012 році у Львівській області налічувалось 536,8 тис. споживачів води. З 2000 року їх кількість збільшилась на 98,0 тис. Найбільше споживачів налічувалось у Львові (266,6 тис.), Дрогобицькому (58,3 тис.), Сокальському (42,2 тис.), Стрийському (26,7 тис.) та Яворівському (23,1 тис.) районах. Найменше їх у Мостиському (2,0 тис.), Сколівському (2,1 тис.), Старосамбірському (2,9 тис.), Буському (3,0 тис.) та Перемишлянському (3,7 тис.) районах [40].

У Львівській області в 2012 році усім споживачам було відпущено 80211 тис. м3 води. З неї 52272 тис. м3 (65,2%) було відпущено населенню, 14923 тис. м3 (18,6%) - підприємствам та організаціям на комунально-побутові потреби, 13016 тис. м3 (16,2%) - іншим споживачам [40].

У міських поселеннях води споживачам було відпущено значно більше (65,0 млн м3), ніж у сільській місцевості (15,2 млн м3) [93]. При цьому частка відпущеної населенню води у сільських поселеннях була більшою (96,6%), ніж у міських (52,7%), що свідчить про менш диверсифіковану структуру споживання.

Обсяг відпущеної води у Львівській області постійно зменшується. За 1990-2012 рр. цей показник скоротився у 3,5 рази (з 286001 тис. м3 до 80211 тис. м3), що пов'язано зі зменшенням затрат води на промислові цілі

У 2012 році найбільше води було відпущено споживачам у Львові (44586 тис. м3), Дрогобицькому (10415 тис. м3), Сокальському (4896 тис. м3), Стрийському (3791 тис. м3), Яворівському (2815 тис. м3), Жовківському (2460 тис. м3) та Пустомитівському (2270 тис. м3) районах. Натомість найменші показники були характерні для Мостиського (155 тис. м3), Сколівського (161 тис. м3), Старосамбірського (186 тис. м3), Буського (205 тис. м3), Перемишлянського (228 тис. м3) та Радехівського (371 тис. м3) районів [40].

В середньому у Львівській області у 2012 році на 1 споживача припадало 149,4 м3 води. Найвищим цей показник був у Жовківському (195,4 м3), Дрогобицькому (178,5 м3), Пустомитівському (178,2 м3) районах та Львові (167,3 м3), а найнижчим - у Перемишлянському (61,3 м3), Старосамбірському (64,7 м3), Радехівському (65,6 м3), Буському (68,3 м3), Жидачівському (69,9 м3) та Самбірському (70,4 м3) районах.

Витік та невраховані втрати води у Львівській області постійно зростають (додаток Б). З 1990 до 2012 р. вони зросли на 54537 тис. м3 і становили 74504 тис. м3 [40]. При цьому також зростає частка втраченої води. У 2012 році на витік та невраховані втрати води припадало 48,2% всієї поданої в систему води (з 1990 року вона зросла на 41,7%).

Найбільший обсяг витоку та неврахованих втрат води у 2012 році був у Львові (59667 тис. м3), Дрогобицькому (5880 тис. м3), Стрийському (1835 тис. м3), Сокальському (1816 тис. м3), Жовківському (918 тис. м3), Городоцькому (696 тис. м3), Пустомитівському (674 тис. м3), Миколаївському (636 тис. м3) та Яворівському (614 тис. м3) районах. Найнижчі показники спостерігались у Буському (29 тис. м3), Сколівському (31 тис. м3), Старосамбірському (36 тис. м3), Радехівському (42 тис. м3), Мостиському (72 тис. м3) та Перемишлянському (90 тис. м3) районах (додаток Б) [40].

У всій поданій в систему воді частка витоку та неврахованих втрат у 2012 році була найвищою у Львові (57,2%), Городоцькому (42,6%), Дрогобицькому (36,1%), Миколаївському (33,5%), Кам'янка-Бузькому (32,9%), Стрийському (32,6%) та Мостиському (31,7%) районах. Найменшою вона була у Бродівському (8,7%), Радехівському (10,2%), Буському (12,4%), Сколівському (16,1%), Старосамбірському (16,2%), Яворівському (17,9%) та Жидачівському (18,9%) районах (додаток Б).

У 2012 році у Львівській області було відведено (скинуто) 197,6 млн м3 стічних вод, з них 197,6 млн м3 (100%) води пропущено через очисні споруди [40]. Майже весь об'єм відведених вод припадав на міські поселення (196,3 млн м3, 99,3%) [93].

Найбільше стічних вод було відведено (скинуто) у Львові (160,4 млн м3, 81,2% всієї відведеної води), Дрогобицькому (20,2 млн м3), Сокальському (4,6 млн м3) та Стрийському (3,4 млн м3) районах. Найнижчими показники були у Старосамбірському (84 тис. м3), Буському (103 тис. м3), Сколівському (117 тис. м3), Перемишлянському (141 тис. м3) та Мостиському (152 тис. м3) районах [40].

Обсяги пропущених та очищених стічних вод вказують на каналізаційні мережі, які найінтенсивніше використовуються. У Львівській області лідерами за даним показником є Львів і Дрогобицький район, що пов'язано з великою кількістю населення з однієї сторони та високими комунально-побутовими і виробничими потребами даних територій.

Отже, обсяги відпуску води протягом 1990-2012 років зазнали значних змін. На сучасному етапі максимальні абсолютні показники відпуску води характерні для великих міст. Відносні показники відпуску води характерні для районів, що мають розвинену систему водопостачання як у міських поселеннях, так і в сільській місцевості.

.7 Відпуск теплової енергії населенню

Теплопостачальні підприємства для задоволення потреб споживачів здійснюють виробництво та відпуск теплової енергії. У 2012 році у Львівській області було вироблено 3841,8 тис. Гкал теплової енергії. Більша її частина (3695,1 тис. Гкал, 96,2%) припадала на міські поселення [40].

Обсяг виробленої теплової енергії з 2000 року зменшився на 841,9 тис. Гкал і продовжує зменшуватись [40]. Характерно, що зниження цього показника відбувається як у міських поселеннях, так і в сільській місцевості, проте в селах цей процес йде значно повільніше.

З усієї виробленої у 2012 році теплової енергії 2042,0 тис. Гкал (53,1%) було вироблено котельними потужністю понад 100 Гкал/год, 683,0 тис. Гкал (17,8%) - котельними потужністю 3-20 Гкал/год, 571,2 тис. Гкал (14,9%) - котельними потужністю до 3 Гкал/год та 545,6 тис. Гкал (14,2%) - котельними потужністю 20-100 Гкал/год [43].

Найбільше теплової енергії було вироблено у Львові (2206,7 тис. Гкал), Дрогобицькому (457,9 тис. Гкал), Сокальському (237,1 тис. Гкал), Жидачівському (207,6 тис. Гкал), Миколаївському (144,2 тис. Гкал), Стрийському (132,6 тис. Гкал) та Яворівському (117,2 тис. Гкал) районах. Найнижчі показники були у Перемишлянському (6,7 тис. Гкал), Турківському (7,3 тис. Гкал), Мостиському (8,1 тис. Гкал), Радехівському (8,9 тис. Гкал) та Сколівському (9,6 тис. Гкал) районах (додаток В) [40].

На власні потреби теплопостачальних підприємств було витрачено 182,3 тис. Гкал (4,7%) усієї виробленої теплової енергії [43]. Витрати енергетичних ресурсів теплопостачальними підприємствами у Львівській області становили 619,8 тис. тонн умовного палива, що не перевищувало встановлених норм (628 тис. тонн) [43].

Усього в 2012 році теплопостачальними підприємствами Львівської області було відпущено 3259,4 тис. Гкал теплової енергії. У міських поселеннях (3108,3 тис. Гкал, 95,4%) цей показник був значно вищий, ніж у сільській місцевості (151,1 тис. Гкал, 4,6%). При цьому спостерігається зниження обсягу відпущеної теплової енергії (за 2000-2012 рр. він зменшився на 1554,2 тис. Гкал) (рис. 4.7) [40].

Основна частина теплової енергії у 2012 році була відпущена населенню (1851,2 тис. Гкал, 57,0%), на комунально-побутові (1062,9 тис. Гкал, 32,7%) та виробничі (335,9 тис. Гкал, 10,3%) потреби [43].

Найбільше теплової енергії було відпущено у Львові (1848,9 тис. Гкал), Дрогобицькому (388,3 тис. Гкал), Сокальському (202,3 тис. Гкал), Жидачівському (175,2 тис. Гкал), Стрийському (124,1 тис. Гкал), Миколаївському (111,0 тис. Гкал) та Яворівському (104,0 тис. Гкал) районах. Найнижчі показники були у Перемишлянському (5,9 тис. Гкал), Турківському (7,3 тис. Гкал), Радехівському (8,4 тис. Гкал), Сколівському (8,7 тис. Гкал) та Мостиському (9,1 тис. Гкал) районах [40].

Ключовим елементом в системі теплопостачання Львівської області є місто Львів. У Львові у 2012 році було реалізовано 1848,9 тис. Гкал теплової енергії, в тому числі 1105,8 (59,8%) тис. Гкал - ЛМКП "Львівтеплоенерго" та 313,6 тис. Гкал (17,0%) - ЛКП "Залізничнетеплоенерго". Обсяг реалізованої теплової енергії становив 71,7% від встановленої потужності. При цьому у ЛКП "Залізничнетеплоенерго" цей показник був вищий (83,9%), ніж у ЛМКП "Львівтеплоенерго" (63,4%) [78]. Це означає, що теплопостачальні підприємства Львова мають матеріальний ресурс для збільшення обсягів відпуску теплової енергії в разі такої необхідності.

Втрати тепла у 2012 році складали 541,9 тис. Гкал, що становило 14,1% усієї виробленої або 16,6% усієї відпущеної у Львівській області теплової енергії [43]. Втрати теплової енергії майже повністю формуються за рахунок міських поселень (540,6 тис. Гкал, 99,8%) [40].

При цьому постійно зростає як обсяг так і частка втрат теплової енергії. Так за 2000-2012 рр. втрати тепла зросли на 103,9 тис. Гкал, а їх частка у відношенні до відпущеної теплової енергії - на 7,5% [40].

Найбільші втрати тепла у 2012 році спостерігались у Львові (403,9 тис. Гкал), Сокальському (30,4 тис. Гкал), Дрогобицькому (28,9 тис. Гкал), Миколаївському (28,7 тис. Гкал), Стрийському (14,5 тис. Гкал) та Яворівському (11,1 тис. Гкал) районах [40]. Найвища частка втраченої у всій виробленій тепловій енергії була у Миколаївському районі (19,9%), Львові (18,3%), Золочівському (17,1%), Сокальському (12,8%) та Стрийському (10,9%) районах (додаток В).

Отже, обсяги відпуску теплової енергії у Львівській області поступово скорочуються. Натомість втрати теплової енергії постійно зростають, що призводить до підвищення її собівартості. Тому в області відбувається перехід від централізованого до індивідуального теплопостачання. Найбільші обсяги відпущеної теплової енергії пов'язані з найбільшими містами Львівської області, а отже є найвищими в районах з містами обласного підпорядкування.

.8 Відпуск природного та зрідженого газу

Послуги газопостачання охоплюють відпуск природного та зрідженого газу. У Львівській області в останні роки спостерігається тенденція до зростання в структурі відпущеного газу частки природного і зменшення частки зрідженого.

У 2012 році у Львівській області було відпущено 1912,6 млн м3 природного газу, в тому числі 1101,8 млн м3 (57,6%) було відпущено населенню, 579,1 млн м3 (30,3%) - на комунально-побутові потреби та 231,7 млн м3 (22,1%) - іншим споживачам. Загалом обсяг відпущеного природного газу з 2000 року зменшився на 352,8 млн м3 [40].

У міських поселеннях у 2012 році було відпущено 1344,2 млн м3 (70,3%) природного газу і цей показник був значно вищий, ніж у сільській місцевості (568,4 млн м3, 29,7%) [40].

Найбільші обсяги відпущеного природного газу були у Львові (663,9 млн м3), Дрогобицькому (177,9 млн м3), Пустомитівському (122,1 млн м3), Яворівському (115,3 млн м3), Стрийському (110,7 млн м3) та Сокальському (106,7 млн м3) районах [40].

У 2012 році найменше природного газу було відпущено у Турківському (4,1 млн м3), Сколівському (10,4 млн м3), Перемишлянському (23,3 млн м3), Старосамбірському (26,8 млн м3), Мостиському (33,2 млн м3), Буському (37,2 млн м3), Радехівському (38,9 млн м3), Бродівському (39,6 млн м3), Кам'янка-Бузькому (40,9 млн м3), Жовківському (42,0 млн м3) та Золочівському (50,0 млн м3) районах [40].

Населенню у Львівській області в 2012 році було відпущено 1101,8 млн м3 природного газу. Найвищі показники були характерні для Львова (244,8 млн м3), Дрогобицького (112,0 млн м3), Пустомитівського (101,6 млн м3), Стрийського (72,1 млн м3), Сокальського (62,9 млн м3), Самбірського (60,7 млн м3), Яворівського (52,6 млн м3) та Городоцького (50,0 млн м3) районів. Найменше природного газу було відпущено населенню у Турківському (3,3 млн м3), Сколівському (7,2 млн м3), Перемишлянському (19,9 млн м3), Радехівському (23,2 млн м3), Старосамбірському (23,2 млн м3), Буському (25,4 млн м3), Бродівському (27,0 млн м3) та Мостиському (28,2 млн м3) районах [40].

У 2012 році на комунально-побутові потреби у Львівській області було відпущено 579,1 млн м3 природного газу. Найвищим цей показник був у Львові (347,5 млн м3), Яворівському (55,6 млн м3), Дрогобицькому (50,8 млн м3), Сокальському (34,5 млн м3) та Стрийському (25,1 млн м3) районах, а найнижчим - у Турківському (0,5 млн м3), Старосамбірському (1,6 млн м3), Перемишлянському (1,9 млн м3), Мостиському (2,0 млн м3), Буському (2,1 млн м3), Сколівському (2,5 млн м3), Кам'янка-Бузькому (2,7 млн м3), Радехівському (3,5 млн м3), Городоцькому (3,8 млн м3) та Жидачівському (5,0 млн м3) районах [40].

Отже, найбільші обсяги відпущеного природного газу характерні для районів з великим обсягом міського житлового фонду та сільського фонду в приміській зоні великих міст, тобто в районах з добре розвиненою комунальною інфраструктурою. Натомість найменші показники спостерігаються у периферійних районах з невеликою кількістю населення та низьким рівнем розвитку матеріальної бази газопостачання.

У Львівській області у 2012 році було відпущено 1612 тонн зрідженого газу, в тому числі 971 т (60,2%) - населенню. З 2000 року обсяг відпуску зрідженого газу зменшився на 611 тонн [40]. Це пов'язано із розвитком у області системи газопостачання та зростанням ролі природного газу як альтернативи зрідженому.

Основна частина зрідженого газу (1332 тонни, 82,6%) була відпущена у сільській місцевості. У міських поселеннях цей показник був значно нижчим (280 тонн, 17,4%) [40].

Найбільше зрідженого газу у 2012 році було відпущено у Жовківському (364 тонни), Сколівському (207 т), Дрогобицькому (177 т), Сокальському (151 т), Радехівському (97 т) районах та Львові (96 т). Натомість зріджений газ взагалі не відпускався у Золочівському, Миколаївському, Самбірському та Стрийському районах [40].

Населенню у Львівській області у 2012 році було відпущено 971 тонну зрідженого газу. Найвищим цей показник був у Жовківському (280 тонн), Сокальському (122 т), Сколівському (113 т), Радехівському (72 т), Буському (68 т), Турківському (58 т) та Перемишлянському (56 т) районах. Зріджений газ не відпускали населенню у Львові, Городоцькому, Золочівському, Миколаївському, Пустомитівському, Самбірському, Стрийському та Яворівському районах [40].

Таким чином найбільші обсяги зрідженого газу відпущено у районах, які недостатньо постачаються природним газом. Натомість у районах, що мають добре розвинену комунальну інфраструктуру й добре забезпечені природним газом зріджений газ населенню не відпускається взагалі.

Отже, найвищі показники відпуску природного газу спостерігаються у районах з високою часткою міського населення, а відпуск зрідженого газу населенню найвищі значення має в сільській місцевості. При цьому значення природного газу у Львівській області постійно зростає, а зрідженого - знижується.

.9 Оплата населенням житлово-комунальних послуг

.9.1 Загальна характеристика тарифів на житлово-комунальні послуги

Житлово-комунальні послуги в Україні надаються на платній основі. Житлово-комунальне господарство фінансується коштами, що вносять споживачі послуг, та компенсує бюджет у частині наданих субсидій і пільг окремим громадянам [4]. Оплата населенням послуг ЖКГ дозволяє, принаймні частково, відшкодувати їх собівартість.

Оплата за житлово-комунальні послуги здійснюється за певними тарифами. Залежно від порядку затвердження цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги їх поділяють на такі групи [91]:

. Житлово-комунальні послуги, ціни (тарифи) на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади [91]. До цієї групи належать електропостачання та газопостачання.

. Житлово-комунальні послуги, ціни (тарифи) на які визначаються винятково за договором (домовленістю сторін) [91]. Сюди належать послуги з утримання будинку та прибудинкової території, санітарної очистки, які надаються приватним власникам житла (ОСББ).

Отже, тарифи з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, водопостачання та водовідведення, теплопостачання встановлюються на місцевому рівні й тому є диференційованими за населеними пунктами. Тарифи на електропостачання й газопостачання встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України й є однаковими для всіх регіонів України.

Контроль за формуванням, встановленням та застосуванням тарифів на житлово-комунальні послуги здійснюють Державна інспекція з контролю за цінами, Антимонопольний комітет України (у випадку коли такі послуги надаються виробникам), які є суб’єктами природних монополій), Національна комісія з регулювання електроенергетики та органи прокуратури в межах їх повноважень, визначених законодавством [4].

Плату за житлово-комунальні послуги нараховують щомісячно відповідно до умов договору. Розмір її визначають на основі затверджених цін (тарифів) і показань засобів обліку або відповідно до затверджених норм [91].

Деякі категорії споживачів мають пільги на житлово-комунальні послуги. Розмір пільг визначається у відсотках до діючих тарифів. До пільгових категорій належать інваліди війни, Герої Радянського Союзу, Герої України - 100%; учасники бойових дій - 75%; учасники війни - 50%; потерпілі від аварії на Чорнобильській АЕС - 50%; діти війни - 25%; інваліди війни УПА, учасники бойових дій УПА - 100%; інваліди по зору 1 групи (2 групи) - 50% (40%) [131].

У 2013 році у Львівській області було населенням за житлово-комунальні послуги було сплачено 1775 млн гривень [127].

Важливою проблемою є заборгованість населення за житлово-комунальні послуги. Проте у Львівській області спостерігаються тенденції до зниження цього показника. Так, у 2013 році рівень оплати населення послуг ЖКГ склав 102,0% від нарахованої суми, в результаті чого загальна сума заборгованості зменшилась на 35,5 млн гривень (на 6,9%) [127].

Проте сума заборгованості все ще залишається високою. Станом на 1.01.2014 р. вона становила 482,3 млн грн (3,8% суми заборгованості в Україні). За цим показником Львівська область займала 9 місце в Україні. Її випереджали Донецька (1949,0 млн грн), Дніпропетровська (1921,8 млн грн), Харківська (1181,5 млн грн), Луганська (1067,9 млн грн) області, місто Київ (905,1 млн грн), Запорізька (740,9 млн грн), Київська (566,5 млн грн) та Одеська (546,9 млн грн) області [127].

Загалом встановлені тарифи на житлово-комунальні послуги у Львівській області не повністю відшкодовують їх фактичну собівартість. Також, зважаючи на те, що можливість та готовність населення платити за послуги обмежені, то перехід до тарифів, що повністю покривають собівартість послуг може призвести до зростання заборгованості населення за послуги ЖКГ й частки житлових субсидій [4].

Отже, проблема невідповідності встановлених тарифів фактичній собівартості комунальних послуг залишається дуже актуальною, а система встановлення тарифів потребує вдосконалення.

.9.2 Тарифи на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій

Плату за утримання будинків, споруд, прибудинкових територій встановлюють залежно від їх капітальності, рівня облаштування і благоустрою [91].

Тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюють виходячи з витрат на 1 м2 загальної площі квартири на [131]:

а) прибирання сходових кліток;

б) прибирання прибудинкової території;

в) освітлення місць загального користування і підвалів;

г) дератизацію;

ґ) обслуговування димовентиляційних каналів;

д) технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання і зливної каналізації та з ліквідації аварій у внутрішньоквартирних мережах;

е) обслуговування поточного ремонту конструктивних елементів, підготовки житлового фонду до сезонної експлуатації.

За розрахункову одиницю розрахунку собівартості послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій приймається квадратний метр загальної площі житлових будинків [4].

Тарифи на послуги з утримання будинків та прибдинкових територій встановлює місцева влада. Тому вони відрізняються в різних населених пунктах. Для порівняння використаємо показники тарифів у районних центрах та містах обласного підпорядкування Львівської області.

Середньозважений тариф на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій у Львівській області станом на 1.01.2013 р. найбільшим був у Новояворівську (1,65 грн/м2), Новому Роздолі (1,61 грн/м2), Сокалі (1,37 грн/м2), Червонограді (1,30 грн/м2), Буську (1,27 грн/м2), Львові (1,25 грн/м2), Трускавці (1,22 грн/м2), Стебнику (1,04 грн/м2) та Жовкві (1,00 грн/м2)

Тобто він є найвищим у порівняно невеликих містах з добре розвиненою комунальною інфраструктурою, що дозволяє встановлювати високі тарифи. У містах з великим обсягом житлового фонду показник є дещо меншим і пов'язаний з високими тарифами на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у районах з новою забудовою.

Найнижчий середньозважений тариф на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій був у Старому Самборі (0,28 грн/м2), Городку (0,28 грн/м2), Турці (0,32 грн/м2), Яворові (0,56 грн/м2), Перемишлянах (0,61 грн/м2), Сколе (0,73 грн/м2) та Самборі (0,75 грн/м2) (рис. 4.8) [6].

Отже, загалом найнижчі тарифи на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій спостерігаються у містах, які слабо охоплені комунальними послугами.

Середньозважені затверджені тарифи на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій відшкодовують фактичну середню собівартість послуг лише у Жидачеві (127%), Львові (108,5%), Новому Роздолі (107,3%), Золочеві (104,7%) та Сколе (100%). Натомість найменший рівень відшкодування тарифами фактичної собівартості був у Пустомитах (54%), Бродах (64,9%), Перемишлянах (72,6%), Стебнику (75,4%) та Городку (77,8%) [6].

Таким чином встановлені тарифи відшкодовують собівартість послуг лише в 5 містах Львівської області. У всіх інших містах встановлені тарифи потребують перегляду з метою досягнення економічної ефективності. Найгірша ситуація у приміській зоні Львова (Пустомити, Городок) та містах з погано розвиненими комунальними послугами.

Зі збільшенням кількості об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) у Львівській області у сфері утримання будинків та прибудинкових територій все більша частина населення отримує послуги без участі житлово-експлуатаційних об'єднань. Оплата таких послуг здійснюється по факту їх надання. Наприклад, в сфері санітарної очистки та поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ) одиницею обліку виступає об'єм (м3) зібраних ТПВ.

У Львівській області станом на 1.01.2013 р. середньозважений затверджений тариф на поводження (збирання, перевезення, переробку, утилізацію, захоронення) з твердими побутовими відходами (ТПВ) для населення становив 52,54 грн/м3 (в тому числі 7,05 грн/м3 - тариф на захоронення ТПВ). Він був значно вищий, ніж в середньому по Україні (33,20 грн/м3) [43].

Для бюджетних організацій середньозважений тариф на поводження з ТПВ складав 58,85 грн/м3 (в середньому в Україні - 39,28 грн/м3), а для інших споживачів - 78,82 грн/м3 (в Україні - 44,32 грн/м3) [43].

Тарифи у Львівській області відрізняються від тарифів в інших регіонах України. Тому доцільно порівняти тарифи на комунальні послуги у Львові з іншими обласними центрами [127].

У Львові діє диференційований тариф на квартирну плату, який залежить від загальної площі будинку, площі сходових кліток, прибудинкової території тощо. До кожного будинку застосовується індивідуальний підхід. У різних районах міста мешканці платять різну квартплату: у старих будинках плата менша, ніж у новобудовах. Ціна за 1 м2 коливається від 0,2 грн до 1,7 грн [131]. Середньозважений тариф становить 1,25 грн/м2 [6].

Серед обласних центрів та міст загальнодержавного значення Львів за рівнем тарифів на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій посідає 12 місце. У Львові ці тарифи (1,25 грн/м2) є нижчими зокрема від Києва (2,41 грн/м2), Житомира (1,85 грн/м2), Черкас (1,79 грн/м2), Одеси (1,77 грн/м2), Донецька (1,63 грн/м2), Сімферополя (1,56 грн/м2) та інших, але в той же час вони є вищими від Полтави (0,58 грн/м2), Івано-Франківська (0,63 грн/м2), Херсона (0,80 грн/м2), Ужгорода (0,96 грн/м2), Чернівців (0,97 грн/м2) та інших

За рівнем відшкодування затвердженими тарифами на послуги з утримання будинків і прибудинкових територій фактичної собівартості Львів (108,5%) серед обласних центрів займає четверте місце. Він поступається лише Сумам (136,7%), Дніпропетровську (114,3%) та Хмельницькому (113,2%) [127].

Таким чином тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у Львові є середніми, порівняно з іншими обласними центрами. При цьому за рівнем відшкодування фактичної собівартості він займає провідні позиції в Україні. А отже, у Львові тарифи на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій перебувають на належному рівні. Цьому сприяє диференціація розміру квартирної плати.

В сфері послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій останнім часом відбуваються зміни, пов'язані зі зростанням кількості ОСББ. Тому характер оплати цих послуг також змінюється і в цій сфері встановлюються ринкові відносини.

Отже, загалом у Львівській області тарифи на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не відшкодовують фактичної собівартості цих послуг. Проте в середині області спостерігаються значні відмінності. В окремих містах, зокрема Львові, тарифи встановлені на економічно обґрунтованому рівні.

.9.3 Тарифи на послуги водопостачання

Тарифи на послуги водопостачання встановлюють органи місцевої виконавчої влади, виходячи з рекомендацій Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства та враховуючи фактичну собівартість цих послуг.

Оплата за послуги водопостачання та водовідведення здійснюється згідно із затвердженими тарифами до 20 числа поточного місяця на підставі даних індивідуальної розрахункової книжки [91].

У Львівській області спостерігається значна диференціація тарифів на водопостачання у різних населених пунктах, що пов'язано зі значними відмінностями у його собівартості.

Серед районних центрів та міст обласного підпорядкування найвищі середньозважені тарифи для населення на послуги водопостачання встановлені у Мостиськах (8,01 грн/м3), Бориславі (7,90 грн/м3), Старому Самборі (7,77 грн/м3), Перемишлянах (6,80 грн/м3), Миколаєві (6,70 грн/м3), Яворові (6,41 грн/м3), Городку (6,19 грн/м3) та Кам'янці-Бузькій (6,01 грн/м3). Найнижчі вони у Новому Роздолі (2,57 грн/м3), Бродах (2,68 грн/м3), Пустомитах (2,69 грн/м3), Радехові (2,80 грн/м3), Новояворівську (3,23 грн/м3), Червонограді (3,30 грн/м3), Жидачеві (3,45 грн/м3), Сокалі (3,58 грн/м3) та Львові (3,98 грн/м3) (рис. 4.8) [6].

Отже, найвищі тарифи на водопостачання спостерігаються у містах із недостатньо розвиненою та застарілою матеріальною базою, де подача води пов'язана з великими витратами. Натомість найнижчі тарифи характерні для міст, які добре забезпечені централізованим водопостачанням.

Затверджені середньозважені тарифи на послуги водопостачання для населення відшкодовують фактичну собівартість лише у Пустомитівському районі. Натомість найменший рівень відшкодування спостерігається у Новому Роздолі (15,6%), Сколе (55,4%), Жидачеві (55,8%), Бродах (60,4%), Радехові (60,4%), Трускавці (60,5%), Бориславі (61,3%), Старому Самборі (61,4%) та Моршині (63,0%) [6].

Отже, тарифи на послуги водопостачання загалом не відшкодовують фактичної собівартості майже у всіх містах Львівської області. Найгіршою ситуація є в районах з найвищою собівартістю водопостачання, незважаючи на порівняно високі тарифи.

Тарифи на послуги водопостачання для комерційних споживачів є вищими, ніж для населення. Найвищі значення вони мають у Бориславі (15,60 грн/м3), Сколе (13,85 грн/м3), Миколаєві (12,29 грн/м3), Жидачеві (12,26 грн/м3) та Старому Самборі (11,68 грн/м3), а найнижчі - у Пустомитах (3,46 грн/м3), Новому Роздолі (4,32 грн/м3), Новояворівську (4,79 грн/м3), Червонограді (4,92 грн/м3), Львові (5,04 грн/м3) та Сокалі (5,38 грн/м3) [6].

Таким чином тарифи для комерційних споживачів у всіх містах є значно вищими, ніж для населення. Найвищі показники спостерігаються у районах з високою собівартістю цих послуг, а також там, де знаходяться великі промислові споживачі води (наприклад, Жидачів). Натомість найнижчими тарифи є у містах з розвиненими системами водопостачання та найбільших містах.

Середньозважені тарифи на послуги водопостачання для комерційних споживачів у більшості міст Львівської області є вищими від фактичної собівартості. Найбільших значень рівень відшкодування встановленими тарифами собівартості послуг досягає у Жидачеві (198,2%), Радехові (190,0%), Бродах (187,6%), Миколаєві (143,6%), Яворові (143,0%), Жовкві (138,7%) та Дрогобичі (136,5%). Проте в окремих містах навіть для комерційних споживачів тарифи на послуги водопостачання не повністю відшкодовують фактичну собівартість. Зокрема це характерно для таких міст: Новий Розділ (26,2%), Старий Самбір (92,3%), Буськ (96,6%) та Львів (98,1%) [6].

Отже, тарифи на водопостачання для комерційних споживачів загалом відшкодовують фактичну собівартість та навіть приносять прибуток, особливо у містах, де зосереджені великі промислові споживачі води. Однак, тарифи в ряді міст не покривають фактичної собівартості й потребують перегляду. Особливо критичною ситуація є у Новому Роздолі.

За розміром тарифів на послуги водопостачання для населення Львів (3,98 грн/м3) займає 6 місце серед обласних центрів та міст загальнодержавного значення. Вищі тарифи лише у Луганську (5,58 грн/м3), Чернівцях (4,88 грн/м3), Запоріжжі (4,75 грн/м3), Кіровограді (4,42 грн/м3) та Ужгороді (4,20 грн/м3) (рис. 4.9) [127].

Львів також посідає 5 місце серед обласних центрів за рівнем відшкодування встановленими тарифами для населення фактичної собівартості (77,5%). Вищі показники лише у Запоріжжі (94,0%), Чернівцях (83,2%), Тернополі (83,0%) та Дніпропетровську (79,6%) [127].

Отже, тарифи на водопостачання у Львові порівняно високі. При цьому вони відшкодовують велику частку фактичної собівартості. Тому загалом економічна ситуація із тарифами для населення на водопостачання у Львові доволі сприятлива.

За розміром тарифів на послуги водопостачання для комерційних споживачів Львів (5,04 грн/м3) займає 15 місце серед обласних центрів та міст загальнодержавного значення. Нижчі тарифи у Тернополі (3,01 грн/м3), Житомирі (3,04 грн/м3), Києві (3,50 грн/м3), Луцьку (3,58 грн/м3), Хмельницькому (3,72 грн/м3), Івано-Франківську (3,74 грн/м3), Кіровограді (4,42 грн/м3), Черкасах (4,43 грн/м3), Дніпропетровську (4,82 грн/м3), Миколаєві (4,89 грн/м3) та Сумах (4,91 грн/м3) [127].

За рівнем відшкодування встановленими тарифами на водопостачання для комерційних споживачів фактичної собівартості Львів (98,1%) займає 22 місце серед обласних центрів. Він випереджає лише Житомир (67,0%), Кіровоград (70,6%), Івано-Франківськ (84,9%) та Ужгород (95,6%) [127].

Таким чином у Львові порівняно низькі тарифи на водопостачання для комерційних споживачів, які навіть не відшкодовують фактичної собівартості послуг. Тому їх необхідно переглянути.

Отже, тарифи на послуги водопостачання у Львівській області дуже відрізняються. Для населення вони найвищі у містах з високою собівартістю водопостачання та застарілою матеріальною базою, а найнижчі - у містах з розвиненою комунальною інфраструктурою. Тарифи на водопостачання для населення не відшкодовують фактичної собівартості у більшості міст. Для комерційних споживачів тарифи на водопостачання є вищими і загалом відшкодовують фактичну собівартість і, навіть, є джерелом прибутків. Особливо це характерно для Жидачева, де є великі споживачі води (целюлозно-паперова промисловість).

У Львові, порівняно з іншими обласними центрами порівняно високі тарифи на водопостачання для населення, які забезпечують один з найвищих (проте не повний) рівень відшкодування собівартості. При цьому тарифи на водопостачання для комерційних споживачів є нижчими, ніж у більшості обласних центрів і навіть не відшкодовують собівартості.

Таким чином тарифи на водопостачання у Львівській області дуже диференційовані й залежать від собівартості послуг. Проте загалом вони цієї собівартості не відшкодовують.

.9.4 Тарифи на послуги водовідведення

Тарифи на послуги водовідведення, як і водопостачання, встановлюють органи місцевої виконавчої влади. Тому вони відрізняються у різних населених пунктах.

Найвищі середньозважені тарифи для населення на послуги водовідведення серед районних центрів та міст обласного підпорядкування встановлені у Мостиськах (10,30 грн/м3), Пустомитах (9,59 грн/м3), Городку (8,82 грн/м3), Сокалі (5,99 грн/м3), Перемишлянах (5,87 грн/м3), Новояворівську (5,74 грн/м3), Жовкві (5,54 грн/м3), Сколе (5,45 грн/м3) та Старому Самборі (5,21 грн/м3). Найнижчі вони у Бориславі (1,22 грн/м3), Дрогобичі (1,42 грн/м3), Моршині (1,50 грн/м3), Львові (1,74 грн/м3), Новому Роздолі (2,14 грн/м3) та Радехові (2,20 грн/м3) (рис. 4.8) [6].

Отже, найвищі тарифи на водовідведення для населення загалом характерні для міст з найвищою їх собівартістю та низьким рівнем охоплення комунальними послугами. Найменшими є тарифи у містах, де послуги водовідведення є відносно дешевими та у найбільших містах.

Рівень відшкодування затвердженими тарифами для населення встановленої собівартості послуг водовідведення найбільший у Бориславі (267,5%), Городку (115,4%), Стрию (103,1%) та Мостиськах (100,5%), а найменший - у Новому Роздолі (12,9%), Сколе (31,3%), Жидачеві (42,6%), Радехові (56,8%), Буську (59,1%), Жовкві (59,3%) та Старому Самборі (59,3%) [6].

Загалом тарифи на водовідведення для населення не відшкодовують фактичну собівартість послуг. Винятками є лише міста з дуже низькою собівартістю або з дуже високими тарифами. Найгіршою ситуація із рівнем відшкодування собівартості є у містах із недостатньо розвиненою комунальною інфраструктурою.

Для комерційних споживачів тарифи на послуги водовідведення є вищими, ніж для населення. Найбільші вони у Жидачеві (16,07 грн/м3), Сколе (15,96 грн/м3), Жовкві (14,38 грн/м3), Пустомитах (12,72 грн/м3), Мостиськах (12,59 грн/м3) та Городку (12,27 грн/м3), а найменші - у Дрогобичі (1,81 грн/м3), Львові (1,96 грн/м3), Бориславі (2,16 грн/м3), Моршині (3,16 грн/м3), Новому Роздолі (3,59 грн/м3), Червонограді (3,61 грн/м3), Трускавці (3,70 грн/м3), Стрию (4,46 грн/м3) та Самборі (4,93 грн/м3) [6].

Тарифи на водовідведення для комерційних споживачів значно перевищують тарифи для населення. Вони є найбільшими у містах, де при високій собівартості послуг водовідведення комерційні споживачі мають великий обсяг стоків. Натомість у найбільших містах, де каналізаційні системи добре розвинені, тарифи є нижчими.

Найвищий рівень відшкодування фактичної собівартості послуг водовідведення для комерційних споживачів затвердженими тарифами спостерігається у Бориславі (284,4%), Городку (119,5%), Мостиськах (112,0%), Стрию (110,9%), Сокалі (107,3%), Моршині (105,0%) та Перемишлянах (104,1%). Найнижчі значення він має у Новому Роздолі (13,1%), Сколе (56,9%), Старому Самборі (64,0%), Жовкві (75,6%) та Золочеві (78,5%) [6].

Таким чином тарифи на водовідведення для комерційних споживачів лише у частині населених пунктів відшкодовують фактичну собівартість. Натомість у низці міст, особливо у Новому Роздолі, рівень відшкодування собівартості дуже низький.

За розміром тарифів на послуги водовідведення для населення Львів (1,74 грн/м3) займає 21 місце серед обласних центрів та міст загальнодержавного значення. Нижчі тарифи лише у Сімферополі (0,79 грн/м3), Харкові (1,12 грн/м3), Вінниці (1,21 грн/м3), Києві (1,45 грн/м3), Черкасах (1,63 грн/м3) та Одесі (1,73 грн/м3) (рис. 4.9) [127].

За рівнем відшкодування встановленими тарифами на водовідведення для населення фактичної собівартості Львів (81,5%) займає 3 місце серед обласних центрів, поступаючись лише Запоріжжю (100%) та Тернополю (89,1%) [127].

За розміром тарифів на послуги водовідведення для комерційних споживачів Львів (1,96 грн/м3) займає 25 місце серед обласних центрів та міст загальнодержавного значення. Нижчі тарифи лише у Сімферополі (1,67 грн/м3) [127].

За рівнем відшкодування встановленими тарифами на водовідведення для комерційних споживачів фактичної собівартості Львів (91,8%) займає 21 місце серед обласних центрів. Він випереджає лише Кіровоград (64,6%), Черкаси (74,2%), Житомир (79,2%), Дніпропетровськ (87,5%) та Івано-Франківськ (90,2%) [127].

Таким чином у Львові при порівняно низьких тарифах на послуги водовідведення для населення спостерігається доволі високий рівень відшкодування собівартості. Це пов'язано з розвиненою каналізаційною мережею міста, що забезпечує низьку собівартість. Натомість тарифи для комерційних споживачів у Львові одні з найнижчих серед обласних центрів і не відшкодовують фактичної собівартості.

Отже, тарифи на послуги водовідведення у Львівській області дуже відрізняються. Найбільшими вони є у населених пунктах з високою собівартістю послуг, а найменшими у великих містах з розвиненими каналізаційними мережами. Тарифи для комерційних споживачів загалом є вищими, ніж для населення. Проте фактичну собівартість вони відшкодовують не у всіх містах.

Порівняно з обласними центрами Львів має невисокі тарифи на водовідведення для населення і комерційних споживачів. За показниками рівня відшкодування собівартості послуг водовідведення тарифами для населення Львів займає одне з перших місць, а за аналогічним показником для комерційних споживачів - одне з останніх. Отже, у Львові диференціація тарифів для населення і комерційних споживачів є значно менша, ніж в інших обласних центрах.

.9.5 Тарифи на послуги теплопостачання

Тарифи на послуги водопостачання встановлює місцева влада. Вони відрізняються у різних поселеннях не тільки розмір, а й характером. Загалом розрізняють одноставковий (сезонний) та двоставковий тариф.

У всіх містах Львівської області, в яких надаються послуги централізованого теплопостачання, за винятком Львова, діє одноставковий тариф, тобто мешканці платять за спожиту теплову енергію переважно у опалювальний сезон.

У Львові оплата за послуги теплопостачання здійснюється за двоставковим тарифом. Частину коштів за тепло мешканці платять і влітку. Це дозволяє протягом літа проводити ремонтні роботи та заміну теплових мереж на більшій кількості об’єктів. Крім того, у постійну величину, яку мешканці сплачують протягом літа, входить і оплата праці працівників підприємства, податки, електроенергія на технічні потреби [131].

Впровадження у Львові двоставкового тарифу на теплову енергії пов'язано із зростанням тарифів, яке зумовлено підвищенням цін на газ. Двоставковий тариф, який вже давно застосовується у багатьох українських та європейських містах, покликаний полегшити фінансовий тягар, який ліг на плечі мешканців після підняття тарифів [131].

Принцип двоставкового тарифу полягає в тому, що сума, яку мешканці мали б платити за тепло у опалювальний сезон, розбивається на увесь рік, аби полегшити навантаження на сімейні бюджети взимку. Саме тому під час опалювального сезону споживачі платять за спожите тепло, а протягом року сплачують умовно-постійну частину тарифу, сталу суму.

Умовно-постійні витрати, які пов’язані з необхідністю підтримання в робочому стані джерел теплової енергії та теплових мереж, а також теплопостачального обладнання. Джерелом покриття умовно-постійних витрат при двоставковому тарифі є плата за 1 м2 опалювальної площі квартири [131]. У Львові ця частина тарифу становить 1,30 грн/м2 по ЛКП "Львівтеплоенерго" та 1,53 грн/м2 - по ЛКП "Залізничнетеплоенерго" [6].

Умовно-змінні витрати - це плата за фактичний обсяг спожитої теплової енергії [131]. У Львові ця частина тарифу складає 179,71 грн/Гкал по ЛКП "Львівтеплоенерго" та 163,63 грн/Гкал - по ЛКП "Залізничнетеплоенерго" [6].

У містах Львівській області, що мають централізоване теплопостачання, тарифи дуже відрізняються. Середньозважені тарифи на теплову енергію для населення найвищі у Старому Самборі (535,18 грн/Гкал), Сколе (502,4 грн/Гкал), Трускавці (379,74 грн/Гкал), Жидачеві (353,83 грн/Гкал), Бориславі (340,48 грн/Гкал), Миколаєві (338,14 грн/Гкал) та Новояворівську (334,77 грн/Гкал). Найменші вони у Перемишлянах (264,19 грн/Гкал), Моршині (264,24 грн/Гкал), Новому Роздолі (293,04 грн/Гкал), Бродах (294,13 грн/Гкал) та Львові (295,63 грн/Гкал) (рис. 4.8) [6].

Отже, найвищі тарифи на теплову енергію характерні для міст із застарілими системами теплопостачання, що зумовлює високу собівартість теплової енергії. Найменші вони у містах, що мають порівняно добре розвинені теплові мережі.

Тарифи на теплову енергію для населення повністю не відшкодовують фактичної собівартості в жодному населеному пункті Львівської області. Найвищим рівень відшкодування є у Старому Самборі (96,4%), Новояворівську (91,7%), Стебнику (91,2%), Самборі (80,1%), Львові (78,5%) та Жидачеві (77,8%). Натомість найменші значення він має у Перемишлянах (42,6%), Золочеві (54,6%), Миколаєві (58,2%), Трускавці (63,9%) та Моршині (64,4%) [6].

Таким чином рівень відшкодування фактичної собівартості теплової енергії затвердженими тарифами найвищий у містах з високими тарифами при низькій собівартості, а найнижчий - у містах з невеликою кількістю споживачів, що зумовлює високу собівартість, та низькими тарифи.

Для комерційних споживачів середньозважені тарифи на теплову енергії найвищі у Радехові (1284,39 грн/Гкал), Моршині (1225,20 грн/Гкал), Золочеві (1176,96 грн/Гкал), Стрию (1076,85 грн/Гкал), Жидачеві (1057,9 грн/Гкал), Самборі (1049,77 грн/Гкал), Сколе (1029,21 грн/Гкал), Бориславі (1010,33 грн/Гкал), Червонограді (1007,18 грн/Гкал) та Дрогобичі (1004,12 грн/Гкал). Найнижчі вони у Новому Роздолі (772,00 грн/Гкал), Новояворівську (777,08 грн/Гкал), Бродах (953,62 грн/Гкал), Стебнику (959,26 грн/Гкал) та Львові (973,00 грн/Гкал) [6].

Отже, тарифи на теплову енергію для комерційних споживачів є значно вищими, ніж для населення. Вони є найвищими у містах з високою собівартістю теплової енергії.

Найвищий рівень відшкодування затвердженими тарифами на теплову енергію для комерційних споживачів фактичної собівартості спостерігається у Новому Роздолі (128,7%), Старому Самборі (115,9%), Радехові (110,0%), Моршині (109,7%), Стебнику (109,6%), Самборі (108,6%) та Львові (107,0%). Найнижчий він у Червонограді (66,4%), Бродах (71,3%), Миколаєві (73,1%), Трускавці (75,6%), Бориславі (84,3%), Новояворівську (91,2%) та Сколе (99,9%) [6].

Затверджені тарифи на теплову енергію для комерційних споживачів відшкодовують її фактичну собівартість у більшості населених пунктів. Найвищі значення характерні для міст, що мають розвинені системи теплопостачання. Разом з тим у ряді міст фактична собівартість теплової енергії є вищою від встановлених тарифів.

За розміром тарифів на послуги теплопостачання для населення Львів (295,63 грн/Гкал) займає 8 місце серед обласних центрів та міст загальнодержавного значення. Вищі тарифи у Севастополі (742,00 грн/Гкал), Одесі (365,58 грн/Гкал), Херсоні (314,36 грн/Гкал), Сімферополі (309,84 грн/Гкал), Луганську (307,45 грн/Гкал), Харкові (304,03 грн/Гкал) та Кіровограді (303,94 грн/Гкал) (рис. 4.9) [127].

За рівнем відшкодування встановленими тарифами на теплопостачання для населення фактичної собівартості Львів (81,4%) займає 6 місце серед обласних центрів, поступаючись лише Чернігові (100%), Полтаві (93,9%), Харкові (89,5%), Запоріжжі (85,1%) та Миколаєві (81,6%) [127].

За розміром тарифів на послуги теплопостачання для комерційних споживачів Львів (973,00 грн/Гкал) займає 6 місце серед обласних центрів та міст загальнодержавного значення. Вищі тарифи лише у Кіровограді (1128,20 грн/Гкал), Одесі (1015,56 грн/Гкал), Дніпропетровську (1008,34 грн/Гкал), Києві (991,58 грн/Гкал) та Чернігові (985,75 грн/Гкал) [127].

За рівнем відшкодування встановленими тарифами на теплопостачання для комерційних споживачів фактичної собівартості Львів (107,4%) займає 8 місце серед обласних центрів. Він поступається Чернігову (553,8 %), Чернівцям (117,1%), Києву (115,7%), Полтаві (115,5%), Дніпропетровську (110,9%), Запоріжжю (108,5%) та Харкову (107,9%) [127].

Таким чином порівняно з іншими обласними центрами Львів має доволі високі тарифи на теплову енергію для населення, які при цьому відшкодовують значну частину її собівартості. Порівняно високими є також тарифи на теплову енергію для комерційних споживачів, які є більшими від собівартості послуг теплопостачання.

Отже, у Львівській області тарифи на теплову енергію дуже відрізняються. У більшості населених пунктів переважає одноставковий тариф, а у Львові - двоставковий. Найбільшими тарифи є у містах із застарілою матеріальною базою, що зумовлює високу собівартістю послуг, а найменшими у великих містах з розвиненими тепловими мережами. Тарифи для комерційних споживачів загалом є вищими, ніж для населення і відшкодовує фактичну собівартість у більшості міст.

Порівняно з обласними центрами Львів має високі тарифи на теплопостачання для населення і комерційних споживачів. Це забезпечує високий рівня відшкодування собівартості послуг теплопостачання, особливо комерційними споживачами. Таким чином тарифи на послуги теплопостачання у Львівській області, зокрема у Львові, є більш збалансованими, ніж на інші комунальні послуги.

.9.6 Тарифи на послуги електропостачання

Тарифи на електроенергію встановлює Національна комісія регулювання електроенергетики України [132]. Тариф для населення є однаковим для всіх регіонів України (табл. 4.1) [128].

Таблиця 4.1

Тарифи на електроенергію, що відпускається населенню

Електрична енергія, яка витрачається в багатоквартирних будинках та гуртожитках на технічні цілі (роботу ліфтів, насосів та замково-переговорних пристроїв, що належать власникам квартир багатоквартирного будинку на праві спільної власності) та освітлення дворів, східців і номерних знаків, відпускається за тарифом 36,48 копійок за 1 кВт*год (у сільській місцевості - 33,72 коп./кВт*год) [128].

Електрична енергія, яка витрачається в дачних та дачно-будівельних кооперативах, садових товариствах, гаражно-будівельних кооперативах на технічні цілі (роботу насосів) та освітлення території, відпускається за тарифом 36,48 коп. за 1 кВт*год [128].

Оплата за електроенергію здійснюється відповідно до укладеного договору, в якому визначається порядок і форма оплати. Розрахунковий період для проведення оплати за використання електроенергії - календарний місяць [128].

В Україні існує також можливість розраховуватись за спожиту енергію по тарифах, диференційованих за періодами часу [128]. Існують двозонні та тризонні тарифи.

Межі тарифних зон для розрахунків за спожиту електроенергію встановлені НЕК "Укренерго" згідно з постановою НКРЕ №1241 від 20.12.2001р. із змінами та доповненнями, внесеними постановою НКРЕ №1262 від 04.11.2009р [128].

Двозонні тарифи, диференційовані за періодами часу:

) 0,7 тарифу в години нічного мінімального навантаження енергосистеми (з 23 до 7 години);

) повний тариф в інші години доби.

Тризонні тарифи, диференційовані за періодами часу:

) 1,5 тарифу в години максимального навантаження енергосистеми (з 8 до 11 і з 20 до 22 год.);

) повний тариф у напівпіковий період (з 7 до 8, з 11 до 20, з 22 до 23);

) 0,4 тарифу в години нічного мінімального навантаження енергосистеми (з 23 до 7 год) [128].

Для комерційних споживачів тариф на електроенергію залежить від класу напруги і становить: 1 клас напруги (понад 27,5 кВ) - 85 коп/кВт*год; 2 клас напруги (до 27,5 кВ) - 108,2 коп/кВт*год [132].

Таким чином, тарифи на електроенергію у Львівській області, як і загалом в Україні, залежать від типу поселень (міські чи сільські) та обсягу спожитої електроенергії. При цьому територіальна диференціація тарифів - відсутня.

.9.7 Тарифи на послуги газопостачання

Тарифи на природний газ для населення встановлює Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) України. Вони є однаковими для всіх регіонів України [132].

Обсяги використаного споживачами газу визначають [91]:

. У будинках, де не встановлені квартирні лічильники газу, за показниками лічильників газу (будинкових або групи будинків) із подальшим розподілом обсягів спожитого газу між споживачами пропорційно кількості мешканців у квартирі або в іншому ізольованому житловому приміщенні;

. У будинках, де частково встановлені квартирні лічильники газу, споживачі, що мають їх, вираховують обсяги спожитого газу за показаннями, а споживачі, що не мають квартирних лічильників газу, - за показаннями лічильників газу (будинкових або групи будинків), з яких виключають сумарні показання квартирних лічильників газу, встановлених у цьому будинку або групі будинків, із подальшим розподілом цієї різниці газорозподільною організацією між споживачами, які не мають квартирних лічильників газу, пропорційно кількості мешканців у квартирі або в іншому ізольованому житловому приміщенні.

З 1 травня 2014 року діють нові роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення, затверджені постановою НКРЕ від 03.04.2014 №420 (табл. 4.3) [132].

Таблиця 4.2

Тарифи на природний газ, що відпускається населенню до 1.05.2014

Таблиця 4.3

Тарифи на природний газ, що відпускається населенню з 1.05.2014

Загалом нові тарифи значно вищі від попередніх (табл. 4.2, 4.3). Розмір тарифів на природний газ при обсягах споживання до 2500 м3 зріс на 50%, при обсягах споживання до 6000 м3 - на 62,8%. Також за новими тарифами не виділяється окремого тарифу для обсягів споживання понад 12000 м3. Це означає, що тарифи при обсягах споживання 6000-12000 м3 зросли на 62,2%, а при обсягах споживання понад 12000 м3 - на 35,8%. Таким чином найбільше зростання тарифів спостерігалося для споживачів, що мають обсяги споживання природного газу 2500-12000 м3.

Тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" для території, яку обслуговує ПАТ "Львівгаз" становить 41,10 грн/1000 м3 без ПДВ [136].

Тарифи на природний газ для населення не відповідають його фактичній собівартості, незважаючи на їх зростання з 1 травня 2014 року. Тому планується протягом 2014-2017 рр. щороку підвищувати тарифи для досягнення рівня, який відшкодовуватиме 100% собівартості [144].

Отже, тарифи на природний встановлює Національна комісія регулювання електроенергетики. Вони є однаковими на всій території України і залежать лише від обсягу споживання природного газу та наявності газових лічильників. З 1.05.2014 р. відбулося значне зростання тарифів на природний газ, проте вони все ще не повністю відшкодовують його собівартість. Тому планується подальше підвищення тарифів.

.10 Субсидії населенню за житлово-комунальні послуги

Високі тарифи на житлово-комунальні послуги спричиняє значне навантаження на бюджети багатьох сімей [131]. Тому актуальною є програма надання населенню безготівкової допомоги у формі субсидій.

Державна житлова субсидія - це соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, яка спрямована на забезпечення адресної підтримки найменш захищених сімей і громадян в умовах поступового підвищення плати за житлово-комунальні послуги [131].

Субсидії надаються, якщо вартість житлово-комунальних послуг перевищує 10% або 15% від сумарного доходу сім'ї (обов'язкова частка сплати) і призначається у розмірі, який компенсує цю різницю.

Субсидії призначаються за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги у межах норм споживання. Норма володіння чи користування загальною площею житла та нормативи користування комунальними послугами встановлюються виходячи з 21 кв. метра на наймача і кожного прописаного у житловому приміщенні та додатково 10,5 кв. метра на всіх тут прописаних, а для громадян, які проживають в однокімнатній квартирі - на загальну площу незалежно від розміру квартири. Субсидія призначається уповноваженому власнику (співвласнику) житла, на якого відкрито особові рахунки за місцем реєстрації. Субсидія надається за умови, що всі працездатні члени сім'ї працюють, навчаються, або зареєстровані у службі зайнятості як такі, що шукають роботу [131].

Для надання населенню субсидій у структурі виконавчої влади створюються відповідні підрозділи. Так, у Львові організацію, координацію та контроль за наданням населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу здійснює Департамент гуманітарної політики Львівської міської ради [131].

У Львівській області у 2013 році субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг були призначені 66360 сім'ям. Загальна сума призначених субсидій складала 13317,5 тис. гривень, тобто в середньому по 200,7 грн на сім'ю [55].

Найбільша кількість сімей, яким у 2013 році були призначені субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, була у Львові (22554), Дрогобицькому (7425), Миколаївському (6086), Сокальському (5020) та Яворівському (4715) районах. Найменше їх було у Турківському (62), Городоцькому (386), Мостиському (493), Сколівському (581), Жовківському (719) та Кам'янка-Бузькому (726) районах [55].

Отже, найбільша кількість субсидій була призначена у районах з найбільшою кількістю населення. Найнижчі показники були у районах зі слабо розвиненою комунальною інфраструктурою.

Найбільша сума призначених субсидій була у Львові (3756,0 тис. грн), Миколаївському (1716,9 тис. грн), Яворівському (1334,7 тис. грн), Дрогобицькому (1159,6 тис. грн), Сокальському (905,1 тис. грн), Жидачівському (215,8 тис. грн) та Стрийському (528,2 тис. грн) районах. Найменшою вона була у Турківському (0,4 тис. грн), Сколівському (68,1 тис. грн), Городоцькому (85,8 тис. грн) та Мостиському (85,8 тис. грн) районах [55].

Отже, розмір призначених субсидій залежав від кількості сімей, яким вони були призначені й найбільшим був у адміністративних одиницях з найбільшою кількістю населення.

Найбільший середній розмір призначених субсидій був у Пустомитівському (354,4 грн), Жовківському (300,2 грн), Яворівському (283,1 грн), Миколаївському (282,1 грн) та Жидачівському (280,8 грн) районах, а найменший - у Турківському (6,9 грн), Сколівському (117,3 грн) районах, Львові (153,0 грн), Дрогобицькому (156,2 грн), Мостиському (174,0 грн) та Сокальському (180,3 грн) районах [55].

Отже, середній розмір призначених субсидій був найбільшим у приміській зоні Львова. Це пов'язано з добре розвиненими комунальними послугами і, відповідно, високою їх вартістю, що призводить до більшого обсягу субсидій на одну сім'ю. Найнижчі значення спостерігаються у: а) периферійних районах зі слабо розвиненими комунальними послугами і, як наслідок, низьким обсягом субсидій; б) Львові та районах з великими містами через велику кількість в них сімей, яким призначені субсидії.

Очевидно, що загальна сума субсидій залежить від кількості населення. Тому для міжрегіональних порівнянь доцільно використати показник обсягу субсидій на 1 особу. Це дозволить визначити адміністративні одиниці, населення яких більше залежить від субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

В середньому у Львівській області цей показник становить 5,2 грн/особу. Найвищим він був у Яворівському (10,8 грн/особу), Жидачівському (10,0 грн/особу), Буському (8,5 грн/особу), Перемишлянскьому (7,7 грн/особу), Золочівському (5,3 грн/особу) та Бродівському (5,0 грн/особу) районах. Найменші значення були характерні для Турківського (0,01 грн/особу), Городоцького (1,2 грн/особу), Дрогобицького (1,3 грн/особу), Сколівського (1,4 грн/особу), Мостиського (1,5 грн/особу), Стрийського (1,6 грн/особу), Жовківського (2,0 грн/особу) та Самбірського (2,0 грн/особу) районів.

Отже, найбільше значення субсидії мають у адміністративних одиницях з порівняно невеликою кількістю населення та високою забезпеченістю комунальними послугами. Натомість у периферійних районах, де комунальні послуги розвинені слабо субсидії є менш важливі.

У 2013 році на Львівську область припадало 3,8% сімей, яким призначено субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, та 4,9% загальної суми цих субсидій в Україні [54].

За кількістю сімей, що отримували такі субсидії Львівська область (66360) займала 9 місце в Україні. Її випереджали Донецька (242982), Харківська (157074), Дніпропетровська (133111), Сумська (97458), Луганська (97221), Черкаська (75791), Вінницька (69789) та Запорізька (68417) області [54].

За розміром субсидій Львівська область (13317,5 тис. грн) посідала 6 місце в Україні, поступаючись Донецькій (37885,5 тис. грн), Харківській (28481,4 тис. грн), Дніпропетровській (21398,7 тис. грн), Луганській (16463,2 тис. грн) та Сумській (14885,6 тис. грн) областям [54].

Середній розмір призначених субсидій у Львівській області (200,7 грн) був значно вищим, ніж в середньому по Україні (157,0 грн). За цим показником Львівська область займала 4 місце, поступаючись лише Івано-Франківській (244,3 грн), Рівненській (218,6 грн) та Тернопільській (200,9 грн) областям [54].

Загалом на одну особу у Львівській області припадало менше субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг (5,2 грн/особу), ніж в середньому по Україні (6,0 грн/особу). За цим показником Львівська область займала 17 місце. Вона випереджала Севастополь (1,0 грн/особу), Чернівецьку (1,6 грн/особу), Миколаївську (1,7 грн/особу), Одеську (2,1 грн/особу), Закарпатську (2,1 грн/особу) області, Автономну Республіку Крим (2,8 грн/особу), Херсонську область (3,4 грн/особу), Київ (3,8 грн/особу), Волинську (4,5 грн/особу) та Житомирську (4,7 грн/особу) області.

На основі цих показників можна зробити висновок про те, що загалом Львівська області серед адміністративно-територіальних одиниць України займає високі місця за обсягом субсидій. При цьому треба зазначити, що середній розмір субсидії значно вищий, ніж в середньому по Україні. Разом з тим високі місця області зумовлені не високою залежністю від субсидій, а великою кількістю населення, оскільки в розрахунку на 1 особу розмір субсидій порівняно незначний.

Субсидії для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у Львівській області у 2013 році були призначені 4344 сім'ям. Загальна їх сума становила 3704,4 тис. грн, тобто 852,8 грн на сім'ю [55].

Найбільша кількість сімей, яким у 2013 році були призначені субсидії на відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, була у Жовківському (627), Сколівському (501), Старосамбірському (461), Перемишлянському (421) та Сокальському (348) районах. Найменше їх було у Миколаївському (13), Городоцькому (23), Стрийському (44), Дрогобицькому (50), Кам'янка-Бузькому (60), Турківському (61) та Самбірському (76) районах. У Львові та Пустомитівському районі таких субсидій призначено не було взагалі [55].

Отже, субсидії на придбання палива найбільшій кількості сімей були призначені у районах з недостатнім рівнем охоплення опаленням та газопостачанням. Натомість таких субсидій взагалі не було у адміністративних одиницях, які добре охоплені комунальними послугами.

Загальна сума субсидій найбільшою була у Жовківському (555,4 тис. грн), Старосамбірському (475,7 тис. грн), Сколівському (351,2 тис. грн), Сокальському (308,9 тис. грн), Перемишлянському (282,1 тис. грн), Бродівському (267,3 тис. грн) та Яворівському (250,6 тис. грн) районах, а найменшою - у Миколаївському (14,0 тис. грн), Городоцькому (21,1 тис. грн), Стрийському (27,5 тис. грн), Дрогобицькому (42,9 тис. грн) та Турківському (45,0 тис. грн) районах [55].

Отже, розмір призначених субсидій залежав від кількості сімей, яким вони були призначені й найбільшим був у адміністративних одиницях з недостатньо розвиненою інфраструктурою.

Середній розмір призначених субсидій найбільшим був у Самбірському (1152,9 грн), Миколаївському (1073,8 грн), Старосамбірському (1032,0 грн), Кам'янка-Бузькому (969,3 грн), Буському (955,1 грн), Бродівському (924,8 грн), Городоцькому (917,0 грн) та Яворівському (904,7 грн) районах. Найменшим він був у Стрийському (624,0 грн), Перемишлянському (670,0 грн), Сколівському (700,9 грн), Турківському (738,4 грн) та Золочівському (763,5 грн) районах [55].

Отже, найбільші субсидії були у районах, на які припадав великий обсяг субсидій при порівняно незначній кількості сімей, яким вони були призначені. Найменші показники спостерігались у периферійних районах, де субсидії були призначені великій кількості сімей.

В середньому у Львівській області у 2013 році на 1 особу припадало 1,5 гривень субсидій на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Найвищим цей показник був у Сколівському (7,4 грн/особу), Перемишлянському (7,1 грн/особу), Старосамбірському (6,1 грн/особу), Жовківському (5,1 грн/особу), Бродівському (4,4 грн/особу) та Буському (4,4 грн/особу) районах. Найменші значення були характерні для Миколаївського (0,2 грн/особу), Дрогобицького (0,2 грн/особу), Стрийського (0,2 грн/особу), Городоцького (0,3 грн/особу), Самбірського (0,8 грн/особу), Турківського (0,9 грн/особу), Кам'янка-Бузького (1,0 грн/особу) районів (рис. 4.8).

Таким чином найбільше значення на придбання палива мають у периферійних районах з недостатнім рівнем розвитку комунальної інфраструктури.

На Львівську область у 2013 році припадало 1,5% сімей, яким в Україні призначено субсидії для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, та 1,7% загальної суми цих субсидій [54].

За кількістю сімей, яким призначено такі субсидії Львівська область (4344) займала в Україні 24 місце, випереджаючи лише Київ (7), Севастополь (243) та Полтавську область (3933) [54].

За обсягом субсидій для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива Львівська область (3704,4 тис. грн) займала 22 місце в Україні. Нижчі показники мали лише Київ (7,0 тис. грн), Севастополь (203,0 тис. грн), Полтавська (2542,9 тис. грн), Київська (2926,9 тис. грн) та Дніпропетровська (3577,7 тис. грн) області [54].

Середній розмір субсидій у Львівській області (852,8 грн) був вищий, ніж в середньому по Україні (762,1 грн). За цим показником Львівська область займала 7 місце. Вищі показники були у Києві (1007,3 грн), Херсонській області (962,9 грн), Автономній Республіці Крим (941,6 грн), Одеській (939,0 грн), Закарпатській (885,5 грн) та Чернівецькій (857,0 грн) областях [54].

Загалом на одну особу у Львівській області припадало значно менше субсидій для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (1,5 грн/особу), ніж в середньому по Україні (4,7 грн/особу). За цим показником Львівська область займала 24 місце. Вона випереджала лише Київ, де таки (0,2 коп/особу), Севастополь (0,5 грн/особу) та Дніпропетровську область (1,1 грн/особу) (рис. 4.9).

Таким чином у Львівській області, порівняно з іншими адміністративно-територіальними одиницями України субсидії для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива мають невеликий обсяг та надаються невеликій кількості споживачів, а отже не мають великого значення.

Отже, субсидії - це соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям. Субсидії на оплату житлово-комунальних послуг у Львівській області найбільше значення мають у районах з порівняно невеликою кількістю населення та високою забезпеченістю комунальними послугами. Натомість у периферійних районах, де комунальні послуги розвинені слабо такі субсидії є менш важливі.

Субсидії для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у Львівській області найбільше значення мають у периферійних районах з недостатнім рівнем розвитку комунальної інфраструктури. Разом серед областей України Львівська область не має високих місць за обсягом субсидій на 1 особу, що свідчить про її порівняно низьку залежність від субсидій.

5. ПРОБЛЕМИ, ПЛАНИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

.1 Проблеми ЖКГ у містах

житловий комунальний львівська область

Перед житлово-комунальним господарством Львівської області постає ряд проблем. Вони ставлять під загрозу можливість його подальшого функціонування, а тому потребують негайного вирішення [147].

Житлово-комунальне господарство є найбiльш технiчно вiдсталою галуззю економiки з багатьма проблемами, які останнiм часом значно загострилися. Їх комплексний характер вимагає усвiдомлення суспiльством особливої значимості забезпечення ефективного функцiонування ЖКГ, необхідності прискорення реформування його дiяльностi [109].

Головними причинами виникнення проблем в житлово-комунальному господарстві є недостатнє фінансування, застарілість матеріально-технічної бази, неповне забезпечення населення області комунальними послугами, невідповідність встановлених тарифів собівартості комунальних послуг.

Житлово-комунальне господарство Львівської області як і всього ЖКГ України є залишком соціалістичної системи СРСР. Незважаючи на численні спроби його реформування воно все ще не досягло якісно нового рівня. Велика частина матеріально-технічної бази житлово-комунального господарства залишилась ще з радянських часів і не може забезпечити зростаючих потреб населення, а тому потребує переоснащення. Крім того житлово-комунальне господарство продовжує діяти за старими радянськими підходами, які фактично не працюють в сучасних реаліях [143]. Це призводить до невідповідності собівартості комунальних послуг встановленим тарифам, наростанню боргів комунальних підприємств тощо.

В житлово-комунальному господарстві Львівської області проявляються проблеми, що характерні для всього ЖКГ України. Вчені Харківського регіонального інституту державного управління О.А. Мельниченко та А.С. Шевченко класифікували проблеми ЖКГ за підгалузями, в яких вони виникають та намітили шляхи їх вирішення [33]. Вони виділяють такі групи проблем:

. Проблеми житлового господарства:

) Високий ступінь зносу житлового фонду. Шляхами вирішення даної проблеми є проведення капітального ремонту під'їздів та інших місць загального користування; виведення з експлуатації аварійних будинків.

) Відсутність накопичених коштів на капітальний ремонт. Для вирішення цієї проблеми необхідно переглянути фінансові відносини між підприємствами ЖКГ і мешканцями

) Занедбаність прибудинкових територій. Для подолання цієї потреби необхідне будівництво дитячих майданчиків та організація місць відпочинку.

) Аварійність ліфтів. Необхідні капітальний ремонт та заміна ліфтів.

. Проблеми теплопостачання:

) Висока ціна гігакалорій. Шляхами подолання є перехід на альтернативні види палива; оптимізація рівня завантаження теплогенеруючих потужностей.

) Значні втрати тепла. Для подолання цієї проблеми необхідні модернізація обладнання, будівництво локальних котелень, утеплення фасадів будівель.

. Проблеми водопровідно-каналізаційного господарства:

) Низька якість води. Необхідне встановлення сучасних систем очистки води

) Значні втрати води. Потрібно перейти від аварійно-точкового ремонту до повної заміни труб і комунікацій.

) Забруднення водоймищ викидами із каналізаційних мереж. Потрібне будівництво сучасних систем повного та біологічного очищення стічних вод.

. Проблеми благоустрою та санітарної очистки:

) Несвоєчасний вивіз побутових відходів, прибирання листя, снігу та сміття з вулиць. Потрібний чіткий контроль за виконанням відповідних обов'язків.

) Несанкціоновані звалища.

) Вичерпання ресурсу діючих звалищ та полігонів утилізації відходів. Необхідно організувати підприємства з переробки твердих побутових відходів.

. Проблеми дорожнього господарства:

) Неналежний стан доріг. Необхідно здійснити перехід від "ямкового" до капітального ремонту доріг з використанням сучасних технологій.

) Занедбаний стан підземних переходів. Потрібне проведення ремонту

) Дефіцит техніки для прибирання вулиць. Необхідна закупівля нової спецтехніки.

. Проблеми зеленого господарства:

) Пошкодження автомобілів і споруд зламаними деревами. Необхідно здійснювати вирубку сухостою та спилювання гілок, які заважають чи несуть загрозу

) Брак "зелених зон". Необхідне впорядкування існуючих й створення нових парків, скверів, захисних зон, лісопарків; підвищення рівня декоративно-художнього оформлення вулиць, парків; впровадження комплексної механізації висадки дерев і чагарників на вулицях.

. Проблеми міського громадського пасажирського транспорту:

) Диспропорція між графіком руху міського транспорту та пасажиропотоками. Необхідна оптимізація маршрутів

) Зношеність рухомого складу та транспортної інфраструктури. Необхідно впровадити механізацію та автоматизацію при обслуговуванні та ремонті рухомого складу, трамвайних колій; оновити рухомий склад (придбати нові автобуси, тролейбуси, трамваї).

) Значна кількість ДТП та низька культура обслуговування. Потрібно підвищити відповідальність перевізників [33].

Департамент житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації визначає такі головні причини неефективного та збиткового функціонування підприємств ЖКГ: фізичне та моральне старіння основних фондів, погіршення технічного рівня виробництва та зниження якості послуг, взаємна невідповідність чинних тарифів і реальних витрат на надання послуг на підприємствах житлово-комунального господарства, постійне підвищення вартості енергоносіїв при незмінних тарифах на послуги, зростання заборгованості споживачів щодо оплати наданих послуг, значне зменшення обсягів державного інвестування [126, 147].

У програмі реформування і розвитку житлово-комунального господарства Львівської області на 2011-2014 роки визначено такі головні проблемні питання ЖКГ [66]:

недосконалість відносин власності у багатоквартирному житлі;

безвідповідальне ставлення власників та користувачів до свого житла, що призводить до його швидкого фізичного та морального старіння;

нераціональне використання виробниками та споживачами комунальних послуг;

відсутність стратегії реформування житлово-комунального господарства в населених пунктах області;

недосконалість структури управління галуззю та нормативно-правової бази для забезпечення її надійного і ефективного функціонування;

низький фінансовий та управлінський менеджмент на комунальних підприємствах та у житловому фонді;

відсутність поширення процесу розмежування функцій замовника та виконавця послуг;

недостатні темпи створення ефективного власника житла - об’єднань співвласників багатоквартирних будинків;

недосконалість системи державного регулювання на ринку природних монополій;

нерозвиненість сучасних форм ефективного управління підприємствами житлово-комунального господарства (управління, концесія, приватизація тощо);

відсутність конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг, що характеризується низькою кількістю залучених на конкурсних засадах приватних підприємств;

недостатня ініціатива органів місцевого самоврядування щодо залучення приватних підприємств та громадян до діяльності у сфері житлово-комунального господарства;

незбалансованість тарифної політики, що призводить до погіршення фінансового стану підприємств;

надання житлово-комунальних послуг неналежної якості та не в повному обсязі, що призводить до зменшення населенням оплати послуг;

дефіцит фінансових ресурсів, необхідних для відновлення, належної експлуатації та обслуговування житлового фонду, систем тепло-, водопостачання та водовідведення;

високий рівень зношеності основних фондів та збільшення видатків на ліквідацію аварійних ситуацій;

понаднормативні мережеві та будинкові втрати води та теплоносія, відсутність у достатній кількості технологічних та будинкових приладів обліку;

низька інвестиційна привабливість підприємств, у зв’язку з незадовільним фінансовим та технічним станом галузі житлово-комунального господарства.

Ми зробили спробу класифікувати проблеми житлово-комунального господарства за їх характером, що одночасно визначає заходи, необхідні для їх подолання. За таким підходом проблеми житлово-комунального господарства можна поділити на п'ять груп (Рис. 5.1):

. Економічні - збитковість підприємств; невідповідність встановлених тарифів фактичній собівартості послуг; заборгованість споживачів за комунальні послуги; заборгованість комунальних підприємств із виплат заробітної плати; недостатнє та неправильно розподілене фінансування; зменшення обсягів державного інвестування; наявність підприємств-монополістів; високий рівень оподаткування комунальних підприємств; підвищення вартості енергоносіїв при незмінних тарифах на послуги.

. Управлінські - створення ОСББ; відсутність механізмів контролю за якістю комунальних послуг; незбалансована політика у сфері житлово-комунального господарства, неузгодженість дій органів державної влади та місцевого самоврядування; використання застарілих підходів, що не діють в сучасних реаліях.

. Технічні - застарілість матеріально-технічної бази, погіршення технічного рівня виробництва, нестача житла, неповне охоплення житлового фонду водопостачанням, водовідведенням, теплопостачанням, газопостачанням, ліфтами; незадовільний стан дорожнього покриття.

. Екологічні - забруднення води, повітря, ґрунту внаслідок перевищення встановлених норм шкідливих речовин, що викидаються (скидаються) та застарілості очисних споруд; перевантаження сміттєзвалищ, відсутність переробки сміття.

. Локальні (специфічні) - проблеми конкретних населених пунктів (наприклад проблема загазованості в Бориславі, стихійних сміттєзвалищ в окремих населених пунктах).

Проблеми житлово-комунального господарства мають економічне підґрунтя. Нормальне функціонування житлово-комунального господарства вимагає постійного фінансування. Натомість недостатнє фінансування сектору ЖКГ з боку держави (як із загальнодержавного, так і з місцевих бюджетів) створює перешкоди для його роботи. Крім того потребу в додаткових коштах створює високий рівень оподаткування підприємств. Ще однією проблемою, що впливає на фінансування підприємств є заборгованість населення за послуги житлово-комунальної сфери за попередні періоди, що пов'язане з високим навантаженням послуг ЖКГ на сімейний бюджет, постійним зростанням тарифів.

Гостро постає проблема незбалансованої політики у сфері ЖКГ. Зокрема це проявляється у секторі водопостачання. Так, Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері енергетики (НКРЕ) та Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері комунальних послуг регулярно підвищують вартість електроенергії для комунальних підприємств. При цьому це збільшення вартості не закладається в тарифах на воду для населення. Тому підприємства водопостачання потерпають від нестачі коштів, а отже не можуть забезпечити роботу систем водопостачання на належному рівні.

Ще однією проблемою є неузгодженість дій органів державної влади та місцевого самоврядування. Так, наприклад, органи місцевого самоврядування зазвичай сприяють переходу населення на системи автономного опалення та гарячого водопостачання, що дозволяє зменшити навантаження на котельні централізованого теплопостачання, які зазвичай мають застаріле обладнання. В той же час Кабінет міністрів України пропонує ввести комплекс обмежувальних заходів щодо переходу квартир на автономне опалення і гаряче водопостачання [103].

Недостатнє та часто неправильно розподілене фінансування житлово-комунального господарства пов'язано також з тим, що кошти від сплати податків надходять не до місцевих, а до загальнодержавного бюджету, а отже складно ефективно регулювати їх розподіл.

Інша проблема полягає в тому, що комунальні підприємства в міських населених пунктах дуже часто є монополістами, а отже ринку комунальних послуг не існує. В результаті відсутні механізми вибору комунальних послуг та забезпечення їх надання на належному рівні, хоча це передбачено чинним законодавством України. Крім того виникає необхідність постійних перевірок об'єктивності встановлених тарифів.

Важливою проблемою є також те, що оскільки витрати на послуги, які надають підприємства ЖКГ є більшими від діючих тарифів, то це призводить до того, що підприємства є збитковими. Внаслідок цього відсутні кошти на модернізацію основних фондів, а також зростає навантаження на державний бюджет [147].

Тарифи на комунальні послуги в Львівській області не покривають фактичної собівартості. Серед міст обласного підпорядкування та районних центрів Львівської області тариф з утримання будинків та прибудинкових територій повністю відшкодовує собівартість цих послуг лише у Львові, Новому Роздолі, Жидачеві, Золочеві та Сколе. У всіх інших населених пунктах цих категорій рівень відшкодування є нижчим від 100%, зокрема найгіршою є ситуація в Пустомитах (54%) та Бродах (64,9%) [6].

Повне відшкодування фактичної собівартості послуг водопостачанням затвердженим тарифом відбувається лише в Пустомитах (100,5%), натомість катастрофічною є ситуація в Новому Роздолі (15,6%), Сколе (55,4%) та Жидачеві (55,8%) [6]. Послуги водовідведення повною мірою відшкодовуються лише в Бориславі, Городку та Мостиськах [6].

Затверджені тарифи на послуги теплопостачання не відшкодовують фактичної собівартості цих послуг в жодному міському населеному пункті Львівської області. Найгірша ситуація в Перемишлянах (42,6%), Золочеві (54,6%) та Миколаєві (58,2%) [6].

Можна зробити висновок про те, що тарифи на комунальні послуги загалом у Львівській області не покривають фактичної собівартості, а отже підприємства, що надають ці послуги є збитковими і потребують фінансування з боку держави.

Постійна нестача фінансів у житлово-комунальній сфері поглиблюється також за рахунок несвоєчасної та неповної оплати населенням комунальних послуг. Станом на 1 січня 2014 року заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг у Львівській області складало 482,3 млн грн [127]. Проте спостерігається позитивна тенденція до зниження рівня заборгованості. Так, за 2013 рік загальна заборгованість населення за комунальні послуги зменшилась на 35,5 млн грн [127].

За першу половину 2013 року підприємства житлово-комунального господарства Львівської області отримали збитки у сумі 89,9 млн грн (4,3% від збитків по всій Україні) [43].

Внаслідок недостатнього фінансування та постійної нестачі коштів в житлово-комунальному господарстві виникає проблема оплати праці працівників ЖКГ. Незважаючи на те, що оплата праці в ЖКГ загалом залишається на середньому рівні, проте є проблема пов'язана із заборгованістю із виплат заробітної плати працівникам ЖКГ. У Львівській області в 2013 році середньомісячна заробітна плата працівника у сфері "надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту" становила 2473 грн (середня заробітна плата в області - 2489 грн) [99]. Але при цьому спостерігається велика диференціація заробітної плати в середині сектору. Станом на січень 2013 року середня номінальна заробітна плата у секторі "постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря" складала 3616 грн і була значно вищою, ніж у сфері "водопостачання, каналізації та поводження з відходами" (2043 грн) [99]. Проблема заборгованості із виплати заробітної плати працівникам ЖКГ є дуже важливою, оскільки впливає на якість трудових ресурсів у житлово-комунальному господарстві та становить загрозу його нормальній роботі. Станом на 1.05.2013 заборгованість із виплати заробітної плати на підприємствах житлово-комунального господарства Львівської області складала 2403,7 тис. грн [43].

Заборгованість є великою проблемою, що становить загрозу для нормального функціонування ЖКГ в майбутньому. Брак коштів вже сьогодні в окремих випадках паралізує нормальну роботу ЖКГ. Так, яскравим прикладом є відключення водопостачання у Бориславі, яке періодично відбувається протягом останніх кількох років через заборгованість КП "Бориславводоканал" перед Львівобленерго [102]. Така ж ситуація періодично виникає і в інших населених пунктах області. При цьому підприємства-боржники є збитковими і не можуть погасити свої борги.

У Львівській області актуальною залишається проблема нестачі житла. Ця проблема найбільше проявляється у міських населених пунктах. У міських поселеннях Львівської області у 2012 році налічувалось близько 527 тисяч квартир, тобто в середньому в одній квартирі проживало 3 особи. При цьому на одну особу в середньому припадало 19,7 м2. Тоді як в середньому по Україні в міських поселеннях цей показник становить 21,6 м2. За показником забезпеченості населення житлом Львівська область перебуває лише на 21 місці в Україні [19]. Тому можна говорити про недостатній рівень забезпечення населення Львівської області житлом.

У 2012 році на квартирному обліку в міських поселеннях Львівської області перебували 64950 сімей та одинаків (3 місце в Україні після Києва та Донецької області), з них 48142 (74,1%) - у місті Львів. Тобто найбільша нестача житла спостерігається у Львові. Протягом 2012 року житло отримали тільки 116 сімей (16 місце в Україні) [19].

Разом з тим в останні роки спостерігається позитивна динаміка по введенню в експлуатацію житла. В 2012 році у Львівській області було введено в експлуатацію 4960 квартир загальною площею 731,4 тис. м2 (з них 455,0 тис. м2 у міських поселеннях) і за цим показником вона посідала 5 місце в Україні. Проте за показником введення в експлуатацію житла на 1000 осіб - лише 11 місце (2,0 квартир) [19]. Таким чином можна говорити про те, що у Львівській області ситуація із забезпечення житлом покращується, але необхідний ще тривалий час для того, щоб вона сягнула середньоукраїнських значень.

Недостатня комфортність, низька енергоефективність житлових будинків перших масових серій, їх значна фізична і моральна зношеність потребують вирішення проблеми капітального ремонту (реконструкції) житла із застосуванням сучасних енергозберігаючих технологій, матеріалів та обладнання. Загалом в області рівень зносу житлового фонду складає 54,5% [66].

Позитивним є також те, що протягом останніх років зростали капітальні інвестиції в житлове будівництво. У 2012 році було інвестовано 2315,8 млн грн і за цим показником Львівська область посідала 5 місце в Україні. Більшість інвестицій (92,3%) прийшлась на нове будівництво, проте були також інвестиції спрямовані на поліпшення, вдосконалення, реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт раніше існуючого житла. Найбільша частка інвестицій у житлове будівництво припала на Львів (36,7%), Пустомитівський (17,3%) та Яворівський (5,6%) райони. Проте слід відзначити, що державний бюджет був джерелом тільки 1,5% всіх інвестицій в житлове будівництво [19].

В житлово-комунальному господарстві міст існує також проблема пов'язана з недостатнім рівнем обладнання ліфтами. Так, у Львівській області із 3445 будинків з 5-ти і більше поверхами тільки 1334 (38,7%) обладнані ліфтами [19]. Ремонту потребують 311 ліфтів, а ще 260 - модернізації. Крім того є потреба в ремонті систем диспетчерського контролю за інженерним обладнанням житлових будинків [43].

Ліфтове обладнання зношується, а його оновлення практично не проводиться. Тому спостерігається систематичне зупинення ліфтів з технічних причин, при цьому потреба в коштах на ремонт щорічно зростає [66].

Житлово-комунальне господарство розвивається дуже швидкими темпами. Рівень забезпечення населення комунальними послугами постійно зростає. Однак, значна частина житлового фонду все ще не обладнана комунальними послугами. Це особливо стосується сільських населених пунктів, проте проявляється і у міських поселеннях. Зокрема, у Львівській області в 2012 році водопроводом було обладнано 87,7% міського житлового фонду, каналізацією - 87,7%, централізованим опаленням - 75,3%, гарячим водопостачанням - 74,9%, газом - 91,4% [40]. Отже, і в міських населених пунктах є актуальною проблема недостатнього забезпечення комунальними послугами.

Однією з найважливіших проблем житлово-комунального господарства є застарілість матеріально-технічної бази. Це спостерігається як у житловому, так і в комунальному господарстві. Так, станом на кінець 2012 року у Львівській області до категорії аварійного житлового фонду належало 485 будинків загальною площею 37816 м2, в яких проживало 1348 осіб. До категорії зношеного житлового фонду належало 1058 будинків із загальною площею 81891 м2, в яких проживало 3362 особи. Найбільшу площу аварійний житловий фонд займає у Львові (6107 м2), Бродівському (5098 м2) та Жидачівському (3867 м2) районах, а зношений - у Дрогобицькому (10612 м2, в т.ч. Борислав - 8812 м2, Трускавець - 1800 м2), Жовківському (9221 м2) районах, Львові (8987 м2) та Стрийському районі (8929 м2, в т.ч. Стрий - 8347 м2) [19].

Водопровідні системи Львівської області потребують капітальних ремонтів. У Львівській області в 2012 році до категорії ветхих та аварійних належать 45% водоводів, 42% вуличних водопровідних мереж та 49% внутрішньоквартальних та внутрішньодворових мереж [40]. При цьому спостерігається негативна тенденція зростання їх частки. Так, з 2000 до 2012 року протяжність ветхих та аварійних водоводів зросла з 292 км до 763 км (з 16% до 45%), вуличних водопровідних мереж з 447 км до 1100 км (з 21% до 42%), внутрішньоквартальних та внутрішньодворових мереж з 92 км до 423 км (з 16% до 49%) [40]. Отже, частка ветхих та аварійних водопровідних систем за дванадцять років зросла у 2,75 рази. Це свідчить про те, що у Львівській області не відбувається переобладнання та оновлення водопровідних систем, що становить загрозу для всіх водопровідних мереж області.

Технічна невідповідність водопровідних систем встановленим нормам призводить до витоків води, що в свою чергу позначається на її собівартості через зниження рентабельності, а отже призводить до зростання збитків. У 2012 році витік та невраховані втрати води складали 74504 тис. м3, що складало 48,2% всієї води поданої у мережу [43].

Крім того вода за якістю не завжди відповідає стандартам щодо питної води. Так, у 2012 році 28,6% відпущеної споживачам води не відповідало цим стандартам [43].

В межах області частка ветхих та аварійних водопровідних систем відрізняється за окремими територіальними одиницями. Найгіршою є ситуація у Львові (до ветхих та аварійних належить 68% водопровідних мереж), Золочівському (65%), Городоцькому (60%), Миколаївському (52%) та Перемишлянському (51%) районах [40].

Якість води на артезіанських водозаборах загалом відповідає стандарту "Вода питна". Проте є окремі випадки (водозабори "Будзень" та "Бібрка" для водопостачання міста Львів), де спостерігаються прояви підвищеного вмісту заліза та сірководню [66].

Практично всі очисні споруди каналізаційних стоків області збудовані до 1990 року і вимагають реконструкції, а в окремих населених пунктах - будівництва нових [65]. Реконструкції та технічного переоснащення вимагають також каналізаційні насосні станції, яких в області 60 [147]. Вирішення проблем водопровідно-каналізаційного господарства можливе в результаті реконструкції мереж водопостачання, насосних станцій, очисних споруд тощо [147].

Критичною з точки зору водозабезпечення ситуація також залишається у таких населених пунктах: Борислав, Турка, Трускавець, Мостиська, Рудки, селище міського типу Славське [147].

Каналізаційні мережі відсутні у 13% міст і селищ Львівської області, які оснащені централізованим водопостачанням [66]. Це призводить до забруднення поверхневих та ґрунтових вод і негативно впливає на екологічну ситуацію в області.

Однією з найбільш гострих проблем теплопостачальних підприємств є старіння основного обладнання і виробничих фондів, що негативно впливає на якість послуг, збільшує витрати палива і загалом призводить до підвищення собівартості теплової енергії [66]. До категорії ветхих та аварійних у Львівській області належить 29% теплових та парових мереж. Це призводить до значних втрат теплової енергії. Так в 2012 році втрати теплової енергії склали 541,9 тис. Гкал, що становило 16,6% всієї відпущеної теплової енергії [43].

Найвища частка ветхих та аварійних теплових та парових мереж у Самбірському районі (55%), Львові (52%), та Буському (50%) районах [40]. У 2012 році втрати теплової енергії складали 541,9 тис. Гкал (14,1% від усієї виробленої в області енергії). Найбільші втрати теплової енергії спостерігались у Львові (403,9 тис. Гкал, 89,6% всіх втрат) [40].

Крім того заміни потребує багато котлів (енергоустановок) в котельнях. Понад 23% всіх котлів в котельнях області експлуатуються вже понад 20 років [43].

Разом з тим в області відбувається модернізація систем теплопостачання з метою скорочення споживання природного газу. Найбільше це проявляється у Дрогобичі, де вже було модернізовано 9 котелень [140].

У Львівській області послуги централізованого теплопостачання надаються на території 14-ти районів. Централізованим теплопостачанням забезпечено місто Львів та 20 міст обласного та районного значення. В Буському, Городоцькому, Кам'янка-Бузькому, Мостиському, Пустомитівському та Турківському районах теплопостачальні підприємства ліквідовані [64].

Загальна чисельність населення, яка отримує послуги централізованого теплопостачання, становить 696 тис. осіб, що становить 61,8 % від загальної кількості міських мешканців. Впродовж останніх років відбувається відключення багатоквартирних житлових будинків від систем централізованого опалення та перехід їх на індивідуальне [64].

Послуги з централізованого теплопостачання надаються з відхиленнями від нормативних вимог, у ряді міст області взагалі відсутнє централізоване постачання гарячої води, а в деяких - гаряча вода подається лише в зимовий період [66]. Негативний вплив на роботу теплопостачальних організацій має безсистемне відключення споживачів від систем централізованого теплопостачання [66].

Житлово-комунальне господарство Львівщини є найбільшим споживачем природного газу та електроенергії в області, а разом з тим і найбільшим джерелом втрат теплової енергії [74].

Важливою є проблема заміни морально застарілого та енергоємного обладнання на нове. Енергоємне обладнання встановлювалось в 60-80-і роки минулого століття, коли електроенергія була дешевою. Зараз ситуація змінилась. Тому актуальним є питання енергозбереження.

Загалом в сфері енергоефективності у Львівській області виділяється ряд проблем: надмірне споживання енергоресурсів через низьку енергоефективність технологій і обладнання та недосконалість схем енергопостачання; неефективність структури споживання паливно-енергетичних ресурсів, зокрема через завищену частку споживання природного газу і недостатній обсяг використання енергії з альтернативних видів палива та відновлювальних джерел; низький рівень управління енергоефективністю і споживанням енергоресурсів та популяризації енергозбереження [89].

Велика частина житлово-комунального господарства Львівської області зосереджена у Львові. Тому очевидно, що основна частина проблем пов'язаних із застарілістю матеріально-технічної бази пов'язана зі Львовом. Так, у Львові знаходиться 23% усіх ветхих та аварійних водопровідних та 24% теплових та парових систем області. Тому оновлення матеріально-технічної бази житлово-комунального господарства Львівської області необхідно розпочинати зі Львова.

Нові проблеми в житлово-комунальному господарстві Львівської області й України загалом почали виникати після того як в 1995 році розпочався процес створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). У 2001 р. було прийнято Закон України "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку", який заклав підвалини передачі спільного майна будинку в управління власників житла [4]. В останні роки цей процес значно пришвидшився і проблеми пов'язані з ним почали поставати гостріше.

Обов'язковість створення товариств, аналогічних українським ОСББ (об'єднання співвласників багатоквартирних будинків), запроваджена у Норвегії, Данії, Німеччині, Нідерландах, Швейцарії, Польщі, Угорщині, Чехії, Казахстані [31].

Багато мешканців не задоволено кількістю і якістю комунальних послуг, які надають комунальні підприємства. При цьому квартирна плата з року в рік росте, а стан житлових будинків постійно погіршується. Необхідних фінансових ресурсів на їх ремонт немає ні у державному, ні у місцевих бюджетах. Тому активно пропагується створення ОСББ, яке зможе ефективно управляти житлом, приймати рішення щодо ремонту і модернізації, розпоряджатися прибудинковою територією, замовляти комунальні послуги тощо [127].

Спеціалісти в сфері реформування управління житловою нерухомістю (Бригілевич В., Когут Г., Швець В., Шишко В., Щодра О.) наводять такі переваги ОСББ [4]:

мешканці стають повноправними власниками об’єктів загального користування в будинку (спільного майна); мають можливість створити власну управлінську структуру для вирішення проблеми утримання будинку; покращити фізичний стан будинку та умови проживання в ньому власними силами або із залученням комунальних чи приватних структур на договірних засадах; контролювати якість ремонтних робіт у будинку; скоротити витрати на комунальні послуги; матеріально впливати на порушників загальних домовленостей.

органи місцевої влади зменшують обсяг витрат із місцевого бюджету та утримання будинків; звільняються від проблем, пов’язаних із розрахунком та збором квартирної плати; передають значну частину прав щодо прийняття рішень у частині утримання та використання житлового фонду мешканцями будинків.

Незважаючи на те, що ОСББ вважається прогресивною формою організації зв'язків між власниками квартир в багатоквартирних будинках та комунальними підприємствами в українських реаліях в процесі їх створення виникає ряд перешкод. Це першу чергу пов'язано з тим, що власники квартир не поспішають переходити до цієї форми управління. Цьому є ряд причин:

. Умови функціонування ОСББ недостатньо висвітлено в законодавчих актах, зокрема відсутні чіткі механізми взаємодії ОСББ з комунальними підприємствами. В зв'язку з цим виникає невизначеність. Тому власники квартир не хочуть експериментувати, а чекають, щоб побачити як нечисленні ОСББ будуть функціонувати на практиці.

. Недостатня поінформованість населення щодо тих переваг, які власники отримають від переходу на ОСББ. Це певною мірою зумовлене неправильною діяльністю влади, яка позиціонує ОСББ як панацею, що здатна подолати всі проблеми житлово-комунального господарства. Насправді ОСББ створюються з метою вирішення проблем пов'язаних з послугами з утримання будинків і прибудинкових територій. Тому власники, які розцінюють ОСББ як вирішення всіх проблем розчаровуються в них, незважаючи на переваги в сфері утримання будинків та прибудинкових територій.

. Перехід до ОСББ зазвичай викликає негативну реакцію власників квартир старшого покоління, які не готові до змін звичного ще з радянських часів стану речей у сфері обслуговування будинків.

. Тарифи, що встановлюють ОСББ повинні бути не нижчими за встановлений рівень, що дозволяють утримувати будинок у належному стані, щоб ринкова вартість будинку не падала [31]. Тому виграти на економії квартплати мешканцям зазвичай не вдається, а отже після переходу до ОСББ витрати на комунальні послуги зростають.

. У будинках, які передаються з під управління ЖЕКів до ОСББ повинен бути здійснений капітальний ремонт за кошт держави. Однак насправді цього не відбувається і витрати лягають на мешканців, що не може бути для них привабливим.

. В Україні поки що немає цілісного спеціального законодавства, що містило б норми щодо таких аспектів управління будинком: визначення послуги з управління багатоквартирним будинком як цілісним житловим комплексом та окремими його складовими як виду зобов’язання; визначення плати за послугу з управління і поширення на неї дії житлових субсидій та пільг; правила діяльності управителя [4].

Необов’язковість створення ОСББ, обіцянка держави здійснити перший капітальний ремонт відіграли фатальну негативну роль у реформуванні ЖКГ, оскільки не знайдено жодного джерела фінансування таких капремонтів [4].

Приватизація квартир без зміни системи управління житловим фондом залишила власників житла без реальних засобів та інструментів управління своїм житлом, без механізмів контролю за якістю управління, адже й надалі, через 10 років після прийняття закону про ОСББ, більшість житлового фонду країни управляється ЖЕКами та іншими комунальними установами [4].

Житлово-експлуатаційні організації замовляють послуги постачальникові, збирають гроші за ці послуги й самі їх розподіляють [31]. Вважається, що при переході до ОСББ, коли ці функції виконуватиме управління будинку якість послуг зросте. Це твердження є правильним, однак стосується лише послуг з утримання будинку та прибудинкових територій.

При цьому слід пам'ятати, що ОСББ все одно змушене буде замовляти послуги водопостачання, водовідведення, теплопостачання у тих самих підприємств-монополістів (водоканали, ТЕЦ тощо). Тому незважаючи на те, що формально право контролю за якістю послуг перейде до ОСББ, реально впливати на якість цих послуг вони не зможуть. Тому реального покращення комунальних послуг до модернізації самих комунальних підприємств очікувати не слід.

З іншого боку у будинках, де створено ОСББ, не сплачується квартплата на користь ЖЕКу. Розмір квартплати встановлює саме ОСББ і зібрані кошти використовуються на потреби конкретного будинку. Тому, незважаючи на те, що розмір цих витрат може зрости, існує механізм контролю за якістю послуг з утримання будинків та прибудинкових територій. Отже, ОСББ не є інструментом, що вирішить всі житлово-комунальні проблеми, проте вони є дієвим засобом щодо вирішення питань з утримання будинків та прибудинкових територій.

Бажання держави перейти до ОСББ пов'язане з тим, що більшість квартир в багатоквартирних будинках є приватною власністю. При цьому коштів на утримання багатоквартирних будинків у бюджеті немає. Тому якщо не передати ці будинки на обслуговування власникам, покращення якості їх обслуговування не буде. Однак при цьому слід розуміти, що на мешканців лягають додаткові витрати. І не завжди мешканці готові на такі витрати. Проте, оскільки при відсутності ОСББ власники квартир все одно сплачують квартплату, то додаткове навантаження не таке велике, зате витрачають ці кошти на покращення блаугоустрою конкретного будинку й існують механізми контролю за якістю отриманих послуг. Тому перехід до ОСББ в Україні загалом і зокрема у Львівській області є невідворотним, хоча й не надто швидким процесом.

Перехід до ОСББ звичайно можливий як показує приклад європейських держав. Так само можливий перехід до тарифів на житлово-комунальне господарство, які покриватимуть собівартість цих послуг. Однак все це станеться лише при відповідному зростанні заробітної плати населення, що напряму залежить від економічної ситуації в державі.

Станом на 2013 рік у Львівській області налічувалось 1027 об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, які охоплювали 2693,7 м2 загальної площі, що становить 11,1% житлового фонду Львівської області. Отже, процес створення ОСББ у Львівській області йде повільно.

Житлово-комунальне господарство також може виступати джерелом екологічних проблем. Так, наприклад, застарілість очисних систем негативно впливає на екологічну ситуацію в області. З року в рік погіршується стан поверхневих вод. Практично у всіх населених пунктах, в яких є очисні споруди (в деяких, зокрема в Турці, Самборі, Бориславі їх нема взагалі), перевищено забруднюючі речовини, які викидаються у водні об’єкти [121]. Найкритичнішою ситуація є в таких містах області: Львів, Пустомити, Городок, Жовква, Радехів, Дрогобич, Борислав, Самбір, Старий Самбір, Перемишляни, Бібрка, Миколаїв, Ходорів, Стрий [121].

Одна з найнагальніших проблем у Львівській області - накопичення побутових відходів, об`єми яких зростають стрімкими темпами, і вже значно перевищують можливості безпечної переробки, знешкодження та утилізації [38]. Ця проблема ускладнюється тим, що побутові відходи зазвичай несортовані, що унеможливлює переробку сміття. Тому сміттєзвалища області переповнені.

При цьому послугами зі збирання твердих побутових відходів охоплено лише 80% області, що створює передумови для виникнення несанкціонованих сміттєзвалищ [43].

Проблема розміщення та утилізації відходів, а також ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ, будівництва сміттєпереробних заводів й надалі залишається однією із найбільш актуальних екологічних проблем області [123]. На Львівщині у 2013 році налічувалось 671 сміттєзвалище, з них 53 міських і селищних [38, 43]. Найбільше з них розташовано у Золочівському (72), Самбірському (65), Бродівському (56) та Яворівському (56) районах [38, 120]. При цьому 11 сміттєзвалищ перевантажені, а ще 57 не відповідають нормам безпеки [43].

У Львівській області об’єкти захороняння відходів не виконують функцію природоохоронних споруд, тому жодне з них не можна назвати полігоном [101].

Площа сміттєзвалищ у Львівській області перевищує 661 га, з них 550 га - під стихійними сміттєзвалищами [43]. Найбільші площі сміттєзвалищ - у Жовківському (152,2 га, сюди належить Львівське сміттєзвалище твердих побутових відходів у с. Грибовичі), Самбірському (58,8 га), Сокальському (48,3 га) та Золочівському (41,8 га) районах [38]. Щороку на Львівщині утворюється близько 5 млн м3 побутових відходів [123].

Крім того спостерігається значний ступінь зношеності спецавтотранспорту (сміттєвозів) [43].

У обласній Програмі поводження з твердими побутовими відходами на 2007-2015 (2020) роки у Львівській області [38] визначено такі головні проблеми поводження з побутовими відходами:

зростання обсягу захоронення твердих побутових відходів;

відсутність сортування твердих побутових відходів;

відсутність сучасних екологічних полігонів захоронення залишків твердих побутових відходів, наявність великої кількості стихійних сміттєзвалищ, що займають площу цінних земельних ресурсів;

відсутність оптимальної господарської економічно-правової моделі щодо поводження з твердими побутовими відходами;

відсутність єдиної економічно обґрунтованої тарифної політики в системі поводження з твердими побутовими відходами;

негативний вплив сміттєзвалищ на довкілля.

Для вирішення проблем поводження з твердими побутовими відходами потрібно здійснити комплекс заходів, зокрема необхідно створення як мінімум 4 нових полігонів, для чого необхідна площа 200 га [43].

У сфері санітарної очистки населених пунктів області залучено альтернативні підприємства різних форм власності, однак існуюча структура системи санітарного очищення населених пунктів потребує удосконалення, зокрема з метою збільшення використання побутових відходів як джерела вторинної сировини [74].

Особливо гостро проблема вивезення побутових відходів постає у Львові. Складною екологічною і соціальною проблемою, є питання функціонування Львівського міського сміттєзвалища, розташованого біля с. Грибовичі Жовківського району, на яке щороку вивозиться близько 1,4 млн./м3 (224 тис. тонн на рік) побутових відходів. Сміттєзвалище перевищило передбачені санітарними нормами терміни функціонування [38]. Є нагальна потреба закрити Грибовицьке сміттєзвалище, яке вже давно переповнене та становить екологічну загрозу. На рекультивацію цієї території необхідно понад 300 млн грн та 10 років [120]. Крім того необхідно вирішити проблему визначення території під будівництво нового полігону.

Одним із способів вирішення цієї проблеми є будівництво та експлуатація з дотриманням технології складування полігонів твердих побутових відходів. Проте будівництво таких полігонів, які б відповідали усім вимогам санітарної і екологічної безпеки, необхідні кошти і земельні ресурси. Ситуація із сміттєзвалищами Львівської області ускладнюється тим, що для будівництва нових звалищ немає зарезервованих земельних ділянок [38]. Для подолання проблем в підгалузі поводження з твердими побутовими відходами необхідне залучення інвестицій [66].

Прикладом покращення ситуації поводження з побутовими відходами стало будівництво у 2012 році у Червонограді підприємства з промислової переробки побутових відходів (потужність 100 тис. тонн на рік) для обслуговування міст Червоноград, Соснівка та смт Гірник [74].

Важливу групу проблем житлово-комунального господарства міських поселень становлять проблеми, пов'язані з благоустроєм міської транспортної інфраструктури, це зокрема автомобільні затори та незадовільний стан дорожнього покриття [145]. Близько 70% загальної протяжності дорожньої мережі потребують капітального ремонту і реконструкції [66]. Найгостріше ці проблеми постають у Львові. Велика частка доріг міста потребує ремонту, незважаючи на те, що частину з них було відремонтовано в рамках підготовки до ЄВРО-2012, а також у 2013 році, коли було здійснено ремонт 11 вулиць [142]. Проте ситуація в місті все ще залишається складною.

Можна виділити наступні причини транспортних проблем Львова [145]:

через особливості архітектури міста та його забудови, вулиці в центральній частині міста є переважно вузькими, що призводить до поширення вулиць з одностороннім рухом і ускладнює рух транспорту;

стрімке збільшення кількості приватних автомобілів, що збільшує навантаження на транспортну мережу Львова;

недостатня кількість паркінгів;

через те, що значна кількість магістральних вулиць міста вимощена бруківкою, перекладання якої дорожче за заміну асфальту, покриття на деяких, в тому числі центральних, вулицях перебуває в жахливому стані.

У Львові також є проблеми транспортної інфраструктури пов'язані з трамваями. Головна проблема львівського трамвая - це його збитковість, яка в першу чергу пов'язана з тим, що міська влада відшкодовує лише 60 % вартості перевезення пільгових категорій пасажирів [119]. Збитковість експлуатуючого підприємства призводить до нестачі коштів на капітальний ремонт вагонів, що призводить до швидшого зношення рухомого складу. При цьому більшість трамваїв міста знаходяться в експлуатації понад 20 років, а тому потребується оновлення рухомого складу [119]. Із загальної кількості трамваїв - 65 одиниць підлягають капітальному ремонту, а 11 - списанню [66]. Оновлення потребують також 87 тролейбусів [66].

У поганому стані перебувають і деякі трамвайні лінії. Проте, ця проблема вирішується: за останні 15 років у Львові реконструйовано близько 20 % трамвайного полотна. Великою вадою львівського трамвая є те, що після Другої світової війни мережа ліній (крім невеликих ділянок) практично не розвивалася. Сучасна трамвайна мережа практично не виходить за межі міста станом 1939 року, а більшість нових спальних районів, збудованих за роки радянської влади, не мають трамвайного сполучення [119].

Ще однією проблемою житлово-комунального господарства міських населених пунктів є нестача зовнішнього освітлення. Мережа зовнішнього освітлення області нараховує 63,9 тис. світлоточок і тільки 54% вулиць обладнано енергозберігаючими освітлювальними приладами [66]. Частина вулиць у Львові та інших містах області не мають зовнішнього освітлення. З метою подолання цієї проблеми ведуться роботи з встановлення джерел зовнішнього освітлення для покращення благоустрою населених пунктів. Крім того у Львові запроваджено комп'ютеризовану систему зовнішнього освітлення.

Важливою проблемою благоустрою міських населених пунктів Львівської області є підтримка в належному стані зелених насаджень загального користування (парки, сквери тощо). У зв’язку з нестачею коштів у місцевих бюджетах, у паркових та зелених зонах області проводяться роботи лише поточного характеру, що в майбутньому може мати негативні наслідки [66].

У Львівській області існують також проблеми пов'язані з ритуальними послугами, зокрема з похованнями. Загальна кількість місць поховань у населених пунктах області налічує 1763 одиниці, з яких діючими є 1656, а закритими - 107. Із загальної кількості місць поховань 125 кладовищ не мають належного благоустрою. Крім того, необхідно побудувати 58 нових місць поховань [66].

При характеристиці проблем житлово-комунального господарства необхідно також враховувати проблеми, що мають місцевий прояв в окремих населених пунктах Львівської області. Серед міських населених пунктів локальними проблемами ЖКГ виділяється Борислав, де постає питання загазованості. В місті тривалий час видобували нафту й газ, в результаті чого залишилося понад 1000 шурфів та копанок і близько 2000 свердловин. Внаслідок цього вуглеводневі гази піднімаються до поверхні й накопичуються в підземних інженерних комунікаціях та підвалах будинків. Для подолання цієї проблеми до житлово-комунальних підприємств Борислава належать об'єкти, які призначені для зниження рівня загазованості (вентиляційні системи у відповідних інженерних комунікаціях та підвалах) [116]. Також в окремих частинах Борислава реалізують програму переходу до автономного опалення після відключення нерентабельної котельні [126].

Критичною в Бориславі є проблема водопостачання. Борислав є єдиним містом обласного підпорядкування у Львівській області, що не має цілодобового водопостачання. При цьому існує проблема з подачею води до будинків. Встановлений графік подачі води часто не виконується [105]. Не зважаючи на вкладення коштів та регулярну зміну керівників КП "Бориславводоканал" помітного покращення ситуації не спостерігається [105]. Тому в Бориславі проблеми житлово-комунального господарства постають дуже гостро.

Необхідно докласти зусиль до вирішення актуальних проблем використовуючи існуючий досвід. Так, наприклад, вирішення проблем із водопостачанням, які, зокрема, гостро постають в Бориславі, можливе в результаті правильної організаційної роботи. Доказом цьому є Дрогобич, який у 2012 році за рахунок позики коштів у міжнародних фінансових організацій перейшов до цілодобового водопостачання [105]. Крім того на ці кошти в Дрогобичі планується оновлення застарілого технологічного обладнання підприємства для зменшення споживання електроенергії, а також заміна аварійних водогонів [108].

Загалом можна говорити про неоднаковий рівень забезпеченості та якості комунальних послуг в містах області. Так, наприклад, серед міст обласного підпорядкування найкращою ситуація з якістю комунальних послуг є в Новому Роздолі, а найгіршою - в Бориславі.

Отже, житлово-комунальне господарство міських поселень Львівської області має ряд проблем, які проявляються у всіх підгалузях господарства. Всі проблеми ЖКГ можна поділити на п'ять груп: економічні, управлінські, технічні, екологічні та специфічні (локальні). Головними проблемами ЖКГ є постійна нестача коштів, незбалансовані управлінські рішення, не повністю продуманий перехід до ОСББ, поганий стан матеріально-технічної бази, негативний вплив на екологічну ситуацію. Вирішення цих проблем потребує комплексного підходу та врахування територіальних особливостей їхніх проявів. Вирішення цих проблем сприятиме покращенню якості житлово-комунальних послуг в області.

.2 Проблеми ЖКГ у селах

Проблеми житлово-комунального господарства проявляються також і в сільській місцевості. Специфікою таких проблем є те, що сільське населення в меншій мірі, ніж міське залежить від комунальних послуг. При цьому оснащеність комунальними послугами в сільських поселеннях зазвичай значно менший, ніж в міських.

Головні проблеми житлово-комунального господарства сільських населених пунктів Львівської області пов'язані з недостатнім рівнем забезпеченості комунальними послугами, диспропорція в їх структурі, значні територіальні відмінності між окремими поселення та між приміською зоною й периферійними селами.

Рівень забезпеченості комунальними послугами більшості сільських населених пунктів залишається доволі низьким. Комунальна служба села все ще не сформувалася як сектор єдиної галузі житлово-комунального господарства [53].

Сільські населені пункти є споживачем комунальних послуг, але їх структура та обсяг відрізняється від міських. Тому необхідно грамотно організувати діяльність підприємств житлово-комунального господарства в сільській місцевості.

У селах менше, ніж в містах проявляється проблема забезпеченості житлом. Сільські населені пункти забезпечені житлом краще, ніж міські. У сільській місцевості Львівської області знаходиться понад 360 тисяч квартир (одноквартирних будинків) загальною площею 25,3 млн м2. На одне помешкання в середньому припадає 3,4 кімнати і площа 69,9 м2 (у міських поселення 2,2 кімнати й 56,1 м2). На одну особу припадає 25,2 м2 загальної площі (в міських поселеннях - лише 19,7 м2). Найкраща ситуація із забезпечення житлом у Пустомитівському районі (31,3 м2/особу), а найгірша в Старосамбірському (21,8 м2/особу), Сколівському (22,2 м2/особу) та Турківському (22,3 м2/особу) районах [19]. У 2012 році у сільській місцевості Львівської області на квартирному обліку перебувало лише 957 сімей та одинаків.

В сільських населених пунктах активно ведеться житлове будівництво, переважно індивідуальне. В 2012 році було прийнято в експлуатацію 1274 житлові будівлі, з них 1269 індивідуальних [19].

Питання утримання будинків та прибудинкових територій в сільських населених пунктах не мають першочергового значення, оскільки будинки зазвичай перебувають у приватній власності й підтримкою їх разом з прибудинковою територією у належному стані здійснюється власниками. Проте дуже важливою потребою є створення в сільських населених пунктах підприємств, що займалися б підтриманням порядку і чистоти в громадських місцях (зупинки, кладовища тощо).

Рівень обладнання комунальними послугами в сільських населених пунктах є низьким також через характер житлової забудови, який дуже відрізняється від міського. Зокрема через переважання одно-, двоповерхової забудови та значні відстані між будинками облаштування централізованих систем комунальних послуг є дуже дорогим і, часто, недоцільним, оскільки облаштування індивідуальних систем водопостачання, водовідведення, опалення часто є економічно вигіднішим.

В структурі комунальних послуг в сільських населених пунктах Львівської області спостерігається значна диспропорція. Серед всіх комунальних послуг високим рівнем розвитку в сільських поселеннях виділяється лише електропостачання та газопостачання. Газопостачанням у 2012 році було охоплено 83,7% житлового фонду сільських населених пунктів. В той же час централізоване водопостачанням було обладнано лише 33,7%, каналізацією - 32,2%, опаленням - 32,5%, гарячим водопостачанням - 24,7% загальної площі сільського житлового фонду.

Рівень благоустрою сільських населених пунктів області упродовж 2000-2012 років покращився не суттєво [74], за винятком зростання кількості сіл, що мають газопостачання і, меншою мірою, водопровід. Так в період 2000-2012 рр. газопостачання було облаштоване у 512, водопровід - у 47, каналізація - у 4 сільських населених пунктах [19]. З цього можна зробити висновок про те, що найповільнішими темпами йде облаштування каналізації, яких в сільських населених пунктах всього 41 (з них 11 - у Пустомитівському та 8 - у Миколаївському районах) [40]. Тому розвиток каналізаційного господарства має важливе значення для сільських населених пунктів.

Разом з низькою питомою часткою обладнання сільських населених пунктів централізованими водопостачанням, водовідведенням, теплопостачанням постає проблема низької якості відповідних комунальних послуг в сільській місцевості.

Матеріально-технічний стан комунального господарства сільських населених пунктів Львівської області є незадовільним. Це стосується всіх підгалузей. Внаслідок тривалої експлуатації (понад 50 років) значна частина сільських водопровідних мереж та замортизованого і морально застарілого енергоємного обладнання вимагають заміни. В першу чергу це стосується таких сіл, як Зашків, Зарудці (Жовківський район), Неслухів, Батятичі (Кам'янка-Бузький район), Стоянів, Павлів, Бишів, Вузлове, Тетевчиці (Радехівський район), Дуліби, Угерсько, Ланівка (Стрийський район), Рихтичі, Волоща, Літиня, Раневичі (Дрогобицький район), Мшана, Суховоля (Городоцький район), Ямпіль (Пустомитівський район) [65].

Між подачею води і очисткою стічних вод існує дисбаланс, оскільки у 80 селах Львівської області з централізованим водозабезпеченням відсутнє централізоване водовідведення [65].

В більшості сільських населених пунктів, будинки приватного сектору скидають стоки у вигреби, а в окремих випадках в канави або на рельєф, що призводить до погіршення екологічної безпеки відповідного населеного пункту [65].

Зараз перед водопровідно-каналізаційним господарством Львівської області постає ряд проблемних питань щодо постачання якісної питної води та її очистки, що потребують термінового вирішення [65]:

реконструкція систем водопостачання у населених пунктах, де за висновками санепідемслужби питна вода є непридатною для використання;

впровадження заходів, що до зменшення жорсткості води у 114 селах;

будівництва споруд та мереж централізованого водопостачання і водовідведення цілого ряду сіл області;

будівництва каналізаційних очисних споруд.

Реконструкція каналізаційних очисних споруд необхідна в ряді сіл Пустомитівського району: Оброшино, Верхня Білка, Сороки-Львівські, Борщовичі, Милятичі, Ямпіль, Чишки тощо.

Проблемою також є відсутність в багатьох селах місцевих підприємств житлово-комунального господарства, що створює перешкоди для безпосереднього постійного контролю за якістю комунальних послуг та станом матеріально-технічної бази.

На комунальне господарство села також впливає його віддаленість від районного центра, де зазвичай розташовані більшість підприємств ЖКГ, що знижує швидкість реагування на проблеми господарства. Велика відстань призводить до зростання ймовірності виникнення загрози нормальному функціонуванню ЖКГ та збільшення часу, необхідного для вирішення технічних проблем.

Проблема газопостачання сільських населених пунктів є доволі актуальною. Останніми роками кількість сільських населених пунктів, що постачаються природним газом значно зросла. Газифікація сільських населених пунктів викликає потребу в створенні в селах відповідних підприємств комунальної сфери. Зростання кількості газифікованих сільських поселень є показником модернізації комунальної інфраструктури села. Проте боку перехід до централізованого газопостачання в сільських населених пунктах призводить до посилення залежності комунальної системи області від природного газу, що є загрозою для її енергетичної безпеки.

В сільських населених пунктах значно частіше, ніж в містах виникають проблеми в електропостачанні. Це пов'язано з тим, що протяжність ліній електропередач зазвичай є доволі значною й несправності виникають частіше, що призводить до перебоїв в роботі відповідних систем. Електропостачання сільських населених пунктів є одним із найважливіших завдань житлово-комунальної сфери села. Необхідний постійний контроль за станом ліній електропередач, трансформаторів, електричних підстанцій, їх оновлення чи заміна в разі несправності.

В житлово-комунальному господарстві спостерігається значна відмінність між селами розташованими в приміській зоні великих міст та поселеннями, розташованими далеко від них. Зазвичай села в приміській зоні мають доволі добре розвинену комунальну сферу, яка в окремих випадках навіть перевершує міську комунальну інфраструктуру. В той же час сільські поселення, розташовані далеко від центрів розвитку комунальних послуг серед комунальних послуг централізовано забезпечується електропостачанням та газом.

Актуальною проблемою сільських населених пунктів є проблема утилізації побутових відходів. Дуже часто в сільських населених пунктах виникають стихійні сміттєзвалища, що становить загрозу екологічній ситуації області. Для вирішення цієї проблеми необхідно організувати своєчасне вивезення сміття шляхом створення відповідних служб.

Проблемою є також створення поблизу сільських поселень сміттєзвалищ та полігонів твердих побутових відходів. Особливо гострою ситуація є в селах Великі та Малі Грибовичі, які прилягають до найбільшого в області сміттєзвалища, що обслуговує Львів. Сміттєзвалище давно переповнене і становить екологічну загрозу для мешканців навколишніх сіл.

З незадовільним санітарним станом сільських населених пунктів пов’язане забруднення ґрунтових вод [38]. Як наслідок води четвертинних відкладів, що використовуються сільським населенням, часто не відповідають санітарним нормам.

Гостро постає проблема інженерно-транспортної інфраструктури сіл. Стан дорожнього полотна в сільських населених пунктах дуже поганий. Особливо це стосується сіл, віддалених від головних транспортних шляхів області. Через брак коштів випадку ремонт доріг у кращому випадку проводиться вздовж двох-трьох вулиць села. При цьому через зростання кількості приватних автомобілів в сільській місцевості навантаження на дорожнє полотно постійно зростає. Тому основна частина доріг в більшості сіл області потребує капітального ремонту. Однак вирішення цієї проблеми вимагає залучення значних коштів.

Крім того для покращення благоустрою сільських населених пунктів необхідно організувати встановлення вуличного освітлення та його обслуговування.

Важлива проблема комунальних послуг в сільських населених пунктах є проблема постійного зростання площі кладовищ. Крім того виникає необхідність у створенні нових кладовищ. При цьому слід здійснювати контроль за дотриманням екологічних норм з метою уникнення небезпечних екологічних ситуацій.

Отже, проблеми житлово-комунального господарства в сільських населених пунктах мають свою специфіку. Так, в селах меншою мірою проявляються проблеми забезпеченості житлом та утримання будинків і прибудинкових територій. Централізоване водопостачання, водовідведення та теплопостачання часто неспроможні конкурувати з відповідними індивідуальним системами. Серед всіх комунальних послуг сільські населені пункти зазвичай добре забезпечені лише електропостачанням та газопостачанням. Проте ведеться облаштування й іншої комунальної інфраструктури. Матеріально-технічний стан комунального господарства сільських населених пунктів Львівської області є незадовільним, а якість комунальних послуг в сільських поселеннях залишається на низькому рівні.

В сільських поселеннях часто відсутні підприємства комунальної сфери, які б здійснювали контроль за якістю послуг та вирішували поточні проблеми на місці. В області дуже поганий стан із централізованим водовідведенням: каналізації часто відсутні навіть в селах із централізованим водопостачанням, а скиди стоків приватними будинками не завжди відповідають санітарним нормам, що становить загрозу екологічній ситуації. Зростання кількості газифікованих сіл в області призводить до посилення залежності комунальної системи області від природного газу. Проблеми в електропостачанні сільських поселень свідчать про необхідність постійного контролю за станом ліній електропередач, трансформаторів, електричних підстанцій, їх оновленням чи заміною в разі несправності.

В сільських поселеннях постійно зростає площа кладовищ. Для вирішення проблеми утилізації побутових відходів необхідно організувати своєчасне вивезення сміття шляхом створення відповідних служб. Термінового вирішення вимагає проблема Грибовицького сміттєзвалища. Капітального ремонту потребує основна частина доріг більшості сіл області. Також є потреба в організації вуличного освітлення та його обслуговування.

Вирішення цих проблем має велике значення для функціонування ЖКГ в сільській місцевості Львівської області.

.3 Плани розвитку ЖКГ області

Серед напрямків соціально-економічних перетворень, які в останнi роки вiдбуваються загалом в Україні і, зокрема, у Львівській області, важливе місце займає реформування і розвиток житлово-комунального господарства. Актуальнiсть невiдкладного вирiшення завдань з реформування дiяльностi пiдприємств житлово-комунального господарства обумовлена гостротою проблем, що накопичились в цій галузi [109].

Вирішення проблем житлово-комунального господарства Львівської області потребує здійснення комплексу продуманих заходів спрямованих на подолання економічних, управлінських, технічних та екологічних труднощів, що ускладнюють якісне виконання підприємствам ЖКГ своїх функцій.

З цією метою у Львівській області розробляється ряд програм, спрямованих на покращення якості житлово-комунальних послуг. Серед них: Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства Львівської області на 2011-2014 роки, обласна Програма поводження з твердими побутовими відходами на 2007-2015 роки у Львівській області (із змінами і доповненнями та продовженням терміну дії до 2020 року), Програма модернізації систем теплопостачання у Львівській області на 2012-2016 роки, Регіональна Програма "Питна вода" на 2012-2020 роки у Львівській області.

В 2011 році було розроблено Програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства Львівської області на 2011-2014 роки. Головною метою житлово-комунальної реформи є підвищення якості та надійності надання житлово-комунальних послуг шляхом зменшення їх енергоємності, розвитку економічних відносин, відкриття ринку цих послуг для приватного бізнесу, ефективного регулювання природних монополій, стимулювання ресурсозбереження, розвитку ініціативи власників житла [66].

Передбачається здійснення заходів Програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства Львівської області на 2011-2014 роки в таких сферах: формування регіональної житлової політики; утримання будинків, споруд і прибудинкових територій, у тому числі проведення реконструкції застарілого житлового фонду; ремонту приміщень, будинків, споруд; управління споживанням енергії в будинках; виробництва, транспортування, постачання теплової енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, у тому числі з використанням альтернативних джерел енергії та видів палива; ремонту приміщень, будинків, споруд; благоустрою населених пунктів; міського електротранспорту.

Для досягнення мети реформування галузі необхідно вирішити ряд питань [66]:

узгодження економічних інтересів між підприємствами ЖКГ та споживачами;

оптимізації виробничої та територіальної інфраструктури житлово-комунального господарства області відповідно до потреб населення;

створення умов для надійного і безпечного надання житлово-комунальних послуг за доступними цінами та тарифами, які стимулюють енергозбереження;

усунення диспропорції у попиті та пропозиції на ринку житла і житлово-комунальних послуг;

оновлення виробничої бази галузі з урахуванням новітніх досягнень науково-технічного прогресу, запровадження інноваційної моделі розвитку житлово-комунального господарства;

підвищення ефективності використання енергоносіїв та інших ресурсів, радикального зниження енергоємності виробництва, підвищення енергоефективності будинків, створення стимулів та умов для переходу економіки на раціональне використання та економне витрачання енергоресурсів;

стимулювання приватної підприємницької ініціативи для виконання завдань розвитку житлового фонду та комунальної інфраструктури;

мінімізації техногенного впливу галузі на навколишнє природне середовище і людину загалом;

розвитку ринкових відносин та відповідної інституційної інфраструктури;

поліпшення якості управління житлом та комунальною інфраструктурою [66].

Основними завданнями Програми є реформування і розвитку житлово-комунального господарства Львівської області на 2011-2014 роки [66]:

) сприяння ефективному функціонуванню системи державного регулювання діяльності природних монополій на ринку комунальних послуг;

) формування регіональної житлової політики, створення розвинутого конкурентного середовища на ринку обслуговування житла, у тому числі впровадження комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду із залученням інвесторів-забудовників на конкурсних засадах;

) забезпечення беззбиткового функціонування підприємств житлово-комунального господарства шляхом переходу до економічно обґрунтованих цін і тарифів за користування житлом та комунальними послугами;

) технічне переоснащення житлово-комунального господарства, скорочення питомих показників використання енергетичних і матеріальних ресурсів, необхідних для виробництва та надання житлово-комунальних послуг, у тому числі створення дієвого і прозорого механізму стимулювання альтернативних джерел енергії та видів палива;

) залучення інвестицій та співпраця з міжнародними фінансовими установами і донорськими організаціями;

) забезпечення залучення громадськості до процесів формування житлової політики та реформування житлово-комунального господарства.

) сприяння науково-технічному прогресу у сфері житлово-комунального господарства та технічному переоснащенню галузі на основі широкого застосування вітчизняних і зарубіжних науково-технічних досягнень, зокрема в енерго- та ресурсозбереженні, впровадженні екологічно чистих технологій [66].

Ю.В. Болгаров пропонує інший шлях реформування ЖКГ, що пов'язаний з реформуванням управлінського апарату. Для цього необхідно здійснити ряд заходів [3]:

скасувати зайві ланки управління, усунути дублювання в роботі, більш чітко розподілити права і обов’язки між ланками управління;

домогтись оптимального співвідношення робітників у виробництві і управлінні, здійснити упорядкування і уточнення змісту робіт управлінських служб та відділів, а також оптимізацію організаційних структур управління;

спростити і здешевити апарат управління, істотно підвищити ефективність його роботи;

здійснювати перманентну атестацію і переатестацію спеціалістів і службовців [3].

Реформування системи ціноутворення за послуги ЖКГ повинне передбачати: введення в структуру житлових послуг накопичень населення на капітальний ремонт; введення платні за найм муніципального житла; диференціацію рівня платні за житло в залежності від його споживчих якостей та місцезнаходження [3].

Кінцеві результати реформ в житлово-комунальному господарстві повинні відбитись у наданні послуг відповідної якості, включенні у повному обсязі ринкового механізму в процес функціонування галузей [3].

Загалом плани розвитку житлово-комунального господарства охоплюють модернізацію усіх підгалузей з метою подолання проблем в кожній із них. Так, планується, покращити ситуацію у житловому господарстві, водопостачанні, водовідведенні, теплопостачанні, газопостачанні населених пунктів Львівської області.

Окремо в системі реформування житлово-комунального господарства слід виділити план заходів спрямованих на створення в області об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). В перспективі планується, згідно із загальнодержавним курсом, повністю відмовитись від житлово-експлуатаційних контор та аналогічних їм установ і перейти до нового рівня взаємодії між власниками квартир в багатоквартирних будинках та комунальними підприємствами. Це можливе лише в результаті створення ОСББ. Для цього в містах області планується активно стимулювати процеси організації ОСББ, зокрема шляхом надання консультацій.

Реформування системи управління житловою нерухомістю базується на трьох основних напрямках [4]:

) приватизація житла і створення житлових товариств;

) реформування застарілої системи управління житлом (ЖЕК, ЖКП);

) створення конкурентного ринку управителів і ринку якісних комунальних послуг.

Розвиток конкуренції в житлово-комунальному господарстві повинен здійснюватись з метою створення умов для подолання негативних наслідків монопольного та домінуючого становища організацій житлово-комунального господарства шляхом [4]:

формування органами місцевого самоврядування замовлення на послуги і програми розвитку об’єктів житлово-комунального призначення;

організації системи розрахунків за використані ресурси і спожиті послуги на основі договорів;

залучення на паритетній основі організацій різних форм власності для надання житлово-комунальних послуг на конкурсній (тендерній) основі;

створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), які будуть замовниками житлово-комунальних послуг;

розвитку роз’яснювальної роботи серед населення зі створення ОСББ;

реорганізації діючих підприємств, створення альтернативних підприємств;

організації експлуатації об’єктів комунальної теплоенергетики, централізованого водопостачання та водовідведення підприємствами різних форм власності на підставі контрактів, договорів оренди;

створення нових організаційних ринкових структур - акціонерних товариств, корпорацій, приватних підприємств, формування сервісних служб з монтажу та обслуговування приладів обліку, налагоджування, ремонту автоматики тощо.

Формування ринкових відносин у функціонуванні та розвитку житлово-комунальної сфери має здійснюватись шляхом:

створення конкуренції у сфері управління нерухомістю за отримання замовлення від власника житлового фонду;

створення конкуренції підрядних організацій усіх форм власності за одержання замовлення на обслуговування житла від управляючої організації;

створення конкуренції серед надавачів послуг шляхом організації конкурсів при виборі;

упорядкування форм власності в житловому господарстві;

створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків повинно стати основною формою організації утримання та експлуатації житлових будинків і прибудинкових територій; підвищення рівня їх благоустрою та умов проживання.

У процесі реформування управління житловим фондом у Львівській області важливо враховувати досвід інших українських міст. Зокрема цікавими проектами є створення квартальних ОСББ, управляючих компаній, приватизація ЖЕКів [4].

Створення квартальних ОСББ виявилось доволі успішною тенденцією. Вона полягає у створенні ОСББ, що охоплює кілька будинків у межах одного кварталу, що дозволяє ефективно управляти спільною власністю. Цей досвід доцільно застосувати в невеликих містах Львівської області.

Створення управляючих компаній на рівні міста через проведення тендерів на обслуговування житлового фонду призводить до того, що комунальні і приватні житлово-експлуатаційні підприємства (ЖЕП) переводяться в статус надавачів послуг. В такий спосіб закладається початок розвитку ринку управителів, хоч і шляхом адміністративного рішення.

Приватизація ЖЕКів може бути перехідним етапом у реформуванні системи житлово-комунальних послуг. Це сприяє створенню ринку послуг, але при цьому зберігає стару схему відносин між власником житла і обслуговуючою фірмою. В результаті власник житла і далі позбавлений ефективного впливу на якість надаваних послуг.

Важливим завданням для покращення житлово-комунального господарства області є впровадження заходів, спрямованих на розв’язання проблем енергозбереження, зменшення втрат (витоків) води та поліпшення екологічної ситуації завдяки технічному переоснащенню й оновленню об’єктів водопровідно-каналізаційної інфраструктури.

Одним із шляхів подолання проблем водопостачання є передача водоканалів у змішану власність. Так, для прикладу, в Новому Роздолі у 2004-2006 рр. відбувався процес передачі міського водоканалу з комунальної власності у спільну власність із підприємцями. Зараз в Новому Роздолі діє ТзОВ "Енергія Новий Розділ", яке окрім водопостачання міста здійснює і теплопостачання, і електричні роботи, виконує інші функції [115]. Схожі випадки є і в інших містах, де водоканали є не комунальними підприємствами, а змішаної власності, у формі ТзОВ. Найкращий приклад - Трускавець, де у водоканалі мають свою частку міська рада та приватна структура "Альфа Плюс" [115].

Ще один шлях до покращення якості комунальних послуг, насамперед послуг з утримання будинків та прибудинкових територій, полягає у залученні до їх виконання приватних підприємців для створення конкурентного середовища.

Для покращення функціонування житлово-комунального господарства важливе значення має підвищення його енергоефективності. Заходи спрямовані на це передбачаються Регіональною цільовою економічною програмою енергоефективності у Львівській області на 2012-2015 роки [89].

Метою даної програми є [89]: зменшення енергоємності виробництва одиниці продукції, виконаних робіт, наданих послуг; скорочення рівня невиробничих втрат паливно-енергетичних ресурсів; відносне скорочення бюджетних видатків на використання паливно-енергетичних ресурсів в бюджетних установах; оптимізація структури споживання паливно-енергетичних ресурсів.

Для цього передбачено здійснення таких заходів [89]: проведення енергоаудиту та запровадження енергоменеджменту, підвищення кваліфікації керівників в галузі енергоефективності та популяризація енергозбереження; зменшення споживання паливних енергоресурсів при виробництві одиниці продукції, виконанні робіт, наданні послуг; санація будинків бюджетної сфери та термомодернізація житлового фонду; впровадження альтернативних та відновлювальних джерел енергії та розроблення нових схем постачання електроенергії і води; модернізація систем теплопостачання; створення "Логістичного центру паливно-енергетичних ресурсів Львівщини" та кластеру "Паливно-енергетичний комплекс Львівщини".

Для підвищення енергоефективності в житлово-комунальному господарстві було розроблено Програму модернізації систем теплопостачання у Львівській області на 2012-2016 роки [64], яка визначає плани діяльності в сфері теплопостачання.

Заходи передбачені цією програмою спрямовані на [64]: суттєве зменшення обсягів споживання природного газу та заміщення його альтернативними видами палива, зниження енергоємності виробництва теплової енергії, впровадження енергоефективних технологій та обладнання; запровадження використання місцевих видів палива, відновлюваних джерел енергії і вторинних енергетичних ресурсів, введення нових виробничих потужностей; підвищення ефективності і надійності функціонування комунальної енергетики шляхом модернізації існуючого теплогенеруючого обладнання; впровадження сучасних енергозберігаючих технологій, приладів обліку теплової енергії, індивідуальних теплових пунктів; зменшення обсягу шкідливих викидів і парникових газів у атмосферу та зниження екологічного навантаження на навколишнє природне середовище.

Для модернізації систем теплопостачання в Львівській області планується здійснити такі заходи (рис. 5.2) [64]:

. Завершення розроблення та затвердження схем теплопостачання населених пунктів

. Ліквідація 26 котелень (17 - у Львові, 5 - у Золочеві, по 2 - в Жидачеві і Сколе, по 1 - у Бориславі, Дрогобичі, Миколаєві, Сокалі, Старому Самборі) сумарною потужністю 34,41 Гкал/год з коефіцієнтом корисної дії меншим 80% і терміном експлуатації більше 20 років з одночасним переходом багатоквартирних будинків на індивідуальне опалення

. Реконструкція котелень сумарною потужністю 346 Гкал/год (з них 208 Гкал/год у Львові, 35 Гкал/год - у Самборі, 28 Гкал/год - у Дрогобичі) і встановлення енергоефективних котлів з коефіцієнтом корисної дії не нижче 90 %.

. Заміна низькопродуктивних пальникових пристроїв на високоефективні у 45 котельнях із суммарною теплопродуктивністю 43,2 Гкал/год (15 - в Червонограді, 10 - в Дрогобичі, по 8 - у Бориславі та Бродах, 4 - у Стебнику).

. Заміна аварійних та ветхих теплових мереж протяжністю 187 км (найбільша протяжність у Львові - 123 км, Стебнику - 17 км та Червонограді - 13 км) на попередньо ізольовані труби.

. Відновлення 25 км теплоізоляції теплових мереж у Львові.

. Реконструкція 5 центральних теплових пунктів потужністю 13,8 Гкал/год у Львові.

. Встановлення 565 індивідуальних теплових пунктів (з них 500 у Львові, 25 - у Стебнику, по 20 - у Дрогобичі і Червонограді) сумарною встановленою потужністю 171,1 Гкал/год. у багатоквартирних житлових будинках.

. Встановлення приладів технологічного обліку теплової енергії в кількості 69 шт. (найбільше у Бродах - 9, Золочеві - 8 та Львові - 6)

. Облаштування систем диспетчеризації котелень на 3 підприємствах теплопостачання (у Львові, Бориславі та Самборі).

. Заміна газових котлів на такі, що працюють на вугіллі, торфі або деревині сумарною потужністю 8,7 Гкал/год.

. Встановлення теплових помп для гарячого водопостачання та опалення сумарною потужністю 0,85 Гкал/год.

. Впровадження 12 пілотних дослідно-демонстраційних комбінованих систем для гарячого водопостачання та опалення з використанням сонячних колекторів і теплових помп сумарною потужністю 3,8 Гкал/ год в закладах охорони здоров'я, освіти, культури.

. Впровадження систем когенерації для вироблення електричної та теплової енергії. Встановлення когенераційних установок сумарною потужністю 2,44 МВт електроенергії та 1,85 Гкал/год теплової енергії.

. Проведення енергетичного аудиту на 1287 об’єктах централізованого теплопостачання населених пунктів.

. Організаційне забезпечення модернізації систем теплопостачання і виконання програм.

. Впровадження кластерної моделі господарювання, єдиної тарифної політики, підвищення кваліфікації фахівців теплопостачалиних піжприємств і координація виконання програми та проведення організаційних заходів.

Здійснення цих заходів створить умови для значного покращення якості послуг теплопостачання у Львівській області та дасть змогу ефективно функціонувати даній сфері.

Для вирішення питання якісного водопостачання населення розроблено Програму "Питна вода" на 2012-2020 роки у Львівській області, метою якої є покращення забезпечення населення області питною водою нормативної якості в межах обґрунтованих обсягів споживання; підвищення ефективності та надійності, функціонування системи водопостачання та водовідведення, відновлення, охорона та раціональне використання джерел питного водопостачання і забезпечення гарантованих Конституцією України прав громадян на достатній життєвий рівень та екологічну безпеку [65, 147].

Головними заходами, що спрямовані на досягнення цієї мети є упорядкування зон санітарної охорони джерел питного водопостачання, модернізація водозабірних споруд, впровадження станцій доочищення питної води у системах централізованого водопостачання, інвентаризація каналізаційних очисних споруд, будівництва і реконструкції водопровідних та каналізаційних очисних споруд з метою зменшення обсягів неочищених стічних вод, що скидаються у водні об'єкти, зокрема в сільських населених пунктах, розроблення схем оптимізації роботи систем централізованого водопостачання та водовідведення, оснащення лабораторій здійснення контролю якості води та стічних вод сучасним контрольно-аналітичним обладнанням [147].

Планується також виділити кошти на ремонт, модернізацію та заміну ліфтів [43].

Велика увага у Львівській області приділяється модернізації заходів у сфері поводження з твердими побутовими відходами. З цією метою здійснюється Програма поводження з твердими побутовими відходами на 2007-2020 роки у Львівській області [38].

Розроблено три варіанти шляхів вирішення проблеми модернізації з твердими побутовими відходами у Львівській області [38].

Перший варіант (песимістичний) ґрунтується на модернізації існуючої системи поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ), введенням елементів сортування і часткової адаптації найбільших в області сміттєзвалищ до вимог щодо полігонів ТПВ. При цьому зменшення обсягів ТПВ досягається до 15-20%, зменшення кількості сміттєзвалищ не відбувається, а ліквідуються тільки стихійні неузаконені сміттєзвалища. Оціночна вартість песимістичного варіанту становить 450-550 млн грн [38]. Цей варіант є найдешевшим, однак при його реалізації не забезпечуються питання комплексного вирішення проблеми утилізації муніципальних відходів.

Другий варіант (робочий) ґрунтується на створенні на території Львівської області системи з чотирьох кластерів з управління потоками ТПВ. Під кластером з управління потоками ТПВ розуміється територіальна система, що забезпечує узгоджену взаємодію органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади, суб’єктів підприємницької діяльності. Головною ціллю організації кластера є забезпечення суцільного збору ТПВ, безпечного транспортування, комплексної переробки з виділенням фракцій вторинної сировини, безпечного захоронення залишків. При такому підході досягаються такі показники системи поводження з ТПВ: зменшення обсягу твердих побутових відходів перед їх захороненням на 30 %; зменшення кількості сміттєзвалищ захоронення ТПВ на 300, до 8 сучасних екологічних полігонів ТПВ кущового призначення. Оціночна вартість цього варіанту становить 1450,0-1550,0 млн грн [38]. Цей варіант є найбільш прийнятним щодо впровадження, оскільки забезпечує досягнення необхідних показників ефективного функціонування системи ТПВ при прийнятних організаційно-технічних та вартісних характеристиках.

Третій варіант (оптимістичний) ґрунтувався на створенні на території Львівської області системи з 10-12 зон обслуговування територій з управління потоками ТПВ з полігонами та локальними сортувально-перевантажувальними станціями, а також побудови в області одного-двох сміттєспалювальних заводів, що обслуговуватимуть м. Львів та міста обласного підпорядкування. При такому підході обсяг ТПВ перед їх захороненням зменшиться на 70%; зменшення кількості сміттєзвалищ захоронення ТПВ на 350 до 10 сучасних екологічних полігонів ТПВ кущового призначення. Оціночна вартість такого варіанту становить 5,75 млрд гривень [38]. Цей варіант найбільш повно вирішував би проблеми утилізації ТПВ, однак він технологічно складний, дуже дорогий і може призвести до багаторазового підвищення тарифів.

З метою реалізації єдиної тарифної політики та мінімізації негативних впливів на навколишнє природне середовище пропонується кластерний підхід в системі поводження з твердими побутовими відходами [38]. Згідно з цим підходом на території Львівської області виділяють 4 кластери (рис. 5.3). Під кластером з управління потоками ТПВ розуміється територіальна система, що забезпечує узгоджену взаємодію органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади, суб’єктів підприємницької діяльності [38]. Ці кластери охоплюють:

) Сокальський район (центр у Червонограді);

) Городоцький, Жовківський, Мостиський, Яворівський райони, а також Залізничний та Шевченківський міські райони Львова (центр у Яворові);

) Бродівський, Буський, Золочівський, Кам'янка-Бузький, Радехівський, Перемишлянський, Пустомитівський райони, а також Галицький, Личаківський, Сихівський та Франківський міські райони Львова (центр у Буську);

) Дрогобицький, Жидачівський, Миколаївський, Самбірський, Сколівський, Стрийський, Старосамбірський та Турківський райони (центр у Дрогобичі).

Поблизу центра кожного кластера (Червоноград, Буськ, Яворів, Дрогобич) планується створити сучасний комплекс з переробки твердих побутових відходів та полігон. Центр повинен обслуговувати територію в радіусі 35 км. З метою обслуговування віддаленішої території в межах кластерів планується створити 12 сміттєперевантажувальних станцій (поблизу Брод, Золочева, Добротвора, Пустомит, Жовкви, Мостиськ, Нового Роздолу, Рави-Руської, Самбора, Стрия, Сколе, Турки), які обслуговуватимуть територію в радіусі 25 км [38].

Об’єднання в кластери дасть можливість найбільш оптимально підійти до забезпечення вимог законодавства у запровадженні роздільного збору, будівництва мережі сміттєперевантажувальних станцій та полігону для захоронення ТПВ. Запровадження кластерного підходу також дозволить гнучко підходити до регулювання тарифної політики. Також це в подальшому унеможливить виникнення стихійних звалищ ТПВ, суттєво покращити стан навколишнього природного середовища.

Цілий ряд програм присвячено розвитку житлово-комунального господарства Львова. Це такі програми: "Капітальний ремонт дахів житлового фонду м. Львова", "Капітальний ремонт житлового фонду", "Капітальний ремонт протипожежних систем автоматики та димовидалення житлових будинків підвищеної поверховості", "Капітальний ремонт та модернізація ліфтового господарства житлових будинків", "Упередження аварій та запобігання техногенним катастрофам у центральній частині міста", "Передача житлових будинків відомчого фонду, які планується передати в комунальну власність територіальної громади м. Львова", "Перевід електроживлення центральної частини міста з 220 В на 380 В", " Розпуск загальнобудинкового обліку електроенергії", "Ремонт електрощитових житлових будинків", "Ремонт систем ЦО, водопостачання та водолвідведення", "Створення та забезпечення функціонування об'єднань співвласників багатоквартирних будинків". Ці програми спрямовані на модернізацію житлово-комунального господарства Львова та підвищення якості комунальних послуг в місті.

Плани реформування житлово-комунального господарства Львова створені в рамках Програми соціально-економічного та культурного розвитку Львова на 2011-2013 роки [78].

Головною метою реформування житлово-комунальної сфери Львова є забезпечення фінансово-економічної стабільності його функціонування, підвищення рівня обслуговування споживачів, поліпшення якості житлово-комунальних послуг, поліпшення благоустрою [78].

Ця мета конкретизується в таких завданнях [78]:

) послідовне реформування Львівських комунальних підприємств (ЛКП) в управляючі компанії по наданню житлово-комунальних послуг;

) сприяння розвитку ОСББ і укладення з ними угод на обслуговування;

) забезпечення зняття з балансу ЛКП малоквартирних приватизованих будинків;

) збільшення кількості та покращення якості комунальних послуг, а також закупівля техніки для ЛКП.

З метою модернізації водопровідно-каналізаційного господарства міста розробляється проектно-кошторисна документація на реконструкцію водогону від насосної станції "Зарудці" до насосної станції "Збоїща", реконструкцію водопостачання смт. Рудно, реконструкцію каналізаційних очисних споруд у м. Львові, санацію каналізаційного колектора на річці Полтва від Оперного театру до вул. Дорошенка, від вул. Шота Руставелі до готелю "Жорж". [78].

З метою покращання функціонування та стабілізації роботи теплоенергетичного господарства планується здійснити ряд заходів відповідно до Програми модернізації систем теплопостачання Львівської області на 2012-2016 роки.

З метою вирішення проблем ритуального обслуговування Львова планується будівництво нового кладовища на землях Миклашівської сільської ради Пустомитівського району [78].

Планується продовжувати роботи з капітальних ремонтів вулиць міста. Також планується збільшувати показник зовнішнього освітлення Львова, який у 2011 році становив 91% [78].

У всіх адміністративно-територіальних одиницях Львівської області розроблено програми соціально-економічного та культурного розвитку на 2013 рік. В них велику увагу присвячено житлово-комунальному господарству, зокрема планам його розвитку.

У зв'язку з великою кількістю житлово-комунальних проблем в Бориславі розроблено план заходів з метою їх вирішення [76]. Зокрема:

) у сфері водопостачання: привести втрати води до нормативних; налагодити квартирний облік води; забезпечити якість та обсяги подачі води у відповідності до нормативних вимог; зменшити енергоємність подачі води шляхом будівництва малої гідроелектростанції на водопроводі питної води "Бухів" - Борислав; збільшити об’єм водозабору води шляхом реконструкції локальних водозаборів ("Рибник", "Ріпне", "Штателянди", "Раточин", "Валька"); провести заміну водопроводів, в яких вийшов термін експлуатації; для ефективного виконання ремонтних робіт та росту продуктивності праці з обслуговування водоканалізаційного господарства придбати спецтехніку та обладнання; будівництво очисних споруд;

) у сфері теплопостачання: визначити стратегічні напрямки розвитку системи теплопостачання (централізоване, індивідуальне); налагодити будинковий облік тепла; впроваджувати системи когенерації на базі наявних котелень з метою продукування електричної та теплової енергії; зменшити мережні тепловтрати шляхом поступової заміни труб; знизити енергоємність продукування теплоенергії шляхом реконструкції котелень із заміною старих неекономічних котлів на котли з високим коефіцієнтом корисної дії;

) у сфері санітарного очищення: забезпечити стовідсоткове охоплення населення, установ та підприємств централізованим збором та вивозом твердих побутових відходів (ТПВ); привести полігони ТПВ до нормативних вимог; укомплектувати комунальні служби необхідним обладнанням та технікою; реалізація проекту переробки та утилізації змішаних твердих побутових відходів;

) у житловому фонді: створити ефективного власника житлового фонду; встановити договірні стосунки з мешканцями та надавачами послуг; ефективно використовувати нежитлові приміщення; проводити капітальний ремонту житлових будинків, використовуючи будівельні матеріали, розроблені за новими технологіями; виділити кошти на капітальний ремонт житлового фонду;

) у сфері благоустрою та дорожнього господарства: налагодити функціонування ефективної системи поточного та капітального ремонту доріг у відповідності до нормативних вимог; здійснити реконструкцію мереж вуличного освітлення; впровадити енергозберігаючі системи вуличного освітлення, зокрема, замінити світильники старих типів на сучасні світлодіодні, встановити прилади для автоматичного керування освітленням, контролю стану мереж та витрат електроенергії, замінити в мережах вуличного освітлення неізольованих алюмінієвих проводів на самонесучий ізольований провід; забезпечити дороги відповідними дорожніми знаками; укомплектувати дорожні бригади засобами малої механізації; провести капітальний ремонт доріг міста; здійснення протипаводкових заходів [76].

У Дрогобичі згідно з планом розвитку житлово-комунального господарства передбачено [77]: подальше створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків; проведення технічної експертизи, модернізації, заміни та диспетчеризації ліфтів; покращення якості надання житлово-комунальних послуг; прийом у комунальну власність територіальної громади міста відомчих об'єктів житлового господарства; проведення модернізації матеріально-технічної бази житлово-комунального господарства. По благоустрою міста планується виконати роботи по ремонту доріг, тротуарів, реконструкцію мереж зовнішнього освітлення, продовжити роботи по будівництву міського кладовища. В житловому господарстві планується капітальний ремонт житлових будинків із застосуванням енергозберігаючих технологій; реставрація фасадів в житлових будинках; капітальний ремонт доріг міста. В сфері комунального господарства заплановано виконати реконструкцію теплових мереж; реконструкцію котелень; реконструкцію водопровідних мереж; будівництво гоподарсько-фекального каналізаційного колектора та семи каналізаційних насосних станцій.

У Дрогобичі планується також здійснити модернізацію систем зовнішнього освітлення: збільшити загальну протяжність повітряних мереж зовнішнього освітлення на 10 км; замінити відкриті проводи повітряних ліній електропередач на самонесучий ізольований провід (СІП); створити 163 додаткові металеві опори для прокладання нових повітряних мереж; збільшення кількості світлоточок на 200 одиниць; повністю відмовитися від ртутних ламп, зменшити кількість дугонатрієвих ламп на 110 од.; замінити енергоємні лампи світлоточок на економні енергозберігаючі та встановити нові світлодіодні джерела світла (975 од.); облаштувати аварійно-диспетчерський пункт по мережі вуличного освітлення; встановити 2 автоматизовані системи дистанційного управління зовнішнім освітленням; встановити 4 нові шафи управління зовнішнім освітленням управління; збільшити кількість приладів обліку електроенергії на 4 одиниці; придбати 2,0 млн. кВт*год. електроенергії для освітлення міста у вечірній та нічний час; взяти на обслуговування інженерні системи об’єкту міського благоустрою світломузикального динамічного фонтану "Водограй".

В разі виділення коштів з державного та місцевого бюджетів планується розпочати роботи та реалізувати наступні проекти: модернізація аераційної системи очисних споруд каналізації міста; додаткова реконструкція водопровідних мереж; реконструкція системи енергоживлення водозабору "Гірне"; проведення робіт по дослідно-промисловій розробці і затвердження запасів вод підземних джерел водозабору "Уріж"; розроблення схеми оптимізації систем водопостачання міст Дрогобича та Стебника.

В Моршині в ЖКГ планується наступна робота [79]: реконструкція каналізаційно-очисних споруд; реконструкція водоочисних споруд; заміна аварійних ділянок мереж водопостачання та водовідведення; запровадження технологічного обліку води на водозаборах та насосних станціях; встановлення приладів обліку тепла та холодної води на житлових будинках; капітальний та поточний ремонт житлового фонду роботи з технічного переоснащення будинків, в яких створюються об'єднання співвласників багатоквартирних житлових будинків; завершення реконструкції котельні по вул. Привокзальна, 45 та заміна теплових мереж міста; продовження робіт по реконструкції вуличного освітлення та заміні світильників; реконструкція, капітальний і поточний ремонт автомобільних доріг та забезпечення безпеки дорожнього руху; капітальний ремонт тротуарів; асфальтування прибудинкових територій.

У Трускавці плануються наступні роботи в сфері ЖКГ [82]: капітальний ремонт житлового фонду; реконструкція, капітальний та поточний ремонт доріг; санітарна очистка міста; вивіз твердих побутових відходів; механізоване прибирання.

У Бродівському районі для покращення житлово-комунальної інфраструктури планується [67]: реалізація заходів районної Програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на період 2011-2014 рр.; впровадження енергозберігаючих заходів у сфері житлово-комунального господарства; проведення моніторингу тарифів на всі види житлово-комунальних послуг та здійснення заходів щодо недопущення безпідставного їх підвищення; забезпечення стовідсоткової оплати спожитих енергоносіїв підприємствами тепло-, водопостачання та водовідведення; обладнання усіх багатоквартирних будинків приладами обліку води та теплової енергії; сприяння комплексній модернізації і технічному переоснащенню підприємств житлово-комунального господарства з метою зменшення ресурсоспоживання і дотримання екологічних нормативів та норм протипожежного захисту.

Пріоритетним завданням у функціонуванні житлово-комунального господарства Дрогобицького району будуть [70]: модернізація газових мереж (заміна газопроводів низького тиску загальною протяжністю 1210 м, середнього тиску - 180 м); заміни обладнання шафних регуляторних пунктів (ШРП) у 3 населених пунктах; заміни обладнання станцій катодного захисту; переключення газопроводів-вводів у 2 населених пунктах; введення нових потужностей, зокрема прийняття в експлуатацію газопровід середнього тиску в с. Нагуєвичі; газифікації 50 житлових будинків в с. Нагуєвичі; здійснення повірки 150 приладів обліку газу.

Основні заходи та завдання для розвитку ЖКГ у Жидачівському районі [71]: реалізація проектів з енергозбереження; виконання робіт з енергозбереження із заміною морально і фізично застарілого обладнання котелень на нові високоефективні котли з високим ККД, у тому числі з заміщенням природного газу альтернативними видами палива; реалізація інвестиційних проектів з модернізації вуличного освітлення населених пунктів району; планомірне приведення тарифів на житлово-комунальні послуги до рівня, що покриває економічно обґрунтовані витрати й інвестиційну складову; вдосконалення управління житловим фондом, зокрема активізація процесу створення ОСББ; продовження обладнання існуючого житлового фонду приладами обліку води і теплової енергії.

У Жовківському районі плануються такі заходи щодо модернізації ЖКГ [72]: продовження заміни магістральних водогонів, вуличних і будинкових водопровідних мереж, а також модернізації насосного обладнання водопровідних та насосних станцій; активізація процесу створення ОСББ; планомірне приведення тарифів на житлово-комунальні послуги до рівня, що покриває економічно обґрунтовані витрати; приведення в належний технічний стан об’єктів житлово-комунального господарства району.

У Кам'янка-Бузькому районі модернізація ЖКГ пов'язана з такими завданнями [73]: ремонту і реконструкції очисних споруд комунальних стоків водопровідно-каналізаційного господарства в місті Кам’янка-Бузька; придбання прибиральної техніки, сміттєвоза; ремонт 2,8 км вулиць і тротуарів; оснащення енергозаощадженого вуличного освітлення; оновлення контейнерів (40 шт.); провести реорганізацію МКП УЖКГ, з метою припинення нарощування заборгованості по платежах до бюджету та пенсійного фонду. До 2015 року в районі заплановано створити 13 ОСББ: у багатоквартирних житлових будинках в місті Кам’янка-Бузька, смт. Добротвір, смт. Запитів та смт. Новий Яричів.

Головні напрями розвитку ЖКГ Миколаївського району [75]: створення ОСББ; встановлення приладів технологічного обліку теплової енергії; організація збирання і вивезення відходів з приватного сектору Миколаєва та відновлення централізованого збору з сільських населених пунктів.

В Пустомитівському районі планується [83]: реконструкція очисних споруд м. Пустомити; рекультивація сміттєзвалища в м. Пустомити; будівництво централізованого водовідведення в с. Сокільники; водопостачання кварталу "Голда" та вулиць Козацька і Зелена с. Сокільники; будівництво побутової самоплинної каналізації в с. Муроване.

Основні напрямки розвитку ЖКГ Самбірського району [84]: реконструкція системи водопостачання та очисних споруд в містах Рудки та Новий Калинів; реконструкція житлового будинку в с. Ралівка; продовження реконструкції каналізаційних очисних споруд і систем каналізації; реконструкція в м. Рудки; встановлення приладів обліку теплової енергії та холодної води в м. Новий Калинів; встановлення в населених пунктах району площадок збору твердих побутових відходів із спеціальними контейнерами; впорядкування сміттєзвалищ; освітлення вулиць населених пунктів району.

Першочергові завдання Сколівського району [85] в житлово-комунальному господарстві: роботи по ліквідації аварійної ямковості на дорогах загального користування; газифікація сіл Корчин та Плав’я, Крушельниця; будівництво транзитного газопроводу середнього тиску Сколе-Демня.

В Турківському районі основними завданнями у сфері житлово-комунального господарства визначено [86]: проведення реконструкції очисних споруд каналізації, завершення ремонту підземної водопровідної системи по вулицях міста Турка; ведення робіт з будівництва полігону твердих побутових відходів для м. Турка.

Таким чином у всіх адміністративно-територіальних одиницях Львівської області розвитку житлово-комунального господарства надають велике значення й розробляють детальні плани з метою практичного вирішення проблем цієї сфери та покращення якості комунальних послуг.

Отже, для розвитку житлово-комунального господарства Львівської області були розроблені числені плани, в яких визначено головні напрямки його реформування. Загальні плани реформування ЖКГ області стосуються вирішення основних проблем (підвищення економічної ефективності, оновлення матеріально-технічної бази, покращення управлінських механізмів, забезпечення екологічно стабільної роботи сфери тощо), реформування управлінського апарату, стимулювання створення ОСББ, підвищення енергоефективності, модернізації систем водопостачання та водовідведення, теплопостачання, розроблення нової системи поводження з твердими побутовими відходами. Особлива увага при плануванні звертається на розвиток житлово-комунального господарства Львова. У всіх містах обласного підпорядкування і районах розроблені свої плани щодо модернізації ЖКГ на локальному рівні. Реалізація всіх цих планів створить можливість перейти житлово-комунальному господарству на якісно новий рівень та створить сприятливі умови для життя й роботи населення, що матиме позитивний вплив на функціонування всієї області.

.4 Прогнози та перспективи розвитку ЖКГ області

Житлово-комунальне господарство у Львівській області активно розвивається. Цей розвиток в першу чергу спрямований на подолання існуючих проблем. А оскільки таких проблем дуже багато, то в найближчому майбутньому очікувати вирішення їх всіх не вийде. Проте в результаті реалізації намічених програм відбувається поступове покращення в житлво-комунальній сфері.

Здійснення всіх запланованих заходів щодо модернізації сфери житлово-комунальних послуг в області мало б дуже велике значення для покращення якості комунальних послуг, підвищення ефективності сектору, створення конкурентного середовища, подолання фінансової залежності підприємств ЖКГ, впровадження новітніх технологій тощо.

В перспективі ЖКГ Львівської області має величезний потенціал. Проте його реалізації перешкоджає ряд обставин, головна з яких брак коштів. Реалізація всіх запланованих заходів щодо модернізації ЖКГ потребує значних капіталовкладень. Оскільки житлово-комунальне господарство залишається сферою, що не приваблює приватних інвесторів, його фінансування здійснюється за рахунок державного і місцевих бюджетів. При цьому відбувається постійне недофінансування галузі, а виділених коштів, зазвичай не вистачає не тільки на модернізацію, а навіть на покриття боргів.

Але навіть в таких умовах в житлово-комунальному господарстві спостерігається прогрес, хоча й доволі повільний. Тому з часом ситуація в сфері ЖКГ повинна покращитись.

Для прогнозування стану ЖКГ використаємо ряд показників, що характеризують забезпеченість населення житлом та комунальними послугами. Застосувавши математичний метод регресійної часової лінійної екстраполяції [22, 96] на основі відомої динаміки показників за 2005-2012 роки [19, 40] спрогнозувємо їх хід до 2015 року (таблиці 5.1, 5.2).

Таблиця 5.1

Динаміка та прогнозні значення деяких показників житлового господарства Львівської області

Дані таблиці відображають прогнозні значення показників у 2014-2015 роках за умови, що тенденції 2000-2012 років збережуться. Як бачимо в середньому в області показник забезпеченості населення житлом (табл. 5.1) зросте з 22,1 м2/особу в 2012 році до 23 м2/особу в 2015 році. При цьому забезпеченість житлом у сільській місцевості зросте значно більше (з 25,2 до 26,3 м2/особу), ніж у міських поселеннях (з 19,7 до 20,3 м2/особу). Тобто, забезпеченість населення житлом у сільських населених пунктах залишиться значно вищою, ніж в міських. При цьому забезпеченість житлом в сільських поселеннях буде дещо вищою за рівень відповідних середніх показників в Україні. А забезпеченість житлом в міських поселеннях Львівської області продовжить залишатися на одному з останніх місць в Україні.

Таблиця 5.2

Динаміка та прогнозні значення деяких показників комунального господарства Львівської області

В таблиці 5.2 наведені динаміка та прогнозні значення частки загальної площі житла, обладнаної комунальними послугами в міських та сільських поселеннях. У міських поселеннях зростає частка житлового фонду обладнаного водопроводом, каналізацією, гарячим водопостачанням. Всі ці показники зростають доволі повільно, оскільки більша частина будинків вже облаштована комунальними послугами.

В сільській місцевості обладнання комунальними послугами згідно з прогнозом буде йти швидшими темпами, оскільки для цього є сприятливі передумови й потреби в такому облаштуванні виникають у великій кількості житлових будинків.

Дуже повільно зростає показник частки загальної площі житлового фонду, обладнаної газопостачанням. Це пов'язано з тим, що в сільській місцевості через переважання індивідуальної забудови новозбудовані будинки не одразу під'єднуються до централізованого газопостачання. А оскільки введення в експлуатацію житлових приміщень в сільській місцевості йде швидкими темпами, то частка загальної площі житлового фонду обладнаної газопостачанням збільшується повільно, хоча в абсолютному відношенні кількість будинків обладнаних централізованим газопостачанням зростає.

Для розробки прогнозу забезпеченості житлом в розрізі адміністративно-територіальних одиниць Львівської області використаємо метод математико-картографічного прогнозування [22]. В результаті створення регресійного лінійного прогнозу отримаємо прогнозні значення забезпеченості житлом на 2014-2015 роки по містах обласного значення та районах (табл. 5.3).

Згідно з цим прогнозом забезпеченість населення житлом до 2015 року зростає у більшості адміністративно-територіальних одиницях Львівщини. Проте у містах Львів та Новий Розділ спостерігається зниження забезпеченості населення житлом. Це свідчить про те, що в цих містах в рамках даної моделі зростання потреб в житлі відбувається швидше, ніж введення нового житла в експлуатацію. З іншого боку найвищі темпи приросту очікуються в Миколаївському районі (2,2% в рік), Бориславі (2,1%) та Дрогобичі (2,1%), що свідчить про позитивні тенденції зростання забезпеченості населення житлом.

Таблиця 5.3

Динаміка та прогнозні значення забезпечення населення житлом в розрізі адміністративно-територіальних одиниць Львівської області (м2/особу)

Загалом можна припустити, що реформування житлово-комунального господарства Львівської області буде відбуватись повільно й планомірно. Найактивніші заходи можна очікувати у сфері створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), поступового підвищення тарифів на комунальні послуги та часткового оновлення матеріально-технічної бази.

В перспективі у Львівській області буде покращуватись ситуація із забезпеченням населення житлом. Це відбуватиметься за рахунок: введення в експлуатацію нових житлових приміщень; здійснення капітальних ремонтів як за рахунок бюджетних коштів, так і в результаті діяльності ОСББ. Очікується також зростання інвестицій в житлове будівництво.

В найближчий час, найімовірніше, збережеться тенденція до поступового зростання кількості ОСББ. Завдяки цьому можна також сподіватись покращення комунальних послуг з утримання будинків та прибудинкових територій.

У Львівській області в найближчому майбутньому продовжить зростати рівень охоплення житлового фонду послугами водопостачання, водовідведення, теплопостачання, газопостачання. Особливо слід відзначити зростання частки сільських населених пунктів охоплених газопостачанням. При цьому можна сподіватися також покращення якості цих послуг через поступове оновлення застарілого обладнання.

Відповідно до розроблених планів у Львівській області будуть здійснюватись заходи з покращення енергоефективності, в першу чергу за рахунок модернізації систем теплопостачання.

У зв'язку з браком коштів в найближчі роки у Львівській області будуть здійснюватись переважно лише поточні ремонти доріг. В той же час якість доріг буде погіршуватись і потреби в капітальних ремонтах зростатимуть.

Актуальним буде залишатися також питання тарифів. Очевидно, що тарифи на житлово-комунальні послуги будуть зростати, проте це зростання не дозволить сягнути рівня фактичної собівартості послуг, а тому підприємтсва ЖКГ будуть залишатися збитковими.

Незважаючи на це показники заборгованості підприємств ЖКГ будуть все таки повільно зменшуватись, оскільки відбуватиметься поступове зменшення заборгованості населення за житло та комунальні послуги. Очікується також зростання заробітної плати працівникам житлово-комунального господарства, однак воно буде незначним. Показники заборгованості та заробітної плати дуже залежать від загальної соціально-економічної ситуації в державі. Тому її погіршення може призвести до різкого зниження цих показників й повернути їх на рівень попередніх років, що в свою чергу може створити затримку в розвитку житлово-комунального господарства області.

В разі виділення коштів можна сподіватись модернізації системи поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ). Зокрема, в найближчий час повинно бути закрито Грибовицьке сміттєзвалище та розпочато роботи з рекультивації його земель. Також можна сподіватись підготовки до реалізації проекту створення у Львівській області кластерної системи поводження з ТПВ. Можливо, в майбутньму, буде розроблена система сортування побутових відходів з метою полегшення їх переробки.

У випадку залучення додаткових інвестицій на модернізацію ЖКГ, можливі покращення окремих показників роботи господарства й покращення місця Львівської області за цими показниками в Україні.

Виконання загальнообласних програм по модернізації ЖКГ в повному обсязі потребує дуже багато коштів. Так, для реалізації Програми модернізації систем теплопостачання у Львівській області на 2012-2016 роки роки необхідно 1018 млн гривень [64], а Програми поводження з твердими побутовими відходами у Львівській області на 2007-2020 роки - 1622 млн гривень [38]. Виділення таких коштів на ці цілі в повному обсязі є малоймовірним. Тому повного виконання всіх завдань програм досягнуто не буде.

Отже, модернізація житлово-комунального господарства Львівської області буде відбуватись в рамках розроблених планів, проте в обсягах, на які вистачить виділених коштів. Тому, можна стверджувати, що для здійснення всіх запланованих заходів необхідні величезні капіталовкладення та тривалий час.

Територіальний розвиток житлово-комунального господарства Львівської області в найближчі роки буде пов'язаний з вирішенням в адміністративно-територіальних одиницях області конкретних актуальних завдань з метою покращення якості послуг комунальної сфери.

У Львові будуть проводитись заходи з метою збільшення кількості ОСББ, покращення добробуту міста, реконструкції матеріально-технічної бази господарства, впровадження енергозберігаючих технологій, можливо буде здійснена закупівля спецтехніки.

В містах обласного значення та районних центрах також будуть здійснюватись заходи, спрямовані на створення ОСББ, вирішення поточних проблем, модернізацію обладнання та виконання інших передбачених планами робіт в межах наявних коштів.

В сільській місцевості області найактивніша робота буде проводитись в сфері збільшення комунальних послуг в селах, в першу чергу - збільшення кількості газифікованих природним газом сіл.

В найближчому майбутньому житлово-комунальне господарство буде розвиватися в рамках намічених планів з метою подолання головних проблем. Проте реалізація планів в повному обсязі неможлива через брак коштів. Активна робота буде здійснюватись в сфері створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), поступового підвищення тарифів на комунальні послуги та часткового оновлення матеріально-технічної бази. Також впродовж наступних років буде тривати процес охоплення все більшої частки житлового фонду комунальними послугами, зокрема в сільських поселеннях.

Отже, житлово-комунальне господарство Львівської області має великий потенціал, проте для його реалізації необхідний тривалий час та правильна управлінська діяльність, що дозволить досягти поставлених перед ЖКГ цілей.

6. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

.1 Вступ

Охорона праці має дуже велике значення як під час написання магістерської роботи, так і в майбутній професійній діяльності. Розділ "Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях" є важливим елементом магістерської роботи.

Магістерська робота має суспільно-гуманітарний характер. Виконання роботи передбачає камеральне опрацювання інформації, її узагальнення, написання тексту магістерської роботи та її оформлення. Виконання магістерської роботи здійснюється за допомогою персонального комп'ютера.

Питання з охорона праці та безпеки в надзвичайних ситуаціях під час написання роботи є дуже актуальними [18, 26, 42, 88, 90]. Вони дозволяють:

) охарактеризувати виробниче середовище та процес праці з погляду відповідності ергономічним та санітарно-гігієнічним нормам;

) визначити організаційно-технічні заходи, спрямовані на поліпшення умов праці та забезпечення безпеки під час виконання дипломної роботи;

) розробити схему дій на випадок виникнення надзвичайних ситуацій.

Таким чином розділ "Охорона праці в галузі та безпека в надзвичайних ситуаціях" спрямований на визначення умов, в яких виконується магістерська робота, встановлення їх відповідності до визначених нормативів, та розробку шляхів з метою їх покращення.

.2 Аналіз стану умов праці

Приміщення, в якому виконувалась магістерська робота знаходиться на четвертому поверсі дев'ятиповерхової будівлі. Воно має об'єм 54 м3, площу 22 м2. У приміщенні обладнано 2 робочих місця, обидва укомплектовані персональними комп'ютерами.

Температура в приміщенні [18, 42] протягом року коливається в межах 17-25оС. Відносна вологість [18, 42] - близько 50%. Швидкість руху повітря не перевищує 0,1 м/с. Шум в приміщенні [15, 17] знаходиться на рівні 50 дБА. Приміщення має природну неорганізовану систему вентилювання і централізоване опалення.

Вікна забезпечують бокове одностороннє освітлення [12, 15]. Вони зорієнтовані на південь і мають загальну площу 2,5 м2. Штучне освітлення забезпечується двома світильниками з точковими джерелами світла та двома настільними люмінесцентними лампами.

У приміщенні є електрична мережа з напругою 220 В, яка створює небезпеку ураження електричним струмом [15, 18, 88]. Персональні комп'ютери та периферійні пристрої можуть бути джерелами електромагнітних випромінювань та шкідливих речовин [17].

За класифікацією приміщень щодо вибухопожежної та пожежної небезпеки приміщення [34], в якому виконувалась магістерська робота належить до категорії В (пожежонебезпечна). Приміщення оснащене переносним вуглекислотним вогнегасником ВВК-2 [94].

У приміщенні наявна аптечка для надання долікарської допомоги. Приміщення щоденно провітрюють [26].

За фізичним навантаженням виконання магістерської роботи відноситься до категорії легкі роботи (Іа), її виконують сидячи з періодичним ходінням. Характер організування виконання магістерської роботи підпадає під режим зі зворотнім зв'язком, оскільки робота над кожним наступним розділом потребує верифікації (в тому числі з допомогою статистико-математичного аналізу) результатів отриманих в процесі роботи над попередніми розділами [42].

За ступенем нервово-психічної напруги виконання роботи належить до другого-третього ступеня. Інтелектуальне навантаження під час виконання роботи можна віднести до третього ступеня та класифікувати як напружений, а емоційне навантаження - до другого ступеня й визначити як помірно напружений [42].

Виконання роботи потребує напруження зору і високого ступеня зосередженості протягом тривалого часу та передбачає роботу з великими обсягами інформації [16, 18, 26, 42].

Робота над магістерською роботою передбачає переробку великого масиву інформації і постійну концентрацію уваги, тому при тривалій роботі розвивається розумова втома і порушення уваги та є передумовою для виникнення стресових ситуацій [16, 26, 88].

Виконання магістерської роботи передбачає постійну роботу з персональним комп'ютером, що зумовлює негативний вплив на організм через неправильний розподіл навантаження на окремі системи організму. Робота з комп'ютером потребує значного напруження зору протягом тривалого часу, що негативно впливає на систему зору [15, 18, 42].

Під час роботи з комп'ютером людина є малорухомою, що негативно позначається на хребті й циркуляції крові у всьому організмі. Тривала робота на клавіатурі призводить до перенапруження суглобів кисті й м'язів передпліччя [15].

Персональні комп'ютери є сильним джерелом електромагнітних випромінювань, а також створюють додатковий шум, що збільшує нервове напруження [15, 16, 26].

.3 Організаційно-технічні заходи з поліпшення умов праці

Місце праці обладнане персональним комп'ютером. Приміщення, в якому відбувалась робота з комп'ютером відповідає санітарним вимогам [18, 42]. На кожне робоче місце обладнане персональним комп'ютером припадає 11 м2 площі (згідно з нормативними документами - від 6 м2), об'єм 27 м3 (нормативно - 20 м3). Відстань між комп'ютерами складає 3 м.

Конструкція місця праці забезпечує підтримання оптимального положення тіла людини.

Персональний комп'ютер розміщений на столі висотою 85 см. Ширина стола становить 130 см, а глибина - 70 см. Стіл має простір для ніг висотою 75 см, шириною 90 см та глибиною 60 см.

Крісло має сидіння, спинку та стаціонарні підлокітники. Крісло регулюється за висотою та кутом нахилу сидіння і спинки. Ширина поверхні сидіння дорівнює 45 см, глибина - 40 см. Висота поверхні сидіння регулюється в межах 35-60 см.

Монітор комп'ютера має діагональ 21''. Відстань від екрана до очей 85 см, що відповідає встановленим нормам [16]. Клавіатура знаходиться на поверхні столу і має кут нахилу 10о.

Під час виконання магістерської роботи робота з комп'ютером є головною. В процесі роботи з комп'ютером через кожну годину роботи встановлюється 10-хвилинна перерва.

Організаційні заходи перед початком роботи передбачають перевірку наявності обладнання, справності персонального комп'ютера. Під час роботи увімкнений персональний комп'ютер не залишають без нагляду. Після закінчення роботи робоче відповідно до організаційних заходів місце прибирають, комп'ютер вимикають та відключають від електромережі [10, 12, 15].

Мікроклімат у приміщенні [18, 42] характеризується такими показниками: температура протягом року коливається в межах 17-25оС, відносна вологість повітря становить близько 50%, швидкість руху повітря не перевищує 0,1 м/с. Приміщення має природну неорганізовану систему вентилювання.

Природне освітлення забезпечують вікна [12, 15]. Вони зорієнтовані на південь і забезпечують коефіцієнт природного освітлення не нижче 1,5%. Вікна обладнані системою жалюзей. Абсолютна освітленість штучного освітлення в площині функціональної поверхні становить 250 Лк. Також застосовується локальне штучне освітлення, інтенсивність якого становить 200 Лк. Інтенсивність штучного освітлення регулюється системою вимикачів.

Приміщення відповідає встановленим нормам мінімальної площі місця праці (11 м2, норма - 4,5 м2) та об'єму повітря, що припадає на одне місце праці (27 м3, норма - 15 м3) [15, 42].

Шум в приміщенні знаходиться на рівні 50 дБА, що не перевищує допустимого рівня шуму [15, 17].

Заходи особистої гігієни на місці праці передбачають утримання робочого місця у чистоті, наявність на ньому тільки необхідних засобів.

Під час виконання магістерської роботи головною діяльністю є робота з комп'ютером. Тому заходи безпеки в першу чергу спрямовані на забезпечення безпечної роботи під експлуатації персонального комп'ютера [37].

Заходи безпеки передбачають:

правильне організування місця праці (дотримання санітарно-гігієнічних вимог);

дотримання режиму праці (10-хвилинні перерви через кожну годину роботи);

дотримання заходів електробезпеки;

підтримка оптимальних параметрів мікроклімату;

забезпечення раціонального освітлення місця праці;

зниження рівня шуму та вібрації.

.4 Безпека в надзвичайних ситуаціях

За класифікацією приміщень щодо вибухопожежної та пожежної небезпеки [34] приміщення, в якому виконувалась магістерська робота належить до категорії В (пожежонебезпечна). Пожежі, що можуть виникнути в приміщенні відносяться до класу А (пожежі твердих речовин, горіння яких супроводжується тлінням) або до класу Е (пожежі, пов'язані з горінням електроустановок), якщо джерелом пожежі виступає персональний комп'ютер [15].

Приміщення оснащене вуглекислотним вогнегасником ВВК-2. На поверсі приміщення в будівлі також знаходяться два водопінні вогнегасники ВВП-6 [94].

З метою запобігання виникненню пожежі [13, 44] після завершення роботи електричне обладнання (персональний комп'ютер, настільні лампи) вимикаються з електромережі.

На випадок виникнення надзвичайних ситуацій визначено шлях евакуації з приміщення, в якому здійснюється написання магістерської роботи [26, 88].

Евакуаційним виходом з приміщення служить дверний отвір, що веде в коридор з безпосереднім виходом на сходовий майданчик. Шляхом евакуації є коридор, що веде до сходового майданчика та сходи.

Двері на шляху евакуації відчиняються в напрямку виходу з будівлі. Всі сходові майданчики обладнанні джерелами штучного світла, що забезпечують освітлення шляху евакуації в темну пору доби.

.5 Висновки

Охорона праці має дуже велике значення як під час написання магістерської роботи, так і в майбутній професійній діяльності.

В приміщенні, де виконувалась магістерська робота, обладнані два робочих місця, розташовані на площі 22 м2. Параметри мікроклімату приміщення забезпечують комфортну роботу. Освітлення забезпечено на належному рівні, а рівень шуму зведено до мінімуму. Приміщення оснащене засобами пожежогасіння та першої медичної допомоги.

Виконання магістерської роботи належить до категорії легких робіт (Іа). Інтелектуальне навантаження сягає третього ступеня, а емоційне навантаження - другого. Виконання роботи потребує напруження зору і високого ступеня зосередженості протягом тривалого часу.

Виконання магістерської роботи передбачає постійну роботу з персональним комп'ютером. Місце праці організовано таким чином, щоб створити якомога кращі умови для роботи. Встановлено режим роботи та заходи безпеки спрямовані на створення безпечних умов під час експлуатації комп'ютера.

З метою безпечної роботи розроблено систему протипожежних заходів та визначено шляхи евакуації на випадок надзвичайних ситуацій.

Таким чином магістерська робота виконувалась в умовах, що відповідають санітарно-гігієнічним та ергономічним нормативам. Розроблені заходи для забезпечення безпечних умов під час написання магістерської роботи.

ВИСНОВКИ

Житлово-комунальне господарство є важливою сферою господарства країни. Воно об'єднує групу галузей, що забезпечують життя й роботу населення країни в нормальних умовах шляхом надання послуг водопостачання та водовідведення, тепло-, електро-, газопостачання та ін.

Відповідно до класифікатора видів економічної діяльності 2010 року (КВЕД-2010) сфера житлово-комунального господарства належить до секцій D ("Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря") та E ("Водопостачання; каналізація, поводження з відходами").

В Україні функціонування житлово-комунального господарства регулюється Конституцією України, Житловим кодексом, Законами України "Про житлово-комунальні послуги", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про теплопостачання", "Про електроенергетику", "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", Постановами Кабінету Міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" та іншими нормативно-правовими актами.

Житлово-комунальне господарство розвивається на основі демографічних передумов, зокрема розселення, руху та статево-вікової структури населення. Через нерівномірність розміщення населення у Львівській області виникають різні потреби в житлово-комунальних послугах. Демографічна ситуація вказує на найбільші потреби в послугах ЖКГ у Львові, Дрогобицькому, Сокальському, Стрийському та Пустомитівському районах.

Житловий фонд Львівської області має загальну площу близько 55,8 млн. м2. Понад 54,7% цієї площі припадає на міські поселення, а 45,3% - на сільську місцевість. Найбільшу загальну площу житлового фонду мають Львів, Дрогобицький та Сокальський райони, що зумовлено великою площею міського житлового фонду, а також Пустомитівський район, де переважає сільський житловий фонд. Спостерігається позитивна динаміка розширення житлового фонду, що створює передумови для покращення стану забезпечення населення житлом.

Найкраще житлом забезпечене населення у Пустомитівському, Городоцькому та Кам'янка-Бузькому районах, що пояснюється високою часткою житлового фонду в сільських поселеннях, де забезпеченість є вищою, порівняно з міськими населеними пунктами.

Львівська область має розвинену матеріально-технічну базу для надання комунальних послуг. Найбільша матеріальна база знаходиться у Львові, Дрогобицькому, Сокальському, Миколаївському та Пустомитівському районах.

Матеріальна база у Львівській області є застарілою. Для забезпечення належної якості комунальних послуг необхідно провести оновлення та модернізацію матеріальних фондів. Крім того слід звернути увагу на розвиток матеріальної бази в окремих адміністративних одиницях Львівської області, де комунальних послуг не вистачає, що дозволить охопити більшу частку споживачів.

У сфері житлово-комунального господарства взаємодіють численні суб'єкти. Їх діяльність в Україні регулює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. У Львівській області регулювання ЖКГ здійснює Головне управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації. На місцевому рівні координацію здійснюють галузеві структурні підрозділи районних державних адміністрацій, виконкомів міст, міських, селищних і сільських рад.

Активними суб'єктами житлово-комунального господарства у сфері утримання будинків та прибудинкових територій останнім часом стають об'єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ).

Базовими комунальними підприємствами у Львівській області є ЛКП "Львівводоканал" (водопостачання та водовідведення), ЛМКП "Львівтеплоенерго" (теплопостачання), ПАТ "Львівобленерго" (електропостачання), ПАТ "Львівгаз" (газопостачання).

У цілому міський житловий фонд охоплений комунальними послугами краще, ніж сільський. Проте спостерігаються значні територіальні відмінності. Водопостачанням та каналізацією найкраще забезпечені міські поселення у Золочівському, Перемишлянському районах та Львові. Теплопостачанням найкраще обладнаний міський житловий фонд у Яворівському, Пустомитівському та Перемишлянському районах; гарячим водопостачанням - у Перемишлянському районі, Львові, Миколаївському та Стрийському районах, а газопостачанням - у Пустомитівському, Перемишлянському, Самбірському районах. Високі показники обладнання міських поселень комунальними послугами у Золочівському, Перемишлянському та Пустомитівському районах пов'язані з тим, що міський житловий фонд в цих районах є порівняно невеликим. Найгірше комунальними послугами забезпечені міські поселення у Турківському, Старосамбірському та Мостиському районах.

Сільські поселення загалом мають низький рівень обладнання водопостачанням та водовідведенням, теплопостачанням та гарячим водопостачанням. Натомість доволі високими є показники обладнання сільських населених пунктів газопостачанням. Газопостачанням найкраще забезпечені сільські населені пункти у Пустомитівському, Миколаївському, Городоцькому та Стрийському районах. Водопостачанням та каналізацією, а також гарячим водопостачанням найкраще обладнаний сільський житловий фонд у Пустомитівському, Миколаївському та Стрийському районах; а теплопостачанням - у Пустомитівському, Городоцькому та Дрогобицькому районах. Отже, найкраще комунальними послугами забезпечені сільські поселення, що розташовані в приміській зоні великих міст. Найнижчий рівень охоплення комунальними послугами має сільський житловий фонд у периферійних районах: Турківському, Сколівському та Мостиському.

Адміністративно-територіальні одиниці Львівської області мають схожі показники рівня обладнання міських та сільських поселень комунальними послугами. На основі багатовимірного аналізу даних показників у Львівській області було виділено 8 таксонів, які представляють групи районів зі схожими рівнями обладнання міського й сільського житлового фонду комунальними послугами. Крім того було здійснено багатовимірні аналізи охоплення комунальними послугами окремо міських та сільських населених пунктів, в результаті яких було виділено по 5 таксонів.

Житлове господарство Львівської області має доволі високі абсолютні показники, проте за за відносними показниками займає в Україні невисокі місця. Але при цьому воно стрімко розвивається, що є передумовою для покращення ситуації в цій сфері у майбутньому.

Серед комунальних послуг житловий фонд Львівської області порівняно добре охоплений гарячим водопостачанням і водовідведенням, на середньому рівні - водопостачанням та дещо менше, ніж у інших областях - газопостачанням та теплопостачанням.

Тарифи з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, водопостачання та водовідведення, теплопостачання встановлюються органами місцевої влади й тому є диференційованими за населеними пунктами. Тарифи на електропостачання й газопостачання встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України й є однаковими для всіх регіонів.

Тарифи на комунальні послуги дуже відрізняються у різних районах:

а) тарифи з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є найвищими у Новому Роздолі, Сокалі, Червонограді, а найнижчими - у Старому Самборі, Городку, Турці;

б) на водопостачання: найвищі - у Мостиськах, Бориславі, Старому Самборі; найнижчі у Новому Роздолі, Бродах, Пустомитах;

в) на водовідведення: найвищі - у Мостиськах, Пустомитах, Городку; найнижчі - у Бориславі, Дрогобичі, Моршині;

г) на теплопостачання: найвищі - у Старому Самборі, Сколе, Трускавці; найнижчі - у Перемишлянах, Моршині, Новому Роздолі.

Порівняно з іншими обласними центрами Львів має високі тарифи на водопостачання та теплопостачання, середні - на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і низькі - на водовідведення.

Таким на електроенергію залежать від типу поселень та обсягу спожитої електроенергії. Тарифи на природний газ для населення залежать лише від обсягу споживання природного газу та наявності газових лічильників. Ці тарифи є однаковими у всіх адміністративних одиницях України.

Субсидії на оплату житлово-комунальних послуг у Львівській області найбільше значення мають у районах з порівняно невеликою кількістю населення та високою забезпеченістю комунальними послугами. Натомість у периферійних районах, де комунальні послуги розвинені слабо такі субсидії є менш важливі. Субсидії для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у Львівській області найбільше значення мають у периферійних районах з недостатнім рівнем розвитку комунальної інфраструктури. Разом серед областей України Львівська область не має високих місць за обсягом субсидій на 1 особу, що свідчить про її порівняно низьку залежність від субсидій.

Перед житлово-комунальним господарством Львівської області постає ряд проблем, зокрема, високий ступінь зносу житлового фонду, занедбаність прибудинкових територій, висока ціна комунальних послуг, значні втрати тепла та води через використання застарілого обладнання, забруднення водоймищ викидами із каналізаційних мереж, несвоєчасний вивіз побутових відходів, прибирання листя, снігу та сміття з вулиць, створення несанкціонованих звалищ, неналежний стан доріг, зношеність рухомого складу та транспортної інфраструктури. Вони ставлять під загрозу можливість його подальшого функціонування, а тому потребують негайного вирішення.

За характером проблеми ЖКГ об'єднуємо у 5 груп: економічні, управлінські, матеріально-технічні, екологічні та специфічні. За сферою виникнення їх поділяють на проблеми житлового господарства, водопровідно-каналізаційного господарства, теплопостачання, санітарної очистки, зеленого господарства, дорожнього господарства, міського громадського пасажирського транспорту та інші.

У житловому господарстві існує проблема нестачі житла. За показником забезпеченості населення житлом Львівська область перебуває на 21-му місці в Україні. Серйозною проблемою є наявність аварійного та зношеного житлового фонду. За обсягом площі найбільше аварійного житлового фонду у Львові та Бродівському районі, а зношеного - у Дрогобицькому і Жовківському районах.

Значною проблемою є утримання будинків та прибудинкових територій. Для покращення цієї ситуації створюють об'єднання співвласників багатоквартирних будинків. Проте процес створення ОСББ йде доволі повільно.

Однією з найгостріших проблем комунальних підприємств є застарілість виробничого обладнання, що негативно впливає на якість послуг, збільшує витрати палива і загалом призводить до підвищення собівартості комунальних послуг. Серйозною проблемою є втрати теплової енергії та води, які постійно зростають.

Одна з найнагальніших проблем у Львівській області - накопичення побутових відходів, обсяги яких зростають стрімкими темпами. Ця проблема ускладнюється тим, що побутові відходи зазвичай несортовані, що унеможливлює переробку сміття. Тому сміттєзвалища області переповнені.

Важливу групу проблем житлово-комунального господарства міських поселень становлять проблеми, пов'язані з благоустроєм міської транспортної інфраструктури, зокрема незадовільний стан дорожнього покриття та зношеність рухомого складу.

Вирішення проблем житлово-комунального господарства Львівської області потребує здійснення комплексу продуманих заходів спрямованих на подолання економічних, управлінських, технічних та екологічних перешкод, які ускладнюють якісне виконання підприємствам ЖКГ своїх функцій. З цією метою у Львівській області розробляється ряд програм, зокрема: Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства Львівської області на 2011-2014 роки, обласна Програма поводження з твердими побутовими відходами на 2007-2020 роки у Львівській області, Програма модернізації систем теплопостачання у Львівській області на 2012-2016 роки, Регіональна Програма "Питна вода" у Львівській області на 2012-2020 роки.

В найближчому майбутньому можна прогнозувати розвиток ЖКГ за наміченими планами. Проте їх реалізація в повному обсязі неможлива через брак коштів. Активна робота буде здійснюватись в сфері створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), поступового підвищення тарифів на комунальні послуги та часткового оновлення матеріально-технічної бази. Також впродовж наступних років буде тривати процес охоплення все більшої частки житлового фонду комунальними послугами, зокрема в сільських поселеннях.

Магістерська робота виконувалась в умовах, що відповідають санітарно-гігієнічним та ергономічним нормативам. Розроблені заходи для забезпечення безпечних умов під час написання магістерської роботи.

Отже, житлово-комунальне господарство Львівської області має великий потенціал, проте для його реалізації необхідний тривалий час та правильна управлінська діяльність, що дозволить досягти поставлених перед ЖКГ цілей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Беззубко Л.В., Конєва Г.М. Державне управління в сфері житлово-комунального господарства //Держава та регіони. - 2009 - №4 - С.141-144.

. Білуха М. Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. - К.: АБУ, 2002.

. Болгаров Ю. В. Сучасні проблеми розвитку житлово-комунального господарства // Труды Одесского политехнического университета - вып. 1(19) - Одесса, 2003.

. Бригілевич В. Реформування системи управління житловою нерухомістю міста. Практичний посібник / За заг. ред. Бригілевича В. // Бригілевич В., Когут Г., Швець В., Шишко В., Щодра О.; Швейцарсько-український проект "Підтримка децентралізації в Україні - DESPRO". - Київ.: ТОВ "Софія-А". - 2012.

. Висновок на проект Житлового кодексу України (реєстр. № 2307 від 17.03.2009 р., внесений народними депутатами України В.В.Рибаком та О.П.Поповим на заміну попереднього від 01.04.2008 р.) / Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України - Київ, 2009.

. Відповідь Львівської обласної державної адміністрації на запит на інформацію "Тарифи ЖКГ" №188/0/11-13 від 12.09.2013

. Галянтич М. К. Житлове право України: Навч. посіб. / М. К. Галянтич, Г. І. Коваленко. - Київ: Юрінком Інтер, 2002. - 480 с.

. Глух М.В. Правові основи фінансування комунального господарства / Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний аграрний університет. - Київ, 2008.

. Грицевич В.С. Математичні методи в суспільній географії: тексти лекцій для студентів заочної форми навчання / В.С. Грицевич - Львів: Малий видавничий центр. Лабораторія тематичного картографування географічного факультету, 2013.

. Грицевич В.С. Статистичні ознаки та характеристики їхньої центральної тенденції / В.С. Грицевич - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008.

. ДБН В.2.2-15-2005. Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення / Державний комітет України з будівництва та архітектури - Київ, 2005.

. ДБН В.2.5-28-2006. "Природне і штучне освітлення". Наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 15.05.2006 № 168.

. ДБН В.2.5-56:2010 "Системи протипожежного захисту". Накази від Мінрегіонбуду України від 22.12.2010 № 537 та від 30.12.2010 № 571.

. Димченко О. В. Житлово-комунальне господарство в реформаційному процесі: аналіз, проектування, управління - Харків: ХНАМГ, 2009.

. Долин П. А. Справочник по технике безопасности. / П. А. Долин - М.: Энергоатомиздат, 1985. - 824 с.

. ДСанПіН 3.3.2.007-98 "Гігієнічні вимоги до організації роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин". Постанова Головного державного санітарного лікаря України від 10.12.1998 № 7.

. ДСН 3.3.6.037-99 "Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку". Постанова МОЗ України та Головного державного санітарного лікаря України від 01.12.1999 № 37.

. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці / В. Ц. Жидецький, В. С. Джигирей, О. В. Мельников - 2-ге вид., стереотипне - Львів: Афіша, 2000. - 348 с.

. Житлове будівництво і житлові умови у Львівській області 2011 / Головне управління статистики у Львівській області - Львів, 2012.

. Житловий Кодекс Української РСР // Кодекс України від 30.06.1983 №5464-Х.

. Житловий фонд України 2012. Статистичний бюлетень / Державна служба статистики України - Київ, 2013.

. Збірник практичних робіт з курсу "Статистичні методи в соціально-економічній географії". / В.С. Грицевич, Л.І. Котик - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006.

. Звіт про виконання Програми енергозбереження для населення Львівщини на 2013-2016 роки (за підсумками 2013 року) // Львівська обласна державна адміністрація. - Львів, 2014.

. Інформація про підсумки виконання у 2010 році Програми соціально-економічного та культурного розвитку м. Львова на 2009-2010 роки / Львівська міська рада. - Львів, 2010.

. Карпов Я.С. Концепції сучасного природознавства: підручник / Карпов Я.С., Кисельник В.В., Кремень В.Г. та інші. - К.: Професіонал, 2004.

. Катренко Л.А. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум: навч. посіб. / Л.А. Катренко, Ю.В. Кіт, І.П. Пістун. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2009. - 540 с.

. Княжеченко В.В. Особливості планування діяльності підприємств міського господарства - Харків: ХНАМГ, 2007.

. Коршакова О.М. Житлово-комунальні послуги в цивільному обігу України / О.М. Коршакова // Право і Безпека: науковий журнал - 2011 - №3 (40)

. Лугінін О.Є. Статистика - Київ: Центр учбової літератури, 2007.

. Львів: комплексний атлас / За ред. проф. О. І. Шаблія. - Київ: ДНВП "Картографія", 2012.

. Львова М. Мешканців - в ОСББ, а ЖЕКи - в історію...? / Марина Львова // Житлово-комунальне господарство України. - 2007. - №9. - С. 56-58.

. Мала гірнича енциклопедія, т. 1 / за ред. В.С.Білецького. - Донецьк: Донбас, 2004.

. Мельниченко О.А., Шевченко А.С. Реформування ЖКГ на інноваційних засадах як запорука якіснішого виконання містом побутової функції / Держава та регіони. - 2011 - №1

. НАПБ Б.03.002-2007 "Норми визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою". Наказ МНС України від 03.12.2007 № 833.

. Науково-практичний коментар до Житлового кодексу України / за ред. Амірова Ю.В, Отраднова О.О - Київ, 2011.

. Наявність та основні показники роботи споруд для приймання, пропуску, відведення та очищення стічних вод за 2012 рік. Статистичний бюлетень / Державна служба статистики України - Київ, 2013.

. НПАОП 0.00-1.28-10 "Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин". Наказ Держгірпромнагляду від 26.03.2010 № 65.

. Обласна Програма поводження з твердими побутовими відходами на 2007-2015 роки у Львівській області (із змінами і доповненнями та продовження терміну дії програми до 2020 року) / Департамент житлово-комунального господарства Львівської ОДА. - Львів, 2013.

. Опря А.Т. Статистика: навчальний посібник - Київ: Центр учбової літератури, 2012.

. Основні показники роботи газового, водопровідного і каналізаційного господарства, опалювальних котелень і теплових мереж Львівської області 2011 / Головне управління статистики у Львівській області - Львів, 2012.

. Особливості реєстрації ЖБК та ОСББ платниками ПДВ // Житлово-комунальне господарство України. - 2009. - №10. - С. 61.

. Охорона праці / З. М. Яремко, С. В. Тимощук, О. І. Третяк, Р. М. Ковтун: за ред. З. М. Яремка. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. - 310 с.

. Паспорт житлово-комунального господарства Львівської області / Департамент стратегії реформування та розвитку житлово-комунального господарства Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства - Львів, 2013.

. Правила пожежної безпеки в Україні. - Київ: П68 Пожінформтехніка, 2005. - 208 с.

. Правознавство: Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова,А. М. Колодія - Київ: "Юрінком Інтер", 2006.

. Про електроенергетику // Закон України від 16.10.1997 № 575

. Про житлово-комунальні послуги / Закон України від 13.01.2012 №4231-VI.

. Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги: Постанова Кабінету міністрів України від 1 червня 2011 р. №869.

. Про затвердження Правил експлуатації полігонів побутових відходів / Наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 01.12.2010 №435.

. Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України / Наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190.

. Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій / Наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76.

. Про затвердження Тимчасових правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в місті Миколаєві: рішення міської ради Миколаєва від 22 квітня 2010 року № 45/10

. Про Концепцію розвитку житлово-комунального господарства в Україні / Постанова Кабінету міністрів України від 27 лютого 1995 р. №150

. Про надання населенню субсидій у грудні 2013 року. Експрес-випуск // Державна служба статистики України - Київ, 2014.

. Про надання субсидій населенню Львівської області у 2013 році. Експрес-випуск // Головне управління статистики у Львівській області - Львів, 2014.

. Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку / Закон України від 29.11.2001 №2866-III.

. Про основні показники роботи водопровідного господарства в Україні за 2012 рік. Статистичний бюлетень / Державна служба статистики України - Київ, 2013.

. Про основні показники роботи газового господарства в Україні за 2012 рік. Статистичний бюлетень / Державна служба статистики України - Київ, 2013.

. Про основні показники роботи опалювальних котелень і теплових мереж в Україні за 2012 рік. Статистичний бюлетень / Державна служба статистики України - Київ, 2013.

. Про особливості передачі в концесію об'єктів водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності / Проект Закону України № 4071 від 05.10.2007 р.

. Про питну воду та питне водопостачання / Закон України від 10.01.2002 № 2918-III.

. Про теплопостачання / Закон України від 2.06.2005 №2633.

. Про централізоване водопостачання та водовідведення / Проект Закону України від 21.09.2009 №340

. Програма модернізації систем теплопостачання у Львівській області на 2012-2016 роки / Головне управління житлово-комунального господарства Львівської ОДА. - Львів, 2012.

. Програма "Питна вода" на 2012-2020 роки у Львівській області / Головне управління житлово-комунального господарства Львівської ОДА. - Львів, 2012.

. Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства Львівської області на 2011-2014 роки / Головне управління житлово-комунального господарства Львівсьої обласної державної адміністрації. - Львів, 2011.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку Бродівського району на 2013 рік / Бродівська районна державна адміністрація. - Броди, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку Буського району на 2013 рік / Буська районна державна адміністрація. - Буськ, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку Городоцького району на 2013 рік / Городоцька районна державна адміністрація. - Городок, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку Дрогобицького району на 2013 рік / Дрогобицька районна державна адміністрація. - Дрогобич, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку Жидачівського району на 2013 рік / Жидачівська районна державна адміністрація. - Жидачів, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку Жовківського району на 2013 рік / Жовківська районна державна адміністрація. - Жовква, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку Кам'янка-Бузького району на 2013 рік / Кам'янка-Бузька районна державна адміністрація. - Кам'янка-Бузька, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку Львівської області на 2013 рік / Головне управління економіки та промислової політики Львівської ОДА. - Львів, 2012.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку Миколаївського району на 2013 рік / Миколаївська районна державна адміністрація. - Миколаїв, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку міста Борислава на 2013 рік / Бориславська міська рада. - Борислав, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку міста Дрогобич на 2013 рік / Дрогобицька міська рада. - Дрогобич, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку міста Львова на 2011-2013 роки / Львівська міська рада. - Львів, 2011.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку міста Моршин на 2013 рік / Моршинська міська рада. - Моршин, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку міста Новий Розділ на 2013 рік / Новороздільська міська рада. - Новий Розділ, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку міста Самбір на 2013 рік / Самбірська міська рада. - Самбір, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку міста Трускавець на 2013 рік / Трускавецька міська рада. - Трускавець, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку Пустомитівського району на 2013 рік / Пустомитівська районна державна адміністрація. - Пустомити, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку Самбірського району на 2013 рік / Самбірська районна державна адміністрація. - Самбір, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку Сколівського району на 2013 рік / Сколівська районна державна адміністрація. - Сколе, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку Турківського району на 2013 рік / Турківська районна державна адміністрація. - Турка, 2013.

. Програма соціально-економічного та культурного розвитку Яворівського району на 2013 рік / Яворівська районна державна адміністрація. - Яворів, 2013.

. Протоєрейський О. С. Охорона праці в галузі: навч. посіб. / О. С. Протоєрейський, О. І. Запорожець - К.: Книжкове видавництво НАУ. 2005. - 268 с.

. Регіональна цільова економічна програма енергоефективності у Львівській області на 2012-2015 роки / Головне управління житлово-комунального господарства Львівської ОДА. - Львів, 2012.

. Русаловський А.В. Правові та організаційні питання охорони праці: навч. посіб. / А.В. Русаловський - 4-те вид., допов. і перероб. - К.: Університет "Україна", 2009. - 295 с.

. Сахно Є. Ю. Менеджмент сервісу: теорія та практика: Навч. посіб. / Сахно Є. Ю., Дорош М. С., Ребенок А. В. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 328 с.

. Сорокіна К.Б. Водопостачання та водовідведення - Харків: ХНАМГ, 2009.

. Статистичний щорічник Львівської області за 2012 рік. Частина 1 / Головне управління статистики у Львівській області - Львів, 2013.

. Типові норми належності вогнегасників. Наказ МНС України від 02.04.2004 за № 151.

. Ціноутворення в сфері централізованого теплопостачання: досвід міст України // Інститут місцевого розвитку: проект USAID “Реформа міського теплозабезпечення” - Київ, 2009.

. Шаблій О.І. Математичні методи у соціально-економічній географії - Львів, 1994.

. Шаблій О.І. Основи загальної суспільної географії. Підручник - Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003.

. Щуровська А.Ю. Статистичні методи в галузі зв’язку: навч. посіб. / Щуровська А.Ю., Галан Л.В. - Одеса: ОНАЗ, 2011.

Електронні ресурси

. База даних Головного управлiння статистики у Львівськiй областi [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://database.ukrcensus.gov.ua/ statbank_lviv/Dialog/statfile.asp

. Березовська І. Куди поділися вуличні колонки? / Ірина Березовська // Високий Замок [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://archive.wz.lviv.ua/articles/49311

. Білик Г. С. Поводження з твердими побутовими відходами у Львівській області // Матеріали 5-ї Міжнародної конференції "Співпраця для вирішення проблеми відходів" (Харків, 2008) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://waste.ua/cooperation/2008/theses/bilyk.html

. Борислав без водопостачання [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://pohlyad.com/news/n/23554

. В Кабмине хотят запретить устанавливать в квартирах индивидуальное отопление [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zn.ua/ECONOMICS/v-kabmine-hotyat-zapretit-ustanavlivat-individualnye-kotly-v-kvartirah-128335_.html

. Відключення нерентабельної котельні у Бориславі [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.pohlyad.com/news/n/28761

. Власюк Анатолій. Цілодобове водопостачання в Бориславі: міфи та реалії / Анатолій Власюк // Газета "Тустань" [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://tustan.io.ua/s391058/cilodobove_vodopostachannya_v_borislavi_ mifi_ta_realie

. Вуличне освітлення у Бориславі стане кращим? // Медіа: інформаційний портал Дрогобича [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.drogmedia.net.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=543:vulychne-osvitlennia-u-boryslavi-stane-krashchym

. Гальчинська О. На Львівщині водоканали захлинаються в боргах / Ольга Гальчинська // Україна комунальна [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://jkg-portal.com.ua/ua/publication/one/na-lvvshhin-vodokanali-zahlinajutsja-v-borgah-27067

. Грицик Я. "Дрогобичводоканал" робить ставку на енергозбереження / Ярослав Грицак // Галицька зоря [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.drohobych.com.ua/2013/04/12/drohobychvodokanal-robyt-stavku-na-enerhozberezhennya/

. Енциклопедія економіки [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://economic.lviv.ua/index.html

. Житлово-комунальне господарство // Вікіпедія [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Житлово-комунальне_ господарство.

. Житлово-комунальне господарство Львова // Вікіпедія [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Житлово-комунальне_ господарство_Львова

. Житлово-комунальні послуги // Вікіпедія [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Житлово-комунальні_послуги

. Каталог підприємств України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ua-region.com.ua

. Класифікатор видів економічної діяльності КВЕД-2010 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://kved.ukrstat.gov.ua/KVED2010/

. Ключак Володимир. Холодна та гаряча вода цілодобово / Володимир Ключак // Трускавецький вісник [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://protruskavets.org.ua/holodna-ta-haryacha-voda-tsilodobovo-za-4-hryvni-70-kopijok/

. Комплексна перевірка ЖКГ Борислава [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://djerela.com.ua/index.php?dn=region&to=art&id=686

. Лазуркевич Софія. АМКУ й ОСББ: проконтролювати неконтрольоване / Софія Лазуркевич // Львівська газета [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://gazeta.lviv.ua/life/2013/06/14/11765

. Лемко Ілько. Старий львівський трамвай / Ілько Лемко // Поступ [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://postup.brama.com/usual.php? what=17797

. Львівський трамвай // Вікіпедія [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Львівський_Трамвай

. На Львівщині виявлено 425 стихійних сміттєзвалищ // ZAXID.NET [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zaxid.net/home/ showSingleNews.do?na_lvivshhini_viyavleno_425_stihiynih_smittyezvalishh&objectId=1120959

. На Львівщині критична ситуація з очисними спорудами і каналізацією // Галінфо [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://galinfo.com.ua/news/140826.html

. На Львівщині на 20% зросло виробництво електроенергії // Інформаційне агентство Zik [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zik.ua/ua/news/2011/12/21/325309

. На Львівщині сміттєзвалища окупували 600 га // Коментарі: Львівський портал [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://portal.lviv.ua/news/2012/11/28/172903.html

. Оленичева Ю. О. Сучасна організація водопостачання в промисловому місті / Ю.О.Оленичева //Українська наука в мережі інтернет: наукова конференція [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://intkonf.org/olenicheva-yu-o-suchasna-organizatsiya-vodopostachannya-v-promislovomu-misti/

. Офіційний портал Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua

. Офіційний портал Львівської обласної державної адміністрації [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://loda.gov.ua/

. Офіційний портал Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.minregionbud.gov.ua

. Офіційний портал ПАТ "Львівобленерго" [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://loe.lviv.ua/

. Офіційний сайт ДП "НЕК "Укренерго" [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ukrenergo.energy.gov.ua

. Офіційний сайт ЛКМП "Львівтеплоенерго" [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://lte.lviv.ua/

. Офіційний сайт Львівської міської ради [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://city-adm.lviv.ua/

. Офіційний сайт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://nerc.gov.ua/

. Офіційний сайт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://nkp.gov.ua/

. Офіційний сайт ПАТ "ДТЕК" [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://dtek.com/

. Офіційний сайт ПАТ "Львівгаз" [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://lvivgaz.lviv.ua/

. Офіційний сайт ПАТ "Укртрансгаз" [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://utg.ua/

. Пасажири про маршрутки [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://marshrutka.org.ua

. Перша сонячна електростанція на Львівщині // Галінфо [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://galinfo.com.ua/news/133765.html

. Повний перелік актуальних маршруток Львова на карті [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://eway.in.ua/ua/cities/lviv/routes

. Позитивний досвід впровадження енергозберігаючих заходів у сфері комунальної теплоенергетики Львівської області / Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://minregion.gov.ua/attachments/ content-attachments/2343/Позитивний_досвід_Львівської_області.pdf

. Послуги водовідведення [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://yak-prosto.com/yak-rozrahuvati-vodovidvedennya/

. Ремонти доріг у Львові. Підсумки-2013 // ZAXID.NET [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zaxid.net/home/showSingleNews.do ?remonti_dorig_u_lvovi_pidsumki2013&objectId=1297253

. Реформа ЖКГ: економічна потреба чи політична доцільність? [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.drohobych.com.ua/ 2010/06/16/reforma-zhkh-ekonomichna-potreba-chy-politychna-dotsilnist/

. Тарифи на газ для населення. Графік цін і терміни підвищення вартості // Слобідський край [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://slk.kh.ua/news/ekonomika/tarifi-na-gaz-dlya-naselennya-grafik-tsin-i-termini-pidvishchennya-vartosti.html

. Транспорт Львова // Вікіпедія [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Транспорт_Львова

. У Львівській міськраді пояснили, як не "проґавити" пільги на ЖКГ // Новий погляд [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.pohlyad.com/news/n/10449

. Як врятувати ЖКГ Львівщини? // Галінфо [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://galinfo.com.ua/news/108040.html

Додаток А.1

Лінійна регресійна екстраполяція

Рівняння регресії: у(t)=-2,9546+0,4664*(t-2007)

Прогнозні значення: у(2013)=-0,156‰; у(2014)=0,310‰; у(2015)=0,776‰

Додаток А.2

Квадратична регресійна екстраполяція

Рівняння регресії: у(t)=-1,1833+0,044*(t-2000,5)2-0,2183*(t-2000,5)-2,2002

Прогнозні значення: у(2013)=0,76‰;    у(2014)=1,69‰; у(2015)=2,70‰

Додаток Г

Таблиця Г.1

Вихідні дані

Таблиця Г.2

Нормалізована матриця

Таблиця Г. 3

Матриця таксономічних відстаней

Додаток Е

Таблиця Е.1

Вихідні дані

Таблиця Е.2

Нормалізована матриця