Розробка методичного забезпечення варіативного модулю 'Інкрустація виробів із деревини'

Розробка методичного забезпечення варіативного модулю 'Інкрустація виробів із деревини'

ДИПЛОМНА РОБОТА

Розробка методичного забезпечення варіативного модулю «Інкрустація виробів із деревини»

Вступ

Становлення та розвиток України, як демократичної держави, модернізація національної системи освіти підносять у ранг пріоритетних проблему діяльності загальноосвітніх навчальних закладів. У Національній доктрині розвитку освіти серед пріоритетів державної політики визначено розробку і здійснення освітніх реформ, що якісно змінюють мету, зміст, структуру, форми, методи, засоби, технології навчання, виховання й управління. Проте вони залишаються ще недостатньо дослідженими в теорії педагогіки, особливо щодо методичного забезпечення діяльності загальноосвітніх навчальних закладів.

Особливу увагу варто звернути на трудове навчання, метою якого є формування технічно і технологічно освіченої особистості, підготовленої до життя та активної трудової діяльності в умовах сучасного високотехнологічного інформаційного суспільства; життєво необхідних знань, умінь і навичок ведення домашнього господарства; забезпечення умов для професійного самовизначення учнів, вироблення в них навичок творчої діяльності; виховання культури праці.

Входження української освіти в європейський освітній простір потребує реформування всіх її ланок, насамперед загальної середньої освіти. Нові підходи до організації освіти у старшій школі закладено в Національній доктрині розвитку освіти (2002), законі України «Про загальну середню освіту», Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) та Концепції профільного навчання у старшій школі.

Усе це вимагає нових підходів до методики організації трудового навчання, яка має на меті: забезпечити підготовку учнів до трудової діяльності у різних сферах виробництва та домашньому господарюванні; дати учням загальні відомості про основи виробництва, сучасну техніку, технології, процеси управління, основні групи професій та вимоги професій до людини; залучити учнів до творчо-інтелектуальних і технологічних робіт, сформувати навички розв'язання творчих практичних завдань.

Питання вдосконалення методики трудового навчання досліджували О.Білоблоцький, В.Дідух, Р. Захарченко, Ю. Кирильчук, О. Коберник, Г. Левченко, В. Сидоренко, Г. Терещук, Д. Тхоржевський та ін.

Аналіз стану сучасної освіти та аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури дає підстави зробити висновок, що, не зважаючи на чисельні дослідження з проблеми змісту трудового навчання, не надавалося належної уваги дослідженням організації та методики профільного навчання. Можна сказати, що теоретичні та методичні аспекти профільного навчання розроблені надто мало.

Теоретично обґрунтованого профільне навчання старшокласників реалізується через: використання активних методів навчання; формування зв'язків з різними галузями знання; широку варіативність процесу навчання, використання диференційованих завдань, які дозволяють учню самому обирати рівень, спосіб і форму виконання завдання; створення позитивного емоційного настрою на роботу в усіх учнів класу; розвиток і стимулювання максимальної самостійності в процесі навчання; використання проблемних творчих завдань; оцінювання, яке аргументується за декількома параметрами (правильність, самостійність, оригінальність); розвиток особистісних якостей учнів тощо.

Це й зумовило вибір теми: «Розробка методичного забезпечення варіативного модуля «Інкрустація виробів із деревини» предмета технології».

Об’єкт дослідження - процес трудового навчання учнів на уроках технології.

Предмет дослідження - зміст та методичне забезпечення варіативного модуля «Інкрустація виробів із деревини» предмета технології

Мета: теоретично обґрунтувати та розробити методичне забезпечення варіативного модуля «Інкрустація виробів із деревини» предмета технології, яке б відповідало сучасним вимогам до організації навчання.

Завдання дослідження:

1.  Проаналізувати літературні джерела з теми дослідження.

.    Проаналізувати програму предмета « Технології».

3. Розробити систему методичного забезпечення варіативного модуля «Інкрустація виробів із деревини».

4.Підібрати відповідні форми організації вивчення варіативного модуля «Інкрустація виробів із деревини» предмета « Технології».

5. Розробити методичні рекомендації щодо вивчення зазначеного модуля.

1. Інкрустація виробів із деревини як одна з актуальних тем у навчальному процесі сучасної школи

1.1 Інкрустація як вид мозаїки по дереву

Оздоблення на меблях та інших виробах з деревини мають багатовікову історію. У минулому найпоширеніші види декорування меблів - це різьблення, токарна обробка, інкрустація та розпис.

Мозаїка по дереву - один із видів декоративно-прикладного мистецтва, який має великий естетичний вплив на людину. Декоративні якості деревини дозволяють створювати мозаїки широкого діапазону - від невеликих сувенірів і оздоблень на меблях до монументальних панно.

Мистецтво художньої обробки дерева має глибокі традиції. Всесвітньо відомі вироби вятських майстрів, які оздоблюють свої роботи інкрустацією з соломки та цінних порід деревини. Не менш відомі вироби народних промислів Новгородської області, Карелії, Дагестану та багатьох інших.

Своєрідним мистецтвом різьблення по дереву з інкрустацією відомі майстри Гуцульщини.

Виконання мозаїчних наборів для оздоблення меблів або інтер’єрів вимагає від майстра-виконавця знань порід деревини, особливостей їх фізико-механічних і декоративних властивостей, художнього смаку, вмілого володіння технічними прийомами виготовлення наборів. Майстер повинен уміти правильно вибирати матеріал для мозаїки, змінювати за необхідністю його колір, точно та акуратно виготовляти набір, наклеювати його на основу і обробляти.

Мозаїка - це орнаментальне або сюжетне зображення, яке викопують із однакових або різних за матеріалом частинок (камінь, скло, керамічна плитка, дерево).

Мозаїку як один із видів декоративного мистецтва застосовують для обробки і оздоблювання інтер'єрів громадських будівель, монументальних споруд. Мозаїку використовують для оздоблення предметів декоративно-прикладного мистецтва (меблі, музичні інструменти, зброя).

Залежно від використовуваних матеріалів, технічних прийомів виконання й художніх особливостей мозаїка має кілька різновидів, серед яких значне місце посідає мозаїка по дереву. Найбільш поширені види мозаїки по дереву - інкрустація, інтарсія, маркетрі, блокова мозаїка.

Інкрустація - техніка орнаментального оздоблення виробів з дерева фрагментами твердих матеріалів (дерева, металу, рогу, кістки, перламутру, бісеру, тощо), які вирізають та вкладають у поверхню виробу. При цьому вставки знаходяться на одному рівні з оздоблюваною поверхнею і відрізняються від неї кольором і матеріалом, [2].

Декоративний ефект інкрустованого візерунка ґрунтується на контрастному зіставленні різноколірних, різнохарактерних матеріалів.

Відомі два способи виконання інкрустації [2]. При першому, коли вставка має великий розмір і нескладну форму, спочатку вирізують вставку. Потім її накладають на поверхню виробу й гострим предметом обводять контур. За отриманим малюнком роблять виїмку (гніздо), в яке вкладають вставку.

Другий спосіб застосовують при складному ажурному орнаменті. Спочатку на поверхню виробу наносять малюнок вставки. Далі за контуром малюнка роблять неглибокий розріз так, щоб не було відколів деревини, і вибирають стамескою виїмку з ледь скошеними однаковими краями. Після цього до виїмок підганяють вставки. На зворотному боці вставок і на дні виїмок роблять насічки для кращого зчеплення. Вставки закріплюють у виїмках за допомогою клею чи мастики, після чого поверхню ретельно вирівнюють.

Техніка інкрустації була добре розвинута у Стародавньому Єгипті. Скрині, шкатулки, саркофаги, стільці та крісла, які виготовляли з чорного дерева, оздоблювали вставками з слонової кістки, шматочків синього та білого фамесу, коштовних каменів [34].

У       середньовіччі інкрустація по дереву поступилася місцем таким видам декорування виробів, як розпис, різьблення, позолочення, але в XVI ст. майстри Італії, Франції, Голландії та інших країн знову почали застосовувати інкрустацію для оздоблення меблів.

Вже починаючи від Юрія Шкрібляка, різьба на виробах із дерева збагачувалася інкрустацією металом. Цей спосіб інкрустації назвали «жированє». Сини Юрія Шкрібляка - Василь, Микола, Федір - удосконалили справу, розпочату батьком. Вони ввели у металеву орнаментику інкрустацію мідним дротом, пластинками мосяжної бляхи та декоративними цвяхами [31].

Технікою інкрустації металом захопилися Юрій та Семен Корпанюки. Вони поряд з уже відомими способами (мосяжні, цвяшки, пластинки) ввели кручений дріт (крученка).

У техніці оздоблення бісером виробів із дерева працював відомий майстер Марко Мегединюк.

Вироби, інкрустовані фарфоровим бісером, мають привабливий вигляд, багату художню палітру. Такі вироби справляють враження святковості, завершеності, їх мистецька вартість зростає. Для живописного збагачення своїх робіт разом з кольоровим бісером він вписує металеві цвяшки, кручений дріт, навіть цілі металеві підвіски, стоячки[28].

На високому рівні виконували роботи в такій техніці В. Гуз і М. Тимків. Останній зробив надзвичайно багато робіт, де переважала металева орнаментика, а іноді весь орнамент виконувався із металу. Важливим є те, що він зробив таблиці елементів інкрустації металом, що є цінним методичним матеріалом, і передав їх у Коломийський музей та музей Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва[31].

Вставки з рогу, перламутру, кістки надають виробам із дерева святковості, підвищують художньо-мистецький рівень, збагачують палітру орнаменту.

Пам'яток інкрустації деревом по дереву збереглося мало, оскільки дерево - матеріал, що швидко руйнується.

Інтарсія - це вид оздоблення деревом по дереву, коли в поглиблення дерев'яної основи вкладають дерев'яні пластинки-вставки, які відрізняються від основи за кольором і текстурою[2].

Вона дає можливість створювати прекрасні картини без фарб і пензлів. Вирізаючи шматочки дерева різної фактури і кольору, а також шкіри або перламутру і вставляючи їх в основу, майстер не тільки створює гарну річ, але і передає своєрідність кожного матеріалу.

Техніка виконання інтарсії подібна до техніки виконання інкрустації. Вона вимагає такої самої точності та охайності. Виконуючи дерев'яну мозаїку в техніці інтарсії, окремі дерев'яні пластинки, які складають узор, приганяють за кромками, склеюють і вкладають до масиву предмета, який оздоблюють. У цьому предметі заздалегідь різальним інструментом роблять поглиблення, які дорівнюють товщині набору. Лицьовий бік пластинки старанно вирівнюють і полірують, а нижній залишали шорстким для кращого зчіплювання в основою.

Про інтарсію (викладання деревом по дереву) відомо ще з глибокої давнини.

Інтарсія, так само як й інкрустація, вперше з'явилась у Стародавньому Єгипті. Єгипет не багатий лісом, тому деревину туди привозили з інших країн і була вона надто дорогою. Саме цю деревину, яка мала гарну текстуру та яскравий колір, почали використовувати для інкрустації дерев'яних виробів поряд із слоновою кісткою, перламутром і камінням. Легкість обробки, різноманітність декоративних якостей, міцність з'єднання з основою та органічне злиття з поверхнею, яку оздоблюють, привели до того, що деревина набула переваги перед іншими матеріалами, які використовують для прикрашання дерев'яних виробів[31].

Високого рівня досягла інтарсія в Стародавній Греції та Римі. Стародавні грецькі саркофаги виготовляли із кипариса, кедра, тису і прикрашали орнаментами складних рослинних форм, використовуючи самшит, клен, залізне дерево, падуб, кизил. Стародавні греки спеціально обробляли деревину (просочували олією, галунами, кип'ятили у фарбах), щоб змінити її колір.

Інтарсія як вид художньої обробки деревини значно розповсюдилася в Європі за часів Відродження, а саме в Італії, Німеччині та Франції. Відомими майстрами мистецтва інтарсії у XV XVI ст. були італієць Антоніо Баріллі та німець Георг Реннер. Лише у 60-х роках XVIII ст. художнім набиранням з дерева, а саме так називали інтарсію, починають оздоблювати меблі на Україні [38].

Найвищого розквіту інтарсія досягла в епоху Відродження в Італії. У середині XV ст. лише у Флоренції працювало понад 80 майстерень, які виготовляли вироби з мозаїчними наборами. Мозаїкою головним чином оздоблювали церковні меблі та начиння. Основними мотивами оздоблення були геометричні та рослинні орнаменти. Для фону використовували темні породи деревини, для малюнку - світлі. Потім навпаки.

Поступово орнаментальні композиції ускладнювались. На них з'явились розмаїття кольорів, перспективні зображення міських вулиць, міст, сцени із повсякденного життя, історичні події. В сюжетних наборах використовували гравіювання, травлення та випалювання деревини, яка внаслідок цього змінювала свій колір. Художня цінність таких творів значною мірою залежала від уміння майстра правильно підібрати матеріал за текстурою та кольором. Інколи мозаїчні набори художньою виразністю не поступалися живописним полотнам.

Техніка інтарсії з Італії поширюється у Францію, Німеччину та інші країни Центральної Європи. У Німеччині в XVI-XVII ст. мозаїчними панно оздоблювали інтер'єри будівель. Німецькі майстри часто застосовували гравіювання, вводили у зображення елементи із слонової кістки та інших матеріалів [2].

Особливістю інтарсії як одного з видів мозаїки по дереву є те, що фоном для мозаїчних оздоблень виступає масив деревини виробу. Інтарсійна техніка складна й трудомістка, і тому її використовували лише для оздоблення коштовних виробів, які робили з цінних порід деревини. При цьому обробка всіх поверхонь виконувалась дуже ретельно, щоб фон не поступався красою вставним оздобленням. Прикрашені методом інкрустації меблі були предметом розкоші й належали лише дуже багатим людям.

За допомогою інтарсії відкривалася природна красот дерева, так як ця техніка надає будь-якої звичайної речі своєрідність і стає легким способом перетворення її в унікальну.

На Україні знайдено стародавні дерев'яні пам'ятки, прикрашені інтарсією, що відносяться до V ст. до н.е., зокрема, це Керченський саркофаг, що зберігається в Ермітажі (Санкт-Петербург).

Техніки інтарсії.

.        Збірна. Кілька дрібних деталей.

.        Перехльост. Деталь інтарсії частково перекривається іншою, вже укладеною в основу.

.        Книжка. Шматок дерева розпилюється в поздовжньому напрямку на дві половинки, волокна яких є дзеркальним.

.        Перекриття. Дрібні деталі (різні за кольором або малюнком волокон) збираються в одну мозаїку як єдине ціле або укладаються в основу одна за одною, частково перекриваючи один одного.

.        Подвійна інтарсія. Одна (або збірна) деталь поміщається в другу, яка стає частиною інтарсії, а після отримання потрібної товщини і форми - в дерев'яну основу як єдине ціле.

.        Обрамлення. Вирізана деталь обрамляється смужкою іншого дерева, утворюючи збірну, а потім укладається в основу (використовується для виділення контуру або створення контрасту).

.        Глибока інтарсія. Будь-яка деталь (звичайна або збірна) укладається глибше 6 мм.

Маркетрі - вид мозаїки по дереву, мозаїчний набір якого виконують із шматочків шпону різних порід деревини. Елементи мозаїки урізують у шпон, який є фоном. Далі закріплюють папером, змащеним клеєм. Разом з фоном все це наклеюють на поверхню виробу [2].

Маркетрі стала можливою тільки після появи в другій половині XVI ст. верстата по виробництву пиляного шпону. З цього часу почали облицьовувати меблі, які виготовляли з деревини місцевих недорогих порід, шпоном із цінних порід деревини (чорного, червоного, рожевого дерева), яку привозили з інших територій.

Маркетрі - відносно нова на Україні техніка художньої обробки деревини, значний внесок у розповсюдження якої зробили французькі мебльовики XVII-XVIII ст. На відміну від інкрустації в цій техніці не виконують заглибин у виробі під кожний елемент, а прикрашається ціла поверхня виробу шляхом обклеювання набором щільно підігнаних шматочків різнокольорового шпону. Протягом трьох століть ця популярна техніка розвивалась і вдосконалювалась. Сьогодні нею оздоблюють художні меблі, виготовляють настінні декоративні панно - портрети, пейзажі, сюжетні композиції, натюрморти тощо.

У середині XVII ст. у Франції вперше застосували для облицьовування мозаїчні набори, які виготовляли із шматочків шпону за попереднім малюнком. Техніка маркетрі поширилась в усіх країнах Європи як заміна інтарсії.

У маркетрі поєднані два процеси: врізування за заданим малюнком у фоновий шпон шматочків шпону іншої породи деревини або іншого кольору та облицьовування - наклеювання всього набору на оздоблювану поверхню виробу.

Крім врізування елементів мозаїки у фоновий шпон існують й інші способи виконання маркетрі. Якщо мозаїка - це простий геометричний малюнок, подібний до паркету з однакових прямолінійних геометричних фігур, то набір виготовляють склеюванням попередньо нарізаних елементів по кромках або наклеюванням їх на розкреслений папір щільно один до одного. Такий набір має назву паркетрі (від слова паркет) [31].

Якщо малюнок заповнює всю поверхню (фон відсутній або незначний за площею), елементи мозаїки один за одним врізують або вклеюють в аркуш компактного паперу (набір у папір), на який нанесено контурний малюнок мозаїки. Поступово весь напір замінюють шматочками шпону.

При потребі отримати кілька подібних орнаментальних наборів, фон і малюнок вирізують лобзиком одночасно. Два аркуші шпону, один із яких вибирають для фону, а інший - для вставки, наклеюють па папір і накладають один на другий, закріплюючи в кількох місцях клеєм. На верхній аркуш шпону наносять контур малюнка та випилюють його лобзиком. Роз'єднують аркуші шпону й отримують два гнізда та дві вставки.

Значну роль у розвитку маркетрі відіграв французький мебляр Андре Шарль Буль (1642-1732), який збагатив маркетрі використанням поряд із шпоном цінних порід деревини, вставок із латуні, міді, слонової кістки, панцира черепахи, перламутру. Техніка Буля полягає в тому, що накладені одна на одну й затиснуті лещатами пластинки з різних матеріалів (наприклад, металу та панцира черепахи) за нанесеним на верхню пластинку малюнком розпилювали лобзиком і розрізували ножем. Поєднуючи елементи малюнку, які вирізали з верхньої пластинки, і елементами фону, які вирізали з нижньої пластинки, Буль отримував вишукані сплетіння візерунків з блискучого металу на фоні черепахового панцира [28].

Слідом за Булем у Франції працювали видатні майстри маркетрі Жан Франсуа Ебен і Жан Анрі Ріденер, які використовували у наборах екзотичні породи деревини - червоне, рожеве та фіалкове дерево, амарант, палісандр, пальму, лимонне дерево тощо [28].

Російські меблярі-червонодеревці почали використовувати облицьовування та дерев'яну мозаїку на початку XVIII ст. З другої половини XVIII ст., коли через кордон до Росії почали завозити деревину екзотичних порід, мозаїчні набори значно поширились.

Російські майстри створили безліч високохудожніх виробів з мозаїчними наборами. Відомими майстрами-мозаїчниками були Никифор Васильєв, Федір Пряхін, Матвій Веретенников. Із робіт Н. Васильєва зберігся дубовий стіл для нот, кришка якого має набір, що зображує садибу графа Шереметьєва у Кускові. У наборі застосували карельську березу, явір і морений клен, грушу, червоне дерево, палісандр, чорне дерево. Набір доповнений тонким гравіюванням.

В Історичному музеї зберігаються два ломберних столики роботи М. Веретенникова, які зроблені з сосни і облицьовані шпоном різних порід. На кришках столиків вміло виконані набори архітектурних пейзажів із деревини горіха, палісандра, мореної берези, клена, груші, мореного дуба та чорного дерева.

Техніка маркетрі має ряд переваг перед іншими способами виготовлення мозаїчних наборів. Саме шпон повною мірою виявляє особливості деревини як декоративного матеріалу, красу її текстури. Однак поряд з цим шпон найдоступніший матеріал.

У техніці маркетрі можна створювати прості орнаментальні оздоблення для меблів та інших дерев'яних виробів і складні композиції, для прикрашання інтер'єрів будівель.

Отже, мозаїка по дереву загалом й інкрустація зокрема займають значне місце в декоративно-прикладному мистецтві.

1.2 Вибір матеріалів та інструментів та організація робочого місця

інкрустація деревина методичний технологічний

Робоче місце мозаїста - невеликий верстат або стійкий стіл. Верстат має бути зручним (висота 91.5 см). Вкрай важливо яскраво освітити робоче місце спеціальними світильниками.

Враховуючи, що роботу виконують сидячи, стілець повинен бути зручним і мати висоту, яка відповідає зросту працюючого.

Робоче місце мозаїста обладнують шафами або полицями для матеріалів, інструментів і готових наборів. Матеріал розсортований за породами і кольорами. Кожен інструмент повинен мати визначене місце. Під час роботи не повинно бути нічого зайвого,

Для роботи з деревом необхідна організація робочого місця у відповідності до вимог безпеки. Всі електроприлади повинні бути встановлені з урахуванням інструкції. Ріжучі інструменти, наприклад, стамески, повинні бути завжди гострими (тупі - джерело небезпеки).

Фартух, що оберігає одяг, перешкодить її частинам потрапити в рухомі частини механізмів, рукави варто засукати (особливо при роботі з електроінструментами), взуття повинно бути стійким, обличчя необхідно захистити окулярами і маскою від пилу (респіратором).

Порядок на робочому місці допоможе уникнути пошкодження виробу випадково відлетівшою тріскою, при шліфовці і розпилах повинна працювати витяжка для деревного пилу. Необхідно знімати фартух і переодягатись, виходячи з майстерні.

Не потрібно поспішати при роботі, діючи крок за кроком по інструкції.

Для полегшення праці та прискорення виконання роботи з декорування виробу майстри користуються деякими пристосуваннями.

Основний інструмент для виконання мозаїчних робіт - плоский ніж-різак з лезом, подібним до косячка.

Для різання вузьких смужок-штапиків зручно використовувати подвійний ніж-різак, виготовлений з двох пластинок із вклеєним між ними дерев'яним брусочком.

Для виготовлення криволінійних елементів мозаїки використовують також лобзик з пилками товщиною 0,3…0,4 мм.

Циркуль обрізний із вставною (змінною) ніжкою застосовується для проведення круглих фучкових ліній, вирізування канавок для інкрустації, обрізування заокруглених країв елементів.

Борики - свердла для інкрустації круглих вставок (свердління гнізд).

Дорники - своєрідні пуансони, що застосовуються для набивання із листа металу вставок - «капслів». Спеціальні дорники також застосовують для набивання круглих вставок із торцевого форніру для інкрустації.

«Гребінка» - інструмент для пробивання декількох неглибоких гнізд за один раз для обробки фону.

Для вставлення бісеру у гніздо виготовляють спеціальний інструмент - «затискач», який має вигляд стального дроту із відшліфованим торцем. Техніка «впускання» полягає в тому, що шилом у висвердлене гніздо вставляється бісер, який зверху, легенько (щоб не розколоти бісер) притискається «затискачем».

Також використовуються такі основні інструменти:

. Прямі стамески для вирізування ліній у порожнини і видалення деревини.

. Напівкруглі стамески для вирізання округлих форм і видалення деревини з заглиблень.

. Дерев'яний молоток і пряма стамеска для отримання вертикальних країв.

. Ніж-косяк (основний робочий інструмент) для розмітки і вирізування ліній на мозаїці на початку роботи.

. Ножі й скребки (прямі і закруглені) для видалення надлишків деревини і вирівнювання поверхні.

. Невеликі пилки з тонкими зубчиками і рубанки для вирізання деталей потрібного розміру і товщини.

. Наждак різного калібру, клей, деревні наповнювачі, долото, шліфувальний циліндр.

. Креслярські приналежності для перенесення візерунка на основу та деталі інтарсії.

. Гусячі лапки (стандартне пристосування верстака, що закріплюється струбциною або лещатами) для утримання дрібних деталей.

. Прес з дерев'яною основою і платформою (розмір повинен відповідати параметрам виконуваної моделі). Тиск преса має бути рівномірним по всій площі основи, включаючи краї.

. Крюк верстака для утримання дрібних деталей при роботі.

Художні якості мозаїчного набору багато в чому залежать від правильного використання природних декоративних властивостей деревини - її текстури, кольору, блиску.

Текстура - це малюнок, який утворюється на поверхні деревини внаслідок перерізування елементів її будови. Текстура тим багатша, чим складніша будова деревини і поєднання окремих її елементів. На характер текстури впливають такі фактори: ширина річних шарів і ступінь відмінності кольору ранньої та пізньої зони річного шару; наявність і розмір серцевинних променів; напрямок волокон від прикорінної частини до вершини, який може бути прямолінійним і хвилеподібним; завилькуватість, яка особливо чітко спостерігається у наростенів і капів; центричне і ексцентричне розташування річних шарів у поперечному розрізі.

Характер текстури багато в чому залежить від того, яку частину дерева беруть для розкрою (стовбурну, прикорінну або у розвилини великих гілок і напливів на стовбурі), а також від способу отримання шпону й напрямку розрізу деревини при струганні та лущенні (радіальний, тангенціальний, тангенціально-торцевий).

Деревину без вираженого малюнка з поверхнею рівного спокійного кольору, на якій ледь помітний напрямок волокон, мають чорне дерево, груша, липа. Майже в кожній породі можна знайти безтекстурні ділянки шпону. Безтекстурну деревину застосовують для створення спокійної кольорової площини (фону мозаїки), а також для дрібних деталей у геометричному орнаменті, прожилок та обкантовок.

Дрібнокрапчастий малюнок деревини одержують від розрізу серцевинних променів. Таку текстуру мають бук, дуб, чинара.

Муаровий малюнок зустрічається у таких порід, як червоне дерево, сірий клен, береза (хвиляста). Їх деревина має шовковистий хвилеподібний відлив. Муарові візерунки використовують у пейзажних композиціях, а також у великих рослинних орнаментах.

Смугастий малюнок властивий червоному дереву, горіху, полісандру. Текстура деревини складається з вузьких або широких темних смуг, які отримують, при радіальній площині розрізу. Текстуру з добре вираженими смугами використовують для великих фрагментів у сюжетних наборах і в геометричних орнаментах.

Хвилястий малюнок отримують інколи внаслідок специфічних умов росту дерева, але частіше штучно при струганні порід дерева зі смугастою текстурою спеціальним ножем. Хвилясті візерунки не слід використовувати для дрібних деталей. Легка, нерізка хвилястість добре сприймається на великих площинах.подібний малюнок - це такий, на якому смуги розходяться від основи. Його отримують внаслідок тангенціального розрізу річних шарів. Цей малюнок властивий всім породам із різним забарвленням ранньої та пізньої деревини. Такий малюнок використовують у сюжетних наборах.

Криволінійний малюнок - результат ненормальних умов росту дерева (викривлення стовбура, утворення наростів). Його одержують при тангенціальному розрізі таких порід, як горіх, карагач, ясен. Цей малюнок використовують у пейзажах, при зображенні тварин, птахів тощо.

Черепашковий малюнок зустрічається в прикорінній частині дерева та у розвилок гілок таких порід, як кавказький горіх, карагач, ясен. На відносно рівній поверхні деревини трапляються раковини з переплутаним малюнком ліній і темними плямами. Черепашковий малюнок має цінність для сюжетних наборів.

Малюнок «пташине око» - це окремо розміщені раковини з плямами неоднакових розмірів, які обвиті переплутаними лініями. Текстура «пташине око» створюється від непророслої бруньки, що знаходиться під корою у таких порід, як клен, ясен, береза, тополя. Малюнок застосовують у великих орнаментах.

Напливні малюнки - найживописніші, вони мають високі декоративні якості. Капи та напливи дають суцільний малюнок із переплутаних ліній та плям. Це найцінніший матеріал для сюжетних наборів.

Вибір породи деревини з текстурою, яка відповідає малюнку мозаїки, потребує уваги і високої кваліфікації як від художника, що дає принципове рішення, так і від майстра, який втілює його.

Колір деревини насамперед залежить від її породи, але навіть у перетині однієї породи він буває неоднаковий. Так, деревина горіха має широкий діапазон кольору від жовтого до майже чорного, з усякими відтінками жовтого та коричневого.

Кольори окремих шматочків шпону в мозаїчному наборі впливають один на одний, тобто вступають у відповідні відношення, створюючи кольорову гамму. Відношення кольорів може бути побудовано на контрасті, нюансі або тотожності, що визначається конкретним завданням. Кольорове рішення мозаїки підкоряється художньому змісту набору, його призначенню.

Для досягнення кольорової гармонії слід керуватися загальними законами кольорознавства, знати властивості кольорів і закономірності їх поєднання.

До властивостей кольорів, які мають значення при виконанні мозаїки, відносять такі: уявне віддалення або наближення кольорової поверхні до глядача; злиття кольорів на відстані; здатність кольору впливати на уявне збільшення або зменшення розмірів деталі; властивість здаватися теплими або холодними; зміна кольору при штучному освітленні.

Уявне віддалення або наближення до глядача кольорових поверхонь відіграє важливу роль у вирішенні мозаїчних наборів. Часто в наборах при неправильно вибраному ступені інтенсивності кольору, світлоти або контрастності окремі елементи «вириваються» або «провалюються», чим порушують колористичну цілісність мозаїки.

Враховуючи, що мозаїка може сприйматися не тільки зблизька, але й на деякому віддаленні, якого досить для виявлення змішування кольорів, у пошуках контрасту фону та деталей зображення необхідно зважати на те, які кольорові плями на відстані можуть зливатися, а які залишаться непомітними. Те саме можна говорити про текстуру, видимість якої залежить від віддаленості предмета.

Ясні елементи на темному фоні здаються нам більшими, а темні на світлому фоні - меншими від справжніх розмірів. Це треба враховувати при виборі масштабу деталей і кольору в орнаментах і при визначенні відношення кольору виробів до декоративної мозаїчної вставки.

При штучному освітленні змінюються кольоровий тон і яскравість елементів мозаїки. Часто задовільне в умовах природного освітлення кольорове вирішення при освітленні лампами розжарювання порушується, кольори стають бляклими або брудними.

Колір і текстура деревини не завжди постійні. З часом її колір змінюється: червоне дерево і дуб темніють, береза жовтіє тощо. Змінюється колір і під шаром лаку, який наносять на поверхню: деревина стає темніше (потемніння різних порід має різний ступінь). Текстура деревини під лаком, як правило, проявляється, стає яскравішою. Щоб визначити, яким буде під лаком той чи інший шпон, треба злегка змочити його водою.

Блиск - здатність спрямовано відбивати світловий потік. Як відомо, суворо направлене відбивання й найбільший блиск спостерігаються при освітленні ідеально гладких, дзеркальних поверхонь. На відміну від них матові поверхні, які мають однорідні поверхні, відбивають світловий потік не направлено, а розсіяно рівномірно в усі боки.

Поверхня деревини, навіть дуже ретельно оброблена, дуже далека від дзеркальної. Проте на поздовжніх розрізах деревини зустрічаються ділянки з порівняно невеликими структурними нерівностями, які викликають появу відблисків, відсвітів.

Ступінь блиску залежить від породи, площини розрізу, наявності серцевинних променів. Характер блиску деревини у різних порід неоднаковий: напівматовий (сатиновий) блиск має деревина бука, дуба, граба, тополі, берези, яблуні, груші, липи; шовковистий - чинара, кедр, клен; муаровий - береза, сірий клен, лавровишня та ін. У деяких порід буває іскристий блиск (окремі блискучі крапки).

Блиск і колір деревини залежать не тільки від її природних властивостей, а й від умов освітлення, що називають світло-відбиттям деревини, під яким розуміють здатність до зміни відтінків залежно від кута падіння світлового променя по відношенню до напрямку волокон і місця розташування спостерігача. При зміні положення джерела освітлення або переміщенні центру спостерігання переливи світлотіні, матові місця стають блискучими, темні - світлими, і навпаки, колір деревини змінює відтінок, набуваючи золотистого або сріблястого відтінку.

Світлотіньові переливи - цінна декоративна особливість деревини, що дозволяє збагатити її текстуру при створенні мозаїчних наборів, подібних до паркету. Цю особливість деревини треба враховувати при виконанні сюжетних композицій і портретів.

Матеріалом для виготовлення виробів служить деревина різних порід дерев. Найкращою деревиною вважається серединна частина стовбура, в якій найменше природних вад.

Залежно від породи, деревина має різну твердість, щільність, пластичність та інші властивості.

Матеріал для виготовлення виробів повинен бути сухим, мати не більше 8-12% вологості. При такому стані деревина не коробиться, не тріскається і добре обробляється.

Матеріалом для інкрустації можуть служити практично всі метали - чорні, кольорові, дорогоцінні.

Нижче охарактеризуємо основні дерева, які використовують в інкрустації.

Акація біла - порода від жовтуватого (заболонь) до зеленувато-сірого або жовтувато-сірого (ядро) кольору. Привезена до нас із Північної Америки. Має гарну текстуру з помітними смугами, які зумовлені річними шарами: рання зона річних шарів зайнята кільцем великих судин, мілкі судини у пізній зоні створюють групи, подібні до рисочок, крапок або коротких хвилястих ліній, вузькі серцевинні промені створюють шовковистий блиск на радіальному розрізі. Деревина відрізняється високою твердістю, міцністю, важко ріжеться, добре фарбується та обробляється.

Амарант має червонувато-фіолетовий колір, велику виразну текстуру з помітними темно-коричневими смугами і рисочками, які створюють кружні судини на радіальному розрізі. Деревина міцна, тверда, після обробки стає темно-бурою з чорними прожилками.

Береза звичайна - порода білого кольору з жовтуватим відтінком. Використовується у вигляді лущеного шпону. Текстура, яка має інколи муаровий малюнок і шовковистий блиск, слабо виражена. Гарну текстуру мають наростені - капи. Деревина однорідна за міцністю, добре ріжеться, фарбується та обробляється; імітує червоне дерево, горіх, сірий клен.

Береза карельська - білувато-жовтого кольору з рожевим або бурим відтінком, текстура яскрава, своєрідна, з малюнком у вигляді невеликих коричневих крапочок або звивин. Деревина тверда, досить крихка, добре обробляється.

Бук має деревину від рожево-жовтого до червонувато-бурого кольору з неяскраво вираженими річними шарами. Гарна текстура з блискучими крапинками на радіальному розрізі зумовлена великою кількістю крупних серцевинних променів. На тангенціальному розрізі темні тонкі штрихи. Деревина тверда, міцна, погано ріжеться, добре фарбується, імітує горіх, червоне дерево; під час лакування майже не змінює кольору.

Граб - порода з дуже міцною деревиною білувато-сірого кольору зі слабко вираженою текстурою; крихкий, часто розтріскується, погано ріжеться, добре фарбується. Використовують для дрібних вставок, які імітують кістку і чорне дерево.

Лимонне дерево - порода з твердою і крихкою деревиною золотистого кольору з виразною стрічковою текстурою, зумовленими завилькуватістю волокон, погано ріжеться, при обробці необхідно враховувати наявність ефірних масел.

Осика - порода з м'якою та легкою деревиною білого кольору, інколи з легким зеленуватим або голубуватим відтінком; текстура нечітка; поверхня деревини гладка з блиском. Деревина добре ріжеться, фарбується і обробляється.

Палисандр - південноамериканська порода з деревиною пурпурно-коричневого або шоколадно-бурого кольору, з чорними і темно-коричневими смугами, інколи з фіолетовим відтінком. Текстура велика, виразна, з темними короткими рисочками, створеними крупними судинами. Деревина дуже міцна, погано ріжеться, має ефірні масла, які затрудняють обробку, з часом темніє.

Платан (чинара) - ядрова порода з ядром червонувато-бурого кольору і заболонню жовтувато-сірого кольору. Деревина з яскравою крапчастою текстурою та високим блиском на радіальному розрізі, завдяки широким серцевинним променям; добре обробляється, але погано ріжеться внаслідок високої твердості.

Самшит - порода з дуже твердою і міцною деревиною світло-жовтого кольору. Текстура з ледь помітними прожилками, нечітка. Деревина погано ріжеться; імітує кістку.

Тик - порода з деревиною жовтувато-бурого кольору. Текстура велика, виразна за рахунок темних, злегка хвилястих смуг, які йдуть вздовж річних шарів, нагадує текстуру горіха; на радіальному розрізі дрібні серцевинні промені створюють шовковистий блиск. Деревина щільна, досить міцна і тверда, масляниста на дотик. Обробка утруднюється внаслідок наявності ефірних масел.

Необхідно знати особливості деревини, деякі сорти якої токсичні, і пил при попаданні в легені в процесі роботи може викликати алергічну реакцію, завдавши шкоди здоров'ю.

Таким чином, художні якості мозаїчного набору багато в чому залежать від правильного використання природних декоративних властивостей деревини.

1.3 Технологічні особливості виконання різних видів інкрустації

Виготовлення мозаїчних наборів із шпона включає підготовку малюнка, виготовлення деталей-елементів мозаїки і об'єднання їх у загальну композицію.

Підготовка малюнка для мозаїчного набору.

При виборі малюнка для мозаїки слід враховувати рівень підготовки виконавця та асортимент наявних порід деревини. Для простих орнаментальних робіт, з яких рекомендується починати вправи, необхідні 2-3 породи, для складних сюжетних наборів - 15-20. Вибраний малюнок за характером повинен відповідати призначенню оздоблюваного предмета, а за композицією - його розмірам і формі.

Якщо вибраний малюнок не підходить за розмірами, його збільшують або зменшують за допомогою фотографії, епідіаскопа або розмірної сітки. При цьому малюнок поділяють на квадрати, які нумерують. Потім на чистий аркуш наносять подібну кількість нумерованих квадратів, але більшого (при збільшенні) або меншого (при зменшенні) розміру. Контури малюнка з кожного квадрата оригіналу переносять на відповідний квадрат аркуша.

При збільшенні (зменшенні) малюнка слід враховувати художні особливості оригіналу, не можна вільно збільшувати або зменшувати його. Ступінь проробки малюнка (кількість і розмір деталей), достатня при невеликому розмірі, буде недостатньою при його значному збільшенні, а це зробить мозаїку бідною та грубою. І, навпаки, малюнок більшого розміру з більшою кількістю деталей при зменшенні може стати подрібненим і втратити свою цілісність і виразність.

Після того, як одержано малюнок потрібного розміру, його перебивають на кальку. Кальку використовують як робочий малюнок, а оригінал зберігають для перевірки набору або повторення мозаїки.

Перебиваючи малюнок на шпон або папір, треба пам'ятати, що набір ведуть по нелицьовому боці, тобто по тому боці, який буде наклеєний на виріб, тому малюнок, де відсутня симетрія, при перебиванні повинен мати зворотне (дзеркальне) зображення. Для цього кальку з малюнком перевертають на зворотний бік, а потім перебивають малюнок.

Виготовлення деталей.

Різання смужок-штапиків. Щоб засвоїти різання штапиків, спочатку тренуються на відносно м'яких, і однорідних за міцністю породах деревини (береза, тополя, горіх), а потім на твердих і крихких (бук, ясен, дуб). Штапики ріжуть вздовж, поперек та під кутом до волокон деревини.

Лист шпону розмічають на смужки кінчиком ножа, яким проводять паралельні лінії. Потім за розміткою накладають металеву лінійку і міцно притискують її до листа. Ніж тримають, як олівець, з невеликим нахилом за напрямком руху. Не слід нахиляти ніж вліво або вправо. Притиснувши лезо ножа до лінійки, одним-двома рухами відрізують смужку шпону.

Криволінійні деталі, якщо вони невеликі за розміром і потрібні у незначній кількості, вирізують звичайно ножем від руки. При добрій навичці цей спосіб найшвидший. При вирізанні криволінійних фігур, особливо з шпону твердих і крихких порід (дуб, ясен, модрина), необхідно правильно вибрати напрямок різання - різати по шару так, щоб кут між напрямком руху ножа та напрямком волокон був не менше ніж 90°. При цьому ніж начебто ковзає донизу по сходинках, створених річними шарами. Різати в цьому напрямку легко, зріз отримують гладким і чистим, без задирів. Натиск на ніж змінний - більше при перерізанні твердої зони деревини і менше - при перерізанні м'якої зони, при цьому кінчик ножа не повинен виходити із деревини.

Для виготовлення великої кількості однакових криволінійних фігур використовують шаблон. На лист шпону накладають шаблон, притримуючи його лівою рукою, щільно притискуючи до шаблону ніж, вирізують деталь.

Круги, кільця, овали вирізують циркулем-різаком. Циркуль встановлюють на шпон і, обережно натискуючи на різець, кількома проходженнями вирізують круг.

При вирізуванні кільця прорізують спочатку внутрішнє коло, потім, після збільшення розхилу циркуля, зовнішнє. При цьому шпон закріплюють на підкладному щиті за допомогою шпильок.

Частину овала, створену колом, вирізують циркулем або лекалом, а місця поєднання - від руки ножем. При значній навичці овали вирізують тільки від руки.

Складні криволінійні деталі мозаїки - завитки, віньєтки, якщо вони невеликі та необхідні у незначній кількості - вирізують тільки від руки.

Якщо набір складається з великих криволінійних деталей з двох або трьох порід деревини, доцільно одночасно випилювати лобзиком і деталі-вставки, і фон. Для цього листи шпону наклеюють на папір, щоб надати їм більшої міцності, складають у пачку та скріплюють по кутах клеєм або скріпками.

Щоб на нижньому листі шпону при пилянні не створювались задири і вириви волокон, під пачку підкладають допоміжний лист лущеного шпону. На верхній лист наносять малюнок мозаїки. На невеликій відстані від малюнка ручною електричною свердлильною машиною просвердлюють отвір, крізь який пропускають пилку лобзика.

Лобзик тримають з невеликим нахилом вправо. Пиляння проводять повільними плавними рухами, без сильного натиску па пилку.

Під час пиляння по прямій лінії лобзик насувають на матеріал, під час пиляння по кривій пилка працює на місці, а шпон насувають па пилку. Саме так виготовляють деталь-вставку та фон одночасно, що забезпечує точне й міцне їхнє з'єднання.

У цьому випадку вставки виготовляють наосліп, оскільки, текстуру внутрішніх листів шпону не видно, тому необхідно заздалегідь підібрати напрямок волокон і відповідно розташувати листи.

Фігурний набір шпону. Набір шпону при облицьовуванні може бути простим і фігурним. Простим називають набір, в якому річні шари у суміжних ділянках шпону розташовані паралельно. Розрізняють три варіанти простого набору: поздовжній (у ріст), поперечний та косий.

Фігурним називають набір, в якому річні шари у суміжних ділянках шпону створюють геометричний малюнок. Розрізнюють такі види фігурного набору: в ялинку, в шашку, хрестом, у конверт, у коло або багатокутник. В усіх видах фігурного набору наявний принцип симетрії та дзеркального відображення малюнка деревини в суміжних або протилежних ділянках шпону.

Для фігурного набору використовують породи деревини з яскравою, виразною текстурою, яка залежить, головним чином, від забарвлення ранньої та пізньої деревини річних шарів, наприклад хвойні породи, а також дуб, ясен, карагач, червоне дерево. Найяскравіше річні шари виявляються на тангенціальному та тангенціально-торцевому розрізах. Особливого ефекту можна досягти при викривленні або хвилястості річних шарів. Фігурний набір, виконаний з різноманітних за кольором порід деревини, - найпростіший вид мозаїки.

Красота фігурного набору залежить не тільки від правильного підбору текстури деревини, а й від якості його виготовлення. Процес виготовлення фігурного набору складається з таких операцій: розкрій шпону, фугування кромок, ребросклеювання.

Шпон розкроюють в щільно затиснених пачках, щоб листи шпону не зсувались. На верхньому листі пачки роблять розмітку, по якій її розрізають на ділянки спочатку в поперечному напрямку або під кутом до волокон, а потім у повздовжньому. Розкрій виконують по притисненій лінійці ножем-пилкою. Інколи застосовують шаблон. Щоб отримати набір у круг на аркуші паперу, креслять круг і ділять його на вісім частин. На одну восьму частину роблять шаблон. Із пачки відбирають вісім листів шпону, і по шаблону ножем вирізують вісім ділянок.

Щоб отримати після розкрою рівні й гладкі кромки, різати слід повільно й обережно, щільно притискуючи різець до лінійки або шаблону.

Якщо після розкрою між прикладеними одна до одної кромками немає просвіту, фугування кромок не потрібне. Нерівні кромки фугують. У майстерні для цього застосовують ручний фуганок. При цьому пачку шпону затискують у дінце або струбцинами між прокладками. В умовах підприємства фугування кромок виконують на кромкофугувальних верстатах.

Ребросклеювання шпону провадять за допомогою клейової стрічки на паперовій основі. Клейовий шар стрічки повинен мати високу клейкість.

Підготовлені ділянки шпону розкладають на столі й підбирають за текстурою. Лівою рукою міцно затискають дві з'єднувані ділянки, а правою рукою поперек стику наклеюють шматочки клейової стрічки в кількох місцях, щоб закріпити ділянки (для змочування стрічки потрібно мати під рукою вологу губку). При з'єднаннях ділянок, особливо при наборах в ялинку, хрестом у круг, треба стежити за тим, щоб малюнок не зсунувся і не з'явилось дзеркальне відображення його в суміжних шматках. Впевнившись у тому, що малюнок підігнаний точно, вздовж усього шва проклеюють клейову стрічку і ретельно прогладжують її притиральним молотком. Після того як ділянки заклеєні в один лист, щоб запобігти утворенню тріщин і сколів, на торцеві кромки або по всьому периметру наклеюють клейову стрічку.

При вмілому використанні текстури деревини фігурний набір можна застосовувати як декоративний елемент у виробах меблів.

Виконання мозаїки типу паркету (паркетрі). Мозаїчні набори паркетного типу, які виконують з простих геометричних фігур - квадратів, прямокутників, ромбів, паралелограмів, можуть бути різноманітними за композицією. Нескладні у виконанні, ці набори дуже декоративні й знайшли широке застосування в оздобленні дерев'яних виробів (меблі, шкатулки).

Набори типу паркету залежно від характеру малюнка та майстерності виконавця виготовляють різноманітними способами: з'єднанням окремих елементів клеєвою стрічкою, наклеюванням елементів набору на папір клеєм, вставленням елементів набору в фон (шпон або папір) і закріпленням вставок клеєвою стрічкою.

Набір з прямих смужок. Полоски-штапики, які мають ширину 5…6 мм, ріжуть вздовж волокон зі шпону двох порід деревини, котрі поєднуються текстурою і кольором (наприклад, червоне дерево й темний горіх). Потім смужки поєднують клеєвою стрічкою. Склеєний лист можна обрізати під кутом і отримати набір із косим розташуванням смужок. Прямокутники з косим розташуванням штапиків склеюють по поздовжнім кромкам, попередньо рівно обрізавши їх, і отримують набір в ялинку, набір хрестом або більш складний набір - паркетний.

Ширина смужок повинна бути однаковою. Смужки повинні бути з'єднані точно й міцно.

Набір із квадратів і ромбів. При виконанні набору з квадратів для шахматної дошки з темного (горіх) та світлого (клен) пшону нарізають однакові за шириною штапики з повздовжнім напрямком волокон. Темні й світлі штапики по черзі склеюють клеєвою стрічкою. Потім по металічній лінійці розрізають склеєну заготовку поперек волокон на вісім смужок такої ж ширини, як і штапики. Смужки зсувають вліво й вправо на ширину одного штапика та склеюють їх, зайві квадрати відрізують.

Шахматне поле можна окантувати вузькою смужкою - прожилком з клена та широкою смужкою - фризом з горіха. Прожилки кленового шпону приклеюють з боків шахматного поля так, щоб їхні кінці заходили за кути і перехрещувались. Ножем прорізують обидві смужки під кутом 45°. Стик заклеюють. Так само проклеюють широкі смужки фризу.

Набір з ромбів виконують так само, як і набір з квадратів, але склеєну заготовку ріжуть на смужки по діагоналі. Набір облямовують фризом з вузьким прожилком.

Набір з геометричних фігур, які повторюються. При виготовленні набору з геометричних фігур, які повторюються й прості за формою, можна застосувати спосіб наклеювання його елементів на папір. Для цього використовують кальку.

Папір з нанесеним на нього малюнком закріплюють на дошці або фанері. Визначають кількість окремих елементів - деталей мозаїки - і виготовляють їх з листів шпону різних порід (клен, морений дуб). Набір починають з лівого верхнього кута. Невеликим м'яким пензликом намазують поверхню першої деталі клеєм і наклеюють її лицьовим боком на папір згідно з малюнком. Потім наклеюють другу деталь впритул до першої тощо. Так само, ряд за рядом, наклеюють усі деталі.

Для перевірки якості виконання мозаїки готовий набір продивляються на світло: між окремими елементами не повинно бути просвітів.

Цей спосіб виконання набору найпростіший, але він не забезпечує високої якості - стики деталей не завжди щільні.

Краща якість наборів при виконанні мозаїки досягається вставленням елементів набору в фон. Вправи слід починати зі вставки простих геометричних фігур: квадратів, ромбів, прямокутників, поступово переходячи до більш складних форм.

Вставки незалежно від їх форми виконують одними й тими самими прийомами. Контур вставки з робочого малюнка через копіювальний папір наносять на фоновий шпон.

Малюнок наносять не на лицьовий, а на зворотний бік шпону. Якщо у форми вставки відсутня симетрія, її контур наносять у зворотному (дзеркальному) зображенні.

Нанесення малюнка та вирізання гнізда не по лицьовому, а по зворотному боці майбутньої мозаїки виконується з таких причин:

) для більш міцного з'єднання гнізда й вставки, оскільки щілина, залишена ножем, має на нижньому (лицьовому) боці шпону мінімальну ширину, а на верхньому - максимальну;

) у зв'язку з тим, що стики гнізда та вставки наклеюються на лицьовий бік (щоб після приклеювання набору можна було зняти папір), малюнок на зворотному боці залишається відкритим, не закритим клейовою стрічкою.

Гніздо точно за контуром вирізують ножем від руки. Слід пам'ятати, що ніж тримають, як олівець, але без нахилу вбік. Його треба нахиляти за рухом, інакше щілина між вставкою та фоном буде широкою і помітною.

Вирізану за контуром деталь наколюють на кінчик ножа і виймають з фону. Якщо деталь не виймається, не слід її виламувати, треба повторити різ за контуром гнізда. Після цього під створене гніздо підкладають лист шпону для вставки, знаходять потрібне положення листа, при якому текстура і напрямок волокон відповідають задуму. Притиснувши лівою рукою обидва аркуші так, щоб вони не зсувались, кінчиком ножа обводять контур гнізда. При цьому ніж трохи нахиляють до середини гнізда, а кінчик щільно притискають до стінок гнізда, щоб отримати точну копію отвору. На шпоні вставки повинен залишитися тонкий слід від ножа, який повторює контур гнізда.

Лист пшону, який є фоном, і вирізану деталь перевертають на лицьовий бік. Вставку вставляють у гніздо, пригладжуючи стики кіпцем ручки ножа так, щоб фон і вставка лежали в одній площині. Вставку закріплюють клейовою стрічкою та заклеюють усі стики між фоном і вставкою.

Вставку з восьми ромбів можна виконати як вправу. Мета цієї вправи полягає в точному й щільному з'єднанні вставки з фоном. Усі ромби повинні бути однаковими за формою та розмірами. Напрямок волокон у них повинен співпадати з напрямком променів. Для виконання вставки використовують такі породи деревини: для фону - світлий горіх, для ромбів - бук і темний горіх.

Порядок виконання набору повинен бути різноманітним. Можна послідовно вирізувати гнізда в фоновому шпоні та заповнювати їх вставками-ромбами, поступово перевертаючи набір. При багаторазовому перевертанні крихкий шпон фону може порватися, тому доцільний інший порядок виконання набору. Ромби вирізують і склеюють у восьмикутну зірку, яку накладають на лист фонового шпону, підібравши потрібний напрямок волокон. Кінчиком ножа окреслюють зірку-вставку так, щоб на фоновому шпоні залишився тонкий слід від ножа. Вирізують гніздо, перевертають шпон і вставляють зірку в фон. Стики заклеюють клейовою стрічкою. Набір обрізують за фоном квадрата і обклеюють вузькою смужкою з червоного дерева або темного горіха.

Набір з об'ємним зображенням. При виконанні набору використовують три породи деревини: клен - для світлих ромбів, червоне дерево - для світлих чотирикутників, темний горіх - для темних.

Для одержання об'ємності зображення напрямок волокон в усіх елементів повинен бути неоднаковим. Слід використовувати властивість деревини різноманітно відбивати світло, яке падає залежно від напрямку волокон. Це дозволяє отримати світлотінь навіть при застосуванні в наборі однієї породи.

У цьому наборі напрямок волокон у деталях з клена повинен бути горизонтальним, а з горіха та червоного дерева - вертикальним або перехресним (паралельним більшим сторонам чотирикутників).

Паркетрі виконують способом набору в шпон. На фон (кленовий шпон) наносять малюнок мозаїки. Потім, починаючи з верхнього лівого кута, вирізують одне за одним гнізда та вставляють у них шматочки з горіха та червоного дерева. При цьому не слід вирізати підряд кілька гнізд, кожне наступне гніздо вирізують після того, як заповнюють вставкою та заклеюють попереднє, інакше шпон фона може порватися.

Готовий набір можна окантувати вузьким прожилком з горіха та більш широким фризом з червоного дерева. Таким набором, строгим за формою та невеликим за розміром, можна прикрасити кришку скриньки або тумбочки до ліжка.

Паркетрі з об'ємним зображенням можна виготовити і з більш складних за формою деталей. У цьому випадку також використовують три породи: клен, червоне дерево (світлі деталі) та горіх. Напрямок волокон найсвітліших деталей з клена горизонтальний, а решти - вертикальний.

Мозаїку слід робити способом набору в папір. На папір наносять малюнок набору. Потім накладають папір з малюнком на кленовий шпон, підібравши потрібний напрямок волокон і шпону. Притиснувши папір до шпону, вирізають і гніздо, і накреслену деталь, прорізуючи шпон і папір одночасно. Вирізану деталь вставляють у гніздо і закріплюють клейовою стрічкою на зворотному боці паперу. Папір накладають на горіховий шпон і вирізують наступну деталь одночасно з гніздом. Деталь вставляють у гніздо паперу та заклеюють. Саме так поступово вирізують усі деталі і заповнюють малюнок на папері шматочками шпону.

Виконання сюжетного набору. Перед тим, як приступити до виготовлення набору, слід підібрати деревину за кольором і текстурою у повній відповідності з підготовленим малюнком мозаїки.

Виготовлення сюжетного набору звичайно починають з набору фону. Якщо набирається натюрморт, фон набирають з двох шматків шпону різних порід з різноманітним напрямком волокон. Напрямок волокон нижнього шматка горизонтальний, верхнього - вертикальний або під кутом 45°. Щоб з'єднання листків шпону було точним і щільним, їх кладуть так, щоб один заходив за інший у місці стику (внапуск), і прорізують відразу обидва листи ножем по лінійці. Потім з'єднують листи клеєвою стрічкою. Якщо фон складається з кількох шматків шпону, спочатку набирають фон способом набору в папір. На аркуш міцного паперу наносять малюнок найбільших деталей мозаїки і, вирізуючи гнізда в папері, поступово заповнюють їх шпоном.

Якщо набраний таким чином фон достатньо світлий, на нього перебивають малюнок решти деталей мозаїки, котру потім виконують способом набору в шпон, спочатку вирізуючи більш великі, а потім більш дрібні деталі мозаїки.

Якщо фон темний і слід від копіювального паперу на ньому погано помітний, малюнок не перебивають на шпон, а кальку з малюнком приклеюють до шпону, який є фоном, по верхньому його краю. При вирізуванні гнізда кальку з малюнком притискають до фону і прорізують відразу і кальку, і шпон. Потім кальку з малюнком знімають, під гніздо підкладають шпон вставки, вирізують і вставляють її в гніздо. Знову накривають і калькою фон і вирізують наступне гніздо.

При великих розмірах набору (панно) фон повинен бути набраний з кількох ділянок шпону, які беруть з одної пачки. З’єднувальний шов повинен проходити по волокну деревини, тоді він буде непомітний. Якщо необхідно наростити смугу шпону по довжині, поперечний шов роблять не прямим, а зубчастим. При цьому розмір і форму зубців підбирають такими, щоб у малюнку деревини шов був менш помітний.

Якщо розміри набору великі, його незручно кожен раз перевертати, щоб вклеїти наступну вставку. До того ж крихкий шпон при цьому може порватися. У таких випадках окремі фрагменти набору виконують поза фоном, тобто набирають великі вставки, які складаються з кількох дрібних. Склеєну вставку накладають на відповідне місце фону, обводять кінчиком ножа по контуру, вирізують гніздо та вклеюють вставку.

Якщо вставку не можна отримати з одного шматка шпону (коли вставка має великі розміри і складну форму), її набирають частинами. Спочатку в фон вставляють один нескладний шматок цієї вставки. До нього підклеюють наступний так, щоб лінія їх склеювання співпадала з напрямком волокон деревини, тоді шов буде непомітним. Поступово набирають усю вставку.

В одному наборі не можна використовувати шпон, який різко відрізняється товщиною. Це може призвести до неякісного приклеювання набору до основи та ускладнює наступну обробку поверхні мозаїки.

Мозаїсту-початківцю не слід зразу братися за складний сюжетний набір - пейзаж, багатофігурну композицію. Починати треба з невеликих декоративних панно із зображенням птахів, квітів та ін., що мають орнаментальний характер.

Процес наклеювання мозаїчного набору на основу складається з таких основних стадій: підготовка основи, приготування й нанесення клею, формування пакета й витримування його під тиском при склеюванні.

При підготовці основи, на яку наклеюють мозаїчний набір, усувають дефекти у вигляді вм'ятин, подряпин, тріщин, отворів від випадання сучків, сколів і виривів волокон, щоб отримати рівну й гладку поверхню.

Матеріал для основи вибирають залежно від виду оздоблюваного мозаїкою виробу: для деталей меблів або великих настінних панно - деревностружні або столярні плити, для дрібних сувенірних виробів - фанеру або масивну деревину.

Деревностружні плити спочатку калібрують за товщиною. Потім їх шліфують для отримання необхідної шорсткості поверхні. Кращої якості підготовки плит досягають при обробленні їх на шліфувальних верстатах.

Поверхня столярних плит інколи буває хвилястою внаслідок короблення їх основи під час зберігання, тому перед облицьовуванням їх також калібрують і шліфують, попередньо приклеївши розкладки на кромки.

Заготовки з фанери зазвичай тільки шліфують.

При підготовці деталей з масивної деревини з їх поверхні видаляють смолу, жирові плями, зарівнюють торцеві поверхні.

Для цього торці або стики, які виходять на лицьову поверхню й зв'язані шиповими з'єднаннями брусків, зарівнюють брусочками деревини або накладками із шпону. Після цього поверхню зачищають і вирівнюють. Для вирівнювання поверхню деталі піддають шліфуванню або цинубленню. Цинубленням домагаються розпушування поверхневого шару деревини, наносячи цинубелем (рубанком із зазубреним лезом різця) сітку рисок, які направлені під кутом до волокон деревини. Далі під час запресування розпушені ділянки, які виступають, ущільнюються. У результаті поверхня основи і товщина клейового шару вирівнюються. На меблевих підприємствах: замість цинублення звичайно виконують шліфування великозернистими шкурками.

Якщо на поверхні основи є сколи, вириви волокон, тріщини, їх зарівнюють шпатльовкою (приготовленої з клею, яким приклеюють набір, і деревинного борошна в співвідношенні 3:1). Після висихання шпатльовки поверхню шліфують.

Після шліфування поверхню основи очищають від стружок і пилу.

Мозаїчний набір приклеюють до основи холодним або гарячим способом.

Для приклеювання набору до основи використовують полівінілацетатну дисперсію (ПВА) - в'язку рідину білого кольору, яка готова до застосування. Дисперсія практично нешкідлива, при висиханні створює безбарвну плівку, що робить непомітним незначне просочування клею при наклеюванні мозаїки.

Кількість клею, який наносять на основу, повинна бути достатньою для отримання клейового шару оптимальною товщиною 0,08…0,15 мм. При цьому робочий розчин клею повинен мати визначену в'язкість, щоб добре наноситися на поверхню та змочувати її.

Під час наклеювання мозаїчного набору слід рівномірно наносити шар клею. Клей наносять на основу за допомогою жорсткого пензля або щітки і рівномірно розрівнюють його на поверхні у двох взаємно перпендикулярних напрямках.

Щоб запобігти коробленню в процесі надклеювання набору на широку заготовку або щит, на зворотний бік основи наклеюють компенсуючий шар шпону, рівний за товщиною набору. Напрямок волокон шпону повинен співпадати з переважним напрямком волокон деревини у наборі. Отже, пакет складається з двох облицьовок і основи. Якщо основою є фанера, напрямок волокон її зовнішніх шарів і переважний напрямок волокон у наборі повинні бути взаємно перпендикулярними. Сформований пакет поміщають між двома металічними прокладками й кладуть під прес.

Пресування проводять за допомогою гідравлічних, гвинтових, пневматичних пресів або струбцин.

Якісне облицьовування забезпечується при використанні пресів з тиском, який регулюють і контролюють.

Мозаїчний набір обробляють, щоб захистити його від забруднень, механічних пошкоджень, впливу світла й вологи повітря, а також для того, щоб набір став декоративнішим.

Найкраще декоративні якості деревини виявляються під зовсім безбарвними прозорими полірованими покриттями. Тому при виборі матеріалу для обробки мозаїчного набору необхідно ставити до нього такі вимоги: безбарвність, повна прозорість, здатність створювати на деревині гладке блискуче покриття, високі захисні якості.

Найбільше цим вимогам відповідають поліефірні лаки.

Готуючи до обробки, поверхню набору зачищають (знімають клеєву стрічку) і вирівнюють.

На обробленій поверхні не повинно бути нерівностей у вигляді вм'ятин, подряпин або виривів волокон, тому що при нанесенні лаку всі нерівності поверхні мозаїки проявляються.

Технологічний процес виконання інкрустації металом (жированє) простий, але дещо специфічний.

Як матеріал підбирають листову мідь, латунь, бакфон (сплав нікелю, цинку, міді), мельхіор, а також дріт з цих металів діаметром 1; 1,5; 2 і більше міліметрів, залежно від задуманої композиції; металеві цвяхи з декоративними голівками, а також дріт діаметром 0,7-0,8 мм для «крученки». При інкрустації металевих поясків береться заготовлена пластина товщиною 1 мм, одна сторона вирівнюється напильником, злегка загострюється з обох боків, як різець, відмічається стрічка 3-4 мм і відрізається від пластини. Гнізда підготовляють по задуманому орнаменту різцем приблизно на таку ж глибину. Металеві точки інкрустують за допомогою нарізаних із дроту шматочків (штифтів), які забивають у підготовлені гнізда, трохи менші, ніж діаметр дроту. Пластини і штифти повинні трохи виступати над поверхнею виробу, щоб потім їх можна було зачистити напильником, їх вставляють без клею для запобігання окислення й інкрустують останніми після інкрустації деревом.

Для виконання інкрустації крученим дротом беруть тонкий дріт діаметром 0,7-0,8 мм і довжиною приблизно 2 м, складають удвоє так, щоб довжина його була 1 м. Одну сторону закріплюють на нерухомий предмет (наприклад, цвяшок), а другу закріплюють у патрон дрилі (ручної).

Поки дриль повільно рухається, дротики сплітаються між собою і утворюється «кручена плетінка». Ступінь густоти сплетіння визначає майстер. Готову плетінку ріжуть на потрібні шматочки і забивають у підготовлені гнізда, шириною трохи меншою за діаметр плетінки, глибина ж дорівнює діаметру. Якщо дозволяє орнамент, кінці на стику згинають вниз і забивають у гнізда для кращого утримання на виробі.

Тверді вставки з рогу, перламутру, кістки тримаються на клею. Щільно підігнані декоративні елементи вставляються у попередньо підготовлені гнізда. Тверді вставки, як і метал, інкрустують після дерев'яних кольорових вставок і зачищують напильником, шліфують наждачним папером. Темні вставки з рогу інкрустуються у світлий фон дерев'яних вставок або безпосередньо у виріб, а світлі вставки - навпаки.

Інкрустацію перламутром бажано робити на виробах із темного дерева і на коричневих та червонуватих вставках. Вставки з рогу, як і з перламутру, підготовляються за допомогою пилки для металу, напильника, лобзика, а часом і наждачного круга. Закріплюються в гнізді за допомогою клею.

Технологічний процес інкрустації бісером полягає в тому, що на зачищену відшліфовану поверхню виробу наносяться позначки шилом під майбутній орнамент. Свердлом або спеціально виготовленим бориком робляться гнізда діаметром трохи меншим від розміру бісеринки і на глибину трохи більшу за висоту. Покладені одна біля одної бісеринки утворюють кольорову орнаментальну смужку. Інкрустація бісером може утворювати самостійний орнамент на поверхні виробу, а також поєднуватися з інкрустацією металом та кольоровим деревом. Якщо виріб лакується, полірується, то бісер вставляється на останній стадії, після лакування і полірування, у попередньо висвердлені гнізда.

Інкрустація «квадрата». На поверхні деревини з допомогою лінійки, шила і циркуля розмічають «квадрати». За розміченими лініями прямим долотом вирізують гнізда, які зачищають долотом - вибирачем на глибину трохи меншу за товщину вставки. Гнізда змазують клеєм і молотком забивають наперед приготовлені вставки, розміри яких дещо більші за розміри гнізд (для щільного з'єднання).

Інкрустація «ромба». Виконується аналогічно, як й інкрустація «квадрата».

Інкрустація «поясків». Цей елемент розмічають циркулем і лінійкою. Добре загострений циркуль розводять на ширину майбутнього «пояска» (приблизно на 2-3 мм), та по лінійці проводять дві паралельні лінії. Далі, з допомогою прямого широкого долота (20 мм), за розміченими лініями, вибирають гніздо під «поясок». Долотом-вибирачем зачищається канавка. Рейсмусом вирізають «поясок», трошки більший за ширину канавки, який на клею, з натягом вставляють у гніздо.

Інкрустація «пшенички». Цей елемент використовується для створення орнаментальних мотивів: «колосок», «квітка», «заячі вушка», «віночок». Виконують цей елемент у наступній послідовності. Розмітивши мотив, наприклад, «колоска», від «пояска» стебла проводять прямі лінії приблизно під кутом 45°. Підбирають різці-пшенички з однаковим радіусом заокруглення, але з різними за розмірами різальними кромками. Меншим долотом по лініям розмітки вирізують гнізда, які підчищають долотом-вибирачем. Долотом більшого розміру підготовляють вставку з «форніру», яку на клею з натягом вставляють у гніздо. Відстань між лініями береться з таким розрахунком, щоб «пшенички» щільно прилягали одна до одної. При цьому вибирання та вклеювання вставок виконується через одну, щоб не виникало сколювання.

Техніка виконання майже всіх елементів інкрустації металом однакова. Елементи у техніці «жировання», на відміну від «викладанки», виконують тільки по прямій лінії. Підібраними за формою елемента прямими або півкруглими долотами роблять зарубку на глибину 2,5 3 мм, внаслідок чого утворюється вузенька канавка, яка відповідає товщині леза долота. У канавку з допомогою молотка вставляють «крученки», «пояски» та інші елементи і мотиви.

Головна мета техніки впускання - це надання декоративній поверхні виробу яскравої завершеності та гармонійності. Бісер використовують також для акцентування центру; виділення головних елементів, підкреслення ліній в орнаментальній композиції. Переважно бісер розміщують на поверхні виробу для виділення елементів, виконаних у техніці «викладанки». Наприклад, бісером доповнюють такі елементи, як «очка», «попики», «штерно», «бані», «ментолі», «кучері», «соняшники» та ін., тобто ті, в основі яких лежить коло.

Інкрустацію деревом по дереву рекомендується виконувати в такому технологічному порядку. Спочатку розмічуємо шилом весь орнамент на виробі. Виконуємо інкрустацію одним тоном. Для виробів із світлої деревини використовуємо темний форнір, чорний фарбований, червону грушу або сливу. Для виробів із темної деревини - яворовий форнір або інший світлий.

Спершу бажано викласти великі вставки, які потім маємо ще раз перекладати, за ними - менші, потім перекладаємо великі. На великих вставках часом поміщаються цілі мотиви - «квітка», «ружа», «хрестики» та інші. Перед перекладанням іншими кольорами поверхню акуратно зачищаємо.

У кінці інкрустуємо пояски, які замикають орнамент. При перекладанні декілька разів різнокольоровими вставками зачищаємо всю інкрустацію цикліною та стамескою. Щоб уникнути різкого контрасту чорне-біле, а добитися плавного м'якого переходу, інкрустуємо в такій послідовності: чорний, темно-коричневий, світло-коричневий або червона груша, білий. Можна і в зворотному напрямку.

Підготовлені вставки щільно підганяються. Не бажано робити помітний нахил стінок вставки, тому що при забиванні вони не утримуються в гнізді, їх мовби викидає, тому нахил має бути мало помітний.

При зарубуванні гнізд різець треба тримати строго вертикально, навіть з ухилом на гніздо, щоб стінки гнізда були прямими. Всі дерев'яні вставки інкрустуються в гніздах на клею.

Вставки повинні міцно прилягати до стінок і до дна гнізда, тому що при перекладанні їх іншим кольором вони тріскаються. Перекладаються вставки тоді, коли клей повністю висох. При інкрустації мотивів «бані», «ментелі», які об'єднані в стрічковий ряд, викладаємо трикутники через один. Коли клей підсохне, закінчуємо ряд повністю. У кінці вирівнюємо основу й інкрустуємо поясок, потім - головки. Після закінчення інкрустації великі виступи знімаємо стамескою всю площину вирівнюємо цикліною, зачищаємо склопапером і покриваємо політурою чи лаком.

«Колосок», «пшеничка» - найбільш поширений мотив у гуцульській різьбі та інкрустації. Має свої технологічні особливості виконання. При інкрустації «колоска» необхідно зарубувати гнізда та вставляти вставки через одну, щоб не попсувати перегородок, почекавши коли підсохне клей. Це важливо тоді, коли елементи колоска стоять близько один до одного. Вставки вирізаємо із заготовленої смужки форніру.

Інкрустація трикутників і кругів, що поєднані в один орнаментальний мотив. Виконується даний мотив в такій послідовності. По рисунку орнаменту підбираються свердла-борики, яких для інкрустації завжди повинна бути пара - «завертач» і «обвертач». Завертачем висвердлюють гнізда, потім парним йому обвертачем вирізуються вставки із підготовленого форніру і укладаються в підготовлені гнізда на клей. Кружечки укладаються в гнізда так, щоб волокна ішли паралельно основі трикутника. Потім зарубується трикутник, вибирається гніздо, точно за розміром гнізда вирізується вставка, примірюється і вставляється у гніздо на клей.

«Кучері» - складний орнаментальний мотив. Може виступати як самостійний орнамент у смузі, на тарелях. Виконується в два прийоми, спершу інкрустуються пояски, що утворюють трикутники, потім - головки кучерів.

«Гачки», «рачки». На відміну від кучерів складаються лише з поясків. Прямим різцем затинають по контуру розміченого мотиву, вибирачами вибирають гніздо. За розмірами гнізда підготовляють пояски, примірюють і вставляють у гніздо на клей. Основні пояски повинні перетинати навхрест одні одних, а вусики з'єднуватися по діагоналі.

«Бані», «ментелі» - мотив дуже поширений у гуцульській різьбі та інкрустації. Складається із трикутника, «клинця», на вершину якого поставлено кружечок. Спершу інкрустують трикутники через один тому, що коли зарубати і вибрати їх всі підряд, ослаблюються гострі кінці і основи трикутників виходять неоднакові. Коли викладені всі клинці, інкрустується поясок, що завершує основу мотиву, тоді виходить, що основа клинців обрізана рівно на одній лінії. На вершинах клинців інкрустуються кружечки, центри яких повинні йти точно по одній прямій.

«Кружечок», або «кругла», - доповнюючий мотив, часто служить для організації центральної частини орнаменту. Перекладання кружечків іншими кольорами робиться після повного висихання клею.

Важливо правильно завершити роботу, так як без відповідної обробки поверхні інтарсія не буде виглядати красиво і ефектно.

Проблеми на завершальному етапі:

. Невидимі тріщини. Пухка або щільна деревина (наприклад, дуба або махагона) часто має непомітні тріщини. Для різних порід дерева і різних способів розпилу, з'єднаних в одній мозаїці, недостатньо тільки шліфування для їх усунення, потрібні інші способи, найкращий з яких - обробка зворотною стороною гострої стамески або тонким скребком.

. Деревина сочиться. Деякі екзотичні породи дерев містять велику кількість олії, і їх деревний сік має природне забарвлення, при шліфуванні сочиться, що може вплинути на колір сусідніх деталей. Щоб цього не сталося, протріть деревину (не натираючи її) в одному напрямку етиловим спиртом мінімум за 2 години до застосування ізолюючої речовини. Коли спирт випарується, уважно подивіться, чи не виділяється масло (можна прикласти серветку), якщо потрібно, повторіть обробку. Ще один спосіб вирішення цієї проблеми - заздалегідь відрізати шматок дерева, довести до потрібної товщини і висушити на повітрі, поки масло не випарується природним чином (процес може тривати місяць і навіть більше). Утримати деревний сік здатний епоксидний клей.

. Клей. Невелика кількість будь-якого клею на поверхні може зіпсувати картину, тому переконайтеся в його відсутності при різному освітленні: природному, від ламп розжарювання і флуоресцентному (позбутися від нього дозволяє скобління, яке до того ж очищає поверхню від тріщин).

. Нерівна обробка. Інкрустація виконується з різних порід деревини, по-різному розрізаних і неоднаково реагують на засоби обробки, тому її поверхня може виявитися нерівною.

. Розводи. Засоби, які розпиляються з аерозолю, повинні добре висохнути інакше з'являються молочно-білі розводи. Припиніть розпилення поки кожен шар не висохне, а потім продовжуйте.

Отже, інкрустація - вид оздоблення виробів із деревини, який потребує певних вмінь і знань деяких нюансів.

2. Методика вивчення варіативного модулю «Інкрустація виробів із деревини»

.1 Аналіз змісту варіативного модулю «Інкрустація виробів із деревини»

Технологічна освіта підростаючого покоління на порозі третього тисячоліття стала необхідною складовою загальної середньої освіти, важливою умовою цілісного й гармонійного розвитку особистості школяра.

Учні 10-11х класів, незалежно від профілю навчання (крім технологічного) освоюють навчальний предмет технології за навчальною програмою «Технології. 10-11 класи».

В основі програми предмета «Технології», як і в програмах для 5-9 класів, лежить проектно-технологічна діяльність учнів. Програми мають модульну структуру.

Запровадження у виробництво нової техніки й технологій, становлення й розвиток ринкових відносин та нових форм господарювання, зростання обсягу знань про перетворення матеріалів, енергії й інформації в інтересах людини, про загальні принципи цих перетворень вимагають підвищення рівня технологічної культури підростаючого покоління. На даний час технологічна освіта учнів має бути зорієнтованою на вивчення нових виробничих процесів, осучаснення виробничих стосунків, до яких включаються інформаційно-комунікаційні та інші сучасні засоби виробництва (автоматика, роботехніка, лазерна техніка тощо). У зв’язку з цим технологічна освіта старшокласників покликана забезпечити ґрунтовне оволодіння ними знань про закономірності проектної, техніко-технологічної та побутової діяльності, спираючись на знання з основ наук на рівні загально виробничих закономірностей; всебічне ознайомлення з професією, що відповідає індивідуальним можливостям учня; формування здатності мобілізувати свої потенційні творчі можливості в різних видах діяльності.

Тому актуальним є побудова такої моделі навчально-виховного процесу, де першочерговим буде навчання старшокласників адекватно оцінювати нові обставини та самостійно формувати стратегію подолання викликів, які можуть виникати. Найбільший потенціал для подолання даної проблеми серед навчальних предметів має трудове навчання (технології), оскільки успішне розв’язання вищезгаданого завдання можливе за умов активної практичної діяльності учнів, коли їм передається ініціатива в досягненні навчальних цілей.

Трудове навчання завжди було орієнтовано на практичну підготовку учнів, застосування знань на практиці, навчання учнів поводитись з різними засобами праці, що вирізняло даний предмет від інших тим, що учнів залучали до розв’язання практичних завдань, наближених до реального життя. Очевидною є потреба розвинути сильні сторони предмета, і відмовитись від тих, які не відповідають сучасним вимогам виробничої діяльності людини, акцентуючи увагу на формування в учнів таких умінь, які є незалежними від змісту, який постійно змінюється.

Враховуючи сучасні тенденції розвитку технологічної освіти не лише в межах вітчизняного, але й зарубіжного досвіду, програма ставить наступні завдання:

-       індивідуальний розвиток особистості, розкриття її творчого потенціалу через реалізацію особистісно-орієнтованої парадигми навчання;

-       розвиток у старшокласників критичного мислення, як засобу саморозвитку, пошуку і застосування знань на практиці, які є спільними для будь-яких видів виробничої діяльності людини;

-       оволодіння вміннями практичного використання нових інформаційно-комунікаційних технологій, інтернет технологій;

-       формування системи компетентностей про перетворюючу діяльність людини, як основи для навчання впродовж життя;

-       розширення та систематизація знань про технології і технологічну діяльність як основний засіб перетворювальної діяльності людини;

-       виховання свідомої та активної життєвої позиції, готовності до співпраці в групі, відповідальності, вміння обґрунтовано відстоювати власну позицію, що є передумовою підготовки майбутнього громадянина до життя в демократичному суспільстві.

Навчальна програма «Технології» (академічний рівень) та навчальна програма «Технології» (рівень стандарту) мають модульну структуру і складаються з двох частин - інваріантної та варіативної. Основою інваріантної складової обох програм є базовий модуль «Проектні технології у перетворюючій діяльності людини». На вивчення базового модуля у 10 та 11 класах відводиться по 12 годин. Окрім того, за програмою академічного рівня учні мають освоїти по два варіативних модулі у 10-11 класах. За програмою рівня стандарту в 10-11 класах учні освоюють по одному варіативному модулю.

Базовий модуль «Проектна технологія у перетворювальній діяльності людини» сприяє оволодінню старшокласниками провідних засад проектно-технологічної діяльності, елементами пошукової діяльності, розвитку творчого та критичного мислення, формування вмінь не лише знаходити потрібні знання, а й застосовувати їх на практиці для досягнення поставлених завдань, що є основою будь-якого виду виробничої діяльності людини.

Тому відповідно до даної мети, у процесі вивчення базового модуля учні розширюють і поглиблюють знання про проектну технологію, як інструмент для розв’язання виробничих і життєвих проблем, основи якої вони вивчали на уроках трудового навчання в 5-9 класах.

Таким чином, базовий модуль умовно можна представити, як базу, підгрунття, інструментарій для вивчення варіативної частині програми, яка включає в себе змістове наповнення уроку технологій. За таких умов проектування, як система методів, які повинні засвоїти старшокласники, знаходиться в центрі їхньої технологічної підготовки, а змістове наповнення (певний вид предметно-перетворювальної чи трудової діяльності, що представлено варіативною частиною програми) учитель добирає, виходячи з індивідуальних інтересів та здібностей учнів, регіональних особливостей та виробничого оточення, в якому знаходиться навчальний заклад, наявної матеріально-технічної бази.

Структура базового модуля «Проектна технологія в перетворювальній діяльності людини» включає «Вступ» і шість розділів: «Проектна технологія як складова сучасного виробництва та життєдіяльності людини», «Інформаційні джерела та інформаційні технології в проектній діяльності», «Художнє конструювання об’єктів технологічної діяльності», «Екологічні і техногенні проблеми в перетворювальній діяльності людини», «Економічний аналіз проекту», «Проектування професійного успіху».

Перший розділ передбачає поглиблення, розширення, систематизацію знань старшокласниками про основи проектної технології в умовах сучасного виробництва та життєдіяльності людини. Новим і незвичним в даному розділі є те, що учитель знайомить учнів з методами творчого мислення, вчить їх застосовувати певні прийоми мислення. Отже, одним з основних завдань під час реалізації третього розділу базового модуля є навчання учнів основам творчого мислення, що передбачає оволодіння певними методами (сенектики, асоціативні методи, морфологічний аналіз інформації тощо), які в сукупності презентують технологію опрацювання інформації та пошуку нових ідей для розв’язання проблемних завдань. Учитель повинен слідкувати за тим, щоб старшокласники формулювали власні самостійні судження, які є ознакою творчого та критичного мислення, а не репродукували судження, які визначаються певними стереотипами. За таких умов навчально-трудовий процес обов’язково повинен бути зорієнтований на дослідження старшокласниками певної проблеми, що виконується шляхом інтерактивної взаємодії між усіма виконавцями проекту.

При вивченні другого розділу учні вдосконалюють уміння шукати необхідну інформацію, застосовуючи різні джерела інформації та пошукові системи Інтернету. Вчитель акцентує увагу учнів не лише на необхідності знайти, але й відібрати ту інформацію, яка є корисною для проекту, визначити, що саме може бути використано для розв’язання проблеми.

У третьому розділі «Художнє конструювання об’єктів технологічної діяльності» учні оволодівають системою знань про дизайн, технології створення дизайн-проекту, вміннями розробляти проектно-технологічну документацію, використовуючи ту інформацією, яку вони знайшли, і яка відповідає темі проекту.

Четвертий розділ спрямований на вивчення старшокласниками глобальних проблем людства, техногенний вплив людини та провідні природоохоронні технології.

У п’ятому розділі «Економічний аналіз проекту» передбачається проведення економічного та маркетингового обґрунтування проекту. Інакше кажучи, складений план дій переглядається з точки зору його економічності та конкуретноспрможності на ринку послуг.

Шостий, заключний, розділ модуля має назву «Проектування професійного успіху». Під час вивчення даного розділу учні виконують життєво значимий для випускників школи творчий проект «Моя професійна кар’єра», що дає змогу вчителю навчити старшокласників проектуванню власного професійного майбутнього.

Така структура базового модуля дозволяє залучати учнів до використання проектної технології у різних галузях виробництва та сферах життєдіяльності, в будь-якому виді технологічної діяльності, бізнесу і обслуговування. Під час виконання старшокласниками творчих проектів основна увага вчителя має бути зосереджена на формуванні в учнів умінь творчого та критичного мислення, уміння працювати з різними інформаційними джерелами, інтернет-технологіями, здійснювати дослідницьку роботу під час виконання відповідного проекту, проводити невеликі за обсягом маркетингові розвідки. Основний акцент ставиться на формування в старшокласників умінь не стільки засвоювати і відтворювати інформацію, як умінь більш високого рівня, які можуть діяти за будь-якого змісту, а саме: умінь здійснювати аналіз та синтез інформації, яка стосується певної проблеми, знаходити та вибирати необхідні ресурси для проекту, свідомо планувати власну діяльність для досягнення поставлених завдань, оцінювати об’єкти та результати власної роботи.

Реалізація змісту варіативної частини програми також відбувається за проектною технологією, тобто за активної та інтерактивної діяльності учнів, з використанням і вдосконаленням того комплексу прийомів, які закладено в базовий модуль програми.

Варіативні модулі слід обирати з урахуванням побажань учнів, матеріально-технічної бази шкільних навчальних майстерень, регіональних і національних особливостей виробничого середовища, фахової підготовленості вчителя. Це дасть можливість учням, незалежно від профілю їх навчання, оволодіти практичними технологіями, які викликають зацікавленість.

Отже, в основу вивчення варіативних модулів покладено проектну діяльність учнів, результатом якої є творчий проект. Тематику творчих проектів учитель добирає з урахуванням часу, визначеного на вивчення матеріалу на уроках та самостійної роботи. На захист творчого проекту відводиться 1 година.

Резерв часу, передбачений навчальною програмою, учитель може використовувати на вивчення як базового, так і варіативного модулів.

Під час виконання практичних робіт слід звертати увагу на дотримання учнями правил безпечної роботи, виробничої санітарії, особистої гігієни.

Варіативні модулі розраховано на 20 год. Структура їх така ж, як і в 5-9 класах: ознайомлення із обраною технологією, проектування та виготовлення задуманого виробу, презентація та оцінювання результатів проектування. Варіативний модуль у 10-11 класах вивчається тільки один раз.

Зміст модуля «Технологія інкрустації виробів з деревини» передбачає ознайомлення учнів з одним із видів художньої обробки деревини - інкрустацією. Заняття інкрустацією сприяє розвитку творчих здібностей учнів, їх уяви, фантазії, виховує гарний естетичний смак, почуття прекрасного.

Незважаючи на те, що інкрустація досить поширена в нашому побуті, не всі, хто хотів би займатися цим своєрідним мистецтвом, знають процес її виготовлення, хоч він не дуже складний і не потребує особливих інструментів і матеріалів.

Виконуючи інкрустацію, можна створювати як прості орнаментовані оздоблення для меблів та інших дерев'яних виробів, так і складні тематичні композиції для прикрашання інтер’єрів.

Реалізація змісту цієї варіативної частини повинна забезпечити вирішення наступних завдань:

-        залучення учнів до традиційних українських промислів, формування необхідних для цього знань і вмінь, навчання учнів поводження з різноманітними засобами праці;

-        формування в учнів культури побуту та праці, трудових прийомів і вмінь виготовлення виробів у техніці інкрустації;

         розвиток естетичного смаку;

         створення умов для реалізації особистісно-орієнтованого навчання, виховання та розвитку особистості.

Реалізація модуля має бути виконана у формі проекту. А це обґрунтована, спланована і усвідомлена діяльність, спрямована на формування в учнів певної системи творчо-інтелектуальних і предметно-перетворювальних знань і вмінь.

На вивчення варіативного модуля «Технологія інкрустації виробів з деревини», згідно програми, відводиться 20 годин, протягом яких учні повинні виконати творчі проекти та виготовити вироби.

Тематичний план модуля «Технологія інкрустації виробів з деревини»

Програма модуля «Технологія інкрустації виробів з деревини»

Орієнтовний перелік об’єктів праці для оздоблення: предмети побутового та декоративного призначення, виготовлені з деревини.

Другу тему тематичного плану модуля «Технологія інкрустації виробів з деревини» можна розподілити на наступні заняття:

1.      Визначення завдань для виконання проекту. Створення банку ідей.

.        Загальна характеристика інструментів і пристроїв для інкрустації виробів з деревини. Правила безпечної праці.

.        Вибір заготовки. Підготовка поверхні під інкрустацію.

.        Основні елементи й мотиви інкрустації. Розробка ескізів композицій.

.        Вибір тематики малюнка. Перенесення композиції на поверхню заготовок.

.        Виконання інкрустації. Підбір матеріалу за текстурою відповідно до ескізу, бісеру по кольору, частинок металу.

.        Зачищення готового виробу. Усунення дефектів. Опорядження виробу.

8.      Контроль якості готового виробу. Економічне обґрунтування виробу.

Отже, під час реалізації програми «Технології» учитель має звернути особливу увагу на міжпредметні зв’язки, які набувають особливого значення для проектно-технологічної діяльності учнів, оскільки сприяють формуванню у них цілісних знань, системного практичного досвіду як сукупності технологічних компетенцій.

.2 Методичне забезпечення навчання оздоблення виробів із деревини технікою інкрустація

Методичне забезпечення викладання будь-якої дисципліни в школі, зокрема, трудового навчання, невід’ємне від методики її викладання. Тому, питання розробки необхідного навчально-методичного забезпечення варіативного модулю «Інкрустація виробів із деревини» розглянемо паралельно з особливостями методики викладання основних питань цієї теми.

Методика викладання інкрустації на уроках повинна ґрунтуватися на врахуванні інтересу учнів до навчального процесу.

Успіх у роботі залежить від вибору методів, що будуть застосовані. Їх раціональне використання дозволить педагогу сформувати в учнів міцні знання, уміння і навички.

Одним з важливих факторів ефективного засвоєння навчального матеріалу є інтерес учнів до його вивчення.

Визначення інтересу в учнів до вивчення варіативного модулю «Інкрустація виробів із деревини» проводилося на базі 10 класу Полошківського НВК. Для цього учням була запропонована відповідна анкета. Проаналізувавши результати, можна зазначити, що це нова тема для учнів, вивчення якої буде для них цікавим.

Перш ніж розпочати вивчення нового, треба викликати в учнів інтерес, потребу дізнаватися нове. З цією метою перше заняття з класом необхідно проводити в шкільній виставковій кімнаті, де зібрані кращі вироби школярів. Також на етапі вивчення нового матеріалу учням можна показати відео, з якого вони краще зрозуміють що собою представляє процес інкрустації, а також підвищиться інтерес до вивчення даної теми.

На уроках технології необхідно створити можливості для розвитку в учнів здібностей до складання композиції, а також відчуття матеріалу, лінії, контрасту, світлотіні та ін. У відповідності з цим основними виробами для виготовлення слід обирати прості предмети, як правило, плоскої форми. До методичного забезпечення в такому випадку слід додавати зразки зображень елементів композиції, зразки готових виробів, таблиці з відповідністю різних кольорів, технологічні карти тощо.

У інкрустації, як вже зазначалося, велике значення має матеріал - деревина різних порід. Для того, щоб показати красу дерева в художній обробці, виявити природні якості матеріалу, потрібні знання декоративних і фізичних властивостей деревних порід, що вживаються в інкрустації.

Народні майстри глибоко і тонко відчувають художні особливості матеріалу. Перетворюючи дерево в предмет мистецтва, вони його оживляють, примушують грати всіма властивими йому особливостями.

Отже, навчанню інкрустації передує ознайомлення учнів з різними породами деревини, їх художніми і фізичними властивостями. Розуміння деревини дасть можливість школярам повноцінно виявляти її можливості, щоб досягнути художнього звучання матеріалу. Виявлення природної краси деревини шляхом художньої її обробки і складає основне в майстерності інкрустації [39].

Як сказано вище, деревина, що використовується в інкрустації, повинна мати красиву текстуру, пластичність маси і слабко реагувати на зміни температури. У залежності від складності обробки деревні породи поділяються на тверді (груша, клен, явір, бук), середні (береза, тополя), м'які (липа, осика). Одні породи володіють хорошим природним малюнком волокон, в інших він майже непомітний.

Ознайомлення учнів з породами дерева, що використовуються в інкрустації, необхідно проводити таким чином: під час бесіди вчитель демонструє куски різних порід деревини і вироби народних майстрів, виготовлені з аналогічних порід дерева. Різноманітні заглиблення, що створюють приємну для ока гру світлотіні, особливо ефектно проявляються у матеріалі деяких деревних порід. Школярі наочно переконуються, як народні умільці вміють виявляти красу деревини.

У процесі подання матеріалу з теми необхідно демонструвати учням деревину в різних зрізах - радіальному, тангенціальному, торцевому, звертаючи увагу на текстуру і колір матеріалу. Особливо емоційно сприймають учні тангенціальний розріз бруска, при якому найбільш повно можна виявити малюнок його волокон. Вони, можливо, вперше з’ясовують, що деревині груші притаманні різноманітні кольорові відтінки в залежності від її різновидності, віку, вистояності та ін., їм стає відомо, що груша найбільш часто вживається в інкрустації; хвойні ж породи, що вміщують багато смоли, для інкрустації майже не використовуються; на них добре випалювати. Учні довідуються також, що інкрустацію виконують на твердих породах. При виборі деревини для певного виробу звертають увагу не тільки на декоративні властивості, але й на її фізичні якості, тобто вагу, твердість, пружність, здатність розколюватися вздовж поздовжніх волокон.

Продовженням вивчення художньої обробки виробів з деревини інкрустацією може стати екскурсія до лісу. Учні знайомляться з породами дерев у природних умовах, що збагачує їх уявлення про різноманітну деревину, викликає інтерес до їх вивчення.

Засвоєння учнями різних порід дерев, ознайомлення з їх декоративними властивостями має велике значення, але тільки безпосередня робота з матеріалом (деревиною) сприяє розвитку важливої здібності учнів - відчуття матеріалу. Формування цієї якості починається вже з роботи на тренажних дощечках. І далі продовжується, поглиблюючись і вдосконалюючись, протягом всього періоду навчання.

Для перших вправ бажано обрати липу. М'яка до серцевини, більш щільна і твердіша до кори, вона легко обробляється гострим інструментом. Білого кольору, з легким червонуватим відтінком, ця деревина має досить рівні волокна. Тверді породи дерева важче обробляти, бо вони вимагають затрати значної м'язової сили.

Під час пояснення процесу виконання інкрустації вчитель може використати відео, на якому детально показано, як виконувати даний вид оздоблення.

Отримавши необхідні розміри тренажних дощечок школярі розмічають і розрізують дошку, вибирають частини її без дефектів (сучків, трухлявини, гнилизни та ін.). Гладко і рівно її стругають. Результатом такої праці стають гладенькі красиві дощечки прямокутної форми для тренувальних вправ.

Робота з виготовлення тренажних дощечок викликає інтерес в учнів, бо вони знають й усвідомлюють мету і значення своєї праці: дощечки стануть засобом вивчення техніки виконання інкрустації, а потім будуть збережені як наочні посібники при вивченні композиції візерунків.

Поряд з формуванням технічної майстерності інкрустації дуже важливо розбудити у дітей любов до справи, до народного національного мистецтва, його історії, виховати повагу до таланту, праці, майстерності українських народних художників, розвинути інтерес до творчої роботи.

Вивчення кожного мотиву розпочинається зі зразка виробу. Той чи інший мотив учні виділяють з загальної композиції орнаменту і замальовують у заданому масштабі в своїх зошитах.

Викладач демонструє попередньо зроблені ним на папері замальовки орнаментального мотиву, що вивчався, супроводжуючи показ словесним поясненням. Готовий зразок виробу не дає можливості побачити послідовність зображення мотиву.

Під час замальовки, розмітки на папері певного мотиву, учні використовують лінійку, кутник, циркуль, олівець. Замальовка проводиться з демонстрацією зразка виробу, до композиції орнаменту якого входить мотив, що вивчається. Це необхідно, бо учні бачать і розуміють роль, місце і зв'язок його з іншими елементами в загальній композиції орнаменту. Замальовка мотиву закінчується його аналізом на зразку виробу, що сприяє розвитку розуміння учнями засобів зображення, за допомогою яких він створюється і пов'язується з іншими мотивами й формою предмета.

Таким чином, заняття із засвоєння мотивів будуються на конкретних предметах-зразках, і першим завданням для учнів є відображення їх на папері. При цьому вони вчаться самостійного аналітичного виділення частини (мотиву) із цілого (орнаменту виробу), а в подальшому - розуміння синтетичного об'єднання частин (мотивів) в одне ціле (орнамент).

Допускається збагачення більшості мотивів певними елементами. Можливі способи таких доповнень учні бачать на демонстрованих їм зразках під час замальовки. Окрім того, їм можна показати таблиці з різними варіантами елементів інкрустації.

Добре засвоївши один мотив, учні переходять до другого, більш складного.

Відомо, що усвідомлення практичної мети праці завжди стимулює трудову діяльність, тому відомий психолог Б. Теплов писав, що необхідно, щоб певна частина художньої діяльності дітей була спрямована на створення продукту, який на когось повинен мати вплив, був комусь потрібний, з яким пов'язане усвідомлення його можливої соціальної цінності. Без цього розвиток творчості дітей неодмінно підміняється розвитком деякого формального вміння.

Звичайно, чисто навчальна робота повинна бути присутньою в художньому вихованні, але не повинна бути єдиним видом роботи, особливо на перших етапах художнього виховання, коли закладаються основи ставлення до мистецтва [45].

При переході від тренування до виготовлення предметів, що мають практичне значення, основна складність - у задумі виробу. Учень повинен, опираючись на вивчені мотиви, використовуючи зображувальні засоби, створити оригінальний виріб, в якому художня форма і призначення предмета знаходилися б у єдності. Завдання вчителя - не пригнічувати творчої оригінальності учня, а всебічно заохочувати його пошуки, уважно допомагати долати труднощі. Не варто надто опікати дітей, бо це сковує ініціативу і гальмує їх творче ставлення до роботи.

Щоб посилити інтерес учнів до виготовлення практично потрібних предметів, завдання можна пов'язати з оформленням, скажімо, шкільної кімнати народознавства. Під час її відвідування вчитель може зауважити, що якість рамок для фотографій не відповідає рівню експонатів у кімнаті. Після такого зауваження учні можуть вирішити виготовити нові рамки і оформити ними названу кімнату.

При застосуванні раціональних методів навчання і правильному педагогічному керівництві учні здатні засвоїти композицію узору для простих виробів плоскої форми і їм під силу створення нескладного інкрустованого виробу.

У процесі створення виробу учні виявлять певною мірою ті властиві їм здібності, які сформувались під час роботи на тренажних дощечках, а саме: творчу уяву, відчуття матеріалу, лінії, світлотіні, контрасту та ін. Вони навчаться розуміти єдність естетичної та практичної сторін предметів народного декоративно-ужиткового мистецтва, ознайомляться з засобами її досягнення.

Виготовлення потрібних речей активізує навчальний процес, вносить в нього елемент творчості. Створення простого інкрустованого виробу - це вже творчість. Учні не копіюють зразка, а створюють свій. Ще М. Чернишевський зазначав, що ручна праця має творчий характер, бо в ній народжуються якісно нові предмети, які людина намагається робити якомога краще, враховуючи форму, колір, декор. Діти, звичайно, ще не створюють нового в межах цілого людства, але в процесі роботи вони відкривають нове для себе і в цьому - значення її для їх творчого розвитку.

Виконання більш складних інкрустованих мотивів ґрунтується на знаннях і вміннях, набутих учнями в процесі виготовлення мотивів на першому етапі.

Не зменшується, а зростає значення зразків-виробів народних майстрів - особливо при вивченні розмітки, зарисовки кожного наступного мотиву. Для наочного показу застосування мотиву, який треба засвоїти повинні бути підібрані високохудожні вироби (скриньки, обкладинки книг-альбомів, декоративні тарелі, підставки тощо). Показ мотиву супроводжується коротким словесним аналізом зразка у формі бесіди.

Вивчення мотивів інкрустації теж здійснюється на зразках-виробах народних майстрів, вчителів та учнів.

Мотив «сонечко» нагадує мотив «квітка». Тому учні засвоюють його легко, працюють з інтересом. Кольорову гаму деревини різних порід вони поєднували як в контрастному співставленні, так і в сполученні однотонних кольорів. Навколо центру підбираються «промені-листки» різноманітної форми, ритмічно чергуючи їх між собою.

Мотив «кучері» складає «трикутник» з «кружечками». Збагачуючи його іншими елементами, учні можуть виконувати «кучері» подвійними з «квіткою» або «сонечком» у центрі. Колір дерев'яних вставок інкрустації підбирається за своїм смаком згідно ескізу, дотримуючись контрасту їх до основного фону.

Мотив інкрустації «гачки» нагадує різьблений, але учні роблять його не в одну смугу, як в різьбі, а в дві, як мотив «кучері». У проміжок між смугами мотиву ставлять «прямокутник». Дотримуючись симетрії, доповнюють мотив різноманітними геометричними фігурами: «трикутниками», «квадратами», «кружечками» і замикають вставними лініями.

Вивчення мотивів в інкрустації на тренажних дощечках завершується самостійним компонуванням учнями нескладного орнаменту. Перш ніж підійти до його композиції, вони з допомогою нешироких вставних ліній повинні визначити робоче поле для всього зображення, потім - місце для основного мотиву. Як правило, це «квадрат», «квітка», «сонечко», ускладнені різними елементами. У відповідності до центрального мотиву підбираються другорядні, якими виступають «кучері», «кожушок», «гачки» та ін.; їх розмішували симетрично стосовно центру. Вчителю важливо бачити чи учні розуміють, як правильно використовувати засвоєні мотиви для композиції орнаменту в смузі, квадраті, колі, як використовують симетрію, ритм, колір.

На цьому завершується підготовка школярів з виконання мотивів інкрустації на тренажних дощечках, на яких було зображено всю її «абетку», тобто найбільш вживані й необхідні у подальшій роботі мотиви інкрустації. Тренажні дощечки слугують своєрідними наочними посібниками в роботі учнів з виготовлення виробів, оздоблених інкрустацією.

Заповнені ними тренажні дощечки можуть знадобитися учням у подальшому при складанні узорів для інкрустації конкретних виробів.

Лише після засвоєння мотивів інкрустації можна розпочинати вивчення орнаменту до композиції на основі засобів зображення у відповідності з формою виробу.

У процесі роботи з учнями зі складання композиції орнаменту вчитель повинен навчити їх виходити з форми виробу, бо вона визначає підбір орнаментальних мотивів, зв'язок їх між собою і розташування на поверхні предмета.

Симетричність - це певна закономірність у розташуванні мотивів орнаменту. Вона не розчленовує поверхню виробу на частини, а служить для зв'язку всіх його частин, створюючи цілісність предмета. Людське око звикло знаходити красу в симетрії, гармонії ліній і форм [41].

Симетрія відіграє велику роль у гуцульському орнаменті інкрустації виробів прямокутної форми, зокрема скриньок, обкладинок та ін., як основний засіб, що дозволяє пропорційно розмістити на поверхні всі орнаментальні мотиви, привести їх у чітку і ясну систему. Не меншу роль у цьому відіграє лінія, яка служить засобом декоративної організації поверхні таких виробів, підкреслює їх форму, сприяє виявленню декоративних властивостей матеріалу. Тому для виконання виробів прямокутної форми особливо важливим є відчуття симетрії та лінії.

У процесі роботи над декоративними речами в учнів розвивається відчуття міри, уміння знаходити правильне співвідношення величини орнаментальних мотивів з розміром виробу.

Особливу увагу варто звертати на розвиток в учнів відчуття ритму, а також колориту. У відповідності з цим завданням основними об'єктами для проектної діяльності можуть бути вироби круглої плоскої і об'ємної форм.

Засвоївши інкрустацію деревом, учні можуть вивчати інкрустацію металом, пластмасою, перламутром, рогом, бісером тощо. У процесі занять вони можуть знайомитися з обробкою декоративного дроту, кольорової бляхи, пластмас та ін. [41].

Відомо, що декоративне зображення в прикладному мистецтві здатне нести певне ідейне навантаження. У сучасний орнамент інкрустації народні майстри вводять національну символіку. Учні, як і народні умільці, вводять в свої композиції узорів для тарілок п'яти-шестикутні «зірки», «тризуб», написи, силуетне портретне зображення тощо.

Творчість учнів активізується впродовж усіх занять - від роботи на тренажних дощечках, де ставилося завдання доповнення зразка своїми елементами, до створення конкретного виробу, починаючи з простих (рамки, брошки), закінчуючи складними (тарілки, скриньки).

Один із варіантів - це гребінець. Якщо учні працюватимуть над цим виробом, вчитель може використати як роздатковий матеріал послідовність виконання інкрустації у фотографіях.

У процесі обдумування виробу і його виготовлення перед учнями завжди ставиться завдання - враховувати відповідність орнаменту до форми, матеріалу і призначення виробу, що і повинно дати потрібні результати.

Навчання учнів варіативному модулю реалізується через проектну діяльність. Результатом роботи має бути творчий продукт - виріб. Вказана діяльність потребує не лише знань, але й умінь критично та творчо мислити.

Проектна робота дуже перспективна, оскільки в ній кожен з учасників не втрачає свого статусу активної діючої особистості, намагається зайняти в групі позицію, що відповідає його можливостям: знанням, умінням, здібностям, мисленню тощо. Результати проектування повинні бути, так би мовити, «відчутними», тобто, якщо проект містив теоретичну проблему, то має бути конкретне її вирішення, якщо практичну - конкретний результат, готовий до використання.

Отже, під час вивчення варіативного модулю «Інкрустація виробів із деревини», вчитель може використовувати різноманітне методичне забезпечення, яке забезпечує ефективне вивчення теми, засвоєння матеріалу, а також підвищує мотивацію до вивчення модулю.

2.3 Використання інформаційно-комунікаційних технологій у процесі вивчення варіативного модулю «Інкрустація виробів із деревини»

У сучасних умовах інтенсивного розвитку ІКТ виникає необхідність у створенні іншого освітнього середовища. Нині актуальним є питання використання програмно-методичних і телекомунікаційних засобів у навчальний процес середньої загальноосвітньої школи.

Досвід застосування комп'ютера на практичних заняттях дозволяє висловити деякі загальні педагогічні і методичні міркування відносно ролі інформаційних технологій в активізації пізнавальної діяльності і в організації самостійної роботи. Застосування комп'ютера в навчальному процесі дозволяє:

) інтенсифікувати навчальний процес і підвищити його ефективність за рахунок можливості опрацювання значного обсягу навчальної інформації;

) розвивати пізнавальну активність, самостійність, підвищувати інтерес до дисципліни, що вивчається;

) установлювати зворотний зв'язок, необхідний для керування навчальним процесом, систематично контролювати ЗУН і підвищувати якість перевірки знань;

) удосконалювати форми і методи організації самостійної роботи;

) індивідуалізувати процес навчання у масовій аудиторії із збереженням цілісності, що дозволяє враховувати індивідуальні особливості;

) здійснювати принцип алгоритмізації навчальної діяльності.

Багато дослідників відзначають такі особливості ІКТ, як багатофункціональність, оперативність, продуктивність, насиченість, можливість швидкої й ефективної творчої самореалізації учнів наявність для них персональної освітньої траєкторії. Це не лише потужний засіб навчання, що дозволяє навчати роботі з інформацією, а й, з іншого боку, комп'ютерні телекомунікації - це особливе середовище спілкування один з одним, середовище інтерактивної взаємодії представників різних національних, вікових, професійних й інших груп користувачів незалежно від їхнього місця знаходження. Відрізняючись високим ступенем інтерактивності, комп'ютерні телекомунікації створюють унікальне навчально-пізнавальне середовище, тобто середовище, що використовується для розв'язування різних дидактичних завдань.

Використання ІКТ призводить до суттєвих змін у методах і організаційних формах навчання.

Основні чотири групи умов ефективності використання комп'ютера в навчально-виховному процесі:

) умови, що забезпечують формування соціальної і пізнавальної активності як ключових особистісних характеристик учнів в умовах широкого використання ІКТ; варіативність програм, доступ до баз даних (інформації), вибір програм, вибір видів діяльності на рівні навчального закладу;

) умови, що забезпечують розвиток самостійності молодої людини: діалоговий характер програм, наявність кінцевого результату (в предметній формі), результати на проміжних стадіях навчання, варіативність мов та виконавців програм;

) умови, що забезпечують розвиток здатності до самореалізації: інтелектуальна продуктивна праця, визначення адресату навчаючих програм (користувач або програміст);

) умови, що забезпечують гармонійну індивідуальність особистості учнів; співвідношення образного і логічного компонентів у програмах, співвідношення емоційного і раціонального в педагогічній організації комп'ютеризованого навчання, співвідношення рівня пізнавальної потреби та можливостей її реалізації.

Можна виділити п'ять основних переваг комп'ютера, завдяки яким використання його в навчальному процесі підвищує його ефективність:

. Комп'ютер розширив можливість подання навчальної інформації. Застосування кольору, графіки, мультиплікації, звуку дає змогу відтворити реальну обстановку діяльності. За своїми зображувальними можливостями комп'ютер анітрошки не поступається ні перед кіно, ні перед телебаченням.

. Комп'ютер підсилює мотивацію навчання. Не тільки новизна роботи з комп'ютером, що сама по собі нерідко сприяє підвищенню інтересу до навчання, а й можливість регулювати подання навчальних завдань за складністю, виховувати в учнів інформаційну культуру. До того ж, комп'ютер усуває одну з найважливіших причин негативного ставлення до навчання - неуспіх, зумовлений нерозумінням суті проблеми, значними пробілами в знаннях тощо. Працюючи на комп'ютері, учень може довести рішення будь-якої задачі до логічного закінчення, оскільки йому надається потрібна допомога, а якщо використовуються найбільш ефективні навчальні системи, то йому пояснюється рішення; він може обговорити його оптимальність і тупикові ходи.

. Комп'ютер активно залучає учнів до навчального процесу. Один з найбільш істотних недоліків існуючої системи навчання полягає в тому, що вона не забезпечує активного включення учнів у навчальний процес. Наприклад, у процесі пояснення нового матеріалу багато хто не працює у повну силу; одні - тому що їм не зрозуміло; інші - тому що їм це уже відомо; треті - втратили послідовність міркування; четверті - у цей момент відвернулися, думаючи про щось інше.

. Набагато розширюються набори навчальних завдань. Комп'ютери дають змогу успішно застосовувати в процесі навчання задачі на моделювання різних ситуацій.

. Комп'ютер дає змогу якісно здійснювати контроль за діяльністю учнів, забезпечуючи при цьому гнучкість керування навчальним процесом. Під час проведення теоретичних досліджень і практичного досвіду помічено ще одну особливість застосування комп'ютерної техніки у навчанні. Вона, мабуть, є домінуючою саме в процесі трудового навчання. Ця особливість полягає в тому, що застосування комп'ютерної техніки дає змогу відчути і побачити школярам корисність своєї діяльності, усвідомити себе інженерами, технологами, економістами, дизайнерами, відчути свою працю, пізнати комп'ютер з нової сторони як інструмент різного роду діяльності людини.

Цілком зрозуміло, що комп'ютерну техніку варто застосовувати в процесі вивчення теоретичного матеріалу, тому що школярі, працюючи тільки на комп'ютері, ніколи не навчаться виконувати практичні операції, спрямовані на механічний вплив за допомогою інструментів на оброблюваний матеріал. На сьогоднішній день практичні роботи є основою основ технологічної підготовки школярів.

До методичного забезпечення викладання варіативного модулю «Інкрустація виробів із деревини», окрім звичайної документації (плани-конспекти традиційних і нетрадиційних уроків; технологічні карти; методичні розробки до самостійної роботи учнів, контрольних робіт та тестових завдань), з метою ефективного формування знань та вмінь викладачу бажано підготувати комп'ютерні засоби навчання: презентації; колекції зображень художніх виробів майстрів; зразки орнаментів для створення композиції; зразки творчих проектів. До того ж, має бути можливість роздрукувати названі документи або їх частини, на той випадок, коли комп'ютер не можна буде використати в майстерні, де проходить урок. Важливе значення мають для забезпечення викладання цього матеріалу різні об'єкти: художні твори майстрів; зразки виробів, виготовлених вчителем чи самим учнем.

Отже, зростання ролі ІКТ у багатьох видах людської діяльності цілком природно спричиняє зміни в системі освіти, спрямовані на переорієнтацію навчально-виховного процесу з суто репродуктивних механізмів мислення на заохочення творчої активності учнів, що розвиватиметься на базі належного інформаційного забезпечення.

2.4 Аналіз умов праці в майстерні з обробки деревини

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

В якості об’єкту дослідження умови охорони праці було обрано майстерню Полошківського НВК, що відповідає темі та загальному спрямуванню дипломної роботи. Визначення відповідності умов техніки безпеки нормативним вимогам проводиться за наступними нормативними актами:

         Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП);

         СНиП 2.04.05-91;

         санітарних норм (СН 245-71);

         будівельних норм і правил (СНиП 11-65-73);

         «Санітарно-гігієнічним вимогам до організації трудового навчання учнів I-VII і VIII - Х (ХІ) класів» (№3215 і 3216).

Майстерня знаходиться в одноповерховій будівлі. Габаритні розміри майстерні:

довжина: 12,7 м;

ширина: 5,8 м;

висота: 2,8 м;

площа: 73,66 м².

Додаткові розміри:

розмір кватирки: F_кв=0,65 м²;

розмір дверей S_дв=1,98 м²;

кількість працюючих: 17;

вид джерела світла: лампа розжарювання;

система освітлення: загальна в системі комбінованого;

висота від центру дверей до центру кватирки: 1,05 м;

кількість світильників: 8;

кількість ламп у світильнику: 1;

потужність однієї лампи: 100 Вт;

кількість вікон: 4;

вікна розташовані вздовж меншої стіни;

висота від підлоги до підвіконня: 0,7 м;

найбільша відстань від вікна до робочого місця: 5,3 м;

площа приміщення, що припадає на одну особу: 73,66/17=4,33 м².

Джерела збиткового тепла, електромагнітного чи іонізуючого випромінювання відсутні.

Підлога дерев’яна, пофарбована, не має значних дефектів. Підлога майстерні гладка, що забезпечує гарне вологе прибирання ганчіркою, і неслизька, при експлуатації не утворюється додатковий пилу.

Працюючі забезпечені санітарно-побутовими приміщеннями.

Нами було проведено аналіз санітарно-гігієнічних умов.

Великий вплив на самопочуття і працездатність людини чинить мікроклімат виробничих приміщень, який визначається температурою повітря, його складом, тиском, відносною вологістю, швидкістю руху повітряних потоків.

Дослідження умов повітрообміну

Для підтримки в навчально-виробничих приміщеннях нормального, відповідаючого гігієнічним вимогам складу повітря, видалення з них шкідливих газів, парів і пилу використовують вентиляцію.

Рис. 2.1. Схема розрахунку природної вентиляції

Визначимо ефективність природної вентиляції приміщення.

Об’єм майстерні:

V=a∙b∙c

де a - довжина приміщення, м, b - ширина приміщення, м, c - висота приміщення, м.

V = 12,7·5,8·2,8=206,25

Об’єм майстерні, що припадає на одного працюючого:

L =  =  = 12,13 ,

де n - кількість працюючих.

Виходячи з розрахунків, нормований об’єму приміщення на одного працюючого (L') повинен становити не менше 30 м³/год.

Таким чином, необхідний повітрообмін L_н обчислюється за формулою

= 30·17=510 м³/год,

Фактичний повітрообмін здійснюється за допомогою природної вентиляції як неорганізовано - через різні нещільності у віконних і дверних прорізах, так і організовано - через кватирку у віконному прорізі.

Фактичний повітрообмін L_ф, м³/год, обчислюється за формулою:

L_ф=F_кв v_п µ 3600

де F_кв - площа кватирки, через яку буде виходити повітря, м²;

v_n - швидкість виходу повітря через кватирку, м/с. Її можна розрахувати за формулою:

v_n,

де g - прискорення вільного падіння, g =9,8 м/с²;

∆Н₂ - тепловий напір, під дією якого буде виходити повітря з кватирки, кг/м²:

,

де h₂ - висота від площини рівних тисків до центру кватирки;

γ_з та γ_вс - відповідно об'ємна вага повітря зовні та всередині приміщення, кгс/м³.

Її можна визначити з наступного співвідношення: відстані від площини рівних тисків до центрів нижніх і верхніх прорізів відповідно h₁ та h₂ (рис. 2.1), обернено пропорційні квадратам площ цих прорізів S_дв та F_кв, тобто:

.

З геометричних розмірів приміщення h₁+h₂=h,

де h - висота між центрами нижніх та верхніх прорізів.

Таким чином, з системи двох рівнянь з двома невідомими знаходимо h₂:

=

Об'ємна вага повітря визначається за формулою:

,

де Р_б - барометричний тиск, мм рт. ст., в розрахунках береться таким: Р_б = 750 мм рт. ст.;

Т - температура повітря у градусах Кельвіна.

Відповідно до ГОСТу 12.1.005-88 для теплого періоду року, температура повітря повинна бути не вище +28˚С, або T=301 К, для холодного періоду року відповідно t=17˚С, або T=290 К.

Для повітря зовні приміщення температура визначається за СНиП 2.04.05-91:

для теплого періоду: t = 24˚С, T = 297 К;

для холодного періоду: t = -11˚С, T = 262 К.

=1,174 кгс/м³;

=1,332 кгс/м³;

γ_вс(т)=1,159 кгс/м³;

γ_вс(х)=1,203 кгс/м³;

ΔH_2(т)==0,95 (1,174-1,159)=0,0143 кг/м²;

ΔH_2(х) = = 0,95 (1,332 -1,203)=0,1226 кг/м²;

v_п(т)==м/с;

v_п(х)==м/с;

L_ф(т) = F_кв v_п(т)3600 = 0,65   0,5  3600 = 573,4 м³/год

L_ф(х) = F_кв v_п(х)3600 = 0,65   0,5  3600 =1653,6 м³/год

Визначивши фактичний повітрообмін і порівнявши його з необхідним, можна зробити висновок:

В холодний період року фактичний повітрообмін перевищує нормований у 3 рази, що може викликати переохолодження працюючих. Для покращення умов праці можна рекомендувати скорочення часу провітрювання приміщення пропорційно перевищенню фактичного повітрообміну над необхідним, тобто до 20 хвилин на годину.

В теплий період року фактичний повітрообмін відповідає нормі.

Дослідження умов освітленості

Велике значення для попередження травматизму в майстернях має освітленість робочих місць. Вона повинна відповідати санітарним правилам і відповідним будівельним нормам, розглянутим вище.

Зазвичай застосовують три види освітлення: природне, штучне та змішане.

Перевіримо достатність природного освітлення в зазначеній майстерні.

При дослідженні достатності природного освітлення необхідно відповісти на запитання: чи відповідає фактичне значення природного освітлення нормативному за СНиП II-4-79.

Нормоване значення коефіцієнта природного освітлення (КПО) для четвертого світлового поясу України, е_IV, визначається, %, за формулою:

е_н = е^ІІІ m c,

де е^ІІІ - нормоване значення КПО для III світлового поясу за СНиП II-4-79; е^ІІІ = 1,5%;- коефіцієнт світлового клімату, m = 0,9;

c - коефіцієнт сонячності; для географічної широти м. Глухів с = 0,75-1,0.

е_н = 1,5 · 0,9 · 1 = 1,35%

Фактичне значення коефіцієнта природного освітлення для досліджуваного приміщення можна знайти за формулою:

,

де     S_o - площа усіх вікон у приміщенні, м²;

S_o = (1,7 ·1,3) 4 = 8,84 м²;

S_n - площа підлоги приміщення, м²;

S_n = 12,7 · 5,8 = 73,66 м²;

К_буд - коефіцієнт, що враховує затемнення вікон іншими будинками, якщо будинків немає, то К_буд = 1;

К_з - коефіцієнт запасу береться в межах К_з = 1,3 - 1,5.

r₁ - коефіцієнт, який враховує відбиття світла від внутрішніх поверхонь приміщення. Його значення залежить від розмірів приміщення (довжини і ширини), глибини приміщення (відстані від вікна до протилежної йому стінки), висоти від верху вікна до рівня робочої поверхні, відстані розрахункової точки від вікна, середньозваженого коефіцієнта відбиття світла ρ_сг, який залежить від кольору стін, стелі, підлоги. Значення коефіцієнтів r₁ і ρ_сг.

Відношення глибини приміщення до висоти від рівня умовної робочої поверхні до верху вікна:

Відношення відстані розрахункової точки від зовнішньої стіни до глибини приміщення:

Відношення довжини приміщення до його глибини:

ρ_cp = 0,5;

r₁ = 5,5;

η_o - світлова характеристика вікна; η₀ = 11,35;

τ_o - загальний коефіцієнт світлопроникності віконного прорізу; τ_o = 0,5;

е_ф =  =1,94

Порівнюючи значення нормованого коефіцієнта природного освітлення і фактичного освітлення можна зробити висновок, що природне освітлення у досліджуваному приміщенні відповідає нормі.

Перевіримо достатність штучного освітлення.

Для оцінки ефективності штучного освітлення в приміщенні необхідно порівняти значення фактичного освітлення та нормованого значення за СНиП ІІ-4-79.

При комбінованому освітленні частка загального освітлення в системі комбінованого повинна складати 10% норми для комбінованого освітлення, але не менше 50 лк при використанні ламп розжарювання.

Е_н = ≥ 50 лк.

Значення фактичного освітлення можна знайти за допомогою методу коефіцієнта використання світлового потоку:

, лк,

де F_л - світловий потік однієї лампи, F_л=1450 лм.;

η_в - коефіцієнт використання світлового потоку; η_в=0,4-0,6;- кількість світильників, шт.; N=8;- кількість ламп у світильнику, шт.; n=1;- площа приміщення, м²; S = 73,66 м²;- коефіцієнт запасу; k = 1,5 - 2;

z - коефіцієнт нерівномірності освітлення: для ламп розжарювання z =1,15;

Е_ф = =  = 54,8 лк

Порівнюючи нормативне значення освітленості з фактичним, можна зробити висновок, що штучне освітлення в приміщенні відповідає нормі.

Висновки

Дослідження процесу трудового навчання дозволяє стверджувати, що включення до занять в школах питань з оздоблення виробів технікою інкрустація цілком себе виправдовує. Інтерес учнів до таких занять зумовлений не лише середовищем, в якому вони живуть, але й віковими особливостями підлітків, у цьому віці зростають їх фізичні сили, які вимагають застосування до конкретної справи; крім того, підлітків захоплює робота, яка дає практичні результати.

Не всі школярі в подальшому пов'яжуть свою трудову діяльність з художньою обробкою матеріалів, але одержані в процесі занять художня культура, інтересі до національного народного мистецтва збагатить їх духовно. Не пройде безслідно і досвід творчих пошуків на заняттях, що дають відчуття великого задоволення, і це неминуче проявиться у будь-якій трудовій діяльності, в якій братимуть участь випускники школи.

Отже, за результатами дипломного дослідження сформульовано наступні основні висновки й узагальнення.

Зроблений аналіз наукової та науково-методичної літератури з теми дослідження показав, що дане питання ще не вивчене в повній мірі; це і підтверджує актуальність вибраної теми.

Проаналізувавши зміст шкільної програми з технології, слід відзначити: зміст модуля «Технологія інкрустації виробів з деревини» передбачає залучення учнів до традиційних українських промислів, формування необхідних для цього знань і вмінь, навчання учнів поводження з різноманітними засобами праці; формування в учнів культури побуту та праці, трудових прийомів і вмінь виготовлення виробів у техніці інкрустації; розвиток естетичного смаку; створення умов для реалізації особистісно-орієнтованого навчання, виховання та розвитку особистості. Найбільш ефективно ці задачі можуть бути вирішені шляхом використання у навчанні сучасних педагогічних і технологічних систем, які базуються на засадах проектно-технологічної діяльності, що забезпечує одночасний розвиток, навчання і виховання учнів, шляхом залучення їх до активної творчої діяльності.

Розроблена програма варіативного модулю «Інкрустація виробів із деревини». В ній передбачається ознайомлення з інструментами та матеріалами, що необхідні для оздоблення виробів технікою інкрустація, технологічна послідовність виготовлення нескладних виробів, їх кінцева обробка. Значна увага приділяється не лише вивченню особливостей виготовлення різних виробів, а й знайомству з композиційною побудовою виробу, колористичним вирішенням. Розроблено систему методичного забезпечення для викладання варіативного модулю «Інкрустація виробів із деревини», яка включає зразки високохудожніх виробів, зразки мотивів і композицій, послідовність виконання інкрустації у фотографіях з поясненнями, шаблон навчального проекту, приклад навчального проекту, відеоматеріали з інкрустації.

Обґрунтовано форми та методи активізації навчання, які рекомендуються для використання при вивченні розділу, а саме: методи передачі навчальної інформації (розповідь, пояснення, демонстрація, інструктажі, бесіда), методи контролю та самоконтролю (спостереження, опитування), інтерактивні методи (мозковий штурм, метод фокальних об’єктів), форми активізації учнів (проблемне навчання, колективні форми роботи, дидактичні ігри).

Розглянувши особливості методики викладання варіативного модулю «Інкрустація виробів із деревини» відзначимо, що існує зв'язок між методами навчання, які застосовуються на уроках та їх навчально-методичним забезпеченням. Розроблено методичні рекомендації щодо вивчення варіативного модуля «Інкрустація виробів із деревини» предмета технології. Так, під час мотивації навчальної діяльності учнів доцільно використовувати відеоматеріали по темі інкрустація, під час практичної роботи для учнів буде корисною послідовність виконання інкрустації у фотографіях.

Дослідження не вичерпує усіх аспектів цієї складної проблеми. Це зумовлює необхідність її подальшої розробки.

Список використаних джерел

1. Антонович Є.А. Декоративно-прикладне мистецтво з практикумом в навчальних майстернях / Антонович Є.А. - К., 1991. - 120 с.

2.      Антонович Є.А. Декоративно-прикладне мистецтво / АнтоновичЄ.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкович М.Є. - Львів: Світ, 1992. - 272 с.

.        Антонович Є.А., Художні техніки у школі / Антонович Є.А., Проців В.І., Свид С.П. - К., 2007.-305 с.

.        Анулова Л.Ф. Материаловедение и технология производства художественных керамических изделий / Анулова Л.Ф., Приблуда С.З. - М.: Высшая школа, 2011.-216 с.

5. Ассєв Ю.С. Джерела мистецтв Київської Русі / Ассєв Ю.С. - К.: Мистецтво, 1980. -214 с.

6. Барадулин В.А. Резьба по дереву / Барадулин В.А. // Основы художественного ремесла. - М.: Просвещение, 1979.-С 33-78.

7. Барадулин В.А. Сельському учителю о народних промислах / Барадулин В.А. - М.: Просвещение, 1979. - 112 с.

8. Беспалько В.П. Доступность учебного материала / Беспалько В.П. // Сов. педагогика. -2007. - №4.-С. 53-56,

9. Будзан А.Ф. Різьба по дереву в західних областях України / БудзанА.Ф. - К.: Вид-во АНУРСР, 1960,-106 с.

10.    Бутник-Сіверський Б.С. Українське народне мистецтво / Бутник-Сіверський Б.С. - К.: Наукова думка, 1966,-224 с.

.        Вихрущ A.B. Трудова підготовка учнів у загальноосвітніх школах України (XIX - початок XX століття) / Вихрущ A.B. - К., 1993. - 199 с.

12. Гедвілло О.І. Індивідуальний підхід до навчання з практикуму в майстернях / Гедвілло О.І., Носова І.О., Ковальова Г.В. // Трудова підготовка в закладах освіти. - 2010. - №2. - С. 44-47.

13.    Гладков H.H. Народные ремесла. Справочник / Гладков H.H. - Симферополь: Бизнес-информ, 2005.-431 с.

14. Данченко О.С. Невмируще джерело. Бесіди про українське народне мистецтво / Данченко О.С. - К.: Мистецтво, 1975. - 190 с.

15. Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття). - К.:Райдуга, 1994. - 14 с.

16.    Дикарев Б.Н. Оценка эффективности усвоения студентами учебного материала / Дикарев Б.Н., Попкович B.B. // Нові технології навчання. - 2009. - Вип.5.-С37-44.

17. Закон України «Про освіту». - К.: МО України, 2008.

18.    Захарчук-Чугай Р.В. Декоративно-прикладне мистецтво / Захарчук-Чугай Р.В. - Львів: Світ, 1993.-С. 89-94.

.        Іваночко A.B. Народні ремесла на уроках трудового навчання / Іваночко A.B. // Трудова підготовка в закладах освіти. - 1998. - №3. - С. 10-11.

20. Каньковський І.Є. Відродження народних ремесел на базі загальноосвітньої школи / Каньковський І.Є. // Трудова підготовка в закладах освіти. - 2007. - №1.-С. 22-27.

21.    Каплан М.И. Народные художественные промыслы / Каплан М.И., Митлянская Т.Б. - М.: Высшая школа 1980. - 175 с.

22. Карпов Г.В. Технические средства обучения: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов и учашихся педучилищ / Карпов Г.В., Романин В.А. - М.: Просвешение, 1979. - 271 с,

23. Качнев В.И. Методика формирования трудовых умений и навыков учащихся 5-7 классов / Качнев В.И. - К.: Радянська школа, 2010. - 114 с.

24. Клочков И.Д. Методы обучения трудовым действиям / Клочков И.Д. - М., 1972.-112 с.

25. Коберник О.М. Проектування на уроках трудового навчання / Коберник О.М. // Трудова підготовка в закладах освіти» - 2009, - №4. - С 2-14.

26. Ковальов О. Є. Методика викладання декоративного мистецтва у початковій школі / Ковальов О. Є. - Суми: ВВП «Мрія - Г ЛТД, 2007. - 204 с.

27.    Коломієць Ю.В. Трудове виховання учнів 8-9 класів на традиціях і звичаях українського народу: Дис. канд. пед. наук: 13.00.02./ Ковальов О. Є. - К., 1998. - 191 с.

.        Кондратьева С.В. Відродження народних традицій з обробки матеріалів на уроках трудового навчання / Кондратьева С.В. // Трудова підготовка в закладах освіти. -2008. - №4.-С. 18-21.

29. Кувшинов Н.И. Влияние повторных упражнений на самоконтроль учащихся в производственном обучении / Кувшинов Н.И. // Вопросы психологии. -1961. - №2.-С. 17-20.

30. Кудін В.О. Мистецтво і духовний світ молоді / Кудін В.О. - К.: Радянська школа, 1983.-96С.

.   Лосюк П.В. Декоративно-прикладне мистецтво в школі / Лосюк П.В. - К., 1979. - 185 с.

32. Лында A.C. Учет и оценка знаний и учений / Лында A.C. // Школа и производство. - 1971. - №7.-С. 66-70.

33.    Лямин И.В. Художественная обработка металлов / Лямин И.В. - Машиностроение, 2008. - 112 с.

34. Манакова Л.П. Современное декоративное искусство и предметная среда: Автореф. дисс. канд. Искусствоведения / Манакова Л.П. - М., 1972, - 17 с.

35.    Матвєєва Т.О. Мозаїка та різьблення по дереву / Матвєєва Т.О. - К,: Вища школа, 1993.-135 с.

36. Микитчук В.И. Руками сельского умельца / Микитчук В.И. - К.: Урожай. 2010.-173С.

.   Панюкова С.В. Информационные и коммуникационные технологии в личностно-ориентированном обучении / Панюкова С.В. - М; Ин-т информатизации РАО, 1998. - 162 с.

38. Поляков В.А. Политехнический принцип в трудовом обучении школьников / Поляков В.А. - М.: Просвещение, 2007. - 80 с.

39. Рафаенко В.Я. Народные художественные промыслы / Рафаенко В.Я. - М., 1988

40.    Рожнев Я.А. Методика трудового обучения с практикумом в учебных мастерских / Рожнев Я.А. - М.: Просвещение, 2008. - 240 с.

41. Скаткин М.Н. Труд в системе политехнического образования / Скаткин М.Н. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1976. - 328 с.

42. Скільський Д.М. Вивчення художньої обробки деревини в школі. Навчальний посібник / Скільський Д.М. - Тернопіль, 2003.-с. 69-70.

.   Терещук А. Навчання учнів основних етапів проектно-технологічної діяльності / Терещук А., Вдовиченко А. // Трудова підготовка в закладах освіти. - 2004. - №4.-С. 10-13.

44. Тименко В.П. Художня праця / Тименко В.П.-К.:Спалах, 2010. - 56 с.

45. Тхоржевський Д.О. Методика трудового навчання та викладання загальнотехнічних дисциплін / Тхоржевський Д.О. - К.: Вища школа, 1985. - 175 с.

46.    Тхоржевський Д.О. Система трудового навчання / Тхоржевський Д.О. - К.: Вища школа, 1985. -175 с.

47. Тхоржевський Д.О. Українські народні ремесла / Тхоржевський Д.О. // Трудова підготовка в закладах освіти - 2009, - №3 - С. 25.

48. Хорунжий В.I. Методика трудового навчання в початкових класах. Частина ІІ / Хорунжий В.I. - Олександрія: РВА «Світло», 1996. - 96 с.

49. Хорунжий В.І. Практичні роботи в навчальних майстернях / Хорунжий В.І. - К.: Вища школа, 1989. - 173 с.

50.    Цируль К.Ю. Ручна праця в загальноосвітній школі / Цируль К.Ю. - К.:Райдуга, 1994. - 214 с.

51. Шуляк В.Н. Створення і втілення в життя власних проектів / Шуляк В.Н. // Трудова підготовка в закладах освіти - 2012. - №3. С. 8-9

52.    (роботи1

.        ШЇМИ