Сім'я як клієнт соціальної роботи
Зміст
Вступ
Розділ І. Теоретичний аналіз інституту сім`ї
.1Інститут сім`ї в контексті соціології
.2Сімя як обєкт соціальної роботи
.3Механізми соціальної захищеності сімей в суспільстві що трансформується
Висновок до першого розділу
Розділ ІІ. Механізм соціальної роботи з сімєю в сучасній Україні
.1 Специфіка соціальної роботи з сімєю
.2 Особливості соціальної роботи з сімєю закордоном
.3 Роль центру соціальної служби у підтримці сімей
Висновок до другого розділу
Розділ ІІІ. Опитування громадської думки на тему: «Цінність сім`ї в житті студентської молоді
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність.
Сімя - головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайну роль у його життєдіяльності - через фізичну й соціокультурну зміну поколінь забезпечує можливість існування суспільства. У сімї створюється найбільше суспільне багатство - людина. Тут вона народжується і формується як особистість. Немає країни без сімї, сімейно-родинних відносин.
Без сімї неможливе відтворення населення, його соціалізація і, нарешті, неможливе утворення всіх інших соціальних інституцій. Саме рівень розвитку сімї разом з характером праці зумовлюють суспільний порядок, за яким живуть люди в різних державах, за різних історичних умов.
Водночас функціонування сімї є результатом специфічних соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві. Отже, сімя - це ніби проміжний стан між суспільством та індивідом.
Сімя займає одне з головних місць в державі, в житті суспільства, в житті кожної людини. З розвитком суспільства відбуваються зміни у формуванні сім'ї та взаємовідносин між окремими її членами: зменшення стабільності, малодітність, послаблення традиційної ролі батька, трудова зайнятість жінок тощо, що певним чином змінюють взаємини між батьками та дітьми у родинах.
Значні зміни відбуваються у системі чоловічих та жіночих соціальних ролей у сім'ї стосовно виховання дітей. Залучення жінок до суспільно-виробничої сфери, що спостерігається протягом останніх десятиліть, підвищує їх авторитет у родині і водночас зменшує можливість спілкування з дітьми, їх виховання. Важкі матеріальні умови існування більшої частини українських сімей примушують жінок до праці не стільки з необхідності власного самоствердження та професійної кар'єри, скільки через необхідність матеріально підтримати власну сім'ю.
Майже половина сімей не справляється з функцією виховання дітей. Це зумовлюється такими зовнішніми і внутрішніми причинами сучасної соціально-педагогічної ситуації в суспільстві: по перше, незадовільним соціально-економічним становищем та морально-правовим статусом сімї в суспільстві; по-друге, низькою психолого-педагогічною культурою, погіршення соціально-економічних умов, низький рівень відповідальності та юридично-правового і морально-етичного обовязку батьків.
Також гострою проблемою є виконання репродуктивної функції. Зараз велика кількість сімей має лише одну дитину, а деякі не мають навіть і однієї. Вони пояснюють це тим, що зараз не найкращі часи для народження дітей, що спочатку має бути достатня матеріальна забезпеченість сім`ї.
Дослідження проблематики інституту сім'ї тривалий час перебуває в полі зору науковців: її соціальні аспекти вивчалися Л.Морганом, Ф. Енгельсом, М. Ковалевським, Ф. Ле Пле, Б. Малиновським, О. Контом, Е. Дюркгеймом, П. Сорокіним, Г. Спенсером та ін. Тенденції розвитку сучасної сім'ї як соціального інституту аналізуються у працях Е. Берджеса, У. Гуда, Дж. Готтмана, М. Вагнера, Х. Локка, В. Лутца, Т. Парсонса, Е. Гіденса, П. Бергер, Б. Бергер та ін. Різноманітні аспекти функціонування сім'ї, зокрема в нових соціально-економічних умовах, досліджують російські вчені А. Антонов, С. Голод, М. Мацковський, В. Медков, Н. Римашевська, Г. Сілладзе, А. Харчев. Серед українських дослідників проблематику сучасної сім'ї вивчають О. Балакірєва, Г. Дворецька, Т. Кузьменко, Н. Лавриненко, А. Ноур, В. Пилипенко, Л. Чуйко, Ю. Якубова та ін.
Обєкт - сім`я, як соціальний інститут.
Мета - розкрити особливості соціальної роботи з сімєю, в сучасному українському суспільстві що трансформується.
Предмет - чинники, що формують форми та методи соціальної роботи з сімєю.
Завдання:
Розглянути інститут сім`ї в контексті соціології.
Вивчити сім`ю, як обєкта соціальної роботи.
Розглянути міждисциплінарний огляд категорії «сім`я».
Розглянути специфіку соціальної роботи з сім`єю.
Дослідити особливості соціальної роботи з сім`єю в Україні та закордоном.
Проаналізувати механізми соціальної захищеності сімей в суспільстві що трансформується.
Розглянути діяльність центру соціальних служб щодо підтримки сімей.
Гіпотеза: ми вважаємо, що сучасна українська сім`я як соціальний інститут, має низку проблем соціально-економічного, культурного та психологічного характеру, які визначають її кризовий характер та призводить до того що вона стає потенційним клієнтом соціальної роботи.
Розділ І. Теоретичний аналіз інституту сім`ї
.1 Інститут сім`ї в контексті соціології
Сім'я - це соціальний інститут, тобто стійка форма взаємовідносин між людьми, у межах якої здійснюється основна частина повсякденного життя людей: сексуальні стосунки, дітонародження й первинна соціалізація дітей, значна частина побутового догляду, освітнього й медичного обслуговування, особливо у ставленні до дітей та осіб похилого віку.[2,272].
Виходячи із парадигми розуміння сімї як соціальної групи, її можна визначити як динамічну малу соціальну групу людей, поєднаних спільністю проживання і родинними взаєминами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування й задоволення соціально-економічних і біологічних потреб, любовю, взаємною моральною відповідальністю.[22, 12].
Сімя складається з трьох основних підсистем: чоловік - жінка; батьки - діти; дитина - дитина. Ці системи є відносно автономними, проте взаємозалежними в повсякденному житті.
Сімя виступає насамперед провідним важливим чинником соціалізації особистості на мікрорівні. Її основні соціалізуючі функції полягають у забезпеченні фізичного та емоційного розвитку індивіда, формуванні статевої ідентифікації дитини, її розумового розвитку, а також розвитку здібностей і потенційних можливостей, забезпеченні дитині почуття захищеності; формуванні ціннісних орієнтацій особистості; оволодінні дитиною основними соціальними нормами. [26, 59].
Деякі фахівці роблять спроби дати визначення сім'ї на основі системного підходу з урахуванням того, що вона несе в собі одночасно ознаки і соціального інституту, і малої групи, і системи стосунків. До найбільш значущого для практичного соціального працівника можна віднести визначення сім'ї, подане І. Трубавіною.
„Сімя - це соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає в себе інші підсистеми (членів сімї); це мала соціальна група, первинний контактний колектив. Усе це дозволяє говорити про такі її ознаки, як шлюбні, міжпоколінні, кровні, встановлені звязки між членами сімї; родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сімї; наявність певних функцій у суспільстві, прав сімї в суспільстві й прав членів сімї в родині, обовязків членів сімї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів.[27, 4].
Зміст діяльності сімї розкривається в її функціях. Під функціями сімї вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сімї та її членів, спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільства й індивідів.
Оскільки сімя взаємодіє, з одного боку, із суспільством, а з другого - з окремими особами (членами сімї), то ті функції, що вона виконує стосовно суспільства, називають суспільними функціями, а ті, які виконуються щодо окремих членів сімї, - індивідуальними. Суспільні функції звязані з потребою суспільства в інституті сімї, а індивідуальні - з потребами особи, що належить до сімейної групи.
Функції сімї - історичні, зумовлені соціально-економічним станом суспільства. Під впливом еволюції суспільства змінюються їх характер та ієрархія.[2,279].
Одна із найважливіших функцій - це репродуктивна функція, яка полягає у відтворенні населення - дітонародженні і духовно-моральному відтворенні людини в сімї. Вона має соціальний характер, оскільки не обмежується біологічним розмноженням, а передбачає відтворення людини, яка б відповідала сучасному рівню суспільства.
Розрізняють багатодітну, середньодітну і малодітну сімейну орієнтацію. Нині в Україні переважає малодітна орієнтація. Близько половини сімей мають двох дітей, третина - одну, десята частина - жодної дитини. Багатодітні сімї становлять менше ніж 3% загальної кількості.[14,155].
Репродуктивна функція безпосередньо звязана з функцією регулювання і контролю сексуальної поведінки людини в суспільстві. Сексуальні потреби людини, потяг до протилежної статі є біологічними інстинктами. Тому регуляція і контроль сексуальних відносин здійснюється в усіх суспільствах, хоч сексуальна потреба ніколи не проявляється в чистому вигляді, оскільки її зміст детермінується культурними нормами і стандартами, що їх людина засвоює з дитинства.
Наступна функція інституту сімї, яка звязана з репродуктивною функцією, - функція соціалізації, що полягає в навчанні і догляді за дітьми, їх соціальному захисті. Реалізація функції соціалізації відбувається через цілеспрямований вплив на людину з метою формування певних моральних і фізичних якостей, звичок, навичок, установок, цінностей, прищеплення відповідних взірців і норм поведінки. Сімейне виховання - це засіб первинної соціалізації особи, залучення її до складних соціальних звязків і взаємодій суспільного життя. Виконуючи цю функцію, сімя забезпечує спадковість у розвитку культури, збереження цінностей та трудових навичок. Сімейна функція виховання була й залишається актуальною на всіх етапах розвитку суспільства, незважаючи на те що вихованням дітей займаються й державні установи.
Проте з часом відбувається певна трансформація виховної функції сімї - формується нова система цінностей, стандартів і норм поведінки. Так, знову посилюється роль релігії і церкви у вихованні людини.
Поряд з виховною функцією важливою є рекреативна функція, яка сприяє розвитку особистості в членів сімї. Ця функція набуває особливого значення за умов загального соціального напруження, збільшення стресових ситуацій у сфері професійної діяльності, у побуті. Через це зростає значимість психологічної терапії, емоційної стабілізації. Сімя - це поєднання родинних, подружніх, батьківських і дитячих почуттів. Вона є тим життєвим осередком, де людина знаходить позитивні емоції, розуміння, заспокоєння, знімає психологічне напруження, душевно оздоровлюється, задовольняє потребу в особистому щасті, коханні.
Водночас сімя виконує комунікативну функцію, тобто задовольняє потребу людини в духовному спілкуванні, яке ґрунтується на взаєморозумінні і взаємопідтримці.
Сімї властива функція первинного соціального контролю, реалізація якої передбачає здійснення моральної регламентації поведінки членів сімї у спілкуванні та взаємодії одного з одним.
Нині за умов глибокої економічної кризи особливої значимості набула економічна функція сімї. Вона актуальна передовсім щодо старих батьків - пенсіонерів, які нині перебувають у скрутному економічному становищі і потребують матеріальної допомоги від інших членів сімї. Пенсійні виплати настільки мізерні, що не забезпечують навіть половини мінімального прожиткового рівня.
За умов ринку докорінно змінюється економічний аспект сімейного життя - набувають особливого значення проблеми родинної економіки. Родинна економіка - це сукупність різних видів сімейної економічної та фінансової діяльності, які забезпечують задоволення потреб членів сімї (приватне домашнє господарство, формування й витрачання сімейного бюджету тощо). [2, 283].
З огляду на особливу значущість сімї для життєдіяльності суспільства соціологи приділяють багато уваги її вивченню. Відтоді, коли соціологія сімї сформувалася як самостійна наукова галузь, проведено вже кілька десятків тисяч досліджень щодо найрізноманітніших сфер сімейного життя.[2, 272].
Соціологія сімї - це галузь соціологічної науки, котра вивчає формування, розвиток і функціонування сімї як малої соціальної групи і як соціального інституту за конкретних культурних і соціально-економічних умов, її місце і посередницьку роль у суспільстві, взаємодію з іншими соціальними групами та інститутами, з окремими індивідами.
Сімя має історично стійку організацію, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. Сімя - це своєрідна первинна група суспільства, члени якої обєднані кровними звязками, спільними інтересами, почуттями і прагненнями. Вона складається не тільки із самого подружжя та його дітей, а і з інших родичів.[28,201].
Існує багато визначень поняття «сімя», що вони акцентують увагу на різних сторонах сімейного життя. Найпростіше - це тлумачення сімї як групи людей, що кохають один одного, мають спільних пращурів, проживають разом.
Російський учений А. Антонов дає таке визначення: сімя - це група людей, обєднаних подружньо-родинними звязками, які спільно здійснюють відтворення населення, забезпечують спадкоємність поколінь, а також соціалізацію дітей, і підтримують один одного. Він стверджує, що лише наявність подружніх, родинних і батьківських відносин породжують сімю. Якщо будь-якої складової цих відносин бракує, то це вже не сімя, а сімейна група.[2, 276].
Більш широке пояснення поняття «сімя» дає російський соціолог А. Харчев. Він уважає сімю історично-конкретною системою взаємовідносин між подружжям, між батьками і дітьми, малою групою, члени якої обєднані подружніми й родинними відносинами, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю за виховання дітей, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному й духовному відтворенні населення.
Соціологія вивчає сімю на макро- і мікрорівні. Специфіка цього вивчення полягає в тім, що сімя на макрорівні розглядається як найдавніший соціальний інститут, що характеризується певними соціальним нормами, санкціями, організаційними формами, системою ролей, прав і обовязків, за допомогою яких регулює відносини між подружжям, батьками і дітьми, родичами; на мікрорівні - як суттєвий елемент соціальної структури суспільства, автономну цілісність, малу контактну соціальну групу, найдавнішу природну спільноту людей, засновану на шлюбних відносинах і родинних звязках, спільному господарстві й побуті, взаємній моральній відповідальності і допомозі, члени якої перебувають у постійному спілкуванні.
На мікрорівні здебільшого вивчаються цілі та завдання сімї, її групова динаміка, згуртованість, солідарність, стабільність, включення індивідів у сімю, задоволення перебуванням у ній, функціональними вимогами, взаємодія членів сімї, груповий контроль, санкції, сімейні цінності та норми поведінки.
На мікрорівні більше уваги приділяється взаємодіям, що розвиваються між членами сімї за різних обставин, чинникам, що формують стабільність сімї, ціннісним орієнтаціям, мотивам. Стабільність сімї залежить як від характеру внутрішніх взаємодій, так і від зовнішнього впливу соціокультурного середовища. [2, 277].
У своєму життєвому циклі сімя проходить такі фази:
зашлюбини - утворення сімї;
поява першої дитини - початок періоду дітонародження;
одруження й відокремлення від сімї останньої дорослої дитини («порожнє гніздо»);
смерть одного з подружжя - припинення існування сімї.
Сімейні відносини регулюються різними нормами. Майнові відносини, матеріальні обовязки членів сімї, розлучення регулюються правовими нормами; відносини залицяння, вибору супутника життя, розподілу обовязків, ставлення подружжя одне до одного, організація дозвілля - моральними нормами, звичаями, традиціями.[5,179].
Безумовно, у сімейних стосунках неминучі суперечності, бо подружжя може значно різнитися за характерами, рівнем емоційної культури, інтересами та духовними запитами. Напруженість у сімейних стосунках може виникати з приводу виховання дітей, використання сімейного бюджету, розподілу обовязків щодо домашнього господарства тощо. Її подоланню сприяє дотримання моральних устоїв: поблажливість, терпимість, прагнення досягати взаєморозуміння, боязнь утратити один одного.
Основні підходи до вивчення сімї в соціологічній думці.
Найхарактернішими є моделі сімї, розроблені в межах структурного функціоналізму. Його представник Т.Парсонс виходить з позиції про універсальний характер нуклеарної сімї, всередині якої він розрізняє два типи лідерства: інструментальне, повязане з вирішенням організаційних завдань, та емоційне. Відтак соціальна система нуклеарної сімї уявляється Т.Парсонсом як сукупність таких ролей:
чоловік/батько жінка/мати
син/брат донька/сестра.
Інструментальне лідерство встановлюється за роллю «чоловік/батько», емоційне - за роллю «жінка/мати». Функціональне завдання підтримки емоційного балансу між всіма членами сімї, необхідного для нормальної соціалізації дітей, вимагає міцного союзу між подружжям, закріпленого шлюбом. Соціальна система родини, згідно з Т.Парсонсом, має тимчасовий характер: виконавши завдання соціалізації дітей, вона самоліквідується, тому що діти утворюють власні нуклеарні сімї. Модель Т.Парсонса ґрунтувалася на визнанні ним ізольованого характеру нуклеарної сімї, тобто відсутності сталих міцних звязків членів сімї зі своїми батьками та іншими кровними родичами. Відповідно до цієї моделі лише один член родини - чоловік (чоловік/батько) здійснює звязок між сімєю і економікою суспільства, праця жінки суттєвої ролі для життя родини не має.[28,205].
Дослідження сімї в США у 60-70 х рр. спростували багато положень Т.Парсонса, передусім його тезу про ізольований характер нуклеарної сімї. Було доведено, що звязки з найближчими родичами мають велике значення для сучасних родин, що в розвинутих країнах досить поширені великі (а не лише нуклеарні) сімї, які складаються з 3-4 поколінь. Е.Ботт виявила таку закономірність: що в ширший соціальний контекст включена родина, то менш розмежованими є ролі подружжя. Нині в структурному функціоналізмі сімя аналізується з позиції її пристосування до обширнішої соціальної системи. Основними для цього підходу є поняття структури, функції, визначення ситуації тощо. При цьому акцентується на сталості та міцності сімї. Менше уваги приділяється її змінам і суперечностям всередині родинного кола.[28,208].
Цю прогалину заповнює конфліктологічний підхід, для якого властивим є розгляд стосунків не лише в родині, а й між сімєю як соціальним інститутом та іншими соціальними інститутами та організаціями. Такого роду конфлікти можуть виникати з приводу виховання дітей (де краще це робити: спільно вдома батькам чи в дошкільних закладах, організованих державою), перерозподілу матеріальних засобів (хто повинен приймати рішення про використання коштів, якими володіє сімя, - члени родини чи представники державного апарату) і навіть харчування (де краще пообідати: вдома стравами, приготовленими жінкою, чи в кафе або ресторані). Отже, в руслі конфліктологічної парадигми розробляються проблеми як внутрішньосімейного життя, так і конфліктів зовнішніх - між сімєю та її соціальним оточенням.
Ситуаційний підхід зосереджується на дослідженні цінностей і норм у сфері сімейно-шлюбних відносин і розглядає їх як соціальну ситуацію, що визначає функціонування різних типів родин. Для прихильників цього напряму центральними є поняття соціальної ситуації і ролі.
Інституціональний підхід дозволяє розглядати родину як соціальну систему, яка є одним з основних соціальних інститутів. При цьому зазначається, що багато важливих функцій сімї переходить до суспільства. У цих дослідженнях центральними поняттями стають індивід і культурні цінності, які він визнає.[28,211].
У західній соціологічній думці є ще один напрям, який розглядає сімю радше в природному, а не в соціальному контексті. Соціобіологія та її концепція сімї ґрунтується на визнанні все загальності законів еволюції та природного відбору. Другий важливий вихідний пункт соціобіологів - ідея тотального універсального і первинного характеру інстинкту продовження роду. Необхідність сімейного існування закладена в самій біологічній сутності людини і визначається потребами відтворення. Тому люди обєднуються в родинах, але стратегія відтворення у чоловіків і жінок відмінна. Для чоловіків характерним є прагнення і здатність залишити по собі якомога більше нащадків (що, зрештою, притаманне для всіх самців у природі). Жінки ж зосереджуються на клопотах про виживання нащадків; їх родинний внесок вищий, ніж чоловіків. Відмінність стратегії відтворення в сімях призводить до конфліктності у стосунках подружніх пар. Отож соціобіологи також вважають, що конфліктність органічно властива родині, основи конфлікту мають біологічне, еволюційне походження, а самі конфлікти - неминучі.[12,330].
У межах радянської соціології сімя розглядалася насамперед як соціальний інститут. У СРСР десятиріччями діяльність практично всіх соціальних інститутів підпорядковувалася меті забезпечення максимально можливої зайнятості населення (в тому числі й жінок) у суспільному виробництві. Наявність і розмір родини досить часто ставали негативними чинниками в усіх суттєвих моментах життєдіяльності радянської людини: при пошуках праці й розподілі матеріальних благ, освітньому і професійному зростанні, побутовому й медичному обслуговуванні, організації відпочинку і прилученні до культурних цінностей, пенсійному забезпеченні тощо. Як слушно зазначає О.Дудченко, зменшення ролі сімї в радянському суспільстві безумовно сприяло деприватизації життя індивіда, уніфікації способу життя і мислення, зведенню родинних та інших групових інтересів до «особистих» (на противагу «суспільним»), полегшенню в кінцевому результаті маніпуляції поведінкою індивідів і цілих груп людей.[12,345].
На часі, очевидно, і вироблення нового типу відносин сімї і суспільства, заснованого на рівноправності й партнерстві, на взаємодії і взаємній повазі. Помітну роль у налагодженні такого типу відносин відіграє сучасна українська соціологія та її основні дослідницькі осередки. Дослідження сімї та її проблем зосереджені нині переважно в Українському інституті соціальних досліджень; спільно з Центром «Соціальний моніторинг» протягом останнього десятиріччя було здійснено низку проектів, що мали на меті зясувати становище сімї в Україні, появу нових тенденцій і проблем, зміни у ціннісних орієнтаціях щодо родинного життя тощо. Найпотужнішим джерелом визначення стану сімей на сьогодні є вибіркові обстеження Державного комітету статистики «Умови життя домогосподарств». Усі ці дослідження, в яких вагома роль належить соціологам, допомогли формуванню пропозицій для вироблення державної сімейної політики в країні. Таким чином, саме в цій ділянці суспільного життя України найвиразніше виявляється важлива роль соціології, яка не тільки збільшує обсяг і глибину своїх знань про сімю як органічну складову соціуму, а й допомагає органам влади оптимізувати умови створення і розвитку сучасних родин. [28, 211].
.2 Сім'я як обєкт соціальної роботи
соціологія сім'я суспільство підтримка
Соціальна робота проводиться з такими типами сімей: багатодітними, неповними, сім'ями, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціально неблагополучними сім'ями (безробітними; сім'ями, які складаються із алкогольно і наркозалежних осіб та ін.); сім'ями, в яких є інваліди; прийомними сім'ями та сім'ями опікунів та ін.
Сімя є колективним клієнтом соціальної роботи. Вона має складну обєктивно-субєктивну природу, отримуючи допомогу різноманітних соціальних служб, але в той же час займається самодіяльністю по забезпеченню власного виживання, зберігання своїх функціональних завдань і структурних звязків.[9,243].
Існує багато типів сім'ї. Клієнтом соціальної роботи може стати сім'я будь-якого типу, а рівень потреби в соціальній підтримці, її конкретне утримання, види допомоги, якої потребують або можуть потребувати сім'ї, що належать до різного типу, мають бути різними. Ми розглянемо типи сімей за різними характеристиками.
Різноманітність сімейних відносин зумовлює появу багатьох типів сімї. У соціологічних дослідженнях їх класифікують за такими критеріями:
.Характером спорідненості:
консангвінальна (кровноспоріднена) - тип сімейної організації, в якому основними є відносини дітей з батьками і дітей між собою, тобто відносини, що базуються на кровній спорідненості, а не на звязках між подружжям;
конюгальна (подружня чи шлюбна) - тип сімейної організації, в якій основним є відносини жінки і чоловіка, а не кровно-родинні звязки.
.Кількістю представлених поколінь:
однопоколінна, що складається з подружньої пари без дітей;
проста або нуклеарна - подружня пара з дітьми, які ще не одружені. Найбільш розповсюджений тип сімї в сучасному суспільстві;
розширена, що складається з трьох і більше поколінь, які зявилися внаслідок одруження дітей та онуків і звязані спільним господарством;
.Типом подружжя:
проста - моногамія;
складна - поліандрія, полігінія тощо, що виникає, коли кілька нуклеарних сімей обєднуються через спільного чоловіка чи жінку;
розширена, що складається із кількох нуклеарних сімей, які живуть разом і ведуть спільне господарство;
.Наявністю батьків:
повна, коли є батько і мати;
неповна, коли відсутній хтось із батьків;
.Кількістю дітей:
бездітна - немає дітей;
однодітна - одна дитина;
багатодітна - троє і більше дітей;
.Розподілом ролей:
партнерська - заснована на взаєморозумінні подружжя і добровільному розподілі ролей згідно з можливостями і схильностями кожного з них;
матріцентрична - центральне місце посідає мати через обмежену включеність батька в сімейне життя;
патерпальна - центральне місце посідає батько; він піклується про інших членів сімї, ставиться до них поблажливо як до слабших;
.Ступенем самостійності:
автономна - така, що є самодостатньою, самостійною одиницею;
гетерономна - така, котра не є економічно самодостатньою, засоби до життя забезпечує один чи кілька її членів, характеризується чітким розподілом обовязків, а отже, дотриманням норм, правил, що запроваджені іншими.[2, 283].
Розглянемо типи сімей залежно від функцій, яку виконує сім'я. І у той же час слід зазначити, що якусь конкретну сім'ю можна віднести до різних типів, залежно від того, під яким кутом зору вона розглядається. Отже, виходячи з основних функцій сім'ї, можна назвати такі типи сімей:
. Залежно від виконання матеріально-економічної функції:
за рівнем матеріальної забезпеченості - бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті;
за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням, до релігії та за особливими умовами сімейного життя - сім'ї робітників, службовців, акторів, вчителів та ін.; студентські сім'ї; неповнолітніх; баптистів, мусульманів; моряків, космонавтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів та ін.
. Залежно від виконання житлово-побутової функції, за структурою сім'ї та особливостей проживання:
за складом сім'ї (структурою): неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі - у різних варіантах); великі (батьківська пара, декілька дітей зі своїми сім'ями - три і більше подружніх пар).
. Залежно від виконання демографічної функції:
за кількістю дітей в сім'ї: інфертильні (бездітні), однодітні, малодітні (2 дитини), багатодітні (3 і більше дітей до 16 років);
за однорідністю соціального вкладу: однорідні (сім'я складається з представників однакових соціальних прошарків - робітничі сім'ї, сім'ї інтелігентів, сім'ї вчених і т.д.); різнорідні сім'ї (члени сім'ї мають різну освіту, професію. У таких сім'ях у їх членів загальних інтересів менше) за регіональними принципом (міські, сільські);
за тривалістю подружнього життя - сім'ї молодожонів (до 1 року);
сім'ї з тривалістю подружнього життя від 1 до 3 років; від 3 до 5 років ; від 5 до 10 років; від10 до 20 років; від 20 до 25 років; від 25 до 30 років; від 30 років і більше.
Деякі автори таку типологію розглядають дещо інакше і виділяють етапи життєвого циклу, що враховують тривалість спільного проживання й вік дитини: молоді сім'ї, сім'ї з дітьми певного віку, сім'ї пенсіонерів.
В зарубіжній літературі визначаються відповідно такі типи сімей: сім'я двокар'єрна (чоловік і жінка - професіонали); сім'я середнього класу, міжнаціональні сім'ї, сім'ї безробітних, гомосексуалістів, емігрантів, національних меншин у зоні конфлікту та ін.
. Залежно від виконання комунікативної функції:
сім'ї за типом керівництва - гелітарні (рівноправні, демократичні); авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому);
за типом юридичних взаємостосунків - побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформлені юридичне, але проживають окремо;
за юридичними взаємостосунками батьків та дітей - чоловік і жінка живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім'ї;
за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім'ї: гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорганізовані (панує страх, культ сили);
соціальне неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з морально-правовими органами суспільства);
сім'ї зі специфічними проблемами - сім'ї з психічними та фізичними захворюваннями; сім'ї правопорушників; сім'ї алкоголіків, наркоманів; сім'ї з захворюваннями на СНІД; сім'ї зі схильністю до суїциду; сім'ї інвалідів.
. Залежно від виконання виховної функції:
благополучні;
неблагополучні (в тому числі, зовні благополучні);
Таких типологій можна назвати значно більше. Крім того, у межах кожного типу можна ще визначити окремі види сімей. Наприклад, види неблагополучних (зовні благополучні, неповні). Свої типи мають також міські, сільські сім'ї. Але в основному сім'ї змішані, в яких поєднано кілька типів і видів. Наприклад, міські сім'ї можуть мати різний рівень матеріальної забезпеченості, різний характер взаємостосунків, різну структуру. Або неповна сім'я може бути матеріально забезпеченою або бідною, з хорошими взаємостосунками у сім'ї або поганими тощо.[4,102].
Приймаючи сім'ю в якості об'єкта соціальної роботи і виділяючи її як складну соціальну систему, в контакті з нею необхідно враховувати, що часто зустрічаються сім'ї, які складаються з багатьох поколінь, у таких сім'ях її члени живуть разом, починаючи з дітей і закінчуючи бабусею та дідусем; не менш розповсюдженою в сучасних умовах є нуклеарна сім'я, яка складається із чоловіка, дружини та одного або двох дітей. В кожної сім`ї виникають проблеми різноманітного характеру, деякі сім`ї справляються з ними самостійно, деяким потрібна допомога кваліфікованого фахівця. Причини звернення сім`ї до соціального працівника досить різноманітні, наприклад малозабезпеченість, багатодітність, молода сім`я, сім'я, де батьки повернулися з місць позбавлення волі, неповна сім`я, сім`я в якій є залежні від алкоголю, наркотиків та багато іншого. Розглянемо деякі сім`ї та їх причини звернення до соціального працівника.[4,134].
Роботу з сім'єю соціальний працівник починає з її вивчення. Відповідно зміст діяльності визначається в кожному окремому випадку індивідуальними особливостями сім'ї.
Молода сім'я - це подружжя з дітьми або без них у першому шлюбі. Вік такої сім'ї - не більше 5 років, вік чоловіка і жінки - не старше 33 років. Більшість таких сімей живуть з батьками, це, наприклад, сім'ї студентів, проблеми яких часто доводитися розв'язувати соціальному працівнику.
Неповна сім'я - сім'я з одним із батьків (найчастіше - матірю) стала в останні роки досить поширеним явищем. Така сім'я - результат розлучення, смерті або довгої відсутності одного з батьків, або коли дитина народилася поза шлюбом. Сім'ї такого типу більше всього потребують уваги з боку соціального працівника.
Позашлюбна сім'я, крім тяжких матеріальних умов, переживає і негативне відношення з боку оточуючих. У вихованні дитини в такій сім'ї негативний вплив часто здійснює на дитину велика любов матері. Батько в більшості таких сімей вихованням дитини не займається.[2,289].
Сім'ї в повторному шлюбі - це сім'ї з двома батьками, де можуть жити діти як спільні, так і діти від попередніх шлюбів. І проблемою в такій сім'ї є ставлення вітчима або мачухи і нерідних дітей. Тут часто стає необхідністю втручання соціального працівника, який розробляє спеціальну програму, що включає психологічні, соціальні і педагогічні рекомендації для батьків. Разом з тим, незважаючи на проблеми, подружжя у цьому шлюбі намагається не повторювати помилок попереднього шлюбу, тому ці сім'ї більш згуртовані.
Особливу категорію складають сім'ї, створені після смерті чоловіка чи жінки в попередньому шлюбі. Діти гостро переживають втрату батька чи матері, і це відбивається на відношеннях з вітчимом або мачухою.
Сім'я «маленька мама». У сучасному суспільстві поява такої категорії сімей розглядається як порушення шлюбно-сімейних норм. Разом з тим кількість неповнолітніх мам зростає, тому необхідні заходи, спрямовані на соціальний захист і допомогу їм з боку держави і суспільства. Поради перервати вагітність призводять до тяжких наслідків для її здоров'я. Робота з даною категорією сімей тільки розпочалася. Створюються програми з надання допомоги юним матерям, створюються Центри соціально-психологічного захисту.[1,244].
Визначимо типи допомоги, якої потребують сім'ї з боку соціальних служб.
Соціально-демографічної - багатодітні сім'ї; бездітні; які розлучаються; сім'ї «маленьких мам». Матеріально-житлової - малозабезпечені сім'ї, які перебувають у складних житлових умовах; вагітні жінки; матері, на утриманні яких є неповнолітні діти; матері і батьки, які втратили роботу, потребують роботи зі скороченим робочим днем, дома тощо. Медико-соціальної - сім'ї з дітьми; батьками-інвалідами з фізичними та психічними захворюваннями; які зловживають спиртними напоями, застосовують наркотичні речовини, мають прояви суїциду. Соціально-правової - потребують сім'ї, в яких батьки перебувають у суперечності із суспільними законами; криміногенна обстановка в сім'ї, одного з батьків засуджено; молоді люди, які повернулися з місць позбавлення волі. Завдання полягає в тому, щоб захистити дітей, які зазнають різного роду насильства, від несприятливого впливу середовища, а також допомогти батькам у розв'язанні складних питань у сімейному вихованні, налагодженні взаємостосунків цих батьків зі школою.
Мета соціальної роботи з сім'єю - це соціальна профілактика, соціальна допомога, соціальний патронаж, соціальна реабілітація, надання їй соціально-психологічної, психолого-педагогічної, соціально-медичної, юридичної, інформативно консультативної, психотерапевтичної допомоги та підтримки з метою вдосконалення її життєдіяльності.[5,78].
Одним з важливих принципів роботи з сім'єю є принцип самозабезпечення сім'ї, тобто надання їй соціально-педагогічної допомоги з метою пошуку і стимуляції її внутрішніх резервів, які допоможуть сім'ї вирішити власні проблеми. Соціальна робота з сім'єю спрямовується на всю сім'ю в цілому, а також на окремих її членів (дітей, батьків, подружню пару, членів родини).
Соціально-профілактична робота з сім'єю полягає у реалізації системи соціально-психологічних, медико-соціальних і правових заходів, спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також системи заходів з профілактики сімейного неблагополуччя, конфліктів, розлучень, стресових станів; у формуванні відповідального батьківства, збереженні репродуктивного здоров'я молоді.[5,100].
Соціальна допомога має на меті надання різноманітних соціальних послуг сім'ї в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації. Ці послуги сприятимуть формуванню у сім'ї нормальної життєдіяльності. Соціальні послуги можуть мати інформаційний, консультативний характер, метою яких є надання психолого-педагогічної, правової, соціально-медичної, матеріальної підтримки сім'ям. Завдання полягає у тому, щоб допомогти сім'ї в цілому і кожному з її членів справитися з повсякденними життєвими труднощами, проблемами. Тобто кожна людина і сім'я мусить продіагностувати проблеми, які з'явилися, і самостійно вирішити їх. У разі потреби здійснюється їх корекція.[10,215].
Соціальний працівник виступає посередником між сім'єю, державою, громадськими організаціями та законодавчими органами. Соціальні послуги спрямовані на допомогу у створенні й поліпшенні умов життєдіяльності сім'ї, можливостей її самореалізації, на захист її прав та інтересів. Це, насамперед, роз'яснення про пільги, що надаються молодим сім'ям, жінкам, одиноким, неповнолітнім матерям, дітям з неблагополучних сімей і сімей групи ризику, їх батькам, формування їхньої правосвідомості, відповідального ставлення батьків до батьківських обов'язків, надання різних видів соціальних послуг дітям і сім'ям - жертвам екологічних, технологічних, політичних катастроф, які опинилися в екстремальній ситуації, а також молоді, яка збирається взяти шлюб. Молодій сім'ї, неповнолітнім та молоді має бути гарантовано надання різного роду інформативних консультацій.
Соціальної допомоги потребують також сім'ї, які мають проблеми у вихованні дитини з будь-яких причин, проблеми у внутрішньо-сімейних взаємовідносинах або у стосунках із суспільством, в організації життєдіяльності сім'ї, а також сім'ї соціального ризику з несприятливими умовами існування. Такі сім'ї потребують різних видів допомоги: з питань планування сім'ї, виховання та догляду за дітьми, адаптації до зміни зовнішніх умов, розробки індивідуальних сімейних стратегій, підготовки молоді до вступу в шлюб, організації вільного часу молодої сім'ї, налагодження сімейного побуту й господарства, удосконалення взаємостосунків у сім'ї тощо. Соціальний патронаж - один з напрямів соціально-педагогічної роботи, спрямований не постійне супроводження сімей, які потребують систематичної підтримки, умов достатніх для забезпечення життєдіяльності соціально незахищених сімей (малозабезпечених, багатодітних, з дітьми-інвалідами та ін.).
Соціальна реабілітація спрямована на надання допомоги сім'ї з метою подолання сімейних конфліктів, кризових станів, дисгармонії у взаємостосунках, тимчасових або постійних труднощів у життєдіяльності сім'ї, які з'являються внаслідок тяжких захворювань, майнових витрат, конфліктних взаємостосунків, нервово-психічних захворювань, а також допомоги тим, хто опинився у стані безвихідності, безпорадності чи самотності. Крім того, соціальна реабілітація передбачає надання допомоги сім'ям, члени яких мають стійку алкогольну чи наркотичну залежність, повернулися з місць позбавлення волі тощо.[18,160].
Робота з неповною сім'єю передбачає надання допомоги у вихованні дитини, запобігання негативному впливу, який може справляти така сім'я на формування особистості дитини. Особливо важливо розв'язувати такі питання, як: нормалізація взаємостосунків дитини з обома батьками, встановлення нормального мікроклімату в тій сім'ї, у якій залишилась дитина; відповідальність батьків за виховання; особисте життя матері і дитини; розв'язання юридичних проблем, які мають місце в такій сім'ї. Коли порушується справа про розлучення і розвивається конфлікт з приводу того, з ким залишається дитина, то тут важлива присутність соціального працівника. Його допомога необхідна для того, щоб об'єктивно обрати для дитини варіант, де вона матиме кращі умови для виховання. Крім того, він допоможе у регулюванні взаємин дитини з тим із батьків, хто залишив сім'ю, а також з іншими родичами. При цьому слід враховувати, що неповна сім'я може перебувати у стані хронічних стресів, а це негативно позначається на стані здоров'я матері та дитини: невпевненість, підвищена роздратованість. Такий хронічний стрес може призводити до кризових станів, що мають прояв у відчутті безвихіддя, апатії. Допомога соціального працівника полягає у проведенні спеціальної корекційної роботи, яка може допомагати батькам підтримувати високу самооцінку та переборювати труднощі.[20].
.3 Механізми соціальної захищеності сімей в суспільстві, що трансформується
Сучасний етап функціонування українського суспільства характеризується наявністю соціальних змін, що є складовими загального процесу суспільної трансформації. Внаслідок суттєвих перетворень в економічній, соціальній, політичній та інших сферах помітно актуалізується проблема соціальної захищеності окремих верств населення, зокрема особливої значущості набуває проблема соціальної захищеності сім`ї.[15,331].
Сьогодні в Україні приділяється велика увага державній сімейній політиці, мета якої полягає в забезпеченні сприятливих умов для всебічного розвитку сімї та її членів, реалізації сімєю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сімї як основи суспільства.
Українська держава велику увагу приділяє законодавчому регулюванню сімейних відносин, державній підтримці та соціальному захисту сімї. В Конституції України зазначено, що сімя, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою, а також, що держава створює умови для зміцнення сімї. Сімейні відносини в Україні регулюються Сімейним Кодексом України та іншими нормативно - правовими актами.
Сімя є первинним та основним осередком суспільства, яка створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави. Сімю складають особи, які спільно проживають, повязані спільним побутом, мають взаємні права та обовязки. Основа сімї - це шлюб.
Стаття 51 говорить: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка і жінки. Кожен із подружжя має рівні права і обовязки у шлюбі та сімї».
Вільна згода чоловіка і жінки передбачає, що ніхто із них не може бути примушений до укладення шлюбу. Не допускається будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг при одруженні і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставленні до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.[9, 256].
Відповідно до статті 24 Конституції України «рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і правовій підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоровя жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям».
Рівні права і обовязки чоловіка і жінки у сімейних відносинах забезпечуються чинним законодавством, перш за все Сімейним кодексом України, основними завданнями якого є зміцнення сімї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб, утвердження почуття обовязку перед батьками, дітьми та іншими членами сімї, побудова сімейних відносин на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Кожен з нас знає, що чоловіки і жінки, які досягли шлюбного віку, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і створювати сімю. Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка - у вісімнадцять років. У деяких випадках сімю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку. Кожна особа має право на проживання в сімї. З цього випливає, що одним з напрямків створення сімї є шлюб - сімейний союз жінки та чоловіка зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, який ґрунтується на вільній та повній згоді жінки та чоловіка і який є підставою для виникнення прав та обовязків подружжя. Жінка і чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.[15,335].
Зареєстровані шлюби більш стабільні, і тим самим забезпечують стабільність самої держави. Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.
Правове регулювання шлюбних і сімейних відносин в Україні здійснюється тільки державою. Визнається тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів цивільного стану. Релігійний обряд шлюбу, так само, як і інші релігійні обряди, не має правового значення і є особистою справою громадян.[8,307].
Права, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, охороняються законом за винятком тих випадків, коли ці права здійснюються всупереч їх призначенню. Використання членами сім'ї своїх прав не має завдавати шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян. При здійсненні прав і виконанні обов'язків громадяни повинні додержуватися законів, поважати загальнолюдські принципи, всемірно сприяти зміцненню сім'ї. Захист прав, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, здійснюється судом, органами опіки і піклування та органами державної реєстрації актів цивільного стану.[15,283].
Конституція України містить положення, що стосуються сімї. Зокрема, у статті 51 вказано: Батьки зобовязані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов