Авторська ідея
2.5.1 Чи потрібен культ Шевченка?
.5.2 Якщо ти абітурієнт
.5.3 Коли рак на горі свисне або Коли Україні Крим повернуть
.5.4 Ідея для вихідних: сімейна фотосесія
.5.5 Незалежність України: спроба перезавантаження
.5.6 Ви співаєте по-соловїному чи все ж таки цвірінькаєте?
. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА НЕБЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ
3.1Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці
3.2Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, їхні основні обов'язки і права
3.3Повноваження і права профспілок у здійсненні контролю за додержанням законодавства про охорону праці
3.4Роль громадського інспектора у контролі за додержанням законодавства про охорону праці
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВИСНОВКИ
ВСТУП
Людство вже міцно стоїть на порозі ХХІ ст., століття інноваційних технологій, розвитку масових комунікації. Журналістика постає в оновленому амплуа, стає не просто каналом інформації, а рушієм суспільних масових настроїв, формує культуру повсякденності, є активною зброєю під час не лише інформаційних воєн, а й збройних конфліктів. Кожне нове покоління стає більш грамотним медійно. Засоби масової інформації виховують громадянина, особистість. Доступність до інформації, різноманітність каналів її поширення породжують створення нових мас-медіа, але не завжди якісних. Зникають не лише розлогі аналітичні чи художньо-публіцистичні матеріали зі шпальт газет, а й самі газети. Молоде покоління стає інноваційно, але не інтелектуально грамотнішим. У цьому певної мірою винні й ЗМІ. Фейлетон про злободенну проблему, який мусить читача привчити думати, поступається місцем сенсаційному матеріалу; нарис про видатного діяча культури - скупій замітці про нього; есе, замальовка - політичній рекламі.
Головне завдання публіцистики - виховувати читача, розширювати його світогляд, вчити його мислити й аналізувати. Публіцистика має справу з матеріальними і духовними субстанціями, життєва привязаність до правди в ній поєднується з метафоричністю; «вона - цілком ідентифікована інтелектуальна реальність, яка фіксує динаміку життя, мислення і психології» [15, 239]. Показником освіченості публіцистична майстерність була ще за часів античності.
Актуальність теми визначається тим, що художньо-публіцистичні жанри мають величезну соціальну значущість. Показуючи лише одиничні приклади, вони характеризують увесь соціум. Саме тому створення авторського доробку, написаних у таких жанрах, на часі.
Вибір теми умотивований потребою показати особливості, важливість художньо-публіцистичного жанру як одного з найефективніших засобів комунікації у сучасних мас-медійних процесах.
Мета дослідження передбачає створення власного творчого доробку у художньо-публіцистичних жанрах.
Для реалізації мети необхідно вирішити наступні завдання:
1.проаналізувати досліджувану тему у наукових працях журналістикознавців;
2.дослідити тематику і типологію художньо-публіцистичних жанрів;
.проаналізувати газетні матеріали, написані у художньо-публіцистичному жанрі;
.написати матеріали у художньо-публіцистичних жанрах, використовуючи їх різні видові характеристики;
.оприлюднити створені художньо-публіцистичні матеріали.
У результаті виконання дипломної роботи ми повинні навчитися:
- орієнтуватися у художньо-публіцистичних жанрових різновидах;
вільно оперувати спеціальною термінологією, практично використовувати її у власних матеріалах.
Робота складається з трьох основних розділів, висновків і додатків. Джерельна база нараховує 24 одиниці.
1.ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ
.1 Художньо-публіцистичні жанри
Будь-який журналістський задум реалізується в певному жанрі. Від того, наскільки правильним буде вибір жанру, залежить і досягнення комунікативної мети журналістом, і реакція читача. «Тому працівник ЗМІ мусить навчитися бачити подію очима жанру. Жанри журналістики народилися тоді, коли зявилася й сама журналістика. Унаслідок тривалого історичного розвитку в журналістиці утворилися три жанрові єдності: інформаційна, аналітична та публіцистична» [6, 200].
Сучасний темп життя диктує свої умови й журналістиці. Читач чи слухач звик до короткої оперативної інформації. Тому інформаційні матеріали витісняють аналітику та художньо-публіцистичні жанри. Що, однак, не є аксіомою. Реципієнт все одно час від часу потребує естетичної інформації, яка б наштовхувала на роздуми. Журналіст, у свою чергу, штампуючи лише інформаційні повідомлення, втрачає індивідуальний стиль та здатність аналізувати сучасні злободенні проблеми. У цих випадках на допомогу приходять художньо-публіцистичні жанри.
«Витоки публіцистичної творчості йдуть углиб тисячоліть, тоді, коли формувався універсальний засіб соціального спілкування і правління - мова, слово. На ранніх етапах формування культури вміле володіння мовою трактувалося як соціальна цінність» [23, 6]. В.Й. Здоровега зазначає: «Необхідність виділення й окремого тлумачення публіцистики пояснюється декількома причинами. По-перше, великим значенням, яке вона має у суспільстві. Будучи сьогодні одним з потоків журналістської інформації, публіцистика функціонувала і продовжує функціонувати поза ЗМІ. По-друге, публіцистика у пресі, на телебаченні відіграє не тільки особливу роль, але й своєрідно впливає на інші потоки журналістської інформації. По-третє, як і будь-яке важливе явище духовного життя, публіцистика зазнає постійних змін, трансформується, набуває певних нових властивостей» [11, 218].
У своїй монографії «Біля джерел публіцистики» В. Учьонова наводить найприйнятніше, на її думку, визначення публіцистики як «специфічної галузі суспільно-політичної творчої діяльності, що має метою актуальний ідеологічний вплив на суспільну думку, на свідомість і поведінку мас» [23, 29].
Теоретики журналістики серед художньо-публіцистичних жанрів виділяють замальовку, нарис, есе, фейлетон і памфлет. Зупинимося детальніше на жанрах нарису, есе і замальовки.
.2 Нарис та його різновиди
Нарис як жанр журналістики зародився в Англії XVIII століття. Перші нариси друкувалися в сатиричних журналах, зокрема в журналі «Глядач» Стіля й Аддісона. Серед родоначальників вітчизняного нарису дослідники російської журналістики називають імена В.Г. Короленка («В голодный год»), А.П. Чехова («Остров Сахалин»), Г.І. Успенського («Разорение»), М.В. Успенського («Без языка») та ін.
У класичній українській прозі відомі такі нарисовці, як Іван Нечуй-Левицький («На Дніпрі»), Панас Мирний («Подоріжжя од Полтави до Гадячого»), Михайло Коцюбинський («На крилах пісні»). У сучасній українській літературі до цього жанру зверталися М. Хвильовий, В. Минко, В. Кучер, Д. Ткач, В. Дрозд. Серед сучасних українських дослідників нарис потрапив в поле зору науковців О. Глушка, М. Воронової, І. Михайлина, В. Здоровеги, В. Шкляра, А. Чічановського.
Так сталося, що в СРСР нарис розквітнув найяскравіше, оскільки згідно з ідеологією партії, якою керувалася тодішня преса, суспільству потрібно було багато пафосних і героїчних образів. Дарма, що часто риси їхнього характеру були надумані, а подвиги перебільшені. Саме це сприяло активній появі на шпальтах більшості радянських видань портретів людей праці - доярок, механізаторів, машиністів, багатодітних матерів і т.д. Політичний портрет також існував у вказаний період. Втім, він мало чим відрізнявся від портрету соціального [3, 230]. При цьому журналістикознавець В. Здоровега у книзі «Теорія і методика журналістської творчості» зазначає: «Увага мас-медіа зосередилася на політичних портретах насамперед історичного характеру. Жодний етап розвитку журналістики не супроводжувався такою зливою… нарисів про історичних діячів від Троцького і Cталіна до Махна і Берії, від Грушевського до Шухевича, від генералів Франко, Манергейма до Петлюри та митрополита Сліпого» [11, 246].
Термін «нарис» в якості назви журналістських публікацій певного типу має неясне походження. Хоча існує думка, що до появи цього поняття причетний О.М. Горький, який в одному зі своїх листів колезі по словесному ремеслу вказував, що вихідним у визначенні тексту, який має відому літературну форму «нарису» є дієслово, «окреслювати» [28, 215]. Але достовірність цього факту встановити неможливо. Проте добре відомо, що сам жанр зявився набагато раніше, ніж дав йому назву російський письменник.
М. Воронова розкриває поняття нарису як «самостійний жанр публіцистики, в якому на документальній основі досліджуються важливі суспільно-політичні факти, явища, розкриваються події, у центрі яких є зображення людини. Важливим для нарису є художнє бачення автора, тобто домисел навколо героя і кружляння фантазії навколо життєвої ситуації» [4,145].
За літературознавчою енциклопедією, «нарис - художньо-публіцистична мім етична нарація на документальній основі з поглибленою емпіричною достовірністю, в якій зображені справжні факти, події, конкретні люди. За обсягом нарис близький до невеликого оповідання чи новели, проте позбавлений завершеної фабули, яка означена здебільшого фрагментарно, характеризується відсутністю єдиної сюжетної лінії» [14, 96].
Предметом нарису може бути будь-який факт чи явище реальної дійсності, узяті як проблема, у площині своєї суспільної, моральної, загальнолюдської значимості. «Арматурою - авторська думка, доведення певної концепції взятої до вивчення проблеми, пропонування шляхів її розвязання» [16, 383]. Нарис є «королем» художньо-публіцистичних жанрів, але водночас і одним з найважчих у написанні.
Мета нарису, за визначенням В. Різуна, «формувати у свідомості читача ідеальний образ певних соціальних ролей, наділених ідеальною системою соціальних цінностей» [18, 130]. О. Тертичний сутність нарису вбачає в поєднанні репортажного (наочно-образного) і дослідницького (аналітичного) начал. Причому «розгорнутість» репортажного начала сприймається як переважання художнього методу, у той час як акцент автора на аналізі предмета зображення, виявленні його взаємозв'язків виступає як домінування дослідницького, теоретичного методу [28, 240].
Одним з перших робить спробу класифікації нарису Ф. Білецький: «Коли нарисовець пише про людину, він створює портретний нарис, передає враження від подорожі - створює дорожній нарис, розповідає про нові важливі проблеми і людей - дає проблемний чи проблемно-виробничий нарис, порушення наукових досягнень зумовлює науково-популярний нарис тощо. За психологічною насиченістю твору інколи виділяють так звані психологічні нариси, в яких головна увага нарисовця привертається до дослідження характеру і психіки людини» [2, 79]. У межах цього жанру виділяють також політичний портрет, літературний портрет, фізіологічний нарис, деякі дослідники відносять сюди замальовку.
«Літературний портрет (лат. litteratura: буквенне письмо; освіта, наука і франц. рortrait: зображення зовнішності людини за допомогою художньо-виражальних засобів) - жанр літературно-критичного, науково-популярного нарису про життя і творчість письменника, близький до наукової біографії, стисліший за викладом, розрахований на масового читача» [16, 573].
Домінування певного виду нарису на шпальтах видань так чи інакше повязане з певними соціальними, політичними чи культурними періодами. Так ми вже згадували, що за часів СРСР розквітав портретний нарис; інтерес до політичного портрету зростає напередодні виборів; фізіологічний нарис зародився з таким напрямом у літературі та культурі як натуралізм; у часи активних міжнародних контактів, розвитку туризму набули значної популярності подорожні нариси; у період загострення соціальних проблем - проблемні.
1.3 Есе як художньо-публіцистичний жанр
Близьким до нарису є есе (есей). Початково французьке, слово «есе» (essai) походить від латинського exagium, що означає «зважувати», інакше «перевіряти», «випробовувати» (можна помітити близькість до слова «екзамен»). У перекладі з французької (essay) означає «спробу», «начерк».
Есе - невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження щодо актуальних тем і проблем, не претендуючи на вичерпне і визначальне трактування теми [27, 36]. Літературознавча енциклопедія подає таке визначення есе - прозовий твір із довільною композицією, якому властива белетризація зафіксованих індивідуальних вражень, асоціацій чи інформації, отриманої з різних галузей знань, несистематичне поєднання філософських, літературно-критичних, науково-популярних іноді специфічних наукових елементів [14, 347].
Жанрову специфіку есе досліджує Г. Швець на прикладі творчості В. Барки.
Жанротвірними ознаками есе є:
) особистісний характер мотивації, сприйняття й висвітлення предмета зображення, що дозволяє побачити нове в знайомому;
) особливий спосіб репрезентації предмета мовлення за допомогою асоціативно-емоційної структурної основи;
) можливість виходу в загальнокультурний контекст фонових знань адресата;
) підвищена модальність тексту як відбиття субєктивності тих чи інших авторських характеристик [1, 28].
Попередницею есеїстичного мислення називають передусім Біблію - книги Притч, Еклезіаста, проповіді пророків і Христа. Велике значення у формуванні передумов самого жанру зіграла антична традиція. Філософські трактати, діалоги й листи античного світу передували розвиткові есея до тої міри, наскільки вони виражали свої враження з висвітлюваних питань [1, 17]. Вперше вжив цей термін і започаткував жанр есею французький письменник і філософ Мішель Ейкем де Монтень, який у 1850 р. видав перші дві книги свого головного твору «Еssai». Українські перекладачі відтворюють цю назву як «Проби» або «Досліди», російські - як «Опыты». Починаючи свій твір, Монтень так сформулював свій метод: «Я вільно викладаю свою думку про всі предмети, навіть ті, що виходять за межі мого розуміння і кругозору. Висловлюю її не задля того, щоб дати поняття про речі, а для того, щоб дати поняття про мої переконання» [13, 28]. З французької літератури жанр есе поширився в інші, ставши на сьогодні одним з найпродуктивніших у художній публіцистиці.
Структура есе нагадує те, що свого часу йменувалося замітками публіциста. Воно значно ширше охоплює коло філософських,науково-популярних, літературно-критичних і власне публіцистичних творів. Есеїстика потребує специфічного філософсько-письменницького обдарування з притаманною їй ненавязливістю, особистісним баченням світу, багатства асоціацій, індивідуальністю стилю. Есеїстична манера письма притаманна нарисам і навіть деяким повістям П. Загребельного, філософським і літературознавчим дослідженням Є. Сверстюка [11, 247]. Львівський публіцист Д. Карпяк серед сучасних українських есеїстів виділяє О. Пахльовську, О. Забужко, Ю. Андруховича. Однак зауважує: «Есеїстика як вид публіцистики у нас досі мало поширена - і в «літературі факту», і на сторінках газет та в теле- та радіопрограмах. Взагалі наша телевізія, можливо, за винятком Першого Національного каналу, якась геть не українська» [12].
На Заході есе сприймають як свого роду аристократичний жанр. У західній літературі існував навіть специфічний «жанровий образ» есе, про який, зокрема, згадує Є. Журбіна: «Для есе типовою є кабінетна форма опрацювання будь-яких загальних питань, кабінетна начитаність і філософське узагальнення, що зростає на цьому ґрунті… Ці ознаки жанру, здається, досить сталі і зберігаються в західній літературі до часів ОГерні. Так, характеризуючи, героїню одного зі своїх оповідань, талановиту, провінційну есеїстку, ОГенрі зауважує: «Вона виховувалася вдома, і її знання світу ґрунтувалося на умовиводах та інтуїції. З подібних людей і складається мало чисельна, але дорогоцінна й рідка порода есеїстів» [5, 276].
Есе припускає вираження автором своєї точки зору, особистої суб'єктивної оцінки предмета міркування, дає можливість нестандартного (творчого), оригінального висвітлення матеріалу; часто це розмова вголос, вираження емоцій та образність. Це також вільний стиль з можливими елементами імпровізації, певного пафосу, іронії [24, 7]. Предмет його - завжди унікальні ситуації як поле реалізації унікальної особистості, яка залишає після себе помітний і приємний слід. Функціональне призначення такого тексту - дати людям знання про людину, яке б відкрило їм нові для них цінності і нові можливості самореалізації. Герой есе - завжди «субєкт впливу», хоча в житті він ним міг і не бути. «Провідник впливу» - автор, який збагнув незвичайні резерви особистості і ризикнув звернути на них увагу всіх. Він бере на себе відповідальність за своє знання про героя і основним аргументом його надійності готовий виступити сам. Есе в журналістиці - не те ж саме, що есе в філософії чи художній літературі. Там це жанр, де безроздільно лідирує автор. У журналістиці есе - жанр, де все-таки лідирує життя [13, 132].
Есеїм орієнтується не на опис реального факту, і навіть не на думку, для якої цей факт послужив приводом, але на моделювання автономної художньої реальності - реальності мислення всеосяжного індивідуального «Я». «Специфіка ж есе полягає в тому, що думка й образ у ньому нероздільні, образ буквально утворюється з думки, звідси виникає така особливість есеїстичної форми, як гранична концентрація, згущення семантики за рахунок особливої концептуальної навантаженості образного ряду, що набуває найрізноманітніших форм через специфіку свого завдання - передати таку ж концентрацію внутрішнього інтелектуального світу пишучого субєкта» [1, 28].
1.4 Замальовка - художньо-публіцистичний жанр малої нарисової форми
Замальовка - найбільш компактний жанр художньої публіцистики <#"justify">1.5 Моніторинг регіональних видань
Аби зясувати, чи буде доречним наш інформаційний доробок на шпальтах українських, а саме місцевих ЗМІ, ми провели порівняльний моніторинг двох регіональних газет «Сумщина» і «Панорама». Обидва видання є обласними громадсько-політичними тижневиками, виходять на 24 сторінках. Але й мають суттєві відмінності: «Сумщина» - державна газета, «Панорама» - приватна; «Сумщина» друкується винятково українською мовою, «Панорама» - російською (лише деякі матеріали написані українською); теми в обох виданнях дублюються, але точки зору, форма подачі та жанри відрізняються.
Предметом нашого моніторингу стали журналістські матеріали, написані у художньо-публіцистичних жанрах. Для порівняння ми взяли по 10 номерів кожної досліджуваної газети.
У «Сумщині» за період з 6 серпня по 18 вересня 2014 року виявлено лише один матеріал, написаний у жанрі класичного портретного нарису. Це публікація «Шлях партизанки» (№37, від 18.09.2014, с. 5, автор Ігор Лисий). Але ознаки публіцистичності присутні або домінують і в деяких інших доробках. Наприклад, у матеріалах «Королева України живе у Саду» (№31, від 13.08.2014, с. 13, автор Лідія Баркова), «Є в мене одна мрія, яка ще не збулась» (№32, від 20.08.2014, с. 4-5, автор Олена Геренко), «Радянський фермер знає як покращити життя вже сьогодні» (№9, від 12.03.2014, с. 12, автор Ірина Вертікова), «Віталій Дзюба - учасник чемпіонату Світу» (№37, від 18.09.2014, с.5, автор Ігор Лисий) присутні яскраві риси портретного нарису, але надмірна документальність, використання елементів інтервю, мінімізована художність роблять з цих матеріалів гібридні жанри. Прослідковується дифузія художньо-публіцистичних та інформаційних жанрів.
Матеріал «Оперна слава Сумського краю» (№30, від 6.08.2014, с. 20-21) написаний за принципом поєднання портретних замальовок про П. Білинника, Б. Гмирю, О. Жилу, А. Мокренка.
Взаємодоповнення подорожнього нарису та літературного портрету спостерігаємо у публікації «Вишивана моя Україна» (№33, від 27.08.2014, с.3, автор Олександр Вертіль). Автор є гідом під час «екскурсії» по м. Білопілля, музею Олександра Олеся та паралельно розповідає про життя письменника та його творчість.
У 10 номерах виявили лише одне проблемне есе - «Сумські фонтани: історія з життя» (№31, від 13.08.2014, с.12, рубрика «Точка зору», автор Лідія Баркова).
У газеті «Панорама» склалася більш традиційна жанрова розмаїтість. Видання має постійні рубрики «Мнение», «Взгляд», де друкуються есе: «Путин не виноват» (№30, від 23-30 липня, 2014, с. 11, автор Інна Клишко), «Суровая независимость» (№35, від 27 серпня-3вересня, 2014, с. 2, автор Олексій Сікорський).
Майже у кожному номері під рубрикою «Взгляд» на 11 ст. виходять фейлетони у формі щоденника «Дневник обывателя» Соломона Слобоженського. У кожному номері є авторська колонка Євгена Положія «Подвальчик редактора», у якій також друкуються фейлетони: «Золото скифов» (№27, 2-3 липня, с. 11), «Героям слава» (№34, 20-27 серпня, с. 11).
Також газета «Панорама» відзначається регулярним оприлюдненям подорожніх нарисів: «Глухів і його гетьмани» (№36, від 3-10 серпня 2014 р., с.17, автор Григорій Санич), «Перехрестя», (№36, від 3-10 серпня 2014 р. с.1, автор Євген Положій), «Он же памятник», (№36, від 3-10 серпня 2014 р. автор Юлія Левківська).
За принципом поєднання портретних замальовок написані матеріали: «Готовность «№1» (№30, від 23-30 липня, 2014, с.9, автор Юлія Левківська), «Виктор Фкдорченко: «Строитель - это мирная профессия»» (№32, від 6 - 13 серпня, с.18), «Славой овеяные» (№36, від 3-10 серпня 2014 р, с. 14 автор Сергій Бондаренко).
Так само як і в «Сумщині», у газеті «Панорама» є інформаційні матеріали, у яких присутні елементи портретного нарису: «По зову сердца» (№34, 20-27 серпня, 2014, с. 7, автор Юлія Левківська), «Соблазны Тараса» (№35, від 27 серпня - 3 вересня, с. 18, автор О. Грінка).
У 10 номерах ми знайшли лише два портретних біографічних нариси: «Памяти архитектора» (№35, від 27 серпня - 3 вересня, 2014, с. 16, автор Борис Бурячков), «Конкурент Хартоненко» (№36, від 3-10 серпня, 2014, с. 14, автор Олексій Сікорський).
Тож у обох виданнях в одному, але не в кожному номері публікуються по 1-2 матеріали художньо-публіцистичного жанру. І в «Сумщині», і в «Панорамі» прослідковується гібридизація художньо-публіцистичних та інформаційних жанрів. Проте у приватній газеті склалася більш традиційна регулярність оприлюднення художньо-публіцистичних жанрів, зокрема фейлетонів та подорожніх нарисів.
2.ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОДУКТ
2.1Обґрунтування доцільності інформаційного продукту
Аби підтвердити або спростувати доцільність нашого інформаційного продукту на шпальтах українських, зокрема місцевих, видань, ми провели моніторинг регіональних ЗМІ. Він підтвердив, що інформаційні жанри витісняють художньо-публіцистичні на сторінках сумських видань. Тому ми вважаємо доцільним оприлюднення нашого інформаційного продукту задля досягнення мети кваліфікаційної роботи.
2.2Структура
Структура (лат. structura: побудова, розміщення, лад, від struo: будую, зводжу) - сукупність істотних стійких відношень між різними складниками цілісного утворення [10, 438]. Структура літературного твору - внутрішня і зовнішня будова художнього твору як цілісної системи, спосіб звязку між нею та відносно стійкими складниками на підставі ієрархічних відношень [14, 439].
Інформаційний продукт нашої кваліфікаційної роботи складається з шести матеріалів. Публікації оприлюднені в обласному щотижневику «Круглий двір» (м. Тростянець) та в блозі.
. Дейкун Олена. Чи потрібен культ Шевченка? // Круглий двір. - 2014. - №11 (726). - С.5. [Електронний ресурс]
. Дейкун Олена. Якщо ти абітурієнт // Круглий двір. - 2014. - №22 (744). - С. 16. [Електронний ресурс]
. Дейкун Олена. Коли рак на горі свисне або Коли Україні Крим повернуть // Круглий двір. - 2014. - №33 (748). - С.12. [Електронний ресурс]
. Дейкун Олена. Ідея для вихідних: сімейна фотосесія // Круглий двір. - 2014. - №34 (749). - С. 12. [Електронний ресурс]
. Дейкун Олена. Незалежність України: спроба перезавантаження // Круглий двір. - 2014. - №35 (750). - С.6. [Електронний ресурс]
. Остапенко Олена. Ви співаєте по-соловїному чи все ж таки цвірінькаєте? // Круглий двір. - 2014. - №44 (759). - С.5. [Електронний ресурс]
.3Технічна характеристика обсягу
Обсяг кожної текстової роботи визначається в авторських аркушах.
Авторський аркуш - одиниця виміру літературного твору, яка дорівнює 40 000 знаків, включаючи пропуск між словами, або 700 рядкам віршованого тексту чи 3000 см2 ілюстративного матеріалу [19, 156].
Загальна кількість знаків творчого доробку становить 19703 (0,5 ав. ар.).
Обсяг кожного матеріалу:
1.«Чи потрібен культ Шевченка?» - 3 048 знаків (0,08 ав. ар.), ілюстрація займає 35,72 см2 (0,01 ав. ар.) та та 32,5 см2 (0,01 ав. ар.);
2.«Якщо ти абітурієнт» - 1 727 знаків (0,04 ав. ар.), ілюстрацій - 29,25см2 (0,01 ав. ар.);
.«Коли рак на горі свисне або Коли Україні Крим повернуть» - 2 165 знаків (0,05 ав. ар.), обсяг ілюстрації - 26 см2 (0,01 ав. ар.);
.«Ідея для вихідних: сімейна фотосесія» - 2 075 знаків (0,05 ав. ар.), ілюстрація становить 82,5 см2 (0,03 ав. ар.);
.«Незалежність України: спроба перезавантаження» - 7 406 знаків (0,18 ав. ар.), обсяг ілюстрацій - 77 см2 (0,02 ав. ар.);
.«Ви співаєте по-соловїному чи все ж таки цвірінькаєте?» - 2 169 знаків (0,05 ав. ар.), обсяг ілюстрацій - 27 см2 (0,01 ав. ар.) та 29,25 см2 (0,01 ав. ар.).
2.4Зображення
Ілюстрація (від лат. illustration - освітлення) - наочне зображення, пояснення за допомогою наочних прикладів; зображення, що супроводжує й доповнює текст, галузь образотворчого мистецтва, повязана з образним тлумаченням літературного твору [18, 113].
Для ілюстрування шести матеріалів ми використали 8 зображень. Наші малюнки передбачають привернення уваги читача, відповідають за формування естетичної привабливості матеріалів. Сім зображень взято з мережі Інтернет, 1 створено через програму Photoshop.
. Ілюстрація до матеріалу «Чи потрібен культ Шевченка?» використана з метою порівняння образу Т.Г. Шевченка в підручниках та в сучасному суспільстві. [Електронний ресурс],
. Зображення до матеріалу «Якщо ти абітурієнт» допомагають читачу швидше зрозуміти, про що ведеться мова у матеріалі [Електронний ресурс]
. Ілюстрація до замальовки «Коли рак на горі свисне або Коли Україні Крим повернуть» виконує інформативну функцію: зображує читачу, що суспільство не тільки створило нові слова, а ще й зображення, повязані з ними. [Електронний ресурс]
. Зображення до есе «Ідея для вихідних: сімейна фотосесія» є засобом орієнтування уваги. [Електронний ресурс]
. Ілюстрації до матеріалу «Незалежність України: спроба перезавантаження» демонструють карту України, на якій зображені світлини загиблих. Круглий двір. - 2014. - №35 (750). - С.6.
. Зображення до есе «Ви співаєте по-соловїному чи все ж таки цвірінькаєте?» використанні для привернення уваги до Дня української писемності та мови. [Електронний ресурс]
2.5Авторська ідея
Уже в ході формування задуму майбутнього виступу творчі пошуки журналіста зосереджуються навколо якоїсь важливої думки, що народилася з аналізу життєвих фактів і заслуговує найбільшої уваги. Таким чином, в уяві й свідомості журналіста зароджується ідея твору, що має скласти основу його змісту і визначити відповідну форму [23, 137]. Ідея (грец. Idea - вигляд)
) думка, поняття, уява; філософське поняття, яке означає вічний і досконалий прообраз певної речі;
) основний принцип світогляду, переконання;
) у журналістиці й літературі - основна думка, що визначає зміст твору [27, 42].
Авторська ідея матеріалу «Чи потрібен культ Шевченка?» полягає в створенні нового бачення образу Т.Г. Шевченка сучасним читачем. Донесення думки, що радянська влада спотворила біографію письменника, творчість якого час переосмислити та спроектувати на сьогодення.
Ідея замальовки «Якщо ти абітурієнт» - дати поради майбутнім студентам щодо вибору професії.
Ідея замальовки «Коли рак на горі свисне або Коли Україні Крим повернуть» - розповісти читачам про неологізми в українській мові, які виникли за останній рік.
Як весело, змістовно і корисно провести час всією родиною на вихідних - ідея есе «Ідея для вихідних: сімейна фотосесія».
Ідея публікації «Незалежність України: спроба перезавантаження» - у донесенні читачу глибокого смислу поняття «незалежність», як воно змінилося у нашій свідомості за останній рік.
Потреба у самоосвіті, підвищенню рівня духовності, освіти та виховання - основна думка есе «Ви співаєте по-соловїному чи все ж таки цвірінькаєте?»
2.5.1 Чи потрібен культ Шевченка?
«Кріпак, борець за свободу, голос і душа народу, пророк і геній нації, Кобзар, садок вишневий, Катерина», - найперші асоціації, коли мова йде про нього… Зі школи ми звикли чути ці заштамповані фрази, проте відповіді, чому саме пророк, так і не отримали. Шевченко залишається розрекламованим, але не осмисленим. Створений культ, проте як людина він майже не сприймається. А святкування Шевченківських днів стали настільки формальними, що аж соромно.
А який він, Тарас Григорович Шевченко? Насправді він не походив із злиденної родини, батько мав стабільний заробіток, тому вони не голодували. Дехто вважає цього поета примітивним, бо він не мав освіти, у нього прості рими, мужицькі слова… Проте він навчався в Академії мистецтв, найпрестижнішому закладі Російської імперії, знав кілька іноземних мов, отримав звання академіка. Через поширені портрети, з яких він завжди суворо та насуплено на нас дивиться у смушевій шапці, він нагадує нам якогось діда-старця, хоча заробіток портретиста дозволяв йому пристойно та вишукано одягатися, мав вигляд лондонського денді. У спогадах його сучасників, можна знайти запис, що Шевченко через програш у спорі змушений був одягнути ту шапку та стару кирею і сфотографуватися у такому вигляді. Через поверхневе та формальне сприймання творчості Шевченка його називають сільським поетом. Щоб осягнути усю його оригінальність, непересічність, літературознавець Богдан Тихолоз пропонує прочитати «Кобзар» не як збірку віршів, а як інтелектуальний психологічний роман.
У школі вивчають «Гайдамаки», але не зазначають, що стало причиною Гайдамацького руху. «Кавказ» читають, але не проводять паралелі між тодішнім та сучасним ставленням Росії до Кавказу. Кожний рядок Шевченка можна спроектувати на сьогоднішній день. Наприклад, його слова про те, що ми живемо і досі на нашій, не своїй землі не втрачають актуальності. Зображуючи трагедію України, письменник закликає самим виборювати собі волю і не робити винними у всіх нещастях сусідів. На його думку, ворог українця - він сам. Наприклад, два Івани-близнюки з містерії «Великий льох»: Один буде, як той Гонта, / Катів катувати! / Другий буде… оце вже наш! / Катам помагати. А наша історія так багата на тих «двох Іванів»: одні готові стояти до останнього, віддаючи своє життя, інші ж - здатні виконувати злочинні накази проти свого народу.
Зараз ніби все у нас є, більше навіть не треба, як співає гурт «Мері», проте духовність та культура повинні бути вищими. Починайте з Шевченка. Відійдіть від його фрагментарного, схематичного сприймання. Він потрібен нам не лише як символ країни, щоб його іменем називати вулиці та нагороди. Пригадайте його настанову: …читайте / Од слова до слова…/ Все розберіть… Та й спитайте / Тойді себе: що ми? / Чиї сини? Яких батьків? У дивовижний спосіб Шевченко знову постав перед нами не тільки як геніальний поет, виразник колективного несвідомого українського народу, а й як національний символ і водночас жива людина з плоті і крові, наш сучасник і сподвижник у боротьбі за гідність і свободу.
.5.2 Якщо ти абітурієнт
. Не варто вступати до університету «за компанію». Те, що є бажаним для друга не завжди може бути тобі до душі. Різні спеціальності чи навчальні заклади ніколи не стануть на заваді справжньої дружби.
. Думка батьків. З ними треба радитись, але не завжди робити те, що вони вимагають. Іноді старші можуть тиснути на своїх дітей, змушуючи обрати професію, яка продовжить сімейну династію, наприклад, лікаря. А якщо ти мрієш бути вчителем чи адвокатом? Не варто обирати ту спеціальність, за якою майбутня робота не буде приносити задоволення або дратуватиме. Добре, якщо у тебе з батьками однакові погляди. Тоді їхні звязки допоможуть у подальшому працевлаштуванні.
. Не біжи за модою. Часто у гонитві за престижною спеціальністю випускник має проблему: не знає куди подітися зі своїм дипломом, бо вже є значна кількість таких фахівців. Тому необхідно уважно знайомитися із затребуваними професіями.
4. Спробуй вступати відразу в кілька ВНЗ. Абітурієнт має право вступати одночасно в кілька ВНЗ. Відповідно, чим більше спроб - тим більше шансів. Головне при багатоваріантному вступі - розрахувати час і сили так, щоб встигнути на всі іспити.
Продумайте все до дрібниць, щоб потім не запитувати себе навіщо сюди прийшли і що тут забули. Не забувайте, що гарна освіта - одна із складових успішної людини.
Нагадаємо, що цьогорічна вступна кампанія почалася 11 липня і закінчиться о 12.00 годині 1 серпня. Абітурієнти зможуть подати документи у 5 вишів, на 3 спеціальності у кожному з них.
.5.3 Коли рак на горі свисне або Коли Україні Крим повернуть
Чи можна порахувати кількість слів у нашій мові? На перший погляд - звичайно, адже існують словники, які фіксують кожне слово. До речі, за останніми даними це близько 270 тисяч одиниць. Але якщо звернути увагу на те, що наша мова не стоїть на місці і під впливом науково-технічного прогресу, розвитку культури та суспільно-політичних подій чи не щодня збагачується новими словами: їх диктують журналісти, блогери та політтехнологи.
Свого часу новинками були «комсомолець», «хрущовка», «колгосп», а зараз вже мало кого здивуєш «флешкою», «смартфоном» чи «вай-фаєм». Які ж слова увійшли до нашого вжитку за останній рік у звязку з політичними подіями? Наприклад, «євромайдан» - це масові протести проти влади, яка відмовляється підписувати угоду про асоціацію з Євросоюзом. Після розгону протестувальників у ніч з 29 на 30 грудня 2013 р. переріс у єврореволюцію, згодом заклики змінилися: від євроінтеграції до відставки уряду. Жителі майдану - «майданівці», проте в мережі Інтернеті можна знайти дещо інший варіант, який виражає зневажливе ставлення - «майдануті». Ворожий табір зазвичай називають «антимайдан».
Євромайдан не обійшовся без «тітушок» - молодиків, в основному спортивної статури, яких частенько залучали до силових дій та провокацій на масових заходах. Слово походить від прізвища Вадима Тітушки, якого звинувачують у побитті журналіста 18 травня 2013 р. на акції «Вставай, Україно!».
Завдяки засобам масової інформації майже кожен українець почав активно вживати декілька іншомовних термінів: «анексія» (насильницьке приєднання території іншої держави), «ескалація конфлікту» (винесення проблеми до обговорення на вищій рівень), «люстрація влади» (опис майна; заборона діячам високого рангу працювати на державній службі). А термін «сепаратист» на ігрових майданчиках навіть викрикують діти, до пуття не розуміючи значення, зате твердо переконані, що це щось погане.
Буремні події останнього року збагатили українця не тільки новими словами, а й виразами: замість «коли рак на горі свисне» можна почути «коли Україні Крим повернуть». У сучасному фольклорі вже зявилися і загадки: «Не їсть, не пє, а стоїть і бє». Відповідь - не годинник, а «Беркут», спецпідрозділ міліції особливого призначення, проте вже розформований.
Тетяна Печоник, кандидат філологічних наук, яка досліджує неологізми в мові кінця ХХ - поч. ХХІ ст. зазначає, що «кравчучка», «кнопкодав», «тушка» «тітушка» мають всі шанси, щоб потрапити не тільки до електронних, а й академічних словників. Проте редактор Галина Цуканова запевняє, що це, скоріше, сленгові, а не літературні слова, які зникнуть так швидко, як і зявилися. Наведені приклади неологізмів підтверджують, що мова - жива, видозмінюється, для того, щоб відобразити життя народу.
2.5.4 Ідея для вихідних: сімейна фотосесія
Гаряче літо вже майже закінчилося, проте попереду ще будуть теплі вересневі дні (принаймні так обіцяють синоптики). Здається, що все вже зроблено: проведена відпустка, зібраний вражай, діти готові до школи… А чи часто ви відпочивали всією родиною, при цьому відображаючи всі радісні моменти на фото? Мова йде про сімейну фотосесію.
Родинні фото завжди відзначаються особливою атмосферою та енергетикою. Насичені, яскраві, емоційні та зворушливі притягують своєю щирістю. Ці фото - шматочок сімейного щастя, любові і тепла стосунків між близькими. Сяйво посмішок, ніжні обійми, непідробне щастя на обличчі та сльози радості - це те, без чого ми не уявляємо сімейний фотоальбом.
Задумайтеся: чого вам коштує організувати таку фотосесію? Необхідно лише зібратися родиною та знайти фотографа. Разом вже легше визначитися з іншими деталями, наприклад, місцем. Для цього не обовязково йти до різних професійних студій, можна обрати улюблений парк, берег річки чи домашню гостинну. Головне, щоб природа була на вашому боці: сонячне світло надасть вашим фото привітності і теплої атмосфери.
Гарний фотограф допоможе вам із сценарієм та задумкою: можливо, це буде пікнік на природі, прогулянка містом чи сімейні посиденьки в затишному кафе. Щоб склалося враження дружної і гармонійної сімї, необхідно подбати про одяг. Він повинен підходити по стилю та кольорах для всіх членів родини. Стильно і ефектно будуть виглядати схожі наряди для тата і сина, мами і доньки, проте універсальним варіантом, який знайдеться в кожного, є джинси та кольорові футболки. До речі, живі квіти та домашні улюбленці нададуть вашим фото родзинки - мамині троянди та вірний Барбос залишаться в альбомі.
Збираючись на фотосесію, ви не помилитеся, якщо візьмете з собою напої (чай, сік або компот) і легкий перекус. І дорослі, і діти будуть раді відволіктися на перерву. Бублики, яблука та інші смаколики збережуть гарний настрій не тільки дітлахам, а й старшим.
І, мабуть, найголовніше: в жодному випадку не сваріться з рідними перед фотозйомкою (хоча лайка не бажана будь-коли)! Готуйтеся до цього дня як до свята. Повірте, це чудова розвага для дітей і дорослих. Будьте собою, не соромтеся проявляти свої почуття, даруйте рідним тепло і турботу. Сімейна фотосесія - це цінний подарунок на пам'ять про дні, прожиті разом.
2.5.5 Незалежність України: спроба перезавантаження
Для нас «незалежність» завжди була абстрактним поняттям: право держави на самостійність у прийнятті економічних та політичних рішень або простіше - окрема країна, тому і незалежна від інших. І лише зараз, коли відбувається наступ на нашу незалежність, це поняття набуло цілком конкретного змісту, з документів воно перенеслося у нашу свідомість.
Виявляється, щоб бути самостійною країною не достатньо ухвалити закон. Лише на 23-му році існування Нової України ми дізналися про страшну ціну, яку треба сплатити за справжню, а не паперову незалежність, це - сльози і кров. Впродовж останніх місяців безмежного горя і втрат відбувається становлення нашої соборності. Ми ведемо боротьбу, щоб нарешті відірватися від імперії і поставити на цьому жирну крапку.
На жаль, ми вже маємо значну кількість жертв цієї неоголошеної війни. Це «Небесна сотня» (цілком умовна назва загиблих повстанців на Майдані, бо їх за неофіційними даними далеко більше, ніж 100) і ті, що віддали своє життя під час виконання Антитерористичної операції на сході (на сьогодні це 722 військових). Серед них близько 16 осіб наші земляки. Розпочав цей кривавий відлік Братушка Олексій Сергійович, відтепер почесний громадянин Сум. У 2004 брав участь у Помаранчевій революції, а через 10 років 18 лютого знову вирушив до столиці, зі словами, що «не може сидіти вдома, коли вирішується доля країни». Через 2 дні після приїзду на 38 році його життя обірвалося від снайперської кулі, яка поцілила в серце, що щиро вболівало за Україну. Вдома в Олексія залишилася мама-інвалід, дружина, 13-річна донька і син, з яким тато побув лише один тиждень.
За волею долі серед загиблих є 5 охтирчан. 14 липня біля села Дмитрівка Донецької області під час виконання військових обовязків загинув командир роти забезпечення руху інженерно-дорожнього батальйону, капітан Саліпа Сергій Дмитрович. Йому було лише 28 років, проте за бездоганну військову службу отримав медалі та нагороди високого рівня. Колись він говорив, що «мріє загинути героєм, щоб ним пишалися діти». У Сергія залишилася дружина та двоє 6-річних хлопчиків, для яких тато залишиться прикладом.
серпня всі небайдужі прощалися з молодшим сержантом Кутовим Вадимом Борисовичем, який загинув під час артилерійського обстрілу. Через місяць йому мало виповнитися 28 років. Вдома у нього залишилися двоє діток та дружина. Вже 9 серпня Охтирку вразила ще одна лиховісна новина - в с. Степанівка Шахтарського району Донецької області під смертельний танковий обстріл потрапив старший солдат, 30-річний Білан Руслан Миколайович. Без батька залишилися син і донька, які, безумовно, будуть плекати пам'ять про нього.
В імя Батьківщини 20 серпня віддав своє життя майор Бірюк Олег Миколайович 1976 р.н. Сталося це в районі с. Георгієвка Лутугінського району Луганської області. В результаті бойової операції на вертольоті Мі-24 він встиг знищити танк, який рухався в складі колони російської техніки, після чого був збитий засобами протиповітряного захисту супротивника. Вже наступного дня у віці 25 років загинув Вербицький Олексій Миколайович під час обстрілу вогневих позицій в районі населеного пункту Старогнатівка Донецької області. В цей час Олексій знаходився в кабіні автомобіля в якості чергового машини. Перед пораненням він встиг витягнути з машини свого товариша. Уламок пошкодив загиблому артерію і в результаті швидкої втрати крові він помер.
В боротьбі за свободу і незалежність України трагічно помер уродженець м. Шостка Кондратенко Василь Олексійович. Солдат ніс службу в аеромобільній бригаді. Втрата сталася 17 серпня під час штурму блок-посту в м. Ясинувата Донецької області. В 26-річного військового саме в цей день було свято - два роки з дня весілля. Василь зателефонував дружині, привітав її, а у другий половині дня був запеклий бій, в якому він отримав смертельне поранення.
Серед загиблих в зоні АТО є і роменчани. Не доживши кілька днів до свого 31-річчя загинув у м. Горлівка артилерист Руднєв Андрій. Без батька залишилася 4-річна донька. Життя ще зовсім юного 22-річного Приходька Олексія Олеговича обірвалося 24 червня під час оголошеного Президентом П. Порошенком перемирям. Трагедія сталася у м. Червонопартизанськ. Ще однією жертвою російської агресії став Симоненко Дмитро, загинувши 31 липня. Він був сержантом, водієм-керівником взводу десантного забезпечення. Боєць прожив лише 24 роки…
Заради того, щоб нами було мирне небо, пролили свою кров і військові з Буринщини. Старший лейтенант Коробенков Олексій загинув 28 липня. Сталося це під час обстрілів реактивними системами залпового вогню БМ-21 «Град», які здійснював противник. Згодом 30 липня у бою під Савур-Могилою загинув 24-річний офіцер Карабенков Сергій. 18 серпня в Старобешевському районі Донецької області перестало битися серце ще одного нашого земляка. Командир реактивної батареї 93-ої окремої механізованої бригади 36-річний капітан Юрій Лавошник загинув під час зіткнення з бойовиками, звільняючи смт Старобешево. Вдома його чекали дружина, 15-річний син та 2-річна донька. Ці герої, як і сотні інших віддали своє життя за світле майбутнє нашої держави.
Печальні вісті надходять і до обласного центру. «11 липня командир знову, тепер востаннє, прийняв вогонь на себе, тим самим урятувавши три десятки життів підлеглих і товаришів по зброї», - зі сльозами на очах казали побратими Ткаченка Олександра Григоровича, уродженця Глухівщини. 44-річний майор міліції підірвався на протитанковій міні в м.Сіверськ. Поховали Олександра на Центральному кладовищі на Алеї Почесних громадян Сум.
Савченко Максим Сергійович в бойових діях на сході брав участь 4 місяці. Старший лейтенант 95-ї десантної бригади загинув 19 липня під Лисичанськом, при взятті чергової висоти. 25-річного бійця прошила автоматна черга.
Дуже хочеться, щоб останнім у цьому кривавому списку борців за незалежність був загиблий 20 серпня Кузяков Артем 1980 р.н. До армії він пішов добровольцем ще в травні. Служив у батальйоні Нацгвардії «Донбас». Тепер без батька залишилася 13-річна донечка.
Ми висловлюємо щирі співчуття родинам загиблих. Біль за втратами цих незламних лицарів поділяє вся країна, а земляки збережуть світлу пам'ять про них. Ось так на 23-му році незалежності ми вкотре мусимо відвойовувати своє право на свободу та захищати цілісність своїх кордонів.
Молодь, відповідаючи на запитання «Чи варта наша держава того, щоб віддати за неї життя?», дають ствердну відповідь. Раніше можна було задуматися, багато що зважити… Це 20 років тому незрозуміло було за що, за кого і навіщо боротися, маючи ілюзію порядку і стабільності, а тепер ми знаємо ворога в обличчя.
Погляди на явище незалежності повністю змінилися. Особливо це усвідомили жителі Донецької та Луганської областей. Цей рік виявився переломним: ми не до кінця осмислювали цінність самостійної держави - у нас було притуплене розуміння незалежності, яке часто зводилося до примітивного «ура-патріотизму». А тепер ми знаємо, що можемо в будь-який момент втратити Україну. Можна навіть відсьогодні вести відлік нового етапу нашої незалежності, коли нація зрозуміла це абсолютно по-новому. Хочу закінчити словами живого класика української літератури Ліни Костенко: «Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те». За все добре і прекрасне треба боротися, це не може бути дарунком долі. Сьогодні, на жаль, ми здобуваємо це ціною людського життя.
2.5.6 Ви співаєте по-соловїному чи все ж таки цвірінькаєте?
Щодня ми любимо дивитися на себе в дзеркало, робити косметичні процедури, доглядати за собою, ретельно обираємо новий одяг… Проте, навряд чи хтось доглядає за своїм мовленням так, як за зовнішністю. На перший погляд, це зовсім не важливо. Але погодьтеся, коли вам хтось зателефонує, відразу стає зрозуміло хто це: малоосвічена чи ж навпаки - поважна вихована людина. Недарма античні мудреці казали: «Говори - і я тебе побачу».
В Україні існує значна низка проблем, які призвели до зниження культури мовлення. Серед них - злочинне життя, культ грошей, занепад загальної культури. Як наслідок - маніпуляції свідомістю населення у медіа-просторі, політиці, використання неякісних текстів у масовій культурі. Промови більшості політичний діячів сьогодні взагалі не сприймаються людьми: нетерпиме монологічне мовлення, мовна агресія тільки відштовхують слухача, мова стає брудним засобом маніпулювання людьми.
Декілька мільйонів людей вживають суржик, який доволі впевнено живе серед нас і не дуже зважає на правила. Популяризація української книги на досить низькому рівні. Подібна ситуація стосується й перекладної літератури. А як же бути з формуванням у дітей відчуття приналежності їх до української нації, а не до «хохлів»? Як дитина відчує багатство, самобутність української в умовах суржикового та напівзросійщеного населення Сумщини? Ще однією причиною занепаду культури мови, особливо серед молодих людей, є залежність від соціальних мереж. Переглядаючи пости, складно знайти ті, які містять мудру думку, мають грамотне оформлення.
Страшно навіть думати про наслідки: якою буде наша мова через 10 років? Проте варто надіятися на краще: адже події останнього року вплинули на нашу національну свідомість, зявилася потреба в усьому українському, в обєднанні, взаємодопомозі та повазі.
1997 року 9 листопада святкується День української мови та писемності. Нехай це свято буде ще одним приводом замислитися над нашими цінностями. Прочитайте слова української вченої Надії Плющ: «Мова - соловїна, то чому ж цвірінькаємо?» і дайте відповідь на запитання: ви співаєте по-соловїному, чи все ж таки цвірінькаєте?
художній публіцистичний інформаційний авторський
3. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА НЕБЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ
3.1Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці
Відповідно до Закону України «Про охорону праці» (ст. 46) громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки - в особі своїх виборчих органів і представників [9].
3.2Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, їхні основні обов'язки і права
Інститут уповноважених трудових колективів з питань охорони праці створюється на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, видів їх діяльності та чисельності працюючих для здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці. Діяльність уповноважених проводиться на підставі Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, яке розробляється відповідно до Типового положення і затверджується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства [7, 357].
Порядок організації і діяльності уповноважених трудовими колективами з питань охорони праці на підприємствах, в установах і організаціях встановлено Типовим положенням, затвердженим наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 28 грудня 1993 р. №135.
Уповноважені з питань охорони праці обираються на загальних зборах (конференції) колективу підприємства або цеху, дільниці з числа досвідчених та ініціативних працівників на строк дії повноважень органу самоврядування трудового колективу. Працівник, який згідно з посадовими обовязками відповідає за організацію безпечних та нешкідливих умов праці, не може бути уповноваженим з питань охорони праці. Чисельність останніх визначається рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва та необхідності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки та умов праці в кожному виробничому підрозділі. Уповноважені, у місячний термін після обрання, за рахунок власника проходять навчання з питань охорони праці відповідно до програми, розробленої службою охорони праці підприємства, погодженої з органом самоврядування трудового колективу та профспілкою і затвердженої керівником підприємства [8, 126].
Свої обовязки уповноважені з питань охорони праці виконують, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй дільниці, зміні, бригаді. Уповноважені з питань охорони праці не рідше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу, котрим вони обрані.
Відповідно до Типового положення, уповноважені з питань охорони праці, з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оперативного усунення виявлених порушень здійснюють контроль за:
виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону праці;
забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охорони праці, які діють в межах підприємства, та додержання їх вимог працівниками;
своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків та професійних захворювань;
використанням фонду охорони праці підприємства за його призначенням, та інше [8, 213].
Уповноважені з охорони праці можуть і повинні залучатися до розроблення розділу «Охорона праці» колективних договорів та угод, комплексних перспективних планів з охорони праці, до роботи в комісіях з питань атестації робочих місць. Вони беруть участь: в комісіях з розслідування професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві, якщо потерпілий не є членом профспілки; у вирішенні питання про зниження розміру одноразової допомоги потерпілому від нещасного випадку у разі невиконання працівником вимог нормативних документів про охорону праці; розгляду факту наявності виробничої ситуації, небезпечної для здоровя чи життя працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови працівника виконувати з цих причин доручену йому роботу.
Уповноважені з охорони праці мають право:
безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, додержання працівниками нормативних актів про охорону праці на об'єктах підприємства чи виробничого підрозділу, колектив якого його обрав;
вносити в спеціально заведену для цього книгу обовязкові для розгляду власником (керівником структурного підрозділу) пропозиції щодо усунення виявлених порушень;
вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці у разістворення загрози життю або здоровю працюючих;
вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти про охорону праці [9, 298].
Гарантії для уповноважених з питань охорони праці щодо звільнення їх з роботи з ініціативи власника або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності передбачається у колективному договорі. Уповноважений може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі незадовільного їх виконання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу, який його обирав.
3.3Повноваження і права профспілок у здійсненні контролю за додержанням законодавства про охорону праці
Згідно із Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержання законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту [12].
У разі загрози життю або здоровю працівників, профспілки мають право вимагати від роботодавців негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємстві в цілому на час, необхідний для усунення загрози життю або здоровю працівників.
Профспілки мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також обєктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати висновки про них. Для здійснення цих функцій профспілки, їхні обєднання можуть створювати служби правової допомоги та відповідні інспекції, комісії, затверджувати положення про них. Уповноважені представники профспілок мають право вносити роботодавцям подання, які є обовязковими для розгляду роботодавцями, та одержувати від них аргументовані відповіді [10].
Профспілкові комітети підприємств, установ і організацій мають право створювати комісії з питань охорони праці, порядок організації і діяльності яких передбачений Положенням про комісію з питань охорони праці профспілкового комітету підприємства, затвердженим постановою Президії Федерації профспілок України від 20 вересня 1994 р.
3.4Роль громадського інспектора у контролі за додержанням законодавства про охорону праці
Відповідно до Положення про громадського інспектора з охорони праці, затвердженого постановою Президії Федерації профспілок України від 20 вересня 1994 р. громадський інспектор з охорони праці виконує громадський контроль за умовами праці та побуту, додержанням правил і норм охорони праці на робочих місцях, виконанням власником заходів із запобігання травматизму і професійним захворюванням на виробництві. Громадський інспектор з охорони праці обирається відкритим голосуванням на загальних зборах профспілкової групи із числа активних членів профспілки на строк дії її повноважень [7, 217].
перевіряє стан умов, безпеки праці й виробничої санітарії на робочих місцях, додержання працівниками інструкцій з техніки безпеки та інших нормативних актів з питань охорони праці;
контролює наявність та повноту інструкцій з техніки безпеки, своєчасність та якість проведення інструктажів з безпеки праці, забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту, правильне їх використання, своєчасне проведення хімчистки, прання, ремонту, сушіння, дезінфекції, дезактивації тощо;
перевіряє стан санітарно-побутових приміщень, забезпечення ними працівників відповідно до встановлених норм, а також використання цих приміщень за призначенням;
негайно інформує бригадира, майстра або іншого керівника дільниці, цеху, підприємства про кожний нещасний випадок, що стався з працівником на виробництві, вживає заходів щодо надання допомоги потерпілим;
бере участь у розслідуванні обставин та причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві, вносить до відповідних комісій свої зауваження та пропозиції щодо своєчасного й обєктивного оформлення актів форми Н-1, контролює виконання заходів з усунення причин нещасних випадків тощо [7, 221].
Згідно з підпунктом "е" п. 8 Положення про Державну інспекцію праці Міністерства праці та соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1996 р. №906, і постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. №254 "Про внесення змін у Положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1996 р. №906", для здійснення своїх функцій Державна інспекція праці Міністерства праці та соціальної політики України може залучати представників громадськості, профспілок шляхом оформлення останніх, з їх згоди, громадськими інспекторами праці [8].
Організація діяльності й керівництво громадськими інспекторами праці з контролю за додержанням трудового законодавства здійснюється територіальними державними інспекторами праці. Призначення громадських інспекторів праці здійснюється за рішенням головного державного інспектора праці територіальної Державної інспекції праці. Громадські інспектори праці проводять перевірки додержання трудового законодавства на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності в порядку суспільного доручення без звільнення від основної роботи і без додаткової оплати [10, 154].
Громадські інспектори праці мають право:
а) контролювати додержання законодавства про працю на підприємствах і вимагати усунення виявлених правопорушень;
б) вносити на розгляд власника (керівника) підприємства або уповноваженого ним органу пропозиції, спрямовані на усунення і попередження порушень законодавства про працю;
в) сприяти проведенню розяснювальної роботи із законодавства про працю на підприємствах;
г) безперешкодно відвідувати підприємства з метою контролю за додержанням законодавства про працю;
д) знайомитися з документами й отримувати від підприємств копії наказів, розпоряджень, протоколів, дані обліку і звітності та інформацію з питань додержання законодавства про працю;
е) у разі виявлення порушень законодавства про працю давати власнику (керівнику) підприємства або уповноваженому ним органу розпорядження про їх усунення [7, 124].
Розпорядження суспільних інспекторів праці підлягають обовязковому виконанню з повідомленням інспекції в місячний термін про вжиті заходи.
Громадські інспектори праці працюють у взаємодії з державними інспекторами праці і під їх керівництвом.
Характерною особливістю перелічених повноважень трудових колективів і профспілок є те, що вони носять рекомендаційний характер. Прийняті рішення з питань охорони праці не є обов'язковими для власника (керівника) підприємства.
ВИСНОВКИ
Сучасна журналістика стає не просто рушієм громадськості, а й її творцем. Важко уявити, що буде, якщо на один день вимкнуть електромережу, Інтернет та не випустять у світ газети. Люди подумають, що планета загинула. Культурним вихованням на одному рівні з батьками та близькими також займається журналістика. І в цьому випадку громадськість повинна підлаштовуватись під мас-медіа, а не навпаки. ЗМІ повинні вчити аналізувати, мислити, повинні й розважати, виховувати, бути радником, а не каналом інформаційного фаст-фуду.
У роботі ми проаналізували досліджену тему у наукових працях журналістикознавців, визначили головні функції художньо-публіцистичних жанрів та їх типологію та особливості.
Моніторинг регіональної преси, на прикладі «Панорама» та «Сумщина» вкотре підтвердив, що інформаційні жанри витісняють або синтезуються з художньо-публіцистичними. ЗМІ, розуміючи, що повинні не лише інформувати, а й виховувати, навчати, формувати громадську думку, розважати, все ж не забувають про портретний нарис чи уїдливий фейлетон.
Також зясували, що інформаційний голод цільової аудиторії ЗМІ змушує журналістів готувати переважно інформаційні матеріали, випереджуючи своїх конкурентів. Своєю роботою ми намагалися зробити внесок у вирішення проблеми «вимирання» художньо-публіцистичних жанрів у журналістиці. Теоретична частина кваліфікаційної роботи допомогла нам у створенні інформаційного продукту. Адже знання та оперування теорією допомагають журналісту зберегти цінність та особливість художньо-публіцистичного жанру та чітко ідентифікувати його з іншими жанрами.
Одне із завдань нашої роботи полягало у створенні власного творчого доробку у художньо-публіцистичних жанрах журналістики. Всього ми написали та оприлюднили шість публікацій в обласному щотижневику «Круглий двір». Це були есе, замальовки та нариси. Завдання цих матеріалів - привернути увагу читача до звичайних, на перший погляд, буденних проблем, зацікавити реципієнта.
Наші публікації, у першу чергу, були орієнтовані на молодь, адже цей прошарок суспільства є рушієм громадських ідей та продовжувачем суспільних традицій. Тому ми оприлюднили інформаційний доробок в Інтернет-просторі, у блозі. Це надійний канал звязку з цільовою аудиторією та можливість прослідкувати реакцію читача.
Лише час засвідчить, чи досягнута наша першочергова мета. Але ми вже зробили перший крок у збереження традицій у написанні художньо-публіцистичних жанрів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Балаклицький М.А. Есе як художньо-публіцистичний жанр: [методичні матеріали для студентів зі спеціальності «Журналістика»] / М.А. Балаклицький. - Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2007. - 74 с.
. Білецький Ф.М. Оповідання. Новела. Нарис / Ф.М. Білецький. - К.: Академія, 1966. - 89 с.
. Варич М.В. Політичний портрет як різновид нарису в сучасній українській газеті [Електронний ресурс] / М.В. Варич. - Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Серия «Филология. Социальные коммуникации». - Том 25. - №4. Часть 1.- 230-235 с.
. Воронова М.І. Сучасна портретистка. Проблема жанру / М.І. Воронова. - Наукові записки інституту журналістики, 2002. - Т.8. - с.158.
. Галич О. Теорія літератури: [підручник] / Галич О., Назарець В., Васильєв Є. - К.: Либідь, 2001. - 486 с.
. Гетьманець М.Ф. Сучасний словник літератури і журналістики / Гетьманець М.Ф. - Харків: Прапор, 2009. - 384 с.
. Жернаков В.В. Трудове право: [підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.]. [Електронний ресурс] / В.В. Жернаков, С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко та ін. - Х.: Право, 2012. - 496 с.
. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці [Електронний ресурс] / В.Ц. Жидецький, В.С. Джигирей, О.В. Мельников - Львів: Афіша, 2000. - 348 с. - [вид. 2-е, стереотипне]
. Закон України «Про охорону праці» [Електронний ресурс] / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992. - №49. - 668 с.
. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» [Електронний ресурс] / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999. - №45. - 397 с.
. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості / В.Й. Здоровега. - Львів: ПАІС, 2004. - 268 с. - (Підручник. - 2-ге вид., перероб. і допов).
. Карпяк Дмитро Есе як жанр вільних людей [Електронний ресурс] / Дмитро Карпяк. - День, 2009. B - №72
. Лазутина Г.В. Жанры журналистского творчества: [учеб.пособие для студентов вузов] / Г.В. Лазутина, С.С. Распопова. - М.: Аспект пресс, 2011. - 320 с.
. Літературознавча енциклопедія: у 2-х т. / [авт.-уклад. Ю.І. Ковалів]. - К.: Академія, 2007. - Т. 2. - 2007. - 624 с.
. Лось Й.Д. Публіцистика й тенденції розвитку світу / Й.Д. Лось. - Львів: ПАІС, 2008. - 376 с. - (Навчальний посібник для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації: У 2 ч.; ч. 1).
. Михайлин І.Л. Основи журналістики / І.Л. Михайлин. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 496 с. - (Підручник. - 5-те вид. перероб. та допов.).
. Прилюк Д.М. Теорія і практика журналістської творчості / Д.М. При-люк. - К.: голов. вид-во видавничого обєднання «Вища школа», 1983. - 279 с.
. Різун В.В. Літературне редагування: [підручник] / В.В. Різун. - К.: Либідь, 1996. - 240 с.
. Сава В.І. Художньо-технічне оформлення книги / В.І. Сава. - Львів: Оріяна-Нова, 2003. - 168 с.
. Словник журналіста: Терміни, мас-медіа, постаті / [за заг. ред. Ю.М. Бідзілі] - Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2007. - 224 с.
. Тертычный А.А. Жанры периодической печати [Електронний ресурс]: [учебное пособие] / А.А. Тертычный. - М.: Аспект Пресс, 2000
. Указ Президента України «Про положення про Державну інспекцію України з питань праці» [Електронний ресурс]
. Ученова В.В. У истоков публицистики / В.В. Ученова. - М.: Изд-во МГУ, 1989. - 214 с.
. Як написати успішне есе [Електронний ресурс]: Методичні рекомендації до написання есе / [укл. Шендеровський К.С.]. - К.: Ін-т масової комунікації при КНУ імені Т.Шевченка, 2009. - 34 с.