Лізингове кредитування

Лізингове кредитування

Вступ

За останні роки в економіці і банківській системі України відбулися радикальні зміни у сфері лізингового кредитування. Обсяг операцій лізингу в Україні є надзвичайно низьким у порівнянні з іншими країнами світу, але він з кожним роком збільшується.

Кожне підприємство, яке ухвалює рішення про розширення або запуск нового виробництва, вирішує проблему пошуку і використання прийнятних шляхів фінансування капітальних вкладень.

Основними перешкодами для розвитку зовнішнього фінансування були високі процентні ставки і вимога кредитора про наявність застави. Тому майже половина підприємств, які потребували фінансування, не зверталися за ним до фінансових установ.

Якщо в країні поряд з ринком банківського капіталу розвивається ринок лізингових послуг, альтернатива їх використання завжди повинна розглядатися менеджером підприємства. Обраний оптимальний спосіб забезпечення підприємства новим обладнанням на основі використання переваг лізингу дозволяє йому досягти конкурентних переваг в своєму бізнесі. З цією метою необхідно використовувати новітні підходи до визначення переваг альтернативного і безальтернативного лізингового фінансування.

Враховуючи, що деякою мірою лізингові відносини останні роки розвивалися саме в АПК, завдяки Постанові Кабінету Міністрів і створенню державного лізингового фонду, представники цієї галузі постійно аналізують процес розвитку лізингу сільськогосподарської техніки.. Інша група дослідників звертає особливу увагу на перешкоди розвитку лізингу, здебільшого у податковій сфері. Велику роботу щодо аналізу тенденцій розвитку лізингу виконала Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

Отже, невирішеною є проблема пошуку джерел фінансування лізингу і розвитку інтегрованих фінансових послуг для прискорення оновлення основного капіталу підприємств. Цим самим і підтверджується актуальність обраної теми.

Об’єктом дослідження в даній курсовій роботі виступає процес лізингового кредитування.

Предметом дослідження являються лізингові відносини між суб’єктами господарювання і фінансовими установами.

Методами дослідження є системний підхід, метод економічного аналізу, математичної статистики, теорії оптимальних рішень, метод критичного огляду, соціологічний метод і ін.

Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні основ організації лізингових операцій, а також пошуку напрямків удосконалення механізму лізингових операцій банку на основі систематизації існуючих пропозиції щодо цього питання.

Лізинг - це господарська операція, за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу право користування активом за плату та на певний період.

У відповідності з метою роботи, треба вирішити наступні завдання:

а) вивчення і аналіз теоретичних положень щодо здійснення банками лізингових операцій;

б) провести аналіз операції з лізингом банками України;

в) на прикладі банку показати діючий механізм роботи з лізингом;

г) запропонувати рекомендації щодо удосконалення форм надання лізингу.

Вказаному питанню приділяється значна увага Міжнародною Фінансовою Корпорацією, Національним банком України, Урядом України, що знайшло своє відображення у Законах України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств» і інші.

Проблеми банківської системи, зокрема розвитку лізингового кредитування і лізингових операцій банків, досліджувалися в теоретичних і практичних розробках ведучих учених-економістів як України, так і світу. Так, проблема формування банківських ресурсів і управління ними аналізувалася в роботах таких провідних іноземних учених, як Гилл Е.,.Едвин Дж, Едрадс Б., Котлер Р., Розмари Кемпбелл Дж., Рид Е., Ривуар Ж., Роуз П.С., Синки Д. тощо. Але дослідження закордонних учених не завжди можливо або важко адаптувати до сучасного стану банківської системи країни, тому що переважна більшість висновків цих економістів не відповідає умовам діяльності банків в Україні.

У нашій країні дослідження в банківській сфері здійснювали такі ведучі вчені, як Васюренко О.В., Мороз А.М., Лаврушин О.І., Царьків В.А. У їхніх роботах досить глибоко проаналізований проблеми банківської системи, досліджені основні проблеми ресурсної політики, проаналізовані сучасні методи керування ресурсами банку. Проте наявні наукові праці не дають повної відповіді на всі питання, пов'язані з формуванням зробленої ресурсної політики вітчизняних банків, і не дають шляхів рішення проблем на практиці.

У процесі написання роботи були використані роботи вітчизняних і закордонних учених-економістів, практиків банківської діяльності, і періодична література по аналізу банківської діяльності.

Впровадження пропозиції і рекомендації, наданих в роботі, дозволить суб’єктам господарювання обирати альтернативні джерела фінансування бізнес-проектів.

Це надасть можливість організувати діяльність фінансових установ, зокрема банків, у сфері лізингового кредитування і здійснення лізингових операцій.

Розділ 1. Теоретичні основи впровадження лізингових операцій в банківській системі

.1 Сутність, види лізингових операцій та порядок їх здійснення

Лізинг - це середньостроковий фінансовий інструмент для придбання основних активів підприємств (обладнання, транспортних засобів тощо). На відміну від прямого надання грошового капіталу, він забезпечує процес фінансування основних фондів підприємств. Лізингові установи - лізингові компанії, банки та небанківські фінансові установи - купляють обладнання для подальшої передачі його лізингоодержувачу на певний строк. Протягом цього строку лізингоодержувач здійснює періодичні платежі лізингодавцю.

Після закінчення строку лізингового договору обладнання передається у власність лізингоодержувача або повністю амортизується та списується, чи повертається лізингодавцю. Лізинг передбачає отримання прибутку шляхом використання лізингових активів, які не є власністю лізингоодержувача, а лише знаходяться у його користуванні. Лізингові компанії звертають увагу, в першу чергу, на здатність лізингоодержувача генерувати грошовий потік для того, щоб сплачувати лізингові платежі, а вже потім - на фінансовий стан чи кредитну історію. Це є однією з переваг лізингу для малих та середніх підприємств, а також для підприємств аграрно-промислового комплексу, оскільки у них, як правило, відсутні належна кредитна історія та активи для забезпечення банківського кредиту. Лізинг має позитивний вплив на економіку будь-якої країни, оскільки він дозволяє:

а) прискорити розвиток малого та середнього бізнесу, підприємств аграрно-промислового комплексу;

б) підвищити обсяги реалізації нового обладнання;

в) збільшити обсяги інвестицій у національну економіку;

г) поліпшити конкурентне середовище на фінансовому ринку;

д) здійснити технічне та технологічне переоснащення підприємств, підвищити конкурентоспроможність економіки держави [40].

Розвинений малий та середній бізнес - це необхідна складова стабільного розвитку ринкової економіки країни. Лізинг є ефективним механізмом фінансування підприємств малого та середнього бізнесу, які у своїй більшості не завжди відповідають вимогам ліквідності, необхідним для отримання банківського кредиту.

Ступінь фізичного зносу сільськогосподарської техніки та обладнання в Україні становить майже 90 відсотків . За експертними оцінками, для заміни застарілого сільськогосподарського та переробного обладнання, Україні потрібно інвестувати 5-10 млрд. дол. США . Лізинг надає унікальну можливість оновити основні фонди підприємств аграрно-промислового комплексу та забезпечити їх економічне зростання.

Питання збуту готової продукції залишається однією з актуальних проблем сучасної ринкової економіки. Світова практика свідчить, що лізинг розширює вітчизняним та зарубіжним виробникам і постачальникам обладнання доступ до нових клієнтів, і, як наслідок, збільшує можливості нарощування обсягів продажу товарів та послуг.

На початку ХХІ сторіччя частка лізингу у світовому ВВП у середньому становила близько 1,6 відсотка . Близько третини обсягу інвестицій в основні фонди країн Західної Європи здійснюється через фінансовий лізинг. В Україні, незважаючи на гостру потребу в інвестиціях, обсяг лізингових операцій у 2004 році був менше 0,5 відсотка ВВП [11].

Поліпшення конкурентного середовища на фінансовому ринку. Лізинг є ефективним інструментом та привабливим продуктом для учасників фінансового ринку. Через розширення пропозиції фінансових послуг лізинг сприяє пожвавленню конкуренції на фінансовому ринку і, як наслідок, здешевленню та підвищенню якості фінансових послуг.

В Україні підприємства майже всіх галузей економіки невідкладно потребують оновлення технологічного парку. Середній рівень зносу обладнання в країні складає майже 50 відсотків. Лише за умов широкого застосування ефективних фінансових механізмів, одним з яких є лізинг, можна очікувати зростання конкурентоспроможності економіки України.

У відносинах фінансового лізингу приймають участь три основні групи гравців, для кожної з яких лізинг має свої переваги:

а) лізингоодержувач отримує у користування обладнання, за допомогою якого він може підвищити продуктивність праці, а отже і прибутковість свого підприємства;

б) зацікавленість лізингодавця ґрунтується на зменшенні фінансового ризику операції, оскільки він залишається власником предмету лізингу протягом усього терміну дії договору лізингу;

в) виробники та постачальники обладнання зацікавлені у розвитку ринку лізингових послуг, тому що це допомагає їм розширити ринки збуту товарів та послуг.

Крім того, учасники фінансового ринку (банки, небанківські фінансові установи тощо) зацікавлені у розвитку ринку лізингу, оскільки це створює додатковий попит на їх послуги.

Взаємовідносини між учасниками операції фінансового лізингу можна відобразити наступною схемою:

вибір лізингоодержувачем можливого постачальника та специфікація необхідного обладнання;

укладання договору фінансового лізингу;

укладання договору на придбання обладнання за встановленою лізингоодержувачем специфікацією;

укладання договору між лізингодавцем та представником фінансового ринку щодо отримання фінансових ресурсів для закупівлі обладнання у постачальника;

надання фінансових ресурсів лізингодавцю;

оплата обладнання закупленого лізингодавцем;

поставка обладнання лізингоодержувачу безпосередньо або через лізингодавця. Лізингоодержувач зараховує на свій баланс обладнання, яке фактично надійшло у його розпорядження за договором фінансового лізингу і здійснює амортизаційні відрахування;

лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі;

лізинговий платіж включає суму відшкодування частини вартості предмета лізингу, винагороди лізингодавцю, компенсації відсотків за кредит та інших витрат лізингодавця;

лізингодавець здійснює погашення кредиту;

Важливим етапом на шляху розвитку лізингу в Україні став 2004 рік. У цьому році набули чинності новий Закон України “Про фінансовий лізинг” та Цивільний кодекс України - головні документи, що регулюють цивільно-правові відносини лізингу [40].

Норми Закону України “Про фінансовий лізинг” (надалі - Закон) об’єднали правову природу цивільно-правових відносин фінансового лізингу з їх економічною сутністю. Закон є позитивним зрушенням у напрямку створення дієвого правового механізму фінансового лізингу, оскільки у ньому:

послідовно розкриті поняття фінансового лізингу, договору фінансового лізингу предмету лізингу, сублізингу тощо;

більш чітко окреслені права й обов’язки учасників договору фінансового лізингу та його основні умови;

закріплена можливість сублізингу;

містяться норми про можливість повернення майна лізингодавцю у разі невиконання умов договору;

прописані норми захисту прав лізингодавця у випадку знищення чи пошкодження майна;

надана можливість не тільки юридичним, але і фізичним особам отримувати у користування майно на умовах лізингу.

Закон визначає фінансовий лізинг як “вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, згідно з яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)”.

Для вирішення питання про віднесення лізингу до фінансового чи оперативного слід керуватися чинним законодавством України.

Лізинг основних засобів є фінансовим, якщо виконується принаймні одна з таких умов:

а) право власності на основні засоби переходить від лізингодавця до лізингоодержувача по закінченні дії лізингової угоди;

б) термін дії угоди поширюється на основну частину (не менше ніж 60 %) корисного строку служби основних засобів. За інших обставин лізинг вважається оперативним. У разі як фінансового, так і оперативного лізингу основні засоби протягом строку дії угоди залишаються власністю лізингодавця.

Об'єктом лізингу (оренди) є необоротні активи, що є власністю лізингодавця або придбані ним у власність у відповідного продавця майна з доручення і за погодженням з лізингоодержувачем.

Інакше кажучи, лізинг можна розглядати як фінансовий або оперативний залежно від того, чи передбачається правом лізингу (оренди) передавання всіх ризиків і вигод, що пов'язані з користанням та володінням активом. За оперативного лізингу (оренди) активи відображаються на балансі лізингодавця, а за фінансового на балансі лізингоодержувача.

Передавання об'єкта лізингу (оренди) здійснюється в строки і на умовах, визначених в угоді про лізинг (оренду). Можливе продовження строку лізингу (оренди), про що слід зробити спеціальне застереження в лізинговій угоді [51].

В угоді також треба зазначити:

об'єкт лізингу;

термін лізингу;

ринкову вартість основних засобів;

строк проведення платежів та їх розмір;

фактичну процентну ставку лізингу (якщо ринкова вартість процентної ставки більша за теперішню вартість мінімальних лізингових платежів із урахуванням процентної ставки, що прирощується);

процентну ставку лізингоодержувача, що прирощується (у протилежному випадку);

умови переоцінювання вартості об'єкта лізингу згідно із законодавством;

право власності на майно після закінчення терміну лізингу;

інше.

На початку строку дії угоди обумовлюється також те, що в разі можливості та наміру лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання, мінімальні лізингові платежі мають включати в себе мінімальну лізингову (орендну) плату за весь строк лізингу та суму, яку слід сплатити згідно з угодою на придбання об'єкта лізингу (оренди).

В угоді про фінансовий лізинг може передбачатися розрахунок лізингових платежів на весь строк лізингу за такою формою (табл. 1.1) [51]:

Таблиця 1.1 Форма розрахунку лізингових платежів

Передання об'єкта лізингу здійснюється у строки і на умовах, визначених договором лізингу.

Строк лізингу - це незмінний строк, на який лізингоодержувач уклав угоду на лізинг основних засобів.

Лізингоодержувач щомісяця сплачує лізингодавцю певну суму за використання майна у вигляді лізингової плати.

Лізингова плата включає в себе суму частини вартості об'єкта лізингу; суму, сплачувану як проценти за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу; винагороду; компенсацію інших витрат лізингодавця, які передбачені договором лізингу.

Лізингові платежі як у балансі лізингоодержувача, так і в балансі лізингодавця мають поділятися на процентні платежі за позиками та платежі за основною сумою непогашеної заборгованості.

Процентні платежі розраховуються за кожний обліковий період у розмірі процентної ставки, що застосовується в разі лізингу, до залишкової суми активу та зобов'язання за фінансовим лізингом.

.2 Основні мотиви та чинники формування системи лізингового кредитування

Лізингова компанія для ефективності своєї діяльності повинна формувати стратегію свого фінансування. Як і будь-яка компанія, вона може використати власні ресурси, або залучити кредитні ресурси. Проте це не єдині способи фінансування, які може використати лізингодавець для придбання предметів лізингу.

Факторинг. Суть даної операції полягає в тому, що компанія отримує від фактора (банка або фінансової установи) грошові кошти, передаючи йому свої права грошової вимоги по відношенню до третіх осіб. Інтерес такої компанії полягає в терміновому отриманні коштів, зниженні витрат на обслуговування дебіторської заборгованості та частковому чи повному звільненні від ризику неплатоспроможності боржника.

Регулюванню факторингових операцій в Цивільному кодексі України присвячена Глава 43. Відповідно до норм цієї Глави лізингова компанія може використати договір факторингу як один із способів фінансування, уступивши банку право вимоги лізингових платежів. Більше того, згідно із ч.2 п.1 ст.1077 ЦКУ грошова вимога до боржника може бути відступлена лізинговою клієнтом банку також з метою забезпечення виконання зобов'язань такого клієнта перед фактором. Таким чином, лізингодавець може використати свої права вимоги лізингових платежів також як спосіб забезпечення по кредитних договорах, що укладаються з метою залучення коштів для придбання предмету лізингу.

Договір позики. Відповідно до статті 1046 ЦКУ за договором позики позикодавець, яким може бути будь-яка фізична чи юридична особа, передає у власність другої сторони (позичальника) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернену позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів в передбачений договором позики строк. Таким чином, лізингова компанія може укласти договір позики з будь-якою фізичною чи юридичною особою-позикодавцем та отримати грошові кошти для фінансування придбання предмету лізингу.

Збільшення статутного капіталу лізингової компанії. Даний спосіб фінансування придбання предметів лізингу відноситься до корпоративних форм фінансування та полягає у збільшенні статутного капіталу за рахунок розміщення додатково випущених акцій лізинговою компанією - акціонерним товариством або за рахунок внесення додаткових вкладів в товариствах з обмеженою відповідальністю. Кошти, залучені в результаті збільшення статутного капіталу лізингова компанія спрямовує на придбання предметів лізингу.

Приймаючи рішення про збільшення статутного капіталу, лізингова компанія повинна пам'ятати, що законодавством пред'являються суворі вимоги до процедури збільшення статутного капіталу. Так, збільшення статутного капіталу можливе тільки після повної сплати існуючого статутного капіталу; рішення про збільшення статутного капіталу тягне внесення змін до статуту такої компанії, що є виключною компетенцією вищого органу компанії.

Законодавство, що регулює питання випуску цінних паперів, містить певні обмеження на випуск облігацій. Так, якщо лізингова компанія є акціонерним товариством, вона може випустити облігації на суму не більше 25 процентів від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати усіх випущених акцій. Проте якщо лізингова компанія створена у формі товариства з обмеженою відповідальністю, випуск облігацій такою компанією не буде підпадати під ці обмеження [32].

Сек'юритизація лізингових активів. Схема сек'юритизації полягає в наступному. Лізингодавець формує свій власний лізинговий портфель. Коли цей портфель досягає значних розмірів, компанія продає його спеціалізованій новоствореній юридичній особі, в задачу якої входить виключно тримання лізингового портфеля та отримання надходжень за лізинговими угодами. Така юридична особа створюється з метою уникнення інвесторами ризику банкрутства лізингодавця. Вона не здійснює будь-якої господарської діяльності, та має в своїх активах лише переданий лізингодавцем лізинговий портфель з прогнозованими надходженнями (лізинговими платежеми), а в пасивах - випущені цінні папери, забезпечені зазначеними активами.

Інвестори здійснюють придбання цінних паперів в новій юридичній особі та отримують частку від надходжень за лізинговими угодами. Лізингова компанія, яка реалізує свій портфель, отримує разовий платіж від новоствореної юридичної особи за рахунок коштів, отриманих такою особою від інвесторів за розміщення нею цінних паперів. Таким чином лізинговий портфель становиться сек'юритизованим (від англ. securities - цінні папери).

Програма сек'юритизації сприяє створенню ліквідних лізингових портфелів на ринку, розвитку ринку цінних паперів, що є важливим кроком в розвитку економіки країни в цілому. Незважаючи на те, що сек'юритизація є складним механізмом, застосування якого розпочалося лише нещодавно в країнах з розвиненою лізинговою інфраструктурою, темпи росту програм сек'юритизації вражають [32].

Упродовж останніх років Міжнародна фінансова корпорація (МФК), член групи Світового банку, збільшує обсяги інвестицій в економіку України та реалізує програми технічної допомоги. Оцінюючи потреби країни в інвестиціях, МФК одним із найважливіших напрямків своєї діяльності вважає фінансування проектів, які сприятимуть модернізації основних засобів економіки України, розвитку малого та середнього бізнесу. Експерти МФК вважають, що надзвичайно перспективним для української економіки є інвестиції через механізм лізингу.

Лізинг є важливою складовою державної стратегії розвитку будь-якої країни. Для України політика модернізації техніки та технології окремих підприємств та економіки в цілому також має стати наріжним каменем економічного зростання. Без цього важко сподіватися, що Україна зможе стати в один ряд з провідними країнами Європи, світу та підвищить конкурентноздатність своєї продукції. Оновлення основних засобів сприятиме вирішенню соціальних програм, допоможе підвищити рівень життя населення, сприятиме розвитку малого та середнього бізнесу, збільшенню обсягів виробництва та поповненню доходів державного бюджету.

Рівень зносу основних засобів в Україні нині становить у середньому 50%, а в сільському господарстві, промисловості, будівництві, водному та авіаційному транспорті, соціальній сфері 60% і більше відсотків. При цьому зношеність машин, обладнання та транспортних засобів по всіх галузях сягає іноді 80-90%.

За розрахунками, що базуються на даних офіційної статистики, обсяг інвестицій, необхідних для оновлення основних засобів в Україні складає близько 90 млрд. дол. США. Зазначимо, що за експертними оцінками ця сума є значно більшою.

Світова практика довела, що лізинг є унікальним інвестиційним механізмом оновлення основних засобів. У загальному обсязі інвестицій країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою він складає 15% всіх інвестицій.

У країнах з розвиненою ринковою економікою цей показник досягає 30%. Потенційний попит на послуги лізингової індустрії в Україні дорівнює щонайменше 14 млрд. дол. США.

Одначе, не може не викликати стурбованості діюча в Україні державна політика щодо створення умов для залучення іноземних та національних інвестицій через механізм лізингу. Існує низка причин, що стримують розвиток лізингу в Україні. Основною серед яких є недосконалість законодавства, у тому числі податкового.

Розуміючи, що в основні посилення податкового тиску на лізинговий бізнес є обґрунтоване прагнення держави унеможливити тінізацію грошових потоків через механізм лізингу, хочемо зауважити наступне: по-перше, лізинг є простим інвестиційним механізмом, що обумовлює легкість контролю над ним. По-друге, обов’язковість податкового обліку предмета лізингу та інших складових лізингових платежів за звичайними цінами унеможливлює маніпулювання вартостями при реалізації лізингових угод.

Крім того, хочемо підкреслити, що говорячи про необхідність для України зростання інвестицій через механізм лізингу, МФК має на увазі лізинг як механізм інвестування в оновлення основних засобів для всіх суб’єктів господарювання, а не як механізм оптимізації грошових потоків у межах холдингів.

.3 Роль лізингу в ефективному розвитку економіки України

Упродовж останніх 25 років компанія «London Financial Group Ltd» регулярно проводить дослідження стану розвитку світового ринку лізингу. Здійснює цю дослідницьку роботу спеціальний підрозділ компанії - «Global Leasing Report». Результати аналізу свідчать, що обсяги ринку лізингу та відносні показники його розвитку постійно зростають.

Зокрема, за період з 1985-2008 років річний обсяг лізингових угод в цілому у світі зріс більше, ніж у чотири рази - зі 138,1 млрд. дол. США до 579,1 млрд. дол. США [7].Leasing Report розраховує два відносні показники, які характеризують, так би мовити, глибину проникнення інвестиційного механізму лізингу в економіку тієї чи іншої країни (leasing penetration rate):

частка лізингу в інвестиціях в основний капітал (машини, обладнання. транспортні засоби тощо);

співвідношення річного обсягу лізингу та валового внутрішнього продукту (ВВП).

Перший з цих показників певним чином засвідчує наскільки лізинг є результа тивнішим у порівнянні з іншими формами фінансування основного капіталу.

Другий показник є макроекономічним і, відображаючи економічну активність в країні в цілому, свідчить про те, які з країн є більш зрілими щодо лізингу, або в яких країнах інвестиційний механізм лізингу є складовою державної стратегії фінансування інвестицій. Там, де цей показник вище, можна з впевненістю говорити, що лізинг має підтримку з боку держави і позитивно впливає на темпи економічного зростання країни в цілому.

Економіка України перебуває у стані ринкової трансформації і потребує величезних фінансових ресурсів з метою придбання існуючими та новостворюваними підприємствами необхідної техніки, новітніх технологій.

Розвиток лізингу має стати надійним альтернативним механізмом фінансування інвестицій в основний капітал. Розвиваючи ринок лізингу в Україні цікавим є його співставлення зі світовими тенденціями (табл. 1.2 - 1.4).

Таблиця 1.2 Динаміка річного обсягу лізингових угод (млрд. дол. США) [7]

Таблиця 1.3 Частка лізингу в інвестиціях в машини, обладнання та транспортні засоби, % [7]

Таблиця 1.4 Співвідношення річних обсягів лізингових операцій та валового внутрішнього продукту (%)[7]

За часи незалежності економіка України пройшла через роки нестабільності, що була обумовлена високими темпами інфляційного зростання, знеціненням національної грошової одиниці та значним падінням обсягів виробництва. Протягом цього періоду (1990-1999 рр.) падіння реального ВВП склало 59,2% . У 2000 році ситуація кардинально змінилася і відтоді українська економіка набула чіткої тенденції зростання.

Таким чином, економічне зростання ще має значний потенційний запас розвитку, чи іншими словами відтворюваний потенціал, що є однією з складових сучасного тренду економічного зростання.

Однак, не слід переоцінювати роль відтворюваного потенціалу в сучасних економічних умовах України. Це поняття включає наявність таких резервів, як кваліфіковані людські ресурси, попит на вироблену продукцію, виробничі приміщення, основні фонди та інші. Звичайно, не можна стверджувати, що всі ці ресурси є доступними в економіці і головною проблемою у цьому є фактор часу. Застаріле зношене обладнання більше не в змозі забезпечувати нарощування виробничих потужностей з існуючого рівня. Тому, оновлення основних виробничих фондів і є одним з найактуальніших завдань для підтримання економічного зростання.

За оцінками деяких експертів, енергомісткість українських підприємств майже вдвічі перевищує відповідні показники наших сусідів, країн Східної Європи: Польщі, Словаччини, Чехії та Угорщини.

Надто високий рівень споживання енергії є однією з важливих проблем, що дісталась Україні у спадок від Радянського Союзу . Особливо це відчувається у таких галузях, як важка промисловість, сільське господарство та машинобудування. Для вирішення цієї проблеми необхідне створення можливостей для використання інноваційного потенціалу економіки, що є також одним із важливих завдань, від яких здебільшого залежить зростання та зміцнення промислових підприємств - головного провідника економічного зростання.

Для підвищення темпів зростання економіки необхідні структурні зміни в економіці, що надали б змогу розвиватися підприємствам приватного сектору, та проводити оновлення основних засобів підприємств усіх форм власності. Ступінь зносу основних засобів усіх галузей економіки за офіційними даними склав більш ніж 50%, а фактично, на думку провідних економістів, цей показник перевищує відмітку 80 відсотків.

Таким чином оновлення основних засобів промислових підприємств є основною передумовою для підтримання темпів економічного зростання.

Одну з головних ролей тут може відігравати лізинг, що є дієвим механізмом оновлення основних фондів підприємств і розвитку малого та середнього бізнесу. За результатами опитування, 94% лізингових компаній надають послуги з лізингу підприємствам малого та середнього бізнесу, і таким чином пропонують їм реальний та доступний шлях придбання основних фондів.

Обсяг операцій фінансового лізингу в Україні є надзвичайно низьким. Незважаючи на прийняття нового Закону України „Про фінансовий лізинг” ситуація майже не змінилася на краще. Це свідчить про наявність впливу негативних чинників, які стримують розвиток лізингу в Україні.

Кожне підприємство, яке ухвалює рішення про розширення або запуск нового виробництва, вирішує проблему пошуку і використання прийнятних шляхів фінансування капітальних вкладень.

За підсумками опитування представників промисловості ще 2003 року на потребу в розширенні використання фінансових послуг вказали 39% респондентів. Основними перешкодами для розвитку зовнішнього фінансування були високі процентні ставки і вимога кредитора про наявність застави. Тому майже половина підприємств, які потребували фінансування, не зверталися за ним до фінансових установ.

Джерела фінансування різнилися залежно від розміру підприємства: малі зверталися до приватних інвесторів, тоді як великі - до банківських установ. Кредити на період понад три роки складали менше 5% серед одержаних в 2002 році, але 2005 - цей показник складає вже майже 12%, що є позитивною передумовою для розвитку лізингу [11].

Якщо в країні поряд з ринком банківського капіталу розвивається ринок лізингових послуг, альтернатива їх використання завжди повинна розглядатися менеджером підприємства. Обраний оптимальний спосіб забезпечення підприємства новим обладнанням на основі використання переваг лізингу дозволяє йому досягти конкурентних переваг в своєму бізнесі. З цією метою необхідно використовувати новітні підходи до визначення переваг альтернативного і безальтернативного лізингового фінансування.

У країнах Європи на лізинг припадає від 15 до 30% інвестицій.

Враховуючи, що деякою мірою лізингові відносини останні роки розвивалися саме в АПК, завдяки Постанові Кабінету Міністрів і створенню державного лізингового фонду, представники цієї галузі постійно аналізують процес розвитку лізингу сільськогосподарської техніки.. Інша група дослідників звертає особливу увагу на перешкоди розвитку лізингу, здебільшого у податковій сфері. Велику роботу щодо аналізу тенденцій розвитку лізингу виконала Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

На погляд автора, невирішеною є проблема пошуку джерел фінансування лізингу і розвитку інтегрованих фінансових послуг для прискорення оновлення основного капіталу підприємств.

Зовнішні джерела інвестування складають до 20%. Між тим необхідно відзначити появу національного інвестора і значне зниження фінансування основного капіталу із державного бюджету, між тим 2007 року все ще продовжувалося фінансування лізингових операцій із Державного бюджету.

Державний фінансовий лізинг на думку НАК „Украгролізинг” підтримує як сільгосптоваровиробників, так і заводи сільськогосподарського машинову-дування. По окремих заводах-виготовлювачах техніки річні обсяги її закупівлі на умовах фінансового лізингу становлять 30-50%. Він вигідний товаровиробникам, оскільки плата за кредит здійснюється у розмірі 7% річних від відшкодованої вартості, що становить 2,8% в середньому за рік (на період дії договору) від первинної вартості. Інфляція 2007 року становила - 12,3%, отже вартість фінансового обслуговування за лізингом є вигідною для споживача.

Деякі автори пропонують використовувати такі заходи активізації операцій фінансового лізингу: диверсифікувати джерела інвестування, створити єдину інформаційну систему, а також страховий резерв у лізингоодержувача з віднесенням його на валові витрати. Можливо всі вони можуть бути прийнятними для розвитку фінансового лізингу.

Те, що у новому Законі України „Про фінансовий лізинг” наголошено на різних способах фінансування лізингу, що значно розширює можливості залучення коштів. Для задоволення інвестиційного попиту необхідно розвивати нові фінансові послуги відповідно до Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, умови яких будуть прийнятними для споживачів.

А потреба в зовнішньому фінансуванні є найбільшою в промисловості, потім виступає будівництво і транспорт. Із врахуванням того, що більшість потреб пов'язана з покупкою основних засобів, необхідно розглянути перспективи використання фінансового лізингу.

Головними операторами на ринку лізингових послуг в 2010 році в Україні були вітчизняні компанії: банки - до них зверталися за лізинговими послугами - 46% підприємств та лізингові компанії - 40%. До іноземних лізингодавців звертались 16% підприємств від загальної кількості тих, хто планував отримати обладнання в лізинг. В таблиці 1.5 подано переваги споживачів щодо взаємодії із лізингодавцями.

Таблиця 1.5 Індекс справджування лізингових заявок різними лізингодавцями

Найбільше незадоволення лізингоодержувачі отримали в іноземних лізингових компаніях, які пропонували більш сприятливі фінансові умови, але негативний фон пов’язаний із жорсткими умовами і пропозицією тільки імпортного обладнання, тобто іноземні лізингової компанії пріоритетно використовують тільки збутову функцію лізингу, що не відповідає основним інтересам українських споживачів, у яких є попит саме на інвестиційну функцію лізингу відповідно до Цивільного кодексу України. МФК визначила головних майбутніх споживачів лізингових послуг залежно від розміру бізнесу це малі підприємства.

Найбільшу потребу в лізингу відчувають підприємства із числом працівників до 50 осіб. Враховуючи, що за звітністю 2007 року середня вартість одного лізингового договору складає від 100 до 500 тис. грн., це відповідає задоволенню потреб саме цієї частки ринку [50].

На думку старшого радника USAID Р.Капроні першим і найголовнішим бар’єром розвитку лізингу є капітал і джерела фінансування, другим - це процентні ставки, але вони пов’язані з інфляцією, третій елемент це площина законодавчої бази , особливо з ПДВ. Для вирішення багатьох питань пропонується підвищувати рівень інформаційно-освітніх програм, що зараз і реалізується МФК.

Наявність негативних норм регулювання послуги фінансового лізингу свідчить про її низьку популярність і зниження відносних показників. Додатковими причинами у викладі підприємств є:

         недостатня пропозиція лізингових послуг;

         жорсткі умови;

         обмежений вибір обладнання [40].

До економічних переваг лізингу належить те, що у всіх країнах можливо застосування прискореної амортизації на об'єкт лізинг, а також нормативне регулювання захисту права власності лізингодавця на об'єкт лізингу.

Наприклад, у Росії встановлено, що тільки за останні 5 років на світовому ринку лізингу вона перемістилася більше, ніж на 10 позицій, а на європейському примикає до першої десятки. За підсумками фінансово-господарської діяльності майже три десятки лізингових компаній Росії могли б бути представлені в ТОР-рейтингу-200 Leaseurope.

Це свідчить про динамічний розвиток російського лізингового ринку і його вплив на інвестиційну діяльність підприємств.

Проте на відміну від російського законодавства, а також молдавського, деяких країн СНД, що знаходяться в Середній Азії, в Україні відсутні податкові пільги, а також програми державного стимулювання розвитку лізингу.

В даний час для підвищення стійкості лізингових операцій необхідно розглянути можливість використання інтегрованих фінансових послуг, наприклад, технологій лізингу і факторингу, лізингу і трасту та ін.

Аналітики Світового банку вважають, що досвід Естонії, яка вибрала шлях активних реформ в банківській системі, характерний для України. Крім того, фінансування під відступлення грошової вимоги (факторинг) фахівці з лізингу Міжнародної фінансової корпорації розглядають як джерело залучення альтернативних засобів для фінансування лізингових операцій.

Для банківської системи України з урахуванням реформ на ринку фінансових послуг краще створювати дочірні лізингові компанії не тільки фінансовим установам, але й провідним виробникам обладнання, що має свої переваги:

         швидке ухвалення рішень;

         гнучкий підхід до забезпечення;

         можливе створення регіональної мережі;

         робота з різним складом основних фондів;

широкий спектр обсягу операції з урахуванням наявності сублізингу;

можливість оптимізації фінансових потоків;

розвиток малого і середнього бізнесу.

Наприклад, в Україні у деяких банків є дочірні лізингові компанії, але майже відсутні, на відміну від Росії, дочірні компанії великих промислових виробників. Такий процес відбувається в європейських країнах, наприклад, з 28 компаній, які звітують про свою діяльність Асоціації Лізингових Фінансових Корпорацій Польщі, 12 належать банкам.

З прийняттям нового Закону України „Про фінансовий лізинг” можливості розвитку лізингу значно розширилися. Між тим під час проведення аналізу було встановлено гальмуючі тенденції, які пов’язані із існуючими податковими обмеженнями, які необхідно зняти.

Дискусійним залишається питання необхідності державного фінансування фінансового лізингу сільгоспвиробників. Цей процес в Україні вже продовжується 7 років, але не досягнуто національними операторами не тільки стійких тенденцій розвитку лізингового ринку, але й взагалі набутий досвід не є позитивним. Можливо створення конкурентного середовища може сформувати передумови для більш ефективного використання державних коштів.

Можливості розвитку фінансового лізингу є, тому ще є на нього попит, але для цього потрібна розробка системної моделі пошуку альтернативних шляхів залучення довгострокових фінансових ресурсів і їх здешевлення.

Для розвитку лізингу в Україні необхідно вирішити комплекс питань, серед яких:

врегулювання проблеми переходу права власності за договорами лізингу;

покращення доступу вітчизняних лізингових компаній до фінансових ресурсів та створення умов для іноземних інвестицій через механізм лізингу;

перегляд механізмів оподаткування лізингової діяльності, включаючи питання прискореної податкової амортизації;

оптимізація державного нагляду та регулювання лізингової діяльності;

усунення ризиків, що виникають внаслідок неточностей та протиріч (колізій) у законодавстві;

забезпечення належного бухгалтерського обліку лізингової діяльності;

оптимізація державних програм підтримки та стимулювання лізингової індустрії, сприяння розвитку приватного конкурентного ринку лізингу;

підписання та ратифікація міжнародних конвенцій, що стосуються лізингу.

Звичайно, наведений перелік передбачає цілу програму заходів. Але треба звернути увагу на актуальність розв’язання нагальних проблем, що виникли у зв’язку з прийняттям наприкінці березня 2005 року змін до закону про державний бюджет та деяких законів щодо оподаткування. Зокрема:

Зміни до Закону України «Про податок на додану вартість» (п.3.2.2). Обкладення податком на додану вартість процентів та комісій у складі лізингового платежу суттєво підвищить вартість лізингових послуг, унеможливить участь лізингових компаній у конкуренції з іншими видами фінансових установ. Проценти та комісії є платою за фінансові послуги, по яких ані банки, ані страхові компанії в Україні не сплачують податок на додану вартість.

Зміни до Закону України «Про податок на додану вартість» (п.7.4.2). Виконання цієї норми призведе до того, що при придбанні предмета лізингу лізингодавцем та при передачі його лізингоодержувачу матиме місце подвійне, а якщо відбувається повернення предмета лізингу, то і потрійне обкладання податком на додану вартість однієї операції.

Зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п.5.4.6). Даною нормою не врахована особливість лізингової діяльності, де витрати на страхування (страхування переданого у лізинг майна) можуть значно перевищити зазначений Законом норматив у 5%.

Отже, суть лізингу полягає в тому, що прибуток компанії приносить не право власності на майно (обладнання, транспорт тощо), а право користування таким майном. У зв'язку з цим не має сенсу здійснювати придбання майна у власність тоді, коли є альтернативна можливість отримати його у користування та за менші кошти. Решту коштів можна буде сплачувати поступово протягом тривалого періоду часу із виручки, яку принесе майно, не обтяжуючи таким чином власні обігові кошти.

Лізинг не потребує термінового початку платежів, що дозволить без різкої фінансової напруги оновити виробничі фонди лізингоодержувача, придбати дороге обладнання та користуватись ним.

Дуже часто товариству простіше отримати майно в лізинг, ніж кредит на його придбання, особливо якщо таке товариство не має кредитної історії та додаткового забезпечення, яке вимагатиме банк.

Отримавши майно в лізинг, лізингоодержувач зможе більш ефективно використати власні кошти. Використання власних коштів на придбання основних фондів економічно не виправдано ні по вартості, ні по строкам.

Лізинговий договір більш гнучкий, ніж кредитний, оскільки надає можливість обом сторонам вибрати зручну схему виплат.

Строк лізингу може бути значно більшим ніж строк кредиту.

Договір лізингу може передбачати можливість викупу майна, отриманого в лізинг, його заміну та більш нове та сучасне або повернення майна лізингодавцю. У зв'язку з цим для лізингоодержувача зменшується ризик морального та фізичного зносу такого майна. А підтримка виробництва лізингоодержувача на сучасному рівні дає йому певні конкуренті переваги.

При придбанні майна в лізинг лізингоодержувач може отримати цілий комплекс додаткових послуг по транспортуванню, страхуванню, державній реєстрації, технічному обслуговуванню предмету лізингу тощо. Все це лізингоодержувачу прийшлось би здійснювати самостійно у випадку закупівлі майна за власні чи кредитні ресурси.

В деяких країнах (однак це не є характерним для України) лізингове майно може не обліковуватись на балансі лізингоодержувача, що не збільшує активи такого лізингоодержувача та відповідно не погіршує показники ліквідності останнього за рахунок змін співвідношення поточних та довгострокових активів, також відсутня база для сплати податку на майно, якщо такий існує, тощо [32].

В деяких країнах (однак це також не є характерним для України) існують певні податкові пільги (стимули) для розвитку лізингу, що призводить до податкової оптимізації діяльності як лізингодавця, так і лізингоодержувача.

Лізинг надає лізингоодержувачу можливість користуватись майном на кредитній основі, зберігаючи при цьому можливості використання існуючих кредитних ліній.

Розділ 2. Аналіз лізингових операцій банків в Україні

.1 Організація лізингових операцій в банківських установах

Залежно від умов лізингу щодо передавання всіх ризиків і вигід, пов'язаних з правом власності на актив, лізинг розглядається як фінансовий або оперативний. Фінансовий лізинг - це оренда, умовами якої передбачається передавання всіх ризиків і вигід, пов'язаних з правом власності на актив. Право власності може з часом передаватися або не передаватися. Лізинг, що не передбачає передавання всіх ризиків і вигід, пов'язаних з правом власності на актив, класифікується як оперативний. Класифікація лізингу як фінансового або оперативного залежить від суті операції, а не від форми договору.

Для визначення операції з фінансового лізингу використовуються критерії, які окремо або в поєднанні обумовлюють класифікацію лізингу як фінансового, а саме:

наприкінці строку дії лізингу право власності або інші речові права на актив переходять до лізингоодержувача;

лізингоодержувач має право на купівлю цього активу за ціною, яка значно нижча від справедливої вартості на дату реалізації цього права, а на початку строку лізингу є обґрунтована впевненість у тому, що це право буде реалізовано;

строк дії лізингу становить більшу частину строку корисного використання активу навіть за умови, що право власності не передаватиметься; на початку строку дії лізингу (оренди) теперішня вартість мінімальних лізингових платежів має бути не меншою, ніж справедлива вартість активу, переданого в лізинг;

активи, передані в лізинг, мають спеціалізований характер, тобто лише лізингоодержувач може користуватися ними без суттєвих модифікацій.

Таблиця 2.1 Якісні характеристики фінансового лізингу

У договорі про фінансовий лізинг може передбачатися розрахунок лізингових платежів на весь строк дії лізингу, а саме:

- Дата платежу;

- Мінімальна сума лізингових платежів, що сплачується;

- Фінансові витрати (проценти);

- Компенсація вартості об'єкта лізингу;

- Залишок зобов'язання з лізингу на кінець періоду.

Вплив операцій з оперативного лізингу на фундаментальну облікову модель можна визначити за формулою:

Активи = Зобов'язання + - Капітал (Доходи - Витрати) (2.1)

Процентні платежі розраховуються за кожний обліковий період у розмірі процентної ставки, що застосовується при лізингу, до залишкової суми активу та зобов'язання за фінансовим лізингом.

Фінансовий лізинг - це господарська операція юридичної або фізичної особи, що передбачає відповідно до договору фінансового лізингу передання орендарю основних фондів, придбаних або виготовлених орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Активи, передані у фінансовий лізинг, обліковуються лізингодавцем як виданий кредит згідно з вимогами Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 15 вересня 2004 № 435.

Лізингоодержувач відображає в балансі отримані необоротні активи одночасно як актив і зобов'язання.

Різниця між сумою мінімальних лізингових платежів і негарантованої ліквідаційної вартості об'єкта фінансового лізингу та теперішньою його вартістю, визначеною за лізинговою ставкою процента, є доходом лізингодавця.

Розподіл доходу між звітними періодами протягом строку лізингу здійснюється із застосуванням лізингової ставки процента до залишку заборгованості лізингоодержувача за кредитом на початок звітного періоду*

Витрати, пов'язані з оформленням договору про фінансовий лізинг, включаються до вартості кредиту під час первісного визнання та амортизуються протягом строку лізингу.

На початок строку лізингу основні засоби та нематеріальні активи, отримані лізингоодержувачем у фінансовий лізинг, обліковуються за найменшою з оцінок: справедливою вартістю необоротного активу або теперішньою вартістю суми мінімальних лізингових платежів.

Витрати лізингоодержувача, пов'язані з оформленням договору про фінансовий лізинг, включаються до вартості активу під час його первісного визнання.

Витрати лізингоодержувача на поліпшення об'єкта фінансового лізингу (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), які приводять до збільшення майбутніх економічних вигід, які первісно очікувалися від його використання, відображаються як капітальні інвестиції, що включаються до вартості об'єкта фінансового лізингу.

Розподіл фінансових витрат між звітними періодами протягом строку лізингу здійснюється із застосуванням лізингової ставки процента до залишку зобов'язань на початок звітного періоду. Якщо в договорі про фінансовий лізинг не зазначена лізингова ставка процента, то застосовується ставка процента до можливих позик лізингоодержувача.

Лізингоодержувач протягом періоду очікуваного використання активу нараховує амортизацію основних засобів і нематеріальних активів, отриманих у фінансовий лізинг. Періодом очікуваного використання об'єкта фінансового лізингу є строк корисного використання - якщо договором передбачено перехід права власності на актив до лізиигоодержувача, або коротший з двох періодів - строк лізингу або строк корисного використання об'єкта фінансового лізингу - якщо переходу права власності на об'єкт фінансового лізингу (оренди) не передбачено. Метод нарахування амортизації об'єкта фінансового лізингу визначається лізингоодержувачем відповідно до порядку нарахування амортизації власних основних засобів і нематеріальних активів.

Різновидом фінансового лізингу є зворотній лізинг. У цьому випадку власник устаткування продає його лізинговій компанії та одночасно укладає з нею договір лізингу на це устаткування як користувач. Таким чином, первісний власник отримує від лізингової компанії вартість устаткування, зберігає за собою право володіння та лише сплачує періодичні платежі за користування устаткуванням[16].

Оперативний лізинг - це господарська операція юридичної або фізичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу передання орендарю основних фондів, придбаних або виготовлених орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом. Лізингодавець протягом строку лізингу нараховує амортизацію за активами, переданими в оперативний лізинг, та лізингові платежі.  Лізингодавець протягом строку лізингу нараховує амортизацію за активами, переданими в оперативний лізинг, та лізингові платежі.

Витрати лізингоодержувача на поліпшення об'єкта оперативного лізингу, що приводять до збільшення майбутніх економічних вигід, які первісно очікувалися від його використання, відображаються лізингоодержувачем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів.

Таблиця 2.2 Особливості оперативного лізингу

Лізингові розрахунки можна провести: грошовими платежами, компенсаційними товарами, послугами, а також змішаними платежами, коли з грошовими виплатами допускаються платежі товарами і послугами. Використовуються платежі з авансом (депозитом), коли лізингоодержувач вносить аванс лізингодавцю в момент оформлення угоди, а потім після введення устаткування (майна) в експлуатацію сплачує узгодженими частками суму лізингового платежу, що залишилася.

Можна використовувати також варіант розрахунків, що базується на встановлені в угоді певного відсотку від обсягу реалізації продукції, зробленої на лізинговому устаткуванні.

Платежі, як правило, вносяться за узгодженим сторонами графіком, що додається до лізингової угоди і можуть мати щомісячну, щоквартальну чи щорічну періодичність. У залежності від фінансового стану лізингоотримувача в угоді може визначатися порядок виплати лізингових платежів рівними та нерівними частками, в залежності від стійкості фінансового положення лізингоотримувача.

За домовленістю сторін договором лізингу можуть бути передбачені і інші умови. Законом зазначається, що реорганізація чи ліквідація не є основою для зміни умов чи розторгнення договору лізингу. Строк договору лізингу визначається за домовленістю сторін у відповідності з вимогами дійсного закону[27].

2.2 Аналіз кредитоспроможності лізингоодержувачів

Національний Банк України визначає кредитоспроможність як наявність у позичальника передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки. Поряд з тим значно поширене більш вузьке трактування кредитоспроможності як бажання та здатність підприємства своєчасно погашати заборгованість по залученому фінансуванню. Перше визначення включає додатково оцінку правоздатності підприємства, забезпечення, характеристик продукту. Дане трактування більш близьке до оцінки кредитного ризику за угодою, яка типово ділиться на оцінку кредитоспроможності та оцінку ризику продукту. Однак, не дивлячись на різні трактування терміну «кредитоспроможність», обидва трактування визнають, що оцінка здатності клієнта своєчасно погашати заборгованість по отриманому фінансуванню є ключовим елементом кредитоспроможності.

Аналіз кредитоспроможності є невід’ємною частиною процесу прийняття рішення про фінансування, в тому числі при прийнятті рішення про лізинг. Адже лізингова компанія в своїй діяльності приймає на себе кредитний ризик лізингоодержувача, і без проведення оцінки кредитоспроможності будь-які зміни в економіці чи в діяльності окремих лізингоодержувачів можуть привести до непередбачливих наслідків.

Проведення аналізу кредитоспроможності дозволяє визначити ступінь ризику, який приймає на себе лізингова компанія. У залежності від ступеня ризику лізингові компанії можуть здійснювати структурування угод, що дозволить знизити рівень кредитного ризику (напр., запросити додаткове забезпечення у формі майна або поруки платоспроможної компанії, яка пов’язана з лізингоодержувачем; розробити графік платежів, що відповідає особливості діяльності лізингоодержувача і т. д.). При дуже високих рівнях кредитного ризику лізингова компанія може завчасно відмовитись від проведення такої угоди [30, c. 87-89].

Серед українських фінансових організацій найбільш розвинені методики оцінки кредитоспроможності мають банки. В цілому можна виділити 3 базові підходи оцінки кредитоспроможності позичальників:

аналіз кредитоспроможності при фінансуванні поточної діяльності та короткостроковому фінансуванні;

аналіз кредитоспроможності при фінансуванні довгострокових та інвестиційних проектів;

аналіз кредитоспроможності при мікрофінансуванні.

Кожен із вказаних підходів має свої особливості, але загальні елементи оцінки кредитоспроможності однакові для всіх підходів, які можна розділити на три групи:

а) аналіз нефінансової інформації;

б) аналіз цілей фінансування;

в) аналіз фінансової інформації.

Аналіз кредитоспроможності не повинен обмежуватись лише аналізом фінансової звітності, так як, по-перше, необхідно володіти інформацією про причини того чи іншого фінансового стану (звітність є лише відображенням діяльності компанії, стану активів та заборгованості). По-друге, одні і ті ж статті балансу можуть включати в себе різні по реальній ліквідності активи. По-третє, досить часто присутнє податкове планування, яке накладає відбиток на звітність підприємства. Саме тому аналіз нефінансової інформації є важливим складником аналізу кредитоспроможності клієнта.

Характеристика власників та менеджменту передбачає визначення реальних власників бізнесу, ступеня їх впливу на поточну діяльність, оцінку рівня менеджменту компанії та виявлення пов’язаних осіб. У компаній, які є частиною групи, можливі наступні ризики:

         відтік грошових коштів на фінансування інших проектів групи;

         концентрація прибутків від діяльності компанії на пов’язаних особах.

Якщо підприємство є частиною групи, важливо описати структуру групи, виявити функції кожного підприємства в групі, виявити підприємство(а), на яких зосереджуються основні грошові потоки та/або прибутки. Адже у випадку виявлення значного ризику відтоку коштів на інші підприємства групи, доцільно отримати поруку від найбільш платоспроможних учасників групи. При характеристиці видів діяльності також важливо дати оцінку організації діяльності підприємства, що включає в себе наступні основні елементи:

а) наявність необхідних основних засобів (обладнання, нерухомість);

б) наявність застарілого обладнання може свідчити, що підприємство не здатне виробляти якісну продукцію та більш орієнтоване на нижній ціновий сегмент (низька якість + низькі ціни). Також у випадку використання застарілого обладнання існує підвищений ризик технологічних збоїв, що може привести до втрат та додаткового залучення фінансування.

в) організація виробництва;

г) організація збуту та поставок; важливо виявити, чи існує залежність діяльності клієнта від окремих постачальників та/або покупців.

д) наявність відокремлених підрозділів та порядок роботи з ними; у випадку, якщо підприємство має філії, необхідно виявити ступінь взаємодії філій із центральним офісом (в цілому, чим вищий контроль клієнта над філіями, тим вища його стійкість).

е) основні схеми діяльності; опис діяльності клієнта, основні принципи та умови взаємодії з постачальниками та покупцями.

є) наявність претензій, позовів по відношенню до клієнта, арештів майна, податкової застави і т.д.

Наступним важливим елементом є оцінка кредитної історії клієнта, яка здійснюється через огляд кредитів та позик, строк дії яких закінчився. Наявність прострочок при обслуговуванні позик негативно характеризує клієнта. Але в українських умовах фактично єдиним джерелом інформації про кредитну історію є сам клієнт, а також банки, де на дату аналізу є заборгованість по позиках (будь-яку негативну інформацію про обслуговування кредитів в інших банках клієнт не надасть). Тому оцінка кредитної історії далеко не завжди є коректною. Дану ситуацію можливо виправити тільки через використання даних кредитних бюро, де буде зосереджена інформація про всі попередні кредити клієнта. Отже, при оцінці кредитної історії на поточний момент доцільно використовувати інформацію, отриману від банків, що фінансують клієнта, та внутрішню інформацію про попередні операції клієнта.

Характеристика ринку, на якому працює клієнт, дозволяє виявити спільні ризики, що притаманні даному ринку, а також визначити обґрунтованість планів клієнта щодо обсягів продаж.

Аналіз цілей фінансування є невід’ємною частиною оцінки кредитоспроможності. Глибина аналізу цілей фінансування напряму залежить від типу проекту, що фінансується:

інвестиційний проект (проект, що передбачає фінансування нового напрямку бізнесу або значне розширення об’ємів поточної діяльності);

проект, що не передбачає значного нарощення обсягів діяльності.

Для проектів першої групи здійснюється поглиблений аналіз бізнес-плану лізингоодержувача, що включає в себе маркетинговий аналіз, аналіз майбутніх грошових потоків лізингоодержувача, оцінку окупності проекту, аналіз чутливості проекту на коливання основних його параметрів.

Проекти другої групи не передбачають поглибленого розгляду цілей фінансування проекту. Достатньо розглянути долю участі власними коштами лізингоодержувача в проекті, прогнозований приріст виручки, строк окупності проекту.

Аналіз фінансової інформації.

В процесі аналізу фінансової інформації виділяються 3 базові елементи:

         аналіз надходжень на рахунки в банках та в касу;

         аналіз поточної заборгованості по кредитах та позиках;

         аналіз фінансової звітності.

Інколи також проводиться аналіз грошових потоків, який передбачає через аналіз наявних потоків (доходів та витрат), вияснення джерел та можливих обсягів платежів на обслуговування залученого фінансування. При цьому діяльність підприємства розбивається на 3 види: основна діяльність, фінансова діяльність та інвестиційна діяльність. Основна діяльність являє собою надходження та використання коштів, що забезпечують виконання виробничо-господарських функцій. Даний вид діяльності є основним джерелом прибутків та грошового потоку, саме тому при оцінці грошових потоків в першу чергу слід звертати увагу на даний вид діяльності. Інвестиційна діяльність включає надходження та використання грошових коштів, що пов’язані з продажем та придбанням довгострокових активів, та доходи від інвестицій. При нормальній роботі підприємство прикладає зусилля для подальшої модернізації та розширення, що призводить до тимчасового відтоку грошових коштів. Фінансова діяльність включає надходження внаслідок залучення фінансування та емісії акцій, а також витрати на погашення раніше залучених кредитів та виплату дивідендів.

Існує два методи розрахунку грошових потоків: прямий та непрямий. Прямий метод передбачає безпосередній розрахунок грошових надходжень підприємства, вияснення та відображення структури платежів (витрати на сировину чи закупку товарів, на утримання персоналу, орендні платежі і т.д.). При цьому різниця між надходженнями та витратами є основним джерелом для обслуговування залученого фінансування. Слід зауважити, що для інвестиційних проектів аналіз грошових потоків є невід’ємним елементом, що застосовується при оцінці цілей фінансування. В цьому випадку здійснюється аналіз не наявних, а майбутніх грошових потоків. Поряд з цим при фінансуванні поточних потреб даний елемент аналізу не здобув широкого розповсюдження в практиці українських банків (за винятком мікрокредитування).

Непрямий метод розрахунку грошових потоків базується на аналізі змін активів і пасивів балансу та звіту про фінансові результати. Даний метод дозволяє показати взаємозв’язок між різними видами діяльності, а також показує зв’язок між прибутком та зміною в активах та пасивах. Даний метод аналізу грошових потоків не використовується в Україні при оцінці кредитоспроможності. Але розуміння джерел грошових доходів та витрат дасть можливість більш повноцінно та якісно здійснювати горизонтальний аналіз балансу підприємства.

Аналіз надходжень на рахунки в банках та в касу підприємства використовується для оцінки їх достатності для обслуговування залученого фінансування. На основі оцінки поточних надходжень експерт-аналітик робить оцінку про можливий їх обсяг в майбутньому. Тому дуже важливим є коректне визначення джерел надходжень (слід враховувати ті джерела грошових потоків, які генерують постійні надходження, наприклад виручка від реалізації продукції). Будь-які надходження, що носять разовий характер при прогнозі обсягів грошових потоків не повинні прийматись до уваги (банківські кредити; фінансова допомога; надходження від продажу основних засобів, якщо такий продаж не є постійним процесом як у лізингових компаній; поповнення статутного фонду і т.д.). Для прогнозу обсягів надходжень достатньо здійснити оцінку за останні 6 місяців, а коли діяльність є сезонною - за 12 місяців. Оцінка достатності надходжень здійснюється через співвідношення обсягів платежів на обслуговування залученого фінансування до оціночних надходжень. Нормальним вважається, коли не більше 25% грошових надходжень направляється на обслуговування боргу. Також варто звернути увагу на сезонні коливання поступлень клієнта з метою коректного формування графіка погашень.

При аналізі поточної заборгованості по кредитах та позиках необхідно звернути увагу на наступні базові елементи:

         обсяги кредитного навантаження;

         забезпечення по діючих кредитах та позиках;

         строки погашення діючих кредитів.

Порівняння обсягів кредитів із обсягами діяльності (виручка, поступлення на рахунки, валюта балансу, власні кошти і т.д.) дозволяє зробити загальну оцінку здатності лізингоодержувача розрахуватися по залучених позиках. На забезпечення по діючих кредитах слід звертати увагу тоді, коли планується залучення забезпечення під запрошуване фінансування, так як використання наступної застави майна, що вже заставлене по діючих кредитах, має меншу цінність для зниження ризиків фінансування, ніж майно, яке ще не заставлене. При оцінці строків погашення кредитів та позик слід звертати увагу також на графіки погашення по діючих кредитах. Сумарний графік майбутніх платежів по діючих кредитах в порівнянні з оціночними об’ємами грошових поступлень дозволяє розробити найбільш прийнятний графік погашення боргу по запрошуваному фінансуванню.

Ключовим елементом аналізу кредитоспроможності є аналіз фінансової звітності. Баланс підприємства та звіт про фінансові результати є основними джерелами інформації для проведення такого аналізу. Проте використання лише даних джерел інформації не є достатнім для проведення аналізу, так як фінансова звітність досить часто не відображає реального стану речей на підприємстві. Бажання підприємства отримати фінансування досить часто може супроводжуватись певними змінами у фінансовій звітності. Саме тому перед аналізом фінансової звітності необхідно провести перевірку достовірності та коректування фінансових звітів (або формування аналітичного балансу). При цьому можуть застосовуватись різні методи, наприклад: отримання аудиторського звіту про стан підприємства, самостійна перевірка звітності [52, c. 324].

Перший із вказаних методів найчастіше використовується при фінансуванні західними фінансовими інститутами. Аудиторська перевірка несе в собі значні затрати для клієнта, і вона може бути виправдана тільки тоді, коли планується фінансування в значних обсягах і по ставках, що значно нижчі ринкових. Застосування даного методу українськими фінансовими інститутами отримає в переважній більшості негативну реакцію клієнтів.

Самостійна перевірка достовірності фінансових звітів більш поширена серед вітчизняних фінансових інститутів. Розгляд звітності за значний інтервал часу дозволяє виявити базові тенденції в розвитку підприємства та виявити позиції, що викликають сумнів. Розшифровки найбільших статей балансу дозволяють виявити некоректності віднесення окремих активів або зобов’язань до певних статей балансу. При оцінці достовірності слід звертати увагу на наступні базові елементи:

а) виявлення безнадійної дебіторської заборгованості та неліквідних запасів: дані види активів є по своїй суті прихованими збитками підприємства і при формуванні аналітичного балансу повинні бути виключені зі складу активів (в складі пасивів на аналогічну суму зменшується сума власних коштів);

б) виявлення в складі дебіторської заборгованості та запасів сум, які реально будуть погашені або реалізовані в термін більше ніж 12 місяців від звітної дати: якщо в результаті оцінки розшифровок статей балансу та співбесіди з клієнтом будуть виявлені такі активи, їх необхідно перенести до необоротних активів;

в) виявлення в складі кредиторської заборгованості сум, які реально будуть погашені в термін більше ніж 12 місяців від звітної дати: результатом такої оцінки повинен бути перенос таких сум в групу довгострокових зобов’язань;

г) виявлення сум взаємної заборгованості: під взаємною слід розуміти однакову за розміром дебіторську та кредиторську заборгованість клієнта з одним і тим же підприємством, при цьому погашення цих сум планується в один період; досить часто вказані суми є наслідком прихованих бартерних операцій та штучно збільшують валюту балансу; при формуванні аналітичного балансу дані суми доцільно вилучати;

д) виявлення обсягів фінансування пов’язаних осіб або від пов’язаних осіб: виявлення вказаних сум передбачає більш поглиблене вивчення строків погашення даних сум (вони реально можуть значно відрізнятися від формальних строків) із віднесенням до відповідних груп активів та пасивів; також даний аналіз дозволяє:

) вияснити рівень та ризик «переливання» грошових коштів всередині групи підприємств;

) вияснити обсяги фінансування від власників або пов’язаних осіб, які можна віднести до квазі-капіталу підприємства (найчастіше це можливо при оцінці кредитоспроможності підприємств середнього та малого бізнесу, де межа між власними коштами підприємства та коштами власника досить часто буває розмитою).

Отриманий аналітичний баланс дозволяє оцінити реальну поточну ситуацію щодо платоспроможності клієнта. При аналізі звітності, як правило, застосовуються горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз балансу та коефіцієнтний аналіз.

Горизонтальний аналіз балансу дозволяє визначити обсяги та темпи змін окремих статей балансу, виявити базові джерела притоку та відтоку грошових коштів. Наприклад, відтік грошових коштів у формі значного нарощення дебіторської заборгованості може бути покритим як за рахунок росту кредиторської заборгованості, росту залучених кредитів, прибутку, зменшення запасів або необоротних активів. Оцінка такої взаємодії між різними статтями активів та пасивів дозволяє виявити зміни в політиці ведення діяльності підприємством, наприклад:

нарощення обсягу продаж через надання більш триваліших товарних кредитів;

покращення управління запасами;

нарощення обсягів оборотних активів через продажу частини основних засобів і т.д.

Вертикальний аналіз балансу показує структуру активів та пасивів підприємства. Вертикальний аналіз доповнює горизонтальний аналіз, так як виключає фактор впливу інфляції на валюту балансу і дозволяє краще порівняти окремі статті балансу в різні періоди.

Коефіцієнтний аналіз є найбільш поширеним методом аналізу фінансової звітності. Разом з тим слід звернути увагу на наступне, що самі значення розрахованих коефіцієнтів не можуть повноцінно охарактеризувати рівень фінансового стану підприємства. Для реальної оцінки стану підприємства на основі коефіцієнтного аналізу розраховані показники необхідно порівнювати з певним орієнтиром. Таким орієнтиром можуть виступати показники підприємства попередніх періодів. Дане порівняння дозволить виявити тенденції діяльності підприємства та зміни щодо покращення або погіршення стану підприємства. Також часто в якості такого орієнтиру використовують нормативні значення показників, притаманні для даної галузі.

Коефіцієнти, що використовуються для оцінки платоспроможності підприємства, широко розписані в економічній літературі та групуються на наступні групи [39, c. 322]:

Коефіцієнти фінансової стійкості. Використовуються для оцінки довгострокової стабільності підприємства, що особливо важливо при довгостроковому фінансуванні. Базовим є коефіцієнт «debt to equity», який може бути розрахований різними способами: капітал/активи, зобов’язання/активи або капітал/зобов’язання.

Коефіцієнти ліквідності. Дана група показників важлива при оцінці короткострокової платоспроможності (наскільки оборотні активи перекривають поточні зобов’язання). Показники ліквідності доцільно розглядати разом із показниками оборотності оборотних коштів, які показують ступінь ліквідності оборотних коштів та можуть вказати на наявність проблемних активів в структурі оборотних коштів.

Коефіцієнти оборотності. Оцінка оборотності дебіторської заборгованості, запасів та кредиторської заборгованості дозволяють охарактеризувати тривалість операційного циклу підприємства та виявити тривалість розривів між поступленнями коштів та платежами.

Коефіцієнти рентабельності. Використовується для оцінки рівня прибутку як основного джерела грошового потоку підприємства.

Окрему увагу слід звернути на фінансову звітність при фінансуванні груп підприємств. В даному випадку найбільш повноцінну інформацію дасть консолідована фінансова звітність групи. Консолідацію доцільно здійснювати згідно рекомендацій, викладених в МСБО 27 «Консолідовані фінансові звіти та облік інвестицій у дочірні підприємства». В ідеальному випадку найбільш доцільніше здійснити консолідацію всіх підприємств групи, але реально досягти даної ситуації неможливо із-за різних причин: небажання клієнта розкривати всю фінансову інформацію про групу, тривалий період підготовки інформації для лізингової компанії чи банку, тривалий період консолідації звітності. Для практичного управління вказаними ситуаціями доцільно розробити певні проміжні рішення щодо аналізу звітності групи підприємств, наприклад:

консолідація ключових центрів бізнесу групи, на яких зосереджені активи, виробництво та продажі (ризики: існує певна імовірність, що буде упущена одна із ключових компаній, яка може значно змінити загальний фінансовий стан при консолідації);

консолідація окремого бізнесу групи (ризики: не дає можливості оцінити стан та потреби інших бізнесів групи, що може призвести відтоку грошових потоків на фінансування інших бізнесів);

здійснення аналізу звітності ключових підприємств групи (ризики: дає лише фрагментовану фінансову інформацію про групу, і може включати лише аналіз тих підприємств групи, де зосереджуються прибутки, що може привести до значного викривлення загальної оцінки стану групи).

Із описаних вище варіантів найменш ризиковим є перший варіант, що передбачає консолідацію ключових підприємств групи. Решта вказаних варіантів має значні ризики того, що група буде оцінена некоректно. Однак в будь-якому випадку необхідно здійснити аналіз всіх потоків та боргів підприємств групи, що не були включені до консолідації, з метою оцінки ризику відтоку коштів до цих підприємств.

Формування висновків.

Рис. 2.1 Приклад структури SWOT-аналізу [10, c. 207]

Зведені результати аналізу кредитоспроможності найбільш зручно відображати в форматі SWOT-аналізу. Стандартна форма SWOT-аналізу передбачає розділ базових факторів на 4 групи: сильні сторони, слабкі сторони, можливості та загрози. При цьому сильні та слабкі сторони зосереджують перелік факторів, які є внутрішніми для лізингоодержувача. В групах «можливості» та «загрози» відображаються зовнішні фактори, незалежні від лізингоодержувача (рис. 2.1).

Основною перевагою формату SWOT-аналізу є насамперед зручність та компактність відображення інформації шляхом групування та ранжування ключових факторів, які характеризують переваги та недоліки проекту, що фінансується. Таким чином, даний формат є найбільш доцільним при прийнятті рішення про фінансування.

Невід’ємною частиною висновку щодо фінансування є визначення ступеня ризику угоди. Саме визначення ризику угоди є одним із ключових елементів, на основі яких здійснюється розрахунок та формування резервів на покриття збитків від прийнятого кредитного ризику. В свою чергу, формування даних резервів є одним із базових інструментів управління кредитним ризиком портфеля. Визначення ступеня ризику лізингової угоди може базуватись як на рекомендаціях регулятора ринку (у випадку лізингової компанії це Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг), так і на основі внутрішньої методики, прийнятої лізинговою компанією.

Рівень ризику лізингової угоди в порівнянні із середнім рівнем ризику лізингового портфеля дає можливість менеджерам при прийнятті рішення оцінити наскільки угода, що розглядається, відповідає прийнятій стратегії компанії щодо рівня ризику портфеля. Оцінка ризику угоди проводиться не тільки на основі оцінки кредитоспроможності, але і на основі юридичного аналізу, оцінки забезпечення, оцінки структури угоди. Результатом проведеної оцінки ризику є присвоєння кредитного рейтингу даній угоді.

Основні відмінності базових підходів оцінки кредитоспроможності

Таким чином, незалежно від підходу, що використовується при аналізі кредитоспроможності, необхідно провести оцінку всіх описаних вище елементів. Відмінності між різними підходами оцінки (таблиця 2.1) полягають в основному у:

різних джерелах вихідної інформації для аналізу (напр., при мікрофінансуванні можуть прийматися до уваги дані управлінської звітності, що не підтверджені офіційними довідками);

застосуванні різних методів при оцінці певного елементу аналізу кредитоспроможності (напр., поглиблений аналіз бізнес-плану при проектному фінансуванні та загальний огляд ТЕО при поточному фінансуванні);

різних акцентах на окремі елементи аналізу при прийнятті рішення (напр., при проектному фінансуванні більше значення мають результати аналізу бізнес-плану ніж поточний рівень платоспроможності).

В основі аналізу кредитоспроможності при фінансуванні поточних потреб лежить твердження, що на протязі періоду фінансування платоспроможність компанії кардинально не зміниться та буде характеризуватись тими ж тенденціями, що були притаманні для підприємства в минулому. Таким чином, аналіз кредитоспроможності в даному випадку зосереджений на оцінці поточної платоспроможності та тенденцій розвитку підприємства, що склалися в минулому. При цьому до уваги приймається інформація, що підтверджена офіційно як самим підприємством, так і третіми сторонами (напр., банком). Результати оцінки ТЕО не мають вирішального значення при прийнятті рішення.

Фінансування інвестиційних проектів характерне тим, що оцінка кредитоспроможності в основному зосереджується на оцінці окупності інвестиційного проекту. При цьому аналіз поточного стану підприємства (фінансова стійкість, платоспроможність, обсяги діяльності) має значення лише для оцінки здатності обслуговувати борг до того, як інвестиційний проект почне генерувати грошовий потік. Також присутні значні вимоги щодо самого бізнес-плану, який повинен включати різносторонній аналіз проекту та деталізований прогноз всіх грошових потоків по проекту.

Основні особливості мікрофінансування випливають із специфічних характеристик суб’єктів фінансування, малих та середніх підприємств. Малі та середні підприємства досить часто потребують фінансування в порівняно невеликих розмірах. Саме тому для здешевлення процесу прийняття рішення про фінансування основна частина аналізу зосереджена на менеджері, що займається продажами (залучення клієнта, аналіз кредитоспроможності, оцінка забезпечення, аналіз юридичних аспектів). Разом з тим приймаючи до уваги таку концентрацію функцій, значно підвищена особиста відповідальність менеджера щодо якості сформованого ним портфеля (встановлена пряма залежність доходу менеджера від якості портфеля). Що стосується безпосередньо аналізу кредитоспроможності, тут теж присутні певні свої особливості, зокрема:

а) може прийматися до уваги інформація згідно внутрішньої управлінської звітності підприємства;

б) аналітичний баланс формується на основі розшифровок запасів,

в) основних засобів, дебіторської та кредиторської заборгованості;

г) часто застосовується розрахунок грошових потоків підприємства (напр., якщо діяльність характеризується значними сезонними коливаннями, або у випадку подання інвестиційного проекту).

Скорингові системи оцінки кредитоспроможності.

Крім зазначених вище підходів, що застосовуються українськими фінансовими установами, досить перспективним є застосування скорингових систем. Дані системи виходять із твердження, що для проблемних боржників характерні певні спільні ознаки. Процес формування скорингової моделі розбивається на наступні етапи:

формування статистичної вибірки, виходячи із портфеля лізингової компанії або асоційованого банку;

відбір переліку ключових характеристик (в цілому, даний перелік буде відповідати тим елементам, що описані вище);

визначення впливу кожної ознаки на ступінь ризику (може розраховуватись як співвідношення проблемних боргів із даною ознакою до загальної кількості боргів із такою ж ознакою);

визначення принципів формування інтегрованої оцінки, яка напряму характеризує імовірність дефолту клієнта;

визначення межі інтегрованої оцінки, нижче якої фінансування вважатиметься потенційно ризиковим (інколи замість визначення 2-х груп «позитивне рішення»/«негативне рішення» застосовується розподіл на 3 групи: «позитивне рішення», «необхідність більш поглибленого аналізу», «негативне рішення»);

         проведення перевірки моделі на базі нової вибірки із портфеля.

Сформована коректним чином скорингова модель дозволяє компанії в значній мірі прискорити процес продаж фінансових послуг та не потребує високої кваліфікації продавців в частині аналізу кредитоспроможності. Разом з тим при формуванні моделі слід мати на увазі [13, c. 17]:

а) фінансова установа повинна володіти достатньою статистичною вибіркою, що буде виступати основою при створенні моделі;

б) на практиці скорингові моделі найчастіше застосовуються для роздрібних продаж (фінансування фізичних осіб);

в) можливе застосування таких моделей для забезпечення продаж фінансових послуг середньому та малому бізнесу на поточні потреби;

г) скоринг не повинен застосовуватись при фінансуванні інвестиційних проектів, які передбачають значну зміну платоспроможності клієнта, так як подібні проекти несуть в собі значну кількість ризиків, що не можуть бути передбачені в стандартній скоринговій моделі;

д) компанія повинна періодично перевіряти коректність скорингової моделі та здійснювати відповідні коректування.

лізинг кредитування банківський

Розділ 3. Шляхи вдосконалення лізингових операцій в установах банків України

.1 Закордонний досвід лізингової діяльності фінансових установ

Наукові дослідження та практика провідних країн світу доводять, що лізинг відіграє важливу роль в економічному зростанні країн, що розвиваються. Надаючи додатковий капітал, він сприяє додатковим інвестиціям у бізнес. Це, в свою чергу, збільшує зайнятість і податкову базу та стимулює зростання валового внутрішнього продукту. Таким чином, немає сумнівів, що нагромадження капіталу, пов’язане з придбанням обладнання, має значний вплив на валовий внутрішній продукт будь-якої країни. В загальному вигляді, чим більш продуктивними є активи, тим більшою буде віддача. Крім цього, зростання нагромадження капіталу призводить до зростання зайнятості та розширення податкової бази. В свою чергу, нагромадження капіталу значною мірою знаходиться під впливом багатьох факторів, до яких належить і податкова політика країни. Як країни з економікою, що розвивається, так і розвинені країни з успіхом використовують податкові стимули для стимулювання придбання обладнання, а саме податкові кредити, податкові списання та прискорену амортизацію.

Лізинг відіграє значну роль у процесі нагромадження капіталу. Як зазначалося раніше, лізинг у розвинених країнах складає значну частину формування капіталу (основних засобівів) і, звичайно, має потенціал, щоб відігравати аналогічну роль на ринках країн, що розвиваються. Таким чином, лізинг, як сильний та життєздатний фінансовий інструмент, може відігравати важливу роль в економічному розвитку країни.

Податкова політика, що впливає на нагромадження капіталу, значною мірою впливає також на сферу лізингу. Що стосується лізингу найважливіший податковий момент - строки амортизації.

Враховуючи початковий етап розвитку вітчизняної лізингової галузі постає питання, що доцільно зробити для забезпечення її сталого розвитку. Існують універсальні як економічні, так і суспільні стимули, що дозволяють зробити лізинг ефективним механізмом пожвавлення інвестицій в основні засобии. Загальновідомо, що до економічних відносяться податкові стимули, наприклад, прискорена амортизація; бюджетна підтримка; зменшення податкових зобов’язань. Дані підходи застосовують до прямого оподаткування лізингових операцій. Наведемо декілька аргументів щодо прискореної амортизації для об’єктів придбаних на умовах фінансового лізингу [26, c. 95]:

Введення підвищених норм амортизації для оновлення основних засобів дозволить значно підвищити доходи від продажу нових об’єктів основних засобів у виробників. Це призведе до значного підвищення бази оподаткування. Збільшення валових доходів виробників об’єктів основних фондів від впровадження підвищених коефіцієнтів для фінансового лізингу буде значно перевищувати амортизаційні відрахування

Досвід країн Центральної та Східної Європи, зокрема Польщі, Чехії, Угорщини, Росії, свідчить про те, що до 30% фінансування оновлення основних засобів забезпечує саме фінансовий лізинг. В Україні цей показник становить 0.02 % при зносі основних засобів від 60 до 90% в різних видах економічної діяльності. Отже, в Україні фактично мізерні обсяги операцій фінансового лізингу.

Стосовно питання, що все оновлення основних засобівів буде здійснюватися лише через фінансовий лізинг, досвід країн, які застосовують підвищенні коефіцієнти амортизаційних відрахувань, свідчить, що фінансування оновлення за допомогою фінансового лізингу, досягає лише 30% всього обсягу фінансування. Навіть якщо обсяг лізингових операцій в Україні збільшиться в 100 разів, це буде забезпечувати фінансування лише 2% фактичного обсягу фінансування оновлення основних засобів.

Багато вітчизняних компаній відчувають нестачу внутрішніх ресурсів на придбання обладнання. Підвищені коефіцієнти дозволять заохотити такі компанії до використання фінансового лізингу для інвестування коштів в оновлення основних засобів, що на даний момент мають значний моральний та фізичний знос.

Прискорена амортизація для лізингодавця дозволяє лізинговій індустрії, особливо на ранніх етапах розвитку, наприклад стадії вітчизняної індустрії, розвиватися швидкими темпами. Свідченням слабкого розвитку ринку лізингу в Україні є друга фаза еволюції розвитку лізингу, на якій знаходиться вітчизняна лізингова індустрія (із шести можливих).

Підвищені коефіцієнти амортизації створять конкуренцію для іноземних кредиторів та посилять конкурентні позиції вітчизняних кредиторів.

Для всіх лізингових операцій можна запровадити режим реєстрації, що дозволить зберегти контроль за можливими зловживаннями.

Для обмеження зловживань можна запровадити максимальну маржу для лізингодавців.

Підвищені коефіцієнти для фінансового лізингу будуть нести певну грошову вигоду теперішньої вартості для лізингодавців. Лізингодавці будуть поступатися частиною або усім обсягом вигод від теперішньої вартості шляхом зниження лізингових платежів. Знижені лізингові платежі для лізингоодержувачів спричинять або появу більшої кількості лізингоодержувачів, або збільшення обсягів обладнання, взятого в лізинг вже існуючими лізингоодержувачами. У будь-якому випадку, додаткова кількість виробничого обладнання буде знаходитися у використанні, що призведе до розширення обсягів основного капіталу в країні.

Додаткове виробниче устаткування, що досягається за допомогою підвищених коефіцієнтів для фінансового лізингу, призведе до збільшення зайнятості, прискорить темпи зростання валового внутрішнього продукту та призведе до збільшення податкових надходжень. Підтвердженням даного аргументу є досвід таких країн як Аргентина, Австралія, Бангладеш, Бразилія, Чилі, Чеська Республіка, Данія, Сальвадор, Фінляндія, Франція, Гватемала, Гондурас, Індія, Індонезія, Ірландія, Італія, Японія, Марокко, Нікарагуа, Норвегія, Пакистан, Панама, Перу, Словацька Республіка, Сальвадор, Шрі-Ланка, Таїланд, Туреччина, Великобританія, Франція, Росія, Угорщина, Польща.

Досвід провідних країн світу (США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Канада) свідчить, що серед основних джерел оновлення основних засобів - 60% коштів надають власні кошти підприємств, 25% - кредити банків, 7% - облігаційні позики, решта - інші форми залучення капіталу. Отже, основними джерелом є власні кошти підприємств. На даному етапі розвитку, лише прискорені норми амортизації дозволяють формувати найбільше джерело оновлення основних засобівів для українських підприємств.

За оцінками іноземних експертів, що наводяться в World Leasing Year Book, за допомогою обладнання, що було поставлене в Росії в 2005 р. на умовах фінансового лізингу обсягом 1.3 млрд. дол. було створено 34 тисячі нових робочих місць.

Порівнюючи податкове законодавство щодо практики непрямого оподаткування лізингових операцій, а саме, оподаткування податком на додану вартість комісій та процентів лізингодавця в 25 країнах Європейського Союзу, Канаді та Японії, міжнародні експерти зазначають, що в даних країнах комісії та проценти не оподатковуються податком на додану вартість. В Україні з 1 січня 2006 р. введена норма, згідно з якою розмір комісії, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, оподатковується податком на додану вартість.

Порівняльний аналіз щодо непрямого оподаткування, а саме оподаткування податком на додану вартість комісій лізингодавців, засвідчив, що його застосування є недоцільним в умовах України, оскільки така практика не відповідає інтересам інвестиційної політики держави, інтересам лізингоодержувачів та інтересам державного бюджету. Незначний розмір лізингової галузі пояснюється українським підходом щодо оподаткування лізингових операцій, яка підвищує вартість послуг для лізингоодержувачів, а потім і для споживачів продукції, що випускається за допомогою обладнання, одержаного на умовах фінансового лізингу. Збільшена вартість лізингових послуг призводить до зменшення платоспроможного попиту з боку лізингоодержувачів, а також зменшується кількість лізингоодержувачів, що можуть собі дозволити інвестиції в основні засоби через механізм лізингу.

На етапі становлення лізингової галузі надзвичайно важливо заохочувати інвесторів до лізингової галузі. Зокрема, необхідно збільшувати капіталізацію лізингових компаній, оскільки без неї вони не зможуть одержувати фінансування в значних обсягах та за прийнятними ринковими ставками, що на даний момент складають 12-14% річних в валюті та 16-20% у гривні. Без збільшення фінансування лізингових компаній іншими кредиторами - банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами, виробниками обладнання, лізингові компанії не спроможні фінансувати великі за розміром лізингові угоди та велику кількість лізингоодержувачів.

За даними української статистики в різних галузях економіки знос основних засобів складає від 70 до 90%, а за розрахунками Німецької консультативної групи з питань економічних реформ ступінь зносу основних засобів по галузям економіки складає: промисловість - 49%, сільське господарство - 48%, транспорт - 50%, зв’язок - 40%, будівництво - 49% [11, c. 95].

Яким чином можна фінансувати оновлення основних засобів підприємства, якщо останнє не має власних коштів і не має можливості отримання коштів через кредити банківської системи або фондовий ринок? Досвід провідних країн світу свідчить, що таке фінансування може надати фінансовий лізинг. Розвиток фінансового лізингу у 20 столітті засвідчив його стрімке зростання. Фінансовий лізинг став одним із найважливіших механізмів фінансування поточної та інвестиційної діяльності підприємств. Стрімке зростання фінансового лізингу, в першу чергу, залежало від фіскальних переваг (прискорена амортизація). Але навіть після скасування таких переваг на початку його розвитку застосування лізингу зберегло темпи його зростання.

Лізинг є додатковим джерелом фінансування. Він дозволяє фінансувати використання та користування підприємством активу, не відволікаючи існуючі на підприємстві грошові кошти. Таким чином, існуючі фінансові ресурси зберігаються і можуть бути використанні для інших цілей, звідси випливає грошовий потік. У порівнянні із іншими джерелами фінансування, лізинг також легше впорядковувати, а договори в більшості випадків дуже гнучкі. Розмір лізингових платежів зазвичай встановлюється залежно від розміру доходів лізингоодержувача та його потоку грошових коштів. Таким чином, підприємства, що не мають можливості надати забезпечення (заставу) для фінансування своїх виробничих потреб, можуть виконати свої інвестиційні проекти. Це є однією з найважливіших переваг, що компанії можуть отримати, використовуючи лізинг. Досягаючи значних розмірів, лізингова галузь дозволяє значно зменшити вартість залучених фінансових ресурсів для компаній та стимулювати інвестиції.

Дослідники прийшли до висновку, що найбільший ефект від лізингу отримує економіка окремої країни через збільшення активності невеликих підприємств. Загальновідомо, що малим підприємствам надзвичайно важко отримати фінансування. Без ліквідного забезпечення (застави) достатньо важко отримати кредити. Навіть за умов отримання кредиту малим підприємством, воно має платити високі проценті ставки, що впливає на ліквідність, платоспроможність та прибутковість компанії, зменшуючи їх. Альтернативою кредиту в такому випадку є лізинг. Лізинг довів, що він є ефективним інструментом, що долає такі бар’єри як високі кредитні ставки та необхідність наявності забезпечення (застави), що вимагають традиційні банки. Оскільки лізинг орієнтується на грошові потоки, він надає новий спосіб одержання можливості користування активом як альтернатива прямій купівлі активу або одержання кредиту. Таким чином, лізинг може збільшити доступність малих підприємств до середньострокового фінансування оновлення основних засобів та нових технологій.

Взаємозв’язок лізингу та обсягів інвестування в країнах Європи представлений у таблиці 3.1. Статистичні дані доводять, що лізинг є одним із найважливіших джерел фінансування інвестицій в таких країнах як Великобританія, Данія, Швеція, Італія, Німеччина, Франція, що є лідерами за розмірами інвестицій в Європі.

Фінансовий лізинг як одна із найпоширеніших форм фінансування основних засобів повинен стати локомотивом, що забезпечить оновлення основних засобів українських підприємств. При створенні сприятливих умов для його розвитку Україна зможе швидко пройти інші стадії еволюції. Очевидно, що від розвитку лізингу в Україні виграє фінансовий ринок України. Створення сприятливих умов для лізингу дозволить створити сприятливі умові для розвитку ринків капіталу. Вищенаведені статистичні дані показують абсолютні та відносні показники лізингової галузі в європейськихкраїнах.

Таблиця 3.1. Динаміка абсолютних розмірів лізингової галузі та коефіцієнту співвідношення лізингу до інвестицій у країнах Європи [31, c. 89]

У таблиці 3.2 представлено структуру лізингових операцій в Європі.

Таблиця 3.2 Динаміка зміни структури лізингових операцій за видом активів у Європі за 2004-2010рр. [31, c.62]

Чому необхідно фокусувати увагу на розвитку фінансових ринків та лізингу, якщо банківська система розвивається такими швидкими темпами? Чи потрібні лізинговим компаніям нові фінансові інструменти? Мабуть, іще 5 років тому таке питання було неактуальне і невчасне. Що трапилося? Для початку варто відзначити, що в країні очевидні деякі дуже позитивні тенденції протягом останніх часів, включаючи макроекономічну стабільність та збільшення доходів населення.

В Україні емітенти лише підходять до розуміння, який вид боргу задовольняє їх фінансові потреби. З іншого боку, інституційні інвестори зважують прийнятні з точки зору ризику інструменти для того, щоб збалансувати їх портфельні потреби. Коли ми відповідаємо на питання стосовно стандартизації подумаємо про наступне: чи збільшить привабливість вітчизняного фінансово сектору для інвесторів більш інтегрований, ніж фрагментарний фінансовий сектор в межах не лише нашої країни, а також країнах сусідах? Більше того, чи будуть інвестори вітати вищі стандарти розкриття інформації, практики розміщення цінних паперів? Країни сусіди стикаються із загальними перепонами у розвитку лізингових операцій. Наприклад, проблеми високої питомої ваги несплачених своєчасно лізингових платежів не унікальні для окремо взятої країни. Очевидно, що зацікавлені сторони у такій інтеграції, працюючи разом, надаючи один одному інформацію та допомогу у вирішенні негативних моментів можуть подолати ці проблеми набагато швидше, об’єднуючи зусилля для розробки стандартів, необхідних для швидшого розвитку фінансових ринків. Наприклад, стандартизація розкриття інформації та практики розміщення цінних паперів на основі найкращого світового досвіду допоможе збільшити впевненість інвесторів. У свою чергу, збільшена впевненість інвесторів обов’язково має прискорити зростання розвитку фінансових ринків. Ліквідні ринки разом із достатніми обсягами та активністю потребують стандартизованих процесів та регулювання. Враховуючи, що український ринок відносно незначний, інтеграція його із іншими ринками, наприклад Польщі, Угорщини, Чехії, Росії дозволить збільшити впевненість інвесторів. Проаналізувавши досвід побудови фінансових ринків в країнах ЄС, можна побачити, що в них на сьогодні існує величезна кількість незначних розбіжностей у законах та процедурах. Це створює величезні перепони у створенні єдиного ринку капіталів. Україна має певні переваги у цьому напрямі, оскільки лише створюються інфраструктура та правила роботи фінансових ринків, а отже, можемо врахувати відповідний досвід наших сусідів - країн-учасниць Європейського Союзу для того, щоб запровадити нові стандартизовані фінансові продукти [31, c. 62].

Третє питання: хто має бути лідером у розвитку фінансових ринків: державний чи приватний сектор? Приватний сектор має найвагомішу роль у розвитку ринків капіталу, особливо, що стосується збалансування пропозиції із попитом. Але, уряд перший, і що найголовніше, є відповідальним за створення та впровадження „правил гри”. Прозоре та передбачуване законодавче та регуляторне середовище, що підтримує розвиток фінансових ринків - головна запорука успіху. Воно має дозволяти та підтримувати повне та чесне розкриття всієї фінансової інформації про емітента, а також забезпечувати процедури банкрутства, що забезпечують виконання прав кредиторів. Тим не менше (і це дуже важливий момент), якщо існують перепони з боку урядової політики, то в інтересах приватного сектора про це говорити. Приватний сектор має бути частиною вирішення таких проблем, працюючи із урядом, ніж очікуючи від уряду дій. На нашу думку, уряд має бути націлений на розвиток фінансових ринків, кредитуючи та розділяючи деякі ризики, притаманні ринкам. Підсумовуючи відповідь на третє питання, скажу, що державний та приватний сектори, на нашу думку, грають важливу роль у розвитку фінансових ринків, але вони мають працювати разом. Приватний сектор ініціює, виконує та опосередковує операції на ринку. Уряд наглядає за розвитком ринків, застосовуючи таку політику і регулювання, при якій він скоріше направляє ринок, ніж виконує за нього його функції.

Таким чином, Україна потребує активних кроків з боку Уряду і Парламенту України щодо створення економічних та соціальних стимулів для розвитку лізингу в Україні. Центри відповідальності лежать в їх площині, і від них залежить, чи буде в Україні справжній бум лізингової галузі чи ні.

3.2 Шляхи вдосконалення бізнес-середовища для лізингу в Україні

Українське бізнес середовище для лізингу має певні особливості. Воно характеризується зовнішнім та внутрішніми чинниками, що визначають правила гри в лізинговому бізнесі. Наприклад, законодавство для лізингу можна віднести до зовнішнього середовища, на яке важко впливати. До внутрішніх чинників можна віднести рівень конкуренції серед лізингових компаній. Очевидно, що конкуренція серед лізингових компаній залежить від технологій, за якими вони працюють, персоналу, їх доступу до джерел фінансування.

З одного боку, законодавче поле, в якому функціонує лізингова галузь змінюється дуже динамічно і кардинально. Зміни комерційного та податкового права для лізингу протягом 1991-2006 років відбувалися часто і непослідовно. Значна кількість змін очевидно не сприяла встановленню чітких та прозорих правил роботи для учасників лізингової індустрії.

Протягом 1991-2003 років комерційне право для лізингових операцій було однобоким: лізингоодержувач мав необмежені права, права лізингодавця були практично відсутні. Найяскравішою ознакою невідповідності інтересів у лізинговій галузі був той факт, що лізингодавець після передачі об’єкта лізингу лізингоодержувачу практично не мав можливості його повернути у випадку, коли лізингоодержувач не виконував умови договору фінансового лізингу. Така практика призвела то того, що лізингова галузь стала галуззю із найвищими ризиками. Високі ризики, що були закладені в комерційному праві для лізингодавців, призводили до практики встановлення останніми високої ціни для лізингоодержувачів [43, c. 42].

Високі ціни лізингодавців не сприяли залученню більшої кількості клієнтів. В Україні був практично відсутній вторинний ринок лізингу (вторинним ринком лізингу вважаються предмети лізингу, що вже були у вжитку). У країнах із розвиненою лізинговою індустрією розмір ринку вторинного лізингу не менший за розмір ринку первинного лізингу. Таким чином, можна зробити висновок, що постійна зміна правил гри як на рівні комерційного права, так і на рівні податкового права призвели до того, що лізингова галузь не стала локомотивом економічного зростання в Україні на відміну від більшості країн, в яких лізинг забезпечував його основну функцію: пожвавлення економічної активності суб’єктів господарювання.

З іншого боку, конкуренція серед вітчизняних лізингових компаній значно відрізняється і залежить від сегментів, в яких вони працюють. Наприклад, конкуренція серед лізингових компаній, що надають у оперативний або фінансовий лізинг автомобілі, дуже висока. Конкуренція серед лізингових компаній, що надають в оперативний або фінансовий лізинг сільськогосподарську техніку або літаки та залізничний транспорт, практично відсутня.

Для ілюстрації стану розвитку бізнес середовища для лізингу в Україні представимо еволюцію розвитку лізингу в інших країнах. Еволюція лізингу в світі певною мірою схожа на еволюцію будь-якої іншої галузі, і лізинг зростає від народження до досягнення повного розвитку. Іноземні фахівці виділяють шість стадій розвитку лізингу, зокрема оренда; простий фінансовий лізинг; комплексний фінансовий лізинг; пакетування послуг або операційний лізинг; нові продукти; зрілість .

Перша стадія еволюції розвитку лізингу(оренда) передувала лізингу протягом сторіч, і навіть сьогодні цей сектор дуже жвавий і конкурентоспроможний майже в усіх країнах світу. Оренда характеризується коротким строком (менше 12 місяців) та повним набором послуг. Після закінчення строку оренди користувач повертає обладнання власнику.

Друга стадія (простий фінансовий лізинг) зародився сто років тому спочатку у Великобританії, а потім у Сполучених Штатах. В кожній окремій країні світу - це перший лізинговий продукт, що відрізняється від оренди. Продукт характеризується намірами лізингоодержувача в кінцевому рахунку придбати обладнання. В кінці терміну лізингу лізингоодержувач, повністю сплативши лізингодавцю суму лізингової плати, отримує право власності без надання додаткової винагороди або придбає обладнання за номінальну вартість. Оскільки лізинг є новим продуктом, психологія власності все ще дуже притаманна користувачу. Лізингодавець також намагається просто фінансувати обладнання через лізинг і не бажає повертати майно в кінці терміну. Для лізингодавця прийнятний кредитний, а не майновий ризик, оскільки останній вимагає розвиненого вторинного ринку, який не обов’язково існує на цій стадії. Лізинговий продукт майже без винятку пропонується на базі мережі, в якій послуги лізингодавця обмежені фінансуванням обладнання. Протягом цієї фази ринок звичайно залежить від відсотків і не реагує на додаткову вартість. До країн, що перебувають на цій фазі, выдносять Бангладеш, Хорватію, Нікарагуа та Румунію. До цієї стадії розвитку лізингової галузі належить і вітчизняний ринок лізингу.

З перебігом часу та виходом інших учасників на ринок лізингова галузь вступає у третю стадію - стадію комплексного фінансового лізингу. Протягом цієї стадії лізингодавці починають структурувати багато зі своїх фінансових лізингів та надають лізингоодержувачу альтернативні можливості наприкінці дії договору лізингу та можливість поновити його на основі фіксованого залишку. (Лізингоодержувач повинен або викупити предмет лізингу, або поновити термін лізингу.) Протягом цієї фази в більшості країн лізинг набуває найвищого зростання як відносно абсолютних обсягів, так і відносно проникнення на ринок. Також багато ділерів або виробників, які раніше покладалися на незалежні лізингові компанії, починають формувати власні лізингові компанії. Податкові та регуляторні органи, усвідомивши важливість лізингу, пильніше придивляються до галузі та встановлюють правила, регуляторні норми, настанови, спрямовані на стимулювання подальшого зростання. Ця фаза загалом спрямована на відсотки, хоча деякі лізингодавці під тиском конкуренції починають звертатися до такого аспекту лізингу, як додаткова вартість. Такі аспекти можуть включати скорочення терміну реагування з дати подання заяви на лізинг до дати фінансування лізингу, або пакетування послуг, таких, наприклад, як технічне обслуговування, у фінансовий лізинг. Оскільки ринок швидко зростає, лізинг, спрямований на отримання відсотків, з часом призводить до конкуренції на обсягах операцій. Лізингодавці починають зменшувати маржу на ринку покупців. Прикладом країн, що перебувають на третій стадії, є Сальвадор, Індія, Пакистан, Панама та Перу.

Четверта стадія (пакетування послуг або операційний лізинг) настає через деякий час після інтенсивної конкуренції, передачі лізингових технологій з однієї країни в іншу, попиту мультинаціональних лізингоодержувачів та появи вторинного ринку, що тільки розвивається, або становлення розвиненого вторинного ринку. Ключовою рисою цього продукту є здатність лізингоодуржувача повернути обладнання наприкінці терміну лізингу та повний спектр послуг, притаманний багатьом операційним лізингам. Пакетування послуг, які надаються, стає надзвичайно зручним для лізингоодержувача. Так, комп’ютери, і в даному випадку комп’ютерне обладнання, програмне забезпечення, установка, технічне обслуговування та навчання входять до однієї послуги (операції). У цій фазі лізингодавець уже мусить працювати дуже творчо й винахідливо, оскільки лізинг стає все більш життєздатним фінансовим продуктом. У результаті, договори лізингу складає не один лізингодавець, а обидві сторони в процесі переговорів; фактично, дуже часто лізингоодержувачі наполягають, щоб лізингодавці використовували договори, розроблені власними юрисконсультами лізингоодержувача. На даній фазі розвитку знаходиться лізингова індустрія таких країн як Чеська Республіка, Угоршина, Росія, Польща, Естонія, Словенія, Данія, Фінляндія, Норвегія, Франція, Німеччина, Ірландія, Італія, Нідерланди, Бельгія, Індонезія, Тайвань, Таїланд, Ізраїль, Бразилія, Аргентина, Колумбія, Мексика [43, c. 44].

Подальша лізингова конкуренція, постійна творчість лізингодавців та постійна передача технологій виводять галузь на п’яту стадію розвитку лізингової галузі, стадію нових продуктів. На цій стадії операційний лізинг стає дуже складним, зі складними опціонами завершення терміну лізингу (опціони на продаж, купівлю та інші гнучкі опціони), опціони раннього завершення, оновлення та подовження кредитів, оновлення технологій та інші інновації, які дозволяють сторонам виявляти додаткову гнучкість для пристосовування строку лізингу до фінансових і технологічних змін. П’ята стадія приносить з собою нові продукти, такі як сек’юритизація, венчурний лізинг та комплексний лізинг (лізинг, який є позикою для цілей оподаткування і лізингом для цілей фінансового обліку). Як приклад країн, що перебувають у цій фазі, можна назвати Японію та Австралію.

І нарешті, лізинг, проходячи класичну криву розвитку галузі від дитинства до зрілості, вступає в останню, шосту стадію - стадію зрілості. Зрілість характеризується суттєвою консолідацією галузі. Така консолідація має форму поглинань, придбань, спільних підприємств або альянсів та інвестиційних фондів (форма, яка з’явилася недавно у Сполучених Штатах). Зрілість несе з собою нижчі норми прибутку, змушуючи лізингодавців збільшувати власну операційну ефективність замість збільшення обсягів продажу. Лізингодавці зосереджуються більше на різних аспектах оцінки ризиків активів, ніж на проблемах кредитування, та стають експертами у конкретних видах обладнання. Лізингодавці стають фахівцями в обладнанні, щоб додати цю перевагу до своїх фінансових знань і добитися успіху в конкурентному середовищі. Загальний розвиток лізингу також затихає протягом цієї фази, і обсяги лізингу зростають тільки із загальним зростанням економіки. До того ж, запроваджується мало інноваційних продуктів. Країнами зі зрілими ринками лізингу є Великобританія та Сполучені Штати Америки.

Хоча лізинг проходить ці шість стадій розвитку майже у всіх країнах, слід відзначити два моменти. По-перше, порядок цих стадій у країні стосується всієї галузі, і не кожної лізингової компанії. Лізингодавці дуже часто розвиваються, не точно дотримуючись такої послідовності. Деякі з них, що пропонують нові продукти, такі як венчурний лізинг, не займаються операційним лізингом. По-друге, якщо лізинг перебуває на якійсь стадії розвитку, це не означає, що він не може мати ознак інших стадій. Наприклад, у США, хоча галузь тут досягла зрілості, багато лізингодавців продовжують пропонувати тільки фінансовий лізинг, а інші надають послугу лише з операційного лізингу або з комплексного лізингу. Проте, існує ризик того, що лізингова галузь може залишитися на стадії фінансового лізингу, як це сталося, наприклад, у Кореї. Хоча Корея швидко пройшла від відсутності фінансового лізингу у 1978 р. до однієї з десяти найбільших лізингових індустрій світу, вона ніколи не виходила за межі стадії комплексного фінансового лізингу. Коли в 1997 р. відбулася азійська фінансова криза, лізингова галузь була майже знищена, сумно ілюструючи необхідність створювати таке оточення, яке б дозволяло і стимулювало розвиток ринку лізингу через усі стадії та пропозицію розмаїття продуктів. Мірою того, як ринки, що розвиваються, рухаються до зрілості, дуже важливо відзначити, що лізинговий цикл (від простого фінансового лізингу до зрілості) має тенденцію до скорочення. Це відбувається через поширення інформації та передачі технологій між ринками, що прискорює проходження лізингом еволюційного циклу.

Висновки

Проведені в роботі дослідження дозволяють зробити наступні висновки.

Проведення досліджень лізингових операцій банків в Україні підтверджено тим, що невирішеною є проблема пошуку джерел фінансування лізингу і розвитку інтегрованих фінансових послуг для прискорення оновлення основного капіталу підприємств.

При розгляді теоретичних положень було виявлено, що лізинг - це комплекс майнових та економічних відносин, що виникають у зв'язку з придбанням у власність майна та наступної його передачі в тимчасове користування за встановлену плату.

Суть лізингу полягає в тому, що прибуток компанії приносить не право власності на майно (обладнання, транспорт тощо), а право користування таким майном. У зв'язку з цим не має сенсу здійснювати придбання майна у власність тоді, коли є альтернативна можливість отримати його у користування та за менші кошти. Решту коштів можна буде сплачувати поступово протягом тривалого періоду часу із виручки, яку принесе майно, не обтяжуючи таким чином власні обігові кошти.

Лізинг не потребує термінового початку платежів, що дозволить без різкої фінансової напруги оновити виробничі фонди лізингоодержувача, придбати дороге обладнання та користуватись ним.

Дуже часто товариству простіше отримати майно в лізинг, ніж кредит на його придбання, особливо якщо таке товариство не має кредитної історії та додаткового забезпечення, яке вимагатиме банк.

Отримавши майно в лізинг, лізингоодержувач зможе більш ефективно використати власні кошти. Використання власних коштів на придбання основних фондів економічно не виправдано ні по вартості, ні по строкам.

Лізинговий договір більш гнучкий, ніж кредитний, оскільки надає можливість обом сторонам вибрати зручну схему виплат.

Строк лізингу може бути значно більшим ніж строк кредиту.

Договір лізингу може передбачати можливість викупу майна, отриманого в лізинг, його заміну та більш нове та сучасне або повернення майна лізингодавцю. У зв'язку з цим для лізингоодержувача зменшується ризик морального та фізичного зносу такого майна. А підтримка виробництва лізингоодержувача на сучасному рівні дає йому певні конкуренті переваги.

При придбанні майна в лізинг лізингоодержувач може отримати цілий комплекс додаткових послуг по транспортуванню, страхуванню, державній реєстрації, технічному обслуговуванню предмету лізингу тощо. Все це лізингоодержувачу прийшлось би здійснювати самостійно у випадку закупівлі майна за власні чи кредитні ресурси.

В деяких країнах (однак це не є характерним для України) лізингове майно може не обліковуватись на балансі лізингоодержувача, що не збільшує активи такого лізингоодержувача та відповідно не погіршує показники ліквідності останнього за рахунок змін співвідношення поточних та довгострокових активів, також відсутня база для сплати податку на майно, якщо такий існує, тощо. Також в певних країнах (не є характерним для України) існують певні податкові пільги (стимули) для розвитку лізингу, що призводить до податкової оптимізації діяльності як лізингодавця, так і лізингоодержувача.

Лізинг надає лізингоодержувачу можливість користуватись майном на кредитній основі, зберігаючи при цьому можливості використання існуючих кредитних ліній.

Лізингодавець здійснює свій бізнес, а інвестування в формі майна на відміну від грошового кредиту зменшує ризик неповернення коштів для лізингодавця, оскільки за ним залишається право власності на передане лізингоодержувачу в користування майно.

Зазначимо, що лізинговий бізнес в Україні перебуває нині тільки на стадії зародження. Так, уже діє понад 30 структур, які проводять лізингові операції.

Розвиток лізингу в Україні передусім залежатиме від надійності гарантій, що зменшують фінансові ризики, яких можуть зазнати учасники лізингових операцій. На користь лізингу свідчать його значні переваги порівняно з іншими формами бізнесу, пов'язаними з простим набуттям майна.

Для вдосконалення механізму лізингового кредитування в Україні, банкам треба врахувати закордонний досвід здійснення лізингових операцій, покращати умови ведення бізнесу і запроваджувати фінансування лізингових контрактів та погашення заборгованості за допомогою різноманітних схем.

Запроваджування фінансування лізингових контрактів та погашення заборгованості за допомогою різноманітних схем дозволяє банкам і їх клієнтам використовувати свої ресурси у відповідності з поставленими цілями і завданнями на ринку.

Список використаних джерел

1.  Конституція України. - Х.: Одисей, 2005.

2.      Закон Украины "О Национальном банке Украины" № 679 - XIV от 16.06.99 г. // Голос України. - 1999. - №112.

.        Закон України “По банки і банківську діяльність” від 7.12.2000р. “ 2121-111// Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. - Вип..1 - с.3

.        Закон України “Про фінансовий лізинг” // Галицькі контракти. - 2005. - № 1.

.        Закон України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 р. №3356-XII.

.        Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. №2694-XII із змінами та доповненнями.

.        Закон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993р. №3745.

.        Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. №322-VIII.

9.  Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7.12.2000 р. № 2121 - ІІІ (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

10. Указ Президента України «Про заходи щодо заміщення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень» від 14.07.2000р. №891/2000.

11.     Указ Президента України «Про виключне право Національного банку України» від 28.09.2004р. №1442/2004.

.        Абламонов С. Научное управление активами коммерческого банка // Банковские технологии. - 2004. - №7. - С. 30- 32.

.        Амелин И.Э. Лизинговые операции банка // Банковское дело. - 2006. - №7. - С. 59 - 63

.        Анісімов Микола Вікторович. Охорона праці: Навч. посіб. для студ. пед. навч. закл./ Кіровоградський ін.-т інформаційних технологій. - Кіровоград: Видавничий центр КТКК, 2005. - 116с.: іл.. - Бібліогр.: с.110.

.        Базилевич В.Д. Ринок лізингу в України. - К.: Товариство «Знання», КОО. - 2005. - 374 с.

.        Банківський операції: Підручник / за ред. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2005. - 384 с.

.        Банковское дело: Справочное пособие / Под ред. Ю.А. Бабичевой. - М.: Экономика, 1994. - 400 с.

.        Банковское дело: Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина - М.: Финансы и статистика, 2000. - 567 с.

.        Барановський О.І. Розвиток лізингового бізнесу в Україні // Фінанси України. - 2006. - № 8. - С. 85-93.

.        Басаков М.И. Охрана труда. - М., Ростов-на-Дону, 2003р

.        Берлач А.І. Облік у банках. - К.: Знання, 2005. - 514 с.

.        Бондарев В.А. Построение распределенных банковских систем: проблемы и решения // Банки и технологии. - 1999. - №1. - c. 15-17

.        Бурдинский А. Какой интернет-банкинг нам нужен? // Мир Интернет. -2002. -№11. - с. 15-18

.        Бухгалтерський облік у банках України: Підручник. - Вид. 2-ге, доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2003. - 636 с.

.        Бэрри Нанс. Компьютерные сети. - М: Binom Pudlishers, 1996.

.        Бюлетень НБУ. - 2007. - №1. - С. 81-83

.        Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Нач.посібник. - К.: Академія, 2001. - 320 с.

.        Васюренко О.В. Банківський операції: навч. посібник. - К.: Т-во “Знання”, 2000. - 243 с.

.        Внукова Н.М., Успаленко В.І. Фінанси: вступ до фаху - Харків: БУРУН і К, 2005 - с.189 - 204.

.        Вступ до банківської справи / за ред. М.І. Савлука. - К.: Лібра, 1998. - 344 с.

.        Головко А.Т. Система банківського менеджменту. - К.: ІНКОС, 2004. - 480 с.

.        Грищук М.В. Основи охорони праці: Навч. - метод. посібник / Національний ін.-т «Острозька академія». - Острог, 2003р. -201с. - ISBN 966-7631-63-X.

.        Гроші та кредит / за ред. М.І. Савлука. - К.: Знання, 2003. - 452 с.

.        Дегтярева О. И. Внешнеэкономическая деятельность. Учеб. пособие. - М., 2004. - 710 с.

.        Дейян Арманд. Реклама. - М.: Издат. группа "Прогресе". Универс, 2001.

.        Джулакідзе К.Ю. Аналіз кредитно-інвестиційного портфеля банку // Банківська справа - 2006. - № 3. - С.138-144.

.        ДСТУ 2293-99. Охорона праці: Терміни та визначення основних понять. - На заміну ДСТУ 2293-93; Введ.200.01.01. - Офіц. вид. - К.: Держстандарт України, 1999. - III, 19с. - (Державний стандарт України).

.        Дутов М.М. Правовое обеспечение электронной коммерции // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2004. - №4. - с. 33-35.

.        Енгалычев А. Методы анализа стоимостной структуры банковского баланса // Банковские технологии. - 2005. - №10. - c.31- 35.

.        Ефимова Л.Г., Новоселова Л.А. Банки: ответственность за нарушения при расчетах. -М.: Инфра-М, 2003. - 423 с.

.        Жидецький В.Ц. , Джигирей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. - Вид.3-є, доповнене. - Львів: Афіша, 2000р. - 305с.

.        Завадська Д. Оптимізація кредитно-депозитної стратегії комерційного банку // Банківська справа - 2004. - № 3. С.87-91.

.        Зарубежные финансовые рынки в 2006 году // МЭ и МО. - 2007. - №3. - С. 58-62

.        Казимагомедов А. А. Банковское обслуживание населения: зарубежный опыт. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 256 с.

.        Карманов Є.В. Банківське право України: Навчальний посібник. - Харків: Консум, 2000. - 464с.

.        Катренко Любов Анатоліївна, Кіт Юрій Володимирович, Пістун Ігор Павлович. Охорона праці: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл.. - Суми: Університетська книга, 2004р.- 307с.

.        Качалин В. В. Финансовый учет и отчетность в соответствии со стандартами GAAP. - М.: Дело, 1998. -432 с.

.        Керб Лариса Павлівна. Основи охорони праці: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. - К.: КНЕУ, 2003р. - 107с

.        Кочетков В. М. Основы управления современным коммерческим банком: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 2004. - 372 с.

.        Лапін Віктор Михайлович. Основи охорони праці: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Національний банк України; Львівський банківський ін-т. - Л.: ЛБІ НБУ, 2004р. - 121с.

.        Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник/под ред. Л.Н. Красавиной. - М.: Финансы и статистика, 2003.

.        Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку / Пер. з англ. за ред. С. Ф. Голова. - К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2002.-736 с.

.        Науково-практичний щомісячний журнал «Охорона праці».

.        Охорона праці в Україні: Нормативні документи / О.А. Кривенко (ред.), О.М. Роїна (упоряд.). - К.: КНТ, 2004р. - 440с.

.        Основи охорони праці: Підручник: Доп. Мін. Освіти України / За ред. М.П. Купчика. - К.: Основа, 2000р. - 321с.

.        Основи охорони праці: Плани практичних та семінарських занять з метод. рекомендаціями по організації самостійної роботи для студентів усіх спеціальностей / Укл. О.В. Марков. - Харків: ХБІ УАБС, 2005р.

.        Панова Г.С. Банковское обслуживание частных лиц. - М.: АО ДИС, 2002. - 352 с.

.        Правила пожежної безпеки України, затверджені наказом МНС України від 19.10.2004р. №126.

.        Примостка Л.О. Банківський менеджмент. - К.: КНЕУ, 1998. - 708 с.

.        Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банках. - К.: КНЕУ, 2004. - 369 с.

.        Римарук О.І. Лізинг. - К.: “Логос”, - 2005. - 255 с.

.        Роуз Питер С. Банковский менеджмент / Пер. с англ, со 2-го изд. - М.: Дело, 1997.- 768с.

.        Рудакова О. С. Банковские электронные услуги. / Учебное пособие для ВУЗов. - М.: ЮНИТИ, 1997.

.        Руденко Т., Кулексій О. Аналіз лізингових операцій банків // Вісник НБУ. - 2006. - №4. - С. 42-50.

.        Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С. С. Осадець. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.

.        Терехов Е.Н. Карточные платежные системы в Украине // Вестник СГУ. - 2003. - №8. - с. 26-29

.        Типове положення про порядок проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці. Затверджене наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці 26.01.2005р. НПАОП 0.00-4.12-05.

.        Українські банки: спеціалізація або універсалізація? // Вісник НБУ. - 2006. - 7. - с. 15-17.

.        Україна - business. - 2006. №30. - с.15.

.        Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. - М.: ИЦП «Вазар-Ферро», 2004. - 320 с.

.        Фатьянов А. Основы теории электронного документа // Банковские технологии. -2002. -№ 2. - c. 10-12

.        Финансовое и банковское право. Словарь-справочник. (Библиотека словарей ИНФРА-М) / Под ред. Горбуновой О. Н., Додонов В. Н., Крылова М. А., Шестаков А. В., ИНФРА-М, 1997. - 277 с.

.        Финансы, учет, банки. Сборник научных трудов / Под ред. д-ра экон. наук, проф. П. В. Егорова. - Донецк: Донбас, Дон. ГУ, 2003. - 638 с.

.        Харченко В. Підсумки діяльності комерційних банків на ринку пластикових карт у 2005 році // Вісник НБУ. - 2006. - № 4. - с. 29 - 37

.        Шевченко Р.І. Банківські операції. - К.: КНЕУ, 2005. - 889 с.

.        Шевченко Р.І. Бухгалтерський облік банківських операцій. - К.: КНЕУ, 2002. - 589 с.

.        Шелобаев С.И. Математические методы и модели. - М.: Юнити, 2002. - 367 с.

.        Электронные деньги и общество открытой сети. // Под ред. Асахико (Хико) Исобэ. Hitachi Research Institute. Перевод с английского, 2002. - 96 с., с ил.

.        Юрченко Л.І., Молодоря Т.С. Метод. Рекомендації та варіанти розрахункових робіт до виконання розділу дипломної роботи «Правові, соціально-економічні, організаційно-технічні питання охорони праці в банківській установі». - Харків: ХФ УАБС, 2003р.- 65 с.

.        Ястремський О. Основи теорії ризик-менеджменту. Навч. посібник. - К., «АртЕК», 2000. - 248 с.

Додатки

Додаток А

Типова форма договору фінансового лізингу

Інноваційний договір, який передбачає застосування фінансового лізингу

м. ____________ "___"___________ 200_ р.

____________________________________________________________,

(повна назва регіонального відділення Держіннофонду)

що в подальшому іменується "Інвестор", в особі голови відділення ______________________, який діє на підставі Положення, з однієї сторони, (прізвище, ім'я та по батькові) ______________________, що в подальшому іменується Лізингодавець", в особі (повна назва лізингодавця) "___________________, який діє на підставі Статуту, з другої сторони, та (прізвище, ім'я та по батькові) _______________________, що в подальшому іменується "Підприємство", в особі (повна назва підприємства) ________________________, який діє на підставі Статуту, з третьої сторони, в (прізвище, ім'я та по батькові) подальшому - Сторони, з метою виконання інноваційного проекту "______________", (повна назва проекту) (далі - Проекту), керуючись законами України "Про основи державної політики у сфері науково-технічної діяльності", "Про інвестиційну діяльність" та "Про лізинг", а також іншими нормативними актами чинного законодавства України, уклали цей інноваційний договір (далі - Договір) про наступне:

. Предмет договору

.1. Предметом Договору є здійснення вищезазначеного Проекту з впровадження нових технологій та створення на їх основі виробництва конкурентоспроможної продукції або надання послуг, внаслідок чого Підприємством досягається позитивний науково-технічний, економічний та

соціальний ефект.

.2. Загальна вартість Проекту становить ______ (__________________) грн. (сума прописом)

.3. З метою успішного виконання Проекту сторони об'єднують свій фінансовий, виробничий та науковий потенціал, а саме:

.3.1. Інвестор - надає Лізингодавцю на умовах зворотної безвідсоткової позики кошти для проведення ним матеріально-технічного забезпечення реалізації Проекту.

.3.2. Лізингодавець - за рахунок одержаних від Інвестора коштів придбаває необхідне для реалізації Проекту майно та передає його на умовах фінансового лізингу в користування Підприємству.

.3.3. Підприємство - виконує передбачені календарним планом виконання Проекту роботи, досягає обсягів виробництва, обумовлених в описі та характеристиках інноваційної продукції Проекту, економічного та соціального ефекту, створює необхідні для проведення Лізингодавцем матеріально-технічного забезпечення реалізації Проекту умови та повертає кошти згідно з умовами даного Договору.

.4. Наукові, технічні, економічні та інші характеристики Проекту містяться у описі та характеристиках інноваційної продукції.

.5. Строки виконання Проекту:

початок "___" _____________ 200_ р.

кінець "___" _____________ 200_ р.

. Зобов'язання сторін

.1. Інвестор зобов'язується:

.1.1. Виділити на реалізацію Проекту цільову безвідсоткову позику в розмірі ______ (_______________) грн.(сума прописом)

.1.2. Перераховувати Лізингодавцю кошти в обумовлені в календарному плані строки.

.2. Лізингодавець зобов'язується:

.2.1. За рахунок одержаних від Інвестора коштів придбати згідно з кошторисом витрат по Проекту Майно у відповідності до поданого Підприємством "Замовлення на обладнання".

.2.2. На умовах, визначених Договором лізингу:

передати Майно у виключне користування Підприємству;

забезпечувати інтереси Інвестора по реалізації інноваційного проекту шляхом здійснення контролю за збереженням та цільовим використанням Майна;

згідно з умовами цього Договору повернути Інвестору кошти, надані на придбання Майна.

.3. Підприємство зобов'язується:

.3.1. Реалізувати Проект згідно з календарним планом та досягти очікуваного економічного та соціального ефекту, визначеного описом та характеристиками інноваційної продукції Проекту.

.3.2. Укласти договір страхування та використовувати Майно, отримане в користування, виключно на виконання Проекту, а також забезпечити Лізингодавцю необхідні умови для здійснення контролю за використанням Майна.

.3.3. Надавати:

Інвестору - до 20 числа місяця нового кварталу технічний і фінансовий звіти (баланс, звіт про фінансові результати та звіт про фінансово-майновий стан) та іншу інформацію про результати впровадження Проекту;

Лізингодавцю - інформацію про використання та збереження Майна.

.3.4. Надавати на вимогу Лізингодавця, Інвестора або уповноважених ними осіб іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, яка стосується виконання Проекту та умов цього Договору.

.3.5. У разі проведення Інвестором перевірки економічного стану Підприємства - надавати за вимогою уповноважених спеціалістів всі необхідні матеріали та інформацію.

.3.6. В публікаціях або в публічних виступах по радіо чи телебаченню вказувати, що впровадження технологій, які є предметом Проекту, здійснюється за фінансової підтримки місцевої виконавчої влади, місцевого самоврядування.

.3.7. Повернути Лізингодавцю кошти згідно з умовами Договору лізингу.

.3.8. За чотирнадцять днів до завершення Проекту - надати Інвестору звіт про виконання Проекту і досягнення економічного та соціального ефекту, визначеного описом та характеристиками інноваційної продукції Проекту.

.3.9. Виконувати розпорядження Інвестора та Лізингодавця, які надходять йому в письмовій формі та стосуються умов цього Договору.

.3.10. В разі необхідності - здійснити фінансування проекту в розмірі __________ грн. (сума прописом)

З. Права сторін

.1. Інвестор має право:

.1.1. Мати доступ до інформації Підприємства та Лізингодавця, в тому числі конфіденційної, що має відношення до Проекту та до умов цього Договору.

.1.2. Збільшити розмір позики або змінити строки повернення коштів за клопотанням Підприємства та/або Лізингодавця, якщо під час виконання Проекту з'ясується, що внаслідок інфляції (або за інших об'єктивних причин) обсяг наданих Інвестором коштів є недостатнім для реалізації інноваційного Проекту.

.1.3. У випадку виконання Підприємством усіх зобов'язань за цим Договором і за умови збереження актуальності продовження Проекту - реінвестувати кошти на розширення виробництва продукції.

.1.4. Надавати Підприємству та Лізингодавцю у письмовій формі будь-які розпорядження, що зобов'язують їх до виконання умов цього Договору.

.2. Лізингодавець має право:

.2.1. Мати доступ до інформації Підприємства, в тому числі конфіденційної, що має відношення до Проекту та умов даного Договору.

.2.2. Провадити перевірку використання та збереження Майна - як документальну, так і за місцем його розташування, а також залучати з цією метою необхідних спеціалістів.

.2.3. Надавати Підприємству у письмовій формі розпорядження, що зобов'язують його до виконання умов цього Договору.

.3. Підприємство має право:

.3.1. На отримання матеріально-технічного забезпечення реалізації інноваційного Проекту згідно з умовами цього Договору.

.3.2. На підтримку Проекту з боку Інвестора.

. Порядок надання підприємству майна в лізинг

.1. Кошти, що виділяються Інвестором на придбання Майна, перераховуються Лізингодавцю.

.2. Лізингодавець:

а) за рахунок наданих Інвестором коштів і на підставі наданого Підприємством "Замовлення на обладнання" придбаває необхідне для реалізації Проекту Майно;

б) згідно укладеного між Лізингодавцем та Підприємством Договору лізингу передає придбане Майно в користування Підприємству на умовах фінансового лізингу (оренди).

. Повернення коштів

.1. Повернення Інвестору коштів, наданих у вигляді позики на придбання Майна, здійснюється Лізингодавцем згідно з планом повернення коштів за рахунок:

а) суми сплачених Підприємством лізингових платежів, розмір та терміни сплати яких визначаються Договором лізингу;

б) коштів, отриманих в результаті викупу Підприємством Майна.

.2. Строк повернення Лізингодавцем коштів Інвестору - "___" ____________ 200_ р.

. Гарантії повернення коштів

.1. Гарантією повернення коштів, наданих Інвестором на придбання Майна, є право власності Лізингодавця на дане Майно.

. Відповідальність сторін

.1. За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

. Припинення дії Договору

.1. Дія Договору припиняється після виконання сторонами умов Договору або за взаємною згодою сторін.

.2. Дія Договору достроково припиняється за умови реалізації Підприємством Проекту та повернення Лізингодавцем всіх виділених Інвестором на реалізацію Проекту коштів.

.3. Дія Договору може достроково припинитись на вимогу однієї із сторін у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами умов Договору, про що укладається окрема угода.

. Інші умови

.1. Всі повідомлення сторін про наміри переглянути умови Договору здійснюються в письмовій формі та оформлюються додатковими угодами, які після їх укладення є невід'ємною частиною Договору.

.2. Термін надання сторонами відповідей на розпорядження, повідомлення та звернення якої-небудь зі сторін, не повинен перевищувати

десяти календарних днів з дня їх одержання.

.3. Питання, не врегульовані даним Договором, врегульовуються чинним законодавством України.

. Комерційна таємниця

.1. Сторони дійшли згоди, що об'єкти інтелектуальної та промислової власності, які використовуються у Проекті або створюються під час його реалізації, є комерційною таємницею і розголошенню не підлягають.

.2. За розголошення інформації, що є комерційною таємницею, сторони несуть відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства.

. Форс-мажор

.1. До форс-мажорних обставин належать: обставини непереборної сили або події надзвичайного характеру, такі як війна, пожежа, повінь, землетрус; заборонні заходи органів законодавчої та/або виконавчої влади, що виникли після укладення цього Договору та які сторони не могли передбачити або запобігти їм прийнятними заходами, якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором або у зв'язку з ним.

В цьому випадку термін виконання зобов'язань переноситься відповідно до терміну дії зазначених обставин, про що укладається відповідна угода.

.2. У разі виникнення зазначених у п.11.1 обставин, заінтересована сторона протягом п'ятнадцяти календарних днів письмово сповіщає інші сторони про виникнення таких обставин, а сторони разом дають спільну оцінку їх впливу на реалізацію Проекту. Якщо сторони не сповістили у зазначений термін про виникнення обставин непереборної сили або подій надзвичайного характеру, то вони у подальшому не мають права посилатися на вказані обставини як такі, що звільняють їх від зобов'язань.

.З. Якщо форс-мажорні обставини продовжуються понад 3 місяці, сторони можуть прийняти рішення про припинення дії цього Договору та створити комісію з питань повернення коштів Інвестору, подальшої долі майна і продукції, які були придбані або створені в результаті впровадження Проекту.

. Вирішення спірних питань

.1. Всі можливі спірні питання, що виникли під час дії цього Договору та в зв'язку з ним, сторони намагатимуться вирішувати за домовленістю, шляхом переговорів.

.2. Якщо сторони не зможуть досягти згоди, то для розгляду спірних питань заінтересована сторона звертається до суду.

. Заключні положення

.1. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

.2. Сторони зобов'язані вчасно повідомляти одна одну про зміни їх юридичних адрес та місцезнаходження, поштових та банківських реквізитів, номерів телефонів і телефаксів, установчих документів, посадових осіб сторін Договору, зміну форми власності, а також про всі інші зміни, які здатні вплинути на реалізацію Проекту та виконання зобов'язань за цим Договором.

.3. Договір складено у 3-х примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для Інвестора, Лізингодавця та Підприємства.

.4. Всі додатки та доповнення до даного Договору є його невід'ємною частиною.