Історичний розвиток багатокомпонентних речень
Содержание
Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади вивчення багатокомпонентного складного речення в системі мови
1.1 Ознаки неелементарного складносурядного речення
1.2 Структурні особливості неелементарних складнопідрядних речень
1.3 Складні поліпредикативні конструкції з безсполучниковим типом звязку
1.4 Комбіновані типи речень
Розділ 2. Комплексний аналіз багатокомпонентних речень у творах XIV-XXI ст.
2.1 Багатокомпонентні конструкції у памятках староукраїнської писемності XIV-XVII ст.
2.2 Поліваріантність багатокомпонентних конструкцій у творах української літератури XVIII-XXI ст.
Висновок
Список літератури
Вступ
Особливе місце в синтаксичній системі української мови належить багатокомпонентним складним реченням, за якими закріпилися різні дефініції: складне речення ускладненого типу, поліпредикативне складне речення, багатокомпонентне складне речення, багаточленне складне речення. Багатокомпонентне складне речення - поліпредикатна конструкція у системі складного речення, структур, мінімум якої для різних моделей становить три-п'ять предикативних компонентів, поєднаних за допомогою двох-чотирьох сполучних засобів зв'язками сурядності або підрядності.
Актуальність дослідження зумовлюється відсутністю належного аналізу багатокомпонентних речень та їх функціональної значущості в їх історичному розвитку (від памяток староукраїнської писемності до творів сучасної літератури).
У лінгвістичній літературі значна увага приділяється вивченню багатокомпонентним реченням у працях І.А. Василенка, Б.М. Кулик, І.К. Кучеренка, Г.М. Горяної, К.Ф. Шульжук, С.В. Шевчук, С.О. Караман та інших.
Вивчення багатокомпонентних конструкцій в їх історичному розвитку має вагоме наукове й практичне значення.
Наукове полягає у зясуванні специфіки функціонування багатокомпонентних речень різних структурних типів в староукраїнських памятках ХІV-XVII ст. та літературних творах XVIIІ-XXI ст.; встановленні їх формально-граматичних, семантичних, семантико-синтаксичних, комунікативних особливостей. Теоретичні узагальнення матимуть застосування в дослідженнях з історії української мови стосовно мовного аспекту.
Практичне полягає у тому, що подальша розробка проблематики багатокомпонентних конструкцій в історичному розвитку, зважаючи на складність, розмаїтість та фундаментальну вагомість їх для мови в цілому та історії мови зокрема, залишається нагальною потребою. У курсовій роботі зроблено спробу дослідити ці аспекти вивчення поліпредикативних конструкцій у системі складного речення, спираючись переважно на історичні памятки XІV-XVII ст. та літературі твори XVIIІ-XXI ст. Адже змістовні спостереження стосовно багатокомпонентних конструкцій в їх історичному розвитку залишаються неповними і статистично необробленими. Твори від староукраїнської писемності до сучасності становлять собою обєкт для дослідження багатокомпонентних конструкцій, що дає нам змогу поповнити теоретичний склад робіт з вивчення синтаксису української мови.
Обєктом дослідження є багатокомпонентні речення як структурний елемент синтаксису.
Предмет дослідження становлять літописи, ділові документи, полемічні твори XIV - XVII ст. та літературні твори XVIIІ-XXI ст.
Мета курсової роботи - виявлення специфіки багатокомпонентних складних речень в їх історичному розвитку.
Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:
1)Окреслити поняття "багатокомпонентне складне речення".
2)Зясувати специфіку структури багатокомпонентних речень.
)Визначити типи багатокомпонентних речень в староукраїнських памятках ХІV - XVII ст. та літературних творах XVIIІ-XXI століття.
)Проаналізувати особливості функціонування багатокомпонентних речень в їх історичному розвитку.
Багатокомпонентні речення характеризуються не тільки збільшенням кількості предикативних одиниць у складі одного речення, а й своїми якісними ознаками, здатністю обєднувати в одному реченні масивні структури, кожна з яких може мати в собі по кілька предикативних частин, що дає можливість регулювати інформативне навантаження, деталізувати висловлені думки, надавати додаткові відомості про предмет мислення, вільніше звертатися при потребі до засобів виразності, у межах одного речення.
Розділ 1. Теоретичні засади вивчення багатокомпонентного складного речення в системі мови
Багатокомпонентні конструкції стали обєктом пильної уваги і поглибленого вивчення у вітчизняному мовознавстві з 50-х років. Початок дослідженню цих конструкцій поклали праці І.А. Василенка "Сложноподчиненные предложения с неоднородным соподчинением" (1953), "Сложноподчиненные предложения с неоднородным соподчинением" (1953), "Сложные предложения с одночленным соподчинением" (1955), "Сложные предложения в современном русском литературном русском литературном языке".
В україністиці питань, пов'язаних з типологіє багатокомпонентних конструкцій, торкаються автори підручників і посібників Кулик Б.М. "Курс сучасної української літературної мови. Частина 2. Синтаксис" (1961), Пономарів О.Д. "Сучасна українська мова" (2001), Шульжук К.Ф. "Синтаксис української мови" (2004), Караман С.О. "Сучасна українська літературна мова" (2011), Шевчук С.В. "Сучасна українська літературна мова" (2011) та ін.
Більш докладну класифікацію багатокомпонентних речень надає К.Ф. Шульжук. В своїй праці він досить чітко і конкретно систематизував багатокомпонентні (неелементарні) речення, виділивши їх формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні ознаки, з огляду на які виокремлює такі типи сполучникових і безсполучникових неелементарних речень:
)неелементарні складносурядні речення
2)неелементарні складнопідрядні речення
)неелементарні складні безсполучникові речення з однорідними частинами
)неелементарні складні безсполучникові речення з неоднорідними частинами
багатокомпонентне речення староукраїнська писемність
5)неелементарні складні безсполучникові речення з однорідними і неоднорідними частинами
6)складні сполучниково-безсполучникові речення із сурядністю і безсполучниковістю
)складні сполучниково-безсполучникові речення із підрядністю і безсполучниковістю
)складні сполучниково-безсполучникові речення із сурядністю, підрядністю і безсполучниковістю
Подана класифікація є розгалужену і змістовну і в
В сучасній українській мові широко використовується класифікація за О.Д. Пономаревим, який виділяє їх такі типи багатокомпонентних (багаточленних) речень:
)багаточленні речення з сурядним звязком
2)багаточленні складнопідрядні речення
)багаточленні речення з безсполучниковим звязком
)складні синтаксичні конструкції
Така класифікація є сталою в сучасній українській мові і її підтримують С.В. Шевчук, С.О. Караман та ін.
Отже, багатокомпонентні (ускладнені) речення поділяються на складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові та комбіновані (з різними типами зв'язку) конструкції.
Складними багатокомпонентними (ускладненими) вважаються речення, що складаються з трьох і більше предикативних частин. Ними можуть бути складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові та комбіновані (з різними типами зв'язку) конструкції. Речення з різними типами зв'язку в мовознавчій літературі ще називають складними синтаксичними конструкціями.
Багатокомпонентні складні речення мають ряд специфічних ознак: а) наявність трьох і більше предикативних частин; б) наявність у їхньому складі мінімум двох сполучників (для сполучникових речень); в) специфіка порядку розміщення частин для різних типів [23].
1.1 Ознаки неелементарного складносурядного речення
В українській мові поширені і складносурядні речення, що складаються з трьох і більше предикативних частин. К.Ф. Шульжук класифікує багатокомпонентні (неелементарні) складносурядні речення за наступними типами відношень.
Багатокомпонентні структури, частини яких поєднуються сурядними сполучниками, можуть являти собою не одне складне речення, а сполучення речень, кожне з яких окремо виконує комунікативну функцію. У таких обєднаннях речень переважно функціонують однакові сполучники, передусім єднальні (приєднувальні). Не випадково сурядний звязок усе частіше трактують як міжреченнєвий, текстуальний. У таких структурах наявне своєрідне "нанизування" речень, єднальні і деякі інші сполучники набувають приєднувального характеру. У відкритих структурах, крім сполучника і, використовуються і поєднання інших сурядних сполучників (то., то; а., а; чи., чи; та., та тощо) [24, с.245].
Однак у багатьох складносурядних багатокомпонентних конструкціях наявні більш складні семантико-структурні звязки між частинами, ніж в елементарних складносурядних реченнях та сполученнях речень із трьох і більше компонентів. Їм властиві. Наприклад, у реченні Прилинув вітер, і в тісній хатині він про весняну волю заспівав, а з ним прилинули пісні пташині, і любий гай свій відгук з ним прислав (Леся Українка) сполучником а на зовнішньому рівні поєднуються два елементарні складносурядні єднальні речення з внутрішніми темпоральними семантико-синтаксичними відношеннями. За наявності у складносурядному багатокомпонентному реченні зіставно-протиставних відношень саме ці відношення стають домінуючими, що, очевидно, повязане з тим, що вони властиві звязаним, бінарним конструкціям. Тому в складних багатокомпонентних реченнях цього різновиду зовнішній рівень членування проходить на межі зіставлення чи протиставлення. Це цілком закономірно, оскільки зіставно-протиставні складносурядні речення являють собою замкнуті структури [24, с.246].
Найчастіше вживаними є трикомпонентні складносурядні речення, у яких використовуються такі поєднання сполучників: але., і; і., але; а., і; та., і; і., та; але., а; проте., і.
Одним із найпоширеніших є поєднання сполучників але., і (й), за допомогою якого виражаються протиставно (зіставно) - причинно-наслідкові відношення між частинами і компонентами складносурядних конструкцій. У таких структурах перше речення просте, а друге - складне, між компонентами якого існують внутрішні причинно-наслідкові відношення.
Регулярними є і протиставно-єднальні речення з домінуючим протиставним сполучником проте, на внутрішньому рівні членування яких виділяються причинно-наслідкові відношення. Зіставний (протиставний) сполучник а у функції домінуючого часто поєднується з єднальним сполучником і, що функціонує на внутрішньому рівні членування. Сполучник а в таких випадках здебільшого поєднує просте і складносурядне речення, тобто і перебуває в постпозиції. Зрідка а виконує домінуючу роль, перебуваючи в постпозиції до і, обєднуючи складносурядне і просте речення [24, с.246].
Конструкції, в яких зовнішні протиставні сполучники вживаються після внутрішніх єднальних, використовуються в мові значно рідше. Ведучі протиставні семантико-синтаксичні відношення "пригашують" причинно-наслідкові, що виявляються на внутрішньому рівні членування.
Широковживані в сучасній українській мові такі трикомпонентні єднально-зіставні (протиставні) структури, у яких єднальні сполучники, що йдуть першими, є зовнішніми, а зіставно-протиставні виділяються на внутрішньому рівні членування. Це дає підстави стверджувати, що порядок засобів звязку в протиставно (зіставно) - єднальних і єднально-протиставних (зіставних) складносурядних структурах здебільшого відіграє конструктивну роль в ієрархії сполучників і семантико-синтаксичних відношень між частинами і компонентами цих речень. Таке членування зумовлене й тим, що складносурядні зіставно-протиставні речення, які виділяються в окремий блок, являють собою тісну структурно-семантичну єдність, компоненти якої не можуть бути розірвані на зовнішньому рівні членування. Найчастіше в таких структурах поєднуються сполучники і…, а.
Поширені й трикомпонентні структури протиставно-зіставного значення, в яких протиставний сполучник але поєднується із зіставним а. Розділово-єднальні і розділово-протиставні конструкції, у яких здебільшого фіксований порядок частин, використовуються рідко. Сполучник і є визначальним і в чотирьохкомпонентних і більших структурах, у яких можуть бути різні поєднання засобів звязку [24, с.247].
Отже, в ієрархічних конструкціях регулярно функціонують поєднання сполучників але., і; і., але; а., і; та., і; і., та; але., а; проте., і і найбільш поширеними є такі типи семантико-синтаксичних відношень: зіставно-протиставні - причинно-наслідкові, темпоральні - зіставно-протиставні, причинно-наслідкові - темпоральні, причинно-наслідкові - зіставно-протиставні. Без урахування рівнів членування таких комбінацій значно більше.
1.2 Структурні особливості неелементарних складнопідрядних речень
Складнопідрядні багаточленні речення характеризуються односторонньою змістовою і граматичною залежністю - одні частини пояснюють, інші пояснюються [21, с.353].
Однією з найвдаліших та найпоширеніших класифікацій неелементарних складнопідрядних речень надає Б.М. Кулик, який поділяє їх наступним чином:
У багаточленних складнопідрядних реченнях об'єднується кілька підрядних частин. Серед них розрізняють такі типи:
) конструкції з супідрядністю;
) конструкції з послідовною підрядністю;
) конструкції з послідовною підрядністю і супідрядністю.
. Конструкції з супідрядністю.
Конструкції з супідрядними реченнями охоплюють такі чотири види складнопідрядних речень з кількома підрядними:
)складнопідрядні речення з однорідною супідрядністю;
2)складнопідрядні речення з неоднорідною супідрядністю;
)складнопідрядні речення з різночленною супідрядністю;
)складнопідрядні речення з супідрядністю змішаного типу.
1) Однорідною супідрядністю називається такий вид підрядності, коли два (і більше) однакових за синтаксичним і смисловим значенням підрядні речення відносяться до того ж самого члена головного речення або до головного речення в цілому. Пояснюючи головне речення в цілому (або один з його членів) і притому з одного якогось боку, такі підрядні за характером звязку подібні до однорідних членів простого речення, а тому і називаються супідрядними однорідними.
Супідрядні однорідні речення, як правило, поєднуються з головним реченням за допомогою того самого повторюваного сполучника чи сполучного слова. Вони майже завжди ідуть одне за одним безпосередньо і можуть стояти як після головного, так і перед головним. Постановка супідрядних речень в препозицію по відношенню до головного речення надає їм більшої смислової ваги в складі синтаксичного цілого.
Тільки в поетичній мові супідрядні речення можуть не йти одне за одним, а розєднуватись головним реченням. Такий порядок їх зумовлюється вимогами ритмомелодики [9, c.241].
Перед наступним супідрядним реченням сполучник (сполучне слово) може і не повторюватись. Рідше супідрядні однорідні речення поєднуються з головним реченням за допомогою різних сполучників або сполучних слів. Характерною особливістю супідрядних однорідних речень є те, що вони поєднуються між собою за допомогою засобів сурядного звязку.
Залежно від кількості складових частин, що утворюють складнопідрядне речення з супідрядними однорідними, воно може бути тричленним, тобто з двома підрядними і багаточленним.
Супідрядні однорідні речення, звязані між собою сполучником (чи сполучниками) сурядності, являють собою синтаксично замкнену структуру; вони тісніше звязані між собою, ніж супідрядні речення, обєднані без сполучників.
) неоднорідною супідрядністю називається такий тип підрядності, коли два різні за синтаксичним і смисловим значенням підрядні речення відносяться до того ж самого члена головного речення. Звязок таких підрядних речень з головним нагадує звязок двох другорядних членів, які по-різному пояснюють той самий третій член (здебільшого присудок), тому такі речення і називаються супідрядними неоднорідними.
Складнопідрядні речення з неоднорідною супідрядністю можуть бути тільки тричленними; головне речення в них, як правило, стоїть у центрі, перше підрядне стоїть перед ним, а друге після нього або в середині його, причому обидва підрядні речення повязуються з ним за допомогою різних, а не тих самих сполучників [9, c.242].
На відміну від супідрядних однорідних речень, які можуть обєднуватись між собою за допомогою сполучників сурядності, супідрядні неоднорідні речення між собою ніякими граматичними засобами не повязуються.
) Різночленною супідрядністю називається такий вид підрядності, коли два (або кілька) однакові або різні за синтаксичним і смисловим значенням підрядні речення відносяться до різних членів головного речення, зокрема однорідних.
Залежно від семантико-граматичної природи членів головного речення, які пояснюються чи уточнюються підрядними реченнями, конструкції з різночленною супідрядністю можна поділити на такі три групи:
а) конструкції, в яких підрядні речення пояснюють або уточнюють неоднорідні члени того самого головного речення. Таких членів (отже, і підрядних речень) може бути два і більше.
б) конструкції, в яких підрядні речення пояснюють або уточнюють різні, але однорідні члени того ж самого головного речення (їх може бути два і більше).
в) конструкції, в яких два із трьох підрядних пояснюють чи уточнюють однорідні члени головного речення, а одно пояснює чи уточнює слово, яке не входить до групи однорідних членів головного речення [9, c.244].
) Супідрядністю змішаного типу називається такий вид підрядності, коли багаточленне складнопідрядне речення обєднує в собі різні види супідрядності в різних їх комбінаціях:
а) складнопідрядне речення з однорідною і неоднорідною супідрядністю.
б) складнопідрядне речення з різночленною і однорідною супідрядністю [9, c.244].
. Конструкції з послідовною підрядністю.
Послідовною (ступеневою) підрядністю, або включенням, називається такий вид підрядності, коли перше підрядне пояснює чи уточнює якийсь член головного речення або головне речення в цілому (підрядне першого ступеня); друге підрядне пояснює чи уточнює якийсь член першого підрядного або перше підрядне в цілому (підрядне другого ступеня); третє підрядне пояснює чи уточнює якийсь член другого підрядного або друге в цілому (підрядне третього ступеня).
Таким чином, складнопідрядне речення з послідовною підрядністю обєднує в собі такі складові частини, які, зчіплюючись за допомогою відповідних синтаксичних засобів, утворюють ланцюг, в якому головне речення абсолютно незалежне, а кожне підрядне є залежним від попереднього і разом з головним є підпорядковуючим відносно наступного [9, c.244].
Складові частини в тричленних конструкціях з послідовною підрядністю можуть мати і такий порядок:
а) підрядне першого ступеня - підрядне другого ступеня - головне речення;
б) головне - підрядне першого ступеня, яке розривається підрядним другого ступеня.
Особливий тип складних речень з кількома підрядними становить таке тричленне і багаточленне складнопідрядне речення: н якому одне з підрядних відноситься не до головного речення, а до складнопідрядного речення, тобто до головного в його взаємозвязку з іншим підрядним. Такий ускладненого типу звязок зумовлюється як структурними особливостями складнопідрядного речення в цілому, так і лексико-граматичними ознаками членів головного речення.
Від описаних вище складнопідрядних речень з супідрядністю чи з послідовною підрядністю структурно відрізняються і такі багаточленні речення з кількома підрядними, в яких одне складнопідрядне речення залежить від другого складнопідрядного, як підрядне від головного [9, c.245].
. Конструкції з послідовною підрядністю і супідрядністю.
В межах багаточленного складнопідрядного речення супідрядність з її видами (однорідна, неоднорідна і різночленна) та послідовна підрядність можуть обєднуватись, утворюючи різноманітні комбінації складнопідрядного речення з кількома підрядними:
. Багаточленне складнопідрядне речення з однорідною супідрядністю і послідовною підрядністю.
. Багаточленне складнопідрядне речення з різночленною й однорідною супідрядністю та послідовною підрядністю [9, c.246].
Отже, складнопідрядні багатокомпонентні речення є центральним типом конструкцій у системі складних багатокомпонентних речень сучасної української мови. Багаточленні складнопідрядні речення суттєво збагачують мовлення, виконують властиві їм функції, сприяють зосередженню складної думки в одній синтаксичній одиниці, лаконізмові вираження, дають мовцеві можливість конкретизувати головне, уточнити, доповнити його окремими деталями, не розпорошитися, мобілізувати увагу слухача або читача для сприйняття інформації, повідомлення тощо. Вміле користування такими синтаксичними одиницями активізує процес комунікації. Розмаїття багаточленних складнопідрядних речень вписується в декілька основних структурних типів [21, с.356].
1.3 Складні поліпредикативні конструкції з безсполучниковим типом звязку
Складні багаточленні речення з безсполучниковим звязком між предикативними частинами за структурою, інтонаційною та змістовою характеристикою відрізняються від речень сполучникових і мають свої специфічні ознаки. Характерним для багаточленних безсполучникових речень є відсутність між предикативними частинами сполучників і сполучних слів. Їх структури об'єднують три й більше значеннєво й синтаксично однофункціональних предикативних частин, тобто речення з однотипними частинами: Трава зеленіє, льон синіє, гречка пахне, пшениця жовтіє (Л. Глібов); Кричать сови, спить діброва, шепчуть густі лози (Т. Шевченко).
Безсполучникові багаточленні складні речення з різнотипними частинами у мовленні вживаються рідко, частіше зустрічаються структури, що містять у собі одночасно й однотипні, й різнотипні частини [23].
Серед безсполучникових О.Д. Пономарів розрізняє два структурні типи. Багаточлени, предикативні частини яких поєднуються однотипно, тотожні інтонаційно, розмежовуються тими самими розділовими знаками та є незамкнутими структурами з усіма ознаками такого типу багаточленних речень, - являють собою перший тип [21, с.352].
Другий тип складних безсполучникових багаточленних речень також характеризується своїми специфічними ознаками: наявністю різних видів інтонації між предикативними частинами, неоднаковим ступенем смислових стосунків, звязності (слабшої чи сильнішої) між предикативними синтаксичними одиницями його, можливістю поєднання в такому багаточленному реченні замкнутих і незамкнутих структур.
Речення з різнотипним синтаксичним звязком між предикативними частинами як у багаточленних складносурядних реченнях, так і в безсполучникових мають свої комунікативні та граматичні переваги порівняно з іншими синтаксичними структурами, своє призначення, свої функції в мовному інформаційному потоці. Вони, часто поєднуючи в одному реченні сурядний і безсполучниковий звязок, дозволяють при характеристиці якогось явища чи при повідомленні певного факту, описі події тощо, зберігаючи єдність і цілісність інформації (для чого потрібне саме одне складне речення, а не декілька простих), легко виділити головну думку і другорядну, звернути увагу на суттєве і допоміжне, уточнююче, підкреслити обєктивні дані та свої авторські, субєктивні міркування, зауваження [21, с.353].
1.4 Комбіновані типи речень
Комбіновані речення (складні синтаксичні конструкції) являть собою речення з різнотипними граматичними звязками між їх предикативними частинами. За значенням і характером змістових відношень предикативні частини всередині такого речення групуються в складніші одиниці, які називаються компонентами (чи блоками), а компоненти обєднуються в одне ціле і складають речення. О.Д. Пономарів виділяє два рівні поділу складної синтаксичної конструкції. На першому, вищому, виділяються компоненти, на другому, нижчому, - предикативні частини всередині кожного компонента.
У складних синтаксичних конструкціях умовно можна виділити декілька варіантів їхньої побудови.
. Так, функціонують у мові складні синтаксичні конструкції з сурядним звязком між блоками (компонентами) і підрядним усередині компонентів, принаймні хоча б в одному з них. [21, с.358].
. Складні синтаксичні конструкції з безсполучниковим звязком між блоками і підрядним у середині їх. Підрядна залежність у середині блоку може бути різна: і паралельна, і супідрядна, і послідовна.
. Складні синтаксичні конструкції з безсполучниковим і сурядним звязком між компонентами (блоками), тобто на першому рівні поділу, і підрядним між предикативними одиницями в середині блоків, тобто на другому, нижчому, рівні поділу.
. Складні синтаксичні конструкції з безсполучниковим звязком між компонентами і сурядним в середині їх, між предикативними одиницями, чи навпаки - сурядний звязок між компонентами і безсполучниковий в середині їх.
. Складні синтаксичні конструкції з безсполучниковим звязком між компонентами і змішаним між предикативними одиницями: сурядним, різними типами підрядного, безсполучниковим. [21, с.359].
Існують також складні багаточленні речення, де можна було б, на перший погляд, виділити деякі предикативні одиниці в самостійні речення. Але є причини семантичного характеру, які не дозволяють цього зробити без утрати певних відтінків і загального цілісного значення складного речення, загальної цілісної картини описуваного явища, події тощо.
З огляду на наші спостереження, предикативні частини обєднуються в синтаксичні конструкції на основі більш складних і різноманітних логічних звязків порівняно з іншими типами речень. З точки зору інформаційного наповнення складні синтаксичні конструкції незрівнянно багатші, ніж, наприклад, прості речення, компактніші за формою, є незамінними при необхідності цілісного створення уявлення про складний предмет розмови чи коли є потреба висловитись стисло, коротко [21, с.360].
Отже, багатокомпонентні речення характеризуються не тільки збільшенням кількості предикативних одиниць у складі одного речення, а й своїми якісними ознаками, здатністю обєднувати в одному реченні масивні структури, кожна з яких може мати в собі по кілька предикативних частин, що дає можливість регулювати інформативне навантаження, деталізувати висловлені думки, давати додаткові відомості про предмет мислення, вільніше звертатися при потребі до засобів виразності, не виходячи за межі одного речення.
Їхні частини повязані між собою різноманітними граматичними засобами, виражають різні граматичні відношення, передають різні граматичні значення. Залежно від цього існують різні типи складних, а отже і складних багатокомпонентних речень. Вони можуть бути складносурядними, безсполучниковими, складнопідрядними. Крім того, існують багаточленні складні речення з різними видами граматичного звязку між предикативними одиницями чи їхніми групами.
Розділ 2. Комплексний аналіз багатокомпонентних речень у творах XIV-XXI ст.
Історії розвитку багатокомпонентних речень торкалися у своїх працях деякі мовознавці, але по-справжньому фактичний матеріал писемних матеріалів не став спеціальним обєктом досліджень, в яких вирішувалися б проблеми, пов'язані з структурою, семантикою та функціонуванням багатокомпонентних речень. У даному розділі ми надамо ґрунтовне дослідження особливостей багатокомпонентних речень у вибраних памятках староукраїнської писемності XIV-XVII ст. та літературних творах XVIII-XXI ст.
2.1 Багатокомпонентні конструкції у памятках староукраїнської писемності XIV-XVII ст.
Склад джерел, які репрезентують українську писемність XIV-XVII ст., багатий і різноманітний, однак не всі вони виявилися придатними для вивчення багатокомпонентних конструкцій. Наприклад, багатокомпонентні конструкції (БКК) відсутні у творах таких жанрів, як інтермедії та вірші. У результаті попередньої роботи для дослідження були відібрані памятки трьох жанрових груп: літописи, ділові документи, полемічні твори. У кожній з цих груп до нашого часу дійшла достатня кількість творів, які цілком реалістично представляють специфіку і своєрідність того чи іншого жанру.
Дослідження конкретного мовного матеріалу показало, що у памятках розглядуваних жанрів наявні БКК з послідовною підрядністю, БКК з однорідною супідрядністю, БКК з неоднорідною підрядністю, а також БКК з контамінацією цих типів підрядності. Однак памятки різних жанрових груп відрізняються ступенем поширеності того чи іншого типу БКК, особливостями будови й оформлення одного й того самого типу БКК.
У результаті аналізу будови і вживання БКК у літописах були виявлені риси, спільні для всіх творів цього жанру: особливо поширені БКК з сурядністю й підрядністю у своєму складі; серед БКК з власне підрядним звязком переважають 3-4-х компонентні конструкції, в основному з послідовною підрядністю, що відображають ієрархію відношень між явищами дійсності. У структурі всієї БКК найчастотнішими є прислівні підрядні означальні та займенниково-співвідносні, а також обставинні підрядні для вираження причинно-наслідкових відношень.
Вже у складнопідрядному реченні, тобто в елементарному складному реченні, закладені можливості, завдяки яким у конкретній мовній реалізації моделі складнопідрядного речення не завжди можна категорично й однозначно встановити значення семантико-синтаксичних відношень між частинами бінарної конструкції. Велику роль у створенні відтінків і додаткових значень відіграють сполучники, позиція підрядної частини. Природно, що складні й часто неоднозначні відношення звязують компоненти й елементи у складі БКК. Однак найчастіше складність семантики всієї конструкції зумовлюється не значною кількістю компонентів або складною ієрархією відношень у структурі БКК, а співвідношенням змістового боку компонентів, їх лексичним наповненням. Цей тезис стає наочним, якщо проаналізувати БКК, у складі якої лише три компоненти, але формальні засоби звязку - спеціалізовані сполучники - не є експліцитним показником відношень, виявлених при зіставленні змісту частин. Подібні приклади наявні у різних літописах, напр.:
(1) Того же року Дмитр Сангушко дочку княжни Острозької Ільїної з Острога унес, (2) которого Марцін Зборовський догонил в Чехах і на господі ранил не убраного, (3) с котрої рани умер [20, c.127]. В основі цієї трикомпонентної БКК з послідовною підрядністю - складнопідрядне означальне, його підрядна частина за формальними ознаками також складнопідрядне означальне речення. Структурно й семантично завершена ПО (1) автосемантична, і залежність в обєднанні (1) ← (2) одностороння. Розташована дистантно щодо означуваного Дмитр ПО (2) має характер приєднання; залежність тут більш лексична, оскільки займенник который конкретизується з ПО (1). Значення відношень (2) ← (3), а точніше їх членів (ранил ← с которої рани), означальні за формальними ознаками, по суті є причинно-наслідковими (помер від рани, яка є результатом поранення), що підкреслюється автосемантизмом ПО (2) й односторонньою зумовленістю (2) ← (3). Іменник рани, ніби надмірний у змістовому плані, робить ПО (3) відносно незалежною, самостійною, і характер відношення ПО (3) до попереднього тексту можна кваліфікувати як приєднання. Однак тісний взаємозвязок компонентів виявляється, зокрема, в тому, що субєкт дії ПО (3) названий у ПО (1), і вся ПО (3) - опосередковане означення до ПО (1) - Дмитр, який помер від рани; далі: помер від рани, тому що його поранив Зборовський.
"Класичний" приклад БКК з послідовною підрядністю в мові літописів:
(1) Того ради нинѢ убо ПреосвященнѢйшіе, Ясневелможніе, милостивіе, духовнаго і мірского чину Презацной Корони Полской и Великого Княженія Литовского Сенаторове, смиренно просимъ, разсудите, (2) где узрите яснѢ с солнца, (3) что отторгшаяся отъ Православія Русь, такъ недостойне до правъ й свободъ наших касается,
) яко иногда за Соломона лживая и притворная мати ко дѢтищу, (5) еже разсъщи на двѢ части оного не возбраняше [11, c.38].
Ядро БКК - складнопідрядна зясувальна конструкція (1) → (2), а всі послідовно підпорядковані ПО сприяють поглибленню змісту ПО (2).
Особливістю будови БКК з неоднорідною підрядністю в літописах, як і в усій староукраїнській писемності, є те, що прислівні підрядні, розташовані контактно щодо різних членів головної частини, вклинюються у тканину головної частини.
Як інформативна одиниця БКК відображає звязки обєктивної дійсності. Вони знаходять своє вираження в семантико-синтаксичних відношеннях, в які вступають окремі ПО й частини конструкції, у співвідношенні кожної ПО із складом всієї БКК. Складність цих відношень безпосередньо не залежить від будови компонентів, від способу їх оформлення (предикативною одиницею, складнопідрядним реченням або БКК), від того, скільки ярусів ускладнення міститься в БКК. Складне формування семантики спостерігаємо в БКК, всі компоненти якої представлені у вигляді ПО:
(1) А ніякий капітан, (2) которий ся бул оженил ве Львові у пана Дзяного, у влоха, (1) обнялся королеві, а набольше духовним, на Україні, (3) где Ніпр упадает в дунай, (1) замок муровати і місто осадити німцями, (4) аби козаки не ходили на море, (5) котрому дано скарби не малії [5, c.114].
Приклад типової будови БКК з неоднорідною підрядністю робить нехарактерною і винятковою наявність у ній ПО (5) - однорідної з ПО (2) означальною частиною до іменника капітан з ПО (1). Такий відрив від означуваного слова, розташування у кінці всієї БКК виправдані у смисловому відношенні, оскільки вся частина тексту між означуваним словом і ПО (5) є поясненням того, чому "дано скарби не малії".
Конструкції з однорідною супідрядністю менш властиві мові літописів. Елемент структури БКК, представлений кількома однорідними підрядними, які мають однакові семантико-синтаксичні відношення з головною частиною і пов'язані між собою за допомогою сурядності, може знаходитися на різних рівнях ускладнення конструкції. При цьому однорідні підрядні можуть бути як у формі ПО, так і у формі складнопідрядного речення й БКК. Наприклад:
Структурну основу БКК становить однорідна супідрядність, що робить її ізоморфною простому реченню з однорідними членами. Відношення перелічення, рівності між однорідними ПО підкреслені поєднанням сполучників сурядності й підрядності. Наявність сполучника але у ПО (5) не є показником протиставлення її попереднім, а служить меті особливого виділення, підкреслення прислівника одностайне. Останнє однорідне підрядне виражене складнопідрядним порівняльним реченням.
При дослідженні БКК у мові літописів, крім виявлення загальних характеристик, вдалося відзначити деякі риси, властиві лише тій або іншій памятці. Так, наприклад, у Літопису Грабянки у складі БКК широко представлені обставинні підрядні допустові з різним оформленням: або лише підрядним сполучником, або лише корелятом, або поєднанням сполучник/корелят; у Літописі Самовидця часто використовується як підрядний сполучник а же (аже) з недостатньо чітким значенням часу або причини, яке у ряді випадків допомагають уточнювати лексичні показники, напр.:
(1) А же осінь наступила мокрая, а краї холодные, а к тому спустошенные барзо, - (2) послі Покрови, ку запустом Филиповим, его царское величество уступил зпод Риги, недоставши города, (3) в котором отході много людеи московских а голоду и зимна померло [12, c.73].
Серед ділових документів досліджені грамоти й акти XIV-XVII ст. Більшість з них являє собою дарчі або містить умови купівлі-продажу, а також різного роду майнові зобовязання, присяги, заповіти тощо - документи, що зберігають протягом тривалого часу традиційну форму, наприклад: називається особа, від імені якої дається грамота, вказуються дії цієї особи, далі називається особа, щодо якої здійснюються ці дії; деталізується об'єкт дії, обставини, перелічуються свідки. Для мови грамот, що містять ряд послідовних повідомлень, перелічення фактів, найбільш характерні сурядність, ланцюжкове нанизування, які найкраще граматично оформлюють однорідність. Багатокомпонентні конструкції не знаходять у грамотах широкого використання. Серед відзначених переважають БКК з однорідною і неоднорідною підрядністю, чому сприяє зміст грамот - накопичення реалій обєктивної дійсності без встановлення причинно-наслідкових відношень між ними. Меншою мірою у мові грамот використовується послідовна підрядність.
Найтиповіший для грамот спосіб організації БКК - неоднорідна підрядність, за допомогою якої поповнення інформації відбувається шляхом розгортання висловлювання за рахунок виявлення різних ознак і властивостей об'єкта пізнання. Однак частіше неоднорідна підрядність виступає не в "чистому вигляді", а бере участь в організації БКК з контамінацією неоднорідної підрядності з однорідною супідрядністю, а найчастіше - з послідовною підрядністю, напр.:
(1) Мл (с) тью бжіею мы алсксандръ воєвода. господарь Земли молдавскои чинимъ знаменито ис семъ листомъ нашимъ оусимъ. (2) кто на немъ оузритъ. или его оуслишитъ чтучи. (3) Іже есми оучинили за дшье. дшь доле предковъ наши (х). и за наше здоровье. и дали есии мито молдавицкое. монастиреви блговещенію проч (с) тои бци (4) што на молдовици [22, c.56].
У цьому прикладі неоднорідні підрядні йдуть безпосередньо одне за одним: ПО (2) контактне щодо означуваного займенника оусим, ПО (3) дистантне щодо групи присудка. Типовішими є БКК, в яких усі неоднорідні підрядні (прислівні) вклинюються в лінію головної частини, як і в наступному прикладі, де неоднорідна підрядність знаходиться на другому ярусі ускладнення структури БКК:
(1) А слуга пна Ка (р) пи (н) ско (г) [о], неведомо (ст) за прюмну (з) на (и) ми (в) ши, чере (з) чие бы руки и (т) кого бы (л) забиты (и), (2) понева (ж) тое забо (и) ство и мо (р) де (р) ство вночи, (3) кгды уже люди спали, (2) к тому на я (р) ма (р) ку, (4) где ро (з) маитого люду велики (и) збо (р) бы (л), (2) сталося [5, c.91].
Схема лінійного розташування ПО: 1← (2-3-2-4-2).
Якщо у складі БКК з неоднорідною підрядністю наявні підрядні обставинні (умови, часу), то вони звичайно розташовані у препозиції до головної частини, яка у такому випадку виявляється в оточенні підрядних, напр.:
(1) А е (с) ли би на то (т) рокъ и денъ велико (д) ны (и) во (с) кресение Хво ма (л) жонъка моя тыхъ гроше (и) пятидеся (т) золотихъ ихъ м (л). не (д) дала и (д) дати чи (м) на то (т) ча (с) не мила, (2) теть маеть и повинъна будетъ (3) и сею моєю (с) тагънею волею оную прошу и упоминаю, (4) абьі ихъ м (л). (и) цо (м) триго (р) скимъ поля кгрунъту мое (г) [о] впо (л) но (г) [о] промо (г) [о] и непромо (г) [о] та (к) же и сеножете (и) такъ мно (г) [о], жебы за тую суму пятьдеся (т) золотихъ по (л) стояло и ко (р) ре (с) понъдовало и (х) м (л). уконъте (н) товалис [5, c.212].
У цій БКК два неоднорідних підрядних підпорядковані одній складній головній частині, що є поєднанням двох ПО.
Однорідна супідрядність у грамотах представлена БКК з однорідною супідрядністю в основі структури і в БКК, де вона виявляється на одному з ярусів структури, з контамінацією послідовної і неоднорідної підрядності. Хоч однорідна підрядність характеризується різноманітним оформленням, сполучник підрядності знаходиться тільки у першому з однорідних підрядних, до якого всі наступні приєднуються сполучниками сурядності, напр.
(1) Се язъ к язъ великій Витовтъ дали есьмо сюю нашу грамоту Борысовцемъ, (2) што же тивуномъ дохода ихъ безменомъ не давати, (3) но давати имъ тивуномъ доходъ у нашь камень весячій у Меньскій, (4) а весити ихъ чловъку Борысовцу по старине передъ тивуномъ и передъ мужми, (5) а тивуномъ и слугамъ его въ то не вступатися и ничемъ черезъ пошлину не обидети [4, c.102].
Серед памяток діловодства, крім грамот і актів, яким властивий безпристрасний послідовний виклад фактів, обставин, перелік осіб, предметів, обєктів, є документи судового діловодства, в яких наводяться розповіді позивачів, свідків. Впливом розмовного мовлення, ймовірно, слід пояснити такі синтаксичні характеристики організації БКК, як дистантне розміщення підрядної означальної частини відносно означуваного слова; поширеність звязків приєднувального характеру; повторювання дієслів, які вводять пряму мову. При переважному використанні неоднорідної підрядності послідовна підрядність відзначається дещо частіше, ніж однорідна супідрядність. У названих документах менше мовних штампів і формулювань, що використовуються у грамотах. У них відображені ознаки спонтанного усного мовлення з властивими йому додатками, поверненням до предмета висловлювання. БКК використовуються тут частіше, різноманітніші набір їх моделей і реалізація в мовній практиці. Наприклад:
(1) На тогожъ Кашку люде посвідчили за наказаннямъ вряловымъ, (2) которые ихъ бачылы, (3) якъ тоей злой порады заживали з девкою Кашка (АП, № 41, 1689, 45); (1) Тути ж стоячий Иванъ Хвесенко и чуючи такое от Юска Хоменка признаття памятним заложил и просил нас, уряду міского ператинского, (2) абы тая его вечистая купля до книг меских ператинских записана була, (3) которому на прозбу росказалисмо и записать (4) и есть записано року и дни звышменованного [12, c. 19]; (1) А еслибы такъ было, (2) якъ писалъ до васъ панъ Рубанъ, (3) же то певная, (4) що орди Белагородскіе пришли подъ Кереберду, и тамъ совокупилися зъ Кримскими, и керовали бъ сюда во осередокъ межи городи, (5) о чомъ у вашихъ милостей маегъ быти достаточная ведомость, (6) теды противъ такого непріятельского намѢренія задержтеся ваша милость въ Лубнахъ и до насъ о томъ пишите [17, c.570].
Ядро конструкції - умовно-наслідкові відношення двох частин, з яких підрядна має вигляд пятикомпонентної конструкції з послідовною підрядністю, а головна - ПО (6) - абсолютно головна частина всієї БКК - виступає останньою у ряду лінійно розташованих ПО. Розташування компонентів БКК підпорядковане насамперед граматичним законам, а постпозиція головної частини - найбільш закономірна будова умовних конструкцій. Послідовна підрядність всіх ПО, за винятком ПО (6), сприяє розгортанню, поглибленню змісту ПО (1).
(1) Грицко, Трохимов зять, ускаржився, (2) що Чухрай вырубав байраков два и в стопци осыки зрубав чотыри, (3) а ещо мовить, (4) що буду рубати, (5) поки мне треба, (6) бо мою позволения од пана полковника Переясловского, (7) а в останку той же Чухрай мовил Романов Кочаненку: (8) я, мовить, Романе, твоего не буду рубати леса и стенок, а тие все буду дозваль рубати, (9) поки мне будеть надобно, (10) бо еще и писмо од пана полковника Переяславского пойду возму волное [17, c.49].
На першому рівні членування це зясувальна конструкція, тому що дієслово ускаржився (розумово-мовленнєвої діяльності) утворює синсемантизм ПО (1). До цього дієслова відносяться три однорідні підрядні речення, обєднані між собою сурядним звязком за допомогою сполучника а. Синтаксичний звязок. ПО (2) і ПО (3) виявляється також і в спільному для них субєкті дії, названому тільки в ПО (2). Оскільки друге з однорідних підрядних виражене складною контамінованою конструкцією, то в третьому однорідному підрядному ПО (7), відокремленому рядом ПО, не тільки називається субєкт (Чухрай), а й зазначається й уточнюється за допомогою словосполучення той же, що йдеться про той самий субєкт. Віддаленість і відносна повнота ПО (7) роблять її структурно незалежною, але звязок з попередніми однорідними підрядними підкреслений лексично а в останку, тобто у ПО (7) міститься доповнення до висловленого раніше. Друге і трете однорідні супідрядні речення - дві аналогічні складні конструкції.
У цілому, незважаючи на деякі розбіжності, у мові ділової писемності БКК характеризуються спільними рисами: найпоширенішим є 3-4-и компонентний склад; переважне використання неоднорідної підрядності; на різних ярусах ускладнення в різних моделях БКК переважають прислівні підрядні.
Серед полемічних творів нами досліджені твори І. Вишенського, З. Копистенського та І. Борецького.
У творах І. Вишенського найпоширенішими є БКК з послідовною підрядністю, причому із збільшенням кількості компонентів у БКК, як правило, збільшується кількість означальних прислівних підрядних у ряду послідовного обєднання пар ПО (в більшості випадків з повторенням сполучника который), напр.:
(1) Даси ми, дияволе, быти папожем, кардиналом, арцибискупом и другим некоторым духовного стану именоносцем, (2) але што за пожиток с того дарованя, (3) коли от тебе диавола гордост с небесе на дол зверженного, тое достоенство прииму, а не от небесного бога, (4) которий велми заслужоным и от духа святого посвященным таковые преложенства стану духовного даровати звыкл, а не тым, (5) которые, як вси встеклые, бегают, ишут, да стан духовный или имение оного угонят и поимают [2, c.14].
Для творів І. Вишенського характерні БКК з однорідною супідрядністю, а БКК з неоднорідною підрядністю використовуються значно менше, пор.
(1) А коли ся так во всем, мудрий латынниче, святому Павлу спротивляеш и глупым быти духовно, по разсуждению века сего, яко коринфяны и нас всех, верных, с оными учить, не хочеш, (2) мы тежь, глупая Русь, вашего костела разума и хитрости не хочем и на ваше жордло поганских наук, (3) которое славу света сего горит, (2) ле лакомимося и слинитися от благочестивые веры (в прелестную) (4) хоты бы по своей воли и хотели, і2) але от зазрения совести и от возбранения святаго апостола Павла, учителя нашего, не можем [1, c.181].
Дискретне розташування предикативних одиниць у складі БКК повязане не з комунікативним завданням, а з граматичним, однак створюється враження, що І. Вишенський у ряді випадків навмисно розташовує ПО у складі БКК в інверсійному порядку, ставить на останнє місце в конструкції абсолютно головну частину, тим самим виділяючи її:
(1) Аще бо и мнится показовати или твердити в лжи и прелести стояй, (2) яко мнение его или закон самосмышленньй паучиннаго ткання человеческих умишлений єсть добр или прав, (3) но убо егда истинна, яко сущая, на меѢсто сие, (4) идеже лож, (3) утверждается и крепит, (4) тогда лож и мнение прелестнаго указонения или державы, якоже паучина, растерзается и исчезает [2, c.94].
У складі БКК в мові І. Вишенського зустрічаються різнофункціональні підрядні, переважно означальні та причинові. При цьому в означальних вживаються сполучникові слова который та иж, а в причинових, очевидно, для урізноманітнення оповіді, не змінюючи значення підрядної частини, вживається велика кількість спеціалізованих ы неспеціалізованих сполучників: отнюду, понеж, яже, чому, ибо, як, зане, иж (з корелятом для того), яко (корелятом того ради). Найбільше у творах І. Вишенського БКК з 4-5-и компонентів.
У "Палінодії" З. Копистенського БКК представлені в основному приладами із 3-4-5-и компонентів; переважають БКК з послідовною підрядністю й однорідною супідрядністю, що також сприяє розгортанню думки поглибленому опису явища, додає нові, уточнюючі, характеризуючі риси. В ряді випадків у БКК з послідовною підрядністю однією з ланок послідовної підрядності виступають однорідні супідрядні речення (з повторенням сполучника підрядності в кожному з них), напр.: (1) Къ тому реку и то (2) ижъ не есть то милость, ани едность - отступити веры, отдалитися того (3) штохмы съ початку уверили, (4) што намъ подано, (5) што намъ приказано [15, c.320].
Неоднорідна підрядність у "Палінодії" репрезентована, в основному, мінімальними конструкціями, збільшення їх складу відбувається за рахунок контамінації з іншими типами підрядності, частіше послідовної, напр.:
(1) Але поневажъ отступникове на доводъ сво (е) й имъ монархіи сведоцтвъ за некоторыхъ книгъ молитвенныхъ церковныхъ зажили,- (2) зъ тыхъ же належитъ и мне вкоротце показати, (3) же што колвекъ они зъ нихъ въ помочь въ подпору пререченой имъ своей монархіи приводятъ, (4) напрасно приводятъ [15, c.394].
У складі БКК з усіма типами підрядного звязку в "Палінодії" переважають прислівні підрядні, означальні із сполучним словом который та зясувальні - з же, які роблять конструкцію компактнішою, а її сприйняття простішим.