Розвиток сучасних форм грошей в Україні

Розвиток сучасних форм грошей в Україні

Зміст

Вступ

. Теоретичні основи сучасних грошей

.1 Сутність та функції грошей

.2 Еволюція форм грошей

.3 Види сучасних грошей

. Роль сучасних грошей в економіці України

.1 Динаміка та структура грошової маси

.2 Поняття кредитних грошей та їх види

.3 Особливості функціонування електронних грошей

. Перспективи розвитку сучасних форм грошей в Україні

.1 Емісійно-касове регулювання обігу паперових грошей в Україні

.2 Роль держави в обігу кредитних грошей

.3 Впровадження новітніх технологій використання електронних грошей в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Гроші - одне з найдавніших явищ у житті суспільства - відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Уже в працях Платона й Аристотеля є цікаві висловлювання про гроші. Часто згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму. Вивчення грошей значною мірою визначило формування економічної теорії як науки.

Класична політекономія Заходу, по суті, виросла з дослідження фундаментальних проблем грошей, що були поставлені у працях А. Сміта і Д. Рікардо. Наукові розробки цих учених стали також джерелом теорії грошей К. Маркса, яка займає важливе місце в марксистській економічній науці. Багато уваги проблемам грошей приділялося у працях відомих економістів Заходу ХІХ-ХХ ст. - Дж. С. Міля, У. Джевонса, Л. Вальраса, М. Туган-Барановського, А. Маршалла, Дж. Кейнса, П. Самуельсона, Д. Патінкіна, М. Фрідмана та ін.

Роль грошей тісно пов'язана з їх функціями. Якщо функція грошей - це їх конкретна «робота» щодо обслуговування руху вартості на певному етапі процесу відтворення, то роль грошей - кінцевий результат цієї «роботи», її наслідок для суспільства.

Роль грошей визначається рівнем розвитку товарного виробництва та адекватних йому суспільних відносин. Вона не може бути реалізована там, де для цього немає відповідних умов. Не могла бути значною роль грошей у докапіталістичних формаціях, оскільки саме господарство тоді мало переважно натуральний характер. За допомогою грошей там набувала суспільного визнання лише незначна частка вироблюваної продукції. Тому не було залежності товаровиробника від ринку, а вплив грошей на його економічне становище і через нього - на розвиток виробництва був мало відчутним.

Подібне становище мало місце і в умовах командно-адміністративної економіки в колишньому СРСР та інших країнах Східної Європи. Хоч головна сфера економічних відносин тут мала грошову форму, сама суть цих відносин була нееквівалентною, нетоварною, що робило використання грошей формальним, а роль їх - обмеженою, швидше за все обліково-розподільною. Проте і така роль мала певний позитивний вплив на розвиток суспільного виробництва.

Предметом дослідження є грошові відносини в суспільстві.

Об’єктом дослідження є сучасні форми грошей.

Метою курсової роботи є дослідження основних етапів еволюції форм грошей.

Реалізація основної мети передбачає вирішення наступних завдань:

розкрити етапи еволюції форм грошей;

визначити сутність та функції грошей;

дослідити види сучасних грошей;

проаналізувати динаміку та структуру грошової маси в Україні;

визначити поняття кредитних грошей та їх видів;

охарактеризувати функціонування електронних грошей;

визначити напрямки розвитку сучасних форм грошей в Україні.

Структурно курсова робота складається зі вступу, трьох розділів та списку використаних джерел.

1. Теоретичні основи сучасних грошей

.1. Сутність та функції грошей

Незмінним атрибутом будь-якої суспільної форми є товарно-грошові відносини та їх універсальна складова - гроші. Добре відомо, що появі грошей передувала епоха безпосередньо товарного (бартерного) обміну. Грошовий обмін є не тільки результатом, а й важливим чинником всебічного розвитку і поглиблення суспільного поділу праці та її спеціалізації, це взаємопов'язані та невіддільні процеси. Головні передумови виникнення та становлення грошових відносин зображені на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Передумови грошових відносин [11, с. 22]

У сучасному світі пануючою формою організації суспільного виробництва є товарне виробництво, а його найважливіші базові категорії - товар і гроші. Виникнувши в сиву давнину, гроші пройшли тривалий і складний шлях свого розвитку. Гроші належать до низки дуже загадкових феноменів, виникнення яких цікавило людство вже в стародавні часи. Цікаві висловлювання про гроші є в працях Платона і Аристотеля, часто згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму.

Багато уваги проблемам грошей приділялося у працях відомих економістів Заходу XIX-XX ст. - Дж. С. Міля, У. Джевонса, Л. Вальраса, М. Туган-Барановського, А. Маршалла, Дж. Кейнса, П. Самуельсона, Д. Патінкіна, М. Фрідмана та ін. Деякі цікаві висловлювання економістів щодо сутності грошей наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Визначення сутності грошей

Різноманітність і складність виробничих відносин, які втілюються в грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна з таких форм дістала назву функції грошей. Функція грошей - це певна дія чи «робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення [14, с. 6].

Питання про функції грошей є одним з найбільш дискусійних у теорії грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а й їх кількості.

Дискусії ведуться як між представниками різних теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них. Так, більшість представників марксистської теорії грошей визнає п’ять їх функцій, проте вони мають різні погляди щодо суті кожної з них.

Ще помітніші розбіжності у трактуванні функцій грошей серед представників немарксистських теорій. Не заперечуючи взагалі існування функцій грошей, більшість із них визнають лише три функції й абстрагуються від решти.

Так, у відомій книзі англійського економіста Л. Харріса «Грошова теорія» говориться про функції засобу обігу, засобу збереження вартості та одиницю рахунку і зовсім не згадуються інші функції. Разом з тим класики економічної теорії та деякі її представники кінця XIX - початку XX ст. теж визнавали п’ять функцій грошей. Ми також розглянемо п’ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових грошей [11, с. 22].

Вивчення сутності грошей та еволюції їхнього розвитку становить базу монетарної теорії. Сутність грошей як економічної категорії проявляється в їх функціях, (див. табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Єдність усіх функцій дає загальне уявлення про гроші, їх роль у суспільному відтворенні. Важливою умовою теоретичного пізнання функцій грошей є послідовне забезпечення діалектичного підходу до їх аналізу. В процесі розвитку товарно-грошових відносин не лише ускладнюються дії функцій грошей, а й з'являються нові і відмирають старі форми та ознаки грошей. У цьому і проявляється діалектика розвитку грошей як процесу, що динамічно розвивається, вдосконалюється. [14, с. 19]

.2 Еволюція форм грошей

У результаті еволюції товарного господарства та властивих йому економічних відносин грошові системи поступово змінювалися, набували різних форм, які можна класифікувати за кількома критеріями (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Еволюція форм грошей [14, с. 19]

Залежно від форми, в якій функціонують гроші, виділяють такі види грошових систем:

система металевого обігу, коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти залишаються розмінними на метал;

система паперово-кредитного обігу, за якої в обігу перебувають лише нерозмінні на грошовий метал знаки грошей - казначейські білети або банкноти.

Сучасна ринкова економіка використовує різні форми грошей, виникнення яких пов’язане з тривалим розвитком суспільного обміну. За критерієм матеріально-речового змісту розрізняють дві групи носіїв грошових властивостей: повноцінні (товарні і металеві) і неповноцінні (паперові і кредитні).

Повноцінні - це гроші, номінальна вартість яких відповідає вартості благородного металу, що міститься в них. Вони виконують усі функції грошей і є загальним еквівалентом (рис. 1.3).

Рис. 1.3 Еволюція повноцінних грошей [12, с. 74]

Першим представником повноцінних грошей були товарні гроші, поява яких призвела до появи безлічі товарів, що претендували на роль грошей. Спочатку це були предмети першої необхідності - худоба, сіль, зерно, риба, чай, хліб тощо. На зміну предметам першої необхідності в ролі грошей поступово прийшли предмети розкоші та прикраси: намисто, перли, хутра та ін.

Другий великий поділ праці істотно розмірив межі товарного виробництва й обміну та прискорив розвиток ринку. В обмін почали надходити не просто надлишки товарів, а товари для даної цілі. Ці товари повинні були породити нові вимоги до знарядь обміну, що володіли б однорідністю металу, подільністю, тривалий час зберігали свою вартість. На їх місце ринок стихійно висунув метал. Почалася тривала ера панування металевих грошей

Неповноцінні гроші - це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості (рис. 1.4).

Рис. 1.4 Еволюція неповноцінних грошей [1, с. 55]

Усі вони застосовуються як гроші лише тому, що, одержуючи їх як платежі, учасники ділових угод розраховують використати їх для майбутніх платежів.

Загальна кількість випущених в обіг неповноцінних грошей визначається законами грошового обігу і при їх порушенні в результаті, наприклад, надмірного випуску таких грошей, відбувається їх знецінювання з усіма наслідками, що випливають із цього.

.3 Види сучасних грошей

Паперові гроші - це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов'язковими до приймання у всіх видах платежів. Мірилом їх емісії стає не потреба в обороті платіжних засобів, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту. Тому такі гроші називають ще декретними, або казначейськими.

Паперові гроші мають свою вартість, пов'язану із затратами праці на виготовлення спеціальної паперової грошової стрічки, захистом їх від підробки, друкуванням, збереженням і т. ін. Ці витрати різні в різних країнах. Чим більше захищені від підробок ті або інші паперові гроші, тим дорожче їх виробництво. Долар США, що має більше 40 ступенів захисту, потребує для свого виробництва відчутних витрат. На кожну тисячу банкнот у США витрачають по 60 доларів.

Наша національна валюта - гривня - спочатку (1992 р.) була надрукована за кордоном - у Канаді. Вона мала 17 ступенів захисту і обійшлася по 24,1 дол. за тисячу банкнот. Але вже в 1994 р. у Києві почала працювати власна фабрика Держзнака, що має найсучасніше друкарське устаткування і забезпечує випуск усієї необхідної кількості банкнот. А з уведенням у дію в 1997 р. у Малині фабрики банкнотного паперу одержано власний замкнутий технологічний цикл виробництва банкнот.

Однак власна вартість паперових грошей не йде ні в яке порівняння з їх номінальною вартістю, тобто, з тією вартістю грошового товару, яку вони представляють. У цьому сенсі говорять про те, що паперові гроші не мають вартості.

Вперше паперові гроші були випущені в Китаї ще в XIII ст., у Франції емісія їх розпочалася з 1716 р., в Англії - наприкінці XVIII ст., в Росії - з 1769 р. В Україні перші паперові гроші з'явилися в обігу в 1769р. - з випуском їх у Росії. Це були асигнації - своєрідні банківські зобов'язання, розписки на одержання монети (рис. 1.5).

Рис. 1.5 Епоха паперових грошей [9, с. 27]

Разом з введенням в грошовий обіг паперових грошей виникла й інфляція. Так, якщо наприкінці 1800 року курс паперового рубля становив 66,1/4 коп., то в 1810-му його середньорічне значення вже дорівнювало 25,2/5 коп. Це спричинилося до небаченого зростання цін на товари та продукти харчування. У 1843 році в обігу з’явилися якісно нові паперові гроші - державні кредитні білети за срібним курсом. Однак вартість рубля щодо срібла з різних причин (війни, кризи, економічні потрясіння) продовжувала знижуватися. Не допомогло навіть вилучення з обігу та поетапне знищення мільйонів рублів кредитками. Дефіцит державного бюджету частково покривався за рахунок зовнішніх та внутрішніх позик.

З 1896 року було впроваджено монометалевий (золотий) паритет рубля та забезпечено його стійку конвертованість. 33 % обігу припадало на золоту і 10 % - на срібну монету. Основу монетної системи становив рубль, який містив 0,7742 г чистого золота. Кредитні білети мали номінали 500, 100, 50, 25, 10, 5, 3 й 1 рубль. Настав період найстійкішого обігу рубля не лише в середині країни, а й усюди в світі. Рубль володів усіма п’ятьма функціями грошових знаків.

На чому ж базується довіра суб'єктів обігу до простих клаптиків паперу як до повноцінних грошей? На початку їх випуску, коли паперові гроші тільки входять в обіг, така довіра може забезпечуватися державою двома способами:

обіцянкою розмінювати нові гроші в майбутньому на золото, як це було в радянській Росії в 1922 р. при випуску нових грошей - червонців;

«прив'язуванням» випуску паперових грошей до кредитних грошей чи будь-яких кредитних зобов'язань, що до цього були в обігу в даній чи сусідній країні і до них сформувалася довіра суб'єктів ринку.

Визначальними ознаками паперових грошей є випуск їх для покриття бюджетного дефіциту; нерозмінність на золото; примусове запровадження в оборот; нестабільність курсу і неминуче знецінення. Ці ознаки властиві насамперед грошам, що емітуються безпосередньо урядом в особі Міністерства фінансів. Звичайно вони називаються казначейськими білетами, зобов'язаннями тощо. Але цих ознак можуть набути і гроші, які емітуються банками, зокрема центральним банком, якщо емісія їх спрямовується на фінансування бюджетного дефіциту. Про це переконливо свідчить досвід України 1991 - 1993 рр., коли кредитна емісія Національного банку перетворилася у ключове джерело фінансування бюджетних витрат. Як наслідок - знецінення українських грошей за 1993 р. у 100 разів.

Кредитні гроші - це гроші особливого типу, що нерозмінні на золото, а в обіг випускаються Центральним (Національним) банком як банкноти. Початковою формою кредитних грошей була боргова розписка (документ, яким оформлювалися кредитні відносини між позичальником і кредитором), яка вперше з’явилася в Італії у 12 ст. Спочатку боргові розписки були засобом переказу грошей, а потім стали використовуватися як засіб платежу, протягом часу ці боргові розписки отримали назву «вексель».

У табл. 1.3 наведено відмінності золотих грошей від паперових.

Таблиця 1.3

Відмінності золотих грошей від паперових[9, с. 30]

Обіг кредитних грошей регулюється двома законами:

. Емісія кредитних грошей здійснюється на основі зворотного принципу. Тобто їх випуск в обіг відбувається на основі надання кредиту на умовах повернення у визначений час. За такої умови грошова маса складається на основі взаємодії двох грошових потоків - випуску грошей через банк і повернення кредитованої суми після збігу визначеного часу.

. Забезпеченість емісії кредитних грошей. Це означає функціонування такої системи кредитування, коли позики надаються для забезпечення реальних потреб товаровиробників й інших учасників товарообороту у грошах і погашення кредиту в міру їх задоволення.

У табл. 1.4 наведено відмінності кредитних грошей від паперових.

Таблиця 1.4

Відмінності кредитних грошей від паперових

Далі розглянемо деякі різновиди кредитних грошей.

Депозитні гроші - це вид кредитних грошей, що створюються на основі банківських вкладів і системи спеціальних розрахунків, які здійснюються між банками шляхом переносу сум з одного рахунка на інший.

Успішне функціонування депозитних грошей можливе лише за умови високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб¢єкт грошового обігу може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт і йому гарантується повне їх збереження. За цих умов власник грошей на рахунку в банку може дати доручення останньому перерахувати всю суму чи частину її своєму контрагенту і у такий спосіб погасити борг. Переміщуючись по рахунках у банках, депозитні гроші успішно виконують функції купівельного та платіжного засобів, а відтак включаються в загальний грошовий обіг. Зокрема законодавством держави та нормативними актами Центрального банку вирішуються такі питання щодо використання депозитних грошей: створення системи страхування банківських вкладів юридичних і фізичних осіб; створення системи міжбанківських розрахунків, що підлягає контролю з боку Центрального банку; визначення режиму використання грошових коштів, що зберігаються на банківських рахунках; регламентація принципів організації безготівкових розрахунків між економічними суб¢єктами тощо. З метою розширення переваг депозитних грошей використовуються дебетні картки.

Електронні гроші - це безготівкові розрахунки між продавцями і покупцями, банками і клієнтами, банками і банками, що здійснюються за допомогою комп¢ютерної мережі, систем зв¢язку з використанням способів кодування інформації та її автоматизованої обробки. Фактично, це гроші, які обертаються не у формі паперових грошей, а через впровадження до сфери розрахунків комп¢ютерної технології і сучасної системи зв¢язку. На основі електронних грошей виникли кредитні картки.

Електронні гроші вперше з'явилися в Японії у другій половині 1980-х років. У той час наперед оплачені чіпові картки деяких телефонних, транспортних і торговельних компаній почали приймати інші фірми. В Європі перші наперед оплачені електронні платіжні продукти було запроваджено з початку 1990-х років. Вони давали змогу користувачам зберігати електронні гроші на картках Danmont, Mondex, Proton і Primeur Card. Нові засоби платежу привернули увагу не тільки завдяки їх інноваційним технічним рисам, а й тому, що випускалися небанківськими установами. Незабаром і банки почали впроваджувати подібні проекти.

Квазігроші (або майже гроші) - це специфічні грошові форми, у яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм. Таке відхилення можливе з кількох причин:

коли в стандартних формах значно послаблюється грошова суть. Так, при розміщенні грошей у довгострокові вклади вони зберігають звичайну форму депозитних грошей, проте при цьому дещо знижується їх ліквідність, здатність бути платіжними засобами;

коли грошові функції виконують нестандартні форми, які не можна віднести до жодної з зазначених вище. Наприклад, вексель у певних межах може використовуватися як гроші у функції купівельного і платіжного засобу, хоч він не є грошима в загальноприйнятому розумінні. Те ж саме можна сказати про чек та деякі інші грошові інструменти. З їх допомогою можна розраховуватися за товари і послуги спрощеним методом.

Використання квазігрошей має позитивний вплив на економіку:

дає можливість зменшити масу платіжних засобів в обороті за рахунок вилучення їх у довгострокові депозитні вклади, що сприяє оздоровленню кон¢юнктури ринків;

дає можливість підвищити ліквідність ринку за рахунок запровадження в обіг додаткових платіжних інструментів - квазігрошових форм, передусім векселів;

робить управління грошовою масою, а отже пропозицією грошей, більш гнучким і ефективним.

. Роль сучасних грошей в економіці України

.1. Динаміка та структура грошової маси

Усі гроші, що обертаються в грошовій сфері, становлять грошову масу, яка має свою структурну організацію. Під цим кутом зору в грошовій масі виділяють грошові агрегати, такі її структурні елементи, що розрізняються між собою рівнем ліквідності, тобто рівнем здатності перетворюватися в гроші.

Грошові агрегати наявні у грошовій системі будь-якої високорозвиненої країни, однак вони мають певні національні відмінності як за складом елементів, що входять у той чи інший агрегат, так і за їх кількістю. Проте в принциповому плані грошові агрегати різних країн ідентичні.

У більшості розвинутих країн, як правило, виокремлюють три-чотири агрегати. Так, наприклад, у США - чотири агрегати, в Німеччині та Японії їх три, а в такій країні, як Франція грошових агрегатів усього два.

У грошовій системі України виділяють агрегати: М0; М1; М2; М3. При цьому агрегат М0 звичайно пов’язують із готівкою, що знаходиться поза банками. І хоч виділення такого агрегату має деякий сенс, усе ж, виходячи з глибинних основ розподілу грошової маси на агрегати, він відрізняється від агрегату М1 лише кількісно [5, с. 88].

До складу інших грошових агрегатів входять такі елементи:

Агрегат М1. Він включає: а) гроші поза банками; б) кошти на рахунках »до запитання» і поточні депозити. Останній елемент ще визначають як трансакційні депозити, до яких належать внески, з яких гроші в будь-який момент можуть бути отримані власником внеску, або переказані іншим особам за допомогою чеків, звичайних грошових переказів та за допомогою електронних грошових переказів.

Отже, грошові інструменти, що входять до складу грошового агрегату Мі, можна без будь-яких обмежень використати для платежів, а це означає, що гроші, представлені у цьому агрегаті, найбільш ліквідні. Це є сама ліквідність. Цей агрегат за своїм функціональним призначенням є засобом обігу і платежу. Він найтісніше пов’язаний з товарною масою, тому у своєму обсягу залежить в основному від таких чинників, як обсяг товарообороту і швидкість обігу грошей.

Агрегат М2. До його складу входить агрегат М1, а також термінові депозити й ощадні вклади, покладені на певний термін. Гроші, що входять до цього агрегату, ще називають грошовими активами. На відміну від агрегату М1 даний агрегат має менший ступінь ліквідності. Це обумовлено, головним чином, тим, що до його складу входять термінові депозити й ощадні вклади, які розміщаються в банках на певний термін. Гроші тут використовуються як високоліквідний засіб нагромадження купівельної спроможності. Дострокове вилучення цих грошей з відповідних рахунків пов’язано для їх власника зі значною втратою прибутку. Разом з тим вони, як правило, не можуть безпосередньо перетворюватися в трансакційні депозити, тобто не можуть бути переказані однією особою на користь іншої.

Агрегат М3. До нього входять агрегат М2 і кошти клієнтів за трастовими операціями банків. Ці операції - це довірчі операції, тобто операції доручення з управління майном або грошима клієнта. Формою організації таких операцій може бути, наприклад, депозитний сертифікат, тобто грошовий документ, що свідчить про вкладення його власником у банк певної суми на термін, після закінчення якого за даним сертифікатом сплачуються відсотки і повертається вкладена сума. На відміну від термінового депозиту, за яким вкладені гроші все ж можна вилучити з банку до закінчення терміну, втративши при цьому всі відсотки по внеску або їх значну частину, то за депозитним сертифікатом достроково повернути свої гроші, як правило, не можна. Це додає даному елементу менший ступінь ліквідності, ніж той, що мають строкові депозити.

Агрегати М2 і М3 віддзеркалюють ту масу грошей, що тимчасово вийшла з обігу і виконує функцію нагромадження вартості. Обсяги цих двох агрегатів визначаються залежно від інших (ніж у агрегату М1) чинників. Це такі чинники, як рівень капіталізації грошових доходів населення і господарюючих суб’єктів, стан розвитку кредитних відносин, рівень розвитку інфраструктури грошового ринку і таке ін.

Грошові агрегати в інших країнах відрізняються від агрегатів, прийнятих у грошовому обігу України, головним чином, за їх кількістю або за складом тих елементів, які входять до кожного конкретного агрегату. Останнє відображає, як правило, відповідний рівень розвитку грошового обігу. Так, наприклад, у США з їх рафінованими і високорозвиненими товарно-грошовими відносинами до складу агрегату М1 крім готівки та депозитів »до запитання» й інших депозитів, за якими можна виписувати чеки і за якими в українському агрегаті Мі є аналоги, входять ще дорожні чеки. У цей же агрегат входять і дрібні (до 100 000 дол.) короткотермінові вклади. В Україні чековий обіг ще не так розвинутий, як у країнах Заходу, і через це у нас немає такого елементу, як дорожні чеки. Крім того, у США існує ще й четвертий агрегат L. Він уведений у 1980 році, до його складу входить агрегат М3 а також облігації, які випускаються урядом і продаються дрібним вкладникам, акцептовані банками векселі, комерційні цінні папери (короткострокові боргові зобов’язання корпорацій), державні короткострокові (термін погашення до 12 місяців) облігації.

Серед усієї сукупності грошових агрегатів особливо виділяють той, що найбільш повно відбиває саму активну й еластичну масу платіжних засобів. Таким агрегатом, як правило, вважають агрегат Мі. Що ж стосується інших агрегатів, то вони вже містять і ті елементи, що скоріше тільки теоретично можуть бути використані як платіжні засоби. Так, наприклад, кошти за трастовими операціями банків, які вкладено в цінні папери, важко використовувати як засіб платежу. Та й їх призначення зводиться, головним чином, до довгострокового нагромадження вартості.

В таблиці 2.1. наведено інформацію щодо стану грошових агрегатів в Україні

Таблиця 2.1

Грошові агрегати

На рис. 2.1. наведено динаміку грошових агрегатів за 2010 - 2013 рр.

Рис. 2.1 Зміна грошових агрегатів та їх компонентів [16 с. 73]

В таблиці 2.2 представлено інформацію про компоненти М3 за секторами економіки

Так, згідно таблиці 2.2. грошовий агрегат М3 на кінець серпня 2013 року становив 356.7 млрд. грн., а темп його приросту - 13.2% у річному обчисленні порівняно з 350.3 млрд. грн. та 13.0% на кінець липня 2013 року відповідно.

Таблиця 2.2

Компоненти М3 за секторами економіки

Також відбулися такі зміни основних компонентів грошового агрегату М3: готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями (М0) становили 225.2 млрд. грн., а темп їх приросту становив 12.2% у річному обчисленні порівняно з 11.4% на кінець липня 2013 року; переказні депозити в національній валюті (M1 - М0) становили 144.9 млрд. грн., а темп їх приросту становив 23.0% у річному обчисленні порівняно з 17.4% на кінець липня 2013 року; переказні депозити в іноземній валюті та інші депозити (М2 - М1) становили 434.0 млрд. грн., а темп їх приросту становив 19.9% у річному обчисленні порівняно з 21.3% на кінець липня 2013 року.

.2 Поняття кредитних грошей та їх види

У процесі розвитку продуктивних сил, товарного господарства та обміну з'являється потреба в продажу товарів у кредит, тобто з відстроченням платежу за них. Продавець у цьому разі стає кредитором, покупець - боржником. Купівля-продаж з відстроченням платежу, в кредит, призводить до появи кредитних грошей. Кредитні гроші - неповноцінні знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредитних відносин.

Категорія "кредитні гроші" включає загальну назву різних видів неповноцінних грошей, що виникли в процесі заміщення майнових боргових зобов'язань підприємств, приватних осіб і держави [12, с. 33].

Економічне значення кредитних грошей - зробити грошовий обіг еластичним, здатним відображати потреби товарообороту в готівкових грошах. У наш час роль грошей усе більше закріплюється за кредитними грошима, які нерозривно пов'язані з господарським обігом і повинні реально його відображати.

Кредит видається, як правило, під забезпечення, яким виступають певні види цінностей. Саме завдяки цьому і відбувається узгодження обсягу платіжних засобів, що надаються боржникові, з дійсними потребами обігу грошей. Ця особливість - найважливіша перевага кредитних грошей порівняно з грішми паперовими. Але при порушенні зв'язку з реальними потребами обігу кредитні гроші втрачають свої переваги та за своєю суттю перетворюються на паперові грошові знаки.

Обслуговуючи ділові угоди, кредитні гроші існують у таких видах: векселі, банкноти, чеки, депозитні та електронні гроші. Усі ці види сучасних грошей є борговими зобов'язаннями певних суб'єктів ринкової економіки. Векселі - це зобов'язання підприємств та інших комерційних структур. Банкноти та монети - боргові зобов'язання центрального банку, за яким стоїть уся економіка країни. Депозитні та електронні гроші - це зобов'язання комерційних банків, що існують на банківських рахунках.

Історично першою формою кредитних грошей став вексель. Вексель - письмове зобов'язання встановленого зразка, за яким одна сторона ділової угоди зобов'язується сплатити іншій певну суму грошей у призначений строк.

Економічна суть векселя полягає в тому, що він є різновидом знаків вартості, цінним папером, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника сплатити певну суму після закінчення визначеного строку.

Існує визначена форма оформлення векселя: він виписується на спеціальному папері, обов'язково вказується, кому і ким, у якому місці і в який час було видано вексель, строк і сума платежу за векселем. Вексель підписує той, хто його видав.

Вексель характеризується певними особливостями:

абстрактністю, бо не має інформації про вид операції;

незаперечністю, що означає обов'язковість сплати за ним;

обіговістю, тобто передачею векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, що створює можливість взаємного заліку вексельних зобов'язань.

Певні обмеження обігу векселів пов'язані з тим, що вони функціонують між особами, які добре інформовані про платоспроможність кожного і здійснюються в торговельно-економічних відносинах.

Вперше вексель з'явився в Італії в середні віки. Спочатку він мав обмежений обіг - використовувався для пересилання грошей. Згодом він став проникати у сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу обігу і загального грошового зобов'язання. Однак економічна сила комерційних структур, що випускали векселі, була незначною, тому сфера застосування векселів як грошей була обмеженою.

Розвиток товарного виробництва масштабів ринку потребував впровадження універсального платіжно-купівельного засобу. Таким універсальним засобом стала банкнота, банківські гроші. Банкнота - боргове зобов'язання банку, яке він випускає замість комерційних векселів.

Отже, в найзагальнішому розумінні банкнота є простим векселем емісійного банку. З розвитком банку і банківської справи банки стали випускати свої боргові зобов'язання - банкноти замість комерційних векселів. На цьому початковому етапі розвитку банкнот вони мали форму класичної банкноти. Характерними її ознаками були:

випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

обов'язковий обмін на золото на першу вимогу власників;

подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що знаходились у портфелі банку).

Подвійне забезпечення "класичної" банкноти зумовлювало її надійність, сталість вартості, високу еластичність в обігу, саморегулювання обігу. Центральний банк мав золотий запас для обміну паперових банкнот, що виключало їхнє знецінення. Банк, що видає позички під забезпечення векселями, збільшує кількість банкнот в обігу, а в разі оплати векселів банкноти поверталися до банку. Це забезпечувало відповідність кількості банкнот в обігу потребам реального обігу товарної маси. Якщо виникало відносне перевищення кількості банкнот в обігу, то воно усувалося за допомогою вільного розміну банкнот на золото. Зайві банкноти пред'являлися в банки для обміну на золото.

Період "класичної" банкноти закінчився після світової економічної кризи 1929-1933 рр. Втрата золотого забезпечення і розмінюваності банкнот на золото означали фактичну зміну суті банкнот. Зняття внутрішнього гальма знецінення банкнот значно зблизило банківські гроші - банкноти з грішми паперовими. Сучасна емісія банкнот шляхом банківського кредитування господарських одиниць і держави, випуск суворо визначеного переліку номіналів перетворили банкноти на національні гроші, що обертаються на всій території держави. Матеріального забезпечення банкнот у вигляді товарів чи золота немає [10, с. 105].

Однак сучасна банкнота повністю не втрачає своїх специфічних ознак банківських грошей і зберігає в обігу певні переваги порівняно із суто паперовими грошима. Емісія сучасних банкнот навіть на покриття витрат державного бюджету здійснюється не безпосередньо і безповоротно, але через механізм кредитування під боргові зобов'язання казначейства. Держава, яка діє як економічно самостійний суб'єкт грошового обігу і прагне до забезпечення збалансованості свого фінансового господарства, повинна бути здатною вчасно погашати свої боргові зобов'язання відносно емісійного банку.

Порушення умов позичок і покриття державних видатків непродуктивного характеру додатковим випуском банкнот послаблюють зв'язок сучасних банкнот з реальними потребами забезпечення товарообороту. Це призводить до появи надлишкової кількості грошей в обігу, а отже, до їхнього знецінення, інфляції. Сучасні банкноти в цих умовах перетворюються на неповноцінні паперові гроші. Тим самим сучасна банкнота стала своєрідним "гібридом" кредитних і паперових грошей.

Зараз банкнота виступає самостійною, найрозвинутішою та універсальною формою кредитних грошей. Нині банкноти є грошовими знаками різного номіналу, що випускаються в обіг центральними банками і забезпечуються всіма активами цих банків, масою товарів, що належать державі.

Чек - це письмовий наказ банку про сплату зазначеної в ньому суми пред’явнику чека або особі, на яку він виписаний. Чек як форма кредитних грошей виникає одночасно в Англії і Голландії на межі XVI-XVII ст., але якщо в Англії він з’являється у вигляді спеціальних книжок із наказовими бланками, то в Голландії вони набувають форми квитанцій на пред’явника. З розвитком товарного виробництва чековий обіг набув значного поширення в багатьох країнах. Це привело до необхідності розробки певних, уніфікованих норм, які б регулювали рух чека. Така необхідність була реалізована в 1931 р. прийняттям у Женеві »Єдиного закону про чеки» [11, с. 255].

Переважна більшість європейських країн приєдналася до Женевської конвенції 1931 p., що означає узгодження їх внутрішнього чекового законодавства з »Єдиним законом про чеки». Однак ряд країн, у тому числі, наприклад, Великобританія, мають своє оригінальне національне законодавство про чеки.

Сьогодні в країнах з високорозвиненою системою ринкових відносин за допомогою чека відбувається основна маса платежів, що значно спрощує грошовий обіг і робить його більш ефективним.

Як і вексель, чек має кредитну природу і з’являється у зв’язку з функцією грошей, як засобу платежу. Але він відрізняється від векселя тим, що є безстроковим зобов’язанням і оплачується банком за пред’явленням.

Обов’язковими атрибутами чека є:

Найменування »чек» (чекова мітка) у тексті чекового наказу.

Позначення платника.

Указівка, кому необхідно заплатити (зазначеній особі, або просто пред’явнику), із позначенням суми платежу.

Дата й місце укладання чека.

Місце платежу (адреса банку).

Підпис чекодавця.

Чеки діляться на два основних види:

а) іменні;

б) на пред’явника.

Чек на пред’явника не містить указівки на особу, котрій необхідно виплатити зазначену в ньому суму. Цю суму одержує той, хто такий чек пред’явить у банк.

Іменний чек відрізняється від чека на пред’явника тим, що в ньому зазначена особа, якій по чеку мають бути виплачені гроші. Цей вид чека може бути як без права передачі, так і з правом його передачі іншим особам. У цьому випадку чек носить назву ордерного. Передача здійснюється за допомогою переказного напису - індосаменту, що пишеться на зворот ньому боці чека або на алонжі у вигляді тексту приблизно такого змісту: »Платіть наказу... заводу Дніпрошина Дніпропетровськ».

Техноекспорт. Підпис, дата.

Як і за векселем, індосамент по чеку може бути:

Іменний, коли переказний напис містить вказання особи, якій має бути оплачено чек. Якщо поруч з виказанням особи, якій оплачується чек, міститься приписка »або його наказу», то такий чек і є чеком з правом передачі й називається ордерним.

Бланковий, коли останній власник чека вказує, що чек оплачується будь-якому його власнику, або коли він просто ставить свій підпис.

Передовірчий (інкасовий), коли індосамент містить слова: »На інкасо», »Валюта до отримання», »В депозит» і т. ін. за змістом. Цим індосаментом право на одержання суми по чеку не передається, а передається тільки право на інкасацію чека. Іншими словами, банк зараховує відповідну суму на рахунок власника чека.

Чек є лише формою кредитних грошей, але не власне грошима в повному розумінні цього слова. Стосовно нього існує можливість його не оплати. Тому банк може прийняти на себе поряд із чекодавцем зобов’язання щодо його оплати. Такий чек називається засвідченим, або підтвердженим.

За чеком може бути також видана гарантія його оплати (на всю суму або на її частину) будь-якою особою, крім платника. Найчастіше гарантом виступає банк, а ця операція називається авалюванням. Аваль за чеком здійснюється у вигляді написів: »Аваль», »Вважати за аваль», »Гарантований» і т. ін. та підпису аваліста. Аваль може бути здійснений на лицьовому боці чека (зліва) і в цьому разі досить підпису. Якщо його зроблено на зворотному боці або на алонжі, то обов’язково, крім підпису, повинні бути і слова »Аваль», »Вважати за аваль» або рівнозначні їм. Аваліст указує особу, стосовно до якої дається гарантія, але це поручительство може бути і без такої вказівки, тоді вважається, що чек авальований за платника.

Чек як наказ банку про виплату зазначеної в ньому суми не має терміну оплати, але має термін для здійснення даної операції. Згідно з »Єдиним законом про чек» установлено такі терміни:

днів, починаючи з дати його виставлення, якщо він виписаний і оплачується в одній країні;

днів, якщо він виписаний в одній країні, а оплачується в іншій, але обидві країни знаходяться в одній і тій самій частині світу;

днів, якщо він виписаний в одній країні, а оплачується в іншій, але обидві країни знаходяться в різних частинах світу.

За чеком можна одержати готівку, або перерахувати зазначену в ньому суму на свій рахунок, передавши чек на інкасо. Такий чек є відкритим. Однак у процесі руху чека можлива ситуація, під час якої необхідно обмежити спосіб його оплати. Здебільшого це виявляється в обмеженні оплати за чеком тільки способом перерахування грошей на рахунок держателя чека. Дана операція обмежує рух чека, оскільки він припускає наявність в одержувача платежу рахунка в банку.

Таке обмеження в русі чека перетворює його в закритий. Це можна зробити шляхом напису на лицьовому боці чека слів: »Розрахунковий», »Тільки для розрахунків», »З оплатою на рахунок» та інших подібних написів. У цьому разі чек називається розрахунковим. Таку операцію може зробити як чекодавець, так і будь-який держатель чека.

Перетворити чек у закритий можна і за допомогою так званого красування. Красування (cross- англ. перекреслювати) здійснюється перекреслюванням лицьового боку чека двома рівнобіжними скісними або поперечними лініями. Це означає, що платіж за чеком може бути здійснено тільки шляхом переказу грошей на рахунок держателя чека. Кросування може здійснити як чекодавець, так і чекодержатель.

Кросування може бути загальним і спеціальним.

Загальне кросування (дві рівнобіжні лінії) означає, що оплата за чеком буде зроблена переказом грошей на рахунок держателя чека у відповідному банку.

Спеціальне кросування відрізняється від загального тим, що між рівнобіжними лініями пишеться найменування банку, якому банк платника зобов’язаний перевести суму, зазначену в чеку.

Чек може бути відкликаний чекодавцем. Це відбувається зазвичай після закінчення терміну платежу. Але відкликання чека, а під цією операцією розуміється наказ чекодавця банку про припинення або заборону оплати чека, може бути здійснено до закінчення терміну платежу за чеком. Однак таке відкликання, або блокування повинно бути мотивоване чекодавцем.

Як і за векселем, при не оплаті чека може бути здійснено протест.

Дещо особливе місце займають банківські чеки. Вони виписуються банками і є формою використання кореспондентських рахунків, що відкриваються одним банком для іншого.

У царській Росії чекового законодавства не було. Рух чека регламентувався банківськими правилами і звичаями. Після революції 1917 р. чековий обіг мав місце до кредитної реформи 1930-1932 p., після якого він практично був припинений.

В Україні використання чека розвинуто слабо і ця форма кредитних грошей ще не зайняла гідного місця в системі грошового обігу. Однак перспектива чекового обігу в нашій країні велика і обумовлена вона тим, що використання чеків прискорює розрахунки, підвищує частку безготівкових розрахунків, чим істотно зменшує витрати грошового обігу.

Використання чека в нашій країні регламентується постановою Національного банку України »Про безготівкові розрахунки у господарському обороті України» (1996 p.), яка згодом у 2001 р. була замінена новою постановою. У ній чек визначено однією з форм розрахункових документів. За допомогою чека здійснюються безготівкові розрахунки між юридичними, а також між фізичними і юридичними особами [4, с. 303].

Чеки в Україні видаються у вигляді чекових книжок на 10, 20 і 25 аркушів з терміном дії 1 рік. На фізичну особу чеки не виписуються. Винятки становлять громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без оформлення юридичної особи. У цьому випадку чеки виготовляються у вигляді окремих бланків і діють три місяці. Термін пред’явлення до оплати - 10 днів, не рахуючи дня виписки. Видача рахункових чеків на пред’явника не робиться, а передача чекової книжки іншій юридичній особі заборонена. Що ж стосується чеків, які використовує фізична особа, то за її бажанням у рахунковий чек може бути вписано ім’я іншої особи, яка й стає власником чека.

Посилення суспільного характеру виробництва привело до значного поширення кредитних грошей і поступового зменшення ролі золота. Одночасно відбувався процес розвитку самих кредитних грошей. Найбільш повно він проявився з виникненням кредитних карток, які не змінюють природи кредитних грошей, але дозволяють на основі досягнень науки і техніки одержати персоніфіковану форму кредитних грошей. Кредитні картки виконують деякі функції грошей і в певних межах можуть бути використані як у безготівковому, так і в готівковому грошовому обігу.

Призначення кредитних карток у цілому зводиться до того, що їх власник, як правило, у межах визначеного ліміту, може скористатися кредитом під час купівлі різних товарів і оплати послуг.

Кредитні картки не стають новою формою кредитних грошей. Це тільки нова технічна форма кредитних грошей. Але вона приводить до суттєвих змін у можливостях використання кредитних грошей. Ці зміни такі:

Кредитні картки зняли нижню межу використання кредитних грошей (вексель і чек), яка визначалася тим, що ці гроші обслуговували переважно великі за розміром угоди. Роздрібний товарообіг залишався в цілому поза сферою їх дії. Кредитні ж картки вже з самого початку свого існування були націлені на обслуговування роздрібного товарообігу. З їх допомогою можна, наприклад, розрахуватися за телефонну розмову, купити квиток на електричку, потяг тощо.

Кредитні картки дають змогу не тільки одержати кредит у безготівковій, але одночасно й у готівковій формі.

.3 Особливості функціонування електронних грошей

Активний розвиток грошово-кредитних відносин сприяв еволюціонуванню не тільки банківської системи, але й її невід’ємної частини - банківських технологій. Слід зазначити, що швидке впровадження банківських технологій протягом останніх 5-6 років дозволило і в Україні запровадити стандарти та механізми, які вже давно й успішно використовують всі промислово розвинуті країни світу. Мова йде про особистий банківський рахунок кожної фізичної особи та емітовану платіжну картку[2, с. 114].

Пластикові (платіжні) картки - це персоніфікований платіжний інструмент, що надає особі, яка користується карткою, можливість безготівкової оплати товарів і послуг, а також одержання наявних коштів у відділеннях (філіях) банків і банківських автоматах.

Пластикова картка являє собою пластину стандартних розмірів, виготовлену зі спеціальної, стійкої до будь-яких пошкоджень пластмаси. Основна функція пластикової картки - забезпечення ідентифікації особи, що її використовує як суб’єкта платіжної системи. Крім цього на картці може бути присутня фотокартка власника і його підпис. Алфавітно-цифрові дані - ім’я, номер рахунку і інші - можуть бути ембоссовані, тобто нанесені рельєфним шрифтом.

Ідея кредитної картки була висунута в книзі Едуарда Беламі «Дивлячись назад» в 1880 р. Проте реально перша кредитна картка була випущена лише в 1914 р. відомою фірмою Mobil Oil. Випущені даною компанією картки використовувалися при оплаті торгових операцій по нафтопродуктах. Також у цьому році крупні американські магазини почали видавати своїм постійним, заслуговуючи на довіру клієнтам кредитні картки. Перші картки були картонними, дані на них були або написані, або видавлені. В 1928 р. компанією Бостона Farrington Manufacturing були випущені перші металеві пластинки, на яких видавлювалася адреса і які видавалися кредитоспроможним клієнтам. Продавець вкладав таку пластинку в спеціальну машинку, звану імпринтером, і букви, видавлені на ній, від друковувалися на торговому чеку. Подальше просування кредитної картки відбулось в галузі «громадського харчування» - в 1950 р. з’явилась ресторанна картка Diners Club, яку почали приймати більшість ресторанів Нью-Йорка. Успіх цих карток був настільки великим, що і решта американських банків почала випуск кредитних карток, які вже обслуговувались в магазинах, ресторанах.

На теперішній час в Україні діє національна система масових електронних платежів (НСМЕП) - це внутрішня багато емітована платіжна система, в якій розрахунки за товари та послуги, одержання готівки та інші операції здійснюються за допомогою банківських платіжних карток за технологією, що розроблена Національним банком України. До складу НСМЕП входять: платіжна організація; члени платіжної системи; учасники платіжної системи. Загальне управління системою здійснює Рада Платіжної організації, яка вирішує питання про прийняття або виключення до НСМЕП нових членів; виконує арбітражні функції; установлює ліміти для кожного платіжного інструмента; встановлює загальносистемні комісійні; приймає стратегічні рішення щодо подальшого розвитку НСМЕП тощо. Членами даної системи можуть бути банки, які одержали ліцензію НБУ на здійснення емісії (еквайрінгу) платіжних карток та уклали договір з Платіжною організацією про вступ до НСМЕП. Учасниками НСМЕП є юридичні або фізичні особи - суб'єкти відносин, що виникають при здійсненні розрахункових операцій за допомогою платіжних карток, банки-члени НСМЕП. Функції Розрахункового банку НСМЕП виконує НБУ.

Основні напрямки використання пластикових карток в Україні:

Насамперед, підприємства можуть здійснювати розрахунки по картках міжміських платіжних систем - Visa International Service Association; EUROPAY International, і в меншому ступені DINERS CLUB; JCB; AMERICAN EXPRESS.

Другий напрямок - це зарплатні проекти на базі міжнародних кас. Деякі комерційні банки - члени міжнародних систем вживають активних заходів для залучення більш широких слоїв населення до системи розрахунків банківськими картками.

Третій напрямок характеризується тим, що в Україні функціонує кілька локальних банківських проектів обслуговування клієнтів по картці. Серед основних недоліків таких систем - їх ізольованість і обмеженість послуг, що надаються, оскільки картки такого роду є не платіжним засобом (по них неможливо обслуговуватися в іншому банку або відділенні), а, як правило,є засобом доступу до рахунку і слугують переважно для одержання наявних грошей.

Електронні гроші - одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов’язанням емітента. Випуск електронних грошей в Україні мають право здійснювати лише банки (далі - емітенти). Банки мають право здійснювати випуск електронних грошей, виражених лише в гривнях. Емітент зобов’язаний забезпечити, щоб сума випущених ним електронних грошей не перевищувала суми отриманих ним від користувачів та агентів (крім агента з поповнення) готівкових або безготівкових коштів та суми отриманих агентом з поповнення готівкових коштів, які мають бути перераховані емітенту [1, с. 142].

Також емітент зобов’язаний визначати суму електронних грошей на електронному пристрої, що перебуває в розпорядженні користувача, з урахуванням таких вимог:

сума електронних грошей на електронному пристрої, який не може поповнюватися, не повинна перевищувати 2000 гривень;

сума електронних грошей на електронному пристрої, який може поповнюватися, не повинна перевищувати 8000 гривень;

емітент зобов'язаний здійснювати погашення випущених ним електронних грошей на вимогу пред'явника, зокрема:

емітент може здійснювати погашення електронних грошей, пред’явлених користувачами - фізичними особами, готівковими коштами або шляхом переказу на банківський рахунок пред’явника;

емітент зобов’язаний здійснювати погашення електронних грошей, пред’явлених користувачами - суб’єктами господарювання, торговцями, агентами, виключно шляхом переказу на їх банківські рахунки;

Агент - особа, яка на підставі договору, укладеного з емітентом, здійснює:

 розповсюдження електронних грошей (агент з розповсюдження);

 надання засобів поповнення електронними грошима електронних пристроїв (агент з поповнення);

 обмінні операції з електронними грошима (агент з обмінних операцій);

 приймання електронних грошей в обмін на готівкові/безготівкові кошти (агент з розрахунків);

Агентом з розповсюдження може бути виключно юридична особа, яка на підставі договору, укладеного з емітентом, розповсюджує електронні гроші, випуск яких здійснюється за правилами систем електронних грошей, узгодженими з Національним банком України. Агентом з поповнення може бути суб’єкт господарювання, який на підставі договору, укладеного з емітентом, надає користувачам засоби поповнення електронними грошима електронних пристроїв;

Агентом з обмінних операцій може бути юридична особа, яка на підставі договорів, укладених з емітентами, здійснює обмінні операції з електронними грошима, випуск яких здійснюється за правилами систем електронних грошей, узгодженими з Національним банком України.

Агентами з розрахунків можуть бути виключно банк і небанківська фінансова установа, що має ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на переказ коштів;

Оператор рухомого (мобільного) зв’язку, який є агентом емітента, відповідно до умов договору з емітентом має право укладати договори з суб’єктами господарювання про продаж цими суб’єктами господарювання користувачам скретч-карток для поповнення електронними грошима електронних пристроїв;

користувачі - фізичні особи мають право використовувати електронні гроші емітентів для розрахунків з торговцями за товари, а також переказувати електронні гроші іншим користувачам - фізичним особам;

користувачі - суб’єкти господарювання мають право використовувати електронні гроші, що отримані виключно в обмін на безготівкові кошти та лише для розрахунків з торговцями за товари в електронному вигляді, придбані на виробничі (господарські) потреби;

торговці (зареєстровані відповідно до законодавства України суб'єкти господарювання) на підставі договору, укладеного з емітентом або агентом з розрахунків, мають право приймати від користувачів як засіб платежу за товари електронні гроші, виражені в гривнях;

емітент має право самостійно забезпечувати функціонування системи електронних грошей або укладати договори з операторами-резидентами про виконання ними операційних або інших технологічних функцій у системах електронних грошей;

емітент зобов’язаний забезпечити запровадження в системі електронних грошей організаційних, процедурних заходів та використання технічних засобів з метою виявлення, а також запобігання, перешкоджання та протидії шахрайству;

емітент зобов’язаний щокварталу до 10 числа місяця, наступного за звітним періодом, надавати Національному банку України інформацію про

діяльність, пов’язану з випуском та обігом електронних грошей.

3. Перспективи розвитку сучасних форм грошей в Україні

.1 Емісійно-касове регулювання обігу паперових грошей в Україні

гроші кредитний електронний

Для забезпечення організації готівкового грошового обігу Національний банк здійснює:

) виготовлення та зберігання банкнот і монет;

) створення резервних фондів банкнот і монет;

) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;

) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;

) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій;

) визначення вимог стосовно технічного стану і організації охорони приміщень банківських установ.

Механізм емісійно-касового регулювання грошової маси передбачає порядок введення та вилучення грошей з обігу, а також їх перерозподіл між територіями і регіонами країни залежно від потреб економіки[5, с. 129].

Випуск грошей в обіг є комплексом заходів, який складається з таких основних етапів:

) прогнозування потреби у готівковій масі;

) виготовлення грошей;

) створення резервного фонду готівки у центральному сховищі;

) власне введення грошей в обіг.

Готівка, як правило, використовується при одержанні населенням своїх доходів та їх використанні (виплата заробітної плати, пенсій, стипендій, придбання товарів і послуг, розміщення коштів у банківських внесках тощо).

У країнах Євросоюзу частка розрахунків готівкою в сукупному грошовому обороті в останні роки не перевищує 3-8 %. Це досягається переведенням заробітної плати працівників на банківські рахунки та широким запровадженням систем електронних платежів і розрахунків. Тенденції останніх років засвідчили, що в країнах із перехідною економікою, де рівень заробітної плати є низьким, обсяг готівки на душу населення майже дорівнює розміру середньої зарплати. Натомість у країнах із розвинутою ринковою економікою, де лише незначна частина населення отримує заробітну плату готівкою, її обсяг на душу населення істотно менший.

Проблема емісійних операцій і забезпечення найефективнішого їх впливу на розвиток економіки є однією з головних у діяльності центральних банків усіх країн. На сьогодні для світової практики характерні дві основні моделі центрального емісійного банку: англосаксонська (типові представники - Великобританія та СІНА) і континентальна (більшість європейських країн). В англосаксонській моделі грошова емісія здійснюється окремим від центрального банку органом, який передає потім емісійні банківські білети банківським установам. У СІНА це відбувається в рамках Федеральної резервної системи. Водночас у континентальній моделі рішення про грошову емісію приймається безпосередньо центральним банком у межах, визначених правовими нормами.

Процеси світової глобалізації вносять свої корективи у формування готівкової маси. Створення Європейського монетарного союзу, зокрема введення в обіг єдиної валюти, поставило нові завдання перед Європейським центральним банком щодо ефективного формування готівки в обігу. Питання емісії готівкового євро та його транспортування в усі країни Єврозони було вирішено з урахуванням досвіду Федеральної резервної системи СІНА - право емітувати готівку розподілено між центральними банками країн Єврозони.

3.2 Роль держави в обігу кредитних грошей

Сучасна економічна думка, незалежно від її конкретного теоретичного спрямування, визнає відповідальність держави за стан розвитку економіки країни, а отже і її право впливати на економічне життя суспільства. Сьогодні всі визнають, що для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну грошово-кредитну політику.

Грошово-кредитна політика - це сукупність методів та інструментів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, що використовує держава для регулювання грошово-кредитних відносин.

Інструменти, якими оперує грошово-кредитна політики для регулювання грошового обігу, зображено на рис. 3.1.

Рис. 3.1 Інструменти регулювання грошового обігу [6, с. 32]

Основною метою грошово-кредитної політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін.

Держава створює загальні умови для реалізації цих відносин, формує нормативно-законодавчу базу, визначає загальну орієнтацію функціонування фінансово-кредитних установ і законодавчі основи здійснення грошової емісії та випуску цінних паперів.

Державне регулювання грошової сфери в ринковій економіці означає сукупність заходів, що проводяться державою в грошовому обігу з метою забезпечення сталості національної валюти, стримування інфляційного процесу і гнучкого забезпечення грошовою масою потреб сфери обігу.

Головним об’єктом грошово-кредитного регулювання з боку національного банку є наявна готівкова та безготівкова маса в економіці.

Головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів, міністерство економіки, безпосередньо Уряд, Верховна Рада.

Аналіз і прогнозування структури готівкової маси здійснюється департаментом готівково-грошового обігу Національного банку України. На підставі підготовленого розрахунку потреб у готівці Банкнотно-монетному двору Національного банку України надається розпорядження щодо виготовлення необхідної її кількості в розрізі певних номіналів.

Виготовлена готівкова маса використовується для створення резервного фонду готівки та для підкріплення територіальних управлінь Національного банку України.

Забезпечення економічних суб'єктів готівкою реалізується через установи банків, які здійснюють інкасацію коштів, що перевищують встановлені касові ліміти та виконують заявки економічних суб'єктів на підкріплення готівкою. Банки, в свою чергу, звертаються до територіальних управлінь Національного банку України за підкріпленням (видачею) банкнот і монет відповідно до заявок щодо заміни вилучених з обігу внаслідок зношеності банкнот і монет та / або здають готівку.

Формування заявки банками на підкріплення здійснюється з урахуванням очікуваних обсягів надходжень готівки з кас підприємств і від населення та готівкових виплат. Кошти, що мають надійти від територіального управління Національного банку, спрямовуються на покриття можливої різниці між надходженнями готівки до кас банків та потребою в ній.

Територіальні управління Національного банку України, в свою чергу, на підставі заявок банків видають відповідну кількість банкнот і монет, необхідну для забезпечення нормального готівкового обігу регіону. Банки безпосередньо видають готівку своїм клієнтам, таким чином вводячи її в обіг.

Отже, територіальні управління Національного банку України можуть впливати на забезпеченість регіонів готівкою через управління її запасами.

Департамент готівково-грошового обігу Національного банку України аналізує тенденції вибуття банкнот і монет з обігу до сховищ своїх територіальних управлінь через банки, оскільки без цього неможливо коректно визначати і прогнозувати кількість грошей, необхідних для підкріплення готівкового обігу країни.

.3 Впровадження новітніх технологій використання електронних грошей в Україні

В Національному банку України завершуються розробки специфікацій розширених структур представлення інформації за фінансовими операціями, що виконані на термінальному обладнані.

Представлення інформації у вигляді Розширеної структури - це спроба надання уніфікованого представлення на термінальних пристроях НСМЕП будь якої фінансової та іншої інформації. Це дозволяє зменшити витрати на модифікацію програмного забезпечення, терміну розробки та витрат на розробку нових фінансових та сервісних додатків у НСМЕП, зменшити обсяги ПЗ термінальних пристроїв та інших компонент системи.

На даному етапі у розширеному вигляді будуть представлені тільки інформація відповідна до індивідуальної трансакції за Off-line операцією та авторизації за On-line операцією (включаючи операції за соціальними картками тощо).

У майбутньому буде можливе представлення інформації у форматах МПС, інформації з банківськими виписками і таке інше.

Сьогодні розширені структури представлення інформації за фінансовими операціями планується використати при формуванні фінансових документів за операціями "Перерахування коштів", "Платіж мобільним платіжним інструментом", "Інтернет платіж", "Видача готівки", а також “соціальні платежі”, інформація за дисконтами тощо.

Висновки

Еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетизацію золота, підготували підґрунтя для запровадження нематеріальних носіїв грошової суті - так званих кредитних грошей. Як зазначалося вище, золото поступово набуло особливої споживної вартості як загального еквівалента, що заслонила собою його природну споживну вартість. Тому світова практика використання золотих грошей підготувала суспільство до сприйняття неповноцінних грошей, не пов'язаних із золотом, як більш ефективної грошової форми. На цій підставі економічна думка остаточно дійшла висновку, що гроші не адекватні золоту, що вони - щось інше, складніше явище суспільного характеру, який не може бути виражений навіть благородними металами.

Неповноцінні гроші - це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Перехід до неповноцінних грошей відбувався поступово. Перші їх форми з'явилися ще за часів панування металевих грошей. Тому в історії грошей був тривалий період існування змішаних форм, властивих повноцінним і неповноцінним грошам. Основними формами неповноцінних грошей є білонна (розмінна) монета, паперові гроші (казначейські зобов'язання), банківські зобов'язання (банкноти), депозитні вклади, квазігроші. Не маючи субстанціональної вартості, усі вони застосовуються як гроші лише тому, що в економічних контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра в можливість використати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Фактор довіри до цих форм стає вирішальним для їх функціонування як грошей, завдяки чому вони дістали також назву кредитних.

Кредитні гроші класифікуються за кількома критеріями. Залежно від форми існування виділяють готівкові гроші, розмінну монету, депозитні гроші; залежно від статусу емітента та характеру емісії - казначейські та банківські гроші.

Паперові гроші - це нерозмінні на метал знаки, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов'язковими до приймання у всі види платежів. По суті, це - завершена форма знака вартості, яка відірвалася не тільки від субстанціональної вартості грошей, а й від реальних потреб обороту. Мірилом їх емісії стає не потреба обороту в платіжних засобах, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту. Такі гроші називають ще казначейськими.

Банківські гроші - це теж неповноцінні знаки вартості, які емітуються банками на основі кредитування реальної економіки, завдяки чому їх випуск тісно пов'язується з потребами обороту, забезпечується їх вилучення з обороту при погашенні позичок і підтримка стабільної вартості. У цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно з паперовими грошима.

Депозитні гроші - це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб'єктів у банках. Вони не мають речового виразу і використовуються для платежів у безготівковій формі. Рух їх здійснюється по рахунках у банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів - чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Успішне функціонування депозитних грошей можливе лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб'єкт грошового обороту може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт ринку і йому гарантується повне їх збереження. За цих умов власник грошей на рахунку в банку може дати доручення останньому перерахувати всю суму чи частину її своєму контрагенту і в такий спосіб погасити борг. Переміщуючись по рахунках у банках, депозитні грошові суми успішно виконують функції купівельного та платіжного засобів, а відтак включаються в загальний грошовий оборот.

Електронні гроші - - це різновид депозитних грошей, які існують у пам'яті комп'ютерів і здійснюють свій рух автоматично з допомогою комп'ютерних систем за безпосередніми розпорядженнями власників поточних рахунків. Ця форма органічно поєднує у собі всі переваги депозитної та готівкової форм грошей: немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівки; досягається значна економія витрат на їх виготовлення, збереження, перерахування, перевезення тощо; кожний платник має можливість вмить виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки, як і в платежах готівкою.

Носієм електронних грошей є пластикова картка - іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому можливість оплатити через комп'ютерні мережі свої покупки і погасити борги переказом грошей по рахунку без використання готівки чи паперових платіжних документів. Упровадження пластикової картки в розрахунково-платіжну практику значно розширило сферу функціонування депозитних грошей, включило в неї масові платежі населення, прискорило обіг грошей, створило великі зручності для платників, зменшило витрати обігу. Все це надало депозитним грошам нової якості, що знайшло відображення в новій назві - «електронні гроші».

Список використаних джерел

1.      Артус М.М. //Гроші та кредит.// - К.: Видавництво Європейського університету, 2012. - 166 с.

.        Варламова Т.П., Ермасова Н. Б., Варламова М. А. Деньги, кредит, банки. - М.: РИОР, 2012. - 126 с.

.        Галицкая С.В. Деньги. Кредит. Финанси. - М.: Эксмо, 2012. - 495 с.

.        Гальчинський А. Теорія грошей. - К.: //Видавництво Соломії Павличко "ОСНОВИ", 2011. - 412 с.

.        Гриньова В.М., Проскура О. Ю.// Гроші і кредит. - Х.: ВД "ІНЖЕК", 2007. - 207с.

.        Гроші та кредит.// - Л.: Видавництво Львівської комерційної академії, 2010. - 92 с.

.        Зазвонова Л.А., Фомин Ф.Ф.// Деньги и кредит.// В 2 ч. - Ч.1. - К.: Издательство Европейского ун-та, 2013. - 175 с.

.        Івасів Б.С. Гроші та кредит. - Т.: Карт-бланш, 2010. - 528 с.

.        Колесніченко В.Ф. //Гроші та кредит. //- Х.: Видавництво ХНЕУ, 2010. - 208 с.

.        Колодізєв О.М., Яременко О.Р. //Гроші та кредит. - //Х.: ВД "Інжек", 2010. - 156 с.

.        Полтавець Л.Т., Проша С.Ф. //Гроші та кредит. //- К.: КНУБА, 2009. - 70с.

.        Розмарина А.Л. //Гроші та кредит у системі сучасних економічних відносин.// - О.: ТЭС, 2011. - 109 с.

.        Савлук М.І., Мороз А.М.,Л азепко І. М.,я // Гроші та кредит. - К.: КНЕУ, 2010. - 677 с.

.        Челноков В.А. //Деньги. Кредит. Банки.// - М.: ЮНИТИ, 2012. - 367 с.

.        Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс] / - Режим доступу: www.bank.gov.ua

.        Економічна теорія: Підручник / За ред. В.М. Тарасовича. 2009. - С.371