єднаності, агресивності особливої актуальності набуває важлива педагогічна проблема формування духовних цінностей школярів.
Суспільне життя переконує, що без формування і розвитку таких цінностей як : добро, любов до людей, повага до себе та оточуючих, гуманізм, довіра, відповідальність, патріотизм, створення гармонічних стосунків, щирість, творча ініціатива, винахідливість, толерантність, життєвий оптимізм, неможливо будувати гармонійні та цивілізовані стосунки у суспільстві.
На жаль, незважаючи на велике значення духовних цінностей в житті людей, вони ще не зайняли належного місця в системі цінностей підростаючого покоління.
Школа здебільшого не зуміла подолати авторитаризм та залишки радянського навчання і виховання, щоб взяти до уваги інтереси та проблеми особистості школяра. Вчитель повинен стати помічником і другом для школяра у навчально-виховному процесі, розкрити і розвинути його потенціал, виховати у ньому найнеобхідніші ціннісні орієнтації для життя та праці у суспільстві. У освітній системі виховна робота не може розглядатися як набір певних заходів, вторинних стосовно процесу передачі знань. Настав час переосмислити сутність самого явища виховання. Ведучи мову про шкільне виховання, слід зазначити, що «розвиток людини» можна розпочати від перших днів появи дитини до навчання в освітніх закладах.
Необхідність виховання дитини на основі духовних цінностей відстоювали гуманісти минулого (Мішель Монтень, Франсуа Рабле, Еразм Роттердамський, Вітторіно да Фельтре, Гельвецій, Гольбах, Дідро, Ламетрі).
На духовних цінностях як меті розвитку людини наголошували видатні вітчизняні мислителі ХVIII - ХІХ ст. (М.Бердяєв, Ф.Достоєвський, М.Козачинський, Я.Козельський, Г.Сковорода, В.Соловйов, Л.Толстой, П.Грабовський, В.Каразін, І.Котляревський, М.Коцюбинський, Леся Українка, І.Франко, Т.Шевченко).
Аксіологічні проблеми виступають предметом методологічних, теоретичних та практичних досліджень філософів (М.Бахтін, В.Біблер, Г.Давидова, О.Дробницький, О.Здравомислов, О.Караченцов, І.Кузнецов, О.Лосєв, О.Чанишев, В.Чанишев, В.Харчев, В.Ядов та ін.), які розглядають проблеми діалогу культур, цивілізацій, народів, на основі яких виникають і формуються духовні цінності.
Особливе значення у формуванні духовних цінностей має вивчення будь-якої мови, яка виступає засобом виховання (Є.Вінарський, П.Гальперін, М.Деркач, І.Зимня, О.Леонтьєв, Г.Китайгородська, Ю.Пасова, Г.Рогова, В.Слободчиков, С.Шатілов, Л.Щерба та ін.).
Вагоме значення у розробці педагогічних умов формування духовних цінностей школярів надається питанням духовного катарсису (А.Анікст, В.Асмус, Е.Баллоу, Н.Берхін, Ю.Борєв, Ш.Бутчер, Л.Вороніна, Л.Виготський,
Дж. Дземідок, І.Карпенко, О.Лосєв, Д.Лукач, В.Семенов, Й.Хейзінга, В.Шестаков, Г.Шингаров, Т.Флоренська, З.Фрейд, Г.Шевченко та ін.).
Актуальність та доцільність дослідження зумовлені необхідністю встановити соціальне значення виховання школярів на засадах духовних цінностей та виявити і всебічно вивчити найбільш ефективні педагогічні умови формування духовних цінностей у школярів та виявлення нових виховних можливостей іноземної мови.
Враховуючи стандартизацію виховного процесу, зокрема збереження застарілих способів передачі ціннісного ставлення до світу, уявлення про духовність подаються в готовому вигляді, відбувається підміна духовно - моральної педагогіки випадковим набором виховних заходів, що перешкоджають розгортанню процесу розвитку і формуванню самої особистості.
Отже актуальність проблеми, недостатня розробленість її у педагогічній літературі, несистематичне її використання у навчально-виховному процесі зумовили вибір теми курсової роботи «Теоретико - педагогічні аспекти формування духовних цінностей школярів в процесі вивчення іноземної мови».
Обєкт дослідження - процес формування духовних цінностей у школярів.
Предмет дослідження - формування духовних цінностей у школярів у процесі вивчення іноземної мови.
Мета дослідження - теоретично обґрунтувати методику формування духовних цінностей у школярів у процесі вивчення іноземної мови.
Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що ефективність формування духовних цінностей у школярів у процесі вивчення іноземної мови може бути досягнута, якщо цей процес побудувати на основі розробки й реалізації таких умов: постійне урахування динаміки ціннісної сфери школярів з метою оперативного коригування навчального процесу з індивідуальним підходом до кожного учня, залучення школярів у катарсичну навчально-виховну діяльність, яка забезпечить їх духовний розвиток, застосування креативних методів аксіологічного змісту на уроках іноземної мови для активізації творчої та пізнавальної діяльності учнів.
Для досягнення поставленої мети та перевірки висунутої гіпотези ми сформулювали наступні завдання курсової роботи:
·вивчити рівень висвітлення проблеми цінностей у науково-методологічній та психолого-педагогічній літературі;
·на основі аналізу психолого-педагогічної літератури визначити головні методологічні й теоретичні аспекти розвязання проблеми формування духовних цінностей у школярів;
·уточнити сутність поняття «духовні цінності школярів»;
·визначити потенційні виховні можливості іноземної мови як засобу формування духовних цінностей у школярів;
·продіагностувати стан сформованості духовних цінностей та соціокультурного досвіду у школярів та визначити їх особливості;
·розробити та охарактеризувати методику формування духовних цінностей у школярів засобами іноземної мови;
·визначити сукупність педагогічних умов, необхідних для формування духовних цінностей у школярів;
·розробити педагогічне забезпечення катарсичного напряму процесу формування духовних цінностей у школярів на уроках іноземної мови.
Для розвязання поставлених завдань та досягнення визначеної мети застосовувався комплекс методів дослідження:
vтеоретичні (аналіз філософської, психолого-педагогічної, навчально-методичної літератури з метою зясування поняття духовності і духовних цінностей та розробки теоретико - педагогічних умов формування духовних цінностей у школярів, аналіз текстів підручників, навчально-методичних комплексів, аналіз навчальних програм з іноземних мов (англійська та німецька мови) для визначення теоретико-методологічних основ дослідження, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація);
vобсерваційні (спостереження);
vдіагностичні (інтервювання, анкетування, вивчення продуктів діяльності учнів, бесіди з учителями та учнями).
Нормативну базу дослідження складають Закон України «Про освіту», Концепція національного виховання, Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст., Концепція розвитку загальної середньої освіти, Закон України «Про мову», Державна програма з іноземних мов для загальноосвітніх шкіл, які чітко визначають завдання, спрямовані на якісне оновлення навчально-виховного процесу, його модернізацію, створення можливостей для найповнішої самореалізації підростаючого покоління.
Базою дослідження стали загальноосвітня школа №1 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов у м. Вінниця та НВК «СЗШ І-ІІІ ступенів №1-гімназія смт. Тростянець.
Наукова новизна полягає у розробленні та характеристиці формування духовних цінностей в учнів засобами іноземної мови, обґрунтуванні основних умов та принципів формування духовних цінностей.
Практична значущість дослідження полягає у тому, що у роботі сформульовані теоретичні положення, що у сукупності дають цілісну систему ефективного формування духовних цінностей у школярів; уточнена загальна структура і поняття духовних цінностей; обґрунтована залежність формування духовних цінностей школярів від компетенції вчителя; визначено, як формуються духовні цінності у процесі вивчення іноземної мови і які методи і засоби сприяють цьому.
Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, два розділи, висновки до кожного розділу, загальні висновки, список використаних джерел, резюме, додатки.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ У ШКОЛЯРІВ
1.1 Висвітлення проблеми духовного катарсису у психолого-педагогічній літературі
Є всі підстави стверджувати, що вищим видом духовної активності людини є катарсична діяльність, тому що «катарсична діяльність створила «людину духовну» сформувала її як вершину біосоціальної еволюції, як культурно - історичну домінанту. Історія людської культури - це процес неухильного удосконалення і збагачення катарсичної діяльності: від її психофізіологічного до власне духовного рівня, від насолоди біологічним благополуччям і комфортом (їжею, статевим актом, безпекою) до задоволеності результатами праці, соціальної комунікації, творчості в мистецтві»[8, с.4].
Знання з приводу змісту і застосування механізмів духовного катарсису виявилися вкрай необхідними, оскільки у процесі переживання катарсичного стану людина долає життєво важливі суперечності та конфлікти, досягаючи морально-психологічної, духовної рівноваги з соціоприродним середовищем і власним «я».
У соціокультурному плані виховання можна розглядати як процес катарсичного перетворення особистості. «Катарсис - це цілісний, насичений, динамічний стан особистості, що виражає вищий ступінь її духовної організації і виникає в результаті очищення, ускладнення й піднесення її цінностей й ідеалів до рівня соціально значущих, національних, загальнолюдських» [12, с.128]. Зазначимо, що привабливість цього підходу полягає в тому, що основу духовного катарсису складає «сходження» суб'єкта до особливо важливих - духовних цінностей та ідеалів. Тим самим виховання, катарсис і духовні цінності включаються в єдину духовно-практичну систему, у якій мета, засіб і результат максимально зближаються.
Формування духовного припускає внутрішню структурну перебудову свідомості, почуттів і поведінки особистості за допомогою введення нових елементів і зв'язків у її соціокультурний досвід.
Духовне піднесення означає свідоме прийняття індивідом нових для нього соціально значущих цінностей і ідеалів, стійку орієнтацію на їхню реалізацію в особистому житті, у діяльності і спілкуванні з іншими людьми.
Можна припустити, що всім духовним цінностям у собі люди зобов'язані духовному катарсису. Тут виявляється подвійна діалектична залежність зазначених явищ. Через катарсис соціальні суб'єкти засвоюють загальнолюдський ціннісний досвід, а завдяки останньому - здатні пережити духовне очищення, ускладнення і піднесення.
Оскільки катарсис містить у собі емоційні, інтелектуальні, моральні, естетичні компоненти, то цілком закономірна і зрозуміла його здатність впливати на цілісний світ людської особистості. По своїй суті катарсис - складна, цілісна трансформація духовного стану людини, при якій духовні цінності не тільки «очищають», «ускладнюють» і «підносять» її, але й стають глибоко особистими. Катарсичність - головний критерій у засвоєнні духовних цінностей у процесі життя.
Тим самим підкреслимо, що доречне зближення понять «культура», «прогрес» і «катарсис». На думку Ільєнкова З.В.: «прогрес у культурі розкривається в наростаючому проникненні в неї наукового світогляду, у розширенні меж впливу матеріалізму у філософії, реалізму в мистецтві, духовного в етиці». [17, с.321].
Катарсичний зміст у прогресі духовної культури полягає в тому, що він - це висхідний розвиток творчої діяльності суспільства, процес збагачення її новими гуманістичними ідеями, більш глибокого пізнання світу і його позитивного перетворення з метою створення найбільш сприятливих умов для розширення свободи людини, її гармонійного розвитку, щастя і збереження.
Катарсис є універсальним механізмом духовної культури і виховання, він - «механізм формування механізмів», « механізм соціальної спадковості» [24]. Тому метод катарсису є основою для формування духовних цінностей.
Зараз обмеженість духовного світу особистості, що належить до постіндустріального суспільства негативно характеризує, насамперед, у ціннісному відношенні. Не випадково виникають такі його визначення, як «людина ринкова», «людина самовдоволена», «людина, наділена надзвичайною владою» і навіть «Ченгісхан з електронною машиною». Проблема духовних цінностей повинна бути предметом активної комплексної розробки шляхів її розвязання представниками різних наук. Вона має велике теоретичне і практичне значення, оскільки від її результатів залежить чіткість усіх політичних і гуманітарних програм, що визначають розвиток людського суспільства. На базі вищих духовних цінностей буде досягнута справжня єдність людства, перетворення його в гуманістичний «соціальний Всесвіт».
Тому утворилось одне із завдань навчально - виховного процесу, що спрямоване на формування духовних цінностей у підростаючого покоління. Катарсична педагогічна технологія, що розроблена І. М. Карпенком є «сучасною креативною технологією освітнього процесу. Її головна ідея полягає у цілеспрямованому педагогічному моделюванні ефекту духовного катарсису в навчально - виховному процесі» [11, c.21].
Методологічну основу технології становлять концептуальні положення про вплив мистецтва на духовний світ людини, про взаємозвязок та взаємозумовленість художньої літератури та соціальної практики, взаємозвязок загальнокультурного та професійного становлення особистості. Він описує катарсис як універсальний механізм мистецтва, що зумовлює зміст художньої творчості, естетичного сприйняття та духовного розвитку особистості. Катарсична педагогічна технологія побудована на катарсичній діяльності, змістом якої виступає інтенсивна, цілісна трансформація духовно -практичних основ особистості.
Таким чином, розширення видів і збагачення змісту катарсичної діяльності складає головну умову формування ціннісної сфери особистості. Необхідно використовувати потенціал катарсичних переживань у різних видах діяльності з метою нагромадження досвіду ціннісного ставлення до світу, властивого різним соціальним субєктам.
.2 Духовність та духовні цінності
Теоретико - ціннісна проблематика зявилась водночас з появою філософії. Людина прагнула визначити орієнтири для себе стосовно світу. Хоча самого терміна «цінності» ще не було, але вже у найдавніших філософських поглядах вживалися поняття, котрі були віднесені до різних проявів цінностей й оцінки як суспільних, соціальних і природних явищ, так і людських вчинків. Але окрема «наука про цінності» зявилася лише наприкінці IX століття, її повна назва - аксіологія [9].
Вивчення цінностей має важливе місце у сучасних науках: соціології, психології, історії, філософії, педагогіці. Тут більшість праць присвячено як теорії цінностей, так і визначенню структури різних ціннісних категорій. Аналіз літератури дав підстави вважати, що досі розробленої і загальноприйнятої концепції духовних цінностей немає ні у зарубіжній, ні у вітчизняної науці, що стало підставою для вироблення та обґрунтування структури духовних цінностей.
Оскільки життя суспільства - складний, цілісний процес активно-творчої діяльності людей, яка спрямована на засвоєння та перетворення світу, створення, збереження, примноження, засвоєння культури, у ході чого задовольняються, виробляються, розвиваються людські потреби. Світ культури - це світ предметів, наповнений ідеальним змістом та значенням, у яких закодована, акумульована соціальна інформація, досвід багатьох поколінь. У світ культури, в якому розгортається життя суспільства, входять цінності та норми, ідеї та образи, звичаї та традиції. У реальному суспільному житті щільно переплетені та рівно необхідні матеріальне і речове , ідеальне і духовне.
Духовне пронизує усі сфери суспільного життя - економічну, соціальну, політичну, суто духовну. Адже у будь-якому виді діяльності людина прагне задовольнити не тільки матеріальні, але й духовні потреби, переслідує ту чи іншу мету, реалізує конкретні плани, використовує певні ідеальні схеми діяльності, спирається на ціннісно-нормативну інформацію, що закодована в ідеальних образах. Цей процес виробництва та використання закодованої інформації і є духовним життям суспільства.
Духовне життя суспільства - це активно-творча діяльність людей - засвоєння та перетворення світу, яка полягає у виробництві, зберіганні, розподілі, споживанні духовних цінностей та ідеального змісту. Духовне життя суспільства зв'язане з задоволенням духовних потреб, функціонуванням свідомості (суспільної та індивідуальної), стосунками між людьми, багатоманітними формами їх спілкування. Духовне життя суспільства охоплює не тільки ідеальні явища, але й суб'єктів духовного життя, які мають певні потреби, інтереси, ідеали, а також соціальні інститути, що займаються виробництвом, розподілом та зберіганням духовних цінностей (клуби, бібліотеки, театри, музеї, навчальні заклади, релігійні та суспільні організації тощо). Ось чому не можна зводити духовне життя суспільства лише до функціонування суспільної свідомості. Стан духовного життя визначається усіма його складовими [25, c.98].
Духовне життя суспільства виступає як відносно самостійна сфера суспільного життя. Розподіл праці та соціальна диференціація суспільства привели до того, що духовна діяльність відокремилася в самостійний вид виробництва і стала заняттям окремих груп людей. Так виникла духовна сфера суспільного життя - один з рівнів духовного життя суспільства, що зв'язаний з спеціалізованим духовним виробництвом, спрямованим на задоволення переважно духовних потреб, з функціонуванням спеціалізованих соціальних інститутів, що професійно зайняті створенням, зберіганням та поширенням духовних цінностей.
Отже, духовна сфера - це духовне життя людей, яке цілеспрямовано організується суспільством. Духовна сфера має певну структуру та включає такі компоненти: духовне виробництво, духовні потреби, духовне споживання, духовні цінності, суб'єкти духовного життя і соціальні інститути, що забезпечують його протікання [36, с.107].
Результатом духовного виробництва є духовні цінності, світ ідей. Проте усі ідеї мають певних матеріальних носіїв, а усі матеріальні цінності мають певні ідеальні значення та зміст. Нова річ може народити і нове коло ідей. Знаряддями духовного виробництва виступають певні розумові форми, і тільки як додаткові засоби - відповідні матеріальні предмети. У процесі ж духовного виробництва та споживання триває інформаційне використання предмета безвідносно до його матеріальної форми, тим самим не зникає.
Такими передумовами, внутрішніми збудниками активності виступають потреби. Фундаментальні духовні потреби, що викликають духовне виробництво - пізнавальні, моральні,естетичні.
Пізнавальні потреби - потреби повязані з необхідністю одержувати об'єктивну інформацію про навколишній світ, щоб мати можливість адекватно у ньому орієнтуватися та його перетворювати відповідно до своїх потреб. А для суспільства задоволення пізнавальних і духовних потреб, а не тільки матеріальних, стає необхідною умовою розквіту. Людині потрібні не просто корисні, а вірні, точні, істинні знання, спираючись на які може раціонально будувати своє життя, більш-менш точно передбачати майбутнє та за допомогою наукових засобів наблизити його. Нарешті в сучасному світі наука починає йти, ніби попереду практики й істина стає важливою духовною цінністю [33].
Моральні потреби - моральні зразки, поняття, вимоги, що дають можливість людині оцінювати дійсність та орієнтуватися в ній. В психології і педагогіці моральні цінності розглядаються як складова частина колективу, що впливає на взаємовідносини у ньому. Моральні цінності виступають у якості таких форм: як моральні принципи, норми, ідеали, закони, їх виникнення обумовлено природними потребами спільного життя людей, а вони мають суспільно-історичний характер. З розвитком людства розвиваються і потреби людини. Людина потребує конкретних орієнтирів, певних критеріїв для розрізнення і розпізнання Добра і Зла. Категорії Добра і Зла - найважливіші моральні категорії [33].
Естетична потреба - це специфічний вияв жадоби людини до цілісності і тотожності, єдності і завершеності індивідуального і родового. Естетичне виникає і функціонує як особливий «орган»,спосіб гармонізації особистості і відновлення її цілісності та функціональної життєдіяльності і загальної активізації,формування творчого потенціалу. З самого початку естетичне було покликане вирішувати протиріччя, що утворилися в результаті суперечностей життя, постійного подолання і боротьби життєвих конфліктів і порушення психічного балансу. Тому потреба в естетичному найбільш нагальна тоді, коли людина втрачає свою тотожність з дійсністю, вступає з нею в конфлікт і виражає свою незгоду з всім, що суперечить її ідеалам і прагненням, або в моменти занепаду, втрати віри і стимулів до боротьби та творчості [33].
Гармонізація естетичних, моральних та пізнавальних потреб - необхідна умова нормального проходження духовного життя суспільства, розвитку духовності особистості.
Духовні цінності - ще один необхідний компонент духовної сфери. Поняття цінності виражає людське соціальне та культурне значення певних предметів, процесів, явищ дійсності. «Цінності не об'єктивні і не суб'єктивні, належать суб'єкту, створюються ним, але у відповідь на властиві людині об'єктивні потреби, матеріальні та духовні, з урахуванням об'єктивних властивостей самих предметів, їх здатності задовольняти відповідні людські вимоги» [28, c.84].
Багато науковців дотримуються думки, відповідно до якої духовні цінності - це історично сформована система узагальнених оціночних уявлень і ставлень людей до найважливіших умов їхнього буття, що забезпечують їхнє збереження і прогресивний розвиток як представників біологічного виду так і розумних соціальних істот [28].
Враховуючи взаємозв'язок духовних цінностей з основними умовами збереження і розвитку суспільства й особистості, можна стверджувати, що цих цінностей не може бути багато.
На нашу думку, соціокультурне призначення духовних цінностей розкривається в наступних параметрах. По-перше, вони визначають змістовне і смислове ядро буття людства, кінцеві цілі існування і його космопланетарні функції. По-друге, забезпечують загально родову ідентифікацію людства. По-третє, задають членам світового співтовариства «культурну матрицю» і визначають перспективи індивідуально-особистісного розвитку людей. По-четверте, на їхній основі формуються стандарти і критерії оцінки нового соціокультурного досвіду, що виробляються людством. По-п'яте, стимулюють вольову спрямованість людства до створення більш вдосконалених соціоприродних умов життя і діяльності. По-шосте, сприяють збереженню культурної спадкоємності різних поколінь людського роду. По-сьоме, забезпечують нагромадження стійких смислів і кодів, що сприяють духовному взаєморозумінню і співробітництву людей у різних сферах життя [15, c.87].
До головних критеріїв виділення духовних цінностей ми відносимо наступні: збереження і розвиток людства як біологічного виду і свідомого історичного суб'єкта; збереження і розвиток окремих рас і націй як рівноправних членів світового співтовариства; збереження і розвиток окремої людини як представника біологічного виду і розумної суспільної істоти.
·Таким чином, до основних духовних цінностей людського роду відносяться: право на життя (вітальна цінність);
·право на здоров'я (валеологічна цінність);
·право на людське співтовариство (соцієтальна цінність);право на особисту свободу (ліберальна цінність);
·право на працю (прагматична цінність); право на особисту власність (приватна цінність);
·право на пізнання (гностична цінність); право на інформацію (інформаційна цінність);
·право на спілкування (комунікативна цінність); право на індивідуальність (унікативна цінність);
·право на творчість (креативна цінність); право на всебічний розвиток (калокагативна цінність) [2].
Цінності - певний зміст, людське значення предметів навколишнього світу. Одночасно, цінність - ідея та вимога, що звернені до дійсності, закони, які диктують її досконалість. Інакше висловлюючись, цінності - це «матеріальні і духовні явища, які відповідають інтересам людей, задовольняють їх потреби» [9, c.117].
Психолого - педагогічна література виділяє такі принципи формування духовних цінностей особистості:
принцип гуманізму - сукупність поглядів, що виражають повагу гідності і прав людини, турботу про добробут людей, їхньому всебічному розвитку і створенню умов суспільного життя [36,c.94];
індивідуалізму - визнання автономії та абсолютних прав особистості у суспільстві [36,c.145]. В центрі всього навчально - виховного процесу знаходиться учень, його інтереси та проблеми, місце для самоствердження, розвитку, пошуку і вдосконалення;
колективізму - принцип суспільного життя та співпраці людей.[36,c.181].Цей принцип залучає школярів до створення позитивних стосунків у колективі і сприятливої психологічної атмосфери, гармонійного співіснування та співпраці;
альтруїзму - принцип, який полягає у безкорисній допомозі людям, у готовності жертвувати для їх добробуту власними інтересами.[36,c.13];
адекватності виховуючого середовища - передбачає забезпечення в кожному шкільному колективі балансу управління і самоврядування, комфортної життєдіяльності як учнів, так і педагогів, створення оптимальних умов для прояву творчості особистості; соціального загартування - передбачає залучення учнів до ситуацій, які потребують вольового зусилля для подолання негативного впливу соціуму, вироблення соціального імунітету, стійкості від стресів, рефліксійної позиції [14, c.43];
толерантності і комунікативної спрямованості (партнерський тип стосунків) - передбачає прояв терпимості до інших людей, їх поглядів, цінностей, поведінки.
Отже духовність - це внутрішній світ людини, це стрижень, фундамент внутрішнього світу людини. Йому не можна навчити з допомогою настанов. Можна вказати лише шлях, але не можна заставити по ньому йти. Духовність - це те, що відрізняє людину, що властиве лише їй одній.
Духовність - творча спрямованість, наснага людини; певний тип світо відношення,що полягає у триєдності ставлення до світу природи, суспільства та інших людей і до самого себе. Виходити з розуміння людини як духовної істоти, означає, що ми визначаємо за нею безумовне право на духовне самостановлення, самодіяльність, тобто сприймаємо її як справжнього субєкта власної життєдіяльності, який несе відповідальність за її здійснення.
Метою духовного самовдосконалення є досягнення гармонії між власним життям і навколишнім світом.
Індійський філософ Ш.А.Грош говорить: «духовність у своїй суті є пробудженням внутрішньої дійсності нашого створіння, нашої душі, внутрішнє прагнення пізнати, відчути і ототожнити себе з нею, увійти в контакт з вищою дійсністю . обєднатися з нею, і як наслідок цього контакту - перетворити всю нашу істоту на нову, в нову особистість, в нову природу».
«Духовність не зводиться до інтелектуальності, ідеальності, звернення розуму до етики, чистої моралі або аскетизму. Духовність не є й чиста релігійність, чи емоційне піднесення духу, або розумова довіра і урегульованість поведінки на цих засадах» [14,c.42].
Духовному світові особистості, що формується, надавав великого значення В.А.Сухомлинський. Він розглядав формування духовного світу людини в тісному звязку як із його розумовим, так і з моральним та естетичним розвитком. Видатний педагог писав: «Сфера духовного життя людини - це розвиток, формування і задоволення його моральності, інтелектуальних і естетичних запитів й інтересів у процесі активної діяльності. Джерелом духовного світу людини є матеріальний світ, обєктивна дійсність і особливо такі важливі її сфери, як громадське життя людини, його соціальний і моральний досвід»[34, c.32].
Взагалі, духовно багатою людиною вважають людину, яка живе в гармонії із собою і світом, в якої сформовані духовні цінності, тобто, ті якості і риси, життєві установки, що існують для кожної людини, що становлять її ідеал.
.3 Формування духовних цінностей як психолого-педагогічна проблема
Духовний вакуум охопив систему освіти і виховання. Втрачено основи християнського світогляду, внаслідок чого неможливе формування підвалин обєднуючої національної ідеї, у змісті освіти спостерігається світоглядний хаос, орієнтація на бездуховний інтелектуалізм. Все це негативно позначається на духовному здоровї особистості, у дитини втрачається сенс життя, впевненість у власному майбутньому і майбутньому своєї країни.
Розповсюджуються такі негативні явища у дитячому і молодіжному середовищі, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид, злочинність і бродяжництво. На розвиток дитини негативно впливають продукція секс-індустрії, засоби масової інформації, особливо телебачення. Державна політика спрямована не на створення і підтримку молодої сімї, а на стимуляцію позашлюбного життя через пропаганду статевих знань і розповсюдження засобів контрацепції. На підставі цих причин ми провели анкетування серед школярів на визначення їхнього рівня сформованості духовних цінностей (Додаток А). Анкетування показало, що рівень сформованості духовних цінностей школярів недостатній, лише 48% опитаних школярів мають високий рівень сформованості духовних цінностей.
Саме тому гостро стоїть завдання створити концепцію національного виховання. А для цього необхідно звернутися до духовно-освітянської спадщини нашого народу. Тому проблема духовного виховання підростаючого покоління сьогодні відноситься до ряду глобальних. Вона усвідомлюється багатьма країнами, народами. Однак, ця проблема вирішена недостатньо і полягає в тому, що в державі і суспільстві немає погодженості в оцінці основних цінностей на яких потрібно виховувати молодь. А духовне відродження української нації неможливе без змін у всіх сферах життя: в економіці, культурі й у свідомості. Тому проблему формування духовних цінностей нинішнього покоління українців можна назвати і морально-етичною, і психолого-педагогічною, і суспільно-політичною.
Однією з основних в світі стала ідея проникнення духовних основ у всі сфери життя. Сюди належать факти й принципи виховання підростаючого покоління. Діти стали мимовільними свідками соціального розшарування суспільства, постійної загрози безробіття батьків, війн, злочинності, занепаду культури, духовності і моральності. Тому створення основ формування духовних орієнтацій на практиці навчання і виховання - питання життєво необхідне.
Духовні ціннісні орієнтації - це прагнення виховання людини, в якомога повному втіленню у ній людської сутності. Не вважається, що духовна традиція виховання є явищем педагогічної думки лише сьогодення. Духовна традиція своїм корінням іде в глибинні витоки людської культури. Ще давнину задавалися питання, які не втратили свого значення й актуальності і нині: «Що таке істина?», «Що таке добро?», «Що таке краса?». Через століття вчені дійшли висновку, що це три категорії питань тісно пов'язані між собою. Досліджуючи стосунки між істиною, добром та красою, вчені знайшли для них єдине і загальне поняття - поняття «цінність». І це цілком можна пояснити, адже добро є моральною цінністю, істина - пізнавальною,а краса - естетичною. Поняття «цінність» стало однією з найуживаніших у сфері гуманітарного знання [33].
Вивчення з допомогою ціннісних орієнтацій займає важливе місце у сприйнятті сучасних наук. Цінності можуть бути як предметні,так і суб'єктні.
Фактично вони є лише «двома полюсами ціннісних відносин людини до світу; перші виступають об'єктами (предмети, потреби і інтереси,взяті лише у суб'єктно - психологічному вираженні), а другі - як вираз того самого вираження з боку суб'єкта.
Звісно, далеко ще не все ідеї рівноцінні в навчаннях цілях, але не всі містять гуманістичне, творче, оригінальне. Вважається, що теорія цінностей («аксіологія») як особлива галузь гуманітарних наук з'явилася наприкінці XIX ст., але прагнення теоретично осягнути ціннісне ставлення виникло набагато раніше цього. Судження про різні види цінностей - благо, краса, добро, святості - можна зустріти і в класиків античної філософії, і в теологів середньовіччя, і в мислителів епохи Відродження, й у роботах учених нової доби, «…доброчесна людина як така є мірою істинної цінності» [4, c.278].
Під кінець античності посилився інтерес до людської індивідуальності і суб'єктивності. Так теоретико - ціннісні уявлення з'являються у філософській думці найдавніших цивілізацій - Індії, Китаю, Греції. На Американському континенті виникла філософія, у якій однією з центральних проблем була проблема цінності всього наявного.
За всієї суперечливості концепцій, сформованих протягом кількох століть історії аксіології, головний результат цієї історії не визнати позитивним: він полягає у затвердженні аксіологічної науки у ряді гуманітарних наук.
Величезне значення для збагачення ціннісного світогляду мало прийняття Руссю християнства, органічне освоєння християнських цінностей, що влилися в цінності давньослов'янської культури.
У другій половині ХХ століття майже центральне місце займало співвіднесення добра і зла. Без упину докладно у роботах К.Д. Ушинського, Л. Н. Толстого, і більше пізніх С.Т. Шацького, В.А. Сухомлинського, відзначимо, що педагогічна природа гуманізму лежать у царині людських взаємовідносин вчителя і учня. У цих питаннях особистість учня є головним цінністю, зі своїми внутрішнім світом, інтересами, потребами, здібностями, можливостями і особливостями. Часто формування духовних цінностей ототожнюється з гуманним ставленням до дитини, бо особисті якості формуються спираючись на різні цінності - справедливість, доброту, милосердя, честь, совість, етичність, поняття про обов'язок, повагу до людської гідності. По суті, це основна спрямованість всієї діяльності вчителя. Її головною метою є розвиток дитині, здатної на усвідомлений і відповідальний вибір поведінки й вчинків у різних життєвих ситуаціях, не нехтуючи духовними цінностями.
За характером використання можна назвати п'ять типів культурних зразків: шаблон, обмеження, спосіб, символ і цінність. За рівнем складності виділяють елементарні, культурні і конструктивні зразки, хоча, загалом, їх можна зарахувати до розряду загальнолюдських зразків, чи цінностей. Цінності пронизують геть усі сфери суспільної життя, всі соціальні структури та стосунки [10].
У творах вітчизняної літератури позначилося два трактування природи ціннісних явищ, засновані на діалектичній триєдності: «річ - властивість - ставлення» [11, c.234]. Мається на увазі, що цінностями є речі й їх властивості, які потрібні в ролі коштів для задоволення людських потреб та інтересів. Предмети, явища і властивості, яких торкаються інтересів людей, набувають притягальну силу окремих особистостей, великих і малих соціальних груп.
Також вважають, що цінність є ставлення значимості об'єктів соціального і природного світу для суб'єкта соціальної практики (особистості, колективу, суспільства). Цінність, на їхню думку, залежить від властивості як суб'єкта, так і об'єкта. Вона об'єктивно задана практичною діяльністю суб'єкта. Віддзеркалення цієї об'єктивної значимості у свідомості це і є цінність.
Системи цінностей у сенсі слова - це внутрішній стрижень культури, об'єднувальна ланка всіх форм суспільної свідомості. На думку О.Г. Здравомислова, цінності - це «уособлені у розвитку самої історії, завдяки поділу праці сфері духовного виробництва інтереси»[16, c.66].
Розгляд специфіки, забезпечення і структури духовних цінностей слід пов'язувати з запровадження її першого елемента - суб'єкта цінності. Це, по-перше, «природа як джерело і умова життя і його духовного потенціалу, виступає як самоцінний суб'єкт, а не лише умови та середовища міжсуб'єктних відносин. Суб'єктом духовних цінностей можуть виступати людина і будь-яка спільність: сім'я, соціальна група, шкільний клас, група, нація, народність, суспільство. А ще нашаровуються різні типи відносин: міжособистісні, міжвікові, міжстатеві, міжнаціональні» [16, c.55].
«Другим вихідним елементом є об'єкт - носій цінності. Це по - перше, природа як джерело життя, суб'єкт і середовище проживання, а й як безпосередній об'єкт - посередник людських відносин. По-друге, ним може бути лише таке явище, подія, факт, ідея, які мають у процесі оцінки їхньої суб'єктом позитивну чи негативну значимість. Ця значимість і робить об'єкт оцінки носієм відповідних економічних, політичних, правових, моральних, релігійних чи естетичних цінностей» [16, c.57].
Аналіз літератури дає підстави вважати, що цінність висловлює людський вимір культури, втілює у собі ставлення до форм людського буття, людського співіснування, характеризує людський вимір суспільної свідомості. Про те, що духовні цінності є цінностями індивідуального суб'єкта.
Розробленої і загальноприйнятої концепції духовних цінностей немає ні з в західній літературі, ні у вітчизняної. Духовні цінності - одне з найбільш часто вживаних термінів. Духовні цінності - це ідеал, символ, зразок, регулятивна ідея, й у цій ролі вони теж мають право займати відповідне місце у нашій свідомості і світогляді. Вони мають вплив на людську діяльність, людську поведінку, громадське життя, розвиток культури. Зрозуміло, що вплив цей виявляється по-різному, залежно від виду цінностей - релігійних чи естетичних, моральних чи художніх, від особливостей аксіологічного суб'єкта - індивідуального чи сукупного, від того,чи функціонує цінність всередині духовного світу суб'єкта.
Тому нині розвинулася теорія особистісно - орієнтованого виховання, головним завданням якого є заохочення активності вихованця, допомога йому в пізнанні самого себе, формування мотивації постійного самовдосконалення, прищеплення ефективної його методики, чітке визначення духовних цінностей і змістовних життєвих орієнтирів, сприяння самовираженню, саморозкриттю і самореалізації вихованця, своєчасне коригування його дій. Тобто вихователь із «всезнаючого» і «всевладного» перетворюється в режисера постійного самовдосконалення особистості вихованця [22].
На думку І. М. Беха, «завдання допомогти дитині усвідомити себе як особистість має стати головним для педагога як організатора виховного процесу... тільки через усвідомлення можливе опанування складових внутрішнього світу, тобто формування вихованця як суб'єкта власного морально-духовного розвитку. Але це означає усвідомити себе як особистість щодо дитини, яка ще має стати цією особистістю, в якої ще не розвинено базових особистісних цінностей» [2].
Отже, особистісно - орієнтований підхід спрямований на виховання людини, здатної жити серед людей за законами добра, справедливості, кохання - тобто того, що входить в поняття її духовних цінностей. Оскільки мова йде про людину, становлення її особистості, закономірно йдеться про пріоритетні співвідношення навчання, розвитку та виховання. Раніше приділялась увага фізичному вихованню, сьогодні головне - навчання й розвиток підростаючого покоління. Адже сьогодні потрібне виховання на рівні з навчанням,бо це розвиток особистості, особливо у духовному аспекті. І в нинішніх умовах було б не так доцільне виховання, як самовиховання. «Дитина робить себе сама, тому ми - його помічники, залежно від нашого профілю. Психологічні механізми розвитку діють через предмет діяльності. Найпотужнішим засобом розвитку, отже, і традиції виховання є навчальна діяльність» [11, с.75].
Культура як головний чинник накопиченого людством досвіду, соціальних і духовних цінностей оперує поняттям «справедливість», «краса», «добро» тощо. Вона визначає провідні ціннісні категорії для усіх поколінь. Культура неспроможна існувати поза і крім людини. Багатство його здібності, форм спілкування, і видів діяльності спрямоване на створення різних цінностей. Один із особливостей культури у тому, що володіючи безліччю цінностей, вона об'єктивно дає можливість людині при їх прийнятті зробити самостійний вибір. Держава зі своїми соціальними функціями може стимулювати ті засоби і способи, що з самого раннього віку привчають дитину вміти робити доцільний вибір [13].
У сучасній освіті відбувається орієнтація на особистість, на розвиток особистості, що перетворює культуру в важливий чинник духовного відновлення як суспільства загалом, і окремої особистості. Нас цікавить навчально - виховний аспект культури як збереження її духовних цінностей в традиціях народу і передачі дітям у тісному взаємозв'язку минулого досвіду й розвитку всього суспільства загалом і окремо взятій особистості. Саме у сучасній педагогіці особливо загострилася увага до культури як чинника соціального розвитку. Багато вчених дійшли висновку, що духовні і соціокультурні ознаки конкретного народу чи проведення окремого регіону істотно впливають на розвиток усього суспільства.
Однією із визначальних покликань вітчизняної освіти є, переконання, що забезпечує людині розуміння цінності світу і кожної людини у ньому. Системи цінностей виокремлює цінності, пов'язані з утвердженням особистістю своєї ролі в соціальній сфері; цінності, які задовольняють потреби в спілкуванні;цінності, що зорієнтовані на саморозвиток творчої індивідуальності; цінності, що дозволяють здійснити самореалізацію;
цінності, що дозволяють задоволення практичних можливостей.
Продовжуючи традиції вітчизняного духовно-морального виховання, В.А.Сухомлинського розумів виховання як головну працю над душею дитини, направити і замінити формування внутрішнього плану свідомості через засвоєння зовнішніх дій з предметами і соціальними формами спілкування [34].
Питання виховання, на жаль, поки що вирішуються погано. І справжня причина - невміння вчителів, їхня низька професійна компетенція, тому і у нашій державі немає згоди у цінностях, на яких можна й потрібно виховувати молодь.
Мета духовного навчання Є.В. Бондаревска визначає як «виховання цілісного людини культури, має взаємозалежні природну, соціальну і культурну сутності» [4, с.73]. Є.В. Бондаревска виділяє такі поняття, характерні для такого виховного процесу: виховання гуманної особистості (милосердя, чеснота тощо.); виховання вільної особистості (високий рівень самосвідомості, самостійність прийняття рішень тощо.); виховання в людини культури (знання рідних і іноземних мов, літератури, історії, інтелігентність тощо.); виховання творчої особистість ( розвиток інтелекту, уяви,уваги, знань, вмінь, навичок.); виховання духовної особистості (потреба пізнання, потреба удосконалення, краси.); виховання моральної особистості (честь, гідність, совість, поняття про обов'язок, повагу людської гідності,любов,патріотизм) [4].
І.С. Артюхова стверджує, що духовні цінності мають стати основою всіх шкільних предметних методик. Головна особливість особистісно - орієнтованого змісту освіти у тому, що його неспроможна задаватися окремо від процесуальної форми його існування - методики, технології, форми тощо. Крім поставлених ззовні стандартних компонентів, в зміст особистісно - орієнтованої світи включаються емоційно- ціннісні, особистісні елементи, які невідривні від самого процесу навчання із властивою йому міжсуб'єктним спілкуванням. Отже, зміст уроків має складатися з наукової, культурної і духовної частин. Особлива функція освіти у тому, що своїм змістом воно закладає базові, фундаментальні основи вільної творчої особистості, моральної, духовної, екологічної, естетичної, економічної культур. Тому, як цілком слушно осмислювати роль освіти у контексті життя, пристосованого до культури, якій надана змога реалізації своїх сутнісних сил. Контекст життя, на думку цих авторів,- це контекст духовно розвитку. Родина і школа повинні прищепити дитині духовну культуру ще з дитинства і зберігати співпрацю у навчанні і вихованні у подальшому майбутньому, а також спонукати дитину до самоосвіти і самовиховання [1].
Вивчена і проаналізована філософська і психолого-педагогічна література показує, що проблема духовних цінностей та їх місце в вихованні особистості - одна з найважливіших у сучасної педагогічної науці. Проте дослідники досі не дійшли єдиного розуміння цінностей. Під поняттям духовні цінності розуміється ідеал, символ, зразок, регулятивна ідея, яка ввібрала глибоко пережитий історичний досвід людства, його потенціал і прагнення. Будь-яка цінність має вигляд вимоги щодо поведінки людини й фіксується цілою групою ціннісних еквівалентів.
1.4 Методи формування духовних цінностей у школярів
Ефективність духовного виховання значною мірою залежить від спрямованості виховного процесу, форм та методів його організації.
Провідним методом виховання духовних цінностей є метод творчого етичного діалогу, коли вчитель і учень або учні спільно шукають і знаходять відповіді на запитання, що дають можливість послідовної самореалізації особистісних сил і рис характеру. Побудова діалогічної взаємодії педагога з дітьми ґрунтується на сюжетній і проблемній основі, яка охоплює сукупність психолого-педагогічних прийомів і способів, стимулювання учнів до думки, дії, рішення, вчинку, забезпечуючи тим самим прояв субєктної сутності особистості.
Сюжетна, проблемна основа етичного діалогу визначається у відповідності з віковими та індивідуальними особливостями учнів. Її розвиток спрямований на опосередкований вплив через емоційне насичення занять різноманітними методичними формами залучення дітей до гри, тестів, практичних ситуацій морального характеру, які базуються на власному досвіді вихованців.
Виховний вплив етичного діалогу на уроках спрямований на засвоєння духовних знань, актуалізацію творчого потенціалу мислення, почуттів, обґрунтованого осмислення моральної проблеми. Основою етичного діалогу є вихід на моральний вибір, постійну рефлексію відносно своєї поведінки, вчинків, розвиток потреби учнів у духовному самовдосконаленні.
Серед методів духовного виховання важлива роль належить активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини та сприяють конструктивно-критичному способу мислення, здатності розрізняти добро і зло в повсякденному житті, протистояти аморальним спокусам. До таких методів належать: соціально-рольові ігри, соціодрама, метод відкритої трибуни, морально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, «мозкові штурми», метод аналізу соціальних ситуацій з моральним характером, ігри - драматизації тощо.
Особливістю цього виховання є його звязок з предметами гуманітарного циклу, де розглядаються окремі моральні проблеми. Втім, для процесуального сходження особистості до духовного ідеалу цієї інтеграції не достатньо. Для цього потрібно в якості обовязкового компоненту активізувати і обєднати в єдине ціле навчальну, факультативну і позаурочну виховну діяльність, оскільки в останній забезпечується накопичення та реалізація морального досвіду учнів, здатність в повсякденному житті проявляти доброту, відповідальність, совість, толерантність та інші чесноти.
Формування орієнтацій школярів на духовні цінності може здійснюватися за умови урахування їхніх вікових особливостей. Це підвищує якість процесу формування духовних цінностей у школярів.
ВИСНOВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ
У цьому розділі було висвітлена проблема духовних цінностей як психолого - педагогічної проблеми, адже у сучасному суспільстві школа втратила свої соціально - виховні функції, а виховання розчинилося в буквальному значені слова «освіта». Оскільки значення виховання дуже велике, воно своєї сутністю направлено в майбутнє, від якості виховної діяльності школи залежить доля майбутнього, духовне багатство суспільства. А закладаються ціннісні орієнтації у процесі виховання, розвиваються завдяки самовихованню. Від правдивого розуміння ідеалів, дотримання духовних цінностей значною мірою залежить ефективність і якість вирішення завдань у багатьох сферах нашого житті.
Сьогодні, як ніколи раніше, необхідно духовне виховання підростаючого покоління. Це твердження доводить проведене анкетування серед школярів на визначення рівня розвитку духовних цінностей. Також проаналізувавши психолого - педагогічну та філософську літературу було чітко виявлено поняття духовності та духовних цінностей, їх головні принципи і складові, що сприяло подальшому виявленню методів та умов формування духовних цінностей, до яких належать метод творчого етичного діалогу, метод демократичного стилю взаємодії, у рахування вікових особливостей, обєднання факультативної, навчальної та позаурочної виховної діяльності, погодженість держави і суспільства в оцінці основних цінностей, на яких потрібно виховувати молодь. Також було визначено основні принципи формування духовних цінностей: принцип гуманізму, індивідуалізму, колективізму, альтруїзму та ін.
2.1 Можливості іноземної мови у формуванні духовних цінностей
У ряді міст і районів, на регіональному, муніципальному рівнях у рамках реалізації Програми розвитку виховання вирішується важливе питання: що і яким чином необхідно зробити, щоб обєднати зусилля суспільства в інтересах особистості дитини, оскільки духовне становлення дітей і молоді, їх життєве самовизначення - найважливіша складова частина суспільного розвитку. Сьогодні дуже часто можна почути від педагогів: чим виховувати, як виховувати? Є вічні цінності: Життя, Земля, Батьківщина, Сімя, Дім, Істина, Праця, Культура, Мир, Добро, Милосердя. Саме на них завжди орієнтувалася і повинна орієнтуватися сьогодні виховна система школи.
Державний освітній стандарт з іноземної мови підтверджує той факт, що останнім часом починає складатися національна концепція виховання в нових суспільно-політичних і економічних умовах. Це виховання в людини культури, якій притаманні духовні цінності, багатство культурної спадщини минулого свого народу і народів інших країн, виховання людини, яка прагне до взаєморозуміння з ними, здатної і готової здійснювати міжособистісне і міжкультурне спілкування, зокрема у процесі вивчення іноземної мови.
Щоб виховати школярів у дусі демократії, свободи, особистої гідності, потрібно зі всією наполегливістю оновити процес виховання. Вихованню повинні сприяти не тільки окремі заходи, які проводяться після уроків, а й сам навчальний процес. Таким чином, необхідні нові виховні механізми, які привели б у рух виховну систему.
Рекомендації Ради Європи регламентують нову мовну політику в Україні, яка передбачає виховання в учнів розуміння та сприймання іномовної культури, порівняння її зі своєю рідною. На думку багатьох учених (Пасової Ю.І., Бориско Н.Б., Сафонової В.В. та ін.), виховання любові та поваги до своєї рідної культури буде ефективним, якщо ці якості сформовані стосовно іншомовної культури, тому ці два процеси взаємоповязані та взаємозалежні.
Одним із таких механізмів, на думку багатьох дослідників, є посилення гуманітарної і практичної спрямованості навчальних дисциплін, включення в їх зміст матеріалів, які допоможуть школярам засвоїти цінності суспільства і культури, в якій вони живуть, способи самовизначення в них. Зі сказаного випливає, що в процес навчання повинні широко включатися культурознавчі компоненти. Предмет «Іноземна мова» займає в цьому ряду особливе місце. Він не тільки знайомить з культурою країн, мова яких вивчається, але й шляхом порівняння відтіняє особливості своєї національної культури, знайомить із духовними цінностями. Іншими словами, це сприяє вихованню школярів у контексті «діалогу культур» [3].
Залучення до навчально-виховного процесу матеріалів культури значно підвищує мотивацію навчання, що дуже важливо, оскільки навчання без мотивації не є ефективним. Матеріали культури сприяють пізнавальній мотивації, тобто школярі не тільки оволодівають програмним матеріалом, але й знайомляться з невідомими фактами культури, що, безперечно, стимулює їх інтерес. Тому процес навчання з урахуванням інтересів школярів стає особливо ефективним.
Говорячи про полікультурність, ми повинні розглянути культурознавство як одну з наук, що на контрастно-пізнавальній основі вивчає: спосіб життя і варіативність стилів життя країн у полікультурних системах у контексті;соціальних цінностей, норм, традицій і звичаїв; соціокультурний портрет країн, їх народів і мов; ціннісно-смислові аспекти духовної, фізичної і матеріальної культури суспільств, що взаємно проникають один в один;історико-культурний фон і особливості історичної, етнічної памяті; культурну спадщину, культурну ідентичність і ментальність народів;соціокультурні аспекти комунікативної поведінки членів культурного суспільства;соціокультурні норми поведінки в умовах міжкультурної комунікації [23,c.131].
Подібні знання, загальні для учасників акту спілкування, прийнято називати фоновими знаннями, нормами поведінки, тобто такими, що тією чи іншою мірою піддаються «акультурації». «Акультурація визначається як процес пристосування до нової культури, що має на меті переорієнтацію способу думок, особливостей сприймання дійсності, а також установлених норм поведінки» [30, c.4].
Вивчення культури в соціумі дозволило вченим обґрунтовано виокремити такі взаємоповязані функції культури: пізнавальна (дозволяє за допомогою різнобічних знань показати повну картину світу); інформаційна (здійснює передачу соціального досвіду поколінь як всередині одного народу, так і між ними); комунікативна (за допомогою якої людина може вступати в спілкування з іншими людьми в своїй країні та за її межами);регулятивна або нормативна (вирішує завдання встановлення певних норм і вимог до всіх видів діяльності людини); гуманістична (формує замовлений суспільством тип особистості) [5].
Аналіз літератури з даного питання, зокрема робіт Біблера В.С., Пасової Ю.І., Сафонової В. В. та інших дає нам змогу дійти до висновку, що наслідком успішного досягнення виховних цілей у процесі навчання іноземної мови, а також при формуванні умінь іншомовного спілкування має бути накопичення учнями таких якостей, як: повага до інших народів, їх культурних, історичних і духовних цінностей і традицій; загальна культура міжособистісного спілкування, яка проявляється в умінні визначати в процесі мовної комунікації цілі, задачі і зміст спілкування і вибирати його форму, достатньо вільно орієнтуватися в ситуації, правильно сприймати і оцінювати партнерів спілкування (враховуючи їх вік, статус, комунікативну спрямованість), а також піддавати аналізу власну роль у мовному акті та оцінювати результати спілкування;громадянська позиція, усвідомлення своєї відповідальності перед народом, своєї національної гідності і рівності націй; обєктивне сприймання і оцінка життя у всіх його проявах під кутом зору естетичних цінностей;етична культура, відповідальність за всі свої думки, вчинки і справи, доброта, порядність, здатність до переживання і співчуття;допитливість і пізнавальна активність, розвинена здатність до цілеспрямованої поведінки в мовній комунікації і використання раціональних способів її реалізації; здатність обєктивно оцінювати власну діяльність, зокрема результати спілкування, засобом самоконтролю, тактовного подолання лінгвістичних труднощів, які зявляються в процесі мовного акту; свідоме ставлення до оволодіння іноземною мовою як засобом міжкультурного спілкування;прагнення до самоосвіти і самовдосконалення, зокрема за допомогою іноземної мови; соціокультурна компетенція, яка виявляється в прагненні й умінні вступати в комунікацію з іншими людьми.
Як наслідок, логічно зробити висновок про те, що іноземна мова несе з собою іншомовну культуру, і вивчення мови є вивченням іншомовної культури, під якою розуміємо всі ті матеріальні і духовні цінності, що створені і продовжують будуватися суспільством, і що може бути передане учню в навчальному і виховному аспектах при оволодінні іноземною мовою.
Нова філософія виховання утверджує погляд на особистість як найвищу цінність суспільства. Людина - мета, а не засіб. Це основна формула гуманізму, що вимагає розвитку в дітей рис, які допоможуть реалізовувати себе як частку суспільства, як неповторну індивідуальність зі своїми специфічними потребами, індивідуальними планами самореалізації.
Педагогічна політика в системі будь-якої національної освіти повинна бути спрямована на духовне виховання, що не тільки змінить і збагатить молоду людину як носія національної культури, але й зробить її всебічно розвиненою.
«Рідне» і «чуже» зближуються між собою. Це зближення не пригнічує національну свідомість, не виснажує національних почуттів, а, навпаки, дозволяє краще цінувати «своє» за рахунок порівняння з «іншим».
Для досягнення ефективності у міжкультурному спілкуванні недостатньо лише засвоїти мовну систему і набути мовленнєвих умінь і навичок - необхідно навчитися користуватися мовою відповідно до умов соціально-культурного середовища носіїв цієї мови, у якому відбувається формування пізнавальної та комунікативної культури особистості. Відтак, одним із пріоритетних завдань навчання іноземних мов є формування в учнів соціокультурної компетенції, що передбачає наявність знань про національно-культурні особливості країни, мова якої вивчається, про норми мовленнєвої та невербальної поведінки її носіїв, а також вимагає вміння будувати свою поведінку відповідно до цих особливостей і норм. Сучасна концепція мовної освіти робить важливий акцент на необхідності не обмежувати вивчення іноземної мови її вербальним кодом, а формувати у свідомості учня «картину світу», притаманну носієві цієї мови як представникові певної культури й певного соціуму.
Оскільки в Україні є різні типи шкіл, а саме: ліцеї, колегіуми, гімназії і т.д., то завдяки цьому дослідженню стало можливим подивитися, чи відрізняються чинники формування особистості учня у соціокультурному аспекті у школах з поглибленим вивченням іноземної мови та, з іншого боку, у загальноосвітніх школах.
В руслі соціокультурного підходу, школярам були запропоновані питання, спрямовані на виявлення рівня ознайомлення з іншомовною культурою, дані анкетування представленні у формі двох стовпчикових діаграм (Додаток Б). Виявляється, що у школах з поглибленим вивченням іноземної мови учні вже володіють соціокультурною інформацією, а також мають певні знання про культуру та побут країни, мову якої вивчають. Ми отримали наступні показники: «культуру спілкування»(88%); «звичаї та традиції»(71%); «спосіб або стиль життя»(40%); «соціальне середовище»(40%); «норми поведінки»(24%).
Цього не можна сказати про учнів звичайних загальноосвітніх шкіл, у яких відсоток таких відповідей значно менший: «культура спілкування»(41%); «звичаї та традиції»(52%); «спосіб або стиль життя» (39%); «соціальне середовище»(24%); «норми поведінки»(13%).
Отже методи і засоби вивчення іноземної мови дають можливість учням більше вивчити іншомовну культуру, виявити свої потреби в самореалізації, дозволяє здійснити диференційований і навіть індивідуальний підхід до учнів, ставить їх у ситуацію вибору, спонукає до більшої самостійності і активності, до вираження власної думки, оцінки, що стимулює духовні ціннісні орієнтації.
Також під час написання курсової роботи було опитано вчителів, щоб визначити, які лексичні теми з іноземної мови сприяють формуванню духовних цінностей у школярів. Результати анкетування представлені у формі діаграми
( Додаток В). Ми можемо побачити, що найпродуктивнішими є «Мистецтво» (72%), « Свята і традиції» ( 63% ), «Спосіб життя» (45% ), «Історичні памятки» (31%), «Подорожі» ( 16% ).
Ми можемо стверджувати, що методи і засоби навчання іноземної мови також можуть використовуватися для формування духовних цінностей школярів. Це є можливим за рахунок порівняння двох різних мов і культур на основі соціокультурного підходу.
2.2 Психолого-педагогічні умови формування духовних цінностей
Стратегічними умовами проектування процесу виховання гуманістичних цінностей виступають: відповідність виховної практики концептуальним засадам особистісно - орієнтованої моделі духовного виховання; стимулювання ініціативи всіх субєктів виховного процесу; створення необхідних умов для різнобічної життєдіяльності, життєтворчості молодої людини; забезпечення успішності підростаючої особистості в освоєнні духовних цінностей, її самоствердження, захищеність і підтримка; створення ситуацій різноманітних позитивних емоційних переживань субєкта в предметній, комунікативній діяльності, спрямованих на суспільно значуще особистісне самовизначення та духовний розвиток; моніторинг змін індивідуальних якостей вихованців; створення умов для прояву субєктом життєвої активності вищого порядку; установка на позитивний суб'єктний досвід вихованця, досвід творчості, досвід комунікації, створення «духу» школи на основі різнопланового, неформального, духовного, особистісного спілкування як специфічної форми людських відносин. Для таких відносин характерні діалогічна доброзичливість, співтворчість педагога й дитини.
Подібні відносини передбачають духовну атмосферу, які в свою чергу вимагають розумності «вибору» як вільної діяльності вихованця. Тут має бути також наявним його просування в своєму розвитку і саморозвитку; поєднання розумного утилітаризму і духовних устремлінь; утвердження позиції школяра як рівноправного учасника педагогічного процесу; як наслідок виникнення неформального, доброзичливого мікроклімату в педагогічній спільності; інтерес педагогів до освоєння гуманістичних технологій, в основі яких здійснення «єдності життя і виховання дитини»; створення стимулюючого і розвивального середовища на основі визначення мети, цінностей, норм, принципів, завдань, напрямів виховних програм діяльності відповідно до потреб, інтересів учнів, а також використання культурно-духовних можливостей конкретного середовища - створення організаційно-дійової структури, що забезпечує розвязання цих завдань - відбір засобів, методів, способів організаційно-педагогічної діяльності - реалізація особистісно-орієнтованого процесу виховання - оцінювання діяльності та її впливу на виховний процес - планування перспектив особистісного розвитку учнів [6].
Ефективність духовного виховання й розвитку учнів підвищується якщо: впроваджується цілісний підхід до використання духовних цінностей як засобу виховання і розвитку учнів; якщо відбудеться систематизація і структурування змісту програм виховання духовних цінностей, що базується на засадах духовної етики; якщо виховний процес здійснюється в широкому контексті духовної культури школи; якщо особистісно - орієнтована технологія сприяє реалізації психологічного механізму формування цінностей духовної моралі громадянського суспільства; якщо наукоємний процес взаємодії педагогів і школярів спрямований на розвиток гуманістичної моральності особистості; забезпечується створення педагогічно доцільних моральних ситуацій, які б враховували потреби, відчуття, уявлення, емоції, мотиви, здібності дітей, їх реальне життя; стимулюється суб'єктивна позиція вихованця від мети до підсумків; якщо виховується ціннісне ставлення до Батьківщини, до світу, до людини, до самого себе; якщо вихованці беруть активну участь у відродженні національних цінностей України в діяльності, спрямованій на гуманізацію суспільства; якщо створюється атмосфера творчого вибору і самовдосконалення; якщо йде орієнтація на добро, обовязок та совість як базові категорії моралі громадянського суспільства; якщо процес духовного виховання будується на основі суб'єктної взаємодії педагога і вихованців та особистісному підході до них; спонукає до самопізнання, самовдосконалення, самореалізації особистості [6].
Тому на основі вище згаданих умов формування духовних та аналізу програми з англійської мови ( 1 - 9 класи ), був створений список виховних бесід (Додаток Ґ), які можуть бути включені до вивчення певної лексичної теми на уроці іноземної мови, що також буде сприяти розвитку комунікативних здібностей, фонематичного слуху, логічності і послідовності викладу думок та різних психологічних процесів.
Використання духовного катарсису є однією з педагогічних умов формування духовних цінностей у школярів у процесі вивчення іноземної мови. У соціокультурному плані виховання можна розглядати як процес катарсичного перетворення особистості. Основу духовного катарсису становить «сходження» субєкта до особливо значимих духовних цінностей та ідеалів, яке повинне відбуватися іноземною мовою в процесі міжкультурного спілкування. Тим самим виховання, катарсис і загальнолюдські цінності включаються в єдину духовно-практичну систему, у якій мета, засоби й результат максимально зближуються.
Отже, катарсична навчально-виховна діяльність - це педагогічно організована реалізація системи катарсичних подій (думок, переживань, вчинків), які ведуть підлітка до духовного очищення, ускладнення й під-несення. Такі думки, переживання й вчинки, по-перше, набувають характеру самостійних духовних цінностей, по-друге, катарсичні думки, переживання й вчинки включають у свій зміст соціально значимі цінності, по-третє, установка на реалізацію катарсичних думок, переживань і вчинків свідчить про глибоке особистісне засвоєння школярем соціально значимих цінностей [21].
У процесі вивчення іноземних мов особливе значення надається автентичним текстам як художньо-педагогічному феномену, який поєднує в собі глибокий ідейно-духовний зміст і захопливу естетичну форму. Стосовно процесу вивчення іноземної мови катарсичною подією є будь-який автентичний матеріал різних видів і форм (текст, вправи, дискусії, бесіди, міні-твори, творчі завдання, вірші, пісні, прислівя й приказки, робота в Інтернеті і т. ін.).
Будь-який вид катарсичної діяльності на уроці ґрунтується на реалізації конкретного виду катарсису, який містить освоєння нормативних програм життя, діяльності й еталонів соціальної поведінки. Пропонована авторська педагогічна концепція містить такий зміст катарсичного навчання й виховання. Кожному виду духовного катарсису відповідають цінності вищого порядку.
На уроках іноземної мови активна самостійна катарсична творчість має різні форми вираження: організація катарсичних міні-занять, «круглих столів», телемостів за допомогою Інтернету, різноманітні рольові ігри-диспути (політичної, соціальної й особистісної проблематики), конкурси на найкраще виконання пісень і віршів власного перекладу, конкурс плакатів, розробка школярами власних творчих проектів і т. ін.
Таким чином, духовний катарсис, який ми розглядаємо як педагогічну умову формування духовних цінностей у школярів на уроках іноземної мови, характеризується такими основними положеннями: цілісний вплив на свідомість, почуття й поведінку підлітків;орієнтація в навчально-виховному процесі на гармонію загальнолюдських, національних і особистісних цінностей; організація навчально-виховного процесу як творчої спільної діяльності й спілкування учнів і вчителя (у рамках мовної групи); активне використання емпатичних і рефлексивних здібностей підлітків;опора на актуальні для підліткового віку життєві ситуації й проблеми; забезпечення багатого, різно емоційного насичення учнів; моделювання й розвязання особистісно-значимих протиріч і конфліктів; урахування й розвиток індивідуально-творчих здібностей підлітків; надання навчально-виховному процесу «живої», практичної спрямованості; обєднання навчальних і виховних завдань у єдине ціле; комплексне використання на заняттях матеріалу різних видів і форм; послідовне й логічне застосування катарсичної діяльності у змісті й структурі уроків [12].
Однією з педагогічних умов, що забезпечує процес формування духовних цінностей школярів є використання креативних методів навчання іноземній мові, які характеризуються високою комунікативністю, сприяють самостійному й творчому оволодінню іноземною мовою, де кожен учень утягнений в активний творчий пізнавальний процес, у самостійний пошук нової інформації - «добування» знань, у результаті яких учень ставиться в ситуацію, коли він змушений проявляти ініціативу в усіх видах навчальної діяльності.
Також до педагогічних умов формування духовних цінностей можна віднести різноманітні форми роботи за кількісним складом учнів: групова, парна, індивідуальна, постійно змінюючи склад груп. Це допоможе виховати у дітей доброту, дружбу, повагу один до одного і до інтересів інших, колективізм, альтруїзм, взаємопідтримку і взаєморозуміння.
.3 Технологія формування духовних цінностей в процесі вивчення іноземної мови
духовний цінність педагогічний іноземний
Основною технологією формування духовних цінностей є ціннісно - орієнтоване виховання. Ідея лежить у переході від пояснення до розуміння, від монологу до діалогу, від соціального контролю до розвитку, від управління до самоврядування. І тут основне завдання педагога - спілкування, порозуміння з учнями. Завданням виховання духовних цінностей є формування відповідної спрямованості особистості. Спрямованість особистості визначають як «взаємодію домінуючого ставлення людини до людей, суспільства, колективу, праці, самого себе. Спрямованість особистості як психічне явище складається з трьох взаємопов'язаних компонентів: пізнавального (знання, переконання, погляди), дієво-практичного (вміння, навички, звички, риси характеру), емоційно - вольового (прагнення, почуття, потреби, інтереси). Ціннісні ідеали глибокі й багатопланові. Проте, можливо виділити одну, головну характеристику духовних цінностей, що проявляються у всіх інших характеристиках і власне є основою формування ціннісної спрямованості особистості. Такий характеристикою є ставлення до людей. Воно виявляється в усіх інших видах відносин .
Іноземна мова у навчанні - це заняття у традиційній формі, його методи зовсім інші. У процесі використовують усі можливості, всі елементи, що доставляють дітям радість, мотивують до співробітництва й заохочують до навчання. У процесі формування в дітей духовних орієнтацій «винятково важлива роль належить емпатії - довірлива, щира, доброзичлива атмосфера, створення якої має стати першочерговою для викладача.
У навчанні відбувається «зустріч» культурно-собистісного досвіду, організатором якого є педагог, і індивідуального досвіду учня. Культурно-особистісний досвід - це досвід, що виникає внаслідок включення елементів культурно-історичного досвіду людства (основ наук) в особистісно- значимі для учнів ситуації, події, що формують їх індивідуальний досвід.
Один з напрямів у забезпеченні умов розвитку та формування в школяра культури - зміна навчального плану через включення до нього нових навчальних предметів, як обов'язкових, так і за вибором. Як приклад може бути додані іноземні мови, етика, театральна майстерність, художня майстерність тощо.
Другим напрямом є створення відповідних напрямів на всіх уроках, зацікавленість викладачів, вміле поєднання навчальних і виховних прийомів під час проведення всіх без винятку уроків.
Основна педагогічна увага спрямована на освоєння різних систем і методик навчання, нових предметних курсів, а питання виховання учнів відходять на другий план. Нині проявляється те, що педагогічні заходи обмежуються бесідами етичного і повчаючого змісту, виховними заходами шаблонового характеру. Успіх вчителя у формуванні духовних цінностей у школярів залежить від низки чинників. Основними є: наявність таких духовних цінностей у вчителя; цілі й завдання виховного характеру, які використовує вчитель на кожному уроці повинні сприяти формуванню духовних цінностей; повинен проводитися кваліфікований аналіз уроків з погляду формування в учнів духовних цінностей.
З першого дня дитини в школі вчитель стає для неї незаперечним авторитетом і прикладом для наслідування. Особистість вчителя грає найважливішу роль в процесі навчання і виховання. П.Ф. Каптеров зазначав, що «особистість вчителя у обстановці навчання займає місце, ті й інші властивості його підвищувати чи знижувати виховне вплив навчання» [14, с.595]. Добро, шляхетність, справедливість, згуртованість, безкорисливість - це лише деякі складові системи духовних цінностей вчителя. У школі вказані цінності, що певною мірою сприяють створенню духовної культури на міжособистісному,особистісному і колективному рівнях.
Дуже велика значення має тут ціннісна спрямованість діяльності вчителя на уроці, що саме вчитель , впливаючи на учня оцінкою його праці, формує у нього уявлення про себе, про своє можливості, про свій потенціал, тобто свою самооцінку. А при низькою самооцінці спотворюється вся особистість дитини, адже самооцінка дитини - це її сподівання на майбутнє, іі відносини з довкіллям і мрії про професію. Школяр з низькою самооцінкою бачить себе, немов відсталого від інших. В нього опускаються руки, він не вірить в успіх. Усе це безпосередньо визначається за шкалою цінностей, пріоритетних для школяра. Тому вчителю треба бути надзвичайно уважним до різного роду оцінювання досягнень школярів.
Відносини мають будуватися з урахуванням поваги та розуміння кожної особистості у класі. Багаторазово зазначалося, що «іноземна мова» у більшості випадків є дисципліною, де навчають спілкуванню, але починає зростати роль як засобу формування духовних цінностей.
У традиційних дидактичних системах основою будь-якої педагогічної технології є розуміння й порозуміння. В.С. Біблер так роз'яснює відмінність цих двох феноменів: «при поясненні - лише одна свідомість, один суб'єкт, форма промови - монолог; при розумінні - два суб'єкта, дві свідомості, і відповідно - діалог» [3].
Пояснення завжди є поглядом «згори вниз». Розуміння ж - насамперед спілкування, співробітництво, рівність. А ще «при існуючому методі навчання вчитель є чинним обличчям, яке панує серед дітей, яке їм показує, їх запитує… Треба, щоб викладали, показували, розповідали й колеги, запитували більше самі діти, а щоб вчителю доводилося більше слухати; треба, щоб діти весь час були активними, а не страждаючими особами, - тоді процес навчання і виховання, безсумнівно, виграє» [8, с.96].
Витоки розвитку ціннісно - орієнтованих педагогічних технологій зберігаються у положеннях діалогової концепції культури Біблера, де обґрунтована ідея загальності діалогу як людської свідомості. «Діалогічні відносини - майже універсальне явище, пронизуюче всю людську і всі стосунки держави й прояви людського життя, взагалі усе, що можна бути. Де починається свідомість, там починається і діалог» [3]. Важливо так будувати роботу з дітьми, щоб духовні знання і уявлення, що отримуються школярами у взаємодії з учителем, поглиблювалися потім на наступних уроках. Ці знання мають бути пов'язані з повсякденною життєдіяльністю дітей. Усе, що емоційно сприйнято, що вже знайшло відгук у душі дитини, стає спонукальною основою її поведінки. Знання, почуття, поведінка - ось тріада, якою педагог веде свій виховний вплив на дитину.
На уроках іноземної мови у школярів формуються комунікативні вміння, вміння переносити відомі дітям знання і набуті навички, варіанти вирішення різних завдань, прийоми живого спілкування і мовного етикету до умов нової для них ситуації, вміння знаходити нове рішення в комбінації з новими ідеями, прийомами, навичками, вміння створювати нові шляхи і конструювати нові прийоми розв'язання цілком конкретного комунікативного завдання. Усі ці вміння найяскравіше виявляється у процесі спілкування. Практично всі діалоги націлені на відпрацювання лексичних одиниць і керування поведінкою школярів. У діалогах вводяться й опрацьовуються основні формули мовного етикету. Формули мовного етикету соціальні за своєю природою, оскільки вони належать сфері спілкування (соціальної діяльності) у вигляді мови (соціального явища). Правила їх споживання виробляються суспільством, у процесі комунікації і шліфуються протягом багатовікової соціальної історії [23].
Одне з найважливіших умов для формування духовних цінностей у школярів на уроках іноземної мови є відкриття і розвиток пізнавальних інтересів. Тому урок має бути організований так, щоб учні працювали із захопленням, не помічаючи втоми. Весь дидактичний матеріал повинен служити цьому. Уроки повинні відбуватись у захоплюючій формі, бути емоційними, методично різноманітними, насиченими вправами. Школяр на цих заняттях може без особливих зусиль послідовно і постійно засвоювати основні ціннісні знання,а також мати змогу запровадити їх у повсякденне спілкування.
Основою формування духовних ціннісних якостей особистості є її діяльність й спілкування. Саме педагогічно організовані діяльність й спілкування створюють ті виховні ситуації, ті взаємодії й стосунку, у яких відбувається формування та прояв основних ціннісних якостей особистості підлітка. «Духовність» особистості проявляється у відносинах до інших людей. У спілкуванні дівчатка і хлопчики мають можливість, на відміну від інших напрямів діяльності, максимально виявити свої ціннісні якості, опанувати норми поведінки й взаємодії, побачити, що коїться з іншими людьми, придбати індивідуальний духовний досвід, оцінити вчинки і дії інших людей,одержати оцінку своїх вчинків і дій.
Будучи суб'єктом спілкування, дитина задовольняє свої найважливіші соціальні та пізнавальні потреби у емоційному контакті. Задовольняючи свої потреби у процесі взаємодії з оточуючими :однолітками, батьками, вчителями, дитина реалізовує свою активність, стає не лише об'єктом, а й суб'єктом виховання. «Комунікативна діяльність спирається на соціальні мотиви і цілі, та її змістом є рішення поведінкових завдань». Успіх навчання комунікації залежить від того, наскільки мотивовані, доцільні, і реалізовані завдання, поставлені перед учнями [8, c.4].
Загальні тенденції розвитку методів навчання у наш час тяжіють до ігрових форм і методів як найефективніших і найгуманніших. Феномен гри привертав увагу філософів, етнографів, біологів, психологів і сучасних педагогів, а проблема використання їх у процесі навчання є одним із «вічних» в теорії та практиці навчання і виховання. Значний внесок у розробку теорії та практики ігрового навчання і виховання внесли К.Д. Ушинський,H.К. Крупська, О.С. Макаренка, В.О. Сухомлинський та інші. Навчальний ефект гри полягає у тому, що в учнів формуються досить високі вміння і навички існування в суспільстві, прояви ініціативи в діях, логічність, послідовність, точність, ясність і виразність розумових і мовних операцій. У процесі гри в школярів виробляється своя думка й уміння входити у різновиди діяльності. З іншого боку, учні краще усвідомлюють себе, свої соціальні функції, безліч образів власного «Я» і стан справ у навколишній дійсності. Гра дає можливість відшукати себе у суспільстві, себе у людстві, себе у Всесвіті. Значення набутого розуміння себе, уточнення образу «Я» важко переоцінити: за важливістю він може зрівнятися з досягненням головною практичної мети оволодіння іноземною мовою і ще цінніше в виховному і розвиваючому аспектах. Звернення методистів до гри пояснюється тим, що в ігровий ситуації завдяки моменту умовності легко відтворити чи імітувати основні чинники, що визначають комунікацію (мотиви і цілі учасників, їхньої керівної ролі, обставини спілкування, тактика досягнення мети) [8]. Гра дозволяє варіювати ці чинники невимушено і природно, створює в класі атмосферу вільного спілкування. Інша корисна сторона ігрових ситуацій у тому, що школярів оцінюється за непрямим критеріям (швидкість говоріння, кількість помилок, поведінка, вчинки тощо.). Згідно даних аспектів ми використали елементи гри на уроці англійської мови, а зокрема театралізацію. Відео театралізації на англійській мові представлено у (Додаток Д).
Лексичним матеріалом необхідно направляти школярів на проблеми суспільства, сім'ї, екології, економіки тощо. Наприклад, тема «моя сім'я» дає змогу сформувати у середовищі дітей доброзичливість, повагу, дбайливе ставлення до родичів і старших. Цьому сприяє характер текстового матеріалу, який використовується під час уроків. Читаючи тексти автентичного характеру, увага дітей звертається на подібность і розбіжность у взаємовідносинах, поведінці, звичаї людей, що живуть у різних країнах.
Під час обговорення культурологічної і країнознавчої інформації, викладеної в текстах, можна використовувати поетичні і музичні фрагменти, щоб культивувати духовні цінності. Адже людина, переживаючи твори мистецтва, залучається до творчості, ефективного початку особистості і одержує стимули, що спонукають наслідувати ідеали. У такому розумінні мистецтво найбільш людяна форма спілкування та залучення до висот людського духу, важлива умова соціалізації індивіда, є самосвідомістю культури та її кодом у процесі спілкування з іншими культурами. Гармонізація естетичних, моральних та пізнавальних потреб - необхідна умова нормального проходження духовного життя суспільства, розвитку духовності особистості.
Вірші, діалоги, тексти, цікаві історії - усе це сприяє засвоєнню іноземних мов й вихованню підростаючого покоління. Однією з ефективних прийомів на початку кожного уроку іноземних мов є хорова репетиція всім класом невеликого вірша, яка створює атмосферу спокою, може навіть урочистості. На дітей має сприятливий вплив те, що урок починається повторенням одних і тих самих невеликих віршів в протягом певного часу (від п'яти до десяти уроків). Коли клас вже настроєний на щось духовне, після цього створеного контакту легше переходити до подальшої роботи. Тому ми підібрали вірші, діалоги та тексти (Додаток Ж), що сприяють формуванню ціннісних орієнтацій.
Важливе значення в духовному розвитку школярів має долучення до такої форми народної творчості, як прислів'я і приказки. Ми підібрали прислів'я і приказки повчального характеру на англійській мові, які можна використовувати для формування духовних цінностей (Додаток З). В них закладено великий моральний потенціал. Прислів'я - крилата мудрість народу, своєрідний підручник життя. В кожного народу свої прислів'я. І всі по - своєму цікаві, всі мудрі і повчальні, лише розказані на своїй рідній мові. У прислів'ях і приказках у стислій і точній словесній формі укладено практичний досвід народу, його світорозуміння і міститься ставлення народу до навколишньої дійсності, уявлення про своє місце на Землі, його ціннісні орієнтації. Як елемент народної філософії прислів'я створювалися протягом століть. Вони передавалися з вуст у вуста, відшліфовувались, вдосконалювалися, поступово набуваючи граничну лаконічність і виразність. Сприйняття прислів'їв залежить від цього, наскільки в людини розвинена спроможність до абстрактного мислення й він вміє застосовувати результати своїх роздумів до конкретних випадків життя. Сприйняття сенсу прислів'їв служить свого роду характеристикою рівня розумового розвитку школяра. Але головна роль прислівїв та приказок - турбота про моральне і духовне виховання. Мудрі прислів'я допомагають оцінювати свої вчинки, і дії інших людей , вчать, яким повинен бути чоловік у праці, працьовитість сприймається як найкраща характеристика морального образу. Прислів'я і приказки можуть сформувати почуття любові до рідного краю, до того що, що молоду людину оточує, що їй близьке. Працюючи з прислів'ями і приказками, учні звертають увагу на те,що має значення у житті. Використання прислів'їв і приказок на уроці передбачає інтенсивну роботу розуму і почуттями. Зазвичай, в прислів'ях, крім добре видимого, є прихований контекст і внутрішній сенс. Щоб його побачити потрібно докласти певні зусилля, помізкувати, залучити весь свій досвід минулого і знання. Це і є важливою умовою для морального виховання, коли школяр має зробити свій вибір, що особливо значимо для духовного розвитку людини. Прислів'я і приказки багато важать в збагаченні мови, в розвитку образного мислення та вимови, в культурному і моральному вихованні підлітків. Вони глибокі за сенсом, мають виховну роль, яку виконують непрямими шляхами. Через переживання, співучасть, роздуми і самостійні пошуки вони розвивають загальнолюдські духовні якості. Адже прислів'я містять у собі не лише народну «модель виховання», а й результат виховання - «модель поведінки» . Тому ми запропонували школярам написати, як вони розуміють певне прислів'я чи приказку та намалювати ілюстрацію до цього. Результати представлені у формі дитячих творчих робіт (Додаток К).
Величезна роль музики у житті сучасного школяра. Живе в улюблених ритмах і мелодіях, під музику він їсть, робить уроки, навіть іноді гуляє. Деякі вчителі й батьки намагаються боротися з цим явищем. Але це захоплення можна використати з користю. Такі елементи, як звук, ритм, мелодія і образність - це засоби, які безпосередньо і емоційно переносять дитини в світ нової мови. Через сприйняття музичного мистецтва формуються духовні цінності школяра, стимулюються його переживання, розвиваються розумові процеси та моральні почуття. Включення музики в процес навчання чужомовної вимови має давню традицію, а останнім часом набуває дедалі більшого поширення на уроках і впливає на розробку інтенсивних методів навчання. Музика є способом емоційно - інтелектуального спілкування багатьох поколінь людей, творчого збагачення духовного досвіду людини. Через музику діти пізнають естетичні і моральні цінності: добро, красу, гармонію та ін. Доцільність використання музичних моментів в навчальному процесі було доведено розробками в області філософії, естетики, психології та педагогіки про роль мистецтва у творенні та формуванні особистості з допомогою ціннісних орієнтацій людини ( К.С. Виготський, М.С. Каган, О.Н. Леонтьєв.) Учіння слухати музику згодом переростає в вміння чути людську мову, інтонаційну та емоційну забарвленість психологічного стану людей.
Детально вивчивши всі технології формування духовних цінностей у школярів ми опитали шляхом анкетування вчителів іноземної мови, які технології є найефективнішими на їхню думку. Результати анкетування представлені у діаграмі ( Додаток Л ).
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ
У розділі 2 було визначено особистісно - ориєнтоване навчання та використання духовного катарсису, як найважливіші умови формування духовних цінностей. Хоча не менш важливим є використання інших умов, таких як: цілісний підхід у формуванні духовних цінностей, використання гуманістичних технологій,креативних методів навчання іноземної мови, форм роботи та створення стимулюючого і розвиваючого середовища. Було виявлено велике можливості іноземної мови у вихованні духовності, адже вона має взаємозалежні природну, соціальну і культурну сутності, допомагає порівняти культуру і спосіб життя різних країн, і на основі цього порівняння сформувати власні ціннісні орієнтації, щодо власної культури.
Цей розділ побудований на виокремленні і детальній характеристиці різних технології для формування духовних цінностей у процесі вивчення іноземної мови, а саме : ігрових методів, використання прислівїв і приказок, автентичних текстів, віршів, діалогів, оповідань, творчих завдань та елементів музики на уроках. Кожен із цих технологій має свої специфічні особливості і формує певні духовні орієнтації. У розділі наведені зразки використання на уроках англійської мови певних технологій.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Сьогодні школа багато в чому втратила свої соціально - виховні функції. Цілеспрямована виховна робота ведеться в обмеженому обсязі і не за всім освітніми вимогами в стандартами, а значення виховання дуже широке. Від якості виховної діяльності залежить доля майбутнього, духовне багатство нашої країни, що повинно поновлюватися з допогою культури, оновою якої є цінності. А цінності закладаються у процесі виховання та розвиваються завдяки самовихованню. Від правдивого розуміння ідеалі, дотримання життєвих цінностей і принципів значною мірою залежить ефективність вирішення завдань у багатьох сферах людського життя. Тому сьогодні, як ніколи раніше необхідне духовне, орієнтоване на цінності, виховання підростаючого покоління. Настав час переосмислити сутність явища виховання. Вже зявилися напрями цього переосмислення, це, передусім, звернення до самої особистості, до цінностей людського буття.
На основі аналізу філософської, психолого-педагогічної та методичної літератури було визначено й уточнено сутність поняття духовність та духовні цінності, їх структуру, головні принципи, зокрема: принцип гуманізму, колективізму, альтруїзму, адекватності виховуючого середовища, толерантності та ін., методи формування ціннісних орієнтацій у підростаючого покоління, що дало змогу визначити основні теоретико - методологічні аспекти розвязання проблеми формування духовних цінностей у школярів.
У ході написання курсової роботи ми проаналізувати стан сформованості духовних цінностей і виявили, що він не на високому рівні і що сучасна освіта потребує розроблення нових та ефективних шляхів вирішення цієї проблеми.
Одним із головних завдань було визначення потенційних виховних можливостей іноземної мови як засобу формування духовних цінностей у школярів. Завдяки діалогу культур, що присутній на уроках іноземної мови учень відкриває та усвідомлює для себе духовні цінності свої країни на основі порівняння їх з цінностями іншої. Процес формування духовних цінностей є продуктивнішим в умовах соціокультурного підходу, який існує паралельно з процесом вивчення іноземної мови.
Ми порівняли рівні соціокультурного досвіду у школярів звичайної загальноосвітньої школи та школи з поглибленим вивчення іноземної мови і виявили, учні школи з поглибленим вивченням мають набагато більший соціокультурний досвід, а відповідно і вищий рівень сформованості духовних цінностей.
Також ми визначили основні психолого-педагогічні умови, які необхідні для формування духовних цінностей у школярів, зокрема використання особистісно-орієнтованого виховання, різноманітних форм роботи на уроці, креативних методів навчання іноземної мови, гуманістичних технологій та залучення учнів до духовної катарсичної діяльності. Вчитель повинен бути носієм духовних цінностей і показувати учням власним прикладом, що треба даних цінностей дотримуватися.
Подальшого вивчення і дослідження потребують інші аспекти і проблеми, зокрема: формування духовних цінностей в позашкільній діяльності та в сімї , розкриття виховних можливостей інших шкільних дисциплін, технологія формування моральний, гуманістичний та загальнолюдських цінностей та ін..
РЕЗЮМЕ
Лiпнiцька I.В. Теоретико-педагогiчнi аспекти формування духовних цінностей школярів в процесі вивчення іноземної мови
Курсова робота присвячена аналізу проблеми формування духовних цінностей учнів на уроках іноземної мови.
На основі теоретичного аналізу наукових досліджень, автор описує умови, основні методологічні та теоретичні підходи, пов'язані з вирішенням проблеми формування духовних цінностей учнів.
В курсовiй роботi розкрито сутність поняття «духовні цінності учнів», визначено потенційні освітні можливості іноземної мови як засобу формування духовних цінностей учнів.
Автор дає теоретичне обгрунтування педагогічним умовам формування духовних цінностей учнів у процесі навчання іноземної мови, обгрунтовує значущість катарсису і культурної катарсисичної діяльності як важливих передумов для формування духовних цінностей в учнів на уроках іноземної мови.
Ключові слова: духовні цінності, духовність, культурний катарсис, катарсична діяльність, соціокультурний підхід.
I.V. Theoretical and Pedagogical Aspects of Formation of the Spiritual Values of Pupils in the Process of Learning Foreign Language.work deals with the analysis of the problems of formation of spiritual values of students at the lessons of foreign language.on theoretical analysis of scientific research, the author describes the conditions, the fundamental methodological and theoretical approaches connected with the solution of the problem of formation of spiritual values of pupils.work reveals the essence of the notion spiritual values of pupils and potential educational possibilities of foreign language as a means of formation of spiritual values of pupils.author gives theoretical grounds of pedagogical conditions of formation of spiritual values of pupils in the process of learning foreign languages, and shows the
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Артюхова І.С. Цінності й виховання / І.С. Артюхова // Педагогіка. - 1999. - № 4. - С. 117 - 120.
2. Бех І.М. Духовні цінності в розвитку особистості / І.М. Бех // Педагогіка і психологія. - 1997. - №1.
3. Біблер В.С. Діалог культур/ В. С. Біблер //Питання філософії. - 1989.- № 6.
. Бондаревська Є.В., Бермус Г.А. Теорія і практика особистісно - орієнтованої освіти. - М. : Педагогіка, - 1996. - 184 с.
. Бориско Н. Ф. Соціально-психологічні передумови формування лінгвосоціокультурної компетенції / Н. Ф. Бориско, Н. Б. Ішханян / / Іноземні мови / гол. ред. С. Ю. Ніколаєва. - 1997. - № 1. - С. 53-55.
6. Боришевський М. Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина / М. Й. Боришевський // Педагогіка і психологія.- 1997. - №1
7. Бутьківська Т. В.Цінності від учителя до учня/ Т. В. Бутьківська // Початкова школа. - 1997.- №2.- С. 27-29.
8. Вентцель К.Н. Вільне виховання. - М.,1993. - 342 c.
9. Вижлєцов Г.П. Аксіологія культури. - С-Пб.: Вид-во Санкт-Петербурзького ун-ту, 1996. - 148 с.
10. Виготський К.С. Зібрання творів в 6-ти томах. - М: Педагогіка,Т.4. - 1982. - 432с.
. Гончаренко Н. В. Діалектика прогресу культури. - К. , 1987. - 399 с.
. Джинджихашвили Н.Я. Несвідоме: природа,функції,методи: Т. 2. - Тбілісі, 1978. - 264 с.
. Дудар Н.І. Релігійність молоді / Н.І. Дудар // Людина і світ. - 1999. - № 9. - С. 42 -44.
. Діденко В.А. Мистецтво. Духовна культура. Філософія. - Алма- Ата. : 1990. - 200 с.
. Запорожець А.В. Обрані психологічні праці. - М.: Педагогіка, 1986. - 341с.
. Здравомислов О.Г. Потреби. Інтереси. Цінності. - М.: Політвидав,1986. - 222с.
. Ільєнков З.В. Про ідолів й ідеали. - М., 1968. - 329 с.
. Каган М.С. Філософська теорія цінності. - Петрополіс, 1997. -205 с.
. Каптеров П.Ф. Вибрані педагогічні твори. - М.:Педагогіка, 1982.- 704 с.
20. Караковський У. В. Загальнолюдські цінності - основа цілісного навчально-виховного процесу/ У. В. Караковський // Виховання школярів. - 1993. - № 5. - С. 2-7.
. Карпенко І.М. Катарсис як методологічна основа формування духовної культури особистості // Вісник луганського державного пед. ін-ту ім. Тараса Шевченка. - 2001. - №9. - С. 85-91.
22. Кульнєвич С.В. Особистісно - орієнтоване виховання : Концепція. Зміст. Реалізація. - Ростов - на - Дону : РГПУ, 1995. - 168 с.
. Лєжньова І.І. Соціокультурний аспект розвитку деяких формул мовного етикету з погляду лінгвістики і лінгводидактики / Актуальні проблеми мовознавства і методик навчання іноземних мов. Матеріали міжнародної наукової конференції 3-4 березня 2000 р. - Воронеж: Вид-во ВГПУ, 2000. - С. 131-132.
. Лєонтьєв О.М. Діяльність. Свідомість. Особистість. - М. : Політвидав., 1975.- 304 с.
25. Оржеховська В. М. Духовність і здоров'я. - К., 2004. - 168с.
26. Пасова Ю.І. Основи комунікативної методики навчання іншомовному спілкуванню. - М., 1989. - 276 с.
27. Пойзнер Б.О. Про стимули становлення людини й зміни її цінностей/ Б. О. Пойзнер // Вища ж освіта. - 1996.- №3.- С.57
28. Розін Я.А. До питання про природу ціннісних явищ / Я.А. Розін // Філософські науки. - 1986. - № 6 83 - 89 с.
29. Рубінштейн С.Л. Принципи та шляхи розвитку психології. - М.: Вид-во АН РСР. - 1959. - 354 с.
. Сафонова В.В. Соціокультурний підхід в навчанні іноземним мовам. - М.: Вища школа Амскорт Інтернешнал. - 1991. - 311 с.
31. Сафонова В.В. Іноземна мова в двомовній освіті російських школярів (для шкіл з поглибленим вивченням іноземних мов)/ В. В. Сафонова // Іноземні мови у шкільництві. - 1997.-№ 1. - С. 2-7.
32. Соколова Р. Загальнолюдські цінності: у нетрадиційному розумінні. // Вільне мислення. - 1994. - № 1. - С. 52-61.
33. Столович Л. Н. Краса. Добро. Істина. Нарис історії естетичної аксіології. - М.: «Республіка». - 1994. - 463 с.
34. Сухомлинський В.О. Духовний світ школяра. Вибр.твори: У 5-ти т. - Т.1. - К., 1976. -401 с.
. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. - М. : Педагогіка, 1973. - 350с.
.Філософський словник: словник / [під ред.:М.М. Розенталь].- М. : Політична література, 1972. - 496 с.
. Чернишевський Н.Г. Повне зібрання творів в 15-ти томах. - М. : Художня література, 1947. - Т 3 . - 883 с.