ї у виховані дітей
Ще у «Великій дидактиці» (1633-1638) Ян Амос Коменський - основоположник наукової педагогіки писав: «Формування людини найлегше відбувається в ранньому віці. Воно лише в цьому віці й може відбуватися». Він розробив десять основних положень природовідповідності навчання:
. Дитинство - весна, юність - літо, змужніння - осінь, старість - зима.
. Освіту слід розпочинати у весняну пору людського життя - в дитинстві.
. Ранкові години найбільш зручні для навчання. Ранок - весна, полудень - літо, вечір - осінь, ніч - зима.
. Природа ніколи не використовує непридатного.
. Потрібно запалювати бажання у дітей вчитися.
. Із зерна виростає рослина.
. Природа закладає коріння глибоко.
. Природа ніколи не робить нічого зайвого.
. Розпочавши, природа доводить до кінця.
. Природа уникає всього шкідливого й негативного.
Він також сформулював «Золоте правило дидактики»: «Усе, що тільки можливо, надавати для сприйняття відчуттями: візуальне - для сприйняття зором; звуки - слухом; запахи - нюхом; смакове - смаком; тактильне - дотиком. Якщо якісь предмети можна сприймати водночас кількома відчуттями, то вчитель зобов'язаний створити всі умови для цього».
Враховуючи, що дев'яносто відсотків навчального матеріалу дитина сприймає зором, Я. А. Коменський у 1658 р. видав чудову книжку - «Навколишній світ у малюнках». Це свого роду ілюстрована дитяча енциклопедія початкових знань, перекладена багатьма мовами світу.
Ідея необхідності розпочинати виховання з моменту народження дитини, висунута Я. А. Коменським, в подальшому була підтримана іншими педагогами. Він порівнював дитину з деревом і писав: «...без попереднього щеплення живців мудрості, моралі і благочестя вона не може стати істотою розумною, мудрою, моральною і благочестивою... Все це легше формується в ніжному віці... Справа надзвичайно небезпечна, якщо людина не переймається здоровими для життя правилами ще в колисці».
Зміст порад і завдань в «Материнській школі» розрахований на освічену жінку-матір, яка глибоко розуміє сам принцип такої школи і наукову термінологію, а також володіє методикою впровадження її ідей. Підтвердженням цього є перелік занять і знань, які дитина має засвоїти від народження до шести років.
Ж.-Ж. Руссо вважав, що на людину впливають три чинники виховання: природа, люди, предмети і явища. Кожний із чинників виконує властиву йому роль: природа - розвиває здібності й почуття, люди-навчають, як ними користуватися, предмети і явища - збагачують досвід. Усі разом вони забезпечують природний розвиток дитини. Завдання вихователя - згармонізувати дії цих чинників.
Під природним вихованням Ж.-Ж. Руссо розумів природовідповідне (з урахуванням віку дитини) формування на лоні природи. Свої роздуми та спостереження, поради і рекомендації, в яких закладено величезний філософський і педагогічний зміст, Ж.-Ж. Руссо подав у чудовому романі-трактаті «Еміль, або Про виховання» (1762), що складається з чотирьох книг. Спробуємо хоча б у скороченому вигляді передати його зміст. У передмові автор радить: «Насамперед добре вивчіть ваших вихованців, бо ви абсолютно їх не знаєте». А далі наголошує: «Найдурніші з нас...шукають в дитині дорослого, не думаючи про те, чим вона буває раніше, ніж стати дорослим».
Перша книга «Еміля...» охоплює період з моменту народження дитини до засвоєння нею мови:
Після народження дитину насамперед обмивають теплою водою... Ця звичка до купання повинна зберегтися на все життя.
Ж.-Ж. Руссо категорично виступав проти сповивання новонароджених дітей у пелюшки, які перешкоджають кровообігові, заважають дитині рости й міцніти, калічать її тіло. Країни, де закутують дітей в пелюшки, кишать горбатими, кульгавими, кривоногими, рахітичними людьми.
Продукуючи та годуючи дітей, батько виконує лише третину свого покликання. Він зобов'язаний роду людському дати людей, суспільству - суспільних людей, державі - громадян. Хто не може виконати обов'язків батька, той не має права бути ним. Виховання людини починається разом з її народженням. Раніше ніж говорити, раніше ніж чути, вона вже навчається. Досвід іде попереду уроків.
У перший рік життя, коли пам'ять та уява ще бездіяльні, дитина буває уважною лише до того, що в цей час впливає на її відчуття. Вона хоче до всього доторкнутися, все взяти до рук. Не заважайте цьому бажанню - воно дає їй перший досвід найнеобхідніших знань.
Дитина, коли починає говорити, має чути лише такі слова, які може зрозуміти, і вимовляти лише такі, які може вимовити виразно. Друга книга «Еміля...» охоплює період дитинства до 12 років (з часу засвоєння дитиною мови). Цей період Ж.-Ж. Руссо називає «сном розуму», коли провідну роль у становленні дитини відіграють почуття:
Любіть дитинство, будьте уважні до його ігор і забав, до його милого інстинкту! В людині потрібно бачити людину, а в дитині - дитину.
Не будьте щедрими на відмови, але й не відміняйте їх ніколи.
Природа хоче, щоб діти були дітьми до того, як стануть дорослими. Дорослі - це ті ж діти, зіпсовані вихованням.
Спілкуйтеся з вашим вихованцем відповідно до його віку. Ніколи не наказуйте дитині - нічого у світі, абсолютно нічого! Не допускайте у неї навіть гадки, що ви претендуєте на якусь владу над нею. Хай вона знає, що вона маленька й слабка, а ви сильні і все необхідне залежить від вас.
Дозволяйте із задоволенням, відмовляйте з жалем, але всі ваші відмови нехай будуть безповоротні. Найгірший спосіб виховання - це змусити дитину вибирати між її волею і вашою.
Hе слід братися за виховання дитини, коли не вмієш вести її куди хочеш.
Пам'ятайте, що дитинство - сон розуму.
Дитина має робити тільки те, що хоче, але вона повинна хотіти тільки того, чого ви від неї хочете.
Вередування дітей - це не справа природи, це наслідок поганого виховання.
У третій книзі «Еміля...» Ж.-Ж. Руссо описує «третій стан дитинства», роки формування інтелекту свого героя - від 12 до 15 років. Головною метою виховання Еміля стає розвиток критичного, самостійного мислення. Прислухаймося до порад видатного педагога:
Зробіть вашу дитину уважною до явищ природи, і ви скоро виховаєте в неї любов до знань.
Дитиною потрібно, звісно, певною мірою, керувати, але керувати дуже мало, у непомітний для неї спосіб.
Якби дитина ніколи не помилялася, вона так добре не навчалася б.
Якщо дитина сама звертається до вас із запитанням - відповідайте стільки, скільки потрібно для того, щоб виховати в неї цікавість, а не перенасичувати її.
Ваша справа - зробити навчання доступним для дитини, мудро зародити в неї бажання вчитися і дати їй засоби задовольнити його.
Праця - неминучий обов'язок людини, яка живе в суспільстві.
Четверта книга присвячена вихованню Еміля після досягнення ним 15 років. Саме з цього віку, вважає Ж.-Ж. Руссо, слід починати основне у вихованні - вчити любити людей:
Життя коротке не тому, що недовго триває, а тому, що з цього незначного часу нам майже нічого не залишається на насолодження ним.
Перше почуття дитини - це любов до самої себе, а друге, що випливає з першого, - любов до тих, хто її оточує.
Йоганн-Генріх Песталоцці (1746-1827) - швейцарський педагог-демократ. Він зробив величезний внесок у розвиток прогресивної педагогічної думки. Особливий інтерес становлять його ідеї природовідповідності виховання і навчання дитини, що викладені в багатьох працях, зокрема в його «Лебединій пісні» (1826):
Сама природа спонукає людину: око хоче бачити, вухо - чути, нога - ходити, серце хоче вірити й любити, розум хоче мислити.
Природа вклала в серце матері першу і найсуттєвішу турботу про збереження спокою в ранній період життя дитини. Ця турбота виявляється у людей скрізь у вигляді властивої матері сили та материнської відданості, відсутність цієї сили й відданості матері суперечить природі.
Коло людської любові і людської віри дитини дедалі розширюється. Кого любить мати, того любить і дитя.
Усі три сили разом - здатність до спостереження, здатність до мовлення і здатність до мислення - слід вважати сукупністю всіх засобів розвитку розумових сил.
Батьківський дім - то школа моралі.
Домашнє виховання у найтісніший спосіб пов'язане з усім, що дитина має засвоїти в школі.
Викликає великий інтерес у сучасних педагогів та батьків і пам'ятна нотатка Й.-Г. Песталоцці під назвою «Метод», де він пише: «Моєю найсуттєвішою, вихідною точкою зору є така: спостереження (чуттєве сприйняття) людиною самої природи - це єдиний справжній фундамент навчання, оскільки воно (спостереження) - єдина основа людського пізнання». А далі він пропонує цілу програму «мистецтва навчання людини»:
Приведи у своїй свідомості всі пов'язані між собою предмети до того зв'язку, в якому вони перебувають у природі.
На перше місце постав враження від природи.
Механізм природи у всьому своєму обсязі досконалий і в той же час простий. Людино, наслідуй його!
Слід спростити методику початкової освіти, щоб нею могли користуватися і вчитель і пересічна мати-селянка.
Свою «Лебедину пісню» Й.-Г. Песталоцці завершує словами: «Піддавайте все випробуванню, збережіть хороше, а якщо у вас самих визріло щось краще, то правдиво і з любов'ю приєднайте до того, що я намагаюся також правдиво і з любов'ю дати вам на цих сторінках».
Оцінюючи внесок Й.-Г. Песталоцці у світову педагогіку, К. Ушинський зазначав, що його педагогічну діяльність можна назвати відкриттям, яке дало більше користі людству, ніж відкриття Америки.(На пам'ятнику Й.-Г. Песталоцці над його могилою вирізьблено такі слова: «Все для інших, нічого для себе»
Любов Йоганна-Генріха Песталоцці до дітей, його педагогічна система завжди матимуть великий вплив на підготовку нових поколінь педагогів, які у своїй діяльності понад усе ставитимуть дитину!
Олександр Васильович Духнович (1803-1865) - видатний український педагог і просвітитель, засновник родинного виховання в Україні, організатор народної освіти в Закарпатті, філософ, історик, письменник. Автор першого системно впорядкованого посібника з педагогіки для сільських учителів та батьків, підручників для навчання дітей рідною мовою. У вступному слові до «Народної педагогії...» (1857) писав: «Людину представляють: натура, наука і звичай; природну схильність одержує людина від самої природи, що складає її характер, але науки і звичаї дають вправи і настанови або виховання». Спробуємо хоч коротко викласти основні заповіти О. Духновича.
Велику роль у вихованні дітей Т. Шевченко відводив матері. У поемі «Наймичка» він виявив себе співцем материнства, зворушливої сили материнської любові:
...Дитя моє!
...Із самого неба.
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе.
(Наймичка)
У пізніших поезіях цю ідею він висловлював так:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
...І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим...
(«У нашім раї на землі...»)
сім'я виховання педагогічний ушинський
Поета вельми турбував стан жіночої освіти, коли більшість дівчат із селянських родин взагалі не навчалися.
Високу оцінку поет давав родинному вихованню. У трудовій сім'ї, на його думку, діти зростають працьовитими, духовно багатими. Сім'ї мають створюватися в любові, спільна праця є основою життя дорослих і дітей. Тому поет вчить молодь, особливо дівчат, обачливості в коханні, застерігає від спокус зради. Йому болить доля матерів-одиначок, дітей-безбатченків. Твори Т. Шевченка цього циклу - то стогін народу над сплюндрованою долею.
В останні роки життя Т. Шевченко намагався бути корисним рідній школі. Він написав для недільних шкіл «Букварь Южнорусскій» (1861, Санкт-Петербург), який посів одне з провідних місць в історії освіти й культури України.
Переважна більшість поетичних творів Т. Шевченка стала народною: самих лише народних пісень на вірші безсмертного Кобзаря науковцями зафіксовано близько 80 та ще понад 150 варіантів на них («Реве та стогне Дніпр широкий...», «Така її доля», «Ух, ух, солом'яний дух, дух»). І кожна з цих пісень, як і всі його твори, - то не просто вихователь, то найкращий вихователь й організатор народних мас, найкращий засіб формування найкращих людських почуттів, та ще й на найкращих традиціях рідного народу.
Т. Шевченко мріяв про той час, коли
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
(«І Архімед, і Галілей...»)
У пробудженні свого народу первинну і провідну роль поет відводив рідній мові, школі, вчителеві.
Тому, дослідивши різні погляди вчених як зарубіжних, так і українських, можна сказати, що кожен із них віддавав важливу роль сімї у вихованні дітей.
Контстянтин Ушинський про сімю, як фактор сімейного виховання
Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1871) - новгород-сіверський українець - один з видатних діячів освіти й педагогічної науки другої половини XIX століття. Він - основоположник педагогічної науки в Росії і засновник народної школи.
Першим, хто збагнув силу і велич народної педагогіки, сказав про неї своє авторитетне слово, зробив її вінцем своєї педагогічної теорії та поставив народну педагогіку на пєдестал, був вітчизняний педагог К.Д. Ушинський. Він переконливо показав правомірність народної педагогіки як попередниці педагогіки наукової, закликав до ґрунтовного і всебічного вивчення виховного досвіду трудових мас. Не випадково центральною ідеєю педагогічної концепції педагога є ідея народності виховання, ідея розвитку національної школи і формування національної самосвідомості народу. К.Д. Ушинський стверджував, що школа і виховання повинні насамперед будуватися в повній відповідності з особливостями і потребами свого народу, своєї держави, з орієнтиром на історично складену своєрідність, духовність, педагогічний геній народу. Він зазначав, що «загальної системи народного виховання для всіх народів немає не тільки на практиці, а й у теорії». У кожного народу своя особлива національна система виховання, і кожен народ повинен у цій системі випробовувати свої власні сили: «Виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу».
Великий педагог усе життя присвятив справі освіти народу, вихованню дітей. Ще на початку своєї діяльності К. Ушинський писав у щоденнику: «Зробити якомога більше користі моїй вітчизні - ось єдина мета мого життя, і до неї я повинен спрямовувати всі свої здібності». Його чудові праці «Дитячий світ», «Рідне слово», «Людина як предмет виховання» та інші книжки для дітей, батьків і вчителів виявилися неперевершеними класичними творами педагогічної літератури, увійшли до золотого фонду педагогічної науки і здобули широку популярність у світі.
У педагогічних творах К. Ушинського увічнено для нащадків кращі його заповіти. Особливу цінність становлять його поради батькам і наставникам з вивчення рідної мови за підручником «Рідне слово»:
Школа для маленьких дітей тоді лише добра, коли вона цілковито пройнята сімейним характером і схожа більше на сім'ю, ніж на школу.
Беручись за навчання дитини, слід мати на увазі, що дитя незалежно від навчання розвивається з дня на день, і розвивається так порівняно швидко, що місяць чи два в житті шестирічної дитини несуть більше змін у її душевному й тілесному організмі, ніж потім цілий рік у віці від 10 до 15 років.
Якщо ви розпочинаєте вчити дитину раніше, ніж вона визріла для навчання, або навчаєте її якогось предмета, зміст котрого їй ще не до снаги осягнути через свій вік, то неминуче зустрінетеся з такими перепонами в її природі, які зможе подолати лише час. І що наполегливіше будете ви боротися з цими перепонами віку, то більше завдасте шкоди вашому учневі.
Краще запізнитися, ніж поспішити з початком навчання, але й запізнення має свій негативний вплив.
З перших уроків привчайте дитину любити свої обов'язки і мати задоволення від їх виконання.
Ви готуєте дитину до життя, а в житті не всі обовязки цікаві, і якщо до 10 років ви будете навчати дитину граючись, то підготуєте їй страшну муку, коли вона зустрінеться згодом із серйозними навчальними обов'язками, інколи зовсім не цікавими.
Школа займає дуже невелику частку в тому природному розвитку дитини, на який значно більше впливають час, природа і сімейне виховання.
Якщо заохочення і покарання залишаються й дотепер необхідними для дії ей, то це доводить лише недосконалість мистецтва виховання. Привчаючи дітей слухати високі слова моральності, зміст яких їм не зрозумілий, а головне - якого вони не відчули, ви виховуєте лицемірів.
Окремо можна виділити настанови К. Ушинського щодо вивчення рідної мови:
Коли зникає народна мова - народу більше немає!
Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ.
Відніміть у народу все - і він усе зможе повернути, але відніміть мову - і він ніколи більше уже не створить її. Нову Батьківщину навіть може створити народ, але мови - ніколи. Вимерла мова в устах народу - вимер і народ.
Мова народу - найповніше відображення Батьківщини і духовного життя народу.
Викладання рідної мови в початковому навчанні становить предмет головний, центральний, що входить у всі інші предмети.
Сприяти розвиткові усної мови дітей є, поза сумнівом, один із найважливіших обов'язків учителя.
Наставник зобов'язаний потурбуватися, щоб дитина дедалі більше вступала в духовне володіння скарбами рідного слова.
Розвивати мову окремо від мислення неможливо й шкідливо.
Звичка чисто й вишукано базікати різні нісенітниці й повязувати хвацькими фразами порожні думки є одна з найгірших людських звичок, і вихователь повинен викорінювати її.
Формальне вивчення мови суперечить самій природі дитини.
Дитячий лепет цікавий для дорослих, а не для дітей, і одна із цілей серйозного навчання полягає саме в тому, щоб привчити дитину до серйозної наукової мови.
Граматика, що викладається логічно, розвиває самосвідомість людини, тобто саме ту здібність, внаслідок якої людина є людиною.
Жодна дидактика і жодний підручник не можуть замінити наставника, вони лише полегшують йому працю.
Особливого значення К. Ушинський надає наочності у навчанні:
Дитина, так би мовити, мислить формами, кольорами, звуками, відчуттями взагалі, і той марно і не без шкоди чинив би насильство над дитячою природою, хто захотів би змусити її мислити по-іншому.
Дитяча природа вимагає наочності. Навчайте дитину лише будь-яким пяти невідомим їй словам - і вона довго й марно мучитиметься над ними. Але повяжіть з малюнками двадцять таких слів - і дитина засвоїть їх одразу.
Спробуйте одну й ту ж подію розповісти двом однаково здібним дітям: одному за малюнками, другому без них, - і ви оціните тоді все значення картинок для дитини.
Правильне наочне навчання має, свою систему, свої правила і прийоми.
Уміння ставити запитання і поступово ускладнювати трудність відповідей на них - це одна з найголовніших і найнеобхідніших педагогічних звичок.
Природа є геніальним портретистом.
Природа своїми таємничими літерами записує в тілі людини всю історію її безсмертної душі, і цей дивний літопис природи передається із покоління в покоління, від батьків - дітям, онукам і правнукам, урізноманітнюючись, розвиваючись, змінюючись нескінченно під впливом способу життя людини.
Природа завжди встигає в безмежній кількості характеристичних рис у зовнішності людини висунути на перший план рису народності. Усі ми дуже добре знаємо, що не кожний вихователь - Песталоцці. Почуття народності таке сильне в кожному, що навіть за цілковитої загибелі всього святого і шляхетного воно гине останнім. Погляньте на людей, що оселилися на чужині, і ви переконаєтеся в тому, яка живуча народність у тілі людини.
Тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку.
Загальної системи народного виховання для всіх народів не існує не лише на практиці, а й у теорії, і німецька педагогіка - не більше як теорія німецького виховання.
У кожного народу своя особлива національна система виховання, а тому запозичення одним народом в іншого виховних систем є неможливим.
Не можна стати хорошим наставником і вихователем, якщо батько чи вчитель не засвоїв настанов К. Ушинського, які він подає у відомій статті «Праця в її психічному і фізичному значенні»:
Виховання, якщо воно передбачає щастя людини, має спрямовуватися не на саме щастя, а готувати її до праці в житті.
Виховання має розвинути в людині звичку і любов до праці.
Виховання не лише має розвинути розум людини і дати їй певний обсяг знань, а й запалити в ній спрагу серйозної праці, без якої життя її не може бути ні гідним, ні щасливим.
Виховання не тільки має прищепити вихованцеві повагу й любов до праці - воно покликане ще дати йому і звичку до неї.
Ми сміливо висловлюємо переконання, що вплив морального - це головне завдання виховання, набагато важливіше, ніж розвиток розуму взагалі.
Головна і підсумкова, надзвичайно важлива для педагогів та працівників навчальних закладів книжки К. Ушинського «Людина як предмет виховання, або Досвід педагогічної антропології»:
Мистецтво виховання має ту особливість, що майже всім воно видається справою знайомою і зрозумілою, а декому - навіть справою легкою. І що зрозумілішим і легшим здається воно, то менше людина з ним знайомі теоретично і практично.
Педагогіка - не наука, а мистецтво, найширше, найскладніше, найвище і найнеобхідніше з усіх мистецтв. Мистецтво виховання спирається на науку, на багато великих і складних наук.
У кінці передмови до цієї важливої книжки К. Ушинський писав: «Праця наша не задовольнить того, хто дивиться на педагогіку зверхньо і, не ознайомившись ні з практикою виховання, ні з його теорією, бачить у суспільному вихованні лише одну з галузей адміністрації».
Великою заслугою К. Д. Ушинського є те, що він одним із перших сформулював ідею народності в педагогіці, подав її як основну складову виховної системи. Така ідея базується на переконаності в тому, що кожен народ має право на школу рідною мовою, побудовану на народних традиціях. І хоча педагог не заперечував значення історичного досвіду інших народів, проте вимагав , щоб засвоєння його було підпорядковане принципові народності. справи».
Сьогоднішні педагоги, кожна українська сім'я знайдуть у працях Костянтина Дмитровича Ушинського багато цінних думок і настанов, що сприятиме вихованню та національному вихованню учнівської і студентської молоді.
Висновок
Отже, дослідивши праці вчених про виховання, про сімю,можна зробити певні висновки. Що більшість світових та українських педагогів вважають, що сімя є важливим фактором у процесі виховання дитини. Тому що, сімя робить життя повнокровним, дає щастя. Оскільки мета виховання підростаючого покоління - формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.
Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання - міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.
Виховний вплив сімї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей.
Батьки виводять дитину у світ і допомагають їй пристосуватися у житті. Такий видатний український педагог, як Констянтин Ушинський, теж велику роль надавав вихованню дітей. Він створив праці, до яких ми не одноразово звертаємося й досі. Він детально описує, яким має бути виховання, які мають бути вихователі, чого не можна робити по відношенню до дітей. Констянтин Ушинський був впевнений в тому, що саме у сімї починається виховання, що сімя є першим кроком у вихованні дитини. Науково-педагогічний доробок Костянтина Дмитровича протягом багатьох років не втрачає своєї актуальності. На його ідеях зросли і змужніли українські педагоги, зокрема Х. Д. Алчевська, Г. Г. Ващенко, Б. Д. Грінченко, Т. Г. Лубенець, А. С. Макаренко, С. Ф. Русова... Була вона предметом зацікавленості й зарубіжних педагогів
Список використаної літератури
1. Аза Л.О. , Лавриненко Н.В. Батьків авторитет. -К.: Політвидав України, 1986.
. Березівська Л. Д. Ушинський Костянтин Дмитрович / О. В. Сухомлинська // Українська педагогіка в персоналіях: навч. посібник для студентів ВНЗ: у 2 кн. Кн. 2. ХХ століття / за ред. О. В. Сухомлинської. - К.: Либідь, 2005. - С. 284-292.
. Бех І.Д. Психологічні джерела виховної майстерності: навч. посібник. - К. : «Академвидав» , 2009. - 248с. - (Серія «Альма-матер»).
. Ідея народності у вихованні / За творами К.Д. Ушинського / Рідна школа. - 2004, №3, с.66-67.
. Макаренко А.С. Лекції про виховання дітей // Твори: В 7-и т. Т.4. - К.: Рад. школа, 1954. - С. 335-4.
. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. - К.: Рад. школа, 1978.418.
. Стельмахович М. Г. Українська народна педагогіка. - К.:ІЗМН, 1997. - 232 с.
. Ушинський К.Д. Про сімейне виховання. - К. , 1974.