:
. Описати дидактичні особливості словесних методів навчання.
. Висвітлити сутність, зміст та види бесіди у навчально-виховному процесі початкової школи
. Виявити особливості використання бесіди у виховному процесі початкової школи
. Охарактеризувати використання бесіди як засобу виховання моральних цінностей молодших школярів
. Охарактеризувати використання бесіди як засобу екологічного виховання у початкових класах.
. Розкрити практичні аспекти використання бесіди у позакласній роботі початкової школи
Розділ 1. Теоретичні основи теми дослідження
1.1 Дидактичні особливості словесних методів навчання і виховання у початковій школі
Виходячи з того, що навчально-виховний процес у школі являє собою поєднання педагогічної діяльності вчителя і навчальної діяльності учнів, під методом навчання логічно слід розуміти спосіб передачі знань вчителем і одночасно спосіб засвоєння їх учнями. Тобто метод навчання - це "упорядковані способи взаємозв'язаної діяльності вчителя і учнів, які спрямовані на вирішення навчально-виховних завдань" [18, с.213].
На сучасному етапі розвитку шкільної практики розроблені і широко використовуються різноманітні методи навчання, які за найбільш суттєвими ознаками класифікують на певні групи. Слід відмітити, що в сучасній дидактиці виділяють кілька класифікацій методів. Найбільш важливими серед них вважаються:
) класифікація за джерелами знань і взаємозв'язаної діяльності вчителя і учня;
) за характером дидактичних завдань;
) за рівнем пізнавальної самодіяльності учнів [18, с.214].
Найбільш простою і широко відомою серед вчителів і методистів є класифікація методів за джерелами знань. Враховуючи джерело надходження знань, дію вчителя і учнів, всі методи навчання розділяють на три групи: словесні, наочні і практичні. В першій групі методів джерелом знань є слово, в другій - показ, а в третій - практична робота.
При застосуванні методів навчання першої групи учні набувають знань у словесній формі (через слово) з повідомлень учителя або з книг. У разі потреби використовуються відповідні види наочних засобів навчання. До даної групи можна віднести розповідь, бесіду, пояснення, читання підручника, науково-популярної літератури тощо. Діяльність учнів полягає переважно в слуханні, осмисленні знань і наступних усних або письмових відповідях. Отже, слово в даній групі методів має вирішальне значення.
Успіх навчання і виховання при даних методах залежать від уміння учня розуміти зміст матеріалу в словесному викладі.
Словесні методи навчання жадають від учителя логічної послідовності і доказовості в поясненні, вірогідності матеріалу, образності й емоційності викладу, літературно правильної, чіткої мови. До словесних методів навчання відносяться насамперед такі види усного викладу знань учителем, як розповідь, бесіда, шкільна лекція. В перші роки роботи радянської школи до словесних методів навчання відносилися негативно, необґрунтовано розцінюючи їх як пережиток минулого. Надалі, починаючи з 30-х років, словесні методи, навпаки, стали переоцінюватися, навчання здобувало словесний, вербальний характер, унаслідок чого спостерігався відомий відрив навчання від життя.
Сучасна дидактика надає великого значення словесним методом навчання, одночасно відрізняючи неприпустимість їхньої ізоляції від інших методів і гіперболізації їхнього значення. Слово мудрого і шановного наставника, що відповідає найважливішим педагогічним вимогам, не тільки відіграє роль справжнього світоча знань для учнів, але і робить на них незгладимий емоційний вплив, має величезне значення, що виховує, є важливим засобом формування наукового світогляду, поводження, позитивних якостей особистості всебічно розвитої людини.
Різні види словесного викладу матеріалу вчителем повинні задовольняти наступним основним педагогічним вимогам:
. Науковості й ідейності спрямованості, що полягають у строго науковому підході до добору матеріалу й оцінці його ідейно-політичної значимості.
. Логічній послідовності і доказовості, що забезпечує систематичний характер знань, їхня усвідомленість.
. Ясності, чіткості і дохідливості, що сприяють міцному засвоєнню знань, створенню необхідної основи для правильних узагальнень і висновків.
. Образності, емоційності і правильності мови вчителя, що полегшують процес сприйняття й осмислювання досліджуваного матеріалу, що викликають інтерес і залучають увагу учнів, що діють не тільки на розум, але і на їхні почуття.
. Обліку вікових особливостей учнів, що передбачає поступове ускладнення усного викладу матеріалу вчителем на послідовних етапах навчання і посилення абстрактного мислення учнів [10, с.21].
При усіх видах усного викладу знань варто прагнути до сполучення їх з іншими методами (застосовуючи в ході викладу демонстрації, ілюстрації, вправи і т.п.) і забезпеченню максимальної активності учнів (шляхом попереднього ознайомлення їх з темою, короткого розкриття мети і плану викладу, постановки в ході викладу, проблемного характеру викладу, постановки в ході викладу питань, що змушують працювати думка учнів). Має велике значення темп і тон викладу матеріалу вчителем. Занадто швидкий темп утрудняє сприйняття і розуміння почутого, при дуже уповільненому темпі губиться інтерес і увага учнів; зайво голосне і занадто тихий, монотонний виклад також не дають гарних результатів. Бувають дуже доречні веселий жарт, гостре слово, влучне порівняння.
Словесні методи займають ведуче місце в системі методів навчання. Були періоди, коли вони були майже єдиним способом передачі знань. Прогресивні педагоги (Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський і ін.) виступали проти абсолютизації їхнього значення, доводили необхідність доповнення їх наочними і практичними методами. В даний час їх нерідко називають застарілими, "неактивними. До оцінки цієї групи методів треба підходити обєктивно. Словесні методи дозволяють у найкоротший термін передати велику за обсягом інформацію, поставити перед тими, кого навчають, проблеми і вказати шляхи їхнього вирішення. За допомогою слова вчитель може викликати у свідомості дітей яскраві картини минулого, сьогодення і майбутнього людства. Слово активізує уяву, память, почуття учнів.
Методи навчання з'явилися як узагальнення величезного досвіду вчителів, набутого в процесі викладання фізики в школі. Тому в них знайшли відображення всі методи пізнання і логічного мислення, які стали теоретичного основою кожного методу навчання.
Словесні методи навчання основані на спілкуванні вчителя та учнів за допомогою мови (вербальні форми). Слово вчителя є одночасно не тільки носієм інформації, але і організуючим та стимулюючим чинником.
У структурі методики початкового навчання провідне місце займають такі словесні методи, як розповідь і бесіда. Виходячи з суті методу навчання, розповідь є способом організації взаємозвязаної діяльності учителя й учнів, в якій учитель виконує функції джерела навчального змісту і субєкта керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів.
У цьому методі поєднуються інформаційна й керівна функції учителя, які рівнозначно важливі і здійснюються одночасно. У практичній діяльності змістовий аспект часто стає для учителя основним, а керування пізнавальною діяльністю школярів залишається поза увагою.
Інформаційна функція реалізується шляхом підготовки і монологічного викладу змісту навчального предмета. Викладений зміст може запамятовуватися учнями механічно або засвоюватися ними свідомо.
Отже, при монологічному викладі керівна функція учителя, з урахуванням зазначених особливостей, може реалізовуватися через:
а) зміст навчального матеріалу (його структуру, логічну побудову, добір фактів);
б) прийоми, які відображають обєктивні процеси пізнання (аналіз, порівняння, встановлення звязків і т. ін);
в) спеціальні прийоми активізації (застосування засобів наочності, цікавих матеріалів та ін.) і забезпечення зворотного звязку через складання схем, таблиць, плану);
г) техніку й культуру мови, спілкування [13, с.29].
Розповідь має чітко визначену ціль і будується на матеріалі логічно завершеної частини теми власне предметного змісту, яка відображає певний елемент знань. Зміст та обсяг його (уявлення або поняття) визначаються програмою, їх не можна розширювати, але необхідно довести до глибокого розуміння кожним учнем. У звязку з цим фактичний матеріал, на основі якого формується уявлення чи поняття, може змінюватися, доповнюватися у порівнянні з підручником. Він добирається з урахуванням підготовки дітей, їхніх інтересів, життєвого досвіду та особливостей того природного оточення, в якому вони живуть.
На відміну від розповіді бесіда, як метод навчання, є діалогом між учителем і учнем, який підпорядковується конкретній меті. Цей метод широко застосовується у процесі навчання молодших школярів і має великі можливості в керуванні їхньою пізнавальною діяльністю [13, с.30].
За допомогою системи запитань діти залучаються як до відтворення знань, так і до активної розумової діяльності. Вдало побудована бесіда спонукає учнів до висловлення власних міркувань, оціночних суджень. Це дозволяє виявити якість і глибину засвоєння навчального змісту, рівень мислення і здібностей дітей. Тим самим забезпечується постійний зворотний звязок, на основі якого здійснюється контроль і коригування процесу навчання. Крім того, сприймання учнями оцінки вчителем своїх знань та умінь, зіставлення їх зі змістом запитань і завдань з відповідями інших учнів привчає школярів до самоконтролю, формує їх самооцінку.
Насамперед слід чітко визначити зміст, на якому будується бесіда, та її цілі. Зміст ділиться на частини. Але поділ на малі за обсягом частини порушує цілісність, а на великі - створює недоступність для розуміння матеріалу. Ці частини повинні бути смисловими. До кожної з них ставиться запитання. Внаслідок цього створюється система запитань, яка будується за принципом наступності та веде до досягнення цілей.
Основним "інструментом" у бесіді є запитання. Від них значною мірою залежить успіх бесіди. Запитання вчителя повинні бути конкретними за змістом, тобто учень повинен розуміти, про який обєкт питає вчитель і що саме про нього треба розповісти. Запитання не повинні бути невизначеними. На уроках природознавства, наприклад, навіть у досвідчених учителів можна почути запитання такого типу: "Розкажіть, що ви знаєте про лисицю (або інший предмет чи явище)? Невизначеність запитання передбачає різні варіанти відповіді. У цій ситуації виникає запитання і до вчителя: "А що відповідно до теми уроку повинна знати й розказати дитина про цю тварину? Якщо вивчається тема "Тварини - частина живої природи" (2 клас), то під час формування поняття "хижі тварини" запитання для актуалізації необхідно формулювати таким чином: "Ви багато чули, читали про лисицю. Розкажіть, що є для неї кормом (тобто чим вона живиться)? Адже істотною ознакою хижих тварин є те, що вони живляться іншими тваринами. Щоб осмислити суть поняття, діти повинні сприйняти істотну ознаку в різних тварин цієї групи. А в темі "Тварини лісу (2 клас) під час встановлення причин великої різноманітності тварин у лісі (багато корму, можна заховатися від ворогів, легко збудувати житло) ставляться такі запитання: "Пригадайте, чим живиться лисиця? Чи може вона відшукати собі корм у лісі? Чи є у лисиці вороги у лісі? Де вона будує собі житло? [13, с.30].
Слід уникати альтернативних запитань. Вони дають можливість випадкового вибору відповідей або спонукають до простого ствердження ("так) чи заперечення ("ні). Наприклад: "Спекотне чи холодне літо у степах?", "Чи відчуває людина шкірою дотик, тепло, холод і біль?", "Пшениця - це дикоросла чи культурна рослина? Коли запитання має такий зміст, то в ньому вже містяться певні варіанти відповіді, і школярі, не осмислюючи суті запитання, намагаються відгадати правильну відповідь, щоб задовольнити вчителя.
Запитання не повинні бути подвійними чи потрійними. Особливо такими, що стосуються різних обєктів або різних сторін одного предмета, явища, їх несумісних ознак, властивостей. Наприклад, запитання: "Які рослини і тварини є у лісостеповій зоні України?", "Які властивості має торф, як його добуває і використовує людина?". Ці запитання спричиняють неглибокі і непослідовні відповіді. Дитина розповідає про "все відразу. Вона переходить від одного обєкта до іншого, розповідає про те, що випадково пригадає, цілеспрямовано не напружує свою думку і память.
Велике значення для сприймання запитання має не тільки його зміст, але й словесна форма вираження. Не можна у запитання включати невідомі або маловідомі терміни, складні підрядні речення, повторювати запитання кілька разів у різних формулюваннях. Переформулювання запитання здійснюється тоді, коли діти не проявляють активності або здебільшого відповідають на питання неправильно. Причиною цього є те, що вони недостатньо або зовсім не розуміють зміст запитання. У таких ситуаціях спочатку разом з учнями слід провести аналіз запитання і зясувати, чи розуміють вони терміни, обєкти, про які запитується, і те, що про них запитується.
Щоб зосередити увагу дітей на запропонованому запитанні, воно ставиться перед усім класом, а для відповіді викликається один учень. Для інших дітей обовязковою є настанова з її мотивацією на уважне слухання відповіді: "Слухайте уважно, щоб змогли проаналізувати відповідь і доповнити її", "Слухайте уважно, щоб змогли поставити запитання про те, що не скаже учень", "Слухайте уважно, щоб змогли дати відповідь на наступні запитання" [6].
Бажано, щоб усі запитання були індивідуалізовані. На кожне з них відповідає той учень, рівень підготовки і розвитку якого дозволяє успішно це зробити. Так, якщо запитання складне, то відповідь на нього дає "сильний" учень, а "середній" чи "слабкий" її повторює. Якщо просте, воно адресується "слабкому" учневі, а інші доповнюють і коригують його відповідь.
Урахування вимог до бесіди, зокрема до запитань в ній, а також активне ставлення самого вчителя до бесіди, його емоційний настрій, використання різних організаційних прийомів, уміння тримати в полі зору кожного учня дозволяють залучати до роботи весь клас і підтримувати увагу та інтерес протягом усієї бесіди [13, с.30].
У молодших класах можна часто спостерігати, як на початку бесіди діти починають активно працювати. Вони прагнуть відповідати. На кожне з запитань дається відповідь одним із учнів. Здається, всі захоплені роботою, але швидко частина дітей втрачає інтерес до неї. Вони "губляться" у процесі бесіди. Це відбувається з різних причин: не зрозуміли зміст наступного запитання, швидко не змогли дати відповідь на попереднє або усвідомити відповідь товариша тощо. Такі діти втратили взаємозвязок між частинами бесіди. Основна причина такого стану полягає у тому, що вчитель не стежив за роботою усього класу, а задовольнився лише відповіддю одного учня.
1.2 Сутність, зміст та види бесіди у навчально-виховному процесі початкової школи
Отже, бесіда - словесний питально-відповідний метод навчання і виховання, завдання якого - спонукати учнів до актуалізації відомих і засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень. Бесіда активізує мислення учнів, є важливим засобом діагностики засвоєних знань, умінь, сприяє розвитку пізнавальних здібностей учнів, створює умови для оперативного управління процесом навчання. Водночас цей метод доцільно використовувати в поєднанні з розповіддю, лекцією, наочними методами, які забезпечують формування цілісної системи знань. Слід памятати, що бесіда "не зможе" сформувати практичні уміння і навички. Цей метод широко застосовується у процесі навчання і виховання молодших школярів і має великі можливості в керуванні їхньою пізнавальною діяльністю.
Бесіда - це "складний спосіб організації пізнавальної діяльності учнів. Особливість цього методу навчання полягає у тому, що інформація відтворюється або сприймається школярами частинами, у формі запитання - відповідь" [10, с.131]. Якщо "поза увагою дітей залишається хоч одна частина змісту, знання стають фрагментарними, втрачається їхня сутність, у дітей зникає інтерес і бажання працювати" [2, с.103].
За допомогою системи запитань діти залучаються як до відтворення знань, так і до активної розумової діяльності. Вдало побудована бесіда спонукає учнів до висловлення власних міркувань, оціночних суджень. Це дозволяє виявити якість і глибину засвоєння навчального змісту, рівень мислення і здібностей дітей. Тим самим забезпечується постійний зворотний звязок, на основі якого здійснюється контроль і коригування процесу навчання [2, с.103]. Крім того, сприймання учнями оцінки вчителем своїх знань та умінь, зіставлення їх зі змістом запитань і завдань з відповідями інших учнів привчає школярів до самоконтролю, формує їх самооцінку.
Постановка запитань активізує учнів, дозволяє залучати до роботи дітей з різною підготовкою, враховувати їхні індивідуальні можливості. Диференціація запитань створює ситуацію успіху, яка підтримує увагу та інтерес до навчання.
Важливе значення має використання бесіди на уроках образотворчого мистецтва, оскільки дає змогу у комплексі перевірити наявні знання та повідомити нові факти.
Як же забезпечити постійну активність учнів у бесіді, цілісне розуміння її навчального змісту? Якими дидактико-методичними вимогами визначається ефективність бесіди у процесі навчання молодших школярів?
Насамперед слід чітко визначити зміст, на якому будується бесіда, та її цілі. Зміст ділиться на частини. Але поділ на малі за обсягом частини порушує цілісність, а на великі - створює недоступність для розуміння матеріалу. Ці частини повинні бути смисловими. До кожної з них ставиться запитання. Внаслідок цього створюється система запитань, яка будується за принципом наступності та веде до досягнення цілей.
У дидактиці визначено такі функції методу бесіди:
·створення психологічної установки на засвоєння нового матеріалу, мотивація пізнавальної діяльності учнів під час вивчення певної теми, постановка перед учнями проблемної ситуації;
·розкриття змісту фактичного матеріалу; опис певного об'єкта, повідомлення про події, явища;
·розкриття причинно-наслідкових та інших зв'язків між предметами та явищами навколишнього середовища;
·зведення знань у певну систему;
·інструктування учнів щодо їхньої діяльності [10, с.125].
Широкі функції бесіди у системі навчання і виховання молодших школярів зумовлюють її місце у навчальному процесі. Бесіди можуть застосовуватися на всіх етапах навчання: під час підготовки до засвоєння нового матеріалу, в процесі його пояснення, засвоєння, застосування та узагальнення.
Основним "інструментом" у бесіді є запитання. Від них значною мірою залежить успіх бесіди.
Запитання вчителя повинні бути конкретними за змістом, тобто учень повинен розуміти, про який обєкт питає вчитель і що саме про нього треба розповісти. Запитання не повинні бути невизначеними. На уроках навіть досвідчених учителів можна почути запитання такого типу: "Розкажіть, що ви знаєте про лисицю (або інший предмет чи явище)?" Невизначеність запитання передбачає різні варіанти відповіді. У цій ситуації виникає запитання і до вчителя.
Слід уникати альтернативних запитань. Вони дають можливість випадкового вибору відповідей або спонукають до простого ствердження ("так") чи заперечення ("ні"). Коли запитання має такий зміст, то в ньому вже містяться певні варіанти відповіді, і школярі, не осмислюючи суті запитання, намагаються відгадати правильну відповідь, щоб задовольнити вчителя.
Запитання не повинні бути подвійними чи потрійними. Особливо такими, що стосуються різних обєктів або різних сторін одного предмета, явища, їх несумісних ознак, властивостей. Наприклад, запитання: "Які жанри мистецтва ви знаєте?". Ці запитання спричиняють неглибокі і непослідовні відповіді. Дитина розповідає про "все відразу". Вона переходить від одного обєкта до іншого, розповідає про те, що випадково пригадає, цілеспрямовано не напружує свою думку і память.
Велике значення для сприймання запитання має не тільки його зміст, але й словесна форма вираження. Не можна у запитання включати невідомі або маловідомі терміни, складні підрядні речення, повторювати запитання кілька разів у різних формулюваннях. Переформулювання запитання здійснюється тоді, коли діти не проявляють активності або здебільшого відповідають на питання неправильно. Причиною цього є те, що вони недостатньо або зовсім не розуміють зміст запитання [18, с.123]. У таких ситуаціях спочатку разом з учнями слід провести аналіз запитання і зясувати, чи розуміють вони терміни, обєкти, про які запитується, і те, що про них запитується.
Крім основних, у бесіді є додаткові запитання, які виконують функцію коригування відповіді, уточнення і доповнення. Вони не повинні бути підказуючими, а тим паче - невизначеними.
Часто на уроках після неповної відповіді учитель ставить додаткові запитання: "А ще що ти можеш сказати? Що ти можеш доповнити? А ще? Ще…? і т. ін." Учень починає відповідати все, що знає, і навіть те, що не стосується конкретного запитання. Учитель запитує ("Ще що…?") школярів до того часу, поки хтось із них не дасть правильну відповідь.
Потрібно памятати, що після кількох таких запитань - відповідей клас виключається з роботи. Чому? Справа в тім, що, відповідаючи на такі запитання, діти не розуміють, що від них хоче почути вчитель. Вони бачать, що їх відповіді не задовольняють учителя, і втрачають інтерес до роботи. Отож додаткове запитання ставиться до тієї частини змісту, яка охоплювалась основним запитанням і не була подана у відповіді. Додаткове запитання можуть поставити учні під керівництвом учителя.
Щоб зосередити увагу дітей на запропонованому запитанні, воно ставиться перед усім класом, а для відповіді викликається один учень. Для інших дітей обовязковою є настанова з її мотивацією на уважне слухання відповіді: "Слухайте уважно, щоб змогли проаналізувати відповідь і доповнити її", "Слухайте уважно, щоб змогли поставити запитання про те, що не скаже учень", "Слухайте уважно, щоб змогли дати відповідь на наступні запитання" [14, с.237].
Бажано, щоб усі запитання були індивідуалізовані. На кожне з них відповідає той учень, рівень підготовки і розвитку якого дозволяє успішно це зробити. Так, якщо запитання складне, то відповідь на нього дає "сильний" учень, а "середній" чи "слабкий" її повторює. Якщо просте, воно адресується "слабкому" учневі, а інші доповнюють і коригують його відповідь.
Урахування вимог до бесіди, зокрема до запитань в ній, а також активне ставлення самого вчителя до бесіди, його емоційний настрій, використання різних організаційних прийомів, уміння тримати в полі зору кожного учня дозволяють залучати до роботи весь клас і підтримувати увагу та інтерес протягом усієї бесіди.
У молодших класах можна часто спостерігати, як на початку бесіди діти починають активно працювати. Вони прагнуть відповідати. На кожне з запитань дається відповідь одним із учнів. Здається, всі захоплені роботою, але швидко частина дітей втрачає інтерес до неї. Вони "губляться" у процесі бесіди. Це відбувається з різних причин: не зрозуміли зміст наступного запитання, швидко не змогли дати відповідь на попереднє або усвідомити відповідь товариша тощо. Такі діти втратили взаємозвязок між частинами бесіди. Основна причина такого стану полягає у тому, що вчитель не стежив за роботою усього класу, а задовольнився лише відповіддю одного учня.
Запитання, які складають бесіду, бувають різними за характером:
а) репродуктивно-мнемічні - активізують память і спонукають до відтворення раніше здобутих знань і умінь;
б) репродуктивно-пізнавальні - стимулюють репродуктивну пізнавальну діяльність, результатом якої є здобуття готових знань з різних джерел: підручників, засобів наочності, спостережень і т. ін.;
в) продуктивно-пізнавальні - відповіді на такі запитання отримуються в результаті здійснення операцій логічного мислення з уже відомими знаннями або під час розвязання проблеми.
У кожного з цих видів є свої істотні ознаки, які обовязково повинен враховувати учитель, оскільки вони впливають на зміст запитань, структуру бесіди (включення різних прийомів і засобів навчання), її хід і результативність.
Якщо дитина засвоїла зміст, то, відповідаючи на репродуктивно-мнемічні запитання, вона цілеспрямовано відтворює його. На правильність і швидкість відтворення впливають місце, цілісність і час оволодіння знаннями й уміннями. Адже вони засвоюються у процесі:
а) цілеспрямованого навчання (на уроці, в позаурочній і позакласній роботі) або здобуті у процесі життєвого досвіду: читання науково-популярної літератури, перегляду телепередач, спілкування з дорослими і т. ін.;
б) вивчення теми на одному уроці чи кількох тем на різних уроках. Із цих тем актуалізуються ті знання й уміння, які стосуються конкретного запитання [18, с.221].
Крім того, слід враховувати час засвоєння змісту, який відтворюється (вивчався в попередній темі уроку, розділі, класі).
Для полегшення керування процесом відтворення знань і умінь школярам надається опора для згадування. Вона буває словесною або наочною. Словесна передбачає вказівку на місце, час, джерело засвоєння (Наприклад, "пригадайте екскурсію в парк, якого кольору бруньки на деревах і кущах взимку? Розкажіть про відтінки снігу. Пригадайте, у другому класі ви вивчали…, як називається?" і т. ін.). Наочна опора - це різні види засобів наочності (наприклад, подивіться на малюнок і пригадайте, якими є кущі і т. ін.).
Необхідні знання, які здобуваються з різних джерел, для відповіді на репродуктивно-пізнавальні запитання бесіди є результатом виконання пізнавальних дій. Серед них: перцептивні (подивіться…, послухайте…, торкніться…, назви частин); практичні (виміряйте довжину…, зважте…, підніміть…) і т. ін.
У формулюваннях такого виду запитань зазначається дія, яку потрібно виконати, щоб відповісти на них. (Наприклад, подивіться на небо, якого кольору воно стало з настанням осені; прочитайте у підручнику абзац… на сторінці… і розкажіть… і т. ін.). Ці запитання спрямовують пізнавальну діяльність дітей. Однак відповідь учень зможе дати тоді, коли він володіє умінням виконувати зазначені дії, знає обєкти, яких вони стосуються, і має достатній запас слів, щоб побудувати речення.
Значна частина запитань у бесіді спрямована не тільки на відтворення чи отримання готових фактів, а й передбачає складну розумову діяльність: порівняння, виділення істотних ознак, узагальнення, систематизацію, встановлення взаємозвязків і взаємозалежностей. Не на всі продуктивно-пізнавальні запитання молодші школярі можуть відповісти самостійно.
Обовязковим є аналіз змістової та процесуальної сторони кожного запитання в бесіді. Порівняння їх із можливостями учнів дозволяє зробити бесіду ефективним методом не тільки оволодіння змістом, але й розвитку пізнавальної активності школярів.
З іншого боку, бесіда - це структурний елемент - прийом усіх інших методів. Основна її функція у цій якості - це "керування різними видами навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів".
Постановка запитання вимагає відповіді. Відповідь значною мірою зумовлюється змістом і правильним формулюванням запитання. Крім того, правильна, осмислена, послідовна відповідь залежить від уміння її побудувати.
Спостереження за молодшими школярами показують, що причини неточних або неправильних відповідей можуть бути різними. В одних випадках - це неглибоке розуміння змісту навчального предмета, в інших - невміння проаналізувати запитання й зрозуміти його сутність або словесне сформулювати відповідь. Тому з перших днів навчання у школі учитель повинен вчити кожну дитину будувати свою відповідь на поставлене запитання. Ця робота дає результат, якщо вона цілеспрямована, систематична й починається з аналізу вчителем запитання та показом зразка відповіді на нього. Далі така робота здійснюється педагогом разом з учнями.
Спочатку аналізується запитання (фронтально або одним учнем), а потім проводиться аналіз відповіді дитини: що треба було відповісти (що вивчали), що викладено і про що не сказано у відповіді. До тієї частини, яка не була висвітлена, формулюється додаткове запитання. Поступово рівень самостійності школярів зростає. Так, пропонуючи запитання, учитель відразу дає завдання: слухати уважно і поставити додаткове запитання. Щоб усі діти правильно виконали це завдання, їм пропонується вголос або про себе пригадати, що для цього треба робити [14, с.134].
Формувати уміння відповідати на запитання слід розпочинати із запитань, які вимагають простих, невеликих за обсягом відповідей. Пізніше використовуються запитання з ширшими відповідями, які учні вчаться будувати за планом.
У всіх випадках дитина повинна розуміти те, про що вона розповідає і чому вона про це розповідає. Якщо на поставлене запитання дається неправильна відповідь, то, щоб зясувати причину цієї невідповідності, учитель зупиняє учня і разом із ним аналізує зміст запитання. При потребі запитання формулюється інакше або уточнюється. До такої роботи можна залучати весь клас. Після цього учень продовжує відповідати. У випадку, коли причиною є відсутність знань, для відповіді викликається інший школяр, а попередній слухає й повторює відповідь.
У ході бесіди питання можуть бути адресовані одному учневі (індивідуальна бесіда) або учням всього класу (фронтальна бесіда).
Успіх проведення бесід багато в чому залежить від правильності постановки питань. Питання задаються учителем усьому класові, щоб всі учні готувалися до відповіді.
Питання повинні бути короткими, чіткими, змістовними, сформульованими так, щоб заставляли учня думати. Не слід ставити подвійних або що наштовхують на угадування відповіді питань. Не слід формулювати альтернативних питань, що вимагають однозначних відповідей типу "так" або "ні.
У цілому, метод бесіди має наступні переваги:
активізує учнів;
розвиває їхню пам'ять і мову;
робить відкритими знання учнів;
має велику виховну силу;
є гарним діагностичним засобом.
Недоліки методу бесіди:
вимагає багато часу;
містить елемент ризику (школяр може дати неправильну відповідь, що сприймається іншими учнями і фіксується в їхній пам'яті);
необхідний запас знань.
Отже, як ми бачимо однією із переваг бесіди є її виховний вплив, тому її застосовують і як засіб виховання молодших школярів.
Бесіда, як один із словесний методів навчання і виховання, є діалогом між учителем і учнем, який підпорядковується конкретній меті. Цей метод широко застосовується у процесі навчання молодших школярів і має великі можливості в керуванні їхньою пізнавальною діяльністю
За допомогою системи запитань діти залучаються як до відтворення знань, так і до активної розумової діяльності. Вдало побудована бесіда спонукає учнів до висловлення власних міркувань, оціночних суджень. Тому її можна використовувати і як метод у різних напрямках виховної роботи з молодшими школярами. Вона дозволяє виявити якість і глибину засвоєння навчального змісту, рівень мислення і здібностей дітей. Тим самим забезпечується постійний зворотний звязок, на основі якого здійснюється контроль і коригування процесу навчання і виховання. Крім того, сприймання учнями оцінки вчителем своїх знань та умінь, зіставлення їх зі змістом запитань і завдань з відповідями інших учнів привчає школярів до самоконтролю, формує їх самооцінку.
Основним "інструментом" у бесіді є запитання. Від них значною мірою залежить успіх бесіди. Запитання вчителя повинні бути конкретними за змістом, тобто учень повинен розуміти, про який обєкт питає вчитель і що саме про нього треба розповісти. Запитання не повинні бути невизначеними.
Метод бесіди має наступні переваги: активізує учнів; розвиває їхню пам'ять і мову; робить відкритими знання учнів; має велику виховну силу; є гарним діагностичним засобом.
З цього ми робимо висновок, що цей метод застосовується не тільки у дидактичних цілях, а й як метод виховання, далі розглянемо саме у яких напрямках виховання можна використовувати цей метод.
Розділ 2. Особливості використання бесіди у виховному процесі початкової школи
2.1 Використання методу етичної бесіди як засобу виховання моральних цінностей молодших школярів
У вихованні будь-якої моральної якості застосовуються різні засоби виховання. У загальній системі морального виховання важливе місце займає група засобів, спрямованих суджень, оцінок, понять на виховання моральних переконань. До цієї групи відносяться етичні бесіди.
Етична бесіда - метод систематичного і послідовного обговорення знань, що припускає участь обох сторін - вихователя і вихованців. Вихователь вислуховує і враховує думки, точки зору своїх співрозмовників, будує свої відносини з ними на принципах рівноправності і співробітництва. Етичної бесіда називається тому, що її предметом найчастіше стають моральні, моральні, етичні проблеми [6, с 157].
Мета етичної бесіди - поглиблення, зміцнення моральних понять, узагальнення і закріплення знань, формування системи моральних поглядів і переконань.
Етична бесіда - метод залучення вихованців до вироблення правильних оцінок і суджень з всіх питань, які їх хвилюють. Обговорюючи ситуації, конкретні вчинки, учні легше осягають їх сутність і значення.
Особливість проведення етичних бесід у початкових класах в тому, що в них можна включати інсценування, читання уривків з художніх творів, декламацію, але при цьому не можна забувати, що в етичній бесіді повинен переважати живий обмін думками, діалог. Після її проведення класному керівнику необхідно провести роботу з поглиблення виявлених моральних понять, норм поведінки, організовуючи практичну діяльність дітей.
Ефективність етичної бесіди залежить від дотримання ряду важливих умов:
Розмова має носити проблемний характер. Вихователь повинен стимулювати нестандартні питання, допомагати школярам самим знаходити на них відповіді.
Не можна допускати, щоб етична бесіда розвивалася по заздалегідь складеному сценарію з заучування готових або підказаних дорослими відповідей. Потрібно дітей з повагою ставитися до думок інших, терпляче й аргументовано виробляти правильну точку зору.
Не можна допускати також, щоб бесіда перетворювалася в лекцію: вихователь говорить, вихованці слухають. Лише відверто висловлені думки і сумніви дозволяють вихователю направити бесіду так, щоб хлопці самі прийшли до правильного розуміння сутності обговорюваного питання. Успіх залежить від того, наскільки теплим буде характер бесіди, розкриють у ній вихованці свою душу [6, с 158].
Матеріал для розмови може бути близький емоційному досвіду вихованців. Тільки при опорі на реальний досвід бесіди на абстрактні теми можуть бути успішними.
У ході бесіди важливо виявити і зіставити всі точки зору. Нічиє думка не може бути проігноровано, це важливо з усіх точок зору - об'єктивності, справедливості, культури спілкування.
Правильне керівництво етичною бесідою полягає в тому, щоб допомогти вихованцям самостійно прийти до правильного висновку. Для цього вихователю потрібно вміти дивитися на події чи вчинки очима вихованця, розуміти його позицію і пов'язані з нею почуття.
Високопрофесійні вчителі проводять бесіди не часто і готуються до них ґрунтовно. Етичні бесіди будуються за таким приблизно сценарієм: повідомлення конкретних факторів, пояснення цих факторів і їх аналіз з активною участю всіх співрозмовників; обговорення конкретних аналогічних ситуацій; узагальнення найбільш істотних ознак конкретних моральних якостей і зіставлення їх з раніше засвоєними знаннями, мотивація і формулювання морального правила; застосування учнями засвоєних понять при оцінці своєї поведінки, поведінки інших людей. [Богданова, 2007: 90]
У школі першого ступеня етична бесіда має більш просту структуру. Тут кращий індуктивний шлях: від аналізу конкретних фактів, їх оцінки до узагальнення і самостійного виведення.
Проведення етичних бесід включає в себе: підготовчий етап; проведення бесіди; організацію та оцінку повсякденної діяльності і відносин дітей на основі засвоєних моральних норм і правил.
Досвід проведення етичних бесід показує, що доцільно проводити їх в позаурочний час двічі на місяць. Підготовка до кожної розмови займає 7-8 днів.
Підготовчий етап, самий тривалий і трудомісткий, включає в себе різноманітну діяльність вчителя і дітей. Можуть бути різні варіанти підготовки до бесіди, ми рекомендуємо наступний:
. Залежно від рівня розвитку дитячого колективу і моральних проблем визначається тема бесіди.
. Мета бесіди - засвоєння певних норм, понять, які повинні усвідомити учні; ті практичні висновки, які будуть зроблені.
. Підбірка фактичного матеріалу, де розповідається, як потрібно поступати, що потрібно робити.
. Продумуються питання бесіди.
. Підготовка учнів до бесіди:
а) заздалегідь оголошується тема бесіди, вказується література, готуються ситуації, питання, над якими слід подумати, підібрати приклади;
б) при необхідності визначаються індивідуальні завдання, оскільки це психологічно налаштовує учнів на самоаналіз поведінки, і вони переконуються в необхідності його поліпшення;
в) визначаються групові завдання [6, с 158].
Проведення бесіди вимагає великої майстерності від учителя. Головна вимога - забезпечити активність дітей у процесі самої бесіди. Правильно надходить вчитель, який провівши бесіду, задає питання, призводить яскраві приклади, робить короткі переконливі зауваження, спрямовує і уточнює висловлювання дітей, не дає закріпитися невірним думкам.
При проведенні бесіди з прочитаного матеріалу, дуже важливо вміти ставити питання. Питання повинні зачіпати розум і почуття дітей, примушувати їх звертатися до фактів, прикладів, подій навколишнього життя.
Послідовність питань повинна підвести дітей до виведення морального правила, якого треба дотримуватися при спілкуванні з іншими людьми, виконанні своїх обов'язків. При постановці питань у бесідах на моральні теми, можна дотримуватися наступних рекомендацій:
. Питання має спрямовувати увагу дітей на моральну сторону життя, вчинків, явищ, схованих за предметними діями людей.
. Питання має змушувати дитину задуматися над мотивами вчинку, побачити складний взаємозв'язок мотиву і результату вчинку.
. Питання має примушувати дітей побачити моральні наслідки будь-якого вчинку для інших людей.
. Питання має привернути увагу школярів до внутрішніх переживань людей, навчити дитину за зовнішніми ознаками дізнаватися про стан людини, розуміти цей стан і, отже, співпереживати.
Дуже важливі питання, які допомогли б школярам пов'язати прочитане з власним моральним досвідом, їх колективними переживаннями.
Етичні бесіди з дітьми повинні проходити у невимушеній обстановці. Вони не повинні носити морализующего характеру, містити повчання, докори і глузування. Діти висловлюють свої судження, вільно діляться враженнями.
У етичних бесідах з молодшими школярами повинні бути присутніми елементи цікавості. Для цього в зміст розмов доцільно включати різні ситуації, які містять моральну проблему. Дуже важливо, щоб об'єктом громадської думки були позитивні вчинки школярів і не слід направляти громадську думку тільки на вчинки, пов'язані з поганою успішністю та дисципліною. Розвиток громадської думки відбувається за рахунок введення нових і коригування наявних моральних понять, навчання дітей правилам обговорення та оцінки подій колективного життя, вчинків окремих дітей. Вироблені правила життя дитячого колективу виступають в якості критеріїв моральної оцінки.
Можливі різні варіанти послідовності проведення етичних бесід:
. Визначення теми бесіди і збудження у школярів інтересу до сприйняття і засвоєння матеріалу.
. Обґрунтування актуальності, значущості обговорюваної теми.
. Розкриття теми бесіди на прикладі життя і діяльності видатних людей, а також на матеріалі навколишнього життя.
. Аналіз стану справ у класі у зв'язку з обговорюваною проблемою і визначення конкретних завдань (рад, рекомендацій) щодо поліпшення роботи і поведінки учнів.
. Узагальнення підсумків бесіди і короткий опитування учнів щодо основних положень викладеного матеріалу.
Звичайно, вказана структура бесіди не повинна перетворюватися на трафарет. Як у цілому у виховній роботі, так у проведенні бесіди не може бути трафаретів, рецептів на всі випадки життя. Однак, чим більше подібних рецептів буде знати педагог, тим більше шансів він має на їх реалізацію. Вони не обмежують творчу діяльність вчителя, а стимулюють її.
При визначенні теми на початку бесіди необхідно порушити інтерес школярів до сприйняття і засвоєння етичного матеріалу.
Для цього можна використовувати такі прийоми:
а) поставити питання, пов'язані із з'ясуванням сутності морального поняття, яке лежить в основі змісту бесіди. Наприклад, що таке ввічливість і т.п.;
б) перш ніж оголосити тему, можна розповісти про який-небудь цікавому подію або факт, що має відношення до наміченої темі;
в) перш ніж оголосити тему, потрібно згадати про якомусь випадку з класної життя, який дозволяє обґрунтувати необхідність поглибленого розкриття та осмислення відповідної моральної норми;
г) оголосивши тему, спробувати надати їй особливу важливість і підкреслити її значення за допомогою змістовного висловлювання або афоризмів [6, с 159].
Методика викладу морального матеріалу може поєднувати в собі питально-відповідну форму, розповідь і пояснення педагога, короткі повідомлення учнів з окремих питань, читання з книг, газет, використання художніх картин і т.д. При цьому головна роль залишається за педагогом, так як тільки він може глибоко і кваліфіковано розкрити сутність моралі.
При аналізі поведінки школярів найкраще акцентувати увагу на позитивних прикладах і фактах, а про недоліки говорити в доброзичливому тоні, всіляко підкреслюючи свою впевненість у тому, що учні їх ліквідують.
Узагальнюючи підсумки бесіди, слід навести яскраві висловлювання з тим, щоб розмова глибше проникла у свідомість і почуття школярів. Чітко виділити ті категорії, які становили мету бесіди. [Богданова, 2007: 34]
Таким чином, підготувати і змістовно провести етичну бесіду - справа дуже складна. Недарма досвідчені педагоги кажуть, що провести бесіду на моральну тему набагато важче, ніж урок.
2.2 Особливості використання бесіди в екологічному вихованні молодших школярів
Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього - екологічні знання, наслідок - екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства.
На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності.
Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:
національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;
гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);
збереження фізичного і духовного здоров'я людини;
об'єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;
зв'язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини [7, с.45].
Отже, практична реалізація завдань і мети екологічної освіти будується на засадах: комплексного розкриття проблем охорони природи; взаємозв'язку теоретичних знань з практичною діяльністю дітей у цій сфері; включення екологічних аспектів у структуру предметних, спеціальних узагальнюючих тем та інтегрованих курсів, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних занять з безпосереднім спілкуванням з природою (екскурсії, трудові екологічні практикуми тощо); використання проблемних методів навчання (рольові ігри та ін.).
Велику вагу має у цьому аспекті проведення бесід з учнями на природі. У педагогічній літературі бесіда визначається як цілеспрямована, організована розмова з дітьми. Значення бесіди полягає в тому, що вона активізує розумову діяльність дітей, оскільки в процесі бесіди створюються можливості для використання раніше набутих знань. В ході бесіди ці знання закріплюються, збагачуються і уточнюються. У процесі бесіди діти підводяться до встановлення причинних зв'язків і залежностей у природі, розвивається зв'язна мова дітей, формуються розумові операції. Під час бесід виховується ставлення дітей до природних об'єктів.
Вступна бесіда ставить за мету пов'язати попередні знання дітей з вивченням нових, викликати інтерес до них, з'ясувати, що діти недостатньо засвоїли і на що треба звернути увагу. Найчастіше такі бесіди проводяться перед спостереженнями, екскурсіями. Наприклад, перед екскурсією на річку вчитель запитує: "Як називається наша річка? Що цікавого бачили ви на річці?" [7, с.46]
Досить часто використовується супровідна бесіда у поєднанні із спостереженнями, розгляданням ілюстрацій, під час дослідів тощо. Питання, які ставить вихователь, повинні активізувати думку дітей, вести їх від виділення зовнішніх ознак до порівнянь, встановлення зв'язків і залежностей. Наприклад, під час спостережень за погодою з'ясовують, яка сьогодні погода. Чи такою ж вона була вчора? Чому сьогодні стало прохолодніше? (Хмари закрили сонце, дме холодний вітер тощо).
Заключна бесіда спрямована на систематизацію і узагальнення одержаних фактів, їх конкретизацію, закріплення, уточнення. Ці бесіди за змістом можуть бути різного рівня: одні проводяться після спостереження за вузьким колом об'єктів, наприклад, що бачили діти на водоймі, на луці, у лісі. Можуть проводитися бесіди за більш широким колом явищ (бесіди про осінь, зиму, весну, літо, про неживу природу, свійських і диких тварин тощо). Під час цих бесід узагальнюються знання дітей, набуті за тривалий час [28, 208].
З усіх видів бесід проведення заключної бесіди вимагає найбільш ретельної підготовки дітей і вихователя. Успіх узагальнюючої бесіди залежить від:
. Чуттєвого досвіду дітей.
. Плану бесіди, в якому слід передбачити, які питання треба уточнити, до яких узагальнень і висновків потрібно підвести дітей.
. Правильного добору ілюстративного матеріалу [7, с.48].
Бесіда - це результат проведеної з дітьми роботи. Тому перед вчителем стоїть завдання нагромадження у дітей уявлень через спостереження, трудову діяльність, ігри, читання природознавчої літератури, розповіді. Вести з дітьми бесіди можна лише про те, про що у дітей є конкретні уявлення. Ось чому заключній бесіді про осінь повинні передувати екскурсії і цільові прогулянки в різні осінні місяці у ліс, парк, на водойму, збір урожаю на городі, перегляд діафільмів "Осінь", "Хто як до зими готується", дидактичні ігри на закріплення знань про дикорослі і культурні рослини, тварин, розучування віршів про осінь тощо. Вихователь повинен добре уявляти дидактичну мету бесіди, який зміст треба уточнити, конкретизувати, які суттєві зв'язки для узагальнень і систематизації слід виділити, до яких узагальнень і висновків необхідно підвести дітей у ході бесіди.
Бесіда починається найчастіше з аналізу явищ, фактів, виділення їх особливостей, ознак, суттєвих зв'язків і залежностей між явищами. Такий аналіз забезпечує перехід до узагальнень, систематизує розрізнені факти. Аналіз і підготовку до узагальнень у першій частині бесіди забезпечують запитання до дітей.
У бесіді про осінь: "Які ви знаєте осінні місяці? Яка погода була на початку осені, в середині і в кінці? Чому дні стали коротші, а ночі довші? Які квіти цвіли на початку осені в саду, в лісі? Які комахи літали біля них? Чому пізньої осені не цвіли квіти і не літали комахи? Які птахи відлетіли від нас? Чому вони відлетіли? Які птахи залишилися? Чим вони живляться тепер? Як готуються зимувати жаби, їжачки? Чому вони засинають?"
Опора на досвід дітей і логічна послідовність запитань забезпечують більшу зацікавленість, активність дітей, підводять до більш узагальненого розуміння зв'язків у природі.
До запитань вчителя ставляться певні вимоги. Запитання:
. Пропонуються всьому класу, оскільки в них завжди є розумові завдання, які повинні вирішуватися всіма дітьми.
. Мають бути зрозумілими, точними, короткими.
. Повинні містити одну думку [7, с.50].
Не слід ставити запитань, що вимагають відповіді "так" або "ні" через те, що вони не забезпечують достатньої розумової і мовної активності дітей. У середньому кількість запитань у бесіді має дорівнювати 12-14.
Вчитель у ході бесіди повинен піклуватися про те, щоб використати різноманітний наочний матеріал, який допоможе дітям пригадати і виділити суттєві ознаки явищ. Це - календарі природи, малюнки дітей, ілюстрації, картини, а також технічні засоби - діапозитиви, грамзаписи, які підвищують емоційну насиченість бесіди. В процесі бесіди можна використовувати знайомі дітям вірші, прислів'я, загадки, приказки.
Бесідою слід керувати так, щоб не давати дітям ухилятися від теми, в той же час вести її невимушено, природно. Слід вислуховувати дітей, але не вимагати від них обов'язково повних відповідей. Доцільно спонукати всіх учнів до оцінки думок, що ними висловлюються, і неухильно вести до кінцевих висновків. Важливо, щоб діти самі сформулювали висновки, узагальнення, а не повторювали їх за вчителем.
Заключні бесіди завершують роботу по ознайомленню дітей з сезонними явищами природи і повинні проводитися в кінці сезону. Навесні, влітку в зв'язку із значним збільшенням пізнавального матеріалу, який набувають діти під час ознайомлення з природою, можна проводити 2-3 бесіди. Наприклад, враження, одержані дітьми під час екскурсій чи цільових прогулянок у ліс, на луки, на поле, уточнюються і систематизуються під час бесід на такі теми: "Що ми бачили в лісі", "Що ми бачили на луці", "Що ми бачили на полі".
Специфіка змісту бесіди визначає її тип, своєрідність проведення, використання наочного матеріалу. Заключні бесіди часто проводяться з дітьми старшого дошкільного віку як контрольні заняття.
Використання всіх словесних методів, і особливо бесід, потребує широкого введення емоційного фактора. Цього можна досягнути введенням ігрових прийомів, змагальності типу телевізійної гри "Що, де, коли", постановкою перед дітьми завдань на відтворення дій тварин тощо.
2.3 Практичні аспекти застосування бесіди як виховного методу в роботі початкової школи
Під час проходження педагогічної практики в одній із шкіл міста Миколаєва, я намагалася виховати в учнів любов до рідної землі, до матері, повагу до українських традицій та інших якостей майбутньої всесторонньо розвиненої особистості. Я регулярно проводила позакласну виховну роботу в якій застосовувала бесіду як основний метод роботи в своїй практиці.
Як відомо сімя є першоджерелом виховання дітей, тому я тісно співпрацювала з батьками застосовуючи бесіди про виховання.
Сім'я, родина - найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцінним, плідним. Але батьки повинні усвідомити, що вони виконують і важливу соціальну роль, адже кожна повноцінна родина є фундаментом здорового суспільства. У статті 59 Закону України "Про освіту" зазначено, що виховання у сімї є першоосновою розвитку дитини як особистості. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
М.Г. Стельмахович розглядає родину як перше соціальне та емоційне мікросередовище, в якому розвивається і виховується людина від моменту її народження. В.О. Сухомлинський писав: "У сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростає пагін і гілки, і квітки, і плоди. Сім'я - це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави".
Сімейне виховання - це зусилля, які докладають дорослі задля того, щоб молодші члени сім'ї відповідали їхнім уявленням про те, якою повинна стати дитина, підліток, юнак чи юнка. Сімейне виховання полягає у формуванні особистості дитини, розвитку її здібностей, інтересів, світогляду, духовної культури, передачі дорослими членами сім'ї соціального досвіду.
Родина формує ставлення до праці, до іншої людини, до світу - природного і надприродного, до суспільства, до самої себе. Вона допомагає подолати життєві випробування, дає реальну підтримку, вселяє віру у власні сили і краще майбутнє.
Як свідчать дослідження А.П. Баранова, О.І. Іванова, В.А. Сисенко та інших, сім'я:
- створює сприятливий емоційно-психологічний мікроклімат, заснований на неповторній близькості батьків з дітьми, яка неможлива в інших ситуаціях спілкування дітей з дорослими;
- формує характер, звички, ставлення до людей, праці, суспільства, природи тощо;
- дає уроки життя в усіх його виявах, виконуючи своєрідне тренування у виконанні певних функцій.
Досвід показує досить наочно, що жодні виховні заклади, навіть найкращі, не можуть виконувати ту роль у вихованні дітей, яку відіграє сім'я, не можуть ефективно функціонувати без участі і допомоги сім'ї, без взаємодії з батьками. Про це слід памятати класному керівнику.
Індивідуальні бесіди з батьками відбуваються як за ініціативою самих батьків, так і за ініціативою педагога. Інтерес батьків до питань виховання, їхню ініціативу щодо бесіди з класним керівником на педагогічні теми потрібно заохочувати та стимулювати. Якщо вихователь не готовий одразу відповісти на запитання батьків чи надати їм кваліфіковану рекомендацію, він може перенести бесіду на інший день та ретельно підготуватися до неї. Неприпустимо тільки вказувати батькам на недоліки, помилки їхніх сина чи доньки. Потрібно запропонувати методи, за допомогою яких вони зможуть вплинути на дитину.
У ході першої індивідуальної бесіди з вчителем батьки мають відчути, що той вболіває за успіхи кожної дитини. Тому не варто запевняти батьків, що всі відповіді на свої запитання вони отримають на перших батьківських зборах.
Не можна проводити бесіду з батьками у присутності дитини, якщо ви не впевнені, що ваше схвалення чи осуд школяра будуть сприйняті дорослими так, як ви цього бажаєте. Не завжди бесіда з батьками має бути тривалою. Іноді буває достатньо короткої розмови, кількох вагомих слів.
Перевагою індивідуальної роботи є те, що наодинці з учителем батьки відвертіше розповідають про свої проблеми та труднощі у вихованні дітей. Дорослі мають бути переконані, що їхня бесіда з учителем залишиться між ними, що жодна їхня відверта думка не буде розголошена. Індивідуальне спілкування з батьками дає вчителю можливість вибрати правильний підхід до дитини.
Під час позакласної виховної роботи я проводила виховні години з використанням елементів бесіди. Під час такої роботи намагалася розширити знання учнів про життєвий та творчий шлях письменників, видатних людей України, залучала учнів до скарбниці рідної мови, прищеплювала любов та повагу до них, намагалася сформувати відчуття прекрасного. Для цього було проведено урок присвячений українській народній пісні "Музика в житті Т.Г. Шевченка", який проведено у формі бесіди, у додатках наводиться уривок з цього уроку (Див. додаток А).
Узагальнимо викладений у другій частині матеріал.
Для виховання у молодших школярів ціннісних орієнтацій у початкових класах широко використовується етична бесіда. Мета етичної бесіди - поглиблення, зміцнення моральних понять, узагальнення і закріплення знань, формування системи моральних поглядів і переконань.
Етична бесіда - метод залучення вихованців до вироблення правильних оцінок і суджень по всіх хвилюючих їх питань. Обговорюючи ситуації, конкретні вчинки, учні легше осягають їх сутність і значення.
Для цього можна використовувати такі прийоми: а) поставити питання, пов'язані із з'ясуванням сутності морального поняття, яке лежить в основі змісту бесіди. Наприклад, що таке ввічливість і т.п.; б) перш ніж оголосити тему, можна розповісти про який-небудь цікавому подію або факт, що має відношення до наміченої темі; в) перш ніж оголосити тему, потрібно згадати про якомусь випадку з класної життя, який дозволяє обгрунтувати необхідність поглибленого розкриття та осмислення відповідної моральної норми; г) оголосивши тему, спробувати надати їй особливу важливість і підкреслити її значення за допомогою змістовного висловлювання або афоризмів.
Практична реалізація завдань і мети екологічної освіти будується на засадах поєднання аудиторних занять з безпосереднім спілкуванням з природою. Велику вагу має у цьому аспекті проведення бесід з учнями на природі. У процесі ознайомлення учнів з природою використовуються вступні, супровідні і заключні бесіди. Вступна бесіда ставить за мету пов'язати попередні знання дітей з вивченням нових, викликати інтерес до них, з'ясувати, що діти недостатньо засвоїли, у супровідній бесіді питання, які ставить вихователь, повинні активізувати думку дітей, вести їх від виділення зовнішніх ознак до порівнянь, встановлення зв'язків і залежностей. Заключна бесіда спрямована на систематизацію і узагальнення одержаних фактів, їх конкретизацію, закріплення, уточнення.
Висновки
Аналізуючи викладений матеріал, зробимо узагальнюючі висновки. Словесні методи займають ведуче місце в системі методів навчання. Вони дозволяють у найкоротший термін передати велику за обсягом інформацію, поставити перед тими, кого навчають, проблеми і вказати шляхи їхнього вирішення. За допомогою слова вчитель може викликати у свідомості дітей яскраві картини минулого, сьогодення і майбутнього людства. Слово активізує уяву, память, почуття учнів.
Бесіда, як один із словесний методів навчання і виховання, є діалогом між учителем і учнем, який підпорядковується конкретній меті. Цей метод широко застосовується у процесі навчання молодших школярів і має великі можливості в керуванні їхньою пізнавальною діяльністю.
За допомогою системи запитань діти залучаються як до відтворення знань, так і до активної розумової діяльності. Вдало побудована бесіда спонукає учнів до висловлення власних міркувань, оціночних суджень. Тому її можна використовувати і як метод у різних напрямках виховної роботи з молодшими школярами. Вона дозволяє виявити якість і глибину засвоєння навчального змісту, рівень мислення і здібностей дітей. Тим самим забезпечується постійний зворотний звязок, на основі якого здійснюється контроль і коригування процесу навчання і виховання. Крім того, сприймання учнями оцінки вчителем своїх знань та умінь, зіставлення їх зі змістом запитань і завдань з відповідями інших учнів привчає школярів до самоконтролю, формує їх самооцінку.
Основним "інструментом" у бесіді є запитання. Від них значною мірою залежить успіх бесіди. Запитання вчителя повинні бути конкретними за змістом, тобто учень повинен розуміти, про який обєкт питає вчитель і що саме про нього треба розповісти. Запитання не повинні бути невизначеними.
Метод бесіди має наступні переваги: активізує учнів; розвиває їхню пам'ять і мову; робить відкритими знання учнів; має велику виховну силу; є гарним діагностичним засобом.
З цього ми робимо висновок, що цей метод застосовується не тільки у дидактичних цілях, а й як метод виховання.
Особливість проведення етичних бесід у початкових класах в тому, що в них можна включати інсценування, читання уривків з художніх творів, декламацію, але при цьому не можна забувати, що в етичній бесіді повинен переважати живий обмін думками, діалог. Після її проведення класному керівнику необхідно провести роботу з поглиблення виявлених моральних понять, норм поведінки, організовуючи практичну діяльність дітей.
У процесі морального виховання молодшого школяра нагромадження знань про норми й вимоги моралі здобуває важливе значення. У зв'язку із цим очевидна необхідність організації моральної освіти учнів, починаючи з 1-го класу. Очевидна й необхідність організації спеціальної роботи педагога над роз'ясненням сутності моральних норм, моральних відносин людини до суспільства, колективу, праці, до оточуючих людей і самому собі. Можливість забезпечити моральні знання на такому рівні, коли школяр буде мати здатність охоплювати загальне й істотне в різноманітних явищах навколишнього життя, реалістично оцінювати ситуацію, що створилася, наслідки свого вчинку.
У вихованні будь-якої моральної якості застосовуються різні засоби виховання. У загальній системі морального виховання важливе місце займає група засобів, спрямованих суджень, оцінок, понять на виховання моральних переконань. До цієї групи відносяться етичні бесіди.
У початковій школі етична бесіда має більше просту структуру. Тут кращий індуктивний шлях: від аналізу конкретних фактів, їхньої оцінки до узагальнення й самостійного висновку. У середніх і старших класах бесіду можна почати з формулювання морального правила й для ілюстрації використати конкретний матеріал з життя, художньої літератури.
Проведення етичних бесід містить у собі: підготовчий етап; проведення бесіди; організацію й оцінку повсякденної діяльності й відносин дітей на основі засвоєних моральних норм і правил.
Можливі різні варіанти послідовності проведення етичних бесід, можна порекомендувати наступні:
. Визначення теми бесіди й порушення в школярів інтересу до сприйняття й засвоєння матеріалу.
. Обґрунтування актуальності, значимості обговорюваної теми.
. Розкриття теми бесіди на прикладі життя й діяльності видатних людей, а також на матеріалі навколишнього життя.
. Аналіз положення справ у класі у зв'язку з обговорюваною проблемою й визначення конкретних завдань (рад, рекомендацій) з поліпшення роботи й поведінки учнів.
. Узагальнення підсумків бесіди й коротке опитування учнів з основних положень викладеного матеріалу.
Екологічне виховання ставить за мету поєднання аудиторних занять з безпосереднім спілкуванням з природою. Велику вагу має у цьому аспекті проведення бесід з учнями на природі.
Бесіда - це результат проведеної з дітьми роботи. Вести з дітьми бесіди можна лише про те, про що у дітей є конкретні уявлення. Бесіда починається найчастіше з аналізу явищ, фактів, виділення їх особливостей, ознак, суттєвих зв'язків і залежностей між явищами. Такий аналіз забезпечує перехід до узагальнень, систематизує розрізнені факти. Аналіз і підготовку до узагальнень у першій частині бесіди забезпечують запитання до дітей. Опора на досвід дітей і логічна послідовність запитань забезпечують більшу зацікавленість, активність дітей, підводять до більш узагальненого розуміння зв'язків у природі.
Список використаних джерел і літератури
1.Аверіна Н.Г. Про духовно-моральне виховання молодших школярів / Н.Г. Аверіна // Поч. школа. - 2005 - № 11 - С.68-71
2.Байбара Т.М. Методика навчання в початкових класах [Текст] / Т.М. Байбара - К.: Веселка, 1998. - 396с.
.Бех І.Д. Життя особистості у просторі духовності [Текст] /І. Бех // Початкова школа. - 2011. - N 4. - С.1-3.
.Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: навч. посібник / О. Вишневський, В.Л. Омеляненко. - Видання третє, доопрацьоване і доповнене. - К.: Знання, 2008. - 566 с.
.Вікова та педагогічна психологія [Текст] / О.В. Скрипченко, Л.В. Волинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 416 с.
.Вознюк Н.М. Етико-педагогічні основи формування особистості: навч. посібник для вузів / Н.М. Вознюк. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 193 с.
.Воспитание и развитие детей в процессе обучения природоведению: Пособие для учителей. - М.: Просвещение, 1981. - 152 с.
.Гаряча С. Виховання основ етичної культури молодших школярів // Початкова школа. - 2010. - №3. - С.70-71.
.Голінченко Л. Виховуємо особистість: проблема організації виховного процесу набула особливої актуальності й гостроти [Текст] / Л. Голінченко // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. - 2011. - N 1. - С.33-36.
.Загвязинский В.И. Педагогическое творчество учителя. - Москва, 1987 - 473с.
.Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. - М.: Просвещение, 1987. - 273 с.
.Король А. Традиційні та нетрадиційні методи навчання у розвитку творчої особистості // Рідна школа. - 2000. - № 12. - С.29-30.
.Максимюк С.П. Педагогіка: навчальний посібник для вузів / С.П. Максимюк. - К.: Кондор, 2009. - 670 с.
.Маркуша А.М. Если вы учитель. М.: Просвещение, 1989. - 395 с.
.Мачуська Г.М. Формування культури спілкування суб'єктів навчально-виховного процесу // Педагогіка і психологія. - 1997. - №3. - С.36-43.
.Мир детства: младший школьник / Л.И. Айдарова [и др.]; ред.А.Г. Хрипкова. - М.: Педагогика, 1981. - 400 с.: ил.
.Пакулов К.Т. Методы в начальном обучении. - М.: Педагогика, 2005. - 351с.
Додаток
Додаток А
Уривок з уроку, який присвячено українській народній пісні.
Тема: Музика в житті Т.Г. Шевченка.
Мета: розширити знання учнів про життєвий та творчий шлях Т.Г. Шевченка, залучити дітей до скарбниці рідної мови, прищеплювати любов і повагу до Шевченкового слова, формувати відчуття прекрасного; виховувати любов до рідного краю, української народної пісні, культуру слухання музики; розвивати усне мовлення, увагу, уяву, мислення, пам'ять.
Обладнання: портрет Т.Г. Шевченка, прикрашений рушником, виставка книжок - видань творів поета, збірка хорових творів та пісень на вірш Тараса Шевченка "Зоре моя вечірня" (упорядник К. Войтек, В. Горбатюк), збірка віршів "Наша мова - солов'їна" (упорядник М. Слабошпицький), магнітофон, фортепіано, репродукції картин і портретів, музичні записи.
Форма роботи: Бесіда.
Напис на дошці: "Бувають щасливо обдаровані особи і бувають щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музику, це - українці. П.І. Чайковський".
ХІД ВИХОВНОГО ЗАХОДУ. Організаційний момент.
Перевірка готовності учнів до уроку. Привітання.. Актуалізація опорних знань учнів.
Звучить запис пісні Я. Степового на вірші Т. Шевченка "Утоптала стежечку".
Ви слухали пісню "Утоптала стежечку". Про що ця пісня? (Відповіді дітей.) Музику написав Яків Степовий, а вірші - поет, портрет якого ви бачите. (Учитель демонструє репродукцію картини І. Кримського "Портрет Т. Шевченка", 1871.) Хто це? (Тарас Григорович Шевченко.) Що ви про нього знаєте?
Учні пригадують відоме їм з біографії поета пророки дитинства та юнацтва: смерть матері, яку "ще молодою у могилу нужда та праця положила", життя з мачухою, потім смерть батька, важкі, сповнені страху й приниження обставини навчання грамоти в дяків Г. Губського і П. Богорського, малювання - у живописця В. Ширяєва, перебування козачком у передпокоях пана Енгельгардта.
Учитель, вислухавши відповіді учнів, звертає їхню увагу на виставку книжок із творами Т.Г. Шевченка.. Ознайомлення з темою та метою виховного заходу.
На світі є чимало поетів, віршам яких притаманна мелодійність. До таких поетів, без сумніву, належить Т.Г. Шевченко, про якого П.І. Чайковський сказав. (учитель зачитує вислів, записаний на дошці).
Сьогодні ми поговоримо про те, яке місце посідала в житті поета музика, особливо народна пісня, яке значення мала вона для творчості Кобзаря.. Розповідь учителя з елементами бесіди та слухання музики.
За багатовічну історію український народ створив неперевершену культурну традицію, скарби літописів, багатий фольклор з величним епосом козацьких дум, красою ліричних пісень, створив образну, співучу мову, наче призначену для поетів. Співучість і краса української народної пісні перелилися в чудові поезії Т.Г. Шевченка.
Велику невгасиму любов до народної пісні Т.Г. Шевченко проніс через усе своє життя. Вона з дитинства живила його мрії, звучала голосами кирилівських співаків, сумними переборами кобзарів і лірників. Подивіться на цю репродукцію (учитель демонструє репродукцію картини Т.Г. Шевченка "Сліпий") та пригадайте, що ви знаєте про кобзарів? Які пісні вони виконували? (Кобзар - народний співець і музикант, що грав на струнному інструменті - кобзі, ходив від села до села та співав пісні. У тих піснях розповідалось про історію нашого народу, про його долю, про надію на краще майбутнє.) Послухайте запис однієї з таких пісень. (Звучить запис "Пісні про Морозенка".) Малий Тарас любив, навіть більше за розповіді дорослих, слухати пісні. За свідченням сучасників, він мав надзвичайну пам'ять і пісень тих знав "силу без ліку". Хлопчик-козачок тихо стояв у кутку і, чекаючи наказів пана, наспівував сумні пісні. А коли чув від когось нову пісню, одразу запам'ятовував її слова та мелодію.
Учитель демонструє репродукцію картини М. Дерегуса "Малий Тарас слухає кобзаря", 1956.
Пісня стала найкращим другом Тараса. Вона була основою творчості та першою книжкою, з якої Т.Г. Шевченко довідувався про історію народу, його думки, почуття. Згодом про пісню поет писав: "Вона мене і порадить, і розважить, і правдоньку мені скаже".
Поясніть, як ви розумієте цей вислів. (Відповіді дітей.)
Т.Г. Шевченко постійно вводив народні пісні, або хоч окремі рядки з них, у чудове мереживо своїх оригінальних творів. У повісті "Близнецы" Тарас Григорович використав понад 20 народних пісень. Іноді досить було одного рядка, щоб надихнути поета на багато неперевершених строф.
Особливо любив Тарас Григорович "співати" свої вірші "Тяжко, важко в світі жити", "Думи мої, думи мої", "Нащо мені чорні брови". Послухайте запис романсу В. Губаренка "Тяжко, важко в світі жити" та уявіть, що це співає сам Т.Г. Шевченко. (Звучить запис романсу.)
Поет постійно дбав про збереження українських народних пісень і часто записував їх у свої етнографічні альбоми. (Учитель демонструє репродукцію картини П. Носко "Т. Шевченко серед селян-кріпаківу Кирилівці".) Серед таких пісень значне місце посідали історичні. Кобзар свідомо ретельно збирав усе, що зберігало славну історію народу. Адже історична пам'ять народу завжди показувала ту найбільшу правду, яку часом не могли зберегти кращі історики. Ці пісні згодом давали поштовх творчій фантазії Тараса Григоровича та ставали історичною основою багатьох його творів ("Гайдамаки", "Тарасова ніч"). З ними ви ознайомитесь у старшій школі.