Географічне положення та береги Африки
Міністерство освіти та науки України
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна
Геолого-географічний факультет
Кафедра фізичної географії та картографії
Практична робота №7
Географічне положення та береги Африки
Виконала
студентка 2 курсу групи ГЦ-22
Солонина А.А.
Перевірив
ст. викладач Попов В.С.
Харків
1. Схарактеризуйте фізико-географічне положення материка. Розкрийте вплив географічного положення, розмірів та конфігурації материка на формування основних й специфічних рис його природи
Африка - континент, розташований на південь від Середземного та Червоного морів, на схід відносно Атлантичного океану і на захід від Індійського океану. Це другий за площею континент після Євразії. Африкою називається також частина світу, що складається з материка Африка та прилеглих островів. Площа Африки складає 29,2 млн. кмІ, з островами - близько 30300 тисяч кмІ, покриваючи, таким чином, 6% загальної площі поверхні Землі і 20,4% поверхні суші. На території Африки розташовані 55 держав, 4 невизнаних держави та 5 залежних територій (острівних). Населення Африки становить понад 650 млн. чоловік.
Африканський континент перетинається екватором посередині; це єдиний континент, що простягнувся від північного субтропічного кліматичного поясу до південного субтропічного поясу й не досягає полярних кіл. Через нестачу постійних опадів і зрошення - так само як льодовиків або водоносного горизонту гірських систем - природне регулювання клімату ніде, крім узбереж, практично не спостерігається.
Африка відділена від Антарктиди південними частинами Атлантичного та Індійського океанів, від обох Америк - Атлантичним океаном, від Австралії - Індійським. Найближчий материк - Євразія розділена з Африкою Гібралтарською протокою та Суецьким каналом. Тож, найбільший вплив на формування рис природи материка має саме Євразія, хоча в минулі геологічні епохи значний вплив мала й Південна Америка, що була зєднана з цим материком суходільно.
Африка простягається приблизно на 8000 км від її найбільш північнішої точки - мису Рас-Енґела в Тунісі (37°21′ пн. ш.) до її найбільш південнішої точки - мису Голкового в Парт (34°51′15″ пд. ш.), а відстань від найбільш західнішої точки материка - мису Альмаді в Сенегалі (17°33′22″ зх. д.) до його найбільш східнішої - мису Рас-Гафун в Сомалі (17°33′22″ сх. д.) дорівнює приблизно 7400 км.
Особливістю географічного положення в конфігурації Африки є неоднакова площа суші на північ і на південь від екватора, що має важливе значення в прояві зональності ландшафтів. Північна половина материка більш ніж у два рази ширше південній: від Зеленого Мису на заході до мису Рас-Хафун на сході відстань 7500 км; ширина південній половини не перевищує 3100 км.
У зв'язку з рівнинністю рельєфу і положенням більшої частини материка між тропіками обох півкуль, в Африці особливо яскраво проявляється закон географічної зональності екваторіального, субекваторіальних і тропічних поясів. В обидві сторони від екватора від зони вологих екваторіальних лісів в западині Конго і на узбережжі Гвінейської затоки, послідовно змінюються зони субекваторіальних лісів, саван і рідколісся, тропічних напівпустель і пустель, а також субтропічних сухих вічнозелених лісів і чагарників.
На заході Африка омивається Атлантичним океаном, на півночі - Середземним морем, на сході і північному сході - Індійським океаном і Червоним морем.
Африка - материк компактної форми, зі слабкою горизонтальною і вертикальною розчленованістю поверхні. Береги переважно гористі і порізані слабо, мають мало зручних бухт і гаваней. Найбільша з заток Гвінейська. Значно менші за розмірами затоки Сидру (В. Сирт) у Середземному морі і Аденська. Остання омиває з півночі найбільший півострів Африки - Сомалі. Найбільш великий з островів Мадагаскар в Індійському океані відділений від Африки Мозамбікцькою протокою. В Індійському океані поблизу узбережжя Африки знаходяться острови Пемба, Занзібар, Мафія і невеликий архіпелаг Сокотра, а також архіпелаги островів Коморських, Сейшельських, Аміралтських і Маскаренських. В Атлантичному океані неподалік від Африки лежать острова Мадейра, Канарські, Зеленого Мису. Дуже невеликі острови Анлобон, Сан-Томе. Прінсіпе і Фернандо-По розташовані в Гвінейській затоці. Прямолінійні і мало розчленовані берега Африки мають переважно збросове походження або представляють собою уступи. Берегова лінія відповідає основним напрямкам розломів, що роздробили Африканську платформу. Найбільш яскраво це простежується на північному сході (берега Червоного моря та півострова Сомалі).
У північній частині більшу частину території займає пустеля Сахара, а в південній - центральне плато. Найвищою точкою материка є вулкан Кіліманджаро (5895 м), а найнижчою - озеро Ассаль у Джибуті, яке на 153 м нижче рівня океану.
З заходу на схід Африка розташована між 17° зх.д., та 51° сх.д. Західна крайня точка - мис Альмаді - 17° зх.д., Крайня східна точка - мис Рас-Хафун - 51° сх.д. В найбільш широкій частині Африка досягає ширини в 7 500 км.
Африканський материк тісно пов'язаний з Євразією; їх відділяє лише Червоне і Середземне море та Суецький канал. Африка і Євразія являють собою єдиний масив суші Східної півкулі, що відділена від інших материків величезним простором океанів.
Африка відрізняється єдністю будови поверхні і простотою обрисів. В її рельєфі переважають рівнини і плоскогіря з висотами від 200 до 1000 м. Середня висота складає 750 м.
Гори Атлас розміщуються на північному заході, Капські - на півдні материка. На півдні розташовані пустелі Калахарі, Намібійська та Керу. По обидва боки від екватора простягаються пояси сухих саван, які називаються Сахель. Савани і пустелі займають 80% території материка.
Середньомісячні температури влітку становлять 25-30, а взимку - 10-25°С. У пустелі Сахара зареєстровано найвищу на Землі температуру повітря - 58°С. Але в горах бувають температури нижче 0°С. Щорічно взимку в горах Атлас випадає сніг, для них притаманна висока сейсмічність. Наприклад, землетрус 1960 р. повністю зруйнував місто Агадир на атлантичному узбережжі Марокко.
Багато опадів випадає в екваторіальній зоні - 1500-2000 мм на рік. На узбережжі Гвінейської затоки цей показник ще вищий - 3000-4000 мм. На північ і південь від екватора кількість опадів зменшується (100 мм і менше у пустелях).
Основний водостік спрямований до Атлантичного океану. Третина Африки - це область внутрішнього стоку. На більшості африканських рік є пороги, тому вони малопридатні для судноплавства. Але ріки Африки багаті на гідроресурси та рибу. Великі озера Танганьїка та Вікторія використовуються для рибальства та як транспортні артерії.
Вічнозелені вологі екваторіальні ліси характерні для екваторіальної зони і прибережних районів субекваторіальної зони. На північ і південь від них - розріджені тропічні ліси, які переходять у савани, а потім у зпустелені савани.
За площею лісів Африка поступається лише Латинській Америці, але вирубування перевищує природний приріст лісів, що викликає тривогу.
Надрові запаси Африки дуже різноманітні. Африка багата на корисні копалини світового значення: руди чорних і кольорових металів, алмази, золото. Понад 30% світових мінералів, зокрема понад 50% алмазів і близько половини золота, видобувається в Африці. Алмази видобувають у Центральній та Південній Африці, золото, уран - у Південній Африці, руди заліза, алюмінію - у Західній Африці, міді, кобальту, берилію, літію - в основному в Південній Африці, фосфорити, нафту, природний газ - у Північній і Західній Африці. Найбільші поклади міді у Демократичній Республіці Конго та Замбії, бокситів - у Гвінеї, а залізних руд - у Мавританії.
Здебільшого мінеральна сировина високоякісна і видобувається відкритим способом.
Отже, ресурси для господарювання Африка має.
Здобуття незалежності не принесло країнам Африки політичної стабільності та економічного добробуту. Там дотепер не вщухають внутрішні і міжнародні збройні конфлікти. Африка залишається найвідсталішою частиною світу.
Вкрай обмаль політичних сил, спроможних забезпечити соціально-економічний прогрес суспільства.
"Зелена революція" дала можливість майже всій планеті вирішити продовольчу проблему, але цього не сталося на Чорному континенті.
В Африці брак продовольства стали відчувати вже у 80-х роках XX ст., його спричинили війни, засухи та високі темпи приросту населення.
В Африці багато країн не мають виходу до моря, а воно є важливим чинником економічного розвитку.
За формою правління майже всі держави Африки є республіками, три - монархіями (Марокко, Лесото та Свазіленд).
Генетичний тип берегаРайон поширенняАбразивнийПівнічний захід вздовж Атлаських гір; на північному сході вздовж хребтів Етбай; на півдні, де розташовані Капські гориАкумулятивнийНа сході Єгипту (в дельті Нілу); по берегах Атлантичного океану - на заході Африки (у Сенегалі та Гамбії); на узбережжі Гвінейської затоки; по берегах Індійського океану - уздовж Мозамбікцької низовини; місцями на півострові СомаліКораловийВ теплих тропічних водах Червоного моря й Індійського океануКорінний обривистийУ Східній Африці, між 3° і 15° пд. ш.ЛиманнийМіж мисом Нададібу та Зеленим мисом; береги Гвінейської затоки і затоки БіафраМангровийСхідні береги Африки, омивані теплим Мозамбіцька течією між 25° і 3° пд. ш.; На західних берегах лише між 5° пд. ш. і 12° пн. ш.ПіщанийПівденна ділянка узбережжя від мису Лопес до гирла річки Кванза; береги уздовж пустелі Наміб;СкелястийБерег Анголи; на ділянці від міста Аккра до мису Три-Пойнтс;африка географічний природа берег
3. Здійсніть характеристику берегів континенту. Визначте основні берегові форми, що представлені на материку, й фактори їх формування та розвитку
Прямолінійні і мало розчленовані береги Африки мають переважно скидне походження або представляють собою уступи. Берегова лінія відповідає основним напрямам розломів, що подрібнили Африканську платформу. Найбільш яскраво це простежується на північному сході (берега Червоного моря і півострова Сомалі). Загальний план горизонтального розчленування Африки визначився в кінці палеозою і в мезозої.
Підводний цоколь Африки круто піднімається з великих океанічних глибин. Ізобатою в 1000 м майже скрізь проходить поблизу берегів, материковий шельф із глибинами до 200 м розвинений слабко, досягаючи найбільшої ширини близько 250 км лише на півдні (мілина мису Голкового).
Береги Африки переважно абразійні, круті, особливо в тих місцях, де гори впритул підступають до побережжя - на північному заході вздовж Атлаських гір, на північному сході уздовж хребтів Етбай і на півдні, де піднімаються Капські гори. Низинні акумулятивні береги відповідають найбільш великим прибережним низинам - на сході Єгипту (в дельті Нілу), по берегах Атлантичного океану, на заході Африки (у Сенегалі та Гамбії), на узбережжі Гвінейської затоки, по берегах Індійського океану - уздовж Мозамбікцької низовини, місцями на півострові Сомалі. В теплих тропічних водах Червоного моря й Індійського океану біля берегів Африки розвиваються коралові споруди; місцями вони "припаюються" до узбережжя у вигляді піднятих коралових рифів. Східні береги Африки, омивані теплою Мозамбіцькою течією, обрамлені між 25° і 3° пд. ш. мангровою рослинністю. На західних берегах, схильних до впливу холодних течій (Канарська і Бенгальська), мангровий пояс розвинений лише між 5° пд. ш. і 12° пн. ш. Мангри в поєднанні з крутизною та прямолінійністю берегів підсилюють важкодоступність узбережжя материка. У Середземному морі узбережжя в цілому знижується із заходу на схід. Крутий і гористий берег з серією абразійних терас, слабко розчленований бухтами "калу", вздовж хребтів Ер-Риф і Тель-Атлас (від мису Еспартель до мису Ет-Тіб) змінюється низинними плоскими берегами вздовж узбережжя заток Габес і Сідр. На захід від затоки Сідру берег обривається невисоким уступом, що тягнеться аж до дельти Нілу.
Гористе узбережжя Червоного моря характеризується дрібними бухтами різких обрисів, врізаними у вузьку смугу піднятих коралових рифів. Низький абразійний берег півострова Сомалі уздовж Аденської затоки в Індійському океані розчленований дрібними затоками. Південно-східні береги півострова прямолінійні, від мису Гвардафуй до 5° пн. ш. - низькі скелясті, далі - плоскі піщані, супроводжуються дюнами і косами, що відрізають від океану нижні течії річок і закривають їх гирла. У Східній Африці, між 3° і 15° пд. ш., берег скидного походження з безліччю дрібних бухт. Берегова лінія місцями облямована кораловими рифами, які утворюють гавані з спокійними водами, але ускладнюють підступи до берега. Між 15° і 30° пд. ш. берега акумулятивні плоскі, з чергуванням вирівняних і лагунних ділянок. Південніше 30° пд. ш. берег переважно крутий, скелястий, на крайньому півдні - буяє мисами і глибокими бухтами.
В Атлантичному океані, на крайньому північному заході материка, низинний берег Марокко обрамлений з Півночі і Півдня скелястими виступами відрогів Атлаських гір. Південніше, аж до 19° пн. ш. (Мис Ндадібу), простягається пустельний низький скелястий берег Сахари з небагатьма відкритими бухтами. Між мисом Нададібу та Зеленим мисом березі лагуни, з піщаними косами (Берберійська коса в гирлі річки Сенегал та інших). На південь від Зеленого мису берега Африки стають вище. До 8° пд. ш. корінний абразійний берег розчленований естуаріями безлічі річок, що стікають з плато Фута-Джаллон. Миси між естуаріями згладжені сильною хвильовою абразією; порізану берегову лінію супроводжують дрібні острови (арх. Біжагош та ін.) Береги Гвінейської затоки і затоки Біафра переважно низинні лагунові. Виступи корінних порід утворюють окремі миси (Палм, Месурадо, Маунт та ін.). Рівні гряди піщаних кіс уздовж берегів відокремлює ланцюжка лагун, що створюють зручні канали для прибережного плавання. На ділянці від міста Аккра до мису Три-Пойнтс безперервною смугою оголюються корінні породи, утворюючи низький скелястий берег. Від затоки Біафра до гирла річки Кванза простягається приморська рівнина (висота не більше 50 м), повільно опускається під воду. Складають її піщані відкладення виносяться в Атлантичний океан численними річками (головні - Конго і Кванза), а що проходить уздовж берегів Бенгальська протягом заповнює ними нерівності узбережжя. Внаслідок цього південна ділянка узбережжя від мису Лопес до гирла річки Кванза представляє собою плоский слабко звивистий піщаний берег. За невисоким піщаним валом тягнуться озера-лагуни, часто не сполучені з океаном. Природні гавані зустрічаються тут рідко. Північніше, від мису Лопес до затоки Біафра, берегова лінія порізана безліччю виступів, що обрамляють бухти Камерун, Габон, Коріско та ін. Від гирла річки Кванза на Півдні корінний скелястий берег Анголи розчленований дрібними бухтами. Береги уздовж пустелі Наміб переважно плоскі піщані, у південній частині - скелясті.